Чеховські традиції в драматургії О. Вампілова

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В. І. ВЕРНАДСЬКОГО

ШАХОВ ПАВЛО ЕДУАРДОВИЧ

УДК 821.161.1.09 - 2 (043. 3)

ЧЕХОВСЬКІ ТРАДИЦІЇ В ДРАМАТУРГІЇ О. ВАМПІЛОВА

10.01.02 - російська література

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Сімферополь - 2009

ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Робота виконана на кафедрі зарубіжної літератури Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г. Короленка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник

доктор філологічних наук, професор

Ніколенко Ольга Миколаївна, завідувач кафедри зарубіжної літератури Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г.Короленка

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Гусєв Віктор Андрійович, професор кафедри зарубіжної літератури Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара;

кандидат філологічних наук Кобзар Олена Іванівна, докторант кафедри літератури та іноземних мов Національного університету „Києво-Могилянська академія”

Захист відбудеться „11” грудня 2009 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 52.051.05 Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського (95007, м. Сімферополь, просп. Вернадського, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського (95007, м. Сімферополь, просп. Вернадського, 4).

Автореферат розісланий „10” листопада 2009 року.

Учений секретар

спеціалізованої ради І.В. Остапенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Акутальність дослідження. Творчість Олександра Валентиновича Вампілова (1937-1972) привернула увагу широкого кола читачів, критиків і літературознавців ще за життя письменника. Він відкрив якісно новий етап в історії російської драматургії, що дало підстави дослідникам говорити про „феномен О. Вампілова”, „театр О. Вампілова” і про „поствампіловську драматургію”, на розвиток якої вплинули художні відкриття митця. У сучасній науці сформувався окремий вектор літературознавчих досліджень - вампілознавство, яке з кінця 1960-х - початку 1970-х років зробило значні кроки в осягненні спадщини О. Вампілова. На сьогодні в Росії про О. Вампілова створено декілька монографій (О. Гушанська, В. Зоркін, М. Махова, О. Стрєльцова, Б. Сушков, Н. Тендітник, Р. Шерхумаєв) і чимало наукових і критичних статей, серед яких вирізняються праці В. Лакшина, М. Липовецького, І. Роднянської, І. Шайтанова та ін. Видано два бібліографічні довідники творів письменника та праць про нього (1989, 2000). У м. Іркутськ відбуваються традиційні Вампіловські читання. З кінця 1980-х і по сучасний період у Росії захищено понад десять дисертацій про О. Вампілова (М. Бичкова, І. Карімова, Н. Кузнєцова, Лі Хун, М. Махова, М. Меркулова, А. Пронін, С. Смирнова, О. Стрєльцова, О. Тимощук та ін.). В Україні виконано два дисертаційні дослідження, присвячені спадщині митця (І. Зборовець, Д. Трушевський). Утім, у вітчизняному літературознавстві немає жодної монографії про О. Вампілова, кількість статей про нього в українському науковому дискурсі є незначною, а поміж тим, творчість письменника заслуговує на значно більшу увагу.

Як тільки твори О. Вампілова з'явилися на сцені та в пресі, критики й дослідники одразу відзначили наявність у них традицій зарубіжної та російської класики (Плавт, Мольєр, В. Шекспір, О. Пушкін, М. Гоголь, М. Сухово-Кобилін, О. Островський, І. Тургенєв, Л. Толстой, Ф. Достоєвський, М. Горький та ін.). Окремі спостереження з цього приводу зроблено в монографіях і статтях О. Гушанської, М. Махової, О. Стрєльцової, Б. Сушкова та ін. Як відзначають вампілознавці, серед попередників О. Вампілова особливе місце посідає А. Чехов, творчий досвід якого дав імпульс для багатьох художніх рішень драматурга. Дослідники виявили в п'єсах письменника деякі чеховські мотиви (М. Громова, М. Махова, О. Стрєльцова), жанрові рішення „в дусі А. Чехова” (С. Козлова), характерні для чеховської драми прийоми поетики (І. Горюшкіна, О. Собєнніков). Утім, не всі науковці визнають наявність чеховських традицій у драматургії О. Вампілова (наприклад, С. Боровиков вважає, що характерною особливість вампіловських п'єс є гостросюжетність, яка зближує творчість митця зі спадщиною О. Островського). Та все ж таки більшість дослідників схильні бачити в постаті О. Вампілова продовжувача традицій О. Чехова. Типологічні сходження з чеховськими п'єсами літературознавці та критики знаходили переважно в таких п'єсах О. Вампілова, як „Утиная охота” і „Прошлым летом в Чулимске”. Однак усі ці спостереження були поодинокими й несистемними.

У зв'язку з цим актуальність дисертації визначається відсутністю у вітчизняному та зарубіжному літературознавстві спеціальних досліджень, присвячених системному вивченню чеховських традицій на матеріалі всієї драматургічної спадщини О. Вампілова, а також важливістю розгляду проблеми „традиції та новаторство в літературі XX століття”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри зарубіжної літератури Полтавського державного педагогічного університету імені В. Г. Короленка в межах комплексної теми „Традиції і новаторство в літературі”. Тема дисертаційного дослідження схвалена вченою радою Полтавського державного педагогічного університету імені В. Г. Короленка (протокол № 2 від 29 вересня 2005 року), а також бюро „Класична спадщина і сучасна художня культура” Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України (протокол № 3 від 20 вересня 2005 року).

Об'єкт дослідження - драматичні твори О. Вампілова „Прощание в июне”, „Старший сын”, „Утиная охота”, „Прошлым летом в Чулимске”, „Двадцать минут с ангелом”, „История с метранпажем” та ін. , проза митця. Для порівняння залучено оповідання та п'єси А. Чехова („Чайка”, „Дядя Ваня”, „Три сестры”, „Вишневый сад” та ін.).

Предмет дослідження - чеховські традиції в драматургії О. Вампілова.

Методи дослідження: порівняльно-історичний, системний, структурально-функціональний, генетичний, компаративний.

Методологічною базою дисертації є праці вітчизняних та зарубіжних науковців у галузі дослідження традицій і новаторства в літературі (С. Авєрінцев, М. Бахтін, О. Веселовський, М. Гаспаров, В. Жирмунський, А. Нямцу, Ю. Тинянов та ін.), теорії та історії драми (О. Анікст,Н. Іщук-Фадєєва, С. Козлова, Т. Свербілова та ін.), а також роботи критиків і літературознавців, присвячені творчості А. Чехова (В. Борбунюк, К. Рудницький, В. Силантьєва, М. Теплінський, В. Удалов та ін.) і О. Вампілова (М. Бичкова, М. Громова, О. Гушанська, С. Моторин, О. Стрєльцова, Б. Сушков та ін.).

Мета дисертації - виявити чеховські традиції в драматургії О. Вампілова.

Завдання дослідження:

· висвітлити історію вивчення творчості О. Вампілова в критиці та літературознавстві, визначити провідні тенденції вампілознавства на сучасному етапі та встановити ступінь розробленості проблеми „традиції і новаторство О. Вампілова” в науці;

· визначити форми й функції чеховських традицій у п'єсах митця;

· простежити розвиток чеховських тем і мотивів у драматургії О. Вампілова;

· встановити вплив А. Чехова на образну систему й засоби створення характерів у п'єсах письменника;

· виявити типологічні сходження поміж художніми системами А. Чехова і А. Вампілова в галузі поетики драми (символіка, деталь, підтекст та ін.);

· розкрити жанрові особливості п'єс О. Вампілова;

· простежити взаємодію чеховських традицій з іншими традиціями (фольклора, міфології, класичної літератури) в п'єсах О. Вампілова.

Наукова новизна дисертації. У роботі вперше у світлі єдиного системного підходу досліджено чеховські традиції в драматургії О. Вампілова. Встановлено форми їх прояву та функції в художньому тексті. Відзначено вплив „нової драми” А. Чехова на сюжет, композицію, теми, мотиви, образну систему, організацію сценічної дії, жанрові особливості п'єс О. Вампілова. Виявлено типологічні паралелі поміж художніми системами А. Чехова і О. Вампілова в галузі використання поетикальних засобів (символіка, деталь, підтекст, мова та ін.). Розкрито своєрідність жанрового синтезу в п'єсах О. Вампілова. Визначено особливості художнього методу О. Вампілова, його творчого підходу до класики та новаторство.

Теоретичне значення роботи полягає в поглибленні поняття „традиція”, його форм і функцій в процесі системного вивчення драматургії О. Вампілова з погляду класичних традицій.

Практичне значення дисертації. Результати дослідження можуть бути використані в курсі викладання російської літератури у вищих і середніх навчальних закладах, а також для підготовки нових підручників і посібників з російської літератури XX століття.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри зарубіжної літератури Полтавського державного педагогічного університету імені В. Г. Короленка. Основні її положення викладено в доповідях на міжнародних конференціях „Крим і світова література” (Саки-Євпаторія, 2006, 2007, 2008), „Мова і культура” (Київ, 2007, 2008); на всеукраїнських конференціях „VI Короленківські читання” (Полтава, 2006), „VII Короленківські читання” (Полтава, 2008), „IX Гоголівські читання” (Полтава, 2009).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 6 статей, у тому числі 5 - у провідних наукових фахових виданнях України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотрирьох розділів, висновків і списку використаних джерел зі 167 позицій. Повний обсяг дисертаційної роботи - 190 сторінок, із них - 177 сторінок основного тексту.

література вампілов п'єса сатира

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано вибір теми, її актуальність, наукову новизну, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет і методологічні засади дослідження, окреслено теоретичне і практичне значення роботи.

У першому розділі „Методологічні засади дослідження” здійснено огляд наукової літератури про О. Вампілова, окреслено методологічні підходи до вивчення проблеми „традиції і новаторство в літературі”, визначено художні відкриття А. Чехова, які вплинули на подальший розвиток російської драми.

У підрозділі 1.1 проаналізовано досягнення вампілознавства й визначено вектори сучасних досліджень творчості О. Вампілова в аспекті традицій і новаторства. Ще в 1960-1970-х роках довкола журналу Театр” сформувалося коло критиків і мистецтвознавців, котрі підтримали талановитого митця й звернули увагу на актуальність проблематики його п'єс, гостроту конфліктів, багатогранність характерів (Г. Бродська, Л. Булгак, Н. Котенко, Н. Тендітник та ін.). Критики й літературознавці 1970-х років відзначили діалектику художніх образів О. Вампілова, його вміння зіставляти різні точки зору (З. Глузберг, О. Кучкіна, В. Мостова та ін.). У цей час з'являється поняття „театр О. Вампілова” (В. Сахаров, Ю. Смєлков, Г. Чеботаревська та ін.), який увійшов у науковий дискурс. З кінця 1970-х - початку 1980-х років дослідники виявляють інтерес до вивчення жанрової природи драматургії О. Вампілова (О. Гушанська, О. Демидов, В. Лакшин, Ю. Смєлков, В. Соловйов, Н. Тендітник та ін.), утім, як слушно відзначила О. Тимощук у дисертації „Жанрова специфіка драматургії О. Вампілова” (2008), жанровий синтез у творчості митця ще вивчено остаточно, що дає привід для численних дискусій. У зв'язку з цим особливу роль набуває дослідження класичних традицій у творчості письменника, які вплинули на його жанрові відкриття.

Питання про традиції класики в спадщині О. Вампілова порушували І. Вишневська (творче засвоєння митцем гоголівських сюжетівв), В. Владімірцев (реалізація ідей Ф. Достоєвського), В. Муромський (зв'язки п'єс О. Вампілова з античною драмою), О. Стрєльцова (орієнтація письменника на російську реалістичну драматургію) та ін. Наявність чеховських традицій відзначали О. Демидов, С. Козлова, М. Кралін, М. Махова, Ю. Смєлков, О. Стрєльцова та ін. Серед великої кількості праць про О. Вампілова вирізняються аналітичні статті М. Громової та О. Собєннікова, в яких накреслено методологічні підходи, що потребують подальшої розробки. У дисертаціях про О. Вампілова, які захищені в Україні (І. Зборовець, Д. Трушевський) і в Росії (М. Бичкова, Т. Журчева, М. Махова, С. Моторин, Н. Кузнєцова та ін.), питання про вплив художніх відкриттів А. Чехова, як й інших традицій класики, на творчий метод О. Вампілова не було розв'язане. Вампілознавство впритул наблизилося до проблеми вивчення традицій і новаторства письменника, що потребує спеціального рішення у світлі єдиного комплексного підходу.

У підрозділі 1.2 визначено теоретичні засади дослідження. У сучасному літературознавстві немає єдиного підходу до проблеми „традиції та новаторство в літературі”. Спираючись на праці О. Веселовського, М. Бахтіна, В. Жирмунського, О. Мелетинського, А. Нямцу та ін. , у дисертації уточнено методологію та методику вивчення питання. Традиція та новаторство в літературі - взаємопов'язані поняття, які характеризують вузлові моменти літературного процесу. У художній літературі в процесі її тривалого розвитку традиційними (тобто повторювальними, сталими) стають певні теми, мотиви, ідеї, засоби створення художнього світу, прийоми поетики, жанрові структури. Нове в літературі може поступово ставати традиційним, оскільки його опановують інші покоління митців. Конститутивними ознаками традиції в літературі є історичність, усталений комплекс рис (теми, мотиви, образи, способи створення характерів та ін.), повторювальність у часі, здатність до оновлення (модифікації, трансформації) у змістовому та формальному планах, відкритість (можливість взаємодії з іншими традиціями). На розвиток літературного процесу, крім інших факторів, великий вплив мають традиції та новаторство, які знаходяться поміж собою не в опозиції, а в постійній взаємодії. Діалектика традицій та новаторства виявляється на різних рівнях літературного процесу: типів художньої свідомості, літературних епох, художніх напрямів (течій, стилів), національної літератури (групи літератур), а також творчості окремих письменників. У спадщині митця традиція може виявлятися як у змісті (проблематика, тематика, фабульні та сюжетні колізії, типологічно подібні образи тощо), так і у формі (символ, деталь, підтекст, іронія, стилізація, алюзія, ремінісценція та ін.). Категорія „жанр” є виявом певної традиції, а з іншого боку - рухливою історичною категорією поетики (М. Бахтін, Ю. Тинянов, Л. Чернець). Вивчення традиції у творчості окремого письменника передбачає встановленння не тільки джерел традиції, але й специфіки її вияву у змісті й формі творів митця, в його художньому світі загалом. Актуально встановити, як та чи інші традиція „оживає” в творчості письменника іншої доби, як „чуже” стає „своїм”, як взаємодіють поміж собою різні традиції в межах одного чи декількох творів, що показано в реферованій дисертації на матеріалі спадщини О. Вампілова.

У підрозділі 1.3 висвітлено художні відкриття А. Чехова, які кардинально оновили структуру російської драми і водночас стали початком нової традиції в літературі. Драматургія А. Чехова являє собою яскравий зразок завершення реалістичної традиції в літературі і вироблення модерністських принципів письма. Досягнення А. Чехова-драматурга є важливою складовою загальноєвропейського процесу формування „нової драми”. А. Чехов змінив підходи до природи драматичного конфлікту, структури художнього образу, засобів зображення дійсності. Основна дія у п'єсах митця розгортається не у зовнішньому, а у внутрішньому світі особистості. За побутовими ситуаціями драматург розкрив глобальні проблеми буття. У п'єсах А. Чехова немає традиційного протиставлення дійових осіб, лінійного сюжету.

Художній конфлікт будується на зіткненні моральних та ідейних позицій, розладі внутрішніх устремлінь героїв та дійсності, дисгармонії людських стосунків і світу загалом. Письменник приніс у літературу складний багатошаровий конфлікт, який надає його п'єсам поліфонічне звучання. „Психологічний реалізм” (К. Станіславський) А. Чехов збагачував за рахунок засобів модернізму (імпресіонізму, символізму, неоромантизму). Письменник відрив широкі виразні можливості підтексту, художнього символу. Характерними особливостями стилю А. Чехова-драматурга є жанровий синтез і ліризм.

Драматургія А. Чехова дала потужний імпульс для подальшого розвитку драматургії, у тому числі О. Вампілова.

Другий розділ дисертації „Ранній період творчості О. Вампілова” присвячений аналізу оповідань, драматичних сцен, одноактних п'єс митця, а також першої багатоактної п'єси письменника „Прощание в июне”. Розділ складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1 відзначено, що вже в ранній прозі О. Вампілова виявилося тяжіння до драматизації оповіді. Основною формою розвитку дії в оповіданнях митця є монолог чи діалог, тому від прозових жанрів письменник швидко перейшов до драматичних сцен і одноактних п'єс, які стали важливим кроком на шляху його становлення як драматурга. Слідом за А. Чеховим, О. Вампілов виявляє за зовнішнім комізмом серйозні життєві проблеми, внутрішню невлаштованість людини, приховану драму існування. У ранніх творах О. Вампілова звучать чеховські мотиви: швидкоплинної молодості, передчасної духовної старості, моральної трансформації особистості, відчуження людини. В оповіданнях та драматичних сценах митець використовує різноманітні засоби ліризму: музичні мотиви („Моя любовь”), символіку, колористичну палітру („Тополя, „Конец романа”), психологічний підтекст („Месяц в деревне, или гибель одного лирика”). У ранній творчості О. Вампілова з'явилися традиційні чеховські образи, які набули нових коннотацій (сад, квіти, туга та ін.).

Одноактна комедія „Дом окнами в поле” написана в традиціях чеховських водевілів („Медведь” та ін.), де важливу роль відіграє гостра інтрига, поєдинок-гра, діалог. Типологічно пов'язані між собою чеховські (Попова, Смирнов) і вампіловські (Астаф'єва, Третяков) герої. У комедії вперше з'явилися характерні для драматургії О. Вампілова образи-символи - поріг (як ситуація духовного прозріння), вікно (як утілення прагнення героїв до нового життя). У п'єсі яскраво виявилися стильова риса драматургії О. Вампілова - ліризація. Музичний інтертекст, ремінісценції та алюзії сприяють розкриттю внутрішнього стану героїв. У ранній творчості О. Вампілова чеховські традиції взаємодіють з іншими літературними традиціями (пушкінськими, тургенєвськими, гоголівськими, античної драми).

У підрозділі 2. 2 проаналізовано п'єсу „Прощание в июне” в аспекті традицій і новаторства. За нескладними колізіями автор розкрив драматизм людських стосунків. Хоча дія відбувається в молодіжному середовищі, провідними мотивами п'єси стали мотиви самотності, туги за нездійсненним ідеалом, невдалого життя, духовної нереалізованості особистості, які звучали у пізніх драмах А. Чехова. Типологічно пов'зані між собою образи професора Серебрякова („Дядя Ваня”) і Рєпнікова („Прощание в июне”); Олени Андрійовни, Соні („Дядя Ваня”) і Рєпнікової, Тані („Прощание в июне”). У своєму першому багатоактному творі О. Вампілов відкрив можливості внутрішньої дії, яка визначає психологічну динаміку персонажів. У п'єсі накреслено екзістенційні риси вампіловського героя - прагнення розібратися в житті, знайти своє місце в ньому, переосмислити існування. Усталені чеховські символи - дім і сад, вміщені в інший часовий контекст, допомагають митцеві розкрити тему порушення засад буття, акцентувати загальну безпритульність, пріоритет прагматизму. Певними ремінісценціями, що прийшли з драматургії А. Чехов, є образи птаха (мертвої сороки) та рушниці (з якої героям від туги хочеться стріляти). Це символи омертвіння життя, руйнування людських стосунків. Жанровою домінантою п'єси „Прощание в июне” є комедійна основа, але вже тут виявилося тяжіння О. Вампілова до жанрового синтезу (наявність елементів фарсу, водевіля, трагічного конфлікту героя зі світом і самим собою). Поєднання чеховських традицій з іншими традиціями класики (В. Шекспіра, М. Гоголя) дало можливість письменникові створити багатогранний образ сучасної дійсності.

У третьому розділі „Філософсько-психологічні п'єси О. Вампілова” розглянуто багатоактні п'єси драматурга, написані в руслі філософсько-психологічного напрямку російської літератури. Третій розділ складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 проаналізовано п'єсу „Старший сын” в аспекті розвитку чеховських традицій. У художній організації твору відзначено два плани - побутовий і буттєвий. Слідом за А. Чеховим О. Вампілов розробляє тему провінції, яка виходить за географічні межі і набуває узагальнюючого значення. П'єса „Старший сын” просякнута атмосферою загального розладу й нерозуміння. Дія розгортається за принципом контрапункту. У долі кожного із героїв є своя прихована драма (як і в пізніх п'єсах А. Чехова). О. Вампілов творчо опановує чеховські прийоми створення багатошарового конфлікту. Основна дія триває у внутрішньому світі персонажів. Зіткнення різних моральних позицій визначає розвиток сюжету твору. Образи „серйозних людей” типологічно наближені до чеховських образів - Львов („Иванов”), Лопахін („Вишневый сад”), які втілюють наступ грубого прагматизму. У центрі п'єси „Старший сын” поставлено філософську категорію - життя, ставлення до нього визначає характеристики героїв. Провідну роль у творі відіграє система мотивів і лейтмотивів (дім, весна, провінція, розлад, пам'ять, духовна реалізація особистості). Символічний образ вогню (пожежа) типологічно пов'язаний із аналогічним образом у п'єсі А. Чехова „Три сестры”. „Чеховське начало” є провідним в організації художньої структури п'єси „Старший сын”, але разом з тим у творі чимало алюзій і ремінісценцій з інших творів світової літератури, фольклору, міфології.

Підрозділ 3.2 присвячений розгляду ідейно-образної структури п'єси „Утиная охота”, яка увібрала в себе традиції класики й шукання сучасної О. Вампілову драматургії. У дисертації простежується типологічна схожість сюжетних колізій і образної системи п'єс „Иванов” А. Чехова і „Утиная охота”. Відзначено спільність підходів А. Чехова і О. Вампілова до образу головного героя: герой - „людина пересічна” і водночас це тип епохи, втілення духовної драми свого покоління. Витоки внутрішнього трагізму персонажів обох письменників знаходяться за межами побутового світу (сім'ї, середовища, матеріальних інтересів). Іванов і Зілов - носії екзістенційних проблем суспільства. У п'єсі О. Вампілова розробляються характерні для пізньої драматургії А. Чехова мотиви порожнього життя, туги, гри, смерті та ін. Самогубство героїв А. Чехова (Іванов, Треплєв) і О. Вампілова (Зілов) трактується у дисертації як результат внутрішньої драми персонажів та їхнього саморозвитку, що засвідчує не тільки духовну смерть, але й прозріння, своєрідний катарсис, який вони переживають в ситуації „порогу” (на межі життя і смерті). Як і А. Чехов, О. Вампілов використовує амбівалентні символи-лейтмотиви, наповнені філософським змістом (рушниця, вікно, дощ, полювання та ін.). Поєднання різних часових планів, складна система „двійників”, контрапункт в організації сюжету дозволили письменникові створити багатозначний образ людини своєї доби. Центральний конфлікт п'єси „Утиная охота” є конфліктом трагічним, пов'язаним зі складним процесом самоідентифікації героя, його внутрішнього самоусвідомлення, що дозволяє назвати п'єсу „ліричною драмою”, „драмою-рефлексією”, разом з тим у ній наявні елементи комедії, трагедії, фарсу, водевілю, притчі.

У підрозділі 3.3 проаналізовано п'єсу „Прошлым летом в Чулимске” в зіставленні з пізніми творами А. Чехова. Образ провінції (Чулимська) порівняно з п'єсою Старший сын” значно поглиблений у філософському плані. Це символ загального трагізму, глобального відчуження, бездуховного життя, відсутності умов для реалізації особистості. У п'єсі „Прошлым летом в Чулимске” актуалізовано чеховський образ „дому з мезоніном”, пов'язаний із мотивами минулого, нерозділеного кохання, невдалого життя, трагічного буття. Разом з тим О. Вампілов убачає в цьому образі й символ надії на духовне відродження героїв - Валентини і Шаманова. Категорія минулого стає у п'єсі зав'язкою сюжетних колізій твору, внутрішніх протиріч і драм героїв. Конструктивну функцію у п'єсі „Прошлым летом в Чулимске” виконують мотиви передчасної старості, омертвіння душі, моральної трансформації особистості, руйнування „саду”.

В образній структурі твору помітні типологічні сходження із прозою і драматургією А. Чехова. Образ Валентини у змістовому плані пов'язаний із образом Ніни Зарєчної, образ Шаманова - з образами Іванова, Треплєва, Войницького та ін. О. Вампілов створив образ „маленької людини” свого часу (Єремєєв). В образі Мечеткіна поєднані риси „людини в футлярі”, унтера Пришибєєва, чиновників-бюрократів. Як і герої пізньої драматургії А. Чехова, вампіловсьскі герої (Валентина і Шаманов) знаходяться в стані духовного пошуку.

У п'єсі „Прошлым летом в Чулимске” О. Вампілов значно розширив можливості підтексту, який виконує різні функції: психологічну (розкриття почуттів і переживань персонажів), соціальну (виявлення прихованих соціальних процесів), філософську (розкриття важливих питань людського існування). Чеховські символічні образи птаха і саду своєрідно трансформуються в п'єсі О. Вампілова, акцентуючи процес духовного зубожіння життя і трагічну долю особистості. Трагедія буття знайшла відображення в стилі й мові п'єси „Прошлым летом в Чулимске”, де чимало напружених монологів і діалогів, знервованих реплік, „ключових моментів”, повторів „больових” фраз, недомовленостей тощо.

У четвертому розділі „Соціально-психологічна сатира О. Вампілова” проаналізовано одноактні п'єси письменника, об'єднані в цикл „Провинциальные анекдоты”. У розділі показано, що в основі побудови циклу покладено жанр анекдоту, який у вампіловських п'єсах вступив у взаємодію з елементами інших жанрів (фарс, водевіль, комедія, трагедія). Розділ складається з двох підрозділів.

У підрозділі 4.1 розглянуто художню структуру п'єси „История с метранпажем”, поєднання в ній гоголівських та чеховських традицій. Анекдотична ситуація, що становить основу фабули, дозволила письменникові виявити абсурдність соціальної системи, процеси духовного зубожіння й трансформації суспільства. У підрозділі доведено, що в побудові сюжету п'єси „История с метранпажем” драматург спирався на традиції М. Гоголя („Ревизор”, петербурзькі повісті), а в зображенні людини - на традиції А. Чехова („Смерть чиновника”, „Хамелеон” та ін.). Хронотоп готелю „Тайга”, що є спільним для двох п'єс із циклу „Провинциальные анекдоты”, постає як символ морального тимчасового притулку, здичавіння суспільства, втрати гуманістичних орієнтирів. Разом з тим це своєрідний варіант хронотопу „площі”, „площадного” дійства, відкритий свого часу у творчості М. Гоголя і А. Чехова.

У „Провинциальных анекдотах” О. Вампілов переосмислив такі гоголівські й чеховські мотиви, як мотив заміни людини чином, божевілля, порожнього життя, знедуховлення суспільства. Письменник використовує характерні прийоми поетики М. Гоголя і А. Чехова: промовисті прізвища, „чутки”, гротеск, очуднення, елементи „площадного” дійства (чвари, бійка, суд, швидка зміна точок зору та ін.).

Підрозділ 4.2 присвячений аналізу жанрової специфіки п'єси „Двадцать минут с ангелом”. У дисертації доведено, що з метою надання анекдотичній ситуації художнього узагальнення О. Вампілов поєднав сучасну історію з біблійними та фольклорними структурами, а також із традиціями класичної літератури. За побутовими колізіями у творі розгортається традиційний сюжет про боротьбу добра і зла. Основний конфлікт становить зіткнення моралі й аморальності, віри й жорстокості.

Творче засвоєння письменником усної та літературної традиції надало „Провинциальным анекдотам” риси соціально-психологічної сатири: наявність певних соціальних типів (чиновник-адміністратор, обивателі та ін.), викриття суспільних вад, увага до процесів трансформації особистості, соціальна мотивація вчинків і поведінки персонажів. Сміх у „Провинциальных анекдотах” звучить то доброзичливо й весело, то гнівно й трагічно. Образи персонажів в одноактних п'єсах О. Вампілова виявляють здатність до внутрішніх змін і прозріння. При відкритій соціальній спрямованості цикл „Провинциальные анекдоты” має глибокий філософський зміст. У двох останніх п'єсах митця порушено онтологічні проблеми: зміст буття, моральна сутність людини, існування особистості у світі.

Дисертація завершується висновками, у яких узагальнено результати дослідження.

Творчість О. Вампілова є визначним явищем у літературному процесі 1960-1970-х років. Письменник став продовжувачем традицій російської та світової літератури і водночас заклав нові традиції, які зумовили рух російської драматургії у другій половині XX століття. На тлі розвитку виробничої та сімейно-побутової драми п'єси О. Вампілова вирізнялися прагненням осмислити життя людини й суспільства в онтологічному смислі. Його герої несли в собі комплекс філософських проблем і стали втіленням трагедії свого покоління. О. Вампілов розкрив складність і суперечливість сучасного йому суспільства, духовну атмосферу часу, трагізм окремої людської долі та світу загалом.

У п'єсах О. Вампілова органічно поєдналися традиції усної народної творчості, міфології, літератури. Серед розмаїття традицій, які плідно розробляв митець, помітну роль відігравали чеховські традиції. Спирання на чеховські традиції відчутно вже в ранній творчості О. Вампілова, де виявилося тяжіння до драматизації та ліризації прози, а також до поєднання жанрових особливостей гумористичного оповідання, нарису, фейлетону, драматичної сцени. У наступних творах письменника чеховські традиції зазвучать ще потужніше, що зумовлено орієнтацією О. Вампілова на філософсько-психологічний напрям російської класичної літератури, прагненням осмислити не побутові, а буттєві проблеми суспільства.

Чеховські традиції виявилися на різних рівнях художньої системи О. Вампілова: тематики, проблематики, сюжету, композиції, хронотопу, образної системи, мотивної організації, символіки, жанру та окремих поетикальних прийомів.

Основними проблемами в творчості О. Вампілова є проблеми моральної сутності людини й суспільства, вибору життєвої позиції, смислу існування, зіткнення добра й зла, відродження гуманістичних цінностей у світі. Наслідуючи А. Чехова, письменник створює таких героїв, для яких важливо визначити не свою поведінку (або вчинки) в тій чи іншій ситуації, а як жити в недосконалому й сповненому суперечностей світі. Центральною категорією у п'єсах митця є категорія життя, що тісно пов'язана з іншими одвічними категоріями - добро, кохання, милосердя, духовна єдність людей та ін.

На рівні тематики у творах О. Вампілова, як і в п'єсах А. Чехова, можна виокремити два плани: соціально-побутовий (зображення конкретних соціальних типів, стосунків, ознак суспільної системи) і філософсько-психологічний план (розкриття внутрішнього стану особистості, філософських проблем суспільства).

Сюжетно-композиційна структура п'єс О. Вампілова являє собою складне утворення, де кожний образ чи сцена мають глибинний підтекст, який дозволяє побачити за побутовими ситуаціями загальні закономірності людського життя, проблеми буття загалом. Підтекстове значення створюється переважно завдяки апеляції автора (через алюзії, ремінісценції та інші форми) до різних традицій російської та світової літератури, фольклору, міфології.

В організації сюжету й композиції вампіловських п'єс можна простежити чеховські традиції: пріоритет внутрішньої дії, принцип контрапункту в розвитку колізій, система мотивів і лейтмотивів як рушійна сила розвитку художнього конфлікту. Існує схожість поміж чеховськими та вампіловськими п'єсами в сюжетних ходах і поворотах дії (сімейні та соціальні конфлікти в житті героїв, сцени самогубства, ситауція „порогу” та ін.), а також у використанні окремих сюжетних і композиційних прийомів („п'єса в п'єсі”, ігрове начало, відкритий фінал, парадокс, „чутки” та ін.).

У творчості О. Вампілова, як у прозі й драматургії А. Чехова, домінує хронотоп провінції (передмістя, Чулимськ, готель „Тайга” та ін.), який набуває широкого філософського значення. О. Вампілов переосмислив такі характерні для художньої системи А. Чехова хронотопні образи, як дорога, дім, сад, перехрестя, вулиця, наповнивши їх новими реаліями й сучасним змістом.

На новому життєвому матеріалі О. Вампілов розробляв традиційні чеховські мотиви: невдалого життя, загального відчуження, самотності, руйнування моральних цінностей, духовного омертвіння особистості, відсутності духовного єднання. Ці мотиви, вміщені в інший час й інший соціальний простір, надають картині світу, створеній О. Вампіловим, особливої трагічності. Загалом образ світу у творчості митця постає дисгармонійним, людина зображена самотньою й безпритульною, позбавленої можливості реалізувати свій духовний потенціал.

Типологічно взаємопов'язані поміж собою за змістом і внутрішньою структурою чеховські й вампіловські персонажі: Серебряков - Репніков; Червяков (Очумєлов) - Калошин; Іванов (Треплєв, Войницький) - Зілов і Шаманов; Ніна Зарєчная - Таня, Валентина; Фірс - Єремєєв; Львов - «серйозні люди» (Кудімов, сусід); «людина в футлярі» - Мечеткін та ін.

О. Вампілов, як і А. Чехов, тяжіє до поліфонізму в побудові художніх образів. Вампіловські персонажі виявляють здатність до рефлексії, внутрішньої еволюції, переосмислення життєвої позиції. Образна система О. Вампілова ґрунтується не на принципі протиставлення, а на принципі зіставлення, доповнення, що зближує митця з традиціями «нової драми». Важливу роль в еволюції героїв О. Вампілова відіграють «ключові моменти» (Сарафанов, Зілов, Калошин, Шаманов та ін.).

Починаючи з ранньої прози й драматургії у творчість О. Вампілова органічно входять чеховські символи, більшість з яких є амбівалентними і стають лейтмотивними, наскрізними: сад (палісадник), дощ, вікно, птах (мертвий птах), дім («дім з мезоніном»), вогонь (пожежа), рушниця. Вони сприяють розкриттю почуттів і переживань персонажів, реалізації художнього конфлікту, перенесеного у внутрішній світ особистості, а також створенню драматичного образу світу загалом. Низка символічних образів О. Вампілова містять категорію надії, віру письменника у духовне відродження людини (полювання на качок, дощ, промінь, палісадник та ін.).

О. Вампілов використовував прийоми поетики, застосовані раніше А. Чеховим-драматургом: широкі можливості деталі, музичний інтертекст, різні функції підтексту, повтори окремих фраз, переключення «точок зору» та ін. Образ сучасного світу й людини знайшов відображення у мові й стилі п'єс О. Вампілова, де панує розмовна стихія (гуртожитку, «типового дому», готелю).

Чеховські традиції в художній системі О. Вампілова виконують різні функції: конструктивну, динамічну, імагогічну, жанротвірну. Вони сприяють створенню образу сучасної письменникові дійсності, відтворенню психологічного стану персонажів. Чеховські традиції мають велике значення для розкриття художнього конфлікту, побудови композиційної структури творів, динаміки художніх колізій і розвитку мотивів. Чеховські традиції допомогли митцю створити символічні моделі життя людини й суспільства, метафори людського буття.

Спираючись на відкриття А. Чехова, О. Вампілов оновив жанрову структуру російської драми, йдучи шляхом синтезу, який визначав розвиток «нової драми» на межі XIX-XX ст. . У творчості письменника органічно поєднано елементи комедії, трагедії, драми, водевілю, народного театру (фарсу, комедії дель арте), анекдоту, притчі та ін. О. Вампілов йшов шляхом ліризації драми, який прокладав ще А. Чехов. Орієнтація не на зображення, а на вираження загальної духовної атмосфери у світі зумовила розмаїття засобів ліризації у драматичних творах митця.

Чеховські традиції у драматургії О. Вампілова вступають у взаємодію поміж собою, з іншими традиціями російської та світової літератури (В. Шекспіра, О. Пушкіна, М. Гоголя, Ф. Достоєвського та ін.), а також фольклору й міфології. Інтертекстуальні зв'язки сприяють створенню поліфонічного звучання вампіловських п'єс, утіленню в них загальнолюдських проблем буття.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Шахов П.Э. Чеховские традиции в пьесе А. Вампилова «Прощание в июне» / П.Э. Шахов // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. Випуск 4 (44). Частина перша. - Серія «Літературознавство». - Харків, 2005. - С. 137-147.

2. Шахов П.Е. Антон Чехов і Олександр Вампілов / П. Е. Шахов // Рідний край. - 2005. - № 2 (13). - С. 76-80.

3. Шахов П.Е. Чеховські мотиви та образи в п'єсі О. Вампілова «Старший син» / П.Е. Шахов // Збірник наукових праць Полтавського державного педагогічного університету імені В. Г. Короленка. Випуск 1-2 (48-49). - Серія «Філологічні науки». - Полтава, 2006. - С. 187-196.

4. Шахов П.Э. Дом с мезонином в XX веке. Чеховские традиции в драматургии А. Вампилова («Прошлым летом в Чулимске») / П. Э. Шахов // Русская словесность в школах Украины. - 2006. - № 3. - С. 42-47.

5. Шахов П.Е. «Дядя Ваня» А. Чехова і «Утиная охота» О. Вампілова: типологічні взаємозв'язки / П. Е. Шахов // Збірник наукових праць Полтавського державного педагогічного університету імені В. Г. Короленка. Випуск 1 (53). - Серія «Філологічні науки». - Полтава, 2007. - С. 163-169.

6. Шахов П.Е. Основні тенденції розвитку «нової драми» кінця XIX-початку XX століть / П. Е. Шахов // Збірник наукових праць Полтавського державного педагогічного університету імені В. Г. Короленка. Випуск 1-2 (59-60). - Серія «Філологічні науки». - Полтава, 2008. - С. 51-56.

АНОТАЦІЯ

Шахов П.Е. Чеховські традиції в драматургії О. Вампілова. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.02 - російська література. Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського. - Сімферополь, 2009.

У дисертації досліджено чеховські традиції в драматургії О. Вампілова, які виявилися на різних рівнях художньої системи митця: тематики, проблематики, сюжету, композиції, хронотопу, образної системи, мотивної організації, символіки, жанру та окремих поетикальних прийомів. Встановлено функції чеховських традицій у творах письменника: конструктивну, динамічну, імагогічну, жанротвірну.

На рівні тематики у творах О. Вампілова (як і у п'єсах А. Чехова), виокремлено два плани: соціально-побутовий (зображення конкретних соціальних типів, стосунків, суспільної системи) і філософсько-психологічний (розкриття внутрішнього стану особистості, філософських проблем суспільства).

У роботі встановлено типологічні взаємозв'язки поміж чеховськими та вампіловськими персонажами. Велику увагу в дисертації приділено чеховським символам, які отримують у творчості О. Вампілова нові коннотації. Виявлено типологічні паралелі поміж художніми системами А. Чехова і О. Вампілова в галузі використання поетикальних засобів. Визначено особливості художнього методу О. Вампілова, його творчого підходу до класики та новаторство митця.

Ключові слова: драматургія, традиція, новаторство, жанр, жанровий зміст, образ, мотив, символ, підтекст.

АННОТАЦИЯ

Шахов П.Э. Чеховские традиции в драматургии А. Вампилова. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02 - русская литература. Таврический национальный университет имени В. И. Вернадского. - Симферополь, 2009.

В диссертации исследованы чеховские традиции в драматургии А. Вампилова, которые проявились на разных уровнях художественной системы писателя: тематики, проблематики, сюжета, композиции, хронотопа, образной системы, мотивной организации, символики, жанра и отдельных приемов поэтики. В аспекте традиций и новаторства проанализировано раннее творчество А. Вампилова (рассказы, одноактные пьесы, драматические сцены), его философско-психологические пьесы („Старший сын”, „Утиная охота”, „Прошлым летом в Чулимске”), а также социально-психологические сатирические пьесы из цикла „Провинциальные анекдоты” („История с метранпажем” и „Двадцать минут с ангелом”). Установлены функции чеховских традиций в произведениях художника: конструктивная, динамичная, имагогическая, жанрообразующая.

На уровне тематики в произведениях А. Вампилова (как и в пьесах А. Чехова) выделяются два плана: социально-бытовой (изображение конкретных социальных типов, отношений, общественной системы) и философско-психологический (раскрытие внутреннего состояния личности, философских проблем общества).

В диссертации показано, что сюжетно-композиционная структура пьес А. Вампилова представляет собой сложное образование, где каждый образ или сцена имеют глубинный подтекст, который позволяет увидеть за бытовыми ситуациями общие закономерности человеческого бытия. В организации сюжета и композиции вампиловских пьес выявлено чеховские традиции: приоритет внутреннего действия, принцип контрапункта в развитии сюжетных коллизий, система мотивов и лейтмотивов как движущая сила художественного конфликта.

А. Вампилова разрабатывал традиционные чеховские мотивы: неудавшейся жизни, всеобщего отчуждения, одиночества, разрушения нравственных ценностей, духовного омертвения личности и др.

В работе выявлены типологические взаимосвязи между чеховскими и вампиловскими персонажами. А. Вампилов, как и А. Чехов, тяготел к полифонизму в построении художественных образов. Вампиловские персонажи обнаруживают способность к рефлексии, внутренней эволюции, переосмыслению своей позиции и жизни в целом. Образная система в драматургии А. Вампилова основана не на принципе противопоставления, а на принципе сопоставления, дополнения, что сближает художника с традициями „новой драмы”.

Особое внимание в диссертации уделено чеховским символам, которые приобретают в творчестве А. Вампилова новые коннотации, большинство символов в пьесах писателя являются амбивалентными, лейтмотивными, сквозными: сад (палисадник), дождь, окно, птица (мертвая птица), дом („дом с мезонином”), огонь (пожар), ружье. Они способствуют раскрытию чувств и переживаний персонажей, реализации художественного конфликта, перенесенного во внутренний мир личности, а также воссозданию образа трагического мира в целом.

Выявлены типологические параллели между художественными системами А. Чехова и А. Вампилова в области использования средств поэтики. А. Вампилов использует широкое значение художественной детали, которая становится в его пьесах не только знаком материального мира, но и средством раскрытия психологических коллизий, символом философских категорий. В пьесах А. Вампилова имеет место музыкальный интертекст (песни, романсы, отдельные музыкальные фразы, упоминания о музыкальных произведениях и др.), который является одним из способов лиризации драмы, раскрытия духовной атмосферы мира и состояния человека. Подтекст в драматургии писателя выполняет самые разнообразные функции, прежде всего, психологическую и философскую. Следует отметить и использование А. Вампиловым «говорящих» фамилий, повторов отдельных фраз, переключения точек зрения и др. Образ современного писателю мира нашел адекватное отражение в языке и стиле пьес А. Вампилова, где царит разговорная речь, стихия улицы (общежития, «типового дома», гостиницы).

Опираясь на художественные открытия А. Чехова, А. Вампилов обновил жанровую структуру русской драмы, идя по пути синтеза, который определял развитие «новой драмы» на рубеже XIX-XX ст. В творчестве писателя органично соединились элементы комедии, трагедии, драмы, водевиля, народного театра (фарса, комедии дель арте), анекдота, притчи и др.

А. Вампилов шел путем лиризации драмы, который прокладывал в свое время А. Чехов. Установка не на изображение, а на выражение общего состояния человека и мира обусловила разнообразие средств лиризации драматических произведений художника.

В диссертации установлено, что чеховские традиции в драматургии А. Вампилова вступают во взаимодействие между собой, а также с другими традициями русской и мировой литературы (В. Шекспир, А. Пушкин, Н. Гоголь, Ф. Достоевский и др.), фольклора, мифологии. Возникающие интертекстуальные связи способствуют созданию полифонического звучания пьес А. Вампилова, воплощению в них общечеловеческих проблем.

В работе определены особенности художественного метода А.Вампилова, его творческого подхода к классике и новаторство писателя.

Ключевые слова: драматургия, традиция, новаторство, жанр, жанровое содержание, образ, мотив, символ, подтекст.

SUMMARY

P.E. Shakhov. Chekhov's traditions in A. Vampilov's dramatic art. - Manuscript.

Dissertation for obtaining the degree of candidate of philology. Speciality 10.01.02 - Russian literature. National Tavric V. I. Vernadsky University, Simferopol, 2009.

The dissertation deals with Chekhov's traditions in A. Vampilov's dramatic art. They are manifested on different levels of the writer's art system. That is thematics, problematics, plot, composition, chronotop, character system, motive organization, symbolism, genre and definite poetic devices. Further on such functions of Chekhov's traditions as constructive, dynamic, imagogic and genreforming are observed in the works of the writer. Two plans are singled out on the level of thematics in A. Vampilov's works as well as in A. Chekhov's plays: social mode of life (depiction of concrete social types, relationships and social system) plus philosophy-psycological (the exposure of the inner sense of a personality and philosophic problems of society). A. Vampilov developed traditional Chekhov's motives: the ruin of moral values, spiritual death of a personality and so on. Moreover standardized interlinks between A. Chekhov's and A. Vampilov's characters are shown in the work. Much attention is paid to A. Chekhov's symbols in the dissertation. They acquire new connotations in his plays. Most of them are ambivalent, leitmotive and detective.

Standard parallels between A. Chekhov's and A. Vampilov's artistic system in the field of the ussage of poetic means has been investigated. The peculiarities of A. Vampilov's artistic method, his creative approach to classics and his innovation are fully analysed and presented in the work.

Key words: dramatic art, tradition, innovation, genre, genre content, image, motive, symbol, underlying idea.

Размещено на Allbest.ru