Поетика лірики й епіки Дмитра Макогона

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОРИСА ГРІНЧЕНКА

УДК 821. 161.2 - 1 «19»

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Поетика лірики й епіки Дмитра Макогона

10.01.01 - українська література

Присяжна Олеся Дмитрівна

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української літератури Інституту української філології Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Погребенник Володимир Федорович, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, професор кафедри української літератури

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Козачок Ярослав Вікторович, Інститут міжнародних відносин Національного авіаційного університету, завідувач кафедри журналістики, проректор

кандидат філологічних наук, професор Гаєвська Надія Марківна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри новітньої української літератури.

Захист відбудеться «15» червня 2011 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.133.03 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук у Київському університеті імені Бориса Грінченка за адресою: 04053, м. Київ, вул. В. Воровського, 18/2.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського університету імені Бориса Грінченка за адресою: 04212, м. Київ, вул. Тимошенко, 13-Б.

Автореферат розісланий «14» травня 2011 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради О.В. Кудряшова

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Помежів'я ХІХ - ХХ ст. цілком справедливо вважається не стільки хронологічним рубежем між різними соціально-історичними та культурними періодами у розвитку суспільства, скільки зламною, перехідною епохою, що ознаменувала початок нової доби в цивілізації людства. Спостерігаємо насамперед системну філософсько-світоглядну кризу, марковану інтенсивними пошуками нових ідеологічних, соціальних та політичних концепцій, релігійних учень, модерних мистецьких форм.

Означені тенденції сприяли формуванню своєрідного культурно-мистецького континууму, в якому й продукувалася література вітчизняного модернізму. І якщо найяскравіші вияви тогочасного письменства, представлені творчістю І. Франка, О. Кобилянської, М. Коцюбинського, Лесі Українки, В. Стефаника, М. Черемшини, Олександра Олеся, Б. Лепкого, М. Вороного, М. Яцкова, С. Яричевського та інших літераторів, вважаються дослідженими, то на маргінесах науково-критичної рефлексії і донині залишається значна кількість митців «другого ешелону», чия спадщина свого часу визнавалася художньо невартісною, незрілою, другорядною, а відтак нібито не вартою уваги.

Серед таких творчих персоналій виокремимо постать Дмитра Яковича Макогона (1881 - 1961) - талановитого поета з буковинського терену України, обдарованого прозаїка, публіциста і громадського діяча, педагога. Його досить популярна свого часу літературна спадщина майже на півстоліття була викреслена з літературного процесу, приречена на спорадичні згадки й поодинокі критичні відгуки.

У радянський період літературно-критичне осмислення художньої спадщини Д. Макогона обмежилося, в основному, передмовою до видання його поетичних і прозових творів, публікацією кількох його художніх текстів у збірнику «Письменники Буковини», а також окремими згадками в періодиці. 1959 року побачила світ збірка вибраних оповідань письменника з ґрунтовним вступним словом О. Романця. У творах, які позначені цензурою й автоцензурою, реципієнт (реальний читач, професійний критик) мав розкодовувати, дешифрувати смисли, закладені автором. Літературознавець, ясна річ, не міг уникнути ідеологічних віянь «марксистсько-ленінського вчення», що відбилося на характері його ідейного та естетичного сприйняття і тлумаченні малої прози досліджуваного автора.

Комунікативна природа художньої творчості виявляється в кожному сегменті системи автор - твір - реципієнт (критик або читач). Категорія автора у цій моделі взаємин набуває важливого значення. Цілісність і динаміка художнього світу поетичних і прозових творів Д. Макогона як єдиного тексту (власне метатексту) реалізовані не лише в саморозвитку її змісту (мотивів, лейтмотивів, образів, настрою ліричного героя), а в безперервному діалозі автора з адресатом (біографічного автора з українською суспільністю і різнотипними фізичними читачами; автора як текстуального ліричного суб'єкта з узагальненим реципієнтом). Взаємозумовленість і взаємозалежність біографічної та творчої сутностей митця є визначальними для глибшого і точнішого виявлення особливостей його художнього мислення. При цьому враховуємо, що Д. Макогон був активним учасником Української військової організації, а пізніше - Організації українських націоналістів. Художнє самовиявлення стало нагальною потребою митця-свідка трагічних суспільно-політичних катаклізмів.

Лише після здобуття Україною державного суверенітету стало можливим оприлюднення невідомих архівних матеріалів про письменника. Йдеться, зокрема, про ґрунтовну розвідку В. Качкана «Нові архівні документи про родину Макогонів».

Д. Макогона-поета та прозаїка донині фактично можемо віднести до українських авторів, іще не відомих широкому читацькому загалу. Ідеологічно проскрибований свого часу, його художній спадок належним чином не поцінований й не осмислений вітчизняним літературознавством. І мовно, і культурно він уособив в українській літературі ситуацію модерну як етап актуалізації особливої марґінальної ідентичності. Необхідний неупереджений аналіз як життєвих перипетій автора, що знайшли пряме чи опосередковане відображення у його творах, так і рецепції текстів, що репрезентують індивідуальну письменницьку стратегію, змушуючи автора не лише враховувати реакцію читачів, а й пристосовуватися до потреб часу. Відтак актуальність теми дослідження вбачається детермінованою цим та цілком очевидною. Вона визначається насамперед назрілою потребою системного, науково-об'єктивного осмислення художнього світу Д. Макогона передовсім як естетичного явища з власною ґенезою і творчим втіленням, нехай подекуди й позначеним перебуванням в орбіті ідейно-мистецьких впливів першорядних попередників.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана як складова частина комплексної теми «Шляхи розвитку української літератури ХVI - XX століть», над яким працює колектив кафедри української літератури Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова, та відбиває її основні завдання і наукові концепти.

Мета роботи - здійснити комплексний літературознавчий аналіз творчої спадщини Д. Макогона у вимірах його естетичної системи, поетичних (стильових, образних тощо) домінант, ідейно-художніх пошуків та художнього себевияву у контексті визначальних тенденцій розвитку української літератури кінця ХІХ - початку ХХ ст., а також осягнення рівня художньої майстерності автора та визначення його місця у тогочасному літературному процесі України.

Реалізація сформульованої мети передбачає розв'язання ряду конкретних завдань:

· дослідити ґенезу творчості письменника, специфічність естетичної системи, його світоглядні засади та орієнтири;

· визначити ідейно-художні особливості прозових, поетичних творів митця, що репрезентують основні ознаки його художнього світу як цілісного естетичного явища, його спробу самореалізації у драматургії та головні публіцистичні виступи;

· схарактеризувати жанровий діапазон та образно-стильові прикмети лірики Д. Макогона;

· простежити особливості індивідуальної рецепції естетичних ознак романтизму, символізму та неоромантизму, їх реалізацію у поетичних текстах автора;

· окреслити проблемно-тематичні та ідейно-естетичні вектори малої прози письменника.

Об'єктом дослідження стали поетичні та прозові твори Д. Макогона.

Предмет дослідження - поетологічні аспекти художніх творів Д. Макогона-лірика й епіка, що дає можливість розкрити форми вияву художнього мислення митця.

Для досягнення визначеної мети використано такі методи дослідження - біографічний, завдяки якому життєпис і особистість письменника розглядаються як визначальний момент творчості, рецептивної естетики й поетики з урахуванням принципів системного підходу - для висвітлення процесу впливу художнього твору на читача як способу розкрити поетикальну структуру самого твору; порівняльно-історичний застосовано при аналізі проблематики і жанрово-стильових особливостей поезії і прози, визначенні спільних художніх і культурних домінант творів Д. Макогона та інших українських письменників доби модернізму. Використано методологічні засади герменевтики як підвалини майстерності розуміння й інтерпретації художніх текстів. Своє застосування в дисертації знайшли також елементи філологічного, генетико-типологічного та інтертектуального методів.

Теоретико-методологічною основою дисертації стали теоретико-літературні та історико-літературні праці відомих вітчизняних і діаспорних літературознавців В. Агеєвої, Г. Грабовича, Р. Гром'яка, З. Геник-Березовської, А. Гуляка, Т. Гундорової, Н. Зборовської, О. Забужко, В. Качкана, Г. Клочека, Ю. Коваліва, В. Кузьменка, Ю. Кузнєцова, М. Наєнка, Д. Наливайка, С. Павличко, В. Погребенника, А. Ткаченка, М. Ткачука, О. Ткачука, І.Франко, Н. Шляхової, Н. Шумило й ін., а також дослідження українських і зарубіжних вчених із питань рецептивної естетики й поетики, інтертекстуальності, наратології, семіотики (В. Ізера, Г. Р. Яусса, М. Бахтіна, М. Гіршмана, Ю. Лотмана, Р. Барта, В. Лі, П. Рікера, Ж.-П. Рішара, Ш.О. Сент-Бев, Н. Фрідмана).

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першою в українському літературознавстві спробою комплексного монографічного дослідження поетичної та прозової спадщини Д. Макогона як невід'ємної складової вітчизняного літературно-мистецького дискурсу рубежу ХІХ - ХХ ст. У дисертації викладено результати системного осмислення літературознавчих концептів попередників щодо етико-філософських поглядів та естетичних уподобань письменника, продовжено й доповнено наукове розкриття результатів дії його художнього інструментарію, втіленого в поетичних і прозових текстах. До наукового літературно-критичного обігу вводяться маловідомі раніше матеріали про життєвий і творчий шлях Д. Макогона, жанрово-стильові й ідейно-тематичні домінанти його літературної та публіцистичної спадщини.

Теоретичне значення роботи. Результати нового і сучасного прочитання творчості письменника дають змогу сформувати загальну концепцію письменницької діяльності митця; визначити його місце і роль у контексті вітчизняної літератури означеного періоду; розкрити загальні закономірності розвитку мистецтва слова порубіжної епохи.

Здобуті наукові результати та висновки відкривають нові аспекти в дослідженні комплексних проблем теорії та історії літератури (рецептивна поетика, інтертекстуальність, еволюція художньо-образного мислення, жанрово-видові модифікації, поетологічні особливості тексту, стильовий синкретизм тощо); суттєво доповнюють уявлення про динаміку літературно-мистецького розвитку, його національну своєрідність.

Практичне значення роботи полягає у можливості застосування її матеріалів у лекційних і спеціальних курсах з історії української літератури кінця ХІХ - початку ХХ ст. у вищих навчальних закладах, при написанні бакалаврських, дипломних і магістерських робіт, а також у шкільній практиці - під час читання оглядових лекцій на уроках української літератури. Окрім того, запропоновані в дисертації висновки можуть бути використані під час укладання підручників і посібників з історії вітчизняного письменства, а також в едиційній практиці - при підготовці до друку творів Д. Макогона і створенні його літературного портрету.

Апробація результатів дослідження. Основні наукові положення та сформульовані концепції роботи оприлюднено в доповідях на наукових і науково-практичних конференціях: на звітній науковій конференції викладачів та аспірантів НПУ імені М.П. Драгоманова (Київ, 2010 р.); на звітній науковій конференції викладачів та аспірантів ВДПУ імені М. Коцюбинського (Вінниця, 2008, 2009, 2010), на XL регіональній науково-технічній конференції професорсько-викладацького складу, співробітників та студентів Вінницького національного технічного університету (Вінниця, 2011), ІІ всеукраїнська наукова конференція «Творчість Юрія Клена і міжвоєнна доба в українській літературі» (Вінниця, 2011).

Публікації. За матеріалами дисертаційної роботи опубліковано 5 статей, з яких 4 у наукових фахових виданнях, рекомендованих ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаної літератури та джерел (225 позицій).

Загальний обсяг роботи - 186 сторінок, з них 164 - основного тексту.

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено теоретико-методологічну основу, сформульовано мету та завдання, конкретизовано теоретичну та практичну цінність роботи, подано інформацію про апробацію результатів наукового пошуку, структуру й обсяг дисертації.

Перший розділ дослідження - «Жанрово-видові форми поезії Дмитра Макогона» - присвячений аналізу поетичної творчості митця.

У підрозділі 1.1. «Рецептивна функціональність поетичної творчості письменника» розглянуто форми вираження авторського «Я», завдяки чому глибоко і точно простежується дія формо-стиле-системоутворюючого чинника; висвітлено поняття «актуалізації», яке означає оживлення деталей в уяві читача, окремих епізодів, зазначених у художньому тексті. Ідеться про розкриття техніки моделювання впливу художнього твору на реципієнта, тобто з'ясування «секретів» художності.

Технологію такого моделювання із застосуванням інструментарію біографічного та порівняльно-історичного методів використано під час аналізу поетичної збірки Д. Макогона «Мужицькі ідилії», до якої увійшли твори, написані впродовж 1900 - 1907-х рр.

Ідіостиль Макогона-поета характеризується динамічною взаємодією реалізму й модернізму, простотою й невимушеністю поетичної мови з відверто реалістичними картинами існування особистості в антигуманному світі, рефлексійно-аналітичним типом мислення з емоційними, сповненими болю й розпачу переживаннями неправди, зла, дегуманізації суспільства.

Естетичні й морально-етичні контури художнього світу поетичної збірки «Мужицькі ідилії» визначають ідеї гуманізму, людської гідності, свободи й справедливості, захисту прав усіх знедолених і ошуканих, обстоювання національної самобутності й державної незалежності України. Літератор підходив до вирішення проблеми обов'язку митця перед народом у дусі кращих традицій вітчизняного письменства, стверджуючи ідею служіння йому словом і ділом. Ці риси споріднюють художні шукання Д. Макогона з поетичною практикою І. Франка, М. Старицького, П. Грабовського, Б. Грінченка, В. Самійленка, О. Маковея, інших митців тієї доби.

Коло мотивів поезій, характер ліричного суб'єкта (борця, революціонера), а також світоглядні домінанти автора зумовили й жанрово-видові модифікації його поетичних творів, їх стильові характеристики. Більшість віршів збірки «Мужицькі ідилії» належать до так званих прикладних жанрів реалістичної лірики, покликаних до життя певними суспільними потребами й спрямованих на конкретного адресата. Це референтні поезії, з-поміж яких найбільш характерними жанровими різновидами є послання, присвяти, епістоли («Не забуду…», «О ти, пригноблений народе…», «Шалійте…»), вірші-заклики («Вставай народе!», «Єднаймось, браття…», «О, нещасний хлопе…», «Воскреснем!», «До роботи», «На віче!»), вірші-розмірковування («Два світи», «Сівач і вітер», «Контраст», «Вітер віє…» тощо), «рольові» монологи («Мужицькі думи восени») чи діалоги («Гей, мужику!..»). Окреме місце посідають нечисленні зразки поезії медитативного характеру, сповнені інтимно-суб'єктивних письменницьких роздумів («Сльота», «До весни», «Співай, мій пташку…»).

Уже на жанрово-композиційному рівні чітко вимальовуються особливості індивідуального авторського світобачення: тенденція до філософської заглибленості в проблеми індивідуального та суспільного буття, виразного розмежування моральних полюсів світу і пов'язана з цим конфліктність ліричного сюжету, заснованого на етичному протистоянні (правда - несправедливість, людяність - антигуманність, гармонія - дисгармонія), дихотомія двох світів у одному творі, могутнього й стражденного.

Постать ліричного суб'єкта у поезіях Д. Макогона найчастіше окреслюється через рефлексії як постать активного героя, свідомого борця-революціонера, спроможного на мужні вчинки та самопожертву заради вищих ідеалів. «Мужицькі ідилії», по суті, репрезентують сталу письменницьку етичну концепцію «цілого чоловіка» - гармонійної людини й цілісної особистості зі сформованими переконаннями, власним поглядом на світ. Поетичні твори Д. Макогона сприймаються насамперед як вияв його суспільно-політичної позиції, продовження свідомої й цілеспрямованої боротьби за ідеали національної та особистої свободи, соціальної рівності, громадянських прав.

Наскрізна думка поетичних творів письменника - ідея долі-боротьби як переходу від пасивного сприйняття до активного формування власного життєвого шляху. Причому сформульована ідея висловлюється автором чітко і недвозначно у вигляді стрижневого мотиву, який об'єднує декілька поезій у своєрідний цикл. Так, скажімо, наскрізний мотив поезії «Гей, молодь вкраїнська!..» простежується уже в закличних перших рядках: «Гей, молодь вкраїнська, / Під прапором стань, / Спини люту бурю, / На будуче глянь! // Насталь свого духа / І в огонь жени, / У бій за Вкраїну / З ворогами йди».

Автор певною мірою ототожнює себе із ліричним суб'єктом, що надає поетичним творам не лише піднесеного емоційного звучання, пафосності, але й формує міцний етичний потенціал (власний життєвий приклад проектується на вибір героя, а через нього на всіх співвітчизників).

Характером ліричного наративу (агітаційним, з виразною громадянською домінантою), риторичністю викладу, системою художніх засобів (специфічна ритмомелодика, тропіка), утвердженням образу людини-борця, «січовика», революціонера Д. Макогон протестував проти несправедливого суспільного ладу, економічного визиску краян, політики їх денаціоналізації, яку впроваджували чужинецькі господарі краю і Батьківщини.

Актуальним для громадянської лірики Д. Макогона, є те, що герой, осмислюючи дійсність крізь призму власної свідомості, суб'єктивує навколишній світ, надає йому особистісних рис. Через свідомість ліричного суб'єкта відбувається актуалізація зовнішнього буття, провідних образів-символів волі, світла, правди, темряви, кайданів, ярма, рабства, а також постатей поета-громадянина, тирана, раба, хлопа, пролетаря.

У своїх поезіях Д. Макогон сповідує символ віри діяльного українця - патріота своєї країни, здатного на активні дії та самопожертву.

Світ думок і почуттів письменника безпосередньо проектується на чітко окреслений образ ліричного суб'єкта, зображений загалом у неоромантичних барвах. Це сильна, вольова особистість із своїм призначенням - «сіяти зерно правди». Саме цей образ посідає центральне місце в системі авторського художнього мислення, що й виступає основним текстотворчим фактором.

Громадянська лірика Д. Макогона фактично виявляється продовженням на власному художньому рівні поетичної практики М. Старицького, І. Франка, Б. Грінченка, О. Кониського, В. Самійленка, О. Маковея, П. Грабовського, С. Яричевського, О. Колесси й інших письменників останньої чверті ХІХ - початку ХХ ст.

Як показують спостереження, ліричний герой Д. Макогона наділений прометеївським духом непокори, одвічним протестом проти будь-якої тиранії, сваволі «власть імущих», зла, що панує у світі.

Д. Макогон-лірик у поезіях оприявнив своє мистецьке завдання, як він його зрозумів: формувати національну самосвідомість співвітчизників, виховувати почуття людської гідності, прищеплювати відразу до всіх форм соціального і духовного рабства, пробуджувати патріотичні почуття, вселяти надію на державне відродження.

Як показує образна фактура поезій Д. Макогона, у площині його художніх творів можна виділити принаймні три функціональні різновиди долі: доля, яку слід вибороти (марші й рефлексії «Гей, молодь вкраїнська!..», «Гей, у «Січ»!», «О ти, пригноблений народе…»), доля як фатум, трансцендентна константа («Сівач і вітер», «Мужицькі думи восени»), і доля як елемент світопорядку, наслідок божественного втручання («Бог і Сава»).

У поетичному просторі письменника дивним чином поєднуються уявлення про можливість змінити власну долю в результаті цілеспрямованої боротьби та християнське смирення, підкорення волі Провидіння, навіть фатуму, всій вищій силі, що визначає людське існування.

Слід виокремити ще одну принципову рису поетичної практики Д. Макогона. Продемонстровані впливи естетики романтизму як цілісної художньої системи відчуваються насамперед у творах із виразною народнопоетичною образністю (відомо, що вітчизняний романтизм поставав на ґрунті фольклору, що виступав невичерпним джерелом мотивів, образів, стильових моделей, ритмомелодики тощо). Отже, властиві українській романтичній традиції фольклорні мотиви письменник успішно культивував у поезіях «Пачкар», «До весни», «Співай, мій пташку…», «Рекрутські», «В вечірню хвилю», «Вітер скажено…» тощо.

Фольклорні зображувально-виражальні засоби виступають у поезіях Д. Макогона органічною складовою процесу художнього моделювання дійсності.

У Д. Макогона майже немає ідилічних пейзажних картин, а непідвладні людині природні стихії в його поетичному світі відтіняють насамперед дисгармонію в соціумі, увиразнюють суспільні протиріччя.

Проведення певних паралелей між поетичною спадщиною І. Франка та Д. Макогона, базоване на факті наявності певних ідейно-естетичних відголосків лірики І. Франка у творчості письменника-вчителя, дозволяє зробити такі висновки щодо художньо-стильових характеристик текстів: обом митцям властиве поєднання інтимно-особистісної сфери героя з соціальними мотивами, внаслідок чого виникає вже відзначена настроєва бінарність - радість від зустрічі з весною і розчарування в суспільному устрої, який дисонує з впорядкованістю природи, підкреслює антагонізми людського світу; органічно співіснують традиційні народнопісенні образи із власне авторськими візіями, індивідуальними свідомими чи підсвідомими почуваннями та нотуванням майбутніх змін.

Для лірики Д. Макогона характерне розуміння цілісності й взаємопов'язаності, взаємозалежності світу природи та людини. Навколишня природа часто виступає своєрідним «камертоном» настроїв ліричного героя, суспільних процесів.

У підрозділі 1.2. - «Ліричний наратив і розширення жанрово-композиційного діапазону поезії митця» охарактеризовано ліричного героя Д. Макогона, який постає у різноманітних іпостасях, що певною мірою руйнує замкненість твору.

Світ поезій Д. Макогона осмислюється з прямої історичної перспективи (минуле - сучасне - майбутнє), з погляду можливих шляхів суспільно-політичного перетворення, масового національно-визвольного змагання та революційного зрушення. Звідси походять і поєднання з емоційною пристрасністю, аналітичність і тверезість роздумів, і виваженість думки. Темпераментність та суттєва пристрасність поета-громадянина завжди проступає крізь призму інтелекту митця.

Д. Макогон є поетом діонісійського типу, його розум домінує над емоціями і почуттями. Одначе, це жодним чином не заперечує емоційної, почуттєвої складової його лірики.

Окрім того, реалізмоцентризм його поетичної спадщини часто межує з відверто натуралістичним (а точніше - об'єктивістським, фактографічним) підходом до зображення дійсності, акцентуванням вирішальної ролі соціального середовища в житті індивіда, у формуванні його характеру та світогляду. Людина в поетичному світі Д. Макогона постає невід'ємною складовою соціуму, закони якого детермінують її життя, духовно пригнічують і обмежують особистісну свободу.

Натуралістична складова лірики письменника простежується у часом надмірній увазі до біологічних (фізіологічних) аспектів життя індивіда, поєднаних із соціальними конфліктами.

Варто акцентувати також і на тому факті, що натуралістичні риси поетики окремих ліричних творів художньо реалізуються у річищі реалізму - визначальної для Д. Макогона художньо-стильової течії. Тому, зважаючи на особливості авторського поетичного мислення, чітко виокремити натуралістичну складову практично неможливо.

Впадає в око також, що показане контроверсійне світовідчуття відбилося і у «заголовковому комплексі» (М. Челецька) творів Д. Макогона - насамперед у відповідних назвах «Два світи», «Контраст», «Поезія і проза», які й визначають етичні полюси художньо-світоглядної системи майстра. Соціальні ж симпатії поета марковані насамперед назвами віршів «Робітники», «Наймит», «Гей, мужику!..», «О, нещасний хлопе…»,що містять у своїй семантиці добре відчутну емоційно-оцінну складову й віддзеркалюють ставлення автора до навколишнього світу.

Письменницькі спостереження знаходять безпосередній вияв у рефлексійно-медитативних пасажах, численних риторичних запитаннях, повторах тощо.

Реалістично-предметна лірика Д. Макогона побудована на конкретних, зримих та акустичних образах-деталях: «кусник поля», «пшеничний лан», «земля свята», «золоті палати», «похилі хатки», «темні села», «місто», «дрімучий ліс» тощо.

Зазначимо також, що інтерференція жанрово-родових ознак лірики й епосу в поетичному світі Д. Макогона виявляється завдяки органічній взаємодії «голосів» ліричних суб'єктів із уже показаними епічними інтенціями, тяжінням до наративного (об'єктивно-описового), сюжетного викладу матеріалу. Сюжетність тут сприймається як жанрова ознака ліричного твору, побудованого на відтворенні фрагменту з життя героя. Такий спосіб організації поетичного дискурсу характерний для віршів «Робітники», «Наймит», «Похорон», «Під тином», «Між кумами», «Чому попам не вірю?..».

На втілення ідеї у поетичних творах Д. Макогона працює не лише риторичний характер ліричних наративів, імперативне інтонування поезій, піднесений емоційний пафос, але й іронія, сатира та сарказм, з якими показано зрадників ідеї, псевдопатріотів, обивателів, що звиклися зі своїм рабським становищем і не бажають змін («Гей, нема то краю…», «Борець»).

Заслуговує на увагу і той факт, що в ряді поезій збірки «Мужицькі ідилії» - особливо ж у вірші «Робітники» - повною мірою відбилися захоплення Д. Макогона популярними на зламі віків соціалістичними ідеями (класове розшарування суспільства, непропорційність розподілу між громадянами матеріальних благ, ідея пролетарської революції).

Творча спадщина митця - як поетична, так і прозова та публіцистична, - репрезентує своєрідний дискурс концепцій соціалізму, осмислених крізь призму ідеї національного самовизначення народу (генетично ці ідеї сягають поглядів М.Драгоманова). Давалася взнаки, вочевидь, світоглядна близькість до його учня І.Франка - безперечно, центральної постаті в громадсько-політичному та культурному житті Західної України помежів'я віків.

Оформленню постаті ліричного героя сприяє й специфіка часо-просторової організації поетичних творів. Загалом хронотоп поезій Д. Макогона являє собою декілька якісно неоднорідних сфер, сполучених психоемоційними інтенціями героя, його роздумами над світом і духовним буттям людини в ньому. Перша з них охоплює внутрішній світ (мікрокосм) особистості ліричного суб'єкта.

Другу сферу формує реальний, навколишній світ, зовнішній макрокосм - простір, де відбуваються основні події, спалахують конфлікти і пристрасті, відбувається зіткнення протилежних етичних полюсів.

Третя ж сфера часо-просторового континууму Д. Макогона - realiora (надреальна), вона існує у сподіваннях героя. Це сфера вимріяного майбутнього, що має за певних обставин зреалізуватися. Водночас вона представлена у письменника і як сфера божественного, надреального простору - місця зустрічі людини з Богом.

Художній простір у ліриці Д. Макогона розкривається по спіралі: від замкненого внутрішнього світу (душевні переживання героя, плин його думок), окремого топосу (село, сільська хата, панський будинок) до цілої держави, яка має з'явитися, коли «раби прозріють». Таким чином складається враження мінливості світу в його найрізноманітніших формах хронотопу, що й виступає важливим чинником образотворення. При цьому в кожній із цих сфер функціонують специфічні ключові мотиви, вузлові образи, опорні концепти, що й надають поезіям смислової визначеності.

На окремих віршах Д. Макогона позначився вплив символізму та декадансу. Вплив цих художньо-стильових течій дотичний, поверховий, і простежується в основному на рівні окремих мотивів, певних аспектах світовідчуття, образних асоціацій, поетичних кодів. Так, у поезіях «Співай, мій пташку…», «Сльота», «Осінній ранок» наявний характерний для декадансу мотив скороминущості людського життя, приреченості на неминучу смерть, фізичне згасання.

Таким чином, динаміка художнього самовираження поета розгорталася в руслі старої реалістично-народницької традиції із відповідною образністю, мовностилістичними кліше, інтонаціями, покликаними передати ліричну драму героя.

На образно-естетичному та ідейному рівнях письменник практично принципово не виходив за межі селянської тематики, проблематики інтелігенції і народу, ідеї боротьби тощо.

У другому розділі дисертації - «Прозова спадщина письменника: проблема стильового синкретизму» - проаналізовано малу прозу Д. Макогона, якій властиве аналітичне заглиблення в індивідуальну й соціальну сферу життєдіяльності людини та суспільства в цілому.

У підрозділі 2.1. «Проблематика й жанрово-стильові особливості епічного доробку Д. Макогона» з'ясовано проблемно-тематичні та ідейно-естетичні домінанти малої прози Д. Макогона.

Новели й оповідання літератора друкувалися на сторінках буковинської періодики, а згодом були видані окремими збірками: «Шкільні образки» (Мамаївці, 1911), «Учительські гаразди» (Коломия, 1911), «По наших селах» та «Проти хвилі» (обидві в Коломиї, 1914). Жанрово неоднорідна й різноманітна в проблемно-тематичному аспекті, мала проза митця віддзеркалює формування його художньої свідомості, засвідчує активні мистецькі пошуки власного стилю, динаміку поетики й саморух естетичної свідомості автора.

Засновані на побутових реаліях і життєвих спостереженнях, новели й оповідання Д. Макогона, ясна річ, не претендують на масштабність та різноплановість зображення дійсності. Це, радше, глибоко психологічні дослідження фрагментів людського життя, поєднані з уболіванням письменника за долю безправного сільського вчителя, знедоленої дитини, впослідженого селянина. Неважко помітити, що проблемно-тематичний спектр та художньо-стильова палітра прози споріднює літератора з творчістю Дмитра Марковича, Тимотея Бордуляка, Модеста Левицького, Любові Яновської, Євгенії Ярошинської, Ореста Авдиковича, Стефана Ковалева.

Окрім того, прозописьмо літератора привертає увагу виразною біографічною, життєво-побутовою домінантою. Маємо на увазі передовсім закоріненість часо-просторових орієнтирів його художніх текстів у реальну дійсність, побачене й пережите, зрештою, у власний життєвий досвід. Більшість творів збірок «Шкільні образки», «Учительські гаразди», «По наших селах» та «Проти хвилі» - це яскраві й характеристичні фрагменти з повсякденного життя автора, його шкільної практики, громадської роботи.

Уже перша прозова збірка «Шкільні образки» окреслює проблемно-тематичне коло уподобань письменника, його етичні та естетичні орієнтири, стильову манеру письма. Як уже зазначалося, вирішальний вплив на творчість Д. Макогона мала його громадська робота та культурно-освітня діяльність.

Домінантою цих творів є їх своєрідний «документалізм», безпосередня співвіднесеність із фактами дійсності. По суті, маємо справу з художньою обробкою конкретно-життєвого матеріалу - різноманітних випадків з учительської історії самого прозаїка.

Дотримання письменником естетичних засад реалістичності, правдоподібності зображуваного зумовило й відповідний стиль, манеру викладу. Оповідання збірки «Шкільні образки» позначені деякою описовістю, яка, одначе, позбавлена надмірної епічності, розлогості прозописьма, не переобтяжена етнографічно-побутовими подробицями (що характерно, скажімо, для прози ХІХ ст.). Стиль письменника виразно експресивний, лаконічний, а сама авторська оповідь зосереджена на виокремленні однієї суттєвої деталі, спроможної розкрити порушену проблему, схарактеризувати внутрішній стан героїв.

Осмислюючи різноманітні наративні стратегії прозописьма Д. Макогона (зокрема, збірок «Учительські гаразди», «Проти хвилі», «Шкільні образки»), слід відзначити декілька суттєвих моментів. Насамперед варто конкретизувати: домінування чийогось мовлення (позиції особи, яка здійснює нарацію, словом, володіє наративною ініціативою) - чи не найважливіший чинник дискурсу твору, адже відомо: чиєю мовою передається інформація, такою буде й інтерпретація тексту читачем. Справедливість цієї тези доводить аналіз наративних моделей оповідань «На пам'ять», «Шкільні повідомлення», «Ліктура», «Грішник», зрештою, більшості творів митця про сільську школу та вчительські будні.

Владним дискурсом в оповіданнях Д. Макогона (як і в усій реалістичній прозі ХІХ ст.) володіє гетеродієгетичний наратор. Такий тип наратора представлений у більшості оповідань збірок «Учительські гаразди» та «Шкільні образки».

Специфіка оповідної манери й принципи організації мовлення героїв споріднює Д. Макогона з іншими митця рубіжної епохи, які так само перебували в силовому полі реалізмоцентричних моделей побудови художнього світу. Маємо на увазі насамперед Грицька Григоренка, Л. Яновську, С. Ковалева, Д. Марковича, М. Левицького, О. Авдиковича.

Модерними модифікаціями наративних структур позначені й окремі художні тексти з різних збірок митця Д. Макогона, що являють собою «певну комбінацію авторських спостережень» (О. Астаф'єв).

Поглиблений аналіз власне авторської нарації (акцентування, зосібна, позиції так званого втручального наратора) дає можливість зробити висновок про способи психологізації образів. Як показують спостереження, психологічні стани своїх героїв Д. Макогон радше статично описує, ніж психоаналітично розкриває.

Письменник, описуючи психологічно-емоційну та настроєву палітру персонажів, послуговувався традиційними для літератури контрастами між станом природи та людськими переживаннями. Загалом же апелювання до картин природи з метою увиразнити опис внутрішнього світу особи виступає одним із найулюбленіших прийомів Д. Макогона.

Культивування описової манери зображення психоемоційних станів героїв (раціонально-об'єктивної за своєю природою, на відміну від суб'єктивної, притаманної, скажімо, імпресіоністичній прозі М. Коцюбинського або експресіоністичним новелам В. Стефаника) зближує стиль прозописьма Д. Макогона з художніми пошуками М. Левицького, Д. Марковича, Грицька Григоренка, Л. Яновської, А. Тесленка. Об'єднує митців і позірне акцентування соціального в характері людини.

Внутрішні якості особистості, її емоції, почування в художньому світі Д. Макогона часто соціально детерміновані, обумовлені суспільними процесами, походженням героя, його становищем. Письменник повсякчас підкреслює соціальне в індивідуальному, «змішує» досвід особистісних переживань персонажа з власними спостереженнями над несправедливістю суспільного устрою.

Портретування здійснюється в звичній для Д. Макогона манері - шляхом зіставлення зовнішності героя зі станом природи, що відтіняє емоції й переживання людини. Осмислюючи роль пейзажних замальовок у характеристиці персонажів, варто виокремити посутність деталей. Описи природи у творах письменника ніколи не втрачають рис реальності й сприймаються радше як об'єктивна даність. Тут, безумовно, дається взнаки тяжіння Д. Макогона до традиційно реалістичної манери викладу художнього матеріалу, зображенню зовнішнього й внутрішнього життя людини шляхом зіставлення чи протиставлення з дійсністю.

Д. Макогон, як письменник, формуючись у силовому полі народницької ідеології, мимоволі розвінчував народницькі міфи про ідеальність патріархальної громади, цілісність внутрішнього світу селянина, його високу моральність, духовність. Такі мотиви відчутні в поодиноких оповіданнях збірок «Проти хвилі» та «Учительські гаразди», одначе найпослідовніше вони відстежуються в збірці «По наших селах». Остання, до речі, і в проблемно-тематичному, і в образно-стильовому аспектах нагадує збірку Грицька Григоренка «Наші люди на селі».

Новими проблемно-тематичними нюансами позначений ряд творів Д. Макогона, в яких йдеться про безправ'я вчителя в тогочасній освітній системі, його цілковиту залежність від волі повітових шкільних рад, місцевої громади. Вони належать до того річища української літератури кінця ХІХ - ХХ ст., що й епічні писання Б. Грінченка, Степана Васильченка, О. Кобця, М. Колцуняк, І. Садового й ін., драматичні - І. Франка, Олександра Олеся тощо.

В ідейно-тематичній парадигмі «шкільної» прози Д. Макогона важливе місце посідають і твори педагогічного спрямування про взаємовідносини учителя з учнями («Грішник», «Ліктура», «Любов», «На пам'ять», «Брехня» тощо). Їх характерними особливостями є: наявність чітко окресленого суб'єктивного елементу в наративній структурі (часті власне авторські відступи та коментарі зображуваного), інколи дидактичність, прагнення показати єдність і взаємообумовленість природного й соціального в характері дитини, обґрунтувати доцільність правильного педагогічного впливу на особистість підлітка, необхідність освіти для дітей простолюду тощо.

За вказаними рисами мала проза Д. Макогона наближається до творчості галицького педагога й літератора С. Ковалева (показовими тут є його оповідання «В останній лавці», «Додержали тайну», «З книги міра», «Незварені яблука», «З кількох тисяч один» та ін.).

Тонким і глибоким психологічним аналізом позначені твори Д. Макогона про дітей. Так, оповідання «Недогода», «Школяр Микола», «Лише загрілася…», «Діточий бунт», «На пам'ять», «Любов», «До школи» репрезентують складний і суперечливий у становленні характер дитини, її цілісний внутрішній світ та їх невідворотну деформацію, спричинену реаліями зовнішнього буття.

Письменник неодноразово порушує питання, пов'язані з колоніальним становищем краю, бездержавністю українців. Насамперед це проблеми самоусвідомлення власної національної та етнічної ідентичності («Школяр Микола», «Два табори»), неможливість провадження навчання українською мовою («Quod licet Jovi - non licet bovi», «Діточий бунт»), протидія сільської громади вчителю («Побіда» - назва набула іронічної тональності), різноманітні політичні утиски, національна дискримінація («Щаслива дорога», «Депутація», «Конскрипція», «За німецьку школу», «Арешт», «На новий шлях») тощо.

Ці твори базуються на суто національних сюжетах і відтворюють типово український світ із його характерними для вітчизняної літературної традиції атрибутами, а саме економічно зубожілим і морально здичавілим селянством (традиційно ідентифікованим із усією нацією), політичним безправ'ям, постійними переслідуваннями та заборонами мови, культури.

Відповідно й манера письма, стиль в оповіданнях Д. Макогона цієї групи суто реалістичні (у дусі українського класичного реалізму кінця ХІХ ст.), позначені описовістю, зосередженістю на суспільній сфері життєдіяльності людини, домінуванням зовнішніх конфліктів, крізь призму яких, як правило, відбувається характеротворення, окреслюється семантичне навантаження образів, розкривається ідейне спрямування твору.

Епічний набуток Д. Макогона - самобутнє естетичне явище, суголосне демократичним тенденціям українського літературного реалізму межі століть. Проблематику художньої прози письменника детермінувало різноаспектне буття Західної України, зокрема буковинського краю, «ройове» буття рідного народу й окреме буття індивіда, здебільшого «маленької людини», в лещатах несприятливих для розвитку особистості суспільно-національних обставин.

Підрозділ 2.2. «Наративні стратегії, специфіка образотворення» презентує викладову манеру митця, яку формувала неспокійна дійсність ХХ ст.

Художня проза Д. Макогона збагатила українське письменство цілком оригінальною і самобутньою дискурсивною художньою практикою.

Характеротворення у прозових творах Д. Макогона нерідко відбувається у межах біхевіористичного наративного дискурсу (така тенденція особливо помітна в оповіданнях про дітей «Діточий бунт», «Школяр Микола», «Любов», «Ліктура», «На пам'ять», «До школи» і под.).

Фіксація психічних процесів героїв через наративізацію їхньої поведінки, рухів, поглядів, жестів, міміки виступає найуживанішим типом психологічного аналізу, яким послуговується Д. Макогон. Цю рису епічного письма митця засвідчують не лише оповідання «шкільного циклу» про дітей та учительські будні, але й новели із селянського життя, об'єднані у збірку «По наших селах».

Ще одним виявом новаторських пошуків письменника вважаємо внутрішньожанрову модифікацію оповідання, що полягає насамперед у появі в жанрі ряду новелістичних ознак. Серед найбільш характерних назвемо позірну лаконічність, драматичну загостреність дії, її психологічне наснаження, обмеження функціонального навантаження описів, зміщення семантичних акцентів у бік діалогічного й монологічного мовлення, посилення ролі внутрішнього мовлення персонажів («Наймит», «Чабан», «Протест», «В розпуці», «Храм», «Два пани», «Порятунок).

Як показують аналітичні заглиблення, кращі новели збірки («Наймит», «Чабан», «Дурний Ілуца», «Храм», «Безбожник», «В розпуці», «Герой», «Порятунок») характеризуються лаконічністю реплік, граничною психологічною напругою модельованої ситуації, екзистенційним баченням людини, яка часто-густо перебуває у «межовому» стані, зазнає тяжкої психічної травми, душевного розпачу й зрештою опиняється на грані божевілля, вбивства, самогубства.

Окремі твори збірки «По наших селах» засвідчують майстерність Д. Макогона в художньому моделюванні психологічно важких і неоднозначних життєвих ситуацій, що, як правило, виявляються фатальними для особистості, штовхають її до межі, за якою - психічна травма, душевний розлад, убивство чи самогубство.

Часто новели Д. Макогона побудовані у такий спосіб, що за одиничним фактом дійсності, якоюсь буденною подією приховуються життєві закономірності, гострі соціальні та етичні конфлікти. Характерними з цього погляду є новели «Протест» та «Угода».

Більшість новел збірки «По наших селах» є «новелами характеру», мистецька увага в яких сконцентрована передовсім на розкритті людського характеру загалом чи його окремої грані. Події й сюжетні ходи в результаті опиняються на периферії, виконуючи своєрідну роль каталізаторів динаміки й розвитку внутрішніх якостей особистості. Такою художньою особливістю характеризуються новели «Дурний Ілуца», «Вусата», «Через кирпу», «Чабан».

Окремі новели Д. Макогона постають як суцільний дискурс героя, який оповідає історію власного життя. Скажімо, новела «Дурний Ілуца» побудована у формі внутрішнього монологу смертельно хворого персонажа. Прикутий до ліжка господар Ілуца, прозваний за життя «дурним», ніби звертається сам до себе, створюючи особливого наратора - самотнього, безпорадного, ображеного на весь світ.

Зорієнтованість Д. Макогона на розкриття сутності цих проблем, ракурс їх бачення особистості й суспільства загалом переконливо свідчать про тяжіння прозаїка до естетики модернізму чи, принаймні, до її окремих засадничих компонентів. Разом із тим способи художнього осмислення та мистецького втілення) залишаються здебільшого традиційними.

Мала проза письменника, попри різноманітність і ускладненість наративних моделей, тяжіє до фіксації видимого, зовнішнього «результату» думання і почування героїв (таким «результатом» є, на наш погляд, артикуляція персонажем або наратором своїх думок, відчуттів, переживань, бажань тощо). Типовою формою для цього є, звісна річ, внутрішній монолог, переданий Д. Макогоном прямим та невласне прямим мовленням. Яскраві зразки внутрішнього монологічного мовлення героїв спостерігаються в новелах «Наймит», «Храм», «Дурний Ілуца», «Безбожник» та ін.

Сюжети більшості творів Д. Макогона традиційно концентричні: ланцюг подій логічно побудований і поданий у суворій послідовності від експозиції до розв'язки. Як наслідок, виклад подій має об'єктивний повістевий характер, здійснюваний традиційним гетеродієгетичним, всезнаючим наратором. З цього погляду письменник постає продовжувачем традицій повістування реалістичного прозописьма І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Б. Грінченка, І. Франка.

Спостереження над малою прозою Д. Макогона дозволяє зробити висновок: особливості проблематики його творів часто визначають характер стилю, специфіку образних структур і навіть своєрідність жанрових модифікацій. Проблемно-тематичний спектр прози письменника досить широкий і охоплює різні сторони життя буковинського села напередодні Першої світової війни. У центрі уваги автора - буденне життя сільського вчителя (збірка «Учительські гаразди»), яскравий і багатогранний дитячий світ школярів («Шкільні образки»), гострі соціальні проблеми селянства та занепад системи шкільної освіти («Проти хвилі»), нестерпне існування сільської бідноти («По наших селах»).

Індивідуальна стильова манера письменника видається простою й невимушеною. З-поміж її найхарактерніших ознак вирізнимо майже цілковиту відсутність ліричного струменя, предметність і конкретність, реалістичність зображувально-виражальних засобів, деяку одноманітність оповідних моделей (переважає третьоособовий наратив, інколи ускладнений розмовною формою «я - оповіді»).

Характерними рисами художнього світу Д. Макогона є такі: абсорбування досвіду письменства попереднього періоду та слідування в річищі реалістичної художньої культури, поєднаної з рисами модерного світовідчуття; позірний вплив новітніх західноєвропейських мистецьких напрямів (проза майстра засвідчує елементи імпресіоністичного, експресіоністичного та натуралістичного письма); переломлення дійсності крізь призму етичних категорій, сформованих під впливом народницької ідеології; розуміння людини як невід'ємної складової соціального організму; апелювання до соціальних та національних проблем своєї доби тощо.

Дисертаційна робота завершується висновками, в яких зазначено, що поетична та прозова спадщина Д. Макогона, не втрачаючи своєї оригінальності й самобутності, цілком природно акумулювала визначальні мистецькі тенденції доби, ознаменовану входженням у вітчизняний культурний континуум західноєвропейських модерних мистецьких течій символізму, імпресіонізму, експресіонізму тощо.

Прикметною рисою творчості Д. Макогона з огляду на домінантні тенденції доби fin de siecle стало не заперечення попередніх традицій, а їх художня індивідуальна асиміляція, продовження і розвиток, оновлення і видозміна відповідно до нових суспільно-історичних та культурних умов становлення нації.

Крізь призму ідеї державності й соборності України, демократично налаштованої інтелігенції останньої чверті ХІХ ст. сприймається поетична збірка «Мужицькі ідилії» (1907).

Визначальною рисою поетичного мислення Д. Макогона є його синтезуючий характер, що виявляється, зокрема, в тяжінні до універсалізму в аспекті вибору тем і засобів їх художнього осмислення, стильового оформлення. Серед найхарактерніших поетично-стильових ознак лірики письменника виокремимо такі:

1. Перевага громадянських тем та мотивів. Художній світ поета, борця за національні ідеали й революціонера (а саме таким постає Д. Макогон в житті та літературній діяльності), віддзеркалює суспільні реалії епохи, естетичні переконання автора, його мистецьке й життєве кредо, зорієнтованість на осмислення соціальних та національних потреб народу, рідше - драматичні інтимні колізії.

Відтак у центрі його ліричного наративу перебувають проблеми й мотиви бездержавності нації, її колоніального становища

Зазначений проблемно-тематичний спектр творів Д. Макогона зумовлює, на наш погляд, ідейну, а часом й ідеологічну заангажованість його поетичного слова.

Постійна національна та соціальна дискримінація формувала концепцію поета - народного трибуна, захисника покривдженого народу, поборника його прав і свобод. Звідси походить і превалювання такого жанрового різновиду громадянської лірики, як агітаційна поезія з її політичним підтекстом, заклично-спонукальними інтонаціями та яскраво вираженим ліричним адресатом («До боротьби», «Співакові», «Вставай народе!» та ін.).

Порівняно незначна кількість поезій Д. Макогона відбиває екзистенційне відчуття відчуження особи від світу, невпевненість у завтрашньому дні, сумніви в правильності обраного життєвого шляху. Художньо осмислюються тут і любовні почуття, забарвлені елегійними, тужливими, відверто песимістичними настроями У центрі ліричного переживання, як правило, проектується складний суб'єктивований внутрішній світ героя, сум'яття його думок, розгубленість і неспокій, мінливість психоемоційних станів.

2. Поетичному світу Д. Макогона властиве виняткове «багатоголосся». Тут письменник продовжує традиції так званої «персонажної» лірики, коли суб'єктом поетичного висловлювання стає сам персонаж.

Ліричний наратив письменника відбиває багатогранний образ авторського «я» - свідомого українця, інтелігента-народника, перейнятого боротьбою за утвердження вищих ідеалів.

3. У центрі поетичних творів Д. Макогона перебуває народ як рушійна сила історії, її творець і основний суб'єкт історичних процесів. Це, ясна річ, посутньо демократизувало лірику письменника, збагатило її новими концептуальними нюансами: гуманізм, співчутливе ставлення до всіх покривджених та упосліджених, апологія нового гуманного суспільства, заґрунтованого на засадах рівності, людської і національної гідності, свободи та демократії.

4. Стильовий рівень лірики Д. Макогона відбиває динамічність взаємодії реалізму й модернізму. Переважна більшість його поезій художньо оформлювалася в річищі реалістичної системи моделювання світу й людини. Письменник майстерно поєднав простоту й невимушеність поетичної мови з відверто реалістичними картинами існування особистості в антигуманному світі, рефлексійно-аналітичний тип художнього мислення з глибоко емоційними, сповненими болю й розпачу переживаннями неправди, зла, дегуманізації суспільства.

...