Головна тематика роману Ч. Діккенса "Пригоди Олівера Твіста"

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

ННІ іноземних мов

Кафедра російської мови, зарубіжної літератури та методики навчання

Курсова робота

Головна тематика роману Ч.Діккенса «Пригоди Олівера Твіста»

Спеціальність: 6.020303 ? мова та література (англійська)

БАГМЕТ Анна Анатоліївна

Науковий керівник ?КОЗЮРА О.В.,

кандидат філологічних наук, доцент

Черкаси ? 2014

Зміст

Вступ

Розділ 1. Життєвий та творчий шлях Чарльза Діккенса

1.1 Біографія автора. Життєвий шлях Чарльза Діккенса. Особливості творчості

1.2 Актуальність проблем, над якими працював Діккенс

Розділ 2. Умови формування особистості в буржуазному суспільстві

2.1 Історичні передумови написання твору

2.2 Зміст роману

Розділ 3. Образ головного героя

Загальні висновки

Список використаних джерел

Вступ

Тема пропонованої курсової роботи присвячена розкриттю головної тематики роману Чарльза Діккенса “ Пригоди Олівера Твіста ”. Своєрідність творів Чарльза Діккенса пролягає у тому, що проблеми автор намагався вирішити у морально-етичній площині. Одна з провідних тем його творів - боротьба добра і зла. Даною темою у свій час займалося багато вчених, науковців та літературознавців. Серед них були такі: [1,2,6,7,8,9,10,14,15,16,18,19,21] та багато інших. Кожен з них займався дослідженням цієї проблеми в різний час,пишучи рецензії,статті,відгуки на дану тему.

Актуальність доповіді визначається важливістю даної теми. Тему доповіді можна вважати досить актуальною для нашого часу,оскільки в поемі наявне певне коло подій, які розповідають про певний історичний етап життя суспільства, та розкриває основні характеристики епохи.

Мета дослідження ? визначити та дослідити творчість Чарльза Діккенса взявши за основу його роман «Пригоди Олівера Твіста»,та визначити головну тематику твору. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

· Дослідити творчість Чарльза Діккенса

· Провести аналіз досліджень творчості поета науковцями та літературознавцями.

· Дослідити роман « Пригоди Олівера Твіста»

· Провести аналіз роману на основі наукових та літературних досліджень.

· Визначити головну тематику роману.

Об`єктом дослідження є роман Чарльза Діккенса « Пригоди Олівера Твіста». Предметом дослідження є особливості стилю письменника, провідні теми роману, система образів представлена в творі.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них,загальних висновків, списку використаних джерел.

Загальний обсяг роботи сторінок.

діккенс творчість буржуазний роман

Розділ 1. Життєвий та творчий шлях Чарльза Діккенса

1.1 Біографія автора. Життєвий шлях Чарльза Діккенса. Особливості творчості

Чарльз Діккенс був в Англії найпопулярнішим письменником свого часу. Його романи, що з'являлися спочатку в періодичному друці, а потім що виходили окремими виданнями, поширювалися з вражаючою прудкістю. Особливою любов'ю користувалися твори Діккенса у представників так званого середнього прошарку буржуазії. Буквально з часу появи першого роману і до кінця життя популярність письменника зростала і зміцнювалася. Кожен новий його твір рецензувався в солідних літературних журналах і в більшості провінціальних видань. З'являлися оглядові статті з аналізом тих або інших романів. Проте, відношення до творчості Діккенса було далеко не однозначним.

Отримавши широке визнання за життя, вже в перше десятиліття після смерті Діккенс почав втрачати популярність. З кінця 60-х рр. його твори піддалися критиці з боку натуралістів, які докоряли авторові в недоліку емпіризму. Перші серйозні зауваження про його мистецтво висловив в 1872 р. критик-позитивіст Генрі Льюїз. Захоплюючись даруванням письменника, він в той же час піддавав критиці його майстерність реаліста, знаходячи його недостатньо точним і науковим. Льюїз не приймав викривальних тенденцій і узагальнень в романах Діккенса.

Після смерті Ч. Діккенса почали з'являтися роботи, що містять факти біографії письменника. Першою з них була книга Джона Форстера, його найближчого друга. У 90-х рр. 19 ст. письменник-натураліст Гіссінг представив свою суб'єктивну оцінку спадщини Діккенса в книзі “Діккенс”. У його роботі письменник виступає типовим представником вікторіанської епохи, що не відхиляється від загальноприйнятих норм.

Саме у «темній» частині Лондона пройшли юні роки майбутнього письменника Чарльза Діккенса. Згодом на сторінках його книг виникнуть напівзруйновані будови, жовто-бліді діти, що грають в багнюці, темних осіб, що снують по хистких сходах і темних переходах, сморідне повітря....

Але книги з'являться потім, а до цього юний Чарльз по десять годин в день приклеював етикетки на банки з ваксою. Утомливе, тупе заняття. Але куди квапився він? У боргову в'язницю Маршалсі! Там за несплату боргів сидів його батько, там же і мати, молодші брати і сестри.

Невідомо, як би склалася доля Чарльза Діккенса, але батько отримав раптом невеликий спадок, зумів виплатити борги і вийти на свободу. Чарльз почав благати батьків послати його в школу -- дуже хотілося вчитися -- і батьки врешті-решт погодилися, хоча ті декілька шилінгів, які він заробляв на фабриці, були зовсім не зайвими в господарстві.

Продовжити навчання після школи Чарльзу не вдалося -- про те, щоб вступити в університет, не могло бути і мови, треба було заробляти на хліб, шукати ремесло. Чарльз вирішив вивчати стенографію і незабаром опанував її досконало. Тепер він міг стати репортером і співпрацювати в газетах. Так Діккенс поринув в саму гущавину політичних подій.

Але хіба забув нині процвітаючий репортер Чарльз Діккенс про свого жебрака в безрадісному дитинстві, про боргову в'язницю, про хлопчиськ, товаришів по фабриці, про мешканців лондонських трущоб? Ні, не забув. І доказ тому ? його наступна книга, названа: "Олівер Твіст".

Поштовхом до написання цього роману послужило ще ось яка подія. У 1834 році в Англії був ухвалений спеціальний закон про бідних. З цього дня просити подаяння, не мати даху над головою, просто бути жебракам влади заборонили -- за це садили у в'язницю. Раніше про бідних піклувався церковний прихід, це зазвичай зводилося до того, що бідняків підгодовували. Тепер же по новому закону безробітних і зубожілих людей направляли в робочі будинки, там вони були зобов'язані жити і за мізерне живлення виконувати будь-яку роботу, навіть найважчу і чорну.

1.2 Актуальність проблем, над якими працював Діккенс

Перші розділи роману присвячені саме трагедії мешканців робітних домів та сатиричному змалюванню чиновників, яким підлягають ці заклади. Сучасники сприйняли «Олівера Твіста» насамперед як викриття «закону про бідних» та його безпосередніх наслідків: публікація роману настільки сколихнула громадську думку країни, що уряд був змушений утворити спеціальну комісію для перевірки наведених автором фактів. Але хоч тема робітного дому постає і в дальших розділах твору, Діккенс зображує не тільки цей бік тогочасної англійської дійсності. Назрівали нові суспільні явища, які не могли не вплинути на його творчість.

Але в центрі уваги письменника передусім трагедія дітей, що животіють у робітному домі, керівництво якого вважає їх ? особливо хворих ? порушниками закону про бідних, нікчемними ледарями чи невдячними тварюками.

В II розділі роману постав колективний образ таких «малих порушників», які «вовтузилися цілий день па підлозі, не потерпаючи від надміру харчів та одежі». З гірким гумором, за яким відчувається глибоке обурення, автор розповідає про страшні методи їхнього «виховання». Серед Оліверових товаришів по нещастю вирізняється доведений голодом мало не до божевілля хлопець, який змушує наляканих дітей просити добавки каші. Контрастом цій спробі протесту є змальований з особливою сумною ніжністю «живий мрець» Діккенс Попри всі сентиментально-мелодраматичні мотиви цього образу, в ньому розкривається типова для тих часів доля маленької жертви робітного дому. Глибину й сміливість діккенсівського документально обґрунтованого викриття буржуазної легенди про ці нібито добре впорядковані філантропічні установи для старих і дітей важко переоцінити.

Висновки до розділу

1. Таким чином, Чарльз Діккенс увійшов у світову літературу як художник-реаліст, майстер тонкого психологічного аналізу, життєрадісного гумору и нищівної сатири.

2. Це письменник вікторіанської епохи, який не тільки відобразив її в своїх творах і порушив проблеми, котрі хвилювали англійське суспільство, а й пробував їх розв'язувати. Його активна літературна і громадська діяльність сприяла великим змінам -- ліквідації боргових тюрем, реформ у галузі освіти і судочинства, збільшенню кількості доброчинних організацій і відродженню меценатства. Його любов до бідних і скривджених була справжньою, а не фальшивою, для нього вони були такими повноправними членами суспільства, як і заможні, їм він дарував усю силу свого таланту, усю свою любов, відкривши їм поезію їхнього буденного життя, і став, за словами С. Цвейга, символом Англії прозаїчної.

3. Своєрідність реалізму Діккенса виявилось у тому, то соціальні і суспільні проблеми свого часу митець намагався розв'язати у морально-етичній площині. Він вірив, що шлях реформ може привести до їх вирішення. Проте, ім'я Діккенса не було остаточно забуте, оскільки інтерес до вікторіанської епохи завжди зберігався в Англії в тому або іншому ступені.

Розділ 2. Умови формування особистості в буржуазному суспільстві

2.1 Історичні передумови написання твору

Кiнець 30-х рокiв - перiод загострення суспiльних протирiччь та класової боротьби в Англii. У полiтичному життi цих рокiв вiдбуваються важливi подii. У 1837 р. чартисти звернулися у парламент з вимогою загального виборчого права. Влада вiдкинула вимоги робiтникiв. У вiдповiдь на це органiзований у 1893 р. Великий Пiвнiчний Союз закликав робiтникiв до озброєноi боротьби за своi права. У промислових центрах Англiї спалахують повстання, проводяться масовi демонстрацii протесту. Налякана розмахом та силою звiльнювального руху у країнi, буржуазiя жорстоко чинить розправу з повстанцями.

У цих умовах й створювався роман «Олiвер Твiст». В ньому Дiккенс вперше звернувся до питання про взаємовiдносини особистостi та суспiльства , людини та оточуючого ii середовища. Тому цей твiр й може бути названий першим соцiальним романом Дiккенса . Якщо iншi герої Дiккенса (такi як мiстер Пiквiк та його друзi) проходять через життя , не вiдчуваючи справжнiх мук та бiднощiв, якщо їх пригоди викликають смiх та усмiшку, але не спiвчуття, то маленький Олiвер Твiст пiзнає i голод, й самотнiсть , й бiль приниження. Він не глядач життя, а його учасник, не тiльки свiдок несправедливостi iснуючих порядкiв, але й їх жертва , яка , не дивлячись на все, знаходять в собi сили та мужнiсть вистояти , зберегти людську гiднiсть. Щоправда, головному герою допомагае щасливий випадок , несподiванно подарована долею зустрiч з добрими особистостями, однак тi випробування , через якi він пройшов, говорять багато про що.

У долі свого героя Діккенс відобразив важке життя багатьох тисяч простих людей провів їх через кудла убогості, познайомив із життям крадіїв та злочинців; відобразив глухі окраїни міста, населені біднотою, брудні «крамнички», трактири, робочі будинки,розповів про жорстокі та дикі норови, які квітнуть у часних школах, про страждання та самотність дітей-сирот, які стали жертвами нелюдів та неосвічених людей, які звали себе «вчителями» та «вихователями». Він виступив захисником знедолених, але при цьому не обмежився жалістю.

У звичайних людях Діккенс бачить не лише об'єкт співчуття; їм властиві високі моральні якості, моральні принципи, що ставить їх вище богатих та визначних, викликає симпатію та повагу. У важких умовах життя у героїв поступово розвиваються ці якості та розуміння світу. Те саме відбувається й з Олівером Твістом.Майже з початку твору і на протязі його відбувається моральне становлення головного героя.

Життя сироти Олівера Твіста, одного з тих, хто відчув на собі усю важкість життя у притулку для бідних, почалося у робітничому будинку.

Так як у 1834 році в Англії був виданий «закон про бідних», з'явилося багато робочих будинків, які рекламувалися буржуазією, як цілком влаштовані благодійні заклади для підстаркуватих робочих та дітей-сирот. Діккенс нещадно розкрив цю легенду, розповівши у романі про те, що дійсно представляли з себе робочі будинки. Туди відправляли жебраків ,які зверталися за допомогою; жорсткий режим, який був встановлений у робочих будинках, мало чим відрізнявся від тюремного; не випадково у народі їх дуже точно прозвали “бастиліями для бідних” та лякалися їх: потрапити туди означало загинути.

У своїх романах Діккенс часто покладається на цілком визначений реальний

життєвий факт, вірогідне явище сучасної йому суспільної дійсності, яке й становиться відправним моментом для наступного розвитку подій. В “Олівері Твісті” це -- робочий будинок. У романах документальний початок ,який стає початковим моментом, а іноді й центром руху подій та системи образів, завжди органічно включається у художню тканину оповідання та зливається з грою уявлення та сміливим польотом творчого вимислу.

2.2 Зміст роману

Ми включаємося у світ Діккенса саме тоді, коли обшарпані стіни робочого будинку оголосились першим криком, з'явившогося на світ немовля, якого пізніше назвали Олівером. Убога напівп'яна стара наглядальниця та похмурий приходсьский доктор були єдиними свідками його народження. Тільки й встигнувши глянути на немовля та доторкнутися холодними блідими губами до його лобу, мати новонародженого померла. Поява Олівера на світ не принесла ніякої радощі. Але сурове життя, у яке він вступав,? “світ смутку та жалощів”, ? з усією нещадністю пред'явило йому свої вимоги, та й місце Олівера у світі відразу ж було визначено згідно з існуючими соціальними порядками: “Яким чудовим доказом могутності одягнення є юний Олівер Твіст! Замотаний в ковдру, яка досі було його єдиним покровом, він міг бути сином дворянина та сином жебрака ; найбільш родовита людина навряд чи б змогла визначити подобаюче йому місце в суспільстві. Але , коли його одягнули у стару коленкорову сорочку, яка пожовтіла від часу, він був відмічений ярликом й відразу зайняв своє місце -- приходської дитини, сироти з робочого будинку, смиренного голодного жебрака, який проходив свій життєвий шлях під градом ударів та лясків, якого зневажали усі й ні в кого він не міг знайти жалості.

Олівер гучно кричав,але якщо міг би він знати, що він сирота, залишений на милосердя піклування церковних старост та наглядачів, можливо, він би кричав ще гучніше”.[7 , 51]

Олівер стає “жертвою віроломства та обману”. Його дитинство проходить у середовищі таких самих нещасних сиріт, “не завантажених ні надлишком їжі, ні надлишком одягу” та які вхитритлися жити на “неможливу малу кількість харчової їжі”. Наглядач містер Бамбл та міссіс Мен, які наглядали за дітьми, менше всього хвилювалися за благополуччя своїх вихованців, але робили все,щоб видобути найбільшу користь для самих себе з тих скудних запасів харчів та одягу, які були призначені для сирот. Діти або вмирають від побоїв та голоду, або перетворюються в нікчемних, закритих, заляканих створінь.

Жоден ласкавий погляд, жодне ласкаве слово “не осяяли сумних дитячих років” Олівера. “Та свідомість своєї одинокості у великому неосяжному світі уперше проникає в серце дитини”. Тема одинокості маленької беззахисної істоти у жорстокому несправедливому світі займає важливе місце в “Олівері Твісті”(але також і в інших романах Діккенса). Порівняймо Олівера з декількома іншими персонажами Діккенса. Діти страждають та гинуть : у “Лавці стародавностей” гине крихітка Нелл, у “Домбі й син” гине маленький Поль ; до останнього ступеня відчаю доведений Смайк з “Ніколаса Нікльбі” ; страждає й нещасний головний герой роману “Пригоди Олівера Твіста”. Але треба звернути увагу, що саме найбільш беззахисний та малий з них, Олівер ? знаходить в собі сили діяти.

“Він був зовсім дитиною, впав у відчай від голоду й став безрозсудливим від горя”, але коли було вирішено, що додаткову порцію каші доведеться прохати йому, Олівер зробив це. Ось ця відома сцена :

“Він встав з-за столу та, підійшовши з мискою та ложкою у руці до наглядача, сказав, трохи наляканий своєю нахабністю:

? Пробачте, сер, я хочу ще.

Наглядач був дужим та великим чоловіком, але він дуже зблід. Заклякши від здивування, він дивився декілька секунд на маленького бунтівника, а потім, шукаючи підтримки, притулився до котла. Помічники завмерли від здивування, хлопці від страху.

?Що ..?? слабким голосом вимовив, в кінці кінців, наглядач.

?Пробачте, сер,? повторив Олівер,? я хочу ще.

Наглядач вдарив Олівера черпаком по голові, міцно схопив його за руки та завопив, прикликаючи бідла”. [5 , 18]

Боязке і разом з тим таке несподіване в стінах робочого будинку прохання про додаткову порцію каші було сприйняте, як бунт. З цього приводу на спеціальне засідання була зібрана нарада. Було вирішено прибрати Олівера з робочого будинку : так як присутність бунтівника небезпечна! Члени наради, в першу чергу джентльмен у білому жилеті, прийшли до думки, що “хлопчик закінчить своє життя на шибениці”.

Саме тут слід звернути увагу на фінал цього розділу, де зображується бентежний бунт Олівера. Діккенс пише:

“ Маючи намір показати надалі, прав або не прав був джентльмен в білому жилеті, я не почну позбавляти цікавості це оповідання (вважаючи, що воно володіє цією якістю) і не наважуся натякнути, чи чекає Олівера Твіста така ж смерть або ні”. [5 , 28]

Подальша історія, яка розповідається в романі, показує, що Олівер вистояв, подібно до того як вистояв в пору свого дитинства Чарльз Діккенс, долаючи потребу і незгоди.

Маленький бунтівник був поміщений в комірку, а потім його хотіли віддати в підручні сажотрусові. Але він змолився “щоб його відіслали назад в темну кімнату,морили голодом,били,але лише не відправляли з цим страшним чоловіком”. І тоді Олівера віддають в учні до трунаря.Чого лише не надивився він, обходячи разом зі своїм господарем будинки померлих бідняків!Незаслуженні образи змушують Олівера бігти від трунаря.Його чекає повна невідомість, але терпіти образи він більше не може. У всьому є межа, і дух протесту знов спонукає Олівера до рішучих дій. А Діккенс, як би коментуючи те, що відбувається, помічає : ” Затверджувати з деякою мірою достовірності, ніби приклад цих добрих людей навчив Олівера покірливості долі, я не можу, хоча і є його біографом”. [6 , 72] .

Бунтівний дух з силою, можливо, неочікуваною для нього самого, спалахує в Олівері. “Хвилину тому хлопчик видавався тихою, покірливою,забитою істотою, якою його зробило суворе звернення. Але, нарешті, дух його обурився : жорстока образа, нанесена покійній матері, запалила його кров. Груди його здіймалися ; він випрямився на повний зріст ; очі його горіли ; він був сам на себе не схожий, коли стояв, грізно виблискуючи очима, над боязким своїм мучителем, скрутився у його ніг, і кидав виклик з енергією, досі йому невідомою”.[5 , 49]

Вирішення бігти від господаря Діккенс визначає як “дуже важливий епізод в історії Олівера”, який “потяг за собою істотну зміну у всіх його справах та поглядах на майбутнє”. На мій погляд, цей вчинок дійсно є важливим моментом в етичному становленні головного героя. Піддається зміні і його світогляд, він стає самостійнішим і дорослішим, зрілішим.

Насилу пробирається Олівер Твіст до Лондона. Непривітливо зустріло його місто, обернувшись до нього своїми трущобами. Він потрапляє в злодійську зграю, стає жертвою лиходія Сайкса і власника злодійського кубла Феджіна. Життя відкривається перед Олівером своєю похмурою стороною.

Але випадкова зустріч з добрим містером Браунлоу міняє його долю. Відбувається переломний період в етичному становленні Олівера Твіста. Він знаходить притулок у хороших людей, у нього з'являються друзі, з'ясовується таємниця його походження, і все завершується благополучно і для нього і для його друзів.

Але світ жорстокий. Гине Ненсі.Та сама молода жінка з трагічною долею, що з дитинства попала в злодійську зграю. Життя калічило її, змусивши жити по законах злочинного світу. І вона вимушена була виконувати вказівки грабіжника Сайкса і лиходія Монкса -- ватажків зграї, з якими вона пов'язала свою долю.

Ненсі є важливою фігурою в житті Олівера. Вона зробив свій внесок у його розвиток і становлення. Вона як могла захищала його і прагнула допомогти йому. Вона гине, прагнучи допомогти Оліверу, вирвати його з оточення злодіїв і злочинців.

Вона порушує закони злочинного світу і тому Сайкс вбиває її.Сцена вбивства Ненсі і втечі Сайкса дійсно є страшною, справляє незабутнє враження.Не можна не згадати, що в “Передмові” до “Олівера Твіста”,написаній через три роки після першого видання романа, Діккенс підкреслив, що головне завдання його книги -- показати “сурову правду”, змалювати мир злодіїв і злочинців без всяких оздоб. Він протиставив свій роман творам, в яких життя злочинного світу змальовувалося в неправдиво - романтичному світлі, як щось принадне і привабливе. “Я читав десятки книг про злодіїв : славні хлопці (переважно люб'язні), одягнені бездоганно, гаманець туго набитий, знавці коней, тримають себе вельми самовпевнено, досягають успіху в галантних інтригах, майстри співати пісні, розпити пляшку, зіграти в карти або кістки ? тобто вдавали із себе прекрасне суспільство з самих достойних”.[5 , 3]

Діккенс переслідував іншу мету ? “зобразити реальних членів злочинної зграї, намалювати їх у всій потворності, зі всією їх мерзотністю, показати убоге їх життя, показати їх такими, які вони насправді,- вони вічно крадуться, охвачені тривогою, по найбрудніших стежках життя, і куди б не поглянули, скрізь маячить перед ними велика чорна страшна шибениця, - мені видавалося, що змалювати це ? означає спробувати зробити те,що необхідне і що стане у пригоді суспільству”.

А опис «самого брудного, найстрашнішого, найдивнішого району Лондона» Фоллі-дітч викликає жах і неприязнь у читачів: «… дерев'яні прибудови, що нависають над гряззю і загрожують звалитися в неї - що і трапляється з іншими; закопчені стіни і підгниваючі фундаменти; всі огидні ознаки убогості, всяка гнилизна, грязь, покидьки, - ось що прикрашає береги Фоллі-дітч. (…) В будинків немає власників; двері виломлені. (…) Ті, що шукають притулку на Острові Джекоба, повинні мати грунтовні причини для пошуків таємного притулку, або вони дійшли до крайньої убогості.»[18 , 82]

Криві і вузькі вулиці, брудні, напівзруйновані будинки, сумнівні особи, найчастіше закутані в темний одяг і безшумно снуючі по хистких сходах і темних переходах, дають повне і виразне уявлення про злодійські кубла, їх мешканців, про ту обстановку, в якій живе і ховається злочинний Лондон.

Описи природи зазвичай короткі в Діккенса, але в той же час «дихають великим драматизмом». Вони не лише не вимагають жодного коментаря, але самі є коментарем до змальованого. Письменник малює «сіру,вогку ніч», коли Фейджін вирушає в Уайтчепл до Сайкса обговорювати велике «діло». «Багнюка товстим шаром лежала на мостовій, і сіра мла нависнула над вулицями; мжичив дощ, все було холодним і липким на дотик. Видавалося, саме в цю ніч і личить бродити по вулицях таким істотам, як цей єврей. Пробираючись крадькома вперед, ковзаючи під прикриттям стін і під'їздів, огидний старий був схожим на якийсь огидливий плазун, народжений в грязі

і в тьмі, крізь які він йшов: він повз в ночі у пошуках жирної падли собі на обід» [5, 87]

Майже скрізь в романі, де ми зустрічаємося з Фейджіном або Сайксом, Діккенс малює природу в темних, брудних тонах: «До півночі залишалося біля годині. Вечір був темний, пронизуюче холодний, так що Фейджін не мав бажання баритися. Різкий вітер, що нишпорив по вулицях, неначе змів з них пішоходів, немов пил і грязь…». «Вечір був дуже темний. Величезний туман піднімався від річки і від найближчих боліт, клубочився над сумними полями. Холод пронизував. Все було похмуро і чорно. Ніхто не виголошував ні слова: візника хилило в сон, а Сайкс не був розташований заводити з ним розмову».[5 , 103]

Співчуття і біль виникає в серці, коли поранений Олівер лежить без свідомості там, де залишив його Сайкс, і це відчуття посилюється описом світанку: «По мірі того, як наближався день, ставало все свіжішим і туман клубочився над землею, подібно до густих хмар диму.Трава була мокра, стежини і низини покриті рідкою гряззю; з глухим виттям ліниво налітали пориви сирого згубного вітру. (…) Вітер став різкішим і пронизливішим, коли перші проблиски світанку, - швидше смерть ночі, чим народження дня, ? слабо забрезжілі в небі. Олівер як і раніше лежав нерухомий, без відчуттів...».[5 , 289] Туман і холод супроводять злочинному світу, немов покриваючи його брудні справи. Створюється враження, що гарна, тепла ясна погода, яка застає Олівера і його друзів в селі, зовсім не буває в Лондоні! Але авторові поважно змалювати саме холодний, туманний, брудний Лондон, адже лише тут можуть мешкати люди, подібні Сайксу і Фейджіну, тут павутиння злочинів затягує вас в свої мережі, але, не дивлячись на все це саме сюди потрапляють добрі люди (Олівер, містер Браунлоу,Роза), без яких весь світ може захлинутися в морі жорстокості і зла.

Висновки до розділу

1. На мій погляд, Діккенс якнайправильніше розглядує завдання художника, з точки моральної дії : він відображує злочинний світ правдиво, не прикрашаючи його, подібно до інших авторів, а максимально розкриваючи всю потворність та нікчемність злочинного світу.

2. Діккенс прагне не викликати у читача симпатію до лиходіїв і світу,в якому ті живуть, а навпаки ? відштовхнути читача від цього, викликати у нього відразу, збудити в читачі добрі відчуття і назавжди відштовхнути його від цього порочного шляху. Автор дійсно переслідує цю мету, тому описи лондонських трущоб і їх мешканців відповідають життєвій правді.

3. Діккенс змальовує в своєму романі “холодні,сірі, нічні лондонські вулиці, в яких не знайти притулку ; брудні і смердючі лігва -- “гніздо” всіх пороків ; кубла голоду і хвороби ; жалюгідне лахміття, яке ось-ось розсиплеться”.

«Роман «Пригоди Олівера Твіста» був задуманий Діккенсом як роман кримінальний, а в процесі його створення став романом соціальним.» [13 , 28]. У цьому романі ми бачимо безпристрасний, майже протокольний опис страшних трущоб Лондона. І ця грязь, біднота, тіснота постійно виникатимуть на сторінках роману.

Розділ 3. Образ головного героя

Головною метою автора є не лише відобразити ті часи і те суспільство, той світ,в якому живе головний герой, і в якому він проходить випробування. Увага в романі також акцентується і на головному героєві, на розвитку його особи. Так, Діккенс змальовує реальний злий світ без усяких прикрас, але він дає можливість своєму герою відчути це на собі, він проводить його через ці випробування, ми бачимо вплив навколишнього світу на Олівера і помічаємо зміни, які відбуваються у його характері, але також ми помічаємо і його стійкість до навколишніх умов, своєрідний “імунітет”. Головному героєві вдається, не дивлячись на все, зберегти свою “чистоту”.

У "раю з цеглини і жебрацтва" народився герой роману Діккенса -- Олівер Твіст, тут же він провів перші дев'ять років свого життя. Можливо, Олівер так і залишився б в цьому "раю" назавжди, аби одного прекрасного дня він не протягнув кухареві свою порожню миску із словами: "Пробачте, сер, я хочу добавки". За таку нечувану зухвалість маленького "бунтівника" кинули в темну кімнату, "де на грубому жорсткому ліжку він ридав, поки не заснув, яка чудова ілюстрація до милостивих законів Англії! Вони дозволяють біднякам спати!" -- саркастично пише Діккенс.

Дев'ятирічний Олівер на своїй шкурі випробував, що означає на практиці цей новий закон про бідних. Ось, не стерпівши знущань "в ученні" у трунаря, хлопчик втікає до Лондона; шлях неблизький, 70 миль. По дорозі попадаються села, заїжджі двори, але маленький обідранець боїться попросити навіть корку хліба ? він відмінно знає, що за жебрацтво він може потрапити у в'язницю.

На щастя, або на нещастя Олівера, йому трапляється по дорозі інший хлопчисько, ще більш обірваний, ніж він сам. Це Доджер по прізвиську Спритний Шахрай, крадій-карманник, він єдиний зі всього великого світу приходить на допомогу голодному, вмираючому від втоми втікачеві. Він обіцяє Оліверу вечерю й дах і відводить його в злодійську школу.

Отже, Олівер зустрічає хлопчиськ з школи злодіїв, старого скнару Феджіна, власника злодійського кубла, злодійку Ненсі, грабіжника і вбивцю Біла Сайкса. Це далеко не веселі "джентльмени успіху", а люди, в яких лише один вихід -- або вмирати, або красти.

На страшному світі живуть ці люди. Навіть погода, і та проти них, схоже, що в трущобах завжди непогода: "Багнюка товстим шаром лежала на мостовій, і чорна мла нависнула над вулицями, мжичив дощ, все було холодним і липким на дотик". Невже сонце світить лише в багатих кварталах? Але, напевно, саме так видається тим, у кого немає ні теплого одягу, ні вогника в камені.

Життєвий шлях Олівера -- ланцюг мук, але завдяки своєму "казковому" характеру він уникає долі Спритного Шахрая, він на крилах летить над жорстокою дійсністю, зберігаючи свою совість незаплямленої. Як магнітна стрілка, він незмінно тягнеться до полюса добра, дружби, участі. Олівер для Діккенса -- уособлення світлого початку в людині.

Не дивлячись на всі порочні впливи, які він випробовує(останній етап випробувань хлопчика в романі -- його перебування серед злодіїв зграї Фейджіна), Олівер Твіст залишається вірний етичним принципам, закладеним в ньому від природи. Під кінець роману він не лише досягає багатства і благополуччя, але і торжествує в своїй нічим не заплямованій чесноті.

Розглянемо персонаж і характер головного героя. Олівер є побожним хлопчиком, хоча ніхто ніколи не вчив його молитися. У важкі моменти життя Олівер завжди звертається до Бога.

Олівер від природи нагороджений якимись моральними завдатками і принципами, йому ніхто не дав освіти.Але завдяки тому, чим його наділила природа, у нього є потужна броня, надійний щит при всіх випробуваннях.Саме цей щит допомагає Оліверу залишатися самим собою, не піддаватися впливу злого світу.Ми бачимо,який жах опановує хлопчика, коли Фейджін підсовує йому книгу про злодіїв і їх діяння. Дитя просить Господа послати йому смерть, і тим самим позбавити його від участі в злочинах. І Фейджін,і лиходій Монкс визнають, що Олівер не схожий на інших хлопчиків. І це є правдою.Олівер дійсно залишається уособленням чесноти до самого кінця. Він не піддається дії оточуючої його порочної середи і абсолютно не міняється в погану сторону.

Діккенс хоче показати особливий контраст між головним героєм і оточуючим його середовищем. Автор хоче особливо яскраво показати моральну перевагу ідеального героя, Діккенсу для контрасту потрібні чорні фарби. Ідеальна чистота Олівера повинна була вступити зі всією наочністю саме при зіставленні йому найпохмуріших лиходіїв, в самих надзвичайних життєвих обставинах.Монкс є головним антагоністом Олівера.

Життя Олівера розгортається на фоні реальної дійсності, а ця дійсність не підчиняється законам Діккенсовської філософії. Реалістичне зображення життя не укладалося в рамки ідейного задуму Діккенса. Цим пояснюється «подвійна» композиція роману -- дві лінії оповідання, що йдуть в ньому паралельно і не завжди пов'язані між собою. Реалістично довести перемогу добра над злом без перешкод, що виникають на життєвому шляху героя, або навіть всупереч ним -- було неможливо.

Висновки до розділу

1. Характерною особливістю ранніх романів Діккенса ? є наявність в романі двох ліній оповідання. Хоча ідейна теза, яку він прагнув довести в «Олівері Твісті» і є важливим для автора, майстерність художника - реаліста найяскравіше виявилася не в описі життєвих випробувань Олівера, а в широкому соціальному фоні, на якому ці випробування розгортаються.

2. Чарльз Діккенс, як реаліст і великий художник, проявив усю силу свого дарування там, де його не зв'язувала необхідність доводити недоказове ? у зображенні тих живих людей і реальних обставин, над якими повинен був восторжествувати і восторжествував Олівер Твіст.

Загальні висновки

Роман «Пригоди Олівера Твіста» (The Adventures of Oliver Twist, or The Parish Boy's Progress, 1837 -1838) став другим крупним твором Діккенса ? історія пригод бідного, що щасливо завершується, сироти, чия ангельська чистота, стійкість перед злом протистоять пожадливості дорослих, злочинному світу лондонських трущоб.

Звичайно, логічно міркуючи, стає трохи незрозуміло, яким чином маленький Олівер, пройшовши через всю ту багнюку і нечистоти, які лише можна уявити, не зіпсувався, не став на шлях злочинця і бандита, хоч би і з найбанальнішою метою, що логічно виводиться, ? помститися цьому світу якщо не за все, то хоч би за те, що він з'явився на нього. Яким чином, його душа зберегла чистоту? У Доріана Грея(персонажа О.Уайльда) був портрет - дзеркало його душі, яке як магніт тягнуло до себе душевну грязь і гріховні помисли, не даючи їм зіпсувати зовнішність. Але у Олівера не було такого портрета. Проте, його душа, так само як і його «ангельска» зовнішність зберегла невинну чистоту.

Сам Діккенс сильно зацікавлений долею свого героя і змушує нас хвилюватися, співпереживати його знегодам і радощам. На останніх сторінках роману є деякий наліт смутку, хоча життя Олівера налагодилося, він знайшов свій будинок і родину,яка любить його.

Прагнення письменника до панування справедливості просліджується в багатьох творах, але роман "Олівер Твіст" вважається одним з найбільш сильних творів, оскільки в ньому підіймаються щонайгостріші питання про соціальне і етичне благополуччя, про беззаконня і знущання над дітьми в школах, про страждання бідного народу в робочих будинках, про кримінальний світ Лондона. Етичний вплив на читача -- ось мета творчості англійського реаліста XIX століття.

Роман «Пригоди Олівера Твіста» ? перший «роман-виховання», жанр, до якого Діккенс неодноразово звертається. Структура цих творів схожа: дитина, яку кинули напризволяще батьки, переслідується родичами, що полюють за спадщиною й хочуть використати беззахисність дитини; завдяки дивному збігу обставин герой виривається з тенет злиднів, отримує спадщину, а разом із нею і визнання у суспільстві. На початку творчості, і це відобразилося в «Олівері Твісті», Діккенс вважає, що матеріальна нагорода, достаток -- мета, до якої варто йти, яка робить людину щасливою. Зло в «Олівері Твісті» має подвійну природу: це суспільне зло, виражене в «роботних домах», де утримуються знедолені діти; але Діккенс змальовує зло, пояснити яке ні письменник, ні читач не можуть, воно уособлюється в конкретному герої, який ставить собі за мету знищити Олівера. Образ Олівера ідеальний, його характер не змінюється протягом роману, він не підпадає під вплив обставин, навіть перебуваючи серед шахраїв.

Список використаних джерел

1. Аникин Г.В., Михальска Н.П.. Історія англійської літератури. М., 1985

2. Белінський В.Г.,Повна збірка творів,т.8,вид.АН СРСР,М.,1955,стр.185

3. Белінський В.Г.,Паризькі таємниці Е.Сю.Збірка творів,1948,т.2,ст.644

4. Діккенс Чарльз. Збірка творів. В 30-ті т./Под сп. ред. А.Анікста и В.Івашевої.- М., 1958.

5. Діккенс Чарльз.Пригоди Олівера Твіста.-М.,1984

6. Іванова В.В. Творчість Діккенса. - М., 1954г. - С. 72.

7. Івашева В.В. Творчість Діккенса. - М., 1954. - С.71-95

8. Катарський І.М. Діккенс: Критико-біографичний нарис. М., 1960

9. Маркс К.та Енгельс Ф.Твори,т.3,ст.563-564

10. Михальска Н.П.«Ч.Діккенс»,с.28-33

11.Михальска Н.П.«Ч.Діккенс»,с.46-56

12.Островський А.Н..Повна збірка творів,т.13,М.1952,ст.137.Про глибоко народний характер творів Діккенса.

13. Перехвальска Є.,журнал «Костёр»,1987.

14.Пірсон Х.«Діккенс»,Москва, 1963,с.72-73

15. http://ru.wikipedia.org/wiki/Чарльз_Диккенс

16. Сільман Т. «Діккенс»,ст 82-84

17. Уілсон Е.«Світ Чарльза Діккенса»

18. Честертон Г.«Діккенс»,Ленінград, 1929

19.Інтернет ресурс:http://www.edu-zone.net/show/65510.html

20.Інтернет ресурс ://www.peoples.ru/art/literature/story/dickens/index1.html

21.Інтернет ресурс: http://www.dickens.ru/module-op-aname-280/

Размещено на Allbest.ru

...