Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський національний університет

Імені Олеся Гончара

10.01.02 - російська література

УДК 821.161.1 - Зайцев

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Тетралогія Б. Зайцева «Путешествие Глеба» та традиції російської автобіографічної прози

Аметова Ельміра

Куртмоллаївна

Дніпропетровськ 2009

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі російської філології Республіканського вищого навчального закладу «Кримський гуманітарний університет» (м. Ялта) Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Андрущенко Олена Анатоліївна, Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, професор кафедри російської та світової літератури.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, доцент Дербеньова Лідія Вікторівна, Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу, професор кафедри теорії і практики перекладу;

кандидат філологічних наук, доцент Романова Олена Іванівна, Дніпропетровський національний університет, доцент кафедри зарубіжної літератури.

Захист відбудеться 24 грудня 2009 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08,051,12 Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара (49027, м. Дніпропетровськ, пл. Тараса Шевченка, 1).

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара (49050, м. Дніпропетровськ, вул. Козакова, 8).

Автореферат розісланий « 19 » листопада 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.П. Біляцька

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Творча спадщина Б.К. Зайцева велика, багатоманітна й посідає в історії російської літератури своє особливе місце. Довгий час його творчість була недоступною читачам на батьківщині й до кінця ХХ ст. практично не вивчалася. Лише в останні десятиліття вчені звернулися до дослідження проблематики й поетики його ранньої прози (Г. Воробйова, Л. Горшкова, Ю. Драгунова, О. Коренькова, А. Курочкіна, Т. Чубаєва), публіцистики (Т. Степанова), своєрідності художніх біографій (М. Куделько, І. Мінаєва, О. Кашпур, Г. Яркова), до його духовних творів (І. Лук'янцева, О. Любомудров). Окремі аспекти творчості письменника розглянуті в працях оглядового характеру (О. Алексєєв, Ю. Бабичева, Т. Буслакова, Г. Віслова, Є. Воропаєва, В. Костіков), статтях про його творчий шлях (В. Агеносов, Л. Їєзуїтова, О. Михайлов, О. Романенко, О. Соколов, Л. Юркина) та окремих дослідженнях (М. Баландіна, Л. Бараєва, Л. Горшкова, М. Гофман, Ю. Драгунова, Н. Жукова, Н. Завгородня, І. Лук'янцева, І. Мінаєва, Т. Прокопов, Т. Степанова).

Проте і донині багатогранна й різноманітна творчість Б. Зайцева вивчена вкрай нерівномірно й окремі сторони спадщини письменника дотепер не введені в науковий обіг. Практично поза полем зору дослідників залишилися його мемуаристика, епістолярна спадщина, а також такий важливий твір, як тетралогія «Путешествие Глеба» (1937 - 1953), над яким він працював більшу частину свого життя. Цей твір став своєрідним підсумком творчості, у ньому осмислювалася доля особистості, вибір нею духовних орієнтирів.

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена насамперед необхідністю осмислення особливостей розвитку російської автобіографічної прози в ХХ ст. і визначення місця тетралогії Б. Зайцева в ній. Тетралогія пов'язана з кращими традиціями російської автобіографічної прози та є новим етапом у її розвитку. Творчо засвоюючи досягнення попередників та сучасників Л. Толстого, М. Гаріна-Михайловського, М. Горького, І. Буніна, у наближенні та в запереченні їх художніх відкриттів письменник створив автобіографічний твір, який знаходиться на перетині різних тенденцій розвитку російської автобіографічної прози.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація виконана на кафедрі російської філології Республіканського вищого навчального закладу «Кримський гуманітарний університет» (м. Ялта) у межах теми «Удосконалення підготовки студента-філолога в умовах полікультурного регіону» (номер державної реєстрації РК - 20103V004595). Тема дисертації затверджена Вченою радою Республіканського вищого навчального закладу «Кримський гуманітарний університет» (м. Ялта) (протокол № 10 від 23.05.2007 року).

Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб виявити особливості засвоєння, трансформації та продовження традицій російської автобіографічної прози в тетралогії Б. Зайцева «Путешествие Глеба».

Для досягнення мети дослідження сформульовано наступні завдання:

- установити ступінь вивченості проблеми в українському та зарубіжному літературознавстві;

- виділити найважливіші ознаки документальної прози й визначити специфіку її основних жанрових різновидів - нарис, мемуари, щоденник, автобіографічний роман;

- обґрунтувати розуміння цієї тетралогії як циклу й визначити його жанрово-стильові особливості;

- виявити основні тематичні пласти твору, часопросторової організації його сюжету;

- показати особливості відбиття християнського світогляду в тетралогії й функціонування біблійного інтертексту в ній;

- осмислити внесок тетралогії Б. Зайцева в розвиток російської автобіографічної прози як у діахронії, так і в синхронії.

Об'єкт дослідження - тетралогія Б. Зайцева «Путешествие Глеба».

Предмет дослідження - трансформація й розвиток традицій автобіографічної прози в тетралогії Б. Зайцева.

Теоретико-методологічну базу дослідження становлять праці вітчизняних і зарубіжних дослідників із проблем документальної прози (О. Бобрової, Ю. Борева, А. Галича, Л. Гараніна, Л. Гінзбург, О. Єгорова, В. Кардіна, О. Майорової, Т. Марахової, М. Михєєва, В. Оскоцького, А. Тартаковського та ін.), автобіографічної прози (Б. Аверіна, Х. Альгазо, Ю. Бабичевої, Л. Бронської, Н. Ніколіної, О. Павловського, О. Попової, Л. Чучваги), а також дослідження, присвячені особливостям тетралогії письменника (В. Александрової, Г. Струве, В. Толмачова, Н. Яблуновської, О. Яркової).

Сформульована мета й поставлені завдання зумовили використання досягнення методик цілісного, порівняльно-типологічного та мотивного аналізу художніх творів (М. Бахтіна, М. Гіршмана, Ю. Лотмана, В. Халізєва).

Наукова новизна в тому, що в дисертації вперше:

- уточнюється уява про специфіку автобіографічної прози в зіставленні з жанровими різновидами документальної прози;

- обґрунтоване розуміння тетралогії «Путешествие Глеба» як циклу, визначені її жанрово-стильові особливості;

- показані особливості вираження християнського світогляду в тетралогії й функціонування біблійного тексту в ній;

- зроблені спостереження над часопросторовою організацією оповіді;

- осмислено внесок тетралогії Б. Зайцева в розвиток російської автобіографічної прози.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його основні положення й висновки можуть бути використані при подальшому вивченні творчості Б. Зайцева, у лекційних курсах історії російської літератури ХХ ст., а також у спеціальних курсах і спецсемінарах з історії літератури російського зарубіжжя.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Робота в повному обсязі обговорювалася на засіданнях кафедр російської, української та іноземної філології РВУЗ «Кримський гуманітарний університет» (м. Ялта). Матеріали дисертаційної роботи знайшли відбиття в доповідях на XIII та XIV Міжнародних читаннях молодих учених пам'яті Л.Я. Лівшиця (Харків, 2008, 2009), на Міжнародних наукових конференціях «Література в контексті культури» (Дніпропетровськ, 2002 - 2007 р.), на VI конференції «Драма, вистава, глядач...» (Харків, 2008 р.).

Основні положення дисертації викладені в 7 публікаціях, 5 з яких надруковані в спеціалізованих виданнях, ліцензованих ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел, що нараховує 195 джерел. Дослідження викладене на 200 сторінках, із них 179 сторінок основного тексту.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, його актуальність, сформульовано мету й завдання роботи, визначено основні методи аналізу, предмет і об'єкт дослідження, висвітлено зв'язок дисертації з науковими програмами й планами, продемонстровано наукову новизну й практичне значення отриманих результатів.

Розділ І «Історія вивчення російської автобіографічної прози» складається з двох підрозділів. У підрозділі 1.1. «Творчість Б. Зайцева у відгуках сучасників та в літературознавстві» відзначається, що рання проза Б. Зайцева привернула до себе увагу літературних критиків і читачів. Серед його критиків були В. Короленко й А. Чехов, а також В. Брюсов, О. Блок, Елліс, К. Чуковський та ін. Вони відзначали суб'єктивізм, ліричність, безсюжетність його прози, втілення в ній своєрідного пантеїстичного світогляду, прагнення зображувати «живе життя» (А. Горнфельд). Місце Б. Зайцева в літературі визначалося його «проміжним» положенням між різними літературними групами, незважаючи на його явну особисту симпатію до модерністів. Разом із тим орієнтиром для нього залишався А. Чехов, вплив якого позначався на своєрідності творів у збірці «Оповідання. Книга 2-я» (1909). Є. Колтоновська стверджувала, що Б. Зайцев є прямим спадкоємцем російських класиків і в епоху руйнування традиційних форм, жанрів, стилів начебто «відроджує реалізм», а М. Коробка серед основних рис письменника називав вишуканість, тонкий психологізм, ліризм, який дозволив йому показати людську душу.

У 1922 р. письменник опинився в еміграції, з 1924 р. оселився в Парижі, де прожив до своєї смерті. Він активно співробітничав у виданнях російської еміграції, був головою Паризької спілки письменників і журналістів. Його нові твори рідко привертали увагу критиків, у нечисленних відгуках мова йшла про посилення в них релігійної тематики. Так, М. Оцуп відзначав, що в сюжетах оповідань Зайцева 1920-х рр. відбилося зіткнення двох світів, один із яких - світ євангельський, а П. Грибановський виділяв давній інтерес письменника до «святості» людської душі. Про творчість Б. Зайцева в еміграції писав Г. Струве в книзі «Російська література у вигнанні». Він звернув увагу на активне перевидання творів, написаних ним ще в Росії, а також охарактеризував тематику нових оповідань, яка була далекою від теми революції. Г. Струве вважав, що в тетралогії Б. Зайцев наслідував І. Буніна, який однак у «Жизни Арсеньева» проявив більше глибини й словесної майстерності. Вдумливим і уважним критиком Б. Зайцева був і К. Мочульський. Він відзначав, що в першій частині тетралогії проявляється «подвійний зір»: на світ дивиться маленький герой і разом з тим збагачений досвідом оповідач, який знає про те, що незабаром цей світ буде зруйнований. У першому підрозділі проаналізовано також статті М. Ульянова, Г. Адамовича, Ф. Степуна, у яких звертається увага на посилення релігійної тематики у творчості Б. Зайцева.

На батьківщині письменника в радянський час про нього писали мало й скупо. Зокрема в «Короткій літературній енциклопедії» йому була присвячена лише невелика довідкова стаття А. Храбровицького. В. Келдиш у роботі «Російський реалізм початку ХХ століття» оцінив творчість письменника як «художнє явище “проміжного типу”», назвавши Б. Зайцева камерним письменником, що не створив оригінальних творів, із чим, звичайно ж, погодитися складно.

Відзначається, що в другій половині 1980-х рр. були перевидані основні твори письменника, у світ почали виходити збірки його творів. Дослідження, що друкуються на батьківщині письменника, поки що мають характер біографічних нарисів і оглядів його творчості. Єдина монографія про Б. Зайцева, присвячена жанру белетризованої біографії («Жизнь Тургенева», «Жуковский», «Чехов»), написана А. Шиляєвою й видана за кордоном. Окрему групу досліджень складають праці мовознавців, виконані на матеріалі художньої прози письменника.

Сучасні дослідники вважають, що творчість Б. Зайцева формувалася, з одного боку, під впливом поезії російського символізму, з іншого боку - під впливом прози Л. Андреєва, І. Буніна й А. Чехова. Однак питання, які стосуються автобіографічного начала у творах Б. Зайцева, досі залишаються нез'ясованими. Окрема проблема, до якої звертаються сучасні дослідники, це жанрова природа тетралогії. За визначенням самого письменника, це «роман - хроніка - поема», «наполовину автобіографія» (Б. Зайцев). О. Соколов бачив у тетралогії «ліричний спогад про минуле», а В. Агеносов - розповідь про шляхи до Бога. Є. Воропаєва однією з перших увела тетралогію Б. Зайцева в контекст російської автобіографічної прози, розглядаючи її в одному ряду з класичними творами XIX - початку ХХ ст.

В одному з розділів дисертації Н. Яблоновської «”Жизнь Арсеньева” І.О.Буніна й традиції автобіографічного оповідання в російській літературі» (1999) книга І. Буніна зіставляється з тетралогією Б. Зайцева. Н. Яблоновська відзначає загальні риси: місце дії (Орловська губернія), традиції, мовне середовище. Схожим їй видається також ставлення до мистецтва, релігії; є в роботі й спостереження над зображенням маєткового побуту, які враховані нами при аналізі тетралогії. Проте зроблений огляд та аналіз рецензій сучасників письменника і робіт останніх років про творчість Б. Зайцева свідчить, що його цикл «Путешествие Глеба» й досі все ж таки не вивчено більш-менш докладно.

У підрозділі 1.2. «Особливості російської автобіографічної прози в тетралогії Б. Зайцева “Путешествие Глеба”» ідеться про найважливіші ознаки документальної прози, визначається специфіка її основних жанрових різновидів. Сучасне літературознавство розмежовує не тільки мемуари й автобіографічну повість, але й відокремлює від них щоденникову прозу: між щоденниковими записами й зафіксованою подією - найкоротша часова дистанція, записи ведуться регулярно і, як правило, вони не призначені для друку. Мемуари пишуться з пам'яті, між текстом і подією звичайно виникає значний часовий відтинок.

На межі XIX - XX ст. у зв'язку з перебудовою всієї жанрової системи змінювався характер як мемуарів, так і щоденників: спогади створювалися про недавні події (А. Бєлий, З. Гіппіус, Б. Лівшиць, Г. Іванов та ін.), а щоденники, не втрачаючи своїх ознак, могли писатися для себе (О. Суворін, К. Чуковський, М. Пришвін) або були адресовані читачеві та публікувалися (З. Гіппіус, М. Горький та ін.). Вірогідність, відсутність вимислу роблять мемуари близькими до історичної прози, документального нарису, проте, на відміну від історика, автор спогадів пише про те, чому сам був свідком, причому в мемуарах виражається його суб'єктивна точка зору на те, що відбувалося. Відзначені ознаки властиві й автобіографічній прозі, однак у ній, на відміну від мемуаристики, істотну роль відіграє вимисел або домисел, художнє узагальнення, що дає можливість осмислити факти власної біографії як явища епохи. Подібні особливості організації матеріалу зближають мемуарний нарис із автобіографічною прозою, створюючи яку, письменник залишається в рамках певних реальних йому подій, оповідання міцно прив'язане до них, проте осмислює дійсність через символічний, репрезентативний, узагальнюючий образ, який стає типовим.

У дисертації використана класифікація, запропонована О. Ярковою, в якій російська автобіографічна проза представлена у вигляді двох напрямків: автобіографії-результату, у якій між собою взаємодіють особистість і середовище, та художньої автобіографії, пов'язаною з процесом самопізнання автора, який відбувається одночасно зі створенням тексту. Тетралогія Б. Зайцева розглядається як така, що знаходиться на перетині цих двох тенденцій.

Під художньою автобіографією в цій роботі мається на увазі жанровий різновид документальної прози, яка відрізняється від мемуаристики, нарису й щоденника, в якій розповідь ведеться від першої або третьої особи з установкою на достовірний спогад про минуле, що характеризується ускладненою структурою й відрізняється особливим характером художнього часу. Біографія творця є відправною точкою для художнього узагальнення, в якому вимисел або домислювання дають можливість уявити факти власної біографії як явища епохи, а героя - як типового представника певного покоління. Письменники російського зарубіжжя опиралися на потужну традицію автобіографічної прози, що існувала в російській літературі, а ситуація вигнання, перебування на чужині, неможливість повернутися в Росію, відірваність від рідної культури, мови, духовного світу активізували потребу в ній.

Розділ II «Від побутового до буттєвого» складається з трьох підрозділів. У підрозділі 2.1. «Проблематика автобіографічної тетралогії Б. Зайцева “Путешествие Глеба”» відзначається, що тетралогія продовжує класичну традицію автобіографічних творів про дитинство і юність. Вона складається з чотирьох романів і є циклом. У центрі циклу - персонаж, якому письменник довірив свої думки, почуття, переживання. У тетралогії відбито погляд письменника на епоху й на власне життя, однак у ньому представлена не лише біографія героя, але й світ дворянської садиби, містечок та столиці дожовтневої православної Росії; показані не великі історичні події, а рік за роком, подія за подією, життя звичайної сім'ї небагатих дворян - самого Гліба, його сестри Лізи, кузини Соні, бабусі, а також приятелів батька, гімназичних товаришів Гліба, подруг Лізи.

Найважливіша тема тетралогії - взаємини батьків і дітей. Оповідач показує, наскільки сильною була прихильність Гліба, його любов до батьків. Батько для нього - предмет схиляння й обожнювання, приклад мужності й сили, мати - зразок служіння сім'ї, осередок любові й краси. В описі зустрічей з батьками найчастіше повторюються слова «щастя», «радість». У тетралогії докладно відтворено також і уклад життя московського студентства початку ХХ ст. Автор прагне помістити долі героїв у широкий історичний контекст. Студенти були різні за своїм соціальним станом, у напруженій атмосфері їхніх диспутів і суперечок писалася історія Росії. Розповідаючи про цей період життя Гліба, автор докладно характеризує його внутрішній світ, передає хід його думок. «Страйкова» діяльність обтяжує Гліба, зненацька для нього самого й недостатньо розуміючи, з якою метою, він стає учасником студентських заворушень.

Б. Зайцев створює образ епохи, образ покоління, широко розсовує межі художнього пізнання дійсності. Відтворюючи події хронологічно, оповідач говорить про надзвичайно важливий і драматичний час у долі Росії. Почалася війна, однак на перший план висувається оповідання не про неї: війна є лише тлом для зображення внутрішнього світу героїв - Гліба, Лізи, Артемія та ін., їхньої психології. Б. Зайцев ретельно відтворює життя двох сімей, пов'язаних із Глібом родинними зв'язками. У романі «Юность» також створений чарівний образ Еллі - однієї з головних героїнь роману, чудово передана поривчастість її натури, сміливість у прояві почуттів. Еллі судилося стати його дружиною, матір'ю його дочки, його музою, першим читачем, секретарем, адресатом присвят. В описі Еллі переважає точка зору автора-оповідача: він передає різноманітну гаму її почуттів до Гліба.

Проблематика зближає «Путешествие Глеба» не лише з вершинними творами російської класичної літератури, але і з творами сучасників Б. Зайцева, які опинилися в еміграції. Загальними є сімейні, культурні й релігійні цінності, важливість яких підкреслюється І. Буніним, М. Осоргіним, Г. Газдановим, В. Набоковим та ін. Російськими письменниками, які опинилися в еміграції, батьківщина осмислюється насамперед через російську природу, про що мова йде в підрозділі 2.2. «Функціональна роль пейзажу в тетралогії Б. Зайцева».

Оскільки в цьому циклі відбилися риси обох ліній розвитку російської автобіографічної прози, Б. Зайцев поєднував як толстовську зосередженість на герої, так і феноменологічний принцип викладу оповіді, який властивий «Жизни Арсеньева». До того ж письменник по-своєму продовжив традиції російського модернізму з характерною для його представників поетизацією щоденності, прагненням повернутися до природи, зближенням цивілізованого середовища з її природним світом. В описі природи нерідко її суб'єктивне бачення переважає над предметністю, а емоційне сприйняття - над визначеністю простору й описом конкретних ландшафтів.

Показано, що зображення природи від першого твору циклу («Заря») до останнього («Древо жизни») не залишається незмінним. Функціональна роль природи пов'язана з уявою автора тетралогії того, яке місце вона повинна посідати в житті людини. Тут відчутна тенденція до міфологізації маєткового світу, світ героя обмежений розмірами садиби, двома типами простору - власного, зрозумілого, й зовнішнього, незвіданого, який живе за іншими законами.

Міфологізований простір в «Заре» співвідноситься з образом райського саду, в якому панує блаженство й безтурботність. Гліб сприймає навколишню природу через дотичні або нюхові відчуття, через світло, запахи й звуки. Зіставлення з «Детством» Л. Толстого свідчить, що в його повісті природа займає зовсім інше місце. У повній відповідності з дитячою психологією, оповідач зображує лише те, що дитина бачить безпосередньо перед собою. Настрій Гліба повністю підпорядковано стану природи, зміна природних циклів для нього - це зміна дитячих занять: сопілочка, рушничка для першого полювання, санчатка. Нічне, куди щоночі виїжджають сільські хлопчаки, - щось нездійсненне, а тому - найбажаніше. В оповідача це звичайне сільське заняття викликає літературні асоціації, недоступні, звичайно, його героєві: «скіфські конячки», «Бежин луг», і виникає подвійна точка зору. У трилогії Л. Толстого також присутня подвійна точка зору: деякі важливі дитячі враження героя супроводжуються коментарями оповідача, проте вони торкаються стосунків з людьми, а не з природою.

Найважливіші події життя Гліба випадають на літо, як і в «Жизни Арсеньева», час довше тече влітку, аніж узимку. Показано, що часопросторова організація роману «Заря» відрізняється від «Детства Темы» М. Гаріна-Михайловського, який зробив крок, що зближає автобіографічне оповідання з романом. Як і в «Путешествии Глеба», оповідання ведеться від третьої особи. Множинність точок зору не дає письменникові можливості докладно описати розвиток і становлення героя. Зберігаючи, як і Б. Зайцев, послідовність оповідання в часі, М. Гарін-Михайловський гранично стискає події, замість розгорнутих описів використовує діалогічну форму, передаючи особливості дитячої психології, поривчастість і переривчастість дитячого мислення. Важливим етапом у житті юного героя є переїзд із села до міста. Як і в повісті «Детство Темы», у романі «Тишина» змінюються просторові координати: герой відправляється навчатися в гімназію. У місті Гліб-гімназист починає усвідомлювати себе частиною не природи, а вибудуваної людиною системи, у якій кожен посідає певне місце. Вона недосконала вже тому, що створена людиною.

У романі Б. Зайцева «Тишина», який хронологічно відповідає толстовському «Отрочеству», зберігається прийом зображення героя у двох вимірах - стихійно-природному та казенному, міському, чужому для його внутрішнього світу. «Тишина» - свого роду метафора, яка характеризує час отроцтва, коли головні події відбуваються у внутрішньому світі, в душі героя. Метафора райського саду змінюється метафорою тиші. Саме тому друга частина тетралогії майже безподієва й може бути співвіднесена в цьому сенсі з «Отрочеством» Л. Толстого, в якому роздуми про сутність людини та її призначення переважають над почуттями героя. Важливою особливістю перших двох романів тетралогії є циклічність, повторюваність подій: герой постійно повертається в природну стихію, однак щораз стає доросліше. Імпресіоністичні пейзажні замальовки містять у собі згадування про примітні місця, пов'язані з подіями російської історії. Герой Б. Зайцева, дорослішаючи, відчуває тісний зв'язок природи своєї малої батьківщини з поняттями «Батьківщина» й «Росія».

Відзначено, що в романі «Юность» починається новий цикл життя героя. Зимові пейзажі створені за допомогою інверсії й безлічі метафор, властивих імпресіоністській манері опису: «звездочки следов», «воздуха наглотаешься», «звезды раскаленно пламенеют», «снега леденеют». Питома вага описів природи в романі Б. Зайцева «Юность» невелика, їх відкинуто на другий план, переважає опис людей, їхнього побуту, вдач, звичок. В оповіданні яскраво позначаються кілька точок зору (матері, Лізи, Еллі).

Роман «Древо жизни» істотно відрізняється від перших трьох романів циклу тим, що з описів природи акцент переноситься на опис побуту російської еміграції, оповідання про долі блукачів. Останній розділ набуває узагальнено-символічного сенсу: життєвий шлях героя почався в російській глибинці, у фіналі тетралогії він завершується у Фінляндії, поруч із батьківщиною. Письменник використовує кільцеву композицію, пов'язуючи останні сторінки свого циклу з першими.

У підрозділі 2.3. «Родина й побут садиби в “Путешествии Глеба”» цикл Б. Зайцева зіставляється з попередньою традицією зображення родини, роду, садиби, побутового укладу. Відзначено, що образ дворянського обійстя кінця XIX - початку XX ст. є одним з найпродуктивніших і дає можливість бачити модернізацію літератури перехідного часу. Автор роботи поділяє точку зору Є. Попової, яка вважає, що в літературі того часу склалися три концепції дворянської садиби: ідеалізуюча, критична та діалектична, кожна з яких формує свій художній образ світу. У Б. Зайцева переважає концепція зображення дворянської садиби, в основі якої лежить ідилічний хронотоп будинку як раю. Основним часом у ньому є літо (червень), а руйнування ідилічного хронотопу спричиняє зміну пори року (пори життя). Дитинство в ідеалізуючій концепції сакралізується й міфологізується.

Б. Зайцев розходиться із традиційним для російської літератури межі XIX-ХХ ст. протиставленням дворянської садиби навколишньому її світу, злиденним селянським селам. Для персонажів тетралогії садиба - лише місце проживання; вона не пов'язана з традиціями роду, який корінням сягає цієї землі, у них комплекс «вишневого саду» не виникає. Родина героя, дворянська за своїм походженням, прийняла інший, капіталістичний уклад життя, зберігши краще зі старого устрою, і знаходить собі помешкання поруч із місцем служби. Саме в цьому проявляється істотна різниця у ставленні до садиби не лише між героями Б. Зайцева й А. Чехова, але й Б. Зайцева та І. Буніна. «Детство» Л. Толстого, «Детство Темы» М. Гаріна-Михайловського та «Жизнь Арсеньева» І. Буніна можуть бути зараховані до діалектичної концепції дворянської садиби, світ якої далеко не ідеальний.

Відзначається, що ще в «Детстве» Л. Толстого було окреслене те коло тем, образів і мотивів, які стали характерними для автобіографічної прози кінця XIX - початку XX ст. Це насамперед образи батьків, які у своїй несхожості і в той же час у нерозривній єдності визначають гармонійність розвитку маленького героя. Як і в «Жизни Арсеньева», у «Детстве» Л. Толстого передається щемливий смуток дитинства, сум від втрат, у тексті багато риторичних запитань та вигуків. У повісті «Детство Темы» М. Гаріна-Михайловського рефлексіі героя або оповідача про дитинство немає зовсім. У творах Л. Толстого й І. Буніна в оповіді про батьків виявляється точка зору маленьких героїв. У романі Б. Зайцева «Заря» й позиція оповідача, і сама інтонація оповіді про дитинство інша: думки й почуття матері й батька описані ніби зсередини. У цьому тетралогія Б. Зайцева схожа із тетралогією М. Гаріна-Михайловського. Оповідач у «Жизни Арсеньева» проявляє двоїсте ставлення до садиби: любов, замилування, нерідко розчулення й неприйняття її занепаду, невпорядкованості, запустіння. У циклі Б. Зайцева, навпаки, описуються міцні й обжиті маєтки, родючі сади, російське життя повнокровне й усе ще стійке, надійне, що в цілому характерне для ідеалізуючої концепції. проза жанровий тетралогія інтертекст

Відмінною рисою тетралогії Б. Зайцева є тісний зв'язок поміж побутовим, описаним із граничною старанністю й любов'ю, і буттєвим, що створює особливий масштаб розповіді. Якщо в перших трьох творах циклу опис садиб, предметів побуту, домашнього життя давав можливість підкреслити непорушність основ російського життя, то в романі «Древо жизни» традиційний уклад руйнується й нормальне людське життя стає тендітним і вразливим. Письменник використовує постійну метафору: російське життя - це корабель, що йде на дно.

Розділ 3. «Вічне та історичне в тетралогії Б. Зайцева» складається із двох підрозділів. У підрозділі 3.1. «Становлення особистості центрального героя» підкреслюється, що для формування Гліба як письменника важливим є коло його читання, музичні й театральні враження. Тетралогія зіставляється з «Жизнью Арсеньева», у якій література також займає істотне місце: письменник уводить у текст фрагменти улюблених віршів, прозаїчних текстів. Арсеньєв мріяв зробитися поетом, у коло його читання входили Шиллер і Ґете, Лермонтов і Гейне, Пушкін і Л. Толстой. У Харкові, де герой брав участь у революційній діяльності, він читав Салтикова-Щедріна, Чернишевського й Бєлінського. Герой повісті М. Гаріна-Михайловського «Детство Теми» не читає зовсім, у сім'ї немає традиції читання вголос, в інтер'єрах генеральської квартири немає книг. Герой цього твору стає читачем лише в другому класі. У трилогії Л. Толстого його герой знайомиться з романами Сю, Дюма й Поля де Кока тільки в повісті «Юность». Те, що для Арсеньєва було нагальною необхідністю вже в ранньому дитинстві, для героя Б. Зайцева невід'ємною частиною його внутрішнього світу з тих пір, як він навчився грамоті, у героя Л. Толстого стає відкриттям його юності.

Доводиться, що герой Б. Зайцева - людина нового покоління, коло читання якого інше, ніж в Іртеньєва та Арсеньєва. Батько героя - людина позитивних переконань, інженер, практик, і коло його читання відповідає цьому: Гоголь і Діккенс, Салтиков-Щедрін і Короленко. У домі читали й журнал «Русское богатство», газету «Русские Ведомости»: саме вона формує погляди Гліба як громадянина.

Герой Б. Зайцева належить до іншого покоління й дещо іншого кола, ніж герой І. Буніна, про що свідчить зокрема його ставлення до драматургії А. Чехова та символістського мистецтва. Література й мистецтво входять у текст тетралогії інакше: у вигляді назв творів, а також ремінісценцій, цитат. У цьому проявляється не лише задум письменника - відтворити те, що формувало особистість його героя, але й приналежність його твору до літератури російського модернізму, який активно залучав «чужий» текст. У романі «Юность» передається атмосфера нової епохи в літературі та мистецтві. Гліб і його дружина є сучасниками російського символізму, читачами А. Бєлого, Вл. Соловйова, Ібсена, Гамсуна, Метерлінка та ін. Вибір книг для читання, імена письменників, що стали для нього улюбленими й авторитетними, істотно відрізняють його від героїв Л. Толстого й М. Гаріна-Михайловського, однак роблять його близьким до Олексія Арсеньєва. Хоча Гліб і належить до іншого покоління, їх поєднує любов до творчості Гоголя, Тургенєва, Толстого. Арсеньєва захоплює російська та німецька класична поезія, Гліба - творчість Данте, а також сучасних йому письменників - А.Чехова і Л. Андреєва.

У підрозділі 3.2. «Духовні шукання автора й героя. Часопросторова організація оповідання» зазначається, що Б. Зайцев вважав себе світським письменником, але православною людиною, і це з усією очевидністю проявилося в його творах «Преподобний Сергий Радонежский», «Алексей Божий человек» і «Сердце Авраамия», «Афон», «Валаам», а також у статтях про Патріарха Тихона, про отців церкви, про Сергієво Подвор'є, про церковне життя російської еміграції та ін. Однак духовне перетворення, своєрідний перелом випав на роки випробувань, коли він покинув батьківщину. Одним із прикладів зміни тематики його творів є роман «Золотой узор» (1925), у якому центральною стала думка про всеперемагаючу силу християнської любові, про можливості людини опиратися злу й витерпіти послані їй випробування.

У «Путешествии Глеба» християнський світогляд проявляється на різних рівнях тексту, зокрема в семантиці назви циклу та його окремих частин, у семантиці імені героя. Як показує аналіз, ім'я героя не можна зводити до давньоруських пам'яток і шукати в тетралогії прямих аналогій із «Летописной повестью», «Чтением о житии...» Нестора або анонімним «Сказанием и страстью и похвалой святому мученику Бориса и Глеба». Скоріше за все, задум письменника полягав в іншому. Його ім'я - Борис, але в тетралогії зображений не він сам, а його літературний «брат», Гліб, його «духовний двійник», що назавжди залишився в Росії.

Відзначається, що в назві циклу істотним є і слово «подорож» у значенні життєвий шлях, мандри. Використана в заголовку роману «Древо жизни» метафора включає комплекс смислів: древо віри, древо пізнання, древо роду, що розрослося по всій Росії. Древо є символом вірності, гідності, непереможного духовного сходження героя. Назва роману розшифровується за допомогою біблійної метафори про гірчичне насіння. Подорож осмислена як духовне зростання, прийняття звичайною російською людиною найважливіших християнських істин, зображених і з позиції оповідача, і через події в житті героя. Життєвий шлях - це передусім можливість реалізації людини, утілення того, що надано йому Богом. Б. Зайцев демонструє, як персонаж його тетралогії цю божественну можливість реалізує.

Вибір і створення єдиної часопросторової структури світу героя дають можливість передати певну систему цінностей і виражають ставлення автора до зображуваної ним самосвідомості персонажа. У тетралогії названі певні просторові координати, вони пов'язані з біографічними фактами життя письменника, прив'язують події до певної території Росії, багатої видатними історичними подіями. Однак часопросторова організація може бути охарактеризована як співвідношення об'ємного «домінантного хронотопу» (М.М. Бахтін) та безлічі «дрібних» хронотопів. Домінантним є ідилічний хронотоп, що відповідає порі дитинства Гліба, який послідовно руйнується протягом циклу.

У центрі оповіді перебуває ідилічний хронотоп дому, створений за аналогією з біблійним раєм: він створений невідомо коли, буде стояти невідомо скільки, час, який протікає в ньому - рівномірний, циклічний, як у раю протікає влітку. Для хронотопу дому характерна одночасно замкнутість - він відчужений від іншого світу - і в той же час відкритість, схильність до вторгнення в нього ворожих сил, людей, обставин. В ідилії російської садиби встановлені міцні, майже родинні стосунки із селянами. Співвіднесення дому з раєм характерне для кута зору оповідача. Про героя оповідач говорить від третьої особи, а свою точку зору передає за допомогою першої.

Засобами вираження точок зору служать оцінні характеристики реалій і осіб, про які йдеться, емоційно забарвлені звертання до них або питальні й окличні конструкції. Суб'єктний план оповідача представлений різними мовними засобами: лексичними одиницями, характерними для певного часового періоду («тоді»), певними оцінками. Посиленню безпосереднього «голосу» оповідача з минулого сприяє концентрація характерологічних засобів, що створюють ефект його недостатніх знань про довкілля, неповноти інформації, якою він володіє. Так, оповідач бачить свого маленького героя, який оплакує старий маєток, але як усевідаючий і всезнаючий говорить про події, що настануть через сорок років.

Співвідношення сфер оповідача колись і тепер в автобіографічному тексті Б. Зайцева носить різний характер: чи то на перший план виступає оповідач, що згадує минуле, чи то передається його безпосередній «голос» у дитинстві, отроцтві та юності, у структурі тексту нерідко встановлюється й динамічна рівновага обох взаємодіючих планів. У ній взаємодіють «внутрішній» час персонажа, який визначається характером його дорослішання, «зовнішній» (історичний, циклічно-побутовий) і час написання твору - інша часова точка, що визначає дистанцію між минулим і сьогоденням оповідача. Одним із прикладів є опис того, як подіяла на героя російсько-японська війна. Тут проявляються всі три часові плани: і «внутрішній» час персонажа, й історичний («Цусима гремела»), і часова точка, яка засвідчує дистанцію між минулим і сьогоденням оповідача.

Структурно та деякими поетологічними особливостями тетралогія Б. Зайцева схожа з толстовською трилогією: кожен етап життя героя висвітлюється в окремому творі, причому акцент робиться на тому або іншому боці особистості, що формується. Оповідь підпорядкована хронології життя, на відміну від «Жизни Арсеньева», де оповідач порушує часовий принцип, повертаючись до подій свого життя відповідно до особливостей людської пам'яті: у ній асоціації, яскраві враження нерідко перебивають природну послідовність подій. Для Л. Толстого найважливішим було зображення морального становлення, для Б. Зайцева - становлення духовного.

Оскільки оповідь й у трилогії Л. Толстого, і в «Жизни Арсеньева» І. Буніна подається від першої особи, релігійні переживання героїв представлені інакше, ніж у циклі Б. Зайцева. Герой Л. Толстого, переживши релігійне «переродження», швидко повертається до свого колишнього життя, повного отроцьких турбот. Свою віру в Бога герой І. Буніна, на відміну від толстовського героя, пов'язує зі страхом смерті. У романі Б. Зайцева «Тишина» протиставлено два відношення до православ'я: освічених інтелігентних людей (мати й батько героя, Красавец та ін.) і представників церкви (о. Парфеній). Тут яскраво проявляється взаємодія «внутрішнього» часу персонажа та часової точки, зумовленої часовою дистанцією між ним і оповідачем, причому обидва часових плани перебувають між собою в динамічній рівновазі.

У висновках узагальнюються результати проведеного дослідження.

У тетралогії Б. Зайцева «Путешествие Глеба» були втілені риси того традиційного жанрового канону та реалістичної традиції, які письменник, безсумнівно, враховував і зберігав, але разом із тим і трансформував, що міцно пов'язано як із індивідуальними художніми пошуками автора, так і з жанрово-стильовими тенденціями, характерними для модернізму.

У романному циклі відбився особливий тип автобіографізму письменника, який зробив спробу осмислити своє колишнє життя, виходячи з нового досвіду, придбаного ним. У процесі його пізнання змінювався кут зору оповідача: герой тетралогії ніби відсувається на другий план, заслонений іншим «героєм» - самою Росією, яка до кінця тетралогії охарактеризована у всьому різноманітті її життя. Росія стає свого роду особою всесвіту, який втілює для автора-оповідача вічні цінності, християнську стійкість і смиренність.

Тетралогія складається з чотирьох романів, об'єднаних центральним героєм, єдиним сюжетом і є циклом. Розвиток оповіді в ньому підпорядковано, відповідно до традиції російської автобіографічної прози, етапам життєвого шляху героя - дитинство, отроцтво, юність. Романи циклу також пов'язані персонажами, що переходять із одного роману в інший і показані в розвитку. Проте письменник трансформує й поглиблює цю традицію: назви романів циклу містять символічну семантику («Заря», «Тишина», «Древо жизни»); семантика імені героя пов'язана з давньоруською традицією (Борис і Гліб); у циклі функціонує внутрішній план, зумовлений біблійною темою. Це дозволяє говорити про вплив модернізму, для якого надзвичайно плідним є поєднання творів у художнє ціле з урахуванням їхнього філософського, релігійного змістовного навантаження, збільшення символічного узагальнюючого плану.

Різноманітний предметний світ тетралогії, у кінцевому підсумку, зумовлюється символічним планом. Скажімо, російська природа, яка так точно показана в тетралогії, є разом із тим утіленим поетичним переказом, який персоніфікує для автора втрачену батьківщину. Б. Зайцев розвивав і продовжував не лише класичну традицію, у якій пейзаж є невід'ємною рисою характеристики героя, але й відкриття російського модернізму: імпресіоністичність, перевага суб'єктивного начала, емоційного сприйняття, яке визначає характер зображення російської природи. У її описі присутній подвійний кут зору: героя, що живе в ній, оповідача, який сакралізує її, а також осмислює пейзаж через літературні й історичні асоціації. Зображення природи в трилогії Л. Толстого й тетралогії М. Гаріна-Михайловського має інший характер, пейзажні замальовки підпорядковані завданню розкриття психології дитини.

Зіставлення тетралогії Б. Зайцева з «Жизнью Арсеньева» І. Буніна дозволяє говорити про різні типи психологізму, що виникли в документальній прозі. У романі І. Буніна розповідь ведеться від першої особи, що підвищує питому вагу сповідальності, письменник широко використає невласно-пряме мовлення, у якому голос оповідача й героя нерідко зливаються. У «Путешествии Глеба» психологічний аналіз здійснюється у формі розповіді від третьої особи, тобто автора-оповідача, який володіє властивістю всевідання й усезнання, який зображує душевні рухи Гліба, що дозволяє докладно простежити зміни в його внутрішньому житті, відтворити особливості його психіки.

З автобіографічними творами попередників і сучасників «Путешествии Глеба» поєднують і загальні тематичні шари. Обов'язковим елементом жанрового канону, який успадковував Б. Зайцев, є опис полювання. Для Л. Толстого та І. Буніна - це одне з найулюбленіших росіян родинних занять, в описі яких кути зору героя та оповідача практично збігаються. У Б. Зайцева кут зору оповідача істотно відрізняється від кута зору його героя: оповідач осмислює полювання в християнських категоріях як убивство. Кут зору героя й оповідача розходяться й у ставленні до релігійних свят. Оповідач із дистанції часу осмислює святість християнських торжеств, іронізує над нерозвиненістю свого героя. Подвійний кут зору дає можливість письменникові відокремити «дитяче» Гліба від всевідання оповідача, що з часом стає православним письменником.

Виявлені особливості тетралогії Б. Зайцева не дозволяють зарахувати її до жодної зі сформованих тенденцій у російській автобіографічній прозі. «Путешествие Глеба» свідчить про використання письменником можливостей класичних зразків жанру, а також про істотну трансформацію сформованої традиції. З одного боку, у циклі Б.Зайцева проявилися особливості «автобіографії-результату», у якій автор осмислює власне минуле, однак бачить його з позиції пережитого, нового досвіду. З іншого боку, оповідач зосереджується й на самих спогадах, визначає їхнє значення одночасно зі створенням романів.

У тетралогії показана взаємодія героя із середовищем і становлення його особистості, як у першій тенденції, однак для позиції оповідача характерні всевідання та всезнання, у творі поєднані історичний і буттєвий плани зображення, виявляються елементи імпресіоністичності, а композиційним і значеннєвим центром є рефлексуюча свідомість героя й автора-оповідача, як у другій тенденції. Разом із тим тетралогії властиві й ідейно-художні особливості неореалістичної прози: романична та повчально-описова проблематика, життєва «органіка», ліризм та психологізм при розкритті почуття любові, автобіографічний оповідач та ін.

Тетралогія Б.Зайцева дає можливість стверджувати, що в російській літературі першої половини ХХ ст. живими й плідними залишалися найважливіші елементи жанрового канону, який складався в російському автобіографічному романі XIX ст. Разом із тим у циклі відобразився синтез неореалістичних та модерністських тенденцій у розвитку літератури, який руйнував і оновлював не лише жанрово-видові форми, але й знаходив нові стильові та мовні виразні засоби для вираження нових смислів.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Датлы Э.К. Утверждение христианской духовности в творчестве Б. Зайцева / Эльмира Куртмоллаевна Датлы // Литература в контексте культуры. Сб. научн. трудов. - Днепропетровск: ДНУ, 2001. - № 6. - С. 114 - 116.

2. Датлы Э.К. Автобиографическое начало в романе Б.К. Зайцева «Заря» / Эльмира Куртмоллаевна Датлы // Литература в контексте культуры. Сб. научн. трудов. - Днепропетровск: ДНУ, 2002. - № 7. - С. 117 - 121.

3. Датлы Э.К. Особенности воплощения биографического опыта в романе Б. Зайцева «Юность» / Эльмира Куртмоллаевна Датлы // Литература в контексте культуры. Зб. наукових праць. - Днепропетровск: ДНУ, 2004. - Вып. 14. - С. 131 - 135.

4. Аметова Э.К. Русская природа в тетралогии Б. Зайцева «Путешествие Глеба» / Эльмира Куртмоллаевна Аметова // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Серія літературознавство. - Харків: ППВ «Нове слово», 2008. - Вип. 4 (56). - Частина перша. - С. 104 - 114.

5. Аметова Э.К. Духовные искания автора и героя в тетралогии Б. Зайцева «Путешествие Глеба» / Эльмира Куртмоллаевна Аметова // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Серія літературознавство. - Харків: ППВ «Нове слово», 2009. - Вип. 1 (57). - Частина перша. - С. 99 - 108.

6. Аметова Э.К. Проза Б. Зайцева в оценке критики / Эльмира Куртмоллаевна Аметова // Тринадцатые международные чтения молодых ученых памяти Л.Я. Лившица. Тезисы. - Харьков: ХНПУ имени Г.С. Сковороды, 2008. - С. 14 - 15.

7. Аметова Э.К. Ранняя проза Б. Зайцева в оценке К. Чуковского/ Эльмира Куртмоллаевна Аметова // Четырнадцатые международные чтения молодых ученых памяти Л.Я. Лившица. Тезисы. - Харьков: ХНПУ имени Г.С. Сковороды, 2009. - С. 14 - 15.

АНОТАЦІЯ

Аметова Е.К. Тетралогія Б.К. Зайцева «Путешествие Глеба» та традиції російської автобіографічної прози. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.02 - російська література. Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара, 2009.

Дисертація присвячена особливостям засвоєння, трансформації та продовження традицій російської автобіографічної прози у тетралогії Б. Зайцева «Путешествие Глеба».

У творі втілено не тільки риси того жанрового канону, який письменник, без сумніву, враховував та зберігав, але й їхня трансформація, що пов'язана з індивідуальними художніми пошуками автора, з жанрово-стильовими тенденціями, характерними для модернізму. У циклі відобразився особливий тип автобіографізму письменника, який здійснив спробу осмислити власне життя, виходячи з нового досвіду, набутого ним. У процесі його осмислення змінювався кут зору оповідача: головний герой тетралогії нібито відходить на другий план, затуляється іншим «героєм» - Росією, яка в кінці твору охарактеризована у всій різноманітності її життя. Росія є нібито всесвітом, що втілює для героя та автора-оповідача вічні цінності, християнську стійкість та упокорювання.

Цикл письменника не може бути віднесений до жодної тенденції в російській автобіографічній прозі. «Путешествие Глеба» свідчить про використання письменником можливостей класичних зразків жанру, а також про суттєву трансформацію традиції, що склалася. З одного боку, у циклі Б. Зайцева виявилися особливості «автобіографії-результату», в якій автор осмислює власне минуле, проте бачить його з позиції нового досвіду. З іншого боку, оповідач зосереджується саме на спогадах, осмислює їхнє значення для власного життя водночас із створенням циклу. У тетралогії зображується взаємодія героя із середовищем та становлення його особистості, як у першій тенденції, утім, для позиції оповідача властиві знання про майбутнє, у творі поєднані історичний та побутовий пласти, виявляються імпресіоністичні елементи, а композиційним та змістовним центром є рефлексуюча свідомість героя та автора-оповідача, як у другій тенденції.

Тетралогія Б. Зайцева свідчить, що у російській літературі першої половині ХХ с. живими та плідними залишалися найважливіші елементи жанрового канону, що він складався в російському автобіографічному романі XIX ст. Проте в циклі відобразилися художні та релігійні пошуки російського модернізму, який руйнував та оновлював не тільки жанрово-видові форми, а й знаходив нові стильові та мовні засоби виразності для вираження нових сенсів.

Ключові слова: жанр, цикл, автобіографізм, кут зору, просторово-часова організація.

Аметова Э.К. Тетралогия Б.К. Зайцева и традиции русской автобиографической прозы. Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02 - русская литература. Днепропетровский национальный университет им. Олеся Гончара, 2009.

Диссертация посвящена особенностям усвоения, трансформации и продолжения традиций русской автобиографической прозы в тетралогии Б. Зайцева «Путешествие Глеба». Показано, что в цикле отразился особый тип автобиографизма писателя, предпринявшего попытку осмыслить свою прежнюю жизнь, исходя из нового опыта, приобретенного им. В процессе ее постижения менялся угол зрения повествователя: герой тетралогии как бы отодвигается на второй план, заслоняемый другим «героем» - самой Россией, которая к концу тетралогии охарактеризована во всем многообразии ее жизни. Тетралогия состоит из четырех романов, объединенных центральным героем, единым сюжетом и является циклом. Повествование в нем подчинено, согласно традиции русской автобиографической прозы, этапам жизненного пути героя - детство, отрочество, юность. Писатель трансформирует и углубляет эту традицию: название романов цикла содержит символическую семантику («Заря», «Тишина», «Древо жизни»); семантика имени героя возводится к древнерусской традиции (Борис и Глеб); в цикле функционирует внутренний план, связанный с библейской темой. Это позволяет говорить о влиянии модернизма, для которого чрезвычайно плодотворным является объединение произведений в циклы не только формально, но и с учетом их философской, религиозной содержательной нагрузки, увеличение символического обобщающего плана.

Выявленные особенности тетралогии Б.Зайцева не позволяют отнести ее ни к одной из сложившихся тенденций в русской автобиографической прозе. «Путешествие Глеба» свидетельствует об использовании писателем возможностей классических образцов жанра, а также о существенной трансформации сложившейся традиции. С одной стороны, в цикле Б.Зайцева проявились особенности «автобиографии-результата», в которой автор осмысляет собственное прошлое, однако видит его с позиции пережитого, нового опыта. С другой стороны, повествователь сосредотачивается и на самих воспоминаниях, устанавливает их значение одновременно с созданием произведения. В тетралогии показано взаимодействие героя со средой и становление его личности, как в первой тенденции, однако для позиции повествователя характерны всеведение и всезнание, в произведении соединены исторический и бытийный пласты, проявляются элементы импрессионистичности, а композиционным и смысловым центром является рефлексирующее сознание героя и автора-повествователя, как во второй тенденции.