Генеза поетичного тексту в творчості Рози Ауслендер

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Генеза поетичного тексту в творчості Рози Ауслендер

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Загальна характеристика роботи

Роза Ауслендер (Розалі Рут Беатріс Шерцер, 1901-1988) належить до числа найвідоміших німецькомовних ліриків другої половини 20-го століття, займаючи почесне місце поряд із Неллі Закс, Гільде Домін, Марією-Луїзою Кашнітц, Ґертруд Кольмар. Разом з Паулем Целаном вона репрезентує найвидатніших німецькомовних поетів Буковини.

Дебютувавши поетичною збіркою «Райдуга» ще 1939 р. в Чернівцях, Р. Ауслендер через різні обставини, зумовлені передусім історичними подіями середини 20-го століття, тривалий час залишалася осторонь літературного процесу Західної Європи. Її сходження на літературну сцену ФРН почалося лише у 1965 р., проте два наступних десятиліття позначені стрімким злетом поетеси у творчому плані й визнанням читацької публіки. Так, Р. Ауслендер стає лауреатом численних премій, зокрема Премії імені Анетти фон Дросте-Гюльсгофф міста Меєрсбурґа (1967), Премії імені Андреаса Ґріфіуса (1977), Літературної премії Баварської академії мистецтв (1984), Великого хреста за заслуги Федеративної Республіки Німеччини (1984).

Розмаїття тем і непересічна біографія Р. Ауслендер зумовлюють широкий спектр дослідження її доробку. У зарубіжному ауслендерознавстві слід згадати насамперед праці Ю. Крістенсон, Г. Фоґеля, Ж. Фірґеса, М. Ґанса, А. Леманн, М. Кланської, М. Гайнца, Ґ. Кьоль, К. Мьоніґа, Г. Брауна (розпорядника літературної спадщини поетеси) та ін.

В українське літературознавство ім'я Р. Ауслендер увійшло передусім завдяки науковцю П. Рихлу, автору численних публікацій про життя і творчість буковинської письменниці, перекладачеві її поезій українською мовою. Розвідки окремих аспектів літературної спадщини поетеси належать українським науковцям - М. Іваницькій, Т. Гавриліву, Л. Цибенко. Проте монографічного дослідження творчості поетеси в Україні досі ще не здійснено.

У дисертаційній роботі здійснюється аналіз доробку Р. Ауслендер у двох аспектах: по-перше, структуровано основні періоди творчості, які кардинально різняться між собою за кількістю та якістю поетичних творів, визначено їх особливості. Це дає змогу глибше зрозуміти природу, особливості та еволюцію поетики авторки. По-друге, запропоновано інтерпретацію вибраних поезій з урахуванням їх текстово-генетичної історії та залученням біографічного, історичного й інтертекстуального контекстів.

Отже, актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена передусім двома чинниками: потребою заповнити хоча б частково прогалину в українському літературознавстві, яка існує щодо більшості авторів німецькомовної літератури Буковини загалом і Р. Ауслендер зокрема, а також необхідністю здійснити аналіз поезій Р. Ауслендер шляхом залучення наявних текстово-генетичних матеріалів.

Зв'язок роботи з науковими програмами й темами. Дисертація виконана на кафедрі історії зарубіжної літератури та теорії літератури Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича в межах наукової теми кафедри «Комунікативний потенціал літературного тексту в аспекті нових літературознавчих технологій» (номер держреєстрації 0106U003632).

Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб з'ясувати значення генези тексту в діахронічному аспекті й на сучасному етапі літературознавчих досліджень; проаналізувати генезу як на рівні еволюції поетичної творчості Р. Ауслендер, встановивши найважливіші якісні характеристики окремих періодів, так і на мікрорівні окремих текстів, висвітливши основні аспекти генетичної історії окремо взятих поезій; дати комплексну інтерпретацію, розкрити специфіку створення поетичних текстів; встановити естетичні, стилістичні, поетологічні засади творчої діяльності буковинської поетеси. Поставлена мета передбачає виконання наступних завдань:

· з'ясувати передумови формування категорії генези тексту й матеріальної бази для її дослідження;

· виявити філософсько-естетичні підвалини творчості Р. Ауслендер та структурувати основні етапи її творчого шляху;

· простежити еволюцію творчості поетеси, зокрема, в контексті історичних подій 20-го століття, що спричинили докорінні зміни в усіх сферах суспільно-політичного та культурно-мистецького життя Європи й позначилися на індивідуальному світосприйнятті митців та їх творах;

· проаналізувати тематику та поетику ліричних творів Р. Ауслендер в окремі періоди творчості;

· здійснити комплексну інтерпретацію вибраних поезій з урахуванням біографічного, історичного та текстово-генетичного матеріалу;

· виявити лексичні, стилістичні, естетичні явища, які супроводжують процес текстуалізації кожної аналізованої поезії, й пояснити їх, наскільки це можливо, з точки зору доцільності (закономірності, випадковості тощо) внесених авторкою змін;

· встановити закономірності генетичних процесів на основі аналізованих поезій, що дають змогу зробити висновки про принципи і прийоми поетичної майстерності поетеси.

Об'єктом дисертаційного дослідження стали поезії Р. Ауслендер, опубліковані в 16-томному другому повному виданні, та вибрані для детального аналізу поетичні тексти з їх редакціями - машинописними й рукописними, що утворюють генетичні досьє (термін А. Ґрезійон) поезій: «Le Chaim», «Paul Celans Grab» («Могила Пауля Целана»), «Biographische Notiz» («Біографічна нотатка»), «Bukowina II» («Буковина ІІ»), «Unbeschriebenes Blatt I» («Несписаний листок І»), «Der Brunnen III» («Криниця ІІІ»), «Dennoch Rosen» («Все-таки ружі»), «Freund du warst ein Irrtum» («Друже ти був оманою»). Крім цих архівних матеріалів, до аналізу залучено дещо з неопублікованого листування, особисті записники авторки, деякі інші важливі документи (наприклад, висновок експерта щодо стенографічного письма), есе, інтерв'ю та кореспонденцію з родиною Ратьєнів. Майже всі джерела наявні тільки німецькою мовою.

Предметом дослідження є генеза поетичного тексту Р. Ауслендер і текстово-генетичні процеси, розглянуті на прикладі вибраних поезій з їхніми генетичними досьє, та особливості поетики цих текстів. Досліджується також генеза поетичної творчості авторки в діахронічному аспекті, що є важливим для повнішого розуміння принципів її роботи.

Теоретико-методологічна основа дослідження. Важливими орієнтирами при проведенні аналізу стали естетико-філософські й теоретико-літературні студії західноєвропейських та вітчизняних учених із проблем текстології, едиційної філології та генетичної критики (Д. Лихачов, З. Шайбе, А. Ґельгаус, Ґ. Мартенс, Г. Генель, Г. Цвершина, А. Ґрезійон, Луї Е), герменевтики (В. Дільтей, Г.-Ґ. Ґадамер, З. Лановик), літературної рецепції (Р. Інгарден, В. Ізер, О. Червінська, М. Зимомря, Р. Гром'як), теорії художнього тексту (Р.-М. Вернер, М. Гіршман, Н. Михайлов, Я. Парандовський), інтертекстуальності (У. Еко, П. Рихло, Т. Гаврилів), типології стратегій письма (Г. Ортнер, К. Гурлебуш).

Для виконання поставлених завдань застосовано ряд методів дослідження, з-поміж яких описовий (розділи 1, 2), біографічний (розділи 2, 4), порівняльно-історичний (розділи 2, 3), інтертекстуальний (розділи 1, 4), метод системно-цілісного й формально-структурного аналізу (розділи 3, 4), «пильного читання» (close reading) (розділ 4).

За основний методичний принцип для текстово-генетичного прочитання та комплексної інтерпретації поетичних текстів взято ідею конфокальності. У роботі це поняття розглядаємо як поєднання герменевтичного і рецептивного методу та елементів аналізу, запропонованого генетичною критикою.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі вперше здійснено генетичний аналіз вибраних поезій Р. Ауслендер із застосуванням методологічної й термінологічної основ генетичної критики у поєднанні з герменевтичним і рецептивним методами. У вітчизняному літературознавстві дисертаційне дослідження є першою монографічною роботою, присвяченою творчості німецькомовної буковинської авторки загалом і названому вище специфічному аспекту її літературної спадщини зокрема.

Науково-практична цінність отриманих результатів. Дисертаційне дослідження, яке містить чимало посилань на досі не опубліковані матеріали, може бути базою для подальших досліджень творчості Р. Ауслендер, питань текстово-генетичних процесів. Матеріали дисертації можуть використовуватися в курсах зарубіжної літератури 20-го століття, при розробці спецкурсів, присвячених німецькомовній літературі Буковини, психології творчої діяльності, текстології для студентів факультетів іноземних мов та філологічних факультетів; при написанні курсових і дипломних робіт.

Особистий внесок здобувача. Основні результати дисертаційної роботи отримані авторкою самостійно.

Апробація дисертаційної роботи здійснювалася на аспірантських семінарах кафедри історії зарубіжної літератури та теорії літератури Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, а також на таких науково-практичних заходах, як міжнародний літературознавчий симпозіум «Exilliteratur - Die Erfahrung der Fremdheit in der Fremde» (Клуж-Напока, Румунія, квітень 2006 р.), у рамках циклу літературознавчих лекцій товариства Literatur Forum Sьdwest e.V. в Бюро літератури м. Фрайбурґа (Німеччина, грудень 2006 р.), на науковій конференції Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України «Німецькомовні літератури: канонічні постаті і нові імена», присвяченій 85-річному ювілею Дмитра Затонського (Київ, липень 2007 р.), міжнародній науковій конференції «Криза теорії» (Чернівці, жовтень 2007 р.), семінарі проф. Сабіни Майнберґер «Poetik und Anthropologie der Schreibarbeit» у Берлінському Вільному університеті (Німеччина, січень 2008 р.), міжнародній конференції «Die deutschsprachige Literatur des 19. bis 21. Jahrhunderts: Mythen und Demythologisierungen» (Київ, червень 2008 р.), міжнародній науковій конференції «Мультикультурні аспекти сучасного літературознавчого дискурсу» (Чернівці, листопад 2008 р.), у літніх школах для молодих германістів Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (Судак, серпень 2006, 2007, 2008 рр.), міжнародній науковій конференції пам'яті академіка НАН України Д.В. Затонського «Пізнавати кордони - переступати кордони - долати кордони» (Київ, вересень 2009), 13-й Всеукраїнській науковій філологічній конференції «Світова література, лінгвістика та перекладознавство» (Черкаси, жовтень 2009).

Основні результати дисертаційної роботи викладено в дев'яти публікаціях, вісім з яких опубліковано у фахових виданнях ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів із висновками, загальних висновків, списку використаних джерел, що налічує 226 позицій. Обсяг основного тексту дисертації - 172 сторінки, загальний обсяг роботи - 196 сторінок.

Основний зміст дисертаційного дослідження

ауслендер поетика ліричний текстуалізація

У Вступі розкрито актуальність обраної теми, визначено об'єкт і предмет дослідження, сформульовано його мету, завдання та наукову новизну, обґрунтовано методологічні принципи дисертації, її практичне значення, названо основні етапи апробації.

У розділі І - «Рецепція творчості Р. Ауслендер у зарубіжному й вітчизняному літературознавстві. Рукописна спадщина поетеси» подано огляд літературно-критичних праць, присвячених дослідженню творчості Р. Ауслендер та стислу характеристику архівної спадщини поетеси й використаних у дослідженні текстово-генетичних документів.

У підрозділі 1.1. «Творчість Р. Ауслендер в оцінці зарубіжної і вітчизняної критики» з'ясовується місце і значення літературного доробку Р. Ауслендер, «останньої єврейської німецькомовної псалмістки» (П. Курц), «однієї із найвидатніших поетес німецької мови» (М. Кох) у повоєнній літературі ФРН.

З-поміж літературно-критичних праць виділено декілька тематичних блоків. Питанням пошуку ідентичності крізь призму пережитого в час Шоа, подоланню травм Голокосту, аспектам поетичної та мовної кризи присвячені роботи Ю. Крістенсон, А. Леманн, М. Гайнца, К. Руґарт, Г. Фоґеля, А. Ешеля, В. Гінка.

Друга група проаналізованих наукових розвідок зосереджена довкола поетологічного циклу поезій. Зокрема, у них розглядається феномен «поезії як внутрішнього екзилю» (за визначенням Г. Меркта). Роль мови й творчості як чинника життєстверджуючого й життєво необхідного констатують Г. Меркт, С. Кандіда, Г. Фоґель, М. Ґанс, Г. Кьоль, С. Гільцінґер, П. Курц, П. Рихло, Т. Гаврилів.

Наступним тематичним комплексом, який часто потрапляє у коло зацікавлень літературознавців, є тема батьківщини. Особливу роль цього культурно-історичного простору, який сформував творчу особистість авторки, відзначають Дж. Ґуцу, К. Вернер, М. Стебер, М. Гоупвуд, К. фон Тіппельскірх, Й. Крузе, М. Іваницька.

Про релігійні мотиви, що походять як з Біблії, так і зі священних книг іудеїв (Талмуду, Кабали), та про філософське наповнення поезій Р. Ауслендер, закорінене у філософії монізму й пантеїзму Б. Спінози та К. Бруннера, йдеться у працях Ж. Фірґеса, М. Кланської, К. фон Гельд, Ж. Лаяріжа.

Досвід перебування на американському континенті та важливий вплив англомовної поезії на еволюцію творчості Р. Ауслендер тематизують дослідники Ю. Вальман, М. Бауер, Д. Цайпс, Ф. Арцені, Б. Айхман-Лаутенеґгер.

Аналіз окремих поезій буковинської авторки в текстово-генетичному аспекті, естетичних пошуків поетеси, принципів її роботи знаходимо в М. Кланської, Г. Фоґеля, М. Ґанса, А. Д'Атени, Ґ. Кьоль.

У підрозділі 1.2. «Архівні текстово-генетичні документи як джерело дослідження» описано джерельну базу, яка стала основою для написання дисертаційної роботи. У цьому випадку маємо особливу ситуацію: крім оригіналів, що знаходяться в архіві Інституту ім. Г. Гайне в Дюссельдорфі (ФРН), існує ще архів копій в Педагогічному університетi м. Людвіґсбурґа, де створено центр дослідження літературної спадщини поетеси.

З усього масиву документів найважливішими джерелами для дослідження генези поетичних текстів Р. Ауслендер стали такі категорії матеріальних носіїв інформації: 1) записники. У них зафіксовані, з-поміж іншого, думки, ідеї, асоціації, які пізніше часто «переростають» у вірші; подекуди знаходимо й перші редакції поетичних текстів; 2) сторінки з багатьма лінійними фрагментами-ескізами віршів. На листках формату А4 поетеса друкує перші варіанти поетичних текстів, а також «зародки» ідей, які пізніше розвиває у повноцінні поезії. Ощадливо використовуючи папір, Р. Ауслендер друкує тексти у рядок, позначаючи кінець версів однією косою лінією, а кінець строф - двома, виділяючи назви поезії великими літерами або підкреслюючи їх; 3) редакції окремих віршів. Друкуючи через копіювальний папір, авторка одразу отримувала декілька ідентичних екземплярів, які опрацьовувала, випробовуючи різні версії.

У розділі ІІ «Генеза тексту як літературознавчий феномен» представлено опис генези тексту як явища в діахронічному аспекті та сучасні дисципліни, які мають спільний об'єкт вивчення - рукописну авторську спадщину, однак різняться між собою завданнями й метою дослідження.

Підрозділ 2.1. «Еволюція уявлень про генезу тексту та формування передумов для її дослідження» присвячений короткому екскурсу в історію формування передумов, що дають змогу вивчати текстово-генетичні процеси авторської спадщини. Для цього залучено передусім дані з німецькомовних та французької літератур. Простежено зміну ставлення до ролі самого автора та матеріальних «слідів» його творчості - від античних часів, коли автору відводилася функція «екзекутивного органу», а вирішальною вважалася трансцендентна участь у творчому процесі (музи, божественна присутність), через середньовічний девіз працювати «ad majorem Dei gloriam», коли про самоусвідомлення власної творчої волі також не могло йтися, до сьогодення, коли, на думку Г.М. Енценсберґера, «всі твори, що з'являються, вимагають рефлексії їх виникнення».

Поступове переосмислення значення «відходів літературної діяльності» досягає вершини в часи романтизму. Доповідь В. Дільтея «Archive fьr Literatur» («Архіви літератури», 1889) стала у Німеччині вирішальним поштовхом до нового осмислення цінності рукописної спадщини письменників як неповторних у своєму роді документів, унікальних джерел для розуміння їхніх творців. В. Дільтей передбачив, який неоціненний потенціал для розвитку окремих галузей літературознавства вони в собі містять.

У підрозділі 2.2. «Вивчення рукописної спадщини письменників: методи й підходи» здійснено порівняння інструментарію та мети дослідження таких літературознавчих дисциплін, як текстологія, едиційна філологія та генетична критика. Названі галузі почасти послуговуються однаковими методами роботи, але найважливішим чинником, що розмежовує їх, є цілі й завдання, які науковці цих напрямків ставлять перед собою.

Окремо відзначено дві праці, присвячені вивченню текстово-генетичних процесів з інших позицій, ніж це роблять три вищеназвані дисципліни. Так, Р.-М. Вернер ще 1890 р. опублікував книгу «Lyrik und Lyriker. Eine Untersuchung» («Лірика і лірики. Дослідження»), яка стала першою вагомою спробою теоретизації процесу створення поетичних творів. Вона позначена помітним впливом позитивістських ідей.

Детально розроблену типологію стратегій написання текстів, передусім художніх, пропонує Г. Ортнер у монументальному дослідженні «Schreiben und Denken» («Письмо і мислення», 2000), де ним проаналізовано понад 6000 різноманітних документів. Його робота закладає основу «текстово-генетичної герменевтики» (Г. Цвершина), відкриваючи нові горизонти літературознавчих досліджень.

У розділі ІІІ «Творчість Р. Ауслендер у контексті німецькомовної літератури Буковини. Основні етапи творчого шляху поетеси» окреслено культурно-історичний контекст німецькомовної літературної традиції Буковини та причетність до нього Р. Ауслендер, а також структуровано основні етапи творчого шляху поетеси.

Підрозділ 3.1. «Німецькомовна літературна традиція Буковини, її витоки та періодизація» виявляє умови формування й періоди розвитку німецькомовної літератури на Буковині. З 1775 р. ця територія належала Австро-Угорській монархії. Німецькомовний елемент став невід'ємною складовою культурного життя багатонаціонального краю. Стосовно початків німецькомовної літератури на Буковині думки дослідників розходяться. Так, К. Райн вважає точкою відліку саме рік входження Буковини до складу Дунайської монархії; Г. Фассель датує його 1825 р. - саме тоді з'явився перший письмовий твір у традиціях романтики «Ritterspiel» («Рицарська гра»); Й. Стрелка говорить про початок «буковино-австрійської літератури» з 1849 р.

Другий період розвитку можна окреслити хронологічними рамками

1849-1875 рр. Після реформування системи освіти на якісно новий рівень тоді піднялася й преса, що позитивно позначилося і на розвитку літературного життя. У цей час помітними постатями літературного процесу стали Л. Сіміґінович-Штауффе, Е. Нойбауер, В. фон Умлауф, Й. Обріст та ін.

Третій період розпочинається після заснування університету в Чернівцях 1875 р. і триває до 1918 р. Інтелектуальні кола поповнилися студентством та високоосвіченими викладацькими кадрами. У цей час виходять численні журнали й антології: «Im Buchwald» («У книжковому лісі»), «Jahrbuch deutscher Dichter» («Щорічник німецьких поетів»), «Bukowiner Musenalmanach» («Буковинський альманах муз»). Й. Стрелка відзначає як позитивне явище входження в літературний процес жіночої літератури (А. Павлічек, ранні твори німецькою мовою О. Кобилянської).

Четвертий період розвитку німецькомовної літератури припадає на румунський час - 1919-1940/44 рр. Він позначений впливом пізньоімпресіоністичної та експресіоністичної літератури. На ці роки припадає становлення таких авторів, як А. Марґул-Шпербер, А. Кіттнер, Д. Ґольдфельд, Ґ. Дроздовський, М. Розенкранц, Р. Флінкер. Перші свої вірші в періодичних друкованих виданнях публікує і Р. Ауслендер.

Останній, п'ятий, період буковинської німецькомовної літератури розпочинається після 1944. Більшість письменників після Другої світової війни змушені були назавжди покинути свою батьківщину й оселитися у різних країнах світу - Ізраїлі (Е. Керен, І. Шмуелі, М. Вінклер), Франції (П. Целан), Німеччині (Р. Ауслендер, М. Розенкранц, А. Кіттнер), Австрії (Ґ. Дроздовський), Італії (Ґ. фон Реццорі), Румунії (А. Марґул-Шпербер, І. Вайсґлас), США (А. Ґонґ). Саме літературна творчість представників цього періоду вийшла далеко за рамки локального значення і стала невід'ємною частиною світової літератури.

Підрозділ 3.2. «Ранній період творчості Р. Ауслендер» присвячений аналізу поезій до 1939 р., коли вийшла друком перша збірка поезій «Der Regenbogen» («Райдуга»).

Двома найпотужнішими імпульсами, що спонукали молоду жінку братися за перо, були, на нашу думку, досвід еміграції у США та її найбільше кохання до чоловіка з «сонячним іменем» - Геліоса Гехта.

Вимушений переїзд до США і роки життя в Нью-Йорку (1922-1926, 1929-1931), культурний шок, який мусила відчути людина з невеликого міста, потрапивши в багатомільйонний Нью-Йорк з його шаленим ритмом, спричинили вибух творчої активності. Поезії цього часу позначені рисами експресіоністичної лірики. Р. Ауслендер стає своєрідною експресіоністкою проти власної волі. У віршах цього часу можна знайти навіть найперші спроби експериментування з формою: «Manhattan's Stil» («Стиль Манхеттена»), «Tіef unter Null» («Набагато нижче нуля»). Можна відзначити образно-стильову спорідненість віршів Р. Ауслендер з циклу «Нью-Йорк» із поезією Ґ. Гайма, співця великого міста - Берліна початку 20-го ст. Загалом же раннім поезіям авторки притаманні класична строфіка, рима й розмір. Звертаючись до інтимної чи пейзажної лірики, поетеса цілковито залишається в руслі романтичної традиції. У віршах цього часу прочитується стиль поетів, яких авторка називає своїми літературними орієнтирами: Ф. Гьолдерліна, Г. Гайне, Р.-М. Рільке.

Підрозділ 3.3. «Поезії періоду ґетто» тематизує невеликий цикл поезій, які виникли в найважчі роки життя Р. Ауслендер. У поезіях цього часу виразно проступають дві тенденції. Першу представляють рефлексії про страждання, безвихідь і безнадію мешканців ґетто. Друга група тематично є майже повною протилежністю першій: у ній знаходимо вірші, присвячені возвеличенню краси - краси досконалої, позачасової, незнищенної. Творчість стала потребою екзистенційною в буквальному сенсі: «Писати означало жити. Пережити» (Р. Ауслендер).

У підрозділі 3.4. «Англомовна поезія Р. Ауслендер» йдеться про період життя і творчості Р. Ауслендер на американському континенті (1946-1957) і її твори англійською мовою. Причин, які спонукали письменницю творити іншою мовою, як ми вважаємо, дві. На першу вказують більшість дослідників: це мовна травма через те, що рідна мова виявилася водночас «мовою вбивць». Друга причина, на наш погляд, має цілком прагматичний характер: поетеса не мала наміру писати «у шухляду», тож звертається до англійської мови, сподіваючись на ширше коло поціновувачів.

Р. Ауслендер стежить за розвитком тодішньої англомовної поезії. Улюбленими авторами і новими поетичними орієнтирами для неї в цей час стали М. Мур, В. Стівенс, Р. Фрост, В.К. Вільямс, Т.С. Еліот і Е.Е. Камінґс. Вона поступово відмовляється від класичної строфіки, знаків пунктуації, навіть намагається експериментувати з візуальною поезією. Цей факт є незаперечним свідченням того, що поетеса інтенсивно працює над пошуком нових можливостей і шляхів поетичного самовираження.

У підрозділі 3.5. «Пізній період творчості: повернення до німецької мови та перехід до модерної поезії» розглянуто пізній і найважливіший етап творчості Р. Ауслендер. Важливим імпульсом, який визначив напрямок творчого руху поетеси, стала також і зустріч з П. Целаном у 1957 р. Він вказав їй на новітні тенденції німецької літератури.

Домінуючою формою мистецького самовираження стає верлібр. Авторка впевнено почуває себе в цій новій стихії, зберігши з минулого хіба що значну частину свого вокабуляру, походженням з тієї ж таки романтичної поезії. Лаконізм, метафоричність, згущеність поетичної мови, акустична й оптична відповідність та діалогічність - найважливіші риси її поезії. Вона позбавлена будь-якої барвистості, перебільшеної описовості. Однак це простота, що не вичерпується на первинному рівні вірша, а, навпаки, веде до вищого, складнішого, до нових асоціацій, образів, дедалі розширюючи горизонти сприйняття.

У розділі ІV дисертаційного дослідження - «Реконструкція текстово-генетичних процесів на прикладі вибраних поезій» на основі окремих поетичних текстів та їхніх генетичних досьє простежено процеси текстуалізації, описано явища, які їх супроводжують, висловлено гіпотези щодо того чи іншого спостережуваного явища, запропоновано розгорнуту інтерпретацію поетичних творів, визначено критерії та принципи роботи Р. Ауслендер. Цей розділ за обсягом більший за попередні, оскільки містить детальний аналіз всіх вибраних поезій та ілюструє різні випадки генетичної історії.

У підрозділі 4.1. «Критерії вибору поезій для текстово-генетичного аналізу та інтерпретації» сформульовано принципи, якими ми керувалися, добираючи з-поміж величезного масиву окремі твори. Найголовніші з них такі: 1) репрезентативність текстово-генетичного матеріалу, тобто наявність декількох редакцій, що утворюють генетичне досьє поетичного тексту й задокументовують процес його виникнення. При цьому враховано також релевантність «слідів» творчого процесу, які дозволяють говорити про важливі й показові явища текстуалізації; 2) значимість вірша в поетичній спадщині Р. Ауслендер; 3) чинник часу написання. Ми намагалися представити різні часові періоди творчості авторки, починаючи з 1965 р. Оскільки абсолютна більшість поетичних текстів та їх редакцій недатовані, то слід зазначити, що при визначенні часу написання поезії іноді може йтися про похибку в декілька років, як це, наприклад, є у випадку з віршем «Криниця ІІІ»; 4) можливість транскрибування текстових редакцій. Для аналізу ми обирали текстово-генетичні документи, написані латинським шрифтом і такі, графічне зображення яких могло бути транскрибоване цілком. Наявність записів стенографічним шрифтом Ґабельсберґера на полях листка, закреслення цілих слів чи окремих сегментів так, що їх неможливо розпізнати, були причинами, які могли б призвести до важливих упущень, прогалин або й перекручень в інтерпретації.

Підрозділ 4.2. «Приклади текстово-генетичної історії вибраних поетичних текстів» пропонує вісім випадків реконструкції процесів текстуалізації та комплексну інтерпретацію вибраних поезій.

Вірш «Le Chaim» увійшов до збірки «36 Gerechte» («36 праведних», 1967). Він займає важливе місце в циклі, об'єднаному темою єврейської проблематики, національної ідентичності.

Генетичне досьє складається з шести документів. Строфічний поділ залишається незмінним у всіх наявних текстово-генетичних документах. У трьох рукописних редакціях вірша вже в першій строфі авторка вводить слово Sabbatgast: Willkommen / Sabbatgast / hereingeweht zu uns / aus der Steppe. У ще одному чорновому варіанті випробовує одразу два позначення: Willkommen / Sabbatgast / Wanderer / hereingeweht zu uns / aus der Steppe. Однак у наступних редакціях Sabbatgast зявляється тільки на початку пятої строфи, як і в остаточному варіанті. Таке рішення зумовлене логікою образної послідовності. Перші чотири строфи розгортають перед читачем картину мандрівки - своєрідну проекцію на пережите прибульцем. Її відтворенню підпорядковується і вибір лексики. А зі зміною перспективи, називанням моменту дії через іменник Sabbatgast, авторка вносить у текст новий, релігійний, мотив, відкриваючи тим самим ще один асоціативний рівень.

Початкове формулювання Eis hing dir um Ohr є конструкцією, не зовсім вдалою ані у фонетичному, ані в лексичному чи синтаксичному аспектах. Вона не відповідає естетичним вимогам, порушує ритмомелодику верлібра. Як альтернативний варіант, у двох машинописних документах знаходимо Eis ohne Echo dein Ohr. Поетеса випробовує формулювання за принципом синтаксичного паралелізму. Остаточний варіант Eis dein Ohr є мовною конструкцією з однаковою кількістю елементів в обох рядках, ритмізує кінець третьої строфи.

Важливу роль відіграла пермутація (перестановка) версів у п'ятій строфі. На першу позицію авторка переміщує Sabbatgast. Це виграшне рішення, оскільки у такий спосіб вдалося уникнути тавтології und du lebst / daЯ du lebst. Водночас таким позиціюванням авторка зосереджує увагу читача саме на фігурі гостя. Промовистим є також вилучення знака оклику і відмова в кінцевому варіанті від будь-яких розділових знаків. Таким чином авторка залишає читачеві більший простір для власних інтерпретацій.

У «Paul Celans Grab / Могила Пауля Целана» простежено текстово-генетичну історію поезії, присвяченої пам'яті видатного поета і земляка. Уперше вірш з'явився друком 24.02.1971 р., потім увійшов до збірки «Andere Zeichen» («Інші знаки», 1975). Генетичне досьє налічує вісім документів, до них належить і запис без точної дати у нотатнику 1970 р., який ми вважаємо першою редакцією тексту.

У процесі роботи над ліричним текстом Р. Ауслендер робить зовсім небагато змін, проте якраз ці, начебто незначні, втручання є найкращим доказом того, якого великого значення поетеса надає кожному елементові вірша, щоб досягти оптимального співвідношення форми та змісту.

Прислівник nur авторка прилаштовує то до першого - Nichts Ьberflьssiges nur, то до другого рядка другої строфи - nur Klatschmohn dort, і, врешті-решт, виділяє його в окремий верс. Так він набуває більшої ваги, є елементом, що розділяє і водночас поєднує дві поетичні дійсності: абсолютної відсутності зайвого і винятковості єдино можливого.

Обставину місця dort, яка фігурує в трьох варіантах, у кінцевому підсумку вилучено взагалі. Таке рішення є цілком закономірним, адже назва поезії вже виконує функцію визначення місця і не потребує жодного доповнення.

Складний іменник Klatschmohn зазнає невеликої зміни: замість початкового, орфографічно правильного написання слова разом, поетеса розділяє основи дефісом: Klatsch-Мohn. Таке графічне зображення немовби надає кожній із двох морфологічних складових більше простору для розгортання власного значення, викликає у читача, знайомого з життям П. Целана, цілий ряд асоціацій.

Вилучення слова mimosenhaft з останньої строфи зумовлене, очевидно, негативною конотацією, іронічним звучанням, чого авторка, безперечно, не мала на меті. Воно також ускладнює ритміку кінця другої строфи. Тому таке рішення здається цілком переконливим.

«Biographische Notiz / Біографічна нотатка» належить до програмних у творчості Р. Ауслендер. У циклі поезій-нагадування «Біографічна нотатка» є однією із центральних. Після першої публікації 1970 р. поетеса працювала над нею повторно. Генетичне досьє вірша складається з 11 текстово-генетичних документів.

Найдовший текст вірша, що складався з 24-х версів, скорочений в остаточній редакції до 18; довжина окремих версів також помітно зменшилась. Головні логіко- і смислоутворюючі компоненти в уяві авторки залишалися незмінними, а, працюючи над текстом поезії, вона вилучала елементи другорядні чи такі, що могли б дещо перевантажити образний рівень. Так, у другій строфі в процесі роботи авторка викреслює ausgeblasenen Gluehwuermern.

Багато трансформацій зазнала четверта строфа. Підрядне речення vom verbotenen Wort / dem Rosenwort / von zornigen (zuernenden) Engeln bewacht (заборонене слово / трояндове слово / яке стережуть люті (гнівні) ангели) скорочено зрештою до одного багатозначного слова Rosen.

Значно редуковано й передостанню строфу, яка мала форму складнопідрядного речення ich wohne (lebe) / auf einer Luftschaukel / die fliegt / von Land zu Land (Amerika nach Deutschand nach Israel und nach Цsterreich?). Ці рядки дають нам уявлення про найважливіші моменти актуального способу життя поетеси. Авторка випробовує декілька комбінацій, приходячи до остаточної форми, що є з-поміж усіх решти оптимальною за словесним вираженням та образною логікою.

Важливою зміною є заміна початкового kommеn на reden. Від формулювання, притаманного (авто) біографії, Р. Ауслендер відмовляється, вкладаючи у дієслово reden набагато важливіше смислове навантаження.

У «Bukowina II / Буковина ІІ» маємо приклад особливої текстово-генетичної історії. Поезія належить до циклу віршів-спогадів про батьківщину й увійшла до збірки «Gesammelte Gedichte» («Зібрані поезії», 1976 р.).

Шість текстово-генетичних документів засвідчують робочий процес. Цій поезії Р. Ауслендер дає спочатку іншу назву: Trauma. У ході роботи значних змін зазнає система образів. Генетичне досьє виявляє ознаки проліферації, як її розуміє Г. Генель, називаючи й описуючи явище «розгалуження», «розростання» і «відокремлення нових частин». У випадку з «Bukowina II» йдеться про спільний початок, який міг би мати два різні продовження. Однак авторка приймає рішення на користь тільки одного варіанту розгортання образного ланцюжка. Інший так і залишається незатребуваним.

Аналізуючи варіант у записнику, варіант з назвою Trauma й остаточний текст, можна висунути гіпотезу про те, що творча уява поетеси сформувала дві картини художньої дійсності. Єдиний початок у певний момент «розгалужується», авторка зафіксовує два варіанти потенційного розвитку картини поетичної дійсності, але реалізує тільки один.

«Unbeschriebenes Blatt I / Несписаний листок І» є прикладом поетологічної лірики. Вірш з'явився друком у книзі «Noch ist Raum» («Ще є простір», 1976) Аналіз текстово-генетичних матеріалів дає змогу простежити цілий ряд цікавих явищ процесу текстуалізації.

Послідовність опису ознак «звіра» змінюється: маємо приклад пермутації версів weiЯ / die glatte Haut. На нашу думку, пояснень може бути два. По-перше, слово «weiЯ» найкоротше у строфі, відтак графічно авторка позиціонує його в центрі строфи як своєрідну вісь, довкола якої групуються інші, довші за протяжністю сегменти. По-друге, серединна позиція між версами «die glatte Haut» і «seine Poren» та відсутність розділових знаків дозволяють відносити ознаку кольору до обох понять, відводячи вирішальну роль інтонаційному акцентуванню.

Однак рішення авторки не можна вважати безсумнівно вдалим. Якщо для формальної сторони вірша наслідок такої перестановки справді можна вважати позитивним, то у плані змістовної логіки постає питання про достовірність відтворюваної послідовності процесів сприйняття, при яких задіяно декілька рецепторів.

Доречною вважаємо заміну способів дієслів - імператива gib, schьtte на індикатив du gibst, schьttest. Дійсний спосіб, на нашу думку, більш переконливо відтворює задум авторки. Так поетичний текст евокує уявлення про процес, що відбувається зараз, ліричне Ти зображене в момент дії. А наказовий спосіб створює ефект відстороненості ліричного героя від безпосередньої участі в дійстві.

Різноманітних модифікацій зазнали третя й четверта строфи. Слово Beischlaf, яке має однозначну смислову конотацію (статевий акт), вилучено. Написання Lust- / und Verzweiflung, на відміну від початкового Lust- / Verzweiflung, надає обом поняттям необхідну для повномасштабного розгортання їх значень «автономію». Таке формулювання значно більшою мірою виражає суть складного, комплексного процесу творчості, в якому задіяні різноманітні механізми людської психіки.

На одній з редакцій графічна картина дуже яскраво ілюструє боротьбу авторки за найбільш вдале формулювання. Третю й четверту строфи розмашисто перекреслено по горизонталі та вертикалі, під ними через увесь листок підведено риску, й у лівому нижньому кутку занотовано рукою кінцевий варіант тексту останньої строфи.

«Der Brunnen III / Криниця ІІІ» є філософською рефлексією-спогадом. Вірш «Криниця III» опублікований у збірці «Mein Venedig versinkt nicht» («Моя Венеція не тоне», 1982). Однак існують, на наш погляд, значні застереження стосовно часу написання, який М. Ґанс визначає 1981-1982 рр. Враховуючи відомі нам паратекстуальні чинники, припускаємо, що вірш з'явився до 1978 р.

Аналіз восьми текстово-генетичних документів свідчить про те, що - як і у випадку з поезією «Могила Пауля Целана» - невеликі зміни є переконливим доказом ретельної роботи авторки.

Символічне повернення до криниці означає уявне повернення до витоків, до рідної землі, є актом самопересвідчення у власному існуванні, що дає надію на майбутнє.

Погляд у текстово-генетичний матеріал свідчить про важливу зміну в другій строфі: формулювання Noch haengt / der Holzeimer / an der Kette змінено на Noch haengt / an der Kette / der Eimer. Авторка коригує текст одразу, про що свідчить надрукований поряд, справа, на тому ж рівні текстовий сегмент. Другий варіант, без сумніву, є ритмічно більш вдалим. Вилучення атрибутивного конкретизуючого елемента Holz закономірне, бо він, як і прикметник kuehle в останній строфі, не має виразного смислового навантаження.

Заміну словосполучення zurueckgeronnenen Traum на Erinnerung пояснити непросто, але, на нашу думку, від такого рішення вірш тільки виграє. Перший образ занадто розпливчастий, а вжитий дієприкметник минулого часу є фонетично й граматично громіздкою формою. Набагато переконливішим натомість є зіставлення процесів набирання води з криниці - занурення й піднімання на поверхню цебра, й пригадування як відтворення образів минулого, «добування» їх із довгострокової пам'яті. Рух углиб і назад на поверхню - реальний чи уявний - є притаманною ознакою обох процесів.

У поезії «Криниця ІІІ» фіксуємо приклад вербального мінімалізму, коли після прискіпливого вивірення залишається тільки необхідне.

Вірш «Dennoch Rosen / Все-таки ружі» є ще одним особливим прикладом текстово-генетичної історії. Ця поезія, що відкриває останню прижиттєву збірку поетеси «Ich spiele noch» («Я ще граю», 1987), як і «Біографічна нотатка», також належить до циклу спогадів про Голокост.

У цьому випадку маємо справу з винятковою ситуацією. Усі п'ять редакцій датовані. Перші редакції вірша з'явилися 13 і 15 вересня 1961 р. у США. Відтак він був відкладений, і Р. Ауслендер повернулася до нього, лише готуючи через чверть століття до друку нову збірку. На алографі (запис Г. Брауна) зафіксовано дату: 8.6.1986.

Текстовий варіант від 15.09.1961 мав назву NACH DER NACHT. Дужки, закреслення та знаки питання є промовистим свідченням того, що авторка наполегливо шукає переконливу форму, випробовує різні можливості, розширює і знову звужує поняттєві й образні рамки. Комбінації Rosen wie der Sommer sie schafft / Rosen aus der Werkstatt des Sommers (des Sommers Werkstatt) Rosen vom Sommer geschnitzt gepflegt?) (Rosen sommerhoch - s-rot-sommerreif?) Rosen die der Sommer sich erdacht (vоm Sommer erdacht) у записі 1986 р. зредуковано до одного-єдиного багатозначного Rosen, як це було і в «Біографічній нотатці».

Варто зауважити, що в усіх редакціях натрапляємо на (Siebenmeilen) Stiefel (семимильні чоботи). Авторка відмовляється від лексеми Siebenmeilen в останній момент. Семимильні чоботи - чарівне взуття з казок - загалом є позитивним атрибутом. А в контексті, про який ідеться, відсутня будь-яка позитивна конотація.

Вартим уваги є і той факт, що слово з першої строфи Schmetterlinge авторка у другій замінює на Falter. По-перше, ймовірно, для того, щоб зберегти особливий ритм чотирнадцятого верса Feuerrosen Feuerfalter Feuerschwingen: усі три слова мають, таким чином, однакову кількість складів й ідентичну першу частину. Триразовий повтор слова Feuer акустично імітує команду німецькою мовою стріляти - «вогонь». По-друге, хоч слова Schmetterling і Falter є синонімами, однак останнє німецькою означає передусім нічного метелика. Друга строфа - опис катастрофи кореспондує з останнім словом вірша Nacht, що є узагальненим позначенням цієї розгорнутої метафори, яка небагатослівно, але промовисто передає події смертоносної «ночі» в історії людства.

Пояснити відмову авторки в остаточному варіанті від складних атрибутивних конструкцій, які містяться у редакціях 1961 р., можна часовим чинником. Між двома моментами часу минуло чверть століття, остаточну версію Р. Ауслендер створила, керуючись іншими принципами й мотивами, ніж це могло бути на початку її шляху до модерної поезії.

Вірш «Freund du warst ein Irrtum / Друже ти був оманою» засвідчує один із найцікавіших прикладів генетичної історії поетичного тексту, хоча сам він, слід визнати, не належить до найкращих творів поетеси. Уперше поезія була надрукована в часописі 1986 р. Вона є прикладом пізньої інтимної лірики.

Генетичне досьє складається лише з двох документів, записаних Г. Брауном під диктант 18.6.1985 р. Формальна метаморфоза вражає. У першому маємо справу з традиційним віршем без рими, що складається з двох катренів, написаних чотиристопним ямбом з усіченою четвертою стопою другого і четвертого версів. Цей поетичний текст дуже нагадує зразки ранньої лірики Р. Ауслендер.

Остаточний текст вірша за формальними характеристиками є верлібром з трьох різновеликих строф, утворених відповідно десятьма, одним і трьома версами. Тобто за всіма ознаками саме таким, якими є й абсолютна більшість пізніх поезій Р. Ауслендер.

Незважаючи на значні формально-стильові відмінності обох поетичних текстів, змістовний аналіз свідчить про те, що можемо говорити саме про варіант та остаточну реалізацію одного творчого замислу. Лексико-семантичний та образний рівні сформовані в обох текстах одними й тими ж ключовими словами. Відмінності простежуємо передусім на синтаксичному рівні та у графічному зображенні. Якщо у першому варіанті маємо справу з правильно побудованими реченнями, довжина яких відповідає протяжності верса, то в остаточному домінують енжамбемани, еліптичні конструкції, утворені номінальними елементами, асиндетично поєднаними між собою.

Вважаємо, що можна говорити про певні притаманні творчій уяві Р. Ауслендер мисленнєві моделі, вкарбовані у її свідомість, чи, радше, підсвідомість. У ході творчої еволюції авторка майстерно пристосовувалась до вимог сучасної поезії, добре усвідомлюючи їх. А в останні роки творчості (чи, можливо, тільки у моменти особливого психічного та фізичного стану) знову мимоволі зринають «старі» мислеформи, бо вони для поетеси найприродніші. Вона вербалізує їх і тут-таки видозмінює, формує поетичні тексти, які відповідають вимогам часу та іміджу авторки. Схожу модель фіксуємо ще в кількох поетичних текстах цього періоду.

У підрозділі 4.3. «До процесу творчої діяльності Р. Ауслендер. Основні прийоми та принципи роботи» підсумовано спостереження над текстово-генетичними явищами аналізованих поезій та визначено основні принципи і прийоми роботи. Серед принципів визначаємо такі: 1) сугестивність, багаторівневість образів; 2) мовна економія; 3) логіка образної послідовності; 4) селекція образів. Прийоми роботи можна покласифікувати на дві групи: 1) способи фіксації ідеї та її подальшої текстуалізації. Маємо на увазі письмову реалізацію ідеї, якою могли бути: коротка нотатка в записнику, рукописний чи машинописний текст на окремому листку паперу або ж друк на листках з лінійними фрагментами; 2) власне прийоми роботи над поетичними текстами. Їх використання нерозривно пов'язане із авторською інтенцією та відповідними принципами роботи. Одним із найпоширеніших є редукція текстової структури, що відбувається шляхом елімінації зайвих елементів - як окремих слів, так і цілих текстових сегментів. Іншими прийомами роботи є пермутація слів чи сегментів, зміна їх позицій усередині тексту; субституція, тобто заміна одного слова чи сегмента іншим; рідко - ампліфікація, розширення тексту через введення нових сегментів. На графічному рівні це зміни в архітектоніці - побудові строф та версів, що, як правило, пов'язані зі змістовними акцентами чи підпорядковані вимогам ритмомелодики (скорочення, подовження, перерозподіл елементів архітектоніки).

Основні результати дослідження узагальнено у висновках. Зазначається, що категорія генези тексту на сьогодні є важливим предметом вивчення у німецькомовному та французькому літературознавстві, займає «одне з центральних місць у сучасній естетиці» (Г.М. Енценсберґер).

Підкреслюється, що філософсько-естетичні засади світоглядної та творчої свідомості поетеси сформувалися під впливом літературної традиції романтизму, філософії пантеїзму та монізму, ідей Б. Спінози, М. Бубера, К. Бруннера та уявлень хасидизму. Це «субстрат», закладений ще в роки перебування на батьківщині, який залишався визначальним для творчості Р. Ауслендер упродовж усього її життя.

Встановлено, що творчий шлях Р. Ауслендер засвідчує чотири основних етапи, які виявляють еволюцію її літературної діяльності: 1) ранні поезії; 2) поезії часу ґетто; 3) англомовний період творчості; 4) перехід до модерної техніки віршування.

Подолання Р. Ауслендер мовної кризи й повернення до рідної мови супроводжується усвідомленням потреби докорінно змінити естетику й поетику, які після Другої світової війни не могли залишатися традиційними. Ядро поетичного вокабуляру письменниці зберігається, однак поетологічна система зазнає переструктурування, усередині неї формуються нові констеляції, асоціативні схеми, відбувається зміщення акцентів. Тематичний діапазон поезій Р. Ауслендер, завжди досить широкий, особливо збільшується в пізній період творчості. Поезіям цього часу притаманні лаконічність формулювань, метафоричність, згущеність поетичної мови, діалогічність.

Проведений текстово-генетичний аналіз вибраних поезій на мікрорівні дозволив частково реконструювати процеси написання, встановити ряд важливих явищ текстуалізації та визначити принципи й критерії творчої діяльності Р. Ауслендер.

Зміни, які робить авторка в ході роботи над кожним поетичним текстом, спрямовані на вдосконалення ритмомелодики верлібра, досягнення оптимального співвідношення між акустичним та графічним рівнем поезій, ретельну селекцію образів і формування первинного образного рівня за принципом вербального мінімалізму, який залишає читачеві широкий простір для асоціацій та тлумачень. В окремих випадках поетична дійсність, запропонована Р. Ауслендер читачеві, може бути точніше декодована тільки за умови звернення до генетичних досьє. Особливим є випадок текстової генези вірша «Друже ти був оманою». Подібність генетичних процесів у декількох інших поезіях того самого часу написання (не включених до дисертаційної роботи) стала підставою для гіпотези про своєрідний «рецидив» ранніх мисленнєвих моделей в останні місяці творчої діяльності. Традиційні мислеформи, найприродніші для Р. Ауслендер, вербалізуються у класичній формі поетичного тексту, який відтак трансформується у верлібр.