Реалізація суб’єктивної модальності в портретних та інтер’єрних описових контекстах (на матеріалі поеми М.В. Гоголя "Мертві душі")

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

10.02.02 - Російська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Реалізація суб'єктивної модальності в портретних та інтер'єрних описових контекстах (на матеріалі поеми М.В. Гоголя «Мертві душі»)

Радчук Ольга Вячеславівна

Харків - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник -доктор філологічних наук, професор

Калашнікова Галина Федорівна,

Харківський національний педагогічний

університет імені Г.С. Сковороди, професор кафедри російської мови.

Офіційні опоненти:доктор філологічних наук, професор

Пелепейченко Людмила Миколаївна,Академія внутрішніх військ МВС

України, професор кафедри філології й перекладу;

кандидат філологічних наук, доцент

Палатовська Олена Володимирівна,

Київський національний лінгвістичний

університет, доцент кафедри фонетики й граматики слов'янських мов.

Захист відбудеться «17» червня 2009 р. о 10 - 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.053.05 при Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. 216.

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 215В.

Автореферат розіслано «16» травня 2009 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої радиО.П. Карпенко

Размещено на http://www.allbest.ru//

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Суб'єктивна модальність посідає провідне місце в перелікові текстових категорій, що виокремлюються сучасними дослідниками тексту, оскільки пронизує весь текстовий простір і становить головну складову образу автора.

Проблема модальності привертала увагу лінгвістів і в зарубіжному, і у вітчизняному мовознавстві. Низку фундаментальних тез висунув, зокрема, В.В. Виноградов, який розглядав модальність як синтаксичну категорію.

Модальності як найважливішій категорії тексту були присвячені роботи з лінгвістики тексту, передусім дослідження І.Р. Гальперіна, О.О. Ворожбитової, С.Г. Ільєнко, Г.Ф. Калашнікової, Л.Є. Красовицької, Т.В. Матвєєвої, Г.П. Нємця, О.В. Падучевої, О.Е. Селіванової, Г.Я. Солганика, З.Я. Тураєвої. Крім того, вивченням мовних засобів вираження суб'єктивної модальності займалися Т.О. Бочкарьова, Ю.Н. Караулов, М.В. Ляпон та інші вчені.

Однак, незважаючи на визнання важливої ролі цієї категорії у формуванні тексту й контексту, до цього часу реалізація суб'єктивної модальності в художньому сатиричному тексті й у комічних описових контекстах зокрема не була предметом цілісного наукового вивчення. Як особливий функціонально-смисловий тип мовлення опис був об'єктом дослідження багатьох лінгвістів, однак із погляду реалізації в них суб'єктивної модальності описові контексти вивчені недостатньо. Уважаємо, що такий підхід до розгляду описових контекстів дозволить виявити їх відмінні властивості, визначені авторською інтенцією, і виокремити низку рис художньо-мовленнєвого стилю М.В. Гоголя.

Проблема всебічного вивчення художньо-мовленнєвого стилю письменника залишається на передньому плані філологічних розвідок. Це пояснює увагу сучасних філологів до художнього тексту, особливо прецедентного, і до творчої особистості, яка породжує цей текст. До переліку таких творів належить і поема «Мертві душі» М.В. Гоголя.

Наше звернення до творчості М.В. Гоголя пояснюється тим, що мова цього письменника є прикладом російського літературного мовлення. М.В. Гоголь заклав традиції подальшої демократизації російської літературної мови. Класик з українськими коренями не був обмежений нормами староросійської аристократичної мовленнєвої культури. Він збагатив російську мову елементами національного українського фольклору, привніс до неї мелодійність і співучість, властиву українській мові, сповнив аристократичну салонну мову народним гумором.

Мова М.В. Гоголя становить стійку оригінальну систему російської національної мови. Основи стрункої й цілісної літературно-мовної концепції сформувалися не відразу, а намітилися лише на початку 40-х років у процесі роботи над «Мертвими душами». За словами В.В. Виноградова, «Мертві душі» стали літературним маніфестом, що розкривав сутність російської національно-мовної політики в розумінні Гоголя».

Суб'єктивний підхід М.В. Гоголя до використання кожної мовної одиниці в тексті поеми «Мертві душі», на наш погляд, відбиває індивідуальну картину світу письменника й відображає його ставлення до зображуваного. Тому твір «Мертві душі» є саме тим мовним матеріалом, який дозволяє розглянути способи й засоби реалізації категорії суб'єктивної модальності. У поемі М.В. Гоголя особливе значення у створенні сатиричного образу персонажів приділено портрету та інтер'єру. Портретні й інтер'єрні описи не тільки створюють яскравий художній образ, але й відбивають авторське ставлення до зображуваної ситуації, а відтак -- дозволяють глибше проникнути в зміст тексту, зрозуміти авторський задум, а також побачити специфіку гоголівського світосприйняття. Пейзажів у поемі «Мертві душі», що використовуються автором як елементи зв'язності тексту і як ліричні відступи, незначна кількість. Смислове навантаження пейзажних замальовок відмінне від того, що передається за допомогою портретних та інтер'єрних описових контекстів, тому ми їх не розглядаємо.

Актуальність теми дослідження зумовлена, з одного боку, науковим інтересом до вивчення феномена мовної особистості М.В. Гоголя, а з іншого - недостатнім вивченням проблеми використання мовних одиниць для реалізації текстової категорії суб'єктивної модальності в комічних описових контекстах.

Загальновідомо, що суб'єктивна модальність у повному обсязі реалізується на рівні всього художнього тексту. Однак аналіз її проявів в описі як функціонально-смисловому фрагменті дозволяє простежити нюанси формування модальних відтінків, виявити улюблені мовні засоби й прийоми автора, за допомогою яких реалізуються суб'єктивно-модальні відтінки ставлення автора до предмета мовлення в художньому творі сатиричного плану.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводилося згідно з планом науково-дослідної роботи кафедр загального мовознавства й сучасної російської мови Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (реєстраційний № теми 132902, код 01.86.0).

Об'єкт, предмет, мета й завдання дисертації формулювалися з урахуванням стану вивчення описових контекстів і текстових категорій; найбільшу увагу приділено тим проблемам, які на сьогодні не отримали розгорнутого висвітлення в сучасних дослідженнях із лінгвістики тексту. Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої ради університету (протокол №5 від 25.12.1992).

Мета дослідження - визначити роль суб'єктивної модальності у формуванні комічних описових контекстів, виявити характерні особливості втілення суб'єктивної модальності, пов'язані з вибором засобів її реалізації, в описах портретів та інтер'єрів поеми М.В. Гоголя «Мертві душі».

Сформульована мета передбачає виділення й розв'язання таких завдань:

розглянути поняття «модальність» і простежити історію формування

підходу до категорії суб'єктивної модальності як текстової;

довести, що суб'єктивна модальність є антропоцентричною характеристикою тексту й описового контексту як функціонально-смислового типу мовлення;

виявити особливості прояву текстової категорії суб'єктивної модальності в комічних описах;

виділити способи й засоби реалізації суб'єктивної модальності в поемі М.В. Гоголя «Мертві душі» й описати особливості прояву авторської оцінки на різних мовних рівнях; суб'єктивний модальність гоголь мовленнєвий

визначити своєрідність використання М.В. Гоголем художньо-мовленнєвих засобів як маркерів вияву суб'єктивної модальності;

показати особливості репрезентації суб'єктивної модальності в поемі «Мертві душі», пов'язані з художньо-образною мовленнєвою конкретизацією.

Об'єктом вивчення є портретні й інтер'єрні описи в поемі М.В. Гоголя «Мертві душі».

Предмет дисертаційного дослідження становлять мовні засоби втілення суб'єктивної модальності у структурі описових контекстів поеми «Мертві душі» М.В. Гоголя.

Матеріалом для дослідження став текст поеми М.В. Гоголя «Мертві душі», із якого методом суцільної вибірки було виокремлено 2000 описових контекстів. Аналізу підлягали не тільки самостійні описи, але й описові вкраплення.

Методологічну основу дослідження становить розуміння художнього типу мовлення як особливої системи, характерної для естетичної сфери комунікації, що вирізняється образністю, естетичною функцією, підвищеною емоційністю, антропоцентризмом, естетичною вмотивованістю, особливою роллю контексту. Такий підхід дозволяє розглядати мову словесно-художнього твору як явище, що відображає специфіку мовної особистості письменника і його манери письма.

Методи й прийоми дослідження добиралися відповідно до поставлених завдань та етапів дослідження. На першому етапі, при дослідженні поняття модальності, використовувався метод зіставлення різних поглядів на процес формування підходу до категорії суб'єктивної модальності як текстової. При доборі матеріалу для аналізу методом суцільної вибірки з поеми «Мертві душі» були виділені контексти, у яких, на наш погляд, представлена категорія суб'єктивної модальності. Застосовувався в дослідженні описово-аналітичний метод, орієнтований на спостереження, аналіз та узагальнення досліджуваного мовного матеріалу, і зіставний, що полягає у виділенні спільних і специфічних рис комічних портретних та інтер'єрних описів. Також у роботі застосовувалися контекстуальний аналіз, спрямований на дослідження певного контексту з погляду реалізації в ньому суб'єктивної модальності, й асоціативно-концептуальний аналіз художнього тексту -- для співвіднесення текстових смислів із загальнокультурною інформацією, що дозволив зробити висновки щодо художньо-мовленнєвих особливостей стилю М.В. Гоголя.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому, по-перше, подано комплексне монографічне дослідження суб'єктивної модальності відносно описових контекстів; по-друге, здійснено системний лінгвістичний аналіз не тільки портретних, але й інтер'єрних описових контекстів у їх взаємозв'язку; по-третє, описові контексти вивчені з погляду використання в них форм комічного. Виявлені способи й засоби реалізації категорії суб'єктивної модальності в поемі «Мертві душі» М.В. Гоголя дозволили встановити, що в портретах та інтер'єрах суб'єктивна модальність репрезентована як певна гама реально існуючих у природній мові різноаспектних засобів і різнохарактерних способів вираження повідомлення, а їх вибір відбиває авторську позицію.

Теоретичне значення дисертаційного дослідження зумовлюється тим, що теоретичне осмислення й розширення уявлень про текстову категорію суб'єктивної модальності дозволило наблизитися до вирішення питання про реалізацію суб'єктивної модальності в комічних описах і виявити засоби формування описових контекстів відповідно до авторської установки.

У ході дослідження було здійснено спробу довести, що характерною рисою гоголівського стилю є те, що суб'єктивна модальність у портретах та інтер'єрах реалізується за допомогою тих самих засобів, що беруть участь у створенні комічного ефекту. Особливістю вираження суб'єктивної модальності є індивідуально-авторське використання різнорівневих мовних засобів, тропів, елементів тексту й стилістичних прийомів в одному контексті завдяки комплексній художньо-образній мовленнєвій конкретизації.

Практичне значення роботи визначається тим, що матеріали дослідження можуть бути використані в практиці вузівського викладання при читанні загальних і спеціалізованих курсів, спецсемінарів із проблем інтерпретації художнього тексту, при здійсненні лінгвостилістичного аналізу й вивченні особливостей художньо-мовленнєвого стилю того чи іншого письменника.

Апробація роботи. Результати дослідження були представлені на ХІІ Міжнародній конференції з актуальних проблем семантичних досліджень (Харків, 2007), ІV Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій Європейському дню мов (Луганськ, 2007), ХV Міжнародній лінгвістичній конференції «Мова і світ» (Ялта, 2008), на наукових конференціях у Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди: ІІІ, ІV наукових конференціях молодих учених і викладачів (Харків, 1991, 1992), конференції викладачів за підсумками науково-дослідної роботи, присвяченій 180-річчю заснування Харківського державного педагогічного інституту імені Г.С. Сковороди (Харків, 1991), VІ науковій конференції з проблем семантичних досліджень (Харків, 1993).

За темою дисертації опубліковано 14 робіт, із них 6 - у наукових виданнях, що входять до списку наукових спеціалізованих видань, затверджених ВАК України.

Мета й завдання дослідження зумовили структуру дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків і списку використаної літератури. Обсяг роботи - 183 сторінки, список літератури - 230 найменуваннь.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено об'єкт і предмет дослідження, сформульовано мету й завдання, указано наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи, матеріал і методи дослідження.

Перший розділ «Теоретичні основи вивчення категорії суб'єктивної модальності» присвячено історії питання, окресленню основних теоретичних положень дисертації.

Модальність визнано мовною універсалією, що належить до числа основних категорій природної мови.

Поняття текстової модальності тісно пов'язане з поняттям суб'єктивації, що акцентує основні суб'єктивні авторські смисли й трансформує їх завдяки мові.

Текстову модальність художнього твору розуміємо як оцінювальне ставлення автора до зображуваного, що поширюється тільки на ті текстові фрагменти, у яких виявлено присутність автора.

Розгляд категорії модальності в антропоцентричному напрямку, що намітився в лінгвістиці, є послідовним продовженням розвитку вчення В.В. Виноградова про образ автора. У нашому розумінні суб'єктивна модальність є одним із складників образу автора.

Формування антропоцентричної парадигми наукового знання зумовило поворот лінгвістичної проблематики в бік людини як мовної особистості. У межах антропоцентричного мовознавства основним орієнтиром виступає сформована в сучасній лінгвістиці теорія мовної особистості, а стимулом до формування цієї теорії стало усвідомлення пріоритетності особистісного начала в мові. У цьому дослідженні розуміємо антропоцентризм не як метод, а як загальногуманітарне поняття, що відображає антропологічну природу мови й мовлення, утілену в художньому тексті.

Категорія суб'єктивної модальності як антропоцентрична характеристика тексту корелює з такими текстовими категоріями, як категорія оцінки й інтенціональність. Модальність як текстова категорія представлена тільки суб'єктивним типом модальності, який реалізується в художньому тексті як позиція автора.

Репрезентація суб'єктивної модальності в художньому тексті відбувається за допомогою мовних, мовленнєвих і власне текстових елементів. Навмисне використання цього арсеналу засобів дозволяє розглядати художній текст в антропоцентричному аспекті.

Суб'єктивна модальність реалізується в певному тексті як відображення світосприйняття і світовідчуття мовної особистості, а тому є антропоцентричною характеристикою як самого тексту в цілому, так і описового контексту як функціонально-смислового типу мовлення. Опис формується саме під її впливом. Модальність художнього твору розуміємо як текстову категорію, що обов'язково пронизує весь текстовий простір і залучає різноплановий набір засобів вираження ставлення мовця до змісту висловлення.

Другий розділ «Портрет та інтер'єр як різновиди описових контекстів у поемі М.В. Гоголя «Мертві душі» складається з трьох підрозділів, у яких визначено особливості портретних та інтер'єрних описів у поемі, розглянуто репрезентацію суб'єктивної модальності в описах завдяки художньо-образній конкретизації, проаналізовано елементи тексту як сигнали прояву суб'єктивної модальності в комічному контексті.

Реалізація суб'єктивної модальності в поемі «Мертві душі» безпосередньо пов'язана з типами портретних та інтер'єрних описів, їх структурною й семантичною організацією, способами введення їх до тексту і взаємозв'язками цих контекстів. Усе це відображає індивідуальне авторське бачення світу й відбиває суб'єктивну оцінку.

За кількістю персонажів, які становлять предмет опису, М.В. Гоголь створює одиничний, подвійний та груповий портрети, причому подвійний портрет виступає, як правило, як замальовка до майбутнього детального одиничного портрету персонажа, а груповий портрет убирає типові риси певної соціальної групи.

Портретні та інтер'єрні описи в основному представлені неконцентрованим типом, що складається з кількох ланок ланцюжка. Характерним є те, що в «Мертвих душах» М.В. Гоголя портрети епізодичних персонажів представлені також деконцентровано. Портретні й інтер'єрні ланцюжки, наскільки б вони не були віддалені один від одного, створюють єдність, що допомагає відтворити цілісний образ героя.

І портрет, й інтер'єр у поемі «Мертві душі» можуть бути як «чистими», так і контамінованими. При створенні останніх письменник продуктивно використовує прийом приєднання. За його допомогою створюються синкретичні описи (портрет + інтер'єр), а в «чистих» описах під його впливом або здійснюється контрастне протиставлення, або відбувається порівняння персонажа або інтер'єра помешкання з ким-небудь або чим-небудь. Своєрідною є й локалізація описів у структурі поемі: портрет частіше передує інтер'єру.

Особливістю портретних та інтер'єрних фрагментів є їх взаємодія на текстовому й семантичному рівнях: вони підкреслюють одні й ті самі риси, доповнюють один одний. І портрет, й інтер'єр виконують характерологічну й «історичну» функції. На відміну від портрета, інтер'єр може служити фоном для створення портрета, тому виконує додаткову фонову функцію.

Услід за В.В. Виноградовим, який виділив два типи комічного портрета (атрибутивний та атрибутивно-предикативний), ми за аналогією класифікуємо інтер'єр. Своєрідність цих типів відображає статику й динаміку, властиві певним описовим фрагментам.

Провідним засобом реалізації суб'єктивної модальності в поемі М.В. Гоголя виступає комплексна художньо-образна конкретизація. Цей термін належить М.Н. Кожиній і визначається як «.. явище художньої мови, такий спосіб конкретизації, коли сукупність, точніше система, різнорівневих засобів мови й мовлення в певному контексті виконує одну й ту ж стилістичну функцію: служить для створення й вираження якоїсь образної риси одного образу (і мікрообразу), здійснюючи через цей комплексний акцент інтенсивний вплив на уяву читача». Ураховуючи, що в поемі М.В. Гоголя «Мертві душі» різнорівневі й різнопланові мовні засоби використовуються в одному описовому контексті з єдиною метою - створення конкретного сатиричного образу, термін «художньо-образна конкретизація» вважаємо найдоцільнішим. Завдяки комплексній художньо-образній конкретизації проявляється ставлення автора, що акцентується за допомогою різних засобів і прийомів. Найбільш частотними в поемі «Мертві душі» є тропеїчні засоби (порівняння, епітети), граматичні засоби (частки не та ни, вставні компоненти, певні моделі речення), елементи тексту (деталь). Ці засоби використані поруч із такими прийомами: приєднання (контрастне протиставлення; порівняння); використання «чужого» слова; заперечення. Несподівані комбінації указаних засобів у комплексній художньо-образній конкретизації дозволяють письменнику створити комічний контекст і досягти художньої виразності, експресивності, яка й передає його ставлення до персонажа.

У комплексній художньо-образній конкретизації простежується взаємозумовленість і взаємозв'язок між ступенем прояву суб'єктивної модальності та формами комічного. Суб'єктивна оцінка предмета зображення виявляється в іронії, гуморі, гротеску, пародії й сатирі. Термін «комічне», на думку лінгвістів (Н.Д. Арутюнова, О.С. Трач) та філософів (Ю.Б. Борев, О.М. Макарян), є гіперонімічним, оскільки включає й іронію, і гумор, і гротеск, і пародію, і сатиру. Вибір форми комічного опису залежить від особистісного ставлення до персонажа, як і вибір засобів і прийомів змалювання останнього.

У комічному контексті суб'єктивна модальність проявляється на рівні семантики описового контексту й на рівні цілого тексту. Суб'єктивна модальність на текстовому рівні репрезентована за допомогою виділення в розгорнутому описі незначної деталі в портреті й інтер'єрі. М.В. Гоголь суб'єктивно виділяє й навмисно перебільшує одну яскраву й істотну рису, деталь, що розкриває головне в образі тієї чи іншої дійової особи.

Деталі, що введені М.В. Гоголем до портретних описових контекстів, використовуються для портретної характеристики героїв; деталі, уведені до інтер'єра, опосередковано характеризують дійових осіб; деталі, що одночасно належать до портрета й інтер'єра, указують на спільні риси.

Особливістю портретних та інтер'єрних описів М.В. Гоголя є те, що письменник на сторінках поеми «Мертві душі», окрім безпосередніх персонажів поеми, відтворює образи колись ним побачені, гадані або уявні. «Цветы и ленты на шляпе, вся веселится бурлацкая ватага, прощаясь с любовницами и женами, высокими, стройными, в монистах и лентах…» [Гоголь, «Мертвые души»]. Таке введення в опис «неіснуючого» персонажа сприяє підсиленню зорового образу в комічних фрагментах.

Подані елементи тексту відіграють істотну роль у створенні комічного опису. Іноді тільки завдяки їм контекст набуває сатиричного спрямування. У поемі М.В. Гоголя деталь і «неіснуючий» персонаж, які використовуються автором у портретах та інтер'єрах, слугують також засобом зв'язності окремих частин тексту.

Незважаючи на те що описи портрета й інтер'єра є обмеженими відрізками художнього тексту, вони розкривають потенційні мовні можливості певного автора, тобто своєрідність його художньо-мовленнєвого стилю.

У третьому розділі «Реалізація суб'єктивної модальності в поемі «Мертві душі» М.В. Гоголя через різнорівневі одиниці мови» увага приділяється окремим одиницям мови, які беруть участь у створенні комплексної художньо-образної конкретизації.

При вивченні мовного матеріалу портретних та інтер'єрних описів у поемі М.В. Гоголя «Мертві душі» було виявлено, що додаткових конотацій смислу набувають в описових гоголівських контекстах одиниці різних мовних рівнів: фонетичного, лексичного й граматичного.

Суб'єктивна модальність на фонетичному рівні проявляється кількома способами: за допомогою прийомів звукопису (алітерації й асонансів та інших фонетичних повторів), опису звукових відчуттів та сприйняттів персонажів.

Фонетичні засоби реалізації суб'єктивної модальності не є вихідними в портретах та інтер'єрах, хоча вони також підтримують загальне комічне спрямування описів. Спостереження над фонетичними засобами створення суб'єктивної модальності приводять до висновку про те, що фонетичні засоби становлять базу для семантичних зрушень і перетворень. Вагомішими є лексичні мовні одиниці як показники прояву суб'єктивної модальності.

Вираження суб'єктивної модальності за допомогою мовних одиниць лексичного й фразеологічного рівнів в описових контекстах відбувається завдяки розширенню значень слів, створенню оказіоналізмів, використанню застарілих слів і діалектної лексики, уведенню до опису фразеологізмів, прислів'їв і приказок.

Оказіоналізми М.В. Гоголя створені за продуктивними словотвірними моделями, але наповнені новою семантикою, що дало їм можливість зберегти їх незвичайність та експресивність. «Родился ли ты уж так медведем, или омедведила тебя захолустная жизнь, хлебные посевы, возня с мужиками, и ты через них сделался то, что называют человек-кулак?» [Гоголь, «Мертвые души»].

Застарілі слова (наприклад, взрачностью) і діалектизми (наприклад, заклекнет), що навмисне вводяться М.В. Гоголем до опису, передають, як правило, знижену оцінку й разом з іншими мовними засобами реалізують суб'єктивну модальність на лексичному рівні.

При описі портретів героїв та інтер'єрів їх помешкань М.В. Гоголь використовує фразеологізми. Це зумовлюється такими цілями: створення більш точних і яскравих художніх образів героїв; досягнення ефекту комізму в описі; надання національного колориту персонажу; передача авторського ставлення до змальованого героя. Письменник-сатирик по-різному трансформує використовувані в контекстах фразеологічні одиниці: переставляє слова, щось додає, варіює граматичні форми. «Одни только частые рябины и ухабины, истыкавшие их (черты лица - О.Р.), причисляли его к числу тех лиц, на которых, по народному выражению, черт приходил по ночам молотить горох» [Гоголь, «Мертвые души»]; «На это Плюшкин что-то пробормотал сквозь губы, ибо зубов не было, что именно неизвестно, но, вероятно, смысл был таков: «А побрал бы тебя черт с твоим почтением!» [Гоголь, «Мертвые души»].

За нашими спостереженнями, використання М.В. Гоголем одиниць лексичного рівня для реалізації суб'єктивної модальності представлене найбільш багатогранно.

До мовних засобів, за допомогою яких здійснюється реалізація суб'єктивної модальності на рівні граматики, у поемі М.В. Гоголя належать частки не та ни, вставні компоненти й конструкції, а також поліпредикативні складні речення (ПСР). Виділені нами мовні одиниці використовуються в описовому контексті не тільки у зв'язку з необхідністю оформлення граматичних відношень, але й експресивно обігруються М.В. Гоголем.

Частки не та ни в описових контекстах виконують не тільки граматичні функції, але й упливають на семантику слів і цілих речень. Вони роблять їх виразнішими й емоційно насиченими. «Ни фресков, ни картин по стенам, ни бронзы по столам, ни этажерок с фарфором или чашками, ни ваз, ни цветов, ни статуек, - словом, - как-то голо» [Гоголь, «Мертвые души»]; «Но при всем том трудна была его дорога; он (Чичиков - О.Р.) попал под начальство уже престарелому повытчику, который был образ какой-то каменной бесчувственности и непотрясаемости: вечно тот же, неприступный, никогда в жизни не явивший на лице своем усмешки, не приветствовавший ни разу никого даже запросом о здоровье» [Гоголь, «Мертвые души»].

Частка не в портретах та інтер'єрах вживається для передачі різноманітних відтінків негативної характеристики персонажа. Частка ни служить для підсилення заперечення, вираженого часткою не, для підсилення твердження в допустових зворотах і входить до складу ідіом.

Описи із запереченнями дозволяють М.В. Гоголю підкреслити типовість персонажів. Однак при цьому створювані образи залишаються своєрідними, «заперечення» підсилює в них якісь певні риси й передає авторську насмішку.

Сприяють повнішому розкриттю авторського задуму й відіграють важливу роль у реалізації суб'єктивної модальності і вставні компоненти. «Ноздрев повел их в свой кабинет, в котором, впрочем, не было заметно следов того, что бывает в кабинетах, то есть книг или бумаги; висели только сабли и два ружья - одно в триста, а другое в восемьсот рублей» [Гоголь, «Мертвые души»]; «…волос на голове они (чиновники - О.Р.) не носили ни хохлами, ни буклями, ни на манер «черт меня побери», как говорят французы, - волосы у них были или низко подстрижены, или прилизаны, а черты лица больше закругленные и крепкие» [Гоголь, «Мертвые души»].

М.В. Гоголь підходить до вставних елементів із погляду семантики вибірково. Автор уводить їх до контексту раптово, часто використовує з іронічним підтекстом, додаючи описові комічності. «Надобно сказать, наверное, точно ли пробудилось в нашем герое чувство любви, - даже сомнительно, чтобы господа такого рода, то есть не так чтобы толстые, однако ж и не то чтобы тонкие, способны были к любви…» [Гоголь, «Мертвые души»].

Вставні конструкції, виконуючи роль побіжного зауваження, здійснюють в описових контекстах М.В. Гоголя модально-оцінювальну функцію - виражають суб'єктивне ставлення автора. І якщо в нехудожньому тексті за допомогою вставних компонентів відбувається накладання суб'єктивної модальності на об'єктивну, то в художньому тексті, зокрема в описовому контексті, вставні компоненти підсилюють уже існуючу суб'єктивну модальність.

Широкі можливості для багатоаспектності зображення портретів та інтер'єрів, а також передачі авторського ставлення надають поліпредикативні синтаксичні конструкції. Ці складні речення досліджуються не тільки як синтаксичні утворення, але й як одиниці тексту. Реалізація суб'єктивної модальності в них відбувається на різних рівнях: текстовому, структурному й семантичному. На рівні тексту модальність виражається через відношення ПСР й абзаца як найбільш вагомого компонента зв'язного тексту. На структурному рівні модальність проявляється у виборі певної моделі поліпредикативної конструкції. На семантичному рівні показниками модальності виступають образні мовні засоби.

Найбільш уживаними при створенні описів у поемі є поліпредикативні складні речення з послідовною підрядністю та речення із сурядністю й підрядністю, структурні схеми яких нагадують ланцюжки, що дозволяють поглиблювати й розширювати інформацію. Застосування ПСР із послідовною підрядністю для втілення портретів та інтер'єрів дозволяє автору не просто перерахувати ознаки, як цього вимагає описовий контекст, але й уточнити їх, вибудовуючи за допомогою структурної схеми послідовної підрядності ієрархію відношень між ними: «По загоревшему лицу его можно было заключить, что он знал, что такое дым, если не пороховой, то по крайней мере табачный» [Гоголь, «Мертвые души»]. Конструкції із сурядністю й підрядністю поєднують інформацію про явища, про їх зв'язок з іншими рівноправними явищами та розкривають ієрархію взаємозв'язків усередині поданого «шматочка» дійсності: «На одном столе стоял даже сломанный стул, а рядом с ним часы с остановившимся маятником, к которому паук уже приладил паутину» [Гоголь, «Мертвые души»]. Ці моделі синтаксичних конструкцій можуть бути доповнені й продовжені іншими ланками. Багаторазове використання М.В. Гоголем поліпредикативних конструкцій із послідовною підрядністю й поліпредикативних конструкцій із сурядністю й підрядністю сприяло закріпленню поданих моделей за описами портрета й інтер'єра.

Обмеження, що накладаються граматикою на експресивні можливості індивідуально-авторських трансформацій, успішно долаються письменником у комічних описах.

У четвертому розділі «Стилістичні маркери вияву текстової категорії модальності в поемі «Мертві душі» М.В. Гоголя» виявлено специфіку використання тропів як засобів реалізації суб'єктивної модальності в комічному описовому контексті М.В. Гоголя.

Дослідження стилістичних маркерів реалізації суб'єктивної модальності показало, що М.В. Гоголь, створюючи комплексну художньо-образну конкретизацію, інтенсивно вводить до портретних та інтер'єрних описів яскраві епітети й індивідуально-авторські порівняння, а також активно використовує метафоричні й метонімічні номінації.

Епітет як один з ефективних засобів виразності мовлення використовується і як засіб реалізації суб'єктивної модальності, оскільки з його допомогою можна передати насмішку автора над зображуваним персонажем. М.В. Гоголь нерідко вдається до неочікуваних епітетів, що розкривають сутність персонажів і додають описам функціональної змістовності, тобто поєднують кілька функцій: «Ее очаровательная, особенная, принадлежавшая ей одной походка была до того бестрепетно-свободна, что все уступало бы невольно ей дорогу» [Гоголь, «Мертвые души»]. У наведеному фрагменті епітети не тільки характеризують персонаж, але й протиставляють іншим дійовим особам, а також передають авторське ставлення. Кожен образ у поемі «Мертві душі» наділений постійним епітетом, який регулярно повторюється в портретних та інтер'єрних описах і підтримує загальне комічне спрямування тексту. Наприклад, при описові Плюшкіна постійним епітетом є деревянный: «Но не прошло и минуты, как эта радость, мгновенно показавшаяся на деревянном лице его, так же мгновенно и прошла, будто ее вовсе и не бывало, и лицо его вновь приняло заботливое выражение» [Гоголь, «Мертвые души»]; «И на деревянном лице его вдруг скользнул какой-то теплый луч, выразилось не чувство, а какое-то бледное отражение чувства…» [Гоголь, «Мертвые души»].

Продуктивним засобом реалізації суб'єктивної модальності також виступає порівняння, що використовується при описові дійових осіб та інтер'єрів їх помешкань. Гоголівські порівняння відзначаються розгорнутістю, ступінчастістю, різноманіттям асоціативних зв'язків та гумором. Беручи за основу загальномовні порівняння, письменник не боїться експериментувати з ними, розвиваючи загальну тему, збагачуючи й освіжаючи лексичний склад порівняльних конструкцій: «…весь подбородок с нижней частью щеки походил у него (Плюшкина - О.Р.) на скребницу из железной проволоки, какою чистят на конюшне лошадей» [Гоголь, «Мертвые души»]; «Маленькие глазки (Плюшкина - О.Р.) … бегали … как мыши, когда, высунувши из темных нор остренькие морды, насторожа уши и моргая усом, они высматривают, не затаился ли где кот или шалун мальчишка, и нюхают подозрительно самый воздух» [Гоголь, «Мертвые души»].

М.В. Гоголь не обмежується епітетом і порівнянням у змалюванні персонажів та їх помешкань. В одному контексті із цими засобами нерідко вживаються метафоричні й метонімічні номінації. Слід зазначити, що особливістю художньо-мовленнєвого стилю М.В. Гоголя є те, що метафора й метонімія поєднуються не тільки в одному контексті, але й в одній номінації, у результаті чого підвищується експресивність й комічність контексту. Експресивність нерідко підвищується також завдяки семантичній несумісності слів, що утворюють метафору й метонімію: «Ленточные банты и цветочные букеты порхали там и там по платьям…» [Гоголь, «Мертвые души»].

При описі портрета письменник регулярно вдається до такого різновиду метонімії, як синекдоха. Остання приводить до поглинання цілого об'єкта його частиною. Таким чином в описовому контексті нейтралізується різниця між частиною і цілим: «А уж там на стороне четыре пары откалывали мазурку; каблуки ломали пол» [Гоголь, «Мертвые души»].

Інтер'єр і портрет насичені дескриптивною лексикою, відмінною рисою якої у М.В. Гоголя є її переосмислення.

У ході аналізу нами практично не віднайдено контексти, у яких автор використовує тільки один із засобів реалізації суб'єктивної модальності. Навпаки, їх різноманітне й непередбачуване поєднання є характерною рисою художньо-мовленнєвого стилю М.В. Гоголя.

ВИСНОВКИ

При аналізі художнього тексту враховуються текстові категорії, серед яких суб'єктивна модальність висувається на передній план, оскільки саме за її допомогою найбільш повно зреалізовується авторське ставлення, а також оцінка, наміри певного письменника. Подана категорія проявляється як на рівні цілого тексту, так і в окремих його фрагментах, зокрема в описах. Суб'єктивна модальність бере участь у формуванні описових контекстів як функціонально-смислових типів мовлення.

Модальність художнього тексту (суб'єктивну модальність) ми розуміємо як оцінювальне ставлення автора до зображуваного персонажа, що поширюється на текстові фрагменти, у яких відчувається присутність автора, і втілюється за допомогою художньо-образної конкретизації. Особливістю її використання М.В. Гоголем у поемі «Мертві душі» є індивідуально-авторське наповнення.

Творчий почерк письменника вирізняє те, що він особливим чином в одному описовому контексті використовує й трансформує різнорівневі мовні (фонетичні, лексичні й граматичні) і художньо-зображальні (тропи) засоби, а також елементи тексту для вираження суб'єктивної модальності й комплексної художньо-образної конкретизації.

На рівні фонетики сприяють підвищенню експресії й реалізують авторське ставлення до персонажа алітерація й асонанси, що викликають появу додаткового смислу й привертають до того чи іншого відрізка особливу увагу. Вибірковість у використанні лексичних (оказіоналізмів, діалектизмів, застарілих слів) і фразеологічних одиниць зумовлюється необхідністю оцінних та експресивно-емоційних характеристик у портретах та інтер'єрах. Ретельний добір засобів граматики (часток, вставних елементів, синтаксичних конструкцій) викликає неочікувану появу другого смислового плану (що проявляється в передачі авторського ставлення), що виражає суб'єктивне ставлення автора до персонажа.

Своєрідність художньо-мовленнєвого стилю М.В. Гоголя виражається у виборі зображальних засобів (постійних епітетів, індивідуально-авторських багатоступеневих порівнянь, об'єднаннях метафоричних і метонімічних номінацій) та стилістичних способів реалізації суб'єктивної модальності в комічних описах. Стилістичні прийоми (приєднання, контрастне протиставлення, уведення «чужого» слова, заперечення) застосовуються сатириком для створення комічних портретів та інтер'єрів.

Показники суб'єктивної модальності в поемі М.В. Гоголя «Мертві душі» є одночасно й засобами вираження комічного. Поема «Мертві душі», як сатиричний твір, репрезентує модальні відношення завдяки комічному зображенню (іронії, гумору, гротеску, пародії, сатирі). Вибір форми комічного опису залежить від особистісного ставлення автора до персонажа, як і вибір засобів і прийомів змалювання останнього. При створенні художнього образу в М.В. Гоголя суб'єктивна модальність проявляється в єдності і взаємодії портретних та інтер'єрних описів.

Описові контексти відображають загальне сатиричне спрямування поеми й беруть участь у створенні сатиричних образів. Особливістю портретних та інтер'єрних фрагментів є їх взаємодія на текстовому й семантичному рівнях.

Суб'єктивна модальність як антропоцентрична характеристика тексту дозволяє розглядати мову невід'ємно від людини, а людину невід'ємно від мови, осягнути індивідуальну мовну картину світу письменника.

Незважаючи на те що описи портрета й інтер'єра є обмеженими відрізками художнього тексту, вони розкривають потенційні мовні можливості певного автора, тобто особливості його художньо-мовленнєвого стилю.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИСВІТЛЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Радчук О.В. Субъективная модальность как одна из основных категорий, формирующих описательный контекст // Русская филология. Украинский вестник: Республиканский научно-методический журнал. -- Харьков, 1999. -- № 1-2. - С. 12-14.

2. Радчук О.В. Субъективная модальность в описательных контекстах Н.В.Гоголя // Русская филология. Украинский вестник: Республиканский научно-методический журнал. -- Харьков, 2004. -- № 3-4 (26). -- С. 36-38.

3. Радчук О.В. Фразеологизмы как средство выражения субъективной модальности // Вестник Луганского национального педагогического университета им. Тараса Шевченко. - 2007. -- № 11(128). -- С. 154-156.

4. Радчук О.В. Выражение субъективной модальности в комическом контексте // Русская филология. Украинский вестник: Республиканский научно-методический журнал. -- Харьков, 2007. -- № 1 (32). - С. 31-32.

5. Радчук О.В. Выражение субъективной модальности на лексическом уровне в описательных контекстах // Наукові записки ХНПУ ім. Г.С. Сковороди: серія літературознавство. Випуск 4 (52). Ч. II. - Харків, 2007. -- С. 164-168.

6. Радчук О.В. Фонетические средства выражения субъективной модальности // Культура народов Причерноморья: научный журнал. Крымский научный центр национальной академии наук.- 2008. -- №142, т. 2. -- С. 210-212.

7. Губанова О.В. О взаимодействии портрета и интерьера в поэме Н.В.Гоголя «Мертвые души» // Семантика и прагматика языковых единиц. Сборник научных трудов. - Харьков, 1991. - С. 91-92.

8. Губанова О.В. Сравнение как способ выражения субъективной модальности в описательных контекстах Н.В.Гоголя // Стилистика русского языка: теоретический и сопоставительный аспекты. -- Часть III. Семантика и стилистика художественных текстов. -- Киев - Харьков, 1993. - С.42-43.

9. Губанова О.В. Вводные компоненты как эксплицитное средство выражения субъективной модальности описательных контекстов в поэме Н.В.Гоголя «Мертвые души» // Язык русских писателей XIX - XX веков. -- Тула, 1993. - С. 8-11.

10. Губанова О.В. Реализация категории модальности в многокомпонентных сложных предложениях, служащих основой описательных контекстов (на материале поэмы Н.В.Гоголя «Мертвые души») // Вопросы теории многокомпонентного сложного предложения. - Харьков: ХГПИ, 1993. - С. 39-53.

11. Радчук О.В. Выражение субъективной модальности посредством выделения детали как отличительной черты персонажа (на материале описаний портретов и интерьеров в поэме Н.В.Гоголя «Мертвые души») // Теория и методика анализа художественного текста. Сборник научных трудов. -- Харьков: ХГПУ, 1996. - С. 43-50.

12. Радчук О.В. О некоторых особенностях создания художественного образа А.С.Пушкиным и Н.В.Гоголем // Актуальные проблемы современного пушкиноведения. -- Харьков: ХГПУ, 1999. - С. 69-70.

13. Радчук О.В. Субъективная модальность как одна из сущностных характеристик текста // Филологический сборник (Памяти Ленины Павловны Черкасовой): Сборник научных статей. -- Харьков: ХГПУ, 2003. - С. 41-45.

14. Калашникова Г.Ф., Радчук О.В. Грамматические средства выражения субъективной модальности // Филологический сборник. -- Харьков, 2008. - С. 16-23.

АНОТАЦІЯ

Радчук О.В. Реалізація суб'єктивної модальності в портретних та інтер'єрних описових контекстах (на матеріалі поеми М.В. Гоголя «Мертві душі»). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.02 - російська мова. - Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди. - Харків, 2009. - 213 с.

Дисертаційне дослідження присвячене проблемі реалізації суб'єктивної модальності в художньому сатиричному тексті. У роботі аналізуються мовні засоби реалізації суб'єктивної модальності в портретних та інтер'єрних описових контекстах у поемі М.В. Гоголя «Мертві душі». Визначається специфіка текстової категорії модальності в комічному описовому контексті. З'ясовується, що суб'єктивна модальність як складова образу автора відіграє важливу роль у формуванні портрета й інтер'єра, взаємодія яких упливає на створення художнього образу. У дослідженні також аналізуються мовні засоби різних рівнів (фонетичні, лексичні, граматичні) і художньо-зображальні засоби, а також елементи тексту, використовувані для вираження суб'єктивної модальності в художньо-образній конкретизації. Особлива увага приділяється комплексній художньо-образній конкретизації, зміст якої визначає характерну рису художньо-мовленнєвого стилю М.В. Гоголя. У дисертації здійснено спробу представити комплекс засобів вираження суб'єктивної модальності в комічних описових контекстах у поемі М.В. Гоголя «Мертві душі».

Ключові слова: суб'єктивна модальність, комічний описовий контекст, портретні та інтер'єрні описи, комплексна художньо-образна конкретизація.

АННОТАЦИЯ

Радчук О.В. Реализация субъективной модальности в портретных и интерьерных описательных контекстах (на материале поэмы Н.В.Гоголя «Мертвые души»). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.02. - русский язык. -- Харьковский национальный педагогический университет имени Г.С. Сковороды. - Харьков, 2009.

Диссертационное исследование посвящено проблеме реализации субъективной модальности в художественном сатирическом тексте. В работе исследуются языковые средства выражения текстовой модальности в поэме Н.В. Гоголя «Мертвые души».

В первом разделе диссертации представлена краткая история вопроса, связанного с исследованием модальности как языковой категории. Указывается, что проблемы, связанные с определением модальности, выделением ее типов, средствами реализации, принадлежат к числу актуальных в современной лингвистике.

Категория субъективной модальности рассматривается как антропоцентрическая характеристика текста, которая коррелирует с такими текстовыми категориями, как категория оценки и интенциональность.

Анализ теоретических аспектов засвидетельствовал важную роль субъективной модальности как одной из составляющих образа автора в формировании и целого текста, и отдельных описательных контекстов. Выяснено, что портретные и интерьерные описательные контексты как функционально-смысловые блоки формируются под влиянием именно категории субъективной модальности.

Во втором разделе работы выявляются характерные особенности портретных и интерьерных описаний в поэме Н.В. Гоголя «Мертвые души». Указывается, что проявление субъективной модальности непосредственно связано с типами портретных и интерьерных описаний, их структурной и семантической организацией, способами введения в текст и их взаимосвязью.

Определены типы портретов и интерьеров, приемы их построения, указаны способы локализации описаний в поэме. Особое внимание уделено взаимодействию портрета и интерьера при создании художественного образа.

В качестве ведущего средства реализации субъективной модальности представлена комплексная художественно-образная конкретизация, которая «наполняется» текстообразующими, языковыми и речевыми элементами и экспрессивно выделяет описательный контекст из художественного текста. В комплексной художественно-образной конкретизации субъективная модальность проявляется в иронии, юморе, гротеске, пародии и сатире. Выбор формы комического описания зависит от личностного отношения автора к персонажу, так же как и выбор средств и приемов обрисовки последнего.

В исследовании предпринята попытка целостного системного описания средств выражения субъективной модальности в описательных контекстах: разноуровневые языковые средства (фонетические, лексические и грамматические) и художественно-изобразительные средства (тропы), а также элементы текста для выражения субъективной модальности в комплексной художественно-образной конкретизации.

В третьем разделе исследования представлен анализ фонетических, лексических и грамматических средств реализации субъективной модальности.

Такие фонетические средства языка, как аллитерация, ассонансы, различные типы повторов, в поэме «Мертвые души» передают отношение автора к описываемому персонажу. В таких описаниях прослеживается субъективное звуковосприятие писателем окружающего мира.

Установлено, что выражение субъективной модальности посредством языковых единиц лексического и фразеологического уровней в описательных контекстах происходит благодаря расширению значений слов, созданию окказионализмов, использованию устаревших слов и диалектной лексики, введению в описания фразеологизмов и паремий.

В исследовании отмечается важная роль средств грамматики для реализации субъективной модальности. Отдельному анализу подвергнуты частицы не и ни, вводные компоненты, а также полипредикативные синтаксические конструкции.

В четвертом разделе анализируются стилистические маркеры проявления текстовой категории модальности в поэме «Мертвые души».

Анализируемый материал подтвердил, что эпитеты, сравнения, метафорические и метонимические номинации являются продуктивными средствами реализации субъективной модальности.

Каждый образ в поэме наделяется постоянным эпитетом, который регулярно повторяется в портретных и интерьерных описаниях и поддерживает общую комическую направленность текста. Сравнения в поэме «Мертвые души» отличаются развернутостью, ступенчатостью, разнообразием ассоциативных связей и юмором. Особенностью художественно-речевого стиля Гоголя является объединение метафоры и метонимии не только в одном описании, но и в одной номинации.

Осуществленное исследование материала позволило выявить характер наполнения художественно-образной речевой конкретизации в поэме «Мертвые души», иллюстрирующий особенности художественно-речевого стиля Н.В. Гоголя, его индивидуальную языковую картину мира.

В диссертации была сделана попытка сформировать системное представление о языковых средствах выражения субъективной модальности в комических описательных контекстах поэмы Н.В. Гоголя «Мертвые души».

Ключевые слова: субъективная модальность, комический описательный контекст, портретные и интерьерные описания, комплексная художественно-образная конкретизация.

SUMMARY

Radchuk O.V. Realization of subjective modality in portrait and interieur descriptive contexts (on the material of “The Dead Souls” poem by N.V.Gogol). - Manuscript.

Thesis for a Candidate's degree in Philology. Speciality 10.02.02 - Russian language. - Skovoroda Kharkiv National Pedagogical University. - Kharkiv, 2009. - 200 p.

The research is devoted to the problem of realizing subjective modality in a satirical text of fiction. Linguistic means of expressing textual modality in N.V. Gogol's poem “The Dead Souls” are subjected to analysis in the thesis.

According to the aim and tasks on the basis of theoretical works analysis the role of this textual category in the comic descriptive context has been defined.

The analysis of theoretical aspects certified to the great significance and important role of subjective modality as one of the author's image components in forming portrait and intйrieur descriptive contexts. Special attention is paid to portrait and intйrieur interaction in creating an artistic image.

In the research an attempt has been made of a complex systemic description of the means of expressing subjective modality in descriptive contexts. The use of linguistic means belonging to different language levels (phonetic, lexical and grammatical), artistic devices (tropes) as well as text elements to express subjective modality in the complex artistic-imagery concretization was considered in the research.

The conducted analysis made it possible to find out the specificity of artistic imagery concretization in the poem “The Dead Souls” revealing characteristics of N.V. Gogol's artistic speech style.

...