Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

УДК 821. 161. 2 : 82-2

ДРАМАТУРГІЯ ЛЮДМИЛИ СТАРИЦЬКОЇ-ЧЕРНЯХІВСЬКОЇ: КОНФЛІКТИ І ХАРАКТЕРИ

10.01.01 - українська література

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Процюк Любов Богданівна

Івано-Франківськ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української літератури Інституту філології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Хороб Степан Іванович, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, завідувач кафедри української літератури, директор Інституту філології.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Панченко Володимир Євгенович, Національний університет “Києво-Могилянська академія”, професор кафедри літератури та іноземних мов;

кандидат філологічних наук, доцент Михида Сергій Павлович, Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, доцент кафедри української літератури.

Захист відбудеться 26 червня 2009 р. о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 20. 051.07 у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника за адресою 76025, Івано-Франківськ, вул. Т. Шевченка, 79.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (76025, Івано-Франківськ, вул Т. Шевченка, 79).

Автореферат розісланий 25 травня 2009 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Р. В. Піхманець



АНОТАЦІЯ

Процюк Л. Б. Драматургія Людмили Старицької-Черняхівської: конфлікти і характери. - Рукопис. старицька поетика конфлікт

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 - українська література. - Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника. - Івано-Франківськ, 2009.

У дисертації аналізуються конфлікти, характери і особливості характеротворення в драматургії Л. Старицької-Черняхівської. З'ясовано основні риси світогляду митця, своєрідність поетики й стилю у взаємозв'язку з системою ідеологічних настанов, імплікованих в її текстах. На підставі цього обґрунтовано органічну спорідненість творчості драматурга з практикою національної нарації перших десятиліть XX ст.

Конфлікти у драмах розглянуто відповідно до двох типів конфліктів у художніх творах (субстанціонального і конфлікту-казусу). Також при аналізі кожної драми враховано рівень співвіднесення внутрішніх і зовнішніх конфліктних частин, виведено їхню спільну структуру. Конфлікт досліджується з урахуванням моделюючого, проблемно-тематичного, сюжетно-подієвого, конструктивно-технологічного, образно-структурного, процесуально-творчого аспектів.

Персонажі, стрижневою рисою яких є національна самосвідомість, трактуються крізь призму їх взаємодії з історією. Саме національна свідомість розглядається як необхідна умова цілісності та твердого морального етосу характерів, їхньої динамічності й активності на тлі пасивного загалу. Драматург художньо моделює механізм впливу на масу сильної харизматичної особистості (“Гетьман Дорошенко”, “Іван Мазепа”). Відтак, у дисертації доводиться модерністський характер візії історичного процесу та його суб'єкта в творчості Л. Старицької-Черняхівської.

У соціальній драматургії, яка легітимізувала тему інтелігенції, досліджується економні й гнучкі засоби характеротворення (діалог, монолог, риторичний інструментарій, точні стилізації, лексичне багатство, своєрідність композиції і психологічної мотивації вчинків героїв), з допомогою яких Л. Старицька-Черняхівська показує причини втрати особистістю автентичного життя й розпаду цілісності особистості, механізми її самоомани й маскування в міщанській сімейній атмосфері.

Аналіз засвідчує небуденність естетичних пошуків драматурга, майстерність у творенні глибоких, яскраво індивідуалізованих характерів, виявляє модерністські риси націєцентричної естетики письменниці і дає підстави для перегляду місця її творчості в українському літературному процесі.

Ключові слова: конфлікт, характер, характеротворення, національна свідомість.



АННОТАЦИЯ

Процюк Л. Б. Драматургия Людмилы Старицкой-Черняховской: конфликты и характеры. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 - украинская литература. - Прикарпатский национальный университет имени Василия Стефаника. - Ивано-Франковск, 2009.

В диссертации исследуются конфликты, образы и особенности создания характеров в драматургии Л. Старицкой-Черняховской. Выделены основные черты мировоззрения писательницы, своеобразие поэтики и стиля во взаимосвязи с системой идеологических доктрин, имплицированных в ее текстах. В связи с этим делаются выводы об органичном родстве творчества драматурга и литературного процесса первых десятилетий XX века.

Конфликт в драмах исследуется соответственно двум его разновидностям в художественном произведении (субстанциональный и конфликт-казус), также учтено соотношение внутренней и внешней его частей. Взято к сведению моделирующий, проблемно-тематический, сюжетно-событийный, конструктивно-технологический, образно-структурный, процессуально-творческий аспекты.

Персонажи, главной чертой которых является национальное самосознание, рассматриваются сквозь призму их взаимодействия с историей. Именно национальное сознание объясняется как необходимое условие целостности и жесткого морального этоса характеров, их динамичности и активности на фоне пассивной общественности, наделенной этнической и религиозной идентичностью. Драматург художественно моделирует механизм влияния на массы сильной харизматической личности (“Гетман Дорошенко”, “Иван Мазепа”). Исходя из этого, в диссертации обоснован модернистский характер визии историческою процесса и его субъекта в творчестве Л. Старицкой-Черняховской.

В пьесах с античными сюжетами (“Сапфо”, “Аппий Клавдий”) исторический материал полностью подчинен индивидуальной авторской визии. На этом основании Старицкую-Черняховскую можно считать предшественницей драматургии Леси Украинки.

Анализируя социальную драму, акцентируем на легитимизации темы интеллигенции в национальной литературе. Исследуются экономные и гибкие средства создания характеров (диалог, монолог, риторический инструментарий, точные стилизации, лексическое богатство, своеобразие композиции и психологической мотивации поступков героев), при помощи которых Л. Старицкая-Черняховская объясняет причины раскола личностной целостности, механизмы самообмана и приспособленчества в мещанской семейной атмосфере.

Предметом внимания стала и гендерная специфика драматургии (“Сапфо”, “Крылья”). Писательница сублимирует и сводит конфликт маскулинного и феминного к традиционному противоречию общего и личного. Впрочем, в диссертации доказано, что в указанных пьесах есть признаки, свидетельствующие, возможно, и вопреки желанию автора, о кризисе старой эстетики, так как уже сам факт внимания и апологетики потребностей интимного счастья женщины, репрессированной системой социальных обязанностей, является значительным и актуальным.

Особое внимание уделено речевым особенностям пьес. Следуя традициям романтизма, Старицкая-Черняховская именно речь считает одним из основных атрибутов национальной идентичности, демонстрируя в своих пьесах настоящее речевое богатство.

Драматургия Старицкой-Черняховской объясняется не только как место действия, но и как место речи. Часто речь приобретает большего значения, чем поступки героев, становится важным средством создания характеров. Хотя это речевое богатство не уподобляется уровню модернистской металингвистической рефлексии или самостоятельной литературной игры, а остается исключительно средством создания характеров и идеологическим аргументом, то есть сохраняет свою утилитарную природу, нормативную для реалистического дискурса.

Анализ свидетельствует о неординарности эстетических поисков драматурга, мастерстве в создании глубоких, ярко индивидуализированных характеров, выявляет модернистские черты нациоцентрической эстетики писательницы и обосновывает пересмотр роли ее творчества в украинском литературном каноне.

Ключевые слова: конфликт, характер, создание характеров, национальное сознание.



SUMMERY

Protsjuk Lyubov B. Lyudmyla Starytska-Chernyakhivska's drama works: conflicts and characters. - Manuscript.

The dissertation for a candidate degree in philology studies. - Specialty 10.10.01. - Ukrainian Literature. - Prycarpathian national university named after Vasyl Stefanik, Ivano-Frankivsk, 2009.

The paper provides insight into the conflict, characters, and peculiarities of character-building in Lyudmyla Starytska-Chernyakhivska's drama works. The main features of the writer's world-outlook and specificity of her poetics are pointed out, the system or ideological imperatives, implicated in her texts, is reconstructed, which allows to demonstrate organic integrity of her creative works with the practice of national narration at the beginning of XX century.

The conflict in dramas is investigated according to two versions of the conflict in literature (substancional and conflict-incident), internal and external its parts are also undertakes in attention, is removed general structure of the conflicts for a number of the plays.

The characters, which main feature is the national self-consciousness, are explained through a prism of their connection with a history. The national consciousness is considered as a necessary condition of integrity and rigid moral ethos of characters, their dynamic and activity on a background of a passive public allocated ethnic and religious identity. The playwright creates the model of influence and weight of the strong charismatic person (“Hetman Doroshenko”, “Ivan Mazepa”). Proceeding from this, in the dissertation is proved the modernistic specify of meaning the history process and its subject in the -plays.

The analysis of a social drama tells us about the first attempt in Ukrainian drama to write about the theme of intelligence in the national literature. The economical and flexible repertoire of means of creation of characters (dialogue, monologue, rhetorical toolkit, exact stylisation, lexical riches, originality of a composition and psychological motivation of acts of the heroes) is investigated, through which L. Starytska-Chernyakhivska explains the reasons of loss by the person of authentic life and destruction of integrity, mechanisms of self-deception and adaptation in a petty-bourgeois family atmosphere.

The analysis testifies about original aesthetic searches of the playwright, skill in creation of deep, brightly individualized characters, reveals modernistic features of aesthetics the writer and proves reconsideration of a role of her creativity in the Ukrainian literary canon.

Key words: conflict, character, creation of characters, national consciousness.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Одним із завдань сучасного українського літературознавства є вивчення багатогранної синкретичної художньої спадщини перших десятиліть XX століття. Тож моделювання цілісної картини тогочасного літературного процесу годі уявити без пильного дослідження творчості як знаних письменників, так і менш відомих авторів, що також відображає провідні тенденції розвитку національного письменства тієї доби.

До них належить Людмила Старицька-Черняхівська (1868 - 1941), чий драматичний доробок і дотепер залишається маловивченим. П'єси цієї авторки завдяки їхнім ідейно-художнім особливостям, національній проблематиці та ориґінальному потрактуванню конфліктів і специфікою добору персонажів та розкриттю їх характерів належать до беззаперечних здобутків української драматургії початку XX ст.

Дослідивши конфлікти та вивчивши принципи характеротворення в драмах Л. Старицької-Черняхівської, доходимо до узагальнення про безсумнівну органічність її п'єс у контексті тогочасної літературної доби. Відтак безпідставним видається нам іґнорування творів цього драматурга деякими сучасними літературознавцями, що було зумовлене передовсім ідеологічними чинниками.

Людмила Старицька-Черняхівська не мала адекватної критичної рецепції своєї творчості. У літературних часописах початку ХХ ст. критика обмежилася нечисленними відгуками С. Єфремова, М. Вороного, М. Драй-Хмари, а також ідеологічно заанґажованими оцінками радянських літературознавців. У 30-х - першій половині 50-х років у зв'язку з вульгарно-соціологічною фетишизацією літератури її творчість було винесено за межі наукового аналізу й вилучено з історії української літератури.

Після окремих спроб залучення драматургії письменниці до загальних координат літературного процесу доби, який спостерігаємо в першій половині 50-х - 60-х років минулого століття, вже у двох наступних десятиліттях маємо повторне відторгнення доробку Л. Старицької-Черняхівської від основного корпусу української літератури. Лише наприкінці XX ст. надруковані частини оригінальних п'єс авторки і зроблені перші спроби їхньої об'єктивної оцінки з погляду літературознавства і театрознавства.

Варто зазначити, що драматургія Л. Старицької-Черняхівської була об'єктом пильного зацікавлення в середовищі української наукової діаспори. Так, 1958 та 1959 років у Нью-Йорку було перевидано її п'єси “Останній сніп” та “Іван Мазепа”. У 1952 році в Парижі опубліковано дослідження Н. Полонської-Василенко “Остання п'єса Л. М. Старицької-Черняхівської”, в якому йшлося про драму “Красный петух”. Принагідні згадки про драматичні твори Л. Старицької-Черняхівської знаходимо у “Книзі спостережень” Є. Маланюка .

Уже без ідеологічної заангажованості розглядають доробок письменниці сучасні науковці. Так, О. Олійник, дещо недооцінюючи, на наш погляд, самодостатності творчого досвіду письменниці, все ж констатує органічність її драматургії у тогочасному літературному контексті. Ця думка є суголосною міркуванням Т. Гундорової й Н. Шумило. І. Чернова простежує еволюцію проблематики драматургії Л. Старицької-Черняхівської й з'ясовує особливості поетики її творів. В. Швець об'єктом своєї уваги обирає історичну драматургію Л. Старицької-Черняхівської. Цінним для істориків літератури є також дослідження Л. Барабана.

Окремо слід відзначити внесок у вивчення творчої спадщини Л. Старицької-Черняхівської письменника і літературознавця Ю. Хорунжого, чиїми зусиллями перевидано частину літературного доробку письменниці.

Отже, п'єси Л. Старицької-Черняхівської як історико-літературне явище заслуговують спеціального синтетичного дослідження, що відобразить її оригінальну драматургічну естетику і поетику в контексті вітчизняного письменства перших десятиліть XX ст. та водночас призведе до адекватного та глибшого розуміння закономірностей розвитку тогочасної драми. При цьому необхідно враховувати поліфункціональність конфлікту як засобу художнього відображення реальності, вияву авторської специфіки, рушія драматичного сюжету та способу розкриття характерів п'єси та інших її особливостей.

Потребою синтетичного аналізу доробку Л. Старицької-Черняхівської у контексті літератури кінця ХІХ - початку ХХ ст. та створенням цілісної картини розвитку тогочасної української драматургії, невід'ємною складовою якої є п'єси письменниці, зумовлена актуальність дисертаційного дослідження.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконане в руслі наукової проблематики кафедри української літератури Інституту філології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника “Актуальні проблеми сучасного українського літературознавства: українська література в європейському контексті, розвиток західноукраїнського літературного процесу кінця ХІХ - початку ХХ ст. (художні традиції і тенденції)” (номер державної реєстрації 0106U002244). Тема дисертації затверджена Вченою радою Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (протокол № 7 від 30 березня 2004 року), її схвалено на засіданні Бюро науково-координаційної ради з проблеми “Класична спадщина та сучасна художня література” при Інституті літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України (протокол № 2 від 25 травня 2004 року).

Метою запропонованого дисертаційного дослідження є аналіз драматичного конфлікту та специфіки засобів характеротворення, за допомогою яких письменниця розгортає художні світи своїх драм і досягає панорамної репрезентації української людини в історичному процесі.

Мета роботи передбачає виконання низки завдань:

- осмислити критичну рецепцію драматургічного доробку авторки задля повнішого розуміння закономірностей художньої еволюції української п'єси;

- окреслити світоглядно-ідеологічне підґрунтя драматургічного мислення письменниці;

- простежити особливості функціонування категорій конфлікту і характеру в драматургії Л. Старицької-Черняхівської;

- обґрунтувати органічну невід'ємність драматургічної творчості Л. Старицької-Черняхівської в контексті українського літературного процесу межі століть;

- розкрити своєрідність історичної драматургії авторки, особливості конфліктних розгалужень та засобів характеротворення у цих творах;

- дослідити особливості конфлікту та самобутність характерів соціально-психологічної п'єси Л. Старицької-Черняхівською у площині творчого досвіду і здобутків тогочасної соціально-психологічної драми;

- висвітлити естетичну самоцінність практики інсценізацій Л. Старицькою-Черняхівської творів інших авторів для потреб сцени, ступінь відходу від попереднього задуму в цих довільних авторських інтерпретаціях.

Об'єктом наукової роботи є драматичні твори Л. Старицької-Черняхівської, що увійшли до книги вибраних п'єс письменниці, упорядкованої Ю. Хорунжим, а також знайдені нами в архівах та приватних бібліотеках (Н. Шумило, Ю. Хорунжого) ще не перевидані драми авторки. Вибір цього об'єкта пояснюється недооцінкою як дорадянською, так і радянською вульгарно-соціологічною критикою значення драматургічної спадщини письменниці в історії української літератури.

Предметом наукового дослідження є виявлення особливостей системи конфліктів, характерів та поетики характеротворення, а також своєрідності індивідуального авторського стилю, які розглядаються в річищі націєтворчих інтенцій реалістичного й ранньомодерністичного дискурсів.

Джерельну базу дисертації складають драматичні твори Л. Стариць кої-Черняхівської, а також її літературно-критичні статті, прозові твори, листи, дослідження життя й творчості письменниці науковцями України та діаспори. З метою поглибленого вивчення цієї теми дисертанткою опрацьовані архівні матеріали, тогочасні журнали й газети (“Літературно-науковий вістник”, “Рада”, “Життє і слово”, “Україна” та інші)

Теоретико-методологічною основою дисертації стали студії з питань драматичного конфлікту та характеротворення в драматургії вітчизняних і зарубіжних науковців (І. Франка, О. Анікста, В. Гуменюка, Л. Дем'янівської, В. Івашківа, Н. Кузякіної, Н. Малютіної, З. Мороза Л. Мороз, С. Михиди, В. Панченка, М. Полякова, Т. Свербілової, М. Сулими, С. Хороба, В. Халізєва та ін.). В основу інтерпретації покладено гегелівське трактування конфлікту й характеру, принцип багатофункціональності художнього конфлікту, сформульований А. Погрібним, що передбачає моделюючий, проблемно-теоретичний, сюжетно-подієвий, конструктивно-технологічний, образно-структурний, процесуально-творчий аспекти; загальноестетичні ідеї М. Бахтіна (передовсім щодо “риторики вчинку” і образу героя) та Б. Шоу (поняття “нової” драми, ібсенівська драма), настанови рецептивної поетики (В. Ізер, Г. Р. Яусс) про експлікацію комунікативної структури тексту як способу взаємодії горизонтів сподівань автора й читача. З метою аналізу ідеологічної складової творчості драматурга використано ідеї представників класичної й сучасної націології (О. Кульчицького, В. Яніва, Б. Андерсона, Е. Сміта).

Методами дослідження є культурно-історичний (аналіз художнього освоєння драматургом певних історичних реалій), психологічний та психоаналітичний (дослідження внутрішнього світу персонажів та мотивація їхніх вчинків проявами підсвідомого), контекстуальний і типологічний (з'ясування місця творчості авторки в тогочасному літературному процесі) та герменевтичний (власне розуміння і тлумачення текстів драм). У роботі частково залучається біографічний метод задля отримання і врахування різнопланових даних про природу і специфіку художнього мислення драматурга.

Наукова новизна дослідження. Робота є одним з перших ґрунтовних досліджень системи конфліктів і характерів у п'єсах Л. Старицької-Черняхівської у контексті української драми ХХ ст. Аналізується конфлікт, проблематичний зріз та особливості авторської концепції характеротворення. У дисертації узагальнюється рецепція творчості письменниці; пропонується реінтерпретувати її доробок в українському літературному каноні з огляду на тогочасну громадянсько-етичну заанґажованість та достатньо високий рівень естетичної культури драматурга.

Теоретичне значення дисертаційного дослідження зумовлюється тим, що вивчення творчості Л. Старицької-Черняхівської дає змогу більш повно схарактеризувати шляхи розвитку вітчизняної драматургії початку ХХ ст., а особливості вибудови конфлікту та характерів розширюють уявлення про природу чільних складників вітчизняної драматургії раннього модернізму.

Практичне значення дисертації полягає в можливості її використання у літературознавчих дослідженнях, присвячених драмі як роду та виду літератури й мистецтва, специфіці української драматургії кінця ХІХ - початку ХХ ст., поетиці характеротворення в драматичному творі, при складанні навчальних планів на факультетах гуманітарного профілю, під час розробки програм для курсів з історії української літератури.

Особистий внесок здобувача. У дисертації висловлено особисті спостереження авторки над темою “Драматургія Людмили Старицької-Черняхівської: конфлікти і характери.

Апробація результатів дисертації здійснювалася під час участі автора на всеукраїнських науково-теоретичних конференціях у Києві (1996, 1997, 2009 роки). Дисертаційне дослідження обговорене на засіданнях кафедри української літератури Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (протокол №5 від 18 грудня 2008 року). За темою роботи виголошено доповіді на щорічних наукових конференціях Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Матеріали, що висвітлюють найголовніші положення дисертації, викладені у дванадцяти одноосібних статтях, дев'ять з яких вміщені у фахових виданнях.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаної літератури, який нараховує 248 позицій. Загальний обсяг дисертації 214 сторінок комп'ютерного набору. Основний текст складає 189 сторінок.

ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сформульовано мету і завдання дисертації, визначено предмет та об'єкт дослідження, його теоретико-методологічну базу, розкрито новизну та практичну цінність одержаних результатів та наведено відомості про їх апробацію.

У першому розділі “Конфлікти й характери історичної драматургії Людмили Старицької-Черняхівської” аналізуються ключові риси естетики письменниці й система ідеологічних настанов, що пронизують її творчість, надаючи їй націоцентричної скерованості. Особливості характеротворення у п'єсах Л. Старицької-Черняхівської розглянуто крізь призму трансформацій, яких зазнавала традиційна драма під впливом модерністських тенденцій. Дисертантка аналізує п'єси “Гетьман Дорошенко”, “Останній сніп”, “Іван Мазепа”, “Сапфо” та “Аппій Клавдій”.

У першому підрозділі “Драми з української історії: між дидактичністю та пошуком сильного героя” дисертантка розглядає вузлові конфлікти, й характери історичних драм авторки з урахуванням націєтворчих інтенцій як реалістичного, так і модерністських художніх напрямів.

Саме в націєтворчій перспективі відбувалось переосмислення історії українською літературою початку XX ст. загалом і драматургією Л. Старицької-Черняхівської зосібна. Письменниця намагається не творити ілюстративних характерів задля схематизації певної ідеї. Витворюючи цілісні характери гетьманів Дорошенка й Мазепи, авторка вдається до пафосу й апологетизації сильної волі та етичної послідовності.

Однією із концептуальних п'єс у драматургічному доробку Л. Старицької-Черняхівської є “Іван Мазепа”. Тут у поліфонії сюжетних ходів зображено тріумф і трагедію гетьмана Мазепи. На час його написання художні інтерпретації неоднозначної постаті українського гетьмана склали вже літературну традицію, до якої непросто було додати елемент новизни. Л. Старицька-Черняхівська зверталася не тільки до літературної традиції, а й до історіографічних джерел, тому в п'єсі не використані штампи творення авантюрного образу Мазепи. Гетьман постає зрілим чоловіком, політиком зі сформованими поглядами на майбутнє України.

Аналізуючи комплекс засобів характеротворення, зосереджено увагу на мовних особливостях п'єс, які визначаються й узгоджуються із загальною естетично-ідеологічною концепцією. Л. Старицька-Черняхівська саме в мові вбачає одну зі стрижневих ознак ідентичності, тож розширення мовних обріїв письменства цілком передбачається загальною інтенцією націєтворення. Драма Старицької-Черняхівської - не лише місце дії, а й місце мови, слова набувають не меншого ідейного значення, аніж вчинки героїв, і є вагомим засобом характеротворення.

В одноактній п'єсі “Останній сніп” Л. Старицька-Черняхівська зображає добу розпаду козацької України. Проблематика цієї драми базується на протистоянні двох типів світовідчуття: національного й антинаціонального, тобто, з одного боку, націленого на збереження родинного, а отже, й традиційно українського трибу життя, а, з іншого,- позначеного плазуванням і копіюванням російських звичаїв, моди, а отже, і ментальності.

Отож, у проаналізованих драмах наявний субстанціональний конфлікт, сутність якого полягає в суперечності стану життя і залежності його від історії, а сам він виступає рисою світопорядку й свідченням його дисгармонії. Звернення до козацької доби й виведення в текстах образів відомих гетьманів сприяло створенню повноцінних характерів, адже їх виявлення можливе лише за умови їхньої участі у певній вагомій події, що впливає на внутрішній світ дійових осіб.

У другому підрозділі “П'єси Людмили Старицької-Черняхівської із давньогрецької та давньориської історії” проаналізовано персонажі й особливості характеротворення в драмах на античні теми. Історичний матеріал у цих творах цілком підпорядковано авторській концепції. У запропонованій письменницею ревізії історії відчувається характерний для модернізму пошук іманентної субстанції замість фіксації зовнішнього - форм, подій, вчинків дійових осіб.

Так, у п'єсі “Сапфо” Л. Старицька-Черняхівська порушує низку гострих морально-етичних проблем. Духовні потреби жінки наштовхуються на суспільний опір, міщанські уявлення про її призначення. Втім, конфлікт між фемінним і маскулінним не набирає тут рис ґендерного протистояння. Його радше переведено в площину загальнолюдського. Якщо в попередніх драматичних творах опозиція герой - натовп виникає внаслідок непримиренності їхніх поглядів, своєрідного суперництва, то тут конфлікт суто особистісний. Він виникає не через тотальне несприйняття натовпу, а внаслідок його любові. Тобто зовнішньої неузгодженості немає, відсутня яскраво оприявнена зовнішня частина конфлікту. Домінуючими є почуття, переживання, тобто емоційний пласт, відтворення якого є важчим, ніж фіксація зовнішньої подієвості.

Тема народу й вождя, юрби й сильної особистості визначає конфлікт у драматичному творі Л. Старицької-Черняхівської “Аппій Клавдій”. Протистояння амбіцій, переконань персоналізується в особах Аппія Клавдія та Іцілія. Конфлікт цієї п'єси складається з таких елементів: проблема лідера і його взаємодія зі спільнотою, його суспільне й особисте життя, осмислення свого призначення і співвіднесення з реальним станом речей. До цього комплексу додається ще один, який можемо назвати стрижневим конфліктом, а саме - зіткнення двох протилежних поглядів на майбутнє римської держави й суспільства.

Попри використання в драмі традиційного композиційного прийому любовного трикутника, Л. Старицькій-Черняхівській вдається майстерно індивідуалізувати характери. З перших сцен твору герої виступають як повнокровні живі постаті, суперечності між поглядами та вчинками яких не тільки рухають дією й конфліктом драми, а й підсилюють індивідуальність кожного з персонажів. Утім, необережне використання мелодраматичних ефектів наприкінці твору дещо знижує його естетичну цінність. Можна констатувати, що драма ідей тут перемогла драму характерів. Антиімперська та антитиранічна тенденція в останній дії твору домінує над засобами характеротворення.

Конфліктність цих п'єс передбачає два плани - суспільно-політичну й любовну колізії. Домінуючим є перший план (за винятком твору “Сапфо”), оскільки об'єктом зображення є сильна постать у гостроконфліктній ситуації. У драмах “Гетьман Дорошенко”, “Іван Мазепа”, “Аппій Клавдій” конфлікт передбачає зіткнення сильного лідера й соціуму, умовну поразку лідера, вирішення шляху створення ідеальної держави, зіткнення в межах любовного трикутника. Як правило, його розв'язання відбувається на користь позитивного героя. Щоправда, у драмі “Гетьман Дорошенко” змальовується зрада коханої, але знову ж таки для того, щоб поглибити конфлікт між лідером і соціумом. Любовна лінія досягає свого розвитку лише сюжетно, не спираючись на психологізм. Осібно стоїть одноактівка “Останній сніп”, де інтимна лінія відсутня, та драматична дія “Сапфо”, у якій любовна колізія стає головною, а конфлікт можна віднести до конфліктів-казусів, які розв'язуються волею окремих людей.

Усі засоби характеротворення (монологи, діалоги, індивідуалізоване мовлення, елементи портретного зображення) в драматичних творах організовано так, щоб досягти ключової (в розумінні авторки) мети драми - “величного пафосу” людського протистояння з силою історії, що значно перевищує людські можливості. Націєтворчий складник такого дискурсу реалізувався як через репрезентацію етично привабливого національного героя, цілісного харизматичного характеру й ідентифікацію реципієнта з цим образом, так і через дещо деіндивідуалізовані патетично-дидактичні звернення й монологи протагоністів, скеровані не так до інших персонажів, скільки безпосередньо до глядача.

Зважаючи на те, що конфлікт є багатоплановим і багаторівневим явищем, простежено закономірність домінування того чи іншого аспекту у його відтворенні . Так, “Гетьман Дорошенко”, “Іван Мазепа” - п'єси, конфлікт у яких розглядається з урахуванням моделюючого, процесуально-творчого (бо ж вбачаємо намагання якомога точнішого дотримання історичної правди) аспектів. Можна говорити про домінування конструктивно-технологічного (історія як первісний каркас), сюжетно-подієвого (чітко виписаний сюжет) та образно-структурного (конфлікт реалізується не тільки на рівні сюжету, а й на рівні характерів і засобів творення драми) аспектів. Мета - витворення сильної постаті українця з реальної історичної особи. Конфлікт в “Останньому снопі” розглянуто найперше з проблемно-тематичної позиції, адже він розгортається навколо націєтворчої ідеї. Водночас самі характери набувають символічного трактування і є носіями певних ідеологем.

П'єси “Сапфо” та “Аппій Клавдій” ми не розглядали у моделюючому та процесуально-творчому ракурсах, оскільки для них основним є виведення різнопланових характерів, а не чітке дотримання історичної правди. Так, у “Сапфо” конфлікт розгортається на образному рівні (Сапфо), не маючи серйозного сюжетного підґрунтя, а відтак не йдеться й про чітку реалізацію проблемно-тематичного задуму: опозиція митець - соціум. У конфлікті “Аппія Клавдія” домінують проблемно-тематичний та сюжетно-подієвий аспекти, однак він не реалізується на всіх текстових рівнях.

Аналізовані історичні п'єси Людмили Старицької-Черняхівської засвідчують небуденність естетичних пошуків драматурга, її намагання відірватися від узвичаєних тенденцій в українській драматургії кінця ХІХ - початку ХХ століття.

Другий розділ “Ідейно-художні особливості соціальних п'єс та інсценізацій Людмили Старицької-Черняхівської” присвячено аналізу соціальних драм авторки, а також інсценізацій, що, як і її історичні твори, були відповіддю на виклики часу. Відтак саме така драма з її жанровими можливостями й умовностями видавалась письменниці найбільш адекватною духові доби. Проаналізовано драми “Крила”, “Муки українського слова”, “Напередодні”, “Вертеп”, “Милость Божа”, “Розбійник Кармелюк”.

У першому підрозділі “Конфлікт і специфіка характеротворення в соціальних п'єсах” простежено проблематику, характери й засоби характеротворення в соціально-психологічних драмах з урахуванням їх національної заангажованості. Свою драму “Крила” письменниця визначає як “буденну драму”, що конкретизує спектр можливих різночитань. Авторка прагнула внести пожвавлення в доволі одноманітний дискурс української драми. Звідси й дійові особи п'єси - письменники, оперні співаки, лікарі, вчені, громадські діячі. Таким чином, Л. Старицька-Черняхівська однією з перших моделювала в драмах образи тогочасної української інтелігенції.

У цьому творі домінує внутрішня дія, що реалізується за допомогою дискусії. Конфлікт можна назвати не випадковим, а типовим на той час - становище жінки в суспільстві та її спроба поєднати мистецтво з родинним побутом. Сюжетно-конфліктна подієвість драми розвивається, переходячи від абстрагованих суперечок у русло змалювання конкретних стосунків, почуттів між головними героями драми. Письменниця змальовує долю мистецьки обдарованої жінки, її екзистенційну приреченість на етичну двоїстість. Л. Старицька-Черняхівська аналізує причини втрати творчою особистістю автентичного життя й цілісності, механізми самоомани й маскування у міщанській сімейній атмосфері.

У невеличкій п'єсі “Муки українського слова” авторка саркастично висміює духовну і мовну обмеженість, вузьку “українофільську” скерованість діяльності деяких громадських організацій, що ставали об'єктивним гальмом для росту і розвитку громадських об'єднань. Це не драма у звичному розумінні, адже в ній відсутній драматичний конфлікт. Твір побудований на діалогах, що становлять собою прокламації тих чи інших ідей без сюжетного руху. Письменниця брала до уваги тогочасну суспільно-культурну ситуацію, і вибір такої теми зрозумілий, як і впровадження у текст відповідної дискусії у формі реплік персонажів, щоб прилаштувати її до сценічних потреб. Однак ця тема не переросла в драматичний твір, внаслідок відсутності яскравих персонажів, через діалоги яких дія і конфлікт знайшли б своє вираження.

Твором, де полеміка та дія відносно співіснують, став етюд “Напередодні”. Спостерігаємо цікаве поєднання дії та діалогу, при цьому реальної дії немає. Реципієнт розуміє, що вона існує за лаштунками, а дискусії героїв є її причинами і наслідками. Задум “Напередодні” передбачав більший вплив текстових кодів на реципієнта, тому авторка вдалася до суперечки, що точилася між героями, але адресована була безпосередньо реципієнтові, який, опинившись в іншому просторово-часовому континуумі, несвідомо ставав співучасником тієї чи іншої діалогової ситуації.

У другому підрозділі “Художні особливості п'єс-інсценізацій та переробок” дисертантка простежує конфлікти та особливості характеротворення в драматичних творах на запозичені сюжети. У маловідомій сатиричній п'єсі “Вертеп” письменниця використовує елементи поетики традиційної вертепної драми, широко вдаючись до політичних алюзій на тогочасну добу. Цю міні-п'єсу можна назвати політичною сатирою, адже під вертепними строями замасковані тодішні імперські політичні діячі. Символічна лук'янівська тюрма уособлює тоталітарність російського уряду.

Щодо конфлікту, то він практично відсутній, адже показ героїв у дії ще не забезпечує його гостроти. Це пояснюється надмірною зосередженістю не на виявах неузгодженостей життя, з'ясування їх причин, а на демонстрації тогочасних суспільних верств і політичної верхівки. Також ці герої подані не через учинки, дію, а через мову, тобто діалоги. Персонажі відомі реципієнтові ще до початку драми, він сам може дати їм характеристику, тотожну з драматичним дійством. Унаслідок того, що прототипами дійових осіб стають реальні історичні постаті, яким змінено лише імена, обрані герої не стають характерами, адже немає їхнього внутрішнього розвитку чи деградації. Водночас реципієнт здогадується, про кого йдеться завдяки мові персонажів. Тримовність додає своєрідного колориту вертепній стилізації.

Інсценізація “Милость Божа” має цікаву і несподівану композицію “п'єси в п'єсі” - дія в ній відбувається одночасно у двох історичних планах: перший - 1728 рік в Україні, другий - під час Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького (1648-1657). Ідеологічний конфлікт увиразнюється суперечністю інтимного характеру.

Зіставляючи два періоди історії України, Л. Старицька-Черняхівська шукала підґрунтя для історичного оптимізму, прославляючи Богдана Хмельницького і Данила Апостола. Твір порушує важливі проблеми української історії, зіставлення українського, російського та польського менталітетів. Звернення Л. Старицької-Черняхівської до стилю бароко є типовим для її творчості.

Порівнюючи роман М. Старицького “Разбойник Кармелюк” та однойменну інсценізацію Л. Старицької-Черняхівської, написану українською мовою, дисертантка вказує на низку розбіжностей у підході до концептуальних проблем, покладених в основу художніх інтерпретацій селянського повстання під проводом Устима Кармелюка.

Щодо конфлікту, то, на відміну від роману, можемо говорити про конфлікт-казус, оскільки головну увагу авторка зосереджує не на загальній дисгармонії, а на суперечностях, що залежать від волі окремих людей. Зовнішня частина конфлікту - загальне незадоволення кріпаччиною - є лише мотиваційним компонентом внутрішньої зміни героїв, причиною розгортання локальних суперечностей. Саме тому письменниця уникає зображення сутичок чи бійок, обмежуючись лише переліком перемог Кармелюка. Її цікавить не перебіг боїв або пригодницький елемент, а те, як ці події впливають на внутрішній світ героїв. Ці зміни, а не лише зовнішні обставини, починають керувати діями персонажів і визначати їхню долю. Це драма, яка моделює певний тип стосунків між людьми, коли подібні обставини по-різному впливають на кожного зосібна.

В одноактівках “Напередодні” та “Муки українського слова” дискусія витіснила і сюжет, і характери, і конфлікт, адже дія в них зводиться лише до прокламацій та проголошення ідей, які не втілюються в драматичну дію. Достатньою мірою в них розроблено лише моделюючий (художній конфлікт як відтворення життєвого конфлікту) і проблемно-тематичний (конфлікт як основа ідейно-тематичної скерованості автора) аспекти, що передбачали докладну фіксацію певних реалій та ідей. Водночас відсутність інших аспектів спричинила недостатню розвиненість конфлікту, який практично відсутній на сюжетно-образному рівні. Немає розвитку ні сюжетного, ні характерологічного, оскільки йдеться лише про бажання задекларувати ті чи інші ідеї, що мали б бути не головними, а лише підтверджувати, мотивувати вчинки персонажів.

Загалом, інсценізації і переробки Л. Старицької-Черняхівської свідчили не лише про ще одну грань її таланту, а й про нові можливості ідейно-естетичних пошуків в українській драматургії кінця XIX - початку XX ст. А всі аналізовані в розділі твори засвідчують, що письменниця вдавалася до різних драматичних структур, що зумовлювали витворення неоднорідних, почасти абсолютно не схожих конфліктних ситуацій, а також виведення характерів із відтворенням їхнього складного і динамічного внутрішнього світу.

У Висновках узагальнено результати дослідження, основну увагу в якому приділено з'ясуванню особливостей моделювання конфлікту, художньої своєрідності характерів та характеротворення в драматургії Л. Старицької-Черняхівської у світлі націєцентричних інтенцій реалістичного та ранньомодерністського дискурсів української літератури початку XX ст.

Результати дослідження можна звести до таких положень:

1. Твори Л. Старицької-Черняхівської засвідчують небуденність естетичних пошуків драматурга в доборі тем, вирішенні їхньої проблематики, глибину характерів, різноманітність і гнучкість засобів характеротворення. Майстерне володіння діалогом, вишуканий і багатий риторичний інструментарій монологів, точні мовні стилізації, що дають змогу індивідуалізувати персонажів, психологічно мотивовані вчинки героїв, які складаються в струнку, завершену фабулу, уможливили створення повнокровних людських характерів.

2. Історичній драматургії Л. Старицької-Черняхівської були притаманні сюжети з домінуванням зовнішньої дії, яка мала стати втіленням загальнолюдських і моральних приписів. У соціальних чи соціально-психологічних п'єсах дія як така відходить на другий план, оскільки розвиток сюжету відбувається безпосередньо через дискусії персонажів. Для них важливі не самі вчинки, а з'ясування їх причин і наслідків. В історичній драматургії створена стійка конфліктна ситуація, а саме - прагнення національної ідентифікації, одвічна проблема відступництва й зради, конфлікт між лідером і масами, особисті проблеми персонажів. Попри різну тематику і характери, вбачаємо типове для цих п'єс моделювання конфлікту, що передбачає висвітлення зазначених вище аспектів. Увага драматурга зосереджується на психології лідера, людини, що є носієм національних цінностей.

3. Письменниця також створила невеличкі історичні драми, як-от етюд на одну дію “Останній сніп” та “Сапфо”. В “Останньому снопі”, на відміну від традиційних історичних драматичних творів, чіткіше простежується родинна лінія, значна увага зосереджується на внутрішній частині конфлікту. Водночас відтворено взаємодію героя та історії, вплив історичних подій на долю окремих індивідів. Окрім того, п'єса “Сапфо” порушує проблему світосприйняття митця.

4. Драма “Крила”, також присвячена проблемі екзистенції митця, є соціально-психологічним твором, зразком “нової” драми. Сам конфлікт постає із зіткнення ідеалів, а не певних зовнішніх ситуацій, тому в ході дискусії він мотивується, поглиблюється, а кожен із персонажів лише пропонує шляхи його вирішення. Драматург використовувала дискусію і в “Муках українського слова”, і в “Напередодні”. Проте у зазначених вище творах конфлікт і характери не отримали належного розвитку, що зумовлено надмірним захопленням дискусією й відсутністю сюжетного руху.

5. Якщо в історичній драматургії Л. Старицької-Черняхівської суспільство відтворено в процесі історичного розвитку, то в її соціальних п'єсах історичний аспект не береться до уваги. Їх мета - зображення не факту, а ставлення до нього дійових осіб. Відтак зовнішня фабула не є активом драми. Конфлікт не має суттєвого історико-політичного забарвлення і в інсценізації “Розбійник Кармелюк”, оскільки авторку цікавить не повстання як факт історії, а те, як під час нього змінювалися характери, тобто деформування свідомості під тиском певних зовнішніх і внутрішніх чинників.

6. П'єса “Милость Божа” засвідчила не лише глибоке знання письменницею барокового літературного стилю, а й актуальне національно-політичне спрямування цієї п'єси у п'єсі. Складною є структура твору, адже він об'єднує три драми (зовнішня і внутрішні), які мають різні конфлікти й характери (одні з них перегукуються з давньою драмою, інші є власне авторськими), а герої задіяні у них паралельно.

Як бачимо, Л. Старицька-Черняхівська намагалася вийти за межі узвичаєних тенденцій у тогочасній українській драматургії. Її твори, хоча й не завжди рівноцінні художньо, все ж стали помітним явищем в українському письменстві початку XX ст.



ОПУБЛІКОВАНІ ПРАЦІ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Процюк Л. Квітка у вінку славетних. Деякі штрихи творчого доробку Людмили Старицької-Черняхівської / Л. Б. Процюк // Українська мова та література. - 1996. - № 7. - С. 5-6.

2. Процюк Л. Конфлікт і герої у драмі Людмили Старицької-Черняхівської “Гетьман Дорошенко” / Л. Б. Процюк // Вісник Прикарпатського університету. - Філологія. / [редкол. : В. Г. Матвіїшин та ін.] - Івано-Франківськ : Плай, 1997. - Випуск ІІ. - С. 186-191.

3. Процюк Л. “На новий шлях звертаю з роздоріжжя...” (образ Петра Дорошенка в драмі Людмили Старицької-Черняхівської “Гетьман Дорошенко”) / Л. Б. Процюк // Перевал. - 1997. - № 1. - С. 141-146.

4. Процюк Л. “Аппій Клавдій” Людмили Старицької-Черняхівської / Л. Б. Процюк // Слово і час. - 1998. - № 4-5. - С. 74-77.

5. Процюк Л. Конфлікт і герої у п'єсі Людмили Старицької-Черняхівської “Милость Божа” / Л. Б. Процюк // Вісник Прикарпатського університету. - Філологія / [редкол. : В. Г. Матвіїшин та ін.]. - Івано-Франківськ : Плай, 1999. - Випуск IV - С. 180-185.

6. Процюк Л. Особливість конфлікту драматичної дії “Сапфо” Людмили Старицької-Черняхівської / Л. Б. Процюк // Слово і час. - 2005. - № 11. - С. 75-80.

7. Процюк Л. П'єси Людмили Старицької-Черняхівської “Муки українського слова” i “Напередодні”: специфіка конфлікту і характеротворення / Л. Б. Процюк // Вісник Черкаського університету. - Серія: Філологічні науки / [редкол. : В. В. Масненко та ін.]. - Черкаси, 2006. - Випуск 95. - С. 49-58.

8. Процюк Л. Історична драматургія Людмили Старицької-Черняхівської (особливості конфлікту та засоби характеротворення) / Л. Б. Процюк // Вісник Черкаського університету. - Серія: Філологічні науки / [редкол : В. В. Масненко та ін.]. - Черкаси, 2007. - Випуск 108. - С. 82-93.

9. Процюк Л. Особливості поетики конфлікту у соціально-психологічній драмі Л. Старицької-Черняхівської / Л. Б. Процюк // Вісник Прикарпатського університету : Філологія (літературознавство) / [редкол. : В. Г. Матвіїшин (голова) та ін.]. - Івано-Франківськ. Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2008. - Випуск XVII-XVIII. - С. 23-27.

ДОДАТКОВІ СТАТТІ

1. Процюк Л. Драма “Іван Мазепа” Людмили Старицької-Черняхівської: проблематика і характери / Л. Процюк // Сівач духовності : збірник спогадів, статей, матеріалів, присвячений професору Володимирові Полєку. - Івано-Франківськ : Плай, 2002. - С. 273-283.

2. Процюк Л. “Розбійник Кармелюк”: трансформація епічного мислення / Л. Процюк // Перевал. - 2005. - № 3. - С. 186-192.

3. Процюк Л. Трудівниця / Л. Б. Процюк // Літературна Україна. - 2008. - № 37 (25 вересня). - С. 1, 6.

Размещено на Allbest.ru

...