Іманентна поетика Еміля Штайґера у контексті проблематики сучасного літературознавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Донецький національний університет

УДК 821.112.2 (043.3)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Іманентна поетика Еміля Штайґера у контексті проблематики сучасного літературознавства

10.01.06 - теорія літератури

Радченко Олег Анатолійович

Донецьк - 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент Дубровська Ольга Тарасівна, Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, доцент кафедри практики німецької мови

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Червінська Ольга В'ячеславівна, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри зарубіжної літератури та теорії літератури

кандидат філологічних наук, доцент Лисенко Неля Романівна, Макіївський економіко-гуманітарний інститут, доцент кафедри української філології

Захист відбудеться 19 травня 2011 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К. 11.051.11 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Донецькому національному університеті за адресою: 83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького національного університету (83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розісланий 15 квітня 2011 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради О.В. Тараненко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Європейська літературознавча думка ХХ ст. характеризується теоретичною та методологічною багатовекторністю. Зокрема, філософське підґрунтя й історична реальність першої половини минулого століття сприяли виникненню в німецькій філологічній науці інтерпретаційних концепцій, які задекларували відмову від вивчення зв'язків літератури з реальністю та суто іманентний, феноменологічний розгляд літературних творів. Ця позиція виразно представлена у науковій діяльності Еміля Штайґера (1908 - 1987) - провідного теоретика німецько-швейцарської школи іманентної інтерпретації літературного твору. Багатогранна творча спадщина цього філолога є вагомим внеском в історію західного літературознавства. Вона досліджувалась такими західними критиками, як М. Бенн, Б. Бьошенштайн, Р. Веллек, В. Вьоґербауер, Шт. Ґрайф, А. Джеллі, Е. Калері, А. Келлетат, П. Солм, М. Юрґенсен, проте перелічені літературознавці розглядали творчість Е. Штайґера не комплексно, а лише у тому річищі, яке було суголосним їх науковим інтересам.

В українському літературознавстві науковий доробок Е. Штайґера загалом залишається практично невивченим. У нас немає спеціальних досліджень життя і творчості вченого, його ім'я лише побіжно згадується у загальних курсах теорії літератури, а вплив іманентної поетики на розвиток вітчизняної науки про літературу залишається донині невизначеним. Крім того, українська теорія літератури початку ХХІ ст. переважно позначена пануванням англомовних постмодерністичних концепцій, хоча у минулому столітті саме німецькі гуманітарні науки і філософія були мовою європейської науки. На вітчизняних теренах дотепер бракує достатнього досвіду класичних та модерністичних теорій (передусім герменевтики, психоаналізу, структуралізму): за окремими винятками, тут фактично відбувся стрибок від історичної поетики до постмодернізму. З огляду на це набуває актуальності висвітлення одного зі значних етапів еволюції німецького літературознавства ХХ ст. - теорії іманентної поетики Е. Штайґера, що має стати важливою контекстуальною складовою для сучасної української теорії.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконувалось у рамках комплексної науково-дослідницької теми "Вивчення німецької мови в контексті діалогу культур" кафедри практики німецької мови Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка. Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка (протокол № 13 від 2.11.2006 р.). Уточнену редакцію теми затверджено вченою радою Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка (протокол № 5 від 22.05.2008 р.) та узгоджено в Бюро наукової ради НАН України з проблеми "Класична спадщина та сучасна художня література" (протокол № 3 від 5.06.2008 р.).

Мета роботи полягає у комплексному дослідженні літературознавчої концепції Е. Штайґера та виявленні її впливів на розвиток європейської філологічної думки.

Відповідно до мети поставлено такі завдання дослідження:

- узагальнити розвиток теорій інтерпретації художнього твору в німецькій філологічній науці до середини ХХ ст.;

- вивчити основні етапи духовного становлення Е. Штайґера як літературознавця;

- розкрити сутність літературознавчої концепції Е. Штайґера, проаналізувавши три стрижневі елементи його теорії: іманентну інтерпретацію художнього твору, фундаментальну поетику, поняття стилю;

- проінтерпретувати філософський контекст творчості Е. Штайґера на прикладі його дискусій з М. Гайдеґґером щодо проблеми часу у літературному творі, розуміння лірики Е. Мьоріке, тлумачення поезії Ф. Гельдерліна з перспективи втіленої у ній концепції людського буття;

- виявити особливості впливу іманентної поетики на загальний розвиток європейського літературознавства другої половини ХХ ст.

Об'єктом дослідження є наукова діяльність і спадщина Е. Штайґера у контексті німецького та європейського літературознавства ХХ ст.

Предмет дослідження - іманентна поетика Е. Штайґера.

Теоретико-методологічна основа дисертації ґрунтується на діалектичному відтворенні та аналізі стратегії іманентної поетики, заявленої у творчій спадщині Е. Штайґера. Тож іманентна поетика є у дисертації водночас і методологією інтерпретації художнього твору, що стає предметом дослідження. У роботі використано й інші методологічні стратегії, передусім герменевтику і філологічну критику тексту. При вивченні контексту наукової спадщини Е. Штайґера ми спирались на методологічні засади праць із теорії інтерпретації літературного твору Й.А. Ернесті, Й.К.А. Ґроманна, Ф. Шлеґеля, Ф.Д.Е. Шляйєрмахера, К.Л. Каннеґісера, Г.Ф.В. Гінрікса, К. Розенкранца, К. Швенка, Р.Г. Гіеке, А. Бьока, Г. Штайнталя, В. Шерера, Р. Унґера, Ф. Гундольфа, О. Вальцеля, теоретиків неокритицизму Т.С. Еліота, К. Брукса, Дж.К. Ренсома, А.А. Річардса, представників методології іманентної інтерпретації Л. Шпітцера, К. Фіетора, В. Кайзера, прибічників формального методу в російському літературознавстві Г. Винокура, В. Виноградова, В. Жирмунського, представників формалістичного дискурсу в українській науці про літературу М. Йогансена, Ю. Меженка, М. Гнатишака, Б.-І. Антонича, Д. Чижевського і так званої "школи внутрішньої інтерпретації літературного тексту" С. Смаль-Стоцького, В. Сімовича. З доробку сучасних вітчизняних дослідників історії та теорії літератури використано праці В. Агеєвої, В. Будного, О. Галети, М. Гіршмана, М. Гнатюка, М. Зубрицької, С. Матвієнко, Р. Мельникова, М. Наєнка та ін.

Для досягнення визначеної мети використано такі методи дослідження: історико-культурологічний - для виявлення основних чинників виникнення і розвитку іманентних теорій інтерпретації середини ХХ ст. та з'ясування їх впливу на подальший розвиток західного і вітчизняного літературознавства; хронологічний та біографічний - для висвітлення етапів духовного становлення і розвитку Е. Штайґера; метод лінгвостилістичного й образного аналізу - для вивчення стрижневих елементів новаторської літературознавчої концепції Е. Штайґера; порівняльний - для з'ясування філософського підґрунтя штайґерової теорії та впливів цього підґрунтя на інтерпретаційну практику вченого; узагальнення, систематизації та ймовірного вибору фактів і матеріалів, отриманих у процесі опрацювання першоджерел, які сприяли формулюванню власних положень і висновків.

Джерельна база дослідження: фонди Державної бібліотеки Німеччини, бібліотеки Берлінського університету ім. Гумбольдта, бібліотек філологічної і філософської літератури Вільного університету м. Берлін, університетських бібліотек Потсдама і Штуттґарта (Німеччина), Австрійської національної бібліотеки, Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського, Львівської національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України: тексти літературознавчих праць Е. Штайґера та філософських трактатів М. Гайдеґґера, монографії і публікації зарубіжних та вітчизняних науковців з обраної проблематики тощо.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що в роботі вперше в українському літературознавстві

1) комплексно досліджено літературознавчу концепцію Е. Штайґера та окреслено її філософський контекст;

2) у діахронічному аспекті розглянуто проблему інтерпретації художнього твору в німецькій філологічній науці до середини ХХ ст.;

3) проаналізовано вплив іманентної поетики Е. Штайґера на загальний розвиток європейської науки про літературу, зокрема встановлено її концептуальний зв'язок з поглядами українських літературознавців М. Йогансена, Ю. Меженка, М. Гнатишака, Б.-І. Антонича, С. Смаль-Стоцького, В. Сімовича.

Теоретичне значення дослідження полягає у впровадженні у вітчизняну літературну теорію наукових матеріалів, що розкривають сутність однієї з визначних течій західноєвропейського літературознавства ХХ ст. - школи іманентної інтерпретації художнього твору, провідним теоретиком якої є Е. Штайґер. До наукового обігу введено маловідомі факти, що розширюють рамки бачення досліджуваної проблематики і визначають перспективи нових дослідницьких напрямів з поетики.

Практичне значення роботи. Результати дослідження можуть бути використані для детального вивчення західноєвропейського літературознавства ХХ ст.; у системі університетського викладання (у лекційних курсах зі вступу до літературознавства, теорії літератури та інтерпретації художнього тексту, у спецкурсах і спецсемінарах); при написанні курсових, дипломних, магістерських робіт та укладанні відповідних розділів підручників і посібників зі вступу до літературознавства, теорії та історії літератури. У контексті міждисциплінарних зв'язків результати роботи можна застосовувати як ілюстрацію взаємодії літературознавства і філософії.

Апробацію результатів дослідження здійснено на міжнародних наукових конференціях "Сучасні проблеми германістики в Україні" (Трускавець, 2008), "W krкgu zagadnieс komparatystyki i teorii literatury" (Сєдльце, Польща, 2008); "Іноземна філологія у ХХІ столітті" (Запоріжжя, 2009), на міжнародному семінарі "Aktualne problemy komparatystyki sіowiaсskiej: teoria i metodologia badaс lingwistycznych oraz literaturoznawczych" (Сєдльце, Польща, 2009), на регіональному науково-практичному семінарі "Актуальні проблеми сучасної термінології" (Дрогобич, 2008); на філологічних семінарах Берлінського університету ім. Гумбольдта і Потсдамського університету (Німеччина, 2005 - 2006); на звітних конференціях професорсько-викладацького складу Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка (2006 - 2010).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлено у 10 публікаціях: 5 - у фахових виданнях, затверджених ВАК України; 5 - у збірниках наукових статей, матеріалах конференцій та семінарів.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел (266 найменувань, із них 166 іноземних). Основний текст дисертації становить 180 с. Загальний обсяг роботи - 208 с.

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи; визначено об'єкт, предмет, мету, завдання і методи дослідження; окреслено джерельну базу дисертації; зазначено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи; наведено дані про апробацію та публікування результатів дисертаційного дослідження.

У першому розділі "Творчість Еміля Штайґера у контексті німецьких теорій інтерпретації" визначається місце творчого доробку Е. Штайґера у контексті німецьких методологій тлумачення літературного твору ХVII - середини ХХ ст.

У підрозділі 1.1. "Теорії інтерпретації художнього твору в німецькій філологічній науці та передумови виникнення школи іманентної інтерпретації" констатується, що літературна інтерпретація, запозичивши методологію з християнської герменевтики, у процесі еволюції в німецькій гуманітарній науці виробила низку методологічних стратегій. Тут розглянуто концепції Й.А. Ернесті, Й.К. Яна, Й.К.А. Ґроманна, Ф. Шлеґеля, Ф.Д.Е. Шляйєрмахера, К.Л. Каннеґісера, Г.Ф.В. Гінрікса, К. Розенкранца, К. Швенка, Р.Г. Гіеке, А. Бьока, Г. Штайнталя, Й.Ґ. Дройзена, Е. Бернгайма, В. Шерера, Р. Унґера, Ф. Гундольфа, О. Вальцеля. Дослідження доводить, що у 30 - 40-х рр. ХХ ст. послідовна криза позитивістського літературознавства та духовно-історичного методу, підготовлена герменевтикою В. Дільтая, М. Гайдеґґера, Г.-Ґ. Ґадамера, феноменологією Е. Гуссерля, Р. Інґардена і психоаналізом З. Фройда, спричинила виникнення течій, які проголошували відмову від вивчення зв'язків літератури із зовнішньою реальністю та іманентний, феноменологічний аналіз літературних творів (найвпливовіша - англо-американська "нова критика"). Наголошено на двох взаємозалежних постулатах, що сформували ядро цих методологій: 1) постулат естетичного характеру: літературний твір тлумачиться як щось довершено однорідне, когерентне, значиме й оформлене; 2) постулат автономності: інтерпретація спрямовується лише на літературний твір, відмежовуючись від усіх позалітературних моментів та контекстів. Великої ваги у повоєнній німецькій філологічній науці набула школа іманентної інтерпретації літературного твору (werkimmanente Interpretation, Stilinterpretation, Werkinterpretation), основним теоретиком якої і був Е. Штайґер.

Підрозділ 1.2. "Основні віхи творчої біографії Еміля Штайґера" простежує духовну еволюцію швейцарського вченого: різнобічна освіта (теологія, германістика, класична філологія), захоплення націонал-соціалізмом і розчарування ним, звернення до суто наукової діяльності. Пік визнання Е. Штайґера припадає на перші два повоєнні десятиліття, коли він фактично стає уособленням швейцарської германістики того часу (численні відзнаки, членство у низці Академій наук, лекції у найпрестижніших університетах світу). Цюріхська літературна суперечка 1966 р., в якій Е. Штайґер гостро критикував тогочасну літературу (назвав її "littйrature engagйe", "література руїн", що "копається у гидкому та вульгарному") як антипод літератури класичної, спричиняє втрату ним наукового престижу, а це в останні десятиліття життя виливається в повну резиґнацію. У підрозділі подано також аналітичний огляд об'ємної спадщини Е. Штайґера: трактати з теорії іманентної інтерпретації літературного твору ("Час як здатність уяви поета" / "Die Zeit als Einbildungskraft des Dichters", "Основні поняття поетики" / "Grundbegriffe der Poetik", "Мистецтво інтерпретації" / "Die Kunst der Interpretation"), монографії про письменників ("Ґете" / "Goethe", "Фрідріх Шиллер" / "Friedrich Schiller", "Зміна стилю" / "Stilwandel"), майстерні переклади творів античності (Софокл, Еврипід, Есхіл, Калімах, Сапфо, Вергілій), коментується видавнича діяльність вченого у журналі "Trivium" (1942 - 1951).

Другий розділ "Літературознавча концепція Еміля Штайґера" присвячено детальному розгляду трьох стрижневих елементів теорії вченого.

Проведений у підрозділі 2.1. "Теорія іманентної інтерпретації літературного твору" комплексний аналіз праць Е. Штайґера із заявленої проблематики засвідчив, що у своїх міркуваннях вчений спирався на герменевтику В. Дільтая та Н. Гартмана й полемізував з теоретиками позитивістського літературознавства і культурно-історичної школи. Предметом інтерпретації, за Е. Штайґером, повинен бути лише текст письменника, а не дослідження ґенези твору чи біографічні студії, позаяк дослідження слова митця, що відкриває нам безпосереднє враження від художнього твору, є метою літературознавства. Е. Штайґер повністю викидає з науки про літературу категорію причиновості. Методом літературознавчого дослідження він називає феноменологічний опис (Auslegung) твору словесного мистецтва, в якому єдність змісту і форми існує як щось дане, що не потребує пояснення. Тож основне завдання інтерпретації, на думку вченого, полягає у вивченні унікальності окремого художнього зразка, тобто розкритті тих внутрішніх законів його побудови, що формують з нього визначену "цілісність", єдину художню "структуру", окремі компоненти якої нерозривно пов'язані між собою.

У праці "Мистецтво інтерпретації" Е. Штайґер розробляє власну методику інтерпретування. За принципом герменевтичного кола він визначає дворівневу структуру процесу інтерпретації - "усвідомити те, що нас захоплює" (begreifen, was uns ergreift):

1) зворушення (Berьhrung): після первинного читання вірша у реципієнта складається уявлення про нього як про певну ритміко-стилістичну цілість;

2) доказ (Nachweis): наступна інтерпретація вірша передбачає дослідження його одиничних характеристик, які викликали це первинне відчуття цілого.

Водночас така двоетапність процесу інтерпретування дає Е. Штайґеру можливість поєднувати у межах своєї наукової моделі дуалістичні категорії емоційної суб'єктивності і раціональної об'єктивності.

Зазначимо, що намагання Е. Штайґера інтерпретувати художній твір sub specie aeternitatis призвело до сприйняття його методології як антиісторичної, що не зовсім правомірно. Хоча штайґерове "мистецтво інтерпретації" обмежується іманентним описом окремих творів, воно все ж спирається на розробки історико-літературної науки, яка створює й накопичує історичні поняття, а також літературознавства, що займається естетичною інтерпретацією поетичної мови. Сама історія літератури у розумінні Е. Штайґера - це не послідовна низка епох, що змінюють одна одну, а "строкатий потік", з якого літературознавче дослідження виокремлює поодинокі хвилі. Учений загалом дотримувався "внутрішньолітературної лінії", її іманентної динаміки й уникав виведення останньої з політичної, соціальної, економічної чи духовної історії. У своїй концепції Е. Штайґер поряд з поняттям інтерпретація вживав поняття коментар, який містив історичну частину тлумачення тексту (культурно-історичні, філософські, соціальні, психологічні конотації) і виконував евристичну та контрольну функції: допомагав знаходити правильний підхід до тексту й обмежував інтерпретаторське свавілля. І лише взаємодія інтерпретації з коментарем стає мистецтвом віднайдення сталого у мінливому.

Підрозділ 2.2. "Фундаментальна поетика" та її засадничі складові" презентує спробу Е. Штайґера розробити власну концепцію генології, заперечуючи соціально-історичну та життєво-психологічну детермінованість художнього феномену, спираючись відтак на екзистенціальну антропологію М. Гайдеґґера. У монографії "Основні поняття поетики" літературознавець подає типологію родів літератури, протиставляючи традиційним родовим поняттям "лірика", "епос" і "драма" (це, на його думку, своєрідні готові "комірки", в які можна розкласти художні твори за спільними зовнішніми ознаками) прикметники "ліричний", "епічний" та "драматичний" - внутрішні стильові якості окремих творів, що сукупно є відображенням "світу" поета. Саме розглядом наведених означень "у найчистішому вигляді" займається фундаментальна поетика Е. Штайґера, окреслюючи їх як три окремі первні стилю. Ліричний стиль: спогадування (Erinnerung). Головні риси: цілісність, усталеність і недоторканність структури ліричної поезії; єдність ліричного настрою; поезія навіюється митцю й апелює до душі реципієнта; відсутність дистанції між автором, твором і читачем; усе існуюче у ліричному настрої - стани, позбавлені часовості: для поета минуле таке ж близьке, як теперішнє, він розчиняється у ньому і "спогадує"; спогадування - назва відсутності дистанції між суб'єктом і об'єктом. Епічний стиль: представлення (Vorstellung). Характеристики: наявність часової і просторової дистанції між автором і оповіддю, їхнє протиставлення; епік поринає у минуле не спогадуючи, а згадуючи; сутність епічної поезії - представлення: епічна мова щось ілюструє, на щось указує; важливість кожної деталі; самостійність частин оповіді; відсутність дистанції між слухачем і автором, оскільки епічний стиль базується на традиції. Драматичний стиль: напруження (Spannung). Е. Штайґер розрізняє два види: а) пафос, мова якого близька до ліричної: сила слова струменіє з кожної фрази; наявність дистанції між автором і оповіддю, яку автор однак прагне подолати; напруження виникає з контрасту між бажаним і наявним, між майбутнім і теперішнім; герой психологічно недиференційований, пафос повністю полонить його; необхідність відмежування охопленого патетичною промовою оповідача від слухача за допомогою сцени; б) проблема - непатетична напружена поезія: напруження виникає в очікуванні майбутньої розв'язки; усе спрямоване на кінцеву мету, частини тісно пов'язані між собою; герой діяльний у напрямку поставленої мети, проте інколи виходить за її межі, потрапляючи у сферу трагічного чи комічного; сцена забезпечує оглядовість дії.

Поетика Е. Штайґера має назву фундаментальної, адже підґрунтя своїх основних понять він шукає у людській екзистенції. Літературознавець поетапно обґрунтовує триєдність ліричне - епічне - драматичне через паралель до тріад склад - слово - речення (у ліричному немає контексту, лише короткочасні спалахи почуттів; епічне слово описує; у драматичному превалює повне речення із завершеною думкою), відчуття - представлення - обґрунтування, душа - тіло - дух (душа - плинність ландшафту в ліричному спогадуванні; дух - драматична функціональність, у якій проявляється певне вище ціле; тілесне епічне розташоване посередині, де ще не затверділо плинне і не розчинилося тверде) та до екстазів гайдеґґерівського часу: минуле - теперішнє - майбутнє (у плинності ліричного сприймається минулість; епічне стосується теперішнього, адже епік описує, що бачить навколо; драматург проектує світ, зазираючи у майбутнє). Так штайґерові родові поняття одночасно стають літературознавчими позначеннями фундаментальних можливостей людського буття.

У підрозділі 2.3. "Еволюція поняття стилю в концепції Еміля Штайґера" встановлено різні рівні розуміння літературознавцем цього категоріального терміна. Так, індивідуальний стиль вірша для Е. Штайґера - це те, в чому певний твір мистецтва суголосний в усіх аспектах. Тільки стилістично довершені твори здатні викликати в реципієнта відчуття прекрасного. У сфері естетичного вчений ототожнює зі стилем гайдеґґерове поняття "світ", тобто той апріорний смисловий контекст, у якому суще сприймається як таке: кожен митець має власний світ-стиль і творить у відповідному до нього ключі. Стиль письменника водночас є позачасово-сталим на противагу мінливому сущому, яке виявляється у цьому стилі. Розмежовуючи услід за класичною естетикою Й.В. Ґете поняття "манера" і "стиль", Е. Штайґер називає останній найвищою ланкою, якої колись досягало мистецтво. Стиль у цьому значенні є предметом дослідження іманентної стилістичної критики (Stilkritik). Вчений пропонує також використовувати поняття стилю замість понять епох. Стиль тут - те єдине, в якому суголосне різноманіття, це основний ритм культурної епохи. Навіть проблеми часу він зараховує до проблем стилю: стиль для письменника є способом співвіднесення себе з певною часовою дійсністю і, відповідно, способом вияву цього співвіднесення у тексті. Проблему зміни стилю, яку, на думку Е. Штайґера, повинна досліджувати іманентна історія стилів (Stilgeschichte), літературознавець зображає так: обрані досягнення певного часопростору треба інтерпретувати у такому ракурсі, який дає змогу побачити стилістичну єдність у різноманітті; згодом ця єдність розпадається, а у новому ракурсі виникає нова.

У третьому розділі "Еміль Штайґер і Мартін Гайдеґґер: філософські контексти теорії інтерпретації" доведено визначальний вплив екзистенціальної філософії М. Гайдеґґера на формування світогляду швейцарського літературознавця та його інтерпретаційну практику. Свою інтерпретаційну методологію Е. Штайґер вибудував за принципом герменевтичного кола; основні поняття поетики він виводив за аналогією до гайдеґґерівських взаємопроникних "екстазів" часу (минуле - ліричне - "фактичність"; теперішнє - епічне - "занепадання"; майбутнє - драматичне - "проектування"); поняття "стиль" у швейцарця тісно пов'язане із розумінням "світу" М. Гайдеґґера як особливого відношення людського духу до сприйманого цим духом, як певного джерела апріорної налаштованості сприйняття сущого. філологічний штайґер літературознавець поетика

У підрозділі 3.1. "Філософські та філологічні аспекти часу: "час як буття" (М. Гайдеґґер) і "час як уява" (Е. Штайґер)" проаналізовано першу монографію Е. Штайґера "Час як здатність уяви поета", що була своєрідною спробою адаптації гайдеґґерівських категорій "екзистенція" і "час" до розуміння художньої літератури. Тут учений аналогізує "чистий" (у гайдеґґерівській термінології - "живий", тобто не історично-об'єктивний) час з уявою поета: час проявляє себе в художньому тексті як "форма світогляду" чи "форма уяви" автора. Звідси Е. Штайґер виділяє три форми поетичної уяви: 1) бурхливий час (reiЯende Zeit) К. Брентано, куди повністю втягується поет, "розсіюючись" у часопросторі; через брак оглядовості і наявність магії цей час названо "бурхливою послідовністю одиничних тут", де тріумфує плинність; 2) мить (Augenblick) Й.В. Ґете, в якій поет долає плинність людського буття і протиставляє їй вічність Духу: у спогляданні ідеї бурхливий час зупиняється - мить стає вічністю; 3) нерухомий час (ruhende Zeit) Ґ. Келлера - замкнений у циклі час спокійного теперішнього, що хоч і не позбавлене минулого, але й не прагне у майбутнє. Наголосимо, що навіть розробляючи поняття часу як часу історичного (у монографії "Дух і дух часу"), Е. Штайґер все ж не виходить за межі естетичної духовної історії: його феноменологічна часова онтологія спрямовується проти історичної теперішності, орієнтуючись лише на духовну минувшину, сповнену вічних мистецьких цінностей. Нарешті, час для Е. Штайґера стає феноменом стилю. Літературознавець тлумачить стиль як ритмічні структури: "бурхливий час", "мить" і "нерухомий час" стають "фігурами такту". Так застосоване до естетичних категорій поняття часу набуває екзистенційного сенсу у значенні ритмічного оформлення творчого Духу.

Підрозділи 3.2. "Естетизм Едуарда Мьоріке у філологічній і філософській інтерпретаціях" і 3.3. "Поезія як творення буття: творчість Фрідріха Гельдерліна у тлумаченнях М. Гайдеґґера та Е. Штайґера" ілюструють приклади інтерпретаційної практики Е. Штайґера, які засвідчують заанґажованість ученого у філософській концепції М. Гайдеґґера. Так, у трактуванні вірша Е. Мьоріке "До лампи" Е. Штайґер порушує проблему рецепції твору мистецтва в часи нівелювання мистецьких цінностей (пор. теорію М. Гайдеґґера про недосяжність істинного буття для сучасної людини епохи практицизму, коли забуто справжній сенс речей і сенс буття, який може відкритися лише через поетичну мову). У тлумаченні творчості Ф. Гельдерліна філолог і філософ, послуговуючись різною методологією, дійшли однакових висновків щодо герменевтичності буття, буттятворчої ролі поезії, покликання поета та віри у прихід "чистого життя" як єдності природи і мистецтва у всеохопливій божественній любові.

У четвертому розділі "Рецепція теорії Еміля Штайґера в європейському літературознавстві" досліджуються особливості впливу іманентної поетики на подальший розвиток європейської філологічної думки.

Здійснений нами аналіз зарубіжних і вітчизняних публікацій продемонстрував неоднозначність рецепції теоретичного спадку швейцарського вченого. Німецьке літературознавство загалом позитивно сприйняло методологію Е. Штайґера (Е. Калері, Б. Бьошенштайн, А. Келлетат, М. Юрґенсен, К.О. Конраді), а його концепція була продовжена і розширена західнонімецькою "школою інтерпретації" (В. Кайзер). В інших країнах Заходу вона теж була знаною, але її вважали прийнятною лише для німецької літератури (Е. Вілкінсон, П. Солм, Р. Веллек). Показано, що концепція Е. Штайґера у багатьох аспектах була суголосною з поглядами літературознавців, близьких до російського формалізму (Г. Винокур, В. Жирмунський). Схожу на штайґерівську проблематику порушували у своїх працях і прихильники формального методу в українському літературознавстві (М. Йогансен, Ю. Меженко, М. Гнатишак, Б.-І. Антонич): "ювелірний" підхід до форми слова, її аналіз на мікрорівні, намагання сягнути первісної чистоти поезії, визнання мистецтва автономною сферою і художності твору його найвищою цінністю. Водночас з'ясовано, що методологія представників вітчизняної "школи внутрішньої інтерпретації літературного тексту" (С. Смаль-Стоцький, В. Сімович) перегукується з концепцією іманентної інтерпретації Е. Штайґера лише частково, адже при докладному аналізі твору вони широко використовували також методи культурно-історичної та філологічної шкіл (біографічний, компаративний, психологічний, соціологічний, естетичний). У літературознавстві радянського періоду теорія Е. Штайґера зазнала критики як одна з гілок реакційного буржуазного вчення про літературу передовсім через уявний антиісторизм, суб'єктивізм, ідеалізм та формалізм (Я. Ельсберг, Г. Фрідлендер, Л. Куркіна). Літературознавство останніх десятиліть визнає неправомірність однобічних тлумачень теорії Е. Штайґера і шукає шляхи для актуалізації проблематики штайгерівської іманентної інтерпретації (К. Штокінґер, Ф. Лядентін, Й. Рікес, К.Г. Шпіннер).

Висновки

У Висновках подається теоретичне узагальнення результатів дослідження іманентної поетики Еміля Штайґера, її наукової еволюції, літературознавчої ваги та філософського контексту.

1. У німецькій гуманітарній науці літературна інтерпретація пройшла низку стадій розвитку (раціональна реконструкція, наративна інтерпретація, репродукція, редукція, філософська реконструкція, герменевтична інтерпретація і т.д.), але усі концепції фактично оберталися навколо тріади автор - твір - читач, надаючи перевагу тому чи тому елементу й вплітаючи в інтерпретацію різні конотації (зумовленість літературного твору об'єктивною дійсністю чи суспільним середовищем, доцільність біографічних студій, можливість продуктивності читацької свідомості тощо). Дві світові війни і витіснення позитивізму з науки про літературу плеядою ідеалістичних течій (інтуїтивізм, формалізм, психоаналіз, екзистенціалізм, феноменологія) стали, на нашу думку, логічним підґрунтям виникнення у першій половині ХХ ст. "замкнутих" теорій інтерпретації, які розглядали художній твір як продукт чистого мистецтва автономно від зовнішніх факторів (англо-американська "нова критика", німецько-швейцарська школа іманентної інтерпретації).

2. Визначальний вплив на духовне становлення Е. Штайґера мала історична реальність середини ХХ ст. Розчарований практикою націонал-соціалізму, молодий вчений звертається до аполітичної наукової діяльності, мета якої полягала не у тому, щоб віддати належне історичному часу, а в дослідженні відмежованого від реальності вічного, позачасового мистецтва.

3. Сформульовано основні постулати теорії іманентної інтерпретації Е. Штайґера: 1) предметом інтерпретації є лише слово письменника і ніщо поза ним: слово - початок і кінець літературознавчої науки; 2) категорія причиновості неприйнятна в науці про літературу, оскільки все творче саме з огляду на свій творчий характер ніколи не може бути виведено з чогось іншого. Тому новим методом інтерпретації має стати феноменологічний опис: замість того, щоб пояснювати "чому" і "навіщо", потрібно описувати; 3) мета усього літературознавства - "усвідомити те, що нас захоплює"; 4) основне завдання інтерпретації полягає у вивченні унікальності окремо взятого художнього твору.

4. Заперечуючи розуміння історії літератури як когерентного, історично і суспільно зумовленого процесу, Е. Штайґер робить спробу протиставити історичному тлумаченню літератури позаісторичне, обґрунтоване на екзистенціальній філософії М. Гайдеґґера. Він пропонує новаторське трактування типології родів літератури: замість класифікації творів за зовнішніми ознаками учений радить проводити її з огляду на внутрішні стильові якості окремих творів. Тож основні поняття Е. Штайґера відображають внутрішнє співвідношення стильових категорій і відповідних форм перцепції, в яких постає поетичний світ, виражений відповідним стилем: 1) ліричний стиль: спогадування; 2) епічний стиль: представлення; 3) драматичний стиль: напруження. Отже, штайґерова поетика займається свого роду стилістикою, нерозривно пов'язаною з філософською антропологією. Відшуковуючи підґрунтя цих понять у людській екзистенції, Е. Штайґер надає своїй поетиці статусу фундаментальної. Доведено, що вчений не мав на меті чітко визначити межі літературних родів чи розподілити за ними усі види художніх творів. Він лише намагався знайти прийнятний для такої класифікації нормативний принцип - "простір", притаманний тій чи іншій поетичній формі, межі якого не можна переступати, не порушивши її змісту.

5. Надаючи поняттю стиль голістичного тлумачення, Е. Штайґер розуміє його у трьох значеннях: 1) як єдність багатоманіття й суголосність усіх аспектів літературного твору, що робить його досконалим і викликає в реципієнта відчуття прекрасного; 2) як "світ" кожного автентичного письменника. Стиль - це сталість у мінливості, а отже, найвища ланка, досягнута мистецтвом. Саме таке розуміння стилю літературознавець кладе в основу своєї теорії іманентної інтерпретації і називає це мистецтво стилістичною критикою; 3) як єдність у різноманітті й основний ритм культурної епохи. Проблему еволюції стилю Е. Штайґер окреслює з точки зору іманентного літературознавства і формулює чотири види зміни стилю: завершення, нарощування, розвіювання та злам. Досліджувати ці зміни повинна історія стилів, яка має описувати не каузальні залежності між стилями, а їхній контекстуальний зв'язок.

6. Усі складові іманентної поетики Е. Штайґера більшою чи меншою мірою визначалися філософським контекстом його творчості й передусім екзистенціальною філософією М. Гайдеґґера. Усвідомлюючи услід за М. Гайдеґґером естетично-онтологічну сутність часу, Е. Штайґер створює літературознавчу концепцію, яка розглядає час як індивідуальну уяву поета. У поезіях К. Брентано, Й.В. Ґете та Ґ. Келлера для нього відкриваються три різні часові модуси, які, своєю чергою, є мистецьким виявом духовного світогляду (бурхливий час, мить, нерухомий час). З'ясовано, що Е. Штайґер сприймає поезію як перетворення історичного буття на духовний час. Воднораз час як уява поета тлумачиться і як музична єдність цього духовного часу: поняття часу набуває екзистенційного смислу у значенні ритмічного оформлення творчого Духу. Лише у такому контексті стає зрозумілим, що час для швейцарського літературознавця є не одноразово минущим, а свідомо сталим, не смертною оболонкою, а духовною суттю і тому - найглибшою сутністю людського духу.

Найбільш явними прикладами впливу філософії М. Гайдеґґера на інтерпретаційну практику Е. Штайґера є його розгляд творчого доробку німецьких поетів Е. Мьоріке та Ф. Гельдерліна. У тлумаченні вірша Е. Мьоріке "До лампи" Е. Штайґер, вторуючи теорії М. Гайдеґґера про недосяжність істинного буття для сучасної людини, розробляє проблему рецепції прекрасного твору в часи нівелювання мистецьких цінностей. Інтерпретація творчості Ф. Гельдерліна приводить Е. Штайґера до сприйняття поезії як словесного творення буття і ролі поета як деміурга й посередника між богами і людьми, що є проявом прямої алюзії до концепції мовності буття та герменевтичності поетичної мови М. Гайдеґґера.

7. Дослідження довело неоднозначність рецепції іманентної поетики Е. Штайґера у повоєнній європейській філологічній думці: від лояльності в німецькому літературознавстві і нерозуміння в інших країнах Заходу до критики у радянській науці про літературу. В українському літературознавстві у низці праць прибічників формального методу виявлено окремі елементи, що перегукуються з теорією Е. Штайґера. У західноєвропейських постмодерністичних дискурсах початку ХХІ ст. ідеї "найвидатнішого і найсуперечливішого швейцарського германіста минулого століття" заново прочитуються та актуалізуються.

Науковий доробок Е. Штайґера вважаємо важливим етапом розвитку європейського літературознавства. В інтерпретаційній практиці вчений докладно, тонко і вчутливо аналізував текст художнього твору на лінгвістичному та стилістичному рівнях, рухаючись у герменевтичному колі між частковим і загальним, і лише потім - для кращого розуміння власне поетичного матеріалу - вдавався до філософських, психологічних, мистецтвознавчих екскурсів. Це давало йому змогу розкривати ті внутрішні закони побудови тексту, що перетворюють останній на єдину цілісну художню структуру, і виявляти глибинний сенс літературного твору, величного у своїй мистецькій неповторності. Така стратегія Е. Штайґера може, на нашу думку, допомогти й сучасним літературознавцям досягти віртуозності у мистецтві розуміння і тлумачення художнього слова.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Статті в наукових фахових виданнях:

1. Радченко О.А. Еміль Штайґер як теоретик іманентної інтерпретації художнього твору // Літературознавчий збірник. - Вип. 23-24. - Донецьк : ДонНУ, 2005. - C. 40-51.

2. Радченко О.А. Літературний твір в інтерпретації Еміля Штайґера // Наукові записки Кіровоградського держ. пед. ун-ту ім. В. Винниченка. - Серія : Філологічні науки (літературознавство). - Вип. 69. - Ч. 2. - Кіровоград : РВВ КДПУ, 2006. - C. 116-124.

3. Радченко О.А. Основні поняття поетики Еміля Штайґера // Наукові записки Харківського нац. пед. ун-ту ім. Г.С. Сковороди. - Серія : Літературознавство. - Вип. 4 (48). - Ч. 2. - Х. : ППВ "Нове слово", 2006. - C. 98-115.

4. Радченко О.А. До проблеми рецепції іманентної поетики Еміля Штайґера у західноєвропейському та вітчизняному літературознавстві // Нова філологія : зб. наук. праць. - Запоріжжя : Запорізький нац. ун-т., 2009. - № 36. - С. 67-74.

5. Радченко О.А. Час як уява і час як буття : Еміль Штайґер versus Мартін Гайдеґґер // Слово і час. - 2009. - № 6 (582). - С. 45-53.

Статті в інших виданнях та матеріали конференцій

6. Радченко О.А. Еміль Штайґер : одіссея духовних пошуків // Вісник факультету романо-германської філології / [за ред. В.П. Кеміня]. - Вип. 2. - Дрогобич : Редакційно-видавничий відділ ДДПУ ім. І. Франка, 2007. - C. 188-198.

7. Радченко О.А. Один твір - чотири бачення сенсу (до проблеми естетичної рецепції вірша Е. Мьоріке "До лампи") // Сучасні проблеми германістики в Україні : матеріали міжнар. наук. конференції / [відпов. ред. Т.Р. Кияк, В.М. Лопушанський]. - Дрогобич : Видавець Сурма, 2008. - С. 489-500.

8. Радченко О.А. Поняття стилю та його еволюція у літературознавчій концепції Еміля Штайґера // Актуальні проблеми сучасної термінології : зб. наук. праць за матеріалами наук.-практ. семінару. - Дрогобич : Редакційно-видавничий відділ ДДПУ ім. І. Франка, 2008. - С. 199-208.

9. Радченко О.А. Еміль Штайґер vs Мартін Гайдеґґер: поезія Фрідріха Гельдерліна як словесне творення буття // Conversatoria Litteraria: Miкdzynarodowy rocznik naukowy / [pod red. Danuty Szymonik]. - T. 3 : Aktualne problemy komparatystyki : teoria i metodologia badaс literaturoznawczych. - Siedlce - Banskб Bystrica : ELPIL, 2010. - S. 205-213.

10. Радченко О.А. Еміль Штайґер: від "фундаментальної" до "зразкової" поетики // Spotkania Humanistyczne : Miкdzynarodowy interdyscyplinarny periodyk naukowy. - Siedlce : Stowarzyszenie tutajteraz, 2010. - Nr. 1 (1). - S. 75-81.

Анотація

Радченко О.А. Іманентна поетика Еміля Штайґера у контексті проблематики сучасного літературознавства. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.06 - теорія літератури. - Донецький національний університет. - Донецьк, 2011.

У роботі вперше в українському літературознавстві комплексно досліджено іманентну поетику швейцарського теоретика літератури Е. Штайґера. Узагальнено еволюцію теорій інтерпретації художнього твору в німецькій філологічній науці до середини ХХ ст.; простежено основні віхи творчої біографії Е. Штайґера; проаналізовано стрижневі елементи концепції вченого (іманентна інтерпретація, фундаментальна поетика, стиль); проінтерпретовано філософський контекст творчості філолога на прикладі його дискусій з М. Гайдеґґером щодо проблеми часу у літературному творі і тлумачення поезії як втілення істинного буття. З'ясовано особливості впливу теоретичного доробку Е. Штайґера на подальший розвиток європейського літературознавства.

Ключові слова: Е. Штайґер, літературознавча школа, іманентна інтерпретація, фундаментальна поетика, літературний рід, стиль, "час як уява" - "час як буття", герменевтика, феноменологія, формалізм.

Аннотация

Радченко О.А. Имманентная поэтика Эмиля Штайгера в контексте проблематики современного литературоведения. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.06 - теория литературы. - Донецкий национальный университет. - Донецк, 2011.

В работе впервые в украинском литературоведении комплексно исследована имманентная поэтика швейцарского теоретика литературы Э. Штайгера. Обобщена эволюция теорий интерпретации художественного произведения в немецкой филологической науке до середины ХХ в.; изучены главные вехи творческой биографии Э. Штайгера; проанализированы центральные элементы концепции ученого (имманентная интерпретация, фундаментальная поэтика, стиль); проинтерпретирован философский контекст творчества филолога на примере его дискуссий с М. Хайдеггером о проблеме времени в литературном произведении и толковании поэзии как воплощения истинного бытия. Определены особенности влияния теоретического наследия Э. Штайгера на дальнейшее развитие европейского литературоведения.

Ключевые слова: Э. Штайгер, литературоведческая школа, имманентная интерпретация, фундаментальная поэтика, литературный род, стиль, "время как воображение" - "время как бытие", герменевтика, феноменология, формализм.

Summary

Radchenko O.A. The Immanent Poetics of Emil Staiger in the Context of the Contemporary Literary Criticism. - Manuscript.

Dissertation for a Candidate Degree in Philology, speciality: 10.01.06 - Theory of Literature. - Donetsk National University. - Donetsk, 2011.

The dissertation introduces into the Ukrainian Literary Criticism the conception of immanent poetics of Emil Staiger, a prominent Swiss theorist of literature.

The dissertation analyzes German theories of interpretation of a literary work of the eighteenth - the mid-twentieth century (rational reconstruction, narrative interpretation, reproduction, reduction, philosophical reconstruction, interpretational concepts within Positivism and Hermeneutics, Geistesgeschichte, Intuitionalism, Formalism). It has been proved that in the middle of the XX century the philosophical background of the epoch (Psychoanalysis, Existentialism, Phenomenology) and historical reality (the Two World Wars) caused the appearance of the "closed" methods of interpretation, which regarded a work of art as a piece of pure art independent from external factors (close reading, explication de texte). The school of immanent interpretation of Staiger became one of the most prominent centres of such a methodology in a post-war German-Swiss philology.

In the thesis the main postulates of Staiger's theory of immanent interpretation have been defined: 1) the subject of interpretation is the word of a writer and nothing but it; 2) the category of causality is unacceptable in Literary Studies, hence phenomenological description becomes a new method of interpretation; 3) the aim of Literary Studies is "to realize what fascinates us"; 4) the main task of interpretation is to study the unique of a separate literary work.

The main notions of Staiger's theory of poetics reflect an inner correlation between stylistic categories and appropriate forms of perception, in which the poetic world is stylistically expressed: 1) lyrical style is expressed by recollection; 2) epic style is expressed by presentation; 3) dramatic style is expressed by suspense. Thus, Staiger's poetics deals with a kind of stylistics inextricably linked with philosophical anthropology. Not aiming at gender division of the literary works, Staiger attempts to find a proper principle for such a classification - a "room" typical for a certain poetic form, the limits of which cannot be exceeded without violating its content.

Staiger proposes the three innovative variants of understanding of the style: 1) the style as the unity of diversity and the congruence of all the aspects of a literary work; 2) the style as the "world" of each genuine writer; 3) the style as an unchangeable unity within a changeable cultural epoch, as the rhythm of an epoch. Staiger defines four types of style changes (completion, increase, volatilization and break-up), which should be investigated by the immanent history of styles that describes not the causal dependence between the styles, but their contextual relations.

In the dissertation it has been defined that the constituents of immanent poetics of Staiger were inspired by the existential philosophy of M. Heidegger. Under his influence Staiger comes to understanding of time as of an individual imagination of the poet (a poetic imagination constitutes time through the reflection of its own being). In the selected poems of C. Brentano, Goethe and G. Keller the scholar explores the three modi of time, which are the artistic expression of the spiritual worldview: 1) the turbulent time; 2) the moment; 3) the standstill. Following Heidegger's philosophical concept, Staiger understands poetry as the transformation of the historical being into the spiritual time. In his interpretations of E. Mцrike and F. Hцlderlin's poems he elaborates the problem of inaccessibility of true being in the modern epoch of devaluation of artistic values and characterizes poetry as a verbal creation of being and a poet as a demiurge and mediator between gods and people.

The analysis of publications about the theory of immanent poetics of Staiger shows the ambivalence of its reception: from loyalty in German Literary Studies developed by "the school of interpretation" of W. Kayser and misunderstanding in other western countries to destructive criticism in the Soviet Union. In Ukrainian Literary Studies typologically similar to Staiger are the representatives of the formal method (M. Yohansen, Y. Mezhenko, M. Hnatyshak, B.-I. Antonych) and of the "school of inner interpretation of the literary text" (S. Smal-Stotskyi, V. Simovych). Nowadays, in post-modern West-European literary discourses the ideas of "one of the most prominent and contradictory Swiss Germanist of the previous century" are introduced anew.

Key words: E. Staiger, literary school, immanent interpretation, fundamental poetics, literary genre, style, "time as imagination" - "time as being", Hermeneutics, Phenomenology, Formalism.

Размещено на Allbest.ru