Наратологічні аспекти художньої еволюції Дж. Джойса

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені В. І. ВЕРНАДСЬКОГО

УДК 821.111 - 31.09 (415) Джойс

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Наратологічні аспекти художньої еволюції Дж. Джойса

10.01.04 - література зарубіжних країн

Мітроусова Тетяна Валеріївна

Сімферополь - 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі зарубіжної літератури Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор Кеба Олександр Володимирович, проректор з наукової роботи, завідувач кафедри зарубіжної літератури Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Новикова Марина Олексіївна, професор кафедри російської і зарубіжної літератури Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського;

кандидат філологічних наук, доцент Жаданов Юрій Анатолійович, доцент кафедри історії зарубіжної літератури і класичної філології Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.

Захист відбудеться “4” червня 2011 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 52.051.05 Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського (95007, Сімферополь, просп. Вернадського, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського (95007, Сімферополь, просп. Вернадського, 4).

Автореферат розісланий “4” травня 2011 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради І.В.Остапенко.

Загальна характеристика роботи

Проза Джеймса Августина Алоїзіуса Джойса (1882-1941) відіграла значну роль у формуванні літературного процесу XX століття, справивши колосальний вплив на принципи наративної організації як модерністської, так і постмодерністської літератури.

Художня спадщина Джойса упродовж тривалого часу залишається одним із найбільш цікавих і привабливих феноменів для літературознавців різних шкіл і напрямів. Вона досліджується в контексті модерністського оновлення поетики прози (Б. Бенсток, Д. Аттрідж, З. Боуен), в аспекті специфіки авторського моделювання світу з позицій міфокритики (Дж. Кемпбелл, Н. Фрай, М. Тимошко), в межах лінгвістичного підходу до художнього тексту (Ф. Сенн, Р. Готтфрід), з психоаналітичних позицій (Д. Ферер, Дж. Кімбол). У сучасних дослідженнях російських і українських учених доробок Джойса розглядається в широкому ідейно-естетичному контексті доби (І. Гарін), з'ясовується його новаторство на тлі розвитку літературних напрямків минулого століття (Е. Гончаренко), вивчаються лінгвотипологічні особливості ідіостилю автора "Улісса" (О. Фоменко). Водночас, попри колосальну кількість і розмаїття Джойсознавчих студій, у більшості із них ранні та пізні твори письменника представлені як майже протилежні естетичні системи, і загалом у творчому шляху окремі періоди лише почасти простежуються як етапи закономірної еволюції художнього світу. Відтак на маргінесах дослідницької уваги опиняються і проблеми генезису оповідних форм. Між тим аналіз еволюції наративних установок, інстанцій та ситуацій, хронотопних і мотивних засобів організації розповіді міг би сприяти створенню необхідних підстав для розуміння того, у який спосіб відбувалося формування мистецького новаторства Джойса.

Актуальність теми дисертації зумовлена потребою розширення спектру досліджень наративної еволюції Джойса, які наразі є поодинокими, а розповідні стратегії розглядаються переважно на прикладі окремих творів або в доволі вузькому аспекті. Натомість продуктивною видається гіпотеза, згідно з якою етапи творчості Джойса демонструють не кардинальні зміни проблематики і поетики, а ускладнення й удосконалення творчих принципів, що намітилися вже в перших літературних спробах митця. Аналіз наративу в контексті еволюційної художньої комунікації (автор - наратор - реципієнт) відкриває можливості нового прочитання поетики Джойса і загалом його художнього світу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі зарубіжної літератури Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України в межах науково-дослідної теми "Типологія і поетика жанрів".

Тему роботи затверджено вченою радою Кам'янець-Подільського університету (протокол № 1, від 30 січня 2003 р.) і схвалено бюро Науково-координаційної ради з проблеми "Класична спадщина і сучасна художня література" Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (протокол № 130 від 5 червня 2008 р.).

Метою дослідження є з'ясування особливостей та закономірностей формування наративних стратегій у творчості Джойса.

Досягнення поставленої мети вимагає розв'язання таких завдань:

- здійснити огляд сучасних наратологічних теорій, основних понять, категорій і поглядів дослідників у сфері наратології і поетики наративу;

- проаналізувати тексти Джойса в аспекті наративної структури;

- розглянути специфіку сюжетно-композиційної організації творів;

- охарактеризувати наративні чинники формування Джойсового хронотопу й особливості хронотопної поетики;

- з'ясувати роль мотиву в наративній організації і проаналізувати механізми зчеплення мотивів.

Об'єкт дослідження - художня проза Джойса: збірка оповідань "Дублінці", романи "Портрет митця замолоду", "Улісс", "Фіннеганів Помин".

Предметом дослідження є еволюція наративних стратегій Джойса, що проявляється в особливостях оповідної структури текстів, принципах сюжетотворення, часо-просторової і мотивної організації творів.

Методи дослідження. У процесі написання дисертації використовувалися історико-генетичний, герменевтичний, міфопоетичний, структурно-функціональний методи.

Теоретико-методологічною основою роботи є наратологічний підхід до художнього тексту. Для здійснення аналізу прози Джойса використано методологічні та методичні напрацювання західних наратологів (Ж. Женетт, В. Шмід, Ф. Штанцель, Ш. Ріммон-Кенан), російських та українських дослідників жанрово-стильових парадигм літературного твору (М.М. Бахтін, В.Б. Шкловський, Ю.М. Лотман, В.І. Тюпа, Н.Х. Копистянська, Є.М. Мелетинський, О.М. Фрейденберг), основні положення структуралістської теорії (Р. Барт, Ц. Тодоров, К. Леві-Стросс), принципи мотивного аналізу художнього тексту (Б.М. Гаспаров, І.В. Силантьєв).

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є першою спробою цілісно-системного дослідження еволюції прози Джойса в наративному аспекті. Виявлено складові наративних моделей різних етапів творчості письменника: прийоми репрезентації історії; особливості формування подієвого ряду; типи фокалізації; засоби відтворення внутрішнього світу персонажів. Виявлено, що наративна картина Джойсової прози змінювалася поступово, структура оповіді ускладнювалася за рахунок сюжетної редукції, зміни функціонального статусу наратора, суміщення різночасових пластів, спаціалізації хронотопу, розробки нових форм діалогу з читачем. У дисертації вперше у вітчизняному літературознавстві об'єктом аналізу є роман "Фіннеганів Помин", зокрема хронотопні засоби організації наративної структури тексту. Встановлено закономірності трансформації наративних моделей ранньої творчості в системні художні відкриття у зрілих творах автора.

Теоретична цінність дисертаційного дослідження визначається тим, що запропоновані підходи до аналізу еволюції розповідних форм і їх функціональної специфіки у творчості Джойса можуть бути використані в процесі дослідження інших модерністських і постмодерністських текстів XX століття.

Практичне значення отриманих результатів убачається в можливості використання його результатів як при розробці загальних літературознавчих курсів у вищих начальних закладах, так і в процесі організації спецкурсів та семінарів, присвячених творчості Джойса та проблемам наративної поетики.

Особистий внесок здобувача. Дисертація та всі опубліковані статті написані автором самостійно.

Апробація роботи здійснювалась на наукових конференціях різних рівнів, зокрема на I і II міжнародних конференціях "Актуальні проблеми історичної та теоретичної поетики" (Кам'янець-Подільський, 2004, 2006); XV-XVII Міжнародній науковій конференції "Мова і культура" ім. проф. Сергія Бураго (Київ, 2006-2008); Всеукраїнській науковій конференції "Література в контексті кризової доби" (Чернівці, 2005); Міжнародній науковій конференції "Мультикультурні аспекти сучасного літературознавчого дискурсу" (Чернівці, 2008); на звітних конференціях викладачів, аспірантів і докторантів Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка (2004-2010).

Публікації. Результати дослідження викладено у 20 статтях, 8 із яких надруковано у провідних наукових фахових виданнях України.

Структура дисертаційного дослідження визначається логікою вивчення поставленої проблеми та вирішення окреслених завдань. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел (312 позицій). Загальний обсяг дисертації - 214 сторінок, із них - 185 сторінок основного тексту.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, з'ясовано ступінь вивченості проблеми, окреслено мету й завдання дослідження. Представлено структуру дисертації, подано відомості про апробацію отриманих результатів.

У першому розділі "Історико-літературні та теоретико-методологічні аспекти вивчення творчості Дж. Джойса", зокрема у підрозділі 1.1. анонсуються основні аспекти наратологічного аналізу, обґрунтовується використання термінології, сутність застосованих у дослідженні понять, появу яких спричинили праці Р. Барта, М. Бахтіна, У. Еко, Ж. Женетта, І. Ільїна, Дж. Прінса, Ц. Тодорова, В. Тюпи, Б. Успенського, В. Шміда та ін. наративний поетика джойс

В основі наратологічного аналізу художнього дискурсу - дослідження внутрішньотекстової комунікації твору, актуалізація діалогу автора і реципієнта. Наратив не просто повідомляє про події, а конституює, інтерпретує їх як значущу частину цілого, що реалізується у процесі систематизації зв'язків між елементами сюжету, інстанціями наратора, нарататора, героя, співвідношенням фокусів і голосів. У наративній структурі тексту віддзеркалюються особливості існування людини у часопросторі, втілюється процес її самопізнання і світорозуміння. Оповідна стратегія Джойса формувалася в перші десятиліття ХХ ст., коли класична форма роману зазнавала значних змін: нові змістові, структурні та стильові особливості тексту виникають як наслідок відходу від традиційних методів відтворення дійсності, утверджуються нові підходи до сюжетно-композиційної та оповідної організації художнього твору. Істотною особливістю модерністського тексту стає структурування художніх елементів не в хронологічному, а в просторовому вимірі, простежується значне зростання інтерференції дискурсів наратора і персонажа, актуалізуються мінімальні розповідні одиниці (сюжетні фрагменти, предметні деталі, мотивні сигнали), завдяки чому оповідь стає складною системою різнорівневих, імпліцитно взаємопов'язаних мовленнєво-композиційних елементів.

У підрозділі 1.2. висвітлено рецепцію творчості Джойса в англо-американській літературній критиці та її оцінку в українському та російському літературознавстві, охарактеризовано основні напрями і підходи до вивчення спадщини письменника.

У сучасних джойсознавчих студіях виокремлено такі основні напрями: 1) дослідження на основі біографічного методу; 2) текстологія; 3) джерелознавство; 4) естетичні й поетикальні домінанти окремих творів; 5) психоаналітичний підхід; 6) міфокритичні інтерпретації; 7) генологічні студії; 8) гендерні дослідження; 9) наративний аналіз.

Радикальні художні експерименти Джойса дозволяють інтерпретувати його твори із застосуванням різної методології. Водночас вивчення творчості письменника демонструє не лише значні здобутки в осягненні його феномена, а й виявляє численні проблеми і суперечності. Так, представники міфокритичної методології (М. Тимошко, Г. Баррел, С. Гілберт, Дж. МакКіллоп, Х. Блум), маючи на меті встановлення паралелей, ремінісценцій щодо міфологічних і легендарних першоджерел романів Джойса не завжди враховують різноспрямованість авторських інтересів та інтенцій. Найбільш ґрунтовно міфологізм Джойса висвітлено в працях Дж. Кемпбелла, зібраних у книзі "Міфічні світи, сучасні світи: про художню майстерність Джеймса Джойса" (1993). У ній визначається як орієнтація Джойсового міфу на незмінні й вічні основи мислення, первинні, архетипові константи людського та природного буття - любов, смерть, дорога, дім та ін., так і контекст різноманітних міфологій, особливості відтворення первісного мислення у художньому дискурсі. Дослідження українських і російських літературознавців (Д. Затонський, Є. Мелетинський та ін.) є дотичними до згаданої проблематики.

Однією з найскладніших проблем джойсознавства є визначення жанрової приналежності творів письменника, що пояснюється експериментальним характером його прози. Так, збірку "Дублінці" визначали як "ірландський культурний роман" (К. Коннор), "Портрет митця замолоду" як роман-виховання (Р. Еллманн), "Улісс" як "гігантську поему" (В. Тіндалл), "Фіннеганів Помин" як роман-міф, постмодерністський роман (Ш. Кумар), "іронічний епос" (Н. Фрай), природа якого "поза жанром" (Т. Конлі). Про жанрову специфіку творів Джойса писали також російські та українські дослідники Є. Мелетинський, І. Влодавська, І. Гарін, Е. Гончаренко, С. Хоружий, кожний по-своєму інтерпретуючи їх жанрові домінанти. Докладністю та новизною вирізняються праці Е.П. Гончаренко про новелістику та романну творчість Джойса. Зокрема, у монографії "Творчість Джойса і модернізм 1900-1930 рр." продемонстровано його поетикальне новаторство, яке розглянуто в контексті історії та естетики основних літературних напрямів першої третини XX століття.

Активно й плідно досліджується проза Джойса в контексті лінгвістики художнього тексту, про що свідчать дисертації В. Єфименко, Ю. Фокіної, О. Фоменко, С. Корабльової.

Питання мовно-стильової, структурної та оповідної своєрідності прози Джойса піднімаються у працях К. Лоуренс "Одіссея стилю в "Уліссі", Д. Хеймана "Помин у русі", Ч. Пік "Джеймс Джойс, Городянин і Митець". Вивченню проблем поетики письменника, здебільшого окремого твору чи художнього аспекту, присвячені дисертації Е. Акімова, Т. Жиліної, Д. Протопопової.

У межах проблематики даної дисертації особливе значення мають дослідження творчості Джойса з наратологічних позицій, проте їх кількість у загальному корпусі джойсознавства невелика, відсутній і комплексний підхід до проблеми наративних стратегій автора. Заслуговують на увагу праці М. Бегнала, Б. Бенстока, Ж.-М. Рабата, М. Норріс, дисертації А. Фраттароли та Г. Ліндхолма. Останній, зокрема, стверджує, що експериментування Джойса спирається на стилістичне перебільшення при поділі на історію та дискурс. Такий поділ, часто сформований накладанням багатьох гіподієгетичних дискурсів, фрагментів, актуалізує питання про наративну обґрунтованість. Ліндхолм використовує термін "ненаратоване" для позначення подій, що відбулись, чи тих, що необов'язково могли відбутись. За його словами, Джойс привертає увагу до винятково нереальних світів через наративне очуднення та фрагментацію. Загалом наративний підхід дозволяє окреслити загальну картину творчої еволюції Джойса, що й здійснюється у реферованому дослідженні.

Другий розділ "Формування Джойсової наратології у збірці оповідань "Дублінці" і романі "Портрет митця замолоду" присвячено з'ясуванню домінантних поетикальних ознак ранніх творів письменника.

Збірка оповідань "Дублінці" і роман "Портрет митця замолоду" відіграли важливу роль у формуванні наративної стратегії Джойса. Основними принципами художньої єдності оповідань є принцип циклізації, теорія прекрасного (її складові - "повнота, гармонія, осяяння"), орієнтація на "Божественну комедію" Данте, перші спроби втілення мотивної техніки, символіка, монтаж (підрозділ 2.1, пункт 2.1.1.). Істотним чинником формування наративу стає деталь, функціонування якої в оповіданнях ілюструє її еволюцію в контексті цілісного художнього твору: деталь, включаючись у розгалужену систему внутрішньо-текстових асоціацій, забезпечує рух змістових домінант по тексту, здійснює позафабульний зв'язок, створює певну емоційну атмосферу, формує картину світу в її об'єктивованому стані, відкриває приховані шари образу (пункт 2.1.2.). У збірці "Дублінці" Джойс апробує явище епіфанії - інтуїтивного осяяння, що в наративі проявляється як несподіваний поворот сюжету і зміни наративного голосу (пункт 2.1.3.). Епіфанія не тільки вказує на становлення оповідних принципів автора, але й на унікальність самого явища як засобу відображення раптового "прозріння" учасника чи свідка певної події; при цьому відбувається своєрідна гра між автором та читачем, яка спонукає останнього до активної інтелектуальної діяльності та співтворчості (читач повинен самостійно виявити і визначити сенс епіфанії). Якщо герої більшості оповідань є своєрідними жертвами епіфаній, не усвідомлюючи їх значення у власному житті, то в останньому оповіданні циклу ("Мертві") головний герой Габріель Конрой переживає особистісну епіфанію, що відкриває перспективу до змін і подолання "мертвотності" життя. Суттєвою наративною складовою є часопросторова організація тексту (пункт 2.1.4.). У замкнено-змертвілому просторі Міста втрачають свій сенс релігія, мистецтво та традиційні цінності. Разом з тим час виступає і об'єктом художнього зображення, і предметом рефлексії героїв.

Характерною особливістю роману "Портрет митця замолоду" є максимальна орієнтація тексту на дискурс героя (підрозділ 2.2, пункт 2.2.1.). "Дорослішання" змінює світосприйняття Стівена, а відтак зміст і структуру наративу. Джойс зображує протистояння людини і світу, спроби подолання героєм усіх проявів лицемірства. Стівен звільняє себе від сімейних і громадянських обов'язків, а також від іншого "тягаря" - релігії. Посилюється роль епіфанії (пункт 2.2.2.), яка відкриває щораз нове бачення героя, спрямовує його пошуки свого місця у світі та наближає до мрії стати митцем. Категорії простору та часу (пункт 2.2.3.) гранично позбавлені "об'єктивності" і функціонують лише як сфера свідомості протагоніста; об'єкт, сприйнятий у момент "тепер", одразу ж перетворюється на онтологічно відмінну форму буття, в якій він вихоплений з емпіричного часу та простору. У такі моменти актуалізується "історія", але вже як маска, зовнішнє або міфологічне "інше", де образи-видіння ліквідовують час. Відтак внутрішній часопростір є основною детермінантою художньої цілісності роману.

У третьому розділі "Мотивна техніка" як основний наратологічний прийом у романі "Улісс" аналізуються мотиви, за допомогою яких структурується романна оповідь. У підрозділі 3.1. "Мотив як теоретико-літературне поняття" подано огляд праць із теорії мотиву, висвітлено історію вивчення цієї категорії у літературознавстві. На основі аналізу концепцій різних учених (О.М. Веселовський, В.Я. Пропп, О.М. Фрейденберг, Б.М. Гаспаров, Н.Д. Тамарченко, В.Є. Халізєв, І.В. Силантьєв та ін.) визначено підходи до вивчення мотивіки в літературі.

Наратив у романі "Улісс" як продовження пошуків, розпочатих автором у "Стівені-герої" й у "Портреті", вже цілком сконцентрований на механізмах роботи людської свідомості, що й визначає структуру образу персонажа і роману загалом. Відтворюючи перенасичену враженнями та асоціаціями свідомість, Джойс використовує різноманітні варіанти техніки "потоку свідомості". Спостерігається послабленість сюжетної дії, відсутність гострого конфлікту, а також постійна повторюваність окремих деталей, елементів тексту. Ці повтори створюють особливий тип мотивної оповіді, яка допомагає сформувати певний "закінчений" образ тексту, позбутися відчуття фрагментарності та незавершеності оповіді. Взаємонакладання мотивів у "потоці свідомості", численні їх трансформації стають для Джойса важливим засобом творення художньої картини світу.

Структура наративного мотиву включає насичення його знаками художнього простору та часу, оскільки події, що представляють той чи інший мотив, актуалізують ці ознаки в конкретних параметрах сюжетних ситуацій. В "Уліссі" увиразнюється ціла низка мотивів, що об'єднують і концептуалізують розрізнені факти, випадкові асоціації, сполучаючи життєві реалії з їх почасти довільним "символічним" та психологічним змістом. У тексті "потоку свідомості" мотиви, що актуалізуються в плані вираження асоціативних спогадів і вражень, разом із власне стилістичним розмаїттям вербальних еквівалентів розумових процесів, спричиняються до творення цілісного образу героя; водночас мотивна техніка допомагає позбутися відчуття фрагментарності оповіді. Істотну роль у створенні нетрадиційного наративу відіграють мотиви протеїзму (здатність людей і речей змінювати вигляд, трансформувати свої функції і призначення, проявляючись в несподіваних сюжетних переходах; пункт 3.3.1.); повернення (зумовлює особливості просторово-часової структури твору, позначає мандри через Дублін до власної домівки та блукання у світі ідей та значень; пункт 3.3.2.); батьківства/синівства (засвідчує неоднозначне ставлення імпліцитного автора до суспільно-етичних феноменів, що носять традиційний естетичний та ціннісний характер; пункт 3.3.3.); любові/смерті (здатність любові до відтворення єдності світу і подолання смерті, що перестає бути страхаючою сакральною силою, набуваючи специфічного естетичного осмислення; пункт 3.3.4.); сну (контролює внутрішню будову твору та формує художню ілюзію; пункт 3.3.5.).

У четвертому розділі "Хронотопні засоби організації наративу в романах "Улісс" і "Фіннеганів Помин" констатовано, що істотною особливістю аналізованих романів є значне послаблення ролі фабули у творі ("дефабулізація"). Спостерігається редукування фабули до окремого мотиву в його специфічно-розосередженому сюжетному втіленні. Художній час романів характеризується багатовимірністю, здатністю вбирати психологічні глибини особистості, десятиріччя життя й різні епохи ("Улісс"), і навіть усю світову історію ("Помин"). Співвідношення міфологічного та історичного у романах досить різниться - від окремих, розосереджених у тексті образів, символів, паралелей ("Улісс"), що створює ґрунт для вільного міфологізування, до повного домінування міфу ("Помин"), що функціонує як ігрове поле, складаючи яскраву мозаїку з міфології, історії і сучасності. Гомерівські та інші паралелі, насамперед в "Уліссі", допомагають за контрастом пролити світло на сучасне життя і - що більш важливо - гранично універсалізувати оповідь, перетворити її зміст на осягнення Життя і Людини sub specie aeternitatis. Давні міфи в романі сприяють не тільки інтерпретації автором всесвітньої історії, але створенню своєї, досить суб'єктивної "історії людства", авторського міфу про світ і людину. У складній композиції "Помину" всі миті часу позначають "тепер", а події міфічного часу виявляються своєрідним метафоричним кодом, за допомогою якого здійснюється упорядкування chaosmos'у за версією Джойса. Чотири книги "Помину" наближені до віконіанських циклів, що відтворюють чотири сезони року, чотири віки людини: дитинство-юність-зрілість-смерть та новий цикл. Рушійною й організуючою силою в цій позірно хаотичній структурі виступає грім, що гримить десять разів за весь роман. Міфологічний час у романі позначений антропоморфністю і сприймається як істота - химера (Тіамат), або велетень, з тіла якого утворився всесвіт. В інтерпретації романної ідеї постійного коловороту, відродження часу враховано міфопоетичну концепцію М. Еліаде, згідно з якою природні цикли, весільні та інші обряди і ритуали, будівельні та польові роботи відтворюють первісний акт космогонії, коли, наприклад, "будівельна жертва" є лише повторенням початкового жертвопринесення при народженні світу. У романі спостерігається зміна наративної швидкості, прискорення, компресія часу; минуле тут завжди попереду ("видиме"), майбутнє ж позаду ("невидиме"). Використання міфологічних мотивів та архетипів призводить до гри, коли іронічна розробка міфу спричиняється до творення нової міфології, із залученням "карнавального" дискурсу.

У пункті 4.1.3. охарактеризовано просторову (спаціалізаційну) наративну модель як метод відтворення нерозривності простору та часу. В ролі композиційного прийому і в "Уліссі", і в "Помині" спаціалізація збирає одночасно всі різнорівневі дії, демонструючи їх взаємоперетікання. Акцентовано відношення симетрії, антитези, градації, повтору тощо. Поняття часу не відміняється, але мінімізується, просторова форма в кінцевому рахунку стає метафорою. Якщо в "Уліссі" спостерігається певною мірою впорядковане розгортання просторових форм (де читач, рухаючись у різних напрямках, сприймає частини як ціле), то в "Помині" має місце їх стихійно-інтуїтивне змішання, орієнтоване на читацьку візуалізацію та стереоскопічне сприйняття. За задумом автора, роман повинен відтворитись у кожній маленькій частині, відтак в основу художньої структури "Помину" покладено принцип фракталу. Слова-трансформери вміщують інші слова, а вигаданий словесний всесвіт розкриває наративи в наративах і симетрію на різних рівнях роману. Час у "Помині" набуває просторової форми в процесі взаємного "завоювання". Так, четверо старих у романі - втілення чотирьох вимірів світу, що не тільки передають концепцію часу Віко, але й акцентують три виміри простору та один - часу, що постійно взаємонакладаються. Контамінація часу та простору в "Помині" проявляється й у використанні фраз, де просторові координати заміщуються часовими й навпаки. Переважання просторових форм дозволяє говорити про перетворення образів на предмет рефлексії, коли твір стає метатекстом, тобто починає коментувати власну структуру. Загалом заміщення часових наративних моделей просторовими передвіщає істотні тенденції постмодерністського дискурсу.

У підрозділі 4.2. "Художній простір і оповідні перспективи прози" в першу чергу аналізується символіка художнього простору (пункт 4.2.1.). Простір "Улісса" тяжіє до ієрархії, цілеспрямованого шляху від "малих" центрів до "найголовнішого" - міста-міфу. Спостерігається принцип "відцентровості" (Н. Лисюк); для Блума простір - це низка вкладених один в один локусів: квітка (лотос) - пуп - ванна - кімната - дім - Дублін - Всесвіт; для Моллі центр - ліжко; у просторі Стівена ключову роль відіграє башта-омфал, якої він позбавлений, і жоден із мікропросторів не визнається "своїм". Простір у "Помині" винятково розмаїтий. Численні архетипні проекції у мерехтливому поєднанні позбавляють твір авансцени, залишаючи лише тло, на якому Дублін та Ірландія ототожнюються з різними іншими топонімами, втілюючи у такий спосіб ідею універсальності світу. Біблійна модель антропоморфного космосу - всесвіту в подобі людини - реалізує Джойсів принцип "все у всьому". Важливим системотвірним чинником є амбівалентність просторових моделей - верх/низ, свій світ/іншосвіт, центр/периферія, небесне/підземне. У "Помині" горизонталь і вертикаль символічного "образу світу" взаємознищуються в "точці персонажа" (що відрізняє цей роман від "Улісса"). Натомість діє принцип "доцентровості": від "гіганта" до "пупа".

У пункті 4.2.2. розглянуто просторові моделі в аспекті оповідної організації. "Улісс" і "Помин" об'єднують спільні риси широко витлумаченого хронотопу й оповідна гра, в яку залучений читач, із використанням не тільки внутрішньотекстових зв'язків, але й інтертекстуальних. У такому хронотопі, де ревізії зазнають усі буттєві та екзистенційні концепти, актуалізується перманентна взаємодія персонажа та світу, а калейдоскопічність фокалізацій створює об'ємне зображення. В "Уліссі" наявна трирівнева наративна будова: екстрадієгетичний рівень - фіктивні оповідачі (різні у різних розділах), чиїми героями є Стівен, Блум і Моллі; інтрадієгетичний рівень - персонажі, які розповідають вставні історії; метадієгетичний рівень події, що належать до фікційного світу Дубліна. У "Помині" множинність фокалізацій втілює принцип релятивізму й непізнаваності світу. Моделювання широкого спектру комбінацій просторових парадигм актуалізує особливе мовлення, із різними типами зв'язку в реченнях. Принцип "тут і зараз" і "все в усьому" реалізується у повторі найрізноманітніших елементів наративу в незвичних комбінаціях, завдяки чому виникають "додаткові" смисли у змісті художнього тексту, інтерпретація якого можлива лише за умови творчої активності реципієнта.

Ізоморфізм просторових моделей і стилістики досліджено у пункті 4.2.3. В "Уліссі" взаємодія психологічної, соціо-історичної, оніричної, міфологічної, біблійної, інфернальної просторових моделей формує особливий твір-chaosmos, текст-всесвіт, репрезентований багатьма стилями; деформація літературних стилів передається пародією та пастишем. Невід'ємним атрибутом "Улісса" є семантико-стилістичні аномалії, що складають ґрунт для безлічі натяків. У "Помині" завершення оповіді переходить у початок твору, що повинно символізувати воскресіння всіх речей. Спостерігається мінливість та плинність мовного світу, де кожне слово позначає саме себе, а будь-яка річ є власною протилежністю. Низка повернень і метаморфоз найкраще розкривається через мовну гру, зокрема каламбур. Змішування мов повинно асоціативно вказувати на біблійно-міфологічну Вавилонську вежу; а головний герой Ірвікер, такий собі Фінн, син легендарного Кумала, воскресає на власних поминках. Від нього численні "стежки" ведуть до безлічі міфів, вводячи у роман плинність і взаємонакладання фантастично-географічних, оніричних, міфологічних, інфернальних просторових моделей. Простежується відповідність анаграматичного та акровіршового способів організації тексту ідеї вічного коловороту буття.

Висновки

Узагальнено основні положення та результати дослідження. Застосування наратологічного підходу до вирішення проблем художньої еволюції Джойса дозволило виявити, що з кожним твором автора поступово змінюється оповідна картина, ускладнюється структура оповіді, яка все більше звільняється від фіксованих причинно-наслідкових зв'язків, зовнішньоподієвого конфлікту. Розвиток прози Джойса відбувається, з одного боку, за принципом укрупнення (від оповідання до роману), з іншого, спостерігається зміна жанрової структури: відхід від традиційних реалістичних форм ("Дублінці") через створення "відкритого" тексту ("Улісс"), що передбачає множинність інтерпретації, до повного розмивання жанрових меж у постмодерністському дусі ("Фіннеганів Помин").

Аналіз наративної еволюції уможливив з'ясування художньо-естетичних принципів Джойса, що поширюються на структуру образу персонажа, хронотоп, наратологічні аспекти мотивіки, специфіку міфологізму. Ключову роль у Джойсовому наративі відіграє маніфестація внутрішніх станів особистості та особливостей її світосприйняття за допомогою символіки, психологічної деталі, мотивної сітки, хронотопних засобів, що допомагає створити певний "закінчений" образ тексту-світу, позбутися відчуття фрагментарності та незавершеності оповіді, підкреслює самобутність авторського стилю. Використання явища епіфанії як інтуїтивного осяяння вказує і на становлення оповідних принципів автора, і привносить нове бачення героя. Відтворення шляху героя набуває значення символічної подорожі, що передбачає подолання певних перешкод і пошуки нових орієнтирів у житті.

Вагомою особливістю картини світу в проаналізованих наративах є її близькість до міфологічної моделі світобудови. Це виявляється, насамперед, у трансформації основних елементів змістової структури міфу (мотивів, змішування різних проекцій реальності, активізація просторово-часових паралелей). Насичуючи сакральним змістом оповідний простір, Джойс повертається до першооснови, відновлюючи гармонію космосу з хаосу. Трансформується і актор, який, приміряючи нову соціальну роль, одночасно викриває свою внутрішню сутність самим вибором нової маски.

У Джойсовій хронотопній концепції спостерігається прагнення до радикального переосмислення традиційних уявлень про час і простір. Розмістивши у, здавалося б, конкретному просторі - Дубліні - усіх героїв своїх творів, Джойс іде шляхом послідовної універсалізації хронотопу. У замкненому й водночас розімкненому часопросторі Міста втрачають звичний зміст усі традиційні суспільні й естетичні цінності. Часопростір виступає і об'єктом зображення, і предметом художньої рефлексії. Категорії простору та часу втрачають об'єктивність і набувають особливого значення як засоби розкриття свідомості протагоніста; об'єкт, сприйнятий у момент "тепер", одразу ж перетворюється на онтологічно відмінну форму буття, в якій він вихоплений з емпіричного часу та простору. Принцип циклічної повторюваності, закладений у структуру хронотопу, визначає сюжетний розвиток, в якому одночасно розгортаються час і простір роз'єднаних епізодів, що суміщаються в одне ціле.

Домінування просторових форм актуалізує сферу рецептивної рефлексії. Читач змушений самостійно створювати образ на перетині топосів, детермінованих різними фокальними перспективами. Розгортання просторової парадигми (де читач, рухаючись у різних напрямках, сприймає частини як ціле) спричиняє ефект візуалізації та об'ємного осягнення світу. На відміну від "Улісса" в "Помині" спостерігається повна невизначеність часу, а міфологізований простір, з одного боку, являє горизонтальне протиставлення категорій "свій -- чужий", з іншого, їх взаємоперехід, незамкненість і протиставлення вертикальних просторів: верхній -- середній -- нижній світи.

Зосередженість автора на процесі слово- і текстотворчості призводить до гри, що розгортається на лексико-граматичному, фонетичному, словотвірному рівнях і складає основу авторської художньої світобудови.

У Джойсових наративах простежується інтерференція дискурсів наратора і персонажа, різноманітні форми суб'єктивізації оповіді, переміщення фокалізації з нараторного полюсу на персонажний. Оповідна стратегія із автодієгетичним наратором, присутнім в оповіданнях "дитячої" тріади, викликає зміну наративних стратегій, коли наратор стає супутником героя (приймаючи його просторову фокалізацію). Вже з "Портрету" спостерігається максимальне відсторонення автора на користь драматизації оповіді. У техніці оповіді домінує принцип відносності, що втілюється в композиційній дискретності оповіді. Монтаж множинних суб'єктних перспектив у просторі створює багатовимірну картину подій, спричиняючи наративну патологію (термін Ж. Женетта), завдяки чому досягається стереометричний ефект зображення. Рухливість точки відліку дозволяє читачеві розширювати й урізноманітнювати просторово-часову парадигму наративу. Відтак останній перетворюється на "вільну" структуру, у формуванні якої ключова роль належить реципієнтові.

Основні положення дисертації викладено
в таких публікаціях

1. Бебякова Т.В. Мотив протеїзму в романі Джеймса Джойса "Улісс" / Т.В. Бебякова // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного університету: Філологічні науки. Випуск 8. Том 2. Літературознавство. - Кам'янець-Подільський: Абетка-Нова, 2004. - C. 11-17.

2. Бебякова Т.В. Мотив повернення у романі Джеймса Джойса "Улісс" / Т.В. Бебякова // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного університету: Філологічні науки. Випуск 10. Том 2 - Кам'янець-Подільський: Абетка-Нова, 2005. - C. 26-32.

3. Бебякова Т.В. Своєрідність простору і часу у романі Дж. Джойса "Портрет митця замолоду" / Т.В. Бебякова // Мова і Культура. (Науковий журнал). - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2007. - Вип. 9. - Т. X (98). Художня література в контексті культури. - C. 252-259.

4. Мітроусова Т.В. Мотив і потік свідомості у романі Дж. Джойса "Улісс" / Т.В. Мітроусова // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного університету: Філологічні науки. Випуск 14. Том 1. - Кам'янець-Подільський: Абетка-Нова, 2007. - C. 198-210.

5. Мітроусова Т.В. Мотив любові/смерті в романі Джеймса Джойса "Улісс" / Т.В. Мітроусова // Мова і Культура. (Науковий журнал). - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2008. - Вип. 10. - Т. IX (109). - С. 220-226.

6. Мітроусова Т.В. Оніричний простір роману Джеймса Джойса "Улісс" / Т.В. Мітроусова // Мова і Культура. (Науковий журнал). - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2009. - Вип.11. - Т. X (122). - С. 217-224.

7. Мітроусова Т.В. Ізоморфізм просторових моделей і стилістики романів Дж. Джойса "Улісс" та "Фіннеганів Помин" / Т.В. Мітроусова // Питання літературознавства: Науковий збірник. - Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2009. - Вип. 78. - С. 73-79.

8. Мітроусова Т.В. Фабульний і сюжетний час роману Джеймса Джойса "Улісс" / Т.В. Мітроусова // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Філологічні науки. Випуск 23. - Кам'янець-Подільський: Аксіома, 2010. - С. 141-145.

9. Бебякова Т.В. Своєрідність сюжетно-композиційної організації роману "Улісс" Дж. Джойса / Т.В. Бебякова // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного університету: Збірник за підсумками звітної наукової конференції викладачів і аспірантів. - Випуск 2. В 2-х томах. - Т. 1. - Кам'янець-Подільський: Кам'янець-Подільський державний університет, інформаційно-видавничий відділ, 2003. - C. 212-213.

10. Бебякова Т.В. Формы языковой игры в романе Дж. Джойса "Улисс" / Т.В. Бебякова // Матеріали Всеукраїнської науково - практичної конференції молодих вчених "Актуальні проблеми філології". - Дніпропетровськ: Наука і Освіта, 2003. - C. 147.

11. Бебякова Т.В. Мотив батьківства/синівства в романі Джеймса Джойса "Улісс" / Т.В. Бебякова // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного університету: Збірник за підсумками звітної наукової конференції викладачів і аспірантів. - Випуск 3. В 3-х томах - Кам'янець-Подільський: Кам'янець-Подільський державний університет, інформаційно-видавничий відділ, 2004. - Т. 2. - C. 156-159.

12. Бебякова Т.В. Шекспірівська традиція у романі Дж. Джойса "Улісс" / Т.В. Бебякова // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного університету: Збірник за підсумками звітної наукової конференції викладачів і аспірантів. - Випуск 4. В 3-х томах. - Кам'янець-Подільський: Кам'янець-Подільський державний університет, редакційно-видавничий відділ, 2005. - Т. 2. - C. 170-171.

13. Бебякова Т.В. Психологічна деталь як елемент художнього тексту Дж. Джойса / Т.В. Бебякова // Матеріали VIII Міжнародної науково-практичної конференції "Наука і освіта "2005". Том 7. Філологічні науки. - Дніпропетровськ: Наука і Освіта, 2005. - C. 35-37.

14. Бебякова Т.В. Еволюція героя-протагоніста в контексті хронотопної організації роману Джеймса Джойса "Портрет митця замолоду" / Т.В. Бебякова // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції "Література в контексті кризової доби". Питання літературознавства. Науковий збірник. Випуск 13 (70). - Чернівці: Рута, 2005. - C. 168-169.

15. Мітроусова Т.В. Принципи єдності художнього тексту в "Дублінцях" Дж. Джойса / Т.В. Мітроусова // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного університету: Збірник за підсумками звітної наукової конференції викладачів і аспірантів. - Випуск 5. В 3-х томах. - Кам'янець-Подільський: Кам'янець-Подільський державний університет, редакційно-видавничий відділ, 2006. - Т. 2. - С. 99-100.

16. Мітроусова Т.В. Мотиви сон/смерть у романі Дж. Джойса "Фіннеганів Помин" / Т.В. Мітроусова // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного університету: Збірник за підсумками звітної наукової конференції викладачів і аспірантів. - Випуск 6. В 3-х томах. - Кам'янець-Подільський: Кам'янець-Подільський державний університет, редакційно-видавничий відділ, 2007. - Т. 2. - С. 129-130.

17. Мітроусова Т.В. Епіфанія як художнє відкриття Дж. Джойса: змістова та оповідні функції (на матеріалі збірки оповідань "Дублінці") / Т.В. Мітроусова // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Збірник за підсумками звітної наукової конференції викладачів, докторантів і аспірантів. - Випуск 7. В 5-х томах. - Кам'янець-Подільський: Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, редакційно-видавничий відділ, 2008. - Т. 2. - С. 24-25.

18. Мітроусова Т.В. Своєрідність міфологізму в романі Дж. Джойса "Фіннеганів Помин" / Т.В. Мітроусова // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: збірник за підсумками звітної наукової конференції викладачів, докторантів і аспірантів. - Випуск 8. У 5-ти томах. - Кам'янець-Подільський: Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, редакційно-видавничий відділ, 2009. - Т. 3. - С. 26-27.

19. Mitrousova T.V. Death motif in the "disnarrated" of James Joyce's "Dubliners" / T.V. Mitrousova // Збірник наукових праць молодих вчених Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. - Кам'янець-Подільський: Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, 2009. - Випуск 1. - С. 115-116.

20. Мітроусова Т.В. Повтори у структурі тексту: роман Дж. Джойса "Поминки за Фіннеганом" / Т.В. Мітроусова // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: збірник за підсумками звітної наукової конференції викладачів, докторантів і аспірантів. - Випуск 9. У 5-ти томах. - Кам'янець-Подільський: Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, 2010. - Т. 3. - С. 87-88.

Анотація

Мітроусова Т.В. Наратологічні аспекти художньої еволюції Дж. Джойса. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.04. - література зарубіжних країн. - Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського. - Сімферополь, 2011.

Дослідження присвячено з'ясуванню особливостей еволюції наративних моделей у прозі Джеймса Джойса. На основі принципів наратологічної методології (Ж. Женетт, Р. Барт, Ц. Тодоров, В. Шмід, Ш. Ріммон-Кенан) проаналізовано тексти Джойса в аспекті оповідного моделювання. Наративну модель Джойса визначено як систему засобів і прийомів формування тексту на його глибинному рівні, що зумовлюється взаємодією таких складових, як сюжетна подія, прострово-часова парадигма, предметна і мовленнєва деталь, мотив, голос і фокус наратора і персонажа. Розглянуто специфіку сюжетно-композиційної організації творів. Охарактеризовано чинники формування Джойсового хронотопу й особливості його художнього втілення. З'ясовано роль мотиву в наративній організації і проаналізовано механізми зчеплення мотивів між собою. Висвітлено подвійну подієвість як значущу рису Джойсового наративу. Охарактеризовано механізми інтерференції дискурсів наратора і персонажа, форми суб'єктивізації оповіді, способи зміщення фокалізації з нараторного полюсу на персонажний. Досліджено особливості функціонування у прозі Джойса різних комунікативних рівнів та інстанцій, за допомогою яких здійснюється діалог між автором і читачем.

Ключові слова: наративні стратегії, наративна модель, наратор, персонаж, сюжетно-композиційна організація, хронотоп, фокалізація.

Аннотация

Митроусова Т.В. Нарратологические аспекты художественной эволюции Дж. Джойса. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.04. - литература зарубежных стран. - Таврический национальный университет имени В.И. Вернадского. - Симферополь, 2011.

Исследование посвящено выяснению эволюции нарративных моделей в прозе Джеймса Джойса. На основе принципов нарратологической теории (Ж. Женетт, Р. Барт, Ц. Тодоров, В. Шмид, Ш. Риммон-Кенан) проанализированы тексты Джойса в аспекте нарративного моделирования.

Нарративная модель Джойса определяется как система средств и приемов формирования текста на его глубинном уровне, что обусловливает взаимодействие таких составляющих, как сюжетное событие, пространственно-временная парадигма, предметная и языковая деталь, мотив, голос и фокус нарратора и персонажа.

Охарактеризованы основные повествовательные доминанты произведений на сюжетно-композиционном и хронотопном уровнях. Особое внимание обращено на игровой компонент в романах "Улисс", "Поминки по Финнегану", а также пародирование, использование аллюзий, реминисценций.

Прослежено взаимодействие циклического мифологического времени и времени художественного повествования, отмечается ориентация на миф как основной принцип построения художественной модели действительности.

Исследованы факторы формирования хронотопа Джойса и особенности его художественного воплощения. Определена роль мотива в нарративной организации и проанализированы механизмы сцепления мотивов. Описана важная особенность нарратива Джойса, определяющаяся как двойственная событийность: история и повествование о ней. Обосновываются черты нарративных моделей относительно разворачивания действия и повествования, которое предусматривает ракурс видения того, о чём рассказывается, меняющийся темп повествования.

Рассмотрены особенности интерференции дискурсов нарратора и персонажа, формы субъективизации повествования, способы смещения фокуса видения и восприятия с нарраторного полюса на персонажный.

Исследовано функционирование в текстах Джойса различных коммуникативных уровней и инстанций, с помощью которых осуществляется диалог между автором и читателем.

Ключевые слова: нарративные стратегии, нарративная модель, нарратор, персонаж, сюжетно-композиционная организация, хронотоп, фокализация.

Summary

Mitrousova T.V. Narratological Aspects of J. Joyce's Literary Evolution. - Manuscript.

Thesis for a Candidate's Degree on the Specialty 10.01.04 - Literature of Foreign Countries. - Tavrida National University named after V.I. Vernadsky. - Simferopol, 2011.

The thesis identifies the main functions of narrative models, their components and general peculiarities of J. Joyce's prose evolution. Using the narrative concept of textual analyses based on the theories of G. Genette, Tz. Todorov, V. Shmid, Sh. Rimmon-Kenan and the researchers of narrative texts (M. Bakhtin, Y. Lotman, V. Tupa, E. Meletinsky, O. Freidenberg), Joyce's literary texts have been analyzed in the aspect of narrative structure: plot, compositional, spacetemporal factors and their literary embodiment, the role of motif and mechanisms of motifs' cohesion. The double development as significant feature of Joyce's narrative has been determined. We have analyzed the narrative models regarding the events' development and narration, that provides the vision of narrated. The functioning of different communicative levels and instances in the writer's prose have been characterized, owing to which the communication between the author and a reader takes place.

Key words: narrative strategies, narrative model, narrator, character, plot, compositional organization, chronotope (an interdependent unity of time and space), focalization.

Размещено на Allbest.ru