Система романтичних мотивів і образів у художній прозі В.Ф. Одоєвського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Таврійський національний університет

УДК 821.161.2 - 31 (042.3) (092)

10.01.02 - російська література

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Система романтичних мотивів і образів

у художній прозі В.Ф. Одоєвського

Дмитренко Олена Володимирівна

Сімферополь - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі зарубіжної літератури

Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка, Міністерство освіти і науки України

доктор філологічних наук, професор Киченко Олександр Семенович, Черкаський національний університет імені Б.Хмельницького, професор кафедри зарубіжної літератури;

кандидат філологічних наук, доцент Александрова Ірина Вікторівна, Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського, доцент кафедри російської і зарубіжної літератури

Захист відбудеться "28" листопада 2008 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 52.051.05 Таврійського національного університету імені В.І.Вернадського (95007, м. Сімферополь, просп. Вернадського, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Таврійського національного університету імені В.І.Вернадського (95007, м. Сімферополь, просп. Вернадського, 4).

Автореферат розісланий "27" жовтня 2008 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради І.В. Остапенко

Анотації

Дмитренко О.В. Система романтичних мотивів і образів у художній прозі В.Ф. Одоєвського. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.02 - російська література. - Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського, Сімферополь, 2008.

Дисертація присвячена аналізу системи романтичних мотивів і образів у художній прозі В.Ф. Одоєвського (1803-1869). У дослідженні класифіковані основні типи мотивів у літературних творах митця - філософські, містичні, фантастико-алегоричні, гротескні, фольклорні. Встановлено, що провідну роль у творчості письменника відіграють мотиви пошуку сенсу буття, життя і смерті, хаосу і космосу, скороминущого і довічного, любові і ненависті та ін. У роботі простежено засоби художнього втілення мотивів, визначено своєрідність художньої образності у творах митця та проаналізовано головні функції романтичних мотивів: імагогічну, жанротвірну, стильову, конструктивну, динамічну. Систематизовано й уточнено уявлення про поняття "мотив" та "система мотивів". романтичний художній проза

Система мотивів проаналізована у дисертації з урахуванням тезаурусної організації всієї творчості письменника. На всіх етапах творчої діяльності В.Ф. Одоєвського незмінним залишався його інтерес до онтологічних цінностей - гармонії, любові, краси та істини, що знайшло відбиток у його художній прозі. Системний аналіз романтичних мотивів і образів у творах В.Ф. Одоєвського дозволив по-новому осмислити місце і роль письменника у складному процесі розвитку російської романтичної літератури.

Ключові слова: мотив, система мотивів, філософський романтизм, функції мотивів, образ, жанр, композиція, стиль, автор.

Дмитренко Е.В. Система романтических мотивов и образов в художественной прозе В.Ф. Одоевского. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02 - русская литература. - Таврический национальный университет имени В.И. Вернадского, Симферополь, 2008.

Диссертация посвящена анализу системы романтических мотивов и образов в художественной прозе В.Ф. Одоевского (1803 - 1869).

В ходе исследования расширено представление о понятиях "мотив" и "система мотивов", рассмотрены разные подходы литературоведов к определению данных категорий.

В диссертации классифицированы основные типы мотивов в литературных произведениях писателя (философские, мистические, фантастико-аллегорические, гротескные, фольклорные). Своеобразие творческого метода В.Ф. Одоевского характеризуется широким спектром мотивов, различных по семантике, происхождению и связям с литературными направлениями. В этом мотивном многообразии ведущая роль принадлежит философским мотивам жизни и смерти, поиска смысла бытия, любви и ненависти, движения и застоя, преходящего и вечного, хаоса и космоса.

В работе акцентируется внимание на особенностях философских мотивов в произведениях В.Ф. Одоевского, в частности, на их мистической окрашенности. Черты мистической космографии отчетливо выражены в "таинственных" повестях писателя ("Сильфида", "Саламандра", "Косморама"), объединенных идеей двоемирия. Для изображения сверхъестественных явлений В.Ф. Одоевский использует прием ретроспекции, включая в повествование воспоминания, сны, видения, галлюцинации героев. Ведущими мотивами в "таинственных" повестях писателя являются мотивы оживания мертвеца, связи человека с миром стихийных духов, двоемирия, двойничества.

Цикл "Пестрые сказки" характеризуется преобладанием фантастико-аллегорических и гротескных мотивов и образов, в которых прослеживаются аллюзии на Гофмана (мотивы "оживания" вещей, "омертвения" общества, механичности заведенного порядка, отождествления человека с куклой, описания невероятных приключений, фантасмагорических событий).

Развивая традиции романтической поэтики, В.Ф. Одоевский обращается к темам и образам, имеющим фольклорный характер. Писатель сочетает в себе талант просветителя и сказочника, что нашло воплощение в "Сказках дедушки Иринея" ("Мороз Иванович", "Городок в табакерке" и др.), в которых рассказчику отведена роль выразителя просветительских взглядов самого автора.

Значительной вехой в романтической эволюции В.Ф. Одоевского явились повести с реалистическим сюжетом - "Княжна Мими", "Княжна Зизи", "Мартингал". В данных произведениях писатель создает обобщенный образ великосветского общества, используя мотивы сплетни, карточной игры, неправильного воспитания и др. Образы высшего света, бала, маскарада, карточного игрока, дуэли приобретают в произведениях писателя сатирическую окрашенность.

В работе проанализированы функции романтических мотивов в художественных произведениях писателя, в частности, имагогическая, жанрообразующая, стилеобразующая, конструктивная, динамическая. Своеобразие художественной образности в творчестве писателя заключается в том, что главными героями большинства его произведений являются творцы, гениальные личности с трагической судьбой, например, Бетховен, Бах, Пиранези, а также их антагонисты.

Философские мотивы в творчестве В.Ф. Одоевского соединяются с мистическими, религиозными, фольклорными, фантастико-аллегорическими, просветительскими, реалистическими мотивами, образуя своеобразный "сплав".

Ключевые слова: мотив, система мотивов, философский романтизм, функции мотивов, образ, жанр, композиция, стиль, автор.

Dmytrenko O.V. The system of romantic motifs and images in the prose of V.F. Odoevsky. - Manuscript.

The thesis is submitted for a candidate degree of philological science on specialty 10.01.02 - The Russian literature. - Tavrida National V.I. Vernadsky University, Symferopol 2008.

The thesis is devoted to the analysis of the system of romantic motifs and images in the prose of V.F. Odoevsky (1803-1869), who is a representative in philosophical trend in the development of Russian romanticism. Main types of motifs of writer's literary works are classified (philosophic, mystic, fantastic and allegoric, grotesque, folklore) and also ways of their embodiment are researched in the dissertation. Peculiarities of artistic images and main functions of romantic motifs in writer's works are analyzed: imagogical, genre-formation, stylistic, constructive, dynamic functions. The notion of "motif" and "motif system" is extended. System analysis of romantic motifs and images in the prose of V.F. Odoevsky has big meaning for more deep understanding of writer's works, of his artistic mentality.

Key words: motif system, motif, philosophical romanticism, motifs' functions, image, genre, composition, style, author.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. В літературознавстві радянського періоду мало уваги приділялося творчості митців "другого ряду", до яких можна віднести і Володимира Федоровича Одоєвського (1803-1869), одного з яскравих представників філософської течії російської романтичної прози першої половини XIX століття, якого не випадково називали "російським Фаустом". Письменник, філософ, просвітник, державний діяч, учений і музичний критик, він залишив помітний слід в історії російської літератури. Його літературна спадщина репрезентована різноманітними жанрами: апологами, філософськими новелами, нарисами, романтичними повістями, літературними казками, оповіданнями, утопіями. Твори В.Ф. Одоєвського друкувалися у російських альманахах ("Северные цветы", "Новоселье") і популярних журналах ("Отечественные записки", "Современник", "Московский наблюдатель", "Мнемозина", "Утренняя заря", "Сельское чтение"). Салон письменника був одним із найбільш відомих літературних салонів у Петербурзі. У різні часи його відвідували В.А. Жуковський, О.С. Пушкін, М.В. Гоголь, І.С. Тургенєв, І.А. Крилов, Ф.М. Достоєвський. В.Ф. Одоєвський належав до письменників пушкінського оточення. Без аналізу його спадщини неможливо дати цілісне уявлення про розвиток літературного процесу в Росії 1830-1840-х років.

Постать письменника залишається в тіні, незважаючи на те, що сучасники цінували його художню прозу. Високу оцінку літературним творам В.Ф. Одоєвського дав В.Г. Бєлінський, який відзначив оригінальність його стилю та властивий йому "самобутній погляд на речі". Але художня проза письменника по-справжньому зацікавила дослідників лише наприкінці XIX-початку XX століття. Творчості митця присвячені публікації відомих дореволюційних учених - Н.О. Котляревського, О.М. Скабічевського, М.Ф. Сумцова. Найбільш фундаментальною працею, у якій здійснений всебічний аналіз літературної спадщини В.Ф. Одоєвського, залишається монографія П.М. Сакуліна "Из истории русского идеализма. Князь В.Ф. Одоевский. Мыслитель. Писатель" (1813).

У другій половині XX століття інтерес до творчості В.Ф. Одоєвського помітно зростає. До оцінки його літературної діяльності зверталися В.С. Віргинський, Ю.В. Манн, Є.О. Маймін, Н.М. Михайловська, В.І. Сахаров, М.А. Тур'ян, Є.Ю. Хін та інші. Літературознавці досліджували творчий метод письменника, філософські аспекти його художньої діяльності, містичні елементи, особливості поетики, жанрову природу окремих творів тощо. Але, незважаючи на цілу низку науково-дослідницьких праць, присвячених аналізу творчості В.Ф. Одоєвського, мотивна організація творів письменника залишається сьогодні недостатньо дослідженою.

Отже, актуальність теми дисертаційної роботи обумовлена не лише помітною активізацією інтересу до творчості майже забутих письменників, а також тим, що чимало аспектів літературної спадщини В.Ф. Одоєвського потребують подальшого висвітлення. Вибір теми кандидатського дослідження пов'язаний з необхідністю нового прочитання творів В.Ф. Одоєвського з акцентом на системному аналізі романтичних мотивів і образів у його художній прозі, а також з урахуванням контексту романтичної літератури 30-40-х років XIX століття.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом науково-дослідницької роботи кафедри зарубіжної літератури Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка в межах комплексної теми "Традиції і новаторство в літературі". Тема дисертації схвалена вченою радою ПДПУ (протокол № 4 від 27 жовтня 2005 року), а також бюро наукової ради НАН України з проблеми "Класична спадщина та сучасна художня література" при Інституті літератури імені Т.Г. Шевченка (протокол 1 від 19 січня 2006 року).

Мета дисертаційної роботи - дослідити романтичні мотиви і образи у творах В.Ф. Одоєвського, визначити їх особливості та довести, що між ними існують системні зв'язки.

Задля досягнення цієї мети передбачається вирішення наступних завдань:

- систематизувати й уточнити уявлення про поняття "мотив" та "система мотивів";

- встановити зв'язок між різними мотивами і образами у творчості В.Ф. Одоєвського;

- визначити функції романтичних мотивів та своєрідність художньої образності у творчості В.Ф. Одоєвського;

- простежити особливості втілення філософських мотивів у художній прозі митця;

- дослідити фантастико-алегоричні, гротескні і фольклорні мотиви та образи у казках письменника;

- визначити місце письменника в процесі розвитку російської літератури 1830-1840-х років.

Об'єктом дисертації є художня проза В.Ф. Одоєвського, яка представлена найбільш характерними творами письменника (філософський цикл "Русские ночи", збірка "Пестрые сказки", "Сказки дедушки Иринея", фантастичні повісті "Косморама", "Сильфида", "Саламандра", "Орлахская крестьянка", повісті з реалістичним сюжетом "Княжна Мими", "Княжна Зизи", "Мартингал" та інші).

Предмет дослідження - система романтичних мотивів і образів у художній прозі В.Ф. Одоєвського, їх своєрідність та філософський підтекст.

Основними методами дослідження є системно-цілісний, порівняльно-історичний, історико-функціональний методи, а також типологічний та інтертекстуальний підходи до аналізу художнього тексту.

Теоретико-методологічну основу дисертації складають літературно-критичні та теоретичні праці О.М. Веселовського, В.В. Виноградова, В.М. Жирмунського, Ю.М. Лотмана, Ю.В. Манна, О.М. Фрейденберг, В.Є. Халізєва, присвячені поетиці художнього твору. У роботі використані дослідження М.М. Бахтіна, Б.М. Гаспарова, Є.М. Мелетинського, В.Я. Проппа, Б.М. Путілова, І.В. Силантьєва, Б.В. Томашевського та інших літературознавців, у яких намічені різні підходи до вивчення мотивної організації художнього тексту. У дисертації враховані основні положення, які містяться в працях дореволюційних учених (В.В. Гіппіуса, Н.О. Котляревського, П.М. Сакуліна, О.М. Скабічевського), присвячених аналізу творчості В.Ф. Одоєвського. У процесі написання роботи враховувались досягнення сучасних літературознавців (А.Б. Ботнікової, В.С. Віргінського, Л.В. Дерези, В.І. Сахарова, Л.Г. Фрізмана), які зверталися до аналізу окремих аспектів творчості В.Ф. Одоєвського. Методологічне значення мають також наукові праці І.Ф. Волкова, К.Н. Григор'ян, Є.О. Майміна, Д.С. Наливайко, О.М. Ніколенко, що стосуються дослідження романтизму як літературного напряму. Окрім цього, у дисертації використовувались окремі роботи з історії філософії та містики (В.Г. Вакенродера, В.Ф. Шеллінга, А.В. Гулиги, П.С. Гуревича, В.М. Лосського).

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше здійснено системний аналіз мотивної організації художніх творів В.Ф. Одоєвського, класифіковано романтичні мотиви і образи у прозі письменника, простежено зв'язок між ними, виокремлено провідні мотиви, визначено їх роль та функції у формуванні художнього світу митця. Уперше художня спадщина В.Ф. Одоєвського вивчається на значному матеріалі в контексті російської літератури першої половини XIX століття. Мотивний аналіз романтичних мотивів і образів у творах письменника дозволив по-новому підійти до розуміння місця й ролі його художньої прози в російській романтичній літературі. У дисертації також уточнено поняття "система мотивів", яке розглядається як цілісна єдність мотивів, мотивних рядів та мотивних комплексів, що взаємодіють між собою.

Практичне значення роботи. Матеріали дисертації можуть бути використані у практиці вузівського викладання курсу історії російської літератури XIX століття, для проведення спецкурсів та спецсемінарів, присвячених актуальним проблемам вивчення романтизму, зокрема творчості В.Ф. Одоєвського, а також у процесі підготовки нових підручників і навчальних посібників, у роботі наукових студентських гуртків. Результати дисертації можуть бути використані для подальших наукових досліджень з історії російської літератури першої половини XIX століття.

Апробація дисертації. Робота обговорювалась на засіданнях кафедри зарубіжної літератури Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. Результати дослідження апробовані на міжнародних конференціях: Міжнародна наукова конференція імені проф. С. Бураго "Мова і культура" (Київ, 2007); Кримські Міжнародні Пушкінські наукові читання (Саки-Євпаторія, 2006; Саки-Євпаторія, 2007); VIII Гоголівські читання (Полтава, 2006), а також на наукових конференціях викладачів та студентів Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка (2006-2008).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 11 статей, з них 7 - у провідних наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел, що містить 274 найменування. Загальний обсяг роботи становить 203 сторінки, із них 183 сторінки основного тексту.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність і наукову новизну, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет дослідження, окреслено його теоретико-методологічні засади, розкрито практичне значення.

У першому розділі дисертації - "Основні етапи вивчення художньої прози В.Ф. Одоєвського" - аналізується історіографія питання, провідні тенденції та стан вивчення творчості письменника. У цій частині дисертаційного дослідження висвітлені різні підходи літературознавців до вивчення мотивної організації творів В.Ф. Одоєвського, подається огляд наукових праць, які присвячені романтичній прозі письменника в цілому, та окремим її аспектам, визначаються основні напрями дослідження творчості митця.

Після смерті В.Ф. Одоєвського його літературна діяльність майже не досліджувалась. Серед нечисленних праць, присвячених аналізу його творчої спадщини, що з'явилися наприкінці XІX століття, слід виокремити короткі історико-літературні нариси О.П. П'ятковського, Д.І. Язикова, О.Ф. Коні, мемуари Ф.І. Тімірязева, спогади В.О. Соллогуба, М.П. Погодіна. На початку XX століття до аналізу художньої творчості письменника звертаються Б.А. Лєзін та П.М. Сакулін, які у своїх працях дають загальне уявлення про біографію, літературну спадщину В.Ф. Одоєвського та різноманітний характер його творчості, включаючи музичну, педагогічну, просвітницьку, публіцистичну та суспільну діяльність.

У літературознавстві радянського періоду основна увага приділялася філософській естетиці В.Ф. Одоєвського, його фантастичним і "таємничим" повістям, аналізу циклів "Русские ночи" та "Пестрые сказки". В.С. Віргінський, Ю.В. Манн, М.І. Медовий, Н.М. Михайловська, В.І. Сахаров, М.А. Тур'ян, Є.Ю. Хін та інші дослідники епізодично зверталися до окремих мотивів художньої прози письменника (філософських, містичних, утопічних, фантастичних, фольклорних), аналізуючи їх під певним кутом зору. У сучасному українському літературознавстві останніх років різні аспекти творчості В.Ф. Одоєвського досліджували О.В. Козорог, Т.Ю. Черняхович, Л.В. Дереза. Зокрема, О.В. Козорог простежувала співвідношення фантастики та реальності в циклі "Пестрые сказки". Т.Ю. Черняхович займалася вивченням творчої еволюції письменника. В одному з розділів монографії Л.В. Дерези "Романтизм и русская литературная сказка первой половины XIX века" висвітлюється питання про взаємодію фольклорних і літературних начал у казках В.Ф. Одоєвського. Проте вказані автори не ставили собі за мету дослідити систему мотивів та особливості мотивної організації творів письменника.

У другому підрозділі подано огляд літературознавчих праць, що стосуються теорії мотиву та поняття "система мотивів". Активна розробка теорії мотиву як літературознавчої категорії розпочинається на рубежі XIX-XX століть. Вона знаходить застосування, в першу чергу, в аналізі фольклорних наративів. Теоретичні аспекти мотиву у російському літературознавстві на прикладі фольклорних сюжетів досліджував О.М. Веселовський. Вагоме місце в розробці теорії мотиву належить послідовникам семантичного напрямку, зокрема, А.Л. Бему та О.М. Фрейденберг. В.Я. Пропп як представник морфологічного підходу до вивчення мотиву визначив функції окремих мотивів у жанрі літературної казки. Якщо О.М. Веселовський наполягав на первинності мотиву по відношенню до сюжету, то В.Я. Пропп розглядав мотив як категорію, що розкладається на елементарні складові (суб'єкт, об'єкт, предикат). Суттєвим внеском у розвитку теорії мотиву стали праці Б.М. Гаспарова, Б.М. Путілова, І.В. Силантьєва, Б.В. Томашевського, Б.В. Шкловського та інших. Кожен з дослідників запропонував власну класифікацію мотивів, відштовхуючись від різних особливостей цього поняття. У сучасному літературознавстві не існує єдиного підходу щодо визначення терміну "мотив", незважаючи на те, що дана категорія відіграє велику роль у художньому творі, оскільки органічно поєднується з усіма його компонентами (темою, ідеєю, сюжетом, фабулою, системою образів тощо). Мотив - це мінімальна структурна одиниця художнього тексту, яка семантично пов'язана з темою і має змістовну насиченість.

Одним з ключових у сучасній теорії мотиву є поняття "система мотивів". Мотиви в художньому творі (як і в творчості письменника в цілому) перебувають не в хаотичному стані, а в постійних взаємозв'язках. Вони поєднуються в систему за тематичними та функціональними ознаками. Враховуючи ступінь повторюваності мотиву по відношенню до головної теми твору, в художній прозі В.Ф. Одоєвського можна виокремити центральні та периферійні мотиви. Центральні мотиви тісно пов'язані з тематичним ядром твору. Вони віддзеркалюють глибинну предметність тексту та прямо співвідносяться з авторською концепцією. Периферійні (другорядні) мотиви виконують не менш конструктивну функцію, оскільки є своєрідним "будівельним матеріалом" у структурі художнього тексту. Зв'язок мотивів між собою та з іншими мотивними одиницями твору сприяє утворенню мотивних рядів. Декілька мотивних рядів поєднуються за семантичною ознакою в комплекси, які є більш складними утвореннями, ніж варіанти одного мотиву в межах ряду. Мотиви, мотивні ряди та мотивні комплекси взаємодіють між собою, утворюючи цілісну єдність.

Мотивний аналіз художньої прози В.Ф. Одоєвського дає можливість визначити провідні функції романтичних мотивів (імагогічну, жанротвірну, стильову, конструктивну, динамічну) та своєрідність художньої образності в творчості письменника. У реферованій роботі приділяється особлива увага імагогічній функції мотиву та його зв'язку з художнім образом, оскільки предметом дослідження є не тільки романтичні мотиви, а й романтичні образи. Відомо, що своєрідність творчої манери письменника, окрім інших чинників, визначається особливостями його образної системи. У художніх творах В.Ф. Одоєвського часто зустрічаються образи сильних особистостей (Бах, Бетховен, Піранезі), що мають трагічну долю, та образи їхніх антагоністів. Універсалізм як найважливіша риса художньої свідомості письменника знайшов яскраве втілення в образі героя циклу "Русские ночи" Фауста, усі устремління якого спрямовані на пізнання світу.

У другому розділі - "Філософські мотиви у творчості В.Ф. Одоєвського" - простежено вплив ідеалістичної філософії Шеллінга на творчість письменника, зокрема, цей вплив помітний у філософському циклі "Русские ночи", у фантастичних повістях "Сильфида", "Саламандра", "Косморама". Акцент зроблено на важливості філософських мотивів у творчості В.Ф. Одоєвського, оскільки він був відомим представником філософської течії в російському романтизмі, прихильником ідеалістичної філософії, якій властиве містичне світосприйняття та релігійне почуття.

Процес формування ідейно-естетичних поглядів В.Ф. Одоєвського пройшов декілька етапів. Ранній етап (1820-1830 рр.) - "період любомудрія" - забарвлений шеллінгіанськими ідеями, які письменник реалізовував переважно у жанрі аполога. Основними ідеями зрілого періоду (1830-1840 рр.) - періоду філософсько-містичного ідеалізму (за визначенням П.М. Сакуліна) - є ідея тотожності духу і матерії, онтологія суб'єктивного та об'єктивного начал, пафос філософсько-естетичного універсалізму та думка про універсальність мистецтва, що поєднує філософське і художнє пізнання. У художній прозі В.Ф. Одоєвського цього періоду (цикл "Русские ночи", "таємничі" повісті) закріплюється зв'язок філософії і літератури, а домінуючими мотивами є мотиви життя і смерті, пошуку сенсу буття, любові і ненависті, руху і застою, хаосу і космосу, швидкоплинного і довічного. Провідні філософські мотиви циклу "Русские ночи" визначили тематичне спрямування та специфіку жанру цього твору - філософський роман. До циклу входять твори, різноманітні в жанровому відношенні - повісті, новели, оповідання, філософські мініатюри. Поєднання різних жанрових дискурсів у його структурі зумовлює певні труднощі у визначенні жанрової специфіки "підсумкового твору" В.Ф. Одоєвського.

У художній структурі зазначеного циклу можна виокремити декілька мотивних рядів, оскільки однією з ознак категорії мотиву є варіативність. Зокрема, філософський мотив смерті утворює розгорнутий мотивний ряд, який реалізується в художніх творах В.Ф. Одоєвського з допомогою таких варіантів, як труна, скелет, могила, тінь, кістки, мрець, духовне омертвіння, гонитва за матеріальними благами, бездіяльність, брехня, страта тощо. Мотиву смерті семантично протиставлений мотив життя, парадигмами якого є сяйво, щастя, народження, музика, любов, мистецтво, творчість, прагнення до знань.

"Русские ночи" характеризуються наявністю великої кількості ремінісценцій з древніх філософів (Платона, Аристотеля, Сократа), середньовічних містиків (Пордеча, Сен-Мартена, Я. Беме), відомих учених та політиків (У. Гарвея, Б. Франкліна, Лавуаз'є, Ж.-Б. Дюгальда), а також сучасників автора (В.А. Жуковського, О.С. Пушкіна, М.В. Гоголя).

У другому підрозділі аналізуються "таємничі" повісті В.Ф. Одоєвського ("Сильфида", "Саламандра", "Косморама", "Орлахская крестьянка"), у яких виразно простежуються містичні елементи та риси містичної космографії - двійництво, спілкування з іншим світом, контакт людини зі світом духів за допомогою сомнамбули та магнетизму. Містичні мотиви у цих творах перехрещуються з філософськими та фольклорними. У повісті "Саламандра" філософські мотиви тісно переплітаються з мотивами любові до Батьківщини, національної культури, звичаїв, а фольклорно гіперболізований образ Петра Першого стає символом культурного та промислового піднесення Росії. Важливим елементом композиції твору є вставний епізод - фінська легенда, насичена фольклорними мотивами. Змальовуючи картину минулого, автор робить натяки на реалії сучасної йому епохи. Зображуючи надприродні явища, письменник використовує прийоми ретроспекції, спогади, сни, галюцинації, видіння. При цьому мотиви вогню та штучного винайдення золота постають у повісті як своєрідні концепти.

Мотив як семантична одиниця художнього твору тісно пов'язаний з його тематикою. Так, у повістях В.Ф. Одоєвського "Саламандра" та "Сильфида" головний мотив звучить у назвах творів та сприяє розкриттю теми. Лейтмотив романтичної повісті "Косморама" підкреслюється з допомогою епіграфа: "Что снаружи, то и внутри". Тематика твору, у свою чергу, забезпечує зв'язок мотиву з жанром. Наприклад, для жанру "таємничих" повістей характерна наявність містичних елементів, інфернальних образів, ірреальних подій. Образи примар, привидів є типовими для поетики романтизму. Вони зустрічаються в творах Антонія Погорєльського ("Лафертовская маковница"), М.М. Загоскіна ("Концерт бесов"), О.С. Пушкіна ("Пиковая дама"), М.В. Гоголя ("Вий"), О.М. Сомова ("Киевские ведьмы"), Є.П. Ростопчиної ("Поединок") тощо. Особливістю використання містичних образів у творчості В.Ф. Одоєвського є спроба митця осмислити незрозумілі явища, спираючись на наукові знання. У своїй статті "Алхимия и философский камень" письменник намагається довести раціональну основу містичного вчення. "Таємничі" повісті побудовані на одному з улюблених прийомів письменника - прийомі контрасту. Стихійним духам (істотам з високою духовною організацією) протиставлені люди з низькою мораллю, які прагнуть лише до накопичення матеріальних цінностей.

Третій розділ - "Специфіка фантастико-алегоричних мотивів і образів у літературних казках В.Ф. Одоєвського" - присвячено дослідженню циклів "Пестрые сказки", "Сказки дедушки Иринея", а також утопії "4338 год. Петербургские письма", підкреслюється зв'язок між фантастико-алегоричними, просвітницькими і філософськими мотивами.

Аналіз мотивної організації казок письменника свідчить про те, що вони були написані під безпосереднім впливом німецької романтичної казки. Так, творам, що ввійшли до циклу "Пестрые сказки", властиві алегоричність, двоплановість у зображенні подій, наявність фантасмагоричних образів і гротескних форм. Художній світ літературних казок В.Ф. Одоєвського має багато спільного з казками і повістями Е.Т. А. Гофмана. Однак фантастичні сюжети, запозичені і естетично переосмислені російським романтиком, базуються на слов'янському грунті і наближені до російського читача. Алегорія у казках В.Ф. Одоєвського виконує не лише дидактичні, а й естетичні функції.

До циклу "Пестрые сказки" увійшли вісім казок. Характерною його особливістю є жанровий синтез. За жанровою природою тут можна виокремити казки-гротески ("Сказка о мертвом теле, неизвестно кому принадлежащем", "Просто сказка", "Сказка о том, по какому случаю коллежскому советнику Ивану Богдановичу Отношенью не удалось в светлое воскресенье поздравить своих начальников с праздником"), казки-алегорії ("Сказка о том, как опасно девушкам ходить толпой по Невскому проспекту", "Реторта", "Деревянный гость, или Сказка о господине Кивакеле"), казку-пародію "Новый Жоко" і власне казку "Игоша".

Сюжети казок В.Ф. Одоєвського розгортаються на побутовому матеріалі і розкриваються за допомогою гротескно-фантастичних образів. Елементи фантастики і гротеску відіграють важливу роль у поетиці казок. У казці про чиновника Отношеньє особливість гротеску полягає в тому, що гротескне начало виникає на очах читача, який ніби сам стає свідком картярської гри і поділяє азарт персонажів-гравців. Створенню ефекту надзвичайності у цьому творі сприяє використання таких художніх прийомів, як прийом маски, ототожнення людини з лялькою, а також мотиви божевілля і сну. Мотив омертвілості, механічності заведеного порядку є одним з центральних у циклі "Пестрые сказки". Завдяки оніричним мотивам підкреслюється і посилюється романтична спрямованість творів, які увійшли до цього циклу. В.Ф. Одоєвському, як і Гофману, властиве контрастне сприйняття світу, а тому у структурі його художніх творів помітна роль належить мотиву двосвіття та прийому антитези. У циклі "Пестрые сказки" можна виокремити такі опозиційні пари, як добро і зло, знання і забобони, піднесене і нице.

Серед композиційних прийомів, які використовує письменник, важливими є повтори епізодів з наростаючим експресивним забарвленням, видозмінені варіації мотивів. Своєрідним артефактом циклу "Пестрые сказки" є перевернені знаки питання, виокремлення слів курсивом, нумерація сторінок у передмові римськими цифрами (І-ХІІ) та інші. Автор нерідко апелює до читача, образ якого є необхідною складовою системи образів у творі.

Концептуального значення у казках В.Ф. Одоєвського набуває ім'я оповідача - Іриней Модестович Гомозейко. Його характерні риси (шляхетність, допитливість, патріотизм, ученість, інтелігентність) мають почасти автобіографічний характер. Використовуючи елементи стилізованої оповіді, автор намагається створити цілісну картину тогочасного суспільства. В.Ф. Одоєвський зробив вагомий внесок у розвиток сатири в російській літературі. Художнє новаторство письменника полягає в тому, що він одним із перших звернувся до мотивів внутрішнього змертвіння столичних та провінційних чиновників.

У другому підрозділі розглянуто особливості мотивної організації літературних казок письменника, присвячених дитячій аудиторії. Продовжуючи розвивати традиції романтизму, В.Ф. Одоєвський звертається до тем і образів, які мають фольклорний характер. Образ автора у його творах гармонійно поєднує у собі функції просвітника і казкаря. Казка "Мороз Иванович", одна з найвідоміших у циклі "Сказки дедушки Иринея", є літературною обробкою популярного фольклорного сюжету. Їй властиві лінійна композиція, традиційна система казкових образів, замкнений хронотоп, казковий тип оповіді. Письменник використовує типову для казкового твору поетику - архаїчну лексику, елементи усного народного мовлення, повтори, традиційний зачин і кінцівку. Дідусь Іриней, який виступає у ролі оповідача, виконує у творі функцію виразника просвітницьких поглядів автора.

Перша в російській літературі дитяча науково-фантастична казка В.Ф. Одоєвського "Городок в табакерке" пройнята просвітницькими мотивами. Це особливий тип літературної казки, у якій домінують пізнавальні мотиви. Смисловим стрижнем, авторським надзавданням твору є активне творче пізнання. Головним героєм казки не випадково стає дитина, яка зацікавлена процесом навчання і намагається зрозуміти таємницю механічної іграшки. Письменник використовує лексику, доступну дитячому сприйняттю. Велику роль у побудові цього твору відіграє казковий хронотоп, а також мотив подорожі до казкової країни. У змалюванні умовного світу не важко вгадати прийом прихованої метафори. Автор проводить аналогію між механізмом табакерки і роботою державного апарату. Непрості ієрархічні стосунки між казковими персонажами асоціюються з суспільними стосунками між людьми. Використовуючи подібні паралелі, В.Ф. Одоєвський підтверджує філософську думку про взаємовплив і взаємозв'язок усіх речей і явищ. Просвітницькі мотиви перехрещуються у казці з філософськими, і цей синтез підкреслює новаторство письменника у створенні жанру науково-фантастичної літературної казки.

У третьому підрозділі досліджено твір В.Ф. Одоєвського "4338 год. Петербургские письма", який є утопією за своїми жанровими ознаками. Літературознавці називають його "казкою майбутнього", тому що в ньому наявні просвітницькі і футурологічні мотиви, які виконують у художній структурі твору сюжетоутворюючу функцію. В.Ф. Одоєвський одним з перших звернувся до проблеми зображення прибульців з космосу, яка є досить популярною у сучасній науковій фантастиці. Він змальовує перспективи технічного розвитку держави у 44 столітті, передбачає необмежені можливості наукового прогресу. Фантастичні мотиви твору переплітаються з патріотичними, наявність яких обумовлена національною ментальністю, прагненням автора показати гармонійні стосунки між людьми. Автор приділяє значну увагу, в першу чергу, проблемі удосконалення особистості, вирішенню якої, на його думку, повинні сприяти розвиток мистецтва і культури. В утопії В.Ф. Одоєвського знайшли художнє втілення такі характерні для творчості письменника теми, як зображення держави майбутнього, глобальних катастроф, що очікують планету Земля, людей з парапсихологічними здібностями тощо. Письменник звертається до висвітлення подібних тем у багатьох своїх творах ("Город без имени", "Последнее самоубийство", "Насмешка мертвеца", "Бал" та інші). Утопія В.Ф. Одоєвського "4338 год. Петербургские письма" гармонійно вписується у загальний контекст творчості письменника. Її дійсно можна віднести до небагаточисельного на той час жанру утопії в російській літературі, поодинокі зразки якого знаходимо в творчості М.М. Щербатова ("Путешествие в землю Офирскую") та О.Ф. Вельтмана ("3448 год. Рукопись Мартына Задека").

Літературні казки В.Ф. Одоєвського - важлива ланка у художній еволюції письменника. Вони мають яскраво виражений романтичний характер, що значною мірою обумовлено домінуванням у їх художній структурі умовних форм зображення дійсності і романтичних мотивів.

Четвертий розділ - "Узагальнений образ вищого світу у прозі В.Ф. Одоєвського" - присвячено аналізу провідних мотивів та образів у повістях письменника пізнього періоду творчості. Значною віхою в художній еволюції Одоєвського-романтика була поява у його творчому доробку творів з реалістичним сюжетом, зокрема повістей "Княжна Мими", "Княжна Зизи", "Черная перчатка", "Мартингал". У цілому ці твори не виходять за рамки романтичної прози письменника, але в них з'являються тенденції, обумовлені ходом розвитку літературного процесу, характерною ознакою якого, починаючи з 30-х років XIX століття, є утвердження принципів реалізму в європейських літературах. Тематика художньої прози В.Ф. Одоєвського розширюється і збагачується за рахунок реалістичних мотивів. Письменник звертається до тем і мотивів, які були типовими для романтичної літератури: картярська гра, дуелі, бали. Але він висвітлює їх інакше, ніж його попередники і сучасники. В.Ф. Одоєвський усвідомлював необхідність зображення "прози" життя в іронічній та сатиричній формі, підкреслював своє негативне ставлення до вад великосвітського життя. Він одним із перших у російській прозі звернувся до проблеми відсутності в суспільстві "поетичних" стихій (за визначенням П.М. Сакуліна).

Образ вищого світу стає головним об'єктом художнього зображення у творах митця. Це один з провідних образів у творчості В.Ф. Одоєвського, як і в творах його сучасників (О.С. Пушкіна, М.Ю. Лермонтова). Узагальнений образ вищого світу складається з низки персонажів, що утворюють систему. Дослідження системи образів дозволяє зрозуміти важливі соціальні явища, узагальнені автором в окремих епізодах і характерах. Відомо, що образна система визначає специфіку конфлікту. Автор висловлює негативне ставлення до вад вищого світу, викриває його таємниці. У зв'язку з цим провідними мотивами повістей стають мотиви кар'єризму, зради, брехні, забобонів, світських пліток. Саме вони впливають на розвиток сюжету в повістях "Княжна Мими" та "Княжна Зизи". Письменник намагається показати зворотний бік великосвітського життя, акцентуючи увагу на негативних аспектах - злочинності, розпусті, духовній збіднілості, які сховані за маскою зовнішньої порядності і пристойності деяких представників вищого світу.

У творах з реалістичним сюжетом В.Ф. Одоєвський викриває вади суспільства, приділяючи особливу увагу проблемі освіти, виховання та жіночому питанню. У повісті "Княжна Мими" автор зосереджує увагу на негативних рисах характеру головної героїні, сформованих під впливом суспільства та життєвих обставин, підкреслюючи при цьому, що вони є результатом суспільного буття. Авторська іронія знаходить вираження в морально-емоційній оцінці типових явищ суспільства. У повісті "Княжна Мими" глибоко іронічний характер мають епіграфи, які передують кожній главі, а також назви глав - "Бал", "Круглый стол", "Следствия домашних разговоров", "Спасительные советы" і т.п. Характерною особливістю романтичної іронії автора є її соціально-критична спрямованість.

Тема жіночої долі є одною з провідних у повісті В.Ф. Одоєвського "Княжна Зизи". Головний конфлікт повісті - зіткнення мрії і дійсності, доброго серця і жорстокого середовища.

У другому підрозділі значну увагу приділено мотиву картярської гри, який є одним із центральних мотивів пізньої прози В.Ф. Одоєвського. У реферованій роботі цей мотив у творчості письменника розглядається в контексті російської літератури 1830-1840-х років, оскільки він відіграє велику роль у романтичній літературі зазначеного періоду. У творах В.Ф. Одоєвського він виконує різні функції. Наприклад, у повісті "Княжна Мими" мотив картярської гри не є центральним по відношенню до головної теми, проте він утворює розгорнутий мотивний ряд і допомагає розумінню основної ідеї - засудження бездіяльності і бездуховності окремих представників світу. Картярська гра змальована у творі як невинна розвага, що вносить елемент новизни в усталений порядок життя представників вищого світу і є альтернативою одноманітності. Мотиви світських пліток, балу та дуелі динамізують розвиток сюжету твору. Мотив картярської гри та пов'язаний з ним образ гравця знайшов яскраве втілення в оповіданні "Мартингал" (1846), в якому він, на відміну від інших творів митця, є сюжетотвірним, центральним. Про це свідчить і той факт, що в назві твору фігурує картярська термінологія. Для твору характерна експресивність розповіді, використання картярського арго, діалогів та монологів, насичених психологічним підтекстом. Мотив картярської гри тісно пов'язаний з філософським мотивом смерті. У сюжетну канву твору органічно вплітаються містичні елементи - мотиви року, долі, випадку.

Проза В.Ф. Одоєвського пізнього періоду творчості позбавлена елементів фантастики, гротеску та алегорії, але натомість вона насичена побутовими і психологічними деталями, хоча це не є аргументом на користь її "реалістичності". У побудові творів велику роль відіграє антитеза - позитивний герой та вороже йому суспільство, яка є характерною для романтичного світосприйняття. Відомо, що романтики прагнули, з одного боку, відійти від життєвих реалій, потрапивши у світ мрії, таємниці, а з іншого - намагалися зобразити нагальні потреби людини. Ця тенденція спостерігається і в творчості В.Ф. Одоєвського. У цілому його пізнім повістям властиві риси, характерні для романтичного стилю: експресивність оповіді, велика кількість риторичних запитань, вигуків, умовчань тощо. Романтичне начало було рушійною силою усієї творчості митця, а тому не слід перебільшувати значення реалістичних тенденцій у художній прозі письменника.

Висновки

Здійснюючи мотивний аналіз художньої прози В.Ф. Одоєвського, ми впевнилися в тому, що мотиви в його творах існують не ізольовано один від одного, а утворюють систему. Система мотивів - це цілісна єдність закономірно розташованих мотивів, мотивних рядів та комплексів, які знаходяться у певних ієрархічних взаємозв'язках. Враховуючи ступінь повторюваності мотиву по відношенню до головної теми твору, у роботі виокремлено провідні та другорядні мотиви, що виконують у художньому творі різні функції. Центральні мотиви відображають глибинну предметність тексту та прямо співвідносяться з авторською концепцією. Другорядні мотиви слугують "будівельним матеріалом" у структурі художнього тексту та виконують конструктивну функцію.

Результати роботи дозволили зробити висновок про наявність розгалуженої системи мотивів у творах письменника та встановити зв'язок між різними мотивами й образами. Своєрідність творчого методу письменника характеризується широким колом мотивів, різних за семантикою (філософські, містичні, утопічні, фантастико-алегоричні, гротескні), походженням (літературні, фольклорні) та зв'язками з літературними напрямами (романтичні, реалістичні). У цьому різноманітті провідна роль належить філософським мотивам життя та смерті, сенсу буття, пошуку істини, любові і ненависті, космосу і хаосу, скороминущого і довічного.

В.Ф. Одоєвському як типовому романтику властиві філософсько-містичні настрої, а також ідея двосвіття, яка не випадково була покладена в основу сюжетів багатьох його творів. У художній прозі митця домінуючу роль відіграють містичні мотиви зв'язку людини зі стихійними духами, повернення мерця з того світу, двійництва, які тісно переплітаються з філософськими та фантастичними. Яскравим прикладом такого поєднання є "таємничі" повісті В.Ф. Одоєвського "Саламандра", "Сильфида", "Косморама", оповідання "Бал", "Насмешка мертвеца", "Бригадир" та інші. Незважаючи на те, що у процесі творчої еволюції письменника взаємозв'язки між провідними і другорядними мотивами у його творах не були статичними, філософські тенденції залишалися ключовими на всіх етапах його творчого шляху.

Дослідження мотивної організації творів В.Ф. Одоєвського допомогло визначити своєрідність функціонування провідних мотивів та художньої образності у його творчості. Серед головних функцій мотивів виокремлено імагогічну, жанротвірну, конструктивну, динамічну та стильову. Особлива роль відведена імагогічній функції мотиву, оскільки предметом дослідження поряд з романтичними мотивами є романтичні образи. Образна система у творах В.Ф. Одоєвського репрезентована сильними особистостями, що мають трагічну долю, та їхніми антагоністами. У циклі "Русские ночи" ключові образи геніальних митців (Бах, Бетховен, Піранезі) визначають проблематику та художню своєрідність твору. Автор використовує різноманітні прийоми, змальовуючи образи героїв, але провідними засобами характеротворення в його художній системі є порівняння, символи, гіперболи, алегорії. В.Ф. Одоєвському притаманне сприйняття світу у контрастах, а тому у структурі його художніх творів помітну роль відіграє прийом антитези.

У роботі простежені особливості втілення філософських мотивів у художній прозі В.Ф. Одоєвського, яка характеризується в цілому філософсько-психологічною глибиною задумів, широтою поставлених проблем, різноманітністю тематики, пошуками нових форм у літературі. Функції мотиву у творах письменника виконують різні компоненти тексту. Це не тільки найменші одиниці сюжету, а й окремі слова ("смерть", "любовь", "ложь", "бал", "просвещение"), словосполучення ("карточная игра", "образованный человек", "смиренный органист", "гармонический облик"), назви творів ("Сильфида", "Саламандра", "Косморама"), підзаголовки ("Из записок ленивца", "Из записок гробовщика", "Из записок благоразумного человека"), епіграфи ("Поэта мы увенчаем цветами и выведем его вон из города") тощо. Особливістю філософських мотивів В.Ф. Одоєвського є властива їм містична забарвленість.

Наявність у творчому доробку В.Ф. Одоєвського казок, адресованих дорослій та дитячій аудиторії читачів, свідчить про широкий діапазон літературної прози митця. Аналіз провідних мотивів та образів циклу "Пестрые сказки" показав, що у його структурі переважають фантастико-алегоричні та гротескні мотиви, зокрема, мотиви ляльки, ототожнення людини з машиною, "оживання" речей, проведення "хімічного досліду" з великосвітським суспільством тощо.

Особливістю гротеску у казках В.Ф. Одоєвського є наявність трагічних елементів та високий ступінь узагальнення, що сприяє розкриттю найбільш вагомих суперечностей часу. При цьому функція елементів комізму полягає у розкритті карикатурного, потворного, закономірного. За дивовижними казковими подіями легко вгадати риси реального життя. Неймовірна фантастика поєднується з точним описом місця і часу дії, специфікою назв, зазначенням дат.

Свої педагогічні ідеї В.Ф. Одоєвський реалізував у циклі казок для дітей "Сказки дедушки Иринея", у якому переважають фольклорні та просвітницькі мотиви. Використовуючи фольклорний образ діда Мороза у казці "Мороз Иванович", автор розвиває пов'язані з ним мотиви біди, нещасного випадку, зустрічі з ірраціональною силою, випробування і винагороди за працелюбність окремих персонажів. Але, на відміну від популярного сюжету усної народної творчості, де Мороз постає як жорстока стихійна сила, покликана заморозити пасербицю у лісі, Одоєвський-гуманіст відмовляється від теми сирітства та страждання. Головною функцією оповідача у тексті казки є вираження просвітницьких ідей самого автора.

У складному процесі формування російської прози зазначеного періоду, вершинними явищами якого були повісті О.С. Пушкіна, М.В. Гоголя, М.Ю. Лермонтова, творчість В.Ф. Одоєвського набула глибокого самобутнього змісту. Без аналізу художньої спадщини Одоєвського-романтика неможливо дати цілісного уявлення про хід літературного процесу у Росії, адже він належав до письменників пушкінського оточення, був автором першого у російській літературі філософського циклу "Русские ночи", новатором у створенні жанру дитячої науково-фантастичної казки ("Городок в табакерке"). В.Ф. Одоєвський одним із перших використав футурологічні мотиви для зображення держави майбутнього (утопія "4338 год").

На всіх етапах творчої діяльності В.Ф. Одоєвського незмінним залишався його інтерес до онтологічних цінностей - гармонії, любові, краси та істини, що знайшло відбиток у його художній прозі.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

1. Дмитренко О.В. Мотив двосвіту у фантастичній повісті В.Ф. Одоєвського "Косморама" / О.В. Дмитренко // Збірник наукових праць Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. Серія "Філологічні науки". - Вип.1-2 (48-49). - Полтава: ПДПУ, 2006. - С.57-63.

2. Дмитренко Е.В. Футурологические мотивы в романтической утопии В.Ф. Одоевского "4338 год. Петербургские письма" / Е.В. Дмитренко // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Серія "Літературознавство". - Випуск 1 (45). - Ч.2. - Харків: ХДПУ, 2006. - С.25-32.

3. Дмитренко Е.В. Обобщенный образ высшего света в повестях В.Ф. Одоевского "Княжна Мими" и "Княжна Зизи" / Е.В. Дмитренко // Мова і культура. - К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2007. - Вип.9. - Т.IX (97). - С.141-147.

4. Дмитренко О.В. Синтез містичних і філософських мотивів у "таємничих" повістях В.Ф. Одоєвського / О.В. Дмитренко // Збірник наукових праць Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. Серія "Філологічні науки". - Вип.1 (53). - Полтава: ПДПУ, 2007. - С.42-49.

5. Дмитренко Е.В. Мотивы музыки и образы музыкантов в новеллах В.Ф. Одоевского / Е.В. Дмитренко // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Серія "Літературознавство". - Випуск 3 (47). - Ч.2. - Харків: ХДПУ, 2006. - С.15-22.

6. Дмитренко О.В. Провідні мотиви філософського циклу В.Ф. Одоєвського "Русские ночи" / О.В. Дмитренко // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Серія "Літературознавство". - Випуск 3 (51). - Ч.2. - Харків: ХДПУ, 2007. - С.3-10.

7. Дмитренко Е.В. Следы немецкого влияния в творчестве Н.В. Гоголя и В.Ф. Одоевского / Е.В. Дмитренко // Гоголівські читання: Збірник наукових праць. - Полтава: ПДПУ, 2006. - С.105-109.