Міфопоетична парадигма в російській преромантичній і романтичній прозі 20–40-х років ХІХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук

10.01.02 - російська література

Міфопоетична парадигма в російській преромантичній і романтичній прозі 20-40-х років ХІХ століття

Мусій Валентина Борисівна

Київ 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Науковий консультант: доктор філологічних наук, професор шевченко Ірина Семенівна, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, завідувач кафедри ділової іноземної мови та перекладу.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Козловський Віктор Володимирович, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри германської філології;

доктор філологічних наук, професор Полюжин Михайло Михайлович, Закарпатський державний університет, проректор з наукової роботи, завідувач кафедри ділової іноземної мови та перекладу;

доктор філологічних наук, професор Приходько Анатолій Миколайович, Запорізький юридичний інститут Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, завідувач кафедри іноземних мов.

Анотація

міфопоетичний літературний проза

Мусій В.Б. Міфопоетична парадигма в російській преромантичній та романтичній прозі 20-40-х рр. ХІХ століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук зі спеціальності 10.01.02 - російська література. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2009.

У дисертації аналізується обумовленість місця і ролі міфу в прозі письменників-преромантиків і романтиків перших десятиліть ХІХ ст. особливостями їхнього художнього мислення, сформованого у перехідну для російської літератури епоху, набуття нею художньої зрілості. Вперше пропонується модель літературного процесу в Росії початку ХІХ століття.

Ключові слова: художнє мислення, літературний напрямок, перехідний стан літератури, преромантизм, романтизм, міф, хронотоп, цикл, автор, жанр.

Аннотация

Мусий В.Б. Мифопоэтическая парадигма в русской предромантической и романтической прозе 20-40-х годов XIX века. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора филологических наук по специальности 10.01.02 - русская литература. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2009.

В диссертации впервые предпринято системное сопоставительное исследование мифопоэтики русской предромантической и романтической прозы первых десятилетий XIX века как двух ступеней процесса перехода русской литературы от светско-риторического типа литературно-художественного сознания к эстетическому. Активизация внимания писателей к мифу и мифопоэтическим парадигмам связывается в диссертации с поиском новых форм и принципов художественного отображения личности, c переменами в представлениях о мире и разработкой путей выражения в литературе этноментального, формированием художественного психологизма и развитием жанровой системы литературы. Миф рассмотрен как компонент мышления, а также как форма организации художественного материала. Прослежены основные стратегии мифотворчества в русской прозе начала XIX века.

Обосновывается вывод о том, что предромантики (Ант. Погорельский, М. Загоскин) в воссоздании ситуаций, которые людьми с мифологическим типом мировосприятия оцениваются как результат встречи со сверхъестественным, проявляли диалогичность художественного мышления. Романтики видели в мифе выраженный в символической форме опыт постижения трансцендентного и были сосредоточены на соединении рационального и инстинктуального (В. Одоевский). Исходя из представления о многоуровневой структуре мира, о Космосе как живом одухотворенном организме (“Косморама” В. Одоевского, «Облако» С. Аксакова, «Опал» И. Киреевского), они проявляли дуализм художественного мышления. В связи с формированием романтического понимания творчества как пути к восстановлению изначального состояния гармонии мира и приближения человечества к трансцендентному, романтики ориентировались на миф о “золотом веке” («Блаженство безумия» Н. Полевого, «Сильфида» В. Одоевского), космогонические мифы и мифы о культурном герое. Постановка М. Лермонтовым в “Штоссе”, Е. Ростопчиной в “Поединке” в качестве центральной проблемы экзистенциального объективного способствовала мифологизации предопределения. Связь между дисгармонией мира и внутренней расщепленностью человека представлена как переход экзистенциального объективного в экзистенциальное субъективное и рассмотрена в процессе анализа мифопоэтического в “Вие” Н. Гоголя.

Изучение места мифопоэтического компонента в художественном воссоздании процессов бессознательного позволило сделать вывод о том, что писатели-предромантики обращались к мифу главным образом с этической целью. Их герои обнаружив в себе «белого» и «черного» двойников, оказываются перед необходимостью выбора между следованием пагубным страстям или же подчинением долгу (“Страшный гость” О. Сомова, “Страшное гаданье” А. Бестужева).

Романтиков Н. Гоголя («Майская ночь, или Утопленница», «Страшная месть») О. Сенковского («Записки домового»), Н. Греча («Черная женщина»), В. Одоевского («Орлахская крестьянка») в большей степени интересовала природа сна, видений, явлений двойников, угадывания будущего. И предромантики, и романтики в художественном воссоздании процессов бессознательного обращались к мифологическим парадигмам разных уровней (сюжетные мотивы, система символов, элементы ритуала, образы народной демонологии, мифологическое представление о дискретности пространства и циклическом характере времени). Установлена связь между обращением писателей к мифотворчеству и процессом освобождения литературы от канона в системе жанров. Рассмотрены основные направления усвоения русской литературой мифологии: моделирование художественного произведения на основе жанровых структур фольклорных текстов («Недобрый глаз» О. Сомова); создание мифопоэтических произведений, в которых сохраняются признаки индивидуального авторства, а мифу принадлежит художественная роль («Сказание об Ольге» З. Волконской); формирование авторского мифа как жанра («Светославич, вражий питомец» А. Вельтмана). В диссертации обосновывается вывод о том, что в результате формирования представления о мифе как выраженной в символической форме истине о скрытых от человека законах универсума, в литературе начала ХІХ века он стал одной из ведущих составляющих художественного мышления.

Ключевые слова: литературный процесс, художественность, художественное мышление, литературное направление, переходное состояние литературы, предромантизм, романтизм, миф, хронотоп, цикл, автор, жанр.

Annotation

Musiy V.B. Mythopoetic paradigm in Russian preromantic and romantic prose of 20-40 years of XIX centaury. - Manuscript.

Thesis for doctor's degree on the speciality 10.01.02 - Russian Literature. - Kyiv National Taras Shevchenko University. Kyiv, 2009.

In the thesis a careful study of the motivated place and role of myth in Russian prose has been made, proceeding from the peculiarities of writers' thinking, which developed in the transitional for Russian literature period of entry into the artistic maturity. The model of literary process in Russia of the early XIX century on the basis of the comparative analysis of preromanticism, which combined rhetorical and aesthetic types of literature, and romanticism with its grounds in the creative imagination and artist's intuition, has been proposed.

The factors which called forth the writers to appeal to myths have been systematized: forming of the national character as an artistic cognition of its specificity, dissemination of agnosticism and irrationalism, interest for the artistic cognition of unconscious, development of the genre system of literature were under analysis. Myth is considered as a component of thinking of preromantics and romantics, and also as a form of organization of the artistic material in their works of art. The main trends of myth creating by Russian writers have been retraced.

Key words: literary process, artistic merit, artistic thinking, literary trend, transitional state of literature, preromanticism, romanticism, myth, chronotop, cycle, author, genre.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Початок XIX століття - винятково суперечливий і водночас важливий етап розвитку російської літератури. Вивчення міфологічної парадигми в преромантичній і романтичній прозі є тим перспективним напрямом літературознавчих пошуків, що відкриває нові можливості в розумінні головних закономірностей цього етапу літературного процесу: функціонування і зміни художніх систем, тенденцій розвитку творчого мислення письменників, обумовленості творчих практик засвоєнням літературою універсального міфологічного коду культури. Це особливо актуально в світлі спрямованості сучасної філології на вихід за межі суто літературознавчих методик дослідження та інтеграцію стратегій різних наук як «диференційованої множинності» Післямова // Теорія літератури в Польщі. Антологія текстів. Друга половина ХХ-початок ХХІ ст. / упоряд. Богуслава Бакули; за заг. ред. Вол. Моренця; перекл. с польск. Сергія Яковенка. - К.: Видавничий дім “Києво-Могилянська академія”, 2008. - С. 517..

Пріоритетність міфопоетики як “постійної культурно-естетичної актуалізації міфу і міфології» Киченко А.С. Мифопоэтические формы в фольклоре и истории русской литературы XIX века / А.С. Киченко. - Черкассы: изд-во Черкасского ун-та, 2003. - С. 21. обумовлена тим, що в осмисленні явищ літератури вона уможливлює врахування даних культурології, історії, етнології, філософії, підтверджує, що «архаїчні коди міфомислення активно працюють у наново твореній образній структурі і додають цілому глибини й перспективи» Аверинцев С. “Аналитическая психология” К.-Г. Юнга и закономерности творческой фантазии / С. Аверинцев // Вопросы литературы. - 1970. - № 3. - С.117., дозволяє мислити про літературу в контексті історії світової культури. Крім того, врахування динамічного характеру відносин між літературою й міфом дає змогу відповідати на принципові для літературознавства питання: чи можлива взагалі історія літератури, її періодизація й які основні шляхи структуризації матеріалу? Перкінс Д. Чи можлива історія літератури? / Девід Перкінс / пер. з англ. А. Іщенка. - К.: Видавничий дім “Києво-Могилянська академія”, 2005.

Вивчення літератури в її взаємодії з міфом набуває особливої ваги у тих випадках, коли йдеться про перехідні етапи розвитку, коли зі зміною систем світобачення відбувається трансформація художньої картини світу, переосмислюється категорія авторства, зароджується принципово новий погляд на природу та спрямованість художнього слова й твору. Ситуація взаємодії міфу і власне літератури визначила особливості російської літератури початку ХІХ століття. Процес утвердження в ній «парадигми креативізму» (В. Тюпа), ознак культури «синтагматичного» типу (Ю. Лотман) і вільного «я» (О. Михайлов) супроводжувався активним творчим засвоєнням елементів міфологічної моделі світу. Виявлення причин сплеску інтересу літераторів початку ХІХ століття до міфу, особливостей, напрямів і закономірностей його засвоєння та творчої трансформації дозволить чіткіше і виразніше окреслити одну з актуальних сфер сучасного літературознавства.

Проблема діалогу культурних епох уже досліджувалась науковцями: з позиції поєднання циклічного та еволюціоністського дискурсів (Ю. Лотман); у культурологічному плані як зміна парадигм мислення (Г.-Г. Гадамер, М. Фуко); з погляду співвідношення у різних культурних епохах “хаографічного” та “космографічного” (Н. Лейдерман); з точки зору розвитку моделі світу, динаміки стильових тенденцій (Г. Мережинська); філософія рубіжного мислення як культурно-естетичного феномену досліджувалася В. Силантьєвою. До зазначеної проблеми зверталися М. Бахтін, Ю. Барабаш, А. Гуревич, І. Кондаков, І. Смірнов та ін. Разом із тим вчені визнають, що “співіснування, переплетіння, конвергенція, дифузія старого та нового, ... які визначають перехід від однієї якості до іншої”, - це поняття, що “поки не ввійшли до методологічного інструментарію історії літератури” Барабаш Ю.Я. К проблеме “концы - переходы - начала” (В связи с одной сковородинской реминисценцией у И. Котляревского) / Ю.Я. Барабаш // Вопросы литературы. - 1997. - № 3. - С. 196.. Осмислення характерних тенденцій міфологізування в межах окремих культурно-історичних епох, як підкреслює О. Корнієнко, може значно збагатити знання з історії й теорії літератури Корниенко О.А. Мифопоэтическая парадигма русской прозы 30-х годов ХХ века: Векторы эстетического поиска в литературе метрополии и зарубежья:[монография] / О.А. Корниенко. - К.: Логос, 2006. - С. 7.. Проте до цього часу немає досвіду формування моделі переходу російської літератури до естетичного типу на основі дослідження розвитку в ній міфопоетичної парадигми. Розробка питання обумовленості міфологізму творчого мислення російських письменників початку ХІХ століття процесом зміни художніх парадигм, у свою чергу, передбачає вирішення низки історико-літературознавчих проблем. Зокрема розгляду закономірностей функціонування міфопоетичних структур у художньому творі крізь призму категорій “тип літератури” та “тип літературно-художньої свідомості”; дослідження особливостей співіснування міфологічного і художнього типів мислення в російській літературі; встановлення зв'язку між авторською концепцією дійсності та місцем міфологічного в художньому мисленні письменника.

Так, взаємодію сентименталізму, преромантизму, класицизму і бароко на початковій стадії переходу російської літератури до естетичного типу розглядав О. Пашкуров Пашкуров А.Н. Жанрово-тематические модификации поэзии русского сентиментализма и предромантизма в свете категории возвышенного: дис. доктора филологических наук: 10.01.01 / Алексей Николаевич Пашкуров. - Казань, 2005.. Завершальний етап цього процесу (20-40-і рр. XIX ст.) також потребує комплексного підходу. Але його реалізація ускладнюється існуючою в науковому середовищі суперечливістю розуміння провідних літературних напрямків початку XIX століття.

До вивчення преромантизму в різний час зверталися Г. Гуковський, Н. Ізмайлов, Т. Касаткіна, Ю. Манн, А. Архипова, Н. Соловйова та ін., але й сьогодні ця проблема не має однозначного вирішення: чи був він у російській літературі перехідною підсистемою Луков Вл.А. Предромантизм / Вл.А. Луков. - М.: Наука, 2006., чи перехідним періодом між класицизмом і романтизмом Гаврилкова И.Н. Предромантизм в русской поэзии конца XVIII-начала XIX веков: дис. кандидата филологических наук: 10.01.01 / Гаврилкова Ирина Николаевна. - М., 2003. - С. 197-198. або ж художньою парадигмою, що виокремилася “зі складного літературного процесу перехідної доби” Федосеева Т.В. Литература русского предромантизма (1790-1820): Развитие драматических и прозаических жанров: дис доктора филологических наук: 10.01.01 / Федосеева Татьяна Васильевна. - М., 2006. - С. 8; 37; 38.. Зазначена розбіжність впливає на вирішення питання про наявність у преромантизмі певної концепції людини, системи художніх принципів, кола творів, які можуть бути віднесені до нього. Не може задовольняти і сучасний стан романтизму. В пошуках виходу з цієї ситуації O.Г. Мілюгіна пропонує звернутися до “витоків і особливостей процесу романтичного мислення у ширшому аспекті - аспекті світобачення людини романтичної епохи, її свідомості, що визначає її буття, сенс життя, самореалізацію і долю” Милюгина Е.Г. О методологии анализа романтизма как феномена мировой художественной культуры (К проекту нового исследования) / Е.Г. Милюгина // Романтизм: грани и судьбы: Ученые записки Научно-исследовательской лаборатории комплексного изучения проблем романтизма Тверского государственного университета: Вып. 2. - Тверь, РИК ЦГР, 1999. - С. 110-111..

Відсутні праці, в яких би на основі виявлення специфіки російського преромантизму і романтизму встановлювалися закономірності розвитку літературного процесу перехідної доби. Не з'ясовано, що об'єднувало преромантиків і романтиків, а також чи були між преромантизмом і романтизмом відмінності, які дозволили б тлумачити їх як різні художні системи. Для вирішення цих питань необхідно від спостережень над окремими художніми творами або ж творчістю окремих авторів переходити до формування моделі літературного процесу, що припускає єдність аксіології, гносеології, психології, естетики і дозволяє судити про закономірності розвитку жанрової системи літератури, про принципи та підходи до відображення людини і вираження авторської концепції дійсності, про національну специфіку преромантизму та романтизму в російській літературі.

Отже, актуальність дослідження міфопоетичної парадигми в російській преромантичній і романтичній прозі 20-40-х років ХІХ сторіччя обумовлена необхідністю:

- комплексного вивчення системи зв'язків між російською літературою і міфологією, виявлення чинників, якими обумовлена своєрідність художнього втілення міфу на кожному окремому етапі розвитку літератури;

- аналізу зв'язку між перехідними процесами у російській культурі початку ХІХ сторіччя і змінами в розумінні міфу;

- створення, на основі інтеграції стратегій різних гуманітарних наук, моделі переходу російської літератури від риторичності до художності;

- виявлення основних напрямів естетизації міфу в російській літературі;

- подолання суперечності розуміння художніх методів і літературних напрямків у російській літературі початку XIX століття (в першу чергу - російського преромантизму), вивчення механізмів їх взаємодії.

Зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у межах планової наукової теми кафедри світової літератури Одеського національного університету імені І.І. Мечникова “Дослідження моделі світу в художньому тексті” (номер державної реєстрації 0106U006198). Тему дисертації затверджено вченою радою Одеського національного університету (протокол № 1 від 30 вересня 2008 р.).

Об'єктом дослідження виступають прозові твори російських преромантиків і романтиків (К. Аксакова, О. Бестужева-Марлинського, О. Вельтмана, З. Волконської, М. Гоголя, М. Греча, В. Даля, Н. Дурової, М. Загоскіна, І. Кирєєвського, М. Лермонтова, В. Одоєвського, Ант. Погорельського, М. Польового, О. Пушкіна, Є. Ростопчиної, О. Сенковського, О. Сомова), аналіз яких дозволяє говорити про загальні закономірності змін у розумінні міфу та його художній інтерпретації на початку ХІХ сторіччя.

Предметом дослідження є вплив процесу переходу російської літератури до художності на характер функціонування міфу, семантику і структуру міфопоетичних моделей у прозових творах преромантиків і романтиків, розвиток міфотворчих стратегій письменників.

Мета дослідження - комплексне висвітлення закономірностей формування і розвитку міфопоетичної парадигми та її реалізації в творах російських преромантиків і романтиків, що уможливлює випрацювання моделі літературного процесу початку ХІХ сторіччя.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення низки завдань:

виявити основні чинники, що викликали звернення письменників до міфологічних образів, ситуацій, елементів архаїчного ритуалу;

встановити зв'язок між апелюванням преромантиків і романтиків до міфу і вирішенням ними гносеологічних і онтологічних проблем;

визначити обумовленість характеру функціонування міфологічного модусу в російській преромантичній прозі поєднанням у художньому мисленні преромантиків ознак риторичного та естетичного типів словесності;

з'ясувати вплив діалогічності художнього мислення преромантиків на міфопоетику їхньої прози;

охарактеризувати зв'язок між зверненням російських письменників-романтиків до міфу і розумінням ними творчості як наближення до осягання трансцендентного;

виявити та зіставити особливості втілення національної міфології в преромантичній і романтичній російській прозі, семантики і структури міфопоетичних парадигм (міфологічних сюжетних мотивів та образів, елементів архаїчного ритуалу, особливостей часово-просторового континууму);

продемонструвати обумовленість міфотворчості романтиків ірраціоналізмом та містицизмом;

вивчити роль міфу в художньому дослідженні несвідомого російськими преромантиками і романтиками;

деталізувати вплив елементів народної міфологічної прози на розвиток жанрової системи російської літератури;

зіставити головні стратегії створення романтиками міфопоетичних творів і індивідуально-авторських міфів з метою виявлення специфіки функціонування міфологічного в кожному з цих жанрових різновидів прози.

Теоретико-методологічні основи дослідження склали концепції та ідеї багатьох вітчизняних і зарубіжних учених. Особливо плідним було звернення до праць дослідників, які вивчали проблеми перехідності культурних епох і еволюції стилів (М. Бахтіна, С. Бройтмана, Ю. Барабаша, А. Гуревича, В. Гусєва, І. Кондакова, Ю. Лотмана, Г. Мережинської, І. Смірнова, М. Фуко, М. Хренова та ін.), питання романтизму і преромантизму у світовій та російській літературі (А. Архіпової, Р. Веллека, В. Ванслова, Г. Гуковського, М. Гуляєва, В. Жирмунського, І. Карташової, З. Кирилюк, Ст. Козака, Вол. Лукова, Ю. Манна, Д. Наливайка, І. Неупокоєвої, Дж. Сміта, Н. Соловйової, С. Фомічова, Л. Фрізмана). Важливими при дослідженні особливостей художнього мислення письменників початку ХІХ століття в культурологічному контексті були роботи Г.-Г. Гадамера, В. Дільтея, Д. Кречмара, М. Фуко. Суттєвим для розуміння змін, які відбувалися у російській літературі на рубежі XVIII-XIX століть, було знайомство з ідеями С. Аверинцева, Т. Автухович, О. Александрова, М. Віролайнен, О. Калашникової, П. Михеда, А. Слюсаря, Д. Харитоновича, Є. Черноіваненка. Основу дослідження зв'язку літератури і міфу, механізмів авторської міфотворчості становлять здобутки міфопоетики (праці І. Зварича, О. Киченка, О. Корнилової, О. Корнієнко, О. Лосєва, Т. Мейзерської, Є. Мелетинського, Г. Мережинської, О. Мілюгіної, А. Нямцу, М. Еліаде).

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань застосовано системний підхід до російської прози початку ХІХ століття, аналітичне прочитання якої базується на історико-літературному, структурному, типологічному методах, що дає змогу вичленувати архетипічні міфологічні моделі та способи їх творчої інтерпретації в художніх творах, які представляють різні літературні напрямки, і встановити закономірності динаміки міфу й міфотворчості в російській літературі початку XIX століття. Використовувались також компаративний метод, герменевтична стратегія і мотивний аналіз.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше:

досліджено закономірності розвитку російської прози перших десятиліть ХІХ ст. шляхом цілісного і комплексного вивчення ґенези й функціонування міфопоетичних структур у творах преромантиків і романтиків;

запропоновано модель переходу російської літератури від світсько-риторичного до естетичного типу на основі виявлення закономірностей утвердження і розвитку міфопоетичної парадигми художнього мислення;

вивчені і детально охарактеризовані культурні, історичні та іманентні для літератури чинники, які обумовили звернення російських письменників початку ХІХ ст. до міфу;

обґрунтовано розуміння преромантизму в російській літературі як перехідної художньої системи на основі дослідження місця і ролі міфу в прозі 20-40-х років ХІХ ст.;

встановлено зв'язок між змінами у розумінні народності на початку ХІХ ст. та зверненням російських письменників до глибинних, у тому числі і міфологічних, структур національної моделі світу;

доведено зв'язок між діалогічністю художнього мислення преромантиків, дуалізмом художнього мислення романтиків та їх зверненням до міфу;

визначено міф у творах преромантиків і романтиків в аспекті розвитку в російській літературі початку ХІХ століття художнього пізнання несвідомого;

розглянуто концептуальні та смислові особливості міфопоетичної моделі, реалізованої на жанровому рівні, основні зони перетину художнього і міфологічного у російській преромантичній та романтичній прозі.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали дисертації можуть бути використані в подальшій розробці питання про динаміку творчих методів, напрямків, художніх систем у російській літературі епохи набуття нею національної своєрідності й художності, розуміння преромантизму та романтизму, вивчення специфіки творчості російських письменників. Отримані результати використані дисертантом при викладанні лекційних курсів на філологічному і філософському факультетах Одеського національного університету імені І.І. Мечникова. Матеріали дослідження частково покладено в основу двох авторських навчальних посібників, що вийшли з грифом Міністерства освіти та науки України.

Апробація роботи. Основні положення дисертації апробовано на таких міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях: “Проблеми методу і жанру в російській і радянській літературі” (Томськ, 1988), “Проблеми взаємодії методу, стилю і жанру в літературі” (Свердловськ, 1989), “Цілісність художнього твору і проблеми його аналізу” (Донецьк, 1992), “Світ романтизму” (Твер, 2006, 2008), “Русистика і сучасність” (Санкт-Петербург, 2004, 2007; Жешув-Чудец, Польща, 2005, 2008; Одеса, 2006), Міжнародні Пушкінські читання (Сімферополь, 2002, 2003, 2004, 2005, 2006, 2007), VII і VIII Міжнародні Гоголівські читання (Полтава, 2004, 2006), “Міжнаціональні літературні взаємини у світлі сучасної компаративістики” (Київ, 2005), “О.С. Пушкін і світовий літературний процес” (Одеса, 2001, 2004), “Володимир Іванович Даль і сучасні філологічні дослідження” (Київ, 2002), “Роди і жанри літератури” (Одеса, 2004), “Севастопольські Кирило-Мефодієвські читання” (Севастополь, 2007), “Література в контексті культури” (Дніпропетровськ, 2005), “Діалог культур в поліетнічному світі” (Сімферополь, 2004, 2005, 2006, 2007), “Слов'янські читання” (Ізмаїл, 2007), “Мова і культура” (Київ, 2003, 2004, 2005), “Дискурс як об'єкт філологічної інтерпретації” (Харків, 2001), “Проблеми вивчення творчості Миколи Гоголя: підсумки і перспективи” (Ніжин, 2007), “Слов'янські літератури в контексті світової” (Мінськ, 2007), “Світи, які затонули, та прогнози на майбутнє. Субкультурний та утопічний концепт в російській культурі” (Сегед, Угорщина, 2008). Дисертація була обговорена на розширеному засіданні кафедри світової літератури Одеського національного університету імені І.І. Мечникова.

Особистий внесок здобувача. Дисертація та всі опубліковані статті, вказані в авторефераті, написані автором одноосібно.

Публікації. За матеріалами дослідження надруковано 2 монографії (25,11 др. арк. і 17,44 др. арк.), 3 навчальних посібники (два з них мають гриф Міністерства освіти і науки України) і 20 статей у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, шести розділів, висновків і списку використаних джерел (632 позиції). Загальний обсяг дисертації - 466 сторінок, із них 394 - основного тексту.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт і предмет дослідження, сформульовано мету та завдання роботи, визначено наукову новизну і практичне значення одержаних результатів.

Перший розділ «Основні напрями вивчення міфопоетичної парадигми в російській преромантичній і романтичній прозі» присвячений аналізу наукової рецепції особливостей російської культури початку ХІХ століття в контексті процесу перехідності та становлення преромантизму і романтизму як художніх систем. У ньому аналізуються позиції вчених щодо зв'язку літератури з міфом, причин звернення преромантиків і романтиків до світової та національної міфології, визначаються основні шляхи дослідження міфологічної парадигми російської преромантичної та романтичної прози. У підрозділі 1.1 «Розробка в науці категорії «перехідність». Перехідні епохи і перехідні художні системи» систематизовані існуючі наукові концепції щодо змісту процесу перехідності культури і літератури в цілому (О. Крівцуна, Г. Мережинської, Ю. Лотмана, Н. Лейдермана), характеру переходу людства на початку ХІХ століття до сучасної епістеми (М. Фуко), ознак перехідного процесу в російській культурі початку ХІХ століття (С. Ваймана, О. Давидова, Д. Кречмара), його хронології (Т. Автухович, О. Калашникової, Б. Кормана, О. Лазареску, А. Слюсаря), змісту поняття «художність» (О. Александрова, Т. Касаткіної, В. Тюпи, Д. Харитоновича, Є. Черноіваненка).

Обґрунтовується правомірність аналізу розвитку російської прози початку ХІХ століття шляхом вивчення змін у розумінні та художній інтерпретації письменниками міфу. Така модель літературного процесу: а) дозволяє врахування тісної взаємодії аксіологічної, онтологічної, гносеологічної та художньої сторін літературного твору, б) дає можливість виявити зміни в оцінці художньої діяльності і місця універсальних моделей в її реалізації; в) демонструє, як у творах нової літератури міф поступово набував естетичної цінності.

Врахування зв'язку змін художнього мислення і розвитку художніх методів та напрямків спонукало до систематизації в підрозділі 1.2 “Преромантизм і романтизм як провідні художні системи в російській літературі перших десятиліть ХІХ століття” основоположних наукових концепцій, що стосуються преромантизму і романтизму. В дисертації наголошено на варіативності сучасного розуміння преромантизму теоретиками літератури: це можуть бути нові елементи, що виникають в літературі на різних етапах її розвитку (М. Наєнко), або світоглядна система, заснована на розумінні своєрідності національного характеру (Ст. Козак), епоха (В. Жирмунський, Н. Сигал) або рух (А. Курілов, С. Шаталов), які готували романтизм; стадія класицизму (П. Заборов), сентименталізму (Н. Ізмайлов, Л. Пумпянський), романтизму (Р. Веллек, Л. Ферст, Г. Гуковський, Ю. Манн); підсистема, в якій всі художні принципи реалізовані лише у формі “тенденцій” (Вол. Луков); літературний напрямок (течія, метод) - А. Архипова, Н. Соловйова, Г. Бен, М. Ладигін, В. Западов, В. Тюпа. Зазначено також, що існуючі розбіжності в уявленнях про преромантизм, засвідчені й дисертаціями останніх років: в межах однієї й тієї ж роботі преромантизм визначається і як художня парадигма, і як процес, і як самостійна літературна течія Федосеева Т.В. Литература русского предромантизма (1790-1820): развитие драматических и прозаических жанров: автореф. дис. доктора филолог. наук: 10.01.01/ Федосеева Татьяна Васильевна. - М., 2006. - С. 8; 9; 10.. У роботі обґрунтовується розуміння преромантизму як перехідної художньої системи в російській літературі. Підкреслюється, що поєднання в російській преромантичній прозі елементів риторичного (дидактика, одноплановість у зображенні персонажів, зосередження уваги на одній лінії конфлікту) і естетичного (прагнення до індивідуалізації, перш за все, національного характеру; відхід від однозначного тлумачення загадкового; намагання створити цікаву читачеві оповідь) визначило характер художньої інтерпретації преромантиками міфологічних образів і ситуацій.

У підрозділі 1.3 “Зв'язок між міфом і літературою, міфологічним і художнім типами мислення” йдеться про основні напрями вирішення питання хронологічних меж процесу міфотворчості, про взаємодію літератури та міфу, місце міфологічного в літературі преромантизму і романтизму. Встановлені С. Аверінцевим, О. Глазуновою, І. Зваричем, С. Бройтманом, А. Андрєєвим, Е. Голосовкером, В. Косаревим, Т. Шехтер й ін. різні аспекти зв'язку між міфологічним та художнім типами мислення дозволили дисертанту визначити ряд характеристик, на підставі яких можна говорити як про близькість, так і про принципову відмінність міфологічного та художнього типів мислення: а) і міфологічний, і художній типи мислення оперують образами, при цьому міфологічно мисляча людина, на відміну від митця, ототожнює об'єкт і його образ; б) обидва типи мислення орієнтовані на синтез: міфологічне мислення, в силу своєї синкретичності, одиничне ототожнює з цілим, художнє ж, тяжіючи до встановлення закономірностей, крізь одиничне формує судження про загальне; в) обидва спираються на інтуїцію та уяву, диференціюючи їхні функції: у міфі результати уяви покликані виправдати наявність загадкового, в художньому ж творі вони виконують естетичну функцію; г) і міфологічний, і художній типи мислення свою діяльність виражають у символічній формі.

У роботі систематизовані різні концепції чинників, що привели до включення міфологічного у твори преромантиків (зокрема, це прагнення не обмежуватися даними розуму; визнання існування надприродного; культ готики; спроби стилізації казок і легенд; інтерес до чудесного і т. п.) і романтиків (наприклад, утілення в міфі символічних форм мислення; розуміння міфу як ізоморфного відтворення життя в його органічній цілісності; повернення до платонізму з властивою йому настановою на передачу митцем “вічних” ідей, пошуків концепції світобуття і т.д.). Ці спостереження, висловлені Д. Наливайком, Ю. Лотманом, З. Мінц, М. Ладигіним, Н. Соловйовою, О. Мілюгиною, О. Корніловою стосовно європейських літератур, слугують у роботі теоретичною основою для формування цілісної системи розвитку міфопоетики прози російських преромантиків і романтиків.

Враховуючи, що якнайповніше зв'язок російської літератури з міфологією виявлявся у творах, спрямованих на зображення народного середовища, життя народу як своєрідного депозитарію міфологічного типу світосприйняття, в другому розділі дисертації - “Міфологічне в художньому пізнанні національного характеру” - вирішуються наступні питання: які особливості національного характеру стимулювали звернення письменників до міфології; в чому полягала специфіка втілення народності у російській прозі початку ХІХ століття; як втілилася ця відмінність у міфопоетиці преромантичних та романтичних творів, ґрунтованих на національній міфології, і, головне, та спадкоємність, що у сукупності дозволяє судити про основні напрями розвитку російської літератури початку ХІХ століття.

В центрі уваги в цьому розділі - твори В. Даля, М. Гоголя, О. Сомова, О. Вельтмана, Ант. Погорельского, Н. Дурової, В. Кюхельбекера, О. Толстого, О. Бестужева. Основне завдання полягало в дослідженні зв'язку змін у використанні письменниками традиційних для етносу образів нижчої демонології, елементів архаїчного ритуалу і міфологічної моделі світу з процесом модифікації парадигм художнього мислення. Встановлено, що основними чинниками, які викликали звернення російських письменників до міфу на початку ХІХ століття, були: а) необхідність художнього пізнання засобів міфологізації поведінкових норм патріархальним колективом; б) прагнення зіставити в художньому творі традиційне для народу міфологічне світобачення та скептичне ставлення до надприродного, що зароджувалося в національному середовищі під впливом ідей Нового часу; в) формування народності як принципу художньої виражальності і художнє втілення міфологізму світосприйняття як однієї з національних рис.

Виходячи з того, що міф а) відтворює в символічно-образній формі засадничі життєві ситуації; б) містить в собі моделі світобачення і світосприймання, порушення яких носіями міфологічного типу свідомості вважається неприпустимим, у підрозділі 2.1 “Роль міфопоетичних парадигм у художньому відтворенні патріархальності” міфопоетична парадигма в російській прозі початку ХІХ століття розглядається як “своєрідне етичне «дзеркало», що відображає і пояснює”, за словами А. Нямцу, “глибинні тенденції епохи-реципієнта” Нямцу А.Е. Миф. Легенда. Литература (теоретические аспекты функционирования): [монография] / А.Е. Нямцу. - Черновцы: Рута, 2007. - С. 13.. У підрозділі означені й систематизовані провідні міфологічні моделі, до яких зверталися російські преромантики і романтики. Проведений аналіз дозволив встановити зв'язок:

1) між включенням у твір елементів тотемних міфологічних вірувань і художнім відтворенням традиційного для патріархального середовища ототожнення індивідуального та родового, язичницькими уявленнями про нероздільну єдність живих і померлих родичів та культом Родоначальника, сакральним для слов'ян характером родинних зв'язків. У близьких за поетикою готичному роману творах - О. Бестужева “Замок Ейзен”, “Страшній помсті” М. Гоголя, “Павільйоні” Н. Дурової, “Упирі” О. Толстого - спостерігається своєрідна дифузія часу скоєння родоначальником злочину і часу існування кожного з нащадків його роду, що характерно для міфу. Основні події, про які йдеться в цих творах, закріплені за чітко визначеним локусом (замком, що належить роду, родовим маєтком і т.д.);

2) між загально розповсюдженими в східнослов'янському язичництві віруваннями в Рода і рожаниць, (зокрема, Рожаницю, культ якої В. Комарович пов'язав з культом матері-землі), які дарували людині при народженні її долю Костомаров М.І. Слов'янська міфологія. Вибрані праці з фольклористики й літературознавства / М.І. Костомаров. - К.: Либідь, 1994. - С. 275., з одного боку, та переконанням героїв В. Даля (“Хміль, сон і дійсність”) і Ант. Погорельского (“Лафертовська маківниця”), з іншого, в тому, що все, що відбувається з ними, обумовлено волею старшого в сім'ї;

3) між збереженням архаїчного розуміння ініціації - присвяти дівчини тотемному предкові і тлумаченням загадкових дій родоначальниці в повістях Ант. Погорельского і О. Толстого як ритуалу, що включає онуку в сферу демонічних сил;

4) між міфологічним у своєму первні уявленням про осквернення як підвладність демонічному і страхом, який переживають герої В. Даля, О. Сомова, Ант. Погорельского, через порушення ними волі патріарха (родоначальниці).

У дисертації акцентується думка, що своєрідність російської літератури багато в чому обумовлена зв'язком між міфологізмом як світобаченням і патріархальним за своєю суттю національним середовищем. Не менш важливим за патріархальність чинником, який означив міфологізм національної картини світу і, відповідно, викликав інтерес російських письменників до міфу, було формування художнього принципу народності. Відомо, що прагнення до художнього пізнання специфіки національного взагалі характерне для культури різних країн романтичної доби. Цим обумовлений у роботі інтерес до виявлення своєрідності російської літератури в процесі освоєння нею етноментального. Цьому присвячений підрозділ 2.2 “Російська національна міфологія і формування категорії “народності”. В роботі окреслено декілька “сюжетів” рефлексування: 1) уточнюється характеристика народності в преромантичному творі (це не творчість “в народному дусі”, за В. Троїцьким), що розуміється як відтворення специфічних для національного характеру рис народного духу, втіленням яких, зокрема, і стало опертя на національну міфологію); 2) обґрунтовується висновок про те, що, на відміну від літератур Західної Європи, де до національної міфології першими звернулися романтики, в російській прозі народність, а разом з нею і скрупульозне вивчення національної, міфологічної в своїй основі картини світу, почали розробляти преромантики; 3) встановлюється, що, у зв'язку зі збереженням і в ХІХ столітті системи двовірування у слов'ян, а також через специфіку слов'янської міфології, орієнтованої на з'ясування відносин між природним і соціальним, російські письменники, головним чином, ґрунтувалися на календарних і тотемних міфологічних уявленнях, сюжетному мотиві метаморфоз, відтворювали стихійний пантеїзм стародавніх слов'ян, що полягав у наділенні навколишнього світу духами (нижча народна демонологія), а також у вірі в існування людей, здатних управляти цими демонами на благо або на шкоду людині.

На основі зіставлення міфопоетики преромантичної і романтичної прози в другому підрозділі встановлюється вектор змін у художньому відтворенні національної міфології. “Вже у преромантичну пору з'являється формула “дух нації”, яка підкреслює неповторний культурно-історичний профіль кожної нації. Романтики ж сповідують ідею “індивідуальності нації”, роблячи її головним об'єктом свого духовного переживання”, - зазначає П. Михед Михед П.В. Пізній Гоголь і бароко / П.В. Михед. - Ніжин: Аспект-Поліграф, 2002. - С. 8..

Романтична епоха, за Л. Грицик, позначена “інтересом до мови як народного способу мислення і національного світосприйняття, як естетичної цінності і вираження національного характеру” Грицик Л. Порівняльне літературознавство в Україні: початковий методологічний етап / Л.В. Грицик // Методологічні аспекти літературознавчого синтезу: [зб. на пошану професора Нонни Шляхової з нагоди її 75-річчя / відп.ред. Є.М. Черноіваненко]. - Одеса: Астропринт, 2008. - С. 53.. Крізь призму такого розуміння втілення національного характеру в літературі в дисертації аналізувалися особливості реалізації міфологічного мотиву метаморфоз у преромантичному (“Упир” В. Даля) і романтичному (“Розділ з історичного роману” М. Гоголя) творах; ґрунтувалось визначення міфопоетичних творів О. Сомова (Русалка”, “Перевертень”, “Купалів вечір”, “Казки про клади”, “Кікімора”) як преромантичних, підкреслювалась новизна засобів створення характерів і вираження авторського “я” в “Київських відьмах” О. Сомова, що зближує його з письменниками-романтиками; а також розглядались способи реалізації принципу вільного оперування міфами романтиками О. Вельтманом і В. Кюхельбекером.

Думка про те, що виражена в творі концепція міфологічного визначається, головним чином, його жанром, проілюстрована зіставленням творів, написаних в один і той же час одним і тим самим автором, преромантиком О. Сомовим: це “малоросійський переказ” “Русалка” та “казка” “Перевертень”. У “Русалці” оповідач поділяє тлумачення подій міфологічно мислячими персонажами. Через це чаклунство, переправа як дорога в потойбіччя, перетворення утоплениці на русалку і можливість повернути померлого у світ живих не викликають у нього сумніву. Оповідач, хоч і наводить раціональне пояснення смерті героя, не виключає ймовірності її міфологічного витлумачення помстою русалок. Основні події в “переказі” співвіднесені з календарними датами (героїня гине восени, мати намагається повернути її до життя весною, остаточно Горпинка повертається в потойбіччя рівно через рік після магічних дій матері, на новому “русальному” тижні).

На відміну від “переказу” “Русалка”, визначений автором як “казка” “Перевертень” починається з передмови, в якій висловлюється іронічне ставлення до вампірів, корсарів і того “небувалого російського перевертня”, яким оповідач вирішив розважити читачів. У дисертації ця іронія пояснюється тим, що преромантикові О. Сомову був чужий властивий романтикам абсолютний (демонічний) розлад зі світом.

Особливе невдоволення викликала у нього творчість французьких “несамовитих” романтиків, що засвідчує його стаття “Про сутнісне в літературі” (1826). Оповідач у “Перевертні” точно передає міфологічні вірування у вовків як тотемних тварин; карнавальний характер перетворення героя “казки” на вовка-перевертня відображає ритуальні перевдягання слов'ян у шкури тварин в архаїчну добу Иванов Вяч. Вс. Реконструкция индоевропейских слов и текстов, отражающих культ волка / Вяч. Вс. Иванов // Известия Академии Наук СССР. Серия литературы и языка. - 1975. - Т. 34. - № 5. - С. 407.. В той же час, у відповідності з обраним жанром, міфологічне в “Перевертні” набуває казкового, розважального характеру. В результаті зустріч з надприродним, яка завершилася для героїв “Русалки” трагічно, для Артема залишилася грою.

Переживання розколотості світу самим автором уповні відтворено міфопоетикою повісті О. Сомова “Київські відьми”. Вона засвідчила розвиток творчої манери письменника, зокрема, формування психологізму, а також випрацювання засобів індивідуалізації персонажів і створення на її основі характерів. У “Київських відьмах” міфологічна за своєю суттю ситуація посвячення у відьми і розправи нечистої сили з тими, хто вступив з нею в конфлікт, допомогла О. Сомову виразити думку про причаєні в сучасній реальності небезпеки, спроби подолання яких можуть мати драматичні для людини наслідки.

Своєрідність авторського бачення сучасності підкреслює трагізм розв'язки, що відрізняє “Київських відьом” від народної легенди і казки. В результаті дослідження ролі міфологічних образів, ситуацій, символіки у втіленні авторської концепції дійсності робиться висновок про близькість художньої манери О. Сомова в “Київських відьмах” до письменників-романтиків. Романтики, як відомо, вільно оперували елементами національної міфологічної картини світу. Так, при дослідженні міфопоетики оповідання О. Вельтмана “Не дім, а іграшка!” у дисертації встановлюється зв'язок між традиційним для міфологічного світосприйняття уявленням про домовика як персоніфікацію минулого в сучасності (Н. Кринична) і реалізацією в творі романтичної антитези “минуле - сучасне”, “Москва до 1812 року - Москва нова”. Зникнення домовиків, які у минулому були оборонцями ладу в домі, в романтичному оповіданні набуває есхатологічного характеру, дозволяє письменникові виразити власне розчарування прагматикою дійсності. Зазначається, що О. Вельтман досить точно слідує міфологічним уявленням слов'ян про духів житла. Навіть ситуація ворожнечі двох домовиків, які після перебудови хати опинилися в одному просторі, є не його вигадкою.

Інакше істоти народної демонології представлені в містерії В. Кюхельбекера, сюжетне ядро якої складає міфологічний мотив розплати за угоду з дияволом. У “Іжорському” поряд з людьми діють кікімора, шишимора, упир, сильфи, мертвяки, русалки, лісовики, саламандри та інші духи. В дисертації містерія В. Кюхельбекера зіставляється з оповіданням О. Сомова “Кікімора”, що дозволяє виявити як загальне, так і відмінне у ставленні митців до національної міфології. Зокрема, підкреслюється, що, на відміну від преромантика О. Сомова, В. Кюхельбекер значною мірою відходить від народних міфологічних уявлень. І справа не лише в тому, що його Бука постає повелителем духів, хоч у повір'ях селян ХІХ століття це - казкове страховисько, яким лякали дітей. Персоніфікований образ міфологічного Буки допомагає В. Кюхельбекеру сатирично представити неприйнятні йому напрями сучасної суспільної та естетичної думки.

Не меншої трансформації зазнає міфологічний образ кікімори. О. Сомов, у відповідності до народних міфологічних уявлень, передає її вигляд (схожа на велику кішку з яскравими очами та залізними пазурами), функції (як помічниця - вона займалася прядінням, піклувалася про дітей; як капосниця - паморочила дорослих, била посуд, намагалася викрасти онучку Варю), а також наводить ритуал позбавлення від кікімори. У В. Кюхельбекера Кікімора найчастіше проявляє себе як бешкетник. Він подібний до романтичного героя, який порушує усталені моральні заповіді і сам через це перетворюється на “невільника”. Не випадково Журналіст називає Кікімору “бісом дев'ятнадцятого століття”. Він знає про містиків Я. Бема та Е. Сведенборга. Як справжній психолог, він бачить головні проблеми героя “сорокових років” у рефлексії та байдужості. Зрозуміло, що у такому образі Кікімори мало що збереглося для суджень про дотримання В. Кюхельбекером колективних міфологічних уявлень.

У роботі обґрунтовується думка про розходження між преромантичним та романтичним міфопоетичними творами внаслідок відмінності авторського розуміння міфу. Останнє, своєю чергою, впливає на засоби художньої виражальності. Народність для В. Кюхельбекера - не буквальне повторення відомих повір'їв, а їхнє використання з метою відтворення сутнісних психологічних та моральних рис сучасників. Це, як наслідок, дає підстави скласти уявлення і про те, як митець розумів сенс “романтичної міфології”. У включенні демонології в текст твору він бачив засіб вивільнення уяви, задоволення потреби автора й читача в надзвичайному, дивовижному. Світ поезії для нього “не є світом сутнісним: поету підвладні лише примари” Кюхельбекер В.К. Предисловие к драматической шутке “Шекспировы духи” / В.К. Кюхельбекер // Декабристы: эстетика и критика. - М.: Искусство, 1991. - С. 313..

В. Кюхельбекер не тільки відмовляється від регламентації літератури корисним і зрозумілим читачеві, але й виступає проти класицистичної орієнтації виключно на грецьку міфологію. За принципом вільного оперування, письменник включає в свій твір міфологеми різних етносів. Цей принцип зумовив і вибір В. Кюхельбекером жанру твору про трагедію сучасника. Це - містерія, і притаманне їй використання багатьох фантастичних істот сприяло театралізації обрядів. У роботі виокремлюються наступні варіанти вираження авторської концепції міфологічного у російській прозі 20-40-х рр. ХІХ ст.:

1. Автор приєднується до міфологічної колективної позиції у випадках:

а) коли зацікавлений у відтворенні особливостей національного світосприйняття. Тоді форма оповіді має об'єктивний характер, а події отримують єдине, традиційне для народного середовища пояснення - втручання надприродних сил (“Київські відьми” О. Сомова);

б) коли за допомогою наслідуваних міфологічних парадигм виражає власне розуміння дійсності (“Не дім, а іграшка!” О. Вельтмана);

в) коли припускає вільне міфологізування, творчо переосмислюючи міфологічні парадигми (“Іжорський” В. Кюхельбекера).

2. Оповідач виражає точку зору міфологічно мислячого соціуму, автор її не поділяє і тому супроводжує опис подій власними коментарями (“Русалка” О. Сомова).

3. У творі наведено декілька варіантів пояснення надприродного (“Кикимора” О. Сомова).

4. У передмові до твору підкреслюється іронічне ставлення до міфологічного мислення, але автор не трансформує традиційні міфологічні парадигми, і в цілому складається враження об'єктивності існування надприродного (“Перевертень” О. Сомова).

5. Автор чітко відокремлює своє розуміння подій від міфологічно мислячого соціуму і трактує міфологічні погляди як забобони (“Чорна неміч” М. Погодіна).

У дисертації обґрунтовується висновок про зв'язок особливостей втілення російськими письменниками елементів національної міфологічної картини світу з розвитком художніх принципів. Новизна російської літератури початку ХІХ століття полягала в тому, що міф перестав оцінюватися письменниками як вигадка або свідчення недосконалості ненаукової картини світу. Літератори ширше і активніше оперували образами національної міфології, спершу дбайливо ставлячись до елементів міфологічної картини світу та прагнучи їх точного відтворення. Це притаманно творчості письменників-преромантиків, що й уподібнювало їх твори до такого жанру усної народної міфологічної прози як биличка. Остаточне звільнення митця від настанови на точність відображення, властиве риторичному типу словесності, відбулося в творчості романтиків, які, виходячи з розуміння художньої діяльності як індивідуально-авторського відтворення дійсності згідно з естетичними законами, у своїх міфопоетичних творах могли або точно і послідовно відтворювати народні уявлення, або ж їх творчо трансформувати.