"Моління" Данила Заточника

Размещено на http://www.allbest.ru/

Моління" Данила Заточника

заточник моління князь культурний

Кириллин В.М.

Як можна судити з давньоруських літописів і багатьом іншим літературним пам'яткам, письменників Давньої Русі вельми хвилювали проблеми громадянського змісту, наприклад, проблеми сильної князівської влади, і взаємин князів і боярства. Ті, кого турбувало майбутнє Русі, бачили в сильної князівської влади необхідна умова, що забезпечує успішну боротьбу Русі з зовнішніми ворогами, а також подолання внутрішніх протиріч. Особливо сильні подібні умонастрої були в епоху феодальної роздробленості Русі і монголо-татарської навали. Саме з ними і пов'язано твір якогось Данила Заточника - один з досить загадкових фактів давньоруської літератури.

Творіння Данила було відкрито і вперше частково опубліковано Н. М. Карамзіним в примітках до його "Історії держави Російської". Це пам'ятник, по суті публіцистичний памфлет, а за формою послання, дуже загадковий. Вивчення його пов'язане з великими труднощами, оскільки жоден з його списків, що дійшли до нас від XVI-XVII ст., Не відтворює його первинного тексту. Крім того, всі списки чітко діляться на дві редакції, що істотно відрізняються одна від одної за складом, текстуально і ідейно. Один варіант твори побутував з назвою "Слово Данила Заточника, еже написа своєму князю Ярославу Володимировичу". Інший варіант - з назвою "Моління (або Послання) Данила Заточника до свого князя Ярослава Всеволодовича". Відповідно, від вирішення питання про споконвічному адресаті Данила залежить вирішення питання про час появи самого твору. Звідси одні дослідники доводили, що Данило писав правнуку Володимира Мономаха князю Ярославу Володимировичу, який князював у Новгороді з тисячу сто вісімдесят дві по 1199 року, а інші, що він писав князю Ярославу Всеволодовичу, правнуку Володимира Мономаха, який князював у Переяславі Північному з +1213 по 1236 Висловлювалися й інші припущення. В даний час утвердилася думка про те, що твір було створено після першого зіткнення росіян з монголо-татарами, тобто після 1223 Натяк на цю подію можна вбачати в заключних словах "Моління": "Не дай же, Господи, в полон землі нашої мовою, не знають Бога, та не рекут чужинці: де є Бог їх ... ". Текст твору з назвою "Моління" відрізняється більшою історичної конкретністю і фактологічності, а також особистісними рисами чи ознаками авторської індивідуальності, тоді як в тексті "Слова" всі ці особливості стерті в результаті літературного узагальнення. Розрізняються тексти і своєю соціальною спрямованістю. "Моління" пов'язано з помітним пафосом, тоді як в "Слові" зазначені акценти зняті, зате посилена тенденція викриття "злих дружин". Більшість дослідників справедливо вважають, що до первісного варіанта твори ближче все-таки текст "Моління". Текст "Слова", мабуть, з'явився пізніше як результат духовної цензури.

Відоме утруднення викликає і питання про автора твору. Ніяких відомостей про нього не збереглося. Правда, в оповіданні Симеоновской літопису про битві на річці Воже у 1378 р повідомляється про якийсь попі, який з'явився з Орди "з мішком зелія" і був за це засланий "в ув'язнення на Лаче озеро, иде же бе Данило Заточеника", але швидше за все, дане згадка є лише рефлекс знайомства літописця з "Моління". Аналізуючи текст "Моління", дослідники намагалися визначити соціальне становище Данила. Судячи з усього, він не належав до аристократичних верств суспільства, не входив до складу найближчого князівського оточення. Але разом з тим він був людиною книжковим. Бешкетне блазнювання і запобігливість перед князем викривають його як людину невисокого і залежного становища. Можливо, він належав до молодшої княжої дружині або був членом князівської канцелярії.

Яке ж зміст "Моління" Данила Заточника? Його текст являє собою лист, чолобитну. З цим листом хтось Данило, будучи в ув'язненні або ж у вельми скрутному становищі, звертається до князя (згідно з усіма списками, Ярославу). Він просить князя полегшити його гірку долю, взяти до себе на службу в якості радника, княжего думця, всіляко демонструючи при цьому свій розум і освіченість. "Княже мої, пане! Аз бо не у Афінех ростох, ні від філософ навчився, але Бих падаючи аки бджола по різним кольором і оттуду обираючи солодкість словесну і згромаджу мудрість, яко в хутро воду морську". Всі "Моління" побудовано на зчепленні дотепних висловів та афоризмів. З одного боку, вони характеризують жалюгідний становище і нужду автора, а з іншого, як би покликані схилити князя до милості.

Ось як починає він своє послання: "засурмив, братіє, яко в труби, в розум ума свого й почнемо бити в сребрених органи під звістка мудрості своея! Встань слава моя, встань в псалтирі і в гуслях, та пробив в притчах гадання моя і віщувало в язицех славу мою! Серце бо смьіслени зміцнюється в тілі його красою і мудрістю. Бисть язик мій, яко тростину книжника скорописця, і уветліва уста, аки річкова бистрость. Цього заради зазіхаючи Написати: усяк союз серця мого розбив зло, аки стародавня немовляти про камінь. Але боюся, схуднення твого на мя. Аз бо есмь, аки оная смоківниця проклята: не маю плоду покаяння; маю бо серце, аки особу без очию, і бисть розум мій, аки нощно вран на ниріщі забде (пробудився ), і розсипаючи живіт мій, яко же хананейське цар буесть; і покриття мя злидні, аки Червоне море фараона. Се ж написах, бежа від особи художества мого, аки Агар рабиня від Сари, пані своея. Але відіх, пане, твоє Добросердов до собі і притік до звичайніше твоєї любові. Глаголеть бо Писання: хто просить у тебе дай, штовхає отверзи, та не позбавлений будеши царства небесного ... ".

Далі Данило, вихваляючи свій розум і книжність, створює майстерну словесну мозаїку з висловів та афоризмів, які він запозичує з найрізноманітніших джерел: з біблійних книг ("Премудрість Ісуса, сина Сираха", "Притчі" і "Премудрість Соломона", "Пісня пісень ", книга Іова, Псалтир і Євангеліє), з" Повісті про Акіра Премудрого ", зі збірки висловів" Бджола ", з" Стословца "патріарха Геннадія, з різних" Слів про злих дружин ", з російських літописів. Він дійсно демонструє блискучу начитаність. Багато запозичені в інших авторів думки Данило цитує на пам'ять і при цьому переплітає їх з народними приказками і прислів'ями (наприклад: "Кому Переславль, а мені гореславль; кому Боголюбово, а мені горе люте, кому Біло озеро, а мені чорніше смоли; кому Лаче озеро багато плачу виконано "). Сподіваючись на добросердя і співчуття князя, Данило просить його: "Княже, мій господине! Пом'яни мене під князювання своєму!". Всі, хто оточує князя, пише Данило, як сонцем, зігріті його милістю; тільки він один подібний траві, що росте в тіні, над якою не сяє сонце і яку не поливати дощ; і вдень і вночі він відлучений від світла князівських очей. Всі харчуються, як від джерела, від великої кількості їжі в княжому дому; тільки він один жадає милості князя, як олень джерела водного. Данило уподібнює себе сухого дерева, яке стоїть "дороги" і посекается проходять мимо: його всі ображають, бо він не огороджений острахом грози князівської, як твердої огорожею.

Далі слідують перші, поки ще в загальній формі виражені заяви соціального протесту, висхідні до книги "Премудрість Ісуса, сина Сираха": "Княже мої, пане! Багатий чоловік всюди знаємо є і в чюжем граді; а вбогий чоловік і під своєму граді невідомий ходить . Багатий чоловік возглаголет - вси мовчать і слово його до хмар піднесуть; а вбогий мужь возглаголет, то вси на нього вигукнуть. Їх же бо ризи світлі, тех 'й мови чесні ". Данило при цьому закликає князя не звертати увагу на його зовнішній вигляд, а придивитися до його внутрішнім якостям: "Аз бо есмь шатами мізерний, але розумом багатий, юний вік імиі, але старий сенс вкладено у нь. І Бих ширяючи думкою своєю, аки орел по повітрю ". Данило і в інших місцях послання говорить про своїй мудрості: "Аще есмь не мудрі, але в премудрих ризу убрався, а смьіслени чоботи носив есмь".

Щоб розташувати до себе князя, Данило не скупиться на лестощі, растачает хвали йому словами, заімстованнимі з "Пісні пісень": "... глас твої солодкий, і уста твоя мед істачают, і образ твої зачервонений, послання твоя яко рай з плодом; руце твої виконані яко від злата Аравійському; скроня твоя яко посудину Арамат; гортань твій яко крин, крапля миро, милість твою; вид твій яко ливан обрано; очі твої яко джерело води живі; чрево твоє яко стіг пшенічен, іже многи Напіт; слава твоя звеличує главу мою, і бисть вия в буесть, аки Таршішу в намисті ". Від похвал Данило знову переходить до прошениям, зображуючи відносини між собою і князем у ідилічно-сентиментальних тонах: "Не зри на мя, аки вовк на агнця, - говорить він, - але зри на мене, бо мати на немовля!". Він заклинає князя бути щедрим по відношенню до убогих, бо сказано: "Хто просить у тебе то дай, толкущіхся отверзи ...".

Данило відверто зізнається князю, що він не дуже хоробрий на раті, зате він в словах міцний. Але ж, на його думку, розумний радник куди корисніше для князя, ніж хоробрий і дурний воїн. Ця думка ілюструється далі поруч цитат і висловів на тему переваги розумних радників перед хоробрими, але не багатими розумом воїнами.

Данило повідомляє, що досі служив у бояр і при цьому зазнав немало "зла" від них. Більше він не хоче перебувати від них у залежності. Він хоче служити князеві. "Краще б нога своя видети в личеніці (в постолі) в дому твоєму, ніж в Червленого сапозе на боярстем дворі; краще б ми в дерюзе служите тобі, ніж в багряниці в боярстем дворі. Чи не лепо у свиней в ноздрех ряси (бахрома) злати , тако на холопі порти дороги. Аще бо були котла під ушію злати кільця, але дну його НЕ ізбиті черності і печіння; тако і холопу: аще бо паче заходи горделів був і буяв, але докір йому свого не ізбиті, холопа імені. Краще б ми вода піті в дому твоєму, ніж мед пити в боярстем дворі; краще б ми горобець випечений прііматі від руки твоєї, ніж боранів плечі від государів злих ".

Данило каже, що колись був багатий, і тоді багато дружили з ним. А тепер він у біді, і колишні друзі відвернулися від нього, або удавано співчувають йому, сміючись над ним у серце. Свої скарги він супроводжує прохальними зверненнями до князя: "Визволи мене, господине, від злиднів, аки птицю від закрутка (силець), і витягну мя від вбогості моєї, яко сарну від мережі, аки утя, носимо в пазурах у сокола" або: " насичуючи всілякої Брашна, згадай мене, сухий хліб ядущаго; весело солодким питтям, одягнувши красу риз твоїх, згадай мене, в неізпраннем (немитому) Верету лежаща; на м'якій постелі Пом'яни мене, під єдиним рубом (руб'ям) лежачого, зимою умірающаго, краплями дощовими, яко стрілами, пронізаема ". Іноді образна риторика цих звернень сягає штучної пихатості та витіюватості: "Зверни тучю милості твоєї на землю худості моєї!" або "Але обаче Послухай мого і постави посудину серцевий під потоком мови мого, та ти накаплет солодощі словесния паче вод араматскіх".

Данило впевнений, що князь не залишиться глухий до його прохання, бо князь благ і мудрий: "Орел птиця цар треба всіма птахами, а осетер над рибами, а лев над звермі, а ти, княже, над переславци. Лев рикнет, хто не злякається ? а ти, княже, речіші, хто не злякається? Яко же бо змій страшний свістаніем своїм, тако і ти, князю наш, грізний безліччю виття. Злато краса дружинам, а ти, княже, людем своїм. Тіло кріпиться жилами, а ми, княже, твоєю державою ".

Данило передбачає далі, що князь може порадити йому або одружитися на багатій нареченій і тим самим змінити свої матеріальні; або піти в монастир. Але ні той, ні інший варіанти поправити своє становище йому не підходять. Думка про одруження призводить Данила в жах, бо він навіть не допускає, що дружина може виявитися гарною і в зв'язку з цим пускається в міркування про злих дружин. "Ліпше бо ми трясця хворіти: Трясця бо, потрясчі, пустити, а зла жінка і до смерті сушить". Перспектива опинитися в залежності від власної дружини аж ніяк не посміхається Данилу, бо "глаголить бо ся в мирських притчах: ні птах у птахів сичь; ні в зверех звір їжак, ні риба в рибах рак; худоба в скотех коза; ні холоп в холопех, хто у холопа працює; ні чоловік в мужех, хто дружини слухає, ні робота в работех під дружинами повознічаті ". Тему про злих дружин він розвиває дусі середньовічних уявлень: "Що є дружина зла? Гостинница неуповаема, кощунніца бісовська мирської заколот, засліплення розуму, начальниця всякій злобі, поборниця гріха, засідка від порятунку". На думку Данила, жінка зовсім не варта того, щоб заради неї жертвувати своєю свободою: "Ліпше їсти під утле лодіе їздить, ніж злий дружині таємниці своея поведаті: утла лодіа порти допомогти, а зла дружина все життя чоловіка свого погубить. Ліпше камінь долбіті, ніж злий дружину учити; залізо Уваров, а злий дружини не навчиш ".

Відхід у монастир також не влаштовує Данила. Він критичний по відношенню до чернецтва, вимогливий до себе формальне сприйняття ангельського образу для нього не припустимо: "Краще ми є тако скончаті живіт свій, ніж, воспріімші ангелскій образ, Богу Солгат. Брехні бо, рече, мирови, а не Богу: Богу не можна Солгат, ні Вишнім играти. Мнозі бо тих, хто сходить світу цього під іноцька, і паки повертаються на мирське житіє, аки пес на своя блювотини, і на мирське гоніння; скривдять села і доми славних світу цього, яко пси ласкосердіі. Іде ж браци і пирове , ту ченці та черниці і беззаконня: ангелскій маючи на собі образ, а блудної вдачу; святітелскій маючи на собі сан, а звичаєм Похабов ".

Без достатньої зв'язку з попереднім Данило далі зазначає, що милістю панів користуються навіть їхні слуги, які лише своєю фізичною спритністю здатні звеселяти їх. Закінчується послання побажанням князю удачі у всіх його справах, особливо зважаючи, що загрожує йому навали іноплеменников.

Що ж являє собою "Моління" в контексті давньоруської літературної традиції? Як давно помічено, цей твір є химерна мозаїка риторичних формул, гумористичних реплік, народних висловів; сплав іронії, сарказму і самонасмешкі, спрямований лише до однієї мети - повернути собі прихильність пана. У цьому відношенні "Моління" є рідкісним документом світської культури. Інших, подібних йому давньоруських творів, ми не знаємо. Можливо, тому, що весь літературний процес в Стародавній Русі аж до XVII століття підпорядкований був, насамперед, інтересам Церкви.

Однак науці відомі західні та візантійські літературні аналоги "Моління", наприклад, прохальні послання-поеми візантійських хроністів XII в. Михайла Глік і Федора Птохопродрома, прохальна елегія ченця IX ст. Ермольда, відправлена їм з ув'язнення синові Людовика Благочестивого, "Прислів'я" якогось італійського заточника XIII в. в Барі та інших. Автори цих творів так само в дотепній формі, за допомогою прислів'їв (гном, афоризмів), вимолюють собі прощення за проступок, довів їх до в'язниці або Свого на них інші нещастя. Однак відмінність цих гноміческіх текстів полягає в абсолютно світський характер їх стилю, тоді як давньоруське "Молі-ня" Данила Заточника пронизане світлом церковної культури - цитатами зі Святого Письма та інших пам'яток християнської книжності. Таким чином, ніяк не можна говорити про пряму літературної залежно автора "Моління" від зазначених літературних аналогів.

Чудова стилістика Данила, його мова насичена прикладами, що пояснюють його думки, перемежовується прислів'ями, афоризмами, придатними до випадку цитатами і одночасно "мирськими притчами", тобто простонародними виразами. Подібний лад тексту дозволяє думати про те, що "Моління" було створено як збірник моралей, для якого форма послання була лише літературним прийомом компілятора. Разом з тим манера висловлюватися "готовими формулами" цілком характерна саме для книжкового людини середніх віків. Книжність учасника позначилася в ритмічної організації тексту.

Його основу складають постійні повтори ("Княже мій, пане ..."), окремі сентенції оформлені у вигляді віршів з простими римами і чіткими асонансами.

Між іншим, зазначені особливості (наявність ритму і чергування рим і співзвуч) зближують "Моління" з народної поетичної традицією. Таким чином, цей твір народилося як сплав книжкової та народно-поетичної культур.

Своєрідно "Моління" і своїм ставленням до людської особистості. Взагалі в цьому творі, як ні в якому іншому пам'ятнику давньоруської літератури, дуже сильно проявилося особистісний початок автора.

Іронія над самим собою і непомірні похвали князю, блазнювання та жебракування викривають ображене людську гідність Данила, для якого найвищим значенням у житті суспільства мала лише сила інтелекту, мало ким цінуємо в цьому самому суспільстві. Примітна у зв'язку з цим його думка про те, що, незважаючи на всі могутність князя, його діяння завжди виявляються залежними від найближчих радників: "Не корабель топить людини, але ветр. Тако ж і ти, княже, що не сам володієш, в печаль введуть тя думці твої. Чи не огнь творити Розженіться залозу, але гординя мешне ".

Размещено на Allbest.ru