Образ Божої Матері у фольклорі: українська апокрифічна традиція

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ОБРАЗ БОЖОЇ МАТЕРІ У ФОЛЬКЛОРІ: УКРАЇНСЬКА АПОКРИФІЧНА ТРАДИЦІЯ

Спеціальність 10.01.07 - фольклористика

КМЕТЬ ІРИНА ФЕДОРІВНА

Львів2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі української фольклористики імені академіка Філарета Колесси Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент

Вовчак Андрій Степанович,

Львівський національний університет

імені Івана Франка,

доцент кафедри української фольклористики

імені академіка Філарета Колесси

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук

Мельник Ярослава Іванівна,

Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України,

старший науковий співробітник відділу української літератури

кандидат філологічних наук, доцент

Наумовська Олеся Владиславівна,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, доцент кафедри фольклористики

Захист відбудеться 22 травня 2009 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.13 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Університетська, 1).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Львівського національ-ного університету імені Івана Франка (79605, м. Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розіслано 11 квітня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук, доцент Я. І. Гарасим

Загальна характеристика роботи

божий матір апокриф фольклор

Актуальність дослідження. Український народний світогляд доби середньовіччя та модерного часу є результатом глибинної трансформації уявлень, позначених впливом християнських ідей і відображених у писемній та усній апокрифічній творчості, еортологічній традиції, іконографічному мистецтві, комплексах обрядодій, пов'язаних із вшануванням сакральних осіб тощо. Пізнати процеси таких змін та їх утвердження в народній культурі дають змогу дослідження уснословесної творчості, яка стала одним із найважливіших джерел збагачення традицій народного християнства. Окремим пластом фольклору у контексті засвоєння народною культурою християнських ідей є твори на біблійну тематику: про Бога, сотворення світу, святих, а також про Божу Матір. Матір Ісуса Христа, Богородиця, Пресвята, Пречиста Діва Марія, Заступниця, Опікунка усіх людей, Цариця Неба і Землі, посідає особливе місце в українській духовності. У цих найчастіше вживаних українських словесних окресленнях відобразилася сутність земного та небесного життя Божої Матері - те, про що можемо довідатися і що можемо зрозуміти саме завдяки канонічній та апокрифічній традиціям. Апокрифічні твори про Божу Матір та Її Сина Ісуса Христа настільки глибоко вкоренилися і набули такої популярності в українській усній словесності, що можемо говорити про цілий комплекс марійного фольклору: легенд, пісень, духовних віршів. Усе це дає змогу збагнути велич і простоту, красу зовнішнього та внутрішнього світу цієї постаті у народному розумінні.

Важливість вивчення образу Божої Матері в словесному мистецтві зростає і з огляду на те, що в українській народній культурі багато століть поспіль залишається актуальною ідея заступництва - Покрову Божої Матері. Апокрифічний образ Богородиці відобразився не лишe у народній культурі, але й у професійному мистецтві - іконописанні, релігійному малярстві та літературній творчості письменників давньої, нової та новітньої доби.

Вивчення образу Богородиці в українській апокрифічній традиції дає змогу сформувати визначальні методологічні принципи дослідження апокрифіко-фольклорних взаємин, застосувати новітні підходи та розробки у відтворенні архетипів, характерних для ментальності українського народу (наприклад, архетипу Матері).

Тема дисертації є актуальною і з огляду на брак сучасних наукових досліджень богородичного пласту фольклору в українській науці. Найактивніший період вивчення богородичної апокрифіки в Україні охоплює кінець ХІХ - початок ХХ ст. і пов'язаний з іменами М. Драгоманова, І. Франка, М. Сумцова та ін. Упродовж ХХ ст. вивчення цієї проблематики залишалося у рамках методик і методологій, відомих з праць згаданих авторів.

Сучасні богородичні студії за кордоном (передусім в національних історіографіях слов'янських країн) дають змогу збагнути перспективність запропонованого дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проблематика дисертації відповідає науковим програмам і навчальним планам кафедри української фольклористики імені академіка Філарета Колесси Львівського національного університету імені Івана Франка, зокрема темі “Сучасна фольклористика: стан і перспективи” (шифр - 0103U005956).

Мета дослідження - з'ясувати специфіку художнього образотворення Божої Матері в апокрифах та апокрифічних творах українського фольклору на рівні сюжету, поетикальних засобів через співдію апокрифічної літератури та уснословесної традиції. Мета конкретизована у таких дослідницьких завданнях:

систематизувати погляди дослідників української усної словесності на взаємозв'язки апокрифу та народної творчості;

опрацювати історіографічні та джерельні матеріали, пов'язані з вивченням образу Божої Матері в церковній і народній традиціях на теренах України;

з'ясувати суть апокрифу й апокрифічного, вияви апокрифічного в усній словесності, а також способи взаємодії фольклорної та апокрифічної традицій;

дослідити специфіку апокрифічних творів української словесності, особливості творення апокрифічних сюжетів та образів у фольклорі (народних легендах, колядках);

виявити художні особливості апокрифічного словесного зображення Божої Матері, Її зовнішності та внутрішнього світу в літературних апокрифах (зокрема і в гомілетичній традиції) і в апокрифічних творах усної словесності через з'ясування способу вираження та сприйняття важливих подій Її життя;

з'ясувати специфіку образотворення на сюжетному рівні, який в апокрифічній уснословесній традиції виражений у “поетичній біографії героя”;

з'ясувати функціональний аспект образу Божої Матері в українській літературній та фольклорній апокрифічній традиціях, зокрема Її роль в житті Сина, в спасінні людства;

дослідити художню роль системи персонажів, які оточують Божу Матір упродовж Її життя, їх вплив на формування образу;

вказати на особливості апокрифічного образотворення Богородиці в іконописній традиції та релігійному малярстві.

Об'єкт дослідження - апокрифи й апокрифічні твори усної словесності (народні легенди, колядки, щедрівки, духовні вірші), головною або однією з головних постатей яких є Божа Матір.

Предмет дослідження - специфіка творення образу Богородиці в апокрифічній літературі та в українських апокрифічних творах усної словесності (народних легендах, колядках, щедрівках, духовних віршах) у контексті взаємозв'язків обох словесних традицій.

Методологічна основа дослідження - системний, комплексний підхід до вивчення духовної культури, релігійних явищ, що відобразилися в апокрифічній традиції усної словесності, іконографії, агіографії, гомілетичній літературі, в їх розвитку та взаємозв'язках. Дослідження здійснене на основі методів аналізу, синтезу та узагальнення, системно-структурного, порівняльного методів. Для вивчення образу Богородиці в дослідженні використано метод морфологічного аналізу текстів фольклору. Одиницею аналізу обрано мотив - мінімальну структуральну частину тексту - з врахуванням усіх його текстових функцій (конститутивної, інформативної, експлікативної, стереотипної, моделюючої). Прояв одного мотиву у різних жанрах дає змогу щонайкраще зрозуміти та реконструювати “мовну картину світу”, що є однією з найбільш актуальних дослідницьких проблем, зокрема у сучасній світовій етнолінгвістиці. Категорії мотиву і сюжету типологічно споріднені з художньо-естетичною категорією образу. Саме мотив дає змогу збагнути функційний аспект образу у творах.

Святі у фольклорних творах становлять особливу категорію героїв, що пояснюється їхньою безумовною підпорядкованістю моральному, релігійному ідеалові, служінню Богові. Саме таким особливим героєм у слов'янській народній культурі є Божа Матір. Цей образ - носій моральних людських цінностей. Вона огортає своєю любов'ю, турботою Ісуса Христа, долає чимало перешкод заради Сина, водночас виконує функції посередниці між Богом і людьми, є опікункою всього людства і кожної людини зокрема.

Фольклорні апокрифічні сюжети та мотиви, в яких присутній образ Божої Матері, у роботі згруповано довкола важливих віх в житті Богородиці. Хронологічно послідовний виклад найважливіших подій з життя Богородиці дає змогу одночасно розглядати сюжети, мотиви різножанрових творів, розкривати особливості вияву апокрифічного у різних жанрах.

Наукова новизна роботи полягає в аргументації таких тез:

з'ясування специфіки апокрифічного дає змогу виокремити апокрифічні твори усної словесності;

вивчення семантики, особливостей творення образу Богородиці в різножанровій апокрифіці - одна з важливих складових пізнання цього образу у фольклорі, а також один зі шляхів до розуміння явища народного християнства;

богородичні мотиви і сюжети української апокрифіки становлять важливу складову української “Народної (фольклорної) біблії”;

догматичні відмінності у православному та католицькому богослів'ї, втілені в канонічному (церковному) розумінні ролі Божої Матері, зазнали суттєвих змін у народному осмисленні;

обґрунтовано доцільність та необхідність застосування народознавчих, культурологічних, богословських принципів та підходів до вивчення апокрифіки.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її джерельний матеріал, здобуті результати, узагальнення і висновки можуть бути використані для подальшої наукової розробки проблеми народного християнства, а також при написанні праць і навчальних посібників з українського народознавства, фольклористики, літературознавства, релігієзнавства, при укладанні окремого збірника богородичного фольклору або української “Народної біблії”, підготовці нормативних та спеціальних навчальних курсів для студентів вищих навчальних закладів, у практичній викладацькій і дослідницькій роботі.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження апробовані у виступах на наукових конференціях та семінарах, у т. ч. міжнародних: Міжнародна наукова конференція “Холмщина на роздоріжжі історії” з нагоди 140 річниці з дня народження Михайла Грушевського (21-23 вересня 2006 р., м. Холм, Польща); Всеукраїнська науково-практична конференція “Микола Костомаров і Пантелеймон Куліш та актуальні питання української фольклористики” (до 190-ліття від дня народження М. Костомарова і 110-ліття від дня смерті П. Куліша) (20-21 червня 2007 р., м. Львів); Всеукраїнська науково-практична конференція “Людина у світі духовної культури”, присвячена 60-річчю з дня народження професора кафедри філософії НУВГП філософа В. Нестеренка (14-15 вересня 2007 р., м. Рівне); Міжнародна науково-практична конференція “Митрополит Іларіон (І. Огієнко) - духовний провідник та будівничий Української Православної Церкви” (12 жовтня 2007 р., м. Київ); Міжнародна наукова конференція “Бібліотека як соціокультурний феномен: історія та сучасність” (з нагоди 400-річчя Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка) (15-17 жовтня 2008 р., м. Львів); Міжнародна наукова конференція “Українська філологія: школи, постаті, проблеми” (До 160-річчя заснування кафедри української словесності у Львівському університеті) (20-21 листопада 2008 р., м. Львів); звітні семінари працівників та докторантів закладу текстології і граматики сучасної польської мови Університету Марії Кюрі-Склодовської в Любліні (Польща) під керівництвом проф. Є. Бартмінського (2005, 2006, 2007); звітні конференції викладачів та аспірантів філологічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка (2006, 2007, 2008).

Основні результати дослідження викладені в 7 публікаціях, 4 з яких вміщені у виданнях, що входять до переліку ВАК України.

Визначені завдання та мета зумовили відповідну структуру й обсяг дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, кожний з яких ділиться на підрозділи, висновків, додатків та списку використаних джерел і літератури (352 позиції). Повний обсяг рукопису дисертації становить 239 сторінок, із них основний текст - 196 сторінок, обсяг додатків - 14 сторінок, список використаних джерел і літератури - 29 сторінок.

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету та завдання, з'ясовано теоретико-методологічну основу дослідження, об'єкт і предмет, визначено наукову новизну дисертації, показано практичне значення одержаних результатів, подано інформацію про апробацію і публікацію результатів дослідження.

У Розділі 1 “Історіографія та джерельна база дослідження” здійснено огляд історіографії, джерельної бази роботи, зосереджено увагу на розвитку концепцій зв'язків апокрифіки та фольклору (у підрозділі 1.1 “Історія дослідження зв'язків між апокрифами та фольклорними творами”). Сплеск наукового вивчення апокрифічної літератури припав на другу половину XIX ст. Вагомими науковими здобутками у сфері апокрифології відзначились насамперед російські вчені XIX ст., зокрема автор першої систематизованої збірки староруських апокрифів Олександр Пипін (1861 р.). Дослідженню особливостей апокрифічної літератури, її виникнення та ймовірних шляхів розповсюдження присвятили свої праці Володимир Сахаров, Іван Порфир'єв, Федір Буслаєв, Олександр Яцимирський. На зв'язках апокрифів та духовної поезії зосередили увагу Олександр Веселовський, Володимир Перетц. Художні особливості апокрифів, їх походження, умови існування, класифікації цих “заборонених” творів давньої української літератури досліджували відомі знавці історії української літератури Іван Франко, Михайло Грушевський, Сергій Єфремов, Олександр Барвінський, Леонід Білецький, Дмитро Чижевський. Сьогодні апокрифічні тексти східнослов'янського походження досліджують українські вчені Олена Сирцова, Ярослава Мельник, російські - М. Вітковська, В. Вітковський, М. Рождественська, Борис Деревенський, польський дослідник Александер Наумов. У сучасних дослідженнях Магдалени Зовчак, Єжи Барт-мінського, кс. Марка Старовєйського, кс. Теофіля Ходзідла, Ришарда Томіцького (Польща), Ольги Бєлової, Світлани Толстої, Никити Толстого, Людмили Фа-дєєвої, Бориса Успенського (Росія), Флорентини Бадаланової, Георгія Мінчева, Донки Петканової (Болгарія), Деяна Айдайчича (Сербія), Ів Левін (США) розглянуто аспекти взаємозв'язків релігійної культури з народною, зокрема і прояви цієї взаємодії у словесній писемній та усній творчості.

Відомі українські дослідники усної словесності кінця XIX - першої половини XX ст. Іван Франко, Михайло Драгоманов, Михайло Грушевський, Микола Янчук, Микола Сумцов, Петро Іванов, митрополит Іларіон (Іван Огієнко) окреслили засади вивчення взаємодії апокрифів та фольклору. У їхніх працях порушено проблеми систематизації та класифікації народних апокрифічних джерел (колядок, легенд, замовлянь, духовних віршів), впливу апокрифічної літератури на окремі жанри усної словесності (народні легенди, колядки, щедрівки, замовляння, духовні вірші), вивчення ментальних аспектів, національної специфіки українських апокрифічних творів, співвідношення запозичених та питомо українських елементів, а також перспективи укладення на українському матеріалі так званої “Народної біблії”. Послідовне втілення цих ідей є визначальним пріоритетом сучасної фольклористики.

Важливе місце в цьому розділі займає розгляд перспективного та доволі популярного на Заході дослідницького напряму вивчення образу Божої Матері - маріології (підрозділ 1.2. “Маріологія як один із напрямів сучасних досліджень”). Божа Матір - один із найпоширеніших образів народної християнської культури як українців, так й інших слов'янських етносів, зокрема поляків. У слов'янському науковому контексті польські богородичні дослідження займають особливе місце, вирізняючись великою кількістю праць, що репрезентують різноманітні підходи до опрацювання джерельного марійного матеріалу, зокрема фольклорного. Українсько-польське пограниччя упродовж багатьох століть формувало специфічну народну релігійну культуру, багату на спільні для обох сусідів риси. Оскільки народне розуміння християнства об'єднує всі слов'янські народи, а вшанування святих - один із важливих аспектів вираження слов'янської релігійності, детально розглянуто та проаналізовано сучасні богородичні дослідження саме у польській науці. Праці польських учених Тадеуша Клака, Еви Роси, Яцека Громбчевського, Єжи Бартмінського та ін. дали змогу пізнати народні релігійні уявлення з врахуванням особливостей українсько-польського пограниччя - етнічних українських земель, що сьогодні належать до Польщі.

На відміну від польської науки, марійні фольклористичні й апокрифологічні студії в сучасній Україні ще не набули популярності та системного методологічного розвитку, хоча й відобразилися в окремих працях сучасних українських науковців, зокрема Ярослави Мельник, Олени Сирцової, Юрія Пелешенка, Олени Матушек (Супрун) та ін.

У підрозділі 1.3. “Джерельна база дослідження” проаналізовано опубліковані та неопубліковані апокрифічні джерела дисертації: апокрифи та фольклорні матеріали. У дослідженні використано ранньохристиянські апокри-фічні Євангелія, в яких містяться богородичні сюжети (“Протоєвангеліє Якова”, “Євангеліє Псевдо-Матвея”, “Євангеліє Фоми”, “Книга про різдво Спасителя і його Матір”, “Книга про народження Марії”, “Євангелія Дитинства”, “Євангеліє Нікодима”, Апокрифи про Успіння Божої Матері), а також українські апокрифи з публікацій О. Калитовського (1884), І. Франка (1896-1910). Важливим джерелом для пізнання середньовічної апокрифічної традиції вшанування Божої Матері є апокриф XV ст. “Роздуми про Життя Ісуса Христа” (або “Роздум Перемишльський”).

Прикладом використання апокрифів у гомілетичній практиці та джерелом формування усної барокової апокрифіки є твори ігумена Єлецького чернігівського монастиря о. Іоаникія (Галятовського): “Ключ Разумінія” (1659 р.), “Небо Новоє” (1665 р.).

У роботі використано опубліковані та неопубліковані українські та польські фольклорні джерела: народні легенди, колядки, духовні вірші. Серед українських архівних рукописних матеріалів - записи фольклористів кінця XIX - початку XX ст., що зберігаються в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнографії ім. М. Рильського НАН України. У роботі також опрацьовано матеріали етнолінгвістичної лабораторії Інституту польської філології Університету Марії Кюрі-Склодовської в Любліні (Республіка Польща).

Друковані фольклорні джерела представлено збірниками та окремими публікаціями українських учених кінця XIX - початку XX ст.: О. Потебні, В. Гнатюка, Я. Головацького, П. Чубинського, Б. Грінченка В. Шухевича, М. Грушевського, І. Франка, Х. Ящуржинського, І. Манжури, С. Калинця; а також польських дослідників - О. Кольберга, Ф. Котулі, Є. Бартмінського та ін.

Важливим джерелом вивчення марійних сюжетів є комплекс фольклорних творів, поміщених у виданнях “Народної біблії” в упорядкуванні М. Зовчак та О. Бєлової.

У Розділі 2 “Апокрифи та усна народна словесність: проблеми взаємовпливів”, що складається з трьох підрозділів, розглянуто шляхи взаємодії апокрифів та творів усної народної словесності. Закцентовано на важливості міждисциплінарних досліджень народного християнства. Апокрифічна традиція в багатоманітті її проявів стала яскравим репрезентантом процесу адаптації християнства в національній культурі. У традиційному фольклорному контексті християнські образи, символи набували нового смислового значення. Усна традиція виявилася достатньо гнучкою та відкритою системою, що не лише ввібрала в себе “чужі” нові елементи християнської культури, а й зуміла наповнити їх новим звучанням, увела у свій дискурс, створивши передумови для їх дальшого тисячолітнього існування.

У підрозділі 2.1. “Апокриф - проблема термінологічного визначення” з'ясовано змістово-формальні, смислові особливості апокрифічних творів; розглянуто основні концепції їх систематизації та класифікації, зокрема звернено увагу на недоцільність визнання апокрифу окремим жанром літератури; визначено причини популярності й ареали розповсюдження апокрифів.

У підрозділі 2.2. “Апокрифіка та народне християнство” проаналізовано та узагальнено шляхи взаємодії апокрифіки та народного християнства. До початку ХХ ст. апокрифи були важливим чинником формування народного християнського релігійного світогляду, користувалися особливою популярністю в народній культурі, cтановили невід'ємну складову народного християнства (уснословесних творів, іконографії, звичаєвості, народного побуту). В умовах існування двовір'я, на тлі якого особливо тісно переплелися усна (народна) та писемна творчість, апокриф став проміжною ланкою між двома різними світоглядами.

Художньо-естетичну спрямованість апокрифів, їх популярність визначають доступний, зрозумілий виклад із докладним поясненням незрозумілих або невідображених місць у Святому Письмі, цікава інтригуюча фабула, замилування до чудес і дивних пригод, багатство реалістичних мотивацій, широко розвинене епічне начало, драматизм, експресивність. Задовольняючи релігійні потреби суспільства, апокрифи завжди приваблювали своєю фантастикою та казковістю. Наївний домисел, захоплення чудесним та низка інших рис апокрифів стали визначальними як для писаної, так і для усної традицій апокрифотворення.

На створення апокрифів часто впливали народні повір'я. Визначити першоджерело формування писемного сюжету чи народного повір'я зазвичай дуже складно, оскільки відомо, що й писемні рукописні апокрифи в устах освічених верств населення (зокрема, духівництва) набували ознак уснословесних творів, сфера і спосіб побутування яких регламентувалися народною традицією. Учинки, зовнішній вигляд святих, Богородиці, Ісуса Христа в апокрифіці максимально наближені до життєвого укладу звичайної людини. Герої апокрифічних творів усної словесності подібні до інших героїв фольклорних творів.

У період скликання Ефеського Собору (431 р.) апокрифічна література була настільки популярною, що доводилось спростовувати деякі факти “ложного” вчення. Через це дуже важко, а часто і неможливо провести межу між апокрифічністю та канонічністю не лише у тексті, а й у щоденному релігійному житті людини. Беззаперечним залишається твердження про те, що джерелом виникнення та живлення апокрифіки стало народне християнство. Особливості функціонування цієї релігійної сфери можна простежити у взаємопереплетеннях псевдоканонічних (апокрифічних) та фольклорних творів, в образотворчому мистецтві (іконографії).

Низку ознак, які дають змогу збагнути суть апокрифічного у фольклорі, виокремлено у підрозділі 2.3. “Специфіка апокрифічних творів фольклору”. Вивчення зв'язків поміж апокрифікою та фольклорними творами - важливе завдання, що насамперед передбачає виокремлення елементів апокрифічного з-поміж інших ознак усної народної словесності. Йдеться як про твори, сформовані в рамках апокрифічного “літературного канону”, так і про багатий пласт фольклорних пам'яток, що містять трансформовані ознаки апокрифічного джерела. Ще одним важливим дослідницьким етапом є усталення термінології та визначення ознак апокрифічних фольклорних творів.

Виокремлені ознаки слугують підґрунтям для утворення нового термінологічного окреслення уснословесного твору з домінуванням апокрифічного - апокрифічний твір фольклору. Апокрифічність - змістова категорія, що не змінює жанрову структуру твору, але втілюється у відомі літературні чи фольклорні жанрові форми. Апокрифічні твори усної словесності - легенди, духовні вірші, колядки-щедрівки. У комплексі з народнорелігійними уявленнями, звичаями вони творять специфічний культурний феномен - “Народну біблію”, яка є перспективним об'єктом сучасних етнологічних досліджень у світі.

Різні фольклорні жанри згідно зі своїми “канонами” по-різному зображують, інтерпретують біблійні сюжети. У духовних віршах чи не найпослідовніше втілюється змістова (сюжетна) та ідейна біблійна канва. Досить вільно з текстовими складовими Святого Письма “поводиться” легенда. Інші жанрові форми (наприклад, замовляння) можуть інкорпорувати у свою словесну тканину лише окремі християнські мотиви чи образи.

У Розділі 3 “Специфіка художнього образотворення Божої Матері в апокрифах та апокрифічних творах усної словесності” визначено головні аспекти дослідження образу Божої Матері в народній культурі і зокрема місце серед них апокрифологічних студій.

Семантичний аспект полягає у з'ясуванні значення образу Богородиці на основі вивчення особливостей його формування у творах усної народної словесності, способу вираження марійної символіки. Стереотип Матері, опікунки, господині набуває виразного прояву в давніх жанрах фольклору (замовляннях, календарно-обрядових та родинно-обрядових творах). В апокрифічній традиції бачимо домінування тенденції образотворення на основі зображення всіх важливих подій життя та діяльності Богородиці (таким образ постає в апокрифічних легендах, колядках, духовних віршах). Історико-культурне середовище теж впливає на формування образу (наприклад, в жанрах історичної прози та пісенності).

Акціональний (соціальний) аспект - вивчення мотивацій вшанування Богородиці в суспільстві загалом та в конкретному соціумі (етносі, регіоні, громаді міста, села). Це передбачає з'ясування народної еортологічної традиції, традиції прощ, вшанування святих місць (монастирів, церков, криниць, джерел тощо), які наділила своєю присутністю Божа Матір. Важливим є вивчення історій побудови на честь Божої Матері церков, капличок і т. ін., а також уявлень про Богородицю в сучасному суспільстві, в окремих соціальних групах.

Територіально-часовий аспект - узагальнення перелічених особливостей образу із врахуванням часу виникнення, його популярності та ареалу побутування уявлень про Богородицю.

В основу дослідження образу Божої Матері у дисертації покладено хронологічне відображення в апокрифіці важливих подій у житті Богородиці, оскільки саме такий спосіб словесного образотворення бачимо в джерелах, до яких апелює апокрифічна традиція (Святе Письмо, апокрифічні неканонічні євангелія, апокрифічні твори усної словесності - легенди, колядки). Отже, особливість джерельного матеріалу зумовлює вивчення процесу образотворення Божої Матері в контексті Її життєвого шляху - через своєрідну “поетичну біографію героя”.

Мотив у дослідженні - стрижень, довкола якого і згруповано відповідні сюжетно “споріднені” апокрифічні твори; спільний “місток” між апокрифами та творами усної словесності. Визначення у заголовку підпункту важливої події в житті Божої Матері є водночас формулюванням сюжетної лінії відповідних творів апокрифіки. Основний критерій залучених у роботі мотивів - безпосередній зв'язок з досліджуваним образом. Без сумніву, обрані мотиви не вичерпують усі можливі об'єктивно-суб'єктивні формулювання, проте їх кількість і значеннєве наповнення цілком достатнє для осягнення мети та завдань дослідження. Такий метод хронологічно послідовного викладу найважливіших подій із життя Богородиці дає змогу: 1) в одній площині розглянути мотиви різножанрових творів; 2) розкрити особливості прояву апокрифічного у різних жанрах апокрифіки; 3) з'ясувати: як реалізується сюжет твору (які мотиви є структурними компонентами сюжету, виявити особливості їх поєднання, частотність); 4) визначити взаємовпливи західної (латинської) та східної (візантійської) традицій, традиції сусідніх народів; і найголовніше - 5) пояснити функціональний та атрибутивний аспекти образу - художньо-естетичної абстрактної категорії мистецтва (в апокрифічних творах постать Божої Матері набуває ознак, статусу особливого героя).

Для з'ясування особливостей образотворення Божої Матері в апокрифічній традиції виокремлено такі сюжети апокрифічних творів, формулювання яких і дало назви окремим підрозділам.

3.1. Сюжет “Різдво Богородиці” формують такі мотиви: “Йоаким та Анна. Зачаття Марії”, “Народження Марії”, “Богородиця - друга Єва”. Основна ідея сюжету уснословесних творів полягає у тому, що поява Марії - другої Єви - вимолений, вистражданий, довгоочікуваний дар Бога не лише для батьків, а й усьому людству, адже через Неї має прийти у світ Спаситель. Жінка, матір (Анна, а згодом Марія) - важлива ланка у спілкуванні Бога з людьми.

3.2. Сюжет “Введення у храм Пресвятої Богородиці”. Найдокладніші описи зовнішності та внутрішнього світу Марії подано саме в апокрифах про Введення Пресвятої Богородиці до храму - пояснення обраності Марії, її покликання служити Господу. В апокрифічних творах фольклору про Введення Пресвятої Богородиці підкреслюється, передусім, незвичність Марії. В описі усіх подробиць цієї події реалізується особливий статус Божої Матері саме як богообраного героя.

3.3. Сюжет “Заручини з Йосифом”. Місія, покликання героя апокрифічних творів реалізується через співдію з іншими героями, яких він зустрічає. Саме такою доленосною для Марії подією, згідно з апокрифами, стала зустріч з Йосифом Обручником. В апокрифіці наголошується на обраності Йосифа, а особливо на збереженні чистоти Діви Марії. Тому визначальним символом Марії у цьому сюжеті виступає цвіт лілії, розквітла палиця.

3.4. Сюжет “Благовіщення Марії”. Життя героя апокрифічних творів - складний довгий шлях, наповнений випробуваннями та спокусами. Для Божої Матері таким першим життєвим випробуванням в апокрифіці стала вістка архангела Гаврила, коли Вона, незважаючи на критичну суспільну думку (що особливо підкреслюється в народних легендах), крізь власні вагання та сумніви, погодилася стати Матір'ю Сина Божого. З цього часу ще одним символом та знаком Її дівочої цноти є зірка. Народна легенда, актуалізуючи традиційні мотиви дівчини-покритки, особливо акцентує на суспільній опінії вагітності Марії. У такому контексті рішення Марії набуває значення особливого вчинку. Благовіщення - зачаття Божого Сина - подія в житті Божої Матері, яку Церква найраніше визначила для окремого вшанування (V ст.), започаткувавши богородичні святкування.

3.5. Сюжет “Різдво Ісуса Христа” формують такі мотиви: “Приїзд до Вифлеєму”, “Народження Сина Божого”, “Прихід трьох царів”, “Хрещення Ісуса Христа”, “Стрітення Господнє”. В апокрифіці про Різдво та Хрещення Ісуса Христа найвиразніше виписані материнські риси Богородиці. З особливою ніжністю змальована Матір Сина Божого в колядках. Народне бачення материнського покликання Діви Марії визначає й особливість зображення Різдва Ісуса Христа в народних колядках - через відчуття та переживання Богородиці. Важливість цієї події як для Матері, так і для всього людства в українських народних легендах часто підсилюється змалюванням незвичної появи на світ Сина Божого - народився Ісус Христос з голови своєї Матері, або Божа Матір знайшла Його в землі.

3.6. Сюжет “Втеча Святої Родини до Єгипту” реалізується у таких мотивах: “Вода та їжа для Матері Ісуса Христа”, “Поклоніння дерев”, “Допомога або непослух рослин”, “Покора звірів перед Святою Родиною”, “Зустріч з розбійниками. Зцілення розбійника”, “Переправа через ріку”, “Падіння ідолів”, “Чудо з пшеницею”, “Богородиця видобуває вогонь зі снігу і запалює свічки на цілий світ”, “Переховування Сина від ворогів”. Саме тексти про втечу Святої Родини до Єгипту складають найчисленнішу групу апокрифів. Апокрифи, легенди, а також колядки з особливим замилуванням виповнюють “недомовлене” в Євангелії, подаючи величезну кількість деталей мандрівки до Єгипту - цікавих зустрічей, неймовірних чуд. Дослідники зазначають, що події цього періоду життя Святої Родини, описані у фольклорних творах, виникли під впливом давньої словесної епічної традиції, ранньохристиянських апокрифів, західноєвропейської традиції доби Середньовіччя. Богородиця передусім дбайлива та любляча Матір, згідна пройти будь-які випробування (Вона не зважає на погрози та вимоги жидів), аби врятувати життя Сину. Мандрівка, долання певного шляху з численними пригодами, випробуваннями, зустрічами та конфліктами, які змушений вирішувати герой, - один із найпоширеніших у словесних традиціях багатьох народів спосіб реалізації його життєвої місії. Домінуючою апокрифічною ознакою у цих сюжетах є наявність чуда. Так, у сюжеті про втечу Святої Родини до Єгипту чудо посідає особливе місце - дає змогу виявити та пізнати Бога.

3.7. Сюжет “Дитячі роки Ісуса Христа”. Дитячі роки Ісуса Христа - умовний період від Різдва Божого Сина аж до його зрілих років, коли Його опікункою та годувальницею була Божа Матір. Цей період життя Святої Родини представлено в сюжетах та мотивах “Різдво Ісуса Христа”, “Втеча Святої Родини до Єгипту”, “Богородиця розшукує свого малолітнього Сина”. Проте існує низка фольклорних творів, що не пов'язуються безпосередньо зі знаними з Біблії подіями, але за важливістю, ідейним наповненням щонайвиразніше відображають покликання Богом обраної жінки - бути завжди дбайливою Матір'ю Ісуса Христа. Сюди належать апокрифічні легенди про дитячі пустощі Ісуса Христа та пов'язані з ними неприємності, яких зазнає від людей Божа Матір. Легенди цієї тематики зображають щоденне життя Святої Родини, моделюють буденні людські стосунки, проте з урахуванням статусу героїв (цим і пояснюється наявність чуда).

3.8. Сюжет “Розп'яття, смерть та воскресіння Божого Сина. Плач, жалі Марії” формують такі мотиви: “Душевні та тілесні страждання Богородиці”, “Діалог (розмова) Божої Матері з Сином”, “Нарікання Божої Матері”, “Співпереживання”. Найжахливішим випробуванням у житті Богородиці, кульмінацією її людських переживань стала смерть Божого Сина на Голгофі. На тлі цієї трагедії в апокрифах розгортається внутрішній конфлікт героя - як людина і матір Діва Марія не може сприйняти цього горя (звідси Її нарікання), але як Божа обраниця Вона знаходить у собі сили змиритися з присудом Божим. Кожна подія земного життя Божої Матері наповнена переживаннями, розпачем та сумом. На неминучій Страті Христа, а також на стражданнях і розпачі, які завдасть ця подія Божій Матері, акцентують майже всі апокрифи про земне життя Божої Матері. Ще перед Народженням Марії про появу у світі жінки, яка стане матір'ю розіп'ятого Сина Божого, світові сповістили пророки, мудрі Сивіли. Про страждання, що випадуть на долю Сина, сама Марія вперше довідується від Симона Богоприїмця, і ці знання супроводжують Її впродовж усього життя. В есхатологічному “Сні Богородиці” Божа Матір про катування, яких зазнає Її Син, довідується у сновидінні. Мотив страждання, плачу, отже, є вагомим в образотворенні Марії в апокрифіці.

3.9. Сюжет “Життя Богородиці від Воскресіння Христа до Успіння”. Спокійне, більш-менш усталене життя Божої Матері від Воскресіння Ісуса Христа до Її Успіння, Її активна просвітницька діяльність, проповідницька місія, про що довідуємося з апокрифів, не знайшли відображення в апокрифічних творах усної словесності. Очевидно, сум'яття та емоційні переживання героя, конфліктні ситуації, спровоковані ворожими силами, внутрішня та зовнішня боротьба слугують найпліднішим матеріалом для уснословесної творчості. Важливою ж ідейною складовою апокрифів було відтворення усіх деталей життя Божої Матері.

3.10. Сюжет “Успіння Пресвятої Богородиці” наповнюють такі мотиви: “Повідомлення ангела”, “Прощання з Божою Матір'ю”, “Відхід Божої Матері”, “Поховальна процесія”, “Кара і виздоровлення Ієфонії”, “Відхід на небо”, “Маловірний Фома”. Відхід Божої Матері - закінчення земного життя - в апокрифіці осмислюється як реалізація найбільш очікуваного бажання Богородиці - покинути всі земні болі та страждання і оселилитися у Царстві Небесному біля улюбленого Сина. Саме тому в апокрифічних творах, зокрема в духовних віршах, це радісна подія. Богообраність Діви Марії і достойне завершення Її життя у творах про Успіння підкреслюється присутністю біля неї Її вірного супутника - ангела Божого. Незвичайність героя підсилює і квіткова марійна символіка.

3.11. Богородиця в есхатологічній апокрифіці. Найпоширеніші богородичні есхатологічні сюжети, розповсюджені в українській апокрифіці: 3.11.1. Сюжет “Ходіння Богородиці по муках”, 3.11.2. Сюжети “Сон Богородиці” та “Лист Небесний”. В есхатологічній апокрифіці особливо виразно простежується опікунча роль Божої Матері. Богородиця - не тільки Матір Ісуса Христа, а й рятівниця душ живих та мертвих, заступниця перед Господом і покровителька тих, хто потребує допомоги.

Підсумовуючи дослідження образу Богородиці в українській апокрифічній традиції, потрібно зазначити, що безпосередній вплив на його формування на українських землях мали також і неапокрифічні церковні традиції, зокрема вшанування Покрову Пресвятої Богородиці, Богородиці-Оранти.

Отож, Божа Матір є особливим героєм в українській народній культурі. Бездоганна Матір Ісуса Христа водночас виконує функції посередниці між Богом і людьми, є опікункою усіх людей і кожної людини зокрема. Вираженням надприродніх властивостей героя-образу в апокрифічних творах є “чудесне”. Всі чуда, які здійснює Божа Матір на землі, стаються з волі Бога, за Його допомогою.

У таблицях-схемах, поданих у Додатках А і Б, унаочнено процес формування апокрифічної традиції (за дослідженням А. Возняк) та утворення апокрифічних уснословесних творів (за авторською концепцією). Свідченням універсальності, міжжанровості богородичної апокрифіки (зрештою, як і апокрифічної традиції загалом), слугують українські богородичні ікони, представлені в Додатку В. “Апокрифічні богородичні сюжети в іконографії”.

Висновки

У дисертації розглянуто важливу проблему взаємодії апокрифічної та фольклорної традиції. У контексті вивчення цих взаємозв'язків зосереджено увагу на теоретичному з'ясуванні апокрифічності - світоглядної змістової категорії, характерної для писемних, уснословесних, іконографічних жанрів мистецтва (йдеться про період активного формування, поширення та особливої популярності апокрифіки на українських землях упродовж X - XIХ століть). Це дало змогу вирішити одну з найважливіших проблем вивчення фольклорної апокрифіки: виокремити елементи апокрифічного з-поміж інших ознак усної народної творчості. Йдеться як про твори, сформовані в рамках апокрифічного “канону”, так і багатий пласт пам'яток усної народної творчості, що містять трансформовані ознаки апокрифічного джерела. Серед ознак апокрифіки в усній словесності найважливішими є: зв'язок зі Святим Письмом (на рівні сюжету, мотиву, образу, ідеї, вираження категорій часу та простору), релігійний зміст твору; докладне змалювання, пояснення незрозумілих, побіжно згаданих або не відображених у Святому Письмі сюжетів, мотивів; спрощення опису відомого явища чи події, резигнування з надмірної деталізації подій, які, з народного погляду, кожному зрозумілі; доступний та зрозумілий виклад твору з використанням засобів розмовної мови; уподібнення євангельських постатей рисами зовнішності, характером, поведінкою до звичайних людей, профанація sacrum. Водночас герой-святий наділений не індивідуальними, а переважно ідеалізованими рисами, зумовленими народними уявленнями про справжній ідеал. Звідси походить і місійність героя, сотеріологічний дидактизм його вчинків; докладний опис зрозумілих людині страждань, відчуттів героїв - прагнення емоційно вразити слухача; наявність чуда, чудесних з'яв, перетворень; не завжди послідовний виклад подій, змішування, інверсія мотивів задля спрощення та лаконічності, зрозумілості - символічна контамінація. Апокрифічними творами усної народної словесності вважаємо легенди, духовні пісні, колядки, щедрівки.

На тлі фольклорно-апокрифічних взаємин розглянуто одним із найпоширеніших образів-героїв в апокрифах та апокрифічних творах усної словесності. Вивчення апокрифічності образу Божої Матері - один з необхідних етапів пізнання цього образу у фольклорі, в народній культурі загалом. Адже саме глибинна багатовікова “надетнічна” апокрифічна традиція є домінантною в процесі формування цього універсального, світового значення образу в контексті багатоманіття національних культур.

Сутність Божої Матері як героя апокрифічної словесної традиції (в кожному проаналізованому сюжеті) виявляє себе у таких аспектах: 1) Богообраність Діви Марії, Її винятковість (святість за життя, що проявилася у вчинках, у зовнішності. Діва Марія названа Пречистою, Пресвятою, Пренепорочною. Символами чистоти, атрибутами Діви Марії в апокрифічних творах найчастіше є цвіт рожі, лілії, жива пальмова гілка, зірка); 2) Материнське покликання: Матір Ісуса Христа (Богородиця, Божа Матір) і Матір всього людства (Заступниця, Покровителька, Опікунка, Посередниця між Богом і людьми); 3) Богородиця - Новозаповітна Єва, яка допомагає людству нести тягар первородного гріха.

Майже кожен етап життя Пресвятої Богородиці знайшов своє відображення в усній народній творчості. Словесне представлення подій, образу Божої Матері у фольклорі залежить від жанрової специфіки відповідних творів.

Найбільш послідовний виклад майже всіх подій із життя Богородиці (від Її Народження до Успіння) характерний для апокрифів та апокрифічних легенд. Анахронізми, алогічність поєднання у межах одного тексту фрагментів різних сюжетів, “вільне” вживання, використання імен та персонажів у народних легендах не завжди вказують на поверхове знайомство носіїв фольклорної традиції з біблійними текстами, а є стилістичним засобом творення ідейної канви, образності твору.

Особливості психологічного стану Божої Матері в найбільш тривожні для Неї моменти життя найвиразніше простежуються в поетичній апокрифіці. За ступенем прояву апокрифічного проміжною ланкою між апокрифічними легендами та колядками є духовні вірші (пісні) - апокрифічні твори усної словесності, сюжет яких зберігає не лише послідовність описаних у Святому Письмі чи в апокрифах подій, але й подібне ідейне значення образу (Богородиця - Матір Христа, співідкупителька людських гріхів). Народне фантазування у творах цього жанру не домінує. Сюжети пісень близькі до канонічного викладу, оскільки, як відомо, ці твори використовували і в літургійній практиці.

В апокрифічних колядках образ Богородиці є одним із центральних. Тому дослідники такі різдвяні народні пісні часто визначають як “марійні”. Колядки докладно змальовують шлях випробувань і перешкод, яких зазнала Божа Матір від часу народження Христа. Через посередництво Божої Матері сприймається і сама подія Різдва Ісуса Христа.

Народна уява наділила Богородицю передусім рисами матері, людини, що яскраво виявляється у численних описах Її вчинків, емоційного стану як у прозових, так і в поетичних творах. Богородиця в апокрифічних фольклорних творах - старанна, турботлива, любляча і дбайлива Матір Сина, здатна на самопожертву. Божа Матір супроводжує Христа від Його народження аж до смерті та Воскресіння. Таким цей образ постає у сюжетах: “Різдво Ісуса Христа”, “Втеча Святої Родини до Єгипту”, “Дитячі роки Ісуса Христа”, “Розп'яття, смерть та воскресіння Божого Сина. Плач, жалі Марії”. Переживання і тривога за долю Сина пронизують усе Її страдницьке земне життя, яке розпочинається від моменту пошуку місця для нічлігу перед народженням Ісуса та закінчується молитовним зверненням-плачем Богородиці до розіп'ятого Сина. Зображення страждальної Матері, її невимовного горя - один із найпоширеніших сюжетів у світовому словесному й образотворчому мистецтві, основою для якого стала апокрифіка. У народній апокрифіці Матір Ісуса Христа є також Матір'ю всіх християн. Страждання Матері під хрестом, на якому помирає Син, такі ж глибокі і безмежні, як і Її переживання за грішників, особливо тих, які відбувають покарання в пеклі. Яскраво представлено це в есхатологічних сюжетах апокрифіки.

Про богообраність героя і достойне завершення його життя (особливо помітно це в сюжетах про дитячі та юні роки Діви Марії - “Різдво Богородиці”, “Введення у храм”, “Благовіщення Марії”, а також у сюжеті “Успіння Пресвятої Богородиці”) свідчить образ ангела, супутника Діви Марії впродовж усього життя. Незвичайність героя підсилює і квіткова марійна символіка.

Мотив мандрівки характерний для апокрифіки, оскільки саме в просторово-часовому окресленні руху героя можна простежити послідовність його становлення, досягнення мети. Усе своє земне та небесне життя мандрує-“ходить” і Божа Матір.

В есхатологічній апокрифіці домінує риса заступництва Божої Матері. У Її посередництві між людьми та Богом розкривається ще одна важлива грань народного розуміння цієї постаті - бути вихователькою та вчителькою всьому людству.

Отже, в українській культурі образ Божої Матері сформувався під впливом канонічної та апокрифічної традиції, народно-релігійних уявлень. За припущеннями багатьох дослідників, формування цього образу в народній культурі могло зазнати істотного впливу ще дохристиянських міфологічних уявлень та культів (зокрема богині землі, богині-матері, природи). Апокрифічні твори усної народної словесності (легенди, колядки, духовні вірші) - яскраве підтвердження того, що визначальним чинником формування та закорінення образу Божої Матері в українській народній духовній культурі стали саме християнські уявлення.

Богородиця в українській фольклорній традиції, як і загалом у слов'янській народній культурі, належить до категорії особливих героїв, в яких вираження морального, релігійного ідеалу сягнули найвищої довершеності.

Без глибинного пізнання специфіки образів апокрифічної традиції неможливе розкриття та розуміння образної системи українського фольклору загалом, національного характеру української культури.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Кметь І. Апокрифи та усна народна словесність: проблема взаємовпливів / Ірина Кметь // Народознавчі зошити. - Львів, 2005. - Зош. 5 - 6 (65 - 66). - С. 532 - 542.

Кметь І. З етіології “Народної біблії” (роздуми над книгою) / Ірина Кметь // Народознавчі зошити. - Львів, 2006. - Зош. 5 - 6 (71 - 72). - С. 596 - 601.

Кметь І. Мотиви “допомога селянина” та “чудо з пшеницею” в апокрифічному сюжеті про втечу Святої Родини до Єгипту / Ірина Кметь // Вісник Львівського університету : серія філологічна. - Львів : Львівський національний університет імені Івана Франка, 2006. - Вип. 41. - С. 292 - 301.

Кметь І. Фольклорна апокрифіка у творчості Михайла Грушевського / Ірина Кметь // Нова педагогічна думка. - Рівне, 2009. - № 1. - С. 56 - 61.

Кметь І. Апокриф як джерело до вивчення давньої української культури / Ірина Кметь // Наукові зошити історичного факультету. - Львів : Львівський національний університет імені Івана Франка, 2005 - Вип. 6. - С. 21 - 31.

Кметь І. Образ Пресвятої Богородиці в українській бароковій гомілетичній традиції / Ірина Кметь // Pamiкtnik VIII Ogуlnopolskiego Zjazdu Studentуw Archiwistyki (Archiwista w њwiecie џrуdeі historycznych, Lublin, 28 - 29 kwietnia 2005) / [pod red. J. Јosowskiego]. - Lublin : Wydawnictwo UMCS, 2007. - S. 85 - 97.

Kmet' I. Biblia ludowa na warsztacie etnolingwisty / I. Kmet' // Etnolingwistyka. Problemy jкzyka i kultury. - Lublin: Wydawnictwo UMCS, 2007. - 19. - S. 296 - 298.

Кметь І. Апокрифічність народно-релігійного світогляду: фольклорна апокрифіка / Ірина Кметь // Вісник Національного університету водного господарства та природокористування : збірник наукових праць. - Рівне, 2008. - Вип. 2 (42) ; част. 2. - С. 71 - 79.

Анотація

Кметь І. Ф. Образ Божої Матері у фольклорі: українська апокрифічна традиція. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.07 - фольклористика. - Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2008.

У дисертації вперше в сучасній фольклористиці простежено специфіку образотворення Божої Матері в українському фольклорі в контексті фольклорно-апокрифічних зв'язків. Проаналізовано великий пласт історіографічних, джерельних матеріалів з цієї проблематики, на основі якого розроблено власну методику дослідження - вивчення образу Божої Матері на основі аналізу відображених в апокрифіці важливих подій у житті Богородиці, через “поетичну біографію героя”. Розкрито семантику образу Божої Матері в українській народній культурі. Обґрунтовано, що сутність Богородиці як героя апокрифічної словесної традиції (в сюжетах народних легенд, духовних пісень, колядок) виявляє себе у таких аспектах, як богообраність, материнське покликання і заступництво.

Ключові слова: апокриф, апокрифічні твори фольклору, образ Божої Матері, українська маріологія, богородична апокрифіка, “Народна біблія”.

Аннотация

Кметь И. Ф. Образ Божьей Матери в фольклоре: украинская апокрифическая традиция. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.07 - фольклористика. - Львовский национальный университет имени Ивана Франка. -- Львов, 2008.

В диссертационном исследовании впервые в современной фольклористике раскрыта специфика формирования образа Божьей Матери в украинском фольклоре, на фоне фольклорных и литературных взаимосвязей. Проанализировано большой пласт историографических материалов, источников, что позволило Автору разработать свою исследовательскую методику изучения образа Божьей Матери на фоне хронологически последовательной реконструкции описания в апокрифике важных событий из жизни Богородицы, через “поэтическую биографию героя”. Раскрыта семантика образа Божьей Матери в украинской народной культуре. Обосновано, что сущность Богородицы как героя апокрифической словесной традиции (в сюжетах народных легенд, духовных песен, колядок) проявляется в следующих аспектах: богоизбранность, материнское призвание и заступничество.