Стиль роману О.С. Пушкіна "Євгеній Онєгін" (структурно-функціональний аспект)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. В. І. ВЕРНАДСЬКОГО

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

10.01.02 - російська література

Стиль роману О.С.Пушкіна «Євгеній Онєгін» (структурно-функціональний аспект)

ЛЮЛЬКА ВІКТОРІЯ МИКОЛАЇВНА

Сімферополь - 2011

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Роман О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін» - одне з вершинних явищ початку XIX століття. Цей твір засвідчив художнє новаторство митця і разом з тим перехід російської літератури від романтизму до реалізму й до «панування романного мислення» (В. Набоков). Вже сучасники О. С. Пушкіна (Є. А. Баратинський, В. Г. Бєлінський, О. О. Ізмайлов, М. М. Карамзін та ін.) сприймали роман «Євгеній Онєгін» як незвичайне явище за своїм змістом і за формою, що викликало як позитивні, так і негативні оцінки. Після смерті поета роман «Євгеній Онєгін» привернув увагу широкого кола письменників (М. В. Гоголь, І. О. Гончаров, Ф. М. Достоєвський, В. В. Набоков, В. В. Розанов, Л. М. Толстой та ін.), котрі вчилися в О. С. Пушкіна художньої майстерності.

Протягом XX століття роман «Євгеній Онєгін» у вітчизняному та зарубіжному літературознавстві досліджувався в різних напрямках: творча історія, ідейно-образна структура, жанровий зміст, зв'язок із провідними тенденціями доби, рецепція роману в критиці тощо. Серед великої кількості праць, присвячених твору, вирізняються наукові коментарі М. Л. Бродського, Ю. М. Лотмана, Н. І. Михайлової, В. В. Набокова, Л. М. Салімової, Б. В. Томашевського, а також дослідження Є. Г. Бабаєва, Г. О. Гуковського, Ю. В. Манна, Б. С. Мейлаха, В. С. Нєпомнящего, Ю. М. Тинянова та ін.

Методологічні засади вивчення пушкінського стилю окреслено у праці В. В. Виноградова «Стиль Пушкіна» (1941), де визначено мовні складники стилю поета на матеріалі його лірики різних років. У книзі В. М. Жирмунського «Байрон і Пушкін. З історії романтичної поеми» (1924) встановлено вплив стилю Дж. Байрона на «південні» поеми О. С. Пушкіна, але роман «Євгеній Онєгін» не був об'єктом дослідження в даній роботі. У монографії Г. О. Гуковського «Пушкін і проблеми реалістичного стилю» (1957) значну увагу приділено прозовим творам письменника, роман «Євгеній Онєгін» розглядався лише в окремих аспектах. У роботі Д. І. Чижевського «Історія російської літератури. Романтизм» (1964) визначено аспекти дослідження роману О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін» у стильовому потоці російської літератури. Утім, проблема структури стилю пушкінського твору не отримала системного й повного вирішення в науці.

В останні роки в Росії виконані дисертації, присвячені поетикальним особливостям роману «Євгеній Онєгін» (Т. М. Жаплова, І. В. Камалова, Г. Г. Краснухін, В. С. Соловйова та ін.). Водночас стиль роману «Євгеній Онєгін» не був об'єктом спеціального дисертаційного дослідження.

За останні десятиліття в українському літературознавстві з'явилися ґрунтовні монографії, у яких розглядається творчість О. С. Пушкіна: «Пушкінський космос» (1995), «Міфи та місія» (2005) М. О. Новикової, «Україна в російській літературі першої половини ХІХ століття» (2001) В. І. Мацапури, «Синтез мистецтв у художній культурі» (2010) Д. С. Берестовської, «К пределам дальным…»: Нариси подорожі О. С. Пушкіна в Криму» (за ред. В. П. Казаріна) (2010). Різні аспекти спадщини митця стали предметом дослідження у статтях вітчизняних дослідників (Д. С. Берестовська, В. П. Казарін, О. С. Киченко, О. М. Ніколенко, К. В. Черноусова, Л. Г. Фрізман та ін.). Водночас в українському науковому дискурсі немає спеціальних монографій та дисертацій, присвячених пушкінському роману у віршах, а поміж тим, далеко не всі проблеми цього твору вирішені, в тому числі й проблема стилю.

Поняття «стиль» є дискусійним у літературознавстві, його розуміння змінювалось із плином літературного процесу. Великий внесок у теоретичну розробку даної категорії зробили В. В. Виноградов, М. М. Гіршман, В. М. Жирмунський, О. Ф. Лосєв, Д. С. Наливайко, І. М. Подгаєцька, Г. М. Поспєлов, П. М. Сакулін, О. М. Соколов та ін. Але й досі в літературознавстві немає єдності стосовно даного поняття. Теоретичні питання стилю можуть бути з'ясовані в ході детального стильового аналізу вершинних літературних явищ, до яких належить і роман О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін».

Отже, актуальність дисертації зумовлена:

1) відсутністю у вітчизняному й зарубіжному літературознавстві наукових праць, спеціально присвячених вивченню стилю роману О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін»;

2) дискусійністю категорії «стиль» та потребою дослідження її складників і цілісності на матеріалі художніх творів;

3) важливістю дослідження стильових тенденцій розвитку літературного процесу, зокрема етапу взаємодії романтизму й реалізму в російській літературі початку XIX століття.

Дисертація є системним дослідженням стилю роману О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін» у світлі єдиного комплексного підходу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом науково-дослідницької роботи кафедри зарубіжної літератури Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка в межах комплексної теми «Традиції і новаторство в літературі». Тема дисертаційного дослідження схвалена вченою радою Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка (протокол № 3 від 29 жовтня 2009 року), а також бюро наукової ради Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (протокол № 5 від 10 грудня 2009 року).

Об'єкт дослідження - роман у віршах О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін». Залучено також «південні» поеми, незакінчена X глава «Євгенія Онєгіна», листи О.С. Пушкіна та його сучасників.

Предмет дослідження - стильові складники роману О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін», їх взаємодія та функції.

Методи дослідження: порівняльно-історичний, структурально-функціональний, компаративний, системний.

Порівняльно-історичний метод дослідження дозволив розглянути роман О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін» у широкому літературному та соціокультурному контексті, показати зв'язок стилю твору з особливостями літературного процесу доби, розкрити специфіку історизму письменника. За допомогою структурально-функціонального методу виявлено складники структури стилю роману «Євгеній Онєгін», показано їх взаємодію і встановлено функції в художньому тексті. Компаративний метод залучався для визначення генезису окремих компонентів пушкінського стилю (мотивів, образів, сюжету, композиції та ін.), традицій і новаторства митця. Метод системного аналізу дозволив вивчити стильові чинники, носії стилю, стильові домінанти роману у віршах «Євгеній Онєгін» О. С. Пушкіна.

Методологічною базою дисертації є праці вітчизняних і зарубіжних дослідників у галузі теорії та історії стилю (В. В. Виноградов, М. М. Гіршман, В. М. Жирмунський, Д. С. Наливайко, М. Я. Поляков, П. М. Сакулін, О. М. Соколов, Д. І. Чижевский та ін.), а також роботи критиків і літературознавців, присвячені роману О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін» (Д. Д. Благой, С. М. Бонді, Н. В. Драгомирецька, В. М. Жирмунський, Ю. М. Лотман, Б. С. Мейлах, В. В. Набоков, В. С. Нєпомнящий, Ю. М. Нікішов, М. О. Новикова, Б. В. Томашевський та ін.).

Мета дисертації - виявлення стильових особливостей роману О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін».

Дана мета реалізована в наступних завданнях:

- на підставі досягнень вітчизняного та зарубіжного літературознавства уточнити методологічні підходи щодо категорії «стиль» як структури, визначити її складові, які формують стиль літературного твору та індивідуальний стиль письменника;

- розкрити історію вивчення стилю роману О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін» у критиці та літературознавстві, виявити сучасні проблеми дослідження твору в стильовому аспекті;

- визначити особливості мотивної організації та сюжетно-композиційної структури пушкінського роману у віршах;

- розкрити структуру і типологію художніх образів твору;

- виявити форми та функції інтертекстуальності в романі «Євгеній Онєгін»;

- встановити види й функції іронії та пародії в пушкінському тексті;

- показати взаємодію романтизму та реалізму в наративних стратегіях твору, розкрити художнє новаторство О. С. Пушкіна в розробці романного жанру.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що в роботі вперше у світлі єдиного системного підходу розкрито специфіку структури стилю роману О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін». Виявлено надтекстові й текстові складники структури стилю твору, встановлено механізми їх взаємодії та функції в художньому творі. Визначено генезис, художню організацію, взаємозв'язок і динаміку провідних тем і мотивів роману «Євгеній Онєгін». Розкрито своєрідність сюжетно-композиційної структури, особливості побудови художніх образів та їх типологію у творі. Виявлено стильові домінанти на різних художніх рівнях твору, проаналізовано види й функції іронії та пародії. Показано взаємодію художніх напрямів у наративних стратегіях роману. У роботі визначено вплив на індивідуальний стиль письменника в романі «Євгеній Онєгін» попередніх традицій літератури (романтизму, сентименталізму, просвітницького роману), в тому числі досвіду освоєння байронізму в «південних» поемах О. С. Пушкіна.

Теоретичне значення роботи полягає в уточненні поняття «стиль» як структури, а також у визначенні жанрово-стильових особливостей російського роману початку XIX століття.

Практичне значення дисертації. Результати дослідження можуть бути використані в курсі викладання історії російської літератури у вищих і середніх навчальних закладах, а також для підготовки нових підручників і посібників з російської літератури XX століття.

Особистий внесок дисертанта. Дисертація та публікації автора написані одноосібно. Отримані результати, теоретичні положення і висновки сформульовані безпосередньо автором.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри зарубіжної літератури Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка. Основні її положення викладено в доповідях на міжнародних конференціях: «VIII Гоголівські читання» (Полтава, 2007), «Мова і культура» (Київ, 2009; 2010), «IX Гоголівські читання» (Полтава, 2009); на всеукраїнських конференціях: «Філологічні студії початку ХХІ століття» (Донецьк, 2006), «Молода русистика: проблеми і перспективи» (Горлівка, 2008), «Пріоритети сучасної філології: теорія і практика» (Полтава, 2008), «VII Короленківські читання» (Полтава, 2008), «VIII Короленківські читання» (Полтава, 2010).

Публікації. Основні положення дисертації відображено у 7 публікаціях, надрукованих у провідних фахових наукових виданнях України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел (180 позицій). Повний обсяг дисертації - 224 сторінки, з них 204 сторінки основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

стиль роман пушкін онєгін

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, наукову новизну, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет і методологічні засади дослідження, окреслено теоретичне й практичне значення роботи.

У першому розділі дисертації «Методологічні засади дослідження» здійснено огляд науково-критичних праць стосовно стильових особливостей роману О.С. Пушкіна «Євгеній Онєгін», а також висвітлено методологічні підходи до вивчення структури стилю художнього твору.

Перший розділ складається з двох підрозділів. У підрозділі 1.1. «Роман «Євгеній Онєгін» у критиці та літературознавстві» встановлено, що роман у віршах «Євгеній Онєгін» О. С. Пушкіна викликав неоднозначні оцінки вже серед сучасників письменника, які звернули увагу на деякі стильові особливості твору: невимушеність і легкість оповіді (О. Є. Ізмайлов, П. І. Шаліков, М. М. Карамзін), перехід сатири в лірику (М. О. Польовий), вплив байронічної поеми (Є. А. Баратинський, О. О. Бестужев) та ін. Підхід до пушкінського роману з погляду усталених у літературі позицій неминуче призводив письменників і критиків XIX століття до суперечливих думок. Разом із тим «Євгеній Онєгін», що став проявом новаторства О. С. Пушкіна і засвідчив вироблення нових художніх принципів, вимагав якісно іншого підходу.

Роман у віршах став предметом осмислення у критичних статтях В. Г. Бєлінського, котрий висловив важливі думки про особливості історизму, народності та романної структури твору як «енциклопедії народного життя». Романісти другої половини XIX століття (Л. М. Толстой, Ф. М. Достоєвський, І. О. Гончаров) високо оцінили зроблені О. С. Пушкіним відкриття в галузі романного жанру (наслідування дійсності, вміння відтворювати побут в його деталях і подробицях, багатогранність характерів тощо), розвиваючи їх у своїй творчості.

Протягом XX століття наукове вивчення роману О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін» йшло в різних напрямках. У працях Д. Д. Благого, Б. С. Мейлаха, Г. О. Гуковського, Г. П. Макогоненка, Ю. М. Тинянова розкривається специфіка художнього бачення О. С. Пушкіна, його перехід від романтизму до реалізму, що знайшло відображення в романі «Євгеній Онєгін». Серед великого масиву наукової та критичної літератури вирізняються роботи, що стосуються стильових особливостей пушкінського твору (В. В. Виноградов, В. М. Жирмунський, Ю. М. Лотман, Д. І. Чижевський та ін.). У коментарях до роману, які створювалися дослідниками протягом XX століття і до сьогодні (М. Л. Бродський, Б. В. Томашевський, Ю. М. Лотман, В. В. Набоков, Л. М. Салімова, Н. І. Михайлова та ін.), зафіксовано стильові нюанси пушкінського тексту, дано трактування численних алюзій і ремінісценцій, розкрито роль епіграфів і особливості звучання «онєгінської» строфи.

У сучасний період творчість О. С. Пушкіна (особливо в аспекті російсько-українських і російсько-європейських літературних зв'язків) була в центрі уваги українських вчених (І. Я. Заславський, В. П. Казарін, Ф. О. Неборячок, В. І. Мацапура, О. М. Ніколенко, М. В. Теплінський, Л. Г. Фрізман та ін.) Концептуальне значення для вивчення стилю О. С. Пушкіна мають роботи М. О. Новикової «Пушкінський космос» (1995) і «Міфи та місія» (2005). Хоча в них «Євгеній Онєгін» не був предметом монографічного дослідження, методологія вивчення поліфонізму пушкінського тексту, «свого» і «чужого» слова, «багатоголосся речей», метасюжету пушкінського світу має велике значення для сучасних досліджень стилю.

У роботі здійснено системний огляд дисертаційних досліджень роману у віршах О. С. Пушкіна, які з'явилися протягом останніх десятиліть у Росії. Незважаючи на посилення інтересу пушкінознавців до питань поетики твору, спеціальних дисертаційних досліджень, присвячених стилю роману «Євгеній Онєгін» як структурної цілісності, не було створено ані в російському, ані в українському літературознавстві.

У підрозділі 1.2 «Стиль літературного твору як структура» здійснено аналіз теоретичних праць із проблем стилю. Категорію «стиль» дослідники трактують у вузькому (особливості вживання й функціонування мовних одиниць) і в широкому аспектах (як сукупність і взаємодія не лише мовних, але й позамовних компонентів, що формують значення). Вихідними для дисертаційного дослідження є концептуальні положення В. М. Жирмунського, котрий вважав, що поняття «стиль» містить у собі не тільки текстові (власне мовні), а й надтекстові (позамовні, але виражені засобами слова) елементи - тематика, побудова образів, композиція, авторське ставлення до дійсності.

Структура стилю являє собою не просто сукупність компонентів твору, але певні ієрархії й механізми їх взаємодії, які є об'єктом дослідження стильової методології. «Стильові чинники» належать до сфери змісту, а «носії стилю» - до сфери художньої форми твору (О. М. Соколов). Тісно взаємопов'язані між собою, вони утворюють стильову тканину твору (Д. С. Наливайко).

Стиль відображає єдність загального (типологічного) та індивідуального (авторського), змісту і форми (М. М. Гіршман, І. М. Подгаєцька та ін.).

Найважливішими складовими структури стилю письменника і літературного твору є комплекс тем і мотивів, ейдологія (система художніх образів та особливості їх побудови), композиція, а також своєрідність поетичної мови, віршової організації, системи тропів тощо (П. М. Сакулін).

Конструктивним началом структури стилю літературного твору є категорія «автор», яка наприкінці XVIII - на початку XIX століття визначала інші категорії поетики. Особливості вираження авторської позиції, авторського світосприйняття впливають на вибір тих чи тих компонентів стилю, механізми їх побудови та поєднання в єдиному художньому цілому.

Категорія «стиль» тісно пов'язана із категоріями «твір» і «текст» (М. М. Бахтін, Ю. М. Лотман, Р. Барт та ін.). Важливою для дисертаційного дослідження є концепція діалогізму М. М. Бахтіна, а також його погляди на природу поліфонізму, який дослідник розглядав як основу романних жанрів. Методологічне значення для дисертації має також теорія інтертекстуальності (Ю. Крістєва, Н. І. Фатєєва та ін.). Отже, у розділі уточнено методологію дослідження категорії «стиль» (як індивідуальний стиль митця або стиль літературного твору), яка може розглядатися на різних текстових і надтекстових рівнях із врахуванням «позатекстового» фону (контексту), як складна взаємодія систем та ієрархій, а також як діалог різних текстів, що формують певне стильове ціле.

У другому розділі дисертації «Надтекстові складові стилю роману О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін» досліджено своєрідність пушкінського стилю на рівні тематики, мотивних комплексів, ейдології, сюжетно-композиційної будови роману у віршах «Євгеній Онєгін». Другий розділ складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Тематична і мотивна організація твору» визначено тематичні ряди твору (соціально-історичний, психологічний, філософський, естетичний), в яких знайшло відображення нове художнє бачення людини і світу. Між окремими тематичними рядами роману «Євгеній Онєгін» існує внутрішня єдність і взаємозв'язок. Тематичні ряди розвиваються і поглиблюються в процесі художньої оповіді, наповнюються конкретним змістом або узагальнюються автором у ліричних відступах, оцінках, роздумах. О. С. Пушкін увів у російську літературу нові теми, пов'язані із зображенням реального життя (грошей, розрахунку, гри, критики світського суспільства). У романі «Євгеній Онєгін» художньо переосмислюються романтичні й сентиментальні теми (кохання, природи, поєдинку тощо).

Мотивній організації твору властива складність і багатомірність. Магістральні теми розпадаються на низку мотивів, які розвиваються у різних напрямах, перетинаються, накладаються один на одного, утворюючи нові. Значна кількість мотивів роману бере початок у творчості Дж. Байрона (самотність, таємничість, відсторонення, гордість, задумливість, пересичення) і «південних» поемах О. С. Пушкіна (відчуження, туга, пустеля, духовна загибель).

У романі простежується прийом концентрації мотивів довкола певних художніх образів (Онєгін, Тетяна, Ленський, Ольга, Петербург, Москва, автор та ін.). Мотиви й мотивні комплекси допомагають розкрити образи в різних аспектах, а також є рушійною силою розвитку сюжету. Ключовими, наскрізними мотивами в пушкінському романі є мотиви нудьги («хандры»), «гордого света», «общественного мненья», істинного й помилкового, роману як явища мистецтва і «роману життя».

У романі «Євгеній Онєгін» порівняно з сентиментальною і романтичною літературою розширено художні можливості оніричних мотивів (сон Тетяни, сон Онєгіна), які виконують психологічну, соціальну, філософську, прогностичну функції.

Переплетення вже усталених у літературі та нових мотивів, занурення традиційних (романтичних, сентиментальних) мотивів у реалістичний контекст дає можливість О. С. Пушкіну розкрити особливості духовного стану російського суспільства тієї пори і складність реального життя.

У підрозділі 2.2. «Сюжетно-композиційна будова роману «Євгеній Онєгін» розглянуто традиції й новаторство митця в організації сюжету й композиції. У романі «Євгеній Онєгін» використовується не одна, а декілька сюжетних ліній, що розвиваються з різною швидкістю і в різних напрямках, схрещуються, накладаються одна на одну (контрапункт). Сюжет постає як динамічний нерозчленований потік подій (зовнішніх і внутрішніх, соціальних та особистих).

О. С. Пушкін відступає від принципу єдинодержавності героя, авторові цікаві різні персонажі, а також всі умови й обставини їхнього життя. «Дзеркальну» композицію роману у віршах утворюють композиційні вершини (лист Тетяни, відповідь Онєгіна, поєдинок, лист Онєгіна, відповідь Тетяни), однак письменника цікавить не лише сама подія, акцентована з допомогою композиції, але передовсім мотивація події (вчинку), духовний стан персонажів як складова загального стану світу.

В сюжетних лініях роману письменник акцентує увагу не стільки на зовнішній стороні тієї чи іншої події, скільки на її глибинній, внутрішній сутності. Ключовим моментам твору передують психологічні мотивування, опис середовища, роздуми автора і героїв. Навколо сюжетних подій концентруються причинно-наслідкові зв'язки, що було новим для літератури того часу.

Епічна лінія роману органічно пов'язана з ліричною лінією, яка поглиблює і розширює систему подій за рахунок філософських, естетичних, соціально-історичних, психологічних роздумів автора. У ліричному плані також наявні композиційні вузли (вершини), в яких сконцентровано найбільш напружені моменти духовної еволюції персонажів на тлі розвитку суспільства. О. С. Пушкін змінює природу художнього конфлікту, надає йому соціальної та психологічної глибини й поліфонізму.

Письменник значно розширює ідейно-естетичне значення та функціональне навантаження епіграфів (до глав), які пов'язані з оповіддю по-різному (іронія, контраст, випередження подій, психологічна мотивація, філософський контекст, поєднання різних точок зору, «закільцювання» композиції та ін.), що увиразнює ті чи ті риси характерів, аспектів дійсності.

«Євгеній Онєгін» був створений О.С. Пушкіним як «вільний роман», «собранье пестрых глав» і строф. «Онєгінській» строфі притаманна певна композиційна і тематична завершеність, гнучкість та рухливість, що дає можливість авторові вільно переміщатися у просторі та часі, висловлювати різні оцінки, говорити то від себе, то від імені своїх героїв тощо. Але строфічна організація в «Євгенії Онєгіні» іноді порушується за рахунок ліричних монологів героїв, які внаслідок єдності емоційного настрою не потребують поділу на строфи, а також за рахунок включення ліричних пісень.

О. С. Пушкін виявив художнє новаторство в сюжетній організації роману, створюючи роман відкритого типу. Письменник використав новий принцип сюжетної організації твору - метод картин, які якнайкраще відповідали завданням відображення реального життя. Метод картин стосується не лише зовнішніх епізодів життя персонажів, але і їх внутрішнього життя, і образу автора, і суспільства в цілому. Рух сюжету як неподільного і неперервного потоку, де зовнішні події органічно поєднувалися з розвитком думки, почуття, історії, мистецтва, авторського задуму, був новим кроком в історії роману.

У підрозділі 2.3. «Структура і типологія художніх образів» виділено різні типи художніх образів у пушкінському творі: за об'єктом зображення (персонажі, образи природи, речового світу, простору), за значенням в організації сюжету (динамічні й фонові), за способами авторської характеристики (розгорнуті й пунктирні), за емоційно-експресивним забарвленням (гротескно-сатиричні, трагічні, полісемантичні), за рецепцією (монофонічні та поліфонічні), за специфікою художнього узагальнення (одиничні, типові, збірні).

Художні образи в романі визначені реальними історичними й соціальними координатами. Пушкінські образи, позбавлені романтичної абстрактності та занурені у світ реального простору, поставали втіленням певних історичних обставин. Вони змінювалися разом із плином епохи та вбирали в себе її сутнісні ознаки. Між різними типами художніх образів у творі немає чіткої межі, оскільки образ у пушкінському романі може набувати різного змісту та формальних ознак в залежності від розвитку сюжету, мотиву, авторського задуму тощо. Характерною особливістю індивідуального стилю О. С. Пушкіна є «повернення» художнього образу в різних ракурсах (внаслідок переміщення точок зору, іронії та інших засобів), а нерідко й «перевертання» художнього образу, що надає йому іншого (подеколи протилежного) звучання.

В ієрархії художніх образів у «Євгенії Онєгіні» відсутній традиційний поділ на головних і другорядних, тут використовуються образи першого й другого (третього і т.д.) планів залежно від сюжетної ситуації, руху авторського задуму. Одні й ті самі художні образи виходять на передній або відступають на задній план у залежності від художнього завдання. В романі у віршах немає традиційного для літературних напрямів (класицизму, романтизму, сентименталізму) протиставлення художніх образів. Образи розташовані за принципом зіставлення та взаємодоповнення (Онєгін - автор, Онєгін - Ленський, місто - село, Москва - Петербург та ін.). Структура пушкінських образів у романі «Євгеній Онєгін» має відмінну рису - багатошаровість, поєднання в одному образі різних аспектів життя, а також аспектів духовної свідомості епохи.

Третій розділ «Форми та функції інтертекстуальності в романі «Євгеній Онєгін» присвячений дослідженню міжтекстових зв'язків, що є важливим показником індивідуального стилю митця.

У дисертації виявлено форми інтертекстуальності в романі «Євгеній Онєгін». За художньою структурою виділено прості (прямі номінації, визначення та оцінки, а також цитати з інших текстів), ускладнені (алюзії, ремінісценції) і складні (вставні стилізовані конструкції, мотиви, образи, символи) форми. До складних форм інтертекстуальності можуть входити прості та ускладнені форми. Особливу форму інтертекстуальності становить явище пропущених строф, де виникають як внутрішньотекстові зв'язки (всередині роману), так і широкі зв'язки з текстом культури, історії, життя.

Долі пушкінських героїв показані у складному перетині різних літературних і загальнокультурних впливів і взаємодій. Пушкінська людина включена у складну систему взаємовідносин - з культурою, суспільством, Богом, собою, що досягається за рахунок різних інтертекстуальних зв'язків.

Стильовою особливістю роману О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін» є концентрація навколо одного імені інших імен - реальних, міфологічних, фольклорних, літературних. Імена літераторів, включені письменником в авторські роздуми, створюють реальний і культурний фон у романі, відображають співіснування різних напрямів у мистецтві, акцентують досягнення класицизму, ствердження принципів романтизму і пошуки самим О. С. Пушкіним нових шляхів у літературі.

Ореол літературності, який супроводжує образи пушкінських персонажів, посилюється або послаблюється за рахунок нових літературних (і загальнокультурних) зв'язків, поєднання з фольклорним і біблійним інтертекстом відповідно до внутрішньої динаміки образів.

У культурний діалог включений реальний текст життя (московський, петербурзький, провінційний, європейський) і текст культури (твори мистецтва). Різні форми інтертекстуальності роблять непомітним входження «чужого» в «своє» слово поета, сприяють освоєнню різних шарів культури й соціальної дійсності.

Функції інтертекстуальності в романі О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін» різноманітні. Інтертекстуальність організовує та динамізує сюжет, є основою композиційної будови (або елементом композиції у вигляді епіграфа, стилізованого «людського» документа тощо), формує різні види мотивів, хронотоп, сприяє створенню художніх образів і впливає на жанрову природу твору в цілому. Інтертекст у пушкінському романі може бути поліфункціональним, виконуючи одночасно декілька художніх функцій.

Стильовими домінантами в романі «Євгеній Онєгін» є вираження полемічної оцінки через «чужі» тексти, занурення інтертексту в реальний (або інший стильовий) контекст, розширення (звуження) інтертексту, нашарування і перетин інтертекстів, поєднання комічного і трагічного за рахунок розвинених міжтекстових зв'язків, поєднання різних форм інтертексту з авторським словом (за принципом контрасту, через іронію, пародію, перифраз тощо).

Особливістю стилю О. С. Пушкіна є використання численних алюзій і ремінісценцій, діапазон першоджерел яких у романі відзначається надзвичайною широтою. Письменник звертається до міфологічних, фольклорних образів і сюжетів, Біблії, своїх романтичних поем, творів класичної літератури, сентименталізму, романтизму тощо. Ремінісценції входять у роман «Євгеній Онєгін» як: уривки цитат, курсив, перифраз, іноземні тексти, емблематичні образи-символи, «розчинена» у тексті цитата тощо.

Четвертий розділ «Текстові складові стилю роману О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін» присвячений аналізу різновидів і функцій іронії, пародії, а також вивченню наративних стратегій роману. Четвертий розділ складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 4.1 «Види іронії» відзначено, що у використанні іронії О. С. Пушкін спирався на досвід романтизму, де іронія давала особливу свободу авторові в зображенні явищ та у висловлюваннях. Разом із тим письменник наповнює іронію новим реалістичним змістом, значно розширює форми й функції іронії, яка охоплює різні рівні твору. Іронічне висвітлення в романі отримують окремі теми життя суспільства (виховання, стиль поведінки, розваги світської молоді, світські правила), коло мотивів (розчарування, дуель, ярмарок наречених, нудьга), а також усталені в романтичній і сентиментальній літературі образи та сюжети. Романтизм як умонастрій також стає об'єктом пушкінської іронії. Духовний стан суспільства, вся система взаємин у ньому отримує реалістичний ракурс завдяки іронії.

Іронія в романі О. С. Пушкіна виконує різні функції: соціальну (виявлення сутності суспільних відносин), філософську (втілення філософського погляду на світ, концепції світу письменника), психологічну (розкриття моральних протиріч, духовного стану особистості й суспільства). Іронія є засобом характеристики образів, динаміки сюжету, вираження авторської оцінки та поліфонії. Поряд із макрорівнями (теми, мотиви, образи, сюжети тощо) мікрорівні твору (фонетичний, лексичний, граматичний, синтаксичний) також просякнуті пушкінської іронією.

Види іронії в романі «Євгеній Онєгін» різноманітні: деталь, опис, контраст, пряма номінація, визначення (на основі метафори), порівняння, переключення (поєднання, протиставлення) точок зору, цитатність, алюзії, ремінісценції, фонетичні засоби, поєднання різних шарів лексики, епіграфи, перифраз, гіпербола, парадокс, гротеск, суміщення різних стильових засобів, авторські коментарі, оцінки, відступи тощо.

Іронічний ефект створюється здебільшого завдяки поєднанню різних точок зору, їх переключенню або зіставленню. Самоіронія автора, яка виявляється в переходах від «я» до «ми», допомагає розкрити аспекти духовного стану епохи.

У підрозділі 4.2. «Функції пародії» проаналізовано різні форми пародії та їх функціональне навантаження у пушкінському романі. Об'єктом пушкінської пародії є: зображення представників світського суспільства (поведінка, звички, захоплення молодих людей початку ХІХ століття), сільські мешканці, суспільні відносини, особливості суспільної свідомості, різні літературні жанри (оди, мадригали, епітафії, еклоги, альбомні вірші) тощо.

Пародія в романі О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін» має різні джерела (конкретні літературні тексти, жанри загалом, художні напрями, Біблія та ін.). Прийоми створення пародії в романі «Євгеній Онєгін» відрізняються різноманітністю: використання літературних «масок», різні види стилізацій (літературних і біблійних текстів, «людських» документів - альбомні вірші, відтворення реальних діалогів тощо), промовисті імена та прізвища, метонімії, авторські оцінки та ін. У структурі деяких персонажів закладений елемент пародії, що посилює поліфонізм образів (Онєгін, Зарецький та ін.).

Функції пародії в романі пов'язані із вираженням складної авторської позиції. Сатиричний пафос пародії слугує виявленню духовної порожнечі суспільного життя, особливостей суспільної свідомості. Разом із тим пушкінська пародія не обмежується сферою комічного, вона акцентує зміну літературних жанрів і напрямів, активні естетичні пошуки письменника, вироблення нових принципів художнього зображення. Пародія в романі виконує філософську функцію, спрямовуючи читача від зовнішнього плану до вічних питань буття, до розуміння сенсу «роману» самого життя (наприклад, пародійна інтерпретація тексту Нагорної проповіді у восьмій главі).

Підрозділ 4.3. «Наративні стратегії роману» присвячений специфіці форм романної оповіді в «Євгенії Онєгіні». Наративні стратегії О. С. Пушкіна відкривали нові можливості романного жанру, який сприяв відкриттю багатогранності реальної дійсності. Образ автора в романі «Євгеній Онєгін», а відповідно і його позиції представлені в динаміці, їх рух спрямовано на глибоке філософське осмислення життя та людини. Форми художнього часу й простору в романі позбавлені статичності, оформленості й завершеності.

Стосунки діалогізму та естетичної гри (через риторичні форми оповіді, пропущені строфи, зміну ролей, переключення точок зору, порушення читацьких очікувань тощо) в системі автор-читач призвели до скорочення дистанції поміж текстом і життям, до ефекту «множинності дзеркал» і до залучення читацької активності у процесі створення тексту нарівні з автором.

Поєднання об'єктивного і суб'єктивного типів оповіді надає роману «Євгеній Онєгін» об'ємності зображення. Наявність психологізованих оповідних структур сприяє психологічному поглибленню художніх образів, їх пластичності й поліфонізму.

Синтетичність роману О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін» як нового жанрового утворення виявляється в поєднанні елементів різних родів літератури (епосу, лірики, драми), різних жанрів та їх компонентів (літературних, фольклорних, біблійних), в «стильовій багатомірності» й «багатомовності» (М. М. Бахтін). Спираючись на досвід строфічної побудови романтичної поеми, О. С. Пушкін відкрив великі оповідні можливості «онєгінської» строфи, в якій втілено форми моно- і полінарації, що дозволяють стилістично маркувати різні ділянки розвитку сюжету, динаміку персонажів та рух авторської думки.

ВИСНОВКИ

Дисертація завершується висновками, в яких узагальнено результати дослідження.

Категорія «стиль» (літературного твору, стиль письменника) може розглядатися на різних текстових і надтекстових рівнях, в аспекті зіставлення тексту і «позатекстового» фону, як складна взаємодія систем та ієрархій, а також як міжтекстові відносини, діалог різних текстів, що утворюють певне стильове ціле в межах літературного твору (або творчості письменника). Дослідження стилю літературного твору вимагає не тільки локальних методик аналізу, але й урахування інтертекстуальних зв'язків, взаємодії літературних напрямів, течій, традицій і новаторства письменника в історико-літературному контексті.

Працюючи над романом, О. С. Пушкін спирався на попередні літературні традиції, переосмислював усталені теми й мотиви (романтичні, сентиментальні) і разом з тим уводив нові, які відображали реальну дійсність у всіх її проявах. Окремі тематичні лінії й тематичні комплекси твору накладаються один на одного, переплітаються, взаємодіють, доповнюючи один одного. Письменник використовує в романі прийоми тематичного розширення, доповнення та перетину. Одна й та сама тема може отримувати у творі різне висвітлення в різних тематичних рядах. Різноманіття тем у романі посилюється за рахунок множинності ракурсів їх висвітлення.

Характерною особливістю індивідуального стилю письменника є занурення тем і мотивів, висхідних до романтизму та сентименталізму, в реальний контекст, внаслідок цього вже відомі читачам мотиви набувають нового змісту та функції. Мотиви в романі «Євгеній Онєгін» за змістом поділяються на: психологічні, соціальні, історичні, філософські, культурологічні; за функцією в художньому творі: імагологічні, конструктивні, динамічні; за генезисом: літературні, фольклорні, міфологічні; за парністю-непарністю: парні та одиничні.

У сюжетно-композиційній побудові «Євгенія Онєгіна» О. С. Пушкін спирався на досвід романтичної поеми: принцип уривчастої оповіді, прийом композиційних вершин, використання любовної фабули, системи епіграфів, наявність епілогів. Реалістичне освоєння дійсності знайшло втілення у використанні таких композиційних прийомів, як вільне переміщення автора в часі та просторі, принцип нарощування глав (що розвивають ту чи іншу тему, мотив), прийом ретардації, раптовий обрив дії, контраст, випередження подій, метод картин, укрупнення певних подій, введення кількох кульмінаційних моментів тощо.

У романі «Євгеній Онєгін» О. С. Пушкін відкривав нові обрії художнього образу, закладаючи в нього зв'язок із реальною дійсністю, соціально-історичні координати, філософську глибину, динамізм, полемічність, багатогранність. Розгалужена ейдологія відповідала принципам романного зображення життя.

У способах створення художніх образів О. С. Пушкін спирався на літературні традиції романтизму та сентименталізму: розкриття переживань героїв на фоні природи, прийом відсторонення, психологічний портрет, монологи та діалоги героїв, коло усталених мотивів, ореол загадковості, елементи фантастики тощо. Разом із тим ці способи співвідносяться з реалістичним контекстом, що надає нового звучання художнім образам. Письменник відкривав нові засоби створення образів: портрет у часовій динаміці, відображена характеристика, паралелізм образів (різних планів), зміна авторських ракурсів зображення, поєднання різних точок зору, підтекст (соціальний, історичний, культурний, філософський). Відкритість і незавершеність художніх образів у пушкінському романі у віршах корелює з принципами відображення незавершеної та рухомої дійсності.

Відмінною особливістю індивідуального стилю О. С. Пушкіна в романі «Євгеній Онєгін» є інтертекстуальність. Діапазон інтертексту в пушкінському романі у віршах досить широкий. Письменник активно звертається до літературних (сучасних і класичних), фольклорних, міфологічних (античних і біблійних) джерел і творів мистецтва (опера, балет, живопис тощо). Інтертекстуальні зв'язки проявляються на різних рівнях пушкінського твору, проникають як у макро-, так і в мікроструктури.

Іронія і пародія є стильовими домінантами тексту пушкінського роману. Утім, їх ідейно-художнє навантаження не обмежується вузьким значенням (як текстова особливість стилю). Іронія і пародія в романі відображають концепцію світу письменника, особливості його світосприйняття. Вони слугують створенню не лише комічного ефекту, а й виявленню особливостей життя суспільства, соціальної свідомості, руху літератури й мистецтва, а також осмисленню буттєвих проблем. Спираючись на досягнення романтичної іронії, О. С. Пушкін використовує її для реалістичного відображення світу. Іронія і пародія у романі є не тільки формами заперечення, а й конструктивними складовими пушкінської системи гуманістичних цінностей, нового погляду на світ та принципи нового мистецтва.

У романі «Євгеній Онєгін» категорія «автор» визначає інші категорії поетики, в тому числі жанр і стиль. Саме категорія «автор» відіграє провідну роль в організації наративної структури твору. Автор у романі у віршах виступає в різних наративних позиціях, провідником різних точок зору, що дозволило О.С. Пушкіну закласти в образ автора «множинність істин». Автор у творі втілює активне особистісне начало і разом із тим особливості суспільної свідомості (за рахунок наративних «масок» і зміни типів нарації).

Відкритість і синтетичність пушкінського роману у віршах виявляється в органічному поєднанні родів літератури (епосу, лірики, драми), різних жанрів (літературних, фольклорних, міфологічних), у привнесенні стильового і мовного багатоголосся. Гнучкість і відкритість «онєгінської» строфи дозволили поєднати різні типи об'єктивної та суб'єктивної оповіді.

У стилі роману «Євгеній Онєгін» виявляється взаємодія різних художніх напрямів - сентименталізму, романтизму та реалізму. На створення роману у віршах вплинув досвід освоєння О. С. Пушкіним байронізму в його «південних» поемах, романтичного та сентиментального роману та ін. Відмовляючись від нормативності і канонічності класицизму, О. С. Пушкін разом із тим використовує в романі «Євгеній Онєгін» його окремі прийоми (риторичність, полемічність, елементи драматизації оповіді, форми деяких жанрів - ода, мадригал тощо), хоча і наповнює їх новим змістом.

Роман у віршах «Євгеній Онєгін» є складним і значущим явищем російської літератури. Він відзначається не тільки перехідністю в контексті літературного процесу, а й синтетичністю в аспекті стилю і жанру. У творі яскраво виявляється взаємодія національних і європейських традицій, літератури й фольклору, літератури й міфології, літератури й інших видів мистецтва, а також різних стильових тенденцій і художніх напрямів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Тарасова В. М. Порівняльна характеристика образу автора у «Євгенії Онєгіні» О. Пушкіна та «Дон Жуані» Дж. Байрона / В. М. Тарасова // Мова і культура (Науковий журнал). - К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2009. - Вип. 12. - Т. Х(135). - С. 245-250.

2. Тарасова В. М. Жанрові особливості поеми Дж. Г. Байрона «Паломництво Чайльд-Гарольда» та роману О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін» / В. М. Тарасова // Література в контексті культури: Зб. наук. праць. - Вип. 19 / Ред. кол.: В. А. Гусєв (відп. ред.) та ін. - К.: Видавничий дім Дмитра Бураго. - 2009. - С. 308-315.

3. Люлька В. Н. Особенности авторской иронии в романе А. С. Пушкина «Евгений Онегин» / В. Н. Люлька // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. - Вип. 3 (63). - Ч. І. - Харків: Нове слово, 2010. - С. 19-25. (Серія літературознавство)

4. Люлька В. Н. Эпиграфы в романе А. С. Пушкина «Евгений Онегин» как форма интертекстуальности / В. Н. Люлька // Філологічні науки: Зб. наук. праць Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. - Випуск 1 (4). - Полтава: ПНПУ, 2010. - С. 76-81.

5. Люлька В. Н. Стиль литературного произведения как структура / В. Н. Люлька // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. - Вип. 4 (64). - Ч. ІІ. - Харків: Нове слово, 2010. - С. 176-173. (Серія літературознавство)

6. Люлька В. Н. Роман «Евгений Онегин» А. С. Пушкина в критике и литературоведении / В. Н. Люлька // Література в контексті культури: Зб. наук. праць. - Вип. 20 (ч. ІІ) / Ред. кол.: В. А. Гусєв (відп. ред.) та ін. - Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2010. - С. 29-40.

7. Люлька В. Н. Функции пародии в романе А. С. Пушкина «Евгений Онегин» / Люлька В. Н. // Вопросы русской литературы: Межвуз. науч. сб.- Симферополь: Крымский Архив, 2010. № 16 (73). - С. 4-12.

Размещено на Allbest.ru