Ідеал прекрасного в прозі Т.Г. Шевченка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

УДК: 821. 161. 2 - 3: 111.85

Ідеал прекрасного в прозі Т. Г.Шевченка

10. 01. 01 - українська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Терехова Ірина Олександрівна

Дніпропетровськ 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії та історії української літератури Таврійського національного університету імені В. І.Вернадського Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент Вишняк Михайло Якович,Таврійський національний університет імені В. І.Вернадського, доцент кафедри теорії та історії української літератури.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Штонь Григорій Максимович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри історії української літератури і шевченкознавства;

кандидат філологічних наук, доцент Кравченко Валентина Олександрівна, Запорізький національний університет, доцент кафедри української літератури.

Захист відбудеться “ 20 ” березня 2009 р.о 14. 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08. 051. 12 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук у Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара за адресою: 49027, м. Дніпропетровськ, пл. .Т. Шевченка, 1.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара (49027, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8).

Автореферат розісланий “17” лютого 2009 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.П.Біляцька

шевченко прекрасне ідеал проза

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Сучасний літературний процес, складний і суперечливий, досліджується крізь призму різних естетичних концепцій.Закономірним є і переосмислення класичної літератури, зокрема доробку Т. Шевченка, у якому віддзеркалені духовні підвалини національної культури. Митець у процесі своєї творчості закладає фундамент не тільки нової української літератури, а і її основних естетичних засад.

Протягом тривалого часу прозова спадщина Т. Шевченка як об'єкт наукового дослідження залишалася другорядною. Завданням шевченкознавства на сучасному етапі є розгляд її поетикальної специфіки в контексті української літератури ХІХ століття. Важливим елементом поетики прозових творів письменника є ідеал прекрасного. Він відображає світоглядні позиції митця і набуває екзистенційних рис.

Актуальність роботи зумовлена передусім недостатнім рівнем вивчення прози Т. Шевченка, потребою сучасного осмислення його творчості, вияву її нових домінант. Прочитання прозової спадщини митця з нових методологічних позицій є актуальним ще й тому, що, за слушним твердженням Л. Плюща, „Шевченко виходить поза будь-які „мономоделі”, системи, ідеології, належить до типу вічних шукачів „правди і науки” і то не в замкненій системі догматизованих істин”^.

Вибір теми дисертаційного дослідження продиктований відсутністю в українському літературознавстві робіт, присвячених вивченню концепції прекрасного в прозі Т. Шевченка, яка виявляє як різновекторність його мистецьких уподобань, так і світоглядні орієнтири, ставлення до життя та мистецтва.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертації затверджено на засіданні Бюро Наукової ради НАН України з проблеми „Класична спадщина та сучасна художня література” (протокол № 3 від 8 червня 2006 р.). Обраний напрямок дослідження має безпосередній зв'язок з тематичними планами кафедри теорії та історії української літератури факультету української філології та українознавства Таврійського національного університету імені В. І.Вернадського, в якому виконана робота, зокрема з темою „Становлення, трансформація, модифікація родів і жанрів в українській літературі” (номер реєстрації 0106U003206).

Мета дисертації - обґрунтування Шевченкової концепції прекрасного в природі, мистецтві, людині та суспільстві, що виражена в його прозі.

Зазначена мета передбачає вирішення низки концептуально важливих завдань:

· теоретично осмислити проблему прекрасного у філософії та літературі;

· простежити вплив ідей античності, середньовіччя, Відродження, бароко, Просвітництва, Нового часу на формування світоглядних орієнтирів Т. Шевченка;

· на основі огляду критичного матеріалу виділити етапи вивчення ідеалу прекрасного в прозі митця і визначити його специфіку;

· охарактеризувати парадигму прекрасного на рівнях природа / мистецтво / соціум у прозовому доробку письменника;

· розглянути образи-концепти в авторській картині світу;

· виявити тип ідеального героя в прозі Т. Шевченка.

Об'єкт дослідження - повісті „Наймичка”, „Варнак”, „Княгиня”, „Музыкант”, „Капитанша”, „Несчастный”, „Художник”, „Близнецы”, „Прогулка с удовольствием и не без морали ”, а також Щоденник і листи Т. Шевченка.

Предметом дослідження в дисертації є Шевченкова концепція ідеалу прекрасного в його російськомовній прозі.

Теоретико-методологічною основою дисертаційного дослідження стали праці вітчизняних і зарубіжних учених з проблем теорії та історії літератури (Г. Сивокінь, В. Пахаренко, К. Фролова, В. Халізєв та ін. ), естетики (Т. Бовсунівська, Ю. Борев, Л. Левчук та ін. ), естетики творів Т. Шевченка (Р. Гром'як, І. Іваньо, М. Коцюбинська, Г. Неділько, І. Фізер, Г. Штонь та ін. ), філософії (Аристотель, Платон, Г. Сковорода та ін. ), історії мистецтва (В. Бранський та ін. ), зв'язку літературної творчості письменника з образотворчим мистецтвом (Д. Антонович, Л. Генералюк, З. Тарахан-Береза та ін. ), поетики прози Т. Шевченка (С. Гетьман, Н. Грицюта, Н. Демчук, Г. Клочек, Л. Кодацька, В. Смілянська, В. Терещенко та ін. ).

Методи дослідження.У роботі для розв'язання поставлених завдань використано типологічний метод, ефективний у дослідженні картини світу у творах Шевченка, частково біографічний метод _ для з'ясування причини звернення автора до прозового жанру.Застосування порівняльного методу дозволило встановити ідейно-естетичні зв'язки поезії та прози Шевченка, розглянути його прозову спадщину в контексті європейської культури, зіставити художню специфіку малярських та літературних візій Т. Шевченка.Використання психоаналітичного методу допомогло оприявнити характер впливу прекрасного на внутрішній світ людини, що веде до появи мистецької краси.Також у дисертації проведено аналіз текстів повістей письменника в аспекті дослідження ідеалу прекрасного.

Викoристaння значнoгo за обсягoм теоретико-методологічного мaтерiалу тa кoмплексу нaукoвих методів, що координуються із сучасними дoсягненнями лiтературознавчої думки, забезпечили oб'єктивнiсть результатiв дослiдження.

Наукова новизна роботи.Дисертація є першою спробою системного розгляду специфіки вияву ідеалу прекрасного в прозі Т. Шевченка, дослідження якої в сучасному шевченкознавстві потребує детального та різноаспектного підходу.Вперше до уваги береться „амальгамність” (термін І. Лімборського) прозової спадщини митця, що наближає її до європейської літературної традиції.

У дисертаційному дослідженні ідеал прекрасного осмислений не тільки як естетичне явище, яке виявляється в природі, мистецтві, але і як літературний феномен з властивою його антропоцентричністю, втілений у художньому світі творів Т. Шевченка.

Виявлено сутнісні риси авторської концепції прекрасного: зв'язок з іншими естетичними категоріями, концептуальність моделі світу та образної системи, синтез образотворчого та літературного аспектів вияву ідеалу прекрасного, єдність ідеалу прекрасного з етичним ідеалом та ідеалом божественної краси.

Теоретичне і практичне значення дисертаційного дослідження полягає в розширенні уявлень про естетичну сутність художньої прози, Щоденника, листів Т. Шевченка, у дослідженні характеру вияву в них цілісної концепції прекрасного, що поглиблює їх художнє значення.Результати дисертації можуть бути використані в університетських курсах „Історія української літератури I половини ХІХ століття”, при написанні наукових робіт з української літератури ХІХ століття, з філософії та естетики, у спецкурсах і спецсемінарах, у магістерських, дипломних і курсових дослідженнях з української літератури.

Особистий внесок здобувача.Усі результати дослідження ідеалу прекрасного в прозовій спадщині Т. Шевченка отримані особисто здобувачем.Праць у співавторстві немає.

Апробація роботи.Основні положення дисертації викладені в доповідях на міжнародних наукових конференціях: ХХХVІ Шевченківській конференції (Черкаси, 2006), „Леся Українка і європейська культура” (Луцьк, 2006), „Міжкультурні комунікації.Стратегії освіти і методика навчання мовам” (Алушта, 2007); на всеукраїнських наукових конференціях: „Т. Г.Шевченко і світова культура” (Сімферополь, 2005), „Тарас Шевченко: контекст європейський і національний” (Київ, 2006), „Слово Т. Г.Шевченка в полікультурному середовищі” (Сімферополь, 2006), „Мудрий велетень духу і невтомний титан праці” (Сімферополь, 2006), „Леся Українка і контексти” (Ялта, 2006), „Образ світу в творчості Т. Шевченка: бачення національного і загальнолюдського” (Київ, 2007), „Феномен Шевченка в контексті сучасних соціокультурних та освітніх процесів” (Сімферополь, 2007), „Драматургія Лесі Українки і шляхи розвитку модернізму в світовій літературі” (Сімферополь, 2007), „Розвиток жанрів в українській літературі” (Сімферополь, 2007), Шевченківській науковій конференції (Київ, 2008), „Творча особистість Т. Г.Шевченка і проблема збереження самобутності національних культур в умовах глобалізації” (Сімферополь, 2008); на щорічних звітних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Таврійського національного університету імені В. І.Вернадського
(2006 - 2008).

Повний текст дисертації обговорено і схвалено на засіданні кафедри теорії та історії української літератури Таврійського національного університету імені В. І.Вернадського 17 вересня 2008 р.

Публікації.Основні положення дисертаційної роботи викладено в 12 публікаціях, 5 з яких _ у виданнях, затверджених ВАК України як фахові.

Обсяг і структура дисертації.Структура роботи зумовлена її основною метою і завданнями.Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел (270 позицій).Загальний обсяг - 190 сторінок, з них - 165 основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність роботи, стан наукової розробки теми, визначено об'єкт, предмет, мету й завдання дослідження, теоретико-методологічні засади, наукову новизну, теоретичне і практичне значення.

У першому розділі „Ідеал прекрасного в контексті філософської та літературознавчої думки” проаналізовано філософські та літературознавчі праці в історичному діапазоні від давнини до сучасності, у яких витлумачено зміст категорії прекрасного.

У підрозділі 1. 1.„Прекрасне як літературно-естетична проблема” осмислена дефініція прекрасного як синтетичного явища естетики та літератури.За слушним зауваженням М. Наєнка, без літературознавства естетика немислима, оскільки „в гуманітарному циклі всі науки взаємопов'язані, бо мають спільний корінь - душу людини і світ, в якому вона живе”^.Література за своєю природою є художньо-естетичним явищем.Нині виникла потреба в її трактуванні як світу естетичних феноменів, внаслідок чого з'явилися терміни, які вказують на тісний зв'язок літературознавства з естетикою.Так, О. Рисак використовує термін „літературна естетика” на позначення окремої галузі літературознавства, К. Фролова називає літературну критику „рухомою естетикою”.Будь-який твір, за визначенням М. Бахтіна, можна віднести до естетичного феномену, зміст якого є об'єктом естетичного аналізу.Сам аналіз, йдучи за Г. Яуссом, доречно визначати як „естетика твору”.

У свою чергу естетичний феномен зближується з літературним, що зумовлене трансформацією естетичного в художнє.І. Іваньо переконаний, що естетичною проблематикою займалися не стільки філософи, скільки літературознавці, звертаючи увагу переважно на ті естетичні питання, що поставали у зв'язку з потребою вивчення літератури.

Кореляція літератури та естетики веде до формування ідеалу прекрасного як невід'ємного компонента художньої цілісності, який виступає критерієм оцінки дійсності та мистецтва, визначає структуру, виражає ідею твору, впливає на відбір матеріалу.

Прекрасне як літературно-естетичне явище виявляється в дійсності та в мистецтві.Рецепція прекрасного в реальності, як і загалом естетичне ставлення до неї, стає своєрідним імпульсом для письменника.Мистецтво є феноменом художньої трансформації навколишнього, що здійснюється крізь призму ідеалу прекрасного.Ще Гегель зауважував, що прекрасне в природі та реальній дійсності є виявом неповної краси, у мистецтві _ воно набуває своєї досконалості.

За походженням мистецька краса вторинна щодо краси дійсності.Прекрасне в мистецтві, на відміну від прекрасного в дійсності, має фрагментарний характер: відображає епізод реальності _ і “застигає у вічності”.Сполучення вічного (мистецька краса) та плинного (краса дійсності) і створює красу довершеності.

У підрозділі 1. 2.„Еволюція ідеалу прекрасного від доби античності до Т. Шевченка” з'ясовується вплив естетичних систем різних культурно-історичних епох на формування ідеалу прекрасного Т. Шевченка в проекції на його прозову творчість.

У доробку письменника спостерігається синтез естетичного та літературного, про що свідчить провідна роль естетичних категорій у його інтерпретації та оцінці.У російськомовних творах Т. Шевченка особливу значущість має категорія прекрасного.В. Смілянська підкреслює, що ідеал краси, втілений у прозі автора, потребує глибокого, різноаспектного дослідження.

Оригінальність прозової спадщини письменника виявляється передусім у її „амальгамності” - нашаровуванні літературно-естетичних традицій античності, середньовіччя, Відродження, бароко, Просвітництва, Нового часу.Суттєвий вплив на поетику повістей автора мали античні традиції, що виявляються в алюзіях з римської та грецької міфології.Герої художньої прози Т. Шевченка є прототипами античних героїв та богів: образ Лукії з повісті „Наймичка” порівнюється з образами Церери та Венери; Музикант з однойменної повісті названий Орфеєм; образ Варнака („Варнак”) близький до Нестора - одного з героїв „Іліади” Гомера.

Вплив античної культури простежується й в апеляції Шевченка у своїх творах до постатей видатних історичних діячів античності: Гомера, Горація, Діогена, Тіта Лівія, Геродота („Близнецы”), Марка Антонія („Художник”) та ін.Основоположним у Шевченковій візії прекрасного став античний принцип калокагатії - єдності краси та добра.

Зв'язок Шевченкової прози з естетичними концепціями середньовіччя оприявнюється в уявленні про божественну - пантеїстичну _ суть прекрасного, що виявляється в захопленні героїв його творів мистецтвом, в дотриманні ними Божих настанов.

З естетикою Ренесансу творчість Т. Шевченка споріднює передусім мотив піднесення людини-творця, вільної особистості.Естетичні засади бароко позначилися на світовідчутті письменника тяжінням до контрастності, утвердженням прекрасного в дійсності та мистецтві.

Вплив епохи Просвітництва, зокрема просвітницького реалізму, на формування естетичної концепції прекрасного Шевченка виявляється в суспільно-виховних настановах, у критиці соціальної дійсності.Естетична платформа тієї доби визначила Шевченків антропоцентричний ідеал: краса людини зосереджена в її таланті, працелюбності.Значну роль у становленні прекрасної особистості відіграє освіта, а розум стає провідним у рецепції краси.

Впливом сентименталістських тенденцій зумовлене поширення культу серця в прозі Т. Шевченка (серце та розум доповнюють одне одного, породжуючи гармонію), а також типове для його повістей зображення ідилічного життя селян на лоні природи.

З романтизмом прозу письменника пов'язує не тільки акцентування уваги до людської особистості, її долі (характерне і для сентименталізму), а й домінування в ній народницьких тенденцій.Шевченкові персонажі постають репрезентантами народного ідеалу краси, що полягає передусім у фізичній і моральній досконалості, у здатності до героїчних вчинків.

У прозі також помітні ознаки бідермаєру - перехідного явища від романтизму до реалізму, що передбачає змалювання домашньої ідилії, щоденної праці, уникнення бурхливого прояву почуттів.Вбираючи елементи різних літературно-естетичних систем, прозова творчість Т. Шевченка є, отже, синтезійним явищем.

У підрозділі 1. 3.„Шевченківська концепція прекрасного: критико-дослідницький вимір” осмислено трактування шевченкознавцями прекрасного як обов'язкового компонента авторської візії природи, мистецтва і людини.Науковий інтерес до цієї проблеми в прозі Т. Шевченка виявлявся нерівномірно.

Користуючись матеріалами шевченкознавчих студій, можна виділити такі етапи вивчення ідеалу прекрасного: початковий (кін.ХІХ - поч.ХХ ст. ст. ), проміжний _ період від розвитку до занепаду (від поч.ХХ ст.до 90-х років ХХ ст. ), етап відродження об'єктивних суджень і поява нових перспектив у дослідженнях (кінець ХХ - поч.ХХІ ст. ст. ).

Особливістю першого етапу вивчення Шевченкового ідеалу прекрасного є глибока зацікавленість його творчістю, посилена увага до вивчення мистецьких, естетичних аспектів його творчості (роботи Д. Антоновича, М. Євшана, І. Франка та ін. ).

Для другого етапу властиве панування політично заангажованої критичної думки, всупереч якій з'являлися цілком оригінальні шевченкознавчі роботи.У цей період висвітлено: матеріалістичну основу рецепції краси (І. Іваньо, Є. Кирилюк, І. Назаренко, Є. Шабліовський та ін. ), вплив прекрасного на людину (Л. Кодацька, М. Коцюбинська, Г. Неділько, Д. Чижевський, Є. Шабліовський, М. Шагінян та ін. ), еволюцію естетичного ідеалу митця (М. Бернштейн, П. Волинський, Г. Неділько, З. Тарахан-Береза, Є. Шабліовський, М. Шагінян та ін. ).

З появою нових перспектив у вивченні Шевченкової концепції прекрасного актуалізуються такі її аспекти, як рецепція краси на рівні автора (В. Смілянська, В. Терещенко), дослідження шевченківського ідеалу людини в контексті європейського роману виховання (С. Гетьман, Н. Грицюта, О. Сидоренко та ін. ), встановлення іманентного рівня естетики митця (Р. Гром'як, Ю. Ковалів та ін. ), розкриття ідеалу природи в авторській візії краси (Н. Демчук та ін. ).

У другому розділі „Краса природи і мистецтва в повістях Т. Шевченка” розглянуто образ природи, яка є не тільки складником буття людини, а й передумовою сприйняття нею прекрасного.Природа як джерело самовираження наштовхувала Т. Шевченка на філософсько-екзистенційні роздуми.

У підрозділі 2. 1.„Художні образи-концепти як репрезентанти прекрасного в природі” з'ясовано, що природа - це земна оаза, інтеграційна довершеність якої виражена структурними компонентами, що в прозі письменника репрезентовані концептами-топосами (степ, ліс, сад), концептом-детермінантом (верба), поєднувальними концептами (церква, вода, місяць).

Концепт „степи широкой, беспредельной”, „необозримой” близький до поглинаючої стихії - „океана-моря”.Це символ волі, нескінченності в часі та просторі.У повістях Шевченка образ степу набуває філософського змісту як першопочаток, який упорядковує, організовує простір („Наймичка”, „Близнецы”).Образ степу відсторонений від плину часу, йому властивий рух, спрямований як до майбутнього, так і до минулого, маркером якого є образ-символ могил („Наймичка”, „Княгиня”, „Близнецы”).

Антиномію до відкритого - „широкого” _ степу є концепт лісу - „непроходимого”, „сплошного”, „тёмного”, „чёрного” _ замкненого середовища, що постає пейзажем-перешкодою („Прогулка с удовольствием и не без морали”, „Несчастный”).

Концепт саду символізує гармонійні стосунки між людиною та природою, створеною нею ж за своїми естетичними смаками.Протягом довготривалої історичної традиції сад інтерпретувався як топос втраченого раю.Проте в прозі Т. Шевченка цей рай - повернений, адже людина може там духовно відпочити.„Великолепный”, „густой”, „тихий” сад у прозі митця - це місце, де очищується душа і відроджуються заповітні мрії героїв.

Концепт верби є ознакою національної приналежності пейзажів, які визначають територію, де відбувається дія („Наймичка”, „Музыкант”, „Капитанша”).Поєднувальні концепти виконують функції засобів зв'язку, сприяють трансформації краси.Так, образ церкви на лоні природи символізує єднання божественного та природного.Концепт води, репрезентований назвами річок - Сули („Наймичка”), Случі („Варнак”), Неви („Художник”), Альти („Близнецы”), озерами („Музыкант”, „Близнецы”), ставками („Музыкант”, „Капитанша”, „Прогулка с удовольствием и не без морали”), болотом („Прогулка с удовольствием и не без морали”), наділений магічними властивостями дзеркала - межі між реальним світом та нереальним.Концепт місяця поєднує земне з небесним, символізує космічну впорядкованість, світову гармонію, перемогу прекрасного над потворним („Музыкант”).

Шевченкові вербальні пейзажі є статичними.Для автора важливо зафіксувати враження від прекрасного.Картини природи в його прозових творах, яким приманний пасторальний настрій, є словесним вираженням чуттєво сприйнятих властивостей природних явищ.Статика в зображенні пейзажів увиразнює ефект естетичної насолоди реципієнта від побаченої природи _ „прекрасной”, „волшебной”, „грандиозной”, „святой”.

У підрозділі 2. 2.„Авторські візії природи в прозових жанрах” охарактеризовано погляди Шевченка на соціальну суть краси в природі, що виявляється в пантеїзмі.У його прозових творах на лоні природи обов'язково зображена людина.Тональність взаємин природи і людини характеризується доброзичливістю.„Постоянно улыбающаяся природа” та людина пов'язані: людина є найдовершенішим творінням природи, яка, у свою чергу, може бути персоніфікована, тобто уподібнена людині.

Специфічне ставлення Шевченка до природи виявляється у відсутності зображення адаптації людини, тобто залежності її побуту і способу життя від особливостей довкілля.Для підкреслення краси рідного краю письменник вдається до пейзажного контрасту.У Щоденнику й повісті „Капитанша” він порівнює два типи пейзажів - український і російський, через різке протиставлення яких і виявляються відмінні риси двох культур.

Характерною рисою українського пейзажу у творах Т. Шевченка є присутність людини, навколо якої природа створює доброзичливу ауру.Ця гармонія може порушуватися різким дисонансом, коли на лоні прекрасної природи змальовується поневолена людина.Причиною цього автор вважає недосконалий соціальний устрій.Опозиція між природним і соціальним розгортається в повісті „Варнак”, зокрема через пейзажі.Вони постають тлом для зображення подій, увиразнюють психічний стан персонажа, репрезентують ідейно-змістове ядро повісті: боротьбу двох сил - прекрасного та потворного, що впливають на долю героя, штовхаючи його від позитивного до негативного полюсів буття.

У зображенні в повісті “Варнак” трагедійного існування в соціумі, панування однієї людини над іншою вагомими є образи води, яка символізує душевну чистоту героя, та каменю, що асоціюється з тягарем, гріхопадінням, вогнем, уособлює трагічне життя, сповнене жорстоких протиріч.

Особливе місце в пейзажотворенні повісті посідає образ церкви.На початку твору вона зображена, як “почорніла від часу”, що сигналізує про втрату моральних цінностей, а в кінці - стає духовним притулком героя.В уявленнях автора тільки на лоні природи людина може розкрити різні грані своєї душі, реалізувати себе як духовну особистість, яка здатна в пориві єднання з Богом подолати соціальну несправедливість.

Крім соціального, Т. Шевченко вбачав у природі й “живописний” зміст.У малярських пейзажах митця використовувалися переважно два кольори - білий і темно-зелений.Таке поєднання барв символізує своєрідну інтеграцію двох світів - внутрішнього світу людини та світу природи („Наймичка”, „Варнак”, „Музыкант”, „Капитанша”).Вагоме місце в картинах Шевченка посідає зображення сонячного світла, що підкреслює красу останного.Письменник експериментує з прийомом світлотіні: тінь відображає сутність потворного, а світло, домінуюче в пейзажі, виступає символом прекрасного.

У підрозділі 2. 3.„Специфіка вияву мистецької краси в прозі Т. Шевченка” розглянута мистецька візія прекрасного як визначальна у світоглядних орієнтирах автора.Т. Шевченко називає мистецтво „благородным”, „прекрасным”, „возвышенно прекрасным”, „волшебным во всем блеске и его магическом очаровании”, „божественным”, „раем, в котором могут пребывать только святые”.Прекрасне в мистецтві в уявленнях митця сакралізується, постає таїною, ще не розгаданою людством.Отже, мета мистецтва - повернути людину у світ істинної краси, закликати її до втілення краси в життя.

Т. Шевченко у своїх прозових творах окреслив парадигму, в межах якої можлива реалізація мистецького ідеалу: створення так званого „двійника” ідеалу прекрасного в дійсності, де пріоритетним стає критерій життєвості; акцентуація деталей, що утворюють цілісність, виявлення їх природних якостей; комплексна рецепція прекрасного за допомогою розуму та естетичного чуття (вільного виплеску емоцій, викликаних спогляданням краси); конкретне спрямування впливу прекрасного; переважання уявної, а не скопійованої дійсності.

Ідеал прекрасного у творах прозаїка реалізується в системі „мистецтво і митець”.Мистецтво для Шевченкового типу митця: Варнака з однойменної повісті, скрипаля Тараса („Музыкант”), автобіографічного персонажа („Художник”) - є своєрідною релігією краси, що допомагає людині наблизитися до гармонії.Відштовхуючись від змісту повістей Шевченка, можна твердити, що призначенням митця є кореляція дійсності зі світом віртуальної (художньої) реальності, відкритої для тих, хто здатний відчувати красу і досягти в цьому найвищої насолоди.

Вагомою в прозі Т. Шевченка є проблема свободи митця.Свобода є конструктивною сферою духовних змін, вільною не тільки від морального й соціального тиску, як у повістях „Музыкант”, „Художник”, а й від будь-яких умовностей.У сфері свободи життя митця стає відкритим, набуває глибинного сенсу, що полягає в самовідданому служінні мистецтву, базованому на вірі в те, що краса ладна врятувати людство.

У третьому розділі „Антропоцентричний ідеал Т. Шевченка як складова етичного та естетичного ідеалів” окреслена ключова у світоглядній системі митця антропоцентрична концепція прекрасного.Стрижневими естетичними координатами його художньої прози є ідеал прекрасної людини і вияв прекрасного в людині.

Новаторство Т. Шевченка в українській літературі виявляється у створенні типу героя - ідеальної особистості, у якій гармонійно поєднуються вміння бачити красу, перетворювати світ за її законами, прагнення до гармонізації особистих потреб у гармонії з макросвітом; постійне моральне вдосконалення; бажання злитися з абсолютом прекрасного.Здатність до рецепції краси є визначальною рисою в характеристиці героїв повістей Т. Шевченка.Переважно ті персонажі, які здатні сприймати прекрасне, представлені як позитивні, негативні персонажі позбавлені такої здатності.В основі цього поділу лежить універсальний прийом розкриття образів шляхом зіткнення їх полярних етичних та естетичних поглядів.

Можна виділити два рівні сприйняття прекрасного в антропоцентричній системі письменника: кордоцентричний і раціоналістичний.На кордоцентричному рівні естетична інформація сприймається через почуття, емоції, а на раціоналістичному _ усвідомлюється і переосмислюється.Серце і розум - однаково важливі складники естетичного пізнання світу героями Т. Шевченка.Почуття прекрасного, за переконаннями митця, є невід'ємною рисою характеру людини.У російськомовних творах письменника рецепція краси двосуб'єктна: спочатку красу сприймає автор творів, а потім і його персонажі.

У прозі Т. Шевченка прекрасне розглядається на двох типологічних рівнях: зовнішньому та внутрішньому.На зовнішньому рівні, якому властивий безпосередній прояв прекрасного, формується поняття прекрасної людини.На внутрішньому _ оприявнюється прекрасне в людині.

Зовнішній рівень представлений чотирма модифікаційними типами - двома основними і двома проміжними.До основних типів належать „совершенная, одухотворённая” краса та її антипод - краса „мёртвая”, тобто потворність.Проміжними типами є внутрішньо прекрасне в зовнішньо потворному, внутрішньо потворне в зовнішньо прекрасному.

Найважливіший тип вияву прекрасного - краса „совершенная, одухотворённая”, якій властива збалансована гармонія тілесної краси та моральних якостей людини.У зображенні такої - природної _ краси письменник вдається до ідеалізації.Такий тип краси властивий образам панни Магдалени („Варнак”), Катрусі („Княгиня”), Варочки („Капитанша”), Парасковії Тарасівни („Близнецы”), Софії Самійлівни Прехтель („Прогулка с удовольствием и не без морали”), Тихона Зиновійовича Єпіфанова (Щоденник) та ін.Натхненна краса переважно виявляється в образі жінки-матері, змальованому в усіх повістях Т. Шевченка в градації жінка-мати-мадонна.

„Совершенной, одухотворенной” красі в прозі Шевченка різко протиставляється потворність, що виражається в аморальних вчинках Курнатовського („Прогулка c удовольствием и не без морали”), драгуна („Княгиня”), Арновського („Музыкант”), Зосима („Близнецы”) та ін.Образи потворних людей типу Зосима („Близнецы”) і Курнатовського („Прогулка с удовольствием и не без морали”) автор наділяє такими характеристиками, як „зверь”, „грубое, отвратительное животное”.У потворної людини брудне та брутальне оточення.Це яскраво проілюстровано в повістях „Княгиня” і „Наймичка”.На відміну від досконалої краси, що має божественну основу, потворне асоціюється з диявольським, з життєвим хаосом.

У потворному в естетичній системі прозових творів Шевченка виділяються ступені, що шикуються у висхідній градації.Так, у портретній характеристиці спочатку автор зображує обличчя, „омраченное развратом” (характерний приклад - Зосим з повісті „Близнецы”).Про нагнітання експресії свідчить опис „изувеченного” обличчя, що перетворюється на обличчя-„руину” (Арновський - „Музыкант”).Найвищий ступінь потворного виявляється в описі людини, у якої не лице, а пика (драгун з повісті „Княгиня”).Інколи замість обличчя персонажа автор описує лише статуру, як у портреті ротмістра Курнатовського - героя твору „Прогулка с удовольствием и не без морали”.

У типі внутрішньої краси, що має потворну зовнішню форму, письменник акцентує морально-етичний аспект.Дійсно прекрасній людині притаманні милосердя, чуйність, постійне самовдосконалення в праці, віра в добро і красу.Прекрасне в Шевченковому ідеальному герої виражається через його шляхетні вчинки.Такими є зовнішньо невиразні образи Омелька Тумана („Капитанша”) і Степана Мартиновича Левицького („Близнецы”).Тип досконалої зовнішньої краси, за якою прихована потворність внутрішнього світу, ілюструють образи улана („Наймичка”), Зосима („Близнецы”).Їхня аморальна поведінка не може не викликати відразу до потворної за суттю, хоч і на вигляд привабливої людини.

Шевченківський ідеал прекрасного в людині не є застиглим.Форми морально потворного можуть переходити у форми морально прекрасного, і в цьому виявляється здатність людини до морального вдосконалення.Така трансформація відбувається з Лукією - героїнею повісті „Наймичка”: любов до дитини рятує її від морального падіння, тягаря скоєного вчинку.Варнак в однойменній повісті починає жити за біблійними принципами і отримує прощення за тяжкий гріх.Курнатовський, розбещений пан, під впливом своєї дружини Оленочки морально очищується, стає порядним, схильним до вияву милосердя.

У прозі Т. Шевченка на внутрішньому рівні авторської візії прекрасного осмислюються здатність людини до творення добра, вияв шляхетності у її вчинках, сприйняття нею дійсності через психологічний простір серця, зв'язок з божественною красою.Внутрішній рівень прекрасного в його творах виявляється через концепт щастя.Досягти стану щасливої ейфорії, а, отже, наблизитися до абсолюту вічної краси, за уявленнями митця, можна через працю, освіту і свободу.

Проблема віднайдення прекрасного в особистості проектується на пошук прекрасного в суспільстві.На відміну від поезії, у прозі Т. Шевченка суспільство постає ідеальною структурою, що уособлює повернений рай, у якому може перебувати звичайна людина.У його повістях ідеальне суспільство репрезентоване ідилічними оазами - концептами пасіки, хати, сім'ї, хутора, ширшого соціуму.

Образ-концепт пасіки символізує відокремлену особисту територію героїв повістей Шевченка, де стає відчутним зв'язок з природою, зникають негативні прояви дійсності („Близнецы”, „Наймичка”).Концепт хати є символом мікросоціуму, де зберігаються родинні традиції.В усіх повістях концепт хати постає майже ідентичним через постійні епітети: білий і чистий (чистий стіл, чиста скатертина, чистий одяг та ін. ).Детермінантом зображеної в прозі Шевченка хати є образ чистоти, який характеризує побут життя людини, її духовний світ.

Мікрокосм родини в художньо-естетичній системі Т. Шевченка і є ідеальним суспільством, стрижнем якого є образ жінки-матері.В образі хутора в його творах втілено рай на землі.Образи хутора, пасіки вказують на певну відокремленість людини від соціуму, водночас виступають складниками Шевченкової картини світу, осердям усього природного і в той же час _ національного.

У прозових творах Т. Шевченка соціум являє собою інтегративний образ ідеального суспільства.Письменник зображує два види соціуму: гармонійний і дисгармонійний.Гармонійний соціум орієнтований на цілісність, правильність світобудови.Дисгармонійному соціуму властиві деструкція, безлад, трагізм сприйняття.

Гармонійним є світ переважно простих людей.Дисгармонійний світ виявляється в брутальному панському середовищі.У творах прозаїка при зіставленні цих світів превалює тип гармонійного.У гармонійному суспільстві панує божественна мораль, існує соціальна рівність, матеріальний достаток.Формування такого суспільства можливе через освіту і поширення краси.

Прекрасне підносить людину, виступаючи світоглядним орієнтиром людства: „Если бы красота во всех ее образах хотя на половину человечества имела свое благодетельное влияние, тогда бы мы быстро близились к совершенству и, наконец, олицетворили бы собой божественную заповедь нашего Божественного Учителя.Тогда бы Шварц и Ривольер пошли по миру с своими гениальными изобретениями или открыли бы лучшие и благороднейшие источники человеческих усовершенствований”^.У цій думці Т. Шевченко втілив своє світобачення, визначив місце прекрасного в суспільстві.

У висновках викладено найважливіші результати дослідження.

Відштовхуючись від концепцій прекрасного у філософії та літературі, можна твердити, що ідеал прекрасного є активною і рухомою конструкцією, що узагальнює естетичний досвід людства, але залишається предметом дискусії як серед філософів, так і серед митців слова.Прекрасне разом з трагічним, комічним, піднесеним, низьким і потворним формує ціннісно-оціночне, синтезійне ставлення митця до дійсності і мистецтва.

Шевченківська візія прекрасного є квінтесенцією художнього світу його прози та авторського самовизначення в мистецтві.Для неї характерна акумуляція літературно-естетичного досвіду епох античності, середньовіччя, Відродження, бароко, Просвітництва та Нового часу, зумовлена рівнем мистецької орієнтації автора (навчання в Академії мистецтв, обізнаність із досягненнями всесвітньої культури), а також літературно-естетичними традиціями Шевченкової доби, яким властива швидка зміна світоглядних і художніх орієнтирів.

У дослідженні ідеалу прекрасного в прозі письменника виокремлено три етапи: початковий, проміжний - від розвитку і до занепаду, етап відродження об'єктивних суджень і поява нових перспектив у дослідженні.Виявлено такі ознаки цього ідеалу, як соціальна зумовленість, антропоцентричний зміст, зв'язок з етичним, сприйняття краси крізь призму емоційної сфери, „божественна” природа, діалектичність, позитивна спрямованість.

Т. Шевченко в прозових творах акцентує прекрасне в природі, мистецтві, соціумі.Так, природа задовольняє естетичні потреби персонажів, виступає проекцією їх духовної краси.У художньому зображенні прекрасне в природі досягає найповнішого вираження.

Основними механізмами синтезу прекрасного в мистецтві є наявність критерію життєвості образу, домінування ролі деталі, сприйняття краси за допомогою розуму та чуття, цілеспрямований вплив прекрасного.

Проблема прекрасного в мистецтві тісно пов'язана з появою нового типу митця, для якого мистецтво - своєрідна релігія краси.Герой Т. Шевченка будує новий світ, куди потрапляє лише той, хто спроможний сприймати красу.Альтруїстичний митець, обдарований божественним талантом, протистоїть байдужому та бездуховному середовищу.Встановлення гармонійних відносин між особистістю й суспільством відбувається через формування внутрішнього світу людини, кристалізацію в ньому естетичних і моральних цінностей.Суспільство зображується як структура, якій властива як гармонійність, так і дисгармонійність, трагізм світосприйняття.

У своїх російськомовних повістях Т. Шевченко зображує світ в усій його неповторності, багатогранності.Його шлях пізнання - це постійний пошук гармонії та краси.Авторська картина світу складається з двох світів - світу природи і людського світу, які поєднані концептуально.

Світ природи репрезентований концептами-топосами (степ, ліс, сад), концептом-детермінантом (верба), поєднувальними концептами (церква, вода, місяць), а світ людей (ідеальне суспільство) _ концептами пасіки, хати, сім'ї, хутора, ширшого соціуму.

У своїй прозі Шевченко змалював новий тип особистості естетичної людини, яка сприймає світ краси і розумом, і ”серцем” (тобто, раціонально та емоціонально), прагне до постійного морального вдосконалення шляхом єднання з прекрасним, намагається змінити світ за законами краси.Ідеальний герой Шевченкових повістей глибоко релігійний, дотримується Божих заповідей, вірить у переможну силу любові, виявляє свою шляхетність у прагненні робити добро.

У прозовій спадщині Т. Шевченка виявляються літературознавчі, світоглядно-естетичні, художні орієнтири автора.Новаторство Шевченка-прозаїка _ у поєднанні літературних традиції різних епох, втіленні ідеї краси і добра, попри девальвацію духовних цінностей у тогочасному суспільстві.

Перспективним у подальшому дослідженні прозових творів Т. Шевченка є вивчення їх наративної стратегії, висвітлення взаємодії мистецтв, порівняння естетичного ідеалу письменника в поезії та прозі, в літературній і образотворчій спадщині, розкриття синкретичності світогляду митця.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Терехова І.О.Концепція краси та щастя в російськомовній творчості Т.Шевченка / І.О.Терехова // Парость.Збірник художніх творів, літературознавчих і мовознавчих праць.Вип.1.- Сімферополь : Таврія, 2005.- С.37-41.

2. Терехова І.О.Ф.Достоєвський та Т.Шевченко : на життєвому та творчому перехресті / І.О.Терехова // Ученые записки КРИППО.Научный журнал.- 2005.- № 2.- С.54-57.

3. Терехова І.О.Ідеали краси та щастя в російськомовній творчості Т.Г.Шевченка / І.О.Терехова // Т.Г.Шевченко в літературному, науковому, мистецькому контекстах : матеріали Всеукр.наук.конф.(Сімферополь, 23-24 верес.2004 р. ) - Сімферополь : Таврія, 2005.- С.92-98.

4. Терехова І.О.І.Франко про естетичну сутність художньої прози Тараса Шевченка / І.О.Терехова // Мудрий велетень духу і невтомний титан праці.Матеріали наук.конф. , присвяченої 150-річчю від дня народження та 90-річчя від дня смерті І.Я.Франка.- Сімферополь : Таврія, 2006.- С.69-73.

5. Терехова І.О.Прекрасне як естетична категорія в російськомовній повісті Шевченка „Наймичка”/ І.О.Терехова // Шевченкознавство: ретроспективи і перспективи : зб.пр.Всеукр.ХХХVІ наук.шевченківської конф.(Черкаси, 18-19 квіт. , 2006 р. ) / редкол. : Смілянська В. Л.(відп.ред. ) [та ін. ].- Черкаси : Брама-Україна, 2007.- С.170-173.

6. Терехова І.О.Т.Шевченко та О.Плещеєв: життєві та творчі контакти / І.О.Терехова // Слово Тараса Шевченка в полікультурному середовищі: матеріали ІІІ Всеукр.наук-метод конф.(Сімферополь,
27-28 квіт.2006 р. ).- Сімферополь : Ната, 2006.- С.287-290.

7. Терехова І.О.До проблеми прекрасного у творчості Тараса Шевченка та Лесі Українки / І.О.Терехова // Ученые записки Таврического национального университета им.В.И.Вернадского.Научный журнал.Серия „Филология”.- 2007.- Т.20 (59), № 4.- С.460-463.

8. Терехова І.О.Ідеал прекрасного як літературно-естетична проблема в прозі Т.Шевченка / І.О.Терехова // Культура народов Причерноморья.- 2007.- № 112.- С.85-88.

9. Терехова І.О.Мистецький ідеал прекрасного в прозі Т.Шевченка / І.О.Терехова // Культура народов Причерноморья.- 2007.- № 122.- С.61-63.

10. Терехова І.О.Ідеал прекрасного в російськомовній повісті Т.Шевченка „Наймичка” / І.О.Терехова // ІV Всеукр.наук. -метод.конф.[„Феномен Т.Г.Шевченка в контексті сучасних соціокультурних та освітніх процесів”], (Сімферополь, 22-24 трав.2007 р. ).- К.: Грамота, 2007.- С.54-57.

11. Терехова І.О.Природа як вираження естетичного ідеалу Т.Шевченка (за матеріалами Щоденника) / І.О.Терехова // Шевченкознавчі студії : зб.наук.праць.Вип.9.- К.: Київський університет, 2007.- С.43-47.

12. Терехова І.О.Антропоцентризм художньої прози Т.Шевченка / І.О.Терехова // Культура народов Причерноморья.- 2008.- № 125.- С.107-110.

АНОТАЦІЇ

Терехова І. О.Ідеал прекрасного в прозі Т. Г.Шевченка.- Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10. 01. 01.- українська література.- Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара.- Дніпропетровськ, 2009.

У дисертації досліджено концепцію прекрасного в прозі Т. Г.Шевченка, що складається з російськомовних повістей, Щоденника, листів.У роботі розкрито зв'язок естетики та літератури, охарактеризовано парадигму прекрасного на рівнях природа / мистецтво / соціум.Обґрунтовано оригінальність Шевченкової прози, яка, вбираючи в себе як національні, так і європейські літературно-естетичні традиції, не вписується в канони тогочасної літератури.Авторська візія краси в природі, мистецтві, особистому та суспільному житті постає індикатором світогляду митця, його літературно-мистецьких орієнтирів, актуальних і нині.

У результаті дослідження ідеалу прекрасного в прозовій спадщині Т.Шевченка відкриваються перспективи для розгляду більш широкого кола творів української літератури.

Ключові слова: ідеал, прекрасне, добро, мистецтво, проза, антропоцентризм.

Терехова И. А.Идеал прекрасного в прозе Т. Г.Шевченко.- Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10. 01. 01 - украинская литература. - Днепропетровский национальный университет имени Олеся Гончара - Днепропетровск, 2009.

Диссертация посвящена изучению концепции прекрасного в прозе Т. Г.Шевченко, состоящий из русскоязычных повестей, Дневника, писем.В последнее время литературоведение подходит к определению литературы как сферы проявления эстетических феноменов, которая наполняется эстетической сущностью, становясь художественно-эстетическим явлением.

Взаимосвязь эстетики и литературы была отмечена ещё два тысячелетия назад и определялась с позиций Платона и Аристотеля.Эта тема была предметом полемики не только у философов, но и у литературоведов, которые обращали внимание на функционирование идеала прекрасного в тексте художественных произведений.Именно в художественном мире прекрасное, вместе с трагическим, комическим, возвышенным, низменным, безобразным воссоздает ценностно-мировоззренческую позицию автора.

Идеал прекрасного - это литературно-эстетический феномен, в структуре которого выделяются два уровня На первом уровне _ степень проявления прекрасного (симметрия, гармония, пропорция), а на втором уровне - оценка предмета и его значение в духовном мире человека.

Современные методы изучения литературы позволяют осмыслить творчество украинского классика Тараса Шевченко в новом ракурсе, при котором особое внимание уделяется концепции прекрасного.Обостренный интерес к красоте вызван девальвацией духовных ценностей, приобретающей все более глобальные масштабы.

Т. Шевченко сформировал основные эстетические принципы новой украинской литературы, среди которых едва ли не самым главным становится принцип совершенства мироздания и позиции в нем идеального человека.Авторская визия прекрасного определяется специфическими, только ей присущими чертами.

На основе анализа шевченковедческих студий прошлого и настоящего можно выделить следующие особенности авторского идеала красоты в прозе: социальная обусловленность, антропоцентрическая наполненность, связь с этическим, национальная окраска, восприятие красоты через призму духовных ощущений, божественная природа, диалектичность, позитивная направленность, созвучие с литературно-эстетическими традициями античности, средневековья, Возрождения, барокко, Просвещения и Нового времени.Интегральный мир прекрасного, спроэктированный в область прозаического наследия писателя, состоит из таких кoмпoнeнтов: прекрасное в прирoде, искусстве и в человеке.

Природу Т. Шевченко отождествляет с прекрасным.Каждый её элемент свидетельствует о присутствии Творца.Царство природы - это система, которая намного гармоничнее общественной.Для человека она служит ориентиром на пути к нравственному усовершенствованию.

Искусство - это сфера, где прекрасное в природе воплощается и реализуется в полной мере.Тут писатель особенно акцентирует внимание на творческой фантазии художника, на его стремлении отдалиться от дагерротипности и изображать действительность согласно собственным представлениям об идеале красоты.

Новаторство Т. Шевченко в своей русскоязычной прозе состоит в создании типа эстетического героя, ранее не представленного в украинской литературе.Жизненную стратегию такого персонажа определяют стремление к красоте, её созидание и последующее распространение в обществе.

В работе рассматривается единство эстетики и литературы, изучается парадигма прекрасного на уровне природа / искусство / социум.Оригинальность прозы писателя, которая не вписывается в каноны литературы того времени, проявляется в сочетании как национальных, так и европейских литературно-эстетических традиций.

Авторская визия прекрасного в природе, искусстве, индивидуальной и общественной жизни является индикатором его мировоззрения, определяет его и сейчас актуальные литературно-художественные ориентиры.

В результате исследования идеала прекрасного в прозе Т.Шевченко открываются перспективы для исследования более широкого круга произведений украинской литературы.

Ключевые слова: идеал, прекрасное, добро, искусство, проза, антропоцентризм.



I. О.Terekhova.The ideal of beauty in T. G.Shevchenko's prose.- Manuscript. Thesis for a candidate degree in Philology, speciality 10. 01. 01 - Ukrainian literature.- Dnipropetrovsk National Oles Gonchar University.- Dnipropetrovsk, 2009.

The thesis is devoted to the research of problem of beauty relating to the T. G.Shevchenko's prose.It consists of Russian-speaking stories, diary and letters.The unity of aesthetics and literature is revealed.The relations of beauty at the level of nature, art, society are characterized.It is found out that the prose of the writer is an original event which doesn't meet the literature's standards of that time having both national and European literary-aesthetic traditions.The author's view of beauty in nature, art, person and society is an indicator of his outlook determining his literary-art priorities which are of current importance today.

The result of the research is the analysis of T.Shevchenko's prose heritage regarding to the ideal of beauty.It gives perspectives for new researches and extends the range of works on the basis of which new Ukrainian literature can be examined.

Key words: ideal, beauty, good, art, prose, anthropocentrism.

Размещено на Allbest.ru

...