Українські концепти в творчості В. Капніста

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Спеціальність 10.01.01 - українська література

УКРАЇНСЬКІ КОНЦЕПТИ У ТВОРЧОСТІ ВАСИЛЯ КАПНІСТА

Виконала Казанжи Олександра Вадимівна

Кіровоград - 2009

АНОТАЦІЯ

письменник капніст поетичний літературний

Казанжи О.В. Українські концепти в творчості Василя Капніста. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 - українська література. Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Володимировича Винниченка. - Кіровоград, 2009.

Дисертація присвячена визначенню українських концептів у творчості В. Капніста. На основі комплексного аналізу поетичного й драматичного доробків письменника розкриваються провідні ідейно-тематичні обрії його творів, особливості поетики, котрі дають підстави ідентифікувати літературну спадщину митця як синкретичну за своїми художньо-стильовими домінантами. Необхідною складовою дослідження українських ідей у творчості письменника є аналіз його світогляду, громадсько-політичної діяльності, історико-політичних умов розвитку національної літератури. Праця спростовує хибний погляд на вітчизняний літературний процес кінця ХVІІІ - початку ХІХ століть як на неповноцінний, утверджуючи думку про багатомовність нашої літератури та своєрідність її розвитку в кінці ХVІІІ - на початку ХІХ століть, зумовлену амальгамністю художнього типу мислення.

З'ясовано, що у творчості В. Капніста яскраво окреслюються концепти кордоцентризму, трагізму долі українського народу, природовідповідності, національно-визвольний і державотворчий, фольклорно-історичний, сутність яких виражає проукраїнську парадигму літературної спадщини письменника.

Ключові слова: концепт, україномовна й російськомовна літератури, парадигма, амальгамність, синкретизм, сюжет, художня деталь, проблемний корпус.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

На сучасному етапі суцільної політичної та культурологічної глобалізації й активної євроінтеграції України постає нагальна потреба в більш об'єктивному розгляді нашої історії та культури, зокрема філософії та художньої літератури, що створює сприятливі умови для розвитку національної самосвідомості й збереження етнічної самобутності. По-своєму цю проблему вирішує українське літературознавство. Нині воно покликане переосмислити прорадянський погляд на український літературний процес і подати альтернативну парадигму його розвитку. Серед найбільш складних і суперечливих питань сучасного літературного дискурсу вирізняється становлення особливостей загальноєвропейських художньо-мистецьких напрямів на конкретному етнічному ґрунті, що особливо проявилося в добу Просвітництва.

У літературознавчих колах не вщухають дискусії з приводу існування українського класицизму, а також з питань жанрів, які його представляють (особливо оди, сатири, трагедії). До цього додається втрата природної можливості творити рідним словом у результаті багаторічної політики привласнення царатом національних культурних, зокрема літературних, надбань, що й породило поставлену нами проблему в багатомовній національній літературі.

Оскільки саме в зазначений період зароджується дуже багата українська російськомовна література, постала нагальна потреба ідентифікувати вітчизняного письменника насамперед за ментальними ознаками. Це стосується творчості І. Богдановича, О. Палицина, В. Наріжного, М. Гоголя, Р. Гонорського, Я. Нахімова, В. Масловича, Є. Філомафітського і В. Капніста - російськомовного українського поета, драматурга, перекладача, публіциста, а також активного національного громадсько-політичного діяча, одного з найбільш самобутніх й колоритних представників національного Просвітництва.

Актуальність дослідження випливає з потреби вивчення й встановлення цілісності літературного процесу другої половини ХVIII - першої третини ХІХ століть й повернення в актив національної літератури втрачених для України доробків неукраїномовних письменників. У цьому плані особливий інтерес викликає творча спадщина В. Капніста. Його поетичний і драматичний доробки проаналізовані багатьма російськими дослідниками. Але інтерпретація творів письменника подається ними вибірково, з винесенням упереджених прорадянських оцінок. Про це свідчать дослідження Д. Бабкіна, П. Беркова, Д. Благого, Г. Єрмакової-Бітнер, Б. Коплана, О. Мацая, І. Сермана. Осібне місце посідають праці Д. Бабкіна, який став упорядником повного зібрання творів і листів В. Капніста. Крім того, літературознавець дослідив і проаналізував як поетичний, так і драматичний доробки митця. Високо оцінюючи його поезію, критик з усіх драматичних творів виділяв лише комедію “Ябеда” як найбільш значну у порівнянні з іншими п'єсами. Він відверто проігнорував значну ідейно-художню цінність трагедії “Антигона” й інших п'єс для літературного процесу доби Просвітництва, що спонукає до переосмислення її проблемного корпусу й робить актуальним ґрунтовніше вивчення драматургії письменника.

В українському річищі творчість В. Капніста розглядала Т. Громова, досліджуючи ґенезу та еволюцію його поглядів 1780 - 1820-х років на основі аналізу поезії. Наголошуючи на активній антикріпосницькій діяльності письменника, науковець стверджує, що він пройшов складний шлях ідейно-естетичного розвитку від Просвітництва до декабризму. У праці звертається увага на тісний зв'язок поета з Україною, вплив на нього філософії Г. Сковороди й зацікавлення російським та українським фольклором, народними традиціями. Можна стверджувати, що дисертація Т. Громової “Поэтическое творчество В. В. Капниста и его общественно-политические позиции” стала першим кроком до вивчення творчого доробку митця не з упередженого прорадянського погляду, а з об'єктивного погляду на дійсність.

Серед українських літературознавців на творчий доробок поета і драматурга звернув увагу В. Шевчук (“Муза Роксоланська. Розвинене бароко. Пізнє бароко”). Він розглядає провідні українські мотиви його творів, особливо акцентуючи на їхньому зв'язку з творчістю Г. Сковороди і використанні окремих елементів естетики пізнього бароко, зокрема характерних для цього періоду образів та мотивів. Проте варто не погодитися з переконанням дослідника, що для В. Капніста, подібно до М. Гоголя, була характерна роздвоєність душ. Необхідно зауважити, що хвалебних од на адресу імператорів він створив небагато і лише з конкретною метою - врятувати власну творчість від нищівної царської цензури і подати взірець ідеального монарха для держави.

Судження та висновки цих літературознавців вельми суперечливі. Крім того, відсутній комплексний підхід до творчої спадщини письменника. Не всі твори В. Капніста взяті до уваги науковцями, тому потребують ґрунтовного аналізу з урахуванням їхніх українських концептів. Концепт у нашому дослідженні розглядається як ідея, авторський погляд на сутність проблем, зокрема національних. Це вплинуло на використання в дослідженні праць з вітчизняної історії, філософії та етнопсихології, серед яких монографії М. Аркаса, М. Голубенка, М. Грушевського, І. Мірчука, І. Огієнка, М. Поповича, О. Субтельного, В. Яніва.

У сучасному літературознавстві досить ґрунтовно опрацьовані теоретичні основи зарубіжного й українського літературних процесів доби Просвітництва, його художніх напрямів і жанрової системи, що дало можливість використати у дисертації наукові концепції Т. Бовсунівської, О. Веселовського, М. Возняка, П. Волинського, І. Волкова, О. Галича, Г. Грабовича, М. Грицая, М. Драгоманова, С. Єфремова, І. Іваня, С. Козака, І. Лімборського, І. Лосієвського, Д. Наливайка, П. Федченка, І. Франка, О. Хропка, Д. Чижевського. Особливе місце в дисертації належить праці І. Лімборського “Європейське та українське Просвітництво: незавершений проект? Реінтепретація канону і спроба компаративного аналізу літературних парадигм” (2006), що є першим в українському літературознавстві комплексним компаративним дослідженням різних національних варіантів європейського Просвітництва. Дослідник доводить специфічну здатність вітчизняної літератури до динамічного поєднання в межах художнього дискурсу різнорідних літературних явищ, акцентуючи на амальгамності літературного процесу в Україні. Важливою для дисертації є монографія І. Лосієвського “Русская лира Украины: Русские писатели Украины первой четверти ХІХ века”, в якій аналізується творчість українських російськомовних письменників. Праця має проросійське спрямування, але водночас вона засвідчує самобутність подібної літератури, що дає підстави робити висновки про її залучення до вітчизняного літературного процесу. Обидві монографії заклали теоретичну основу дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі української літератури Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова та узгоджено з кафедральною комплексною темою “Шляхи розвитку української літератури ХІХ - ХХ століть.” Тема дисертації затверджена на засіданні бюро наукової ради НАН України з проблеми “Класична спадщина та сучасна художня література” (протокол № 2 від 11.04.2006 р.).

Мета дисертації - визначити й обґрунтувати українські концепти в творчості В. Капніста, спираючись на особливості вітчизняного літературного процесу кінця ХVІІІ - початку ХІХ століть і провідні постулати національної ідеології.

Реалізація мети передбачає послідовне розв'язання наступних завдань:

• розкрити основні українські концепти творчого доробку В. Капніста;

• окреслити основні історико-політичні й соціально-культурологічні передумови творчості письменника;

• з'ясувати особливості національного світогляду митця як провідного чинника ідейно-тематичної основи його творчості;

• визначити особливості національної літератури кінця ХVІІІ - початку ХІХ століть і їхнє вираження у поезії та драматургії В. Капніста;

• проаналізувати поетичний і драматичний доробки письменника на засадах української просвітницької та романтичної естетики;

• визначити вплив митця на українську літературу його доби, а також на подальший розвиток вітчизняного літературного процесу.

Об'єктом дослідження є творчість В. Капніста, зокрема його поетична і драматична спадщина.

Предметом дисертації є українські концепти творчого доробку письменника на рівні поетики і змісту його творів в системі національного літературного процесу.

Методологічну основу дисертації становить принцип історизму, що полягає у зверненні до соціально-політичних та історико-культурних умов творчості В. Капніста, а також світоглядних і художніх засад історичної доби. Цим обумовлені такі підходи, як історико-філологічний, культурологічний, генетичний, естетичний, інтуїтивний.

Наукова новизна праці зумовлена тим, що творчість В. Капніста раніше була досить однобічно досліджена. Її вперше інтерпретовано в проукраїнському аспекті й переосмислено в контексті розвитку національної літератури. У дисертації вперше подається повний аналіз творчості письменника на засадах просвітницько-класицистичної, сентиментальної, просвітницько-реалістичної, передромантичної та романтичної естетики з урахуванням амальгамності українського літературного процесу. У праці розглядається приналежність В. Капніста до української літератури на основі національних концептів у творчості митця.

Особистий внесок здобувача полягає в проведенні всебічного аналізу творчості В. Капніста у зв'язку з українським синкретичним літературним процесом. Дисертантом визначено провідні українські концепти творчого доробку письменника, серед яких особливо виділяються національно-визвольний, фольклорно-історичний, державотворення, кордоцентризму, природовідповідності, трагізму долі українського народу.

Теоретичне значення дисертації полягає у спробі переглянути усталений підхід до української літератури засобами етнопсихологічного її аналізу з метою введення у неї творчості українських письменників, які творили російською мовою. У дослідженні значна увага приділяється сикретичності української літератури як її національній особливості.

Практичне значення праці визначається актуальністю та малою вивченістю обраної теми. Фактичний матеріал, теоретичні положення та висновки дисертації можуть бути використані в літературознавчих студіях для відтворення повноти й структурної цілісності українського літературного процесу кінця ХVІІІ - першої половини ХІХ століть, під час викладання літературознавчих курсів у середніх і вищих навчальних закладах, а також під час проведення спецсемінарів з історії української літератури і теорії літератури; при створенні підручників і навчальних посібників.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації виголошені у формі доповідей на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Діалог літературознавства та методики навчання: шляхи аналізу художнього твору” (Переяслав-Хмельницький, 2006); Міжнародній конференції молодих учених (Київ, 2007); ІІ Міжнародному театральному симпозіумі “Література - театр - суспільство” (Херсон, 2007); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Компетентнісно зорієнтована освіта майбутнього вчителя-словесника в контексті Болонського процесу” (Миколаїв, 2007); VІ Всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 2007); ХІІІ Сковородинівських читаннях (Переяслав-Хмельницький, 2007).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі схарактеризовано стан вивчення досліджуваної проблеми, обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету, завдання й теоретико-методологічну основу праці, сформульовано її об'єкт, предмет і наукову новизну, окреслено теоретичну і практичну цінність, названо етапи апробації результатів.

Перший розділ “Національний синкретизм поетичної спадщини В. Капніста” ставить завдання розкрити синтетичність української літератури кінця ХVІІІ - початку ХІХ століть; з'ясувати особливості національного синкретизму у творчості В. Капніста і визначити її українські концепти; проаналізувати письменницьку інтерпретацію цих концептів у класицистичній поезії; окреслити передромантичні домінанти поетичних творів митця; виявити синкретичні особливості послань поета; описати вплив українських концептів на романтичні віяння його поетичного доробку.

У межах першого підрозділу “Особливості розвитку української літератури кінця ХVІІІ - першої третини ХІХ століть” висвітлюється питання несприятливих історико-політичних передумов становлення вітчизняного літературного процесу зазначеного періоду, що позначилося на специфіці провідних національних концептів творчості українських письменників кінця ХVІІІ - першої половини ХІХ століть (національно-визвольний, фольклорно-історичний, державотворення, кордоцентризму, природовідповідності, трагізму долі українського народу) та розвитку художніх напрямів. Це дає підстави на основі досліджень Д. Наливайка, Т. Бовсунівської, М. Корпанюка, І. Лімборського ідентифікувати українську літературу за типом художньо-естетичної парадигми як амальгамну, що вплинуло на її стильовий синкретизм як специфічну ознаку. Осібну увагу в підрозділі приділено оглядові культурно-історичних зв'язків України з Російською імперією і політичного залежного становища нашої держави, котрі зумовили наявність у національній літературі значного пласту російськомовних творів. Це дає підстави розглядати приналежність творчості письменника до українського етнокультурного ареалу не лише з позицій мови його творчого доробку, але з урахуванням ментальних особливостей митця, його громадсько-політичної позиції, котрі, безумовно, визначають ідейно-тематичну основу й проблемний корпус твору. Такий підхід є доцільним при аналізі поетичної та драматичної спадщини В. Капніста, про що свідчить короткий екскурс у біографію письменника та його громадсько-політичну діяльність (поїздка з національно-визвольною місією до Пруссії, підготовка козацького проекту, участь у декабристському русі). Отже, перший підрозділ окреслює провідні чинники формування українських концептів у творчості митця.

У другому підрозділі “Українські концепти у класицистичній поезії В.Капніста” розглянуто основні підходи до питання розвитку класицизму в Україні на основі комплексного аналізу праць різних літературознавців. Д. Чижевський, Д. Наливайко і О. Галич стверджують про неповноту української літератури і відсутність у ній класицизму як самостійного напряму. Т. Бовсунівська, переконуючи в наявності цього художнього методу, усе ж сумнівається в його розвиткові в добу пізнього Просвітництва. У дослідженнях М. Корпанюка і І. Лімборського окреслюється висновок про те, що національний класицизм варто сприймати крізь призму амальгамності художнього мислення українського письменства, спираючись не лише на європейську концепцію, але й на вітчизняний історико-літературний досвід. Отже, класицизм в українській літературі був не закритою системою конкретних естетичних переконань, а відкритою для взаємодії з іншими художніми системами. Це засвідчують елементи різних художніх напрямів в межах твору або у кількох творах одного автора (“Енеїда” І. Котляревського, “Рибалка” П. Гулака-Артемовського, байки Є. Гребінки, оповідання “Козир-дівка”, “Добре роби, добре й буде” Г. Квітки-Основ'яненка).

В амальгамний літературний процес органічно вписується поетичний доробок В. Капніста, представлений переважно класицистичними жанрами, інтерпретованими відповідно до особливостей української літератури. Зокрема його сатира належить до просвітницько-класицистичного напрямку. Зауважимо, що конкретно виділити українські концепти у викривальній творчості В. Капніста важко, оскільки вони трансформувалися у ставлення до загальнолюдських вад, породжених імперською дійсністю. Швидше, варто мовити про національні особливості його сатиричних віршів, у яких яскраво проявилася українська вдача митця - здатність до гумористично-оптимістичного сприймання дійсності. Крім того, поет не пориває з українською літературною традицією, зокрема бурлескно-травестійною. Викривальний доробок поета представлений різними жанровими формами (сатира, епіграма, автоепіграма, епітафія). Одним із основних завдань письменника свого часу митець вважав потребу викривати суспільні вади, соціальне зло й неправду (“Сатира І”, або “Сатира на нравы”).

У віршованій творчості В. Капніста знайшли місце такі типові класицистичні жанри, як гімн і хор. Серед гімнів поета відомі “Гимн лиро-эпический на изгнание французов с Родины” та “Гимн благотворению”. В останньому виявляється український кордоцентричний концепт, що полягає у чуттєвому сприйманні дійсності ліричним героєм, прагненні допомогти знедоленим і нещасним, що є ментальною ознакою українця. Хори в українській літературі кінця ХVІІІ - початку ХІХ століть не були поширені як окремий жанр. Вони зустрічалися переважно в бароковій драматургії (“Володимир” Феофана Прокоповича), у драматургії ХІХ століття (П. Ніщинський “Вечорниці”, Т. Шевченко “Назар Стодоля”), у поемі Є. Гребінки “Богдан”. Новаторство В. Капніста у нашій літературі полягає в тому, що він писав хори як самостійні віршовані твори. Так, у вірші “Хоры, петые при открытии в Полтаве института для благородных девиц, 12 декабря 1812 года” розкривається державотворчий концепт через наявні у творі напучення монархові на справедливе правління.

В одах В. Капніста яскраво проявилися національно-визвольний, державотворчий, кордоцентричний концепти, а також концепти природовідповідності, історизму і трагізму долі українського народу, які вплинули на синкретичність його творчості. Так, урочисті оди переважно цілком відповідають канонам класицистичної поетики, тоді як анакреонтичні, елегійні, гораціанські оди і псалми за ідейно-тематичним наповненням тяжіють до передромантичної естетики. Класицистично-просвітницький світогляд поета досить яскраво проявився у перекладах од давньоримського лірика Горація, хоча і тут наявні елементи передромантичного світовідчуття.

Урочисті оди В. Капніста присвячені важливим подіям усієї Російської імперії (“Ода на победу росса в Италии 1799 года”, “В память столетия победы под Полтавою”, “Ода на всерадостное известие о покорении Парижа” тощо). Вони створені як данина часові, або за особистою необхідністю. Варто звернути увагу, що ці твори написані відповідно до вимог до поезії доби Класицизму. Проте осібне місце серед урочистих од посідають “Ода на рабство”, “Ода на истребление в России звания раба” й “Ода на твердость духа”, оскільки вони неповністю відповідають класицистичним канонам і мають відверту проукраїнську орієнтацію. У цих творах виражені український національно-визвольний концепт, концепти державотворення, кордоцентризму, природовідповідності. В одах класицистичні традиції органічно поєднуються з бароковими та передромантичними, підкреслюючи нерегламентованість українського національного класицизму.

У перекладах од Горація письменником інтерпретований концепт природовідповідності. Зокрема, бажання усамітнитись серед природи стає не лише джерелом творчого натхнення, але й стилем життя, наслідком особистої філософії обох поетів. Як В. Капністові, так і Горацію не властиві честолюбні прагнення, вони перед безкінечною метушнею й турботами міста віддавали перевагу розміреному сільському життю серед мальовничих краєвидів, яке ототожнювалося з волею, у чому проглядає передромантичний елемент. Переспівуючи Горація, В. Капніст вживав українізми й звертався до елементів національного побуту. Прикладом цього є автограф оди “Похвала сельской жизни”, в якому поет використовує назви українських страв. Необхідно зазначити, що до видання творів письменника увійшов інший варіант оди, але українська культура й мова все ж посідали в духовній атмосфері митця провідне місце. В одах давньоримського лірика письменник знайшов свої улюблені образи, які проходять крізь усю його літературну спадщину: життя - шлях; мандрівник; смерть; час; щастя; помірність; любов; дружба тощо. На думку А. Веселовського, звертаючись до філософської лірики свого знаменитого попередника, В. Капніст “впалъ в Гораціанство”, але, скоріше, переймав з його творчості лише ті мотиви й образи, які відповідали його власному світобаченню. Опрацьовуючи лірику давньогрецького поета, митець поринув у теорію перекладу, звернувся до перекладознавчих досліджень Ж. Деліля й виробив свої власні принципи інтерпретації іншомовної поезії, котрі виклав у вступі до циклу Горацієвих віршів.

У підрозділі 1.3 “Синкретичні особливості послань поета” розкриваються синкретичні засади творчості В. Капніста на основі його послань, різних за поетикою та змістовим наповненням. Концепти кордоцентризму, трагізму долі народу і державотворення стали визначальними для послань поета. У його доробку нараховуються як вірші сатиричного спрямування, так і глибоко сентиментальні й меланхолійні. Вони різноманітні за тематикою. У посланнях письменник звертається і до товаришів, і до прекрасних жінок, висміює власні твори і сповідується про свою долю. У цих творах чітко простежуються риси класицизму, сентименталізму й передромантизму, що чітко вказує на поєднання сентиментально-романтичної та раціоналістичної свідомості в межах однієї авторської концепції.

Підрозділ 1.4 “Національні передромантичні домінанти поезій В.Капніста” визначає ознаки передромантичної поетики в ліриці письменника. У ній чітко окреслюються концепти кордоцентризму (гораціанські оди - вірші Горація, вільно переспівані В. Капністом) і природовідповідності (анакреонтичні вірші). Художньо-стильові домінанти дають підстави ідентифікувати проаналізовані твори як передромантичні з елементами класицизму й сентименталізму. Серед них виділяються оссіанізм з його тяжінням до поетизації минулого та квієтичного світосприймання й готика з вираженим меланхолійним містицизмом. Поет зробив вагомий внесок у розвиток оригінальної національної елегії, розширивши жанрові межі оди. Йому вдалося органічно поєднати дві провідні просвітницькі течії, зокрема етико-антропософську та лірико-сентиментальну, що підкреслює амальгамний характер творчості митця. В анакреонтичних і гораціанських одах, а також у псалмах, В. Капніст продовжує розвивати національні просвітницькі традиції, поступаючись політичною тематикою медитативній й долучаючись до етико-антропософської течії Просвітництва. Дотримуючись провідних постулатів “філософії серця”, акумулюючи їх у концепт кордоцентризму, він бере участь у становленні вітчизняного передромантизму, спираючись водночас на ґрунтовно опрацьовану класицистичну літературну теорію. Це засвідчує приналежність філософських од до українського амальгамного літературного процесу. У віршах поета (під впливом творчості Г. Сковороди) з'являється новий тип ліричного героя - вільна особистість з високими духовними потребами й устремліннями, що є природним результатом пропаганди національно-визвольного концепту. В. Капніст зробив внесок у вивчення українського фольклору, вводячи розмір нашої народної пісні у переклад поеми “Картон”. Таким чином, поет обстоює фольклорно-історичний концепт, створюючи підґрунтя для становлення романтичної естетики.

П'ятий підрозділ першого розділу “Романтичні віяння як прояви українських концептів у поетичному доробку письменника” присвячений романтичним творам поета. Показово, що перший твір романтичного спрямування “Искатель” був написаний В. Капністом ще наприкінці ХVІІІ століття, коли в українській та російській літературах лише складалися передумови для виникнення Романтизму. У цьому віршеві визначаються провідні ознаки напряму, зокрема з'являється герой-шукач, герой-одинак, котрі рефлексують у духовних пошуках (концепт кордоцентризму). У поемі “Видение плачущего над Москвою россиянина” домінує національно-визвольний концепт. До того ж, у ній постають романтичні мотиви сну і пророцтва, розвинені у літературній спадщині романтиків М. Костомарова, А. Метлинського, Т. Шевченка. Саме у творчості Т. Шевченка спостерігаємо відлуння відвертих закликів В. Капніста до об'єднання всіх слов'ян у боротьбі за волю від імперської колоніальної залежності (“Воззвание на помощь Греции”, “Послание к восставшему греческому народу”). Отже, романтична поезія В. Капніста розкриває національно-визвольний і кордоцентричний концепти його літературного доробку.

Важливе місце у творчості письменника посідає переклад “Слова о полку Ігоревім”, зокрема ґрунтовний коментар до поеми зі 128 позицій, яким митець, фактично, започаткував академічне словознавство, привернувши увагу дослідників твору до виняткового значення української лексики для тлумачення національної пам'ятки. Таким чином, митець акцентує на фольклорно-історичному концепті своєї творчості.

У другому розділі “Українські концепти в драматургії В. Капніста” подано повний комплексний аналіз драматичного доробку письменника, у якому відбилися традиції української шкільної драматургії першої половини ХVІІІ століття. Славнозвісну “Ябеду” драматурга в сучасному російському та українському літературознавстві вважають предтечею творів Г. Квітки-Основ'яненка і М. Гоголя. Але інші п'єси митця й досі залишаються поза увагою дослідників. Тому до другого розділу дисертації включені й ці драматичні твори В. Капніста. Отже, завданнями даної частини праці є розгляд проявів українських концептів у класицистичній поетиці комедій “Ябеда” і “Сганарев, или Мнимая неверность”; визначення особливостей просвітницького синкретизму драми “Клорида и Милон”; окреслення впливу національної ментальності на жанрово-стильову та ідейну самобутність трагедій письменника.

Підрозділ 2.1 “Традиції української літератури ХVІІІ століття у класицистичній поетиці комедій “Ябеда” і “Сганарев, или Мнимая неверность” присвячений дослідженню проявів українських концептів у класицистичних комедіях драматурга. З метою встановлення передумов і чинників створення п'єс, а також відтворення історико-літературного контексту в ньому подається короткий огляд розвитку комедійних жанрів та екскурс в історію українського театру. З традиціями шкільної драматургії пов'язана комедія “Ябеда” (зокрема помітний вплив на неї “Воскресіння мертвих” Г. Кониського). П'єса В. Капніста стала справжнім зразком класицистичного твору сатиричного спрямування. Про це красномовно свідчать використання у п'єсі принципу єдності часу, місця і дії, афористичної мови, дотримання характерних прийомів для класичної комедії доби Просвітництва. Проте основна особливість “Ябеды” полягає в орієнтації не лише на смаки вищої суспільної верстви, але й на інтереси нижчих станів, зокрема селянства, яке становило переважну більшість українського народу. Показ процвітання наклепу в імперії та розгулу злочинців у законі, кріпосницької залежності, що породили недосконалість імперського законодавства і в Україні набули статусу загальнонаціональної проблеми, визначили національно-визвольний концепт твору. Варто відмітити яскраво сатиричну, викривальну спрямованість п'єси, яка виявилася у висміюванні вад представників державної влади на місцях та імперської дійсності, що вплинуло на розвиток української сатиричної комедії. Уся п'єса просякнута іскрометним народним гумором, національним колоритом і є одним з кращих зразків української сатиричної класицистичної комедії про наклеп, беззаконня в суді та колонізаторську антинаціональну політику Російської імперії.

Не можна не відмітити впливу “Ябеды” В. Капніста на розвиток української драматургії ХІХ століття: на водевіль “Москаль-чарівник” І. Котляревського; на російськомовні драматичні п'єси Г. Квітки-Основ'яненка “Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе”, “Дворянские выборы”, “Жизнь и похождения Столбикова”; на твори М. Гоголя “Ревізор”, “Повесть о том, как поссорился Иван Иванович с Иваном Никифоровичем”, “Мертвые души”; Я. Нахімова “Пурсониада”, “Повестка”, “Элегия”; байки В. Масловича “Воззвание к Коням одного Коня” і Є. Гребінки “Ведмежий суд”; Отже, комедія “Ябеда” дала поштовх новому струменеві творчих пошуків у вітчизняній літературі, зокрема в прозі та драматургії першої половини ХІХ століття.

П'єса “Сганарев, или Мнимая неверность” є інтерпретацією однойменного фарсу Мольєра. Вона не є новаторською ані в сюжетно-композиційному, ані в ідейно-тематичному плані, але її значення для національної літератури полягає в тому, що вона ознайомила вітчизняного глядача з театром Європи на прикладі творчості французького драматурга. Утверджуючи в українському літературному процесі просвітницько-класицистичну естетику, комедія піддалася впливам вітчизняної бурлескно-травестійної традиції і започаткувала розвиток національного водевілю.

У другому підрозділі “Просвітницький синкретизм драми “Клорида и Милон” аналізується драма-опера В. Капніста, яка, на відміну від “Ябеды”, залишилася поза увагою літературознавців. Типовий класицистичний сюжет з давньогрецького життя не зменшує ідейно-естетичної вартості твору, побудованого на антитезі, котра, безумовно, підсилює провідний конфлікт - протистояння духовності меркантильності. Використовуючи пасторальний мотив і звертаючись до філософії Г. Сковороди, драматург акцентує на концептах природовідповідності і кордоцентризму. “Клорида и Милон” - унікальне явище українського Просвітництва; вона наповнена ідеями антропоцентризму, гуманізму й тонкого дидактизму. У ній органічно поєднані елементи стилів рококо з його пасторальною легкістю та гедонізмом, класицизму - з потягом до античності та нормативністю, чутливого сентименталізму і відвертого, філософськи забарвленого, передромантизму, що засвідчує самобутність конфлікту твору. Таким чином, п'єса, безсумнівно, розкриває амальгамність національного літературного процесу. Виступаючи важливою складовою української драматургії, вона написана в стилі сентиментально-передромантичних творів драматургів І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, П. Котлярова, К. Тополі, що ще раз підкреслює невідривність літературної спадщини В. Капніста від реалій історичної та літературної національної доби.

Підрозділ 2.3 “Українська ментальність та її вплив на жанрово-стильову самобутність трагедій В. Капніста “Антигона”, “Гиневра”, “Расскаявшийся человеконенавистник” демонструє національно-визвольний, державотворчий і кордоцентричний концепти творчості митця. Безумовно, трагедії драматурга є особливо значимими для української літератури, оскільки україномовними авторами цей жанр ігнорувався. Осібне місце посідають тираноборчі трагедії. “Гиневру” В. Капніст вважав одним з кращих своїх творів. Проте її рукопис і досі не знайдено, хоча зберігся “Металог” про п'єсу, який дає уявлення про її сюжет і проблематику та є одним з кращих сатиричних творів письменника. Конфлікт трагедії розгортається навколо постаті царя-тирана і встановлених ним аморальних принципів влади. Але найбільш гостро питання імперської деспотії поставлене в “Антигоне”.

Ця п'єса - один з кроків до творення передромантичної літератури, перейнятої пафосом самовизначення й утвердження особистості, вільного розвитку всіх народів та їх національно-культурних традицій. Саме це і визначило її долю. Трагедія через національно-визвольний концепт була знята з репертуару театрів, а друга редакція не була надрукована. Із сучасного погляду на історію стає зрозумілим неприйняття твору царською цензурою. “Антигона” - не лише одна з безлічі трагедій з тираноборчим сюжетом, поширених у Російській імперії, але й має відверте національно-визвольне спрямування. П'єса, як і “Енеїда” І. Котляревського, розкриває перед реципієнтом палітру різних типів українського характеру. Антігона - образ ідеального для держави монарха - нескоренного, волелюбного, принципового, відданого, гуманного. У змалюванні цього образу проявився український концепт державотворення, що підкреслює авторове бачення справжнього монарха. Крім того, доля фівської царівни уособлює долю України, у чому й полягає нетиповість героїні. Автор п'єси унаочнює провідні національні проблеми, котрі створюють перепони на шляху державотворення і переросли в концепт трагізму долі українського народу. Такими є глибинний індивідуалізм, який призводить до самознищення (образи братовбивці Полініка та Етіокла), інтровертність, котра переростає в комплекс меншовартості (образ Ісмени). У трагедії з типовим класицистичним сюжетом органічно поєднується просвітницько-романтична поетика, котра ідентифікується передромантичною ідеєю - показ народної сили в боротьбі за власну волю й державність. Знищення народом царя-деспота Креона, котрий уособлює російського імператора, є своєрідним авторським пророцтвом на майбутнє. Показово, що “Антигона” заявила про появу нової демократично спрямованої літератури ще на початку ХІХ століття. Трагедія “Расскаявшийся человеконенавистник”, не належить до категорії тираноборчих, а, швидше, до філософських. Тема твору - зневіра у людському суспільстві - визначає її проблемний зміст. У ньому розкривається кордоцентричний концепт, що полягає в необхідності самопізнання через усамітнення. У п'єсі намічена чітка тенденція до ускладнення кожного образу, що проявляється у внутрішній боротьбі між бажаннями і пристрастями, честю і сумлінням, між свідомістю та підсвідомим, між розумом і серцем, що дає підстави стверджувати про рефлексію героїв. Вдале комбінування ознак класицистичної (піднесена мова, персонажі аристократичного походження) і передромантичної естетики (мотиви самотності та відчуженості від світу, глибокого смутку й страждання, рефлексуючі образи) свідчить про наявний синкретизм у межах твору. Концепт кордоцентризму, котрий окреслюється через здатність до прощення, вказує на гуманістично-просвітницькі засади світогляду драматурга.

ВИСНОВКИ

Узагальнено погляд на творчість В. Капніста, яка, попри значну кількість літературно-критичних праць російських учених, не досліджена комплексно. Крім того, критерії її аналізу визначалися у радянському варіанті. Це призвело до недооцінки значення творчого доробку письменника для української літератури.

З огляду на провідні пріоритети світобачення, поетики і стилю В. Капніст - класицист. Проте він ніколи не дотримувався суворих констант класицизму, що засвідчує ідейний зміст його творів. Ідейно-тематичне проукраїнське спрямування літературної спадщини письменника стало віддзеркаленням його світогляду та національно-визвольної громадсько-політичної діяльності, котрі вплинули на формування українських концептів у творчості В. Капніста. Це зумовило її вписуваність в український амальгамний літературний процес кінця ХVІІІ - першої половини ХІХ століть, який характеризується синкретизмом художньо-стильових течій.

Серед українських концептів творчості письменника виділяється національно-визвольний концепт, який склав основу багатьох творів митця (“Ода на рабство”, “Ябеда”, “Антигона”) і був тісно пов'язаний з громадсько-політичною діяльністю автора. Концепт державотворення виник з його національного консерватизму й традиціоналізму, а також політичних поглядів. Саме ностальгія за давньою гетьманською славою, характерна для нащадків козацько-реєстрової старшини, вилилася в просвітницько-класицистичні промонархічні ідеї. Цікавість В. Капніста до історії, особливо української, до нашого національного фольклору демонструє концепт історизму, на якому побудовані поема “Картон” і переклад “Слова о полку Ігоревім”. Концепт кордоцентризму тісно зв'язаний з українською “філософією серця” Г. Сковороди і проходить крізь усю творчість письменника, впливаючи на її передромантичні ознаки. Це засвідчує ліризм творів митця, їхній медитативний характер і зміст, пов'язаний з проблемами людського буття, внутрішнього світу особистості. Чільне місце посідає концепт природовідповідності, котрий полягає в осягненні В.Капністом дійсності крізь призму українського потягу до землі, до природи. Цей потяг підсилюють прояви національного квієтизму і релігійності, тому природа набуває сакральності, часто персоніфікується. Одним з визначальних концептів творчості більшості письменників-українців, а, отже, і В. Капніста є концепт трагізму, що проявився як наслідок важкого безправного становища українців в умовах колоніальної залежності від Російської імперії і є ознакою ностальгії за волею.

Українські концепти творчості письменника вплинули на її амальгамність. Так, проаналізувавши класицистичні інваріанти жанрів В. Капніста, можна стверджувати про значний внесок поета у розширення жанрового різноманіття української класицистичної літератури кінця ХVІІІ - початку ХІХ століть. Нові нетипові образи й засоби їх творення становлять особливу художню цінність для розвитку національного літературного процесу, зокрема класицизму. Оди письменника відрізняються ліризмом, демонструючи нерегламентованість українського класицизму і його відкритість до інших художніх систем - передромантизму й сентименталізму (“Ода на рабство”, “Ода на истребление в России звания раба” й “Ода на твердость духа”). На це вплинули етнічні особливості сприймання дійсності й світовідчуття письменника, виражені в концептах державотворення, кордоцентризму, природовідповідності, національно-визвольному. Для віршів поета було характерне поєднання сентиментально-романтичної та раціоналістичної свідомості в межах однієї авторської концепції. Це особливо проявилося у посланнях, елегійних, анакреонтичних, гораціанських і духовних одах. У них чітко окреслюються художньо-стильові домінанти, які дають підстави ідентифікувати його твори як передромантичні з елементами класицизму й сентименталізму. Дотримуючись провідних постулатів “філософії серця”, акумулюючи їх у концепт кордоцентризму, поет бере активну участь у становленні вітчизняного передромантизму, опираючись водночас на класицистичну естетику. Єдність поглядів Г. Сковороди і В. Капніста характеризує останнього як митця з українською свідомістю, глибоким відчуттям і знанням національного характеру. У передромантичних творах лірика відстежується концепт трагізму долі українців, який створює меланхолійний характер його поезії.

Тема національно-визвольної боротьби, поширена в українській літературі у добу Романтизму, в поетичній творчості В. Капніста набуває нового звучання. В основі всіх його романтичних творів лежить прагнення осягнути важливість позитивного і негативного досвіду народу. Для поета звернення до народних традицій, фольклору, героїчної минувшини - це, в першу чергу, бажання відчути й зрозуміти дух нації, поєднати почуття та емоції з розумом, раціональне в людині з духовним, що є особливістю українського амальгамного світогляду. Тому взаємопроникнення двох протилежних естетик, класицистичної та романтичної, сприймається у творах митця природно. У його романтичних поезіях чітко сформовані концепти кордоцентризму, історизму державотворення, а також національно-визвольний (“Видение плачущего над Москвою россиянина”, “Воззвание на помощь Греции”, “Послание к греческому народу”).

Фольклорно-історичний концепт чітко відстежується в поемі “Картон” і перекладі “Слова о полку Ігоровім”. У пісні Оссіана поет зробив спробу протиставити народнопісенне віршування силабо-тонічній системі, вплинувши на традицію дослідження фольклору в нашій літературі, а історико-літературне значення “Слова” в інтерпретації письменника полягає у використанні поетом української лексики для тлумачення пам'ятки. Склавши ґрунтовний коментар до твору, він започаткував українське академічне словознавство.

П'єси В. Капніста певною мірою спрямували розвиток української драматургії, орієнтуючись на традиції шкільного театру. Так, комедія “Ябеда” вплинула на твори, І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, М. Гоголя, Я. Нахімова В. Масловича, Є. Гребінки. “Ябеда” є справжнім зразком класицистичного твору сатиричного спрямування, тісно пов'язаного з українською драматичною бурлескно-травестійною традицією. Про це красномовно свідчить дотримання характерних прийомів для класичної комедії доби Просвітництва. Проте основна особливість “Ябеды” полягає в орієнтації не лише на смаки вищої суспільної верстви, але й на інтереси нижчих верств, а саме селянства і кріпаків, їхніх найгостріших проблем, пов'язаних з колонізаторською політикою Російської імперії щодо України і зловживанням панівним становищем, що стверджує національно-визвольний концепт твору.

Не менш значимими для розвитку нового українського театру стала комедія “Сганарев, или Мнимая неверность” і драма “Клорида и Милон”, котрі започаткували становлення національного водевілю й драми-опери (твори І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, П. Котлярова, К. Тополі), що ще раз підкреслює невідривність літературної спадщини В. Капніста від реалій національної доби. У п'єсі “Клорида и Милон” яскраво виражені концепти кордоцентризму і природовідповідності. У ній органічно поєднані елементи стилів рококо з його пасторальною легкістю та гедонізмом, класицизму - з потягом до античності та нормативністю, чутливого сентименталізму і відвертого, філософськи забарвленого передромантизму. Отже, драма, безсумнівно, розкриває амальгамний характер української літератури.

Серед трагедій В.Капніста особливо виділяється “Антигона”, в якій провідним концептом виступає національно-визвольний. П'єса стала першим українським драматичним твором, у якому народ зображений єдиною переможною могутньою силою, здатною змінювати плин історії, що засвідчило появу демократично спрямованої художньої літератури вже на початку ХІХ століття. “Антигона” В. Капніста (як “Енеїда” І. Котляревського) представила яскравий образ українського народу з усіма його ментальними особливостями і проблемами, які вони породжують (розвитку національної самосвідомості, укорінення комплексу меншовартості і, як наслідок, прояву національної індиферентності та космополітизму). Саме у зверненні до цих проблем вбачається концепт трагізму долі українського народу. Драматург у своїй п'єсі акцентує також на концепті державотворення. У трагедії окреслені ознаки класицизму й передромантизму, що підтверджує синкретичні засади національного літературного процесу.

Сюжет трагедії “Гиневра” відтворює “Металог”, який є кращим зразком вітчизняних автоепіграм. Розширений план і уривки трагедії “Раскаявшийся человеконенавистник” дають уявлення про композицію і проблематику п'єси, створеної на засадах класицистичної і передромантичної естетики. У творі виражений кордоценричний концепт.

Отже, творчість В. Капніста є проекцією національної ментальності. Вона підтверджує необхідність залучення російськомовної української лірики і драматургії до вітчизняного літературного процесу з метою встановлення його цілісності, а також доводить його амальгамність.

ПУБЛІКАЦІЇ

1. Казанжи О. В. Класицистичні й преромантичні особливості поетики трагедії В. Капніста “Антігона” / О. В. Казанжи // Гуманітарний вісник ДВНЗ “Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди” : науково-теоретичний збірник. - Тернопіль : Астон, 2006. -- С. 306--313.

2. Казанжи О. В. Українські джерела творчості Василя Капніста / О. В. Казанжи // Історія в середніх і вищих навчальних закладах України. -- 2007. -- № 9--10. -- С. 44--47.

3. Казанжи О. В. Українська національна ідеологія у творчості Василя Капніста / О. В. Казанжи // Українська література в загальноосвітній школі. -- 2007. -- № 1. -- С. 47--52.

4. Казанжи О. В. Анакреонтичні та гораціанські оди в творчості Г. Сковороди і В. Капніста / О. В. Казанжи // Українська література в загальноосвітній школі. -- 2007. -- № 7. -- С. 14--17.

5. Казанжи О. В. Особливості національної ментальності українців у трагедії В. Капніста “Антігона” / О. В. Казанжи // Література. Фольклор. Проблеми поетики : збірник наукових праць / За ред. А. В. Козлова та ін. -- К. : Акцент, 2007. -- Вип. 27. -- Ч. 2. -- С. 362--371.

6. Казанжи О. В. Драма В. Капніста “Клорида и Милон” в українському літературному процесі доби Просвітництва / О. В. Казанжи // Південний архів. Філологічні науки : збірник наукових праць. -- Херсон : Видавництво ХДУ, 2008. -- С. 55--59.

7. Казанжи О. В. Передромантичні домінанти як український концепт у ліриці Василя Капніста / О. В. Казанжи // Слово і час. -- 2008. -- № 7. -- С. 89--95.

Размещено на Allbest.ru