Поетика назви роману А. Камю "Сторонній"

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПОЕТИКА НАЗВИ РОМАНУ А. КАМЮ «СТОРОННІЙ»

Ярець Катерина

Володимирівна

Альбер Камю - одна з ключових фігур літературного життя у Франції 30-50-х років XX століття, прозаїк, драматург, володар дум цілого покоління, есеїст, лауреат Нобелівської премії з літератури (1957). Творчість Альбера Камю визнана однією з вершин європейської літератури XX століття. Своєю творчістю письменникові вдалося відобразити тенденції духовного життя покоління, яке брало безпосередню участь у Другій світовій війні. Всі романи Камю можуть бути названими трагедіями метафізичного прозріння: в них розум намагається пробитися крізь товщу минущого, крізь життєво-історичний пласт до прямокутної буттєвої правди існування особистості на землі.

До одного з таких творів відноситься і роман Камю "Сторонній", який викликав не аби який інтерес як у Франції, так і далеко за її кордонами. Але і сьогодні, понад шістдесят років після його виходу у світ, роман є актуальним для розуміння філософії сприйняття світу цілим поколінням. Твір Камю називають і "кращим романом покоління Камю", і "одним з великих філософських міфів у мистецтві цього століття" і навіть одним з найбільш захоплюючих, переконливих і найкращим чином побудованих романів у світовій літературі.

Досліджуючи поетику назви цього роману на нашу думку є доцільним дати визначення цьому поняттю. Таким чином поетика -- це літературознавчий термін, який означає сукупність художньо-естетичних і стилістичних якостей, що визначають своєрідність того або іншого явища літератури, роману -- його внутрішня будова, специфічна система його компонентів і їх взаємозв'язку. Інколи поняття поетики використовується для розкриття жанру, цілісної системи творчих засобів, стильових тенденцій або літературних напрямів, зокрема історичних закономірностей їхнього розвитку.

Отже, у даній роботі було зроблено спробу вивчити поетику назви роману, яка стала втіленням усіх вищезазначених сукупностей. Можна стверджувати, що назва роману Камю символічна. В ній сам А. Камю намітив перспективу головного героя, адже заголовок є нічим іншим як первинною авторською інтерпретацією художнього цілого. Вона фіксує світовідчуття головного героя. А розповідь, що ведеться від першої особи, дає автору можливість якомога виразно сформулювати та донести образ його думок, зрозуміти суть «сторонності» головного героя Мерсо. Справа в тому, що Мерсо байдужий до життя в його звичному сенсі. Він відкидає всі його вимірювання, окрім єдиного - свого власного існування. У цьому існуванні не діють звичні норми: казати жінці про кохання; плакати на похоронах матері; думати про наслідки своїх вчинків. Можна не вдавати нічого і не брехати, а говорити і робити те, до чого веде саме існування, не думаючи про завтрашній день, бо тільки психологічні мотивування і є єдино вірні мотивування людської поведінки. Герой Камю не вирішує жодних соціальних питань, ні проти чого не протестує. Для нього взагалі не існує ніяких суспільно - історичних обставин. Єдине, в чому впевнений Мерсо, це те, що скоро на нього очікує смерть. В романі яскраво виражений авторський стиль. Художній мир створен сумішшю описів та розповідей в минулому часі завжди від першої особи. Герой лаконічно перераховує усе, що він скоїв, не розмежовуючи випиту чашку кави, похід до кіно та вбивство. Всі дії Мерсо пронизані атмосферою абсурду - абсурдні його вчинки, його внутрішній світ. Абсурдні і докази присяжних: в кінцевому рахунку, основним аргументом на користь смертної кари служить те, що Мерсо не плакав на похороні власної матері [1, 8].

Тож можна стверджувати, що роман «Сторонній» - це своєрідна сповідь головного героя. Весь простір заповнено єдиним варіантом вибору, який здійснює єдиний герой роману. Мерсо весь час говорить про себе. Це постійне «я» підкреслює відсутність спільності людей, «колективної історії», потреби в інших людях. Інші персонажі «Стороннього» виконують службову функцію. Вони тільки свідки життя і злочину Мерсо, які, навіть попри своє бажання, ведуть його до фатального фіналу [2,13].

"Сторонній" - складний твір, його герой "уходить" від однозначного трактування, а найбільша складність у повісті полягає в її двуплановості. Роман розбитий на дві рівні частини, які пов'язані одна з одною. Друга - відображає певні епізоди першої. Колись пережите в ході судового розгляду, і «копія» до невпізнання спотворює натуру. З одного боку, Камю прагне показати зіткнення "звичайної людини" обличчям до обличчя з долею, від якої захисту немає - і це метафізична площина роману. З іншого боку, своїм негативізмом Мерсо повіряє загальноприйняті цінності, щоб своєю внутрішньою правдою засудити зовнішню брехню.

Є підстави стверджувати, що твір має два смислових рівні - соціальний і метафізичний. Перший рівень - реальність і реакція оточуючих. Другий рівень відірваний від реальної складової, в ньому розкривається внутрішній світ Мерсо. На подвійний - метафізичний і соціальний - зміст роману вказував і сам Камю, пояснюючи дивну поведінку Мерсо насамперед небажанням підкорятися життю «за модними каталогами».

Сюжет «Стороннього» Камю бачив у «недовіру до формальної моральності». Зіткнення «простої людини» з суспільством, яке примусово «каталогізує» кожного, обмежовує рамками норм та правил, загальноприйнятих поглядів, стає відкритим і непримиренним у другій частині роману. Мерсо вийшов за ці рамки - його судять та засуджують [3, 53]. духовний камю роман моралістичний

Жанр роману наближається до моралістичного роману, тому філософсько-естетична система автора є невід'ємною частиною його особистості. Повноту "Сторонньому" надає його філософський підтекст. В "Сторонньому" Камю прагне додати історії універсальний характер міфу, де життя спочатку відзначено печаткою абсурду. Дійсність тут є скоріше метафорою, необхідною для розкриття образу Мерсо.

Важливо те , що «Сторонній» став не тільки абсурдним романом, але й романом про абсурд, який не тільки відтворював його, але й заперечував - головним чином у соціальній сфері буття. Гостра антисоціальна спрямованість «Стороннього», втілена в надзвичайно сатиричних образах слуг закону, стала черговим слідством філософської концепції абсурду: висунувши ідею «негріховності» людини, Камю проголосив злом все, що їй протистоїть. Це була безвихідь зрозуміла і для Камю: «Я бачу, що абсурдна думка, навіть в естетиці, веде у глухий кут. Чи можна жити у глухому куті - от у чому проблема» [4, 89].

Отже, за ідеєю Камю, герой - хранитель правди. Ця людина дивна, що стає зрозумілим вже з самої назви роману. У ході дослідження було з'ясовано, що герой роману - " чужий"," сторонній" тому, що не грав за правилами оточення. Його судять не за вбивство, убив він людину несвідомо. Мерсо судять за те, що він нехтував умовними формами стосунків між людьми, прийнятими в суспільстві. Він відмовляється брехати, говорить те, що є насправді, він уникає маскування, "і ось він вже відчуває себе під загрозою", тому що відкидає світ, витканий з лицемірства. Мерсо вибирає свободу знати, що світ абсурдний. Відмовившись піти на компроміс, Мерсо приймає смерть.

Можна зробити висновок, що поетика назви роману полягає в існуванні протиріччя між обраною формою оповідання і характером оповідача. Камю ж, за його власними словами, прагнув створити персонаж, який відповідає на питання, коли до цього його підштовхнуть зовнішні, чужі йому сили. Таке протиріччя, сприяє паралічу довіри до героя. Таємна пристрасть головного героя: ударити по моральному почуттю читача, шокувати його і тим самим добитися необхідного ефекту: переконати усіх у своїй сторонності.

Література

1. Бігун Б. Якби світ був ясним, не було б і мистецтва// Зарубіжна література. - 2002.- №3. - С.7-9.

2. Камю А. (Матеріали до вивчення творчості) // Всесвітня література. - 1999. - № 3. - С. 21.

3. Камю А. // Всесвітня література. - 2004. - № 4. - С. 52-55.4. Фокин С.Л. Альбер Камю. Роман. Философия. Жизнь. - СПб.: Алетейя. - 1999. - 384 с.

Размещено на Allbest.ru