Художній світ прози Л. Первомайського 1960–1970-х років: концепція героя і мотивна організація

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна

УДК 821.161.2 - 3 Первомайський. 09

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Художній світ прози Л. Первомайського 1960-1970-х років: концепція героя і мотивна організація

10.01.01 - українська література

Наріжна Людмила Григорівна

Харків - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Безхутрий Юрій Миколайович, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, завідувач кафедри історії української літератури.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, доцент Просалова Віра Андріївна, Донецький національний університет, професор, завідувач кафедри історії української літератури і фольклористики;

кандидат філологічних наук Гавриш Ірина Петрівна, Національний аерокосмічний університет ім. М. Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут», доцент кафедри документознавства.

Захист відбудеться «20» січня 2010 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.07 Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4, ауд. 2-37. художній твір автор

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна (61077, м. Харків, площа Свободи, 4).

Автореферат розісланий «15» грудня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради І. М. Кремінська

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Друга половина ХХ століття - це час змін у принципах художнього осмислення буття, формування нових уявлень про естетичні пріоритети, роль і завдання мистецтва. Особливе місце в цьому періоді належить 1960-им рокам, коли в українській літературі з'явилося нове покоління художників слова, відоме під назвою «шістдесятники», і відбулося творче відродження, «третє цвітіння» старших письменників. «Нова хвиля» в літературній творчості характеризується спробою світоглядного звільнення автора з-під влади тоталітарної ідеології, утвердження гуманістичного світобачення.

Творчий доробок Леоніда Первомайського - поета, прозаїка, драматурга, перекладача, літературного критика, мистецтвознавця - належить до помітних явищ української літератури 1920-х - поч. 1970-х років ХХ ст. Кожен період творчості письменника по-різному виявляв його талант, проте непересічна особистість автора найбільш повно розкрилася в пізніх художніх текстах (1960-1970-х рр.), яскравих зразках психологічної прози.

Проза Л. Первомайського була об'єктом аналізу багатьох критиків і літературознавців. У працях В. Агеєвої, З. Голубєвої, Р. Горюнової, В. Дончика, В. Іванисенка, Л. Каніболоцької, О. Кудіна, Н. Лейдермана, І. Лівицької, А. Мальгіна, Л. Новиченка, Є. Прісовського, М. Сидоряка, Г. Синьоок, Ю. Суровцева, Л. Череватенка, О. Шпильової та ін. було окреслено різні шляхи вивчення прозового доробку Л. Первомайського, проаналізовано ряд важливих аспектів, пов'язаних з авторським стилем, поетикою, ідейним і проблемним наповненням текстів, особливостями художньої реалізації авторського задуму, здійснено неодноразові спроби визначити місце його прозової творчості в історії української літератури. При всьому цьому відчувається потреба в системному цілісному дослідженні художнього світу пізньої прози письменника, яка відзначається драматизмом, ліризмом, глибинним проникненням у внутрішній світ людини.

Для осмислення важливих ознак художнього феномену Л. Первомайського доцільно звернутися до такого поняття, як «художній світ» митця, що втілюється в його конкретних творах.

Дослідження художнього світу прози письменника крізь призму концепції героя, мотивної організації допоможе виявити ще не розкриті грані літературної спадщини Л. Первомайського, дозволить якнайповніше осягнути творчий феномен українського письменника, розширити уявлення про значення його прозового доробку для розвитку української літератури.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі історії української літератури філологічного факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна й пов'язана з основним напрямком її роботи за проблемою «Жанрово-стильові особливості та поетика української літератури ХVIII-ХХІ століть». Тема і план-проспект дисертації схвалені на засіданні Бюро науково-координаційної ради з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» при Інституті літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України 19 лютого 2009 року, протокол № 1.

Мета й завдання дослідження - висвітлити своєрідність художнього світу прози Л. Первомайського 1960-1970-х рр. як цілісного явища з властивою йому внутрішньою організацією, виявити головні ознаки цього світу крізь призму концепції героя та мотивної організації творів автора.

Відповідно до мети в дисертації передбачається розв'язати такі завдання:

– з'ясувати особливості рецепції аналізованої прози Л. Первомайського в критиці й літературознавстві;

– розглянути твори Л. Первомайського як такі, що репрезентують художній світ письменника, його важливі складники, і схарактеризувати основні ознаки цього світу;

– дослідити співвіднесеність концепції особистості й концепції світу (як об'єктивної реальності, так і внутрішнього світу персонажа) в художніх текстах митця;

– здійснити якомога повнішу інтерпретацію концепції героя в прозі Л. Первомайського 1960-1970-х років з урахуванням проблемно-тематичних площин творів, особливостей конфлікту, значень численних символів і метафор, зокрема колористичної символіки;

– проаналізувати мотивну організацію прози Л. Первомайського з огляду на її значущість для розуміння всього художнього доробку письменника.

Об'єкт дослідження - твори Л. Первомайського 1960-1970-х років: роман «Дикий мед», збірка «Оповідання не для розваги», оповідання «Посмішка Джоконди» та повісті «Чорний брід», «Нічний автобус» як яскраві зразки філософсько-психологічної прози.

Предметом дослідження є художня модель світу прози Л. Первомайського 1960-1970-х рр., специфіка її антропологічного й мотивного складників.

Методи дослідження. Теоретико-методологічну базу роботи становлять праці вітчизняних та зарубіжних учених, присвячені висвітленню теоретичних проблем художнього світу (М. Бахтін, Р. Барт, М. Гіршман, Р. Гром'як, І. Єсаулов, У. Еко, Г. Клочек, Д. Лихачов, Ю. Лотман, Г. Поспєлов, В. Федоров, В. Халізєв, М. Храпченко та ін.), мотивного аналізу (О. Веселовський, Б. Гаспаров, Р. Гром'як, Ю. Ковалів, Г. Краснов, В. Пропп, І. Силантьєв, Н. Тамарченко, Б. Томашевський, О. Фрейденберг, В. Халізєв та ін.), концепції людини (М. Бахтін, Ю. Борев, М. Храпченко, М. Жулинський, В. Марко, М. Бердяєв та ін.), поетики заголовкового комплексу (Р. Барт, Є. Джанджакова, С. Крижанівський, В. Кухаренко, Ю. Лотман, Н. Тамарченко). У дослідженні також використовувалися філософські роботи (Г. Геґель, Ф. Шеллінґ, К. Ясперс).

Для досягнення мети й розв'язання поставлених завдань використано такі методи дослідження, як культурно-історичний, типологічний, а також мотивний аналіз, методики неоміфологічної школи, елементи інтертекстуального підходу, структурно-семіотичного, психоаналітичного, компаративістського й біографічного методів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в роботі вперше:

– здійснено спробу комплексного аналізу світоглядних філософсько-естетичних позицій Л. Первомайського;

– спираючись на досягнення сучасного літературознавства, простежено еволюцію в розумінні письменником взаємозв'язку світу й людини, обґрунтовано власний погляд на своєрідність їх авторського осмислення;

– схарактеризовано системи образів прози, які формують у структурі тексту його філософсько-естетичну домінанту;

– досліджено мотивну організацію творів Л. Первомайського аналізованого періоду: провідні мотиви та їх значення для втілення авторського задуму;

– окреслено основні властивості художнього світу та стильової своєрідності текстів аналізованого періоду творчості письменника;

– запропоновано оригінальну інтерпретацію прози Л. Первомайського 1960-1970-х рр.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення й висновки дисертації можуть бути використані при викладанні курсу «Історія української літератури ХХ століття» у вищих і середніх навчальних закладах, підготовці наукових семінарів та спеціальних курсів, присвячених вивченню життєвого й творчого шляху Л. Первомайського. Напрацьований у роботі матеріал може бути врахований у подальшому вивченні історії української літератури.

Особистий внесок здобувача. Робота виконана самостійно, без участі співавторів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри історії української літератури Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна та наукових конференціях у формі доповідей і повідомлень: Всеукраїнській науковій конференції «Актуальні проблеми слов'янської філології» (м. Бердянськ,
19-20 вересня 2005 р.), Міжнародній науковій конференції «Творчість І. Багряного як культурний феномен. До 100-річчя від дня народження» (м. Харків, 27-28 вересня 2006 р.), Всеукраїнській науковій конференції «Актуальні проблеми сучасної компаративістики» (м. Бердянськ,
10-12 вересня 2007 р.), Міжнародній науковій конференції «Етнопростір мови та культури: актуальні проблеми етнолінгвістики й лінгвокультурології» (м. Харків, 5-6 жовтня 2007 р.), Міжнародній науковій конференції «Література, мистецтво і гуманітарні науки ХХІ століття у перспективі глобалізаційних процесів» (м. Харків, 18-20 вересня 2008 р.), Міжнародній науковій конференції «Наукова спадщина Юрія Шевельова і світ сучасної української філології. До 100-річчя від дня народження Ю. Шевельова» (м. Харків, 17 грудня 2008 р.), на філологічних читаннях, присвячених академікові О. І. Білецькому (м. Харків, 18 березня 2009 р.).

Публікації. Результати дослідження були викладені у восьми статтях, опублікованих у фахових виданнях, ліцензованих ВАК України.

Структура та обсяг дисертації зумовлені її метою та завданнями. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 167 сторінок основного тексту та 30 сторінок списку використаних джерел (268 позицій).

Основний зміст дисертації

У «Вступі» обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, визначено мету та завдання, предмет і об'єкт роботи, основні методи дослідження, висвітлено зв'язок теми дисертації з науковими програмами і планами, показано наукову новизну студії та практичну цінність одержаних результатів, а також подано інформацію про апробацію.

Перший розділ - «Історія вивчення й теоретичні аспекти дослідження прози Л. Первомайського» - має історіографічний і методологічний характер. У першому підрозділі - «Проза Л. Первомайського в оцінці критики і літературознавства» - здійснено огляд основних критичних та літературознавчих робіт, присвячених аналізу прози Л. Первомайського. Як показав проведений огляд літератури, від моменту появи друком перших текстів письменника й до сьогодні з'явилося чимало розвідок, які повністю або частково присвячені вивченню його творчості. У них було окреслено різні шляхи вивчення художніх текстів Л. Первомайського, проаналізовано ряд важливих аспектів, пов'язаних з авторським стилем, ідейним і проблемним наповненням творів, своєрідністю ідейно-естетичної еволюції письменника, особливостями художньої реалізації авторського задуму, здійснено неодноразові спроби визначити місце його прози в літературі ХХ століття взагалі і в історії української літератури зокрема.

Статті 1920-1940-х років (М. Доленга, Б. Коваленка, В. Півторадні, І. Столбіна та ін.) мали переважно деструктивний та ідеологізований характер. У 1950-1980-х роках інтерес до вивчення літературного доробку Л. Первомайського пожвавлюється. З'являються статті В. Іванисенка, Л. Коваленка, О. Кудіна, О. Ящишиної та ін. з нагоди ювілеїв письменника, передмови та післямови до видань його прози, зокрема Р. Горюнової, В. Іванисенка, А. Мальгіна, Л. Новиченка, рецензії Н. Джуйсоти, Є. Прісовського, статті О. Кудіна, Л. Новиченка, Ю. Суровцева, Л. Череватенка та ін., літературно-критичні нариси В. Дончика, М. Сидоряка, фундаментальна дисертація Л. Каніболоцької; творчості Л. Первомайського так чи інакше торкалися в монографіях, присвячених питанням розвитку української літератури, З. Голубєва та Н. Лейдерман. Незважаючи на значну заідеологізованість критичних, літературознавчих розвідок цього періоду, було відзначено чимало показових рис і ознак прози Л. Первомайського, охарактеризовано її жанрову, проблемно-стильову своєрідність та закладено основу для подальшого дослідження. Успішні спроби дати узагальнювальні обґрунтовані оцінки прозовому доробку письменника, визначити художню своєрідність його текстів знаходимо в статтях та монографіях кінця 1980-х - початку 1990-х років В. Агеєвої, О. Шпильової. Останнім часом з'явилися праці І. Лівицької, присвячені поетиці його творів, та дисертація Г. Синьоок, предметом вивчення якої є типологічні відповідності митців Л. Первомайського й А. Тарковського, порівняльно-типологічний аналіз мотивів і поетичних форм у їхній ліриці. Однак цілісне дослідження художнього світу прози останнього періоду творчості Л. Первомайського на сьогодні відсутнє.

У другому підрозділі - «Теоретичні й методологічні основи дослідження» - основну увагу приділено висвітленню сутності понять «художній світ» і «мотив».

Терміни «художній світ», «світ твору», «художня реальність», «картина світу» в теорії літератури нерідко вживаються як синоніми до понять «твір», «творчість письменника», «жанрова своєрідність». Об'єктом нашого вивчення є проза Л. Первомайського певного періоду (1960-1970-ті рр.) як єдина художня система, тому, на нашу думку, поняття «художній світ» може бути осмислене як неповторна художня реальність, що є втіленням своєрідного авторського світобачення.

Слідом за М. Бахтіним, М. Гіршманом, І. Єсауловим та ін., художній світ розуміється нами як цілісна система взаємодії елементів змісту й форми, кожний з яких не є самоцінним, а має смислове навантаження для системи в цілому. Художній світ динамічно розвивається і є внутрішньо завершеним водночас. Читачеві дана певна завершена автором структура тексту, яка примушує його сформувати певний погляд на твір, що уможливлює процес інтерпретації. Певна ж незавершеність, яку привносить у художнє ціле читач, - необхідна умова для функціонування тексту як естетичного цілого. Художній світ має образний характер і свою структуру, зумовлену особливостями взаємодії автора (авторська позиція, концепція людини й світу) та героя, специфікою форм оповіді, часу і простору тощо.

Важливим також є те, що всі дослідники однозначно виділяють художній образ як ключовий об'єднуючий чинник художнього світу, що забезпечує його цілісність і є формою вираження змісту в мистецтві. Організуючим центром художнього світу є персонаж із його внутрішнім світом, світосприйняттям і світовідчуванням. Мотив же, як відомо, - це формально-змістова одиниця твору, засіб розкриття художнього образу і втілення ідейно-естетичного задуму митця. Мотив є важливою складовою структури стилю. Через мотивну організацію виявляється стиль письменника, традиційність і новаторство художника слова, діалектика загального та індивідуального в його стилі. Слідом за Б. Гаспаровим, будемо вважати, що мотив - це також і позаструктурне начало, здобуток не тільки тексту та його творця, а й думок того, хто тлумачить цей твір.

Другий розділ - «Світ персонажів прози Л. Первомайського
1960-1970-х рр.: онтологічний аспект» - присвячено аналізу концепції людини в художньому світі прози Л. Первомайського 1960-1970-х рр.

У першому підрозділі - «Індивідуальний (внутрішній) простір персонажів роману Л. Первомайського «Дикий мед»: специфіка зображення» - як закономірну ознаку прози Л. Первомайського виділено психологізм, що втілюється за допомогою показу постійної внутрішньої боротьби, яку переживають герої, контрастного поєднання у свідомості людини протилежних життєвих вражень, поглядів. Момент самовизначення в аналізованих творах - це муки сумління, болісні хвилювання особистості. Для конфліктних моментів у свідомості персонажів характерні їхні сумніви в правомірності своєї моральної чи ідеологічної позиції, що приводять або до змін в морально-етичних та ідеологічних поглядах (Сербін, Лажечников), або до маніфестації духовного єства (Берестовський, Уповайченков, Пасєков).

Однією з центральних екзистенційних проблем, порушених автором, є проблема свободи особистості, за Л. Первомайським, «свободи серця». Категоріальне поняття свободи індивідуума в письменника містить розуміння неможливості існування свободи поза етикою, оскільки свобода передбачає відповідальність людини за власні вчинки. Незаперечним, як засвідчує письменник, є те, що індивідуальна свобода нерідко вступає в суперечність із суспільним чинником. Життєвий шлях героїв у художньому світі твору сприймається як ланцюг причинно-наслідкових зв'язків. Життя окремої особи, на думку автора, «вплітається» в життя інших людей.

Із погляду художньої концепції особистості для персонажів роману Л. Первомайського характерний «рефлекторно» вільний збіг особистого з громадським. Генерал Костецький, Саша, чоловік Варвари Княжич та ін. репрезентують субстанційний тип свідомості, становлять позитивний приклад, суспільний ідеал, утілюючи духовний образ людини, її органічну причетність до буття. Вони випробовувані злом і зло в себе не допускають, і в цьому значенні є істинно героїчними, певною мірою ідеалізованими особистостями. Їхнім самовизначенням стає внутрішня ідилічна цілісність, що означає «нероздільність я-для-себе і я-для-інших», відповідальність перед іншими.

Водночас письменник показує небезпеку, сказати б, «фальшивого» збігу особистого з громадським, що виявляється порожньою ілюзією людини. Самовизначення деяких персонажів, наприклад, кореспондента Уповайченкова, є лише претензією посісти високе місце в соціальному світопорядку. Насправді ж герой демонструє розрив між внутрішньою й зовнішньою сторонами я-у-світі, між справжньою сутністю й маскою.

Багато персонажів роману Л. Первомайського «Дикий мед» переживають напружений пошук самовизначення, своєї ролі в соціумі. Їм властива трагічна внутрішня дисгармонія (роздвоєність), протиставлення внутрішнього «я» не тільки світопорядку, політиці влади тоталітарного суспільства, а й іншому «я». В аналізованих творах зображено як усвідомлений збіг інтересів особистості з універсальним суспільним устроєм (Варвара Княжич, Лажечников, Сербін, Савичев, Катерина Ксаверівна та ін.), так і внутрішній конфлікт персонажів, незадоволення своїм оточенням, стосунками з рідними, прагнення віднайти себе й змінити власне життя (Варвара Княжич).

Домінуючою в концепції людини Л. Первомайського є здатність особистості до суттєвої переоцінки життєвих пріоритетів, суть якої в інстинктивному усвідомленні переваг загальнобуттєвих цінностей над соціальними (Юрій Берестовський, Варвара Княжич, полковник Курлов).

У «Дикому меді» Л. Первомайського немає чіткого протиставлення характерів, натомість вони немов «висвічують» один одного, відображаються один в одному, знаходять точки дотику, що пояснюється авторським розумінням багатовимірності людської особистості. У творі присутнє безкінечно уважне ставлення до людини й до її індивідуальної долі, визнається беззаперечна цінність будь-якої особистості. Автор розкриває драматизм поведінки людини, вбачаючи в кожній із них складне сплетіння позитивних і негативних рис.

Другий підрозділ - «Семантика колористичних образів як чинник творення внутрішнього світу персонажів прози Л. Первомайського (повість «Чорний брід»)» - присвячено розкриттю ідейного змісту твору за допомогою аналізу семантики його кольорової палітри. Важливу роль у пізнанні концепції, створеної письменником, відіграють космологічні, архетипні символи протилежностей світла й темряви, символічна колористика. У повісті яскраво відображено боротьбу світла й темряви. Крім того, колористика повісті, підсилюючи смислові нюанси, іноді набуває особливого значення. При цьому світлові мовленнєві образи стають елементами характеристики персонажів.

Так, однозначна чорно-біла опозиція образів різних світів (сакрального світу монастиря й профанованого соціального, «чужого» і «свого» духовного осередку, світу матері Іраїди й капітана радянської армії Юрія Берестовця) із розвитком сюжету ускладнюється. У повісті відтворено процес емоційного збагачення людини, яка доторкнулася до «таємниці чужого життя», шлях із духовного самообмеження до душевної відкритості, чуйності, уважності до всього відомого й невідомого. Для внутрішнього світу молодого капітана характерна зміна однозначного чорно-білого сприйняття дійсності на розуміння неоднозначності відтінків буття. Зміни ж у душі черниці матері Іраїди - це шлях від «світла» до «темноти», від духовної порожнечі, яка полягає в байдужості, до мудрості, що передбачає розуміння необхідності співпереживати і співчувати людям. У її душі відстороненість від людських страждань, життєвих емоцій, які вимагають багато сил і великої відповідальності, змінилася усвідомленням своєї необ'єктивності у ставленні до інших людей і бажанням чути голоси життя. Розмова сприяє усвідомленню персонажами особистих проблем. Проте автор не показує, як вони розв'язують свої внутрішні конфлікти, лише відображає душевну складність особистості, неоднозначність мотивацій її вчинків і ціннісних життєвих настанов. Недарма ж, коли герої зустрічаються, то кожен представляє свій соціальний статус, а коли прощаються, то перед нами постають люди зі своїми особистими проблемами, стражданнями, натомість соціальне відступає на другий план. Через зіткнення різних світоглядів, відмінних способів життя просвітлюється авторське бачення ролі, місця й призначення людини. Таким чином, колористика повісті сприяє посиленню психологізму, ускладнює моделювання внутрішнього світу героїв.

Образи «темного», «чорного» і «світлого», «білого», а також «червоного» створюють не тільки єдине колористичне тло твору, але й беруть участь у формуванні його системи цінностей, стають символами як невідомості, самотності, упередженості в ставленні до іншого, так і широти поглядів, відкритості до життя, душевної глибини, чутливості, внутрішніх змін.

У третьому підрозділі - «Роль художнього часу у формуванні концепції людини в прозі Л. Первомайського (повість «Нічний автобус»)» - відзначається, що символічним «показником» внутрішнього стану окремого персонажа та міжособистісних стосунків у текстуальному просторі повісті «Нічний автобус» є образи художнього часу. У творі наявна наскрізна опозиція образів ночі і дня, яка перетворюється на гармонійне й негармонійне дуалістичне поєднання, що втілюється в образі сутінків.

Образ часу відтворює зміни психологічного стану персонажів, оприявнює драматизм їхніх особистих проблем. Ніч уособлює таємничість, глибинне прагнення людини як до самопізнання, так і пізнання іншої особистості, пошуку душевної гармонії, смислу життя. Ніч - це час, коли легко можна відмежуватися від інших людей, заглибитися у свій внутрішній світ, спробувати пізнати себе самого. Саме вночі герой повісті «Нічний автобус» Кирило Зотович усвідомлює своє прагнення до змін, внутрішньої свободи. Крім цього, у творі присутній мотив сутінків, який, об'єднуючи у своїй структурі протилежні семантичні сфери «смерті», «невизначеності», «глухоти», «порожнечі» і, навпаки, «народження», «ясності», «чутливості», «повноти життя», втілює як духовну порожнечу у взаєминах персонажів, так і народження нового себе. Самотність у стосунках Кирила Зотовича з рідними в тексті постає як своєрідне «не-буття» чи «сутінкове між-буття», пустка, яка після зустрічі Кирила Зотовича з Любонькою змінюється на «народження нового світу», ранковий світанок, коли справжній день перемагає ніч. Цей образ символізує також неоднозначний характер стосунків між людьми, які балансують між любов'ю і ненавистю. Він імпліцитно пронизує повість, стає способом вираження емоційних суперечностей персонажів: щастя, радість поряд із стражданням, тривогою. Персонажі твору своїми вчинками породжують певну невизначеність, що вносить лише запитання, а не відповіді в їхнє життя. Образ сутінків у творі об'єднаний однією кольоровою гамою - синьою барвою.

У повісті «Нічний автобус» змістове значення образу «синього кольору», що є наскрізним для прози Л. Первомайського останнього періоду творчості, підкреслює його об'єднувальну основу - відтворити чуттєвий особистісний відтінок зображеного. Семантична багатозначність образів відображає душевну складність особистості, неоднозначність мотивацій її вчинків і ціннісних життєвих настанов. Наскрізна опозиція образів ночі, темені і світла, прозорості, що перетворюється на неоднозначні сутінки, наповнюючи текстуальний простір повісті, стає не лише філософським лейтмотивом, а й служить показником внутрішнього стану окремого персонажа та міжособистісних стосунків. Письменник підкреслює багатовимірність внутрішнього світу людини, властиві їй внутрішні суперечності.

Третій розділ дисертації - «Мотивна організація прози Л. Первомайського» - складається з трьох підрозділів. У першому підрозділі - «Мотив дороги у прозі Л. Первомайського» - проаналізовано знаковий для прози Л. Первомайського мотив дороги, що є важливим для об'єктивного розуміння філософських, світоглядних орієнтирів письменника. Просторовий мотив реалізується у творах на двох рівнях - як сюжетотвірний елемент і символічний.

У прозі Л. Первомайського присутній також мотив долі, який символічно перегукується з просторовим архетипом дороги. Автор розглядає мотив «долі» як сплетіння суб'єктивної та об'єктивної реальності, що існує поза людиною, як реальний вплив «зовнішнього світу», макрокосму, на внутрішній світ особистості, її мікрокосм, як суму звичайних і природних, і соціальних чинників, серед яких особливо підкреслюються такі, як взаємовплив людей і обставин. Просторовий мотив дороги переплітається з мотивом зустрічі, що відбувається протягом кількох годин, але яка змінює все життя персонажів.

Насамперед мотив дороги у творах письменника конотується поняттям руху. Із символічним образом шляху як руху в прозі Л. Первомайського пов'язані поняття розвитку, життєвої долі. Персонажі письменника - переважно люди дороги, мандрів, але їхня «зовнішня» подорож є одночасно подорожжю внутрішньою, духовною; у фізичному русі втілено рух духу. Рух як ознака змін у творах протиставляється бездіяльності, прийняттю нав'язаного порядку, форм стосунків. Подорожі героїв у зовнішньому просторі відповідають блуканню їхнього духу, утечі від самих себе. Із другого боку, це постійний пошук власного «я», смислу життя, постійне прагнення пізнати життя.

У творах Л. Первомайського виникає художня вимога до людини мати свій простір, що відразу ж набуває характеру просторово протяжного образу шляху. Наприклад, мрії Варвари Княжич (роман «Дикий мед») віднайти душевний спокій після арешту чоловіка, пережитих втрат і страждань зумовлюють її нестримне бажання подорожувати. Героїня повісті «Чорний брід», матір Іраїда, згадує, як в юності бажала змінити своє життя. Вона не могла прийняти атмосферу фальші, яка панувала в батьківському домі, й тому тікає на фронт сестрою-жалібницею, до людей, між якими не могло бути лицемірних стосунків, адже вони постійно перебували в ситуації на межі між життям і смертю. Невдоволення Кирила Зотовича (повість «Нічний автобус») власним життям, стосунками між рідними (спочатку розставання із дружиною, потім непорозуміння з невісткою) сприяло його прагненням до змін. Він подорожує, щоб розірвати коло самотності, яким добровільно окреслив своє життя.

Хронотоп дороги в прозі Л. Первомайського інтенсифікований течією історичного часу, слідами й знаками його ходи, прикметами епохи. У романі «Дикий мед» зображено події 1937 року, Великої Вітчизняної війни й післявоєнний період, у повісті «Чорний брід» - події громадянської і Великої Вітчизняної воєн, прикмети війни наявні і в повісті «Нічний автобус». Розділений на «свій» і «чужий» художній простір цих творів має риси як ідеологічного, соціального, так і загальнобуттєвого характеру. Для зовнішнього простору довоєнного часу в романі «Дикий мед» характерний межовий розподіл на «свій», особистий і «чужий», соціальний, ворожий світ тоталітарної влади; картина світу «Дикого меду» воєнного періоду також розділена на «свій» простір, а той, що захоплений німецькими загарбниками, - «чужий». І, нарешті, простір мирного післявоєнного часу постає у творі як освоєний і неосвоєний, відомий і невідомий одночасно.

У повісті «Чорний брід» опозиція протилежно скерованих ідеологічних світів (радянської і християнської ідеологій) із розвитком сюжету нівелюється й перетворюється на звичайне нерозуміння однією особистістю іншої. Холодна нежиттєва темрява закрученого коридору монастиря, що за символічною семантикою можна зіставити з образом духовного лабіринту персонажа, його «чорного броду», протиставляється входу в келію, як у невідомий простір світла й людського тепла. У цьому творі соціальні катаклізми розділяють світ на «свій» і «чужий», що, відповідно, означає «відомий» і «невідомий» простори для капітана Берестовця та ігумені Іраїди. Художній світ повісті «Нічний автобус» розділений лише на «свій/чужий» або «свій», особистий простір та простір «іншої» людини.

Другий підрозділ - «Просторовий мотив як основа конфліктної будови прози Л. Первомайського» - присвячено аналізу просторового мотиву прози письменника 1960-1970-х рр. у його зв'язку з основними конфліктами, що їх художньо осмислює автор у творах. Мотив дороги пов'язаний із розв'язанням філософської проблеми вибору людиною життєвого шляху, пріоритетів, що виявляє проблеми духовності й бездуховності, пошуку істини, сенсу буття людини у світі. В аналізованих творах Л. Первомайського підкреслюється відповідальність людини за вибір життєвого шляху перед іншими людьми та історією. Цей стан вивіряється романістом на прикладі різних історичних площин і колізій, на прикладі різних людських доль, і саме з ним у повісті «Чорний брід» і в романі «Дикий мед» пов'язаний мотив двох шляхів - «шлях до щастя» і «шлях в нікуди». У повісті на «путь до дерева життя» мають вплив як події зовнішнього, соціального світу (громадянська війна, Велика Вітчизняна війна), так і вчинки окремих індивідуумів. Автор подає подвійну оцінку взаємин людини з історією, соціумом, іншими людьми. Дійсно, історія, соціум визначають життя і світобачення окремої особистості, але в будь-який момент людина може змінити хід історії, як і хід власного життя. Вибір майбутнього завжди можливий, існування людини, зазначає письменник у романі «Дикий мед», залежить від результату її вибору. Мотив дороги дозволяє на рівні підтексту розкрити неоднозначні погляди на історію й людину в ній.

Для творчості письменника властиве глибинне дослідження життєвих суперечностей. В індивідуальному світі персонажів роману «Дикий мед» визначальним є конфлікт вибору свого місця в соціумі, внутрішній вибір між «головним» і «неголовним», що зрештою завершується усвідомленням персонажем необхідності душевної гармонії, рівноваги. У повісті «Чорний брід» важливим є показ залежності особистості від соціальних катаклізмів, хоча пріоритетними у творі є міжособистісні конфлікти, внутрішні суперечності людини між бажанням і небажанням пізнавати іншу людину.

Аналіз мотиву дороги в повісті «Нічний автобус» дозволяє зробити висновок про те, що для цього твору Л. Первомайського характерні лише міжособистісні конфлікти, головним з яких є конфлікт між обов'язками перед іншими людьми й особистими бажаннями, між справжніми, щирими стосунками і вдаваними. У художньому тексті показано складний конфлікт самотньої особистості з іншими людьми, протиставлено чуттєве особистісне раціоналістичній байдужості масового суспільства. Особливості розв'язання конфліктів у прозі митця сприяють осмисленню неоднозначної людської сутності.

У третьому підрозділі - «Неоміфологічні мотиви в романі «Дикий мед» Л. Первомайського» - зазначено, що Л. Первомайський відтворює не релігійний, а цілком соціальний міф. Художній світ у романі «Дикий мед» Л. Первомайського певною мірою подвійний: у ньому є духовний, релігійний, ідеологічний топос, але є йгріховний, бездуховний, об'єктивно атеїстичний. Перший із них - топос колективний, соборний, другий - індивідуалістичний. Перший внутрішньо гармонійний, другий - хаотичний. Але вся суть у тому, що ці різні топоси не роз'єднані кордонами, навпаки, межі між ними немає, вони взаємопов'язані. Індивідуалізм у світі роману нерелігійний, внутрішньо атеїстичний. Ми вважаємо, що «гріховність» персонажів (в ідеологічному значенні) визначається їх байдужістю до ідеології, суспільно-політичного життя, прагненням до індивідуалізму, до збереження автономності свого мікрокосму. Натомість, утіленням святості є суспільні ідеали, персонажі, які утверджують позитивне ставлення до ідеології влади.

Ідеологічний топос, представлений у творі, актуалізує мотиви самозречення, жертовності. Так, наприклад, любов до Вітчизни в деяких епізодах роману ідентифікується з материнською любов'ю, що є вищим людським почуттям, яке у своїй основі має релігійне почуття самозречення.

Особисте життя, особливо у воєнний період, - тотожне фактично язичництву, справжнє ж, соціальне життя вимагає від індивіда покори, жертовності та безапеляційного виконання суспільних обов'язків, наказів влади, комуністичної партії. Етика особистого «щастя» змінюється етикою аскези, етика індивідуального змінюється етикою розчинення в соборному громадському житті, у колективі, в «інших». Історія Варвари та багатьох інших персонажів твору Л. Первомайського складається з двох етапів, між якими - космогонічний акт гріхопадіння, амбівалентний за своїм змістом, адже включає в себе кульмінацію «язичництва» й зміну пріоритетів у житті.

Об'єктивною необхідністю соціалістичного реалізму є не тільки міф про гріхопадіння, але й міф про спокутування. Людина перебуває між гріхопадінням і спокутуванням; між цими двома всесвітньо-історичними актами лежить каяття. Зберігаючи оптимізм, письменник звертається до ідеї світової гармонії, синтезу.

Смислове поле міфопоетичних символів, мотивованих у вертикальній структурі земля - соціум - небо, є однією з важливих констант романного світу. Часом ця вертикаль стає по-справжньому наочною, концентруючись у просторі одного епізоду. У романі кілька разів з'являються образи есхатологічного суду, періоди випробування чи покарання в земному житті. Образами, запозиченими з Апокаліпсису, відтворено періоди спасіння людини, які приведуть очищену через випробування людину і Всесвіт до певної гармонії. Наприклад, «священна» Велика Вітчизняна війна у творі зображується не тільки як оборонна боротьба, а й також як двостороння боротьба, двостороннє знищення.

Оптимізм людини-бога змінюється оптимізмом послушника, «святого», людини, яка кається, страждає і вірить у порятунок, яка розчиняється в соціумі, адже тільки через розчинення в ідеї (патріотичній, ідеологічній, партійній тощо) можливе подолання «гріха» перед владою, внутрішньої роздвоєності. У післявоєнний час життєві пріоритети персонажів змінюються, надаються переваги сімейним обов'язкам, але все ж таки не індивідуальному самовияву.

Роман «Дикий мед» Л. Первомайського відображає не тільки викликані історичними подіями зміни у свідомості народу, моменти наступності трьох часових інституційних фаз розвитку ідеологічної машини «країни рад» - передвоєнної, воєнної та післявоєнної, але завдяки своїй символічності розкриває також релігійну модель особистісної й суспільної поведінки людини. Цьому сприяють наявні в романі неоміфологічні мотиви святості, гріха, спокутування тощо. Людина в художньому світі роману намагається створити з хаосу, невідомості, сумнівів і туги свій власний світ, знайти універсальні відповіді на глобальні онтологічні питання. Дослідження неоміфологічних мотивів роману «Дикий мед» підтверджує думку про його глибину й полісемантичність.

Висновки

Кожній соціокультурній епосі притаманна своя картина світу з певними характерними рисами. Суспільна атмосфера другої половини 1950-х років визначила зміни в системі взаємодії людини й суспільства, які в українській літературі виявилися в посиленні уваги письменників до зображення психології особистості.

Проведене дослідження дозволяє зробити висновок про те, що художній світ Л. Первомайського ґрунтується на його оригінальному індивідуальному світобаченні. Водночас художня реальність, відтворена письменником у його прозі, була типовою для стильових тенденцій цього періоду. Для творчості автора 1960-1970-х рр. характерне трагічно-оптимістичне усвідомлення неоднозначності світу й людини в ньому, показ сили індивідуума й влади соціуму над ним, передусім, над його долею, залежність особи від соціальних процесів та інших людей.

Л. Первомайський розглядає особистість на соціальному, історичному, побутовому рівнях буття. Зображуючи персонажа в протистоянні суспільної та приватної сфер життя, письменник послідовно моделює ситуації, у яких особа демонструє своє розуміння моральних цінностей, що нерідко спричиняє появу внутрішніх чи зовнішніх конфліктів, причому автор у повістях «Чорний брід» і «Нічний автобус» надає перевагу відтворенню саме внутрішнього конфлікту. Л. Первомайський, зображуючи особистість, немов випробовує її ідеологічними, соціальними настановами, і залежно від того, як героєві вдається пройти цей іспит долі, розкривається справжня, до цього незнана самим персонажем власна сутність.

Внутрішній простір персонажів роману «Дикий мед», повістей «Чорний брід» і «Нічний автобус» розкривається у взаємозв'язку з подіями громадянської, Великої Вітчизняної воєн, 1937 року та післявоєнного періоду. У романі «Дикий мед» зображено довоєнне, воєнне протистояння вимог влади та інтересів особистості, коли особливо домінувало загальне над індивідуальним (наприклад, спогади Варвари Княжич про репресії 1937 р.). Для повістей «Чорний брід» та «Нічний автобус» характерне усвідомлення персонажами безпосереднього впливу соціальних настанов, катаклізмів, воєн на життя людини та важливості порозуміння між людьми, неупереджених міжособистісних взаємин, незалежних від будь-яких соціальних статусів, норм, субординацій.

Складність семантичних імпульсів кольорової палітри в повісті «Чорний брід» проектується на змалювання персонажів твору. Мовленнєві образи створюють не тільки єдине колористичне тло твору, але й стають елементами характеристики персонажів. Для роману «Дикий мед» характерне протиставлення образів світлового поля, що втілює водночас і душевну складність персонажів, і однозначне розв'язання конфлікту між раціональним та емоційним, між соціальним і особистим. Різноманітність же семантичних імпульсів кольорової палітри повісті «Чорний брід», що також проектується на змалювання образів персонажів, відображає душевну багатогранність особистості й суперечливість мотивацій її вчинків, ціннісних життєвих настанов. Образи «чорний», «темний» символізують як невідомість, самотність, упередженість у ставленні до іншого, так і відкритість до життя, душевну глибину, чутливість, зміну, набуття життєвої мудрості.

У повісті «Нічний автобус» Л. Первомайського глибокого символічного змісту набувають образи художнього часу. Характерна для цього твору амбівалентність образів ночі та пітьми є втіленням змін психологічного стану персонажів, які пов'язані з проблемою самотності, стосунків людини з іншими людьми. Образ ночі асоціюється з настроєм невизначеності чи приреченості, мотив сутінків уособлює зміну поглядів, духовного збагачення, ніби відкриття, яке дає життя, його негативний бік. У повісті «Нічний автобус» відображено світогляд людини, що пережила зміни, «смеркання» внутрішнього світу, відкрила для себе неоднозначність життя, людської природи.

Мотивний аналіз творчості розкриває глибокі естетичні суперечності художнього світу письменника. Для творів характерна яскрава й багатопланова метафоризація шляху-дороги: «життєвий шлях», «шлях душі, сумління», «шлях знання, мудрості», «історичний шлях» тощо, але основний його стрижень - це течія часу, течія думок, течія життя. У прозі Л. Первомайського порушується проблема пошуку щастя, що пов'язана з проблемою вибору людиною життєвого шляху, життєвих пріоритетів. Мотив вибору дороги в романі «Дикий мед» зумовлений внутрішнім конфліктом вибору особою місця в соціумі, а саме вибору між ідеологіями Леніна й Сталіна, що передбачає утвердження ідей революції та засудження диктатури особи. Перед персонажами твору також постійно постає проблема вибору між громадським і особистим, що завершується усвідомленням ними необхідності гармонійного поєднання цих протилежних виявів буття. Із межовим мотивом вибору шляху в художньому світі роману Л. Первомайського тісно пов'язаний мотив випробування, в основі якого закладена морально-етична, ідейно-партійна перевірка сумління. Кожен випробовує самого себе у світлі совісті й серця, у світлі ідеології влади. Мотив дороги розкриває духовну сутність персонажів, а саме можливість змінюватися. Наприклад, для персонажів роману - кореспондента Варвари Княжич, генерала Лажечникова, бронебійника Федяка, полковника Курлова та ін. характерний внутрішній вибір-рух, натомість для генерала Костецького, кореспондента Уповайченкова та ін. - внутрішня сталість, визначеність, що нюансується різними етичними відтінками.

У повісті «Чорний брід» важливим є показ впливу на життя людини соціуму, проте головними у творі є зображені автором внутрішні суперечності людини, що сприяють глибинному осмисленню неоднозначної людської сутності. Відкритий фінал твору зумовлює полісемантичність його тлумачення, ніби наголошує на неможливості вичерпно пізнати світ і людину. Для повісті «Нічний автобус» характерні лише міжособистісні конфлікти. Персонажі твору переживають внутрішній вибір між поверховим і глибинним ставленням людей один до одного, між лицемірством і щирістю в стосунках.

Автор, змальовуючи трагедію свого покоління, оприявнює «всечасове», вічне в суперечливій людській природі. Письменник осмислив проблеми пошуку гармонії, необхідності уважно, чутливо ставитися один до одного. У романі «Дикий мед», повістях «Чорний брід», «Нічний автобус» зображені суперечності не тільки між особистим та соціальним, але й вибір на користь ідеї чи моральності, між тим, що людина думає, та її вчинками (конфлікти «бути і здаватися», зміни поглядів на життя). Так, автор повісті «Чорний брід», змальовуючи зустріч чоловіка та жінки, хоча і вказує на протилежність їхніх соціальних статусів, проте фокусує увагу на проблемах міжособистісного співіснування. Через зіткнення різних світоглядів, різних способів життя просвітлюється авторське бачення ролі, місця й призначення людини.

Естетичному мисленню Л. Первомайського притаманний неоміфологізм як одна з яскравих рис його художнього світу. За допомогою релігійної образності, зокрема зображення боротьби духу й матерії, письменник у романі «Дикий мед» розкриває соціальний міф.

Зрозуміло, що Л. Первомайський не був самотнім у своїх естетичних шуканнях. 60-ті роки ХХ століття в українській літературі - це час творчого оновлення старших майстрів пера (М. Рильського, М. Бажана, Ю. Смолича, І. Сенченка, І. Муратова та ін.), приходу нової хвилі в поезію, прозу, критику. Художній світ прози Леоніда Первомайського є індивідуалізованим, яскравим фрагментом цілісної картини інтерпретації буття українськими письменниками.

Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях

1. Наріжна Л. Г. Внутрішнє мовлення як засіб психологічного аналізу у романі Л. Первомайського «Дикий мед» / Л. Г. Наріжна // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. Сер. : Філологія : Праці молодих учених філологічного факультету. - 2000. - № 473. - С. 382-386.

2. Наріжна Л. Г. Ідеологічні мотиви у романі Леоніда Первомайського «Дикий мед» / Л. Г. Наріжна // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. Сер. : Філологія. - 2004. - № 627, вип. 40. - С. 144-147.

3. Наріжна Л. Г. Проза Л. Первомайського в оцінках критиків і літературознавців / Л. Г. Наріжна // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. Сер. : Філологія. - 2005. - № 707, вип. 46. - С. 174-179.

4. Наріжна Л. Г. Простір і час у художньому світові роману «Дикий мед» Л. Первомайського / Л. Г. Наріжна // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. Сер. : Філологія. - 2006. - № 745, вип. 49. - С. 104-108.

5. Наріжна Л. Г. Мотив дороги в романі «Дикий мед» Л. Первомайського / Л. Г. Наріжна // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. Сер. : Філологія. - 2007. - № 787, вип. 52. - С. 210-215.

6. Наріжна Л. Г. Просторовий мотив як основа конфліктної будови повісті «Чорний брід» Л. Первомайського / Л. Г. Наріжна // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. Сер. : Філологія. - 2008. - № 836, вип. 54. - С. 112-115.

7. Наріжна Л. Г. Неоміфологічні мотиви в романі Л. Первомайського «Дикий мед» / Наріжна Л. Г. // Актуальні проблеми слов'янської філології : «Лінгвістика і літературознавство» : міжвуз. зб. наук. ст. - К., 2008. - Вип. XV. - С. 158-165.

8. Наріжна Л. Г. Семантика кольорів як чинник формування ідейного змісту повісті «Чорний брід» Л. Первомайського / Л. Г. Наріжна // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. Сер. : Філологія. - 2009. - № 843, вип. 55. - С. 194-197.

Анотація

Наріжна Л. Г. Художній світ прози Л. Первомайського 1960-1970-х рр.: концепція героя і мотивна організація - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 - українська література. - Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. - Харків, 2009.

У роботі здійснено спробу комплексного аналізу світоглядних естетичних позицій Л. Первомайського; згідно із сучасними тенденціями літературознавства досліджено еволюцію в розумінні письменником взаємозв'язку світу й людини; схарактеризовано системи образів прози автора, які у структурі тексту визначають його естетичну домінанту; проаналізовано мотивний комплекс художніх творів Л. Первомайського й окреслено його роль для розуміння авторської концепції; визначено основні властивості художнього світу та стильову своєрідність прози письменника.

Дисертаційне дослідження довело, що сутність світу персонажів прози Л. Первомайського 1960-1970-х рр. полягає в поєднанні чи боротьбі соціального й особистого, раціонального й емоційного. Семантична багатозначність образів утілює поліфонію світобачень, відображає душевну складність особистості, неоднозначність мотивацій її вчинків і ціннісних життєвих настанов. У прозі Л. Первомайського простежується інтерес письменника до морально-етичної основи взаємин людей, життєві погляди яких пересікаються в опозиціях, що мають позачасову й антропологічну актуальність: безпристрасність - чутливість, глибина - поверховість, прямолінійність - неоднозначність.

Ключові слова: художній світ, проза, концепція героя, мотив, конфлікт.

Аннотация

Нарижная Л. Г. Художественный мир прозы Л. Первомайского
1960-1970-х гг.: концепция героя и мотивная организация. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 - украинская литература. - Харьковский национальный университет имени В. Н. Каразина. - Харьков, 2009.

В работе осуществлена попытка комплексного анализа мировоззренческих эстетических позиций Л. Первомайского; в соответствии с современными тенденциями литературоведения прослежена эволюция взглядов писателя на взаимосвязь мира и человека; исследованы системы образов произведений автора, определяющие в структуре текста его эстетическую доминанту; рассмотрен мотивный комплекс художественных текстов Л. Первомайского и определяется его роль в понимании авторской концепции; выявлены основные особенности художественного мира и стилевое своеобразие прозы писателя.

Исследование доказало, что суть мира персонажей прозы Л. Первомайского 1960-1970-х гг. состоит в соединении или борьбе социального и личного, рационального и эмоционального. Семантическая многозначность образов воплощает полифонию мировоззрений, отображает душевную сложность личности, неоднозначность мотиваций ел поступков и ценностных жизненных установок. В прозе Л. Первомайского прослеживается интерес писателя к морально-этической основе отношений людей, жизненные взгляды которых пересекаются в оппозициях, что имеют вневременную и антропологическую актуальность: бесстрастность - чуткость, глубина - поверхностность, прямолинейность - неоднозначность.

Ключевые слова: художественный мир, проза, концепция героя, мотив, конфликт.

Summary

Narizhna L. G. The Artistic World of L. Pervomaysky's Prose of 1960-1970s: the Concept of Character and the Motif Organization. - Manuscript.

The thesis for philology candidate's degree, specialty 10.01.01 - Ukrainian literature. - V. N. Karazin Kharkiv National University. - Kharkiv, 2009.

The thesis deals with analyzing the specific features of the artistic world of L. Pervomaysky's prose of 1960-1970s as a holistic phenomenon with its coherent inner organization, finding out the most important specifics of the world though the prism of the concept of character and the motif organization of the works.

The research enables making the conclusion that L. Pervomaysky's artistic world is based upon his original individual world outlook. At the same time the artistic reality the writer implemented in his prose was typical for stylistic trends of the period. L. Pervomaysky's works of 1960-1970s are characterized by the tragic and optimistic realization of the ambiguity the world and man in the world possess.

L. Pervomaysky's depiction of man is focused at reproducing the personality at the social, public, historic and everyday life levels. With individuality approached in the opposition of the public and private life spheres, the prosaist models the individual differences of moral values the personality has in the most important parameters of actualizing the individuality in the context of society, the nature of building interpersonal relationships, the self-comprehension of the individuality in both the public and interpersonal context. These characteristic features are represented by conflict situations which reveal the correlation of the character roles in the social environment.