Неоміфологізм прозової творчості Тадеуша Новака

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 821.162.1'06-343.09

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

НЕОМІФОЛОГІЗМ ПРОЗОВОЇ ТВОРЧОСТІ ТАДЕУША НОВАКА

Спеціальність 10.01.03. - література слов'янських народів (польська література)

ФРИС ІРИНА БОГДАНІВНА

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі польської філології Львівського національного університету імені Івана Франка.

Науковий керівник:

Петрухіна Людмила Едуардівна, кандидат філологічних наук, доцент кафедри польської філології Львівського національного університету імені Івана Франка.

Офіційні опоненти:

Булаховська Юлія Леонідівна, доктор філологічних наук, професор, провідний науковий співробітник-консультант Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України.

Сухомлинов Олексій Миколайович, кандидат філологічних наук, доцент, завідувач кафедри слов'янської філології Бердянського університету менеджменту і бізнесу.

Захист відбудеться "14" травня 2009 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.39 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) філологічних наук у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ-17, бульвар Тараса Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М. О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, Київ-17, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розіслано "9" квітня 2009 року.

Вчений секретар спеціалізованої Вченої ради Гаєвська Н.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Зацікавлення письменників ХХ-XXI ст. легендарно-міфологічними структурами первісної культури зумовлене багатьма чинниками, передусім універсальним характером міфу, його трансцендентністю, обсесійною всюдисущістю, спрямованістю до екзистенційної проблематики буття, присутністю у навколишньому світі явищ, які не мають логічного пояснення. Звернення до міфу є символічною відповіддю на передчуття втрати духовних цінностей та орієнтирів у сучасному світі, протиставленням вічного - тимчасовому, сакрального - профанованому. Окрім того, онтологічне наповнення міфопоетичних структур художнього твору є виразним протиставленням принципам літератури реалізму. Завдяки контамінації традиційних образів та мотивів різних рівнів культурної спадщини (поганської, християнської, фольклорної), постає новаторська форма художнього твору, тобто, відбувається збагачення тексту елементами різних структур.

Письменники активно використовують міфотворчі константи у парадигмі творів, інтерпретуючи їх відповідно до реалій зображуваного часу, творять власну систему міфологем, використовуючи "вічні" образи культури. Значне поширення фольклорно-міфологічних та біблійних структур у художній літературі XX-XXI ст. зумовило особливу актуальність у сучасному літературознавстві тем міфологізму та міфотворчості.

Для міфологічної моделі світу характерним є ряд особливостей, які запозичили сучасні автори-міфотворці. Для їх творчого стилю властиві синтез язичницького та християнського мислення, розкриття образів крізь призму народного світобачення, зосередження на універсальних поняттях, циклічність часу, опозиція sacrum i profanum, хаосу і космосу, есхатологічна спрямованість - все це становить ключові концепти неоміфологічної літератури.

Актуальність дослідження основана на оригінальності та самобутності прояву авторського міфологізму у творчості польського прозаїка Тадеуша Новака, який створив свій замкнений у просторі та спрямований до міфологічного часу світ sacrum, орієнтований на духовну спадщину людства, а саме фольклор, поганські вірування та ритуали, християнську традицію та Святе Письмо. На думку письменника, найважливішою ознакою міфу є його трансцендентна спрямованість до вічного (імплікація міфологеми втраченого раю), а основним завданням міфотворчості - відродження віри в Абсолют та відновлення гармонії людини, природи і громади.

Актуальність теми дисертаційної праці зумовлена необхідністю системного вивчення спадщини Т. Новака з позиції неоміфологічних тенденцій літератури XX ст. Зауважимо, що, попри численні рецензії та відгуки сучасників письменника, його творчість надалі залишається недостатньо дослідженою, оскільки постать прозаїка та його доробок не стали предметом ґрунтовного та комплексного аналізу польських та українських критиків.

В останні десятиліття у польському літературознавстві з'являються праці, в яких висвітлено окремі аспекти міфотворчісті Т. Новака. Метафізичному спрямуванню поетичної спадщини митця присвячено ґрунтовну розвідку на цю тему та ряд статей С. Бальбуса. Д. Сівор у своїй монографії приділила увагу питанням функціонування міфу, обряду, ритуалу у прозових творах письменника. Найновіша праця М. Вуйчік-Дудек розкриває основні функції міфу в поезії Т. Новака. В українському літературознавстві до творчості Т. Новака фрагментарно зверталася Ю. Булаховська у праці "Спадкоємність і новаторство сучасної польської поезії", де, зокрема, проаналізована поезія Т. Новака.

Зв'язок праці з науковими програмами, планами, темами. Праця виконана на кафедрі польської філології Львівського національного університету імені Івана Франка згідно з комплексною науковою темою "Рецепція польської літератури в Україні", вона також спрямована на виконання одного з найважливіших завдань сучасного літературознавства - вивчення малодосліджених постатей польської літератури XX ст.

Мета дисертації полягає у ґрунтовному аналізі особливостей функціонування міфопоетичних елементів у структурі прозових творів Т. Новака та дослідженні міфотворчості письменника у контексті неоміфологізму літератури XX ст.

Відповідно до поставленої мети, у праці вирішується ряд завдань, з яких провідним є докладне вивчення міфологічних мотивів, котрі переходять з твору в твір письменника і роблять надзвичайно монолітною його творчість, а також:

- установлення основних неоміфологічних моделей літератури XX ст. та їх загальна характеристика;

- дослідження особливостей формування особистості митця та вплив найважливіших чинників на його свідомість;

- виявлення та аналіз окремих ключових міфологем прозових творів Т. Новака;

- визначення специфіки авторського міфологізування Т. Новака в контексті неоміфологічних моделей літератури XX ст.

Об'єктом дослідження є прозові твори Т. Новака: "Пробудження" ("Przebudzenia", 1962); "Балада чужого племені" ("Obcoplemienna ballada", 1963); "В пуху алелуя" ("W puchu alleluja", 1965); "Таке більше весілля" ("Takie wiкksze wesele", 1966); "А як королем, а як катом будеш" ("A jak krуlem, a jak katem bкdziesz", 1968); "Дияволи" ("Diabіy", 1971); "Дванадцять" ("Dwunastu", 1974); "Напівказки" ("Pуіbaњnie", 1976); "Пророк" ("Prorok", 1977); "Волання до небес" ("Wniebogіosy", 1982); "Я ще їх бачу, чую їх ще", "Як у розбитому дзеркалі" ("Jeszcze ich widzк, sіyszк ich jeszcze", "Jak w rozbitym lustrze", 1999).

Предмет аналізу - неоміфологізм як характерна ознака поетики прозових творів Т. Новака.

Методологічну і теоретичну основу дисертаційної праці становлять провідні наукові концепції дослідників міфу та його функціонування у літературі. У дисертації використано ритуально-міфологічний метод, який полягає у вивченні давніх міфологічних образів та мотивів, переосмислених творчою уявою митця. Мета та завдання дисертації зумовили поєднання порівняльно-типологічного методу з елементами міфопоетичного та інтертекстуального аналізу, а також використання положень історико-функціонального, біографічного методів.

На основі цього в дослідженні по-новому інтерпретовано та ґрунтовно проаналізовано прозові твори Т. Новака. У філософсько-культурологічному аспекті особливо актуальним є звернення до міфологем раю та циклічності буття (життя-смерть-безсмертя) як до переосмислення одвічних питань людського буття.

Визначальними для написання дисертаційного дослідження стали праці філософів, культурологів та психологів Р. Барта, Я. Голосовкера, М. Еліаде,

Е. Кассірера, Дж. Кемпбела, К. Леві-Строса, Б. Маліновського, А. Меня, П. Рікера, Д. Форстнер, Н. Фрая, Е. Фромма, К. Юнґа, літературознавчі концепції Р. Веймана, І. Зварича, Ф. Кессіді, Є. Мелетинського, А. Нямцу, Я. Поліщука, В. Проппа, О. Фрейденберг та ін.

У ході визначення закономірностей творчого шляху та доробку Т. Новака автор опиралась на дослідження польських критиків С. Бальбуса, Г. Берези, Я. Блонського, Я. Брудніцького, С. Домбровського, Б. Допарта, Й. Квятковського, Й. Пєщаховича, З. Польсакєвича, Д. Сівор, М. Скварніцького, Р. Суліми, Ф. Форнальчика та ін.

Наукова новизна праці полягає у тому, що у ній вперше проаналізовано форми неоміфологічного мислення у прозовій творчості Т. Новака, а також виокремлено основні неоміфологічні моделі літератури XX ст. та висвітлено їх загальні особливості.

Дана дисертація базується на проблемному, концептуальному аналізі міфологізму письменника. Це дає змогу досліджувати міфологемну структуру цілісно, на матеріалі всіх його прозових творів, розкрити міфологічний код оповідань, повістей та романів Т. Новака у контексті неоміфологізму XX ст.

Матеріали дисертації можуть бути використані при вивченні курсу історії польської літератури XX ст. та явища неоміфологізму в літературі, що становить практичне застосування роботи.

Теоретичне значення проведеного дослідження полягає в тому, що у ньому проаналізовано парадигму міфологічної семантики художнього твору в контексті літератури XX ст., виявлено способи проникнення елементів традиційних міфів у канву тексту.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри польської філології Львівського національного університету імені Івана Франка. Основні положення та результати дисертаційного дослідження викладено в доповідях на VII Міжнародній славістичній конференції молодих науковців (м. Щецін, 2004), I Міжнародній науковій конференції (м. Баку, 2004), XIV Міжнародному славістичному колоквіумі (м. Львів, 2005), VIII Міжнародній конференції молодих вчених (м. Київ, 2005), Українській науковій конференції (м. Бердянськ, 2005), XI Міжнародному сорабістичному семінарі (м. Львів, 2005), Міжнародній конференції "Великі теми культури в слов'янських літературах" (м. Вроцлав, 2005), XV Міжнародному славістичному колоквіумі (м. Львів, 2006), IX Міжнародній Кирило-Мефодіївській конференції (м. Одеса, 2006), XVІ Міжнародному славістичному колоквіумі (м. Львів, 2007), І Міжнародному конгресі філологів (м. Щецін, 2007), XIІ Міжнародному сорабістичному семінарі (м. Львів, 2007), Міжнародній науково-практичній конференції "Європейський вимір української полоністики" (м. Київ, 2007), X Міжнародній конференції молодих науковців "Світ слов'ян в мові та культурі" (м. Щецін-Побєрово, 2008), XVІI Міжнародному славістичному колоквіумі (м. Львів, 2008), IV Міжнародному полоністичному конгресі (м. Краків, 2008).

Структура роботи: дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів та висновків. Повний обсяг основного тексту становить 174 сторінки, список використаних джерел містить 218 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, сформульовано мету та визначено основні завдання дисертаційного дослідження. З'ясована наукова новизна роботи, практичне значення отриманих результатів, дано перелік методів аналізу та наукові концепції, що заклали підґрунтя явища неоміфологізму в літературі.

У першому розділі - "Неоміфологізм у літературі XX ст." - розглядаються основні теоретичні засади міфу, а також неоміфологічні моделі та їх імплікація у художній творчості в контексті літератури XX ст. Означена тема зумовила структуру розділу, який складається із двох підрозділів.

У підрозділі "Огляд міфологічних концепцій" розкрито поняття міфу у трактуванні представників основних шкіл міфокритики у літературознавстві, а саме: кембриджської антропологічної школи (Е. Тейлор, Дж. Фрезер), психоаналітичної школи (К. Юнґ, Е. Фромм) та американської порівняльно-міфологічної школи (Дж. Кемпелл, М. Еліаде, Н. Фрай). Перша школа засвідчила вірність ідеям Дж. Фрезера про магічно-ритуальну сутність міфів. Представники другої школи виходили з визнання юнґівського архетипу предметом літературознавчого аналізу. Представники американської міфокритики вважали міф універсальною константою людського мислення, який поєднує в собі колективне та індивідуальне начало та зазнає трансформацій під впливом культурно-історичних чинників.

Протягом XX - XXI ст. вивчення міфу набуло особливого поширення, що зумовило появу великої кількості його концепцій та дефініцій. Попри існування численних різновекторних трактувань поняття міфу, у праці зосереджено увагу на засадничих доктринах, що стали підґрунтям сучасного неоміфологізму. Йдеться про провідні наукові теорії XIX та XX ст., означені іменами Дж. Фрезера, К. Юнґа, Дж. Кемпбелла, М. Еліаде, Е. Фромма, Н. Фрая, Е. Кассірера, Є. Мелетинського.

Згідно з визначеннями М. Еліаде, Є. Мелетинського та К. Юнґа тлумачимо поняття міфу, як універсальний феномен людської цивілізації, наділений трансцендентним смислом та екзистенційною спрямованістю. Суттєва ознака міфу - його приналежність до буття, оскільки він є дієвим елементом, а не просто оповіддю. За допомогою міфу можна вирішити метафізичні проблеми, перед якими безсилі логіка чи розум. Міф - це прояв несвідомого у людині, яка серед тимчасового і минущого прагне віднайти незмінні та вічні цінності. Віддалення від Абсолюту, від духовних орієнтирів зумовило кризу у сучасному світі, подолання якої є можливе лише за умови повернення до колишньої гармонії, до міфу.

Підрозділ містить дефініції термінів, використаних у нашому дослідженні. До наукового термінологічного апарату включено такі основні поняття міфологічної критики: мономіф, міфологема, архетип, ритуал.

У другому підрозділі - "Поетика неоміфологізму" - простежено прояви неоміфологізму у літературі XX ст. Теоретичні основи поняття неоміфологізму закладені у фундаментальних положеннях сучасної гуманітарної науки про природу художнього мислення, особливості міфотворчості. У нашій розвідці спираємося на теорії дослідників В. Антофійчука, Р. Барта, Р. Веймана,

М. Еліаде, І. Зварича, Е. Кассірера, Ф. Кессіді, К. Леві-Строса, Б. Маліновського, Є. Мелетинського, А. Нямцу, Я. Поліщука, Н. Фрая та ін.

Міфи, міфологічні мотиви та сюжети по-різному реалізуються у художніх творах. На основі проведеного аналізу у дисертації визначено основні неоміфологічні моделі, характерні для літератури XX ст.: перша - це переосмислення вічних мотивів та створення митцем своєї оригінальної системи авторських міфів, що контрастують із спрофанованим світом (Дж. Апдайк, У. Фолкнер). Для наступної моделі характерне поєднання автором первісних та авторських міфів, моделювання ним особливої дійсності, яка набуває універсального значення. Об'єктом такого міфологізування стають не тільки ключові теми літератури - любов, смерть, віра, самотність, а й замкнений світ відчуженої особистості в умовах раціоналістичної цивілізації чи провінційного міщанства (К. Вольф, Ф. Кафка, М. Фриш). Використання міфу, що виходить за межі первинної версії і поєднується з історичними та новітніми темами, становить ще одну неоміфологічну модель (М. Булгаков, Дж. Джойс, Т. Манн). Письменники активно використовують античні і біблійні сюжети та співвідносять їх із проблемами сучасності. Наступна неоміфологічна модель - це латино-американська література другої половини XX ст. (М. Астуріас, А. Карпентер, Г. Маркес), яка має характерні ознаки неоміфологічної поетики. Ця модель "магічного реалізму" полягає в органічному злитті реалістичного зображення дійсності та казково-фантастичних елементів, використанні фольклору, народних легенд та переказів.

Остання неоміфологічна модель об'єднує слов'янські літератури, в яких простежується тісний зв'язок з міфо-фольклорним національним підґрунтям, що має чимало ознак, які належать "магічному реалізму". В українській літературі ознаки неоміфологізму притаманні творчості Лесі Українки, Б.І. Антонича, представників "химерної прози": О. Ільченка, В. Земляка, В. Шевчука, Є. Гуцала, В. Дрозда. Неоміфологічна поетика - характерна ознака творчості хорватських та болгарських письменників-модерністів. У польській літературі другої половини XX ст. "неоміфологічну хвилю" представляють Т. Конвіцький, Т. Новак і Ю. Кавалєц. На перетині слов'янської, єврейської та європейської культур знаходиться постать польського письменника Бруно Шульца, творчість якого є яскравим проявом міфологізму.

Як свідчить здійснений огляд, міфотворчість у сучасній літературі відтворює загальноєвропейську тенденцію неоміфологізації літератури. Митці активно створюють і переосмислюють ключові міфологеми, характерні для культурної спадщини усіх поколінь.

Другий розділ - "Творчість Тадеуша Новака в контексті неоміфологічних тенденцій літератури XX ст." - присвячений Т. Новаку як особистості та митцю. У ньому представлені біографія митця, рецепція творчості письменника польською критикою, аналіз особливостей авторської міфотворчості, синтез християнського та поганського мислення у поетичній моделі автора. З огляду на поставлені завдання, розділ поділено на чотири підрозділи.

2.1 Т. Новак як міфотворець. Творче становлення Т. Новака як міфотворця відбувалося в контексті основних подій його життя. Тадеуш Новак народився 11 листопада 1930 року в селі Сікожице поблизу Домброви Тарновської. Перше знайомство з міфом відбулося в дитинстві митця, яке пройшло у великій селянській сім'ї. Під впливом народних вірувань та традицій, церковних обрядів, парубоцьких пісень майбутній письменник формувався як людина з глибоким духовним світовідчуванням і символічним спостереженням оточуючого світу. Переїзд до міста (у 1945 році на навчання до Тарнова, потім до Кракова, де він прожив майже 30 років, а в 1977 році до Варшави) поглибив відчуття неповторності світу дитинства і малої батьківщини, тому для письменника село стало вираженням sacrum, втіленням міфологеми раю, яке він втратив і намагався повернути, творячи свій авторський міф. В основі творчості Т. Новака лежить оригінальне індивідуальне сприйняття світу як єдності природи, людини та Абсолюту.

Літературним дебютом Т. Новака стали поетичні збірки, які відразу ж привернули увагу критиків, однак сюрреалістична складність текстів, їх символічне та образне кодування, філософсько-екзистенційне наповнення спричинили полярність оцінок рецензентів, які випустили з уваги головну стрижневу вісь текстів митця - їх міфопоетичну заанґажованість. Польські критики відносили творчість Т. Новака до різних течій у літературі: сюрреалізму, турпізму, "сільської течії", називаючи молодого письменника лінгвістом, поетом села, біблійним псалмоспівцем. Наступні твори Т. Новака - прозові - були сприйняті як розшифрування поетичного послання автора, вони стали своєрідним коментарем до попередніх текстів, реалізацією віри письменника у можливість повернення до "втраченого раю".

У своїй творчості Т. Новак використовував не лише свій власний досвід, знання фольклору та сільських традицій, а й багатий матеріал з етнографічних досліджень учених, насамперед з праць О. Кольберґа. Часті алюзії до біблійних мотивів свідчать, що Т. Новак вивчав Святе Письмо та апокрифічні тексти. Письменник також був добре обізнаний із поганськими віруваннями, що відображено в змальованих ним обрядах та ритуалах в його творах.

Важливо наголосити: звертаючись до біблійних та міфологічних мотивів, письменник свідомо нехтував історичними та соціальними реаліями, його не цікавили будні селян, натомість, їхнє життя він зображав в онтологічному ракурсі. Незважаючи на офіційні канони літератури соцреалізму, митець створив власну міфологічну модель світу, таким чином довівши вірність народним звичаям та традиціям та протиставивши технічно-науковим, тоталітарним, ідеологічним міфологемам XX ст. нову універсальну концепцію людського буття.

2.2 Польська літературна критика про творчість Т. Новака. Оригінальний та самобутній стиль прозаїка привернув увагу польських критиків. Однак ідеологічна заанґажованість літературної критики періоду соцреалізму зумовила ряд суперечностей в оцінці спадщини митця: критики здебільшого відносили Т. Новака до так званої сільської течії, акцентуючи увагу лише на сільській тематиці його творів.

Одним із перших ґрунтовних досліджень творчості Т. Новака є праця Я. Брудніцького "Тадеуш Новак" (1978), в якій автор аналізуючи твори митця з позицій соціалістичної ідеології, стверджує, що неможливо пояснити центральний код поезії та прози Т. Новака поза конкретними історичними подіями. Щоправда, Я. Брудніцький відзначає виразний міфологічний акцент творів письменника, перелічуючи їх символічні образи та полісемантичні метафори. неоміфологізм прозовий новак міфопоетичний

Об'єктом уваги критиків були різні аспекти творчості Т. Новака. Зокрема, Б. Допарт розглядав функціонування міфу раю; роль міфологічних символів у поезії митця вивчав Я. Блонський; М. Скварніцький, Р. Суліма, З. Польсакевич аналізували поетичні образи у творах Т. Новака; Т. Бурек інтерпретував поетику творів Т. Новака крізь призму романтичного світогляду.

Першу ґрунтовну спробу проаналізувати поезію Т. Новака здійснив С. Бальбус - він відзначив її філософічність та інші особливості авторської міфотворчості: поєднання християнських та фольклорних образів, відтворення міфу раю, постійне звернення до світу дитинства. Елементи міфокритичного аналізу творчості Т. Новака містить монографія Д. Сівор, в якій простежується функціонування міфу, магії та ритуалу у прозі митця. При цьому поза увагою дослідників залишилися біографія прозаїка, його творчий шляху у контексті літератури XX ст. Тобто, системне наукове вивчення творчості Т. Новака перебуває на початковій стадії.

2.3 Авторська міфотворчість: образ єдиної книги. Модель світу у творах письменника має яскраво виражені міфологічні ознаки, що проявляється у постійно повторюваних образах, символах та мотивах. Характерними особливостями авторської художньої системи є:

єдність першооснов буття (міфу, Біблії, явищ природи);

центрованість світу з постійною опозицією sacrum i profanum;

відсутність реального простору та лінійного часу;

інтерпретація внутрішнього єства людини через явища природи;

відтворення плинно-цілісного пейзажу з відбитком фантастичності;

змішування різноманітних барв, звуків та запахів (явище синестезії);

психологізація та анімізація речей, а також антопоморфізація тварин та рослин;

оніричні здібності героїв у пізнанні та тлумаченні світу.

Твори Т. Новака становлять контамінацію кількох жанрових варіацій, кожна з яких має безпосереднє відношення до міфологічного начала (народна пісня, балада, поема, казка, легенда), з огляду на що у цьому підрозділі доцільно розглянути питання генології. Прозові твори Т. Новака критики відносили до жанру поетичної прози або прози поетів. Це пояснюється тим, що автор впроваджував у канву тексту різноманітні елементи народної культури, використовував поетичну мову, яскраві образи та символи для увиразнення значень, підкреслення багатства фольклору, міфу.

2.4 Синтез біблійних та фольклорних образів. Творчість Т. Новака відзначається синтезом фольклорних мотивів, народних традицій та Біблії. Письменника можна порівняти з людиною, яка опинилась на розпутті між поганством і християнською вірою. Причому метафорично його можна уявити як поганського жреця, який знає і виконує обряд, який посвячений у всі таємниці природи і водночас приймає нову віру і монотеїстичного Бога, зберігаючи певні елементи язичницького світогляду й акцептуючи християнські норми.

Т. Новак був переконаний у важливості та необхідності цих культурних феноменів для формування свідомості людини, тому і Біблія, і фольклор є для письменника рівнозначними праджерелами мудрості та пізнання. Так, розглядаючи втілення міфологеми раю, письменник частіше використовує біблійну версію її трактування (зло чи гріх спричиняють втрату раю, але туга за втраченим світом спонукає людину йти на пошуки і втілювати рай у своєму житті), адже причиною авторського пошуку раю стала загроза знищення його світу, світу дитинства та гармонії. Не оминав Т. Новак і язичницьких елементів, тобто алюзії про золотий вік, у якому центральним моментом насамперед була гармонія людини та природи, проте така версія міфу трапляється рідше.

У своїх творах Т. Новак послідовно будував візію гармонійної особистості, яка вміє пояснити і збагнути суть онтологічних проблем, звертаючись до культурної спадщини своїх предків. Під впливом міфу, взірців поведінки, записаних у Біблії, досвіду спілкування з людьми та природою письменник формує типовий взірець світосприйняття героїв.

У третьому розділі - "Міфологема раю у прозі Тадеуша Новака" - висвітлюється ключова для творчості Т. Новака міфологема раю та її різні експлікації у полівимірності, насамперед часовій та просторовій.

3.1 Мотив пошуку втраченого раю. Для Т. Новака село імплікує міф райського саду, період первісного щастя, панування єдності людини з природою, а також можливості вільного спілкування з Творцем. Село для письменника - сакральний центр світу. У його прозі це не тільки місце дії, а передусім саморефлективна духовна категорія, яка фіксує особливі онтологічні відносини, відображає своєрідність психології та ментальності сільської громади. Село у прозі Т. Новака протиставляється сучасній цивілізації з характерними для неї занепадом і деградацією традиційних цінностей та моралі.

На авторське бачення міфологеми раю наклалися усі позитивні ракурси його минулого: духовна єдність громади, любов до ближніх і природи, тісний зв'язок між членами родини, дотримання традицій (як біблійних, так і фольклорних), які завжди несли позитивний досвід. Одна з причин пошуку раю Т. Новаком - втрата світу дитинства, який став для нього ідеалом, символом щастя. До цього додалися й інші чинники, насамперед характерний для сучасної авторові епохи занепад духовних цінностей, тотальне "поклоніння" матеріальному світу, розрив первісної єдності людини з природою, з громадою, з Абсолютом. Письменникові, вихованому на сільських традиціях, які поєднують фольклорні та біблійні елементи, важко було змиритися з перетворенням казкового світу у світ "реальний", позбавлений віри у духовне.

Лейтмотивом ранніх прозових творів Т. Новака є пошук ідеального раю сільськими дітьми і підлітками. Міфологема втраченого раю, туги за ним відображена у намаганні героїв творів Т. Новака знайти і повернути сакральний світ. Наведені приклади з циклів оповідань "Пробудження" та "Напівказки" підтверджують, що Т. Новак свідомо повторює міфологему раю-Едему, змінюючи певні її епізоди, однак висновок не викликає сумніву: відтворити рай на оскверненій гріхом землі неможливо. Щоб заспокоїти тугу за втраченим раєм, персонажі творять сільський мікросвіт на подобу Едему з усіма атрибутами біблійного раю. Диференційні ознаки цього світу сфокусовані навколо домінантних рис міфологеми раю - перебування поза часом і простором.

3.2 Образ країни щасливого дитинства. У змістовому контексті прози Т. Новака перманентно присутній образ країни щасливого дитинства. Твори письменника розкривають еволюцію свідомості дитини, її поступовий перехід з казкового світу до такого, в якому людина розрізняє сили добра і зла, фантазію і правдиве буття. Герой крок за кроком підходить до порогу юності.

Характерним проявом дитинства є незмінна наявність описів природи, адже для героїв творів Т. Новака час дитинства асоціюється насамперед із забавами на луках, купанням у річці, їздою на конях, зрештою, зі сном у хліві разом із худобою, від якої вони вчяться безпосередності та простоти. Вихід із дитинства означає втрату усіх його атрибутів, адже суспільство нав'язує людині усталені норми та правила, які визначають її поведінку і ставлять у певні рамки.

Для письменника дитинство асоціюється з раєм, а ініціація - з юністю, відтак, юність є втратою раю. Часто в творах з'являється образ новонародженої дитини, про яку говориться, що вона "виходить із раю". Поки дитина зберігає у собі чистоту та невинність, доти вона носить у собі цей рай. Принагідно згадаємо, що Б. Шульц, один із улюблених польських письменників Т. Новака, сприймав дитину як ідеал через її наївне сприйняття світу, близькість до раю природи і безкорисливість.

3.3 Міфологема раю як саду. У мікротематичному плані село імплікує міф раю в етимологічному значенні саду. Смислові конотації цього образу надзвичайно багатогранні. "Словник символів" В. Копалінського містить їх перелік: сад розкошів, сад Ягве - уособлення раю, спасіння, життя, щастя, чистоти, досконалості; сад-радість як протилежність місту; сад уявляється також місцем для закоханих, у якому вони відчувають інтимність та близькість один до одного.

Творчість Т. Новака відображає семантичну множинність образу саду, незмінно пов'язаного з життя героїв; найчастіше він асоціюється із радістю, безтурботністю, щастям. Свідком усіх подій, віддзеркаленням плину життя людини є сад у романі "А як королем, а як катом будеш"; одночасно містерія кохання та зближення відбувається саме у ньому. Сад - це місце, де відбувається народження (оповідання "Народження"); сад - це крилатий ангел, який може піднятися аж до неба (оповідання "В пуху алелуя"). Образ саду має найчастіше трансцендентний зміст, тобто, згідно з тлумаченням Д. Форстнер, пов'язаний з небесним садом розкошів.

Постійним символом, нерозривно пов'язаним з образом саду, є яблуко, яке репрезентує різні екзистенційні втілення життя героїв. Згідно з визначенням В. Копалінського, яблуко є символом вічності, цілості, єдності, символом знань та втаємничення. Для Т. Новака яблуко - це ознака амбівалентності світу, конфронтації сил добра і зла, антиномія провини і покарання. Автор багаторазово наголошував, що в його творчості яблуко має декілька значень: нещастя (плід з дерева пізнання спровокував втрату раю), кохання (обмін яблуками між парубком і дівчиною свідчив про взаємність почуттів), влади (королівське яблуко), зла (катівське яблуко).

Залежно від забарвлення, яблука набувають різних значеннєвих конотацій: червоний уособлює зло, війну та смерть ("Таке більше весілля", "А як королем, а як катом будеш"); символізує також відкуплення та пролиту кров (герой роману "А як королем, а як катом будеш" кладе біля вбитого побратима червоне яблуко); втрату дівоцтва та фізичний контакт між чоловіком та жінкою. Жовтий, яскраво-золотий колір є втіленням світла, радості, царювання.

Концепт яблука є наскрізним символом роману "А як королем, а як катом будеш". Вельми промовисті образи королівського і катівського яблук. Центральний переломний момент цього твору полягає у розкритті смислової опозиції життя і смерті, раю і його втрати, що моделюється за допомогою символіки червоних і жовтих яблук. Навіть прості забави між головними персонажами - сільським парубком та його коханою - містять глибокий філософський підтекст. Дівчина запитує хлопця, ким він хоче бути - королем чи катом, і при цьому панування або катівство асоціюються відповідно з садом, повним золотих яблук, чи з водою, забарвленою у червоний колір.

3.4 Імплікація образу раю-небес. У творах письменника втілений міф раю, який сягає біблійної традиції, це рай-небеса, де небо - константа добра і гармонії. У прозі Т. Новака небо символізує відпочинок, неділю, ярмарок, що нагадує сільські традиції святкувань празників, і водночас духовне оновлення, підтримку, адже у тяжкі хвилини герої звертають свої погляди до неба. Часто у життєвій мандрівці їм долати випробовування допомагає старий мудрець, однак якщо його нема у відповідну мить, то сама присутність неба нагадує їм про існування Всемогутнього, який піклується про них. Образ небес у прозі письменника є передусім проекцією оновленого раю, вони протиставляються земному світу, світу недосконалості та зла. Це відповідає християнським уявленням про те, що на віруючих людей очікує блаженство раю, яке навіть неможливо собі уявити чи збагнути.

Четвертий розділ - "Міфологема циклічності буття (життя-смерть-воскресіння)" - містить аналіз багатоаспектного прояву танатологічної проблеми у прозі Т. Новака. Згідно з міфологічною схемою, вектор життя людини починається від створення (міфологема раю) до завершення її існування (повернення до раю), а отже, незмінним чинником є важливий момент переходу через смерть до воскресіння. Така схема перебігу життя характерна для усіх героїв Т. Новака, це означає, що міфологема циклічності буття - центральний та незмінно повторюваний мотив творів письменника.

4.1 Рецепція смерті як природного явища. Т. Новак ототожнював смерть з природними явищами, наприклад, зі зміною пір року. Людині, яка близька до природи і знає її закони, легше зрозуміти і сприйняти свою долю. Роздуми автора частково нагадують теорію німецького філософа-екзистенціаліста М. Гайдеггера "буття-до-смерті": кожен індивід має реальну можливість прожити повноцінне життя, а тоді померти без імовірності бути заміненим. У Т. Новака герої відчувають повноту буття, однак у них немає тривоги, в якій, на думку М. Гайдеггера, відкривається близькість небуття.

У творчості Т. Новака імплікується лінійна спрямованість життя-через-смерть-до-життя, тобто дзеркальна симетрія між реальністю та потойбіччям, що перегукується з біблійною схемою (смерть Христа є переходом до вічного життя) і первісними уявленнями про циклічність сущого на землі. Фіксованої межі поміж буттям та небуттям людини немає. Смерть, яка настає через старість чи хворобу, дуже часто трактується як природне явище, наприклад, народження чи перехід у юність. Смерть у цьому випадку трактується як елемент світового природного ладу, якщо це, звичайно, не насильницька смерть.

Прикладами з творів Т. Новак доводить, що смерть не є абсолютним запереченням життя. На його трактуванні позначились первісні вірування, згідно з якими смерть - це необхідний момент життя, момент чудесного перетворення: зерна - в колосся, одного річного циклу - в інший, немовляти - у дорослу людину, дівчини - у жінку. При цьому конкретна фізична смерть індивіда не сприймається у цілковито абсолютному значенні. У своїй творчості Т. Новак використовував архетипну схему моделі "життя-смерть-воскресіння", тому розуміння смерті у його прозі часто імплікується через подвійні символи: міфологічні та біблійні.

4.2 Діалектика злочину і кари, короля і ката. Танатологічна проблема більшою мірою цікавила Т. Новака під іншим кутом зору: рецепція смерті як порушення нормальної життєдіяльності громади в результаті дії надзвичайних обставин (найчастіше вбивства чи втручання злих сил). Щоправда, зображаючи своїх героїв як таких, що відбирають життя, автор часто кваліфікував ці вбивства як вимушені і пов'язував їх з війною.

У ставленні героїв Т. Новака до смерті домінує повага та дотримання традицій, а вбивство трактується ними як тяжкий гріх. Письменник показує присутність у кожного індивіда протилежних інстинктів: інстинкту життя (Ерос) та інстинкту смерті (Танатос). У певний момент життєвої мандрівки у більшості героїв з'являється думка про вбивство іншої людини. Часто таке бажання виникає після побаченої насильницької смерті і пов'язане з прагненням помсти.

Т. Новак звертався до вічної теми (мономіфу) літератури, а саме - до теми морального падіння та наступного відродження духу людини. Розкриття багатоаспектності даного мономіфу реалізується у прозі Т. Новака різнопланово: основними концептами є проблеми зла (злочину) та відповідальності (покарання). Водночас автор розкривав амбівалентність та роздвоєність душі індивіда, що проявлялось у символічному зображенні героїв з подвійним обличчям. Вельми показовий у цьому плані є роман "А як королем, а як катом будеш", який символічно розділений на дві частини: перша - королівська, друга - катівська. На думку письменника, кожна особа поєднує в собі королівське і катівське начала. На підтвердження, що у свідомості кожної людини наявні деструктивні елементи, які ведуть до вбивства, автор звертається до біблійного переказу про Каїна і Авеля. У творах Т. Новак часто порушував проблему насильницької смерті і наслідків, які вона спричиняла. Герої багатьох романів та повістей вимушені йти на війну, де вони безпосередньо чи опосередковано причетні до вбивства. Наслідком цього є моральне падіння людини, її роздвоєння (створений письменником образ "осикового обличчя", згідно з народними уявленнями це дерево є уособленням зла та нечистих сил).

4.3 Обряд очищення. Потребу в очищенні відчувають усі вбивці - герої творів митця. Т. Новак відтворював у своїй прозі характерну міфологічну схему, згідно з якою очищення від провини є необхідним результатом порушення усталених норм. У творах Т. Новака описані різні способи очищення: за допомогою води (купіль у річці, озері чи морі змиває кров), ритуалів, під час мандрівки, яка символізує ініціацію.

4.4 Мотив воскресіння. З найдавніших часів у перехідних обрядах (rite de passage) та міфах у культурі утвердилася одна спільна семіотична модель: тимчасова смерть, через яку треба пройти, щоб народитися знову або набути оновлену сутність.

У концепції Т. Новака відтворена архетипна схема шляху героя, який переходить через тяжкі випробування, смерть до відновлення, відродження духу.

У сучасній європейській культурі особливої актуальності набула прадавня міфема оновлення-через смерть, імплікація якої трапляється у творах Т. Манна, Д. Джойса, Г. Маркеса. У творах Т. Новака ця міфема повною мірою реалізована у мотиві переродження людини та усього сущого на землі, що є підтвердженням принципу неперервності (згідно з визначенням Є. Мелетинського, свідомість людини завжди відображає міфологічний вектор циклічності життя).

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнено результати дисертаційного дослідження. Творчість Т. Новака свідчить про особливе міфологічне сприйняття світу як автором, так і його героями. Міф становить базовий код прози та поезії митця, маючи універсальний характер, у концепції письменника, він значною мірою впливає на формування людського мислення. Фольклорна та біблійна традиції уособлюють неперервність існування людства, єдність між поколіннями, тому Т. Новак вважав життєво важливим їх відновлення. Звернення до витоків, до міфу, Біблії, фольклору, культурної спадщини предків повинно стати відповіддю на загрозу знищення цих духовних цінностей у сучасному світі.

Для письменника міфологізм став своєрідною підтримкою у подоланні страху перед профанацією світу його дитинства, світу села. Т. Новак вірив у результативність міфу, ритуалу, біблійної традиції, які, за переконанням автора, дають відповіді на засадничі онтологічні питання.

Завдяки використанню міфо-ритуального, семантико-символічного, структурного методів аналізу неоміфологізму письменника став можливий системний розгляд головних міфологем на матеріалі всієї творчості Т. Новака, зокрема його прози. Подібний підхід дає змогу простежити модифікацію міфологічних моделей, продемонструвати їх динаміку і виявити еволюцію світоглядних і художніх позицій письменника.

Неоміфологізм творчості Т. Новака базується на ключових міфологемах, міфологічних мотивах і сюжетах, які є лейтмотивними у всіх прозових творах письменника: антиномія сакрального і профанного, пошук порятунку через здійснення ритуалу чи відповідного обряду, мотив втраченого раю та його пошуку, міфологема циклічності буття (життя-смерть-воскресіння). Т. Новак використовував різні джерела міфологізації: традиційні міфологічні моделі; фольклорні мотиви; біблійні символи та образи; народні пісні, балади, оповіді, легенди; язичницькі міфологічні мотиви. Неоміфологізм є конструктивним елементом усіх прозових творів Т. Новака. За допомогою індивідуальних авторських міфологем митець створив світ sacrum, якому притаманні відокремленість від реальності, єдність людини з природою, громадою, виконання обрядів та ритуалів, віра в Абсолют.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Фрис І.Б. Міф смерті і воскресіння у творчості Т. Новака / Ірина Фрис // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. - К.: Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, 2004. - Випуск 10. - С. 6-11.

2. Фрис І.Б. Міф Книги у творчості Т. Новака / Ірина Фрис // Проблеми слов'янознавства. - Львів, 2005. - Випуск 55. - С. 107-115.

3. Фрис І.Б. Діалектика злочину і кари, короля і ката в романах польського письменника Тадеуша Новака / Irena Frys // Њwiat sіowian w jкzyku i kulturze. - Tom 6. Literaturoznawstwo. - Szeczin, 2005. - S. 58-61.

4. Фрис І.Б. Міф мандрівки у творчості Тадеуша Новака / Фрис І.Б. // Актуальні проблеми слов'янської філології: Міжвуз. зб. наук.ст. / Редкол.: … В.О. Соболь (відп. ред) та ін. - Ніжин, 2006. - С. 441-447.

5. Фрис І.Б. Міфологема раю у творчості Тадеуша Новака / Фрис І.Б. // Слов'янський збірник: Збірник наукових праць. - Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2006. - Випуск 12. - С. 274-280.

6. Фрис І.Б. Міф у художніх світах Юрія Коха і Тадеуша Новака / Ірина Фрис // Питання сорабістики (за ред. В. Моторного та Д. Шольце). - Львів, 2006. - Т. 5. - С. 267-273.

7. Фрис І.Б. Неоміфологізм в слов'янських літературах XX ст. / Ірина Фрис // Проблеми слов'янознавства. - Львів, 2007. - Випуск 56. - С. 228-236.

8. Фрис. І.Б. Міфологічне прочитання творів Тадеуша Новака польською критикою / Фрис Ірина // Київські полоністичні студії. Європейський вимір української полоністики. - Том 9. - Київ, 2007. - С. 226-234.

АНОТАЦІЯ

Фрис І.Б. Неоміфологізм прозової творчості Тадеуша Новака. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.03 - література слов'янських народів (польська література). - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, 2009.

У дисертації здійснене комплексне дослідження письменника Т. Новака та його творчості в аспекті неоміфологічної поетики. Простежено особливості формування особистості митця та вплив найважливіших чинників на його свідомість, виявлено та проаналізовано ключові міфологеми прозових творів Т. Новака, а саме: міфологему раю, що символізує початок людської дороги, та міфологему циклічності буття, яка є реалізацією процесу ініціації індивіда у життя. Висвітлено також феномен глибокого синкретизму поганської та християнської культур у свідомості митця, що стало причиною контамінації міфологічних та біблійних образів і мотивів у його творах. Простежено функціонування міфопоетичних елементів у літературі XX ст. та виділено основні неоміфологічні моделі. Охарактеризовано специфіку авторського міфологізування Т. Новака в контексті сучасної літератури.

Ключові слова: неоміфологізм, міфологема раю, міфологема циклічності буття, синтез поганської та християнської традицій, архетип, sacrum, profanum.

АННОТАЦИЯ

Фрис И.Б. Неомифологизм прозаического творчества Тадеуша Новака. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.03 - славянские литературы (польская литература). - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2009.

В диссертации комплексно исследованы личность и творчество польского писателя Т. Новака в аспекте неомифологической поэтики. Актуальность темы диссертационного исследования предопределена необходимостью системного изучения наследия Т. Новака с позиции неомифологических тенденций литературы XX века. Невзирая на многочисленные рецензии и отзывы современников писателя, его творчество в дальнейшем остается недостаточно исследованным, поскольку биография прозаика и его работы не стали предметом основательного и комплексного анализа польских и украинских критиков.

Рассмотрено понятие мифа в научных концепциях представителей ведущих школ мифокритики; даны определения основных теоретических понятий исследования (мономиф, мифологема, архетип, ритуал). В соответствии с дефинициями М. Элиаде, Э. Мелетинского и К. Юнга объяснено понятие мифа как универсального феномена человеческой цивилизации, наделенного трансцендентным смыслом и экзистенционной направленностью. В качестве существенного признака мифа обозначена его принадлежность к бытию, поскольку он является действенным элементом, а не просто сказом.

Раскрыта специфика мифопоэтического мышления в литературе XX века, в основе которого лежат идеи Дж. Фрезера, К. Юнга, Дж. Кэмпбелла, М. Элиде, Э. Фромма, Н. Фрая, Э. Кассирера, Э. Мелетинского. Исследовано функционирование мифопоэтических систем литературы XX века; определены главные неомифологические модели.

Проанализированы особенности творческого пути писателя, а также влияние ключевых факторов биографии на его мифопоэтическое сознание. Проведен анализ польской критической литературы по творчеству Т. Новака. Значительное место отведено раскрытию роли христианских и языческих символов, их синкретизма в прозаических сочинениях Т. Новака, конструктивным элементом которых являлся неомифологизм писателя. На многочисленных примерах было продемонстрировано, что с помощью индивидуальных авторских мифологем Т. Новак создал мир sacrum, которому свойственны следующие черты: обособленность от реальности, единство человека с природою, исполнение обрядов и ритуалов, вера в Абсолют.

Тематикой сочинений Т. Новака является близкое автору опоэтизированное видение села, в среде которого существуют архаические мифы. Эти мифы имеют общечеловеческое измерение, так как главные мифологемы прозы Т. Новака - это рай и цикличность бытия (жизнь-смерть-воскресение). Раскрыта экспликация мифологемы рая: "рай-Эдем", "рай-сад", "рай-утраченное детство" и "рай-небеса". Дифференциальные признаки мира рая сфокусированы на пребывании вне времени и пространства. Прохождение через смерть есть выходом за эмпирические пространственно-временные рамки до "вечного" (универсального), которое приближает героев к истокам, сферы sacrum. В творчестве Т. Новака использована архетипная модель "жизнь-смерть-воскресение", поэтому осмысление смерти в его прозе часто имплицировано мифологическими и библейскими символами.

Ключевые слова: неомифологизм, мифологема рая, мифологема цикличности бытия, сакральный, профанный, синтез языческой и христианской традиций, архетип.

ANNOTATION

Frys I.B. Neomythology of prose works of Tadeusz Nowak. - Manuscript.

Dissertation for the Candidate's Degree Specialty 10.01.03 - Slavic literatures (Polish literature). - Taras Shevchenko National University of Kyiv. Kyiv, 2009.

The thesis presents the first systematic research of T. Nowak's prose works in Ukrainian literary studies. The mythological analysis based on the theoretical conceptions of J. Frazer, C.-G. Jung, J. Campbell, M. Eliade, E. Fromm, E. Cassirer, E. Meletyncki, N. Frye, and others, defines the methodological approach to text interpretation. The research emphasizes the complicated and versatile nature of mythopoetic structure of the writer's prose.

The research demonstrates the peculiarities of author's interpretation of such mythological motives as searching for Paradise (myth of Paradise), and opposition Life-Death-Resurrection. The phenomenon of pagan-Christian syncretism has been high-lighted as the poet's basic feature of the world perception.

Having examined the components of many-sided mythological imagery of Nowak's prose, one has enough evidence to classify the author's vision of the world as mythopoetic one. The specificity of mythological vision of polish writer has been analyzed in the context of modern literature.

Key words: neomythology, the myth of Paradise, the myth of Life-Death-Resurrection, sacral locus, archetype, synthesis of pagan and Christian tradition.

Размещено на Allbest.ru

...