Українська література в творчій рецепції М.М. Ушакова

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Aвтореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА В ТВОРЧІЙ РЕЦЕПЦІЇ М. М. УШАКОВА

10.01.05 - порівняльне літературознавство

НІЗАМУТДІНОВА Яна Фаїзовна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі теорії літератури та компаративістики Київського славістичного університету

Науковий керівник:

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Кузьменко Володимир Іванович,

Київський славістичний університет,

завідувач кафедри теорії літератури та компаративістики

доктор філологічних наук, професор

Зарва Вікторія Анатоліївна,

директор Інституту філології Бердянського державного педагогічного університету, завідувач кафедри української та зарубіжної літератури

кандидат філологічних наук,

Віннікова Наталія Миколаївна,

завідувач науково-методичного центру досліджень, наукових проектів та програм Київського університету імені Бориса Грінченка

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Сучасні літературознавці, які працюють в галузі компаративістики, чимало уваги приділяють проблемі взаємодії та взаємовпливу художніх письменств, співвідношенню різних картин світу та їх адаптації до іншомовного середовища, пошукові оптимальних форм міжкультурного спілкування. Питання українсько - російських та російсько - українських літературних зв'язків у системі “діалогічних відношень” (М. Бахтін) до сьогодні залишаються серед пріоритетних у сфері вітчизняної компаративістики.

Виходячи з того, що головною метою літературознавчих порівняльних досліджень має бути “з'ясування типологічної та генетичної сутності літературного явища (засобів зображення, специфіки художнього твору, творчої спадщини письменників, літературних шкіл, жанрів, стилів тощо) у межах національної і, в кінцевому підсумку, в масштабі світової літератури”, як твердить Д. Дюришин, на теренах українсько - російських літературознавчих досліджень у галузі інтегральної компаративістики своєрідною лакуною є творчість російськомовних письменників України. Серед них - художній доробок Миколи Ушакова (1899-1973), поета й перекладача, прозаїка, літературного критика, редактора найбільш вагомий.

Його збірки віршів “Весна республіки” (1927), “Теодоліт” (1967), “Мої очі” (1972) та інші давно вже входять до найвибагливіших поетичних антологій ХХ сторіччя. Водночас письменник все своє життя присвятив пропаганді української культури серед російськомовних реципієнтів. Саме завдяки перекладам М. Ушакова з поезії Т. Шевченка, Лесі Українки, П. Тичини, М. Рильського, Л. Первомайського, І. Драча та багатьох інших українських авторів вітчизняна поезія досить широко представлена серед багатомільйонного російського читача у всьому світі. Не випадково оригінальна творчість поета та його перекладацька діяльність гідно пошановані державою - у 1973 році М. Ушаков був удостоєний Державної премії України імені Т. Г. Шевченка.

Після смерті письменника (1973) було оприлюднено кілька його книг. Вони, безперечно, поглибили наші уявлення про творчість митця і майже одразу стали бібліографічною рідкістю. Необхідні нові публікації. Очевидно, настав час перевидати роман Ушакова “Уздовж гарячого асфальту”, “Повість швидкоплинних літ”, багато оповідань, поем.

Прикро, що роль українських видавництв у публікації творів М. Ушакова, людини, яка присвятила все своє життя пропаганді української культури, відкрила своїми перекладами багатомільйонному російському читачеві перлини української поезії - твори Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки і багатьох інших українських авторів, лишається більш ніж скромною. Варто було б подумати і про нове видання поезії російського лірика в українських перекладах, оскільки колишні інтерпретації, за винятком хіба що перекладів П. Тичини, М. Рильського, М. Бажана, В. Сосюри та ще кількох авторів, значно застаріли.

Досі ще лишаються також не висвітленими чимало фактів біографії Ушакова, непроаналізованими - перекладацькі рішення митця.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація виконана на кафедрі теорії літератури та компаративістики Київського славістичного університету. Тема дисертації затверджена на бюро Наукової ради НАН України „Класична спадщина та сучасна художня література” 14 грудня 2004 р. (протокол № 4).

Мета роботи випливає з її актуальності й полягає у з'ясуванні динаміки та логіки рецепції української літератури в поезії М. Ушакова на рівні генетично - контактних зв'язків, типологічних аналогій, посередницької функції перекладу, таких форм художньої артикуляції, як запозичення, наслідування, варіації, стилізації, образні аналогії, інтертекстуальні вкраплення.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

- окреслити внесок М. Ушакова як поета, перекладача й критика української поезії в розвиток вітчизняного літературного процесу 20-70-х років ХХ ст.;

- з'ясувати спадкоємні зв'язки, інтертекстуальні діалоги М. Ушакова з українським фольклором та літературою, зокрема з творчістю Т. Шевченка, І. Франка, П. Тичини, М. Рильського;

- розкрити літературні аналогії, що витікають із генетично - контактних зв'язків (особисті контакти, взаємна кореспонденція, взаємопереклади тощо);

- висвітлити типологічні сходження у творчості М. Ушакова та українських митців;

- охарактеризувати перекладацький доробок М. Ушакова з української поезії крізь призму еквівалентності / трансформації художнього світу.

Відповідно до обраного напрямку дисертації об'єктом аналізу є художній, перекладацький, літературно-критичний доробок М. Ушакова у широкому контексті літературних зв'язків з українськими письменниками.

Предмет дослідження - специфіка, шляхи і способи рецепції М. Ушаковим української літератури в межах українського й російського культурних світів: генетично-контактні зв'язки, типологічні сходження, переклади, запозичення, імітації, варіації, стилізації, образні аналогії, алегорії та ремінісценції.

Теоретико-методологічна основа дослідження. Мета та завдання дисертації зумовили органічне поєднання комплексно-системного підходу до об'єкта вивчення з конкретним текстуальним аналізом. У роботі використовуються порівняльно-типологічний, історико-функціональний, культурно-історичний та філологічний методи, які в сукупності дозволяють виявити особливості рецепції М. Ушаковим української літератури. Враховувались позиції провідних європейських учених Т. Адорно, Д. Антисері, Б. Бакули, О. Діма, Д. Дюришина, Е. Тайлора та ін., українських - Л. Грицик, Р. Гром'яка, І. Дзюби, Н. Крутікової, В. Кузьменка, М. Наєнка, М. Новікової, А. Ткаченка, російських - Є. Адельгейма, О. Бушміна, В. Жирмунського, М. Конрада, Ю. Лотмана, М. Храпченка та ін. Дослідження спирається на узагальнений та синтетичний підходи, без яких неможливо розкрити основні закономірності історико-літературного процесу.

Наукова новизна дисертації. У роботі вперше системно досліджено рецепцію М. Ушаковим української літератури на рівні генетично-контактних зв'язків, типологічних аналогій, посередницької функції перекладу та обґрунтовано закономірності адаптації його творчого доробку до національного ґрунту. Художня творчість російськомовного поета України М. Ушакова вперше в українському літературознавстві розглянута як цілісний генетичний текст, який містить елементи різних дискурсів: історичного, національного, літературного та інших. У роботі виявлено найбільш показові форми інтертекстуальної взаємодії поезії М. Ушакова з українською літературою, проаналізовано його перекладацький доробок. Автор дисертації вводить у науковий обіг невідомі раніше матеріали, які зберігаються в наукових бібліотеках, музеях і архівах Києва, Москви та Ярославля, що дало змогу цілком по-новому оцінити творчість письменника зазначеного періоду, уточнити та доповнити її характеристику.

Теоретичне значення дослідження полягає насамперед у примноженні корпусу спеціальних студій про художню творчість М. Ушакова; у різноаспектності проведеного аналізу, що сприятиме формуванню результативної моделі інтертекстуального прочитання текстів інших авторів. Системний аналіз рецепції М. Ушаковим української літератури дозволив розробити критерії успішності й ефективності міжкультурного діалогу та намітити шляхи його оптимізації.

Практичне значення роботи. Результати дослідження можуть бути використані при вивченні проблем міжкультурного діалогу та поетичного перекладу, застосовані у вузівських курсах загального і порівняльного літературознавства, при підготовці спецкурсів та спецсемінарів, написанні підручників та посібників.

Особистий внесок здобувача полягає у системному дослідженні поетичної, літературно-критичної та перекладацької спадщини М.Ушакова. Усі наукові положення та висновки належать дисертантові.

Апробація результатів дисертації. Робота обговорена на засіданні кафедри теорії літератури та компаративістики Київського славістичного університету. Основні положення та результати дослідження виголошені у формі доповідей на наукових конференціях: Міжнародній науковій конференції „Актуальні проблеми слов'янознавства” (Київ, 3 грудня 2003 року), Міжнародній науковій конференції „І. Франко і слов'янський світ” (Київ, 15 грудня 2006 року), Всеукраїнських наукових конференціях „Від духовних джерел Візантії - до сучасної України” (Київ, 2004, 2005, 2006, 2007).

Основні положення дисертації і результати дослідження висвітлено у восьми одноосібних статтях у фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації зумовлені окресленими завданнями. Робота складається зі вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків і списку використаної літератури. Загальний обсяг дослідження - 181 сторінка, обсяг основного тексту - 163 сторінки. Список використаних джерел містить 224 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У "Вступі" обґрунтовується вибір теми дослідження, його актуальність, аналізується стан наукового вивчення проблеми, окреслюються науково-методологічні засади, формулюється його мета і завдання, визначається об'єкт і предмет дослідження, а також з'ясовується наукова новизна і практичне значення основних положень праці.

У першому розділі дисертації - "Поетичний доробок М. Ушакова в інтертекстуальних вимірах з українською літературою" - вивчено й систематизовано наукові підходи літературознавців до генетично-контактних зв'язків, інтертекстуальних діалогів М.Ушакова з українським фольклором та художнім письменством.

Підрозділ 1.1. - "Проблема діалогізму та літературних традицій в науці про художнє письменство" - присвячено з'ясуванню стану розробки означеного питання в науці про літературу (праці О. Бушміна, О. Діма, Д. Дюришина, М. Храпченка та ін.). розглядаються класифікації літературних впливів (дослідження А. Волкова, М. Якубця та ін.).

Серед актуальних теоретичних і методологічних проблем, що безпосередньо стосуються вивчення української літератури, важливе місце належить питанням діалогізму, діалогічних взаємозв'язків, інтертекстуального аналізу, які були концептуально обґрунтовані у працях постструктуралістів (Ж. Дерріда, Ю. Крістєва, Р. Барт та ін.). Дещо раніше М. Бахтін у праці „Проблема змісту, матеріалу і форми в словесній художній творчості” (1924), досліджуючи діалоги різних авторів з літературним досвідом минулого (іноді паралельно в часовому вимірі), аргументовано показав важливість для інтертекстуальних зв'язків „стороннього” слова. Воно виникає в процесі зміни взаємин архітексту (логічне поняття текстової сукупності в дистрибутивному розумінні), прототексту (попередній текст) і метатексту, внаслідок чого виникає інтертекст. Останній розглядається в аспекті „текст - тексти - система”, коли задум автора віддзеркалюється в свідомості читача, імпліцитна динаміка митця живиться експліцитною відносною стабільністю реципієнта.

Розвиваючи ці погляди, У. Еко обґрунтував дієвість „інтертекстуального діалогу”, своєрідного „феномену, при якому в певному тексті відображаються інші тексти”. Сучасне літературознавство вже досить широко оперує таким поняттями, як транстекстуальний діалог, зовнішній і внутрішній діалогічний простір, далекі співрозмовники. Транстекстуальні діалоги відбуваються не тільки всередині одного художнього світу, але й між художніми світами. Століттями створюються „діалогічні взаємозв'язки” (М. Бахтін) між авторами й текстами, останні, в свою чергу, вступають у взаємостосунки один з одним.

Художній твір існує, як правило, не ізольовано від інших, а в силовому полі собі подібних, співвідноситься з ними, вступає в діалогічні взаємозв'язки. Діалогічними стають твори, що виникають у відповідь іншим або порушують ту ж саму тему, хоча й осмислюють її інакше.

Текст, на думку Ю. Лотмана, „потребує співрозмовника”, розрахований на когось, на сприйняття іншим реципієнтом, який відрізняється від автора. „Як незалежне від нас явище, - розвиває згадану тезу І. Фізер, - поетичний твір безсилий, позбавлений energia. Аби він міг функціонувати, він повинен вступити в творчий зв'язок з апперцептивною свідомістю. Взятий ізольовано, він не виявляється самовизначальним”. Таким чином, текст включається в процес комунікації, взаємодіє з іншими текстами. Ідея діалогізму М. Бахтіна дає змогу розглядати текст як невід'ємний ланцюг безперервного процесу спілкування, а всю світову культуру - як полілог, у якому беруть участь голоси минулих епох і сучасності.

Нинішні процеси діалогічних взаємозв'язків української і російської літератур вивчають І. Заярна, Н. Костенко, Н. Мазепа та інші дослідники. Проте в полі зору переважної більшості наукових розробок перебувають насамперед контактні (генетичні) зв'язки, що досягли свого розквіту в 60 - 80-х роках ХХ ст. Досі, на жаль, немає літературознавчих праць, у яких би спеціально висвітлювались діалогічні взаємозв'язки поезії М. Ушакова з українською лірикою.

Виступаючи проти суб'єктивізму, проти хитких з наукового погляду аналогій, О. Бушмін підкреслює, що необхідно відрізняти схожість життєвих ситуацій, відтворених у художніх текстах, від схожості самих текстів. Дослідник також наполегливо проводить думку про те, що "плідним можна вважати лише таке вивчення ролі літературних традицій, котре розкриває насамперед їхню участь у формуванні особистості письменника, а потім уже і його творів".

Поділяючи таке розширене трактування літературної традиції, дисертант разом з тим не схильний його абсолютизувати. Адже мехаізм збереження традицій зосереджує в собі також "конкретно-чуттєве, багато в чому інтуїтивне її сприйняття" (Н. Банковська), свідоме, науково-обґрунтоване ставлення до досягнень і цінностей минулого, а також "неусвідомлене засвоєння цих цінностей" (Ганс Дитріх Данке).

У галузі вивчення літературних впливів досі немає усталеної термінології. Суб'єктивізм у розумінні значення окремих наукових термінів почасти заважає компаративістам вирішувати те чи інше питання. Зокрема, це стосується й поняття "літературний вплив", котре в останні десятиліття все активніше ототожнюється з поняттям "літературна традиція". Окремі дослідники пропонують взагалі відмовлятись від терміна "вплив", у природі якого закладено певний присмак автоматичної "залежності" одного твору від іншого, сприймаючої літератури від літератури "впливаючої" (Д. Дюришин). однак з огляду на те, що до сьогодні не розроблена відповідна термінологія, дисертант послуговується, нарівні з терміном "літературна традиція", також і традиційним поняттям "літературний вплив" у його узагальнюючому значенні. Останнє охоплює все розмаїття форм і видів літератуно-художньої спадковості, хоча в своєму прямому значенні слова, "вплив", "традиція" окреслюють насамперед ті впливи, котрі здійснюються "у процесі саморуху суспільного життя" (О. Бушмін), незалежно від волі й бажання окремих осіб, що відчувають їх на собі.

Терміном "вплив" визначається глибинне, багатозначне освоєння й творчий розвиток досвіду іншої літератури відповідно до запитів і потреб даного національного мистецтва слова. До того ж вплив, як правило, передбачає наявність "зустрічної течії" (О. Веселовський), тобто виникнення відповідних тенденцій у самій літературі, що засвоює досвід, а це свідчить про наявність взаємодії.

З'ясовуючи спадкоємні зв'язки М. Ушакова з українською літературою, автор дисертації ставив за мету не констатацію, не опис фактів впливу української літератури, генетичних контактів з вітчизняними митцями на становлення й розвиток творчої особистості М. Ушакова (хоча, звичайно, факти також потрібні), а в кінцевому розумінні висвітлення їхньої ролі в формуванні світогляду письменника, його ідейно-естетичних уподобань, того нового, що вони внесли до розвитку й оновлення вітчизняної поетичної традиції, входячи з нею в складний синтез.

Підрозділ 1.2 - "Український фольклор в рецепції М. Ушакова" - присвячено висвітленню спадкоємних зв'язків російськомовного поета України з вітчизняним фольклором, розкриттю ролі народної поезії у формуванні творчої індивідуальності митця.

Погляди Ушакова на фольклор як серйозну школу для літераторів висловлені в статтях, присвячених проблемам поточного літературного процесу ("П. Г. Тичина", 1945; "Енергія російського вірша", 1971 та ін.). автор цих праць зауважував, що справжні поети завжди навчаються "у народа, у языкотворца", а не лише у своїх видатних попередників, беруть матеріали з живої дійсності. І роздуми Ушакова про народнопоетичну творчість не просто декларуються, а органічно випливають з творчої концепції митця, ідентифікують його естетичне кредо. Адже фольклор постійно збагачував художню палітру поета, впливав на формування його світогляду, літературно-естетичних поглядів. З природою України, її людьми, культурою, народною творчістю і мовою він був споріднений з дитячих літ. Не випадково українське слово абсолютно невимушено й природно вривається в російський вірш Ушакова і живе в ньому органічно й закономірно. Іноді поет "у російську тканину вірша вплітає українські рядки" (М. Рильський), українськими словами та виразами передає мовні особливості людей, прикмети їхнього життя та побуту: "гребля" ("Вечір"); "млин" ("Від цієї весни"); "жито" ("Війна"); "яр" ("Старий Київ"); "сиві дні" ("Новий Седан") та ін. Разом з тим Ушаков дуже далекий від зумисної "українізації" тексту, з високим відчуттям міри вдається до подібного прийому лише в тих випадках, коли це сприяє кращій художній виразності усього твору.

На основі концепції литовського дослідника В. Кубілюса, який виокремлює три своєрідні етапи життя фольклору в літературі: стилізацію, коли художнє письменство звертається до фольклору в пошуках неповторної своєрідності; психологічну інтроспекцію фольклорних мотивів, коли вони "переплавляються" в індивідуальному стилі письменника, будучи одним з його складових елементів; і, зрештою, міфологію, в реферованому підрозділі з'ясовано еволюцію ідейно-естетичних принципів Ушакова.

Перший з названих В. Кубілюсом етапів взаємовідносин між літературою і фольклором можна виявити переважно в ранніх творах М. Ушакова. Сліди фольклоризму простежуються уже в першій збірці поета "Весна республіки" (1927). Зустрічаємо тут не лише використання народних прислів'їв, приказок, а й діалектизмів ("Зелені"); змалювання героя в предметному світі здійснено через уподібнення неживого живому, що особливо характерне для фольклору ("Ліс рубають"). Зустрічаємо також насичення тексту звукописом, що властиве насамперед народним скоромовкам ("Ріка"). У вірші "Слово про партизана Пустовіта", вміщеному в збірці Ушакова "Тридцять віршів" (1931), поет вдається до стилізації народної пісні про Данила Нечая. Тут усе вибудовується за принципом аналогізування, причому сліди запозичення очевидні (тотож- ність колізій, змалювання героя й навіть форми твору).

Згодом, однак, Ушаков відійшов від прямого учнівства й наслідування фольклору. Українська й російська народна мудрість, народна естетика, (як вони трансформувались в культурі обох народів - прикметою, піснею, приказкою, прислів'ям) збагатили творчість письменника.

Щодо третього способу життя фольклору в літературі, виокремленого В. Кубілюсом, то тут показовим є вірш М. Ушакова "Стійкий солдат". Традиційний для російського та українського фольклору образ кмітливого солдата Ушаков змальовує в справжньому народному дусі. Тут і характер людини, і доля її, і її епоха.

Отже, рецепція українського фольклору Ушаковим не може може бути мінімізованою лише до використання ним мотивів або художніх засобів усної народної творчості - цей процес носив глибинний характер.

У підрозділі 1.3. - "Традиції Т. Шевченка: специфіка поетичного втілення в творчості М. Ушакова" - аналізуються інтертекстуальні зв'язки автора "Весни республіки" й "Теодоліта" з творчістю Тараса Шевченка.

Вплив останнього на Ушакова значний і багатогранний. Він не може бути потрактований лише як звичайне "учнівство" у вузькому літературному розумінні, чи як формальне засвоєння окремих художніх особливостей видатного українського поета. Вплив цей є, безперечно, глибшим, або, користуючись терміном О. Бушміна, "різнобічним".

М. Ушаков, Л. Вишеславський, М. Рибалко та інші російськомовні поети України написали чимало своїх віршів про Т. Шевченка. Однією з характерних художніх особливостей цих віршів є використання в них образів, створених Шевченком, вкраплення його рядків у тканину власних віршів, а також розширене потрактування висловлювань з щоденника і листів українського митця. Аналогічні художні прийоми сучасні компаративісти розглядають як одну з найбільш уживаних форм літературної взаємодії. Д. Дюришин, наприклад, подібну форму рецепції зараховує до різновидів алюзії й визначає широкий спектр її відтінків. У багатосторонньому процесі впливу творчості Шевченка на російськомовну поезію України активно проявляються різні форми літературної алюзії: від простої, коли автор прагне підсилити звучання власного мотиву зверненням до аналогічного мотиву видатного поета (скажімо, у вірші Л. Вишеславського „Ліра і кобза”: „И безумная, вставши ни свет ни заря, // к сонным вербам сошла со страниц „Кобзаря”), до більш складної, як наприклад, ремінісценції з творів Шевченка в окремих віршах М. Ушакова („Вірші про Шевченка”, „У польовому стані” та інші).

Чимало зробив М. Ушаков також в галузі художнього перекладу Шевченкових творів російською мовою. Для перекладача ця діяльність розпочалась в 20-х роках. Справжньою школою майстерності виявилась для нього спільна з Максимом Рильським редакторська та інтерпретаторська робота над першим повним російським виданням “Кобзаря” 1939 року та п'ятитомним зібранням творів українського поета 1948 - 1949 років. З тих пір постійно брав участь і як перекладач, і як редактор у виданнях „Кобзаря” та випусках зібрань творів Т. Шевченка російською мовою. Його інтерпретації виконані з позицій реалістичного методу, для якого характерна глибина проникнення в художній образ, прагнення зберегти ідейне багатство тексту, відтворити в іншомовній стихії своєрідність індивідуальної творчої манери автора, всю енергію та пристрасть першотвору.

Отже, множинність інтертекстуальних зв'язків, діалогічних контактів російськомовного поета України М. Ушакова з творами „далекого співрозмовника” Т.Шевченка виявляється - більшою чи меншою мірою - у кожному з його поетичних текстів. Транстекстуальний діалог відбувається у різних формах: від простого запозичення тем, мотивів, сюжетних ситуацій, образів, художніх засобів і прийомів - до глибокого засвоєння поетичної майстерності Т. Шевченка, перекладів його творів російською мовою і разом з тим відштовхування від здобутків попередника, відкриття нових пластів у відтворенні „прикмет живого життя” засобами художньої словесності.

У підрозділі 1.4. - „Інтертекстуальні зв'язки поезії М. Ушакова з творчістю П. Тичини й М. Рильського як аспект діалогу культур” - з'ясовуються контекстуальні зв'язки ("впливи") як один з найбільш поширених видів інтертекстуальності в творчості М. Ушакова з поезією П. Тичини й М. Рильського.

Внаслідок проведеного аналізу в роботі зазначено, що М. Ушаков учився у П. Тичини смислової насиченості образів, лаконічності й афористичності мови, чіткості композиції творів і цілих книг, несподіваності римування і музичності вірша. Проте це навчання полягало не в імітації чи прямому наслідуванні українського поета, а в тому, що творчі ідеї і принципи Тичини спонукали Ушакова до пошуків оригінальних художніх узагальнень, до створення нових мистецьки вартісних цінностей.

На основі численних архівних матеріалів у підрозділі розглядаються також інтертекстуальні зв'язки поезії М. Ушакова з творчістю М. Рильського. Зокрема, наводяться епістолярні контакти митців, їхня обопільна співпраця над перекладами творів Т. Шевченка російською мовою, поетичні присвяти один одному, ремінісценції та алюзії у їхніх текстах.

Підрозділ 1.5 - „Сьоме поле” літературної діяльності М. Ушакова - присвячено аналізу його літературно-критичних праць.

Метафоричні поля, які обробляв митець, 1) як поет, 2) як прозаїк, 3) драматург, 4) кіносценарист, 5) перекладач, 6) редактор і, насамкінець, 7) як літературний критик. Він образно порівнював мистецтво літературного критика з професіоналізмом лікаря, з його вмінням поставити правильний діагноз. Для кожного українського поета чи прозаїка, про якого писав М. Ушаков свої студії, точно визначався „діагноз”, своєрідне місце серед інших авторів у літературному процесі.

У реферованому підрозділі висвітлюються літературно-критичні статті М. Ушакова про Т. Шевченка, ЛесюУкраїнку, М. Коцюбинського, П. Тичину, М. Рильського, Л. Первомайського, В. Симоненка та інших українських письменників.

Розділ другий - „Типологічні сходження в ліриці М. Ушакова і в творчості українських поетів ХХ ст.” - присвячено аналізу теоретико-літературної проблеми типологічних сходжень, її розробці в наукових студіях сучасних компаративістів та висвітленню образно-тематичних і жанрово-стилістичних аналогій в українській та російськомовній ліриці України 60-80-х років ХХ ст.

У підрозділі 2.1 - „Типологічні сходження як теоретико-літературна проблема” - автор дисертації з'ясовує стан розробки проблеми типологічного вивчення літератури в сучасній науці про художнє письменство.

О. Діма, Д. Дюришин, О. Бушмін, Д. Наливайко, Л. Грицик та інші компаративісти розмежовують контактні зв'язки, що передбачають безпосереднє чи опосередковане спілкування окремих письменників, і типологічні сходження, які виникають внаслідок самостійного розвитку літератур на ідентичній основі.

Серед науковців досі немає єдності у поглядах стосовно класифікації типологічних досліджень. Так, В. Жирмунський пропонував риси історико-типологічних збігів аналізувати на рівні мотивів і сюжетів, образів і ситуацій, жанрів і художніх стилів. Н. Над'ярних типологію вбачає в єдності підходів до соціальної дійсності і в пошуках нових принципів, способів і форм художнього пізнання. М. Храпченко виокремлює типологію літературних напрямів, жанрів, стилів літературного процесу в різні історичні епохи, у народів різних країн. ушаков фольклор поезія творчість

Власну класифікацію типологічних сходжень (аналогій) пропонує також Д. Дюришин. Він виокремлює суспільно-типологічні, літературно-типологічні й психолого-типологічні сходження. У реферованому підрозділі наводяться й інші класифікації типологічних досліджень.

З огляду на те, що досі ще не розроблені наукові принципи типологічної класифікації, автор дисертації не орієнтується тільки на якусь одну з них. У кожному конкретному випадку враховується те раціональне начало, яке міститься в будь-якій із них.

Підрозділ 2.2 - „Українські інтексти в поетичних текстах М. Ушакова” - присвячено порівняльному аналізу віршів М. Ушакова з ліричними творами М. Рильського, Л. Первомайського, В. Мисика, В. Симоненка, І. Драча, М. Вінграновського, Б. Олійника, Ліни Костенко та інших українських митців на рівні образно-тематичному та жанрово-стилістичному.

Зокрема, висвітлюються такі теми й мотиви та їх образно смислове наповнення, як тема Києва і Міста взагалі, тема „простої людини” і її взаємозв'язків з природою, тема мистецтва загалом і тема поета й поезії зосібно тощо.

Проаналізувавши поезію М. Ушакова у зіставленні з творчістю українських митців, автор дисертації відзначає, що російськомовний поет України - урбаніст усім характером своєї творчості. Ушаков не вчився у дитинстві ніжності, як жартома писав про себе латиський поет О. Чак, у корів та овець, він вживався у пейзаж міських майданів, скверів, вулиць із рядами засвічених вулиць. Перші враження від театральних прем'єр, творів мистецтва в музеях та на виставках багато в чому визначили дузовну атмосферу його лірики. Він намагатиметься оживити, одухотворити міський краєвид, ввести в образну систему своїх творів елементи інтелектуального мислення, напругу думки. Висловлюючись словами самого Ушакова, він прагне примирити „подсолнух с домнами”, „стройплошадки с березками”. І на основі цього створити власний художній світ, цікавий і неповторний.

У підрозділі йдеться не про окремі збіги, неминучі в літературі і через те малопоказові, а саме про закономірності образно-тематичних аналогій при розв'язанні принципово важливих питань, що характеризують спільні шляхи ідейно-художньої еволюції української та російської літератури.

Не можна не сказати про ту обставину, що на початку 60-х років поезія немов „повернулась” до класики, до гармонії, до дисципліни форми. Підтвердженням цього є творча діяльність М. Ушакова й Б. Олійника (оди), Л. Вишеславського і Д. Павличка (сонети), Л. Татаренка й І. Драча (балади).

Разом з тим відчутне прагнення оновити жанрову форму, наповнити її сучасністю, надати їй забарвлення авторської індивідуальності. Внаслідок цього трансформуються, набувають нових рис навіть такі найбільш канонічні жанри, як сонет, ода чи балада.

З іншого боку, в жанровій і метричній системі української поезії та в творчості М. Ушакова помітна тенденція до розкутості, вільного потоку думки, до розмивання чітких жанрових меж (широке захоплення такою художньою формою, як проза вперемішку з віршами, верлібр та ін.).

Показовим є також жанрове розмаїття в творчості одного й того ж поета, коли він виступає в літературі як поет і як прозаїк, публіцист, літературний критик, що свідчить про зростаючу ерудицію письменників, їхнє прагнення бути у вирі життя.

Третій розділ роботи - „Переклад як форма міжкультурної художньої комунікації” - присвячено розкриттю загальних і специфічних особливостей цієї форми літературної взаємодії, вивченню інтерпретаторського доробку Ушакова з української поезії.

У підрозділі 3.1 - „М. Ушаков про перекладацьку діяльність” - визначаються інтерпретаторські принципи М. Ушакова та простежується їх реалізація в перекладацькій діяльності митця.

На основі архівних матеріалів, зокрема зауважень та побажань М.Ушакова, висловлених ним перекладачеві Г. Литваку з приводу рукопису перекладів російською мовою українських народних пісень і дум, на основі вивчення теоретичних праць М. Ушакова, присвячених проблемам художнього перекладу, в підрозділі сформульовані основні його інтерпретаторські принципи.

1. М. Ушаков вважає, що лексика - важливий елемент при відтворенні національної специфіки оригіналу. Однак цим „елементом” не можна зловживати. У разі ж, коли та чи інша лексема передає реалію, що ідентифікує особливості побуту, звичаїв чи традицій, історії і т.п. українського народу, тоді лексичний перенос доречний.

2. Для інтерпретатора щоразу його робота над відтворенням іншомовного тексту засобами рідної мови має перетворюватися в теоретичне дослідження тієї чи іншої перекладознавчої проблеми.

3. Творча співпраця перекладача з автором-сучасником.

4. Перекладати варто тільки з оригіналу, а не через інтерпретацію-посередника та ін.

Підрозділ 3.2 - „М. Ушаков - перекладач української поезії” - присвячено аналізу інтерпретаторської діяльності російськомовного поета України з вітчизняного художнього письменства.

Навіть при побіжному знайомстві з перекладацькою діяльністю Ушакова кидається у вічі масштабність проведеної ним роботи. Він охоче й багато перекладав з німецької мови, з узбецької та кількох слов'янських мов. Проте незмінним його захопленням як перекладача залишалась українська література. Він відтворював російською мовою прозу М. Коцюбинського, драматургію Лесі Українки, поезію українських митців слова від Григорія Сковороди до Леоніда Первомайського й Івана Драча. Причому поезія завжди залишалась головною сферою інтерпретаторської діяльності Ушакова. Саме тут його перекладацькі здобутки найбільш вагомі.

У реферованому розділі аналізуються поетичні переклади М. Ушакова з Т. Шевченка, П. Тичини, М. Рильського, Л. Первомайського, Б. Олійника та ін.

Духовна спорідненість перекладача з автором оригіналу зовсім не означає, що інтерпретатор мусить звужувати поле діяльності, звертатись до письменників однієї епохи, одного стилю. Досвід Ушакова показує, як повноцінно може відтворити той самий перекладач різні, несхожі тексти. Однак виокремлення якихось головних проблем і тематичних ліній необхідне. Перекладач, відшуковуючи у творчості письменника вузлові питання, адекватно передасть ідейно-художню своєрідність твору.

Так, Ушаков знайшов у Рильського близьку для себе тему - „природу изменяет человек”. Стилістично перекладача цікавила пушкінська традиція високої, гармонічної класики, яку по-новому розробляв М. Рильський. Український митець використовував мову, образи Пушкіна для іншої, хоча й близькоспорідненої мови, для української поезії. Проте це інша поезія, інше сторіччя, інший письменник - і традиція (пушкінська) обернулась новаторством.

Так, Тичина став для перекладача поетичним символом життєстверджуючої народності.

Таким же головним питанням, стрижнем перекладацької роботи стала для Ушакова боротьба за відтворення російською мовою віршів Тараса Шевченка на рівні світового масштабу. У М. Коцюбинського - сплав етнографії й філософії, реалізму з імпресіонізмом, романтичним началом, конкретності й ліризму прозописьма.

Духовна спорідненість перекладача з автором оригіналу передбачає „спорідненість і перегукування душ!” (П. Тичина). Не набір історичних відомостей на положенні „підсобного апарату”, а цілісне відчуття сучасності, глибоко особистісна й одночасно соціально точна рецепція часу - ось одна з головних рис перекладацької діяльності Миколи Ушакова.

У „Висновках” підбиваються основні результати наукового пошуку.

У сучасному літературознавстві активно розробляється ідея інтертекстуальності як способу існування художнього письменства. Одним з найважливіших, найбільш поширених видів інтертекстуальності є взаємозв'язки („впливи”) літератур.

Поетична творчість російськомовного письменника України Миколи Ушакова - одне з прикметних явищ у розвитку літературного процесу в Україні в тоталітарну добу ХХ століття.

Художній простір його творчості вибудовується на ґрунті провідних принципів геополітичного світобачення, багатоаспектно зреалізованих у концептуальних літературно-критичних працях. У поетичних творах Ушакова та його художніх перекладах з української літератури формується перманентний діалог автора з українськими та російськими митцями, з самим собою, своїми героями, читачем, різноманітними соціальними, культурними та мистецькими дискурсами, з сучасною йому добою. Отже, інтертекстуальність є невід'ємною складовою поетичного новаторства М. Ушакова.

Аналіз інтертекстуальності поетичної спадщини М. Ушакова, матеріалізованої цитатами, алюзіями, ремінісценціями, відкрив діалогічні зв'язки з широким культурним колом: з українським фольклором, творчістю Т. Шевченка, І. Франка, П. Тичини, М. Рильського, а також з творчістю О. Пушкіна, О. Блока, В. Маяковського. Багаті інтертекстуальні зв'язки досліджуваних творів є свідченням ерудиції автора, енциклопедичного характеру його знань.

Типологічне порівняння поезії російськомовного письменника України М. Ушакова з творчістю провідних українських митців 60 - 80-х років ХХ сторіччя дозволяє зробити висновок про те, що для кожного автора характерним є розширення тематичного спектру, реалізація деяких тем і мотивів у схожому образно - стилістичному ключі. Так, зокрема, ідейно-тематична спорідненість творів Ушакова з текстами українських поетів простежується при розробці теми „простої” людини, її стосунків з природою, теми Києва і загалом Міста в житті індивідуума, теми мистецтва та ін.

Спільним для української та російськомовної поезії України є також і те, що в їхніх жанрових та метричних системах спостерігається, з одного боку, прагнення до розкутості, вільного потоку думки (достатньо вказати на масове захоплення верлібром), до розмивання чітких жанрових меж, а з іншого, - прагнення до гармонії, до дисципліни форми, до перевірених часом, класичних засобів поетичної образності.

Осмислення художнього перекладу як наукової проблеми в українському літературознавстві другої половини ХХ століття засвідчує важливе значення перекладознавчого досвіду М. Ушакова в розвитку науки про художнє письменство, у результаті чого поглиблювалося розуміння завдань та перспектив літературного поступу загалом та індивідуальної творчості митця зокрема. Це, отже, дає всі підстави інтерпретувати її не тільки як органічну частину українського літературного процесу, а і як складову вітчизняного літературознавства.

Звернення до російських інтерпретацій М. Ушакова з української поезії дозволяє зробити висновок про те, що ці переклади є показовими для стану нинішнього рівня художнього перекладу в Україні і заслуговують на серйозну увагу літературознавців.

Інтерпретації Ушакова виконані з позиції реалістичного методу, для якого характерна глибина проникнення в художній образ, прагнення зберегти ідейне багатство твору, передати силу й енергію оригіналу, всю своєрідність індивідуально - авторського стилю письменника. Микола Ушаков як перекладач сприймає першотвір цілісно, тобто кожну деталь, кожний штрих він підпорядковує головній поетичній ідеї.

Характер його перекладів свідчить про те, що російськомовний поет України усвідомлює головну функцію художнього перекладу - бути однією з форм взаємопізнання національних літератур, естетичного збагачення читача.

На основі проведеного аналізу російських інтерпретацій М. Ушакова творів українських авторів у дисертації сформульовані його перекладацькі принципи, багато з яких і сьогодні активно засвоюються новим поколінням перекладачів. Одним з основних є принцип науковості у підході до вибору твору для перекладу, а також до самого першотвору. Це насамперед такі положення: а) варто перекладати лише твори високохудожні; б) необхідно передавати суть оригіналу, а не букву; в) щоб створити адекватний переклад, треба знати всю творчість автора на фоні епохи, знати історію його країни, побут, традиції та звичаї народу, його культуру; г) перекладач мусить засобами рідної мови передати твір так, щоб читач сприймав його як оригінальний текст, а не інтерпретацію і мав повне уявлення про нього.

Не менш важливим у перекладацькій діяльності Миколи Ушакова були й такі принципи, як необхідність творчої спорідненості перекладача з автором оригіналу та доцільність особистих стосунків інтерпретатора з автором - сучасником.

Повчальними є також перекладацькі рішення Ушакова щодо відтворення українського національного колориту та художньої своєрідності оригіналу. Вони свідчать про те, що лексика - важливий, однак не єдиний засіб передачі національної специфіки першотвору. Слово саме по собі не звучить в поетичній строфі, якщо воно „вирване” з контексту, і в інтерпретованому тексті не відчувається міцний внутрішній зв'язок усіх слів, фраз, поетичних рядків, строф. Не менш важливе значення має вірність перенесення в російський текст усієї своєрідності характеру персонажів, уміння проникати в духовний світ автора, знання історії, культури, побуту, мовної стихії українського народу, вміння передавати колорит вітчизняної поезії засобами рідної мови.

Основні положення дисертації висвітлено у таких публікаціях

1. Нізамутдінова Я. Ф. Український фольклор в рецепції М.М.Ушакова / Я.Ф.Нізамутдінова // Актуальні проблеми слов'янознавства: У 2 ч. Ч.1.- К.: КСУ, 2004. - С.129-131.

2. Нізамутдінова Яна. Київ у життєвій і творчій долі Миколи Ушакова / Яна Нізамутдінова // Київська старовина. - 2005. - № 2. - С.121-124.

3. Нізамутдінова Я. Ф. З творчого архіву М. М. Ушакова / Я.Ф.Нізамутдінова // Вісник Київського славістичного університету. Серія „Філологія”. - К.: КСУ, 2005. - Вип.№ 22. - С.122-124.

4. Нізамутдінова Я.Ф. Вірш „Пізнання” Л. Первомайського в перекладі М. Ушакова російською мовою / Я.Ф.Нізамутдінова // Вісник Київського славістичного університету. Серія „Філологія”.- К.: КСУ, 2005. - Вип.№25. - С.174-177.

5. Нізамутдінова Я.Ф. Творчість Тараса Шевченка в рецепції М.Ушакова / Я.Ф.Нізамутдінова // Вісник Київського славістичного університету. Серія „Філологія”. - К.: КСУ, 2006. - Вип.№33. - С. 139 - 142.

6. Нізамутдінова Я. Ф. Творчість П. Тичини в рецепції М. Ушакова / Я.Ф.Нізамутдінова // Вісник Київського славістичного університету. Серія „Філологія”. - К.: КСУ, 2007. - Вип.№34. - С. 128 - 131.

7. Нізамутдінова Я. Ф. Микола Ушаков як літературний критик українського художнього письменства / Я.Ф.Нізамутдінова // Вісник Київського славістичного університету. Серія „Філологія”. - К.: КСУ, 2007. - Вип.№36. - С. 216 - 222.

8. Нізамутдінова Я. Ф. Творчі діалоги М. Ушакова з М. Рильським / Я.Ф.Нізамутдінова // Вісник Київського славістичного університету. Серія „Філологія”. - К.: КСУ, 2008. - Вип.№37. - С. 125 - 128.

АНОТАЦІЯ

Нізамутдінова Я. Ф. Українська література в творчій рецепції М. М. Ушакова. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.05. - порівняльне літературознавство. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2009.

У дисертації здійснено системний аналіз творчої рецепції М. М. Ушаковим української літератури на рівні генетично-контактних зв'язків, типологічних аналогій, посередницької функції перекладу та обґрунтовано закономірності адаптації його художнього доробку до національного ґрунту.

Висвітлюється специфіка інтертекстуальних і текстуальних параметрів поетичних текстів митця, його спадкоємних зв'язків з українським фольклором та літературою, зокрема з творчістю Т. Шевченка, П. Тичини й М. Рильського як аспект діалогу культур, з'ясовується його літературно-критична діяльність.

У роботі проаналізовано типологічні сходження в ліриці М. Ушакова і в творчості українських поетів ХХ ст., вивчено його перекладацький доробок, зокрема розглянуто інтерпретації М. Ушакова російською мовою поезії Т. Шевченка, Л. Глібова, П. Тичини, М. Рильського, Л. Первомайського та інших вітчизняних авторів. Результати проведеного аналізу підтверджують, що самореалізація М.Ушакова як письменника невіддільна від його поетичного, прозового, перекладацького та критичного доробку, зв'язків як із російськими поетами, так із українськими культурними традиціями.

Ключові слова: рецепція, інтертекстуальність, міжкультурна комунікація, поетичний переклад.

Низамутдинова Я. Ф. Украинская литература в творческой рецепции Н. Н. Ушакова. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.05 - сравнительное литературоведение. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2009.

В диссертации предпринято системный анализ творческой рецепции Н.Ушаковым украинской литературы на уровне генетическо-контактных связей, типологических аналогий, посреднической функции перевода и обосновано закономерности адаптации его поэтического наследия в национальную почву.

Исследуется специфика интертекстуальных и текстуальних параметров поэтических текстов художника, его преемственных связей с украинским фольклором и литературой, в частности с творчеством Т. Шевченко, П. Тычины и М. Рыльского как аспект диалога культур, анализируется его литературно-критическая деятельность.

На основе проведенного анализа автор диссертации, в частности, отмечает, что Н. Ушаков учился у П. Тычины и М. Рыльского умению выбирать такой ракурс изображения, в котором с наибольшей ясностью раскрывается перед читателем внутренняя сущность описываемого явления, учился смысловой насыщенности образов, сжатости и емкости языка, четкости композиции произведений и целых книг, неожиданности рифмовки и музыкальности стиха.

В работе проанализированы типологические схождения в лирике Н. Ушакова и в поэзии украинских авторов ХХ века. Это позволило сделать вывод о том, что для каждого автора характерным является расширение тематического спектра, реализация некоторых тем и мотивов в идентичном образно-стилистическом ключе. Так, в частности, идейно-тематическое родство поэзии Н. Ушакова с творчеством украинских авторов прослеживается при разработке темы „простого” человека, его отношений с природой, темы Киева и Города вообще в жизни индивидуума, темы искусства и др.

Общим для украинской и русскоязычной поэзии Украины является также и то, что в их жанровых и метрических системах наблюдается, с одной стороны, стремление к раскрепощенности, свободному потоку мысли (массовое увлечение верлибром), с другой, - стремление к гармонии, к дисциплине жанровой формы сонета, октавы, баллады.

Отдельная глава посвящена анализу переводческой деятельности Н. Ушакова с украинской литературы. Его интерпретации выполнены с позиции реалистического метода, для которого характерна глубина проникновения в художественный образ, стремление сохранить идейное багатство произведения, передать силу и энергию оригинала, все своеобразие индивидуально-творческого стиля писателя. Н. Ушаков как переводчик воспринимает подлинник целостно, т.е. каждую деталь, каждый штрих он подчиняет главной поэтической идее.

Поучительными являются переводческие решения Н. Ушакова при воссоздании украинского национального колорита и художественного своеобразия оригинала. Они свидетельствуют о том, что лексика - важное, однако не единственное средство передачи нациоанальной специфики подлинника. Слово само по себе не звучит в поэтической строфе, если оно „вырвано” из контекста, и в переводимом тексте не ощущается прочной внутренней связи всех слов, фраз, поэтических строк, строф. Не менее важное значение имеет верность воссоздания всего своеобразия характера персонажей, знание истории, культуры, быта, языковой стихии украинского народа, умение передавать колорит украинской поэзии средствами русского языка.

Автором диссертации широко использован архивный материал, в частности, переписка Н.Ушакова с русскими и украинскими писателями, его дневники, издательские рецензии на поэтические сборники „Четверть века”, „Я рифмы не боюсь глагольной” и другие. Впервые вводится в научный оборот „Автобиография” Н. Ушакова, рукописи его переводов с украинской литературы.

Ключевые слова: рецепция, интертекстуальность, межкультурная коммуникация, поэтический перевод.

Nizamutdinova Y. F. Ukrainian literature in creative reception of N.N.Ushakov. - Manuscript.

A Thesis for a Candidate Degree in Philology: speciality 10.01.05 - comparative studies of literature. - Kyiv Taras Shevchenko National University. - Kyiv, 2009.

This dissertation deals with a systematic analysis-based inquiry into creative reception of N. Ushakov on Ukrainian literature and with well-grounded features of his poetic(al) legacy adaptation onto national footing.

The research highlights specific character of the writer's reception of Ukrainian folklore, traditions by T. Shevchenko, so does the paper focus on intertextual links of poetry by N. Ushakov with the works of P. Tychyna and M. Rylskiy as an aspect of a dialogue of crosscultures and explain his literary and critical attitude.

Typological likeness of N. Ushaskov's lyrics and creative works by the Ukrainian poets of the 20^th century, a study of his endeavours as a translator in interpretations of poetry by T. Shevchenko, L. Glibov, P. Tychyna, M. Rylskiy, L. Pervomaiskiy and others, have also been subject to investigation.

Key words: reception, intertextuality, crosscultural communication , poetic translation.

Размещено на Allbest.ru

...