Особливості літературної творчості та стилістики написання творів письменників

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Жанр утопії та його особливості у творчості Герберта Уеллса. Елементи роману-перестороги у творах письменника ("Війна світів", "Машина часу","Острів доктора Моро")

Для утопій характерно: Суспільство, що вони зображують, завмерло у нерухомості; жоден утопіст не зображує винайдений їм світ в часі протязі.

Усі утопії припускають повне однодумність, у яких присутній спрощений погляд на людини, немає індивідуалізації характерів, схематизм у тому зображенні.

Тож у утопіях немає жодних внутрішніх конфліктів. Сюжет утопії передбачає опис світу, його законів, взаємини людей, заснованих на виключно розумних засадах і тому які мають конфлікт.

Усі, які у суспільствах, протікають із заздалегідь встановленому зразком.

Ці скоєні суспільства повністю відгороджені від зовнішнього світу. Простір в утопії замкнуто, ізольоване.

Утопиямвластиво зображати свій світ, орієнтуючись на якийсь ідеал, відірваний від реальності.

Тож у утопіях немає сатири,т.к. там йде твердження ідеалу і протиставлення цього ідеалу реальною дійсності.

Творчість Уеллса, багато в чому пов'язані з, традиціями літератури Просвітництва.

Твори Уеллса можна поділити на дві групи: науко- во-фантаєтичні і соціально-побутові. Широкому загалу читачів Уеллс відомий насамперед як автор фантасти чних романів: "Машина часу" (1895), "Острів доктора Моро" (1896), "Невидимець" (1897), "Війна світів* (1898), "Коли сплячий прокинеться" (1899), Уже в першому своєму романі "Машина часу* Уеллс використав прийом, який стане головною ознакою всіх його фантастичних творів: наукові припущення і соці альні ситуації доводяться до логічного завершення, зав дяки чому виразно й опукло постає те, чого, через його узвичаєність, не помічають сучасники, хоч воно потре бує серйозного осмислення. Таке висвітлення сучасного нерідко супроводжується появою сатиричних барв на письменницькій палітрі Уеллса. Серед своїх учителів Уеллс називав Джонатана Свіфта, підкреслюючи соці альний і філософський характер сатири, притаманний його фантастиці. Творча спадщина Уеллса надзвичайно велика. У першого роману Герберта Уеллса "Машина часу* довга передісторія. "Гратися" цією темою, як він сам говорив, письменник почав ще у студентські роки. Одним із перших Уеллс висловив геніальний здогад про існування просторово- часових зв'язків і про відносність часу. Щоправда, ця ідея на зламі віків носилась у повітрі. До відкриття Альберта Ейнштейна лишалося майже десять років. Освоївши проблему як учений (стаття "Жорстокий Все світ*, вступний розділ "Машини часу*), Уеллс довго шукав художні форми для її втілення. Спочатку було кілька варіантів повісті "Аргонавти хроноса, потім -- роман "Машина часу, в якому Уеллс одразу ж виявив себе зрілим майстром. Художньої цілісності було дося гнуто, коли письменник поєднав у романі вигадку і реальність. "Сама по собі фантастична знахідка -- це віщо,-- писав Уеллс,-- і коли за цей рід літератури беруться невмілі письменники, які не розуміють цього головного принципу, у них виходить неймовірна нісе нітниця і дещо екстравагантне. Кожен може придумати людей навиворіт, антигравітацію або світ на зразок гантелей. Інтерес виникає тоді, коли про все це йдеться мовою повсякденності, а всі інші чудеса геть відкида ються. Тоді оповідання стає людяним. Композиція "Машини часу" відповідає тому прин ципу, якого, слідом за Едгаром По і Артуром Конаном Дойлем, дотримувався Уеллс: спочатку заявити тему, а потім дослідити обставини.

Глибоким і багатоплановим, таким, що свідчив про неухильне розширення масштабу письменницької дум ки, став четвертий роман Уеллса -- "Війна світів". Якщо "Машину часу" визначають як соціальну антиутопію, то "Війна світів" -- це роман-пересторога, роман-катастрофа. Критика по праву вважає "Війну світів" вершиною першого періоду творчості письмен ника. Саме цей роман Уеллс надіслав у 1906 році Льву Толстому, коли той висловив бажання ознайомитися із творчістю англійського фантаста. З романом "Війна світів" не раз траплялися різні курйози. Коли в 1938 році у СІЛА роман був інсцено ваний для радіо, то слухачі сприйняли цю інсценівку за репортаж, і в країні спалахнула паніка. Аналогічний випадок стався в Еквадорі на початку 50-х років. Такий масовий психоз був породжений художньою досконалі стю роману, напруженістю дії, психологічною достовір ністю, переконливістю кожного епізоду. Це досягалося завдяки тому, що фантастичне припущення максималь но було наближене до сучасності: дія роману відбува ється в Англії на початку XX століття. В основі сюжету роману -- фантастична гіпотеза: представники марсіянської цивілізації, принципово відмінної від земної, задля забезпечення своїх біологі чних потреб здійснюють вторгнення на Землю. Така ситуація перетворює сам роман на гіпотезу, доведення якої спрямоване на вирішення проблеми, що ніколи не переставала хвилювати Уеллса: доля людства та земної цивілізації. На перший погляд, марсіяни, які склада ються в основному з матерії мозку, сильніші, енергій ніші, витонченіші, ніж земляни. Вони мають техніку і знання, недоступні людині XX століття.

Найголовніше ж у тому, що дві цивілізації живуть за різними мо ральними нормами, керуються різними принципами, у них різні ідеології, різний рівень знань -- словом, вони різні. І це стає однією з причин непримиренної війни, свідком і учасником якої є сам оповідач. Роман починається з характерного для Уеллса при йому: читачеві повідомляються необхідні відомості про Марс, атмосферу, температуру, наукові гіпотези про рівень розвитку марсіян.

Для Уеллса марсіяни -- своєрідна метафора, не більше. Це може бути і смер тоносна зброя чи природні або соціальні катаклізми, тобто якась надзвичайна сила, що загрожуватиме існуваиню роду людського. Уеллс вдається до парадоксаль ного заклику: не судити марсіян за напад на Землю надто суворо. Мета такого прийому -- не стільки вра зити незвичайністю суджень, продемонструвати їх самобутність і незалежність, скільки зруйнувати претензії людей на визнання своєї "вищості", правильності, на однобічну оцінку подій. П'ятдесят марсіян ледве не знищили всю земну цивілізацію, і тільки земний мік роб, смертельний для інопланетян, зупинив катастрофу. Одним із перших гине від нападу (і в цьому -- відтінок трагічної іронії) астроном Оджілві, який вперто заперечував "вульгарну гіпотезу" про те, що на Марсі є життя. Саме така гіпотетична ситуація дала можливість Уеллсу розгорнути широкомасштабну критику сучасного йому суспільства і людської природи загалом. Най страшніші вади землян, на думку письменника,-- егоїзм та розбещеність. Вони е руйнівними для людей. Саме тому в романі досліджується людина, а не описуються детально технічні прилади і машини, що до Уеллса було обов'язковим для науково-фантастичного роману. Таке дослідження людини викликає гіркі, три вожні думи: технічне верховенство марсіян дзеркально відбиває недосконалість, навіть примітивність людської цивілізації, її незахищеність.

"Острів доктора Моро" (англ. The Island of Doctor Moreau) -- фантастичний роман англійського письменника Герберта Веллса. Написаний в 1896 році. Роман розповідає про події на острові в Тихому океані, населеному тваринами-жертвами дослідів з вівісекції, і, внаслідок цих дослідів, вони прийняли напівлюдський вигляд.

2. Цикл пригод про детектива Шерлока Холмса та його друга доктора Ватсона (Артур Конан Дойл). Особливості сюжетної побудови, характеристика головних героїв

Шемрлок Хомлмс (англ. Sherlock Holmes) -- вигаданий детективний персонаж, головний герой книг англійського письменника Артура Конана Дойля. В оповіданнях про Шерлока Холмса зазвичай мова йде від імені його друга і супутника -- доктора Джона Уотсона, але трапляються й винятки, наприклад в оповіданні "Левова грива" Шерлок Холмс сам веде розповідь. Детектив веде свої розслідування, використовуючилогіку та метод дедукції.

Сам Конан Дойл вважав розповіді про Холмса "легким чтивом". Крім того, його дратувало те, що читачі вважають за краще твори про Холмса, тоді, як Конан Дойл вважав себе перш за все великим автором історичного роману. Зрештою сер Артур вирішив припинити історію слідчого, усунувши популярного літературного персонажа в сутичці з професором Моріарті (хрещеним батьком англійської мафії, як сказали б зараз) у Рейхенбахському водоспаді.

Пригоди Шерлока Холмса Збірка оповідань (1892)

Ватсон (доктор Ватсон, вар. Пров. Уотсон) - постійний супутник Шерлока Холмса. Лікар за освітою, військовий хірург, який закінчив Лондонський університет в 1878 р., виконує функцію літописця діянь Холмса. Під час англоафганской війни (1878-1880) мушкета кулею розбила йому плече. За власним зізнанням, не виносив ніякого шуму. З'явившись в Лондоні, деякий час жив у готелі, потім зняв кімнату на Бейкер-стріт з працював у хімічній лабораторії лікарні Шерлоком Холмсом, якого йому представили як дивака, ентузіаста деяких областей науки, але людину порядну. Правдивий, прямий і ввічливий одночасно, володіє почуттям справедливості, надійний і зворушливо прив'язаний до Холмсу, В. наділений безліччю прекрасних якостей. Його присутність поряд з Холмсом в оповіданні підносить Холмса, який здається недосяжним в своїх перевагах навіть на тлі настільки порядну людину, як В. Він порівнює Холмса з Дюпеном Едгара По. Але Холмс невисокої думки про Дюпен і його прийомах. Один із прийомів, в результаті використання якого Холмса і В. сприймають як насправді існували особистостей, як раз і полягає в тому, що вони обговорюють літературних персонажів, себе в їх ряд не включаючи, підкреслюючи тим самим свою "настоящность".

Моріарті (професор Моріарті) - найсильніший супротивник Шерлока Холмса. "Його м'яка і точна манера виражатися змушує вас вірити у його щирість, не властиву пересічним злочинцям". "Він дуже худий і високий. Лоб у нього білий, величезний і опуклий, глибоко запалі очі .. Особа гладко виголене, бліде, аскетичне, - щось ще залишилося в ньому від професора. Плечі сутулі - має бути від постійного сидіння за письмовим столом, а голова видається вперед і повільно, по-зміїному, розгойдується з боку в бік ".

У його жилах тече кров злочинця, І ця жорстокість стала ще небезпечнішою завдяки його незвичайному розуму. Темні чутки ходили про нього в тому університетському містечку, де він викладав, і врешті-решт він був змушений залишити кафедру і перебратися в Лондон, де став готувати молодих людей до іспиту на офіцерський чин. Це Наполеон злочинного світу. Він - організатор половини всіх злодіянь і майже всіх нерозкритих злочинів у Лондоні. Розуміючи, що в особі Холмса він придбав гідного і небезпечного противника, М. визнається того, що відчуває інтелектуальна насолода, спостерігаючи його методи боротьби, що був би засмучений, якби йому довелося застосувати крайні заходи щодо Холмса, і , не бажаючи здаватися, пропонує Холмсу припинити розслідування. Холмс виходить переможцем з інтелектуальної сутички, що переростає в рукопашний поєдинок,але йому ще кілька місяців доводиться ховатися,ховаючись від відплати прихильників М.

Шерлок Холмс (містер Холмс) - персонаж циклу детективних повістей і оповідань, прототипом якого став Джозеф Белл - викладач медичного коледжу в Единбурзі, обла-`довший незвичайною спостережливістю й умінням розбиратися в життєвих ситуаціях за допомогою дедуктивного методу, чим дивував своїх студентів, одним з яких був Артур Конан доїв. X. називає себе сищиком-консультантом, він береться тільки за надскладні, самі заплутані справи, від яких відмовляються Скотленд-Ярд і приватні агентства. Не виходячи з кімнати, може розплутати злочин, над яким марно билися інші. Він принципово різниться від стандартно мислячих, тупоумних і невмілих поліцейських і сищиків з Скотленд-Ярду, яким ніколи не судилося стати професіоналами. Для X. заняття сищика - найменше спосіб заробляти гроші. До вирішення будь-якої задачі він ставиться як філософ, як художник, як поет. Чим важче проблема, тим більше вона йому цікава. Унікальним X. робить висота якостей його особистості. Любитель Гайдна і Вагнера, легко що цитує Горація, Петрарку і Флобера, X. є автором праць з психіатрії та хімії. Ватсон свідчить, що X. майже не мав уявлення про сучасну йому літературу, політику та філософії, він нічого не знав ні про теорію Коперника, ні про будову Сонячної системи і говорив Ватсону про те, що все це непотрібні знання. На думку X., людині потрібні лише знання, які є інструментами пізнання світу.

3. Світ тварин і світ людей у творчості Джека Лондона ("Біле Ікло")

Джек Лондон -- один з найвідоміших письменників, які захоплюють у полон не тільки цікаво закрученим сюжетом, але й високою думкою про шляхетність, мужність, людяність. У центрі твору "Біле Ікло" історія не тільки собаки, але й стосунків людини й тварини. Ким є для нас кішка, собака, птах? Для одних вони цінні своєю функцією: кішка потрібна, щоб ловити мишей; собака -- щоб стеріг хату абощо. А то можна й виставити собаку на бій, нацькувавши на іншого хазяйського пса. Чи це і є нормальні стосунки людини й тварини? Джек Лондон піддає сумніву таку позицію. Саме оповідання переконує читача, що не гідні називатися людьми ті, що не вміють бути шляхетними, добрими до інших. Справжня людина має розуміти цінність життя, і не тільки власного, а й усього живого навколо. Ось чому здається, що Біле Ікло все життя йшов крізь жорстокість, зло, аби нарешті знайти справжню людину. Не може бути, щоб усі тільки вважали його власністю, що може принести гроші, славу, потішити самолюбство. І ось нарешті вони зустрічаються -- людина і вовк. І Біле Ікло чи не вперше відчуває бажання служити людині, бути їй товаришем, захисником. Собака стає членом сім'ї Скотта, бо заслуговує це вірністю і любов'ю. Але вірність і любов не з'являються просто так. Джек Лондон показує, що цей світ однаково жорстокий і для людей, і для тварин. Та по-різному вписуються у цей світ і люди, і тварини. Звичайно, можна силою підпоювати собі місце серед собі подібних. Та чи втримаєш його силою? Хіба що доведеться все життя битися за те місце. Письменник поступово доходить висновку про те, що найкращі почуття здатні породжувати відчуття добра. Любов у відповідь па любов. Відданість у відповідь на вірність. Велич людини в тому, що вона може переступити через жорстокість, ігнорувати зло, аби пробудити іскорку любові в тих, з ким спілкується. Саме так відбувається в оповіданні Джека Лондона "Біле Ікло". Світ людей і світ тварин не протиставляється, оскільки автор вважає, що закон для всіх один. І кожен у цьому світі обирає між добром і злом.

4. Японська література ХХ ст. Головні представники. Жанр танка та його особливості. Проілюструвати прикладами

У початковий період розвитку дитячої літератури - кінець XIX і початок XX століття - у книгах для дітей були представлені головним чином два жанри: так звана "шкільна повість" і автобіографічна повість про дитинство. В 20-і роки розвивається рух за демократичну літературу під впливом "ідей Радянської Росії" (так характеризує цей рух дослідник японської літератури К. Рехо) і добутків М. Горького. Цей літературний напрямок одержав назву "пролетарської літератури", і його яскравим представником був письменник Сунао Токунага. Письменники, що належали до цього напрямку, у своїх повістях і оповіданнях виходять за рамки шкільного й сімейного життя, вони звертаються до явищ соціальним - боротьбі робітників за свої права, протесту проти мілітаризації країни, виникненню нових відносин серед трудящих на фабриках і заводах, що поклали початок солідарності робітничого класу

З настанням 20-го століття японська література починає проникати на Захід. Завдяки перекладам західні читачі знайомляться з творами японських авторів. Твори нового часу, що найбільше читаються часто на англійській і іншій мовах, включають "Кікьо" ("Повернення додому") Осарагі Дзіро, "Кінкакудзі" ("Храм Золотого павільйону") Мішіма Юкіо і "Таде куу муші" ("Хтось вважає за краще і кропиву") Танідзакі Дзюнітіро. Нові часи звели на п'єдестал нові імена.

Муракамі Харукі - от нова зірка, що зійшла на небокрай японської літературної творчості вже в наші дні. Муракамі одним з перших відкрив очі сотням тисячам читачів на сучасну Японію з її альтернативною молодіжною субкультурою, яка мало чим відрізняється від аналогічного середовища в Москві, Нью-Йорку, Лондоні або в Стамбулі. Його герой - це молодий ледар, заклопотаний пошуком дівиці з вухами незвичайної форми, кар'єрою і розвагами. Він із задоволенням ламає традиції, за що викликає нехтування з боку багатьох японців, прихильників древніх підвалин і "правильних" звичок. "Мені подобається витрачати час. На світі стільки усього, що я люблю - джаз, кішок... Дівчат, мабуть, теж. Книги. Усе це допомагає мені вижити". Йому за духом ближче хлопці і дівчата з гучних дискобарів, що закохуються на один день або годину і згадують про свої захоплення лише несучись на ревучому мотоциклі в далечінь, що засмоктує-вабить-розчиняє...

Так, наприклад, відома японська п'ятивірш (танка) характером своєї поетики, особливостями віршування сходить до народної пісні. Поетичним каноном для багатьох поколінь стала антологія японської лірики "Кокінсю" 905 р. ("Збори старих і нових пісень"). Висловлюючись традиційно, можна сказати, що центральне місце в японській ліриці займають любов і природа. Розпрощавшись з тобою, я побрів самотньо, сумно через ліс - до потім, на пагорок зійшовши, побачив хмари весняні в небі ... Що ж, у танка дійсно присутній ліричний герой з його любовними переживаннями. Але і його глибоке почуття, і весняні хмари є як би проявом чогось спільного на більш глибинних рівнях існування. Адже згідно з давнім японським віруванням все живе має душу. Тому природний світ для поета є таким же визначальним чинником його життя, як і почуття до коханої: Я в дощову ніч так скучив за півоній, що, ліхтар прихопивши, вийшов у сад побродити трохи і квіти заодно провідати. З названих прикладів танка можна зробити і ще один висновок, що стосується японського вірша: "Японське мистецтво не терпить поспіху, бездумного ковзання поповерхні ... Прекрасне створення мистецтва ніби шукає того, хто здатний до співтворчості, і лише перед ним розкривається до кінця" . Автор цієї цитати В. Маркова не випадково вживає слово "співтворчість". Воно принципово важливо для розуміння особливостей японського національного мистецтва взагалі. Російська майстер може з мармуру ліпити статую, з глини ліпити глечик. Японський ж входить в незриме спілкування з живим матеріалом, як би прислухатись до самої природи, І тоді саме дерево, наприклад, підказує теслі форму, колір і обсяг виготовляється предмета. Особливість сприйняття японської лірики багато в чому визначена її поетичним ладом. Так, танка має строгий складової обсяг (54-7 +5 +7 +7 порядково). Причому у перших трьох рядках міститься головна думка, у двох останніх - висновок.

утопія література уеллс сюжетний

5. Віра у силу надії та справжнього кохання у повісті-казці Олександра Гріна "Пурпурові вітрила". Розвиток конфлікту, сенс назви твору, символіка пурпурових вітрил

Більшість письменників у творах спираються на власний життєвий досвід, що зумовлює їхнє світосприйняття. З огляду на біографію письменника Олександра Гріна, сповнену поневірянь і бідності, його творчість здається чимось дивним. Загадковим, романтичним і чарівним постає в його зображенні світ. Тяжка дійсність не вбила мрії про світле і прекрасне. Грін завжди сподівався, що несподіване щастя прийде попри всі негаразди. Після тяжкої хвороби, не маючи ані грошей, ані власної домівки, він написав чарівну повість-казку "Пурпурові вітрила", сповнену любов'ю до життя, вірою в людей і всепереможну силу надії, здатної творити дива.

Піднесеність над буденним, мрія, надія і кохання -- ось провідні теми його повісті. Нібито у головної героїні повісті-казки не було підстав сподіватися на краще: у Ассолі мати померла від злиднів, батько був змушений піти зі служби через те, що покарав мерзотника Меннерса, і заробляти виготовленням іграшок. Але на шляху дівчинки зустрівся старий збирач легенд і казок та подарував їй мрію про казкового принца, що приїде за нею на кораблі з пурпуровими вітрилами, і візьме "назавжди у блискучу країну, де сходить сонце і де зірки зійдуть з неба, щоб привітати тебе з прибуттям". Вразлива дівчинка повірила у цю обіцянку з такою силою, що врешті-решт ця мрія перетворилася на дійсність, хоча більшість мешканців Каперна вважали її напівбожевільною. В Ассолі наче жили дві особистості: "Одна була донька матроса, ремісника, що майструвала іграшки, друга -- живий вірш, з усіма дивами його співзвуччя та образів, з таємницею сусідства слів, в усій взаємності їх тіней і світла, що падають одне на одне". Вона жила не буденністю, а мрією про кохання, "нам нелегко так зануритись у казку, їй було б не легше вийти з-під її влади та привабливості", -- пише про Ассоль Грін.

Така відданість надії знайшла, нарешті, розуміння, і, хоча ніби нічого казкового не було в тому, що закоханий романтик Грей, дізнавшись про мрії дівчини, що справила на нього сильне враження своєю чистотою, гармонійністю та схожістю на "чарівне художнє полотно", купив пурпурову тканину для вітрил. Сама ситуація здіснення мрії є незвичайною та чарівною, але не нереальною: якщо одна людина кохає іншу, то в її змозі перетворити життя на казку, а таке бажання виникає лише тоді, коли кохання є справжнім, тим, що дарує, а не забирає усе собі. Та й Ассоль своєю відданістю, вірним чеканням, заслуговувала на кохання.

- Якщо не втрачати надії, будь-яка мрія може з часом здійснитися -- стверджує нам своєю поетичною казкою письменник. Але для цього почуття мають бути глибокими, чистими і справжніми.

Основний конфлікт "Пурпурових вітрил" -- конфлікт мрії Ассоль і дійсності, піднесеної натури з реальним життям. Образ вітрила використовувався в літературі багато разів. Вітрило немов кличе в невідому далечінь, де на героя чекає прекрасне майбутнє, щастя. Але вітрила зазвичай бувають із грубої парусини сірого кольору, а тут -- червоні й шовкові. Такі вітрила можна зшити, але в житті подібне марнотратство зустрінеться нечасто. Це диво, але рукотворне. Пурпурові вітрила -- символ здійсненної мрії, неминучого торжества сил добра над силами зла. Думкою звертаючись до дочки, Лонгрен думає: "Багато доведеться в майбутньому побачити тобі не пурпурових, а брудних і хижих вітрил; здалеку -- ошатних і білих, поблизу -- рваних і нахабних".

Назва повісті багатозначна. Щоб вітрильне судно почало рухатися, його вітрила повинен наповнити вітер. А життя людини повинне бути наповнене глибоким змістом, тоді воно має сенс. Якщо життя нудне і безрадісне, змістом його стає мрія. Мрія може так і залишитися красивою нездійсненною казкою. Але може і здійснитися.

"Пурпурові вітрила" Гріна -- символ мрії, що стала реальністю. Мрія Ассоль "ожила" тому, що дівчинка "уміла любити", як учив її батько, уміла "чекати всупереч усьому". І вона змогла зберегти свою віру в прекрасне, живучи серед людей, що "не вміли розповідати казки і співати пісні".

Пурпуровий колір шовку, обраний Греєм для вітрил "Секрету", став кольором радості і краси, якого так не вистачало в Каперні.

Білий вітрильник під пурпуровими вітрилами -- символ любові й нового життя для Ассоль, що дочекалася свого щастя.

"Пурпурові вітрила" Гріна -- це ще утвердження правильного способу досягнення щастя: "робити чудеса своїми руками". Так вважав капітан Грей, що здійснив мрію незнайомої йому дівчини. Так думав матрос Лонгрен, що зробив колись іграшкову яхту з пурпуровими вітрилами, яка принесла щастя його дочці.

Размещено на Allbest.ru