Французький сюрреалізм в Україні: форми міжлітературної рецепції

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

ФРАНЦУЗЬКИЙ СЮРРЕАЛІЗМ В УКРАЇНІ: ФОРМИ МІЖЛІТЕРАТУРНОЇ РЕЦЕПЦІЇ

10.01.05 - порівняльне літературознавство

РАДЗІЄВСЬКА ВАЛЕРІЯ ВАЛЕРІЇВНА

КИЇВ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі теорії літератури та компаративістики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор АСТАФ'ЄВ Олександр Григорович, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор МАТВІЇШИН Володимир Григорович, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, завідувач кафедри світової літератури

кандидат філологічних наук, доцент ПАВЛЕНКО Олена Георгіївна, Маріупольський державний гуманітарний університет, завідувач кафедри англійської мови

Захист відбудеться 25 вересня 2008 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.15 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14, конференц-зал.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розіслано “15” __08__ 2008 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л.О.Ткаченко

АНОТАЦІЯ

Радзієвська В.В. Французький сюрреалізм в Україні: форми міжлітературної рецепції . - Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю - 10.01.05. - порівняльне літературознавство. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2008.

У дисертації здійснено системний аналіз розвитку французького сюрреалізму та його рецепції в Україні, розглянуто аспекти мовної, лінгвориторичної, комунікативної, культурної та перекладацької компетенції французьких та українських авторів. Простежено зв'язок не лише на межі культур (української та французької), а й між різними видами мистецтва (насамперед літературою та живописом). Цей зв'язок ілюструють стилізації Г.Аполлінера (“Відповідь запорожців турецькому султанові”), твори Б.Сандрара, переклади поезії Т.Шевченка, здійснені Л.Арагоном, Е.Гільвиком, Ш.Стерном і Ж.Лафон, а також літературні твори французьких сюрреалістів, на яких позначився вплив образотворчого мистецтва українських художників і скульпторів, які працювали у Франції (О.Архипенко, М.Бойчук та ін.). Зустрічний процес (рецепція французького сюрреалізму в Україні) матеріалізований у парафразах і стилізаціях (парафрази О.Зуєвського), а також частково у зразках західноукраїнської авангардної поезії перших десятиліть ХХ століття (З.Бережан, В.Хмелюк, Б.-І.Антонич). Окрему нішу складає пласт перекладів поезії французького сюрреалізму українською мовою (в роботі розглянуті переклади творів Г.Аполлінера, Ж.Превера та А.Мішо). Акцентовано на вмінні перекладачів адекватно оцінити комунікацію, співвіднести свої інтенції з вибором вербальних і невербальних засобів, узгодити коди. Крім того, доведено, що вплив французьких сюрреалістичних літературних зразків безпосередньо позначився на інтуїтивізмі Нью-Йоркської групи та сюрреалістичних візіях Київської школи.

Вперше на підставі творчості окремих українських авторів, які тяжіють до сюрреалістичного вираження, а також оригінальної творчості сюрреалістів французьких простежується сфера безпосередніх контактів і запозичень.

Ключові слова: сюрреалізм, рецепція, міжкультурна комунікація, компетенція, дискурс, лінгвокультура, національна ідентичність, еквівалентність, трансформація.

французький сюрреалізм мовний лінгвориторичний

АННОТАЦИЯ

Радзиевская В.В. Французский сюрреализм в Украине: формы междулитературной рецепции. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.05. - сравнительное литературоведение. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2008.

Диссертация сосредоточена на поиске адекватного научного раскрытия в компаративистском ключе взаимодействия украинской и французской литератур в контексте сюрреализма, интенсивности этого взаимодействия и его направлений. В диссертации осуществлен системный анализ развития французского сюрреализма и его рецепции в Украине, рассмотрены аспекты языковой, лингвориторической, коммуникативной, культурной и переводческой компетенции французских и украинских авторов. Кроме того, в работе прослеживается связь на грани не только культур (украинской и французской), но и на грани разных видов искусства (прежде всего литературы и живописи). Эту связь иллюстрируют стилизации Г.Аполлинера (“Ответ запорожцев турецкому султану”), произведения Б.Сандрара, переводы поэзии Тараса Шевченко, осуществленные Л.Арагоном, Э.Гильвиком, Ш.Стерном и Ж.Лафон, а также литературные произведения французских сюрреалистов, на которых отобразилось влияние изобразительного искусства украинских художников и скульпторов, работавших во Франции (А.Архипенко, М.Бойчук и другие). Встречный процесс (рецепция французского сюрреализма в украинской литературе) воплотился в парафразах и стилизациях (парафразы О.Зуевского), а также частично в образцах западноукраинской авангардной поэзии первых десятилетий ХХ века (З.Бережан, В.Хмелюк, Б.-И.Антонич). Отдельную нишу формирует пласт переводов поэзии французского сюрреализма на украинский язык (в работе с позиций эквивалентности/трансформации рассмотрены переводы произведений Г.Аполлинера, Ж.Превера и А.Мишо авторства О.Зуевского, Н.Лукаша, А.Астафьева, М.Коцюбинской). Акцентировано умение переводчиков адекватно оценить коммуникацию, соотнести свои интенции с выбором вербальных и невербальных средств, согласовать коды, удачно выбрать языковые стратегии. Кроме того, доказано, что влияние французских сюрреалистических литературных образцов непосредственно отобразилось на интуитивизме Нью-Йоркской группы и сюрреалистических визиях Киевской школы.

Диссертант предлагает также новую терминологическую дефиницию для разграничения ключевых отличий поэтики украинского и французского сюрреализма, говоря о моновалентной плоскости украинского и поливалентной плоскости французского художественного контекста сюрреализма. Рассматриваются такие формальные средства поливалентной плоскости французского сюрреализма как лаконичность и прозовость, а также такие особенности украинской сюрреалистической поэтики, как эмотивность и экспрессивность. В частности доказано, что полисемантичность поэтического языка французского сюрреализма достигается не за счет усиления экспрессивности, а за счет поднятия контекста на иной уровень толкования.

Впервые на основании творчества отдельных украинских авторов, которые тяготеют к сюрреалистическому выражению, а также оригинального творчества сюрреалистов французских прослеживается сфера непосредственных контактов и заимствований. Таким образом, в работе впервые предпринята попытка структурировать изъявления украинско-французских контактов на поле сюрреализма и определить их не как единичные факты, а как многогранное междукультурное явление, состоявшееся и имеющее свои форму проявления в прошлом веке.

Ключевые слова: сюрреализм, рецепция, междукультурная коммуникация, компетенция, дискурс, национальная идентичность, эквивалентность, трансформация.

ANNOTATION

Radziyevska V.V. French surrealism in Ukraine: the forms of interliterary reception. - Manuscript.

The thesis is aimed at achieving for a candidate of science degree in philology. Speciality 10.01.05. - comparative study of literature. - Taras Shevtchenco Kyiv National University, Kyiv, 2008.

The thesis proposes the systems analysis of the development of the French surrealism and its reception in Ukraine, the aspects of linguistic, linguistic-rhetorical, communicative, cultural and translating competence of the French and Ukrainian authors are researched. The connection is retraced not only on verge of cultures (Ukrainian and French) but also between the different types of art (literature and painting at first). This connection is illustrated by G.Apollinaire's pastiches (“The response of Zaporozhian Cossacks to the Turkish sultan”), works by B.Cendrars, translations of Taras Schevchenco's poetry by L.Aragon, E.Guillevic, Sh.Stern and Zh.Lafon and also works by French surrealists marked by the influence of the Ukrainian artists' and sculptors' art (in particular works by A.Archipenko, M.Bojtchuk and others who worked in France). The counter process (the reception of French surrealism in Ukraine) is realized in the paraphrases (paraphrases by O.Zuyevsky) and also partly in the examples of west-ukrainian avant-garde poetry of the first decades of the the XXth century (Zinoviy Berezhan, V.Khmeluk, B.-I.Antonych). The separate niche is formed by the translations of the French surrealistic poetry into Ukrainian (in the thesis are the translations of G.Apollinaire's, J.Prevert's and H.Michaux's considered). The ability of translaitors to give the appraisal to the communicative situation, to choose correctly verbal and inverbal tools, codes and linguistic strategies is particularly accentuated. The influence of the French surrealism has directly marked the intuitionism of the New-York group and the surrealistic visions of the Kyiv school.

First on the base of the creativity of certain Ukrainian authors who tend to the surrealistic expression as far as on the base of the original French surrealists' works is the sphere of straight contacts and adoptions researched.

Key words: surrealism, reception, intercultural communication, competence, discourse, national identity, equivalence, transformation.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Сучасні компаративісти все більше уваги приділяють проблемі взаємодії та взаємовпливу художніх літератур, співвідношенню різних картин світу та їх адаптації до чужого середовища, пошукові оптимальних форм міжкультурного спілкування. У системі “діалогічних відношень” (М.Бахтін) майже недослідженою є рецепція французького сюрреалізму в Україні. Ідея В.фон Гумбольта про мову як “третій всесвіт”, що перебуває між “емпіричним світом” і свідомістю, вкрай важлива для розуміння успішності комунікації: контакт двох культур схожий на зустріч двох айсбергів, бо саме під водою, на рівні “неочевидного”, стикуються цінності й менталітети. Розуміння (нім. Verstehen), центральне поняття герменевтики, у міжкультурному діалозі залежить від багатьох чинників: 1) співвідношення культур, які контактують; 2) тезауруса адресата й адресанта художнього висловлювання; 3) розташування культур на часовій осі; 4) схожості й відмінності мовних картин світу; 5) співвідношення мовно-культурних кодів; 6) уміння ефективно використовувати зворотний зв'язок та інше.

Актуальність теми дослідження. У процесі адаптації французького сюрреалізму до українського ґрунту на перший план виходять проблеми позначення, вираження, усвідомлення знакової ситуації, які неможливо вирішити, не залучивши до “порівняльної поетики” (Р.Етьємбль) нові концепції та методології: феноменологічні, герменевтичні, структурно-семіотичні, комунікативні, що розширює теоретико-методологічну базу дослідження.

Про французький сюрреалізм написано чимало. Історіографія сюрреалізму починається від п'єси “Груди Терезія” та статті “Дух нового часу і поети” (обидві - 1918) Г.Аполлінера, і з кожним десятиліттям публікацій все більшає. Важливі сторінки цієї історіографії - “Маніфест сюрреалізму” (1924) і “Пролегомени до третього маніфесту сюрреалізму, або Ні” (1942) А.Бретона, журнали “Література” (1919-24), “Сюрреалістична революція” (1924-29), “Сюрреалізм на службі революції” (1930-33), “Неон” (1948-49), “Медіум” (1952-55), “Сюрреалізм, саме він” (1956-59) та ін., монографії М.Надо, Ж.-Л.Бедуена, Ж.П'єра, П.Лосвельда, присвячені загальній історії сюрреалізму у Франції. Вийшло друком понад тридцять книг і монографій з питань поетики сюрреалізму (Г.Абастадо, Ф.Алкьє, М.Боне, Р.Брехонь, Ж.Вовель, Ж.Граск, Г.Дюрожуа і Б.Льєшербоньє, М.-А.Кавс, М.Каруж, Ж.Моннерот, М.Полізотті та ін., остання - Ж.Шеньє-Жадрон “Сюрреалізм”, 2002, рос. переклад), чимало колективних книг (напр., “Сюрреалізм і авангард”, 1999), оригінальних творів, есеїв, щоденників і спогадів письменників-сюрреалістів (Л.Арагон, Г.Арп, А.Арто, А.Бретон, Р.Деснос, П.Елюар, М.Лейріс, Ж.Превер, Ж.Рібемон-Дессень, Ф.Супо, Т.Тцара, Р.Шар та ін.), книги про їхню творчість, енциклопедія А. та О.Вірмо “Метри сюрреалізму” (1999), антології та альманахи.

Не втратили наукової вартості монографії російських дослідників сюрреалізму - Л.Андрєєва, М.Балашова, В.Большакова, Р.Леслі, Г.Пікона, окремі розвідки та статті В.Бичкова, І.Голенищева-Кутузова, А.Карельського, І.Підгаєцької, С.Ромова, Я.Фріда та ін. Українська історіографія французького сюрреалізму представлена здебільшого окремими розділами в монографіях З.Лібмана, Д.Наливайка, В.Пащенка, Г.Регузової, Б.Якимовича, книгами про творчість письменників-сюрреалістів (П.Вербицька, О.Ніколенко, Т.Сірочук), статтями Є.Васильєва, С.Гординського, В.Затонського, І.Костецького, І.Кошелівця, Д.Наливайка, О.Ніколенко, М.Тарнавського, Ю.Шереха та ін.

Дотичними до нашої проблематики є праці, присвячені специфіці українського сюрреалізму в творах Б.-І.Антонича, В.Гаврилюка, В.Лесича, Я.Цурковського, поетів Нью-Йоркської групи, Київської школи.

Водночас досі немає системного дослідження, яке б охоплювало питання, пов'язані з рецепцією французького сюрреалізму в Україні, генетично-контактні зв'язки й типологічні сходження, елементи міжлітературного синтезу. Надзвичайно істотну роль у такому діалозі відіграє переклад як форма міжлітературного сприймання. Переклад творів французьких поетів-сюрреалістів, здійснений О.Астаф'євим, З.Бережаном, С.Гординським, О.Зуєвським, О.Жупанським, В.Коптіловим, Г.Кочуром, М.Коцюбинською, М.Лукашем, М.Москаленком, М.Терещенком та іншими, засвідчує, що мало прирівняти переклад до оригіналу. Варто врахувати “перекладацьку концепцію” кожного з інтерпретаторів, їхні естетичні настанови та контекст творення.

Надзвичайна різноманітність форм міжлітературної рецепції належить до питомих ознак нинішньої української літератури. Збагнути неповторність “художніх містків” можна лише при уважному аналізі всіх граней, аспектів, “параметрів” французького сюрреалізму крізь призму його творчого засвоєння.

Об'єктом дослідження є творчість французьких поетів-сюрреалістів Г.Аполлінера (предтечі напряму), Л.Арагона, А.Бретона, Р.Десноса, П.Елюара, А.Мішо, Ж.Превера, Р.Шара та ін. у широкому контексті літературних зв'язків і перекладних варіантів.

Предмет дослідження - специфіка рецепції творчості французьких поетів-сюрреалістів в Україні: генетично-контактні зв'язки, переклади, запозичення, імітації, варіації, стилізації, образні аналогії, алюзії та ремінісценції; “ефект присутності” французького сюрреалізму в українській літературі підкріплений також аналізом монографій, статей, рецензій, спогадів, щоденників та відгуків у періодиці, матеріалів архівів та епістолярної спадщини письменників.

Теоретико-методологічна основа дослідження. У дисертації використано основні принципи теорії архетипів К.-Г.Юнга, психоаналізу З.Фрейда, рецептивної естетики та літературної герменевтики, досвід структурно-семіотичної естетики (праці Р.Якобсона, К.Леві-Стросса, Р.Барта, Ж.Дерріди, Ю.Крістевої, У.Еко, Ю.Лотмана), французької школи тематології (Ж.-П.Вебер, Ж.-П.Рішар, Ж.Пуле, Г.Башляр, Р.Труссон), теорії діалогізму (М.Бахтін, В.Біблер, М.Мейєр), комунікативної лінгвістики та міжкультурної комунікації (модель комунікації Ю.Лотмана, праці Е.Холла, Г.Уівера, А.Вежбицької, О.Леонтович), враховано результати досліджень провідних європейських компаративістів - Б.Бакули, Д.Дюришина, Е.Курціуса, Е.Тайлора, українських - О.Білецького, Л.Грицик, Р.Гром'яка, І.Дзюби, Д.Затонського, М.Ігнатенка, Д.Наливайка, А.Нямцу, С.Пригодія, Б.Якимовича, російських - В.Бичкова, О.Веселовського, В.Жирмунського, М.Конрада, Є.Мелетинського, В.Іванова, В.Проппа, О.Фрейденберг та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано на кафедрі теорії літератури та компаративістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка в межах комплексної теми “Актуальні проблеми філології” (Державний реєстраційний номер 02БФ044-01, науковий керівник - доктор філологічних наук, професор Г.Семенюк).

Мета і завдання дослідження: окреслити динаміку та логіку рецепції французького сюрреалізму в українській поезії на рівні генетично-контактних зв'язків, посередницької функції перекладу, таких форм художньої артикуляції, як запозичення, наслідування, варіації, стилізації, образні аналогії, інтертекстуальні вкраплення. Поставлена мета вимагає розв'язання в дисертаційному дослідженні таких завдань: - розкрити іманентну суть французького сюрреалізму, виявити конструктивні риси його поетики, довести закономірність рецепції цього явища в українській поезії; - дослідити історію проникнення творів французьких поетів-сюрреалістів в українське середовище та реакцію на сюрреалізм літературної критики; - описати характеристичні рівні рецепції як системи: 1) відкритість до сприймання чужої лінгвокультури й акцент на кооперацію з її носіями; 2) диференціацію колективного та індивідуального в засвоюваному матеріалі і здатність подолати стереотипи: 3) використання загальних вербальних і невербальних кодів і творче ставлення до чужої лінгвокультури; 4) правильний вибір комунікативних засобів рецепції (оповідні стратегії, тематика, жанри, стиль); - схарактеризувати українські переклади творів французьких поетів-сюрреалістів з позиції еквівалентності/трансформації художнього світу; - розкрити літературні аналогії, що витікають із генетично-контактних зв'язків (особисті контакти, взаємна кореспонденція, спільні публічні виступи, рецензування і підтримка в пресі), перекладу як зв'язкової ланки між літературами або ж зумовлені типологічними сходженнями.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що в роботі вперше досліджено рецепцію французького сюрреалізму в Україні як систему й обґрунтовано закономірності його адаптації до національного ґрунту. Описано когнітивну гнучкість представників української лінгвокультури, їх компетентність та вміння узгодити різні картини світу, ідіосфери та ціннісні орієнтації, ефективно використати мову як інструмент реконструкції чужих смислів (оповідні стратегії, корекція кодів і концептів, тематика, образна система, жанри, стилі і т.д.). У типологічному аспекті зіставлено твори французьких сюрреалістів та українські переклади, здійснено їх аналіз.

Крім того, в роботі вперше здійснено спробу структурувати прояви українсько-французьких контактів на полі сюрреалізму і ствердити їх не як поодинокі контактні вияви, а як багатогранне міжкультурне явище, яке відбулося і мало свої форми прояву в минулому столітті. По суті заявлено про факт “розгалуженого” взаємовпливу, вивчення якого потребує цілого ряду спеціальних досліджень.

Теоретичне значення роботи. Системний аналіз рецепції французького сюрреалізму в Україні дозволив розробити критерії успішності й ефективності міжкультурного діалогу та намітити шляхи його оптимізації, уникнути комунікативних помилок, забезпечити успішну адаптацію чужих художніх цінностей до національного ґрунту, обґрунтувати паритетне співіснування різних лінгвокультур, симетрію між мовними системами на граматичному, фонетичному, лексичному і семантичному рівнях.

Практичне значення роботи. Результати дослідженя можуть бути використані при вивченні проблем міжкультурного діалогу та художнього перекладу, застосовані у вузівських курсах загального й порівняльного літературознавства, української та зарубіжної літератури, при підготовці спецкурсів та спецсемінарів, написанні підручників та посібників.

Апробація результатів дисертації. Робота обговорена на засіданні кафедри теорії літератури та компаративістики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні положення та результати дослідження виголошені у формі доповідей на наукових конференціях: Міжнародній науковій “Київські філологічні школи: історико-теоретичний спадок і сучасність” (Київ, 11 жовтня 2005 року), Всеукраїнській науковій за участю молодих учених “Світоглядні горизонти філології: традиції та сучасність” (Київ, 11 квітня 2007 року).

Основні положення дисертації і результати дослідження висвітлено у п'яти одноосібних статтях у наукових фахових виданнях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел (150 позицій). Загальний обсяг дисертації - 208 сторінок, із них 196 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об'єкт, предмет, мету й завдання, наукову новизну, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, методологічну основу роботи.

У першому розділі - “Сюрреалізм як художній дискурс (теоретичний аспект)” - головну увагу зосереджено на феномені, що перебуває в центрі міжкультурних взаємин і може бути схарактеризований поняттями “дискурс”, “текст”, “мова”, “мовлення” і т.д. Крізь призму поглядів Т.ван Дейка, А.Кібрика, Ю.Караулова та інших учених закцентовано увагу на понятті “дискурс”. Ним позначено вербалізовану мовномислительну діяльність - сукупність процесу і результату одночасно, яка має як лінгвістичний, так і екстралінгвістичний виміри. Французький сюрреалізм у його проекції на українську культуру мислиться не лише як форма діяльності (сюрреалістичний рух) чи сума текстів, створених Л.Арагоном, А.Бретоном, П.Елюаром, Р.Шаром та іншими, а як унікальна зустріч двох лінгвокультур, коли в процесі спілкування твориться новий текст, феномен, який В.фон Гумбольт називає “третім всесвітом”.

У підрозділі 1.1 “Французький сюрреалізм у контексті експресіонізму, кубізму, дадаїзму і футуризму” розглянуто джерела сюрреалізму: філософію інтуїтивізму, східні містико-релігійні окультні вчення, фрейдизм, естетику німецьких романтиків, поетів ХІХ ст. А.Рембо і Лотреамона та предтечі сюрреалістів - Г.Аполлінера. Важливо підкреслити, що стратегія сюрреалізму є радикальним поворотом у модерністських пошуках істинного буття: якщо експресіонізм шукав його в моделях альтернативних світів, кубізм і дадаїзм - у структурних одиницях світобудови, що експлікують дійсність (“якою вона має бути” - П.Пікассо), футуризм - у динаміці руху, то сюрреалізм вбачав його у психологічній сфері, де “зони свободи” проглядалися у феноменах 1) дитинства, 2) сну та 3) інтуїції. Схарактеризовано історію становлення руху сюрреалістів, визначальні риси його поетики.

Основа сюрреалізму, за визначенням А.Бретона, - “чистий психічний автоматизм, який має на меті виразити усно або письмово, або будь-яким іншим способом реальне функціонування думки” (А.Бретон). Дисертант доходить висновку, що серцевину сюрреалізму складають колажність, сновидність, підсвідоме, уява, фантазія, феномен таємниці, “об'єктивний випадок”, чорний гумор, естетика міфу, які формують такі смислові дихотомії сюрреалізму, як конструкція-деструкація, хаотичне й цілісне, логічне й алогічне. Вочевидь, сам процес туманного пошуку, відчуття, впізнавання й сакральності є невід'ємною передумовою виникнення міфа. Л.Арагон помітив, що цей процес пошуку й пізнання супроводжує творення думки, яка пульсує в підсвідомості: “Я дуже скоро усвідомив, - пише він, - що моя думка - сам її розвиток - в усіх відношеннях аналогічна процесу зародження міфа, й усе, що не спадало мені на думку, відразу ж обожнювалось моїм духом [...]. Я розумів тоді, що людина по вінця сповнена такими божествами - волога губка, що всотала в себе саме небо”.

Революційність, заклики звільнити людське “Я” від “кайданів” сцієнтизму, логіки, розуму, моралі, державності, традиційної естетики, увага до сфери підсвідомого сприяли поширенню ідей сюрреалізму на інші регіони (підрозділ 1.2. “Впливи французького сюрреалізму на європейські літератури”). У Чехії в 1934 році В.Незвал організував групу сюрреалістів, до якої увійшли поет К.Бібл, теоретик К.Тейге, режисер Й.Гонзль, художники Туайєн та І.Штирський та інші. Найвизначніший спадок чеського сюрреалізму - поетичні збірки В.Незвала “Жінка у множині” (1936), “Абсолютний могильник” (1937) та інші. Наприкінці 30-х років сюрреалістична течія постала у Словаччині (поети Р.Фабри, В.Рейсел, Ю.Ленко, Ш.Жари, Я.Брезина, теоретики М.Бакош, І.Поважан та інші). Сюрреалізм у сербській літературі як течія сформувався у 20-их, на початку 30-их (М.Ристич, О.Давичо, А.Вучо, Дж.Йованович, Д.Матич та інші. Вони видавали журнали й альманахи, сповідуючи синтез марксизму із фрейдизмом).

Частіше, аніж із безпосередніми впливами, у творчій практиці можна зустрітися з таким видом “інонаціонального” досвіду, як відгуки літературної критики на нове мистецьке явище (підрозділ 1.3. “Творчість сюрреалістів в оцінці української літературної критики”). Перші згадки про французький сюрреалізм в Україні припадають на 20-30-ті роки. Журнал “Нова ґенерація” знайомить українського читача з різноманітними мистецькими течіями, подає відомості про Г.Аполлінера, а також про Г.Арпа, О.Архипенка, Д.де Кіріко, Ф.Пікабіа, П.Пікассо та ін., друкує їхні твори й статті про них, напр., С.Ромова “Від дадаїзму до сюрреалізму” (1929, №9), вміщує огляди сюрреалістичних журналів. У “Червоному шляхові” (1925, №11-12) подано статтю О.Білецького, де з-поміж інших європейських літературних течій розглянуто дадаїзм і сюрреалізм, у “Критиці” (1928-32) В.Державин презентує творчість Л.Арагона, А.Бретона, П.Елюара, Ф.Супо. У 1930 р. Л.Арагон відвідав Харків, де взяв участь у 2-й Міжнародній конференції революційних письменників, побував на будівництві Дніпрогесу, після чого з'явилися його поема “Червоний фронт” (Харків, 1932, український переклад) та нарис “Українське інтермеццо” (передрук у “Вітчизні”, 1958, №1). Французькі сюрреалісти вплинули на творчість українських футуристів, зокрема М.Семенка. Г.Черниш вбачає у його “Каблепоемі за океан” втілений заклик О.Архипенка до синтезу мистецтв, а А.Біла розцінює його поезомалярство як вербальний аналог нефігуративного живопису.

Чутливою до сюрреалізму виявилася атмосфера кінця 20-их - початку 30-их років у Львові, де на той час діяли угруповання “ІНТЕБМОВСЕГІЇ” (1927-30), що відстоювало концепцію цивілізаційного презентивізму Я.Цурковського, “Artes” (1929-35), “АНУМ” (1935-39); у творчості їх представників перепліталися риси конструктивізму, “нової речевості” й сюрреалізму. Естетика сюрреалізму стала панівною у творах artesівців та анумівців. Львівські газети “Назустріч” (1934) і “Неділя” (1935) друкують в українських перекладах твори Г.Аполлінера, “Літературно-науковий вісник” висвітлює мистецьке життя у Франції, практикує огляд нових видань, публікує статті про О.Архипенка. Львівські поети Б.-І.Антонич, В.Гаврилюк, В.Хмелюк та Я.Цурковський все більше відходять від символізму і наближаються до сюрреалізму.

Загальний інтерес до сюрреалізму зріс в епоху МУРу. Ідея “великої літератури”, проголошена У.Самчуком на Першому з'їзді, відкривала перед митцями нову перспективу. Першими це відчули “європеїсти” (Ю.Шерех). С.Гординський у другому збірнику МУРу (1946) друкує статтю “Паноптикум нової французької літератури”, де пише про сюрреалізм, аналізує книгу “Історія надреалізму” М.Надо, ділиться враженнями від творчості Г.Аполлінера, Т.Тцара, Л.Арагона, А.Бретона, М.Жакоба, П.-Ж.Жува, П.Елюара, полотен П.Пікассо, оглядає деякі сюрреалістичні журнали. В “Арці” (1947, ч.1) побачили світ “Нотатки про сюрреалізм” Ю.Косача, в журналах “Звено”, “Хорс” та інших жваво обговорюються проблеми симультанізму. Зразки “автоматичного письма”, заявлені свого часу в “Магнітних полях” А.Бретона та Ф.Супо, лягли в основу творів І.Костецького та Зіновія Бережана.

У 50-их роках увага до сюрреалізму не спадає, у журналі “Пороги” (1951, ч.10-12) побачила світ стаття І.Павелка, де найвизначнішими виразниками сюрреалізму названо Ю.Косача та І.Костецького, в “Україні і світі”, “Українській літературній газеті” час від часу з'являються дописи І.Костецького під псевдо “Юрій Корибут”. Показовим є наближення до сюрреалізму в творчості Е.Андієвської, О.Зуєвського, Ж.Васильківської та Патриції Килини, у творах яких панує сновидність і очуднення ландшафтів, а також Ю.Тарновського - у формі його “фото- і кіно принципів, поетики “зсуву” і в плані становлення “тілесного дискурсу” (дефініція А.Білої).

Сюрреалізм посідає також особливе місце в доробку поетів Київської школи, зокрема у М.Воробйова з його “метафорами-симфорами” (О.Ковальова).

В Україні вийшли друком двотомна антологія “Сузір'я французької поезії” у перекладі М.Терещенка (1971), де в другому томі представлено французький сюрреалізм, перекладні збірки поезій Г.Аполлінера (1984), П.Елюара (1975), А.Мішо (2001), Ж.Превера (1993), Р.Шара з ґрунтовними передмовами Д.Наливайка, В.Коптілова та М.Коцюбинської.

Окремі розділи присвячено специфіці українського сюрреалізму в монографіях О.Астаф'єва, А.Білої, М.Ільницького, Ю.Лавріненка, А.Макарова, М.Моклиці, В.Моренця, Д.Наливайка, С.Павличко, у працях про Нью-Йоркську групу: літературних портретах авторства П.Сороки, В.Яременка, брошурах П.Мідянки, статтях О.Астаф'єва, Р.Бабовала, В.Барки, А.Білої, Б.Бойчука, С.Гординського, Г.Грабовича, Д.Гусар-Струка, В.Державина, Н.Зборовської, М.Ільницького, І.Костецького, М.Коцюбинської, В.Моренця, Т.Остапчук, М.Павлишина, М.Ревакович, Я.Розумного, Б.Рубчака, О.Тарновського, І.Фізера та ін.

Про сюрреалістичні шукання поетів Київської школи йдеться у розвідках Т.Антонюк, Ю.Коваліва, О.Ковальової, В.Кордуна, А.Макарова, В.Моренця, М.Москаленка, О.Найдена, М.Рябчука та ін. З естетичними й компаративними вимірами французького сюрреалізму пов'язані також дисертації Т.Антонюк, І.Лівенко, О.Ковальової, О.Смерек та ін.

Другий розділ - “Комунікативний паспорт французьких сюрреалістів: українські адресації” - присвячений генетично-контактним зв'язкам. Запозиченим із комунікативної лінгвістики терміном “комунікативний паспорт” означено особисті контакти між представниками французької та української культур, літературні джерела (автографи, листи, записи, кореспонденцію, виступи у пресі, рецензії, щоденники, інші тексти), художні твори, які допомагають реконструювати тодішній історико-літературний процес, археологію безлічі смислів, явних, прихованих, часто неусвідомлюваних, реставрувати багатоплановий контекст сприймання сюрреалізму в Україні.

Підрозділ 2.1. “Гійом Аполлінер - критик творчості Михайла Бойчука, Василя Хмелюка та Олександра Архипенка” обґрунтовує думку про те, що основним полем взаємних українсько-французьких контактів в аспекті сюрреалізму з огляду на синкретизм цього явища стала сфера живопису. Про це свідчить активна рецепція творів українських художників і скульпторів Г.Аполлінером. Французькому поетові в полотнах українських митців імпонував саме синкретизм стилів і множинність засобів. О.Архипенко поєднав у своїй скульптурі: а) колір і форму; б) заповненість і порожнечу; в) статику й рух; г) простір і час; ґ) і зрештою - матеріали, з яких вона створювалася: метал, дріт, скло, дерево та ін. Винайдений ним тип поліхромної скульптури (скульптуромалярство) надавав формам і кольорам не лише просторового, а й часового виміру та споріднював їх із музичною композицією, розширивши світ до чотиривимірності та музично-кольорових асоціацій. Саме з такого принципу виходив і Г.Аполлінер, коли прищеплював голосним звукам мови кольорові ознаки (наприклад, у “Каліграммах”).

У підрозділі 2.2. “Ольга Хохлова - прототип полотен і поем Пабло Пікассо” розкрито біографічну сторінку особистих стосунків П.Пікассо і його дружини з Ніжина О.Хохлової, з якою він одружився в 1917 році. Танцівниця трупи Сергія Дягілева, вона навіяла світлий “енгрівський” період творчості Пабло Пікассо, надихнула його на низку її ж таки портретів. Однак після кількох років щасливого життя з Ольгою (рисунок “Ольга за шиттям”, 1921 - свідчення про душевну гармонію й відчуття сімейного щастя) їх стосунки не склалися. У картині “Танець” (1925) зображена жінка з перевернутою головою, волоссям, схожим на кінську гриву, гострими грудьми й цвяхоподібними руками в позі розп'яття. Агресивний колорит, синкопічні рухи хворобливої, деформованої жіночої істоти й чоловічий профіль у формі ключа - це вже закодований “портрет” відчаю. “Танець” свідчить про те, що набирає сили новий літературний рух, ім'я якому - сюрреалізм. Реальність об'єктів спотворюється не лише в картині, але й у поемах “Божа знать - Буджелу”, “То швидше, то повільніше”, “Сонце змиває абстракції”, “Я пишу клітини тиші” та ін., написаних у замку, який П.Пікассо купив у селі Буджелу. Вони позначені рисами “конвульсійної краси”: у них митець втілює ідею заміщення однієї форми мистецтва іншою, прагне “писати картини” і “малювати поеми”. Слова стають “піснею кольорів” (пор. графічні поезомалюнки М.Семенка “Світ”, “Сільський пейзаж”, “Супрепоезія”, де зоровий компонент посилює дію вербального).

У підрозділі 2.3. “Фрейм-структури свідомості Блеза Сандрара і Валері Ларбо: український контекст” проаналізовано виявлені в художньому дискурсі обох поетів кліше і штампи свідомості, які мають характер одиниць збереження інформації, зв'язані в єдиний ментально-лінгвальний комплекс, задають контури складної багатомірної моделі українського буття. Б.Сандрар (Фредерік Заусер) у 1904-07, 1911 роках побував у царській Росії. Набутий тут досвід сприяв появі його псевдо: за однією з версій, “сандрар” - дослівно “із попелу”, за другою Блез, тобто Вукол (грецьке “волопас”) - один із чотирнадцяти святих, що охороняв і лікував худобу на Русі. Мандрами Росією навіяні також деякі поеми й романи Б.Сандрара. Українські асоціації (фрейми, схемати, сценарії, скрипти) оживають у поемі “Легенда про Новгород” (Москва, 1909 рік) і в деяких образах “Прози про транссибірський експрес і маленьку Жанну Французьку” (1913): “Старий монах співав мені новгородську билицю”. За цим фреймом - низка передбачуваних асоціацій, пов'язаних з трагедію Новгорода Великого, який входив до Київської держави за династії Ігоревичів. Коло передбачуваних асоціацій забезпечується інтонаційно-фразовим групуванням твору, ритмікою речитативу і відлунням церковних піснеспівів, реконструкцією просодики мовлення монаха. Твір імітує билинний вірш, “старини” (Д.Чижевський) - форми, які з України в ХV-ХVІ ст. були витіснені думами.

Фрейм-структури є складовою також вірша-відгука Б.Сандрара на скульптуру О.Архипенка “Голова” (“Скульптура Архипенка / Перше яйцеподібне яйце. / Воно тримається на пружній рівновазі / Немов непорушна дзиґа...”). Візуальні експерименти українського скульптора легко накладаються на поетичну канву сюрреалістів. Асоціативне поле зведене до кількох моментів: 1) яйце - символ сотворення світу й образ підсвідомості, воно викручується з аморфної речовини, як з глини на гончарному крузі; 2) голова асоціюється з яйцем (форми перетікають одна в одну на основі асоціативності - картина, дуже органічна для сну); 3) “барвисті хвилі”, “кольорові зони” - візуальний ряд, котрий для “ловців підсвідомості” сюрреалістів був виразником ідеї (О.Архипенко підтримує цей принцип, вводячи в скульптуру колір); 4) і нарешті “глибини”, “голе”, “новітнє” і “тотальне” - саме такою є мінлива субстанція, випромінювана текстом.

Фрейм-структурами насичені й твори В.Ларбо, зокрема його медитація “Образи” зі збірки “Вірші А.О.Барнабута” (1913): “Я бачив дівчину, йшла від криниці вона / і за місцевим звичаєм / Несла на плечах, як носили в епоху Овідія, / два відра на кінцях коромисла”. Образ дівчини з коромислом як одиниця українського ментально-лінгвального комплексу є інваріантом “мозаїчної” візії України, візії, відгадуваної через низку скриптів (“Якось у Харкові, в одному з простолюдних кварталів”; “О ця Південна Русь, де всі жінки / У білих хустинах своїх, накинутих на голову / нагадують Мадонн!”; “Познайомитися з цією ніжною дівчиною, / яку там, у Малоросії, я бачив”). Наведені фрейми формулюють структуру складнішої конфігурації: уявлення про Україну як ідилічний край, де жінки нагадують Мадонн.

У третьому розділі “Мовленнєвий паспорт французьких сюрреалістів: у дзеркалі аналогій” проаналізовано аспекти мовної, риторичної, комунікативної, культурної та перекладацької компетенції французьких та українських авторів. Йдеться про комплекс умінь, які дозволяють представникам обох лінгвокультур адекватно оцінити комунікативну ситуацію, співвіднести сюрреалістичні інтенції з вибором вербальних і невербальних засобів, зіставити ментальні схеми з когнітивним досвідом, верифікувати результати літературного взаємообміну за допомогою зворотного зв'язку, зокрема перекладу.

Підрозділ 3.1 - “Французькі поети-сюрреалісти - перекладачі творів Тараса Шевченка”. Перекладацьку зацікавленість Л.Арагона, Е.Гільвика, Ш.Стебера, Ж.Лафон творчістю українського поета живила не лише культивована радянським літературознавством “революційність” поетики “Кобзаря”, а й романтична традиція, яка була близькою сюрреалістам. Для Л.Арагона поезія Т.Шевченка постає “українським інтермеццо”, в її музично-образній палітрі він майстерно вловлює і вербально-семантичні відтінки, й “образ світу”, і систему мотивів автора (“Ми заспівали, розійшлись”, “Я не нездужаю, нівроку”, “На батька бісового я трачу”, “О люди! Люди небораки!”). Говорити про впливи Т.Шевченка на французький сюрреалізм, вочевидь, надто сміливо, але увага і певні смислові, поетичні та настроєві акценти є поза сумнівом. Нові ідеї (миру, правди) не тільки живили творчість Л.Арагона, а знайшли в його творах індивідуальну та живу інтерпретацію. Це можна порівняти із заломленням світла. Як сонячне світло, пронизуючи кольорові вітражі, стає різнобарвним, так і реалізм Арагона був свій. Поезія Т.Шевченка, яку Л.Арагон також перекладав, долучилася до пучка літературних променів, яким належало пройти крізь арагонівський вітраж.

Е.Гільвик, який переклав 34 твори Т.Шевченка (серед них “Заповіт”, “Тарасова ніч”, “Перебендя”, “Кавказ”, “Гамалія”, “Думи мої, думи мої” та ін.) неримованими рядками, по-своєму відчув і пережив віртуальну сферу “Кобзаря”, запропонувавши, по суті, ще одну картину, де переплелися світосприйняття автора й перекладача. Це саме можна сказати про переклади Ш.Стебера (“Заповіт”, “І золотої й дорогої”, “Садок вишневий коло хати” та ін.) і Ж.Лафон (“Художник” - спільно з Е.Гільвиком, уривки зі “Щоденника”).

Підрозділ 3.2 - “Українські переклади Гійома Аполлінера: домінанта сюрреалістичного образу в традиційному віршуванні” - присвячено аналізові перекладів авторства О.Зуєвського, М.Лукаша й О.Астаф'єва, які містять у собі і фонові знання, й імпліцитну та експліцитну інформацію, традиційно форми віршування і новітньої синтези романтизму й сюрреалістичної образності.

Підрозділ 3.3 - “Поліплощинність образу і змісту (Жак Превер)” зосереджений на аналізі українських перекладних зразків зрілого сюрреалізму з акцентом на дискурсивні жанри, регістри тональності, елементи інтуїції та емпатії, вербальні й невербальні засоби (образ-кадр, образ-жест, образ-звук та ін.).

У підрозділі 3.4 - “Анрі Мішо: просодичний сюрреалізм в українській інтерпретації” - в центрі уваги ритміко-інтонаційне поле перекладу. Поезія А.Мішо є найпереконливішим втіленням просодичного сюрреалізму. Дисертант аналізує ритміко-інтонаційну сферу українських перекладів А.Мішо, де відчутний примат музики над словом. Заради музичної образності автор повторює окремі слова, рядки, строфи, актуалізує поліфонічні форми, поширені у трубадурів і труверів, мейстерзінгерів і міннезінгерів.

Стилізації як формі міжлітературних зв'язків притаманні “вкраплення” чужорідних стильових елементів в авторський текст, подолання опозиції “чужий голос - авторський голос”, двоголосні алюзії на інший стиль (підрозділ 3.5 - “Стилізація Гійома Аполлінера: українські реалії в канві модерністського тексту”). Стилізований переспів “Відповіді запорожців турецькому султанові” (дослівно “султанові Константинополя”) - чи не єдиний український відгук у творчості Г.Аполлінера. Дослідники схильні пояснювати Аполлінерову “Відповідь запорожців турецькому султанові” то слов'янським походженням самого поета, то наявністю пам'ятки давньої української літератури в польській родині Костровицьких.

Промовисто, що “Відповідь запорожців...” з'являється у творі не в переплетінні алюзій, а постає майже в первозданному вигляді завдяки прийому стилізації, більше того, зі значною лексичною відповідністю оригіналу, що, на перший погляд, руйнує мінливу архітектоніку поеми. І все ж автор вводить цю поезію в загальну канву твору без жодних упереджень, не виділивши заключні акорди прямої мови козаків про “конячий зад свиняче рило” розділовими знаками. Фактично через рядки Г.Аполлінера органічно український текст пройшов одне сито (у формі стилізованого переспіву) і повернувся до українського реципієнта через інше сито - перекладу поезії Аполлінера українською мовою.

Аналізуючи варіації О.Зуєвського (підрозділ 3.6 - “Варіації і переспіви: інтелектуальна полістилістика Олега Зуєвського”), маємо справу з відмінним від аполлінерівського зразком рецепції - інтелектуальної, де поет осмислює літературні й живописні зразки французького сюрреалізму та інкорпорує їх у свою творчість. Критики сходяться на тому, що поезія О.Зуєвського допускає три виміри: 1) герметичність, 2) алюзії на твори живопису та 3) інтелектуальність. Дисертант акцентує на збереженні традиційної форми віршування й сюрреальності варіацій поета.

ВИСНОВКИ

Акумульовано результати дослідження і структуровано їх за критеріями: живопис - література, вплив - реакція, безпосередні - опосередковані контакти. Описано характеристичні рівні рецепції як системи, її відкритість до сприймання чужої лінгвокультури.

Сьогодні ми визнаємо реалію: на берегах Сени виникло помітне художнє явище, яке отримало належне вивчення протягом майже ста наступних років. Однак це справедливо до певної міри - лише якщо йдеться про а) вивчення на теренах Франції або б) вивчення французького сюрреалізму французькими дослідниками. В обох випадках маємо локальний підхід. Дисертанта ж цікавлять відцентрові промені, які поширилися пізніше на інші культурні ареали, і, перетнувшись із зустрічними променями художніх пошуків інших країн, сформували там модифіковане, своєрідне художнє поле. Йдеться зокрема й про Україну.

Осмислюючи роль мовної картини світу в міжкультурному контексті, дисертант доходить висновку, що вона містить у собі: 1) універсальні риси, характерні для всього людства; 2) культурні ознаки - серцевину етносередовища; 3) індивідуальні прикмети особистості автора й перекладача. Для адекватного відтворення дійсності представникові чужого середовища необхідно максимально виявити мовну, лінгвориторичну, комунікативну та культурну компетенцію, вміти узгодити свої мовно-культурні коди з менталітетом і національним характером іншого учасника діалогу, модифікувати картину світу на основі міжкультурного досвіду. Тут особливу роль відіграє перекладацька компетенція, яка містить у собі механізми, прийоми й стратегії, необхідні для ефективного забезпечення комунікації. Генетично-контактні зв'язки, французькі версії (Л.Арагон, Е.Гільвик, Ш.Стебер, Ж.Лафон) творів Т.Шевченка, переклади українською мовою поезій Г.Аполлінера, Ж.Превера, А.Мішо засвідчують важливе місце Франції й України в культурній ієрархії європейських країн, постійну взаємодію означених культур та обмін інформацією між ними, добре знання традицій і бажання узгодити культурно-мовні коди. Висновок, якого доходить дисертант, аналізуючи українсько-французьку взаємодію на рівні літературному, засвідчує домінування перекладу як ключової форми рецепції. Крім того, йдеться про те, що рецепція в контексті сюрреалізму була обопільною, однак значно активнішою - з української сторони.

Переклади українською мовою поезії Г.Аполлінера, Ж.Превера, А.Мішо приводять до визначальних висновків. У ході дослідження доведено, що українська поетична система, традиційна чи експериментальна, залишається зануреною в площину якісно відмінних за характером поетичних засобів, які то посилюються, то притлумлюються в перекладі під впливом особливостей оригіналу.

Французький поетичний сюрреалізм впроваджує в обіг поліплощинні засоби, які функціонують на двох рівнях (або площинах) - змістовому й формальному - одночасно, а не акцентують лише окремий з них. Причому за підсумками аналізу зразків поетичного сюрреалізму можемо говорити про поліплощинність художнього контексту:

1) Там, де моноплощинна українська традиція передбачає антитезу, оклик чи порівняння в межах змісту, у французькій поліплощинній поезії маємо ситуацію антитези чи порівняння саме форми і змісту - як різнорідних художніх площин (приклад - назва та зміст поезії Ж.Превера “Пісенька для вас” ).

2) Там, де український поетичний контекст тяжіє до метафори чи мальовничого засобу увиразнення чи згущення значення (яким буває троп взагалі), французька поезія обходиться нарочито спрощеною описовістю, яка, однак, у підсумку творить загальну метафору твору, подаючи, таким чином, весь твір як візію певного буття (“Зона” Г.Аполлінера). Щоправда, зауважмо, така тенденція притаманна пізнішим зразкам французького сюрреалізму, де цей стиль уже достатньо викінчений, тоді як ранній сюрреалізм навпаки - експериментує з ускладненим тропом.

Категорії “поліплощинності” підпорядковані й інші формальні засоби: емотивність та експресивність в українській традиції і раціональність, лаконічність та “прозовість” у традиції французькій. Полісемантичність і пронизливість поетичної мови французького сюрреалізму досягається за рахунок не посилення експресивності, а виведення всього контексту на інший рівень тлумачення.

Безумовно, розмежовувати всі твори за визначеними критеріями неможливо. Йдеться про тенденцію. Водночас український вже постмодернізм у новітніх зразках тяжіє саме до такої художньої синестезії. Ще у 1970-80-х роках ця тенденція формувалася переважно завдяки перекладацькій рецепції. Однак, створюючи власне українську, сюрреалістичну за характером, герметичну поезію (Київська школа), українські поети привносили в оригінальні та перекладні твори вагому частку самобутності, значно менше орієнтуючись на європейські зразки як на приклад для наслідування, на відміну від українських поетів в еміграції.

Є всі підстави стверджувати, що сюрреалізм відбувся не лише локально - у Франції, і не лише локально - в Україні (як відмінний і своєрідний стильовий напрям), а й те, що на певному полі міжкультурної комунікації ці два явища перетиналися та взаємодіяли. З'ясовано, що взаємодія ця була а) обопільною і б) увібрала в себе різні види мистецтва (не лише літературу, а й живопис). Причому в обох мистецьких площинах ця взаємодія відбувалася градаційно.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИСВІТЛЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Радзієвська В.В. Специфіка форми перекладу традиційного вірша і верлібру / Радзієвська Валерія Валеріївна. - К.: Київський університет, 2005. - С. 209-217. - (Філологічні семінари; Випуск 8).

2. Радзієвська В.В. Український сюрреалізм: за і проти французької традиції (компаративний аспект) / Радзієвська Валерія Валеріївна. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2005. - С. 271-276. - (Літературознавчі студії / Збірник наукових праць; Випуск 14).

3. Радзієвська В.В. Українська тема в Аполлінера: “Відповідь запорожців турецькому султанові” / Радзієвська Валерія Валеріївна. - К.: Київський університет, 2006. - С. 232-238. - (Філологічні семінари. Національні моделі порівняльного літературознавства; Випуск 9).

4. Радзієвська В.В. Творчість Гійома Аполлінера та Олександра Архипенка в контексті міжкультурного діалогу України і Франції першої половини ХХ століття / Радзієвська Валерія Валеріївна. - Тернопіль: Тернопільський національний педагогічний університет, 2007. - С. 263-284. - (Наукові записки Тернопільського національного університету імені Володимира Гнатюка; Випуск 21).

5. Радзієвська В.В. Вплив української автентики на розвиток французького сюрреалізму: живопис і генетично-контактні зв'язки / Радзієвська Валерія Валеріївна. - Ніжин: Аспект-Поліграф, 2007. - С. 148-153. - (Актуальні проблеми слов'янської філології / Міжвузівський збірник наукових статей; випуск ХІІІ: Лінгвістика і літературознавство).

Размещено на Allbest.ru