Размещено на http://www.allbest.ru/

Донецький національний університет

УДК 821.161.1 - 3.09Г58

Спеціальність 10.01.06 - теорія літератури

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Проблеми літературно-художнього стилю і словесного ладу (на матеріалі творчості М.В. Гоголя)

Любецька Вікторія Валеріївна

Донецьк - 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі теорії літератури та художньої культури Донецького національного університету.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, доцент Домащенко Олександр Володимирович, професор кафедри зарубіжної літератури та теорії літератури Бердянського державного педагогічного університету.

Офіційні опоненти:

- доктор філологічних наук, доцент Зварич Ігор Михайлович, завідувач кафедри психології Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича;

- кандидат філологічних наук Шкуропат Марина Юріївна, доцент кафедри теорії літератури та історії української літератури Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов.

Захист відбудеться "20" травня 2011 року о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11.051.11 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Донецькому національному університеті за адресою: 83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Донецького національного університету за адресою: 83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

Автореферат розіслано "18" квітня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.В. Тараненко.

Анотація

Любецька В.В. Проблеми літературно-художнього стилю і словесного ладу (на матеріалі творчості М.В. Гоголя). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.06 - Теорія літератури. - Донецький національний університет. - Донецьк, 2011.

У дисертації здійснено конкретизацію особливостей різних теоретико-літературних дискурсів (ейдосної, літературознавчої граматики та персоналістської теорії літератури - виділених О.В. Домащенком), які спираються на різні методи і ставлять перед собою різні цілі дослідження, відповідно, доведено, що бачення стилю в кожному з них відрізняється. Вказується основна відмінність академічних теорій літератури від нової філологічної теорії, що полягає у ставленні до мови. Розглянуто істотні відмінності музики та ладу. Детально досліджено мелодико-поетичний зміст художніх творів М.В. Гоголя і висвітлено можливі способи наявності ладу у творчості письменника. У межах ейдосного дискурсу осмислено зображальний стиль М.В. Гоголя. Проаналізовано важливі складові гоголівського стилю - сміх, який має обертони (від веселого до страшного), поетичність, ліризм, образність, особливості споглядання (збірність і значущість дрібниць), "вишуканість" складу, зображальність. Виявлено спільне джерело для музичної і поетичної творчості, яким є онтологічний лад. Вперше прояснюється взаємозв'язок стилю і ладу, з'ясовується, як взаємодіє у творчості М.В. Гоголя священно-онтологічне, що міститься в ладі, і естетичне, що знаходиться в стилі.

Ключові слова: дискурс, поетичне уявлення, художній образ, внутрішня форма, художній стиль, сміх, зображальність, цілий світ, лад.

Аннотация

Любецкая В.В. Проблемы литературно-художественного стиля и словесного лада (на материале творчества Н.В. Гоголя). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.06 - Теория литературы. - Донецкий национальный университет. - Донецк, 2011.

В диссертации осуществляется конкретизация особенностей различных теоретико-литературных дискурсов (эйдосная, литературоведческая грамматика и персоналистская теории литературы - выделенные А.В. Домащенко), которые опираются на разные методы и ставят перед собой различные цели исследования, соответственно, доказывается, что видение "стиля" в каждом из них различно. Для эйдосной теории литературы характерна убежденность в важности и преимуществе поэтического познания посредством образов. Эйдосное понимание стиля - это "соотнесение художественного образа с тем, что является для него инобытием" (по А.Ф. Лосеву), это принципиально ценностное понятие, которое характеризует эстетическое совершенство.

Литературоведческая грамматика является наиболее гносеологичной из названных направлений и соответствует новоевропейскому идеалу научности. Представление о стиле в границах литературоведческой грамматики доэстетично, так как не осмысливается чувственное, то есть "внутренняя форма" как пластически-живописный компонент образа.

В персоналистском дискурсе вся проблематика, связанная с восприятием, интерпретацией художественного текста, переносится в сферу межсубъектных отношений. Объектом в персонализме становятся именно отношения между субъектами высказывания - диалогические отношения. В персоналистской теории литературы конститутивным моментом художественного творчества является автор-творец. Художественный стиль является способом "эстетического завершения", которое без завершающей способности образа невозможно, то есть представление о стиле в персонализме постэстетично. Указывается основное отличие академических теорий литературы от новой филологической теории, которое кроется в отношении к языку. Определяется, что стиль - термин в любой из академических теорий литературы, отличен от "лада", который, как отмечает А.М. Ремизов, присущ произведениям Н.В. Гоголя. Разговор о ладе и есть отчасти разговор о новой филологии, сущность которой, следуя рассуждениям А.В. Домащенко, определена вопрошающим мышлением.

В границах эйдосного дискурса осмысливается живописный стиль Н.В. Гоголя. Рассматривается гоголевский смех в обертонах от веселого до страшного и обосновывается, что "комическое" и "юмор" писателя нельзя понимать как "шутовское" или "карикатуру". Стиль Н.В. Гоголя по самому существу был сосредоточен на дисгармонии жизни, но вместе с тем он стремился к ладу, поэтому и смех его изменяется, одухотворяясь. Проанализированы и другие важные составляющие гоголевского стиля - поэтичность, лиризм, образность, особенности созерцания ("собирательность" и "значимость мелочей"), "выисканность слога", живописность. Художественное "видение" Н.В. Гоголя уникально - стиль-видение, накапливающий и нагромождающий мелочи, эволюционирует до стиля-ведения, в котором сквозит иная реальность, наполненная подчас священно-символическим смыслом. Таким образом, язык (стиль), в пределах которого раскрывается "целый мир", является "священно-символическим". Он осознает свою вторичность, находясь в границах представляющего мышления, выражает отношение к "священному эстетического". Однако, изначальное существо языка заключено в "священно-онтологическом", в "ладе", который имеет иную степень присутствия и содержит всю полноту истины.

Лад в диссертационном исследовании мыслится не как термин, так как "есть более строгое мышление, чем понятийное", он мыслится как присутствие, потому что "в "ладе" имя". Рассматриваются существенные различия "музыки" и "лада". Детально исследуется мелодико-поэтическое содержание художественных произведений Н.В. Гоголя и освещаются возможные способы присутствия лада в творчестве писателя. Обозначается общий исток для музыкального и поэтического творчества, которым является онтологический лад. Впервые проясняется, как взаимодействуют в творчестве Н.В. Гоголя священно-онтологическое, находящееся в ладе, и эстетическое, заключенное в стиле.

Ключевые слова: дискурс, поэтическое представление, художественный образ, внутренняя форма, художественный стиль, смех, живописность, целый мир, лад.

Summary

Lubetskaya V.V. The Problems of the literary-artistic style and the verbal tune (by the material of N.V. Gogol's creation). - Manuscript.

The thesis for the Candidate's degree of Philology. Speciality 10.01.06. - The Theory of Literature. - Donetsk National University. - Donetsk, 2011.

The concretization of the features of various literary-theoretic discourses (eidos literature theory, literary grammar and personalist literature theory selected by A.V. Domaschenko) which lean on different methods and set themselves the various research objectives, is carried out in thesis, thereafter, it is proved that the style vision is various in each of them. The basic difference of the academic theories of literature from "the new philological" theory covered in the relation to the language is declared. The essential distinction between "music" and "tune" is considered. The melodic-poetical contents of N.V. Gogol's art works is investigated in details and possible ways of the tune presence in creativity of the writer are elucidated. N.V. Gogol's picturesque style is comprehended in borders of aidos discourse. The important components of N.V. Gogol's style such as laughter which has overtones (from cheerful to terrible), poetry, lyricism, figurativeness, the features of contemplation ("collectivity" and "the importance of trifles"), "the discovery" of a syllable, picturesqueness are analyzed. The general source for the musical and poetic creativity, which is the ontological tune, is designated. For the first time the interrelation of the style and tune is explained, and it is determined how the sacred-ontological, containing in the tune, cooperates with the esthetic, concluded in the style, in N.V. Gogol's creative work.

Key words: discourse, poetic representation, artistic figure, internal form, art style, laughter, picturesqueness, whole world, tune.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю прояснення множинності концепцій стилю в їх своєрідності в сучасній теорії літератури. Поняттям "стиль" позначають одну з фундаментальних ознак художньої творчості, якою, насамперед, визначається естетична цінність твору і без якої неможливе виникнення художніх систем (літературних шкіл, течій, напрямів). Існують різні розуміння стилю. Деякі літературознавці розширюють зміст цього поняття, зближують його з художнім методом (І.Ф. Волков, О.В. Михайлов, П.О. Ніколаєв, Б.Г. Реїзов), а інші, навпаки, ототожнюють його з поняттям індивідуального почерку письменника (І. Клейнер, І.Ю. Подгаєцька, П.М. Сакулін, Л. Шпітцер).

На основі виокремлення у сучасній академічній теорії літератури трьох теоретико-літературних дискурсів (ейдосного, літературознавчої граматики, персоналістського), розмежованих О.В. Домащенком, у дисертації запропоновано принципово новий підхід до стилю. Вперше стиль став предметом аналізу і дослідження в межах названих теоретико-літературних дискурсів.

Не менш актуальним є осмислення стилю у зіставленні зі словесним ладом, властивим поетичному мистецтву. Значущість заявленої проблеми пояснюється тим, що лад є онтологічною основою поетичної творчості. По відношенню до цієї основи вторинною є естетична природа художнього твору і стиль як визначальний спосіб виявлення естетичної сутності поетичного мистецтва.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. У дисертації розроблено один з основних аспектів комплексної наукової теми кафедри теорії літератури і художньої культури Донецького національного університету 08-1 ВВ/2 "Інтертекстуальні і комунікативні аспекти художнього тексту і його літературознавча інтерпретація".

Основною метою роботи є вивчення смислового наповнення категорії стилю в ряді теоретико-літературних дискурсів: ейдосному, літературознавчій граматиці та персоналістському, а також розгляд словесного ладу в поетичному творі. У зв'язку з цим важливим стає осмислення своєрідності та еволюції художнього стилю М.В. Гоголя у його зіставленні з властивим творчості письменника ладом.

Для досягнення мети необхідно розв'язати низку конкретних завдань:

- розглянути розуміння стилю в межах різних теоретико-літературних дискурсів (ейдосному, літературознавчій граматиці, персоналістському);

- виявити, який із дискурсів є найбільш адекватним для розуміння стилю М.В. Гоголя;

- дослідити особливості художнього стилю письменника ("вишуканість" складу, музичність, образність, живописність, ліризм), що еволюціонує від бачення до відання;

- проаналізувати важливу складову гоголівського стилю - сміх в обертонах від веселого до страшного та від сентиментально-побутового до катартичного;

- обґрунтувати суттєві відмінності між "музикою" та "ладом"; прояснити, що таке лад у музичному та поетичному творі;

- осмислити різницю між стилем та ладом, властивим творчості М.В. Гоголя; висвітлити можливі способи наявності ладу у творчості письменника.

Отже, об'єктом дослідження є художні твори й літературно-критичні та філософсько-релігійні статті М.В. Гоголя, що становлять суттєву частину літературної спадщини письменника і нерозривно пов'язані з його художньою творчістю.

Предмет дослідження - стиль у межах ейдосного, літературознавчої граматики та персоналістського теоретико-літературних дискурсів у зв'язку зі словесним ладом як проявом онтологічного начала поетичної творчості.

Матеріалом для аналізу стали повісті циклів "Вечори на хуторі біля Диканьки" ("Сорочинський ярмарок", "Вечір проти Івана Купала", "Майська ніч, або Утоплена", "Ніч перед Різдвом", "Страшна помста", "Зачароване місце") і "Миргород" ("Старосвітські поміщики", "Тарас Бульба", "Вій", "Повість про те, як посварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем"); а також "Ревізор", "Шинель"; "Мертві душі", тому що вони є найбільш репрезентативними для аналізу багатосмислового стилю М.В. Гоголя, який вже на початку творчості причетний до ладу. Проаналізовано також статті зі збірника "Арабески" ("Скульптура, живопис і музика", "Про малоросійські пісні"); "Петербурзькі записки 1836 року" - стаття, надрукована в "Сучаснику" в 1836-1837 рр.; статті з книги "Вибрані місця з листування з друзями" ("Заповіт", "Про те, що таке слово", "Про те ж", "Про ліризм наших поетів", "Що таке губернаторша", "У чому ж, нарешті, сутність російської поезії і в чому її особливість", "Світле Воскресіння"), де М.В. Гоголь виступає в ролі літературного та музичного критика.

Теоретико-методологічна основа роботи. Методологічною основою дисертації є концепція О.В. Домащенка, у якій уперше виділено теоретико-літературні дискурси (ейдосний, літературознавча граматика, персоналістський). На основі цієї концепції здійснено конкретизацію особливостей дискурсів і подано бачення стилю в межах кожного з них. Базовим ученням для розуміння ейдосного дискурсу, у межах якого розглянуто стиль М.В. Гоголя, стає вчення Ґ.В.Ф. Геґеля про поетичне уявлення, роботи О.О. Потебні про "внутрішню форму" слова, що відповідає "внутрішній формі" твору. Основоположними для визначення поняття "стиль" у межах ейдосної теорії літератури є ідеї О.Ф. Лосєва. Важливою є й концепція Й.В. Ґете, у якій синтезується священно-онтологічне й естетичне в стилі. Таке розмежування, через свою актуальність, уможливлює виділення "ладу" (за О.М. Ремізовим), який є онтологічним першоджерелом мови і розуміється як ім'я, а в поетичному мистецтві набуває свого інобуття в естетичній формі. Тріада Й.В. Ґете (звичайне наслідування природі, манера, стиль) доповнюється ладом, що зберігає онтологічну цілокупність.

Наукова новизна дослідження полягає у визначенні стилю в межах ейдосного, літературознавчої граматики та персоналістського теоретико-літературних дискурсів. Теоретичну новизну дослідження зумовило осмислення ладу, який виявляє свою онтологічну сутність у сакральному імені та освячує поетичну творчість. Уперше прояснюється взаємозв'язок стилю і словесного ладу у творчості М.В. Гоголя.

Теоретичне та практичне значення роботи. Теоретичне значення дисертації зумовлене постановкою й розв'язанням нових для сучасної теорії літератури проблем (виявлення смислового наповнення категорії стилю у деяких теоретико-літературних дискурсах, розгляд того, як синтезуються у стилі М.В. Гоголя священно-онтологічне, що знаходиться в ладі, та естетичне, що виявляється у стилі). Значення роботи полягає також у зверненні до неосмисленого на сьогодні в теорії словесності імені "лад". Основні положення й висновки дисертаційної роботи можуть бути використані в загальних курсах: у вступі до літературознавства, теорії літератури, історії літературознавства, літературознавчому аналізі, у спеціальних курсах з теорії літератури, а також для підготовки спецкурсів за творчістю М.В. Гоголя.

Апробація результатів роботи. Основні положення, висновки і рекомендації, отримані в результаті роботи, оприлюднено на таких міжнародних наукових конференціях: ІX Міжнародній конференції "Проблеми вивчення творчості Миколи Гоголя: підсумки та перспективи" (Ніжин, 2007), Міжнародній науковій конференції "Східнослов'янська філологія: від Нестора до наших днів" (Горлівка, 2008), XVІІ Міжнародній конференції ім. проф. С. Бураго (Київ, 2008), ІX Гоголівських читаннях (Полтава, 2009), X Міжнародній конференції "Творча спадщина Миколи Гоголя і сучасний світ" (до 200-ліття від дня народження) (Ніжин, 2009), XVІІІ Міжнародній конференції ім. проф. С. Бураго (Київ, 2009), Міжнародній науковій конференції "Пасхальні читання 2010: Питання філології і греко-слов'янської культури" (Донецьк, 2010), XІX Міжнародній конференції ім. проф. С. Бураго (Київ, 2010); на ІІ Всеукраїнській студентській науково-практичній конференції (Донецьк, 2006), на науковій конференції викладацького складу філологічного факультету Донецького національного університету в 2007 р.

Публікації. Результати дослідження відбито в 14 статтях, сім із яких опубліковано у фахових виданнях України.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, дев'яти підрозділів, висновків і списку використаної літератури (272 позиції). Обсяг роботи - 190 сторінок, з яких 168 сторінок основного тексту.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, проаналізовано ступінь її розробленості як теоретико-літературної проблеми, сформульовано мету і завдання дослідження, розкрито його наукову новизну.

У першому розділі "Проблема стилю в межах різних теоретико-літературних дискурсів" розглянуто ейдосний, літературознавчої граматики та персоналістський теоретико-літературні дискурси і бачення стилю в межах кожного з них.

У підрозділі 1.1 "Ейдосний теоретико-літературний дискурс про проблему стилю" підкреслено, що фундаментальним для ейдосної теорії літератури є вчення Ґ.В.Ф. Геґеля про поетичне уявлення, осмислення сутності якого неможливе без головної естетичної категорії - художнього образу. Звертаючись до теорії О.О. Потебні про "внутрішню форму" слова, яку вчений розумів не тільки в лінгвістичному аспекті як "найближче етимологічне значення", а й у літературознавчому ракурсі, коли йдеться про наочно-образне уявлення, проводимо аналогію між словом і художнім твором услід за О.О. Потебнею. Стиль художнього твору має для О.О. Потебні свої витоки у "внутрішній формі" слова, і про "внутрішній стиль" твору можна говорити як про його "внутрішню форму". У творі мистецтва "внутрішній стиль" виходить назовні, тобто власне естетичне в стилі - це внутрішній стиль твору. Для О.Ф. Лосєва проблема стилю пов'язана з розмежуванням "художньої структури" та її ж "онтологічної основи". Вона є основним джерелом стилю - його "першообраз" чи "первинна модель" і "композиційна схема того твору, про стиль якого йдеться". У межах ейдосної теорії літератури стиль - категорія естетична, яка перебуває в межах мислення, що уявляє. У стилі виражено елементи форми і змісту; це і матеріальне явище, й "інобуття речі" (О.Ф. Лосєв) водночас.

У підрозділі 1.2 "Розуміння стилю в межах літературознавчої граматики" продемонстровано, що представники цього дискурсу прагнуть до суто розумового пізнання, що й спричинило перегляд теорії О.О. Потебні, побудованої на твердженні, що поезія є мислення образами. Літературознавча граматика опредмечує зовнішню форму твору і, на думку О.В. Домащенка, вирізняється "глибиною інтерпретації внутрішньотекстових відношень", однак не може претендувати на висновки естетичного чи онтологічного характеру. Елементи зовнішньої форми твору розглядаються в цьому дискурсі у відриві від його внутрішньої форми і змісту. Літературознавча граматика не ставить перед собою завдання розкрити стиль художнього твору як єдність усіх моментів художньої форми і змісту, але сприяє виявленню специфіки однієї із суттєвих складових стилю - мови літературно-художнього твору. Згідно з таким баченням, стиль - системна єдність формальних компонентів чи носіїв стилю - композиції, родових і жанрових особливостей, мови з її специфічною логікою. Уявлення про стиль у межах літературознавчої граматики доестетичне, оскільки в ній не осмислюється чуттєве, тобто "внутрішня форма" як пластично-живописний компонент образу.

У підрозділі 1.3 "Стиль у межах персоналістського дискурсу" розглянуто персоналістську теорію літератури, що тяжіє до металінгвістики, яка вивчає "слово, тобто мову, у його конкретній і живій цілокупності, а не мову як специфічний предмет лінгвістики". Для персоналістської теорії літератури "стиль - це спосіб буття творчої індивідуальності, спосіб буття людини-автора в її творінні". Стиль наділений "об'єднувальною енергією", як "формотворчий центр" він "конкретизує відношення". Намагаючись зрозуміти сутність стилю, М.М. Бахтін розмежовує композиційні й архітектонічні форми, причому останні є не формами, а "змістом естетичної діяльності", тобто розуміються як суто змістовні. Отже, ототожнюючи в художньому стилі "естетичне" та "змістовне", М.М. Бахтін визначає його як "сукупність прийомів формування й завершення людини та її світу". У художньому стилі взаємозв'язані "внутрішній стиль" і зміст, що розкривається в образах. Для персоналізму - "художній стиль працює не словами, а моментами світу, цінностями світу і життя", це "спосіб обробки" людини та її світу, тобто спосіб "естетичного завершення". Однак, без завершувальної здатності образу "естетичне завершення" неможливе. М.М. Бахтін позбавляє художній стиль головного - внутрішнього ядра, тобто образу, тому уявлення про стиль у персоналістському дискурсі постестетичне. стиль художній гоголь літературний

У підрозділі 1.4. "Стиль і лад" ідеться про нову філологію, яка, за концепцією О.В. Домащенка, "починається за межами методологізму, суб'єкт-об'єктної настанови, підходу до поетичного твору, що опредмечує". Визначивши, що стиль - термін у будь-якій з академічних теорій літератури, який розуміється по-різному, звертаємося і до імені - лад (за О.М. Ремізовим), властивого творам М.В. Гоголя. Лад у науковому дослідженні мислиться не як термін, а як наявність, тому що "у "ладі" ім'я", зазначає О.М. Ремізов. Мислення, що базується на іменах, цілокупне, "усе, що йому властиве, - не частина цілого, але завжди тотожне цілому". У визначенні стилю в Й.В. Ґете, а також у Ґ.В.Ф. Геґеля та О.Ф. Лосєва синтезуються священно-онтологічне й естетичне, для нас таке розмежування є актуальним, тому йдеться про відмінність між стилем та ладом, який виходить за межі естетики і є онтологічною основою поетичної творчості.

У другому розділі "Своєрідність стилю творів М.В. Гоголя" зосереджено увагу на художньому, оскільки творчий розвиток стилю М.В. Гоголя відбувається у сфері естетичній. Проаналізовано значущі особливості стилю М.В. Гоголя: живописність, "вишуканість" складу, можливості "бачення", градація сміху.

У підрозділі 2.1 "Особливості художнього стилю М.В. Гоголя" розкрито значущість "дрібниць" та "збірності" у творах М.В. Гоголя і розглянуто важливу особливість гоголівського стилю - словесний живопис. Коріння гоголівської мови - у двох протилежних можливостях "бачення": бачити світ у всіх його "значних" дрібницях і всебічно.

У "Старосвітських поміщиках", у "Повісті про те, як посварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем" спостерігаємо пильну увагу автора до зображення побуту героїв, прозаїчних дрібниць їхнього життя. Ця особливість гоголівської поетики найбільш наочно розкривається в поемі "Мертві душі". Для М.В. Гоголя дрібниці, художні деталі значні, тому що без них немає цілого; стиль проявляється в дрібницях. Зважаючи на всеосяжність кожна картина природи у "Вечорах на хуторі біля Диканьки" і в "Миргороді" являє собою не малу частку світобудови, а всесвіт у цілому, космос (чарівний світ у "Зачарованому місці", розширений, безкінечний простір і "чудовий Дніпро" у "Страшній помсті", безкрайні степи в "Тарасі Бульбі").

Повість "Вій" у широкому, всезагальному, зоровому смислі, - повість про спокусу і небезпеку побачити таємниче, потойбічне, що віддаляє людину від Вія - "зіркої, усевидющої таємниці". Позамежний зір ми знаходимо і в сцені чаклунства у "Страшній помсті", де внутрішній простір башти міняється і "бачиться" пану Данилові інший світ. Фантастичні твори М.В. Гоголя наділені багатою образотворчою силою. Магія зору в ранніх повістях змінює простір, і часто в зображуваних пейзажах простежуються контури іншої реальності (яр у "Вечорі проти Івана Купала", ставок зі старим будинком у "Майській ночі, або Утопленій"). Іноді М.В. Гоголь зображує описувану ним сцену як картину (екфрасис у повісті "Тарас Бульба"), використовує й живописні засоби зображальності (наприклад, у фіналі "Ревізора"). У більшості випадків М.В. Гоголь не "імітує живописний твір" або життя, а "живо споглядає" його в усіх проявах.

У поемі "Мертві душі" кут зору міняється - від "ніщо" й "дещо" до "все". Глобальне, символічне бачення Русі, прозріння незрозумілого й таємничого її майбутнього виражено в образі птаха-трійки. У потоці образів М.В. Гоголя і пророцька суть, і сліпуче бачення справжнього життя. Стиль-бачення, що накопичує і нагромаджує дрібниці, еволюціонує до стилю-відання, що характеризує стиль письменника як багатосмисловий, у якому простежується інша реальність, наповнена іноді священно-символічним сенсом.

У підрозділі 2.2 "Про "предмет" і градацію сміху у М.В. Гоголя як прояви своєрідності стилю" гоголівський сміх характеризується не тільки як сміх "амбівалентний" (за М.М. Бахтіним), а точніше як сміх, що має різні градації. Святковий сміх у М.В. Гоголя може обернутися злим висміюванням. Поруч із "справжньою веселістю" сміх у гоголівських "побрехеньках" викликає й страх. У повісті "Страшна помста" проявляються важливі особливості гоголівського стилю: заперечний сміх, страх, примхливість, парадоксальність образного бачення. Один із головних героїв - чаклун - "смехач", "вывороченный черт" смішить "обступившую его толпу". Але сміх швидко припиняється - він не радісний і світлий, а бісівський. Висміювання чаклуна, що межує з переслідуванням, справжнє чи уявне, було відзначене Ю.В. Манном у роботі "Поетика Гоголя". "Помста" у повісті накопичує моменти "страшного" і "смішного", але страх Господній, що є рятівним, невідомий героям у цьому творі.

Найбільш страшний гоголівський твір у цій парадигмі - "Вій". Смішна "бурсацька" історія, яка спочатку викликає потішний сміх, потім змушує розмірковувати про долю людську. Комічне подолання злої сили у цій повісті неможливе, і Хома гине від свого страху й невіри.

"Уміння посміятись" у М.В. Гоголя поєднується з умінням "істинно возблагоговіти". У подальшій творчості сміх, спрямований на людину, наближений до сліз. Такою є скорботна повість про вкрадену шинель, що являє нам сльози не після сміху (як писав В.В. Розанов), а разом з ним.

Питання про силу "сміху" і його "предмет" виникає вже в комедії "Ревізор", де М.В. Гоголь прагне не насмішити глядача, а нагадати про неминучу Божу відплату, про Суд Христов, на який повинна очікувати кожна людина. Тема Страшного Суду набуває свого розвитку у поемі "Мертві душі", головна ідея якої - духовне воскресіння пропащої людини. Письменник створює гротескно-виразні образи, наділені якостями, доведеними до надмірності. "Мертві душі" пронизані сумною іронією, що допомагає виявити об'єктивні суперечності дійсності, наповнені сміхом гірким і очисним. Важко одухотворити сміх і поєднати ідилію зі сміхом, але М.В. Гоголю властиве розуміння того, що сміх може бути пом'якшеним, умиротвореним. Саме як поет ліричний виступає він у повісті "Старосвітські поміщики", де звучить "послаблений сміх" - знак тихої радості, багатозначна усмішка, подібна до євангельського вислову: "Радійте та веселіться…" (Мф, 5:12).

Шлях від смішного і несерйозного до духовного відкриття й одкровення через сміх може здатися абсурдним, але для стилю М.В. Гоголя цей шлях доленосний. Гоголівський сміх важко інтегрувати в єдину систему, як такий він не є самоціллю, тому часто сумний щодо всього буття. Бачити смішний бік і те, що за цим стоїть, - мета більшості творів М.В. Гоголя.

Третій розділ дисертаційної роботи "Про онтологічну природу ладу" присвячений ладу в музичному та поетичному творах.

У підрозділі 3.1 "Музичний лад і лад у теорії словесності" доведено, що витоки музики і ладу відмінні. Термін "лад" у музиці можна звести до трьох основних розумінь: лад - це звукоряд; мажорно-мінорний тональний ряд; логічна система звуковідношень, музична гармонія. Дослідники православного співу (Ю.К. Арнольд, І.А. Гарднер, Д.В. Разумовський) ладом часто називають глас - термін, що застосовується в православній літургіці. Вісім гласів трактуються як єдина система і називаються осмогласієм, або октоїхом. Глас відтворює реальний молитовний процес і перетворює спів на "мистецтво з мистецтв", що перевищує музичну гармонію. Принцип "осмогласія", заснований на "установленій єдності", відмінний від поліфонії, де кожен голос залишається самостійним і кожен голос має значення. Музика (мистецтво як таке), музична гармонія і лад належать різним станам Буття. Мистецтво музики залучає людину до краси світу, тоді як спів під час богослужіння - до Краси як такої, як до сяйва слави Божої. Світська музика, її будова і лад (музикознавче поняття, термін) починається з фізичного видобування звуків, а лад, що дотримується Божественного закону (спів під час богослужіння), починається з духовної тиші, з мовчання світу. Отже, лад не просто вражає слух, лад - це мелодійний порядок світу, гармонійна відповідність єдиному началу, онтологічне джерело художнього цілого. Ф. Ніцше, який пояснив генетичний зв'язок лірики з музикою і відмінність між музичним діонісійським началом і аполонічним, вказує на те, що світову символіку музики не передати "на вичерпний лад у слові", оскільки вона символізує сферу, "що передує будь-якому явищу". Лад, який є в мовленні, несвідомо, через діонісічну мудрість перекладається мовою образів: "Музика так і звучить, і "лад" її відкриває більше, ніж "склад" слів". І музичний, і мовленнєвий лад - з одного "першожиття", що існує до розладу і розсічення.

Підрозділ 3.2 "Про музичне начало і способи присутності ладу в творчості М.В. Гоголя". Прояснено, якими є межі музичного мистецтва, а також розглянуто розбіжність "музичного образу" і ладу в художній творчості М.В. Гоголя (лад - "як багато в цьому звуці", музика - "багато звуків"). Уся творчість письменника пронизана створеною ним музично-мовною стихією. Його проза, поетика, його бачення світу, виражене в літературних творах, органічно-музичні. Емоційна насиченість твору, проникливість є заповітом давньоруської музики, який необхідно прийняти для творення в руському дусі та складі. І все ж мелодико-поетичний зміст художнього твору у М.В. Гоголя не може вичерпуватися тільки "музичністю". Від "звучності" народної пісні ранніх повістей, пронизаних "південно-руським" ладом (О.М. Ремізов) ("Сорочинський ярмарок", "Вечір проти Івана Купала", "Майська ніч, або Утоплена", "Ніч перед Різдвом", "Страшна помста" - цикл "Вечори на хуторі біля Диканьки"), М.В. Гоголь усе більше переходить до його очевидної наявності в подальшій творчості ("Старосвітські поміщики", "Тарас Бульба" - "Миргород", поема "Мертві душі"). У повістях циклу "Миргород" відчутна прихована наявність ладу, його пошук, усвідомлення його крихкості ("Старосвітські поміщики"); його живе відчуття і явленість, якщо нам явлено видовище внутрішньої гармонії героїв, які своїм життям зміцнюють волю до ладу ("Тарас Бульба"). Дисгармонія світу виражається у М.В. Гоголя через згасання чи відсутність музики. Тиша, безмовність виявляється не зосередженням першопочаткової смислової повноти, мовчанням, а своєю протилежністю, "німотою", що перебуває поза ладом ("Сорочинський ярмарок", "Ніч перед Різдвом", "Вій"; "Страшна помста", "Тарас Бульба"). Усе зло (від страшного до вульгарного), зображене М.В. Гоголем, убоге та беззмістовне в собі ("Страшна помста", "Вій", "Повість про те, як посварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем"). З нього нічого не виходить, крім руйнації, розладу - останньої сходинки після героїв, які перебувають поза ладом, які тужать за ладом і стоять окремо від цілого (Божого) світу ("Вій"; "Вечір проти Івана Купала", "Страшна помста", "Тарас Бульба"). Предметно не зупиняючись на пізній творчості М.В. Гоголя ("Вибраних місцях із листування з друзями", "Роздумах про Божественну Літургію"), ми відзначили, що письменник виходить у цих творах за межі художності і стає знаряддям саморозкриття ладу, спорідненого з божественним іменем. Лад творів М.В. Гоголя - "красота и неуемная энергия языка", який для М.В. Гоголя "сам по себе уже поэт".

У підрозділі 3.3 "Поетична мова М.В. Гоголя - витоки стилю і його взаємозв'язок із ладом" досліджено відношення ладу до стилю письменника. М.В. Гоголю властиве цілісне відчуття світу (світ у всій повноті і єдності) - це відчуття його Творця. Він так і відобразив світ у своїх творах. Після окреслення багатьох значень слова "мир" було доведено, що тільки в тому випадку, якщо "міръ" (земне буття) пройнятий "миром" (початковою повнотою), він стає цілим, одухотвореним смислом, ієрархічно впорядкованим. Начало, протилежне божественному буттю, - диявольське небуття (руйнівне). У М.В. Гоголя божественний світ згоди-ладу розподібнюється і трансформується в анти-світ хаотичного зла, розладу. У повісті "Страшна помста", основою якої є прокляття, М.В. Гоголь показує відносний порядок світу, ураженого злом і "страшною помстою". Гармонія цілого світу порушується під час зіткнення зі злими силами і в циклі "Миргород" ("Старосвітські поміщики"). Злий дух, що збурює світ, губить його початкову красу й у "Вії", і в "Тарасі Бульбі", де М.В. Гоголь із різних боків підходить до проблеми зла в любові та красі.

Гоголівський погляд на речі унікальний: від "звичайного життя" і через нього М.В. Гоголь приходить до великих одкровень, непомітних для "звичайного ока". Отже, мова (стиль), в якій розкривається "цілий світ", є "священно-символічною". Перебуваючи в межах уявного мислення, вона усвідомлює свою вторинність щодо герменеї, споконвічної священної мови. Тобто, початкова сутність мови полягає в "ладі", у "священно-онтологічному", що має інший рівень наявності і містить усю повноту істини. Невловимість, духовність ладу є удосконаленням стилю, потаємною рушійною силою розвитку літературної мови в цілому.

Висновки

У висновках дисертації сформульовано основні результати дослідження.

В ейдосній теорії літератури стиль є співвіднесенням художнього образу з тим, що не є ним самим, з тим, що є для нього інобуттям. "Внутрішній стиль" твору (за аналогією до "внутрішньої форми" слова) є безпосередньо естетичне, ототожнене з образом як таким, узятим в аспекті його виразності; "внутрішній" означає естетично даний. У межах літературознавчої граматики елементи зовнішньої форми твору розглядаються у відриві від його внутрішньої форми і змісту. Стиль охарактеризовано як "єдність прийомів" та ізольовано від контакту з внутрішньою формою. У персоналістській теорії літератури художній образ редукується М.М. Бахтіним до втіленої в ньому ситуації спілкування. Отже, стиль у персоналізмі розуміється як діалогічна категорія без завершувальної здатності образу. Образ у персоналістській теорії літератури вже не виступає як спосіб "естетичного завершення", тому що М.М. Бахтін наділяє його "силою, що позбавляє життя".

Для більш глибокого розуміння творчості М.В. Гоголя необхідно розмежовувати священно-онтологічне та естетичне у стилі, додавши до "звичайного наслідування природі", "манери" і "стилю" лад як наявність, "змішування людського і божественного". Єдність і цілісність ладу зовсім не суперечать красі та різноманітності стилю. "Лад - першоджерело, що зберігається мовою, і незнищенна першооснова народного життя, що утворює народ". У стилі М.В. Гоголя звучить і вбачається лад, що є виразником не лише художньої, але й духовної сили, що проглядає крізь естетичне. У ладі, таким чином, естетичне не вбирає в себе онтологію (як стиль у Й.В. Ґете), але бере свій початок в онтології.

Особливості багатосмислового стилю М.В. Гоголя - ліризм, живописність, образність, художність, поетичність, схильність до гіперболи (навіть у жанрі та стилі), "вишуканість" складу і його перетворювальна сила, унікальність зору (через мале відкривати більше, чого "не бачать байдужі очі"). Важлива складова гоголівського стилю - сміх, який є багатоликим - від пекельного реготу до радості просвітлення. У баченні і сміховому осмисленні постійно відчувається один розповідач-автор, хоч і з дуже широким діапазоном, "від балакучого говору до патетичного ліризму" (за С.Г. Бочаровим). На думку С.С. Аверинцева, сміх М.В. Гоголя від "сентиментально-побутового" виростає у "сміх катартичний", одухотворюється.

Витоки музики і ладу відмінні (естетична сфера та онтологічна сфера). Спільне для музичного ладу й ладу словесного - "першожиття", що існує до розсічення (О.М. Ремізов). Ясність і простота ладу є вищим божественним порядком, властивим співу під час богослужіння, що починається з мовчання світу (В.І. Мартинов). Лад у творах М.В. Гоголя проявляється по-різному: "південно-руський лад" (О.М. Ремізов) ранньої творчості, очевидна наявність ладу, пошук, усвідомлення його крихкості, туга за ладом, перебування поза ладом або роз-лад. У своїй пізній творчості ("Вибрані місця із листування з друзями", "Роздуми про Божественну Літургію") М.В. Гоголь виходить за межі художності і стає знаряддям саморозкриття ладу, який є причетним до божественного імені. Дані духовно-просвітницькі праці сповнені свідоцтвами про лад як наявність благодаті.

Унікальне художнє "бачення" М.В. Гоголя еволюціонує - від стилю-бачення до стилю-відання, спрямованого на виявлення священно-символічного смислу і який, перебуваючи у сфері мислення, що уявляє, зберігає пам'ять про лад.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

Колективна монографія

1. Любецкая В.В. Проблема стиля в границах различных теоретико-литературных дискурсов / В.В. Любецкая // О тенденциях развития современной теории литературы : монография. - Горловка: Ліхтар, 2010. - С. 33-39.

Статті у фахових виданнях України

2. Погоржельская В.В. О природе лада в творчестве Гоголя / В.В. Погоржельская // Література та культура Полісся. - Ніжин, 2008. - Вип. 45. - С. 30-35.

3. Погоржельская В.В. О музыкальном начале и ладе в произведениях Гоголя / В.В. Погоржельская // Восточнославянская филология: сборник научных работ. - Вып. 14. Литературоведение. - Горловка: Издательство ГГПИИЯ, 2009. - С. 232-237.

4. Погоржельская В.В. Словесная живопись Н.В. Гоголя / В.В. Погоржельская // Мова і культура. (Науковий журнал). - К.: Видавничий Дім Дмитра Бурого, 2009. - Вип. 11. - Т. III (115). - С. 286-290.

5. Любецкая В.В. Эстетическое прозрение и художественное ясновидение стиля Н.В. Гоголя / В.В. Любецкая // Література та культура Полісся. - Ніжин, 2009. - Вип. 50. - С. 61-66.

6. Любецкая В.В. О ладе и метафизичности в творчестве Н.В. Гоголя / В.В. Любецкая // Литературоведческий сборник. - Вып. 33-34. - Донецк: ДонНУ, 2008. - С. 70-75.

7. Любецкая В.В. Видение стиля в пределах литературоведческой грамматики / В.В. Любецкая // Наукові записки. (Літературознавство. Частина друга). - Харків: Нове слово, 2010. - Вип. 1 (61). - С. 162-167.

8. Любецкая В.В. Проблема стиля в границах эйдосного дискурса / В.В. Любецкая // Мова і культура. (Науковий журнал). - К.: Видавничий Дім Дмитра Бурого, 2010. - Вип. 12. - Т. ХІ (136). - С. 148-151.

Статті в інших наукових виданнях

9. Погоржельская В.В. Многосмысленное явление стиля и "лад" в произведениях Н.В. Гоголя / В.В. Погоржельская // Студентські філологічні студії початку XXI століття. Літературознавство. - Донецьк, 2006. - Т. 1.- С. 46-51.

10. Погоржельская В.В. О стиле Гоголя, который не только впечатляет, но и приближает нас к "некой тайне", с которой начинается великая русская литература / В.В. Погоржельская // Всемирная литература в учебных заведениях. - Київ, 2009. - №3. - С. 6-7.

11. Любецкая В.В. Градация смеха в художественных произведениях Н.В. Гоголя / В.В. Любецкая // IX Гоголівські читання : матеріали наукової конференції. - Полтава: ПДПУ, 2009. - С. 183-186.

12. Любецкая В.В. О "существе русской поэзии" и ладе творчества Н.В. Гоголя / В.В. Любецкая // Актуальные проблемы гуманитарных и естественных наук. (Журнал научных публикаций. Филологические науки). - Москва, 2009. - №3 март. - С. 81-82.

13. Любецкая В.В. Сущность музыкального искусства и лада в творчестве Н.В. Гоголя / В.В. Любецкая // Педагогическая жизнь Крыма. (Научно-практический журнал). - Симферополь, 2009. - №1-3 (64-66). - С. 31-33.

14. Погоржельская В.В. Словесное бытие / В.В. Погоржельская // Воскресенье: литературно-художественный альманах. - Донецк: Юго-Восток, 2010. - С. 97-100.

Размещено на Allbest.ru