Проблеми формування творчої особистості Миколи Гоголя і дискурс гімназії вищих наук у його художній спадщині

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми формування творчої особистості Миколи Гоголя і дискурс гімназії вищих наук у його художній спадщині

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Загальна характеристика роботи

У гоголезнавстві склалося декілька напрямків вивчення творчого і життєвого шляху Миколи Гоголя, до осмислення яких залучалися представники різних наукових шкіл. Один із продуктивних векторів розвитку наукової думки - біографічний, біля витоків якого стояв П.О. Куліш, визначився у середині ХІХ ст. Вивчення творчості Гоголя крізь призму біографії, зосереджене на дослідженні психологічних основ його творчої індивідуальності та усвідомленні духовно-релігійних шукань, привертало увагу І. О. Виноградова, В.О. Воропаєва, С.О. Гончарова, В.В. Зеньковського, К.В. Мочульского, Д.М. Овсянико-Куликовського та ін. Разом із тим протягом тривалого часу зауваження В.О. Десницького щодо формування світоглядних і творчих засад Гоголя у гімназичні роки залишалися без належної уваги. Хоч саме з ніжинським періодом життя пов'язують розвиток особистості Гоголя, формування релігійних переконань, вирішальних для його подальшого становлення як духовного письменника. Важливою для розуміння творчої еволюції Гоголя є думка В.О. Десницького щодо написаної в ніжинський період поеми «Ганц Кюхельгартен»: «…не можна зневажливо оминати перший твір Гоголя як «невдалу» спробу молодого художника, що неначе цілковито випадає з історії його поетичного і особливо - ідеологічного розвитку. В еволюції гоголівської ідеології «Ганц Кюхельгартен», ми вважаємо, має набагато більше значення, ніж думали до цього часу». Ця теза була розвинута В. Адамсом, який дійшов висновку про неперервний творчий розвиток Гоголя від «Ганца Кюхельгартена» до «Выбранных мест из переписки с друзьями».

Інтерес дослідників у останні десятиліття до теми «Гоголь і Україна» та її складника - ніжинського періоду біографії - обумовлений усвідомленням складних процесів становлення творчої особистості Гоголя і визначального впливу Гімназії на формування його життєвих і творчих орієнтирів. Аналітичний підхід Д.М. Іофанова дозволив розглянути творчість Гоголя у контексті діяльності Гімназії вищих наук. Надалі документально обґрунтоване дослідження цієї теми продовжили Є. М. Михальський та укладачі «Летописи жизни и творчества Николая Гоголя. Нежинский период (1820-1828)». Суттєвим поступом у вивченні ніжинського періоду, зокрема обставин «справи про вільнодумство», стали праці С.Й. Машинського, але й вони сьогодні потребують критичного підходу.

Першочерговим завданням у розробці актуальної теми постало вивчення соціо - та етнокультурного середовища, світу, що вплинув на формування особистості. Продуктивність такого погляду на гімназичний період життя Гоголя підтверджена роботами Ю.Я. Барабаша, Н. Є. Крутікової, Л.А. Пляшко, Г.В. Самойленка. Сформований у результаті цих досліджень виразний соціокультурний простір, осердям та вирішальним чинником існування якого була Гімназія, дозволив П.В. Михеду висловити обґрунтовану думку про існування «ніжинської літературної школи», представниками якої стали перші покоління випускників. Знання суттєво збагатилися працями О.К. Супронюк, присвяченими вивченню ніжинського оточення Гоголя, визначенню його літературних і побутових зв'язків, що дозволило підставно говорити про особливе, формоване на засадах естетичної єдності літературне середовище.

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю систематизації наукових здобутків гоголезнавців щодо ролі Гімназії вищих наук і особливостей духовного розвитку Гоголя. Взявши до уваги міркування Ю.Я. Барабаша, що «…підспудно, головним чином під впливом факторів позагімназичних, позанавчальних, йшов інтенсивний, почасти стихійний, почасти усвідомлений, цілеспрямований процес творчого визрівання», в роботі доводиться теза про вирішальну роль у ньому саме Гімназії. Головною рушійною силою розвитку творчої особистості Гоголя стали спільна діяльність і спілкування вихованців, зумовлені гуманітарним, енциклопедичним профілем закладу. Його визначила програма літературної освіти, у межах якої особливе значення мало викладання предметів словесного циклу як складової багатопредметного філософського курсу останнього триріччя. Важливу роль у формуванні особистості Гоголя і світоглядно-естетичних запитів гімназистів відігравали організація навчального процесу, а також можливість спільних занять із курсів словесності у старших класах.

Гімназія, як осередок культурного життя Ніжина і ключовий фактор у становленні особистостей вихованців, до яких належав і Гоголь, зберігала роль одного з визначальних чинників творчої свідомості, дискурсивно виявившись - із різною мірою інтенсивності у різні періоди діяльності - у його творах. Цей аспект присутності Гімназії в художньому світі Гоголя ще не був предметом окремого дослідження, що й визначило зміст нашої роботи.

У визначенні дискурсу в роботі використано теорію дискурс-аналізу Л. Філліпс і М. Йоргенсен, згідно з якою дискурс - це «…особливий засіб спілкування та розуміння оточуючого світу», що дозволило віднайти та означити дискурсивні маркери Гімназії в художній програмі Гоголевих творів.

Обраний напрям дослідження покликаний заповнити окремі лакуни, уточнити факти, що сприятиме формуванню неупередженого, позбавленого ідеологічних нашарувань радянської доби погляду на ніжинський період як один із ключових чинників становлення Гоголя, окресленню ейдологічної присутності Гімназії вищих наук у його художньому світі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов'язана із загальним напрямком досліджень кафедри світової літератури та історії культури Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя. Тема кафедри «Спадщина Миколи Гоголя: контекст та інтерпретація» затверджена Вченою радою Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя (протокол №7 від 02 лютого 2005 р.). Тема роботи затверджена на засіданні кафедри 29 грудня 2009 р. (протокол №5), Вченою радою університету (протокол №6 від 28 січня 2010 р.) та Науковою радою НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» при Інституті літератури імені Т.Г. Шевченка (протокол №1 від 4 лютого 2010 р.).

Мета дослідження полягає у вивченні формотворчого впливу на особистість митця соціокультурних та художньо-естетичних факторів ніжинського періоду на основі аналізу документальних джерел, літературно-критичних робіт, епістолярію, мемуаристики, художньої спадщини Гоголя.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань:

- простежити еволюцію наукової думки щодо значення ніжинського періоду біографії та ролі Гімназії вищих наук у формуванні творчої особистості Гоголя;

- встановити на підставі аналізу архівних і документальних джерел етапи формування гуманітарної освіти Гімназії вищих наук;

- визначити основні компоненти етнокультурного простору Ніжина як джерела творчих витоків Гоголя;

- проаналізувати особливості літературної підготовки Гоголя, зокрема, організацію викладання в Гімназії іноземних мов і словесності, а також російської мови і словесності;

- окреслити витоки формування літературної дихотомії «столиця - провінція» та концептів «учительство» і «страх» у ранній творчості та епістолярії митця;

- з'ясувати основні дискурсивні компоненти Гімназії в художній спадщині Гоголя.

Об'єкт дослідження - творча особистість Гоголя, його біографія, епістолярій і художня спадщина, комплекс історичних, історіографічних, архівних та наукових джерел, пов'язаних із ніжинським періодом життя.

Предмет дослідження - еволюція художньої свідомості Гоголя періоду навчання в Гімназії вищих наук; роль Гімназії у становленні світоглядно-естетичних засад творчості, значення етнокультурного простору Ніжина.

Теоретико-методологічну основу дослідження складають фундаментальні положення класичної та сучасної гуманітарної науки, представлені у працях Ю.Я. Барабаша, О.Г. Ковальчука, Н. Є. Крутікової, П.В. Михеда, М.В. Поповича та ін.; дослідженнях з рецептивної естетики про природу художнього мислення М.М. Бахтіна; структурно-семіотичних студіях Ю.М. Лотмана, В.М. Топорова; історико-культурній аналітиці Ю.В. Манна.

Основними методами дослідження є історико-культурний, історико-літературний, типологічний, компаративний, психологічний, герменевтичний, а також загальнонаукові методи (синтез, узагальнення, систематизація тощо).

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше комплексно досліджено «локус» Гімназії вищих наук як формотворчий чинник художньої свідомості Гоголя; уперше ключові змістовні домінанти його митецького доробку розглядаються крізь призму ніжинського періоду життя. Досліджені архівні матеріали з Відділу Державного архіву Чернігівської області в м. Ніжині вперше введені до наукового обігу.

Практичне значення обумовлене можливістю подальшого вивчення творчої особистості Гоголя в етнокультурному контексті.

Результати можуть бути використані у пошуково-дослідницькій діяльності, розробці лекцій з історії російської літератури ХІХ ст., вивченні культури краю. Матеріали, які лежать в основі дисертації, використовуються автором під час проведення літературно-краєзнавчих практик, у роботі студентського наукового гуртка, при написанні курсових робіт. Окремі факти були використані журналістами Українського радіо, телевізійного каналу «Інтер», науковцями Полтави для підготовки телевізійних програм, присвячених 200-літтю Гоголя.

Особистий внесок здобувача. Дисертація та всі опубліковані статті написані автором самостійно. Використання досліджень інших науковців оформлено відповідними покликами. Самостійним внеском автора у колективну роботу «Летопись жизни и творчества Н.В. Гоголя: нежинский период (1820-1828)» є укладання матеріалів 1822, 1824, 1826, 1828 рр., що зауважено при першому посиланні.

Апробація результатів дисертації. Дисертацію обговорено та схвалено на засіданні кафедри світової літератури та історії культури Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя. Основні положення дослідження виголошені на науково-практичних конференціях: «Гоголь у діалозі культур» (Ніжин, квітень, 1999), «VII Гоголівські читання» (Полтава, березень, 2004), «Ніжинська вища школа: історія та сучасність» (Ніжин, квітень, 2005), «VIII Гоголівські читання» (Полтава, квітень, 2006), ІХ Міжнародна конференція «Проблеми вивчення творчості Миколи Гоголя: підсумки і перспективи» (до 200-ліття від дня народження) (Ніжин, жовтень, 2007), Міжнародна науково-практична конференція, присвячена 15-літтю Київського Славістичного університету (Київ, лютий, 2009), «IХ Гоголівські читання» (Полтава, березень, 2009), Х Міжнародна конференція «Творча спадщина Миколи Гоголя і сучасний світ» (до 200-ліття від дня народження) (Ніжин, травень, 2009), Міжнародна наукова конференція «Місто-як-текст: літературні проекції» (Бердянськ, вересень, 2009), V Міжнародна конференція «Знаки питання в історії України: Україна на перехресті цивілізацій» (Ніжин, листопад, 2009); Всеукраїнській конференції «Творчість Віктора Забіли і естетичні пошуки українських романтиків ХІХ ст.» (Ніжин, жовтень, 2008), Круглому столі філологів і культурологів «Світ Гоголя: сучасні трактування» (Київ, березень, 2002); щорічних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу НДУ імені Миколи Гоголя.

Публікації. Основні результати дослідження викладено у 23 публікаціях, з них 17 - у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, семи підрозділів, висновків, списку використаних джерел (311 позицій). Обсяг основного тексту - 195 сторінок, загальний обсяг роботи - 229 сторінок.

Основний зміст дисертації

письменник гоголь гімназія гуманітарний

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, окреслено мету і завдання, об'єкт і предмет дослідження, визначено основні теоретико-методологічні засади, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення, наведено відомості про апробацію результатів.

Перший розділ «Проблеми вивчення історії Гімназії вищих наук» містить історіографію окресленої проблеми. У ньому з'ясовано роль Гімназії у поширенні гуманітарних знань в Україні, а також визначено особливості етнокультурного простору Ніжина, що знайшло опосередковане відображення в художній свідомості Гоголя.

Історіографія різнобічного висвітлення ніжинського періоду життя Гоголя - час перебування у Ніжинській гімназії вищих наук кн. Безбородька протягом 1821-1828 рр. - розглянута в першому підрозділі «Ніжинський період біографії Гоголя: історіографічний аспект». Аналіз рецепції Гімназії вищих наук у біографічному дискурсі Гоголя, починаючи з середини ХІХ ст., дає підстави говорити про неоднозначне ставлення гоголезнавців до Гімназії - від повного заперечення її впливу на Гоголя до визначення як негативного чи позитивного чинника у формуванні його творчої особистості.

У вивченні ніжинського періоду життя можна визначити кілька періодів, пов'язаних, перш за все, з реакцією громадськості, критики, а в подальшому і літературознавців на смерть Гоголя, яка спричинила першу хвилю інтересу до його біографії. Роковини життя і смерті кожного наступного десятиліття підтверджували статус Гоголя та його місце у каноні російської літератури і знову повертали до біографії як вірогідного джерела феномену творчості. Це дозволило виділити наступні періоди у вивченні творчості Гоголя, що характеризуються певними спільними дослідницькими тенденціями:

1) друга половина ХІХ ст.: 1850-1890-ті рр. представлені працями П.В. Владимирова, О.М. Кояловича, П.О. Куліша, М.О. Лавровського, Н. Надєждіна, А.Ф. Хойнацького, В. І. Шенрока, а також спогадами сучасників - О. Данилевського, І. Г. Кулжинського, В. Любича-Романовича, І. Пащенка;

2) початок ХХ ст.: у 1900-1930-ті рр. зусиллями представників культурно-історичної школи (В.О. Венгеров, О. І. Кирпичников, Н.А. Котляревський) були актуалізовані питання духовного розвитку Гоголя-митця, що окреслило новий напрям гоголезнавчих студій. Помітним явищем була публікація архівних матеріалів Гімназії (М.Н. Сперанський, І. О. Сребницький) та родини Гоголя (П. Є. Щеголєв), які стали важливим джерелом інформації про один із найменш вивчених періодів. Це сприяло з'ясуванню суспільної атмосфери ніжинського періоду та її впливу на формування особистості Гоголя (В. І. Савва). Відтак оприлюдненими матеріалами оперували й при встановленні ролі Гімназії вищих наук як освітньої інституції у долі Гоголя (П.О. Заболотський, Н. І. Коробка, М.Н. Сперанський), що позначилося на неоднозначності оцінок ролі Гімназії;

3) середина ХХ ст. стала певним науковим підсумком до роковин від дня смерті Гоголя, що засвідчила монографія Н. Є. Крутікової. Уважне вивчення кола можливих суспільних і художніх інтересів означеного періоду містять дослідження Д.М. Іофанова, С.Й. Машинського, М.Л. Степанова;

4) кінець ХХ - початок ХХІ ст.: вивчення ніжинського періоду біографії розвивається у різних напрямках, найважливіші з яких пов'язані з концепцією «ніжинської літературної школи» (П.В. Михед), дослідженням літературного оточення та кола читацьких інтересів Гоголя-гімназиста (О.К. Супронюк), розвитком історичних поглядів (В.Д. Денисов, Н.М. Жаркевич), особливостями формування його релігійних поглядів (І. О. Виноградов), становленням Гоголя - християнського мисленика (В.О. Воропаєв), вивченням біографії письменника у контексті ніжинського культурного середовища (Г.В. Самойленко) і як важливої складової у «хронологічній послідовності гоголівської біографії» (Ю.В. Манн).

Дослідження ніжинського періоду протягом років зазнало певної трансформації. Залишаються відмінності в оцінці періоду, але вони втратили категоричну полярність, що існувала на початку ХХ ст. Зміни у сприйнятті й вивченні гімназичних років як важливого фактору творчого розвитку Гоголя відкривають перспективи нового бачення його ранніх творів. Накопичений гоголезнавством матеріал, нові архівні документи дають підстави сприймати ніжинський період як цілісний проміжок життя, протягом якого відбулося заледве не вирішальне формування людської і творчої особистості Гоголя.

У другому підрозділі «Гуманітарні засади Гімназії вищих наук як визначальний чинник формування «ніжинської літературної школи» аналізуються обставини та історія становлення Гімназії. Установа закладалася на широкій гуманітарній основі за сприяння почесного попечителя О.Г. Кушельова-Безбородька та перших директорів В.Г. Кукольника й І. С. Орлая. Через це в роботі зосереджено увагу на визначальних для творчого розвитку вихованців освітніх принципах Гімназії, що уможливлює подальше вивчення феномену «ніжинської літературної школи» - появи когорти творчо обдарованих вихованців перших випусків та їхньої помітної ролі в літературно-художньому житті 20-30-х рр. ХІХ ст.

Аналіз документальних та архівних джерел, аналітичних матеріалів дозволив виділити в історії Гімназії кілька періодів діяльності та окреслити специфіку формування гуманітарного профілю закладу.

Перший період - 1805-1815 рр. - пов'язаний з діяльністю І. А. Безбородька - спадкоємця капіталів і провідника ідей О.А. Безбородька. Головна робота була сконцентрована на напрямках, пов'язаних з підготовкою документації та проекту споруди, акумуляцією фінансових засобів, забезпеченням та доставкою будівельних матеріалів і, що найголовніше, розробкою концептуальних засад структури і змісту нової школи на Лівобережній Україні.

Другий період - 1815-1821 рр., коли продовжувачем благодійницької справи, яка увінчалася відкриттям Гімназії, став О.Г. Кушельов-Безбородько. Його зусиллями і за участі В.Г. Кукольника була розроблена концепція викладання, заснована на європейській освітній практиці, з дев'ятирічним курсом вивчення дисциплін енциклопедичного змісту. Гімназія була орієнтована на гуманітарну освіту, пріоритетним було вивчення літератури та мов, здобуття широкого спектру знань, розвиток творчих потенцій вихованців.

Третій період - 1821-1826 рр. Гімназія склалася як освітня інституція цілком певного характеру за директорства І. С. Орлая. Оцінка його діяльності протягом століть зазнала змін. Сьогодні постать І. С. Орлая обґрунтовано бачиться І. О. Виноградовим як реальний прототип «ідеального наставника» з другого тому «Мертвых душ». Із періодом директорства І. С. Орлая пов'язане вираження творчих здібностей вихованців Гімназії і Гоголя, виявом яких стали літературні гуртки та об'єднання, виготовлення рукописних альманахів, художня творчість, аматорська театральна діяльність.

Четвертий період в історії Гімназії припадає на 1826-1832 рр. За директорства Д.О. Ясновського загострилося внутрішнє протистояння в Гімназії, почалося розслідування «справи про вільнодумство», знизився рівень професійності у викладанні, було втрачено енциклопедичний вектор освіти, що дає підстави вважати цей час періодом стагнації. Наслідком стало затверджене Статутом 1832 р. перепрофілювання Гімназії у фізико-математичний ліцей.

На загал історія Гімназії в основних своїх моментах відбиває характерні закономірності розвитку гуманітарної освіти першої половини ХІХ ст., на якій позначилися найголовніші політичні, соціальні й культурологічні протиріччя доби.

У третьому підрозділі «Роль етнокультурного простору Ніжина у формуванні художнього світу Гоголя» з'ясовується комплекс питань, пов'язаних з увиразненням творчої особистості Гоголя. На етнографічну складову, біографічні прикмети та українську природу творів Гоголя гімназичного періоду вказував В. Адамс, зіставляючи окремі картини ідилії «Ганц Кюхельгартен», опис річки Псел у «Сорочинской ярмарке» з ніжинськими листами митця. Урахування результатів вивчення Л.А. Пляшко, Г.В. Самойленком соціокультурного простору Ніжина і Гімназії вищих наук як його важливого топосу дозволяє зосередити увагу на тих історико-культурних концептах, що з плином часу в різних формах виявилися у творчості Гоголя. З Ніжином пов'язаний процес формування особистості митця, перебування в Гімназії стало для нього складним духовним і фізичним випробовуванням. Відірваність від домівки, тяжка душевна травма через втрату брата, з яким навчався у Полтаві, відчуття самотності у чужому ніжинському середовищі - все це сукупно сприяло увиразненню головної просторово-психологічної опозиції - «Ніжин / Василівка», «самотність / родина», втіленої у першому поетичному опусі Гоголя «Две рыбки».

Гімназія розширила простір Гоголевого світу, «універсальною формулою організації» (І. Мегела) ставала дорога як матеріалізований зв'язок із домівкою. Виведена за межі топографічного сприйняття, вона набувала широкого змісту, перетворювалася на сюжетоформуючий елемент художнього світу майбутніх творів.

Культурний простір Ніжина маркується двома домінантами. Перша - власне сам Ніжин у сплаві історичного минулого і сучасного Гоголю буття з рештками захисних укріплень міста-фортеці, обрядовою патріархальністю сільських передмість, численними храмами і церквами, інтенсивною торгівлею, ремеслами, поєднанням мовного і культурного середовищ національно і ментально різного населення. Героїчне минуле розвивало художній інтерес до історії, спілкування з мешканцями околиць визначало етнографічний вектор творчих запитів гімназистів. Високий рівень матеріальної культури Ніжина задовольняв і утилітарні, і духовні потреби, до яких належали мистецтво зведення культових споруд, іконопис, художнє різьблення. Різноплановий інтерес Гоголя до навколишнього світу і намагання знайти застосування новим знанням відтворює започаткована в Ніжині «Книга всякой всячины».

Другою домінантою була Гімназія, яка і своїм зовнішнім виглядом - чіткою логікою псевдокласицистичних ліній та пропорцій - і змістом навчання - культ академічних знань, книжне оточення і книжна мова, викладачі, що навчалися в європейських інституціях, - суттєво збагачувала духовне життя Ніжина.

Дослідження етнокультурного середовища Ніжина з урахуванням особливої духовної атмосфери Гімназії дає вагомі підстави розглядати ніжинський період біографії Гоголя як визначальний у формуванні художньо-образного складу мислення, пробудженні творчого начала, що наклало відбиток на його творчість.

У другому розділі «Особливості літературної освіти в Гімназії вищих наук: основні принципи та тенденції» об'єктом аналізу став зміст навчальних курсів словесних дисциплін і практика їх викладання, зокрема іноземних мов і літератури тими мовами, російської мови і словесності.

Викладання словесних наук у Гімназії було пов'язане з вивченням іноземних мов, що визначило зміст другого підрозділу «Зарубіжна література і іноземні мови як складові енциклопедичної освіти у Гімназії вищих наук».

У Гімназії з перших років існування створювалися необхідні умови для засвоєння іноземних мов, які вивчалися разом із курсами словесності. Запроваджена система навчання базувалася на західноєвропейській практиці і визначалася, за переконанням І. С. Орлая, дієвістю вивчення іноземних мов як засобу отримання нових знань, можливості долучитися до духовних надбань інших народів і сприяти розвитку особистості. Відповідно до такої настанови значна увага приділялася організації навчальної роботи: розподіл по відділеннях залежно від рівня підготовки, щоденні пообідні заняття з двох іноземних мов, залучення до роботи природних носіїв мов у якості наглядачів для розвитку мовної практики гімназистів, підбір кваліфікованих викладачів.

Крім нових мов - французької й німецької, - обов'язковою для вивчення була латина, особливий статус і вимоги до її викладання визначалися особою блискучого латиніста І. С. Орлая. Факультативно з появою грецьких дітей викладалася давньогрецька, що підтверджується листом Гоголя, записом в атестаті Є. Гребінки, спогадами А. Бородіна. У роботі аналізується програма викладання цього курсу за конспектом Х.М. Ієропеса.

Особливості вивчення латини розглядаються з урахуванням архівних джерел, зокрема конспектів проф. С.М. Андрущенка, а також спогадів про Гоголя латиніста І. Г. Кулжинського. З-поміж викладачів словесних наук І. Г. Кулжинський вирізнявся і літературними вподобаннями, і власною творчістю - філологічна підготовка гімназистів передбачала участь професійних літераторів. Саме таким був І. Г. Кулжинський - прозаїк, драматург, публіцист, співробітник літературно-критичних журналів.

Об'єктом аналізу в дисертації стали конспекти професора німецької словесності Ф.О. Зінгера, які разом зі спогадами Н. Кукольника, А. Бородіна, листом Гоголя про читання Шіллера підтверджують значну роль цього викладача у формуванні естетичних смаків вихованців. За спогадами О.О. Смирнової, вплив німецької класичної літератури на ранні твори визнавав сам Гоголь. Не випадково до тих літературних джерел, які надихали Гоголя на написання ідилії «Ганц Кюхельгартен», належать твори Ф. Шиллера, Л. Тіка, Й. Фосса, ґрунтовне вивчення яких передбачалося у гімназичних курсах.

У викладанні французької мови та словесності заслуговує на увагу діяльність І. Я. Ландражина. Про очікування цього професора та його приїзд до Гімназії писав батькам Гоголь. Аналіз архівних відомостей навчання із зазначенням видів робіт, конспекту, який містить загальну програму викладання у трьох відділеннях - граматичному, риторичному і поетичному, дозволив зробити висновок про особливості методики викладання І. Я. Ландражина. Для кращого опанування мови виконувалося багато вправ із вимови, вивчення слів, читання, перекладів і аналізу класичних французьких творів. У старших класах практикувалися переклади довільно обраного поетичного твору з подальшим читанням на уроці. Посиленню інтересу гімназистів до літературних занять і вправ сприяла також діяльність професора І. Я. Ландражина як бібліотекаря, що впливало на формування кола читання та відкривало доступ до творів, не передбачених програмою.

У світлі досліджуваного питання про програму літературної підготовки визначено суттєву роль іноземних мов і літератури тими мовами у формуванні естетичних смаків і розвитку творчого начала гімназистів.

У третьому підрозділі «Російська мова і словесність у системі гуманітарної освіти Гімназії» розглядається питання становлення російської філологічної науки на початку ХІХ ст. і ролі у ньому М. І. Греча, М.Ф. Кошанського, О.Ф. Мерзлякова, О.С. Нікольського, Я.В. Толмачова та інших авторів, підручники яких використовувались у навчальних закладах класичного типу Російської імперії, включаючи й Гімназію вищих наук.

У процесі літературної підготовки ніжинських гімназистів багатопредметному курсу російської мови і словесності приділялася особлива увага, відповідно до визначеного на державному рівні напряму і переконання І. С. Орлая, що рідна мова є віддзеркаленням духовного й інтелектуального потенціалу народу. Розроблена ним програма курсу відповідала концепції, згідно з якою словесність розглядалась як «…підготовча наука для вищих трьох академічних класів», де мають викладатися логіка і «вища словесність». Аналіз літературно-критичних, архівних джерел свідчить, що, за винятком молодших класів, викладання російської словесності у Гімназії вищих наук протягом усього часу її існування покладалося на професора П. І. Нікольського. Від його естетичних уподобань значною мірою залежало «коло попередніх прочитань» (Р. Барт) гімназистів, набуття культурного досвіду з подальшою проекцією на власну творчість, що обумовило увагу дослідників до особистості професора російської словесності й відтак породило неоднозначне ставлення до його діяльності.

Постать П. І. Нікольського розглядається на основі документальних свідчень В.Г. Кукольника, І. С. Орлая, що дає підстави сприймати його присутність у Гімназії вищих наук як вірнопіддане служіння імперії, зі своїм баченням як організаційно-виховного процесу, так і навчального в межах дисциплін курсу російської словесності. Акцентовано увагу на програмі, формах викладання, основних підручниках, завданнях, які часто мали творчий характер, що дозволило доповнити уявлення про сформовані класицистичним каноном естетичні смаки професора російської словесності, не позбавленого творчого хисту. Було визначене коло гімназистів старших класів, для яких проф. П. І. Нікольський читав спільні лекції з курсу «вищої словесності», розробляв вправи, що створювало передумови для творчого єднання. Аналіз успішності Гоголя з російської словесності в останньому класі на основі зіставлення тем і отриманих оцінок дозволяє зробити висновок про посилення інтенсивності навчання і, відповідно, покращення результатів у другій половині 1827-1828 навчального року. Рівень знань Гоголя за увесь 1827-1828 навчальний рік оцінюється четвертим результатом, що дає підстави говорити про його інтелектуальний і творчий розвиток.

У третьому розділі «Гімназичний період біографії Гоголя як етап становлення його творчої особистості» аналізуються своєрідність формування та функціонування дихотомії «столиця - провінція» у творах письменника, її ніжинська природа, досліджуються витоки його страху, початки ідей духовного покликання та апостольства.

Предметом аналізу першого підрозділу «Фактор літературної дихотомії «столиця - провінція» в ранній творчості та епістолярії Гоголя» стали особливості творення важливого у художній урбанії Гоголя дихотомічного концепту, заснованого на біографічних чинниках і реальних ситуаціях гімназичних років.

Витоки художньої дихотомії «столиця - провінція» у творах Гоголя і представників «ніжинської літературної школи» Є. Гребінки, В. Забіли, М. Прокоповича криються у свідомому протиставленні столиці і провінції, яке базувалося на економічних та культурних відмінностях і було однією із суттєвих характеристик державної моделі ХІХ ст. Не менш важливим чинником поставала реальність самого провінційного міста, яка не відповідала духовним запитам, породженим орієнтацією Гімназії на цілеспрямовану підготовку чиновників для служіння державі, художнім синонімом якої бачився Петербург. Міфологізований образ столиці твориться у гімназичному епістолярії Гоголя і постає як мета, знак долі, каталізатор романтичних мрій, коло спілкування товаришів-однодумців.

Життєві враження і набутий досвід складали основу для формування у художньому світі Гоголя міфологеми міста, яка без урахування провінційних Миргорода, топографічно невизначеного NN не набуває завершеного вигляду.

Реальне тло міфу провінційного міста (Миргород, Полтава, Ніжин) у художній моделі Гоголя забезпечується зображенням соціального середовища, предметів матеріальної культури, релігійних понять і духовного життя. Показово, що першим відомим художнім образом провінційного міста Гоголя став образ Ніжина у рукописній гімназичній сатирі «Нечто о Нежине, или Дуракам закон не писан». Назва юнацького твору вказує на особливий вектор бачення раннього Гоголя - сатиричний погляд на об'єкт ніби «ззовні», який еволюціонуватиме до вирішального у «Ревизоре» погляду «зсередини» - дослідження драми «душевного города».

Не менш важливим для розуміння художньо-образної моделі світу Гоголя є виділення просторово-смислових концептів провінційного міста, визначених назвами розділів сатири. Характерні для циклічного життя провінційного міста дії чи процеси (вибори у магістрат, освячення церкви, розпуск - з'їзд студентів, обід у поважної особи, ярмарок), які є ознакою «бываний» (М.М. Бахтін), забезпечують цілісність іронічно зображеної картини - «нечто о Нежине».

Увага до актуальної в Ніжині грецької теми підтверджується назвами двох розділів - «Освящение церкви на греческом кладбище» і «Выбор в греческий магистрат», що у подальшому («Ганц Кюхельгартен», «Мертвые души») отримало художнє втілення у різнопланових грецьких мотивах. Унаслідок специфіки «окраїнного» міста у творах Гоголя реальна його подія (освячення церкви) ставала основою, на якій щось дріб'язкове, не гідне уваги поставало рельєфно й гіперболізовано - розміщення парафіян у церкві приставом, який піклувався про одяг однієї із провінційних модниць («Мертвые души»), чи, навпаки, як дві рівновеликі події - освячення церкви і втрата ґудзика городничим під час цієї церемонії («Повесть о том, как поссорился Иван Иванович с Иваном Никифоровичем»).

Заявлена у назві розділу сатири «Всеедная ярмарка» тема, як художня ознака етнокультурного простору Ніжина, виявляється у розробці «Вечеров на хуторе близ Диканьки» на різних рівнях - сюжетах, образах, поетиці. Меншою мірою ця тема присутня в інших творах Гоголя.

Назва «Роспуск и съезд студентов» закладена алгоритмом ніжинського буття, відповідність якого підтверджена епістолярієм Гоголя-гімназиста й увиразнена антиномією «воля» / «неволя». У реальному житті Гоголя і художньо-образному світі «Тараса Бульбы» «неволя» асоціюється зі шкільним життям, тоді як синонімом «волі» для гімназиста Гоголя була Василівка з її патріархальною статикою, а для синів Тараса, колишніх бурсаків, - Січ.

Назва розділу «Обед у предводителя дворянства П^***» актуалізує тему «значительного лица». У Гоголевій моделі світу образ міста маркується типологічним рядом персонажів, серед яких «значительному лицу» відведене належне місце і яке за всієї варіативності слугує важливою характеристикою ієрархічності. Природа і семантичне наповнення образу «значительного лица» мають тісний зв'язок з ніжинською реальністю, в якій не останню роль відігравали царські або наближені до них столичні особи. Відвідини Ніжина Катериною ІІ для гімназистів були історією, а очікування візиту Миколи І, який проїхав містом «інкогніто», - дійсністю, яка відображена в епістолярії та мемуарах колишніх вихованців Гімназії. Подібні події у провінційному місті міфологізувалися, особливо у гімназичному середовищі, де майбутнє бачилося у служінні державі й пов'язувалося зі столицею. Формуванню гоголівського міфу про царя сприяла й особиста історія близьких до його родини осіб - В.В. Капніста, який супроводжував імператрицю українськими землями, Д.П. Трощинського зі стрімким кар'єрним злетом. Унаочненням щасливого випадку, який сприяв би реалізації мрії, могли стати особисті контакти вихованців у стінах Гімназії. Присутність на екзаменах і у класах «значительного лица» - державного чиновника (М.М. Сперанського, Е.Б. Адеркаса) - відкривала перспективи здібним вихованцям, як, наприклад, К. Базилі, Є. Гребінці. Їм обіцяли покровительство у Петербурзі. Еволюція образу «значительного лица» - від позначення у назві рукописної сатири до повнокровного побутування у художньому просторі творів Гоголя - досить продуктивна. Одним із аспектів означеної проблеми, як вказано у роботі, стала тема «маленької людини».

Тож можна підставно вважати розділи сатири («Освящение церкви на греческом кладбище», «Выбор в греческий магистрат», «Всеедная ярмарка», «Обед у предводителя П***», «Роспуск и съезд студентов») визначеними топосами, які у наступних творах окреслюватимуть обриси провінційного міста, його «реально-житейське тло». Одним із провідних мотивів ранніх творів Гоголя став мотив провінції як географічної, так і духовної.

«Досвід Гімназії і формування центральних концептів творчості Гоголя: учительство і страх» визначили зміст другого підрозділу. Досліджується особливий «мікрокосм» Гімназії, витворений синтезом «…сучасних європейських і породжених національною традицією й імперським ґрунтом ідей» (П.В. Михед), у якому розвивались амбіції вихованців, першочергово пов'язані з особистою духовною і творчою еволюцію.

Звернення пізнього Гоголя до своїх дитячих вражень і обрання своїми конфідентами у спілкуванні на морально-етичні теми саме товаришів по Гімназії підтверджують її важливу роль у формуванні засадничих світоглядно-художніх й етико-релігійних ідей письменника.

У локусі Гімназії домінантною фігурою, на якій замикалося життя Гоголя і його товаришів, ставав учитель / наставник, своєрідне «значительное лицо» цього соціуму. Відпочатково особа наставника за таких умов мала дуалістичну природу. З одного боку, він зобов'язаний підтримувати офіційно регламентовану гімназичну ієрархію, що мало сприяти вихованню християнських чеснот, запобіганню негідних учинків, усвідомленню страху Божого і обов'язкової відповідальності за скоєне. З іншого ж, учитель поставав у дещо іншій іпостасі, коли це стосувалося знань. Тому особливої ваги набувало спрямоване на слухача слово наставника, яке лунало з кафедри, доносило інформацію, емоційно впливало, слугувало можливим зразком. Слово як засіб комунікації передавало книжні знання, життєві напучування, вчило гімназистів нормам моралі, за порушення яких вони покликані відповідати перед Богом.

Учитель був провідником до «макрокосму» - світу, в якому циркулюють ідеї, думки, культивуються знання, що, своєю чергою, підвищувало його статус, забезпечувало авторитет і робило прикладом для наслідування. Водночас індивідуальні інтенції Гоголя, породжені критичним ставленням до викладацького середовища в останній період навчання, що підтверджується його епістолярієм, зумовлюють особливий діалог зі світом: він сам володіє знанням, він пережив, він хоче застерегти.

Певно, це одна з причин суперечливості образу вчителя у художньому світі Гоголя, у якому він часто виступає у пародійованому світлі, хоч буває і хранителем високої істини. Імовірно, у неоднозначному змалюванні образу вчителя і сприйнятті його іншими героями відбилося Гоголеве ставлення до професорів Гімназії, відобразилися думки про ідеального наставника, здатного не лише доносити конкретні знання, але й наповнити своє слово особливим значенням і змістом.

Ейдологічна присутність наставника у творах Гоголя та інших ніжинських гімназистів помітна на різних рівнях - від простої фіксації етапів життя у мемуарних нарисах до можливого різновекторного художнього діалогу. Один з таких напрямків пов'язаний з концептом страху, початки якого, продуковані Гімназією, визначили одну з центральних тем творів Гоголя - тему страху, що корелюється з особливим змістом учительного слова.

Концепт страху у Гоголя визначається двома виразними парадигмами - християнською з притаманним їй особливим поняттям «страху Божого» і буденною, породженою реаліями земного життя, необхідністю жити у незнайомому, часто непривітно ворожому світі.

Пошуки витоків Гоголевого страху періоду його навчання в ніжинській Гімназії вищих наук із проекцією на його майбутнє становлення як художника і православного мисленика базуються на документальних джерелах і архівних матеріалах. Із суб'єктивного дитячого відчуття страх трансформувався до рівня особистої відповідальності перед Творцем, розуміння особливої сутності художнього слова - його «нравоучительной стороны» як засобу викорінення суспільних недоліків і виховання «внутрішньої» людини у «Выбранных местах из переписки с друзьями».

Гімназія вищих наук для Гоголя поступово перетворилася на інституцію, здатну впливати на людину, преображати її, формувати уявлення про світ, синтезувавши різні форми впливу: особливою атмосферою серед співучнів, церковно-релігійними настановами, книжною вченістю. Вона заклала той досвід, який згодом матеріалізувався у пізніх листах і творах Гоголя виразним наставницьким дискурсом.

У Висновках викладені основні результати дослідження обставин і особливостей освітньо-духовної активності Гімназії вищих наук в умовах етнокультурного простору Ніжина, що дозволило з'ясувати низку питань щодо виявлення світоглядно-гуманістичних, духовно-релігійних пріоритетів її засадничих принципів та дискурсивної моделі, яка визначає мисленнєвий простір художньої рефлексії Гоголя.

На основі дослідження широкого спектру друкованих джерел було проаналізовано стан наукового вивчення проблеми ніжинського періоду біографії і впливу Гімназії вищих наук на формування творчої особистості Миколи Гоголя. У процесі роботи на засадах історико-порівняльного підходу було відтворено хронологію розвитку літературно-критичної і наукової думки про цей період із проекцією на письменницьку та апостольську діяльність Гоголя. Уже у перших біографічних дослідженнях приділялася увага гімназичним рокам Гоголя, що відповідало обраній методології «біографічного» підходу, який передбачав вивчення родинного кола, системи виховання й освіти, початкового літературного середовища, в умовах якого формувалися творчі запити письменника, увагу до побутових і життєвих фактів, вияву духовного впливу наставників. Життєпис збагачувався за рахунок наявних документальних, мемуарних, епістолярних матеріалів і почасти апокрифічних включень, що відпочатково сприяло міфологізації образу, разом із тим цілком узгоджуючись із визначальною для біографічних практик ХІХ ст. ідеєю «видатної людини», що ускладнювало об'єктивну картину дослідження. Такі біографії стали точкою відліку в історії вивчення ніжинського періоду життя Гоголя.

Публікації та коментування архівних матеріалів Гімназії вищих наук, епістолярію Гоголя уможливили нові підходи до висвітлення гімназичних років письменника. На початку ХХ ст. увага до постаті Гоголя, викликана річницями його життя та смерті, сприяла появі публікацій і досліджень підсумкового характеру, новизна яких зумовлювалася розвитком наукового знання про людину і філософію творчості. Саме в цей час визначилися дві полярні оцінки ролі (позитивна - П.О. Заболотський, І. О. Сребницький, негативна - Н. І. Коробка, М.Н. Сперанський) Гімназії вищих наук. Аналіз присвячених Гоголю літературознавчих праць останніх десятиліть підтверджує увагу науковців до біографії і творчості письменника та свідчить про визнання важливості гімназичних років у формуванні його світоглядних засад і творчих здібностей. Досліджено історію функціонування означеного питання в гоголезнавстві та рівень уваги і різновекторність оцінок на різних етапах розвитку інтелектуальної думки, починаючи від середини ХІХ ст.

Вивчення джерельної бази історії Гімназії вищих наук, що постала на Лівобережжі втіленням освітньої моделі реформаторських заходів Олександра І, виявило динаміку оформлення концептуального ядра засадничих гуманітарних ідей, які стали визначальними і для формування літературної школи, і для розвитку індивідуального творчого начала у Гоголя та його співучнів. Відповідаючи на культурні й освітні запити українського дворянства, Гімназія вищих наук готувала посадовців для імперії, забезпечуючи при цьому розвиток творчого і духовного потенціалу вихованців.

У процесі аналітичного вивчення архівних, мемуарних, історичних матеріалів та літературно-критичних робіт встановлено, що у розвитку та становленні Гімназії вищих наук можна виділити чотири періоди. Найбільш продуктивні, пов'язані з діяльністю перших директорів В.Г. Кукольника та І. С. Орлая, характеризувалися концентрацією інтелектуальних ідей і здатністю до сприйняття західноєвропейських гуманітарних віянь, привнесених запрошеними до Ніжина викладачами. Вони мали ґрунтовну освіту, отриману в провідних навчальних закладах Росії та Європи. Вартим уваги залишається факт їхньої належності до масонських кіл, що актуалізує питання їхньої місії у Гімназії вищих наук, яку за таких обставин варто сприймати як культурно-гуманітарний осередок просвітницько-масонського руху на Лівобережній Україні. Показово, що саме у цей час відбувався процес формування творчої особистості Гоголя, з'явилися перші аматорські вистави, літературні твори і журнали гімназистів, відбувся перший випуск вихованців Гімназії.

Величезне значення для формування художнього світу Гоголя мав етнокультурний простір Ніжина. До його характерних складників, художню репрезентацію яких у прямій чи опосередкованій формі віднаходимо в літературній творчості Гоголя, належать: яскраве історичне минуле Ніжина, багате на значливі події та постаті; розвиток ремесел, типових для історично розвиненої міської культури; наявність значної кількості культових споруд, що свідчило про важливість історичного статусу міста з високою культурою будівництва; унікальність функціонування двох центрів влади, один з яких - магістрат - регламентував діяльність грецької колонії; сільський спосіб життя міських околиць, який відкривав світ народного мистецтва і звичаїв; специфічний ритм міста, що визначався проведенням ярмарків за православним календарем. Усе це пробуджувало у гімназистів інтерес до історії, фольклору, до міста й окремих людей і знайшло відгук у творах. У цьому етнокультурному просторі Ніжина Гімназія своїм статусом, діяльністю, наявністю домової церкви забезпечувала можливі ділові, освітні, релігійні, культуротворчі, особистісні контакти з містом, що й обумовило її дискурс у художній спадщині Миколи Гоголя.

Аналіз документальної та історико-літературної бази підтверджує, що одним із найважливіших факторів, який мав вирішальний вплив на формування творчої особистості Гоголя, стало викладання у Гімназії наук гуманітарного циклу. Особлива роль відводилась іноземним мовам і словесності, що були необхідною умовою розвитку особистості й засобом доступу до європейських культурних надбань. Гімназія дала багатьом вихованцям навички читання іноземними мовами, можливість познайомитися із зарубіжною літературою, перший досвід спілкування з викладачами - носіями мов ментально інших народів. Достатньо підстав констатувати, що витоками уваги до іноземних мов, яка була властива Гоголю протягом тривалого часу, він був зобов'язаний Гімназії. Навчання у Гімназії залишило глибокий слід у душі Гоголя. Проведений аналіз дозволяє говорити, що протягом усього творчого життя він вів своєрідний діалог із Гімназією, що знайшло вияв на різних рівнях - від образу провінційного міста до образу «значительного лица», а у сукупності сформувало дискурс Гімназії у творчості Гоголя.

Гуманітарна програма Гімназії вищих наук передбачала викладання багатопредметного курсу російської мови і словесності. На підставі архівних і документальних джерел, аналізу навчальних посібників, конспекту й програми, навчальних творчих завдань з російської словесності з'ясовані особливості викладання курсу проф. П. І. Нікольським, які розглядаються як одна з передумов формування літературної школи. Окрема увага приділяється успішності Гоголя з курсу російської словесності, яка стала кращою в останній рік його навчання.

Обґрунтованим є висновок: глибоким знанням творів класичної російської літератури XVIII ст. та її теоретичних засад ніжинські гімназисти були зобов'язані П. І. Нікольському, але, всупереч йому, намагалися торувати власні шляхи до нової романтичної естетики, задовольняючи духовні запити за допомогою періодики з гострими дискусіями на літературні теми, приватної учнівської бібліотеки, рукописних журналів і перших проб пера.

У дослідженні визначені джерела і роль Гімназії у формуванні дихотомічного концепту «столиця - провінція», петербурзького міфу, «значительного лица», типових для представників ніжинської школи, зокрема Гоголя. На підставі аналізу назв розділів рукописної сатири «Нечто о Нежине…» обґрунтовано важливість включення образу Ніжина до міфосистеми міста у Гоголя.

Аналіз гімназичного епістолярію Гоголя, мемуарних, документальних свідчень дозволив розглядати цей етап його біографії як складний процес становлення творчої особистості. Витоки страху, образ учителя у другому томі «Мертвых душ», ідея учительства, наративна стратегія проповіді у Гоголя з проекцією на його апостольство безпосередньо пов'язані з ніжинським періодом, із соціальними умовами, релігійними, духовно-культурними факторами Гімназії вищих наук.

Вивчення творчого доробку Гоголя, зокрема першого етапу його діяльності, яким є ніжинський період, дозволив встановити значимість освіти у Гімназії для митця, зв'язок з нею визначальних тем і концептів його творчості, що відкриває нові перспективи для подальших наукових студій.

Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях

1. Якубіна Ю. Про витоки Гоголевого страху (ніжинський період) / Юлія Якубіна // Сіверянський літопис. - 2001. - №3. - С. 101-107 (0,4 др. арк.).

2. Якубина Юлия. К истокам страха у Гоголя (нежинский период) / Юлия Якубина // Гоголезнавчі студії / відп. ред. П.В. Михед. - Ніжин: НДПУ ім. М. Гоголя, 2001. - Вип. 7. - С. 27-35 (0,4 др. арк.).

3. Якубина Ю.В. Православный календарь в жизни Гоголя-гимназиста / Ю.В. Якубина // Література та культура Полісся / відп. ред. і упор. Г.В. Самойленко. - Ніжин: НДПУ, 2002. - Вип. 16: Спадщина М. Гоголя в сучасних дослідженнях (до 150-річчя від дня смерті письменника). - С. 8-15 (0,3 др. арк.).