Загальна характеристика літератури "втраченого покоління"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЛІТЕРАТУРИ "ВТРАЧЕНОГО ПОКОЛІННЯ"

Івахненко Маргарита Іванівна

Актуальність даної теми зумовлена тим, що проблеми висвітлені у романах представників літератури "втраченого покоління", а саме: війна і мир, життя, любов і смерть, доля людини і суспільства, залишаються надзвичайно актуальними і у наш час. Література "втраченого покоління" - це реквієм по цілому поколінню, який зображений через війну; на якій розсипалися, немов бутафорські замки, ідеали і цінності, яким вчили з дитинства. Війна оголила брехню багатьох звичних догм і державних інститутів, таких як сім'я і школа, вивернула навиворіт фальшиві моральні цінності та увергнула рано постарілих юнаків у безодню безвір'я і самотності [1].

Вислів "втрачене покоління" (або втрачена генерація) увійшов у вжиток і став популярним завдяки американській письменниці Гертруди Стайн для позначення літературної течії, яка існувала в період між двома війнами - Першою та Другою світовою війнами. Гертруда Стайн стверджувала, що у "загублених" не було поваги "ні до чого". Критики цієї літературної течії вважають, що дане твердження занадто категоричне, тому що не по роках багатий досвід страждань, смерті і подолань не тільки зробив цю генерацію дуже стійкою, але й навчив їх високо шанувати життєві цінності: спілкування з природою, щира любов, віддана дружба, фронтове товариство. втрачене покоління літературна

Завдяки Ернесту Хемінгуею вислів "втрачене покоління" увійшов у всесвітній літературний обіг. Саме Хемінгуей використав слова Стайн як епіграф до роману "І сонце сходить" (друга назва "Фієста", 1926 рік). Після публікації роману Хемінгуея вислів "втрачене покоління" став використовуватися і для позначення певного соціально-психологічного феномену. З часом дане визначення отримало статус літературознавчого терміну. У широкому сенсі "втрачене покоління" - люди, які побували на війні і втратили не лише здоров'я, а й віру в життя та майбутнє, духовно травмовані, і відчувають свою відчуженість від суспільства.

Мотиви "втраченості" по різному проявилися в наступних романах: "Три солдати"(1921) Джон Родеріго Дос Пассос, "Величезна камера" (1922) Е.Е. Каммінгса, "Великий Гетсбі" (1925) Ф.С. Фіцджералда, "Солдатська нагорода"(1926) У. Фолкнера, "Прощай, зброя!" (1929) Е. Хемінгуея, "Смерть героя" Р. Олдінгтона, "Суперечка про сержанта Гришу" А. Цвейга. Дана літературна течія також була примана і українським письменникам: Іван Дніпровський, Олесь Гончар та ін. У сербській літературі цієї теми торкнувся Меша Селімович у своїх романах "Мовчання" та "Фортеця".

Особливості "втраченого покоління": переконливість психологічних мотивувань, прийом контрасту, з'єднання ліричного і натуралістичного, пейзаж, виразність, поєднання об'єктивізму і стриманості з експресивністю, ефект поліфонії, культ факту, символіка кольору. Також наявність ліричної прози, де факти дійсності пропущені крізь призму сприйняття розгубленого героя, дуже близького автору; форма "загублених" розповідь від першої особи, що припускає натомість епічно опису подій схвильований, емоційний відгук на них; ведучий композиційний принцип - принцип "стислого часу" - короткий часовий відрізок, як правило, кризовий у долі героя; проза доцентрова: вона не розгортає людські долі в часі і просторі, а навпаки, згущує, ущільнює дію. Із вищезазначеного можна виділити наступний ланцюжок подій: школа - наступ - фронт - шлях - труни.

Вони перетворили свої романи на романи - протести. Головна тема творів - доля молодого покоління, яке стало жертвою Першої світової війни, де відображені війна, фронтові будні, повоєнна дійсність.

Втрачене покоління - це молоді люди, покликані на фронт у віці 18 років. Серед героїв є ті, які ще не закінчили школу. Після війни такі люди часто не могли адаптуватися до мирного життя. У своєму романі "Повернення" Еріх Марія Ремарк зазначив: "Солдати, повернуті вітчизні, Хочуть знайти дорогу до нового життя" [2].

Герої творів - індивідуалісти, їх об'єднує спільне почуття - крах сподівань. Наприклад, лейтенант італійської армії американець Фредерік Генрі ("Прощавай, зброє!" Е. Хемінгуея) прямо говорить, що більше не вірить фразам про "славу", "священний обов'язок" і "велич нації". "Я не створений, щоб воювати. Я створений, щоб їсти, пити", - каже Фредерік Генрі. Це кредо всіх "загублених".

Сюжети "втраченого покоління" різноманітні: короткочасні, але сповнені щастя, любові ("Прощай, зброя!" Хемінгуея); марні пошуки колишнім фронтовиком свого місця в повоєнному житті ("Солдатська нагорода" Фолкнера, "І сходить сонце" Хемінгуея); безглузда і передчасна смерть одного з героїв ("Великий Гетсбі" Френсіс Скот).

Романи втраченого покоління, як правило, є автобіографічними. Наприклад, бойовий досвід Олдингтона: у 1916 р. він почав службу рядовим, пізніше був проведений в офіцери і служив на Західному фронті. У 1917 році він був поранений і лікувався в госпіталі [3]. Ремарк у 1916 році був призваний в армію, 17 червня спрямований на Західний фронт. 31 липня 1917 був поранений у ліву ногу, праву руку і шию і провів залишок війни у військовому госпіталі у Німеччині [4]. Війна різко змінила світовідчуття двох письменників. Тобто, Ремарк і Олдингтон - солдати двох протиборчих армій, покликаних в один час на фронт. Згодом у своїх творах "На Західному фронті без змін" і "Смерть героя" вони опишуть війну. Романи по праву можна назвати антивоєнними. Річард Олдингтон описує історію життя окремої людини від народження до смерті, тому книга написана у формі спогадів учасника про свого однолітка, молодого англійського офіцера, який загинув у Франції в самому кінці Першої світової війни. Роман Е.М. Ремарка "На Західному фронті без змін" оповідає про військову життя Пауля Боймера, вчорашнього школяра, а сьогодні солдата, і також закінчується смертю головного героя. Майже кожен з критиків, що будь-коли писав про роман "На Західному фронті без змін", відзначав, що автор не зумів піднятися над світоглядом солдата, рядового в усіх відношеннях, і його, автора, за це, природно, картали. Така вже традиція, така думка, і вона здається настільки сама собою зрозумілою, що її нелегко заперечувати. Д. Задонський спростовує цю думку, говорячи, що Ремарк не так не зумів, як не схотів піднятись над світоглядом свого героя. "Це не одне й те саме, бо той, хто не зумів, просто такий самий сліпий, а хто не схотів, не виказує себе, що він більше зрячий" [6, с. 80].

Таким чином, літературна течія "втрачене покоління" об'єднала цілу групу письменників післявоєнного часу, які висловили у своїх творах розчарування в сучасній цивілізації, песимізм і втрату колишніх ідеалів і ті проблеми, які були притаманні для цього періоду: як вижити і не загубити людяність після війни, як побороти злидні, безвихідну тугу, відчай. Світові й громадянські війни - одне з трагічних породжень суперечливої, складної історії XX століття і кожний письменник мав свій світогляд на історичні події. Герої великих письменників, буваючи на фронті щодня бачили смерть, відчували відсутність твердого ґрунту під ногами в післявоєнний час. Але у довоєнний час вони були щасливими, але їх щастя було швидкоплинним, тому що війна зламала долі людей.

Література

1. Ернест Хемінгуей Свято, яке завжди з тобою [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.kvg.ru/literature/heminguey/prazdnik/02.html - Загол. з екрану.

2. Еріх Марія Ремарк Повернення [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://lib.ru/INPROZ/REMARK/return.txt - Загол. з екрану.

3. Ричард Олдингтон Біографія [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.livelib.ru/author/25248 - Загол. з екрану.

4. Еріх Марія Ремарк Біографія [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.litra.ru/biography/get/biid/00599681240497161942/ - Загол. з екрану.

5. Затонський Д. Перечитуючи Ремарка / Д. Затонський // Вікно в світ. - 1999. - №2. - С. 73-90.

Размещено на Allbest.ru