Історична драматургія Людмили Старицької-Черняхівської (проблематика і поетика)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК: 821.161.2 - 2.09

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Історична драматургія людмили старицької-черняхівської (проблематика і поетика)

10.01.01 - українська література

Швець Володимир Станіславович

Дніпропетровськ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії та історії української літератури Таврійського національного університету імені В.І.Вернадського Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:доктор філологічних наук, професор Гуменюк Віктор Іванович, Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського, завідувач кафедри теорії та історії української літератури.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Турган Ольга Дмитрівна, Запорізький державний медичний університет, завідувач кафедри культурології та українознавства;

кандидат філологічних наук, доцент Конончук Михайло Миколайович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри історії української літератури та шевченкознавства

Захист відбудеться “28” березня 2008 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.12 у Дніпропетровському національному університеті (49027, м. Дніпропетровськ, пл. Т.Шевченка, 1).

Із дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету (49027, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8).

Автореферат розісланий “24” лютого 2008 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої радиО. О. Глушко

драматургія жанровий бароковий модерний

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Останнім часом в українському літературознавстві з'явилися вагомі праці, які збагачують наукові уявлення про літературний процес кінця ХІХ - початку ХХ ст. Однак питанням драматургії в них традиційно приділяється щонайменше уваги, чим, очевидно, підтверджується гегелівське міркування про драму як про найскладніший літературний рід. Хоча окремі аспекти драматургії того часу (інтелектуальні обрії, жанрово-стильові пошуки тощо) переважно у зв'язку з творчістю певного митця розглянуто в працях В.Агєєвої, М.Кудрявцева, М.Моклиці, Л.Мороз, Р.Пархомика, Т.Свербилової, С.Хороба, деяких інших науковців, але чимало явищ, тенденцій, імен ще фактично залишаються поза увагою істориків літератури. Майже не досліджено на сьогодні плідні творчі пошуки й здобутки в царині драматургії С.Васильченка, В.Конор-Вілінської, А.Крушельницького, В.Пачовського, Г.Хоткевича, С.Черкасенка, Л.Яновської. Це ж стосується і творчості Людмили Старицької-Черняхівської, вельми помітної та своєрідної постаті в українській літературі кінця ХІХ - перших десятиліть ХХ ст. Відрадно, що нарешті маємо хай і не повне, але вагоме наукове видання її творів Старицька-Черняхівська Л. Драматичні твори. Проза. Поезія. Мемуари: - К.: Наукова думка, 2000. - 848 с.

Подаючи огляди українського драматичного письменства, Д.Антонович, М.Драй-Хмара, Я.Мамонтов, О.Стешенко, І.Франко неодмінно вказували на помітне місце в ньому авторки драми “Гетьман Дорошенко”. На важливості сучасного вивчення творчості письменниці, зокрема драматургічної, наголошували Л.Барабан, В.Верстюк, Т.Остапенко, В.Заруба, Ю.Хорунжий, І.Чернова та ін. Але ґрунтовних досліджень оригінального творчого доробку Л.Старицької-Черняхівської в історичній драматургії досі немає.

Актуальність дослідження. Звернення до специфіки історичної драматургії зумовлено необхідністю освоєння конкретного історично-духовного досвіду, потребами сучасного відродження й державотворення, конструктивного переосмислення сфальсифікованих або замовчуваних подій і фактів історії України, джерел історичної пам'яті про людей і час, вивчення всіх ланок літературного процесу, відновлення єдності й цілісності національного організму української культури.

Історична драматургія Л.Старицької-Черняхівської у національній духовній спадщині є неординарним і самобутнім явищем, що було закономірним продовженням поліфункціональної програми прогресивного українського культурно-просвітницького руху, художніх пошуків попередниками реально можливих шляхів уходження української літератури в європейський контекст. Вона розширювала обрії нашої драматургії і театральної культури, збагачувала їхній поступ новими ознаками модернізації, жанрово-стильовими особливостями.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною наукової теми кафедри теорії та історії української літератури Таврійського національного університету імені В.І.Вернадського “Шляхи розвитку реалізму і модернізму в українській літературі”. Тема дисертації затверджено на засіданні Бюро Науково-координаційної ради НАН України з проблеми “Класична спадщина та сучасна художня література”, протокол № 130/155 від 21 листопада 2002 р.

Метою дослідження є системний аналіз художньої концепції історичної драматургії Л.Старицької-Черняхівської, визначення актуальності висвітлюваних проблем і мотивів, інтерпретації історичних подій і осіб, окреслити макро- та мікропоетичні відтінки творів, виявлення й розгляд жанрово-стильових структур.

Реалізація основної мети зумовила виконання таких конкретних завдань:

- осмислення родово-жанрової специфіки історичної драматургії і виявлення її еволюційних тенденцій;

- висвітлення кола ідей і вимог часу, що мали вплив на художній світ письменниці;

- простеження трансформації в історичній драматургії Л.Старицької-Черняхівської і вичленення духовних пошуків та утвердження національної свідомості;

- окреслення складників жанрової модифікації творів, їхніх інтелектуальних обріїв, барокових і реалістичних традицій, своєрідності їх модерної трансформації;

- визначення провідних особливостей поетики п'єс, їх зв'язків із фольклором, творами попередників;

- поглиблення знань про творчу індивідуальність письменниці, про місце її доробку в українській літературі кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Об'єктом дисертаційної роботи є історичні п'єси Л.Старицької-Черняхівської: “Сапфо”, “Аппій Клавдій”, “Гетьман Дорошенко”, “Останній сніп”, “Розбійник Кармелюк”, “Напередодні”, “Милость Божа”, “Іван Мазепа”.

Предметом дослідження обрано параметри проблематики, жанрову структуру і поетикальні особливості перерахованих творів.

Теоретико-методологічну основу дисертації становлять філософські й літературознавчі праці Аристотеля, М.Бахтіна, М.Бердяєва, О.Веселовського, Л.Виготського, Г.В'язовського, В._Ф._Г. Гегеля, Р.Гром'яка, Д.Донцова, В.Дончика, В.Жирмунського, М.Жулинського, Г.Клочека, М.Кодака, О.Лосєва, П.Ніколаєва, О.Потебні, Г.Сивоконя, С.Скварчинської, Б.Томашевського, І.Франка, В.Халізєва, Л.Чернець про діалектику пізнання, історизм, національну ідею, зв'язки літератури й історії, творче мислення письменника, психологію мистецтва, літературні жанри, функції художнього образу, поетики, порівняльного літературознавства; О.Анікста, Д.Антоновича, О.Киселя, Я.Мамонтова, А.Матюшенко, М.Семенюка, Л.Уколової з теорії та історії драматургії і театру; історіографічні праці О.Апанович, М.Грушевського, Р.Іванченко, М.Костомарова, І.Крип'якевича, І.Рибалки, О.Субтельного, Д.Яворницького й інших.

Методи дослідження. У роботі використано історико-порівняльний, аналітичний, описовий, біографічний методи при аналізі текстів, при їх зіставленні з фольклорними джерелами, історико-документальними матеріалами, окресленні суспільного і культурного контексту, в якому поставали історичні твори письменниці, при виявленні її творчої співпраці з батьком - М.Старицьким, при з'ясуванні вибору проблем і жанрів, виділенні й систематизації особливостей поетики історичної драматургії Л.Старицької-Черняхівської.

Наукова новизна дисертації визначена тим, що в ній уперше здійснено аналітико-системне дослідження історичної драматургії Л.Старицької-Черняхівської на основі якнайширшого контексту її висловлювань і поглядів, літературно-мистецького середовища, історичних та політичних обставин, відстоювання національних цінностей, осмислено мотиви зацікавлення минувшиною, орієнтації на бурхливий розвиток течій і напрямів у європейських літературах і національну своєрідність письменства. Встановлено принципи й засоби художньої інтерпретації історії, позитивний розвиток майстерності в моделюванні реальних подій і образів, вигаданих персонажів, охарактеризовано жанрово-поетикальні особливості творів, їхні традиційні риси й новаторські ознаки. До наукового обігу залучена низка маловідомих матеріалів (щоденники, листи, спогади), історіографічних джерел.

Особистим внеском здобувача є самостійний розгляд специфіки художньої інтерпретації історичного минулого в драматургії, систематизація змістотвірних і жанрових ознак історичних п'єс, поглиблений аналіз та порівняльне коментування засобів художнього моделювання історичних реалій у зв'язку з часом написання творів, у контексті літературного процесу кінця ХІХ - початку ХХ ст., здійснення впливу на реципієнта, на його духовність і національну самосвідомість.

Теоретична цінність роботи полягає в розширенні й поглибленні знань про історичну драматургію як родово-жанрову єдність, про її провідні формозмістові чинники, про художньо-поетикальну систему сюжетного й образотворчого моделювання, удосконалення співвіднесень засобів поетики з хронотопними параметрами, про ускладнення асоціативної тропеїстики.

Практичне значення отриманих результатів. Основні матеріали та результати дослідження можуть бути використані при написанні історії української драматургії кінця ХІХ - початку ХХ ст., у комплексному вивченні творчості Л.Старицької-Черняхівської, при укладанні навчальних посібників, підготовці й проведенні занять із курсу “Історія української літератури”, спецкурсів і спецсемінарів з української драматургії та історії театру, при урізноманітненні тематики курсових і дипломних робіт. Матеріали дисертації допоможуть учителям при викладанні в гімназіях, ліцеях, коледжах програмного курсу української літератури, а також на факультативних заняттях, у патріотичному громадянському вихованні. Вони даватимуть практичну користь при підготовці історичних п'єс до вистав режисерам театрів, самодіяльним творчим групам.

Апробація результатів дослідження. Дисертацію обговорено на засіданнях кафедри теорії та історії української літератури Таврійського національного університетеу імені В.І.Вернадського. Основні проблемні питання дослідження було викладено в доповідях на всекримських і всеукраїнських наукових конференціях у Сімферополі: “Творчий доробок Тараса Шевченка і сучасність” (2003), “Т.Шевченко в літературному, науковому та мистецькому контекстах” (2004), на IV і V Всеукраїнських наукових конференціях “Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 2004, 2006); Міжнародній науково-теоретичній конференції “Література в контексті культури” (Дніпропетровськ, 2004); міжвузівській науково-практичній конференції “Російсько-український філологічний дискурс” (Запоріжжя, 2006). Основні результати дослідження використано на практичних заняттях з історії української літератури в Таврійському національному університеті імені В.І.Вернадського.

За матеріалами дослідження опубліковано чотири статті у фахових виданнях, ліцензованих ВАК України. Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів із підрозділами, висновків і списку використаних джерел, що містить 268 позицію. Обсяг роботи - 202 сторінок, основного тексту з них - 184.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, проаналізовано стан розробки проблеми, сформульовано мету й завдання роботи, визначено об'єкт і предмет дослідження, його методологію та методику, розкрито наукову новизну, особистий внесок здобувача, теоретичну цінність і практичне значення отриманих результатів, подано інформацію про апробацію результатів досліджень.

Перший розділ “Теоретичні дослідження історичної драматургії” присвячено системному й цілісному осмисленню формотвірних елементів драматичного твору, зокрема особливостей сюжету, конфлікту, побудови дії, художнього мовлення, специфіки жанрів і стилів драматургії, нових теоретичних підходів та поглядів, які вимагають конкретно-історичного і типологічного бачення й аналізу, інтегральних вимірів сукупностей зв'язків твору з розвитком дійсності, літературного, театрального, комунікативного процесів.

У підрозділі 1.1. “Родово-жанрові особливості та специфіка української історичної драматургії” на підставі огляду широкого масиву праць філософів, літературознавців та інших науковців про поєднання історії з мистецтвом, окреслено розвиток уявлень про художнє “оживлення” минувшини, зображення історичних конфліктів, що типові для багатьох епох, про відбиття певного національного світогляду, типу свідомості того чи іншого періоду історії.

Історична драма - об'єктивне явище художнього процесу, яке має традицію і багатовікову практику, глибинні теоретичні корені та науковий фундамент. У самому терміні “історична драма” поєднались ідеологічні й художні критерії. Подібна контамінація вже передбачала домінування історичної ідеї над літературно-художньою. Історична драма - явище і в художньому, і в історичному відношеннях далеко не однозначне. Ще в класичній давнині була відмічена об'єктивна і суб'єктивна близькість історії та драми і їх відмінність. Творити історію - означало розігрувати земну драму людського життя.

З'ясовуючи відмінності між наукою й поезією, Арістотель наголошував на тому, що історична наука описує явища, які “справді відбулися”, а поет - ті явища і події, які “могли б статися”. Із цього він робив висновок: поезія певною мірою більш філософська і глибша за історію.

Родоначальником європейської історичної драми слушно вважають Вільяма Шекспіра. Зарубіжні науковці відзначають, що наскрізними в історичних хроніках великого драматурга є стосунки між монархом і державою. В.Шекспір засуджує тиранію, тому “дозволяє” собі змалювати монарха негативним героєм.

Започаткував українську історичну драму викладач курсу піїтики Києво-Могилянської академії Феофан Прокопович. Висвітленні теоретичні обґрунтування історичної драми Ф. Прокоповичем були яскраво втілені в „трагедокомедії” “Владимир” (1705).

Передромантичні елементи, зокрема наявність героїчного пафосу, прагнення драматургів вивести героїв за межі побутових стосунків у творах середини 30-х - початку 40-х рр.: “Чорноморський побит на Кубані між 1794 і 1796 роками” Я.Кухаренка, “Запорозька Січ” Ан. Стороженка, “Повернення запорожців із Трапезунда” К.Гейнча. Простежено теоретичні й мистецькі свідчення того, що інтерпретація історичної правди образотворчими засобами - складний процес художньої творчості на прикладі зіставлення суджень про історичні трагедії М.Костомарова “Сава Чалий” і “Переяславська ніч”. Акцентовано, що події п'єси Т.Шевченка “Назар Стодоля” спроектовані й на сучасну авторові епоху, і на майбутнє з типовою романтичною апологетикою “козацької вольниці”, “козацької запорозької республіки”. Доведено, що Ю.Федькович в історичній трагедії “Довбуш” віддає дуже невелику данину фольклорним традиціям зображення цього героя в гіперболічно-фантастичному плані й прагне “приземлити” його, що К.Устиянович у трагедіях “Олег” і “Ярополк” драматичну дію, сюжетну колізію будував за шекспірівськими й античними традиціями. Розглянуто художню концепцію “Драмованої трилогії” П.Куліша, особливості її поетики, що відображають складність ідейно-політичних, історичних і естетичних поглядів письменника. Визначено, що трагедії “Мазепа”, “Сава Чалий”, драма “Гандзя” І.Карпенка-Карого були пройняті прагненням автора показатинеоднозначність історичних конфліктів, філософськи інтерпретувати народну етику.

Реалістичні історичні драми Б.Грінченка “Ясні зорі”, “Степовий гість”, М.Старицького “Богдан Хмельницький”, “Оборона Буші”, “Остання ніч” мали збіжності з принципами романтизму (найвище напруження почуттів і прагнень, традиційна умовність, історично вірогідні обставини, внутрішня боротьба із сумнівами тощо), але передавали індивідуальні вдачі історичних осіб, їхні психічні стани.

У “новій драмі” кінця ХІХ - початку ХХ ст., одним із творців якої була Л.Старицька-Черняхівська, художнє моделювання історичних подій та постатей набуває мистецько-філософської складності, боротьба переконань і принципів дійових осіб доповнена виразним тяжінням письменників до символізму, до вічних духовно-етичних дилем людського існування, що здобувають психологічно-витончене й почасти алогічно-містичне художнє розкриття.

Підрозділ 1.2. “Хронологія, здобутки і втрати у вивченні історичної драматургії Л.Старицької-Черняхівської” присвячено оглядові монографій, рецензій, статей, коментарів, що дозволило охарактеризувати прояви ігнорування літературознавцями співпраці дочки з батьком - М.Старицьким, які були обумовлені тим, що понад півстоліття ім'я письменниці, котра в 1929-30 рр. “проходила” по судовому процесу в так званій “справі СВУ” і за приналежність до цієї міфічної організації була заарештована, а після звільнення в червні 1930 р. зазнавала постійних переслідувань з боку радянської влади, згадувалося лише в критичному плані, її твори замовчувалися. Поверховість, необ'єктивність низки суджень і оцінок пояснено у дисертації не лише малою зацікавленістю, а й політичною заангажованістю критиків. Тільки з кінця 80-х років ХХ ст. почали з'являтися наукові розвідки про трагічну долю Л.Старицької-Черняхівської та про її творчу спадщину.

На противагу радянським літературознавцям дослідники з української діаспори висвітлювали грані таланту Л.Старицької-Черняхівської, збагачували уявлення про її творчу лабораторію. У спогадах Н.Данилевської, статтях Є.Маланюка, Н.Полонської-Василенко, монографії Р.Паклена “Знищена сила: Людмила Старицька-Черняхівська” (Чікаго, 1959) були визначені художні цінності п'єс письменниці, акцентована її плідна праця над піднесенням української культури.

Проаналізовано публікації Л.Барабана, О.Ставицького, Ю.Хорунжого про внесок письменниці до скарбниці української духовності. Константні та змінні риси проблематики і поетики драматургії Л.Старицької-Черняхівської вперше системно досліджені в дисертації І.Чернової (2002). Один із її підрозділів містить оглядову характеристику реалізації поглядів письменниці на історію. Том є всі підстави твердити, що історична драматургія письменниці залишалася недостатньо дослідженою.

Другий розділ “Художні версії історичних реалій у драматургії Л. Старицької-Черняхівської” доводить, що Л.Старицьку-Черняхівську як митця в художньому утвердженні державної та духовної самобутності України хвилювали взаємини провідника і маси, вождя і народу, проблеми єднання сподвижників навколо національної ідеї, негативні риси національного характеру й ментальності. Її історичні драми несли пізнавальну і мистецьку потужність для неоднорідної масової аудиторії, доповнюючи знання історії України. Розглянуто параметри художнього моделювання історичної правди, боротьби за відродження української державності, духовних цінностей, особливості конструювання образів історичних осіб і вигаданих персонажів.

У підрозділі 2.1. “Відтворення боротьби за відродження української державності” підкреслено, що письменниця, ігноруючи офіційні табу, зверталася до найболючіших проблем і найнапруженіших подій в історії України, осмислювала та відтворювала історичні події розвою нації, наповнюючи твори трагічним оптимізмом громадських прагнень та особистих шукань, аксіологічних орієнтацій, онтологічних і моральних цінностей людини.

Встановлено, що посилення мотиву “відродження” в його державотворчому значенні збагачувало історіософське мислення Л.Старицької-Черняхівської, її чутливість до нових мистецьких віянь кінця ХІХ - початку ХХ ст., актуалізувало свідоме культивування національно-визвольної ідеї. Проблемне навантаження історичної драматургії було зорієнтоване на особливу суспільну значущість літературного тексту і масову театральну форму популяризації нових ідей.

Акцентовано, що Л.Старицька-Черняхівська першою з українських драматургів високохудожньо інтерпретувала прагнення Петра Дорошенка впродовж його одинадцятирічного гетьманування об'єднати розділену надвоє - на Лівобережну і Правобережну - Україну. Рішучий і відважний головний герой історичної трагедії “Гетьман Дорошенко” тонко відчуває не лише зовнішню, а й внутрішню небезпеку - роз'єднаність, розбрат, чвари. Письменниця художньо довела, що вчинки Дорошенка відбивали козацьку вдачу, українську ментальність, почуття власної гідності. Ведені М.Грушевським історичні реалії, згідно з якими обстоювана гетьманом ідея незалежності України не здобула широкої підтримки пригніченого й настраханого люду, підсилено художніми версіями сюжетних ситуацій зневіри в турецькому союзництві, нарікань земляків, їх намагань “тікати в московську неволю” і врешті самокартаннями героя, покладенням відзнак гетьманської влади перед запорозьким товариством як моральною силою народу.

Письменниця художньо реабілітувала державницькі устремління затаврованого гетьмана Івана Мазепи, його “різноликість”, позірну гру з Петром І, прагнення приспати пильність російського царя, вмотивовуючи ховання своїх замірів від усіх і пошуки шляхів звільнення від московського ярма.

Викриття кар'єризму й гонитви за матеріальними благами, ворожнечі представників різних поколінь Гетьманщини, відступництва склали силове поле моральності старого козака Андрія Нещадима в драматичному етюді “Останній сніп”.

У підрозділі 2.2. “Художня реалізація проблеми збереження і розвитку духовних цінностей українського народу в історичній драматургії” висвітлено високохудожнє втілення в історичній драмі “Милость Божа” проблеми внутрішнього вибору: або сміливе відстоювання здобутків України за Б.Хмельницького, яке веде до духовної перемоги, або терпіння наруг, що переростає в деградацію особистості.

Відбиття суспільної боротьби, руйнації внутрішнього світу через його зіткнення зі світом інших людей, трагедія кохання без взаємності, утвердження творчої свободи, мистецької і людської гідності - складники проблематики драматичної дії “Сапфо”. Авторка переконливо показала, в якому складному суспільному й психологічному сплетінні були люди, виховані на гуманістичних засадах із вірою у справедливість і вічну любов, коли їм нав'язували зневагу до власного роду в ім'я фальшивих ідеалів, егоїстичні позиції. Чесним і щирим натурам, які ніколи не були схильні до маніпулювання духовними цінностями, силою нав'язували чужу волю, ігнорували їхні святі поривання й почуття, прирікали митця на відчуття самотності.

В історико-соціальній драмі “Аппій Клавдій” визначено риси майстерного моделювання Л.Старицькою-Черняхівською несумісності демократичних засад з ідеєю необмеженої влади, культом сили й моноправління, хитрості у схилянні виборців на свій бік, у знищенні конкурента Оппія Спурія, оббріхуванні лідера мас Іцілія та наповнення цього, як і попереднього, твору проблемами свого краю і свого часу в сюжетах з історії Римської імперії.

Письменниця модернізувала образ провідника ідеалів справедливості, мужнього відстоювача демократичних і ліберальних цінностей, який не похитнувся в суворих випробуваннях, екстремальних ситуаціях, не відійшов від своєї життєвої позиції.

Виявлено ознаки виразного окреслення в історичній драмі “Розбійник Кармелюк” непримиренного конфлікту між почуттям обов'язку і користолюбством, анархічними настроями, стихією повстанської боротьби, між ментальною вірою в побратимство й егоїстичними діями повстанців.

Доведено, що письменниця увиразнила і максималізувала духовні аспекти задумів, планів та намірів, дій і вчинків історичних персонажів, осягнула не лише їх позитивні чи негативні наслідки, а й визначила та охарактеризувала їхні найтонші мотиви, причини й умови породження.

У підрозділі 2.3. “Художнє моделювання національного характеру” з'ясовано, що специфіка історичної драматургії спрямована на творення художніх моделей історичних осіб, їхніх індивідуальних і типових рис, внутрішнього світу людей у його розмаїтті, на інтерпретацію національного характеру як “сукупності психологічно-ментальних та поведінкових ознак, особливостей, притаманних певній етнонаціональній спільності” Філософський енциклопедичний словник. - К.: Абрис, 2002, с. 414. Л.Старицька-Черняхівська спрямовувала свою творчу увагу на окреслення таїни вчинків і дій козаків та їхніх ватажків, на художнє моделювання психології, вдачі, рівня інтелекту історичної особи. Особливо зосереджувалася вона на відтворенні внутрішніх рис козаків як вільних людей, що протилежні рабам, невільникам, кріпакам, відходячи від міфологічного ідеалізування січового братства та його отаманів і розвінчуючи подання чорними фарбами в кон'юктурній історичній літературі, в довідниках українських гетьманів. Думки і мовлення, вчинки і дії, об'єктивні й суб'єктивні соціальні та психологічні складники поведінки дійових осіб історичних п'єс письменниці увиразнюють основні риси українського національного характеру, зокрема працьовитість, старанність, обов'язковість, життєрадісність, гідність, законослухняність, терплячість, любов до колективного спілкування та ін.

Створюючи образ-характер у трагедії “Гетьман Дорошенко”, Л.Старицька-Черняхівська художньо доводить, що рішучі, відважні вчинки головного героя збігаються з непохитністю, незламністю козацької вдачі. Живої художньої плоті надають образу обізнаність Дорошенка з тим, що у прагненні до турецького союзництва його не підтримують запорожці, активне переживання невирішених суперечностей, трагічного становища країни, яке називають Руїною, загальний приклад самозречення.

Простежено, що в історичній драмі “Іван Мазепа” постать гетьмана відділена від міфів та легенд, від тавра “зрадник”, від тенденційного зображення і позначена реалістичними рисами складної поведінки награної покірності й мовчазності, сприйняття гнобительської політики Петра І, внутрішньої гідності, аналітичного бачення ситуації в Україні й уміння фактично залишатись її єдиним і самовладним правителем. Як вольова і дуже вдумлива людина Мазепа в усьому покладається на свій розум, значний життєвий досвід і совість “будівничого храму волі”.

Інтриганство головного персонажа драми “Аппій Клавдій”, його жадобу влади, зневагу до народу, до законів письменниця спрямувала на зіставлення сильної особистості та скованого жахом римського простолюду й символічно акцентувала історично обумовлену внутрішню роз'єднаність українців і риси деяких українських борців за волю.

Сильні прояви українського характеру - від почуття власної гідності, протесту проти пригноблення до зневіри, податливості інстинктам анархії - набули виразних художніх версій в історичній драмі “Розбійник Кармелюк”. Авторка мистецьки вишукано розкрила, що драматизм поведінки Кармелюка зумовлений не лише соціально-політичним становищем, а й вірою в торжество справедливості, в побратимські ідеали, що були зруйновані обмеженістю, мстивістю стихійних протестантів.

Третій розділ “Мікро- і макропоетика історичних драм Л. Старицької-Черняхівської” містить аналіз жанрової палітри історичної драматургії Л.Старицької-Черняхівської, її художньої природи, національної самобутності, індивідуально-творчих ознак. Окреслена система жанротвірних елементів і жанрово-поетикальних домінант, що набули певного семантичного і структурного підпорядкування, функціонування й розвитку.

Підрозділ 3.1 “Модифікації жанрових різновидів” окреслює широкий різножанровий діапазон творів письменниці, своєрідності функціонування історичних реалій і домислу та вимислу, конфліктних ситуацій, почуттів і думок, переданих у монологах, діалогах і полілогах, “словах убік” і ремарках, що характеризують внутрішні психологічні стани дійових осіб, а також цілих соціальних і національних спільнот.

В історико-ліричній драмі “Сапфо”, яку письменниця назвала драматичною дією, а дослідники (Л.Барабан) “драматичною новелою”, домінують мелодраматичні психо-емоційні чинники: стихія настрою, звертання головної героїні до сил природи, рух інтимних почуттів - закоханості, ревнощів, фатальної зневіри і розчарування, презирства до коханого. І все ж найбільшої сили набуває мотив високого внутрішнього духу, права на людську гідність.

Історико-соціальна драма “Аппій Клавдій”, де простежується “дифузія компонентів романтизму з неокласицизмом” (І.Чернова), містить конфлікт головних персонажів, що є не локальним, а масштабним протиборством добра і зла. Іншій історико-соціальній драмі “Гетьман Дорошенко”, яка має ознаки “символічної історичної трагедії” (Л.Барабан), попри довгі монологи головних дійових осіб притаманні динамічні засоби розвитку конфлікту, романтичні тони.

В історико-драматичному етюді “Останній сніп” змальовано художню модель подвійного плану, акцентовано сприйняття історичних реалій і фактів (знищення Січі й козацьких вольностей, духовної деморалізації козацької старшини за часів Катерини ІІ), уособлено конфлікт носіїв національної гідності й ренегатства. Найважливішими жанровими ознаками твору є психологічна драматизація конфлікту й символічно-алегорична образність.

Два часові виміри має і текст історичної драми “Милость Божа” з її жанровою синтетичною новацією “п'єси в п'єсі”. Виконавці однойменної шкільної драми - спудеї та викладачі Києво-Могилянського колегіуму - прагнуть оживити “зав'ялу” жанрову форму, засвітити її новими барвами: і в будові, і в змісті зв'язувати численними нитками буття 1728 року за гетьманування Данила Апостола і Визвольної війни середини ХVІІ ст. під проводом Богдана Хмельницького.

Неокласичні жанрові домінанти характерні для історико-героїчної драми “Розбійник Кармелюк”, що написана під значним впливом однойменного роману батька письменниці - М.Старицького, з багатьма подібними персонажами, з перенесенням окремих епізодів. Героїчна тональність, експресивні діалоги, карколомні ситуації, психологічна напруга дії, мозаїчні картини емоцій і вчинків дійових осіб, звуження хронотопних рамок твору служать якнайповнішому розкриттю внутрішнього конфлікту - боротьби цілісного світу людини з дисгармонійним оточенням, жорстокою дійсністю.

Соціально-психологічна драма “Іван Мазепа” високохудожньо моделює хитрість, гнучкість, дипломатичний хист, здатність гетьмана тримати в покорі козацьку старшину завдяки посиленому звучанню жертовності, романтичному трансформуванню історичних реалій національно-визвольної боротьби, кохання Мазепи й Мотрі Кочубеївни, психологічному нюансуванню почуттів і мрій дійових осіб.

Таким чином постежено жанрову еволюцію в історичній драматургії Л.Старицької-Черняхівської, виділиено такі жанрові різновиди: історико-лірична дія (“Сапфо”), історико-соціальна (“Аппій Клавдій”), історико-психологічна (“Гетьман Дорошенко”), історико-філософська (“Іван Мазепа”), історико-героїчна (“Розбійник Кармелюк”) драми, “п'єса в п'єсі” (“Милость Божа”), історико-драматичний етюд (“Останній сніп”).

У підрозділі 3.2. “Сюжетно-композиційні конструкції драм Л. Старицької-Черняхівської” простежено, що стрімке розгортання сюжету, зосередженість на одному конфлікті притаманні творам малої форми - історико-ліричній дії “Сапфо” й історико-драматичному етюду “Останній сніп”. У восьми епізодах першого твору, названих “виходами”, і у дванадцяти явах другого - локальні топоси, але в діалоги персонажів укладені життєво масштабні соціально-значущі проблеми: митець і суспільство, батьки і діти. Письменниця зосередилася на внутрішніх драмах поетеси Сапфо і старого козака Андрія Нещадима.

Виявлено, що художньою новацією Л.Старицької-Черняхівської, наприклад, в історико-соціальній драмі “Аппій Клавдій” стало майстерно змодельоване переростання публічного діалогу в дискусію, яка розгортається за принципом удару-контрудару, викликаючи поперемінні словесні реакції персонажів. Сюжетну розгалуженість твору структурують динамічні чергування яв, художньо інформуючи про розташування сил через візії головних дійових осіб. Конфліктний вузол, його напруга посилюють мотив монархічних намірів Аппія Клавдія і демократичних переконань та дій Іцілія.

Структуру сюжетів, їхню мозаїчність у історико-соціальних драмах “Гетьман Дорошенко” та “Іван Мазепа” визначають 68 і 49 яви п'яти дій, що утворюють ланцюги висловлювань і вчинків, які мають причинно-наслідкову залежність. Окремі сконцентровані в часі й просторі епізоди, локальні ситуації вибудувані у зв'язках із панорамою історії та людини в ній. У багатьох явах письменниця майстерно моделює важкі психічні стани Дорошенка і Мазепи, розташування й групування, пряме та посереднє зближення і протистояння інших дійових осіб. Мікроситуації тексту - репліки-стимули і репліки-реакції - мають різні функції: запитальні, стверджувальні, заперечувальні. Спектр переживань і вчинків історичних осіб та вигаданих персонажів відтворено через внутрішні монологи, коментування своєї і чужої поведінки.

Дуже мало внутрішніх самоаналізів у історико-героїчній драмі “Розбійник Кармелюк”. Зате в цьому творі найбільше експресивних і коротких діалогів-запитань, діалогів-зіткнень і діалогів-протиставлень. На відміну від попередніх драм у цій головний персонаж не вдається до довгих промов, домінують не лише соціальні, а й етнопсихологічні контрасти.

Жанрова специфіка “п'єси в п'єсі” “Милость Божа” зумовила її оригінальну композиційну структуру - зіставлення проблем, подій, завдань різних періодів історії України, сумісність, синтезійність реалій з умовними образами, алегорично-символічну знаковість мовленнєвих і поведінкових реакцій та ситуацій. Письменниця майстерно опанувала різні способи композиційного оформлення змісту: від ліричної драми, етюду на одну дію до драмі “нової” модерної драми

Висновки систематизують і узагальнюють найважливіші результати дослідження. Історична драматургія є найвагомішою частиною за змістом, художньо-світоглядною функцією, жанрово-стильовою структурою в творчій спадщині Л.Старицької-Черняхівської.

З'ясовано, що Л.Старицька-Черняхівська з її оригінальним, самобутнім світосприйняттям чітко окреслила концепцію художньої інтерпретації людського змісту історії, формування засобами літератури й театру національної свідомості та єдності, відродження української державності.

Усвідомлюючи відсутність у тогочасному суспільстві ідеалу сильної, вольової особистості, яка внутрішньо була б незалежною та цілеспрямованою, письменниця художньо моделювала історичні постаті, що готові на самопожертву, страждання і самотність в ім'я вищого покликання. Вона художньо інтерпретувала боротьбу урядових кіл Росії проти спроб українських гетьманів здобути для себе хоча б автономну форму державності, намагання Петра Дорошенка об'єднати розділену Україну, жертовність намірів Івана Мазепи щодо реалізації історичного права українського народу на утвердження свого державницького існування, на реалізацію монолітного єднання сподвижників навколо ідеї творення самостійної України. Засудження негативних ментальних рис, кар'єризму й гонитви за матеріальними вигодами, ідеологічної несформованості суспільної позиції, утвердження моделі сенсу буття стали наскрізними мотивами драматичного етюду “Останній сніп”. Мистецьки утверджено духовні цінності, відстоювання здобутків України за гетьманування Богдана Хмельницького, необхідність відновлення духу минулого, братолюбія, спрямування його на новий етап боротьби за національне визволення в історичній драмі “Милость Божа”.

Складні психологічні колізії творчої особистості, апологію її свободи, трагедію кохання без взаємності висвітлила Л.Старицька-Черняхівська в драматичній дії “Сапфо”. Полярність демократизму і культу сили та необмеженої влади, принципові світоглядні й духовні розходження головних персонажів простежено і винахідливо акцентовано, талановито актуалізовано в історико-соціальній драмі “Аппій Клавдій”. Опозиційні переконання, почуття і дії керівника повстанської боротьби та її учасників увиразнено в історичній драмі “Розбійник Кармелюк”. Історіософізм мислення письменниці спрямований на сильні прояви національної психології - від протесту проти пригноблення до зневіри й податливості користолюбним, анархічним прагненням.

Визначальними особливостями історичної драматургії Л.Старицької-Черняхівської є різножанровий діапазон, уперше охарактеризовано в дисертації модифікації жанрових різновидів. Мелодраматичні конфліктні ситуації в історико-ліричній драмі “Сапфо”, увиразнюють високе звучання мотиву внутрішнього духу, цілісності авторського “Я”.

Зосередженість на одному конфлікті, стрімке розгортання сюжету, стрункість композиції притаманні й іншому твору малої форми - історико-драматичному етюду “Останній сніп”, дванадцять яв якого динамізують так само сценографічно локальні події, але епічності дії досягнуто розширенням хроносу - зіставленням різних часових площин. Історико-соціальні драми “Аппій Клавдій” і “Гетьман Дорошенко” позначені загостренням уваги на привернення українців до історичної пам'яті, до орієнтації на дії національних провідників. Хоча романтично-трагічні тони внутрішнього стану головних персонажів виявлені через довгі монологи-сповіді, монологи-мрії, все ж динамічності й сценічності творам надали засоби аритмії - лаконічні репліки інших осіб, жартівливі й іронічні пасажі, народні приказки тощо, які формують мікроситуації текстів.

У соціально-психологічній драмі “Іван Мазепа” найбільше з-поміж інших творів Л.Старицької-Черняхівської дійових осіб. Розташування і групування їх, пряме й посереднє зближення та протистояння визначають мозаїчну архітектоніку твору, складники процесу розгортання і загострення конфлікту, сконцентрованість яв, локальних ситуацій у часі й просторі. На противагу попереднім творам у історико-героїчній драмі “Розбійник Кармелюк” головний персонаж не вдається до довгих промов, зате в ній найбільше експресивних і коротких діалогів-запитань, діалогів-зіткнень і діалогів-протистоянь.

Композиційна структура “п'єси в п'єсі” “Милость Божа” містить три дії з художнім моделюванням подій 1728 р., коли до Києво-Могилянського колегіуму прибув гетьман Данило Апостол, які перериваються п'ятьма діями барокової п'єси. Монологам символічного образу України, а також співам хору вищого емоційного темпоритму надає віршова форма.

Системний і детальний аналіз історичної драматургії Л.Старицької-Черняхівської дає підстави стверджувати, що письменниця збагачувала її проблематику, філософську концептуальність, дбала про модернізацію драматичних форм, розмаїття художніх інтерпретацій історичних реалій, динамізацію жанрово-стильових пошуків, сюжетно-композиційних конструкцій, про вихід української драматургії на світові обрії.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

Швець В. С. Драма Л. М. Старицької-Черняхівської “Напередодні” (П'єса про останні роки життя Кобзаря)// Культура народов Причерноморья. - 2002. - № 30. - С. 140-142.

Швець В. С. Історична драма Л. М. Старицької-Черняхівської “Гетьман Дорошенко” // Культура народов Причерноморья. - 2003. - № 43. - С. 136-142.

Швець В. С. Сюжетно-композиційні конструкції історичних драм Л. М. Старицької-Черняхівської // Культура народов Причерноморья. - 2007. - № 111. - С. 90-95.

Швець В. С. Утвердження духовних цінностей в історичній драматургії Л. М. Старицької-Черняхівської // Культура народов Причерноморья. - 2007. - № 112. С. 96-100.

АНОТАЦІЯ

Швець В.С. Історична драматургія Людмили Старицької-Черняхівської (проблематика і поетика). - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 - українська література. - Таврійський національний університет ім. В.І.Вернадського, Сімферополь, 2008.

Пріоритетним джерелом багатогранної творчості Л.Старицької-Черняхівської, відомої української письменниці доби раннього модернізму (кінця ХІХ - початку ХХ століття), була національна історія, а також українське культурне та громадсько-політичне життя перших десятиріч ХХ століття. У дисертації системно і детально досліджено зміст і структуру, принципи й засоби художньої інтерпретації минувшини, розвиток майстерності письменниці в моделюванні історичних реалій за відродження української державності, національного характеру, в утвердженні духовних цінностей. Простежено жанрову еволюцію історичній драматургії Л.Старицької-Черняхівської, виділено такі жанрові різновиди: історико-лірична сцена (“Сапфо”), драми - історико-соціальна (“Аппій Клавдій”), історико-психологічна (“Гетьман Дорошенко”), історико-філософська (“Іван Мазепа”), історико-героїчна (“Розбійник Кармелюк”), “п'єса в п'єсі” (“Милость Божа”), історико-драматичний етюд (“Останній сніп”). Висвітлено стильові особливості творів, традиційні риси й новаторські ознаки модифікацій жанрових різновидів, сюжетно-композиційних конструкцій.

Ключові слова: історична драматургія, сюжет, художня версія, жанр, домисел і вимисел, мікропоетика, макропоетика, поетика, еволюція, композиція.

АННОТАЦИЯ

Швец В.С. Историческая драматургия Людмилы Старицкой-Черняхивской (проблематика и поэтика). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 - украинская литература. - Симферопольский национальный университета им. В.И.Вернадского. Симферополь, 2008.

В диссертации системно и подробно исследованы содержание и структура, принципы и средства художественной интерпретации истории в драматургии Л.Старицкой-Черняхивской.

В работе акцентированно внимание на рассмотрении формотворческих элементов драматического произведения, в частности особенностей сюжета, конфликта, построения действий, художественной речи, специфики жанров и стилей драматургии, новых теоретических подходов и взглядов, которые требуют конкретно-исторического и типологического видения и анализа, интегральных измерений связей произведения с развитием действительности, литературного, театрального, коммуникативного процессов.

На основании обзора широкого массива трудов философов, литературоведов о связях истории с искусством очерчено развитие представлений о художественном “оживлении” прошлого, изображении исторических конфликтов, типических для многих эпох, об отражении национального мировоззрения, типа сознания того или иного периода истории. Осуществленный обзор монографий, рецензий, статей, комментариев, посвященных творчеству Л.М. Старицкой-Черняховской, дает возможность охарактеризировать поверхносность, необъективность ряда суждений и оценок заангажированных критиков, проанализированы публикации о трагической судьбе и творческом наследии писательницы.

Тексты драм дают основание утверждать, что Л.Старицкую-Черняхивскую в художественном утверждении государственной и духовной самобытности Украины волновали взаимоотношения предводителя и массы, вождя и народа, проблемы единения соратников вокруг национальной идеи, отрицательные черты национального характера и менталитета.

Писательница, игнорируя официальные табу, обращалась к самым болезненным проблемам и самым напряженным событиям в истории Украины, осмысляла и воспроизводила исторические этапы развития нации, наполняя произведения трагическим оптимизмом общественных стремлений и личных поисков, аксиологических ориентаций, онтологических и локальных ценностей человека. Освещено высокохудожественное воплощение конфликтов между чувством долга и корыстолюбием, между верой в справедливость и эгоизмом, между культом власти и демократическими устоями, между стремлением к свободе и терпением угнетения.

Автор направляла свое творческое внимание на отображение поступков и действий казаков как свободных людей и ихних вожаков, на художественное моделирование психологии, нрава, уровня интеллекта исторической личности, отходя от мифологического идеализирования сечевого братства и развенчивая подачу черными красками украинских гетьманов.

Освещен широкий жанровый диапазон произведений писательницы, своеобразие функций исторических реалий и домысла, вымысла, конфликтных ситуаций, чувств и мыслей, передаваемых в монологах, диалогах и полилогах, “словах в сторону” и ремарках, характеризирующих внутренние состояния и души действующих лиц, а также целых социальных и национальных общностей. Проанализированы модификации драм: историко-лирической “Сапфо”, историко-социальных “Гетьман Дорошенко” и “Аппий Клавдий”, историко-героической “Разбойник Кармелюк”, социально-философской “Иван Мазепа”, историко-драматического этюда “Последний сноп”, “пьесы в пьесе” “Милость Божья”.

Прослежены способы развертывания и разветвления сюжетов, их мозаики, расположения и группирования, прямого и опосредствованного сближения и противостояния действующих лиц, а также конфликтных узлов, диалогов и внутренних монологов персонажей, роли и функций авторских слов.

Ключевые слова: историческая драматургия, сюжет, художественная интерпретация, жанр, домысел и вымысел, микропоэтика, макропоэтика, поэтика создание образов, жанр, эволюция, композиция.

SUMMARY

Shvets V.S. Lyudmyla Starytska-Chernyahivska historical dramatic art (problematic and poetics). - Manuscript. Dissertation submitted for Candidate of Philology degree, speciality 10.01.01 - Ukrainian Literature. - V.I.Vernadsky Tavrida National University, Simferopol, 2008.

The main sources of many-sided works by L. Starytska-Cherniahivska, a famous Ukrainian writer of the early modernist period (the late 19^th century - the early 20^th century), were the national history and the Ukrainian cultural, social and political life of the first decades of the 20^th century as well. The contents and the structure, principles and devices of the artistic interpretation of the past, the development of the writer's skill in modelling the historical events of the struggle for the revival of Ukraine's state and the national character and in affirming the spiritual values have been researched systematically and in details in the dissertation. The genre evolution of L. Starytska-Cherniahivska's historical plays has been studied, and the following genre kinds have been distinguished: historical and lyrical play (Sappho), historical and social drama (Appius Claudius), historical and psychological drama (Hetman Doroshenko), historical and philosophical drama (Ivan Mazepa), historical and heroic drama (The Highwayman Karmeliuk), “play within a play” (The God's Mercy), historical and dramatic essay (The Last Sheaf). The stylistic peculiarities of the works, the traditional features and the innovative attributes of the modifications of the genre kinds, and the plot and composition constructions have been illuminated.

Key words: historical plays, plot, the artistic version, genre, conjecture and fiction, micropoetics, macropoetics, poetics, evolution, composition.

Підписано до друку 18.02.2008 р. Формат 60х90/16.

Папір друкарський. Друк цифровий.

Умов. друк. арк. 0,9. Наклад 100 прим. Зам. № 05А.

Інформаційно-видавничий відділ

Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського

95007, м. Сімферополь, пр. Академіка Вернадського, 4.

Размещено на Allbest.ru