Гра, як художній прийом в епічному тексті (на матеріалі прози українських письменників 10-20-х років ХХ ст.)

Отже, гра як літературознавча проблема нерозривно пов'язана із естетичною оцінкою твору. Тому ігровий художній прийом у епічному тексті мислиться, перш за все, як такий спосіб організації художнього висловлювання, що зміщує центр художньої цілісності від повідомлюваного до коду. Гра як художній прийом руйнує автоматичну і стереотипну рецепцію, тому естетичний потенціал ігрових прийомів пов'язаний, перш за все, із інтенсивністю впливу на сприйняття, яка зумовлена ефектом новизни та неочікуваності. Активізація ролі читача як партнера у грі, його свобода в естетичному судженні та інтерпретації тексту виявляє загальноєвропейську тенденцію суб'єктивізації естетичного. Це свідчить про те, що українські мистецькі шукання початку ХХ ст. прямо пов'язані із європейським контекстом і розвитком кантівської естетичної традиції.

Основні положення дисертації відображені в таких публікаціях

1. Жигун С.В. Ігрове начало у творчості Миколи Хвильового / С.Жигун // Літературознавчі студії: Збірник наукових праць. Випуск 12. - К. : Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2005. С.165-169.

2. Жигун С.В. Творчість Гната Михайличенка: особливості нарації / С.Жигун // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. Випуск 12. - К. : Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, 2006. - С.5-8.

3. Жигун С.В. Гра як художній прийом у новелах Гната Михайличенка / С. Жигун // Літературознавчі студії: Збірник наукових праць. Випуск 16. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2006. - С.86-90.

4. Жигун С.В. Роман Леоніда Скрипника «Інтелігент»: ігрові стратегії / С.Жигун // Літературознавчі студії. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. _ Випуск 19, ч. 1. - К. : ВПЦ “Київський університет”, 2007. - С.98-103.

5. Жигун С.В. Феномен гри: аспекти дослідження / С.Жигун //Філологічні семінари.-- Випуск 10, - К. : ВПЦ «Київський університет», 2007.--С.170-177.

Анотація

Жигун С.В. Гра як художній прийом в епічному тексті (На матеріалі української прози 10-20-х років ХХ ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю - 10.01.06. - теорія літератури. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2008.

У роботі систематизовано сукупність підходів до феномену гри за чотирма парадигмами: міфологічною, біологічною, філософською та парадигмою стратегій. У межах філософської виокремлено естетичну, антропологічну, герменевтичну, психоаналітичну, лінгвістичну та постмодерністську школи. Розкрито теоретичні засади співвіднесення літератури та гри: висвітлено ігрову сутність мистецтва; “ігрові” та “неігрові” літературно-мистецькі періоди; ігровий стиль, ігрову поетику. Розглядаються форми вияву гри у літературному побуті та питання ігрової поведінки письменника.

Дисертація висвітлює ігрові принципи художньої організації тексту на різних його рівнях: наративному, тематичному, інтертекстуальному, мовно-стильовому. Ігрові прийоми нарації залучають читача до творчої лабораторії автора та забезпечують тексту полісемантичність. Ігрові прийоми тематичного зрізу ініціюють у тексті подвоєння та виникнення утаємниченого знання, що розкривається лише посвяченим. Таким “прихованим” знанням може ставати й інтертекст. Гра ресурсами мови актуалізує естетичний ефект, руйнуючи автоматичне сприйняття. Естетичний потенціал ігрових прийомів пов`язується із інтенсивністю впливу на сприйняття, яка зумовлена ефектом новизни та неочікуваності.

Ключові слова: Гра, ігровий прийом, метапроза, інтертекст, автор, читач.

Аннотация

Жигун С.В. Игра как художественный прием в эпическом тексте (На материале украинской прозы 10-20-х годов ХХ столетия). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности - 10.01.06. - теория литературы.- Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2008.

В работе систематизированы подходы к феномену игры по четырем парадигмам: мифологической, биологической, философской и парадигме стратегий. В рамках философской парадигмы выделены эстетическая (И.Кант, Ф.Шиллер), антропологическая (И.Гейзинга, Р.Кайо), герменевтическая (Г.-Г. Гадамер), психоаналитическая (З.Фрейд), лингвистическая (Л.Витгенштейн) и постмодернистская (Ж.Деррида) школы. Раскрыты теоретические принципы соотношения литературы и игры: показана игровая сущность искусства; «игровые» и «неигровые» литературно-художественные периоды; игровой стиль, игровая поэтика. Рассматриваются формы проявления игры в литературном быту и вопросы игрового поведения писателя. Среди характерных черт игровой атмосферы изучены мистификации, литературные маски и псевдонимы, агональность отношений между литературными группами.

В диссертации рассмотрены игровые принципы художественной организации текста на разных его уровнях: нарративном, тематическом, интертекстуальном, языково-стилевом. Игровые приемы наррации, в частности метапроза, вовлекают читателя в творческую лабораторию автора, играют с культурной традицией и обеспечивают тексту полисемию. Ряд других приемов (фрагментация, синтез искусств, обращение к особенностям «Ты»-формы наррации, литературная западня) призваны акцентировать внимание читателя от сообщаемого на способ сообщения.

Игровые приемы тематического среза инициируют в тексте двойственность (произведения, читательской реакции). Также рассматривается полисемантичность игры как предмета изображения: игры и представления, психологическая игра, музыкальная, интриги. Подчеркивается, что игра характеризирует как общество в целом, так и отдельных героев, в некоторых случаях становясь символом жизни и творчества. К тематическим игровым приемам также относится частная мифология, которая определяет появление тайного смысла, раскрывающегося только посвященным.

«Скрытым» знанием может становится и интертекст, благодаря которому происходит отбор читателей, способных к адекватному восприятию произведения. Кроме того, интертекст формирует нелинейность произведения, что объединяет читателя с игроком возможностью выбора.

Игра средствами языка (окказионализмы, обыгрывание семантики слов, каламбуры, актуализации двойного значения, эрративы, катахрезы, разрушение логических и стилистических норм) направлены на активизацию поэтической функции языка и обращены к его нереализированным возможностям. Как игра на границе поэзии и прозы в диссертации рассматривается явление орнаментальной прозы. Проведенный анализ образцов языковой игры демонстрирует, что сфера использования последней неограниченна комическими текстами, ведь игровые приемы, разрушая автоматическое восприятие, актуализируют эстетический эффект, вытесняя внеязыковую действительность из центра художественной коммуникации на периферию.

Функционирование игровых приемов зависит от художественной системы, к которой относится произведение. В прозе писателей-модернистов (М.Хвылевой, Ю.Яновский) игровые приемы трансформируют обыденность и открывают другую реальность, в которой актуализируется эстетическое. В произведениях писателей-авангардистов (Г.Михайличенко, М.Йогансен, Ю.Шпол, Г.Шкурупий, Л.Скрипник) игра становится источником эксперимента и способствует освобождению читателя от давления стереотипов.

Таким образом, игровой художественный прием в эпическом тексте мыслится, прежде всего, как такой способ организации художественного высказывания, который смещает центр художественной целости от сообщаемого на код. Эстетический потенциал игровых приемов связывается с интенсивностью влияния на восприятие, которая обусловлена эффектом новизны и неожиданности.

Ключевые слова: игра, игровой прием, метапроза, интертекст, автор, читатель.

Summary

S.V. Zhygun. Play as artistic device in epic text (Оn the material of the Ukrainian prose in the first and second decades of XX century). - Manuscript.

Dissertation for a degree of a candidate of philological sciences in specialty - 10.01.06.- theory of literature.- Kyiv National University by Taras Shevchenko, Kyiv, 2008.

The whole complex of points of view on the phenomenon of play according to four paradigms: mythological, biological, philosophical and paradigm of strategies has been systematized in the work. Aesthetical, anthropological, hermeneutic, psychoanalytical, linguistic and postmodernist schools are distinguished in the limits of philosophical paradigm.

The theoretical principles of correlation of literature to play are disclosed: the play nature of art, “playable” and “unplayable” literary-artistic periods, play style, play poetics are shown. Forms of play manifestation in literary mode of life and problems of writer's play behavior have been considered.

The thesis deals with play principles of artistic organization of text on its different levels: narrative, thematic, intertextual, linguistic-stylistic. Play devices of narration involve reader in an author's creative laboratory and ensure the polysemy of text. Play devices of thematic nature arouse duality in text and appearance of the secret knowledge, which becomes clear only to initiated persons. An intertext can become such a “covered” knowledge. Play actualizes aesthetic effect by means of language, destroying mechanical perception. The aesthetic potential of play devices is connected with intensity of influence on perception that is caused by the effect of novelty and unexpectedness.

Key words: game, play, play device, metaprose, intertext, author, reader.

Размещено на Allbest.ru