Українська літературна казка 10-30-х років ХІХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

10.01.01 - українська література

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА КАЗКА 10-30-Х РОКІВ ХІХ СТ.

Виконала Горбонос Ольга В'ячеславівна

Херсон 2008

АНОТАЦІЯ

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 - українська література. - Херсонський державний університет, Херсон, 2008.

У роботі вперше жанр української літературної віршованої казки 10-30-х років ХІХ ст. аналізується як системне та цілісне художнє явище. З'ясовано особливості жанрової моделі (матриці) літературної казки, яка сформувалась на базі народної. Доведено, що неповторність образного світу літературної казки виникає як результат жанрового синтезу народноказкової поетики та індивідуально-творчих художніх сегментів в архітектоніці уже літературного жанру. Визначено класифікаційні підходи до аналізу всіх різновидів літературної казки, яка є динамічним художнім явищем. Аналіз літературних віршованих казок П. Білецького-Носенка та О.Бодянського проведено на всіх рівнях: історія виникнення, особливості змістового та структурного сегментів. Виявлено неповторність створення авторського світогляду літературних віршованих казок зазначених авторів у зв'язку з провідними тенденціями розвитку вітчизняного літературного процесу цього періоду. Простежено вплив творчості І. Котляревського на ґенезу та особливості виникнення літературних віршованих казок П. Білецького-Носенка, виділено їх основні тематично-проблемні групи та своєрідність образної структури. Обгрунтовано значення літературних віршованих казок О. Бодянського у становленні даного жанру в українській літературі. Розкрито особливості співдії у їх текстах авторських, художніх елементів і народноказкової сюжетності. Акцентовано всі форми інтертекстуальних зв'язків у жанровій матриці творів даного автора. У процесі аналізу літературних віршованих казок П. Білецького-Носенка та О. Бодянського чітко визначено їх виникнення і розвиток не як автономне явище, а як типологічні тенденції розвитку.

У роботі утверджується думка, що літературні казки зазначених авторів стали своєрідною художньою формою розкриття проблем сучасного їм українського суспільства.

Ключові слова: літературна віршована казка, народна казка, претекст, співдія, авторський світообраз, гармонійна рівновага.

літературний віршований казка жанровий

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Генологічні студії на сучасному етапі наукового осмислення художнього слова є одним із провідних напрямів досліджень, водночас перспективним і закоріненим у багатовікову літературознавчу традицію. Вітчизняне літературознавство останніх десятиріч наповнене активно маркованими ґрунтовними, змістовними дослідженнями з проблеми своєрідності функціонування жанрів в українській літературі початку ХІХ ст. Незаперечно, що жанрова система української літератури перших десятиліть ХІХ віку об'єднує як традиційні різновиди та модифікації, що постали в епоху давньої літератури (байка, сатиричний та ліричний вірші, вірш-травестія, низькі й високі драматичні жанри тощо), так і ті, котрі з'явилися в процесі формування нової української літератури, зокрема, бурлескно-травестійна та побутово-гумористична поеми, романтична балада, елегійна й медитативна лірика, віршована літературна казка. Саме літературна віршована казка, яка є жанрово-стильовою модифікацією літературної казки, попри свою локальну продуктивність, в українському мистецтві слова постає як генологічно поліморфне явище, що потребує подальших наукових досліджень.

Образне освоєння митцем слова феномена людського життя конкретного історичного соціуму, естетизація аксіологічих орієнтирів і пошуків у хронологічно локалізованому духовному просторі в текстах літературних казок базується на потенційних можливостях образних параметрів універсальної жанрової моделі народної казки. Сучасна генологічна думка не заперечує того, що природа літературної казки є художнім виявом однієї із жанротворчих закономірностей світового літературного процесу - трансформації фольклорних жанрів. Як авторський твір фантастичного характеру, який виникає в інтенційному просторі «the man of letters» («людини, що пише», творця), літературна віршована казка акумулює основні характеристики фольклорної казки (уснооповідального імперсонального народнопоетичного жанру), а саме: оповідальність, настанову на вимисел, фабульність, поєднання національної самобутності з опертям на мандрівний сюжет, усталену структуру.

Теоретичний дискурс з'ясування жанрової природи літературних казок відзначається дискусійністю. Його багатовекторність упродовж останніх десятиріч сприяє полікомпонентності наукових точок зору дослідників щодо дифузійного синтезу функціональних структурних компонентів літературної віршованої казки - домінатного індивідуального начала автора та народного первня як перманентного атрибуту вказаної геноодиниці. Звернення дослідників до аналізу особливостей змістоформи літературних казок є актуальним і важливим для формування адекватної науковій рецепції системи жанрів.

Зачинателями жанру літературної віршованої казки в добу становлення нової української літератури є майстри слова початку ХІХ століття П. Білецький-Носенко та О. Бодянський, твори яких заслуговують на глибоке й об'єктивне вивчення. Однак нині їхня мистецька спадщина саме в генологічному аспекті не досліджена, численні шкіци до розгляду творчості письменників чекають на систематизацію. Зокрема, лише оглядово аналізують літературні казки відзначених авторів М.Драгоманов, І.Франко, О.Огоновський, М.Василенко, Б.Деркач, О.Гончар, М.Кондрашов, П.Орлик, М.Петров, Ю.Ярмиш. Наукові розвідки О.Білецького, П.Волинського, О.Гончара, Б.Деркача, С.Крижанівського, Є.Нахліка, Г.Нудьги, П.Хропка, М.Яценка та ін., декодують місце творів П. Білецького-Носенка та О. Бодянського в системі художніх координат літературного процесу. У цих працях фіксуються особливості проблематики окремих творів указаних письменників, їх авторська ідейно-естетична своєрідність, змістовно-формальні ознаки, викликані присутністю в структурі літературних казок П. Білецького-Носенка та О. Бодянського народноказкових елементів. Комплекс зазначених досліджень усе ж не носив цілісного і системного характеру, а отже, текстові масиви літературної віршованої казки вимагають ґрунтовного проникнення в закономірності її функціонування. Нерозробленість загальної теорії генотворчих особливостей літературної віршованої казки зумовила необхідність вивчення української літературної казки перших десятиріч ХІХ століття. Актуальність нашого дослідження полягає в потребі системного аналізу української літературної казки 10-30-х років ХІХ століття в найважливіших аспектах її вивчення (становлення жанру, осучаснена інтерпретація літературних казок П. Білецького-Носенка та О. Бодянського, з'ясування закономірностей жанротворчого процесу).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри світової літератури та культури Інституту іноземної філології Херсонського державного університету в межах наукової теми «Літературний процес в історико-культурному контексті».

Мета дослідження: здійснити комплексний аналіз української літературної віршованої казки 10-30-х років ХІХ століття, на основі якого з'ясувати її структуру, семантику, поетику даної жанрово-стильової модифікації в художній спадщині П.Білецького-Носенка та О.Бодянського.

Реалізація мети передбачає виконання таких завдань:

· здійснити огляд та аналіз досліджуваної проблеми літературознавства;

· сформулювати дефініцію літературної віршованої казки;

· визначити й обґрунтувати взаємодію фольклорних і літературних компонентів у жанровій матриці літературної віршованої казки;

· інтерпретувати ґенезу української літературної віршованої казки.

· з'ясувати конструювання архітектоніки, системи персонажів та лексичних домінант у збірках літературних казок П. Білецького-Носенка та О. Бодянського;

· класифікувати типи трансформувальних процесів у співдії авторських художніх елементів та народноказкових компонентів у досліджуваних літературних казках;

· окреслити типи жанрових модифікацій літературної віршованої казки у творчості П.Білецького-Носенка та О.Бодянського;

Об'єктом пропонованої роботи є літературні віршовані казки збірок П.Білецького-Носенка «Гостинець землякам: Казки сліпого бандуриста, чи співи об різних речах» та О.Бодянського «Наські українські казки запорожця Іська Матиринки».

Предмет дослідження - ґенеза, структура, типологія, функції жанру літературної казки в розвитку вітчизняного літературного процесу 10-30-х рр. ХІХ ст.

Методологічно-теоретичну основу дослідження становлять основні положення літературознавчих праць, присвячені загальнотеоретичним питанням жанру та стилю (С.Аверинцев, М.Бахтін, М.Бондар, О.Веселовський, Г.Грабович, Р.Гром'як, І.Денисюк, О.Мішуков, Г.Поспєлов, Б.Томашевський, Леся Українка, І.Франко, М.Храпченко); літературно-фольклорним зв'язкам (В.Бахтіна, О.Гончар, С.Грица, М.Грушевський, В.Давидюк, Л.Дунаєвська, М.Лановик, З.Лановик, Д.Медриш, С.Росовецький, М.Сиваченко); теорії народної та літературної казки (В. Анікін, І. Арзамасцева, І.Березовський, Є. Брандер, Л. Брауде, В.Гнатюк, О.Дей, Л.Дунаєвська, В.Зусман, Т. Леонова, М.Липовецький, І.Лупанова, М.Люті, Д. Нагішкін, С. Плетесюк, В.Пропп, С.Сапожков, М. Сиваченко, Н.Тихолоз, В.Щурат, Ю.Ярмиш).

Методи дослідження. Специфіка досліджуваного об'єкта, мета дисертації зумовили використання таких літературознавчих методів: культурно-історичного, контекстуального, біографічного, порівняльного, описового, інтертекстуального та системно-функціонального.

Наукова новизна роботи зумовлена її завданнями як історико-літературного дослідження. Розвиток української літературної віршованої казки 10-30-х рр. ХІХ століття в аспектах жанрового становлення (причини, передумови, специфіка та неповторність її образної системи, виникнення жанрових різновидів) уперше розглядається в цілісному, синтетичному, комплексному вимірах, відповідно, уперше текстуальний аналіз літературних казок П. Білецького-Носенка проведено в порівнянні з народною казкою, казки О. Бодянського досліджено через аналогії з претекстами народних казок та Біблії; розкрито всю сукупність кореляції індивідуально-творчих та народноказкових образно-художніх сегментів літературної казки у творах цих письменників; передісторію жанру - функціонування народних казок в українській давній літературі - розглянуто в системному і цілісному аспектах.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути використані як у загальнотеоретичних дослідженнях з літературознавства, так і в подальшому вивченні проблеми генези та становлення жанру літературної казки у вітчизняному письменстві.

Практичне значення дослідження. Фактичний матеріал, теоретичні положення, висновки дисертації можуть бути використані в літературознавчих студіях для відтворення повноти й структурної цілісності літературного процесу початку ХІХ століття; курсах лекцій з історії української літератури, в спецкурсах і спецсемінарах, у процесі подальших історико-літературних досліджень жанрової системи цього періоду. Отримані результати можна використовувати для розширення проблематики курсових, дипломних і магістерських робіт, у підготовці посібників із теорії та історії української літератури і в шкільній практиці - під час проведення уроків із позакласного читання, занять літературних гуртків.

Апробація роботи. Результати дослідження обговорено й схвалено на засіданні кафедри світової літератури та культури Інституту іноземної філології Херсонського державного університету. Основні результати дисертаційного дослідження були апробовані на Першому Міжнародному театральному симпозіумі «Література - театр - суспільство» (Херсон, 24-26 березня 2005 р.), Усеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми дошкільної та початкової освіти в сучасних умовах» (Херсон, 5-6 жовтня 2005 р.), Усеукраїнській науково-теоретичній конференції «Пушкінсько-декабристська доба в історико-культурному контексті» (Херсон, 14-15 грудня 2005 р.), Другому Міжнародному театральному симпозіумі «Література - театр - суспільство» ( Херсон, 14-15 червня 2007 р.)

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, сформульовано мету та завдання дослідження, визначено його наукову новизну, теоретичну й методологічну основи, методи аналізу літературного матеріалу, окреслено теоретичне та практичне значення роботи, апробацію здобутих результатів.

Перший розділ «Становлення жанру літературної казки в українському письменстві: теоретичний та історичний аспекти» cкладається з трьох підрозділів, у яких викладено теоретичні основи дисертації. Визначено ступінь досліджуваності проблеми, представлено стислий аналіз критичних та літературознавчих праць з аналізованих питань, окреслено основні напрями дослідження. У підрозділі 1.1 «Теоретико-методологічні засади генології літературної казки» з'ясовано генезу та динаміку розвитку вітчизняної літературної казки, формування компонентів її жанрової матриці та специфіка їх співдії. Констатується, що одним із недосліджених аспектів літературної казки є відсутність дефініції її як жанру від часу виникнення і до сучасного періоду, що, зокрема, спровоковано дискусіями (їх початок фіксуємо з ІІ половини ХІХ ст.) з приводу особливостей жанрової природи літературної казки. Вихід друком окремих казкових творів письменників, збірок і народних, і літературних казок активізували увагу дослідників до цієї геноодиниці, виформовуючи відповідні до доби їх розгляду теоретичні погляди на своєрідність її жанрової матриці. Зазначено, що у наукових розвідках М. Сумцова, І. Рудченка, І. Франка, М. Грушевського, В. Щурата в ІІ половині ХІХ - початку ХХ ст. фіксується факт утвердження в якості праформи літературної казки усне казкове джерело. Естетичне переформатування його в літературний жанр характеризується як процес еволюційний і полістадіальний. Стаючи предметом усвідомленої мистецької рецепції письменника, народна казка набуває письмової фіксації з обов'язковою присутністю у своїй структурі авторських художніх компонентів. Вочевидь, уже літературний текст не є варіативним, як у фольклорі, його не можна змінити і переробити, оскільки він виступає виявом творчої волі митця. На думку І. Франка, висловлену у статті «Національний колорит у казках Бодянського», рух жанру обумовлюється саме образно-питомим співвідношенням авторського начала та народноказкової сюжетності; літературна казка стає або простим художнім переказом народної казки, або своєрідною формою вираження певних авторських тенденцій з обов'язковим зверненням у процесі їх утілення до художніх потенцій народного оригіналу, являючи різні етапи розвитку жанру. Літературознавчі розвідки В. Щурата (передмова до збірки літературних казок С. Осташевського) та М. Грушевського (критична стаття про казки Н. Кобринської), засвідчивши солідарність позиції цих дослідників з поглядами І. Франка на поліфункціональну суб'єктивність літературних казок, зафіксували появу нових структурних форм згаданого жанру, етапи його модернізації: виникнення літературної казки на основі народнопісенних мотивів або шляхом переробки літературних текстів, а найголовніше - на створенні письменником-казкарем тексту із суто авторською сюжетно-образною системою. Але в основі поєднання справжнього і нереального в досліджених текстах, створених не на народноказковій основі, закладені фольклорні засоби створення чарівного світу.

Ідея жанрового синтезу як основи формування художнього світу літературної казки активізується в наукових дослідженнях кінця ХХ - початку ХХІ ст. Характерною особливістю цього процесу стає поява монографічних праць з проблеми історико-літературного дослідження жанру, обов'язковим компонентом яких стала розробка визначень жанру літературної казки, зокрема, дефініції Л. Брауде в монографії «Скандинавська літературна казка» (1979) та Ю. Ярмиша у праці «У світі казки» (1975). Проте залишилася не з'ясованою проблема появи літературної казки шляхом літературної переробки авторських текстів, особливо актуальна в сучасному науковому осмисленні, оскільки з часу свого виникнення й до сьогодення жанрова матриця літературної казки динамічно розвивалася. Для дослідження відкриті не статичні жанрові утворення, а активно рухомі, що зумовлені своєрідністю форм взаємодії народноказкових і авторсько-творчих художніх елементів у їхній структурі й специфічністю етапів розвитку. Констатуємо, що симбіоз літературних і фольклорних складників літературної казки, побудований на ефективних жанротворчих принципах їхньої співдії, урівноважують оригінальність текстів; при цьому співвіднесеність із фольклорною жанровою традицією забезпечує гармонізацію твору як цілого.

У підрозділі 1.2. «Епістемологія літературної казки: фольклорна ґенеза та реалізація в давній літературі» розкрито жанротворчі потенційні можливості народної казки та особливості її функціонування в давній літературі як передісторію жанру літературної віршованої казки. Зокрема, зазначено, що літературна казка як найбільш показова форма синтезу фольклорного жанру та літератури постійно відтворює у своєму розвитку її образно-поетичні традиції. Своєрідний характер фольклорного жанру як витвору народної фантазії, функціонування чарівного компонента в цих творах як концентрації поетичного вимислу, усвідомленої вигадки і ірреальності є сталою домінантною рисою, пізніше зреалізованою в літературній казці. Визначальним формантом жанрової матриці народної казки є синтез акцентованого аксіологічного компоненту її композиції з максимальною формалізованістю і злагодженістю архітектоніки, що й заклало підґрунтя входження цього жанру в розвиток писемної літератури, зокрема в становлення літературної казки. Загальною типологічною рисою - передвісником виникнення досліджуваного літературного жанру - є функціонування елементів народної казки в попередні періоди розвитку літературного процесу. В аспекті нашого дослідження це лонгітюдний процес розвитку давньої української літератури, котрий був тісно пов'язаний із історико-політичним процесом та християнським духовним життям націосоціуму. Під час аналізу особливостей функціонування народної казки в давній літературі використовуємо новітню термінологічну дефініцію «казковість», сутність якої сучасне літературознавство вбачає в розкритті специфіки звернення до поетики казки в літературних творах неказкової жанрової природи. Відзначено, що в письменстві давньої української літератури народна казка, будучи чужорідною як формант первісного політеїстичного міфологічного світобачення, не викликала несприйняття в якості художнього прийому, одного з образно-сугестивних кодів літературних творів.

Народноказкові елементи стали одним із константних сегментів і перекладної, і оригінальної літератури Київської Русі. У літературі XV-XVI ст. елементи народної казки поширювалися через жанри перекладної літератури. Як художній комплекс творчої діяльності народна казка набула використання у творчості представників барокового давнього письменства (XVI-XVIII ст.). Загалом негативне ставлення авторів цього періоду до казки як ідеологічного явища, форми традиційної народної сміхової культури, носія життєстверджувального пафосу язичництва не виключило звернення до неї як засобу посилення сугестивного впливу, особливо творів релігійного змісту. Науковці простежують казкові мотиви у творах І. Вишенського, Х. Філалета, Л. Барановича, І. Галятовського, А. Радивиловського та інших. У літературі XVIII ст. народна казка стає сюжетним джерелом сатирично-гумористичних віршованих оповідань та складовою майже всіх жанрів у творчості Г. Сковороди; та все ж як самодостатня жанрова модель, як самостійний художній твір народна казка впродовж усього періоду розвитку давньої літератури фактично не записувалась, не вивчалась. Свідомістю українського суспільства вона сприймалась насамперед як жива художня традиція. Естетичні параметри функціонування народної казки в давній українській літературі не набрали художніх меж, ідентичних бурлескно-травестійним або байковим традиціям.

У підрозділі 1.3. «Жанрова матриця літературної віршованої казки як макросистема статичних і динамічних компонентів» окреслено конститутивні та відносні складники жанрової матриці літературної віршованої казки, сформульовано дефініцію літературної віршованої казки. Констатується, що жанрова специфіка літературної казки доводить результативність жанрового потенціалу народної казки, але генологічна продуктивність літературної казки значно перевершує можливості народної; розмаїття принципів класифікації цих творів є результатом зазначеного; домінантною в сучасному казкознавстві є розгляд таких основних жанрових різновидів літературних казок - художній переказ народної казки, літературної казки за фольклорними мотивами, власне авторської літературної казки, зініційованих сучасним дослідником Ю. Ярмишем. Необхідно наголосити, що не всі дослідники літературної казки вважають художній переказ народноказкового сюжету й літературну казку за фольклорними мотивами формами існування літературної казки. Зокрема, Т.Леонова оцінювала перекази і обробки лише як підступи до жанру літературної казки, певні еволюційні етапи її розвитку, а не самостійні жанрові модифікації. Сучасна дослідниця Н.Тихолоз в основі класифікації літературних казок використовує принцип естетико-функціональної типології, поділ творів на групи за їх домінантною естетичною функцією, виділяючи казки: 1) розважально-дидактичні, коли текст, приносячи читачеві насолоду, одночасно повчає й виховує реципієнта; 2) сатиричні, де відбувається викриття вад окремих суспільних типів і соціуму; 3) філософські, які є узагальненням конкретних явищ буття, осмисленням «вічних» проблем.

Ураховуючи існуючі підходи, у дослідженні спираємося на класифікації Ю. Ярмиша та Н. Тихолоз. Уважаємо за потрібне підкреслити, що першоджерелом літературної віршованої казки була казка народна, визначальні характеристики якої влилися до відповідної жанрової матриці, дещо перекомпоновуючись залежно від індивідуально-авторського ідіостилю, задуму, вимог доби. Звідси, важливою ознакою літературної віршованої казки є її акцентована суб'єктивність, індивідуальна зорієнтованість. Літературна казка «знає» про свого творця все, вона репрезентує його ідеї та ідеї суспільства, до якого він належить; реалізації цієї ознаки літературної віршованої казки сприяє введенню письменником в архітектоніку фольклорного претексту конкретних казково-віршованих текстів, динамічних елементів, наявність яких просто неможлива в образному світі народної казки: ліричних відступів письменника, описів, змалювання емоційних нюансувань героїв, конкретизації, деталізації змісту тощо. Наступна характеристика, котра пов'язує літературну казку з народною казкою, є їхня фантастичність, більше чи менше виражена в авторському творі. Привертають до себе увагу такі конститутивні ознаки літературної віршованої казки, які, певною мірою, взаємодоповнюють одна одну, як розважальність і правдоподібність. Попри всю фантазійність літературної віршованої казки, у ній завжди присутня та необхідна частка реального, котра робить її події цікавими для реципієнта.

Поряд з цим літературна віршована казка є чи не одним із найемоційніших жанрів, тому виокремлюємо серед характеристик емотивний аспект, засобом досягнення якого саме в цій жанрово-стильовій модифікації є версифікаційні ознаки - ритм, рима, що зумовлюють її мелодику. Відносними складниками жанрової літературної віршованої казки є рівень її рецептивної та формальної доступності. Синтезуючи основні складники жанрової матриці літературної віршованої казки, вважаємо, що досліджуваний жанр - це авторський віршований оповідальний епічний твір, різновид метажанру літературної казки, заснований або на фольклорних чи літературних джерелах, або цілком оригінальний, твір переважно фантастичний, чародійний, у якому змальовуються неймовірні пригоди вигаданих або народноказкових героїв. Зауважимо, що саме в період свого виникнення й становлення, у процесі прагнення жанру знайти свою власну нішу в загальному контексті історико-літературного розвитку найбільш виразними є вияви його генотворчих потенцій.

У розділі 2 «Поетика літературних казок П.Білецького-Носенка» досліджено комплекс художніх характеристик поетичних казок письменника. У підрозділі 2.1 «Енеїда» І.Котляревського як ідейно-художня першооснова збірки літературних казок П.Білецького-Носенка «Гостинець землякам: казки сліпого бандуриста, чи співи об різних речах» виявлено вплив «Енеїди» І.Котляревського на формування творчих позицій естетичного обличчя П.Білецького-Носенка як автора перших українських літературних віршованих казок.

Бурлескно-травестійна поема І.Котляревського «Енеїда» - перший твір нового українського письменства - сприяла появі плеяди українських письменників, для яких творча майстерність і художня манера І.Котляревського стали ідейним й естетичним зразком, прикладом для наслідування у власній творчості. Серед них і постать П.Білецького-Носенка, автора творів найрізноманітніших жанрів, фольклориста, знавця української народної культури. У роботі обґрунтовано твердження, що передумовою виникнення літературних віршованих казок П.Білецького-Носенка стало ознайомлення автора з поемою «Енеїда» та використання її як художнього орієнтира у створенні власних текстів. Звужене естетичне функціонування жанрової матриці народної казки в давній українській літературі не сприяло ствердженню у становленні літератури цього періоду домінантних позицій літературної казки, що ґрунтується на народноказкових сюжетах (як, скажімо, виникнення казок братів Грімм). Художнім первнем появи літературної віршованої казки П.Білецького-Носенка став літературоцентризм творчої манери І.Котляревського, що втілюється в написанні оригінального тексту на підґрунті інонаціонального традиційного сюжету. Основою сюжетно-композиційної структури літературних казок П.Білецького-Носенка, окрім фольклорно-фантастичних жанрів і мотивів, були «мандрівні» сюжети «conte»-творів інонаціонального походження французьких письменників, зокрема, Вольтера, Лафонтена, Бартелемі та німецького письменника Галлера; без сумніву, вказані літературно-казкові джерела містили передусім естетичний досвід своїх творців. Акцентуємо, що казки подібного типу пов'язані і з фольклорними претекстами посередництвом «пам'яті жанру», тобто з поетично-образним макросвітом народної казки. Найефективніше ця взаємодія народної казки та літературної казки простежується в тих літературних казках, у яких фольклорне першоджерело їх виникнення з'ясоване дослідниками.

У підрозділі 2.2. «Народноказкові та літературні мотиви в казці П.Білецького-Носенка «Три бажання» відзначено, що казка «Три бажання» П. Білецького-Носенка (як і літературна казка Ж. де Лафонтена та О. Сумарокова, на основі яких вона створена) перегукується сюжетною канвою та мотивами з відомою народною казкою. З огляду на це було проведено текстуальний аналіз авторського твору та його фольклорного претексту.

П. Білецький-Носенко розпочинає свою казку розлогим вступом, який є композиційно завершеним позасюжетним компонентом, котрий не тільки заакумулював особисту художню позицію автора, а й в афористичній формі репрезентував етичне підґрунтя сучасного письменнику соціуму, у зв'язку з чим набув моралізаторського характеру.

Фабульна частина казки розпочинається у традиційному фольклорному ключі, але експозиція авторського твору є досить докладною. П. Білецький-Носенко на відміну від народноказкового джерела поширює її власними описами, художньою деталізацією, конкретизацією змальованого, використовує ретроспективне відтворення вчинків та долі героїв, яке, за його задумом, умотивовує нинішні їхні проблеми. Зазначено, що подібна багатовекторність неможлива для народної казки, вона є образною функцією лише літературного твору. Експозиція стає першим етапом реалізації в казці дидактичної настанови самого письменника щодо ролі праці в житті людини. Письменник уводить у структуру твору деталізацію реалій саме побутового та етнографічного планів, і їх природне вживлення в текст казки не тільки увиразнює оповідь, а й передає об'ємну картину життя передусім українського села. Епічності оповіді сприяє й версифікаційна специфіка казки: це чотиристопний ямб із пиріхіями в передостанній стопі першого вірша.

У наступних епізодах казки П.Білецький-Носенко знайомить читача зі своїми героями у виразно бурлескних тонах, з використанням поетики фольклору. Бурлескний знижений стиль моделювання образів головних героїв казки, особливо баби, в усьому багатстві художніх прийомів і засобів сприяє конкретизації їх характерів як мешканців старого українського села, що є художньою альтернативою до узагальненого зображення героїв у народній казці. Однак, відтворюючи в художньому плані характер старої баби, автор не виходить за межі образу сварливої жінки у фольклорному тексті. Такою ж антигероїнею є й Сивіла з поеми І.Котляревського «Енеїда», в образі якої читач упізнавав знайому постать злої чарівниці фольклорного походження. Онаціональнення як художній прийом застосовується автором і в описі русалчиних гулянь, в якому письменник відходить від бурлескної мовностильової манери живописання. Сцена ця написана П.Білецьким-Носенком у преромантичному фольклорному дусі, жваво, емоційно, темпераментно, з використанням народнопісенної системи художніх засобів та граматичного римування, в основному іменникового та прикметникового. Поява такого епізоду в казці закономірна, адже П.Білецький-Носенко як фольклорист був замилуваний у народні повір'я. Двоїстий часопростір викладу в казці П.Білецького-Носенка, на нашу думку, викликаний впливом образно-художніх особливостей поеми «Енеїда» І.Котляревського, в якій автор часто вдається до різких переходів від гостро-емоційних описів у зниженому, бурлескному стилі до змалювання картин, витриманих у нейтральній тональності. Авторська ліризована розповідь про русалок не порушує цілісної композиційної структури казки, вводячи в її архітектоніку важливий для подальшого розвитку сюжету (як і в народній казці) образ чарівного помічника: русалка вирішує допомогти головним героям, обіцяючи їм, як у народній казці, виконання трьох бажань.

Мрії діда й баби про легкий шлях збагачення мають виразно окреслені контури тогочасних побутово-етнографічних реалій заможності. Аналогічним моделюванням реалій української дійсності позначається і творча манера І.Котляревського, який кожен штрих у поемі «Енеїда», вихоплений з життя, наснажував національним колоритом. Розвиток дії казки переривається філософським відступом самого автора, який актуалізує висловлену ще на початку твору дидактичну тезу про визначальну роль праці в житті людини, що є однією з граней «життєвої мудрості». Подальший розвиток сюжету казки українського автора спирається на мандрівний мотив «чарівної ковбаси». У розв'язці твору письменник доходить до в'їдливого шаржування, навіть гротеску, і така тональність кінцевих подій казки спрямована письменником на акцентацію тези, що лише праця є основою благополуччя людини. Ця моралістична сентенція є власною дидактичною позицією самого автора, вкладеною в уста русалки наприкінці тексту. Таким чином, ідейна сутність твору співвідноситься з моральним кредо автора.

Незважаючи на окремі художні вади (надмірну розтягненість деяких сцен, не завжди виправдану мовну грубість), літературні віршовані казки П.Білецького-Носенка посідають власне місце в історії української літературної казки. Основу авторського художнього світу в аналізованій казці П.Білецького-Носенка «Три бажання» складають і наявність письменницької моралізаторської тези, спрямованої на етичні проблеми сучасності, і поетична краса народних повір'їв, і багатство побутово-етнографічних реалій старого українського села.

Звернення П.Білецького-Носенка до художньої манери І.Котляревського, використання його мистецьких засобів у творчому процесі переспіву-переказу опосередкованого інонаціонального літературного матеріалу відомого казкового «мандрівного сюжету» є чинником поетичного світу автора «Трьох бажань». Це зумовило, зокрема, той факт, що «Три бажання» П.Білецького-Носенка є оригінальним художнім твором, повчально-розважальною віршованою літературною казкою з морально-побутовою проблематикою.

У підрозділі 2.3. «Жанротворчі аспекти проблематики в сатиричних літературних казках П. Білецького-Носенка» охарактеризовано ідейну та художню переакцентуацію авторського світообразу казок та засобів їх реалізації.

Ідейно-художні особливості казки П.Білецького-Носенка «Три бажання» простежуємо і в інших казках збірки, створених як на основі інонаціональних літературно-казкових творів («Навісная», «Мильнії баньки», «Добриня да Цуцик»), так і на підгрунті фольклорних фантастичних джерел («Вовкулака», «Чудовая вода»). Свідомою естетичною настановою автора і в цих текстах є максимальне наповнення творів українським первнем. Сюжетно-композиційні колізії письменник спрямовує на розкриття власної дидактичної позиції, семантико-образні комплекси вказаних творів дозволяють віднести їх до жанрової модифікації повчально-розважальних казок, чого не можна з повною впевненістю сказати про такі літературні віршовані казки П.Білецького-Носенка, як «Урок панам», «Пан Писар», «Кумедійщик», «Невозможноє, чого сам біс не здужа зробить».

У цих текстах простежується тенденція до переорієнтації буттєвих описів та деталей на соціально-побутові. У традиціях просвітницького реалізму їхня тематика спрямовується на розкриття сучасних письменнику проблем із зображенням їх як негативних суспільно-громадських явищ, зокрема, хабарництва, казнокрадства, сваволі панівних верств населення. Така семантична змістонаповненість казок обумовила особливості їхньої художньої форми. Змалювання окремих епізодів набуває викривального характеру та негативної констатуючої тональності живописання.

Головний герой казки «Урок панам» молодий князь Ратмир жив розкішним та свавільним життям, довівши країну непосильним гнітом податків та беззаконням до страшного злиденного існування. Проблематика казки розкривається типово літературним засобом - антитезою змалювання його безтурботного життя і злиденного, безпросвітного існування його підданих. Наявність цих викривальних інтонацій у тексті казки виступає опосередкованою формою відтворення соціального антагонізму кріпацької доби на Україні.

Змістовний центр іншої літературної віршованої казки П.Білецького-Носенка «Пан Писар» - виразна спрямованість на сучасну письменникові соціальну дійсність, де факти хабарництва в чиновницькому середовищі процвітали і стали типовим явищем. Художня реалізація авторської позиції в цій казці відбувається шляхом загостреної тональності подій народної побутової казки-новели та використанням потенційних можливостей бурлескних мовно-зображальних засобів. Украй складна життєва ситуація, в яку потрапив пан Писар, у зображенні П.Білецького-Носенка постає як комічно-трагедійна. Боротьба головного героя за життя набуває шаржово-натуралістичних, навіть грубих образних форм. Кульмінація твору пояснює сутність спотвореного хабарництвом сприйняття Писаря.

До цієї ж теми П.Білецький-Носенко звертався й у казці «Невозможноє, чого сам біс не здужа зробить», сюжет якої побудований на використанні традиційного народноказкового мотиву про запродаж душі чортові. У кінцевому епізоді твору автор відверто звинувачував сучасні бюрократичні негаразди, адже навіть чорт не зміг виконати бажання дружини головного героя казки: знайти чиновника, який не бере хабарі.

Появу таких виразно-викривальних творів у художній спадщині П.Білецького-Носенка пояснюємо моральними ідеалами самого автора, який украй негативно ставився до хабарництва, і наявністю цих мотивів у поемі «Енеїда» І.Котляревського. Зауважимо, що П.Білецький-Носенко - письменник поміркованих світоглядних позицій - у досліджуваних літературних віршованих казках пояснював існування хабарництва природними нахилами людини до негативних учинків (казка «Кумедійщик»). За етико-функціональною типологією літературні віршовані казки належать до жанрового різновиду сатиричної казки «пасквільного» спрямування.

У розділі 3 «Жанрова динаміка української літературної казки у творчості О.Бодянського» досліджується один з аспектів художньої спадщини цього непересічного митця.

У підрозділі 3.1. «Генеза ідіостилю О. Бодянського-казкаря в контексті культурного процесу» розкрито критерії становлення художньо-творчої позиції даного автора як творця нового жанрового різновиду літературної віршованої казки. Констатовано гетерогенність факторів формування творчих потенцій О.Бодянського як поета-казкаря. Серед літературних чинників виокремлюємо: виникнення та розвиток в українській літературі 30-х років романтизму з його протистоянням до бурлескних традицій; утвердження романтичною естетикою самоцінності жанротворчої функції народної казки; вершинні етапи розвитку російської віршованої літературної казки. До особистих факторів відносимо: народна казка як постійний предмет його зацікавлення і як особистості, і як фольклориста; творчі інтереси як літературного критика та поета-перекладача.

Реферований підрозділ 3.2. «Еволюція літературної віршованої казки у творчості О.Бодянського» містить аналіз своєрідності текстів казок письменника. Перша казка збірки «Казка про царів сад та живую сопілочку» має епіграф, висловлений пареміографічною одиницею, який готує читача до адекватного сприймання його етичного змісту. У дисертації детально простежено усі змістові та сюжетно-композиційні особливості фольклорної праформи. Авторський індивідуальний підхід до тексту виявився вже у виборі зачину казки та визначенні системи її образів, де представлено власну систему героїв - царя та царицю (що не суперечить сталій традиції народної казки) і традиційний казковий мотив їх бездітності. Змістове поле експозиції казки, яка розширюється, переходить у простір змалювання життя сім'ї в конкретно-буттєвих реаліях. Як відомо, народна казка схематично передає емоційні стани своїх героїв. У авторській казці О. Бодянського вони виникають відразу ж завдяки вживанню у її тексті емотивно-образної лексеми «біднії», яка спотерігається і в народних ліричних піснях, і в голосіннях. Виникає фрагментарна співдія «жанр у жанрі», неможлива у фольклорному творі. У тексті з'являється емоційне нюансування героїв, вияви тривожного очікування біди і співчуття самого автора до своїх персонажів, які потрапили у незвичайну для себе життєву ситуацію. Напруженість подій зростає з кожним новим епізодом. Віщун передбачає цареві і цариці їхнє непривабливе майбутнє: один із синів буде дурнем. Передчуття біди на початку казки починає справджуватись, виникає типово романтичне схиляння перед фатумом.

Подальші сюжетні колізії казки - це змалювання конкретних життєвих обставин зростання трьох братів, етнографічно-достовірні картини життя заможних верств населення України. Естетизація побуту героїв казки поєднує в її структурі традиції І. Котляревського як обсерватора народного життя України і творчої манери Г. Квітки-Основ'яненка. Увага автора до змалювання саме буденних форм українського народу - це ознака естетики просвітницького реалізму. Опис побуту третього сина-дурня, поданий у типовому народноказковому ключі - через змалювання його дій і вчинків, набирає відштовхувальних, неадекватних формам народної казки про героя-дурня, але він не контрарний із загальними народноказковими традиціями зображення і співвідноситься з естетикою потворного в письменників-романтиків. Повною протилежністю до цього епізоду казки постає її наступний власне авторський сегмент: яскравий мажорний опис розкішного українського саду, який був місцем усамітнення царя, котрий інколи брав із собою й царицю.

Змалювання саду вражає красою зображення, що досягається використанням народнопісенних засобів. Митець милується красою природи рідної України. Органічним є входження в структуру казки мотиву фантастичного саду як місця не просто усамітнення героїв, їх відчуження від світу реального, сповненого буттєвої суєтності і непривабливості. Тут спостерігається матеріалізація його змалювання в аспекті романтичної теми «омріяного острова» - ідилічного клаптика землі, де існує гармонія людських взаємин, людини й природи. Констатуємо: в казці мотив відчуження героїв не набирає форми повного їх розриву із людським суспільством, що є ознакою преромантичної естетики. Основні образні рівні змалювання саду - ідилія стосунків чоловіка і жінки в ньому, місце розкоші, краси та насолоди - це архетиповий світ першочасів, сфера сакрального, асоціація з біблійним Едемським садом.

О. Бодянський отримав духовну освіту, був глибоко обізнаний зі Святим Письмом. Уходження його мотивів у творчість є органічним, гармонійним, вони стають складовою духовного світу казки. Поєднання народноказкових і біблійно-міфологічних компонентів створили в тексті атмосферу магістральну для подальшого композиційного розвитку. З'являється психологічна мотивація вчинків і дій героїв, які вже не узагальнені типи, а конкретні людські характери з власним світом цінностей. У традиційний сюжетний хід казки входить авторський мотивний новотвір, відсутній у народній казці - матеріальна винагорода царя переможцеві дикого кабана, що руйнує сад. За логікою народної та літературної казок О. Бодянського цією людиною стає син-дурень. Напруга, особливий драматизм сюжетної колізії посилюється власне авторською ініціативою - уведенням у композицію літературної казки епізоду сну брата-переможця, відсутнього в народному претексті, як засобу розкриття альтруїзму і благородства героя. Тепер проблема вибору старшого брата, який знайшов і вбитого кабана, і сплячого переможця, а значить, майбутнього власника винагороди батька-царя, набирає форми глибокої моральної психологічної колізії. Фіксуємо типово романтичний спосіб уведення в художній твір образу обставин непізнаних, непередбачуваних, сфокусованих на змалювання атмосфери боротьби добра і зла в душах героїв казки. Розвиток сюжету відбувається доцентрово до ключової події твору: що переважить у душі старшого брата - зло чи добро, святість патріархально-родинних стосунків чи всевладдя матеріальних чинників.

Інтерес до сутнісних рис людини, хоч і прихованих до певного часу, акцентуація моменту їх виявлення - характерна ознака романтизму. Епізод братовбивства в літературній казці О. Бодянського, ідентичний епізоду народної казки, засвідчив перемогу зла в душі вбивці. Опис страшної сцени - вербально стислий, трагічно лаконічний. Відмінності авторської мотиваційної наповненості вчинку старшого брата від пояснення його дій у народній казці наштовхують на думку, що знову не лише фольклорний претекст став складовою художнього світу казки О. Бодянського. Відзначаємо, що такий ракурс бачення проблеми знову приводить до Біблії, до подій старозавітних часів та його мотиву Каїн-Авель, братовбивства як одного з найтяжчих земних гріхів.

Письменник виводить проблематику своєї казки в метапростір одвічних філософських питань про сутність і сенс людського життя, про вічну боротьбу добра та зла в душі людини. Це дає можливість класифікувати казку як різновид філософських літературних казок. Подальший розвиток сюжету літературних віршованих казок О. Бодянського ідентичний народноказковому сюжету. Органічно в її конструкцію в цих епізодах долучаються етнографічні описи. Фінальні сцени твору, залишаючись у фабульній основі ідентичними народній казці в художньо-образному їх змалюванні, характеризуються вживанням літературних засобів зображення. У тексті знову виникає емоційна атмосфера тривожного очікування, передчуття біди, характерні для романтичних творів. Стиль розв'язки (викриття убивці) надзвичайно експресивний, імпульсивний, емоційний; змалювання його рухів набирає відверто-негативного, уїдливо-зневажливого, украй зниженого змалювання, більш характерного для бурлескного стилю. О. Бодянський на відміну від народної казки завершує свій твір сценою смерті брата-вбивці, що є ознакою новелістичного принципу концентрування художнього матеріалу. Автор повчає, але повчає художньо: й концептуально розбудованим сюжетом народної казки, й змалюванням внутрішнього світу характерних героїв, й органічним «уживленням» авторських переживань, що відповідає жанрово-атрибутивним рисам поеми. Авторська інтерпретація народноказкового джерела даного тексту надає йому жанрового статусу літературної казки за фольклорними мотивами Проведений у дисертації текстуальний аналіз казок О. Бодянського «Казка про дурня та його коня» та «Казка про малесенького Йвася, змію, дочку її Олесю та задніх гусенят» дає право також віднести ці твори до даного жанрового різновиду літературних казок.

ВИСНОВКИ

Жанр літературної казки, його різновиди та модифікації мають потужний генологічний потенціал, що дає можливість для заглиблення у форми їхньої реалізації в конкретні періоди розвитку художньої літератури. Звернувшись до українського мистецтва слова 10-30-х років ХІХ століття, зауважимо, що письменство цього часу заактивізувало процес формування нових жанрових моделей, зокрема віршованої літературної казки, котра є жанрово-стильовою модифікацією жанру літературної казки, генотип якої - народноказковий текст. Стаючи предметом усвідомленої мистецької рецепції письменника, народна казка набуває статусу писемної фіксації і стає трансформованою геноодиницею творення художньої дійсності власне літературними засобами. Домінування літературної форми уснооповідного народного жанру виникає з активізацією у структурі імперсонального образного тексту індивідуально-творчих виражально-зображальних засобів. Уже суб'єктивно-образна організація її художнього світу спрямовується на розкриття власне авторських та конкретно-історичних суспільних ідеалів. Літературна казка у процесі свого історичного становлення пройшла етап передісторії жанру (функціонування народноказкових елементів у інших жанрах письменства, фольклористична казка) і період формування своїх основних жанрових різновидів (художній переказ народної казки, літературна казка за фольклорними мотивами та власне авторська літературна казка з оригінальною сюжетно-образною системою). Матриця літературної казки знаходиться в постійному розвитку, її дослідник розглядає не статичні жанрові утворення, а активно рухомі, що зумовлені своєрідністю форм взаємодії народноказкових і авторсько-творчих елементів у її архітектоніці. Літературна віршована казка як жанрово-стильова модифікація характеризується змістовними і формальними характеристиками. Стаючи формою вираження авторських ідеалів, вона звертається до фантастичності та розважальності народної казки, елемент правдоподібності також присутній у її художньому світі. Органічним змістоорієнтовним компонентом є її дидактичність. Формально організаційними виступають версифікаційні ознаки - ритм, рима, якими зумовлені не лише мелодика, а й емоційність твору. Структура казки характеризується обов'язковою присутністю власне авторських художніх елементів - ліричних відступів, найрізноманітніших описів, художньої деталі, змалювання емоційного нюансування своїх героїв, їх внутрішнього світу тощо.

Синтезуючи основні складники жанрової матриці даної геноодиниці, вважаємо, що досліджуваний жанр - це авторський віршований епічний твір, різновид метажанру літературної казки, заснований на фольклорних чи літературних джерелах або цілком оригінальний твір, переважно фантастичний, чародійний, у якому змальовуються неймовірні пригоди вигаданих або народноказкових героїв. Симбіоз літературних і фольклорних складників літературної віршованої казки, побудований на ефективних принципах їхньої співдії, урівноважує оригінальність даної геноодиниці; при цьому співвіднесеність з фольклорною жанровою традицією забезпечує організацію твору як цілого. Превалюючою ознакою жанрової матриці народної казки є синтез перманентного аксіологічного компонента її композиції (боротьба добра зі злом) з максимально традиційною, відносно усталеною системою зображально-виражальних засобів. Ці особливості поетично-художньої структури зумовлюють органічне входження народної казки як образної форми колективної художньої свідомості в естетичний простір індивідуально-рефлексійної творчості.

Функціонування народної казки в лонгітюдному процесі української давньої літератури як передісторії виникнення літературної віршованої казки початку ХІХ ст. характеризується константністю, стійкістю, еволюційною змінністю форм використання, але й естетичною одновекторною спрямованістю в конфесійних і світських жанрах цього періоду лише як засобу піднесення їх образно-сугестивного впливу на реципієнта; жанротворчим домінантом їх виникнення і формування народна казка не виступила. Генетична закоріненість народної казки в політеїстичний язичницький простір зумовила відношення до цьогго жанру в давній літературі лише як до живої художньої традиції. Такий естетичний факт викликав відсутність належних образно-питомих традицій даного фольклорного жанру в ХVII - ХVIIІ ст. для виникнення літературної віршованої казки на народноказковій основі. Першопричиною виникнення зазначеного жанру у творчості П. Білецького-Носенка стають творчі традиції І. Котляревського як автора поеми «Енеїда» в переформатуванні інонаціонального літературного твору в оригінальний жанр нової української літератури з актуальністю її проблематики.

Домінантною основою творчого процесу формування жанрової матриці літературних віршованих казок у П. Білецького-Носенка стає літературна переробка інонаціональних літературних казкових джерел та вітчизняних фольклорних фантастичних матеріалів. «Пам'ять жанру» літературної казки, її постійна генетична закоріненість у фольклорний претекст як основа текстуального аналізу казки «Три бажання» даного автора (створена на основі казок Ж. де Лафонтена та О. Сумарокова) в порівнянні з сюжетною канвою її народноказкового генотипу дала можливість виокремити основні образні авторські засоби та прийоми українського митця у створенні власного художнього світу. Літературна віршована казка на відміну від народноказкового джерела починається авторським вступом; у тексті виникають асинхронні часові параметри зображення життя її героїв, створені автором; казка розширюється ментальними описами та художньою деталізацією, конкретизацією змальованого у виразному національно-етнографічному плані; автор надає типовим героям казки характерологічних національних рис та розширює персонажну систему введенням вітчизняних демонологічних образів; панівний стиль зображення - бурлескно-травестійний. Творчий почерк П. Білецького-Носенка в казці ідентичний художнім традиціям І. Котляревського в поемі «Енеїда». Художній світ уже авторської казки набирає виразного національно-локального та реалістичного спрямування і стає формою втілення дидактично-повчальної авторської тези про роль праці у житті людини. Виникає оригінальна повчально-розважальна літературна віршована казка з виразною дидактичною спрямованістю, художній алгоритм творення, яка простежується і в казках «Навісная», «Вовкулака», «Мильнії баньки» та інших. У творах « Урок панам», « Пан Писар», « Невозможноє, чого сам біс не здужа зробить», «Кумедійщик» відбувається чітка авторська переорієнтація письменницьких художніх новотворів на зображення не ментально-буттєвих характеристик українського суспільства, а соціально-громадських. Зображення певних сегментів цих казок у знижено-бурлескному стилі, створення образів набирають негативної констатуючої тональності живописання з яскравим викривальним первнем розкриття таких негативних явищ, як хабарництва та казнокрадства чиновників, сваволі панівних верств населення. Це дає право класифікувати зазначені казки як сатиричні індивідуального («пасквільного») спрямування.