Іншомовна лексика у творчій спадщині Івана Франка

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Іншомовні слова у складі української лексики

1.1 Іншомовні слова як частина словникового складу української мови

1.2 Дослідження вживання іншомовної лексики у творах художньої літератури

Розділ 2. Іншомовна лексика у творчій спадщині Івана Франка

2.1 Життєвий та творчий шлях Івана Франка

2.2 Іван Франко та іншомовні слова

2.3 Вживання іншомовних слів у поемі «Мойсей» І. Франка

Висновки

Список використаної літератури



ВСТУП

Мова відображає довколишній і внутрішній світ людини, її життєвий досвід, узагальнює результати пізнання. Вона не тільки представляє дійсність, але й сприяє накопиченню знань та ідей. Тому сучасний стан будь-якої мови - це наслідок її довготривалої історії розвитку під впливом різноманітних зовнішніх та внутрішніх чинників, які в реальній мовній дійсності тісно поєднуються.

Найпростішою зміною, залежною від зовнішніх факторів, є запозичення чужомовних лексичних одиниць. Лексика будь-якої мови дуже різноманітна як із генетичного, так і з функціонального та структурного погляду.

Актуальність теми зумовлена:

- недостатньою вивченістю іншомовних компонентів як засобу культурного взаєморозуміння європейських народів у формі та змісті слов'янських мов;

- потребою виявити взаємозв'язок внутрішніх та зовнішніх (історичних, культурних, політичних, етнічних) чинників у засвоєнні іншомовної лексики українською мовою;

- необхідністю ґрунтовного дослідження окремих тематичних груп лексики на різних хронологічних зрізах розвитку української мови.

Мета курсової роботи - проаналізувати іншомовну лексику у творі Івана Франка

Для досягнення мети необхідно виконати такі завдання:

- проаналізувати іншомовні слова як частину словникового складу української мови;

- дослідити вживання іншомовної лексики у творах художньої літератури;

- охарактеризувати життєвий та творчий шлях Івана Франка;

- виокремити іншомовні слова у творчості Івана Франка;

- знайти іншомовні слова у поемі Франка «Мойсей».

У роботі використано такі методи дослідження:

- описовий, який дав можливість інвентаризувати лексичні одиниці іншомовного походження і пояснити особливості їх функціонування на відповідному етапі розвитку мови-реципієнта;

- порівняльно-історичний, за допомогою якого здійснено порівняння мовних явищ споріднених слов'янських мов і їх розгляд в історичному аспекті;

- зіставний, який спрямовано на системне порівняння явищ української мови з іншими мовами з метою виявлення їх специфіки;

- результати етимологічного аналізу та аналізу словникових дефініцій.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, які розкривають дану тему, загальних висновків та списку використаної літератури, який містить 30 позицій.



Розділ 1. Іншомовні слова у складі української лексики

1.1 Іншомовні слова як частина словникового складу української мови

Лексика української мови формувалася протягом тисячоліть. Сучасна лексика української мови складається з питомих, незапозичених слів, створених нашими предками, і слів, запозичених у різні періоди з інших мов.

Основну частину лексики української мови становлять незапозичені українські слова. Їх у мові приблизно дев'яносто відсотків. До них належать успадковані найдавніші індоєвропейські слова, спільні для багатьох індоєвропейських мов (санскриту, грецької, латинської, германських, романських, слов'янських та ін.); праслов'янські слова, спільні для всіх або більшості слов'янських мов; і власне українські слова, утворені безпосередньо тією частиною слов'янської людності, яка сформувала українську націю.

В українську мову в різні періоди її існування входили й слова з інших мов. З-поміж них виділяють, на думку О. Пономарева, інтернаціоналізми, запозичення й власне іншомовні слова.

Інтернаціоналізми - це слова, що вживаються в багатьох неблизькоспоріднених мовах і водночас зберігають спільність семантики та фонетико - морфологічної будови, переважають у сфері понять із галузі культури, науки, політики, мистецтва [1].

Істотно збагачують словниковий склад мови запозичення. На думку І. Ющука, запозичення полягає в засвоєнні слів однієї мови іншою. А. Залізняк визначає запозичення як процес, у результаті якого в мові виникає й закріплюється певний іншомовний елемент (перш за все слово чи повнозначна морфема). «Запозичення - невід'ємна складова процесу функціонування та історичної зміни мови, одне з основних джерел поповнення словникового запасу. Запозичена лексика відображає факти етнічних контактів, соціальні, економічні й культурні зв'язки між мовними колективами».

Звичайно запозичуються слова й рідше синтаксичні і фразеологічні звороти. Запозичення пристосовуються до системи тієї мови, часиною якої вони стають і часто настільки нею засвоюються, що іншомовне походження таких слів не відчувається носіями цієї мови й встановлюється лише за допомогою етимологічного словника.

Відносно того, якими шляхами запозичуються слова, запозичення бувають:

- прямі - з мови в мову (стьожка, хвороба, повидло - запозичені безпосередньо з польської; башлик, сарай, карий - з татарської);

- опосередковані - через інші мови (слово цукор запозичене українською з індійської через арабську, італійську та німецьку мови).

Відносно того, яким способом запозичуються слова, запозичення бувають:

- усні: левада, лиман, корабель, огірок, квасоля - із грецької; базар, гарбуз, казан, тютюн - із татарської;

- книжні: аудиторія, олімпіада.

Усні запозичення завжди краще пристосовані до законів мови, ніж книжні.

За ступенем адаптації розрізняють (за І. Ющуком):

Засвоєння - слова, що вже повністю фонетично й граматично пристосувалися до української мови. Наприклад, у запозичених колись словах дріт, колір, папір, як і в незапозичених, відбувається чергування голосних; колишнє французьке слово пальто відмінюється, як і будь-яке українське: пальта, у пальті і т.д. Не відчуваємо іншомовного походження й у запозичених словах левада, лиман, базар, кавун [5, c. 45].

Власне запозичення - слова, у яких процес фонетичного й граматичного пристосування ще не завершився. Наприклад, бюро, журі, ательє, тротуар - із французької мови; джентльмен, траулер - з англійської; бухгалтер, ландшафт - із німецької. Такі слова мають невластиві українській мові сполучення звуків, форми.

Кальки - поморфемні переклади слів; наприклад, українське свідомість - це переклад морфем латинського conscientia, де con - за значенням дорівнює українському префіксові з-, а scientia означає «знання, свідомість».

Кальки виникають як реакція носіїв мови на різке збільшення кількості прямих запозичень. Співвідношення кальок і прямих запозичень у різних мовах різниться. У деяких мовах калькування чи не єдиний спосіб засвоєння іншомовної лексики.

Запозичення значень - українське слово набуває значення, яке має його іншомовний відповідник; наприклад, політичні поняття правий, лівий запозичено з французької мови - droit, gauche: у часи французької буржуазної революції в Конвенті помірковані жирондисти сиділи праворуч, а прихильники радикальних дій монтаньяри - ліворуч.

Словотвірні запозичення - використання іншомовних морфем; наприклад, грецький елемент теле- «далеко» увійшов до таких українських слів, як телебачення, телезв'язок, телепередача, телеприймач, телеустановка, телеуправління.

Варваризми - слова з особливо виразними ознаками іншомовності. Наприклад, ол райт, о'кей - з англійської; мерсі, тет-а-тет - із французької.

Варваризми - іншомовні слова, що у певному мовному середовищі зберігають свою іноземну структурно-граматичну природу, а тому суперечать нормам даної мови [7].

Екзотизми - слова для позначення екзотичних, незвичайних реалій, для яких у мові немає назв: кімоно, чалма, сакля, аул, меджліс, хурал.

На відміну від глибоко засвоєних мовою запозичень, в українській лексиці є слова, що зберігають чужорідність звучання й форми. До складу таких слів уходять не властиві українській мові звукосполучення нгл, мпт, пс, кс: конгломерат, симптом, психологія, ксилографія. Лише як іншомовні сприймаються слова з початковими а та е: абажур, абонемент, агент, акція, анахорет, артерія; економіка, емоція, емпіризм (бо в українській мові немає питомих слів, крім вигуків та похідних від них типу ай, айкати, що починалися б цими звуками). Не втрачають іншомовного звучання всі слова, що мають у своєму складі звук ф (оскільки цей звук слов'янські мови запозичили): фаворит, факультет, феномен, флейта, шеф тощо. Це і є власне іншомовні слова, які наводяться в словниках іншомовних слів [10].

І. Ющук виділяє ще такі ознаки іншомовної лексики:

а) в іншомовних словах бувають збіги голосних: біографія, ваучер, віртуозний, гіацинт, океан, поезія, радіо, сеанс; в українських - вони можливі лише на межі значущих частин слова, найчастіше префікса й кореня: виорати, заозерний, наодинці, наосліп, зауважити, самоочисний, кароокий;

б) в іншомовних словах не чергуються о, е, з і та немає випадних о, е, як в українських: бетон - бетону (пор. українське дзвін - дзвону), ваніль - ванілі (пор. сіль - солі), бюлетень - бюлетеня (пор. день - дня), катер - катера (пор. вітер - вітру), тон - тону (пор. сон - сну); але є чимало й українських слів, у яких голосні не чергуються й не випадають: тінь - тіні, ліс - лісу, мороз - морозу, берег - берега, приятель - приятеля;

в) в іншомовних словах рідко виділяють префікси й суфікси, а корінь може мати три та більше складів (на відміну від українських слів, у яких корені одно-, рідше двоскладові): вітамін, гіпотеза, дисципліна, температура, характер; якщо ж і виділяються префікси й суфікси, то вони відмінні від споконвічних українських: а-соціація, ди-соціація, екс-порт, ім-порт, транс-порт, дез-організація, ре-організація, демонстр-ант, де монстр-ація, арбітр-аж;

г) частина іншомовних слів із кінцевим голосним не відмінюється: амплуа, комюніке, шосе, журі, таксі, ескімо, рагу, кенгуру

Іншомовні слова, запозичені українською мовою, поділяються на дві групи:

а) запозичення зі слов'янських мов. У цій групі лексики можна виділити у плані відносної хронології старослов'янські (враг, древо, раб, нужда, страждати, юнак), польські (блазень, кепський, збруя, хлопець, зичити), чеські (брама, замок, огида, смуток, праця) та російські (указ, декабрист, шахта, кадет, артіль) запозичення;

б) запозичення з неслов'янських мов.

Як зазначає Н.Я. Грипас, в українському словниковому складі серед запозичень із неслов'янських мов виділяють:

- грецизми (напр. ангел, драма, демократія, декада, фенотип);

- латинізми (напр. активація, детектор, нація, експонат, колоризація);

- слова з тюркських мов (напр. килим, базар, барабан, кизил, орда);

- слова із французької мови (напр. парад, марш, батон, кафе, тираж);

- слова з англійської мови (напр. спорт, нейлон, шхуна, фокстрот, смокінг);

- слова з німецької мови (напр. юнкер, пульт, броня, князь, гамаші);

- слова з італійської та іспанської мови (напр. арія, новела, нетто, карамель, томат, пума).

Із фінської та голландської мови запозичень не багато (напр. з фінської камбала, салака, пельмені, піхта, норка, з голландської бак, фарватер, брезент, буй, флот) [3, c. 78].

Надмірне, бездумне вживання іншомовних слів робить мову малозрозумілою, перетворює її на жаргон і, крім того, руйнує її систему, розхитує усталені закони. Тому мова сама очищає себе від непотрібних запозичень (в українській мові тепер майже не вживаються слова аероплан, голкіпер, хавбек тощо). Свідоме прагнення не допускати запозичень у мову й позбутися їх називається пуризмом.

Пуризм - прагнення очистити літературну мову від іншомовних запозичень, новоутворень, від не літературних елементів (діалектизмів, просторічної лексики тощо).

Свого часу пуризм сильно виявився в німецькій, чеській, ісландській мовах, тепер у Франції на державному рівні ставляться перепони засміченню французької мови іншомовними словами. В Україні у 20-х рр. ХХ ст. була зроблена спроба наблизити книжну мову до народної, але тодішнє державне керівництво перешкодило цьому.

Якщо є дві назви - українська й іншомовна, то перевагу слід надавати українській. Вона завжди зрозуміліша, милозвучніша, легше запам'ятовується. Наприклад, краще сказати вихідний, образ, нестача, чинник, відшкодування, торгівля, відповідник, вада, оплески, обрій, велетенський, поважний, ніж уїкенд, імідж, дефіцит, фактор, компенсація, маркетинг, еквівалент, дефект, аплодисменти, горизонт, гігантський, респектабельний [11, c. 211].

Отже, іншомовні слова є одним із важливих компонентів лексичного складу української мови, як і будь - якої мови взагалі. Вони приходять разом із поняттями. Адаптувавшись у мові поширення, збагачують її словесний арсенал. Спроби уникати слів лише через те, що вони іншомовні, здебільшого не мають успіху. Але надмірне захоплення чужою лексикою, не вмотивоване ні номінативними, ні стилістичними міркуваннями, є свідченням низького рівня філологічної освіченості, недостатньої обізнаності з можливостями рідної мови.

1.2 Дослідження вживання іншомовної лексики у творах художньої літератури

Дослідженням іншомовної лексики в українському мовознавстві займалися такі науковці: О. Лапінська, С. Руденко, Н. Попова, А. Ломовцева, О. Стишов та ін. Більшість науковців досліджує іншомовні слова у словниковому складі української мови, у мові ЗМІ, лише згадуючи про вплив чужомовної лексики на мову художнього тексту. Під впливом преси, радіо й телебачення на некритичне використання чужих слів починають хибувати й автори окремих художніх творів. Нерідко такі іншомовні й українські слова, що є синонімами-відповідниками, паралельно використовують талановиті письменники, журналісти, мовці.

Аналіз наукової літератури показує, що питання запозичення іншомовної лексики у мові української поезії та прози потребує ретельного вивчення, визначення особливостей їх засвоєння на лексичному та словотвірному рівнях, з'ясування стилістичної функції, визначення впливу іншомовних слів на розвиток мови українського художнього тексту.

Як зазначає більшість дослідників, в українському художньому тексті численними виявилися запозичення, пов'язані з лексико-семантичними групами:

- музика (лібрето, мецо-сопрано, саксофон, блюз, твіст, джаз, фокстрот);

- спорт (кемпінг, фальстарт, спінінг, теніс, яхт-клуб);

- комп'ютерна техніка і технології (комп'ютер, файл, ксерокс, е-мейл, факс);

- економіка (дефолт, бухгалтер, штемпель, маклер, бізнес) [13].

Менше автори української поезії та прози вживають іншомовні слова, що належать до таких тематичних груп, як:

- автомобілі (клаксон, джип, трейлер);

- їжа та напої (шашлик, балик, гамбургер, кока-кола, віскі);

- одяг і прикраси (кліпси, джинси, сарі, фрак, смокінг);

- побутова техніка (тостер, фризер);

- зброя (браунінг);

- кіномистецтво (вестерн, тріллер, мелодрама);

- назви осіб (спонсор, бос, бізнесмен, бізнес-вумен).

За частиномовною належністю іншомовні слова, ужиті сучасними українськими письменниками, у переважній більшості є іменниками. Менше в художньому тексті використовуються запозичені з інших мов прикметники, дієслова, прислівники. Виявлено кілька випадків запозичення вигуків (Упс! Хай! О'кей!), від яких на ґрунті української мови утворено такі слова, як окейно, океюшки.

У сучасному художньому тексті письменники творять нові слова від запозичень з інших мов афіксальним способом, зокрема за допомогою суфіксів (джинсівка, кіллерський, джинсастий, пінкфлойдівський). Стилістичні можливості українського словотвору на базі іншомовної лексики виявляються насамперед у синонімії суфіксів [16, c. 106].

Іншомовні слова, сформовані способами словоскладання, афіксації, використовуються у мові художнього тексту не тільки як словотворчий, а й стилістичний засіб. Адже у поетичній і прозовій мові значна кількість слів, утворених у такий спосіб, зберігає образність та експресивність. Часто іншомовні слова у художньому тексті підпорядковуються нормам українського правопису, наприклад секонд-генд, гіппі, уїк-енд.

Взаємодія української літературної мови з іншомовною лексикою є однією з важливих лінгвістичних основ мовленнєвої експресії, особливо в кінці ХХ - на початку ХХІ ст., коли мова художнього тексту є надто відкритою до іншомовних запозичень.

Сучасні прозаїки теж уводять і варваризми в український текст для надання йому колориту зображуваного середовища (М. Матіос, Є. Кононенко, В. Наріжна). На погляд А. Ломовцевої, цим прийомом досконало володіє І. Соколян (роман «Кодло»). Письменниця полюбляє іншомовні епіграфи до своїх оповідань і наводить власний переклад. Романи І. Карпи «50 хвилин трави», «Ганеша і Синкопа», перенасичені англіцизмами, їх переклад подається лише інколи, у романі «Полювання в Гельсінкі» - цілі аркуші англомовного тексту без перекладу.

Поряд із варваризмами в українському художньому тексті зі стилістичною метою використовуються екзотизми:

Ось іде замерзає хіпі

Повний череп перцю та снігу. (В. Недоступ)

Іншомовна лексика, крім номінативної функції, виступає компонентом художнього образу, зокрема такого виду метафори, як персоніфікація:

Фантасмагорія! Мовби життя одуріло.

Що за гримаси, стрибки, вихиляси звірині!

І на столі, закривавивши їдивом рот, -

фантасмагорія! - б'ється у корчах фокстрот. (І. Жиленко)

Часто іншомовні слова використовуються поетами в порівняннях:

І час закрутився назад, як спінінг,

Й помчала вулиця назустріч тобі! (О. Забужко)

Отже, український художній текст містить значну кількість іншомовних слів, використання яких диктується прагненням поетів і прозаїків розширити виражально-зображальні засоби. Тематика творів часто вимагає широкого залучення запозичень, необхідних для називання певних понять і реалій. Лексеми іншомовного походження, набуваючи в художньому тексті експресивних відтінків, розширюють семантику, виконують ряд стилістичних функцій, стають образними засобами авторського мовлення. У цьому, безперечно, позитивний вплив іншомовних слів на мову художнього тексту. Але надмірна насиченість поетичних і прозових творів запозиченнями з інших мов робить складним, ато й неможливим, читання сучасної української літератури. Тому якщо у мові реципієнта є лексеми на позначення того чи іншого явища чи реалії, то треба вживати «свої», властиві українській мові слова [17].

іншомовний художній творчий франко



Розділ 2. Іншомовна лексика у творчій спадщині Івана Франка

2.1 Іван Франко: Життєвий та творчий шлях

Іван Якович Франко (1856-1916) - знакова постать вітчизняної та світової історії й культури.

Поет, прозаїк, драматург, вчений, етнограф, фольклорист, історик, філософ, соціолог, економіст, журналіст, перекладач, громадсько-політичний діяч.

Народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі, тепер Львівська область, в родині коваля. Навчався в Дрогобицькій гімназії, Львівському (філософський факультет), Чернівецькому та Віденському університетах.

Брав участь у роботі студентського „Академічного гуртка" „Друг". За громадсько-політичну діяльність, яку було кваліфіковано як соціалістичну пропаганду Франко чотири рази був ув'язнений австрійською владою (у 1877, 1880, 1889 і 1892).

У 1870-1880 рр. Франко провадив активну журналістську та публіцистичну діяльність. Разом із М. Павликом видавав журнал „Громадський друг" та альманахи „Дзвін", і „Молот (1878), спільно з І. Болеєм - журнал „Світ" (1881-1882), із гуртком львівського студентства молодіжний журнал „Товариш" (1888). Співпрацював також у виданнях українських народовців: газеті „Діло (1883-1886), Журналах „Зоря" (у 1883-1886) та „Правда (1888); багатьох польських та австрійських часописах". Протягом 1894-1897 рр. редагував літературно-науковий журнал „Життє і слово".

В 1890 р. І. Франко став одним із засновників та першим головою (до 1898) радикальної партії в Галичині, що згодом переросла у національно-демократичну, редактором її друкованих органів - газет „Народ" (1890-1895), „Хлібороб" (1891-1895), „Громадський голос" (з 1895). У 1887-1897 рр. працював у редакції польської газети „Kurjer Lwowski". За участю І. Франка видані альманахи „Ватра", „Веселка", „Перший вінок" [28].

У 1899 р. Франко вийшов зі складу РУРП і став членом Української національно-демократичної партії. Завдяки підтримці М. Грушевського став дійсним (1899; 1904 - почесним) членом наукового товариства ім. Т. Шевченка, відтак відійшов від активної політичної діяльності і присвятив себе літературній і науковій праці. Очолював філологічну секцію (1898-1901; 1903-1912) та етнографічну комісію НТШ (1898-1900; 1908-191); був співредактором журналу „Літературно-науковий вісник" ( 1898-1907; спільно з М. Грушевським та В. Гнатюком).

Громадська і творча діяльність, особисте життя Івана Франка тісно пов'язані з історією і культурою колишньою Станіславщиною. На Прикарпаття привела його любов до подорожей, прагнення до пізнання світу, замилування красою природи.

Тісні зв'язки мав Франко з членами таємного гуртка захоплених соціалістичними ідеями станіславських гімназистів. У 1892 р. Франко виступив у Станіславі на селянському вічі, яке було розігнане поліцією. Через декілька місяців разом з М. Павликом він організував з'їзд радикальної партії.

З Коломиєю пов'язані - громадська та політична діяльність (1893 р., виступ на перших зборах радикального політичного товариства „Народна воля", передвиборних зборах до Галицького сейму; видання журналу „Народ"); неодноразове ув'язнення письменника та літературна творчість.

В 1874 р. вперше побував у Лолині, де познайомився з сім'єю Рошкевичів. Тут Франко записував етнографічний і фольклорний матеріал. До збирання матеріалів він залучав і своїх лолинських знайомих - Ольгу і Михайлину Рошкевич. Під його впливом Ольга Рошкевич зібрала й за допомогою Івана Франка видала „Обряди й весільні пісні українців села Лолин Стрійського повіту". Окрема сторінка біографії Франка, яка пов'язана з Лолином - це взаємини з Ольгою Рошкевич [27, c. 46-47].

Від 1901, а з 1909 - щорічно Франко виїздив із родиною на відпочинок у с. Криворівню на Гуцульщину, де щоліта збиралися видатні діячі української культури: М. Грушевський, В. Гнатюк, М. Коцюбинський, Леся Українка, О. Кобилянська, Г. Хоткевич та ін.

Неодноразово Франко відвідував і інші населені пункти Прикарпаття: Калуш, Долину, Болехів, Снятин, Вовчківці, Белую, Галич, Нижній Березів, Яблунів, Косів, Яворів, Довгопілля, Голови, Верховину, Буркут, Бубнище, Шевченкове, Микуличин. Перебування в краї, знайомство та спілкування з людьми залишило помітний слід в громадській та творчій діяльності Івана Яковича Франка.

За власним зізнанням Франка, значний вплив на його життя та творчість мали взаємини з жінками. Він пережив три глибокі кохання: до Ольги Рошкевич, Юзефи Дзвонковської та Целіни Журовської, кожне з яких знайшло вияв у художній творчості. Дружиною письменника стала киянка Ольга Хоружинська, шлюб із якою він узяв 1886 року в Павлівській церкві при Колегії П. Галагана в Києві. У подружжя було четверо дітей: Андрій (1887-1913), Тарас (1889-1971), Петро (1890-1941) і Анна (1892-1988).

З 1908 року різко погіршився стан здоров'я. 28 травня 1916 року Іван Якович Франко помер. Похований на Личаківському кладовищі Львова.

Упродовж своєї більш ніж 40-літньої творчої активності Франко плідно працював як оригінальний письменник (поет, прозаїк, драматург) і перекладач, літературний критик, і публіцист, багатогранний учений - літературо-, мово-, перекладо- й мистецтвознавець, етнолог і фольклорист. Його творчий доробок, писаний українською, німецькою, польською, російською, болгарською мовами, за приблизними оцінками налічує кілька тисяч творів загальним обсягом понад 100 томів. Усього за життя Франка окремими книгами з'явилося понад 220 видань у т.ч. більш ніж 60 збірок його оригінальних і перекладних творів різних жанрів. Лише частина спадщини великого українського письменника опублікована в 50 томах, що є лише половиною творчого доробку І.Я. Франка. Але й при цьому вражають незвичайні здобутки: 7 томів оригінальної поезії, 6 - перекладної, 9 томів оригінальної прози, 2 томи драматичних творів [29].

Франко - поет - автор 10 прижиттєвих книг віршів, до складу яких увійшло понад півтисячі окремих творів. Багатий творчий доробок - близько півсотні творів складають поеми. Окрім того, Франко - автор своєрідних антологій поетичних переспівів-варіацій. Прозова творчість Франка - це „новелістичний Декамерон" - понад 100 оповідань, новел і казок, які склали 18 збірок малої прози. Іван Франко автор 10 творів великих прозових жанрів - повістей та романів. Драматургія Франка збагатила українську літературу зразками історичної, психологічної драми, соціальної комедії, неоромантично-фантасмагоричної драматичної поеми-казки, філософського діалогу, одноактної п'єси.

Перекладацький доробок Франка охоплює величезний діапазон світового письменства та усної народної творчості від найдавніших часів до поч. ХХ ст. Письменник переклав українською мовою близько 200 авторів із 14 мов та 37 національних літератур, у т. ч. зразки вавилонської, єгипетської, староіндійської, староарабської словесності, античного письменства, ліричної та епічної поезії народів світу, твори класиків зарубіжжя.

Франкові належать переклади українських народних пісень та поезій Т. Шевченка німецькою мовою. Класикою українського перекладознавства стала праця „Каменярі. Український текст і польський переклад. Дещо про штуку перекладання" (1912).

Франко - вчений - автор численних наукових праць з історії та теорії літератури, літературної критики, фольклористики, етнології, мовознавства. Франко - автор ґрунтовних мистецтвознавчих студій із теорії та історії українського і світового театру. Важливе культурологічне значення мають його релігієзнавчі дослідження. Франкові належать і кількадесят економічних, соціологічних та історичних праць.

Франко - етнограф, фольклорист, дослідник. Діяльність Каменяра як фольклориста і етнографа займає особливе місце в біографії вченого. Великий внесок зробив Франко у вивчення історії Галичини, зокрема, Прикарпаття. За підрахунками академіка М. Возняка праці І. Франка з народознавчої тематики складають не менше третини всієї його спадщини. Сучасний дослідник його етнографічної діяльності О. Дей зазначає, що Іван Франко написав загалом 50 праць з фольклору, а лише на 90-і роки ХІХ ст. припадає близько 100 народознавчих публікацій і повідомлень. Найбільші його монографії „Студії над українськими народними піснями" та виданий в 1905-1910 рр. тритомник „Галицько-руські приповідки" в основному базуються на зібраній на Прикарпатті усній народній творчості.

Франко - видавець був ініціатором, координатором та редактором видавничих серій „Дрібна бібліотека" (1878-1880), „Наукова бібліотека" (1887-1888), „Літературно-наукова бібліотека" (1889-1898), „Хлопська бібліотека" (1896-1898), „Міжнародна бібліотека" (1912-19140 та „Всесвітня бібліотека" (1914-1916).

Твори І. Франка перекладені багатьма мовами світу.

Величною є постать Івана Яковича Франка в українській літературі, історії та культурі. Його ім'ям названий Львівський університет, Київський драматичний театр, багато установ освіти, науки, культури в Україні та за кордоном [28].

Особлива пошана і любов мешканців Івано-Франківщини до величної постаті Каменяра, адже громадська і творча діяльність, особисте життя І.Франка тісно пов'язані з історією і культурою нашого краю. Мешканці міст і сіл області зберегли яскраві спогади про зустрічі з письменником, про місця, які він відвідував, про його спілкування із тутешнім населенням. Розповіді про І.Франка передаються з покоління у покоління як найвища духовна цінність. Багатогранність постаті Івана Франка спонукає науковців, дослідників, краєзнавців, письменників Івано-Франківщини до нових дослідницьких пошуків.

З 1980 року започатковано Івано-Франківську міську премію ім. І. Франка.

Щорічно, з нагоди дня народження Великого Каменяра в краї організовуються наукові форуми, літературні читання, мистецькі свята. Все що пов'язане з великим іменем Каменяра шанобливо оберігається. У нашому краї можна почути: "Явір Каменяра", „Камінь Франка", а численні пам'ятники в його честь є найкращим доказом любові краян до великого сина української нації.

На прохання громади області 1962 року Верховна Рада УРСР перейменувала назву обласного центру на Івано-Франківськ, а область - із Станіславської на Івано-Франківську.

Його ім'я носить обласний український музично-драматичний театр, освітні заклади та інші установи краю.

Ім'ям Івана Франка названо вулиці в обласному та районних центрах, в селах та селищах області.

З нагоди 100-річчя від дня народження Каменяра (1956 р.) обласній бібліотеці було присвоєно ім'я Івана Франка.

2.2 Іван Франко та іншомовні слова

Запозичена лексика є у кожній мові, що пов'язано із зовнішніми та внутрішніми чинниками. Це передусім політичні стосунки між різними державами, економічні, торговельні та культурні зв'язки між ними. Іншомовні слова входять у мову разом з новим, незвичним для її носіїв поняттям. У ХIХ - на початку ХХ ст. українська мова не мала державного статусу, бо не було єдиної української держави. Український народ був під владою різних держав. Галичина цього періоду перебувала під австро-угорським ярмом. Державною мовою слугувала німецька, згодом польська мови. Галицьке населення послуговувалося різними мовами і діалектами [8].

“І. Франко був тією особистістю, що зумів увібрати в себе і культурний досвід свого рідного народу, і регіональну культуру галичан, і європейську культуру, і світову культуру загалом: і сучасну йому, і попередню”. Тому говорити про великого українського письменника, світоча науки та іншомовні слова можна у кількох напрямах:

1) іноземні слова у його художніх творах;

2) у науково-публіцистичних працях;

3) внесення І. Франком іншомовних слів у процесі перекладу літератури різних стилів та жанрів;

4) його власне ставлення до таких слів

“Лінгвістичне франкознавство вже дослідило низку проблем і питань науково-теоретичної та словесно-художньої творчості. Однак глибина та інтенсивність лінгвістичної думки поета далеко ще не вичерпані”, - писала Т. Панько. Мова творів письменника привертала до себе увагу багатьох науковців, однак запозичені слова аналізували лише принагідно. До таких праць належать дослідження М. Карпенко та О. Маймескул, І. Ліпкевич, М. Онишкевича, В. Токар, І. Ціхоцького та ін.

Змальовуючи тогочасну дійсність у художніх творах, письменник послуговується іноземними словами, які тоді побутували у мовленні галичан.

а) Іншомовні слова знаходимо у поетичних творах: абнегація (самозречення, утримання від чогось), геометра (грец.) (землемір), ібунк (нім.) (вправа), партер (франц.) (дослівно: по землі), презент (франц.) (подарунок, підношення), фантазія (лат.) (уява, створення нових образів, мрія), міріади (грец.) (незліченна кількість). Порівняймо: “В півшляху три богині-Долі Її стрічають, щоб по волі Їй на дорогу дать презент” (“Три долі”). “Фантазія твоя хай буде многоплодна, А в серці твоїм хай горить Огнем могутнім гордість благородна, Перед ніким чола щоб не корить” (“Три долі”); “Сипле, сипле, сипле сніг з неба сірої безодні. Міріадами летять Ті метелики холодні…” (“Сипле сніг”); “Покоїк і кухня, два вікна в партері, На вікнах з квітками вазонки, В покою два ліжка, підхилені двері, Над вікнами білі заслонки” (Третій жмуток) тощо [24].

Усі запозичення в поезіях можна поділити на декілька груп:

1) такі, що позначають поняття мистецької сфери: полонез, полька, кадриль, профіль, театр, флейта, декадент, ліра, наприклад: “Слова твої, серце кохане, то був би сумний полонез, а тьохкання серця - шнельполька, що бурею тактів іллєсь (“Ах, коб я був музикантом…”, 1878); (полонез - урочистий бальний танець польського походження (від франц. polonais - польський); полька (чес. polka) - старовинний чеський парний народний і бальний танець); кадриль (франц. Quadrille з іспан. cuadrille - група з чотирьох чоловік) - танець, який виконує чотири пари, поширений у багатьох народів Європи);

2) що позначають політичні, соціальні та економічні поняття: парламент, перспектива, конституція, революціонер, парцеляція, наприклад: “Посумніли Вівці: “От, бач, штука! Конституц'я із Вовками в спілці!” (“Звірячий парламент”); “Вічний революцйонер - Дух, що тіло рве до бою…” (Гімн);

3) що позначають філологічні поняття: діалект, жаргон, тріолет, ідилія, легенда, пролог, епілог, строфа тощо, наприклад: “Діалект чи самостійна мова? Найпустіше в світі це питання. Зви се діалектом, зви жаргоном…” (“Антошкові П.”); діалект - (грец. - розмова, говір, наріччя); жаргон (франц. - мова певної соціальної або професійної групи); тріолет (…і ти лукавила зо мною…) (назва твору) (тріолет - франц. - вірш на дві рими з восьми рядків, з яких четвертий і сьомий повторюють перший рядок, а восьмий - другий), ідилія (назва твору) (грец. - малюнок, невеликий вірш-пісенька);

4) релігійна лексика: апостол, Коран, Будда, офіра (“Апостол правди і науки, котрого ждав ти день по дню, прийшов, простяг потужні руки…” (“Шевченко і поклонники”); (апостол - грец. - споряджений, посланий); “Я…хапав звістки про Будду…” (“Ex nihilo”);

5) військово-політична: легіон, поліція, трон, порфіра, кримінал, тиран (“і легіон ім'я йому…” (“Шевченко і поклонники”), (легіон - лат. - збираю, набираю); (“Ті, як нового гостя вздріли, Позатикали вуха всі, А то й в поліцію побігли, Низько- поклонники твої” (“Шевченко і поклонники”) (поліція - нім. з грец. - управління державою); “Там вулицями стугонить Ріка народу і валить Тиранський трон...” (“Смертельно ранений”) (трон - грец. - крісло);

6) наукова: атом, догма, фікція, магнет, матерія, планетарна система, інфузорії, “Я, черв'як, я, незапримітний атом в природі, я вбив його, розпанахав, розвіяв” (“Ex nihilo”) (атом - грец. - неподільний); “Вона магнет посеред моря, Найвищий скарб, безцінний дар…” (“Немає друга понад мудрість…”) (магніт - грец. - камінь); “Безцільно, вічно круговорот отсей Іде і йтиме; сонця, планет ряди І інфузорії дрібненькі, всьому однакова тут дорога…” (“Душа безсмертна…) (інфузорії - лат. влиті, введені; планета - лат. - та, що мандрує);

7) економічна лексика: процент (“Не паразит я, що дуріє з жиру, Що в будні тільки й дума про процент…” (“Декадент”);

8) що позначали поняття тодішнього побуту: фіакр, брама, баль (“Фіакри гуркотіли по камінні, а в далі дзвін понуро щось гримів…” (“У темну ніч я містом тихо брів…” (фіакр - франц. - найманий екіпаж); “Спішіться ж, паночку, до пекла, як до балю!” (“І він явивсь мені…”) (бал - франц. ballo- - танцювати);

9) вкраплення іншомовних фраз у їхній транслітерації в український поетичний текст: “Як голосили ви так просто конфіскабль: “Ne croyant pas au Dieu necroye pas au diable!” (франц.: не вірячи в Бога, не вірю й в чорта) (“І він явивсь мені…”);

10) іншомовна транслітерація у назвах поезій, циклів, збірок: “Semper tiro” (лат.- завжди учень), “Vivere memento!” (лат. - пам'ятай, що живеш!), “Semper idem” (лат. - завжди те саме), “De profundis” (лат. - з глибин), “Excelsior” (лат. - з вершини), “Ex nihilo” (лат. - з нічого) [30].

б) У прозі натрапляємо на такі іншомовні лексеми: абшит (звільнення з війська, служби), адоратор (прихильник, поклонник), ад'юнкт (помічник судді), алярмувати (тривожити, зчиняти галас), двірець (пол. - залізничний вокзал, станція), люстратор (ревізор), матура (іспит на атестат зрілості), резиґнація (зречення, відмова від чогось), рейтерада (відступ), рекурс (оскарження), сакрамент (назва обрядових актів у католицькій церкві), термін (час навчання у ремісничій майстерні), термінатор (учень, що вчиться ремесла у майстра), сертифікат (посвідчення) тощо.

Чимало іншомовних слів з'явилося в українській мові завдяки перекладацькій діяльності І. Франка. Він перекладав з різних мов і художні твори, і публіцистичні, і наукові праці. Як стверджує Т. Панько, йому належить значна частина соціально-економічних та суспільно-політичних термінів, які увійшли до українського лексичного фонду внаслідок перекладу творів тогочасних учених. Зокрема у збірці “В наймах у сусідів”, яка містить роздуми з приводу різних економічних теорій, І. Франко ілюструє хаос, в якому перебувала тогочасна соціально-економічна лексика.

Окрім того, І. Франко створює з іншомовних основ, а потім постійно уживає у своїх наукових розвідках терміни: арендованє, банкротованє, концентрованє, змонополізуванє, продукційність, економічність тощо. Окремі терміни нових теорій він подає майже без перекладу: консумція, експропріація, конфіскація, продукція, експлуатація, акумуляція капіталу, продукція капіталу тощо. Хоча в більшості випадків він намагався підбирати національні відповідники до іншомовних слів.

“Вплив однієї мови на іншу, - в розумінні І. Франка, - це не тільки зовнішній фактор, адже він пов'язаний із внутрішнім станом мови-рецептора, яка вибирає те, що відповідає її структурі й функціональному регулюванню національних і міжнародних елементів” (“Теорія і розвій історії літератури”).

Отже, творча спадщина великого Каменяра наскрізь пронизана іншомовними словами, які свідчать про глибоку обізнаність ученого, письменника, громадського діяча з мовами і культурами різних народів, про його полілінгвальну та полікультурну компетентність. Застосування своїх енциклопедичних знань на ниві рідної культури збагачувало її, ставило її в ряд високорозвинених держав Європи. Незважаючи на те, що на той час Україна ще не існувала як держава, а українська мова не мала державного статусу, І. Франко своєю творчістю доводив, що такий народ є, що мова українська існує і вона нічим не гірша за інші європейські мови, що нею можна писати не лише художні твори, а й досить складні філософські трактати, публіцистичні та наукові праці [15].

2.3 Вживання іншомовних слів у поемі «Мойсей» І. Франка

Однією із форм літературних зв'язків є іншомовні слова, тобто творче перенесення сюжетної схеми, обставин, характерів героїв, композиції образів, мотивів тощо із однієї художньої системи до іншої. При цьому нові твори, які з'являються в такому випадку, мають виразні ознаки першоджерела. Однак запозичуючи в попередників, письменник дає власне ідейно-художнє розв'язання конфлікту. Класичним прикладом іншомовних слів є використання так званих вічних тем чи вічних образів. Зокрема, у творчості багатьох письменників різних народів можна знайти біблійні образи й біблійні мотиви, наприклад, у Івана Франка це поема «Мойсей» [28].

В основу поеми, Франко поклав запозичений біблійний сюжет. Він не переспівує біблійної історії, а використовує лише один її фрагмент: поет вперше ставить своїх героїв перед очі читачеві вже після сорока років їх блукання пустелею, у той момент, коли ізраїльтяни на чолі з Мойсеєм наблизилися до обіцяної їм землі в Палестині. Саме тепер Мойсей поступово втрачає авторитет: народ нарікає й бунтується і забуває про Божі заповіді та обіцянки. Але зі смертю Мойсея не вмерли його ідеї та наміри: Мойсей продовжує справу пророка і провадить ізраїльтян до обіцяної землі. Наприкінці поеми Франко висловлює надію, що українців, так само як євреїв Мойсей, поведе новий молодий лідер.

Ось наприклад, слова Мойсея в яких ми зустрічаємо іншомовні слова:

Бо в те слово Єгова вложив,

Наче квас в прісне тісто,

Творчі сили,- ті гнатимуть вас

У призначене місто.

Мойсей Івана Франка покликаний Небом вивести народ в „обітовану землю“, хоча сам народ через тяжкі випробування на цьому тернистому шляху починає зневірюватись, мало того -- ставить під сумнів саме призначення свого Провідника. На цьому тлі виникає глибоко людська драма Провідника, який, з одного боку, втрачає довір'я власного народу, а з іншого -- сам потрапляє у тенети сумнівів і зневіри. І водночас він знаходить слова, аби переконати зневірених людей у своїй місії, призначеній Богом, а водночас і себе підняти духом.

Зрозумійте й затямте собі,

Ви, сліпців покоління,

Що, як заглушите душу живу,

Заговорить каміння.

Вчора ви сприсяглися свій слух

Затикать на промови,

Не мої, не тих глиняних уст,

А самого Єґови.

Бережіться, а то він до вас

Заговорить по-свому,

Заговорить страшніше сто раз,

Як в пустині рик грому

Описуючи в поемі “Мойсей” молитовну атмосферу, письменник вірив устворення високої духовної потуги самої молитви і силу духу того, хто молиться. При цьому простежується образне вживання небо - небесная стеля (небесная - стилізований старослов'янізм) і релігійний християнський символ - трон Єгови.

Поема “Мойсей” була лебединою піснею Франка-поета, бо в ній передано найбільшу трагедію героя, що відображав переживання самого автора і виявлена значна кількість іншомовних старослов'янізмів:

Піднімається сонце, пала

Вся небесная стеля,

І стоїть у молитві Мойсей

Нерухомий як скеля

Образ Єгови проходить крізь усю цю поему. Його можна назвати фундментальним. Це Він, Бог, послав Мойсея вивести народ з Єгипту; Мойсей керується у своїх діях Божою волею, народ у поемі повстає не так проти Мойсея, як проти Єгови. Коли обрав собі інших богів. Розглянемо приклад де яскраво можемо спостерігати вживання іншомовних слів:

Най Єгова собі там гримить

На скалистім Сінаї, -

Нам Ваал дасть багатства і власть…

І ще звернемося до кількох таких прикладів:

Сорок літ сапфіровий Йордан

І долина пречудна

Їх манили й гонили, немов

Фата-моргана злудна

Гей, а може, хоривський огонь

Не горів на Хориві,

Лиш у серці завзятім твоїм,

У шаленім пориві?

Може, голос, що вивів тебе

На похід той нещасний,

Був не з жадних горючих купин,

А твій внутрішній, власний?

Наведений матеріал є переконливим доказом того, що український письменник ХІХ ст. І.Я. Франко широко використовував у своїх творах, зокрема у поемі «Мойсей» старослов'янізми, іншомовні слова, вдаючись до прийому поєднання урочисто-піднесених старослов'янських елементів з народно розмовною мовою для досягнення сатиричних, іронічних та гумористичних ефектів зображення [29].

Образність старослов'янізмів виникла вже в живій народнорозмовній стихії, там же відбувався й розвиток значень старослов'янських лексем.

Виступаючи засобом урочистої емоційності, що посилюється, як уже було зазначено, добором синонімічних слів старослов'янського походження, ці іншомовні слова служать водночас для створення позитивних характеристик (благословенний, достойний, святиня та інші). Їм притаманна особлива поетичність, стилістична виразність і піднесеність.

З метою створення пророчеств, урочисто-піднесених, пафосних творів використовувалася переважно лексика на позначення предметів і понять церковно-релігійного значення: хрест, дух, мученик, багряниця, благовістити, воскреснути, Господь, верига (ланцюг).

У період формування і становлення української літературної мови іншомовні слова займають значне місце серед давньоруських лексем.

Церковнослов'янська мова була народові незрозумілою, і письменники вживали її у своїх творах з метою показати недоречність залучення іншомовних слів чиновниками, писарями, дяками, а також для створення знижувальних стилістичних характеристик та надання поетичним рядкам відтінків іронії, сатири, сарказму. Одна з форм запозичення -- переробка епічних творів на драматичні, здійснена іншим автором. Негативним виявом запозичення є плагіат, тобто привласнення автором чужого твору. Зрідка такі випадки мають місце в літературному процесі [27, c. 46-47].

Отже, можна зробити висновок, що у поемі «Мойсей» іншомовні слова вживалися переважно з такою метою: індивідуалізація мови персонажів, створення урочисто-піднесеного звучання тексту, досягнення сатиричного, гумористичного та іронічного ефекту, стилізація мовитвору під мовний колорит епохи. Значна частина слів іншомовного походження у творі українського письменника виконує нейтральну, номінативну функцію.



ВИСНОВКИ

Найбільше багатство кожного суспільства - його мова, а в мові - її словниковий склад. Лексика української мови формувалася протягом тисячоліть. Вона і зараз перебуває в постійному процесі оновлення, поліпшення й удосконалення.

Внаслідок постійних контактів із сусідніми й віддаленими мовами українська мова збагачується численними запозиченнями, які органічно входять до лексичної системи нашої мови, часто повністю адаптуючись у ній.

Слова іншомовного походження становлять тепер приблизно десять відсотків від загального обсягу усіх слів української мови. Це наслідок запозичення українською мовою слів зі старослов'янської, польської, російської, чеської, грецької, латинської, французької, німецької, англійської, тюрських та інших мов.

З-поміж запозичених українською мовою з інших мов слів дослідники виділяють три групи: інтернаціоналізми, власне запозичення, та іншомовні слова. Інтернаціоналізми поширені в багатьох неблизькоспоріднених мовах світу, запозичення пристосовуються до фонетичної системи мови настільки, що часто їхнє іншомовне походження встановлюється лише за допомогою етимологічного словника, а іншомовні слова зберігають своє іншомовне звучання і їхнє значення наводиться в словниках іншомовних слів.

Широко використовують іншомовні слова в своїх творах митці слова - українські письменники. В їхніх творах така лексика виступає засобом створення образності, контрасту, гумористичних, сатиричних та інших ефектів.

Доречно, яскраво, влучно і надзвичайно самобутньо використовує іншомовні слова у своїх поезіях Іван Якович Франко - поет, митець - він водночас поєднував у собі іпостасі поета, прозаїка, драматурга, фольклориста, етнографа, культуролога, мовознавця, перекладача, репортера, редактора, а також політика, агітатора, революціонера.

Вражаючим є багатство іншомовних украплень у публіцистиці Франка, зокрема у поемі «Мойсей». Елементи іноземних мов, біблійних, використані автором, виступають показником європейської освіти І. Я. Франка, великої ролі письменника в історії української літературної мови.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бибик С.П., Михно І.Я., Пустовіт Н.О., Сюта Г.М. Універсальний довідник-практикум з ділових паперів. - К., 2003.

2. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. - К.: Вища школа, 1985. - 360 с.

3. Єрмоленко С.Я. та ін. Українська мова: Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів. - К.: Либідь, 2001. - 224 с.

4. Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності (стилістика та культура мови) / С.Я. Єрмоленко. - К.: Довіра, 1999. - 431 с.

5. Жанри і стилі в історії української літературної мови / Німчук В.В., Русанівський В.М., Чепіга І.П. та ін.; відп. ред. Єрмоленко С.Я. - К.: Наук. думка, 1989. - 288 с.

6. Зубков М. Сучасна українська ділова мова. - Х., - 2002.

7. Карпенко М., Маймескул О. Нетранслітеровані іншомовні елементи в ідеостилі Івана Франка: до проблеми розв'язання ситуації “лексичного дефіциту” творчої особистості // Іван Франко і творення української суверенної держави. - К., 1996.

8. Космеда Т. Комунікативна компетенція Івана Франка. - Львів, 2006.

9. Крысин Л.П. Иноязычные слова в современном русском языке. - М.: Наука, 1968. - 207 с.

10. Ліпкевич І. Полонізми у творах Івана Франка // Українська філологія: школи, постаті, проблеми: Збірник наукових праць Міжнародної конференції, присвяченої 150-річчю від дня заснування кафедри української словесності у Львівському ун-ті. - Львів, 1999. - Ч. 2.

11. Мацько Л.І. Стилістика української мови / Мацько Л.І., Сидоренко О.М., Мацько О.М. - К.: Вища шк., 2005. - 462 с.

12. Онишкевич М. Полонізми і діалектизми (бойкізми) та їх коментування в творах Івана Франка // Питання слов'янського мовознавства. - 1963. - Кн. 9.

13. Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Українське ділове мовлення. Навч. посібник. - К., Либідь, 2001.

14. Панько Т. Від терміна до системи. - Львів, 1978.

15. Панько Т. Мова і нація в естетичній концепції Івана Франка. - Львів, 1992.

16. Плющ М. Сучасна українська літературна мова: Навч. посібник для студ. вузів. / Марія Плющ, Олександр Леута, Наталя Гальона. - К.: Вища школа, 2005. - 281 с

17. Потелло Н.Я. Українська мова і ділове мовлення. - К., МАУП, 2008.

18. Проблема української термінології: 36 наук, праць / Відп. ред. Левко Полюга // Вісник національного університету «Львівська політехніка». - Львів, 2002. - №453. - 553.

19. Русанівський В. Історія української літературної мови: Підручник для студ. вуз. / Віталій Русанівський, 2-е вид., доп. і перероб. К.: АртЕк, 2002. - 423 с.

20. Семиряк В.Д. Старослов'янська лексика крізь призму пізнавальної функції мови / В.Д. Семиряк // Вісник Запорізького національного університету: філологічні науки: зб. наук. ст. - Запоріжжя: ЗНУ, 2006. - № 2. - С. 228-230.

21. Склад і структура термінологічної лексики української мови. - К.: Наукова думка, 1984. - 248 с.

22. Словник іншомовних слів / За ред. О.С. Мельничука. - К.: Гол. ред-я Української радянської енциклопедії, 1977. - 775 с.

23. Сучасна українська літературна мова: Підручник для студ. філолог. спец. вузів. / А.П. Грищенко, Л.І. Мацько, М.Я. Плющ та ін.; За ред. А.П. Грищенка. - 2-е вид., перероб. і доп.. К.: Вища шк., 2007. - 492 с.

24. Токар В. Іншомовна лексика в мові творів І. Франка // Матеріали республіканської наукової конференції, присвяченої 115-річчю від дня народження та 55-річчю з дня смерті І. Франка: Тези доповідей. - Житомир, 1971.

25. Українська мова: Енциклопедія. - 2-е вид. - К.: Вид-во "Українська енциклопедія" ім. М.П. Бажана, 2004. - 824 с.

26. Українська термінологія і сучасність: 3б. наук. праць / Відп. ред. Л.О. Симоненко. - Київ, екон. Ун-т НАН України та ін.. - К., 2001.

27. Франко І. Із секретів поетичної творчості. -Т.31.- С.46-47.

28. Франко Іван. Зібрання творів: у 50 т. - Т. 26-31. - К.: Наукова думка, 1980-1981.

29. Франко І. Зібр. творів: У 50 томах. - К., 1976-1986.

30. Ціхоцький І. Нетраслітеровані конструкції як засіб мовної характеристики (на матеріалі Франкового ідеостилю) // Вісник Львів. ун-ту: серія філол. - Львів, 2004. - Вип. 34. - Ч. 2.

Размещено на Allbest.ru

...