Концепція світу і людини в романі Е.М. Ремарка "Три товариші"

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Кожний літературний твір втілює ідивідуально-авторський спосіб сприйняття й організації світу і покликаний донести до читача головну його ідею, яка будучи проілюстрованою художніми засобами стає його концепцією. Концепція (від лат. “conceptio” - розуміння, система) - певний спосіб розуміння, трактування будь-яких явищ, основна точка зору, керівна ідея для їх висвітлення; система поглядів на явища у світі, у природі, у суспільстві. За думкою відомого філолога Л.Г. Бабенко «в художньому творі концепція являє собою ядро індивідуальної авторської художньої картини світу, втіленої в окремому тексті або у сукупності текстів автора». Саме розглядання концепції дозволяє аналізуючи літературні твори, вийти на більш широкий культурний та історичний контекст, що неможливо, на нашу думку, при оперуванні такими літературознавчими поняттями, як мотив, символ, образ, які мають дещо обмежену значимість в порівнянні з поняттям «концепція». ремарк художній письменник

Концепція світу і людини, що вивчається у даному дослідженні і є однією з базових основ творчості Е.М. Ремарка. Виділення цієї концепції як основної та принципіальної допомогає також простежити творчу еволюцію й уточнити етичну позицію письменника.

У літературі ХХ століття з'являється нова плеяда письменників так званого «втраченого покоління», до якої відносять таких славнозвісних авторів як Хемінгуєй, Дос-Пассос, Олдінгтон, Ремарк. Слід зазначити, що спільним для цих письменників було світосприйняття, яке визначалось палким запереченням війни та мілітаризму. Але у цьому запереченні, щирому і шляхетному, відчувалося повне нерозуміння соціально-історчної природи негараздів і потворств дійсності, які вони викривали суворо й непримиренно, але без якої б то не було надії на можливість кращого, в тоні гіркого, безвідрадного песимізму. Вже доведено попередніми дослідниками творчості Ремарка, що він єдиний з повною достовірністю, жорстко, безжалісно розповідаючи про війну якою вона є, залишається чесним художником-гуманістом. Йому притаманні здорові моральні принципи, здоровий глузд і живі почуття простої людини, яка ненавидить війну, гаряче любить людей, такими, які вони є - нещасливими, змученими і навіть знівеченими важким, потворним життям.

На підставі вивчення художнього світу роману слід зазначити, що у Ремарка це світ післявоєнної Німеччині, в якому панує жахлива розруха, безробіття, знецінення людської особистості. Це ідеальні умови для написання історії про справжніх чоловіків, які пройшли школу війни, шлях страждань. Виявилося, що всі ідеали розлетілися в порох під незворотними ударами дійсності. Їх спопеляли вогненні будні війни, їх топили у багнюці будні післявоєнних років. Тоді, після декількох коротких спалахів і довгого вгасання німецької революції, на робочих околицях тріщали залпи карателів, які розстрілювали захисників останніх барикад, а у кварталах нових багатіїв, які нажилися на війні, - не припинялися оргії. Тоді в суспільному житті і в усьому побуті німецьких міст і містечок, які ще так недавно пишалися бездоганною охайністю, строгим порядком і бюргерською доброчесністю, запанували злидні і розпуста, наростали розруха і негаразди, спустошувалися сімейні скарбнички і людські душі. Промисловість і транспорт були зруйновані, було розхитано господарство, знецінювалися гроші й моральні принципи. Таким бачив світ Ремарк, і його очима так само бачили світ і його герої. Здавалося б, попереду їх чекає тільки безвихідь, крах усього їхнього життя, але було те, що не дало їм переступити останні рубежі людяності - це «фронтове братство» і кохання.

Вічні категорії - любов, дружба, товариство високої загартованості - опиняються в умовах загальної кризи найціннішими, найміцнішими, а часом єдиними якостями, які дозволяють людині залишатися людиною в умовах всеохоплюючого розпаду. Три товариші живуть за правилами фронтової дружби, підтримуючи одне одного, воюють зі своїм оточенням. Вони ведуть особисту малу війну, але автор показує, що війна в його улюблених героїв не знищила добра і ніжності, співчуття і любові. У кожному з них війна залишила свій відбиток, забрала щось дуже важливе. Але, незважаючи на це, вони знаходять в собі сили продовжувати життя, не заради себе, а заради товаришів, чиї проблеми і переживання дорожче своїх власних. «Мы хотели сражаться с ложью, себялюбием, бессердечием, корыстью - со всем тем, что было повинно в нашем прошлом, что сделало нас чёрствыми, жёсткими, лишило всякой веры, кроме веры в локоть товарища...». Цими словами свого головного героя Ремарк показав всю важливість товариства, дружби в цьому ворожому післявоєнному світі. На думку М.В. Зоркої «Роберт Локамп сохраняет живую душу, всегда готовую на отклик, сочувствие и помощь чужому горю».

Отже, головні герої - фронтові товариші: Роберт Локамп, Отто Кестер, Готтфрід Ленц утримують маленьку автомайстерню. Вдень вони всі в роботі, а вечори полюбляють проводити за склянкою рому, борючись зі своїм минулим. Так минає день за днем, поки одного разу Роберт не закохується у гарну дівчину Патрицію (Пат) Хольман - на тлі кризи розквітає тендітна і красива історія кохання. Життя знову сповнене сенсу і надії: «И вдруг я увидел, что могу значить что-то для другого человека и что он счастлив только от того, что я рядом с ним. Такие слова сами по себе звучат очень просто, но когда вдумаешься в них, начинаешь понимать, как это всё бесконечно важно. Это может поднять бурю в душе человека и совершенно преобразить его. Это любовь и всё-таки нечто другое. Что-то такое, ради чего стоит жить». Але минулі часи не залишають героїв у спокої - так, голодне дитинство стає причиною хвороби Пат. Якщо в умовах, описаних Ремарком, його головний герой здатний так віддано, ніжно і палко любити смертельно хвору дівчину, значить не все втрачено, не все вбито, отруєне, не все випалено в людях. Таким чином, можна зробити висновок, що головні людські достоїнства він зберіг у своїй душі, і є надія на порятунок. Але історія закінчується трагічно, кохана подруга героя помирає. Здавалося б, смерть, бідність, безвихідна туга повинні були привести до розпачу. Це підтверджували слова власниці казарми фрау Залевськи «До чего же странная пошла молодёжь! Прошлое вы ненавидите, настоящее презираете, а на будущее вам наплевать. Ну чем хорошим это может кончиться?». Але далі на сторінках роману автор зображує перемогу любові і дружби над смертю: «Любовь зарождается в человеке, но никогда не кончается в нём». Немає жодних зримих або хоча б передбачуваних надій на краще, але вже в самій сутності людських характерів героїв роману, в їх грубуватій сердечності, яку не похитнув гіркий досвід, весь бруд і вся потворність їх життя жевріє боязка, але жива надія на силу вірної дружби, доброго товариства, справжнього кохання.

Слід зазначити, що у романі розповідь ведеться від першої особи. І, можна зазначити, що це не лише штучний літературний засіб, а природно необхідне вираження дійсного відношення письменника до того, про що він пише, тому що Роберт Локамп, один з головних героів твору, - це насамперед ліричний герой, який бачить світ і сприймає людей, думає і відчуває багато в чому як сам автор. Він не дзеркальне відображення самого Ремарка, але дуже близька йому за духом людина, одноліток.

Отже автор показав у своєму романі післявоєнний світ переможеної у Першій світовій війні Німеччини, в якій були зруйновані матеріальні цінності, але на цих руїнах збереглися вічні духовні цінності: дружба, любов, товариство, які так близькі були Ремарку. Треба відзначити, що така концепція світу і людини стала характерною не тільки досліджуваному роману автора. Вона пройшла скрізь усі твори Ремарка. На нашу думку таке ставлення дає підстави стверджувати, що це є концепція, охопившая весь післявоєнний світ Німеччини того часу, а тому отримавшая характеристики загальнолюдської значущості. То ж безперечне ствердження, що яка б не складалася ситуація у навколишньому світі - загальнолюдські ціності залишаються понад усе і допомагають людям встояти в цьому жорстокому і мінливому суспільстві.

Размещено на Allbest.ru