Фольклоризм Козацьких літописів: джерела і художній дискурс

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Фольклоризм Козацьких літописів: джерела і художній дискурс

10.01.07 - фольклористика

Пастух Тетяна Анатоліївна

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Малинська Наталія Анатоліївна,

Українсько-американський гуманітарний

інститут «Вісконсінський міжнародний

університет (США) в Україні»,

професор кафедри соціально-гуманітарних дисциплін.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, доцент

Гарасим Ярослав Іванович,

Львівський національний університет імені Івана Франка,

декан філологічного факультету;

кандидат філологічних наук,

старший науковий співробітник

Мушкетик Леся Георгіївна,

Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Т. Рильського Національної академії наук України,

провідний науковий співробітник

відділу мистецтва та народної творчості зарубіжних країн.

Захист відбудеться «9» червня 2011 року об 11:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.15 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14.

Із дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

фольклор український твір жанровий

Питання взаємовпливу та взаємозумовленості функціонування усної народної творчості та авторської писаної літератури є предметом аналізу філологів, культурологів, етнопсихологів традиційно. Однак кожна культурно-історична епоха та кожен із напрямів дослідницької думки визначає для себе наріжні аспекти. Перша половина ХІХ ст. позначилась у Європі, та й в Україні, Гердерівським концептом «природної людини», а відтак народного духу і народної мови як визначальних ознак «нового періоду в житті народу» (за висловом М.Максимовича). У середині ХІХ століття авторська література творила актуальний образ народу через звернення до фольклорних образів та народного осмислення історії (Кармалюк, Тарас Бульба, Ярема Галайда, Залізняк, Гонта та інші). Фольклор в авторській літературі межі ХІХ і ХХ століть сприяв розкриттю потаємного, прихованого в душі людини, її психології.

Нині і літературознавство, і фольклористика переживають період переосмислення і зібраного та описаного фольклорного матеріалу, і цілого шляху, що пройшли усна народна творчість та авторська література в своєму розвитку та взаємодії. Відтак, актуальність дисертаційного дослідження зумовлена потребою сучасного переосмислення відомих творів усної і писаної словесності. Особливого значення у цьому контексті набуває література XVII-XVIII ст., яка описуючи історичні події, що впливали на становлення національної держави, сприяла, водночас, і національному самоусвідомленню та творенню народної літератури. Нині в Україні в контексті значних суспільно-культурних проблем і трансформацій, в контексті пошуку шляхів розвитку гуманітарної думки, фольклористики, нових підходів до аналізу авторської літератури виникає потреба актуального прочитання козацьких літописів як репрезентанта особливого типу взаємодії фольклору та літератури. Взаємодії, що поєднує літописну культуру (наприклад, літописи XVII-XVIII ст.) і масову народну творчість (перекази, думи, пісні про козаків), документальні факти і авторський та народний вимисел, літопис як погляд на минуле народу і, водночас, твір, що визначає майбутнє.

Визначена проблематика порушує актуальні питання і фольклористики, і літературознавства. Насамперед, є потреба сучасного переосмислення значення усної народної творчості для літератури авторської з врахуванням усіх здобутків і напрацювань у цій царині. Українська фольклористика та літературознавство проходили різні етапи аналізу такого взаємозв'язку, за висловом С.Росовецького «від ідентифікації до фольклористичного юнгіанства». Перша половина ХІХ століття позначилася увагою до мови та образності як чинника творення народної літератури, як своєрідного способу ідентифікування з-поміж літератур-сусідів. У той період самі дослідники були й фольклористами, й збирачами, упорядниками та видавцями народних творів. Вагомим здобутком у цій царині стали праці М.Максимовича, О.Бодянського, І.Срезневського, М.Шашкевича, М.Костомарова, П.Куліша. З другої половини ХІХ століття дослідження фольклору та авторської літератури поглиблюється. Актуальними стають питання соціальної, суспільної значимості дифузії фольклору та літератури; питання закономірностей розвитку мови та мислення як вияву психології народу, що, у свою чергу, проявляється у фольклорі та впливає на авторську літературу. У цьому контексті неоціненним здобутком фольклористики, літературознавства, мовознавства, психолінгвістики і є праці О.Потебні, П.Житецького, І.Франка, М.Драгоманова, М.Сумцова, Д.Багалія, М.Грушевського, В.Гнатюка, В.Перетца, В.Петрова, М.Возняка та інших. Сучасна фольклористична думка з особливим інтересом осмислює зв'язок авторської літератури, яка виходить на рівень масової та усної колективної народної творчості. Відтак звертається і до традиційного фольклору, і провадить постфольклорні студії, здійснює поглиблений аналіз окремих жанрів фольклору і активно виходить на рівень компаративних чи міждисциплінарних досліджень. В контексті нашого дослідження вагоме значення мають роботи В.Бойка, П.Будівського, О.Гончара, О.Дея, Л.Дунаєвської, О.Івановської, В.Качкана, Р.Кирчіва, Л.Копаниці, Н.Малинської, С.Мишанича, В.Погребенника, С.Росовецького, Н.Рудакової, Ю.Шутенко, Н.Ярмоленко та інших.

Однак, заявлена проблема порушує й інший напрям філологічної думки. А саме - дослідження творів давньої української літератури та її зв'язок із народною національною культурою. На загал, література XVII-XVIII ст. традиційно сприймається як книжна елітарна, а лише в фрагментах низового бароко виходить на рівень контактів із народною культурою, з усною народною творчістю. Впродовж останніх десятиліть з'явилося чимало праць, які досліджують українську літературу означеного періоду, та літописання зокрема, через призму осмислення ролі усної народної творчості у текстах авторської літератури. Це праці М. Грицая, Я.Дзири, М.Корпанюка, А.Макарова, О.Мишанича, Д.Наливайка, В.Соболь, В.Шевчука. Вони й визначають наш підхід в аналізі козацького літописання в контексті взаємодії з усною народною творчістю.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проблематика дисертації відповідає науковим програмам і навчальним планам кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, зокрема темі «Розвиток і взаємодія мов та літератур в умовах глобалізації» (шифр - 06БФ044-01).

Мета роботи. Аналіз специфіки взаємодії усної народної творчості та авторського літописання у процесі формування образу національної історії другої половини XVII - початку XVIII століття і творенні українського художнього історичного дискурсу (на матеріалі літописів Григорія Граб'янки та Самійла Величка).

Аналіз вивчення проблеми показав, що для досягнення мети, поставленої в дисертаційному дослідженні, необхідно вирішити такі завдання:

проаналізувати специфіку взаємодії фольклору та авторської літератури в практиці другої половини XVII - початку XVIII століття;

окреслити ідейно-тематичний та жанрово-стильовий діапазон творів українського фольклору про події XVII - початку XVIII століття;

визначити специфіку літописного тексту як особливої єдності високої вченої та народної культури в літературі кінця XVII - початку XVIII століття;

розкрити особливість фольклоризму у літописах кінця XVII - початку XVIII століття;

визначити образно-символічні домінанти українського фольклору про події XVII - початку XVIII століття та літописних творах авторської літератури;

показати роль усної народної пам'яті та фольклору у формуванні образу історії народу та національної ідентичності.

Об'єктом дослідження є тексти українського фольклору про історичні події XVII - початку XVIII століття (думи, пісні, легенди, історичні перекази) та дотичні до них жанри - прислів'я, приказки; літописи Григорія Граб'янки (1709 р.) та Самійла Величка (1720-1728рр.).

Предметом дослідження є фольклорно-літературна взаємодія як специфічна риса літописів кінця XVII - початку XVIII століття та усна народна творчість як чинник формування образу національної історії та української індентичності.

Мета й завдання дослідження, поставлені в дисертаційній роботі, потребують комплексного застосування низки таких методів: історико-генетичного (сприяє аналізу генези жанрів фольклору та авторської літератури, динаміці образів) - М. Костомаров, О. Веселовський, Дж. Фрезер, Е. Тейлор, Є. Мелетинський, О. Лосєв; описовий (забезпечує повноту охоплення емпіричного матеріалу); етнопсихологічний (сприяє визначенню генотипів художньої свідомості, архетипів колективного несвідомого та образно-символічних домінант у синкретичних творах) - Е. Кассірер, З. Фрейд, К.-Ґ. Юнг, М.Еліаде; І. Стефаненко, В. Павленко, С. Талгін, В. Храмова, В. Янів; також залучений біографічний метод.

Теоретико-методологічною основою роботи стали й основні положення постколоніальних студій, які осмислюють питання національної самобутності та ідентичності (С.Слемон, Ґ.Тіффін, С.Дюрінґ, Е.Саїд, Е.Томсон, П.Рікер; Г.Грабович, І.Дзюба, Н.Зборовська, М.Павлишин, О.Пахльовська, Т.Салига та інші).

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що досліджено специфіку взаємодії усної народної творчості і авторської літератури кінця ХVII - початку XVIII століття. Визначено, що саме фольклор, його образно-символічні домінанти, сюжетні та стильові особливості, увиразнює художній дискурс української літературної інтерпретації історичних подій кінця ХVII - початку XVIII століття та сприяє творенню образу національної історії, формуванню національної писаної пам'яті.

Практичне значення. Результати, положення і висновки роботи можуть бути використані для подальшого наукового вивчення питань взаємодії фольклору та авторської літератури, її специфіки в історичних творах національної літератури; дослідженні питань функціонування національної пам'яті та формування ідентичності. Положення дисертації можуть бути використані в навчальному процесі та при викладанні курсів «Усна народна творчість», «Історія української літератури», «Етнографія».

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею, в якій викладено авторський підхід щодо вирішення проблеми. Усі наукові результати, викладені в дисертації, отримані автором особисто. Результати досліджень опубліковані в наукових працях.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації викладені та обговорені на Всеукраїнській науковій конференції «…шляхом твоїх голгоф і слав, народе мій!»: пам'яті репресивних письменників (Київ, 2008); Всеукраїнській науковій конференції «Наукові фольклорні читання, присвячені професору Л. Дунаєвській» (Київ, 2008); Міжнародній науковій конференції «Українська культура в історичному розвитку та державотворенні» (Київ, 2009), науковій конференції, приуроченій 70-річчю заснування Кафедри української фольклористики імені Філарета Колесси у Львівському національному університеті імені Івана Франка (Львів,15-17 жовтня 2009), IX Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Українська література: духовність і ментальність» (Кривий Ріг, 16-17 жовтня 2009), III Міжнародній науковій конференції «Мова, культура і соціум у гуманітарній парадигмі» (Кам'янець-Подільський, 2009), V Міжнародній науковій конференції «Липівські читання» (Кам'янець-Подільський, 2010р.)

Публікації. Основні положення дисертації, результати і висновки проведеного дослідження висвітлено у семи статтях за темою дослідження, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертаційного дослідження. Праця складається зі вступу, трьох розділів, висновків, у яких викладено основний зміст дисертаційної роботи, та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 180 сторінок; із них - 160 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі подано загальну характеристику роботи: обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету й завдання роботи, окреслено стан вивчення проблеми, розкрито об'єкт і предмет аналізу, висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, форми їхньої апробації, структуру та обсяг дисертації.

Перший розділ - «Специфіка взаємодії фольклору та авторської літератури в сучасному гуманітарному дискурсі» присвячений засадничим підходам предмету дослідження: народна творчість - авторська література; думи, історичні пісні - літописання про історичні події; література авторська, офіційна - творчість народна, усна пам'ять; ретроспектива минулого для перспективи майбутнього в сьогоденному осмисленні.

Підрозділ 1.1. - «Специфіка взаємодії фольклору та авторської літератури: актуальні підходи до прочитання літописів» - розкриває сучасні підходи до прочитання літописних творів давньої української літератури як міждисциплінарний підхід.

Нині здійснена значна робота зі збирання, опису, систематизації, узагальнення, визначення типолологічної та образно-симовлічної специфіки українського фольклору та окремих його жанрів (думи, замовляння, казки, малі форми фольклору та інші). Активно досліджувалися творчі взаємини міфу, фольклору й літератури, зокрема на принципах структурно-семіотична теорії тексту аналізована специфіка взаємозв'язку міфу, фольклору, літератури (вже класичні праці К.Леві-Строса, Н.Фрайя, Р.Барта, Г.Грабовича, Ю.Лотмана, Б.Успенського, Є.Мелетинського, В.Топорова та ін.). На разі все більшої актуальності набуває дифузія усної народної творчості і авторської літератури у контексті постколоніальних студій та досліджень масової культури, в якій фольклоризм відіграє значиму роль. Як зазначає Тамара Гундорова «...література, починаючи з XVIII ст. неустанно рухається до мас, втрачає свою співвіднесеність з релігійною свідомістю, слідує за часом, стає засобом пізнання дійсності, освоює технологічну оптику і несе задоволення та розвагу». І, на разі, йдеться вже не стільки про принципи зіставлення художніх систем літератури й фольклору, а передовсім про особливу рецептивну природу літературної творчості, що засновується на фольклорних ремінісценціях. І ключовим, цьому контексті, періодом є доба Бароко, XVII-XVIII ст. як час переломний для функціонування фольклору і авторської літератури, та як час творення образу державної нації, дискурс якого живить і нашу сучасну свідомість.

Особливого значення набуває й осмислення ролі козацьких літописів, зокрема Григорія Граб'янки та Самійла Величка, як у процесі динаміки «неустанного руху до мас» (скажімо на рівні мови, сюжетів, образів), так і в контексті формування національної ідентичності та творення образу національної історії. На нашу думку, цілком актуальним є погляд на літописання зазначеного періоду через призму сучасних постколоніальних досліджень, попри всю їх різновекторність та дискутивність. Так Гомі Бгабга в передмові до книги «Нація і розповідь» звертає увагу на важливості дослідження «національно-популярного» сентименту, що зберігається в закоріненій пам'яті. Дослідження «надзвичайно значущих заглибин національної культури», на думку Г.Бгабга, «надають нового значення та визначають нові напрямки процесу історичних змін».

Анатолій Макаров, осмислюючи специфіку українського Бароко як культури козацького духу, наголошував на «величезній повазі українських митців до художнього генія народних мас, у поширеній серед українців схильності до ототожнення національного з народним навіть з етнографічно-локальним, у мистецтві».

Відтак, дослідження козацького літописання з увагою до фольклорних джерел та літературного, авторського осмисленням історичних подій, постає в контексті сучасних фольклористичних - ширше гуманітарних - досліджень.

Підрозділі 1.2. - «Образ національної історії у фольклорі та авторській літературі кінця XVII - початку XVIII ст.: потреба переосмислення». Для сучасної української гуманітарної думки - зокрема фольклористики та літературознавства, - у зв'язку зі складними постколоніальними суспільними і культурними процесами, характерним є аналіз складових національної культури, моделей світогляду національного буття, генези образу народу та його самоусвідомлення.

Нині ідентичність постає як актуальний процес безперервного самотворення, результати якого постійно виносяться на апробування у міжсуб'єктивний простір, де ці образи, продукти приймаються чи відкидаються. Фольклор і його вплив на літературу у різних проявах фольклоризму - є саме тим простором, де образи творяться, і де вони можуть проходити апробацію. Важливою для нашого дослідження є думка П.Рікера про наративну природу ідентичності як «оповіді про життя», що розгортається у часі. І усна народна творчість, і авторська література про події XVII -XVIII ст. є «оповіддю про життя», і кожна людина, будучи реципієнтом цих оповідей, «проживає» по-своєму цю «оповідь про життя». Проживаючи - творить власну ідентичність.

За висловом відомого теоретика націоналізму Ентоні Сміта, кожна нова генерація повинна переосмислювати та заново «створювати» свою національну ідентичність, оскільки національна ідентичність є не статичною конструкцією, а постійним процесом формулювання основних складових компонент національного буття. Це «перевизначення» національного інтересу, зміни окремих граней національної ідентичності, образу «Ми» проходить за активної участі держави, інтелектуалів та оповідей. Авторських, літературних, які вкорінені в загальнонародне сприйняття історичної минувшини, та власної «тожсамості». Літописи XVII -XVIII ст., що акумулюють в собі народну усну пам'ять про події та образ цих подій, - є благодатним матеріалом для «створення» новітньої ідентичності на нинішньому етапі національного буття.

Аналізу фольклоризму в художній тканині літописів присвячена низка праць в українському літературознавстві (М.Грицай, В.Соболь). Однак у дисертаційному дослідженні автор акцентує увагу на специфіці залучення фольклору авторами козацьких літописів: чи як фактичне свідчення історії, чи як метатекстова основа, як народний резонатор і образ історії.

Розділ ІI. Український фольклор про події XVII - початку XVIII століття: ідейно-тематичній та жанрово-стильовий діапазон.

Підрозділ 2.1. - «Історичні події, які стали підставою для появи фольклорних творів та літописання про козаччину» стисло окреслює основні події XVII - початку XVIII ст., які стали предметом осмислення та інтерпретації в усній народній творчості та авторській літературі, зокрема літописанні. Цей огляд, на думку автора, є важливим, оскільки дає можливість певного фактичного, подієвого каркасу, яким визначається і усна історія, фольклорні твори вказаного періоду, і писана, в авторському літописанні.

Адже, складно назвати інший період історії, що викликає постійний інтерес в Україні та поза її межами, як історія запорозького козацтва, війна під проводом Богдана Хмельницького, перемоги козацьких ватажків-характерників та драматичні наслідки Переяславського договору. Цим подіям присвячені твори образотворчого мистецтва, драматургії, музики, усної народної творчості, авторського художньої літератури різних жанрів, які постали і фактично синхронно з подіями, й одразу після них, і продовжують творитися досі.

Але нині звернення до славного історичного минулого має ознаки осмислення та переосмислення ідентичності народу в нових суспільно-політичних та культурних умовах, переосмислення та прочитання державницького міфу. Натомість, у час творення літописів і Григорія Граб'янки, і Самійла Величка завдання були дещо іншими - через опис минулого забезпечити легітимність сучасному. Тобто, забезпечити українському козацтву право влади над українським землями, частини спадщини Рюриковичів.

Відтак, історичні події стали тією основою, яка, з одного боку, визначає усну пам'ять та самоідентифікацію в ході подій, а з іншого - саме в літописах, - твориться «козацький міф», який є предметом осмислення і дискусій від М.Грушевського та В.Липинського до Г.Касьянова та інших сучасних дослідників.

Підрозділ 2.2.- «Ідейно-тематичний та жанрово-стильовий діапазон творів українського фольклору про події XVII - початку XVIII століття». Іван Франко в фундаментальній праці «Студії над українськими народними піснями» зазначав: «... кожна проба історіографії являється або більш-менш поетичною конструкцією події на основі більш або менш критично провірених (через порівняння деталей) доступних авторові свідоцтв...». Отже в усній народній творчості історична подія постає як «поетична конструкція події» у різних жанрових формах, і традиційно об'єднується узагальненим поняттям героїчного епосу. Саме героїчний епос, чи, власне, фольклор про історичні події минувшини, як зазначає М.Грушевський, - був чи не найбільш дослідженим упродовж ХІХ ст. (праці М.Максимовича, І.Срезневського, а згодом М.Драгоманова, В.Антоновича, І.Франка) та ХХ-ХХІ ст. (Б.Кирдан, О.Дей, С.Грица, С.Мишанич, Г.Нудьга). В контексті дослідження привертає увагу думка М.Грушевського, висловлена в «Історії української літератури», принагідно до аналізу епосу та легенди, що між легендарним та героїчним родами творчості існувала дифузія, обмін мотивами. Узагальнюючи різноманітні дотепер сформульовані означення героїчного епосу, визначаємо ключові його ознаки: різножанрові (прозові, віршовані), казково-міфологічні та історичні твори про боротьбу з ворогом, конфлікти та збройні сутички міфологічної та історичної дійсності, пронизані кодексом героїки, героїчних чеснот воїна часів племінної консолідації, визвольних воєн, утворення держав.

Автором дисертаційного дослідження взято до розгляду три головні жанрово-стильові групи творів фольклору про події XVII - початку XVIII століття: історичні пісні, думи, народні перекази.

Історичні пісні. У роботі зауважено, що історичні пісні як один із основних пісенних жанрів героїчного епосу почали активно розвиватися в середовищі козаків у XV-XVII ст. Висока освіченість козацтва зумовлювали постійний приплив з боку писемної літератури різноманітних тем, образів, формально-стилістичних структур і засобів виразності, що й стало основою фольклоризму в подальшому.

У роботі використано традиційну класифікацію пісенного матеріалу на історичні теми, запропоновану ще М.Драгомановим у передмові до антології «Исторические песни малорусского народа с объяснениями» (1874-1875 рр.), в основі якого хронологічно-тематичний принцип: «Ми розділили збірник наш на частини, відповідно до змін в історії народу і участі його у визначенні долі батьківщини».

Зокрема, поезія козацького віку охоплює: - пісні про боротьбу з татарами і турками; - пісні про боротьбу з поляками при Хмельницькому; - пісні про гетьманщину до 1709 р. Така класифікація загалом залишається прийнятною і для сучасних дослідників та використана в роботі.

Зі всього масиву історичних пісень до уваги беруться Пісні доби козаччини (XV - перша половина XVII ст.), подієву основу яких становлять історичні події, які є і предметом представлення в літописах. У центрі уваги цієї тематичної групи пісень - особа Героя, героїзм лицарів (наприклад, «Ой під вербою під зеленою», «Пісня про Байду» та інші). У піснях відчувається відгомін традицій «парубоцької громади», про яку писав М.Грушевський, і нагороди за добру воїнську (княжу, царську) службу - золоте сідло, хороша дівка. Вихід за межі архаїчного уявлення про доблесть воїна та його переможну славу, привнесення історично-конкретного елемента до епічної оповіді прочитуємо у «Пісні про Байду»: «Твоя, царю, віра проклятая, Твоя царівночка поганая!». Але Байда, підвішений за ребро, виявляє надзвичайну вправність і героїзм - царя, царицю та їхню дочку встрілив із лука. Таким чином, герой змагається не з символічним Чорним туром, а з реальним царем іншої, неприйнятної віри.

У контексті предмету дослідження важливо відзначити те, що у піснях про національно-визвольну війну 1648 - 1654 рр. та про козацько-польські війни загалом акцентована увага на індивідуалізованій постаті Героя: історичні особи (Богдан Хмельницький, Максим Кривоніс, Данило Нечай, Іван Богун, Петро Сагайдачний) та легендарно-історичні персонажі (Морозенко). Відтак наявна динаміка індивідуального конкретно-історичного начала від «хлопців громади» («Ой під вербою під зеленою») до героя-лідера, полководця («Ой з-за гори високої», «Ой з-за гори чорна хмара»).

Попри поетичну образність, в піснях визначаються досить чіткі часопросторові координати: наприклад, «бершадьські козаченьки», «Славний город Ведмедівка», «була Варна здавна славна»; «а москалі гору вкрили - Щоби турка ізгубити» (російсько-турецькі війни).

Важливими у контексті дослідження є аналіз пісень, присвячених опису конкретно-історичних битв (наприклад, під Корсунем - «За світ встали козаченьки», під Берестечком - «Висипали козаченьки з високої гори», про Жванецьку битву з Яном Казиміром 1653 р. - «Ой з города Немирова»). Цим пісням притаманна гіперболізація та узагальнення, що вказує на формування образу історичних подій у народній пам'яті: військо - «сорок тисяч хорошої вроди»; «од нас, козаків, ні один панок не вкрився»; « як припустив коня вороного - міст мені вломився!».

Історичні пісні, більшою мірою, порівняно з іншими жанрами фольклору про історичні події XVII - початку XVIII століття, здатні творити образ подій. За словами М.В. Гоголя, розкривати «дух минулого віку, загальний характер всього цілого і кожного окремо».

Думи. Збирач і дослідник Ф. Колесса зазначав, що «дума - це витвір козаччини, що переносить на вищий щабель перейняту з похоронних голосінь форму речитатива та стоїть у зв'язку з появою нового музичного струменту - кобзи». Думи як оригінальний згусток історичної пам'яті представлені у дослідженні німецького музикознавця Г.Трітена «Про народні пісні запорозьких козаків» (1840): «У жодного слов'янського народу національний історичний епос так своєрідно не розвинувся, як в українців... Навіть те, про що історія, літописи, які зберігаються в монастирях, не дають жодної довідки, -- збереглося в народних піснях неспотвореним і правдивим».

В дослідженні за основу взято ідейно-тематичну класифікацію дум Катерини Грушевської. В ході аналізу дум про добу Хмельниччини, про події періоду визвольної війни 1648-1654 рр. («Хмельницький і Барабаш», «Корсунська перемога», «Про орендарів», «Про Білоцерковщину», «Богдан Хмельницький і Василь Молдавський», «Смерть Богдана Хмельницького»), з'ясовано, що у творах цього жанру артикулюється особливий шар національної свідомості - усвідомлення своєї цінності як соціальної та конфесійної спільноти (Хмельницький до козаків «Од сна вставайте,/ Руський отче наш читайте, /На славну Україну прибувайте!»), творення морального ідеалу лицаря, захисника батьківщини, характерною рисою якого були свобода і волелюбність. Думи цього періоду репрезентують епічно-героїчний тип героя, який є носієм кодексу лицарської честі (наприклад, думи «Іван Богун», «Іван Коновиченко», «Корсунська перемога» та інші). Кодекс лицарства формувався, спираючись на народні звичаї, життя предків, козацьке виховання, і водночас сприяв творенню образу Героя в авторській літературі.

В контексті дисертаційного дослідження жанр дум становить особливе зацікавлення і використання в козацьких літописах. Оскільки дума як ліро-епічний жанр фольклору поєднує в собі епічну розповідь про фактичні події, змальовує образ Героя (історичну особу чи легендарну) і народну пам'ять про події зі властивою їй поетичною образністю. М.Драгоманов, аналізуючи специфіку дум у відомій праці «Історичні пісні українського народу», висловлює припущення, що виникли вони в середовищі козацтва, а повнішого свого розквіту здобули уже в середовищі селянства. «Але думи часів Хмельницького набули дуже селянського характеру». Міркуючи далі, дисертант висловлює припущення, що селянський характер дум вказує, в першу чергу, загальнонародний погляд на події. А це, у свою чергу, суголосно із широко представленою в козацьких літописах позицією низового козацтва (виражені, наприклад, в листах низового козацтва до гетьманів). Тим більше, що образ-поняття Козак в українському фольклорі набуло позастанового і позачасового побутування (наприклад, любовна пісня).

Легенди і перекази. Чимало відомостей усної народної пам'яті про події XVII - початку XVIII ст. збережено і в прозових жанрах («Срібне озеро», «П'ятницькі хрести», «Кошовий Сірко», «Лицар Семен Палій», «Одяг і зброя запорожців», «Як запорожці ману напускали» та інші). Неоднозначним є питання жанрової диференціації легенд і переказів. Однак, в контексті дослідження важливим, перш за все, є співвідношення історичної достовірності та художнього домислу. А також образи, які постають як втілення пам'яті народу. Легенді притаманна акцентуація на виняткових історичних фактах чи особах. Порівняно з легендами перекази відзначаються більшою документальністю змісту, більшою реалістичністю художніх засобів. У легендах типовим художнім засобом змалювання образу героя і його діяльності є поетичний домисел, заснований на гіперболі (про кошового Івана Сірка: «Він сильний такий був, що його хто шаблею ударить по руці, то так і кожі не розруба - тілько синє буде. Не те що кулею, а шаблею!».), то в переказах гіперболічне зображення відсутнє («Січ - ото в запорожців кріпость. Коло неї окопи, вали, а в середині дзвіниця…»). Таким чином гіперболізація в легендах, поєднана з елементами фактичної достовірності в переказах творить доволі чіткий образ в народній пам'яті і сприяє творенню образу про історичні події.

У дисертації наголошується, що народні перекази про історичні події не завжди точні в подачі фактичної інформації. Їм властиві ліричні відступи, художній вимисел (як от оповідь про розмову між паном Потоцьким і його кошовим Хмельницьким біля Бродської фортеці, яка вміщена С.Величком на початку літопису). Але особливу цінність становить те, що народні перекази зберігають в пам'яті події, що мають особливу значимість для народу. І це не обов'язково політично значимі події. Наприклад, комета на небі чи сарана можуть привернути значно більшу уваги, а відтак залишити по собі оповіді, аніж Гадяцькі пакти. Відтак використання авторською літературою народних переказів розкриває саме народне уявлення про минулі події. Тим більше це є актуальним, коли народна уява творить образ свого Героя - сила, міць, звитяга, одяг, вчинки набувають значно більшої уваги, аніж здібності в політичній дипломатії: «такий то був планетний чоловік Палій, і напустив туману на того козака, що од орди» («Палій і татарський лицар»).

Підрозділ 2.3. - «Образно-символічні домінанти українського фольклору про події XVII - початку XVIII століття» - присвячений характеристиці ключових символічних домінант українського фольклору про події XVII - початку XVIII століття. Спираючись на думку І. Франка про «поетичну конструкцію події» в контексті героїчного епосу про події XVII - початку XVIII ст., автор аналізує образний ряд творів різних жанрів. Адже саме образи, які набувають символічного рівня значення, акумулюють в собі цілий комплекс уявлень народу, традиційних вірувань та спільних для всього народу мрій. Як зазначає Н. Малинська, аналізуючи народні думи, саме образи виражають певний - але обов'язково цільний - народний світогляд.

У дослідженні автор виокремлює чотири ключові образно-символічні домінанти, як постають у фольклорі про історичні події XVII - початку XVIII ст. Це і образи персонажі - Образ Героя, як втілення яскравої індивідуальності (перш за все Богдан Хмельницький, а також Семен Палій, Сірко, характерник Кравчина та інші), та образ Козака, як збірний образ народу; і образи-хронотопи - образ степу (як втілення свободи, але водночас і постійної небезпеки від ворога), та образ України (як втілення спільної мрії про «мир хрещений», «край веселий»). Навряд чи можна означувати названі образи поняттям Архетипу в психоаналітичному його розумінні. Однак, особлива значимість, тривалість існування у часі та постійне повернення до названих образів у колективній свідомості народу очевидна. Адже, обрані для аналізу образи постають, за К. Юнгом, як «певні фактори і мотиви, які впорядковують і вибудовують психічні елементи у відомі образи», але «відбувається це так, що розпізнати їх можливо лише за ефектом, який вони справляють. Вони присутні підсвідомо і ймовірно творять структурні домінанти психічного загалом». Автор дисертаційного дослідження висловлює припущення, що саме ці образно-символічні домінанти (які присутні в різних жанрах фольклору про події аналізованого періоду) сприяють творенню образу історії та «козацький міф» державності української нації у авторській літературі - літописах.

Розділ ІІІ. Літописання XVII - початку XVIII століття: особливості фольклорно-літературної взаємодії та образу національної історії.

Підрозділ 3.1. - «Літопис Григорія Граб'янки та Самійла Величка в контексті літописання кінця XVII - початку XVIII століття» - представляє стислу характеристику літописання як вагомої складової культури, за висловом Анатолія Макарова, - «озброєної національної єдності». «Десь за часів Самойловича й Мазепи починається доба мілітаризації українського життя й української культурної свідомості /.../ мілітаризм «благородний», оборонний, насичений співчуттям до народу, щирим патріотизмом». На думку В.Шевчука, козацьке літописання - основа історіографічного мислення українців «зв'язано з характером державотворенням тієї доби». Фактичною основою літописів стали події XVII ст. та початку XVIIІ ст. Специфікою творення літописів був їх переважно компілятивний характер. Так, Григорій Граб'янка вказує, що поряд із вітчизняними джерелами («Повістю минулих літ», «Синопсисом»), використовує іноземні - латиномовні «Польські аннали» офіційного історіографа польських королів Веспасіана Каховського (3 томи вийшли у Кракові 1683, 1688 та 1698 рр.), поему польського поета Самійла Твардовського «Війну домову» ( Куліш, 1681 р.), а також спогади сучасників подій, які мають значні ознаки усної колективної пам'яті, збереженій у фольклорі. Аналогічною джерельною основою позначений і літопис Самійла Величка. Це дає підстави дослідникам, зокрема Л. Махновцю, М. Грицаю, Я. Дзирі, В. Шевчуку, наголошувати перш за все на літературній, а не історично-документальній специфіці літопису, який і творить образ історії XVII ст. та початку XVIIІ ст.

У підрозділі 3.2. - «Специфіка фольклорно-літературної взаємодії як ознака козацького історизму» - автор дисертаційного дослідження розкриває історичну подієву основи літописної оповіді, наголошуючи на поєднанні документальних свідчень і фольклорних джерел, народної уяви та пам'яті. Таке «народне» уявлення про історичні події та заприявлення його в тексті літопису, зумовило тезу І. Франка про дві галузі науки - історичну та фольклористику - між якими «не можна потягнути докладної границі». Адже Григорій Граб'янка («Действия презельной и от начала поляков кровавой небывалой брани Богдана Хмельницкого... с поляками... Року 1710») й Самійло Величко («Сказание о войне казацкой з поляками через Зеновія Богдана Хмельницького…»), легітимізуючи право старшини, широкого козацтва на частину земель Рюриковичів, мають потребу і підстави звертатися перш за все до усної пам'яті народу, бо офіційні писані джерела (польські, пізніше російські) такої суспільної позиції, не виявляли. Так, Самійло Величко, фактично спираючись на «Війну домову» С.Твардовського, представляє в своєму «Сказанні...» цілком оригінальний новотвір. Ключову роль в якому відіграє авторська інтепритація подій, народна образність, яка стає основою власне Величкових образно-стильових прийомів (коментування небесних знаків в ході війни Хмельницького, наслідування прийому епічної трикратності в описі битви під Батогами, використання мотиву народної пісні «Чи не той то Хміль»). Козацькі автори-літописці творять літописи за формою в традиціях тогочасної книжної літератури (офіційність мови, стильова барокова гра з посиланнями на інші книжні джерела, уведення до тексту літопису «документів», інших літературних творів, наприклад епітафій них панегіриків, тощо). Та й ідея, місія цих літописів, про що йшлося вище, - цілком офіційна, старшинська, державницька.

Водночас, образно-символічний рівень літописів (образи Героя, Козака, Степу, України), сама модель творення історичної оповіді із значними елементами гіперболізації, узагальнення, міфологізації, сприяють творенню образу історичних подій. Відтак, ми маємо ситуацію не прямого запозичення чи перетікання фольклору в книжну літературу, не відтворення автентичного фольклору (за визначенням типів функціонування фольклору в сучасній культурі С.Грици). Літописи представляють специфічний тип фольклоризму, спрямованого на творення образу історії та формування ідентичності.

У підрозділі 3.3. - «Специфіка смислового фольклоризму у літописах Григорія Граб'янки та Самійла Величка» - детально проаналізовано жанрово-тематичний зв'язок між фольклорними творами про події XVII - початку XVIII століття і літописами, та визначено специфіку розбіжностей, власне авторського осмислення усної пам'яті народу про історичну минувшину. Надмета, якою керувалися Григорій Граб'янка та Самійло Величко - витворити «козацький міф державності» з одного боку зумовлював офіційний книжний тип авторської концепції, з іншого боку звертався до народного світогляду в осмисленні цих подій.

У дослідженні здійснено зіставлення подієвого, сюжетного змісту творів історико-героїчного змісту (історичних пісень, дум, переказів і легенд) та літописів: зокрема думи - «Хмельницький та Барабаш» (в чотирьох варіантах записів 1814, 1853, 1870 та 1874 рр.), «Про перемогу під Корсунем», «Б. Хмельницький та В. Молдавський», «Про Білоцерківський мир»; народні перекази - «Про Сіркову війну на Крим»; легенди - про розмову між паном Потоцьким і його кошовим Хмельницьким біля Бродської фортеці, оповіді про сарану, про сатира та інші.

Автор дисертації аналізує та спостерігає, що тексти козацьких літописів (Григорія Граб'янки і Самійла Величка) піддають переосмисленню змістовий, сюжетний рівень фольклорних творів. Прикладом того, що Самійло Величко, у процесі творення літопису як пам'ятки барокової, сповненої державницької ідеї, є інтерпретація оповідей про три знаки природи, які з'явилися напередодні війни Хмельницького. Констатація явищ природи, з подальшим тлумаченням алегоричних їхніх значень, вказує власне на специфіку фольклоризму цього періоду та цього твору. Алегорія - традиційний художній прийом книжної літератури, який бере початок в українській традиції від візантійських «Фізіологів» (книга про властивості реальних і фантастичних тварин, птахів, дерев, мінералів із тлумаченням їх у символічно-алегоричному християнському дусі). Однак пояснення їх мало народний характер, за означенням М.Драгоманова, селянський - всі знаки мали віщувати, що «збудеться тоді божественне писання» і беззаконство та злодіяння перетворять сильних.

Автори літописів послуговується одночасно і народними джерелами, й історичними документами, поєднуючи їх, інтерпретуючи у контексті заявленої мети літопису. Наприклад, взаємини Хмельницького і Барабаша в літописі Самійла Величка. З тексту літопису складається враження, що Барабаш не був зацікавленим в зустрічі з Хмельницьким, оскільки вони мали різні політичні інтереси. Натомість, як в думі, зміст якої доволі детально відтворено в літописі, Барабаш намагається переманити Хмельницького на свій бік.

Тексти літописів дають підстави стверджувати, що автори, творячи державницький міф України, реалізуючи козацьку державницьку ідею, реалізують жанрово-стильову настанову Бароко. Однак активно послуговуються фольклорними сюжетами, описами історичних подій і фактів, і мають можливість виражати узагальнене народне осмислення історичних осіб та подій, творити національний образ історії.

У підрозділі 3.4. - «Роль фольклору у формуванні образу історії народу та національної ідентичності» - проаналізовано образно-символічні домінанти Героя, Козака, степу (як просторового топосу) та України (як втілення державницької мрії про православний рай) в літописах Григорія Граб'янки та Самійла Величка. У цьому контексті вказано на художні тропи, до яких вдаються літописці (гіперболи, метафори, порівняння, метонімії), і які закорінені у фольклорній поетиці.

В літописах названі образно-символічні домінанти не переносяться безпосередньо із фольклору, а зазнають трансформацій, зберігаючи при цьому традиційну семантичну основу. Так образ Героя реалізується не дотично до кожного гетьмана, а лише з метою максимальної відповідності кодексу лицарської честі і репрезентує народні інтереси. На цьому наголошував і М.Драгоманов у коментарях до пісень та дум про Хмельниччину. Наприклад, образи Семена Палія, чи Івана Сірка - чільні в народних переказах, думах і піснях, у літописах значно поступаються масштабом представлення, порівняно із Дорошенком чи Тетерею.

Образ козака, який у фольклорі виражає загальнонародний, а не становий образ, у літописах має дворівневе значення та вживання: як низове Запорозьке військо (наприклад в листах до Дорошенка, Самойловича та інших гетьманів в літописі Самійла Величка) і репрезентує найширше коло військового люду; і як синонім українців, цілої суспільності (Гадяцькі пакти з Польщею в літописі Григорія Граб'янки мають назву Пактів з козаками).

Образ-символ степу, який у фольклорі є широковживаним, в літописах насамперед вживається із значенням вольності козацької, Запорізької Січі і низового козацтва.

Натомість образ-символ України, який у фольклорі переважно вживається із семантичним наповненням землі та віри православної, в літописах має чітко виражене державне значення, що поєднує в собі і землю, і військо, і віру, і гетьмана.

На основі аналізу автор дослідження робить висновок про народний дух козацького літописання. А також акцентується увага на ключовій функції образно-символічних домінант фольклору в авторській літературі - впливу на історичну свідомість народу, етносу, нації. Така ситуація, за твердженням К.Г.Юнга викликає в читача, народу-реципієнта «безсвідому участь». На думку дослідника у цьому і полягає ключова роль фольклору у формування національної ідентичності на матеріалі козацьких літописів.

У загальних Висновках підсумовано результати дослідження, викладено його основні висновки, окреслено шляхи й перспективи подальшої наукової роботи в обраній галузі.

1. Доведено, що образно-символічні домінанти українського фольклору другої половини XVII - початку XVIII століття стали визначальним чинником формування образу національної історії в козацькому літописанні, зокрема літописах Григорія Граб'янки та Самійла Величка.

2. У дисертації розкрито, що сучасні філологічні, фольклористичні та ширше - гуманітарні підходи до специфіки взаємодії фольклору та авторської літератури спираються на цілу низку методологічних принципів, серед яких можна виділити культурно-історичну та міфологічну школи ХІХ ст., структуралізм, неофрейдизм, герменевтичний підхід та принципи рецептивної естетики. Всі вони дають розуміння того, що саме фольклор формує світогляд народу та творить усну пам'ять про історичні події.

3. Літературна практика в українській культурі другої половини XVII - початку XVIII століття демонструє посилення інтересу до народної творчості та активне входження її в царину книжної літератури. Це присутнє як в поезії (лірична, суспільно-політична, бурлескно-травестій поезія), так і в драматургії (інтермедії та вертеп). А також у прозових жанрах (проповідництво, паломницька література). Окреме місце в цьому контексті займає літописання. Оскільки козацькі літописи, продовжуючи традицію середньовічної Повісті временних літ, також творять історичну повість. А це, у свою чергу, зумовлює появу особливого типу фольклорно-літературної взаємодії для творення образу національної історії.

4. У роботі розкрито, що фактичною та подієвою основою історичних пісень, народних дум, легенд, переказів та козацьких літописів стала перш за все війна під проводом Богдана Хмельницького та цілий комплекс супільно-політичних та соціально-культурних подій, зумовлених національно-визвольною війною, і дипломатичними та державотворчими заходами Богдана Хмельницького. Відтак, жанрово-стильовий діапазон творів українського фольклору про події XVII - початку XVIII століття визначається піснями, думами, легендами, переказами про Хмельницького, Барабаша, Палія, рядове козацтво, що творять як персональний, так і узагальнений образ героя.

5. У козацьких літописах є фрагменти з легенд, прислів'я, перекази, пісні, думи, прикмети. Таке вростання у фольклорну стихію, взаємодія твору з фольклором забезпечили зв'язок минулого з сучасністю. Літопис Величка пронизаний романтичною любов'ю до рідної землі, українського народу, до людини взагалі. Одна з цілей літописця - це емоційний вплив на читача, тобто автор апелював перш за все до його почуттів. Український романтик чуттєво описує події минулого і в основі його розповіді відчутна непереможна любов до своєї історії, якою трагічною вона не була б.

6. Головний висновок дисертаційного дослідження полягає в тому, що фольклор у козацьких літописах посутньо впливає на художню тканину письма і посилює типову барокову стилістику: ефектність, контрастність, динамізм, експресивність викладу, зорієнтованість на те, аби вразити читача тощо.

Особливу роль фольклор відіграє у формування мовно-стильової специфіки літописів, що сприяє наближенню офіційної слов'яно-руської книжної мови до мови народу. Все це визначає художній дискурс української культури початку XVIII століття.

Однак, значно більшою мірою фольклор демонструє і, водночас, формує світогляд народу та образ національної історії. Власне, національний міф народу.

У цьому контексті автор визначає образно-символічними домінанти - образ героя, образ України, образ степу та образ козака (узагальнений).

Саме ці образно-стильові домінанти формують як етнопсихологічні засади українського етносу, так і стають визначальними категоріями творення ідеї національної держави, формують ідентичність народу.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ПУБЛІКАЦІЯХ

Пастух Т. Роль і місце переказів в літописі С. В. Величка / Т.Пастух // Література. Фольклор. Проблеми поетики. / упорядник Л.Т. Шурко - К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2007. - Вип. 29. - С.139-142.

Пастух Т. Гіперболічно-легендарна романтика героїзму у зображенні козацьких ватажків / Пастух Тетяна // Літературознавчі студії: зб. наук. праць. - Вип. 20. - К.: Видавничо- поліграфічний центр «Київський університет», 2008. - С.259-263.

Пастух Т. Художні засоби в літописі Самійла Величка / Пастух Тетяна // Література. Фольклор. Проблеми поетики: зб. наук.праць. - Вип. 31. - К.: Видавничо- поліграфічний центр «Київський університет», 2009. - С.388-392.

Пастух Т. Образ Богдана Хмельницького в епічних творах та літописі Самійла Величка / Пастух Тетяна // Studia methodologica. - Випуск 29. - Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2009. - С. 144-147.

Пастух Т. Визвольна війна під проводом Б. Хмельницького в пісенному фольклорі / Пастух Тетяна // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Філологічні науки. Випуск 20. - Кам'янець-Подільський: Аксіома, 2009. - С. 493495.

Пастух Т. Час і простір в українській християнській легенді / Пастух Тетяна // Література. Фольклор. Проблеми поетики: зб. наук. праць. - Вип.30. - К.: Видавничо- поліграфічний центр «Київський університет», 2008. - С.202-206.

Пастух Т. Методологічні аспекти реконструкції фольклорних текстів/ Пастух Тетяна // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Філологічні науки. Випуск 21. - Кам'янець-Подільський.: ПП Потапов, 2010. - С. 165-168.

АНОТАЦІЯ

Пастух Т.А. «Фольклоризм козацьких літописів: джерела і художній дискурс». - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.07 - фольклористика. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2011.

У дисертації проаналізовано специфіку використання та роль фольклору у літописах кінця XVII - початку XVIII століття - Григорія Граб'янки та Самійла Величка. Саме авторські літописні твори, які вкорінені в загальнонародне сприйняття історичної минувшини й акумулюють в собі народну усну пам'ять про події та художній образ цих подій, - є благодатним матеріалом для «творення» новітньої ідентичності на нинішньому етапі національного буття. Автором дисертаційного дослідження схарактеризовано й узагальнено три головні жанрово-стильові групи творів фольклору про події XVII - початку XVIII століття: історичні пісні, думи, народні перекази. Доведено, що тексти козацьких літописів піддають переосмисленню змістовий, сюжетний рівень фольклорних творів, водночас сприяють узагальненню та введенню в художній дискурс народне осмислення історичних осіб та подій. А також зроблено висновок про те, що історико-героїчна народна творчість другої половини XVII - початку XVIII століття загалом та її образно-символічні домінанти (Герой, Козак, Степ, Україна) стали визначальним чинником формування образу національної історії в літописах Григорія Граб'янки та Самійла Величка.

Ключові слова: фольклорно-літературна взаємодія, образно-символічні домінанти, козацьке літописання, дума, легенда, історична пісня, ідентичність.