Тенденції “пізнього постмодернізму” в творчості В.О. Пєлєвіна (“ДПП”, “Священна книга перевертня”)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

10.01.02 - російська література

Тенденції “пізнього постмодернізму” в творчості В.О. Пєлєвіна (“ДПП”, “Священна книга перевертня”)

Костромицький Роман Іванович

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі зарубіжної літератури Запорізького національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Погребна Вікторія Леонідівна, Запорізький національний технічний університет, завідувач кафедри журналістики

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Заярна Ірина Сергіївна, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри історії російської літератури

кандидат філологічних наук Іванцов Євген Григорович, Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, доцент кафедри зарубіжної літератури

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Н.М. Гаєвська

Анотація

постмодернізм прозаїчний роман пєлєвін

Костромицький Р.І. Тенденції «пізнього постмодернізму» в творчості В.О. Пєлєвіна («ДПП», «Священна книга перевертня»). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.02 - російська література.

Робота присвячена аналізу особливостей художньої реалізації тенденцій «пізнього постмодернізму» в творчості відомого сучасного російського письменника-постмодерніста В.О. Пєлєвіна на матеріалі його роману «Священна книга перевертня» та циклу прозових творів «Діалектика Перехідного Періоду з Нізвідки в Нікуди».

У дисертації розглянуто наявні в сучасному літературознавстві концепції постмодернізму, проаналізовано домінуючі вектори його розвитку, окреслено особливості інтерпретації прози В. Пєлєвіна в літературознавчо-критичному дискурсі межі ХХ-ХХІ століть.

У роботі проаналізовано моделі світу й героя у творах В. Пєлєвіна, розкрито специфіку використання автором ритуально-міфологічних стратегій. Зосереджено увагу на дослідженні специфіки трансформації художньої парадигми постмодернізму в «пізніх» творах російського письменника. З цією метою проаналізовано особливості художньої саморефлексії постмодернізму в пізній прозі В. Пєлєвіна, простежено трансформації постмодерністського художнього коду в творах прозаїка, виявлено специфіку синтезування елементів масової та елітарної літератури.

Ключові слова: постмодернізм, модель світу, постмодерністський код, дискурс, парадигма, масова література.

Аннотация

Костромицкий Р.И. Тенденции «позднего постмодернизма» в творчестве В.О. Пелевина («ДПП», «Священная книга оборотня»). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02 - русская литература.

Работа посвящена анализу особенностей художественной реализации тенденций «позднего постмодернизма» в прозе известного русского писателя-постмодерниста В.О. Пелевина на материале его романа «Священная книга оборотня» и прозаического цикла «Диалектика Переходного Периода из Ниоткуда в Никуда».

В диссертации рассмотрены существующие в современном литературоведении концепции постмодернизма, прослежены доминирующие векторы его развития, систематизированы наблюдения над возникновением и эволюцией «позднего» русского литературного постмодернизма, обосновано собственное видение современного содержания этого понятия, проанализированы особенности интерпретации прозы В. Пелевина в критико-литературоведческом дискурсе рубежа ХХ-ХХІ веков.

В работе представлены результаты анализа модели мира и героя в произведениях писателя. Указывается на реализацию в текстах В. Пелевина принципов моделирования действительности, направленных на создание целостной картины мира и человеческой личности. Изображение реалий современной культурной жизни подчинено решению проблемы поисков личностью и целым государством выхода из порочного круга проблем в ситуации кризиса.

В романе «Числа» основной упор В. Пелевин делает не на моделировании хаоса действительности, а на проблеме поиска личностью принципов, на основании которых можно структурировать раздробленный мир.

Раскрыта специфика обращения автора к ритуально-мифологическим стратегиям, благодаря использованию которых решается важная для современной литературы проблема поиска героем самоопределения в мире хаотической действительности и своего места во Вселенной.

Подчеркивается, что обращение писателя в романе «Священная книга оборотня» к зооморфным образам направлено на разработку новых художественных возможностей в изображении человека.

В романах В. Пелевина получила реализацию важная стратегия преодоления кризиса стиля в его поздней фазе - ироническое обыгрывание несостоятельных постмодернистских стратегий, художественных практик, дискурсов. Тексты В. Пелевина отражают скептические настроения автора по поводу художественной ценности постмодернистского искусства. Писатель обыгрывает постмодернистские принципы телесности, цитатности, идею конца истории, феминистический и гомосексуальный дискурсы, которые в силу различных причин на русской почве пока не получили адекватной оценки.

В диссертации утверждается мысль о том, что в «поздней» прозе В. Пелевина ярко выражены тенденции, свидетельствующие о процессе формирования новой художественной парадигмы постмодернизма: поиски целостности на уровне модели мира и героя, связанные с необходимостью личностной самоидентификации в ситуации культурного кризиса; трансформация постмодернистского художественного кода; ироническое обыгрывание несостоятельных постмодернистских идей, принципов, стратегий, дискурсов, терминов; использование возможностей массовой литературы для решения сложных философских проблем.

Ключевые слова: постмодернизм, модель мира, постмодернистский код, дискурс, парадигма, массовая литература.

Summary

Kostromitskiy R.I. The tendencies of “Late Postmodernism” in works of V.O. Pelevin (“DTP”, “The Sacred Book of the Werewolf”). - Manuscript.

Thesis for the scientific degree of the Candidate of Philological science in speciality 10.01.02 - Russian literature.

The dissertation is focused on the analysis of the distinctive features of artistic realization of “Late Postmodernism” tendencies in works of a famous modern Russian writer-postmodernist V.O. Pelevin based on his novel “The Sacred Book of the Werewolf” and a cycle of prose works “The Dialectics of the Transition Period from Nowhere to No Place”.

The following problems are found in the thesis: the realization of postmodernism concepts in modern literary studies, the analysis of dominant vectors of its development, the proof of author's own vision of “Late Postmodernism” notion in its modern content, the outline of interpretation of V. Pelevin's prose peculiarities in the literary studies and literary criticism discourse at the end of 20^th - beginning of 21^st centuries.

The dissertation contains the analysis of world and hero models in V. Pelevin's works; it also discovers the peculiarities of the way the author uses ceremonial and mythological strategies. The research is also focused on the exploration of peculiarities in transformation of postmodernism artistic paradigm in the latest works of the Russian writer. In order to fulfill the aim of the research, the distinctive features of artistic self-reflection of postmodernism in V. Pelevin's latest prose have been analyzed, the transformation of postmodernism artistic code in the writer's works has been traced, and the peculiarities of elements of mass and elite literature synthesis have been discovered.

The thesis claims that V. Pelevin's postmodernist prose clearly reflects the tendencies that certify the establishment of a new artistic paradigm of Postmodernism.

Key words: Postmodernism, world model, postmodernist code, discourse, paradigm, mass literature.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Російський постмодернізм як унікальний феномен виник і розвивався під впливом західноєвропейських культурних традицій та законів розвитку власне російської літератури. Проблеми його функціонування стали об'єктом дослідження науковців, починаючи з 80-х років ХХ століття. Різні аспекти цього динамічного явища проаналізовано в працях М. Берга, М. Епштейна, В. Куріцина, М. Липовецького, Г. Мережинської, І. Скоропанової та інших, проте на сьогодні дослідники не дійшли одностайності в його оцінці. Діапазон дискусійних питань, пов'язаних із вивченням російського літературного постмодернізму, досить широкий, тому комплексне та системне його вивчення не втрачає актуальності.

Слід зазначити, що процеси, які відбуваються в культурному та соціально-політичному житті Росії на межі ХХ-ХХІ століть, призвели до змін у постмодерністській художній парадигмі. Літературознавці констатують, що в останні десятиліття ХХ ст. виникла «криза» постмодернізму, яка обумовила необхідність переходу від застарілої художньої системи до нової: «Кризова ситуація знайшла вияв у літературі на всіх рівнях: у спробах створити нову концепцію людини, нову модель світу, у проблематиці, загальному пафосі, використанні, експериментальному “перебиранні” художніх засобів різних стилів, у трансформації жанрової ієрархії, у створенні специфічної мови символів перехідної епохи тощо» Мережинская А.Ю. Художественная парадигма переходной культурной эпохи. Русская проза 80-90-х годов ХХ века / А.Ю. Мережинская. - К.: Издательско-полиграфический центр «Киевский университет», 2000. - C. 5..

Яскравим представником російського постмодернізму цього періоду є Віктор Олегович Пєлєвін, проза якого й до сьогодні знаходиться в центрі численних дискусій. Глибоке наукове осмислення ролі прозаїка в сучасному літературному процесі розпочалося лише на початку ХХІ століття, про що свідчать дисертації І. Дітковської, О. Жарінової, К. Шульги, Т. Маркової, присвячені розкриттю своєрідності постмодерністської поетики прози В. Пєлєвіна.

Більша частина досліджень творчості письменника представлена публікаціями в періодичних виданнях, зокрема статтями та рецензіями Н. Бедзір, Н. Бєляєвої, О. Геніса, С. Корнєва, В. Куріцина, О. Проніної та інших, які вивчають його ранні оповідання, повісті та романи («Омон Ра», «Чапаєв і Порожнеча», «Життя комах», «Generation “П”»). У наукових розвідках Г. Мережинської та Н. Бедзір визначено основні вектори дослідження творів В. Пєлєвіна в контексті «пізнього постмодернізму». Д. Володіхін, А. Данілов, І. Каспе, М. Переяслов, Д. Поліщук, І. Роднянська, І. Сурікова та інші у статтях і рецензіях звертаються до розгляду окремих компонентів змісту прозаїчного циклу «Діалектика Перехідного Періоду з Нізвідки в Нікуди» (далі в тексті «ДПП») і роману «Священна книга перевертня», однак проблема трансформації й еволюції постмодернізму в творах В. Пєлєвіна висвітлена дослідниками епізодично й недостатньо повно. Тому ми вважаємо доцільним вивчення окресленої проблеми на матеріалі циклу «ДПП» і роману «Священна книга перевертня», які, будучи зразками літератури постмодернізму, свідчать про початок нового етапу творчості письменника, відрізняються глибокою проблематикою, міфологічністю, інтертекстуальними алюзіями, містять художній аналіз актуальних проблем сучасності тощо.

Актуальність теми дослідження зумовлена наступними чинниками:

зростанням уваги науковців до малодосліджених текстів межі ХХ-ХХІ століть;

відсутністю ґрунтовних наукових досліджень циклу «ДПП» і роману «Священна книга перевертня» В. Пєлєвіна;

необхідністю пошуку продуктивних шляхів інтерпретації багатогранної творчості прозаїка;

необхідністю окреслення параметрів трансформації художньої парадигми постмодернізму.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Запропонована дисертація пов'язана з науковою темою кафедри зарубіжної літератури Запорізького національного університету «Літературний процес: проблема типології та спадкоємності». Тема роботи затверджена на засіданні науково-технічної ради Запорізького національного університету (протокол № 4 від 22 грудня 2005 року) й ухвалена науково-координаційною радою «Класична спадщина та сучасна художня література» Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (протокол № 3 від 8 червня 2006 року).

Мета дослідження - проаналізувати особливості художньої реалізації тенденцій «пізнього постмодернізму» в прозаїчному циклі «ДПП» і романі «Священна книга перевертня» В. Пєлєвіна.

Мета роботи передбачає реалізацію наступних завдань:

визначити коло проблемних питань, пов'язаних із вивченням російського літературного постмодернізму;

окреслити своєрідність «пізнього» російського літературного постмодернізму;

виявити особливості трансформації моделі світу та героя в циклі «ДПП» і романі «Священна книга перевертня» В. Пєлєвіна в дискурсі «пізнього постмодернізму»;

вивчити ритуально-міфологічні стратегії в романі «Числа»;

проаналізувати специфіку зміни постмодерністського художнього коду в зазначених творах прозаїка;

виявити особливості саморефлексії постмодернізму в прозі В. Пєлєвіна;

дослідити проблему співвідношення елементів масової та елітарної літератури в романах письменника.

Об'єктом дослідження є «пізні» постмодерні твори В. Пєлєвіна («ДПП», «Священна книга перевертня»), що належать до різних жанрів - роману, повісті, оповідання - в контексті всієї творчості письменника.

Предмет дослідження - художні тенденції «пізнього постмодернізму».

Матеріалом дослідження обрано прозаїчний цикл «Діалектика Перехідного Періоду з Нізвідки в Нікуди» В. Пєлєвіна (до складу якого входять роман «Числа», повість «Македонська критика французької думки»; оповідання «Один вог», «Акіко», «Фокус-група», «Гість на святі Бон», «Нотатки про пошук вітру») (2003); роман «Священна книга перевертня» (2004); інтерв'ю з письменником.

Теоретичну й методологічну основу роботи складають фундаментальні праці теоретиків постмодернізму Т. Денисової, У. Еко, Д. Затонського, І. Ільїна, Ж.-Ф. Ліотара, Н. Маньковської; роботи дослідників російського постмодернізму Н. Бедзір, М. Берга, М. Епштейна, В. Куріцина, Н. Лейдермана, М. Липовецького, Г. Мережинської, І. Скоропанової.

Мета і завдання дослідження обумовили необхідність використання системного підходу, що полягає в інтеграції культурно-історичного, структуралістського методів дослідження та досягнень постструктуралістської і міфопоетичної шкіл літературознавства. При написанні першого розділу використано загальнонаукові методи систематизації матеріалу. Структуралістський метод застосовано в другому розділі роботи в процесі дослідження моделі світу та героя. Культурно-історичний метод дав змогу розглянути прозу письменника в контексті доби межі ХХ-ХХІ століть, дослідити проблему синтезу елітарної та масової літератури в прозі письменника. Використання досвіду ритуально-міфологічної школи дозволило простежити міфоритуальні стратегії, які знаходять реалізацію в творах автора та визначають специфіку постмодерністської міфотворчості В. Пєлєвіна.

При розгляді прози письменника використано певні ідеї постструктуралізму, які дозволили глибше осягнути національну специфіку російського постмодернізму та зафіксувати явища самопародіювання і трансформування постмодерністської парадигми в творах В. Пєлєвіна.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше у вітчизняному літературознавстві здійснено спробу ґрунтовного аналізу тенденцій «пізнього постмодернізму» в прозі відомого російського письменника-постмодерніста В. Пєлєвіна, досліджено трансформації моделі світу та героя в циклі «ДПП» та романі «Священна книга перевертня», які викликані змінами постмодерністської художньої парадигми, розкрито роль ритуалу ініціації в створенні образу головного героя роману «Числа» та структурній організації твору. Поглиблено уявлення про модифікацію постмодерністського художнього коду, проаналізовано специфіку художньої рефлексії постмодернізму в «пізніх» творах письменника. Акцентовано увагу на синтезі елементів масової і елітарної літератури в прозі В. Пєлєвіна.

Теоретичне значення роботи пов'язане з можливістю розширення уявлень про своєрідність історико-літературного процесу кінця ХХ - початку ХХІ ст. Результати дослідження дозволяють глибше осягнути своєрідність російського літературного постмодернізму та визначити місце В. Пєлєвіна в його художній системі.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані як матеріал для лекційного курсу з історії російської літератури кінця ХХ-початку ХХІ століття у вищій школі, а також для читання спецкурсів і проведення спецсемінарів, присвячених вивченню творчості російських письменників-постмодерністів. Висновки та основні положення дисертації можуть стати теоретичною базою для написання курсових і дипломних робіт.

Особистий внесок дисертанта полягає в дослідженні особливостей художньої реалізації тенденцій «пізнього постмодернізму» в прозаїчному циклі «ДПП» і романі «Священна книга перевертня» В. Пєлєвіна, вивченні ритуально-міфологічних стратегій в романі «Числа», виявленні специфіки синтезування прозаїком елементів масової та елітарної літератури, осмисленні характеру трансформацій постмодерністського художнього коду в прозі письменника. У роботі враховано досягнення сучасного вітчизняного та зарубіжного літературознавства, однак ідеї та висновки дисертації належать виключно її авторові.

Використання результатів досліджень інших літературознавців оформлено посиланнями.

Апробація результатів дисертації.

Результати дослідження були представлені в доповідях на наукових конференціях різних рівнів: Міжнародній науковій конференції «Масова література: від давнини до сучасності» (Бердянськ, 14-15 вересня 2006 р.), Міжвузівській науково-практичній конференції «Російсько-український філологічний дискурс» (Запоріжжя, 5-6 жовтня 2006 р.), Всеукраїнській науковій конференції «Поетика художнього тексту» (Дніпропетровськ, 24-25 квітня 2007 р.), Шостій Міжнародній науковій конференції «Диалог культур в полиэтничном мире» (Сімферополь, 24-27 травня 2007 р.), ІХ Міжнародній конференції молодих учених (Київ, 19-21 червня 2007 р.), Всеукраїнській науковій конференції «Актуальні проблеми сучасної компаративістики» (Бердянськ, 10-12 вересня 2007 р.), Міжнародній Інтернет-конференції «Українська література і загальнослов'янський контекст» (Бердянськ, 16-18 квітня 2008 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Північне Приазов'я у філософсько-історичному та філологічному вимірі» (Бердянськ, 15-16 травня 2008 р.), Міжнародній науковій конференції «Література для дітей і про дітей: історія, сучасність, перспективи» (Бердянськ, 15-16 вересня 2008 р.), Всеукраїнській науковій конференції «Гендерні дослідження у філологічних науках» (Запоріжжя, 5-6 листопада 2008 р.).

Наукові результати дисертації знайшли відображення в 6 статтях, 5 з яких опубліковано у провідних фахових виданнях України.

Структура роботи: дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дослідження - 218 сторінок, обсяг основного тексту - 192 сторінки. Список використаних джерел містить 250 найменувань.

2. Основний зміст дисертації

У «Вступі» обґрунтовано актуальність теми дослідження, проаналізовано стан її наукового вивчення, сформульовано мету і завдання дослідження, визначено об'єкт і предмет аналізу, окреслено методи, розкрито наукову новизну, теоретичну й практичну цінність одержаних результатів, подано інформацію про апробацію результатів роботи.

Перший розділ («Російський літературний постмодернізм: розвиток та особливості функціонування») складається з трьох підрозділів, у яких розглянуто загальні особливості розвитку російського літературного постмодернізму та висвітлено найбільш дискусійні проблеми його вивчення. Особливу увагу зосереджено на аналізі концепцій «пізнього постмодернізму», представлених у російському, українському та зарубіжному літературознавстві. Визначено основні підходи до інтерпретації творчості В. Пєлєвіна в літературно-критичному дискурсі.

У першому підрозділі першого розділу («Актуальні проблеми вивчення літературного постмодернізму») розглянуто особливості функціонування літературного постмодернізму як художньої системи, що активно розвивається, перебуваючи в центрі уваги українських, російських і зарубіжних учених, викликаючи жваві дискусії та отримуючи неоднозначні оцінки.

Встановлено, що на сучасному етапі вивчення постмодернізму в літературознавстві існує низка проблемних питань, нагальними серед яких є термінологічна невизначеність постмодернізму (його тлумачать і як новий період у розвитку культури, і як стиль наукового мислення, і як художній стиль, і як теоретичну рефлексію на ці явища), а також розмитість змістових кордонів поняття «постмодернізм», тому закономірними є такі його характеристики, як умовність та багатозначність.

Дослідники пропонують власні підходи до визначення змісту поняття «постмодернізм». Г. Нефагіна пропонує використовувати цей термін як «конвенційний», віддаючи данину його широкій функціональності в сучасному літературознавстві. В. Куріцин і М. Липовецький вводять номінацію «ситуація постмодернізму», яка, на їх думку, є більш коректною, ніж поняття «постмодернізм». Г. Зикова, Л. Лавринович, Г. Нефагіна, Н. Пахаренко, І. Скоропанова та інші акцентують увагу на необхідності чіткого розмежування понять «постмодернізм» (конкретні художні практики епохи постмодерну) та «постмодерн» (певний етап розвитку людської цивілізації, культурної епохи, який припадає на період другої половини ХХ - початку ХХІ століття).

У дослідженні акцентовано увагу на тому, що в літературознавстві існує два найбільш поширених підходи до трактування постмодернізму: історичний і трансісторичний. Відповідно до історичного підходу постмодернізм розглядається як чергова ланка серед культурних епох, які закономірно змінюють одна одну. У такому «вузькому» сенсі постмодернізм - це специфічне коло явищ культури, науки й літератури, постмодерністський стиль, а специфіка постмодернізму найчастіше визначається через його співвідношення з модернізмом. Згідно з трансісторичним підходом постмодернізм трактується як «духовний стан» (У. Еко), що повторюється на певному етапі зміни культурних епох, як яскраво виражений культурний менталітет перехідного періоду.

Дискусійним є також питання окреслення концептуально значущих джерел формування філософської бази постмодернізму, при визначенні якої необхідно враховувати вплив концепцій деконструктивізму, постструктуралізму, герменевтичних, екзистенціальних та антропологічних студій.

Проаналізовано проблему типології постмодернізму та його місця в національних літературах. Російський літературний постмодернізм має специфічні особливості, що сформувалися в результаті впливу певних історичних процесів та національних культурних традицій. Зазначається, що його найбільш продуктивну періодизацію запропонували Г. Мережинська та Н. Бедзір, які, підкреслюючи важливість передпостмодерністського комплексу при створенні нової парадигми, виокремлюють два періоди в розвитку російського літературного постмодернізму: ранній (1960-ті-кінець 1980-х) та пізній (кінець 1980-х-початок 2000-х років).

У другому підрозділі першого розділу («Своєрідність “пізнього” російського літературного постмодернізму») наголошено, що створення теоретичної моделі «пізнього» російського постмодернізму є одним із перспективних завдань сучасного літературознавства.

Постмодернізм на межі ХХ-ХХІ століть опиняється в ситуації кризи («пізній постмодернізм»), про яку свідчать процеси, що відбуваються з постмодерністською парадигмою, а також зміни у ставленні до постмодернізму літературознавців і критиків (визнання безперспективності багатьох постмодерністських практик). У роботі проаналізовано моделі «пізнього постмодернізму», запропоновані М. Бергом, М. Епштейном, В. Куріциним, М. Липовецьким, Г. Мережинською, окреслено основні напрямки пошуків виходу з кризи постмодернізму, серед яких М. Липовецький відзначає адаптацію постмодернізму до особливостей відновленої культурної ситуації. Статус постмодернізму як «мейнстріму» сучасної культури відкриває широкі перспективи його впливу на масову свідомість.

На пізньому етапі розвитку постмодернізму письменники ставлять інші художні завдання, зокрема безперспективним визнається моделювання хаосу (стратегія, продуктивна для раннього постмодернізму) на тлі гострої культурної кризи. Проте для вирішення оновлених завдань письменники використовують постмодерністський художній інструментарій, враховуючи такі стратегії «пізнього постмодернізму»: пошуки ідентичності (особистістю, країною), переосмислення постмодерністського художнього коду, критичний вибірковий підхід до використання постмодерністського художнього досвіду, актуалізація констант національної культури, пошук цілісності, актуалізація аксіологічної шкали тощо.

Зміст «пізнього постмодернізму» Н. Бедзір розкриває за допомогою таких чинників: послаблення художньої ролі прийому деконструкції, звернення письменників до структуроутворюючих стратегій (актуалізація авторської ролі у творі, пошуки цілісності на рівні концепції світу, соціальна типізація героя), пошуки орієнтирів особистісної й національної самоідентифікації, активізація неоміфологічних тенденцій. Дослідниця вважає, що «пізні» постмодерністські тексти характеризуються залученням широкого контексту світової та російської літератур, що призводить до актуалізації інтертекстуальності, яка підпорядковується важливому завданню вирішення історіософських проблем Росії Бедзир Н.П. Русская постмодернистская проза в восточно- и западнославянском литературном контексте: Монография / Н.П. Бедзир. - Ужгород : «Видавництво Олександри Гаркуші», 2007. - 472, [1] c..

Найбільш повна концепція «пізнього постмодернізму», на наш погляд, належить Г. Мережинській, яка пояснює кризу постмодернізму неспроможністю сформованих теоретичних уявлень, художніх принципів і практик постмодернізму в рефлексії складної сучасної культурної ситуації. Вона виділяє такі шляхи пошуку виходу з кризи, які знайшли реалізацію в прозі сучасних російських письменників-постмодерністів: зближення з принципами реалістичного письма, реалізація стратегій «відродження суб'єкта» (створення героя як цілісної особистості), актуалізація сентименталістських традицій у подоланні постмодерністської іронії, пошук цілісності, яка протиставляється постмодерністській дискретності (створення ієрархії цінностей), посилення міфологізації текстів «пізнього постмодернізму» Мережинская А.Ю. Русский литературный постмодернизм: Художественная специфика. Динамика развития. Актуальные проблемы изучения : [учеб. пособие] / А.Ю. Мережинская. - К.: Логос, 2004. - 234 с..

Під «пізнім постмодернізмом» ми розуміємо, услід за В. Куріциним, М. Липовецьким та Г. Мережинською, особливий стан постмодерністського стилю, який переживає кризу та демонструє необхідність пошуку нових принципів рефлексії дійсності та нових шляхів свого розвитку.

Існування великої кількості авторських моделей «пізнього постмодернізму» пов'язане з неодностайністю поглядів дослідників в інтерпретації цього явища. Однак загальноприйнятою є думка про необхідність перегляду застарілих постмодерністських стратегій і принципів, пошук нових способів відображення дійсності.

Третій підрозділ першого розділу («Інтерпретація прози В. Пєлєвіна в критико-літературознавчому дискурсі») присвячено аналізу проблеми рецепції творчості В. Пєлєвіна в працях літературознавців та літературних критиків.

На сьогодні творчим надбанням В. Пєлєвіна є серія романів, повістей та оповідань, що створені як відгук на актуальні, гострі проблеми сучасності. Той факт, що прозаїка було нагороджено низкою престижних літературних премій («Велике Кільце» (1990), «Мала Букерівська премія» (1992), «Мандрівник» (1995), «Ноніно» (2001) тощо), свідчить про його особливу роль у сучасному літературному процесі. Підтвердженням цього є численні критичні статті, рецензії, відгуки та інтерв'ю з письменником, розміщені в періодиці та мережі Інтернет.

У літературно-критичному дискурсі часто згадується про «феномен» В. Пєлєвіна, при цьому увага акцентується на парадоксальності його творчості. Огляд літературознавчих і критичних робіт дозволяє зробити висновок про жвавий інтерес дослідників до творів В. Пєлєвіна, які знаходять свого читача серед представників різних соціальних та вікових груп. Однак більшість як позитивних, так і негативних оцінок творчості письменника мають поверховий характер і не мотивуються ґрунтовним аналізом текстів. Рецензенти найчастіше переймаються «загадкою» популярності письменника, а не природою його прози (П. Басинський, А. Нємзєр).

Аналізуючи прозу письменника, літературознавці І. Дітковська, С. Корнєв, М. Рєпіна та інші звертають увагу на його романи кінця 90-х років («Омон Ра», «Чапаєв і Порожнеча», «Життя комах», «Generation “П”»). Проте «пізні» твори В. Пєлєвіна «ДПП» (2003), «Священна книга перевертня» (2004), «Шолом жаху» (2005), «Ампір В» (2006) майже не розглядаються. Отже, аналіз робіт, присвячених прозі В. Пєлєвіна, свідчить про відсутність системності в дослідженні його «пізніх» текстів та недостатню увагу вчених до природи «пізнього постмодернізму» письменника.

Другий розділ («Концепція героя та дійсності в циклі прозових творів “ДПП” та романі “Священна книга перевертня”») складається з трьох підрозділів. У першому з них («Модель світу в творах “Священна книга перевертня” та “ДПП”») констатовано, що важливими постмодерністськими засобами створення картини світу є використання можливостей інтертекстуальності, гри, принципу фрагментарності, моделі «світ як текст» тощо.

Проза В. Пєлєвіна відрізняється критичним авторським підходом до постмодерністського письма та демонструє письменницькі стратегії, які свідчать про формування елементів нової художньої системи. Для творів митця характерною є модель світу, побудована на основі ідеї синтезу, пошуку ціннісних домінант та позитивних начал. Результатом наявності в текстах «позитивної» ідеології є реалізація принципів моделювання дійсності, спрямованих на створення відносно цілісної моделі світу та особистості.

У романі «Священна книга перевертня» В. Пєлєвін втілює ідею циклічності/повторюваності за допомогою символічного образу Уробороса (змії, яка кусає свій хвіст), скептично ставлячись до технічного прогресу (один із великих метанаративів) у сучасному суспільстві.

У ситуації культурної кризи проблема особистісних пошуків у романі тісно пов'язана з моделлю держави. Росія, посідаючи чільне місце в художній картині світу, предстає як універсальна модель всесвіту. Зображуючи нагальні проблеми сучасності, В. Пєлєвін модифікує образ Уробороса, підмінюючи образ змії образом щура, чия життєдіяльність спрямована винятково на задоволення власних потреб. Письменник стверджує, що проблема хабарництва підриває добробут країни. Ця ідея пов'язується з символікою щура, який у багатьох культурах асоціюється з деструктивністю і смертю.

В інтертекстуальному плані «Священна книга перевертня» В. Пєлєвіна тісно пов'язана з романом Ф. Достоєвського «Біси» (1872). Звернення письменника-постмодерніста до класичного тексту з глибокою філософською проблематикою продиктовано необхідністю акцентувати увагу на проблемі моральної відповідальності людини за свої вчинки перед нащадками. Таким чином В. Пєлєвін вказує на повторюваність проблем, що в різні часи постають перед державою й особистістю в умовах соціально-політичних змін.

Циклічність як модель організації простору та часу реалізована письменником за допомогою використання добре відомої шекспірівської формули «світ - театр», що отримує в романі своє наповнення. Героїня твору є незвичайною істотою, яка може жити в людському світі багато тисячоліть. Вона приречена спостерігати за поколіннями людей-акторів, з особливим запалом виконуючих одні й ті ж ролі в театрі життя. Ідея театральності життя втілюється і в оповіданнях В. Пєлєвіна «Гість на святі Бон» та «Нотатки про пошук вітру».

Ідея циклічності знайшла свою реалізацію і в романі «Числа», де головному героєві довго вдавалося орієнтуватися в соціальних і політичних процесах за допомогою числової магії, що символізувала його обраність. В. Пєлєвін демонструє, що така життєва позиція сприяє підтриманню безперспективної циклічності. Пройшовши серію життєвих випробувань, герой у фіналі твору опиняється на порозі нового етапу свого життя та екзистенційних пошуків.

У другому підрозділі другого розділу («Модель героя в романах В. Пєлєвіна») зазначено, що в центрі роману «Священна книга перевертня», у якому розвиваються характерні для творчості В. Пєлєвіна тенденції, знаходяться персонажі, котрі уособлюють ідею пошуку духовних орієнтирів у ситуації культурної кризи пострадянської Росії. Автор зображує певні типи «богошукачів», які представлені в сучасній російській дійсності. Герої В. Пєлєвіна шукають істину: для героїні А Хулі істина - це звільнення від недосконалості буття в Райдужному потоці, для Саші - захист інтересів Росії від агресивних сил, що підривають могутність країни «ззовні» та «зсередини». Важливу роль у романі відіграє високе почуття кохання, яке сприяє переродженню персонажів.

Створюючи образи героїв роману, автор звертається до широкого кола літературних і фольклорних джерел, зокрема - до російського фольклору, китайських новел про перевертнів, скандинавського епосу, східної філософії, сучасної популярної музики й світової класичної літератури.

В. Пєлєвін завдяки використанню в романі «Священна книга перевертня» прийому лікантропії демонструє проблему особистості, яка опинилася у вакуумі бездуховної цивілізації межі ХХ-ХХІ століть. Обираючи героями свого роману перевертнів, письменник підкреслює, що постмодерна людина багатолика. Ця особливість персонажів свідчить про проблему розпорошення сучасної людини в калейдоскопі власних віддзеркалень, розчинення в порожнечі, загублення в історичному процесі.

Відсутність ціннісних орієнтирів призводить до того, що людина не має змоги осягнути власну сутність, відбувається мутація людської природи. Зображуючи в «Священній книзі перевертня» різні прояви особистісної деформації, письменник акцентує увагу на життєвій необхідності таких загальнолюдських категорій, як Любов, Воля, Істина тощо. Акцентування необхідності створення ціннісної шкали є важливою тенденцією «пізнього постмодернізму», що знайшла втілення в романі В. Пєлєвіна.

У романі «Числа» автор створює своєрідну модель свідомості головного героя і реалізує її на прикладі життя героя Стьопи - московського банкіра - в умовах перехідних процесів Росії межі ХХ-ХХІ століть. Письменник аналізує суттєві домінанти-«пастки» мислення героя, наголошуючи на змінах, що відбуваються в колективному несвідомому росіян на тлі соціальних трансформацій.

У третьому підрозділі другого розділу («Ритуально-міфологічні стратегії в романі “Числа”») встановлено, що В. Пєлєвін використовує ритуально-міфологічні стратегії при створенні героя роману «Числа». Письменник наділяє його міфологічною свідомістю, спрямованою на пошуки метафізичних основ буття. Основною ідеєю, яка впорядковує стосунки центрального персонажа Стьопи з навколишньою дійсністю, є вигадана ним цифрова теорія. Міфосвіт героя виступає ареною боротьби надприродних сил, уособлених у цифрах-антиподах. Дуалізм його міфологічного мислення, представлений поділом сил на позитивні й негативні, зумовив персоніфікацію чисел 34 і 43 та наділення їх особливою полярною сакральною енергією. Для героя роману служіння числу є фундаментом його життя. У ритуалі реалізується втеча Стьопи від дійсності, що багато в чому компенсує втрачені моменти справжнього життя в його свідомості. Звернення героя до ритуалу пов'язане з визнанням інтуїції основним механізмом осягнення дійсності. Саме інтуїція є провідником героя крізь хаотичні джунглі сучасної цивілізації.

Проблема міфологічної свідомості в романі «Числа» тісно пов'язана з феноменом ініціації («посвячення»). У результаті використання ініціаційних стратегій вирішується важлива для літератури «пізнього постмодернізму» проблема пошуку героєм свого місця в хаотичному світі. Саме такий стан як перехідність від одного етапу до іншого досліджується В. Пєлєвіним на матеріалі життя головного героя Стьопи. Письменник стверджує, що міфологічні структури міцно закріплені в свідомості сучасника. І навіть важливий з позиції становлення героя ланцюг ритуалів ініціації не гарантує звільнення від «відпрацьованих» механізмів мислення.

У романі ініціацію проходить не тільки герой, а й країна, про що свідчить назва циклу «Діалектика Перехідного Періоду з Нізвідки в Нікуди», до якого входить роман «Числа». Автор моделює стосунки героя з довкіллям на тлі картини дійсності, в якій переплітаються сучасна масова культура, елементи числової символіки, алюзії на класичну літературу, релігійні вчення тощо.

Третій розділ («Трансформація художньої парадигми постмодернізму в «пізніх» романах В. Пєлєвіна») містить три підрозділи. У першому з них («Переосмислення постмодерністського художнього коду в прозі В. Пєлєвіна») зазначається, що постмодерністський код (визначення Д. Фоккеми) у прозі В. Пєлєвіна є невід'ємною складовою моделювання реальності. Такі знаки коду, як «лабіринт», «подорож (без мети)», «реклама», «телебачення», найчастіше використовуються письменником в багатьох творах (зокрема «Generation “П”», «Священна книга перевертня», «Числа», «Шолом жаху») для вирішення різних художніх завдань: створення моделі світу, зображення внутрішнього простору особистості, вирішення важливих культурних, соціальних, філософських, моральних та екзистенційних проблем. Інші складові постмодерністського коду (дзеркало, карта, фотографія) залишаються поза увагою В. Пєлєвіна.

У романах «Священна книга перевертня», «Числа», «Шолом жаху» постмодерністські знаки трактуються по-новому. Ризоматичність лабіринту (постмодерністський символ світу) долається завдяки використанню стратегії ініціації. Лабіринт набуває певної структурованості та співвідноситься з внутрішнім світом особистості. Специфіка інтерпретації автором знаку «подорож (без мети)» полягає в тому, що усвідомлення мети є обов'язковою умовою результативності подорожі, завдяки якій вирішується завдання самоідентифікації героя. Знаки «реклама» й «телебачення» в прозі В. Пєлєвіна актуалізують проблему неприпустимості бездумного підпорядкування людини впливу різних чинників колективного несвідомого.

У романах «Священна книга перевертня», «Числа», «Generation “П”» об'єктом іронічного обігравання виступає реклама як джерело життєвої «дезорієнтації». Такий підхід дозволяє прозаїку встановлювати справжні духовні пріоритети. У «Священній книзі перевертня» В. Пєлєвін протиставляє семантику постмодерністського знаку «реклама» багатій у моральному плані російській класичній літературі, а сучасний світ фальшивих цінностей, у якому проституція в усьому розмаїтті її форм є нормою, - духовному світу класики.

У другому підрозділі третього розділу («Критика постмодернізму в “пізніх” творах письменника») доводиться, що тексти В. Пєлєвіна, створені на початку ХХІ століття, демонструють стратегії обігравання тих постмодерністських засад, які, на думку письменника, в нових історико-культурних умовах є непродуктивними.

У творах письменника постмодерністська теорія, її яскраві представники, художня практика, різні стратегії та сам термін «постмодернізм» виступають об'єктами гри. Осміюються та десакралізуються концептуально значущі поняття постмодернізму: дискурс, кінець історії, постмодерністська цитатність, пастиш, постструктуралістська теорія, політкоректність, гомосексуальний і феміністичний дискурси тощо.

У романі «Числа» продемонстровано іронічне ставлення письменника до такої актуальної для теорії постмодернізму теми, як політкоректність, що тісно пов'язана з проблемою гомосексуалізму й фемінізму в літературі. В. Пєлєвін іронізує над використанням у постмодерністських текстах принципу «тілесності». На думку письменника, перебільшення щодо поширених у постмодерністських текстах категорій тілесності й гомосексуалізму призводять до проникнення в мистецтво явищ, що за своєю природою є неестетичними.

Іронія В. Пєлєвіна посилюється внаслідок діалогічного протиставлення теоретичних ідей постмодернізму і ситуації російської дійсності. Письменника цікавить не абстрактний філософський зміст постмодерністської теорії, а її практичні можливості в поясненні кризових реалій сучасності. Автор підводить читача до думки, що постструктуралістська теорія виявляється чужою для людини пострадянської епохи.

У «Шоломі жаху» обіграється важливий для естетики постмодернізму прийом інтерактивності. Письменник застерігає, що інтерактивність є ефективним засобом маніпулювання свідомістю, поширеним у сучасному суспільстві завдяки використанню інформаційних технологій. В оповіданні «Акіко» він іронізує над популярною думкою про унікальні можливості, які нібито відкриваються перед користувачами мережі Інтернет.

У третьому підрозділі третього розділу («Синтез елементів масової та елітарної літератури в прозі В. Пєлєвіна») наголошується, що головний прийом, використаний письменником у творах, - це подвійне кодування, сутність якого полягає в синтезі експериментальності постмодернізму як елітарної літератури та шаблонності масової літератури. Такий підхід дозволяє письменнику створювати тексти, що є вишуканими зразками інтелектуальної прози, наповненої широким інтертекстуальним полем, авторською іронією, грою з аудиторією, а також зрозумілі пересічному читачеві.

Про елітарність прози В. Пєлєвіна свідчить той факт, що вона вимагає від читача інтелектуального напруження. Використовуючи ідеї різних філософських, релігійних і магічних систем, письменник створює багаторівневі тексти, адекватне сприйняття яких вимагає від реципієнта неабиякої літературної ерудиції. Творам письменника властива онтологічна глибина. Практично в кожному романі герой стикається з проблемою екзистенціальної, світоглядної та соціальної кризи. Водночас твори письменника залишаються доступними для сприйняття філологічно непідготовленим читачам.

Для привернення уваги аудиторії В. Пєлєвін звертається до таких прийомів стимулювання зацікавленості публіки, як літературні містифікації, рекламні технології, створення ореолу загадковості навколо власної постаті. Так, у комплекті з текстом «Священної книги перевертня» письменник пропонує читачеві музичний диск. Прослуховування треків, спеціально відібраних В. Пєлєвіним для супроводу окремих уривків тексту, сприяє розкриттю авторського задуму, створює особливу атмосферу, надає романові своєрідної мультимедійної багатомірності. Музичний супровід свідчить не про те, що автор «іде» за інтересами масового пересічного споживача, а може бути розцінений як авангардний пошук нових шляхів синтезу яскравих видів мистецтва - літератури й музики.

Звернення В. Пєлєвіна до стратегій, поширених у масовій культурі, сприяє тому, що проза письменника викликає зацікавлення в широкої читацької аудиторії. Використання сюжетних формул таких жанрів, як детектив і бойовик, дозволяє йому активізувати читацьке сприйняття й привернути увагу до серйозних філософських і моральних проблем сучасності.

У «Висновках» узагальнено основні положення й результати наукового дослідження. Наголошено, що російський постмодернізм як невід'ємна частина національної культури виник в особливих соціокультурних умовах під впливом антитоталітарних настроїв. Незважаючи на багатолітню історію вивчення російського літературного постмодернізму, оцінки цього феномену дослідниками відрізняються дискусійністю.

Актуальними проблемами вивчення постмодернізму є розмитість меж визначення цього поняття, окреслення напрямків його вивчення в сучасному літературознавстві, дослідження витоків постмодерністської теорії, розгляд типології та періодизації, визначення місця та специфіки цього феномену в національних літературах, дослідження перспектив розвитку постмодернізму в умовах кризи («пізній постмодернізм») тощо.

Обґрунтовано власне бачення сучасного змісту поняття «пізній постмодернізм». Це особливий період розвитку російського літературного постмодернізму, який розпочинається в другій половині 80-х років ХХ століття. На цьому етапі письменники-постмодерністи намагаються знайти шляхи виходу з парадигматичної кризи постмодернізму, обумовленої сучасним станом розвитку культури та закономірностями літературного процесу. Основні ознаки «пізнього постмодернізму» - це пошуки цілісності (на рівні концепції світу та моделі героя), критичне переосмислення постмодерністського художнього коду, вибіркове використання напрацьованого письменниками-постмодерністами художнього досвіду, орієнтація на константи національної культури, пошуки орієнтирів національної та особистісної самоідентифікації, міфологізація постмодерністських творів тощо. Важливим напрямком дослідження постмодернізму є аналіз текстів письменників-постмодерністів, які демонструють модифікації цього стилю.

Тексти В. Пєлєвіна, опубліковані з 2003 по 2006 роки (зокрема роман «Священна книга перевертня» та прозаїчний цикл «ДПП»), демонструють тенденції «пізнього постмодернізму» на рівні моделі світу та героя. У романі «Священна книга перевертня» знайшли реалізацію постмодерністські принципи створення картини світу, ідеї заперечення прогресу та телеологічності розвитку людської культури, реалізовані шляхом зображення процесів, що відбуваються в Росії межі ХХ-ХХІ століть. Російська держава подана як модель людства, що опинилося в ситуації кризи. З цією метою письменник модифікує давній символ Уробороса, що втілює уявлення про циклічність і повторюваність. Замість змії В. Пєлєвін використовує символічний образ пацюка. Так у романі виникає модель сучасної цивілізації - пацюка, зацикленого на споживанні та самообслуговуванні.

У «пізніх» творах В. Пєлєвіна особливе наповнення отримує шекспірівська формула «світ - театр». Театральність світу, в інтерпретації письменника, полягає в тому, що людське життя з його колізіями - це п'єса, яка з постійністю та одноманітністю розігрується з покоління в покоління.

Письменник акцентує увагу на важливих для російського суспільства соціальних проблемах (хабарництво, прагнення до збагачення, домінування хибних ідеалів масової культури), що негативно впливають на духовність. Зображуючи країну, яку вирізняють тільки негативні характеристики, гіперболізуючи гострі соціальні проблеми, письменник апофатично демонструє необхідність створення ціннісної шкали, побудованої на загальнолюдських ідеалах (патріотизм, любов, віра). Для цього В. Пєлєвін використовує фольклорний образ Строкатої корови, що символізує в творі жертовність попередніх поколінь, які віддали своє життя за щастя своїх дітей. У романі «Священна книга перевертня» акцентовано полярні начала: відсутність духовності, накопичення (символіка «нафтовидобування») та жертовність як прояв найвищої форми самовіддачі (символіка фольклорного образу). Проблему моральної відповідальності порушено у творі через інтертекстуальний зв'язок із романом «Біси» Ф. Достоєвського.

Звернення В. Пєлєвіна до актуальної соціальної проблематики обумовлено необхідністю вирішення питання пошуку особистістю виходу з соціальної та екзистенціальної кризи. Ця проблема вирішується на прикладі центральних персонажів роману «Священна книга перевертня» Саші й А Хулі.

Завдяки образу А Хулі, яка в романі виконує функцію авторської маски, письменник наголошує на ключовій для роману ідеї любові. Саме це почуття дозволяє героїні «звільнитися» від недосконалості буття та вийти за межі світу, побудованого на принципах повторюваності й відсутності прогресу. Ідея перетворюючої любові є своєрідною віссю, що пов'язує земний та метафізичний виміри.

В. Пєлєвін створює образ Саші за допомогою елементів російського фольклору та скандинавського епосу. Саме цей персонаж дає авторові змогу актуалізувати невластиві літературі постмодернізму моральні ідеї патріотизму, офіцерської честі, православ'я у формуванні російської державності.

У центральному творі циклу «ДПП» - романі «Числа» - модель світу пов'язана з хаосом дійсності, що негативно впливає на свідомість героя. Основною ідеєю, спираючись на яку головний герой Стьопа намагається систематизувати світ, є числова теорія, згідно з якою дійсність знаходиться під впливом полярних сил. Числова теорія для персонажа перетворюється на певну «пастку свідомості» - домінанту мислення, крізь призму якої відбувається систематизація світу. Письменник досліджує проблему духовного вакууму, який герой роману намагається заповнити сумнівними цінностями: образами масової культури, числовими системами. В. Пєлєвін демонструє, що така життєва позиція не дозволяє Стьопі звільнитися від повсякденності, а лише сприяє підтриманню безперспективної циклічності, яка є основою моделі світу.

Своєрідною інтенцією до центрації в «Числах» є використання письменником стратегій ініціації, завдяки чому герой проходить певні етапи свого становлення. Проте відсутність чітко усвідомленої героєм мети ініціації призводить до того, що в кінці роману персонаж Стьопа опиняється лише на порозі нового етапу свого життя, а не осягає необхідні для звільнення метафізичні знання. У романі основну увагу автора зосереджено не на моделюванні хаосу дійсності, а на проблемі пошуку особистістю принципів, спираючись на які, можна структурувати розпорошений світ, що є важливою тенденцією «пізнього постмодернізму».

У творах В. Пєлєвіна «Числа», «Священна книга перевертня», «Шолом жаху», як і в більшості текстів «пізнього постмодернізму», постмодерністський художній код, представлений системою символів, трансформується. Він використовується автором у модифікованому вигляді для реалізації різних цілей: створення моделі світу, зображення внутрішнього світу особистості, розкриття злободенної соціальної та моральної проблематики.

Письменник найчастіше використовує знаки «лабіринт», «подорож (без мети)», «реклама», «телебачення», змінюючи їх семантику. Знак «лабіринт» співвідноситься з людською свідомістю, він протиставляється ризоматичному постмодерністському лабіринту (символ безвиході). Знак «подорож (без мети)» у творах прозаїка модифікується. Для письменника осягнення мети подорожі є необхідною умовою вирішення проблеми національної та особистісної самоідентифікації як єдиного шляху виходу з глухих кутів постмодернізму.

Експериментування з різними засобами створення віртуальної реальності (знаки «телебачення», «реклама») є невід'ємною частиною майже кожного твору письменника. У прозі В. Пєлєвіна зазначені знаки підпорядковано вирішенню проблеми маніпулювання свідомістю. Світові неістинних рекламних цінностей письменник протиставляє духовність російської класики. Постмодерністський художній код у творах В. Пєлєвіна модифікується у зв'язку з вирішенням письменником важливих завдань особистісної самоідентифікації та пошуку виходу із соціальної й духовної кризи.