Екзистенціальна модель світу в драматургії Лесі Українки

Базові концепти осмислення людського буття в драмах Л. Українки, пов’язані з ключовими категоріями філософії екзистенціалізму. Характеристика проблем особистісного вибору в драматичних поемах авторки. Трактування екзистенціалу любові в творах письменниці.

Рубрика Литература
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 26.08.2015
Размер файла 60,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНА МОДЕЛЬ СВІТУ В ДРАМАТУРГІЇ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

Спеціальність 10.01.01 - українська література

КУЗЬМА ОКСАНА ЮРІЇВНА

Івано-Франківськ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української літератури Ужгородського національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

ГОЛОМБ Лідія Григорівна,

Ужгородський національний університет,

професор кафедри української літератури.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

МЕЙЗЕРСЬКА Тетяна Северинівна,

Південноукраїнський державний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського,

професор кафедри української філології.

кандидат філологічних наук, доцент

ОНУФРІЄНКО Олена Петрівна,

завідувач кафедри української мови, літератури та культури факультету

лінгвістики Національного технічного університету України „КПІ”.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Драматургія Лесі Українки виявляє потужний філософський потенціал художнього мислення письменниці. Творчі шукання видатного українського драматурга йшли в руслі оновлення та поглиблення ідейно-художнього змісту національного письменства. Разом із тим вони засвідчили органічний зв'язок філософської антропології Лесі Українки з європейською філософією ХІХ - ХХ століть, зокрема з її екзистенціальними орієнтаціями.

Ідеї, які лягли в основу екзистенціальної філософії, знайшли своє відображення і в творчості українських мислителів, письменників, зокрема Г. Сковороди, М. Гоголя, Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка, В. Винниченка, В. Стефаника, В. Підмогильного, М. Хвильового, Є. Плужника, Т. Осьмачки, В. Стуса, В. Шевчука. Сучасні дослідники правомірно наголошують на особливому зв'язку екзистенціалізму з характером вітчизняної філософської думки. Українська ментальність, за спостереженням Н. Михайловської, - сприятливий ґрунт для розвитку й формування екзистенційно-кордоцентричного типу філософування.

Творчість Лесі Українки базується на українських ментально-світоглядних підвалинах, тому екзистенційно-кордоцентричний тип філософування - основа її художньої системи. Специфіка філософського дискурсу Лесі Українки зумовлена потужним морально-етичним, гуманістичним потенціалом її творчості, яка звернена до аналізу актуальних екзистенційно-антропологічних проблем.

Актуальність теми дисертації зумовлена відсутністю в українському літературознавстві системного дослідження драматургії Лесі Українки в ракурсі понять екзистенціальної філософії. Такий теоретично-концептуальний кут зору дозволяє по-новому осмислити філософські засади творів письменниці, розкрити органічний зв'язок її творчості з екзистенціальними орієнтаціями української літератури кінця ХІХ - початку ХХ століть.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в руслі наукової проблематики, над якою працює кафедра української літератури Ужгородського національного університету („Розвиток української літератури західного регіону та української діаспори в загальнонаціональному і світовому контексті”).

Мета роботи - проаналізувати драматургію Лесі Українки крізь призму ідей філософії екзистенціалізму.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

– з'ясувати зміст екзистенційної спрямованості драматургії та філософського дискурсу Лесі Українки;

– актуалізувати зв'язок екзистенційного дискурсу творів письменниці з традиціями вітчизняного екзистенційного філософування та розвитком екзистенціалізму як одного з найвизначніших філософських напрямків у світовій культурі;

– розкрити базові концепти осмислення людського буття в драмах авторки, пов'язані з ключовими категоріями філософії екзистенціалізму;

– простежити проблему національного буття в творах Лесі Українки у розрізі центральних домінант екзистенційного філософування (проблема свободи, мотив неволі, полону, межова ситуація);

– охарактеризувати проблему особистісного вибору в драматичних поемах авторки;

– дослідити трактування екзистенціалу любові в творах письменниці;

– простежити проблему „митець і суспільство” в ракурсі основних понять екзистенціальної філософії;

– розглянути реалізацію „традиційних” тем та сюжетів у драмах Лесі Українки крізь призму концептуальних категорій екзистенціалізму;

– виявити новаторство авторки у засвоєнні оригінальної тематики, проблематики, пов'язаної з екзистенційним філософуванням в європейській літературі кінця ХІХ - ХХ століття.

Об'єктом дисертаційного дослідження є драматургія (прозова і поетична) Лесі Українки, а предметом - екзистенційна проблематика творів письменниці.

Теоретико-методологічну базу дисертації складають основні положення праць провідних українських та зарубіжних учених-літературознавців з проблем літературного процесу кінця ХІХ - початку ХХ століття (І. Франко, М. Євшан, М. Зеров, В. Агеєва, І. Бетко, Н. Зборовська, Т. Гундорова, М. Моклиця, С. Павличко, С. Хороб), з питань світоглядно-філософських засад творчості Лесі Українки (Л. Демська, А. Криловець, Н. Колошук, М. Кудрявцев, Л. Мороз, А. Матющенко, Н. Малютіна, Н. Михайловська, О. Онуфрієнко, А. Паньков і Т. Мейзерська, О. Рисак), з проблем міфопоетики (Я. Поліщук, Л. Скупейко, О. Турган, Я. Голосовкер). Філософським підґрунтям роботи стали теоретичні праці та художні твори чільних мислителів-екзистенціалістів С. К'єркегора, М. Унамуно, К. Ясперса, М. Гайдеґґера, М. Бердяєва, Х. Ортеги-і-Гасета, Ж.-П. Сартра, А. Камю, Н. Аббаньяно, О. Ф. Больнова, І. Леппа.

Основним в дисертації є метод екзистенціальної інтерпретації тексту. Він базується на ключових позиціях філософії екзистенціалізму і передбачає пошук та аналіз у драмах Лесі Українки системи екзистенційних модусів (способів людського існування), чи екзистенціалів (абсурд, відчуження, істина, свобода, страх, совість, страждання, самотність, бунт, ненависть, ворожість, відчай, тривога, надія, смерть, самогубство). Ця система модусів не є однорідною, оскільки кожен із мислителів-екзистенціалістів займався розробкою окремих екзистенціалів, тому в процесі аналізу відзначається, чий підхід до трактування тієї чи іншої філософської категорії береться до уваги.

Для поглибленого дослідження смислових пластів художнього тексту застосовуються психоаналітичний та герменевтичний методи. Типологічний метод використовується для зіставлення драм Лесі Українки із творами не тільки українських митців доби модернізму, але й зарубіжних письменників-екзистенціалістів. Трактування екзистенційної проблематики окремих драм („Кассандра”, „Камінний господар”, „Лісова пісня”) вимагає застосування міфопоетичного підходу до аналізу тексту. Для простеження джерел, специфіки екзистенційного мислення Лесі Українки необхідними є естетико-функціональний, біографічний, феміністичний методи.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше:

– здійснено цілісне системне дослідження драматургії Лесі Українки крізь призму ідей філософії екзистенціалізму;

– концептуалізовано теоретико-методологічні засади екзистенціальної інтерпретації художнього тексту;

– доведено зв'язок художньої філософії письменниці з екзистенціальними орієнтаціями українського письменства ХІХ - початку ХХ століття;

– актуалізовано тезу про неоромантичні джерела екзистенційного мислення Лесі Українки;

– подано концептуальний аналіз екзистенціалів у драмах авторки.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Здійснене дисертаційне дослідження дає можливість системно осмислити філософський дискурс Лесі Українки у зв'язку з базовими положеннями екзистенціальної філософії, простежити на прикладі драм авторки специфіку розвитку української модерної літератури, що орієнтувалася на європейські філософсько-світоглядні засади і засвоювала кращі традиції світового письменства.

Практичне значення роботи полягає в можливості використання одержаних результатів дослідження під час читання нормативних курсів та спецкурсів з історії української літератури у вузі; при написанні студентами курсових та дипломних робіт із питань розвитку української літератури кінця ХІХ - початку ХХ століття; у шкільній практиці для проведення уроків, присвячених вивченню творчості Лесі Українки; при підготовці наукових праць про екзистенційну проблематику творчої спадщини Лесі Українки та інших українських письменників.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри української літератури Ужгородського національного університету. Деякі тематичні аспекти дисертаційної роботи та практичні результати дослідження висвітлювалися у формі доповідей, виголошених на Всеукраїнських науково-теоретичних конференціях „Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 2004, 2006), “Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця” (Київ, 2006), VІІ та VІІІ Міжнародних наукових конференціях молодих учених (Київ, 2004, 2005), Міжнародних наукових конференціях „Українська література в загальноєвропейському контексті” (Ужгород, 2005), „Леся Українка і європейська культура” (Луцьк, 2006), “Пушкінсько-декабристська доба в історико-культурному контесті” (Херсон, 2005), Міжнародному театральному симпозіумі „Література - Театр - Суспільство” (Херсон, 2005) та щорічних підсумкових науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Ужгородського національного університету (2004, 2005, 2006, 2007).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 9 наукових статей. Матеріали 7 статей розміщені у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Обсяг дисертації - 230 сторінок, з них 195 сторінок основного тексту. Список літератури містить 355 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, її актуальність, формулюється мета і завдання дисертації, визначаються основні методи дослідження, його предмет і об'єкт, висвітлюється зв'язок дисертації з науковими програмами і планами, вказуються наукова новизна, теоретична та практична цінність отриманих результатів.

У першому розділі роботи Теоретико-методологічні засади вивчення драматургії Лесі Українки з позицій філософії екзистенціалізму” здійснено огляд науково-критичної літератури з проблем дисертації. Відзначено, що системне дослідження творів українських письменників крізь призму ідей екзистенціальної філософії почалося тільки в 90-х роках ХХ століття. Зауважено, що проблеми, які актуалізує ця філософія і які знайшли художнє осмислення в драматургії Лесі Українки, аналізувалися і попередніми дослідниками, щоправда, в інших інтепретаційних полях. Не втратили своєї цінності й сьогодні ґрунтовні розвідки блискучих критиків 20-30-х рр. ХХ ст. (М. Зерова, М. Драй-Хмари, А. Ніковського, Б. Якубського, П. Филиповича, Є. Ненадкевича), дослідження діаспорних учених (Ю. Бойка, З. Ґеник-Березовської, П. Одарченка, В. Смирніва, Ю. Шереха). Не позбавлені конструктивних моментів і праці радянських дослідників (Г. Аврахова, О. Бабишкіна, Н. Кузякіної, О. Ставицького, Н. Яценко).

До аналізу творів Лесі Українки першими застосували поняття екзистенціальної філософії дослідниці А. Стебельська та Л. Залеська-Онишкевич. У своїх статтях вони наголосили на особливому звязку філософських дискурсів української авторки та європейських письменників-екзистенціалістів. Важливим кроком у вивченні екзистенціальної проблематики драм Лесі Українки стали праці сучасних науковців Л. Демської, А. Криловця, Н. Малютіної, Н. Михайловської, О. Онуфрієнко, А. Панькова і Т. Мейзерської. Сучасний стан вивчення творчості Лесі Українки попри поліваріантність її наукових осмислень виявляє потребу в більш детальному дослідженні драматургії письменниці в ракурсі понять екзистенціальної філософії, у цілісному трактуванні філософського змісту творів у його зв'язках із поетикою, формою художнього вираження ідей авторки.

Складність досліджуваної проблеми виявляється в тому, що в сучасному літературознавстві ще немає чітко розробленої методології інтерпретації художнього твору з позицій філософії екзистенціалізму. Хоча дослідники активно вживають терміни „екзистенція”, „екзистенційний”, „екзистенціальний”, вони не завжди розмежовують ці поняття, вважаючи їх синонімічними. У розділі наголошено, що дисертація - не тільки послідовний аналіз ключових категорій екзистенціалізму в драматургії Лесі Українки, але й спроба концептуалізувати теоретико-методологічні засади екзистенціальної інтерпретації художнього тексту.

У другому розділі роботи Проблема національного буття в екзистенційних шуканнях Лесі Українки” увагу зосереджено на аналізі модусів національного існування в драмах „Вавилонський полон”, „На руїнах”, „В дому роботи, в країні неволі”, „В катакомбах”, „Осіння казка”, „Бояриня”, „Кассандра”. Проблема національного буття в названих творах розв'язується за допомогою схеми “від екзистенції - до національної онтології”. Леся Українка представила різні моделі людського існування, будуючи їх на основі античних, старозаповітних, середньовічних тем, а також тем з української історії. Вона актуалізує індивідуально-буттєвий момент, наголошуючи на тій думці, що саме від внутрішніх спонук, духовної конституції людини залежить доля нації. Екзистенційний дискурс проаналізованих творів тісно переплітається з неоромантичною концепцією людини у творах письменниці.

У першому підрозділі „Пошуки виходу в ситуації національної неволі (драматичні поеми “Вавилонський полон”, “На руїнах”, “В дому роботи, в країні неволі”)” досліджено проблему буття нації в ситуації неволі, яка в аналізованих творах розв'язується на біблійному матеріалі. Біблійний код співвідносимо з національно-екзистенційним розкодуванням, в якому визначається глибинний сенс свободи як важливої філософської категорії. Тут наголошується на історіософських орієнтаціях художньої свідомості письменниці, для якої осмислення історичних подій (чи то у світовому, чи в національному масштабах) було необхідним для розбудови її індивідуально-авторської картини світу. Драматичні поеми “Вавилонський полон”, “На руїнах”, “В дому роботи, в країні неволі” окреслюють парадигму буття нації в межовій ситуації.

У драмі “Вавилонський полон” Леся Укранка моделює двовимірну дійсність, в якій образи-персонажі, час і місце дії мають подвійне трактування:. Актуальна (явна) дія у творі пов'язана із зображенням трагічного епізоду в житті єврейського народу (події часів “вавилонського полону”). У підтексті (приховане трактування) прочитується ідея боротьби українців за звільнення з концептуальним мотивом - мотивом митця “в умовах заблокованої культури” (Ліна Костенко). Варто наголосити, що схожа модель у відтворенні дійсності пізніше знайшла художню реалізацію і в творчій спадщині європейських письменників-екзистенціалістів, зокрема у п'єсі Ж.-П.Сартра “Мухи” (1942) та в романі А.Камю “Чума” (1947), у підтексті яких виявляються виразні натяки на важливі події з життя французької суспільності.

Характер головного героя твору поданий в еволюції. Елеазар, усвідомивши свою екзистенцію як екзистенцію співця-пророка поневоленого народу, прагне підвести до усвідомлення свободи як необхідної умови буття нації і своїх співвітчизників. Важливу роль у відтворенні картини національного існування відіграють три пісні Елеазара. Їх можна назвати своєрідною моделлю нищення нації. Втрата правиці (символ поразки на полі бою) - початок руйнівних процесів у національному бутті. Втрата виноградника (посягання ворогів на дім, майно) - їх розвиток аж до кульмінаційного моменту - втрати мови, духовної основи буття кожного народу. На екзистенційному рівні втрата мови у третій пісні Елеазара позначає і втрату сокровенного сенсу буття нації, стає запереченням екзистенції, яка втрачає можливість не те що самоздійснення, а й загалом самого існування.

У драматичній поемі “На руїнах” межовою ситуацією, як і у “Вавилонському полоні”, є ситуація неволі. Кризовий стан, у якому опинилися євреї, викликає в них відчай. Екзистенціал відчаю у творі моделює парадигму „пасеїстичного” національного характеру. Відчай паралізує у бранців волю до життя. Будителем волелюбних поривань у душах євреїв виступає пророчиця Тірца. В образі Тірци актуалізується сильне особистісне начало. Це тип людини вольового чину, що усвідомлює свою ідентичність як нерозривно пов'язану з буттям нації. Якщо постать Елеазара зображується у виразній еволюції, то пророчиця Тірца - це сформований тип людського характеру. Усвідомивши свій патріотичний обов'язок, героїня прагне своїм пророчим словом підтримати зневірених людей. Як і герой драми “Вавилонський полон”, Тірца - неоромантичний персонаж, оскільки прагне до свого рівня піднести й знедолених, духовно виснажених роками неволі співвітчизників.

У драматичному діалозі “В дому роботи, в країні неволі” Леся Українка продовжує осмислення теми національної неволі. Екзистенційний бунт Раба-гебрея має національне коріння, він передусім пов'язаний із підневільним становищем єврейського народу. Звідси - деструктивний вплив неволі на духовну поставу людини, руйнування її автентичності. Порушуючи в драмі проблему національного буття, Леся Українка модифікує її мотивом співіснування двох народів, один із яких є пануючим, а інший - поневоленим. Авторка утверджує думку про те, що мирне співбуття можливе тільки в контексті конструктивного діалогу, у взаємному визнанні права на свободу один одного.

У другому підрозділі «Проблема свободи в драматичних поемах Лесі Українки „В катакомбах”, „Осіння казка”, „Бояриня”» тему національного буття розглянуто на прикладі модусів індивідуального буття.

Ускладнена семантика драми “В катакомбах” прочитується в контексті двох основних змістових парадигм: античної і християнської. Для мистецьких осягнень поетеси характерне поєднання протилежних культурницьких міфів, що в своєму синтезі моделюють нову онтологію. Так, у драмі “В катакомбах” образно-змістовий дискурс обертається в колі ранньохристиянської проблематики. Уже в такому розумінні вловлюється глибинний підтекст драми: якщо це проблематика, пов'язана з етапом раннього християнства, вірніше його зародження й поступового утвердження, то очевидним є її зв'язок з античністю, добою, що завершувалася, відходила. І тут проглядає характерна риса творчої манери Лесі Українки: звертатися до переломних епох у розвитку людства, зображуючи окрему особистість в екзистенційній ситуації “на межі”.

Розробка подієвого плану драми базується на основі дихотомічних одиниць, які на рівні образної семантики аналізованого тексту репрезентують постаті Неофіта-раба та Єпископа, а також образи-символи Христа і Прометея. Втім дихотомічність загальної структури драми зумовлює й екзистенційний вибір “або-або”, вибір із двох, причому вибір на індивідуальному рівні, здійснений Неофітом-рабом, проектується у сферу загальнолюдського (шлях людства - або антична, або християнська модель буття). Неофіт-раб, опинившись у ситуації вибору, відкидає шлях Христа (духовна гармонія, ідеал любові, милосердя, терпимості, добра) і прямує шляхом Прометея (богоборча парадигма, екзистенційний бунт). Прометеївська тема у творі - органічна складова його екзистенційного дискурсу - визначальна тим, що вона артикулює концепцію вольової особистості, людини героїчного чину в мистецькій спадщині Лесі Українки. Неофіт-раб генетично споріднений з такими персонажами драматургії авторки, як Грішниця, Міріам, Тірца, Елеазар.

Колізії волі в ракурсі понять античної і християнської світоглядних систем не вичерпують трактування екзистенційної проблеми свободи в драматургії Лесі Українки. У фантастичній драмі “Осіння казка” ця проблема осмислюється на іншому художньому рівні, в просторі її символістських інтерпретацій. У розв'язанні проблеми свободи у драмі вихідною тезою стали мудрі слова “чарівника-віщуна”: „Хто визволиться сам, той буде вільний, / Хто визволить кого, в неволю візьме”. У цих словах утілено основний постулат філософії екзистенціалізму. Концепт волі як конституюючої ознаки духовного буття людини є важливим елементом екзистенційного дискурсу художніх текстів Лесі Українки, зокрема драми “Осіння казка”. Устами Лицаря авторка говорить не стільки про свободу, скільки про ситуацію її вибору (тут “виринає” інший екзистенціальний постулат - вибір автентичного / неавтентичного існування). Два шляхи, накреслені в драмі, утворюють модель активного та пасивного способів визволення. Людина сильна і спроможна до боротьби тоді, коли має міцну волю до життя, сповнена віри в себе. У буттєвій ситуації Лицаря письменниця зображує шлях втрати волі до життя, свободи, власної самості. Персонаж не доріс до справжнього індивідуально-особистісного вибору. Мабуть, у цьому і є трагедія душі людини, яка, маючи всі шанси зберегти себе як духовно вільну особистість, не знаходить у собі сили опиратися неволі. Деструктивний вплив неволі на душу Лицаря якнайповніше виявляється в той момент, коли він відмовляється від подальшої боротьби. В образі Лицаря виявляються риси характеру екзистенціального героя. У творчості письменників-екзистенціалістів прикметним типом людського характеру є тип людини зневіреної, яка перебуває у відчаї і не бачить рятунку, виходу з важкої ситуації. Головним моментом у творі є не стільки досягнення свободи, скільки зображення процесу активізації внутрішніх сил людини на її здобуття. В екзистенційному вимірі твору важливу роль відіграє образ бидла, який можна розглядати і в плані одвічної боротьби добротворчих, світлих і темних сил в душі. У такому ракурсі він символізує темні начала людського єства, які провокують людину на вибір “неавтентичного існування”.

Екзистенційну проблему свободи у вимірах національного, власне українського буття осмислено у драмі Лесі Українки “Бояриня. На тлі художніх розробок теми Руїни (твори М.Костомарова “Чернігівка”, Л.Старицької-Черняхівської “Гетьман Дорошенко”, В.Пачовського “Сонце Руїни”) твір Лесі Українки постає як мистецьки викінчене художнє полотно, в якому парадигма буття поневоленої нації осмислюється у філософській площині.

Межова ситуація у драматичній поемі “Бояриня” репрезентована через місткий образ-символ руїни. У “Боярині” історична доба Руїни виступає своєрідним знаком, кодом епохи, яка тим і характеризується, що в цей час в Україні панував розбрат, велася міжусобна боротьба за гетьманську булаву, посилювався колоніальний гніт з боку держав-завойовниць. Первинне значення лексеми “руїна” у семантичному полі драми “Бояриня” природньо пов'язується з епохою розрухи, знищення, плюндрування і плавно входить у контекст конкретної історичної доби. Наступний семантичний шар аналізованого образу-символу виокремлюється у психологічній площині, переносячись у сферу індивідуально-особистісного, яке в тексті твору піддається ініціації - випробуванню чужиною, “закиненістю” у “ворожий простір”. У такому розумінні образ “руїни” несе в собі значення деструкції, руйнування національної та особистісної констант у психоструктурі людини. Ядро такої “руїни душі” - у внутрішньому рабстві, примиренні з полоном, який неволить дух. українка екзистенціалізм письменниця драматичний

У парадигмі життєвих схем Оксани і Степана простежено два шляхи вирішення теми Руїни. Деструктивний вплив неволі пригнічує активність Степана: він стає пасивним спостерігачем визвольних подій, які відбуваються в Україні. Будучи невільником і усвідомлюючи свою неволю, персонаж не розуміє того, що стає зрадником. На відміну від Степана, Оксана відчуває всю трагічність ситуації, в якій вона опинилася. Її роздвоєна свідомість бореться між коханням до чоловіка та патріотичним почуттям. Не зумівши поєднати ці дві сили, рівновеликі в її душі, героїня гине.

Третій підрозділ «Нація на межі буття і смерті (драматична поема „Кассандра”)» продовжує осмислення ключових екзистенційних проблем у творчості Лесі Українки. У драмі „Кассандра” авторка звертається до актуальної для української нації проблеми виживання в межовій ситуації, вирішуючи її крізь призму античного міфу, пов'язаного з образом трагічної пророчиці Кассандри. Модель буття на межі будується письменницею в руслі її неоромантичної концепції. Стверджуючи самоцінність кожної особистості, Леся Українка накладає неоромантичну концепцію і на поняття нації. Нація як сукупність суверенних особистостей, що усвідомлюють свою національну приналежність, наділені почуттям патріотизму, є тим концептом, до якого прагнула письменниця. Тому “Кассандра” - це не тільки втілене у високохудожній формі розв'язання вузлових загальнолюдських проблем, а й пошук шляхів збереження своєї національної самості, болісне переживання причин поразки українців у визвольних змаганнях. Нація на межі буття і смерті потребувала такого пророка, який би силою свого духу запалив народ на подвиг. Кассандра, переживаючи екзистенційну драму самотності, караючись фатумом нерозуміння, свого надприродного знання, таким пророком бути не змогла. Характерною рисою драми є відтворення буттєвого модусу, позначеного роз'єднаністю персонажів, їх невмінням оцінити увесь трагізм ситуації, яка склалася. У п'єсі має місце модель такого національного буття, в якому деструктивні процеси паралізують волю до життя його носіїв. Втрата цієї волі, невміння об'єднатися для спільної боротьби призводить до руїни вітчизни.

Таким чином, національне буття в аналізованих драмах Лесі Українки осмислюється як система модусів індивідуального людського буття та національного існування, в якій концептуальну роль відіграє ідея „від екзистенції - до національної онтології”.

Основою для аналізу драм у третьому розділі дисертації „Проблема особистісного вибору в драматургії Лесі Українки” стало поняття екзистенційного вибору. Творчі шукання Лесі Українки у сфері національного буття органічно пов'язуються із загальнолюдською проблематикою, спрямовують вектор художньої обсервації у простір власне екзистенційних інтерпретацій. Письменниця створює модель цілеспрямованого, вольового героя із власною системою цінностей.

У першому підрозділі «Онтологічні виміри особистого в драматургії Лесі Українки (драми „Три хвилини”, „Йоганна, жінка Хусова”, „На полі крові”, „Руфін і Прісцілла”)» увагу зосереджено на осмисленні ключових проблем екзистенціальної філософії: автентичності існування, вірності собі, свободи, самореалізації. Авторку цікавить, як людина виявляє себе у вирі історії, передусім у знакових, переломних історичних подіях. Ця тема знайшла своє втілення у драмах „Кассандра”, „Бояриня”, „Осіння казка”. Її осмислення Леся Українка продовжує в драматичному діалозі „Три хвилини”. Вона порушує у п'єсі проблему існування людини в ситуації історичних катаклізмах, звертається до осмислення теми пошуків автентичного існування. Вишуканий інтелектуалізований діалог між Монтаньяром та Жірондистом - не тільки майстерне відтворення поглядів авторки на актуальні проблеми людського життя. За афористичними виразами, тонкими, філігранними метафорами, місткими образами-символами криється картина внутрішньої боротьби, яка відбувається в душі кожної людини. Словесний агон між персонажами - цікава дискусія, мета якої - перевірити Жірондиста на стійкість, відданність ідеї, силу волі. У поетику драми Леся Українка вміло вплітає біблійний мотив спокуси. Монтаньяр, на наш погляд, є персоніфікованим образом Люцифера, сатани, а якщо відштовхуватися від літературної традиції - то інваріантом ґетівського Мефістофеля чи булгаківського Воланда. У фіналі драми Жірондист здійснює вибір повернутися на батьківщину і продовжити боротьбу. Парадигма буття цього персонажа - це модус життя діяльної, активної особистості, яка, пройшовши через драматичні випробування на вірність собі, зуміла відстояти свою самість.

Людина віри та її смислобуттєві пошуки стають у центрі художнього дослідження в драматичному етюді “Йоганна, жінка Хусова”. Драма визначається розробкою проблем свободи і вибору як сутнісних характеристик у процесі самоідентифікації людини. Йоганна здійснює фундаментальний вибір, що складається з окремих свідомих актів волевиявлення: спочатку героїня йде за Месією (перший акт вибору), потім повертається до чоловіка (другий етап). Жінка цілком відповідальна за свій вибір і приймає страждання з гідністю, адже обрала його сама. Вибір Йоганни зумовлений передусім її щирим прийняттям постулатів християнського вчення. Заповіти Месії склали суть її єства, націленого на любов і жертовність. Прийнявши їх у своє серце, Йоганна прагне захистити своє розуміння життя. У такому відстоюванні власної самості вбачаємо свободу героїні, її велику внутрішню волю, силу духу. Образ головної героїні драми демонструє такий модус людського існування, для якого характерний свідомий вибір страдницького шляху. Параметри свободи героїні визначаються психологічними чинниками, вповні виявляючись у сфері внутрішнього буття жінки, її прагненні долучитися до вічності.

Євангельська оповідь про Юду стала джерелом драми Лесі Українки “На полі крові”. Феномен зради, який осмислюється у творі, - явище, протилежне бунту Міріам та „стоїцизму протистояння” (Ліна Костенко) Йоганни. Юда - цілком відмінний тип людського характеру. Присутність Христа - це своєрідна призма, крізь яку “переломлюється” екзистенція Юди. Саме через постать Месії оприявнюється, вияскравлюється буттєвий модус цього біблійного персонажа. Трагедія Юди вбачається в тому, що він сприймав християнське вчення із прагматичних позицій, мислячи земними категоріями. Схожу світоглядну модель Леся Українка відтворює і в драмах “Одержима”, “В катакомбах”, “Руфін і Прісцілла”.

У драмі “Руфін і Прісцілла” авторка звертається до побудови вже усталеної в її творчій практиці моделі: відтворення зламової епохи в історії людської цивілізації та зображення особистості в ситуації буття на межі. У початковій назві драми („Великі роздоріжжя”) чітко окреслюється мотив втрати гармонії в буттєвому просторі особистості, вписаної в хід історії, втягнутої в її плин, або, за Ж.-П.Сартром, “заанґажованої”. “Великі роздоріжжя” в розумінні авторки - час зламу епох, коли людство стає перед проблемою: яким шляхом іти далі. Це своєрідний символ, що увиразнює “граничність”, “екстремальність” ситуації, в якій людина вивіряється на автентичність свого існування.

Екзистенціали страждання, страху - також невід'ємні атрибути процесу самоусвідомлення людини, яка переживає “межову” ситуацію буття. Образ Прісцілли репрезентує тип жертовної особистості в творчості Лесі Українки. Він споріднений з такими образами-персонажами драматургії авторки, як Анціллодея, Йоганна, Долорес, Мавка. Концепція страдницького шляху, окреслена у відомій поезії “Завжди терновий вінець...”, стає визначальною для розуміння позиції Прісцілли. Згадана поезія в творчій спадщині Лесі Українки ґенерує чимало буттєвих сенсів. У ній виокремлюється і екзистенціал страждання (образ тернового вінця), тісно пов'язаний із вибором “путі на Голгофу”.

Важливу роль у художній структурі драми відіграють третя та четверта дія, що зображують перебування християн у в'язниці. Тут можна провести цікаві паралелі із п'єсою Ж.-П.Сартра “Мертві без поховання” (1946) причому не стільки на рівні змісту, скільки у способі трактування проблеми “людина в межовій ситуації буття”. Леся Українка ще до екзистенційних інтенцій французького письменника моделює схожу ситуацію, в якій людина, що перебуває на межі між буттям і смертю, осягає свою сутність, постає такою, якою вона є насправді. У в'язниці громада християн, яка чекає суду, зображена за принципами неоромантичного характеротворення: кожен персонаж - індивідуальність, виписана за допомогою психологічно точних характеристик.

Екзистенціал страждання в художній структурі драми “Руфін і Прісцілла” є невід'ємною її складовою. Його джерела різні, але в кожному випадку, в буттєвій ситуації конкретного персонажа страждання є тією силою, яка дозволяє пізнати себе. Разом із тим страждання (або образно “шлях на Голгофу”) - це і є шлях до “утвердження себе у вічному” (М.Євшан).

Другий підрозділ «Осмислення феномена любові в драмах „Блакитна троянда”, „Прощання”, „Одержима”, „Айша і Мохаммед”» присвячено розгляду теми кохання в драмах авторки. Названі чотири твори вибудовують цілісну концепцію феномена любові в усіх його знакових проявах. Перша драма Лесі Українки „Блакитна троянда” позначена новаторськими пошуками у розробці теми кохання. Звертаючись до досвіду європейських авторів, письменниця зуміла створити оригінальну версію життя української модерної жінки на межі ХІХ і ХХ століть. Концепція ідеального кохання, втіленого в образі-символі „блакитної троянди”, розкриває смисл високого, небуденного почуття, що звеличує життя людського духу, робить його нетлінним у часі. Спроба героїв „Блакитної троянди” втілити в життя ідеал середньовічного кохання зазнала невдачі. На перешкоді обом стали не стільки причини зовнішнього, скільки внутрішнього плану. Деструктивну роль у характері Люби зіграли постійні думки про спадковість, божевілля, що не дозволили їй реалізувати себе як особистість, жінку, матір. Процес саморуйнування забрав усю вітальну силу дівчини. Тип людського характеру, відтворений в образі Ореста, - це тип фемінного чоловіка, який має слабку волю до життя, не відстоює свого щастя, відтак зазнає духовного руйнування. Ідея сакральної любові, що одухотворює людське існування, знайшла своє відображення і в п'єсі „Прощання”. Любовна колізія у драмі будується як межова ситуація у житті всіх персонажів. Найбільш загостреною ця ситуація є для Дівчини, бо вона розуміє, що їхні стосунки з Хлопцем завершуються. Якщо говорити про естетику кохання у п'єсі, то найперше слід сказати про драматичну ситуацію „прощання”, коли один із закоханих перестає любити. Героїня твору гідно виходить із цієї ситуації. Тамуючи в душі біль, вона відпускає кохану людину, не визнаючи в любові „пут і кайданів”.

Драматична поема “Одержима” відкриває цілу епоху в українській літературі. Створена на зламі століть, вона стала якісно новим кроком у вітчизняній драматургії. Як явище модерної літератури “Одержима” розв'язує фундаментальні проблеми людського буття. Модус буття Міріам характеризується розхитаністю її внутрішнього світу, відмежованістю від соціуму. Разом з тим жінка наділена гострим відчуттям свободи, що характеризує її як особистість із неповторним внутрішнім світом. Саме свобода духу виокремлює Міріам з юрби прихильників Месії. Для героїні актуальним є мотив пошуку буття, процес самовизначення. Вибір Міріам загинути за Месію був водночас прагненням зберегти власну автентичність. Він і підкреслює цільність натури героїні, її внутрішню свободу. Міріам не може вчинити інакше, це суперечило б її екзистенційній сутності. Модель буття Месії будується на канонічній євангельській версії. На відміну від Міріам, Месія діє у творі як сформована особистість, що вже усвідомила власну екзистенцію: він - Син Божий, тому мусить спокутувати людські гріхи власною смертю на хресті. В образі цього героя акцентується екзистенційна проблема вибору та відповідальності за цей вибір.

Мотив смислобуттєвих пошуків особистості, тема любові як трансцендентної величини знаходять своє втілення в драматичному діалозі “Айша та Мохаммед”. У драмі представлено два типи кохання. Один тип - модель Мохаммед-Хадіджа, інший - Айша-Мохаммед. Якщо для Мохаммеда любов постає як осмислена величина, незаперечний факт його духовних осягнень, смисл його екзистенції, то для Айші важливе передусім її земне розуміння. В екзистенційному дискурсі драми одним із основних є екзистенціал мовчання, що репрезентується на кількох семантичних рівнях. Ситуація мовчання є однією з форм комунікації в тексті “Айші та Мохаммеда”, вона виводить на ширший інтерпретаційний рівень - рівень взаєморозуміння між героями. Мовчання Мохаммеда у відповідь на запитання Айші про Хадіджу поглиблює ситуацію комунікативного розриву між ними, викликаного неспівмірністю їх духовних світів. У мовчанні Мохаммеда криється і таїна спілкування з Хадіджою, яка знаходиться в інших вимірах буття.

Отже, у розв'язанні проблеми любові як сакрального почуття, що збагачує буття духу, як прориву у трансцендентне, Леся Українка наближається до поглядів християнських екзистенціалістів (К.Ясперса, Г.Марселя, М.Бердяєва).

У третьому підрозділі «Проблема „митець і суспільство” в екзистенційній інтерпретації Лесі Українки (драми „У пущі”, „Оргія”)» проаналізовано моделі буття творчої особистості в ситуації неволі. Якщо в першій драмі неволя набуває ознак духовної “пущі”, зумовлює екзистенційні шукання героя, то в “Оргії” онтологічні протистояння ускладнюються національними колізіями, буттям в “заґратованому”, колоніальному просторі. Обидва твори увиразнюють ідею свободи митця як необхідної умови повновартісної творчості, що утверджує вічні духовні цінності.

У драмі „У пущі”, зображуючи трагедію митця в умовах тотального нерозуміння, “заблокованості” духовного життя, Леся Українка наголошує на перспективі самореалізації творчої особистості, яку відкриває образ Деві як продовжувача традицій мистецтва для краси, для внутрішніх духовних звершень, осягнень вічного. І перспектива ця визначається тим, що на неї можуть претендувати тільки ті, хто був “вірним собі”, здолав внутрішні сумніви, відстоявши власну автентичність.

Драма “Оргія” розгортає важливі колізії культурного буття нації в умовах поневолення. У центрі авторських інтенцій - сув'язь філософських проблем, що реалізуються в опозиціях “митець / суспільство”, “сильна, творча особистість / юрба”, “колоніальна культура / імперська культура”.

В “Оргії” Леся Українка змальовує останній етап поневолення нації, коли тонко продумана політика загарбника спрямовується на підкорення духу народу, поступове знищення його національних коренів. Процес денаціоналізації тим інтенсивніший, чим більше представників національної еліти переходить на службу до завойовника. Це розуміє Антей, тому боляче сприймає вчинки свого учня Хілона та друга, скульптора Федона. Для Антея, героя, духовно спорідненого із Сізіфом в трактуванні А.Камю, сенс життя складає постійна боротьба, яка має не тільки зовнішні прояви (агон, суперечка з персонажами, що стоять на відмінних позиціях), але яка переноситься і в сферу внутрішніх переживань героя, набуваючи форм боріння духу.

Таким чином, модуси людського існування у розглянутих драмах Лесі Українки набувають філософсько-психологічного трактування. Ідея автентичного буття особистості, домінантна у філософських працях мислителів-екзистенціалістів, займає значне місце у творчості авторки. У її філософській концепції буття індивіда проголошується окремою цінністю. Персонажі драм Лесі Українки проходять шлях внутрішнього пошуку, намагаються “визначити себе” у к'єркегорівському розумінні, здійснити вибір на користь автентичності власного існування.

Четвертий розділ роботи «Синтез екзистенційної проблематики в драматургії Лесі Українки (драми „Адвокат Мартіан”, „Камінний господар”, „Лісова пісня”)» присвячений дослідженню вершинних творів письменниці крізь призму ідей філософії екзистенціалізму. Драми „Адвокат Мартіан”, „Камінний господар”, „Лісова пісня” - варіації на сюжети, неоднорідні у своїй генезі. „Адвокат Мартіан” репрезентує світ ранньохристиянських часів, „Камінний господар” - середньовічний, „Лісова пісня” - питомо український світ. Культурні моделі, на яких базуються названі твори, урізноманітнюють екзистенційну проблематику п'єс. Об'єднує драми прагнення Лесі Українки відтворити складний шлях духовних шукань особистості, процесу „себе-творення”.

У першому підрозділі «Особистість у складних перипетіях історії (драма “Адвокат Мартіан”)» увага акцентується на осмисленні екзистенційних проблем у драмі „Адвокат Мартіан”. Ця п'єса - сюжет на тему вірності собі. Екзистенційний сенс п'єси полягає у загостренні проблеми вибору, який зумовлює автентичність / неавтентичність людського буття. У драмі знаходимо „сліди” біблійної історії Авраама. Поняття „лицаря віри”, людини абсолютного обов'язку, яке вживав С.К'єркегор стосовно Авраама, можна застосувати і до образу Мартіана. Ситуація біблійного персонажа, який повинен був довести Богу свою любов через жертвоприношення власного сина, накладається у тексті драми Лесі Українки на стосунки Мартіана з його дітьми - Аврелією та Валентом. Типи людських характерів, зображених в „Адвокаті Мартіані”, - це типи вольових натур із неповторним внутрішнім світом. Найбільш цільною є постать адвоката Мартіана, який пройшов трагічну ініціацію на право бути справжнім лицарем віри, обов'язку. Інші персонажі драми не тільки слугують тлом для розгортання буттєвої колізії Мартіана, але й самі репрезентують певний модус людського існування, в якому центральним є прагнення самореалізації (Валент, Аврелія, Ардент).

У другому підрозділі «Випробування владою в екзистенційних вимірах драми “Камінний господар”» на матеріалі сюжету про Дон Жуана проаналізовано екзистенційну проблему свободи вибору. У темі світового грішника і гульвіси українська письменниця побачила можливості нових інтерпретацій, суголосних добі та її світоглядно-філософським позиціям. Дефініція Дон Жуана як “лицаря волі” актуалізує вагомий екзистенційний аспект у такому типі особистості. Йдеться про свободу як ядро внутрішнього буття людини, силу, що цементує її духовну поставу. Моделі буття жіночих образів-персонажів драми вибудовані як опозиційні до модусу існування Дон Жуана. Крізь призму образу севільського спокусника вияскравлюються буттєві ситуації двох героїнь, разом з тим вони є своєрідними символами душі Дон Жуана. Одна з них спокушає славою, пропонуючи вибір неавтентичного існування, інша - апелює до божественного начала, добротворчих первнів його єства.

У третьому підрозділі «Екзистенційна проблематика драми-феєрії „Лісова пісня”» розглядається вершинна драма авторки, насичена потужним філософським сенсом. Буттєві модуси головних персонажів „Лісової пісні” є втіленням різних способів екзистенційного становлення, в якому ключову роль відіграє поняття внутрішньої свободи особистості. Символічні образи Мавки і Лукаша є уособленням світу людської душі з її вічною боротьбою та прагненням гармонії. Екзистенційний сенс драми не вичерпується аналізом буттєвих модусів центральних героїв. Його увиразнюють та доповнюють характеристики інших, не менш важливих персонажів твору - образів дядька Лева, Матері, Килини. Дядько Лев живе справжнім, автентичним буттям. Це внутрішньо вільна, духовно багата особистість. Мати і Килина - це образи людей, залежних від матеріальних, побутових потреб. Такого ж плану в драматургії Лесі Українки і образи Юди („На полі крові”), Служебки („Осіння казка”), жінки Неофіта-раба („В катакомбах”), Хуси („Йоганна, жінка Хусова”).

Драма-феєрія Лесі Українки „Лісова пісня” характеризується полісемантичністю свого змісту, глибоким філософським аналізом концептуальних явищ людського життя. Вона є справжнім синтезом духовних шукань авторки. У творі осмислюються категорії свободи / рабства, любові, екзистенційного становлення людини, автентичності, виявляється цілий спектр особливих екзистенціалів - страждання, болю, самотності, туги. Ідеї духовних скарбів людини, невмирущості її духу визначають особливий життєствердний пафос цього незглибимого твору. В образній високохудожній формі Леся Українка змальовує шляхи досягнення екзистенції, утверджуючи ідеал автентичного людського існування.

Таким чином, драми „Адвокат Мартіан”, „Камінний господар”, „Лісова пісня” синтезують смислобуттєві пошуки Лесі Українки. Культурницькі міфи античності, християнства, середньовіччя, українського язичництва витворили інтертекстуальну парадигму, в якій буття людини визначається як постійний процес духовного самопізнання, екзистенційний проект „себе-творення”.

У Висновках узагальнюються результати дисертаційного дослідження.

Здійснивши аналіз драматургії Лесі Українки в ракурсі понять екзистенціальної філософії, ми дійшли таких висновків:

1. Зміст творчості авторки носить екзистенційно-антропологічний характер і зорієнтований на філософські пошуки та осмислення фундаментальних проблем людського буття. Драматургія письменниці органічно вписується у контекст екзистенційних орієнтацій української літератури кінця ХІХ - початку ХХ століть і продовжує традиції екзистенційного мислення, що виявляються у духовній спадщині Г. Сковороди, П. Юркевича, Т. Шевченка, П. Куліша. Ці традиції знайшли своє відображення і в творчості сучасників Лесі Українки - І. Франка, В. Винниченка, В. Стефаника, а пізніше у художній спадщині М. Хвильового, В. Підмогильного, М. Куліша, Т. Осьмачки, Є. Плужника, В. Стуса, Вал. Шевчука, Ліни Костенко. Тривалість цієї традиції у часі засвідчує її природність, органічність для національного філософування.

2. Екзистенціальна модель світу в драматургії Лесі Українки виявляється у формі співіснування різних буттєвих моделей, з яких базовими є модель національного буття і модель людського існування. Інваріанти цих моделей репрезентуються в драмах авторки, що за своєю суттю є мікродискурсами загальнолюдської та національної проблематики. Слід відзначити, що у творах Лесі Українки часто інварінти різних буттєвих моделей взаємодоповнюють один одного, тому розмежування драм за концептуальними екзистенційними проблемами є певною мірою умовним.

3. Аналіз екзистенційної проблематики у національному розрізі зумовлений значним націєтворчим потенціалом творів Лесі Українки. Дискурсивне поле розділу дисертації, присвяченого аналізу проблем національного буття, розгорталося навколо центральної теми творчості письменниці - теми неволі, репрезентованої в її різних проявах.

4. Драми „Вавилонський полон”, „На руїнах”, „В дому роботи, в країні неволі”, побудовані на „екзотичних” сюжетах із життя єврейського та єгипетського народів, розкривають процеси, що відбуваються у внутрішньому і зовнішньому бутті поневоленої нації. Проблема національного буття у цих творах розв'язується за схемою „від екзистенції - до національної онтології”, що означає: людина, свідома своєї національної приналежності, з високим почуттям патріотизму, наділена внутрішньою свободою, прагненням здобути визволення для рідного краю, є тим типом людської особистості, на яку покладають надії в переломних моментах національного існування.

5. Центральне місце в драмах, що аналізувалися в першому розділі, займає тема „руїни”. Маючи пряме значення руйнування, фізичного знищення, ця тема трансформується у складний філософсько-психологічний феномен - „руїну душ”, що постає як втрата автентичності, нівеляція самості людини. Окреслюючи проблему національного буття, Леся Українка фіксує всі прояви деструктивного впливу неволі на внутрішній світ особистості. Ці прояви майстерно зображено в драмах „Осіння казка” та „Бояриня”. У п'єсі „Кассандра” будується така модель національного існування, в якій деструктивні процеси паралізують у людей волю до життя. Втрата цієї волі, невміння об'єднатися для спільної боротьби призводить до руїни вітчизни.

6. У творах письменниці національна проблематика тісно пов'язана із загальнолюдською. Фундаментальним поняттям в екзистенційному аналізі її наступних драм є поняття особистісного вибору. Онтологічні виміри буття персонажів драм „Три хвилини”, „Руфін і Прісцілла”, „Йоганна, жінка Хусова”, „На полі крові”, „Блакитна троянда”, „Прощання”, „Одержима”, „Айша і Мохаммед”, „У пущі” й „Оргія” розкриваються через поняття автентичного буття. Леся Українка створює такі моделі людського існування, в яких максимально загострена проблема внутрішньої свободи людини та вибору нею життєвого шляху.

7. У філософському дискурсі Лесі Українки знакове місце належить осмисленню феномену любові. Ця концептуальна екзистенційна категорія визначається авторкою як любов-трансценденція, порив у небесну блакить. Естетика любові письменниці близька до концепцій теїстичних філософів-екзистенціалістів (К.Ясперса, М.Бердяєва, Н.Аббаньянно, Г.Марселя), які вважають любов містичним актом, проривом за межі буденного існування.

8. Екзистенційні виміри буття не знайшли б свого повного осмислення у драматургії Лесі Українки без аналізу проблеми „митець і суспільство”. У драмах „У пущі” та „Оргія” авторка створює моделі існування творчої людини в умовах неволі, що розв'язується на рівні національному (Антей, „Оргія”) та загальнолюдському (Річард Айрон, „У пущі”). У творах підкреслюється трагізм і самотність буття митця, що мислить іншими категоріями, ніж його оточення, і прагне відстояти свій талант, своє право на творчість.

9. Вершинні драми Лесі Українки - „Адвокат Мартіан”, „Камінний господар”, „Лісова пісня” - це художній синтез екзистенційної проблематики в творчості Лесі Українки. Повертаючись до тем, які опрацьовувалися раніше, письменниця загострює проблематику сенсопокладання буття і загрози нівеляції особистості з боку соціуму, розгортає колізії існування людини, що прагне до автентичного існування.

Таким чином, філософський дискурс драм Лесі Українки, наближений до теоретичних положень екзистенціально-персоналістичного філософування, відкриває розуміння важливості людського буття, усвідомлення складних і суперечливих процесів, що відбуваються у суспільному і внутрішньому житті людини. Традиційний комплекс екзистенційних проблем (свобода, вибір, відчуження, відповідальність, смерть, страх, самотність, комунікація) знаходить в драматургії Лесі Українки глибоке філософське трактування. Розгляд людського існування в екзистенційних вимірах наближає творчість письменниці до кращих зразків неакадемічного європейського та українського філософування.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Мушка О. Ю. Парадигма національного буття в драматичній поемі Лесі Українки „Кассандра” / О. Ю. Мушка // Науковий вісник УжНУ. Серія Філологія / [ред. кол. : І. В. Сабадош (гол.) та ін.]. - Ужгород : Ліра, 2004. - Вип. 10. - С. 122-124.

...

Подобные документы

  • Аналіз головного змісту драм Лесі Українки, їх сюжети, тематика та стиль, ідея та художня форма. Зв'язок драматичних творів з еволюцією світогляду автору. Роль театру в житті української поетеси, оцінка його впливу на творчий шлях Лесі Українки.

    контрольная работа [49,1 K], добавлен 28.04.2014

  • Особисте життя Лесі Українки та його вплив на тематику її творів. Психологізм "На полі крові" як вияв прагнення до незалежного українського театру. Радянська традиція трактування творів Лесі Українки. Пошук істини шляхом зображення християнських общин.

    курсовая работа [72,4 K], добавлен 04.06.2009

  • Життєвий шлях Лесі Українки. Біблійні легенди та їх співзвучність сучасності в творах поетесси. "Голос світового звучання" - це новаторство поетеси, ідея подвижництва, самопожертви заради утвердження людяності й справедливості, любові до батьківщини.

    реферат [47,2 K], добавлен 05.06.2009

  • Життя і творчість Лесі Українки. Естетичні та філософські погляди поетеси. Етична концепція у творах. Ідея боротьби за національний розвиток українського народу на принципах свободи і демократії. Символ безкомпромісного служіння вищим ідеалам буття.

    курсовая работа [46,1 K], добавлен 31.10.2014

  • Біографічна довідка з життя Лесі Українки. Дитинство, юність, зрілість. Останні роки життя письменниці. Діяльність літературного гуртка "Плеяда". Елемент епосу в ліричній поезії Українки. Поетична та прозова творчість, драматургія. Вшанування пам'яті.

    реферат [2,1 M], добавлен 29.10.2013

  • Драматичні поеми Лесі Українки, аналіз деяких з них, відмінні особливості підходу до реалізації художнього тексту. "Лісова пісня" як гімн єднанню людини й природи, щира лірично-трагедійна драма-пісня про велич духовного, її образи, роль в літературі.

    курсовая работа [37,8 K], добавлен 06.06.2011

  • Творчість Лесі Українки та Юліуша Словацького в контексті літературного процесу ХІХ-початку ХХ століть. Літературна традиція як основа романтизму Ю. Словацького та неоромантизму Л. Українки. Порівняльна характеристика символів та образів-персонажів.

    курсовая работа [46,5 K], добавлен 05.01.2014

  • Народження та ранні роки життя Лесі Українки. Тяжка хвороба поетеси та роки боротьби з нею. Стосунки з Мержинським, їх віддзеркалення у творчості. Одруження поетеси з фольклористом К. Квіткою. Останні роки життя Лесі Українки та її смерть у місті Сурамі.

    презентация [1,5 M], добавлен 23.11.2011

  • Конфлікт як екзистенційна категорія в драматургії XX століття. Конфліктність у драматичних творах В. Винниченка. Сутність характеру як реальної категорії в драматургії. Репрезентування характерів у драмах В. Винниченка. Танатологічні мотиви в драматургії.

    курсовая работа [62,9 K], добавлен 10.12.2010

  • Міфологічна проблематика художнього мислення в драматичній поемі Лесі Українки "Одержима". Проблема жіночої самопожертви та пошуки сенсу життя у даному творі. Визначення системності проблем, їх зв'язок із сюжетом, конфліктом та персонажною системою.

    курсовая работа [46,2 K], добавлен 09.05.2014

  • Розкриття образу української письменниці і поетеси Леси Українки. Її походження та виховання. Захоплення музикою. Стосунки Леси з Мержинським. Різноманітність жанрів її творів. Останні роки Л. Косач-Квітки. Вшанування пам’яті поетеси в різних країнах.

    презентация [1,5 M], добавлен 09.02.2012

  • Творчість Лесі Українки, великої поетеси України, жінки з трагічною долею, яка ввійшла творами не лише патріотичної тематики, а й глибоко інтимними. Сильний, мужній талант Лесі, не позбавлений жіночої грації і ніжності. Багатогранність інтимної лірики.

    дипломная работа [35,0 K], добавлен 18.09.2009

  • Творчість поетеси давно уже вийшла з українських берегів. Її лірика, поеми, п'єси, перекладені на десятки мов народів бувшого Радянського Союзу, мовби здобувають собі друге цвітіння, слово Лесі Українки йде до наших друзів у різні країни.

    реферат [7,6 K], добавлен 07.05.2003

  • Значення Волині в духовному зростанні Лесі Українки. Початок літературної діяльності поетеси. Характеристика 1879-1882 років — Луцького періоду у біографії поетеси. Волинь - справжня криниця творчих і життєвих сил славетної поетеси. Музей Лесі Українки.

    реферат [729,8 K], добавлен 16.12.2011

  • Ідея служіння митця народу як одна із провідних у творчості Лесі Українки. Втілення проблеми взаємин митця і суспільства у драмі "У пущі". Загострення конфлікту між митцем і суспільством у творі. Занепад хисту митця Річарда Айрона та його основні причини.

    курсовая работа [53,0 K], добавлен 03.12.2010

  • Внесок Лесі Українки у розвиток української мови і літератури. Прагнення незалежності, патріотизм та любов до рідного краю у ліриці поетеси. Патріотична драма "Бояриня" як порівняння суспільно-політичної атмосфери України і Московщини за доби Руїни.

    реферат [27,3 K], добавлен 25.11.2010

  • Ефективність та потенціал "династичного" підходу для українського літературознавства. Генеалогічне дерево Драгоманових. "Екзотизм" драматургії Лесі Українки. Ідеологічні розбіжності в політично-культурницьких поглядах М. Драгоманова і Олени Пчілки.

    реферат [24,9 K], добавлен 17.03.2010

  • Типологія бібліографічних джерел "Стародавньої історії східних народів": еволюція орієнтального погляду Л. Українки. Джерельний комплекс формантів. Проблематика орієнтальних студій, оцінка їх значень у критичному просторі. Образотворчі інтенції у творі.

    курсовая работа [73,5 K], добавлен 05.12.2011

  • Історичні передумови написання та філософсько-етичні проблеми драматичної поеми Л. Українки "Кассандра". Мова символів як творчий метод. Аналіз сюжету, композиції твору, його основний конфлікт. Герої п'єси. Вплетення червоного кольору в канву сюжету.

    курсовая работа [35,0 K], добавлен 21.11.2014

  • Рецепція постаті Саула в літературі. Два "українських" Саули в різних нішах літератури – Твори Т. Шевченка та Л. Українки з аналогічними назвами "Саул". Дослідження біблійного тексту про Саула. Суголосність мотивів деяких ліричних віршів обох авторів.

    реферат [33,5 K], добавлен 20.09.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.