Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Образна система та метафоричність поезії Тараса Мельничука

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Пізня модерністська та постмодерна художня дійсність, присутня в українській літературі другої половини ХХ століття, є суголосною з поняттям «суперметафоризація». Це безпосередньо стосується лірики Тараса Мельничука, що була спротивом соцреалізму, яскравим явищем літератури останньої третини ХХ століття. Починаючи з шістдесятих років, українська лірика поступово вивільнялася з ідеологічних рамок, позбувалася ідейних деформацій. У «постепоху» поезія ставала більш експресивною та інтуїтивною, сенсуальною і трансцендентною. Розпад СРСР, занепад тоталітаризму прискорили відновлення вільного художнього пошуку та відкритої інтеграції оригінальної української літератури в масив світової. Яскраве бачення екзистенції світу в майбутньому, європеїзм забезпечили сучасний прогрес національної літератури. Ці риси властиві дисидентській поезії Тараса Мельничука.

Поетичне мислення Т. Мельничука було зорієнтоване на аналіз універсальної проблеми взаємин особистості та світу (людини і Бога, життя і смерті, добра і зла, пам'яті й небуття, атома і Чорнобиля), що типово для поезії останньої третини ХХ століття. Все це завуальовано в національному контексті, в полярно-емоційній, міфічній облямівці. Тому, на нашу думку, емоційно-психологічною основою світовідчуття поета, інваріантами його основних світоглядних позицій є надобраз, образ-універсум, метафора, концепт, образ-субстанція, образ-експресія. З моменту свого творення вони переходять на новий рівень існування: стають мислетворчою, мислеоформлюючою, регулюючою категорією, різновекторно фіксують екзистенційне сприйняття.

У роботі розглянуто проблеми національної ідентичності, міфологічного дискурсу й фольклорного походження образів лірики Тараса Мельничука. Дослідження системи образів, її структурних компонентів (образ-феномен, номен, автономія, константа, рефлексія тощо) актуальне, воно є безпосереднім структурно-семантичним формантом цілісності уявлення про поетику Т. Мельничука як оригінального явища доби «суперметафоризації» та дисидентського поступу. Це випливає з висновків про емоційну силу, антирецептивність творів, екзистенційне образне самовираження автора та з бінарного факту - літературно-критичної інтерпретації лірики поколінь шістдесятників та після шістдесятників як феноменів літератури.

Завдяки своїй природності образи як певна система створюють чимале поле для асоціацій, синтезування, медитацій. Позиціонування, чуттєва проекція та модифікування, ущільнення думки, - перші чинники, що вплинули на властивості образів конкретизуватися та абстрагуватися в межах строфи, окремої метафори, тексту. Образи лірики Т. Мельничука можуть бути автономними й залежними в пропорції до художніх засобів, виступати незалежною конструктивною частиною поетичного мислення автора. Все це є тим, що цікавить, захоплює в ліриці Т. Мельничука, від заглиблення в художню дійсність викликає природний катарсис реципієнта. Образи поезії, рефлективні завдяки фантасмагорії, емоційності, сарказму, виражають сутність «вибраних» підсвідомістю явищ дійсності, містять філософію волевиявлення, інтуїтивізм, апокаліпсичність, експресію гуманізму. У метафоричній формі вони відтворюють загострено правдиву дійсність.

Звідси й актуальність дослідження, що полягає в необхідності сучасного системного осмислення поетикальних особливостей лірики Т. Мельничука, творення образів, аналізу їх якостей, проявів-домінант, метафоричності образу. Це дає можливість дослідити місткість образів у смисловому відношенні, значущість художньо-образного матеріалу, його пізнавальний сенс, світоглядність образних картин.

Образ лірики Т. Мельничука часто символічно-глобальний за змістом, естетично та екзистенційно потужний, метафоричний та алегоричний. Дослідження автохтонної образної системи поезії є обумовленим потребою аналізу специфічного естетико-національного, гуманістичного поетичного світовідчуття митця, його рефлективних та спонтанних форм. Часто в несподіваних метафоричних образах, образах-міфологемах, фольклорних імпровізаціях, символах, номінаціях, модернізованих архетипах синтезуються потужні інтелектуальні та емоційні настрої автора, його епохи. В них відбиваються індивідуальні переконання, гуцульський міфосвіт, національні ідеали та норми, осібні програми-інтенції, імпресії.

Об'єкт дослідження - лірика Тараса Мельничука, зокрема збірки поезій «Князь роси», «Чага», «Несімо любов планеті», «Строфи із Голгофи», «Із-за ґрат», вірші поза збірками. Матеріалом для порівняння художніх структур (зокрема образів, символіки і мотивів), аналітичних спостережень, висновків в роботі є поезія шістдесятників другої хвилі та постшістдесятників (філологічних поетів, герметистів, поетів київської школи).

Предмет дослідження - образ як системотворчий компонент, символ та метафора як стрижні полісемантичності, метафора як образо- і символотворчий формант, образ як пошук та знаходження системи.

Образ - це художній мікро-двійник творчої індивідуальності митця, модель його уявлення про себе, і вже потім - наслідок дослідницьких інтересів. Вважаємо автономно існуючу в текстах образну систему, образну конфігурацію та відкрито сугестивну, не ізольовану, метаморфічну образну сукупність і, врешті, метафоричну парадигму віршів Т. Мельничука основою його творчого стилю. Образ та метафора - носії поетичної ідейності та головної ліричної семи, змісту творчості, поетичного сенсуалізму. Як інкорпорований предмет дослідження семантична поліфонія буття лірики Т. Мельничука є чинником внутрішньо-поетичної образної реальності. Це мотивується рядом змістових та емоційно-оцінних конотацій (нарощень), зумовлених контекстом, дифузністю та інваріантністю поезії.

Мета роботи полягає у необхідності проаналізувати образи лірики Тараса Мельничука, що становлять формально-семантичну та естетичну систему і є структурованими, дослідити різновиди образів та їх метафоричний дискурс, метафорику та символіку.

Поставлена мета передбачає розв'язання таких конкретних завдань:

1) визначення місця і ролі поезії Тараса Мельничука в дискурсі лірики ІІ половини ХХ століття (зокрема останньої третини ХХ століття);

2) здійснення комплексного аналізу образів-моделей поетичної реальності;

3) висвітлення специфіки образу, розкриття структурних особливостей образності лірики Т. Мельничука, розгляд й декодування образів як системи;

4) з'ясування функціонально-семантичного значення образів-домінант.

Науково-теоретичною основою дисертації є дослідження із проблем літературного процесу ІІ половини ХХ століття (В. Моренця, М.Ільницького, Т. Салиги, В. Панченка, В. Дончика, В. Антофійчука, Б. Мельничука, Н. Зборовської, С. Павличко, Т. Гундорової), а також студії та наукові праці з питань аналізу художнього твору і теорії літератури вітчизняних (І. Франка, О. Потебні, Г. Сивоконя, І. Дзюби, Ю. Коваліва, Р. Гром'яка) і зарубіжних дослідників (М. Бахтіна, Г.-Ґ. Гадамера, З. Фройда, У. Еко, Ю. Лотмана, Н. Фрая).

У дисертації застосовано порівняльно-історичний, описовий, герменевтичний методи, а також психоаналіз, структуралістські та постструктуралістські концепції, теорію архетипів. Це дає можливість зробити різнопланові висновки про образ в поезії Т. Мельничука, його світоглядну основу, види образів, образну структуру творів, зрозуміти специфіку художнього світу митця, закодованого в образах і символах.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що це перша в українському літературознавстві монографічна спроба дослідження образів лірики Т. Мельничука, осмислення ролі і місця поета серед літературно-мистецьких явищ другої половини ХХ століття. Описано форми розвитку образу та метафори в контексті поетичної естетики Т. Мельничука. Досліджено, що об'єктивно виникаюче, часте «зіткнення» та нагромадження образів є позитивом, рушієм образного мислення митця, не руйнує художню своєрідність його творів. Накопичення поліестетичних образів є ознакою «конкуренції» продуктивних образотворчих тропів (метафори та порівняння). Базисом екзистенції образу в творчості поета є алегорія. Вперше проаналізовано семантичну виразність та емоційність алегоричних образів в порівнянні з метафоричними образами, здійснено компаративний аналіз найпродуктивніших на рівні образу-символу тропів. Виявлено основи творення образів, їх емоційного фундаменту, досліджено складні версифікаційні образні системи, їх семантико-естетичне навантаження, гуманістичну та екологічну місію. В роботі зроблено акцент на поєднанні міфічного та реалістичного в образах, доведено естетичну цінність спонтанного синтезу та конденсації метафори у поезії Т. Мельничука як підвалин авторського стилю. З'ясовано роль осібних образів та складних образних модифікацій, образних структур, у такому ж аспекті - символіки, архетипів, інших домінуючих художніх засобів, що беруть участь у творенні безпосередньої поетичної естетики та специфічного поетичного буття.

Практичне значення одержаних результатів. Дисертаційна робота сприятиме ґрунтовнішому дослідженню української літератури ХХ століття; може бути використана у дослідженні розвитку форм образу та метафори, у лекційних і спеціальних курсах, у підготовці дипломних та магістерських робіт, проведенні семінарських занять, присвячених феномену лірики шістдесятих років ХХ століття, поезії дисидентів та постколоніальної культури, у виданні наукових посібників, праць монографічного характеру.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема та основні положення дисертаційного дослідження мають зв'язок із проблемою наукової роботи з української літератури ХХ століття кафедри української літератури Інституту філології та журналістики Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Як складову комплексної наукової проблеми тему дисертації затверджено вченою радою Вінницького державного педагогічного університету імені М. Коцюбинського (протокол №4 від 26 січня 2001 року) і Координаційною радою Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України «Класична спадщина та сучасна художня література» (протокол №130/12 від 9 липня 2002 року).

Апробація результатів дисертації. Виконана дисертаційна робота є самостійним дослідженням. Наукова концепція та результати апробовані у формі доповідей на щорічних наукових конференціях: Всеукраїнській науково-практичній конференції «Молодь, освіта, наука, культура національна самосвідомість» (Європейський університет, м. Київ, 2004 р.), Всеукраїнській конференції до 140-річчя М. Коцюбинського (Вінницький державний педагогічний університет імені М. Коцюбинського, 2004 р.); 7-ій, 8-ій, 9-ій Міжнародних конференціях молодих учених (Інститут літератури ім. Т. Шевченка, 2004-2005-2007 рр.); Всеукраїнській науковій конференції з питань модернізму (Бердянський державний педагогічний університет, 2005 р.); Всеукраїнській науковій Шевченківській конференції «Шевченкознавство: ретроспективи і перспективи» (Черкаський національний університет імені Б. Хмельницького, 2006 р.).

Публікації. На дисертаційну тему опубліковано 10 наукових праць, із них 8 статей - у фахових виданнях, включених до переліку ВАК України.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (295 позицій). Загальний обсяг роботи - 217 сторінок, із яких - 197 основного тексту.

Основний зміст дисертації

мельничук лірика семантичний образ

У «Вступі» обґрунтовано актуальність теми, визначаються об'єкт та предмет дослідження, окреслюються напрями розкриття проблематики, мета і завдання роботи, наукова новизна дослідження, теоретичне та практичне значення дисертації, її апробація.

У першому розділі дисертації «Художня своєрідність лірики Тараса Мельничука в контексті поезії останньої третини ХХ століття в Україні», котрий складається з двох підрозділів, осмислено стан даної наукової проблеми та систематизовано літературно-критичні оцінки творчості поета, його належності до певного літературного покоління. У першому підрозділі «Поетика метафори» йдеться про органічне сприйняття поезії Т. Мельничука в контексті метафоричної української поезії останньої третини ХХ століття. У зв'язку з особливостями формування поетичного стилю Т. Мельничука, інших поетів-дисидентів, поетів герметики та екзистенції, філологічних поетів, творчість яких є метафоричною чи навіть закоріненою в метафору (І. Калинця, В. Стуса, І. Світличного, Л. Костенко, І. Жиленко, В. Голобородька, Л. Талалая, І. Малковича, І. Римарука, В. Герасим'юка), поетичний процес зазначеного періоду визначено як період домінування в структурі поетичних текстів образу-естетичної комунікації та кодифікації (способу екзистенційного порозуміння зі світом), період «суперметафоризації». Простежуючи хронологію видання поетичних збірок Т. Мельничука, окреслено їх стилістичні особливості та «координати» в межах літературних поколінь, «ріст» метафоричного дискурсу образу. Шістдесяті роки ХХ століття стали періодом формування в ранній поезії Т. Мельничука нормативно-релятивного типу простору ліричного героя, його романтично-емоційного типу. Цікава поетика назв (текстів, збірок), що здатна коректувати в контексті образне ціле.

Проаналізовані видозміни однієї з найпопулярніших метафор лірики шістдесятників - донкіхотства, втіленого в ліриці Т. Мельничука у медитаціях ліричного героя. Визначено, що вірші Т. Мельничука не дублюють стилістичну манеру попередників, не містять наслідування методів класичної літератури, не відкидають традиції. Ми встановили, що основою внутрішньої нечіткої періодизації лірики Т. Мельничука є змінність, «спалах» певних тем та проблематики лірики, відчутний «рух» у бік перетворення на кінцесвітнього автора-метафориста.

Визначено індивідуальне естетичне правило поета, сформоване під впливом метафоризації мислення, індивідуальність протиставлення: особистість протистоїть матеріальному, абсолют - матеріалізму. У сучасному літературознавстві поета кваліфікують то як шістдесятника, то як митця, що перебуває за межами цього літературного явища: в роботі ми визначили, що причинами нечіткого поділу є умовність точки відліку в еволюції письменника, а також датування віршів «Князя роси» та вихід цієї книги. Опираючись на дослідження М. Жулинського, Ю. Коваліва, В. Моренця та А. Дністрового, вдалося аргументовано вписати ім'я Т. Мельничука в покоління шістдесятників другої хвилі (відкривачів «молекули метафори») та постшістдесятників (метафористів екзистенційного спазму).

У другому підрозділі, що має назву «Модерні та постмодерні парадигми творчості Т. Мельничука», простежено домінування у ліриці Т. Мельничука модерних та постмодерних ознак, визначено такі особистісні акценти митця: світообраз, екзистенційне самовідчуття та переосмислення, експресивний суспільний темперамент та гострий національний вектор, зародження і зростання в структурі образів кінцесвітньої безіменності та раціонального персоналізму. За тенденційними проявами й динамікою послідовності «розривів» у манері писання між Т. Мельничуком та поетами-офіційниками далі охарактеризовано митця ще й як есхатологічного прогнозиста з питомою часткою постмодерної апокрифічності. Особлива увага була звернена на гетерогенність образів лірики, пов'язаних з героїчним минулим України та його модерними й постмодерними інтерпретаціями, есхатологічним міфологізмом (зокрема, йдеться про образ Олекси Довбуша). У багатьох текстах Т. Мельничука повторюється модель поєднання України, кінцесвітньої концепції та безвиході, вона являє собою філософську світоглядну еклектику. На рівні ідейно-тематичної системи визначальними для стилю поезії Т. Мельничука є такі ідеї та мотиви: ідея історичної безперервності, мученицького вінця поета, мімікрії митця, ідея людини-неофіта, протистояння і стратенства, світу-резервації, мотив донкіхотства, кохання, втрати сина, мотив смерті за ідею, невротичний, аскетичний, а також євангельські мотиви.

У другому розділі - «Образи як світоглядні моделі в ліриці Тараса Мельничука», - здійснено безпосередній аналіз цілісної природи образу. Зосередившись на масштабних міфічних образах-комбінаціях, ми виокремили концептуальні, головні засоби міфізації образів світоглядного типу. У підрозділі 2.1. «Образ як система; структурна динаміка та код «заґратованої» поезії» доведено, що образи функціонують як інформативні аксіоми: являють собою концептуальне змістове ціле, надаючи висловлюванням експресивності, метаморфічності та апокаліпсичності. Багатозначність образу дозволила поету варіювати в межах сюжету та вибору естетичного відтінку.

Образ - це суперсегментна одиниця автономного мислення поета: навіть як власне лексичний тип він має паралельні однорідні елементи, є «резервуаром» для ділення на образи-сегменти. Намагання поета вийти в образотворенні за рамки автологічного значення і, разом з тим, певного пракоду є порушенням норми реальності як об'єктивного інформативного коду, традиції, проте цілком логічно випливає з сутності художнього образу як системного співвідношення феноменологічного та фізичного. В основі образу лежить зв'язок, порівняння та протиставлення, взаємозаміщення явищ на основі певної ефектної ознаки (метафоричний образ), паралельність і тотожність явищ. Отже, образ нам уявляється як система певних семантичних зв'язків, що здатна утворювати подібні зв'язки ззовні, тобто образ є системотворчий. Разом з тим образ має рівень контекстуального, недомовленого, невербального. Ці смислові рівні, так би мовити, коригують образ як систему смислових зв'язків, зв'язків із сущим та способом існування образу. Смислову динаміку образу у вірші найчастіше зумовлює естетична ідея - показ краси природи України, її культури, велич і трагізм її історії, драматична прекрасність творчості та мистецтва. Як тло і субстанція образ сприяє композиційній завершеності твору. Тобто, значеннєве вичерпування образу можливе на автологічному та вербальному рівнях, в той час як на невербальному рівні образ не може бути завершеним.

Художній образ - замкнута структура, тобто структура в собі. Основа образної структури - зв'язок відношень або система відношень, своєрідний схематичний образно-семантичний скелет. У поетичному творі виникає цілий ланцюг споріднених за асоціаціями та семантикою образів, він є структурою за ознакою зв'язків і часто поширюється з одного тексту на цілий цикл чи й усю збірку. Аксіоматично, що окремий образ, являючи собою фрагментарну множинність складових, сприймається як розумовий та психологічний. Основний функціональний апарат образів при цьому такий: локалізація, семантичні нашарування, залежність від зовнішніх структур, вплив на об'єктні зв'язки, фокус, спрямований на домінанту, надобраз. Складність версифікаційних образних систем полягає у множинності їх семантичного та естетичного навантаження (поєднанні абстрактного й конкретного, романтичного та реалістичного, матеріального та ейдичного, мітичного і фольклорного, модерного та постмодерного), що й визначило тему дисертації й було у ній досліджено.

У підрозділі 2.2. «Витоки поетичного світобачення» встановлено, що поет самостверджується через міфічну модель світоглядного образу, яку здебільшого «рухають» невдоволені бажання. У ліриці Т. Мельничука наявна яскрава модель надчуттєвих принципів буття, з підкресленням чогось умоглядного, ірраціонального, осягнення самого себе у світі, світу і Бога, світу як вияву Бога, світу без Бога.

Створюючи вірш, Т. Мельничук наче відновлює первісне світовідчуття, оскільки художній образ - це елементарна спроба повернення у світ первісних вражень, непізнано-невпізнаваного, ефемерного, тотемного, сакрального. Тому образ світоглядного типу має кілька означених якостей в «накладанні», що зумовлюють його метафоризацію та міфологізацію. Отже, чинниками поетичного світогляду Т. Мельничука є емоційні субстанції, національні міфопоетичні основи образотворення. Автономними тенденціями характеризується створення міфу про жінку, Матір, християнську Матір та українського libido sexualis у площині національної історії, вивищення анімістичності жінки над її природною красою. Вихідною світоглядною моделлю є єретичність у двох формах - запереченні догм релігії та запереченні політичного нав'язування.

У третьому підрозділі «Моделювання світоглядних картин-образів» визначено й досліджено основні типи світоглядних картин у ліриці Т. Мельничука та принципи їх побудови. Це, зокрема, світоглядна картина-факт і світоглядна картина-переживання, що є симбіотичними і створюють об'єктивацію світовідчуття. З'ясовано, що образи, символи та метафори є формантами-стрижнями світоглядних картин поезії, її естетичної та емоційної поліфонії. Визначено домінуючі світоглядні картини-образи: сад (множинна трансформація дерева як розгортання символу плодючості), сонце (осердя космічного менталітету ліричного героя, представлене в чоловічій та жіночій іпостасі), місяць, який в жіночій формі - особлива світлоносна стихія, носій сорому за народ (місяць-низ, місяць-срібляр), зоря з яскраво вираженими фемінними ознаками, зокрема, зоря-дівчина, яка виконує повсякденну жіночу роботу, суміжна з образом жінки-українки. Світ-небо, світ загалом суб'єктивний, індивідуально сприйнятий і «переломлений» через події життя. Досліджено, що в будь-якій світоглядній картині лірики Т. Мельничука наявні: абсолют (вишнє), трансцендентність (як непізнаване), субстанційність (як основа, єдність вишнього і непізнаваного). Внаслідок цього стерті межі між відчутим, побаченим і втраченим, тому семантична категорія - «все» від базисного поняття-відштовхування «Україна» виростає до масштабів всесвіту, що тотожний світу душі поета. Все це є концептуальним для світогляду Т. Мельничука. Світ під впливом архетипальних інтерпретацій бачиться поету як трансформна категорія, матрична змінна.

У третьому розділі - «Образ - структуротворча імплікація лірики Т. Мельничука» - досліджено види та форми образів, здійснено аналіз їх множинно-смислові маніфестації, що, власне, у поєднанні становить структурно-системний аналіз поетикальних особливостей лірики Т. Мельничука.

У підрозділі 3.1 «Символічна форма образу в художній системі тексту» з'ясовано, що в поезії Т. Мельничука найбільше авторських символів, побудованих на відношенні фольклорних, класичних та суспільних форм образів. Символ у ліриці Т. Мельничука - абстрактне і конкретне поняття, асоціація, це також ейдетично-матеріальне поняття. Його експресія ніби розширює пізнання макрокосмосу та екзистенції. Символічна форма образу - цілісна, об'ємна, вона формує в текстах Князя роси загальне, традиційне, полісутнісне. За допомогою символіки (переважно солярного походження та суміжного з ним) суб'єктивні переживання та спостереження набувають максимального гедоністичного ефекту.

Здебільшого символотворення має фольклорний та міфологічний, стихійний характер. Значну роль у ньому відіграє процес контекстуальних та власне предметних аналогій. Серед символічних форм образу провідне місце займають стереотипні, фольклорні, оказіональні, індивідуальні, їх семантика не завжди прозора. Часто образи-символи увиразнюються завдяки незвичності словотвірної форми, вибору певного змісту, що покладений в основу найменування ознаки. Поет постійно розширював символічну площину образів, надаючи їм різноманітних значень, найчастіше керуючись практикою народного символу та його ідеї. Загалом символіку лірики Т. Мельничука можна поділити на такі групи: рослинна символіка, символіка анімалістичного та предметного значення, символіка кольору.

Символи є універсальним будівельним матеріалом естетичної сфери образної рецепції лірики Т. Мельничука, інспіруючи при цьому образні структури, сприяючи їх «руху» в метафізичне, тенденційне. Символ у вірші Т. Мельничука зрідка зводиться до конкретної логічної форми, оскільки смисл символу здійснює себе як динамічна тенденція, він заданий, а не даний і проявляється вповні часто у подальших символічних поєднаннях-варіаціях. Отже, образи та символи являють собою у сукупності розгалужену систему полісемантичних різновекторних зв'язків та взаємопереходів.

У підрозділі 3.2. «Типи та різновиди образів» досліджено образ як сигнал-узагальнення синкретичного та метафоричного типів світовідчуття поета. На рівні образів роси, України, ґрат, жінки і матері, свободи і Карпат, на нашу думку, Т. Мельничук закодував власні внутрішні переживання, які неодмінно сягають праукраїнського міфологічного, сакрального контексту. Отже, саме завдяки масштабності сем образів ліричному суб'єкту «дозволено» знаходитися у відчаї-пошуку праформ, окремих архетипів, констант української ментальності як знаків виходу з тоталітарного середовища, способів позбутися колоніальної психології, комплексу меншовартості. Використовуючи міфологічні образи, образи-символи культури України, рослинну символіку та міти, Т. Мельничук наблизився до давньоукраїнського світоладу і трансформував його. Простота і природність пейзажних образів, особливо ретроспективних образів-згадок про Україну не є спрощенням та нівелюванням пракодів, а намаганням розкрити сутність національного-невтраченого як систему монолітних неструктурованих явищ. Поет, здебільшого, деталізував і сакралізував явища природи в їх багатоманітності, що так само пов'язане з міфічними кодами (сакралізація роси, бджоли, зорі).

Другий підрозділ є аналізом функціонального аспекту видових груп та систем образів, їх метафоричних модифікацій за значенням, походженням, естетичним фокусом, основних символів, архетипних форм та кодів, кольористичного епітета та метафоричних форм. Особлива увага звернена на збірні, локальні, мікро - та макрообрази, поліасоціативні-контрастні, фольклорні, притчеві, інтертекстуальні. Аналізу естетико-семантичного потенціалу зазнали абстрактні, ейдичні, тотемні, антропоцентричні, ретроспективні образні моделі. У площині теорії української психоісторії досліджено власне історичні, канонічні образи, образи-експектації (сподівання), образи-табу. За способом сприймання виділено зорові, слухові, дотикові, смакові та запахові образи. Досліджено символічну, романтичну, інтенціональну, класичну образні форми, найбільш об'ємна серед яких - символічна. Значення символів розкривається як глобальна етична інформація (позиційна, узагальнююча, феноменологічна). Детального опису набуло фольклорне, міфічне походження рослинних, солярних, анімалістичних, орнітоморфних символів.

У роботі акцентується увага на тому, що масштаби образів та символів варіюють, заміщуючи семантику один одного, тому вони не порівнювані. За рівнем естетичного та етичного образи поділені за ступенем фіксування добропрекрасного, діаноетичного, знижено-емоційного.

У третьому підрозділі «Україна як системотворчий образ-символ» визначено, що найважливіше місце у світотворі ліричного героя поезії Т. Мельничука займає образ України. Це системотворчий світоглядний образ-символ, проаналізований у трьох його популярних інваріантах: етноландшафтному (вода/ріки, гори / Карпати, степи / дороги), етносоціальному (село, родина, індивід/ініціації), інтрасоматичному (емотивно-психологічні стани особистості, міжособистісні зв'язки).

У віршах Т. Мельничука присутній естетико-субстантивний образ-міф України. Він не обмежується націоналізмом та історіософією, тому є функціональним типом візіонеризму. Версифікування поета пов'язане з усвідомленим прагненням відродити Скіфію, Київську Русь, Гетьманщину як моделі вільної, гармонійної України. Візії героїчної України надзвичайно поширені в «Князі роси» та «Чазі», це, власне, візії героїв батьківщини та антигероїв, візія українського «плебсу» (вони надзвичайно поширені у творах поетів-герметистів, представників київської школи поезії). У ліриці Т. Мельничука псевдогерої та антигерої України створюють враження неперехідності історичної «прірви» між історією України-держави (України-Русі, козацької України) та України-недержави (радянської України). Субстантивом багатьох національних світоглядних картин, корелятом України є Карпати, земля, українська мова та поєднані з ними перманентні візії, ілюзії, латентні та гіпертрофовані переживання автора. Проаналізовано також контрадикторний стосовно України образ - чужину та його візійно-експресивні можливості. Отже, Україна - найбільш експресивний, найбільш системомісткий образ в творчості поета.

Дослідження образності творчості Тараса Мельничука дає підстави у «Висновках» ствердити: проблеми аналізу особливостей індивідуального стилю письменника, глибинних художніх структур творів, вивчення поетики - актуальні та своєчасні. Стиль поета-дисидента Т. Мельничука зумовлений симбіозом язичницького та християнського світобачення, естетичним відчуттям та досвідом «із-за ґрат», метафорично екзистенційний. Метафора знайшла свій вияв на змістовому та формотворчому рівнях поезії, наклавши свій відбиток на ідейно-тематичні, образні, жанрово-стильові особливості творів. Індивідуальні особливості таланту Т. Мельничука спорадично окреслювалися в дослідженнях М. Жулинського, В. Моренця, Т. Салиги, Б. Мельничука, своєрідність художнього мислення поета дослідив С. Кут. Однак, світоглядні принципи поета, проявлені на різних структурно-семантичних рівнях творів, найбільшою мірою - на рівні образу, метафори, що зумовило неповторний тип письма, не були досліджені ґрунтовно. Інтерпретації семантики окремих поетичних текстів містяться у працях С. Кута та Г. Штоня. Аналізу потребувало також питання періодизації лірики Т. Мельничука.

Отже, зумовлений дуалістичним світобаченням, естетичним відчуттям та досвідом «із-за ґрат» стиль поета-дисидента Т. Мельничука являє собою поширено метафоричний «екзистенційний спазм» (за В. Моренцем), де метафора знаходить свій вияв на змістовому та формотворчому рівнях поезії, накладає свій відбиток на ідейно-тематичні, образні, жанрово-стильові особливості творів, впливає на спосіб організації системотворчих чинників у них. Індивідуальні особливості таланту, світоглядні принципи поета проявилися на різних структурно-семантичних рівнях його творів, найбільшою мірою - на рівні образу, зумовивши неповторний тип письма.

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в потребі вивчення образу та його структурних модифікацій як головних системотворчих формантів естетичного, твірних поетичного сенсу, буття в поезії Тараса Мельничука. Наукова проблема вирішена шляхом з'ясування місця і ролі образно-метафоричної лірики Тараса Мельничука в дискурсі поетичних поколінь ІІ половини ХХ століття, а також шляхом вирішення таких завдань: вивчення особливостей образів-моделей поетичної реальності, розкриття структурних типів образу лірики Т. Мельничука, розгляду образів як системи; з'ясування функціонально-семантичного значення образів-домінант та образів-концептів; дослідження основних форм метафори та метафоричного образу, їх місця в ліриці Т. Мельничука.

У результаті дослідження образ, його метафорична та символічні форми, проаналізовані й визнані найбільш знаковими явищами та системотворчими моделями поетики Т. Мельничука. Особливості їхньої художньої організації, семантики, естетики та функціонування розкрито на матеріалі збірок «Несімо любов планеті», «Із-за ґрат», «Князь роси», «Чаґа», поезій та циклів поза збірками, як от «Строфи із Голгофи», поем «Місячне інтермецо», «Осанна», «Калинові ключі».

В дисертації встановлено, що образ - один із найважливіших способів світосприйняття та чуттєвого узагальнення, екзистенції лірики Т. Мельничука. Це світоглядний субстантив і концептуальна основа побудови метафори, метонімії та алегорії. А символ та метафора - головні засоби, якими оперує поет у ліриці як романтичній художній системі. Отже, символ у ліриці Т. Мельничука - виражальна сутність явища, що передбачає міфізацію поняття та кодування, метафора - складний, ступеневий семантичний процес, в основі якого приховане порівняння, один із принципів номінації, когнітивний процес і спосіб світобачення, що було встановлено за допомогою психоаналітичних, феноменологічних та структурно-феноменологічних досліджень З. Фройда, Н. Зборовської, У. Еко, С. Павличко, Г.-Ґ.Ґадамера, М. Зубрицької.

Образ, метафора, алегорія та інші знакові для лірики Т. Мельничука явища та процеси, проаналізовані в роботі, засвідчують неповторність індивідуальної манери митця, виступають системотворчими моделями його поетичної манери. Поезія Т. Мельничука займає своє осібне місце в контексті української літератури, вона не обмежена регламентом якогось одного певного стилю. Індивідуальний стиль поета, образ і метафора зокрема, модельовані онтологічною реальністю текстів, екзистенційною глибиною філософських роздумів, трансформацією жанрів і форм та глибиною контексту.

Отже, творчість Тараса Мельничука в історії української літератури - яскрава і неоднозначна, як і українська література періоду «відлиги» й дисидентське мистецтво, до яких вона належить. Відкритість зовнішньому світу, а не позірна демонстративність, вразливість, екзистенційна спазматичність ліричного «я», образне замилування Україною, Карпатами з їх неповторним міфосвітом, захоплення життям, людськими почуттями, що змінюється намаганням кинути виклик жорстокості світу, без сумніву, роблять лірику Князя роси вельми помітним явищем українського літературного процесу останньої третини ХХ століття, що заслуговує на ґрунтовні дослідження.

Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях

1. Зелененька І. Функціонування кольору в поезії Т. Мельничука / І.А. Зелененька // Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах: Збірник наукових праць. - Київ, 2002. - - Вип.4. - С. 97 - 105.

2. Зелененька І. Образ Карпат у повісті «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського та у поезії Т. Мельничука / І.А. Зелененька // Наукові записки ВДПУ імені М. Коцюбинського. Серія: Філологія: До 140-річчя від Дня народження М. Коцюбинського. - Вінниця, 2005. - - С. 79 - 84.

3. Зелененька І. Образи Батьківщини та чужини як константи художньої дійсності в поезії Тараса Мельничука / І.А. Зелененька // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. Випуск 9. - К.: Інститут літератури ім. Т. Шевченка НАН України, 2005. - - С. 174 - 179.

4. Зелененька І. Україна як поліваріантний націотворчий образ у ліриці Тараса Мельничука / І.А. Зелененька // Слово і час. - №12. - 2005. - С. 57-62.

5. Зелененька І. Модерністська концепція образу Олекси Довбуша в ліриці Тараса Мельничука / І.А. Зелененька // Актуальні проблеми слов'янської філології. Вип. ХІ. Ч. 2. - К., 2006. - - С. 412 - 419.

6. Зелененька І. Образи-втілення моральних та естетичних абсолютів у поезії Тараса Мельничука / І.А. Зелененька // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. Випуск 12. - К.: Інститут літератури ім. Т. Шевченка НАН України, 2006. - - С. 208 - 212

7. Зелененька І. Символічні модифікації образу мови у ліриці Т. Мельничука. / І.А. Зелененька // Наукові записки ВДПУ імені М. Коцюбинського. Збірник наукових праць. Серія: Філологія. Випуск 8. - Вінниця, 2006. - - С. 203-208.

8. Зелененька І. Метафора в ліриці Тараса Мельничука / І.А. Зелененька // Наукові записки ВДПУ імені М. Коцюбинського. Збірник наукових праць. Серія: Філологія. Випуск 9. - Вінниця, 2007. - - С. 197-200.

Размещено на Allbest.ru