Жанрова еволюція творчості В. Ґолдінґа 1950–1980-х років

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В. І. ВЕРНАДСЬКОГО

УДК 821.111-31.Голд.09(043.3)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Жанрова еволюція творчості В. Ґолдінґа 1950-1980-х років

Спеціальність 10.01.04 - література зарубіжних країн

Шаповал Ольга Григорівна

Сімферополь - 2011

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі зарубіжної літератури Кам'янець-Подільського національного унiверситету імені Івана Огієнка Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Кеба Олександр Володимирович,

проректор з наукової роботи,

завідувач кафедри зарубіжної літератури

Кам'янець-Подільського національного

унiверситету імені Івана Огієнка

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, доцент Пронкевич Олександр Вікторович, завідувач кафедри романо-германської філології Чорноморського державного університету імені Петра Могили;

кандидат філологічних наук Тихомирова Олена Володимирівна, доцент кафедри лексикології і стилістики англійської мови імені професора О. М. Мороховського Київського національного лінгвістичного університету

Захист відбудеться “7” жовтня 2011 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 52.051.05 Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського (95007, Сімферополь, просп. Вернадського, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського (95007, Сімферополь, просп. Вернадського, 4).

Автореферат розісланий “25” серпня 2011 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

Остапенко І. В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Творчість Вільяма Джеральда Ґолдінґа (1911-1993), англійського письменника, лауреата Нобелівської премії з літератури 1983 року, з повним правом може бути віднесена до найбільш яскравих, складних і неоднозначних явищ світової культури другої половини ХХ ст. Попри те, що зарубіжними й вітчизняними літературознавцями проведена велика робота щодо з'ясування різноманітних аспектів художнього доробку митця, діапазон дослідницьких підходів є настільки широким, що утруднює виокремлення якоїсь однієї узагальнювальної концепції. Навіть побіжний огляд присвячених Ґолдінґові досліджень засвідчує, що погляди розходяться буквально за кожним пунктом. Особливо це стосується жанрової природи його творів. Закономірною слід визнати відсутність у літературознавстві єдиної думки щодо жанру, в якому працював В. Ґолдінґ, оскільки автор у процесі творчої еволюції не міг постійно дотримуватись одного й того самого художнього коду.

Актуальність теми дисертації полягає передусім у тому, що проза В. Ґолдінґа, відігравши важливу роль у формуванні історико-літературного процесу другої половини ХХ століття, значно розширила систему романних жанрів. Глибокий філософський зміст і складність авторської поетики викликають суттєві розбіжності у поглядах учених як на засадничі художні принципи В. Ґолдінґа, так і на проблему жанрової специфіки його творів. Запропоновані дослідниками визначення - “роман-притча”, “роман-алегорія”, “роман-міф”, “роман-парабола” - вказують на неоднозначність жанрової природи творів В. Ґолдінґа.

Виокремлення жанрових ознак притчі, роману, алегорії, міфу в книгах письменника, частково здійснене у попередніх розвідках, не супроводжується їх комплексним аналізом. Вихідним моментом для даного дослідження є аналіз жанрової еволюції творчості В. Ґолдінґа як руху від “простих” жанрових форм до складних утворень поліжанрового синтезу. У багатій та різноманітній сфері вивчення прози В. Ґолдінґа (J. Baker, D. Crompton, I. Gregor, M. Kinked-Weeks, K. McCarron, B. Oldsey, J. Peter, V. Tiger, M. Walters, S. Weintraub; Г. Анікін, М. Зінде, В. Івашова, Л. Мірошниченко, Н. Міхальська, С. Павличко, О. Товстенко, та ін.) практично відсутні праці, в яких творчий шлях письменника розглядається як закономірна зміна жанрових парадигм. Між тим саме багаторівневий аналіз романістики В. Ґолдінґа з погляду жанрової еволюції може засвідчити продуктивність запропонованого підходу, а відтак сформувати динамічну концепцію творчості письменника та суттєво розширити уявлення про поетику його текстів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі зарубіжної літератури Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України в межах науково-дослідної теми “Поетика і типологія літературних жанрів” (номер державної реєстрації 0IIIU006707). Тему роботи затверджено Вченою радою Кам'янець-Подільського державного університету (протокол № 8 від 25 грудня 2003 р.) і схвалено бюро Науково-координаційної ради з проблеми “Класична спадщина і сучасна художня література” Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (протокол № 130 від 5 червня 2008 р.).

Мета роботи - виявити особливості жанрової поетики В. Ґолдінґа і простежити еволюцію романних форм у його прозі.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення таких завдань: ґолдінґ романний жанровий природа

- визначити основні тенденції і напрями дослідження творчості В. Ґолдінґа у вітчизняному та зарубіжному літературознавстві;

- проаналізувати специфіку сюжетно-композиційної організації та її вплив на жанрову природу творів письменника;

- охарактеризувати часопросторові відносини у романах В. Ґолдінґа як чинник їх жанрової своєрідності;

- виявити співвідношення різних родо-жанрових елементів у художній структурі романів письменника;

- простежити формування жанрового синтезу в процесі творчої еволюції В. Ґолдінґа.

Об'єктом дослідження є романи В. Ґолдінґа “Володар мух” (“Lord of the Flies”, 1954), “Спадкоємці” (“The Inheritors”, 1955), “Злодюжка Мартін” (“Pincher Martin”, 1956), “Вільне падіння” (“Free Fall”, 1959), “Шпиль” (“The Spire”, 1964), “Піраміда” (“The Pyramid”, 1967), “Видима темрява” (“Darkness Visible”, 1979), “Паперові люди” (“The Paper Men”, 1984), “До краю Землі: морська трилогія” (“То the Ends of the Earth: Sea Trilogy”, 1991).

Предмет дослідження - закономірності розвитку жанрової системи В. Ґолдінґа, що виявляються в сюжетно-композиційних, хронотопних та оповідних особливостях його творів.

Методи дослідження. Поставлені в дисертації завдання визначили необхідність застосування комплексу наукових методів: структурно-функціонального, порівняльно-типологічного, комплексного аналізу літературно-художнього тексту.

Теоретико-методологічні засади дослідження. Для з'ясування жанрової еволюції прози В. Ґолдінґа використано методологію аналізу епічних жанрів, розроблену зарубіжними і вітчизняними літературознавцями (М. М. Бахтіним, Ж. Женеттом, Н. Х. Копистянською, Ю. М. Лотманом, Є. М. Мелетинським, В. І. Тюпою, В. Б. Шкловським); взяті до уваги дослідження жанрових модифікацій роману ХХ ст. (Т. В. Бовсунівської, Н. Г. Владимирової, Д. В. Затонського, О. М. Звєрєва, В. О. Пестерєва). У процесі написання дисертації враховані результати численних праць західних, російських та вітчизняних літературознавців, присвячених творчості В. Ґолдінґа.

Наукова новизна дослідження полягає у системному підході до творчості В. Ґолдінґа з позиції жанрової ідентифікації; вперше здійснено спробу простежити жанрову еволюцію на матеріалі всього романного доробку письменника. Доведено, що творча еволюція В. Ґолдінґа, з одного боку, обумовлює зміни в поетикальних особливостях його творів, і розмивання канонічних жанрових моделей - з іншого. Виявлено роль хронотопу в жанровій структурі романів письменника, зокрема транспозиційних переміщень та часових зсувів, накладення декількох темпоральних планів, прийомів ретроспекції та проспекції. Охарактеризовано значення притчових, міфопоетичних, фантастичних, психологічних, карнавальних елементів у художній системі автора. Встановлено основну закономірність жанрової еволюції творчості В. Ґолдінґа як рух від притчі до поліжанрового романного синтезу.

Теоретична цінність дослідження полягає в тому, що проведений аналіз розкриває шляхи та специфіку трансформації жанру роману в зарубіжній літературі другої половини XX ст.

Практична цінність дисертації зумовлюється тим, що отримані результати можуть бути використані як при розробці загальних літературознавчих курсів у вищих навчальних закладах, так і в процесі організації спеціальних курсів і семінарів, присвячених теоретичним проблемам генології та творчості В. Ґолдінґа.

Особистий внесок здобувача. Дисертація та всі опубліковані статті написані автором самостійно.

Апробація роботи здійснювалась на наукових форумах різних рівнів: І Міжнародній науковій конференції “Актуальні проблеми історичної та теоретичної поетики” (Кам'янець-Подільський, 2004), 11-й Всеукраїнській науково-практичній конференції TESOL-Україна “Англійська мова в Україні 21 століття: пріоритети в лінгвістиці та перспективи в методиці” (Кам'янець-Подільський, 2006), XVII Міжнародній науковій конференції “Мова і культура” ім. проф. Сергія Бураго (Київ, 2008), Міжнародній науковій конференції “Мультикультурні аспекти сучасного літературознавчого дискурсу” (Чернівці, 2008), IV Міжнародному українському науковому конгресі дослідників зарубіжної літератури та культури “Світова література на перехресті культур та цивілізацій” (Алушта, 2011), І та ІІ наукових конференціях молодих учених Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка (2009, 2010), щорічних звітних конференціях викладачів, аспірантів і докторантів Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка (2004-2011).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладено у 17 статтях, 8 із яких опубліковано у провідних наукових фахових виданнях України.

Структура дисертації: Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (235 позицій). Обсяг дисертації складає 224 сторінки, в тому числі 200 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність і наукову новизну, визначено предмет, мету, завдання, методи дослідження, охарактеризовано стан вивчення проблеми, окреслено теоретичну і практичну значущість роботи, описано структуру дисертації, наведено відомості про апробацію отриманих результатів.

У першому розділі - «Історико-літературні та теоретико-методологічні аспекти дослідження творчості В. Ґолдінґа» - здійснено аналіз основних тенденцій та напрямів у вивченні творчої спадщини письменника, окреслено коло досі не досліджених питань.

Історіографічний огляд дослідницької літератури (підрозділ 1.1.) показав, що увага літературознавців концентрується переважно на двох найвідоміших романах - “Володар мух” і “Шпиль”; інші ж твори вивчаються недостатньо. Не отримала однозначного вирішення і проблема жанрової класифікації творчого доробку письменника. У спробах з'ясувати жанрову специфіку його творів дослідники найчастіше оперують термінами “fable” (притча, байка), “parable” (парабола), “myth” (міф), “allegory” (алегорія), “novel” (роман). Вони іноді вживаються як синоніми і, зазвичай, без належних коментарів. Намагання простежити еволюцію творчості стосуються переважно аналізу проблематики, специфіки образності та символіки, а питання жанрової еволюції залишається поза увагою - тому й вимагає ґрунтовного вивчення. У підрозділі констатовано дефіцит узагальнюючих праць, які охоплювали б увесь доробок письменника, і вказано на брак комплексних досліджень жанрової системи автора.

У підрозділі 1.2. представлено теоретичні засади дослідження. Розглянуто різні підходи до поняття жанру в літературознавстві. Запропоновано робоче визначення жанру як синтетичної категорії, що позначає певне художнє ціле, в якому взаємодіють домінантні й змінні ознаки, забезпечуючи константність (стійкість), повторюваність (репродуктивність), еволюційну змінність, здатність до генерування модифікацій. Типологічно подібними і водночас диференційними жанровими ознаками літературного твору виступають особливості його проблематики, художньої структури, хронотопу, суб'єктно-наративної організації, мовленнєвого стилю. Як універсальна категорія літературної морфології й типології, жанр є важливим атрибутом онтології художнього твору й чинником літературного процесу. Він концентрує в собі істотні риси змістової форми художніх творів (у єдності їх змісту, внутрішньої та зовнішньої форми).

Другий розділ - «Жанрова специфіка творчості В. Ґолдінґа 1950-1960-х років» - має шість підрозділів, присвячених дослідженню поетики і проблематики творів цього періоду.

У підрозділі 2.1. - «“Володар мух” як роман-притча» - проаналізовано взаємодію романної та притчової структур, завдяки чому твір прочитується на двох рівнях - власне сюжетному і глибинно-символічному, на якому будь-яка ситуація набуває універсального та позачасового характеру. Всі елементи структури твору - сюжет, конфлікт, система персонажів, специфічні часопросторові відношення - “працюють” на те, щоб якомога повніше донести авторську ідею до читача. Найбільш репрезентативним щодо виявлення зон взаємопроникнення жанрових ознак притчі та роману є часопростір. Традиція перевірки людської природи в мікрокосмі безлюдного острова бере початок у творах В. Шекспіра, Т. Мора, Д. Дефо, Д. Свіфта. Притчове начало перетворює даний образ на мікросвіт, аналог людського суспільства, де виключається будь-який вплив ззовні і втрачається можливість врятуватись від самого себе.

Простір у “Володарі мух” має умовний характер, представлений винятково спрощено і схематично: він будується системою бінарних опозицій, в основі яких лежить ряд архетипних констант. Так, острів протиставлений зовнішньому світу, звідки прибули діти, як природа і цивілізація, як світ хаосу і сфера чітких правил і порядку. Водночас він контрастує з оточуючою морською стихією, що уособлює ритм самого буття з його одвічним законом чергування життя і смерті. Простір острова також є дискретним, організованим у горизонтальній площині протиставленням лагуни та замку-скелі, а у вертикальній - опозицією Верху і Низу: гори з сигнальним вогнем і темних джунглів. Дані архетипні константи виражають антитезу влади інстинкту і звернення до духовності. В основі структури художнього простору лежить архетип хреста, горизонталь якого пов'язана з проблемами людського суспільства, а вертикаль - із системою духовних цінностей. “Точкою” їх перетину стає внутрішній світ людини, позиціонований автором як центр створеної ним моделі буття. Концепція часу відповідає циклічній моделі, що протиставляється лінійному, поступальному розвиткові сюжету класичного роману. Чітке чергування дня і ночі посилює опозицію світла і темряви, центральну в характеристиці навколишнього світу і людини. Завдяки цьому мотиву світобудова постає як єдність протилежних начал: хаосу і порядку, життя і смерті.

Аналіз системи персонажів показав, що її основу складає принцип авторського моделювання, але під впливом романної жанрової парадигми образи протагоністів не перетворюються у застиглі “маски”, позбавлені характеристик і складного внутрішнього світу.

Зроблено висновок про взаємодію романної та притчової структур у “Володарі мух”, що призводить до їх дифузії та взаємовпливу. Концепція хронотопу, система алегоричних персонажів, наратологічно орієнтована мотивіка слугують ключем до інтерпретації твору та визначення його жанрової специфіки як органічного синтезу роману і притчі.

У підрозділі 2.2. - «“Спадкоємці”: ускладнення жанрової структури романної притчі» - досліджена подальша еволюція жанрової форми роману-притчі у творчості В. Ґолдінґа. Зовнішній, власне сюжетний рівень оповіді у “Спадкоємцях”, хоч і є самодостатньою історією трагічного винищення групи прадавніх людей, - вторинний щодо ідейно-морального комплексу, на якому ґрунтується притчова оповідь. На рівні проблематики цей твір багато в чому суголосний “Володарю мух”: обидва спрямовані на вивчення природи людини, виявлення джерела зла, яке, за В. Ґолдінґом, гніздиться у темряві людської душі. На поетикальному рівні романи теж мають багато спільного. Відправним моментом їх творчої історії була полеміка з іншим автором: для “Володаря мух” - з Р. Баллантайном, для “Спадкоємців” - Г. Веллсом. Одним із провідних художніх прийомів є протиставлення ситуацій та образів. Так, гармонійне світосприйняття неандертальців контрастує з жорстокістю племені “нових людей”, які замість матері-землі Оа поклоняються оленю-самцю, чоловічому символу агресії та гноблення. Водночас притчова структура базується швидше на рисах подібності між племенами, дослідженні свідомості прадавньої людини, процесі перетворення пралогічності в ранню стадію розвитку інтелекту.

У “Спадкоємцях” В. Ґолдінґ використовує прийом несподіваної зміни перспективи, тричі змінюючи наративну установку. Така особливість художньої структури спричиняє романне багатоголосся, змушує побачити події у різних ракурсах, осягнути складність оповідних взаємозв'язків.

Аналіз хронотопу виявляє як романні, так і притчові характеристики. Сюжетний простір видається цілком реальним місцем, де розгортаються драматичні події. На символічному рівні його специфіка визначається філософською установкою, служить для передачі авторської думки про діалектичність історичного прогресу. Створенню притчової структури сприяють метафоричні образи-символи острова, води, водоспаду, біблійні алюзії. Основні ідеї автора знаходять втілення через особливості художньої структури (кількаразова зміна перспективи, організація оповіді чергуванням контрастних епізодів), а також за допомогою численних символів, поєднання міфологічної алюзивності з літературними ремінісценціями, що утворює синкретичну єдність роману і притчі.

У підрозділі 2.3. розглядається психологічний елемент у жанровій структурі роману “Злодюжка Мартін”. У цьому творі вже традиційний для стилю В. Ґолдінґа “gimmick” - “трюковий фінал” (несподівана зміна перспективи) - виступає своєрідним “перемикачем” жанрового регістру твору, змушуючи читача ретроспективно переосмислити приватну історію з життя Крістофера Мартіна як універсальну притчу-викриття природи людини й суспільства ХХ століття. Оповідна манера письменника, зберігаючи деякі “традиційні” риси, набуває, між тим, нових характеристик, не властивих попереднім творам. Наприклад, новим наративним прийомом є організація оповіді точкою зору протагоніста, на роль якого В. Ґолдінґ вперше обирає свого сучасника - людину ХХ століття. Образ Мартіна створюється за законами притчової поетики: він позбавлений портретної характеристики, складного внутрішнього світу, духовного розвитку; в його основі - авторська концепція буття та особистості. У романі “Злодюжка Мартін” письменник знову звертається до сюжету “робінзонади”, яким моделюється зовнішній рівень оповіді. Однак традиційний сюжет зазнає відчутної трансформації. В. Ґолдінґ переосмислює образ острова як істотну культурну універсалію Спасіння: він набуває парадоксальних рис згубника, космічного шлунку, що поглинає людину. Відмінність від класичного сюжету посилюється за рахунок того, що Крістофер Мартін створює рятівне буття своєю свідомістю, адже риф посеред океану - це відчайдушна спроба втримати життя, а сім днів боротьби за виживання насправді виявляються шляхом очищення від усіх нашарувань цивілізації, рухом до глибинного “центру”, пошуком істинної сутності людської природи.

Видіння та спогади героя, що порушують лінійну будову оповіді-виживання, є проявом пригніченої ірраціональності. Вони стають тим засобом психологічного аналізу, який, збагачуючи притчу, дозволяє простежити діалектичний взаємозв'язок між двома світами: раціональним фізичним і пригнічуваним духовним. Виокремлено три групи спогадів: “Спогади про Натаніеля”, “Спогади про використання інших людей” та “Сюрреалістичні видіння”. Видіння та спогади різняться за обсягом, хронологією викладу, але всі вони пов'язані мотивом “пожирання”, що інтерпретується як основний принцип існування сучасної людини.

У романі “Злодюжка Мартін” найбільш відчутний вплив модерністської поетики на творчість письменника: розширенню меж текстової реальності сприяють гра з простором і часом; парадоксальне переплетення світів, “реальності” та марення, їх поєднання у свідомості головного героя; відтворення найдрібніших деталей ментальних та фізіологічних процесів. Все це розхитує баланс двох рівнів притчі, притаманний попереднім творам.

Амбівалентність жанрової природи роману “Вільне падіння” осмислюється у підрозділі 2.4. Звертаючись до дослідження внутрішнього світу людини ХХ століття, В. Ґолдінґ продовжує пошуки нових оповідних стратегій. Зміщення балансу сюжетного та символічного рівнів, що мало місце у попередньому творі, в романі “Вільне падіння” посилюється і виявляється як домінанта власне розповідного, подієвого рівня. Вперше у В. Ґолдінґа образно-художня система твору переростає задану філософську установку, знижується роль символів, алюзій та ремінісценцій, умовність відходить на другий план. Зі своїми роздумами про свободу вибору, відносність правил та ідейних систем, розгубленість і самотність людини у сучасному світі герой-розповідач безпосередньо звертається до читача. Історія Семюела Маунтджоя виходить за межі зображення долі окремої людини: духовні пошуки, прагнення героя до самопізнання відбивають кризовий стан західного суспільства ХХ століття.

Для жанрової еволюції творів В. Ґолдінґа характерний рух від притчового способу осмислення дійсності до міфологічного, який ґрунтується переважно на перцептивно-синкретичному світосприйнятті, а позараціональні, незбагненні явища набувають значення абсолютної реальності. Актуалізація міфу, покликана виявити первинну сутність і глибину існування людини, розглядається у підрозділі 2.5. - «“Шпиль” як перехідний твір у жанровій еволюції В. Ґолдінґа». Автор повертається до лінійної композиції, уникаючи різких стрибків у часі, характерних для “Злодюжки Мартіна” та “Вільного падіння”. І хоча традиція попередніх трьох романів проявляється у домінуванні обмеженої оповідної точки зору, письменник відмовляється від “трюкового” фіналу. Продовжуючи дослідження двоїстої природи світу і людини, В. Ґолдінґ вперше змальовує героя, чиє духовне начало домінує над раціональним.

У художній структурі твору має місце двоплановість, що простежується вже на сюжетно-композиційному рівні: з одного боку - лінійне розгортання величного будівництва й усіх подій, що не дають йому зупинитися; з іншого - актуалізація міфолого-символічного пласта розповіді. Він реалізується в архетипній символіці хронотопу, циклічності коливань зовнішнього та внутрішнього бачення героя, акцентуванні індивідуально-особистісних і водночас всезагальних психологічних колізій, що веде до подолання конкретно-історичної та часопросторової закріпленості сюжету, послаблення причинно-наслідкових зв'язків між окремими ланками оповіді.

Міфологічні парадигми “Шпилю” - редуковане особисте життя; особливий тип сюжетно-композиційної організації, заданий мотивом будівництва; концентрований хронотоп - локалізують та інтенсифікують оповідь. Міф з його спрямованістю на макрокосм, зверненням до універсальних проблем, онтологізацією хронотопу надає цьому твору властивостей великої епічної форми.

Наприкінці 1960-х років у творчому пошуку В. Ґолдінґа помітний відступ від притчового і міфологічного способів осмислення дійсності. Письменника починають цікавити не так “ідеї”, як “характери”, що впливає на жанрову специфіку його творів. У підрозділі 2.6. - «“Піраміда”: меніппейний синтез із музичною домінантою» - досліджуються жанрові особливості роману. Вони визначаються домінуванням комедійного стилю, підкреслено реалістичною і почасти навіть натуралістичною манерою оповіді, відсутністю видимих умовно-символічних прийомів, розгорнутої метафоричності, притаманних іншим творам письменника. Гостра критика соціального розшарування англійського суспільства, червоною стрічкою пронизуючи всю творчість В. Ґолдінґа, знаходить тут найповніше втілення. Сюжетом “Піраміди” є історія дорослішання юного Олівера, що викликає жанрову аналогію з романом виховання. Синтез трагічного і комічного начал дозволяє співвіднести жанр роману з “серйозно-сміховою” традицією в літературі. В “Піраміді” актуалізовані такі ознаки меніппеї, як спрямованість на проблеми сучасності, істотна роль сміхового елементу, моральне експериментування, триплановість художнього світу, ексцентричність поведінки персонажів. Розмаїття стильових інтонацій досягається використанням принципів музичної організації у композиції твору. Відтак три розділи роману постають не лише меніппейними просторами “випробування ідеї”, але й літературними аналогами класичної сонатної форми, а саме: 1) експозиція, в якій анонсується основний конфлікт між суспільним та індивідуальним, раціональним та ірраціональним; 2) розробка, де конфлікт розвивається у комічній гротескній тональності; 3) реприза, в якій основна тема повторюється серіями епізодів у різних модуляціях, надаючи трагічного забарвлення цьому позірно “комічному” роману.

До елементів карнавальної поетики в романі відносимо образи амбівалентного “шукача правди” і “двійників-дзеркал”, мотиви маски, перевдягання, звернення до матеріально-тілесного низу. Сонатна форма і карнавальна поетика не лише стають основою художньої структури, а й прямо впливають на розкриття глибинної смислової парадигми роману.

Третій розділ - «Формування поліжанрового синтезу в творах В. Ґолдінґа 1970-1980-х років» - містить дослідження жанрової еволюції на другому етапі творчості письменника. У підрозділі 3.1. аналізуються жанрова специфіка, особливості композиції, система образів і наративна структура роману “Видима темрява”. Новий твір В. Ґолдінґа, увібравши філософську проблематику і художні принципи попередніх книг, об'єднує метафоричність стилю ранніх притч із реалістичністю та іронічністю “Піраміди”. Симптоматична особливість роману - відсутність контрастної опозиції раціонального та ірраціонального начал, що була властива всім раннім творам письменника. Рудиментами притчі тут можна вважати певну схематичність образів головних героїв, в основі створення яких лежить задана авторська концепція.

Специфічні риси поетики роману - колоподібна композиція, “дзеркальність” ситуацій та мотивів, множинність точок зору, транспозиційні переміщення і часові зсуви, накладення декількох темпоральних планів, введення фантастичних, містичних, психологічних елементів - сприяють виявленню екзистенційно-метафізичних сутностей буття: як приховано-латентної темної сторони людини, так і присутності у ній морального імперативу добра. Відтак багатопланова змісто-формальна структура “Видимої темряви” дозволяє інтерпретувати цей твір як специфічний синтез соціального і метафізичного роману.

У підрозділі 3.2. - «“Паперові люди” як поліжанрова структура» - досліджуються жанрова специфіка, наративна і хронотопна структури, образи та композиція роману. Ретроспективна оповідь від першої особи, в якій переглядається життя протагоніста, відразу спонукає визначити жанр твору як роман мемуарного типу, або як ретроспективну біографію. Поступово роман вибудовується як дворівнева художня структура, де предметом читацької уваги стає не тільки “роман героїв”, а й процес його створення (“роман роману”). До ознак метапрози в романі відносимо періодичні коментарі власне процесу написання твору, розмірковування над проблемами і своєрідністю літературної творчості та літературної критики, формування образу реципієнта численними метатекстовими вставками, а також рефлексію героя-автора над своїм твором як художнім цілим.

Оповідні стратегії жанру автобіографії та “роману про роман” актуалізують психологічний план тексту, в якому реалізована традиційна для В. Ґолдінґа тема необхідності людського самопізнання, а образ Вілфа Барклі посідає своє законне місце в авторській галереї екзистенційних героїв, які проходять важкий шлях усвідомлення глибин і суперечностей власної душі. Психологічні колізії роману вияскравляються за допомогою мови пластики, образів, метафор, лейтмотивів, що виникають у свідомості протагоніста.

Важливою складовою жанрового синтезу є сатиричний план роману: викриття здрібнілості та деградації “літературної індустрії” переростає у трагічне відчуття занепаду всієї західної культури. Сатирична спрямованість впливає і на форму твору, надаючи іронічного, пародійного змісту постмодерністським принципам оповіді, зокрема, прийому інтертекстуальності.

Текст роману “Паперові люди” просякнутий цитатами, алюзіями, ремінісценціями. Складається враження, що свідомість Барклі надміру наповнена цитатами, які він використовує з будь-якого приводу, цитуючи як твори світової літератури і висловлювання історичних діячів, так і самого себе, до того ж завжди з іронічною, пародійною інтонацією. Важливою рисою гіперболізованої інтертекстуальності роману є автоінтертекстуальність, тобто постійне відсилання до інших творів В. Ґолдінґа, яке відбувається на рівні мотивів, символів, образів та ідей. Так, до роману “Злодюжка Мартін” відсилає не лише проблема дослідження “чорної діри” свідомості, прориву пригніченої ірраціональності, а й наскрізний мотив “пожирання”, втілений, зокрема, у символічних образах екзоскелетного лобстера і розпечених хробаків, що заповзають під його панцир. Подібні перегукування простежуються практично з усіма попередніми творами В. Ґолдінґа, що дозволяє трактувати їх як відкриту пародію на прийом інтертекстуальності.

Жанрова природа роману “Паперові люди” обумовлюється багатозначністю змісту і постає як багаторівнева структура, в якій взаємодіють жанрові начала “роману про митця”, біографії, метароману, сатиричного і психологічного роману.

У підрозділі 3.3. - «“До краю землі: морська трилогія”: трансформація традиційного жанру» - розглядається жанрова специфіка романів, що складають трилогію: “Ритуали плавання”, “Близьке сусідство”, “Вогонь там, унизу”. Художньо-естетичні пошуки В. Ґолдінґа досягають тут своєрідної кульмінації. Назвою “Морська трилогія” автор анонсує жанр твору, якому нібито відповідають і жанротвірні компоненти - романтика морської подорожі, характерні типи героїв, хронотоп, точка зору. Однак у даному випадку жанр традиційного пригодницького морського роману виявляється позірним; при більш глибокому прочитанні трилогія - полеміка з ним. Книги позбавлені специфічних для цього жанру проблематики, інтриги, характерних героїв, класичних епізодів та мотивів (пошуки скарбів, зустріч із піратами тощо).

Твір розпочинається як подорожній щоденник у традиціях епістолярної прози кінця ХVIII - початку XIX ст., далі розгортається у низку романних різновидів із відповідними жанровими домінантами.

Кожна книга має свій тип міжжанрових відносин, а твір загалом виявляє жанрову взаємодію як у синхронії (відбувається постійна зміна стилю оповіді), так і в діахронії (жанровий регістр охоплює літературні традиції різних епох). Трилогія створена у дусі художньо-естетичних парадигм ХХ сторіччя, але стилізована під більш ранні моделі художньої прози - такі, як морський роман, просвітницько-реалістичний роман, історичний роман, епістолярний роман, сентиментальна подорож. Отже, цей твір наочно демонструє основну закономірність жанрової еволюції В. Ґолдінґа як рух від притчі до поліжанрового романного синтезу.

У висновках узагальнено основні положення та результати дослідження. Констатовано, що застосування системного підходу до романної спадщини В. Ґолдінґа з позиції жанрової ідентифікації дозволяє сформувати динамічну концепцію творчості письменника та суттєво розширити уявлення про поетику його текстів.

Аналіз критичної літератури, присвяченої творчості В. Ґолдінґа, засвідчив, що проблема жанрової класифікації доробку письменника не отримала однозначного вирішення. Це обумовлюється комплексом причин. По-перше, літературознавці переважно дотримуються жанрових дефініцій, актуалізованих появою перших творів письменника (притча, алегорія, міф), нерідко вживаючи їх як синоніми. По-друге, спроби простежити еволюцію творчості обмежуються аналізом проблематики, специфіки образності та символіки, а питання жанрової еволюції залишаються поза увагою. По-третє, літературознавчі дослідження творчості В. Ґолдінґа є виразно поліфонічними як за методами аналізу, так і за результатами, що також вказує на складну жанрову природу його творів.

У 1950-60-х роках з'являються найвідоміші романи В. Ґолдінґа, що приносять йому світове визнання. Цей період відзначений формуванням художнього методу письменника. Дослідження ранніх творів (“Володар мух”, “Спадкоємці”) доводить, що їх жанрова специфіка характеризується взаємодією романної та притчової структур. Автору вдається досягти балансу цих двох рівнів: притчове та романне начала існують неподільно, утворюючи синкретичну єдність.

Новим етапом на шляху творчої еволюції В. Ґолдінґа стає роман “Злодюжка Мартін”, який зберігає ознаки притчовості, але збагачується розвинутим психологічним елементом, співзвучним ідеї, проблематиці та авторській концепції дійсності. Саме своєрідність і вагомість психологічних колізій ускладнює жанрову структуру твору, розширюючи естетичну парадигму роману-притчі.

Осмислення поетики і проблематики роману “Вільне падіння” дозволяє зробити висновок про амбівалентність його жанрової природи. Поєднуючи у собі риси психологічного роману, роману-виховання, роману про художника, “Вільне падіння”, однак, все ще несе на собі ознаки роману-притчі, в якому сюжетна й структурна організація зумовлюється авторською ідеєю, що потребує не прямого відображення дійсності, а її моделювання.

Жанрова специфіка роману “Шпиль” визначається актуалізацією низки міфологічних парадигм. Сполучення різних часових модусів та інтерференція просторових локусів робить оповідь одночасно і локальною, і глобальною, переводить конкретно-історичний сюжет у позачасовий план вічності та універсальності. Відтак через взаємовідображення і взаємодію романного й міфологічного начал у “Шпилі” реалізується жанрова модель роману-міфу.

Аналіз роману “Піраміда” дає підстави стверджувати, що його жанрова своєрідність зумовлена співвіднесеністю із карнавально-меніппейною традицією в літературі. Поєднання жанрових рис роману виховання із соціально-сатиричним романом набуває особливого значення у контексті меніппейного синтезу з використанням музичної сонатної форми як основи художньої структури твору.

У 1970-80-х роках В. Ґолдінґ постає зрілим майстром художнього слова. На новому етапі творчої еволюції романи письменника характеризуються зміщенням вектора проблематики від морально-дидактичної до соціально-філософської, ускладненням принципів композиційної та хронотопної організації, зростанням ролі містичного елемента, актуалізацією іронії та карнавалізації. Герой нових романів - уже не стільки умовно-символічний образ, що втілює філософські ідеї автора, а певний тип особистості. Притчові риси, які домінували на ранньому етапі, відходять на другий план. Творчість В. Ґолдінґа тепер більшою мірою вписується в річище загального літературного процесу, зокрема, відчутним стає вплив постмодернізму. Це проявляється в апокаліптичності поглядів його персонажів, актуалізації епістемологічної непевності, відносності визначень та аксіологічних суджень, ускладненні хронотопної парадигми.

Жанровий пошук письменника йде шляхом художнього синтезу, трансформації усталеної оповідної структури за рахунок поєднання різних модифікацій романного жанру: у “Видимій темряві” це контамінація соціального і метафізичного роману, у “Паперових людях” - “роману про митця”, метароману, сатиричного і психологічного роману, у творі “До краю землі: морська трилогія” - дорожнього щоденника, епістолярного роману, детектива, історичного і психологічного роману модерністського типу. Таким чином, у прозі В. Ґолдінґа формується складна поліжанрова оповідь, в якій активно взаємодіють епічні, ліричні, драматичні, метафоричні, умовно-символічні елементи.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Шаповал О. Г. Мотив вогню в романі В. Ґолдінґа “Володар мух” / О. Г. Шаповал // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного університету. Філологічні науки. - Кам'янець-Подільський : Абетка-НОВА, 2005. - Вип. 10. - Т. 2. - С. 138-143.

2. Шаповал О. Г. Особливості художньої структури роману В. Ґолдінґа “Вільне падіння” / О. Г. Шаповал // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди. Серія літературознавство. - Харків : ППВ “Нове слово”, 2005. - Вип. 4 (44). - Ч. 2. - С. 142-148.

3. Шаповал О. Г. “Шпиль” В. Ґолдінґа як роман-міф / О. Г. Шаповал // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного університету. Філологічні науки. - Кам'янець-Подільський : Аксіома, 2008. - Вип. 16. - Т. 2. - С. 237-246.

4. Шаповал О. Г. Психологічний елемент у жанровій структурі роману В. Ґолдінґа “Злодюжка Мартін” / О. Г. Шаповал // Мова і культура : науковий журнал. - К. : Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2009. - Вип. 11. - Т. І (113). - С. 223-229.

5. Шаповал О. Г. Роман В. Ґолдінґа “Видима темрява” : особливості проблематики і поетики / О. Г. Шаповал // Питання літературознавства : науковий збірник. - Чернівці : Чернівецький національний університет, 2009. - Вип. 78. - С. 111-118.

6. Шаповал О. Г. Роман В. Ґолдінґа “Піраміда” : особливості художньої структури / О. Г. Шаповал // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Філологічні науки. - Кам'янець-Подільський : Аксіома, 2009. - Вип. 18. - С. 216-220.

7. Шаповал О. Г. Жанрова своєрідність роману В. Ґолдінґа “Паперові люди” / О. Г. Шаповал // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Філологічні науки. - Кам'янець-Подільський : Аксіома, 2010. - Вип. 23. - С. 311-317.

8. Шаповал О. Г. Синтез романного і притчового начал у романі В. Ґолдінґа “Спадкоємці” / О. Г. Шаповал // Південний архів (філологічні науки) : збірник наукових праць. - Херсон : Видавництво ХДУ, 2011. - Вип. L. - С. 102-109.

9. Шаповал О. Г. Елементи притчовості в романі В. Ґолдінґа “Шпиль” / О. Г. Шаповал // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного університету : збірник за підсумками звітної наукової конференції викладачів і аспірантів : випуск 3, у 3 т. - Кам'янець-Подільський : Кам'янець-Подільський державний університет, 2004. - Т. 2. - С. 159-162.

10. Шаповал О. Г. Роман В. Ґолдінґа “Вільне падіння” у творчій еволюції письменника / О. Г. Шаповал // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного університету : збірник за підсумками звітної наукової конференції викладачів і аспірантів : випуск 4, у 3 т. - Кам'янець-Подільський : Кам'янець-Подільський державний університет, 2005. - Т. 2. - С. 173.

11. Shapoval O. G. The problem of genre in W. Golding's “The Inheritors” / О. Г. Шаповал // Англійська мова в Україні 21 століття : пріоритети в лінгвістиці та перспективи в методиці : матеріали конференції (англ. мовою). - Кам'янець-Подільський, 2006. - С. 199.

12. Шаповал О. Г. Жанрові модифікації у трилогії В. Ґолдінґа “До краю землі” / О. Г. Шаповал // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного університету : збірник за підсумками звітної наукової конференції викладачів і аспірантів : вип. 6, у 3 т. - Кам'янець-Подільський : Кам'янець-Подільський державний університет, 2007. - Т. 2. - С. 117-118.

13. Шаповал О. Г. Трансформація жанру робінзонади в романі В. Ґолдінґа “Злодюжка Мартін” / О. Г. Шаповал // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка : збірник за підсумками звітної наукової конференції викладачів, докторантів і аспірантів, присвяченої 90-річчю Кам'янець-Подільського національного університету : вип. 7, у 5 т. - Кам'янець-Подільський : Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, 2008. - Т. 3. - С. 40-41.

14. Шаповал О. Г. Своєрідність художнього часу і простору в романі В. Ґолдінґа “Видима темрява” / О. Г. Шаповал // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університетуту імені Івана Огієнка : збірник за підсумками звітної наукової конференції викладачів, докторантів і аспірантів : вип. 8, у 5 т. - Кам'янець-Подільський : Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, 2009. - Т. 3. - С. 46-47.

15. Шаповал О. Г. Своєрідність художнього часу і простору в романі В. Ґолдінґа “Паперові люди” / О. Г. Шаповал // Збірник наукових праць молодих вчених Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. - Кам'янець-Подільський : Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, 2009. - Вип. 1. - С. 121-122.

16. Шаповал О. Г. Образ митця в романі В. Ґолдінґа “Паперові люди” / О. Г. Шаповал // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка : збірник за підсумками звітної наукової конференції викладачів, докторантів і аспірантів : вип. 9, у 5 т. - Кам'янець-Подільський : Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, 2010. - Т. 3. - С. 99-101.

17. Шаповал О. Г. Своєрідність художнього часу й простору в романі В. Ґолдінґа “Володар мух” / О. Г. Шаповал // Збірник наукових праць молодих вчених Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. - Кам'янець-Подільський : Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, 2010. - Вип. 2. - С. 80-81.

АНОТАЦІЯ

Шаповал О. Г. Жанрова еволюція творчості В. Ґолдінґа 1950-1980-х років. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.04. - література зарубіжних країн. - Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського. - Сімферополь, 2011.

Дослідження присвячено системно-цілісному аналізу творчості В. Ґолдінґа з позиції жанрової ідентифікації. Проаналізовано специфіку сюжетно-композиційної організації творів письменника та її вплив на їх жанрову природу. З'ясовано співвідношення різних родо-жанрових елементів у художній структурі романів. Доведено, що творча еволюція В. Ґолдінґа обумовлює зміни в поетикальних особливостях його прози, з одного боку, і розмивання канонічних жанрових моделей, з іншого. Виявлено роль хронотопу в жанровій структурі, зокрема транспозиційних переміщень та часових зсувів, накладення декількох темпоральних планів, прийомів ретроспекції та проспекції. Охарактеризовано значення притчових, міфопоетичних, фантастичних, психологічних, карнавальних елементів у художній системі автора. Встановлено основну закономірність жанрової еволюції творчості В. Ґолдінґа як рух від притчі до поліжанрового романного синтезу.

Ключові слова: жанр, притча, міф, роман, сюжет, композиція, персонаж, хронотоп, еволюція, синтез.

АННОТАЦИЯ

Шаповал О. Г. Жанровая эволюция творчества У. Голдинга 1950-80-х годов. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.04. - литература зарубежных стран. - Таврический национальный университет имени В. И. Вернадского. - Симферополь, 2011.

Исследование посвящено системно-целостному анализу творчества У. Голдинга с позиций жанровой идентификации. Проанализированы обусловленные творческой эволюцией изменения в поэтикальных особенностях его произведений, с одной стороны, и размывание каноничных жанровых моделей, с другой. Установлено, что в период 1950-60-х годов творческий поиск писателя направлен на развитие жанровой модели романа-притчи. Достигнув гармоничного баланса двух планов романа-притчи в ранних произведениях, автор экспериментирует, нарушая этот баланс в сторону того или другого плана, усложняет повествование введением фантастических, психологических, карнавальных элементов, игрой с художественным пространством и временем.

Охарактеризованы специфические черты жанровой эволюции творчества У. Голдинга 1970-80-х годов. На данном этапе в романах писателя отмечается смещение вектора проблематики от морально-дидактической к социально-философской, усложнение принципов композиционной и хронотопной организации текста, увеличение роли мистического элемента, актуализация иронии и карнавализации. Притчевые черты, доминировавшие в ранних произведениях, отходят на второй план. Творчество У. Голдинга теперь в большей степени вписывается в общелитературный контекст эпохи; ощущается влияние постмодернизма, что проявляется в апокалиптичности взглядов персонажей, актуализации эпистемологической неуверенности, относительности определений и аксиологических суждений, усложнении хронотопной парадигмы. Жанровый поиск писателя развивается по пути художественного синтеза, трансформации повествовательной структуры за счёт соединения различных модификаций романного жанра: в “Зримой тьме” это контаминация социального и метафизического романа; в “Бумажных людишках” - романа о художнике, метаромана, сатирического и психологического романа, в произведении “На край земли: морская трилогия” - путевого дневника, эпистолярного романа, детектива, исторического и психологического романов модернистского типа.

Основная закономерность жанровой эволюции У. Голдинга определена как движение от притчи к синтетическому полижанровому повествованию, в котором активно взаимодействуют различные романные модификации, эпические, лирические, драматические, метафорические, условно-символические элементы.

Ключевые слова: жанр, притча, миф, роман, сюжет, композиция, персонаж, хронотоп, эволюция, синтез.

Summary

Shapoval O. G. Genre Evolution in W. Golding's works of the 1950-80s. - Manuscript.

Thesis for a Candidate's Degree on the Specialty 10.01.04 - Literature of Foreign Countries. - Tavrida National University named after V. I. Vernadsky. - Simferopol, 2011.

The thesis is the systemic research of the W. Golding's fiction from the point of view of genre differentiation and evolution. The changes in the novel's poetics and interactions of different canonical genre models have been investigated as a part of author's genre evolution process. As a result the plot and composition peculiarities of the novels have been characterized; the significance of the chronotope as a part of genre structure in the Golding's works has been found out. The role of time and space transpositions, diffusion of some temporal levels, retrospection and prospection has been analyzed. The elements of fable, mythopoetic, fantastic, psychological and carnivalesque modes as components of genre evolution have been explored. The main feature of genre evolution in W. Golding's works has been ascertained as a development from fable to the polygenre novel's synthesis.

Key words: genre, fable, myth, novel, character, plot, compositional organization, chronotope (an interdependent unity of time and space), evolution, synthesis.

Размещено на Allbest.ru