Аналіз поеми І. Франка "Мойсей"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Астрономи твердять, що Всесвіт виник з дрібного зернятка вогняної матерії, вибух якого наповнив простори зорями й планетами, хоч неможливо уявити силу, здатну вмістити програму космосу в одному зерні. Галактика творів Івана Франка так саме народилася з пилинки вогню. На вигляд звичайна, а насправді незбагненна клітина божественного пломеню, «правдива іскра Прометея», залетіла з батькового ковадла ще в дитяче серце поета, вибухнула вулканами любові до праці, до правди, до свободи, заполонила його безмежну душу, обертаючи в безліч світил, які ще й нині ростуть, роз'ятрюються, рухаються врозліт, розширюють свої національні й світові орбіти. У тій іскрі спресовувався віками національний і соціальний біль українського народу, недаремно ж вона вибризнула з-під молота в підкарпатській кузні. Але прометеївське єство не розгадаєш болістями самої лише рідної землі - у природі Франкового дарунку живе планетарна невситимість пізнання й утвору.

У 1875 році дев'ятнадцятилітній випускник Дрогобицької гімназії, син коваля з Нагуєвичів, їде поступати до Львівського університету. П'ятсот книг - а такою щодо кількості була вже тоді його бібліотека - він не міг одразу взяти з собою, але творчий багаж був при ньому. Збірка любовної лірики, у якій значаться також твори громадянського плану, звертання (і це дуже показово) до М. Шашкевича як до обновника галицької землі, драми «Три князі на один престол», «Славою й Хрудош», віршовані новели, поеми - одна, написана по-німецьки, про Ромула й Рема, друга, по-польськи,- про нумідійського панича Югурту, переклади «Антігони» й «Електри», «Слова про полк Ігорів», декількох глав Біблії, двох пісень із «Пісні про Нібелунгів», двох пісень із «Одіссеї», двох дій із «Урієля Акости», ще на той час не викритого містифікаційного «Краледвірського рукопису», уривка із «Махабхарати» під заголовком «Смерть Гдімба». Ось, безперечно, неповний перелік витворів юнака, який за три роки напише «Каменярів», це ще зелене, але за розмірами вже космічне гроно, яке, дозрівши, ніяк не вміститься в національні обрії. І хоч з того пуп'янка ще не показалися червоні пелюстки революційної пристрасті, але в цьому зародку Франкового обдаровання вже двигтить жага охопити й пізнати світ, вібрує космогонічна енергія. Те, що написав Каменяр, не піддається й досі обчисленню, і, мабуть, не тільки ми, але й наші нащадки відкриватимуть нові астральні тіла в безмірі його літературної й громадсько-політичної діяльності.

I все-таки подвиг Франка у світовому письменстві унікальний не просто кількістю написаного. Адже стільки ж або набагато менше за сторінками створили деякі драматурги, прозаїки, навіть поети, скажімо, Лопе де Вега, Лев Толстой, але створили в більш-менш одному жанрі, у той час, як український титан працював з однаковою новаторською силою й успішністю в усіх родах, видах і підвидах літератури й у надмір цього збагатив ґрунтовними дослідженнями етнографію, фольклористику, історію, естетику, соціологію, політичну економію, філософію.

Мікеланджело слова, він не тільки міг валити скелі темноти й безправ'я, не тільки покриває бруком дорогу для свободи й освіти, але й виписує біля скривавленого каменярського шляху богатирські подобизни галицьких мужиків, облиті «киплячкою» ненависті до визискувачів, фігури бориславських пролетарів, різьбить осяяні любов'ю до людини статуї подвижників поступу й справедливості гігантські постаті Рубача, Івана Вишенського, Мойсея, образи революційних інтелігентів, будує пам'ятники десяткам творців світової літератури, серед яких - Софокл, Данте, Шекспір, Ґете, Пушкін, Міцкевич, Золя, Шевченко, Леся Українка, ставить на нашій землі перші храми вавилонській, індійській, еллінській, римській та арабській культурам.. I всі те робиться добротно, виковується в матеріалі непіддатливому, і на всьому, навіть на незакінчених творах, ніби на розбуджених, та не виведених із мармурових голив рабах Мікеланджело, видно печатка могутнього розуму й невтоленного людинолюбства.

Геній Франка - власне, тим геній, що живе серед нас, у наших думках і переконаннях,- допомагає нашому народові осмислювати свої історичні кроки протягом усієї пореволюційної доби, на кожному етапі економічного й культурного розвитку ставити перед нами нові вимоги, тим часом як вульгаризатори-соціологи хотіли б замкнути інтелект нашого предтечі в одному лише пророкуванні революційної переміни «пролетарської справедливості». Ми переконуємося: філософські, інтернаціоналістські й національні ідеї Франка - це одежа, яку нам дано на виріст. Не перешивати її, а рости нам треба!

1. Головна проблема поеми «Мойсей»

«В своїй убогій хаті сидів він за столом босий і плів рибальські сіті, як бідний апостол. Плів сіті і писав поему „ Мойсей “. На знаю, чи попалася риба у його сіті, але душу мою він полонив своєю поемою».

Одним з найвидатніших творів Франка є поема «Мойсей». Образ Мойсея непокоїв Франка з 90-х років ЧЙЧ ст., коли він побачив скульптуру Мікеланджело «Мойсей». Поема була створена в 1905 році під впливом революційних подій у Росії. У ній створено образ керівника, вождя, що довгі роки вів народ до обітованої землі -- визволеного вільного краю, де буде щасливе й радісне життя. Проте на коротку мить він сам виявив сумнів і зневіру в кінцевій остаточній перемозі й тому вже на порозі входу в омріяну землю помирає.

Головна проблема поеми - взаємини вождя (пророка) й народу. Між Мойсеєм і народом виник конфлікт внаслідок ворожої агітації Датана й Авірона - ворогів людського прогресу. Спекулюючи на труднощах боротьби, чоловіки підбурювали народ проти Мойсея, радили примиритись зі своїм рабським жалюгідним становищем. Тут заховано ще одну проблему - вибір нацією свого майбутнього. Конфлікт з народом породив у Мойсея настрій вагання, зневіри, і за це він був покараний. Лише після смерті Мойсея народ зрозумів, що втратив найдорожчу людину, справжнього захисника. Охоплений почуттям туги за Мойсеєм, обурений підступними діями пророків, він страчує їх, обирає собі нового ватажка - конюха Єгошуа і знову йде шукати обітовану землю.

Поема - глибоко революційний, філософський алегоричний твір. Використавши біблійну розповідь про пророка Мойсея, Франко відтворив свою сучасність, намагався вселити віру в неминучу перемогу народу і стверджував думку, що справжнім народним проводирем може бути лише той, хто глибоко розуміє інтереси і прагнення народу і без вагань веде його.

Народе мій, замучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздорожжу.

Людським презирством, ніби струпом вкритий!

Твоїм майбутнім душу я тривожу.

Закінчується вступ пророчими словами Франка,:

Та прийде час, і ти огнистим видом

Засяєш у народів вільних колі,

Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,

Покотиш Чорним морем гомін волі,

I глянеш, як хазяїн домовитий,

По своїй хаті і по своїм полі

2. Мойсей як біблійний персонаж

Мойсей - один з найбільших людей в історії людства. Чотири біблійні книги - від Буття до Повторення Закону - загалом присвячені тому, як Бог звертався до ізраїльтян, яких очолював Мойсей. Він керував їхнім виходом з Єгипту, був посередником у завіті Закону й вів Ізраїль до кордону Обітованої землі. Хоча Мойсей був вихований у сім'ї фараона, він одержав завдання очолити народ Бога, а також стати пророком, суддею й під натхненням Бога записати частину Біблії. У той же час він була «чоловік сумирний із всіх людей»

Більша частина біблійного оповідання про Мойсея охоплює останні 40 років його життя, з моменту рятування ізраїльтян від єгипетського рабства до смерті Мойсея у віці 120 років. З 40 до 80 років він був пастухом у землі Мадіамській. Але, мабуть, сама цікава частина його життя, що інтригує, про яку, однак, найменше відомо - це перші 40 років його життя, від народження до його втечі з Єгипту. Що ми можемо довідатися про цей період його життя? Чи вплинуло виховання, отримане Мойсеєм, на те, якою людиною він став? Що ще впливало на нього? З якими труднощами він зіштовхувався? І чому ми можемо із усього цього навчитися?

Із книги Буття ми дізнаємося, що фараон почав побоюватися ізраїльтян, що жили в Єгипті, оскільки їхня чисельність множилася. Вирішивши перехитрити ізраїльтян, фараон спробував зменшити їхнє число, розморюючи їхньою рабською працею. Підбиті батогами начальників робіт, євреї носили ваги, місили глину, з якої виготовляли денну норму цегли. Біблійний опис Єгипту того часу, коли народився Мойсей, збігається з історичними відомостями. Древні папіруси й, щонайменше, один малюнок на могилі підтверджують те, що в II тисячоріччі до н.е. або раніше раби робили із глини цеглу. Начальники, відповідальні за виготовлення цегли, командували сотнями рабів, організованих у групи по 6-18 чоловік на чолі зі старшим працівником. Глину для цегли, що їм самим потрібно було добувати, і солому відправляли на цегельний завод. Працівники різних національностей носили воду й мотиками змішували її із глиною й соломою. Рядами укладалися цегли, які виготовлялися за допомогою прямокутної форми. Використовуючи ярмо, робітники переносили висушені на сонце цегли на будівельний майданчик, підійти до якого часто можна було лише по похилих дошках. Єгипетські наглядачі із ціпком у руці сиділи або проходжувалися поряд, зірко стежачи за роботою.

В одному древньому записі згадується 39 118 цеглин, виготовлених 602 працівниками, а це значить, що одна людина в середньому виготовляв 65 цегл за робочий день. В одному документі, XIII ст. до н.е., говориться: «Люди роблять... денну норму цегл». Все це дуже нагадує те, що було потрібно від ізраїльтян, відповідно до книги Буття.

Але тяжкою працею не вдалося зменшити чисельність єврейського народу. «Чим більше [єгиптяни] розморювали його, тим більше він множився... так що побоювалися синів Ізраїлевих», - говориться в Біблії. Тому фараон наказав, спочатку сповитухам, а потім всьому своєму народу вбивати в євреїв всіх новонароджених малюків чоловічої статі. У той тривожний час в Іохаведи й Амрама народилося чарівне маля, назване Мойсеєм. Батьки Мойсея не допустили, щоб їхнього сина вбили за наказом фараона, і ховали свого новонародженого сина. Як доводилося їм робити це, незважаючи на те що будинки постійно обшукувалися з метою знайти дітей? У всякому разі через три місяці батьки Мойсея вже не могли його ховати. Тоді Іохаведа в розпачі зробила кошик з очерету, обсмолила його, щоб захистити від води, і поклала туди дитину. Можна сказати, що Іохаведа підкорилася букві, але не духу закону фараона кидати всіх новонароджених хлопчиків у Ніл. Міріам, старша сестра Мойсея, стояла вдалині, спостерігаючи, що з ним буде. Чи розраховувала Іохаведа, що дочка фараона знайде Мойсея, коли прийде купатися в річці,- ми не знаємо. Але саме так і трапилося. Принцеса зрозуміла, що це єврейська дитина. Що ж їй було робити? Чи коштувало їй послухатися батька й наказати вбити дитину? Ні, вона зробила так, як зробило б більшість жінок,- вона зглянулася над ним.

Відразу поруч виявилася Міріам. Вона запитала: « Чи не сходити мені й чи не покликати до тебе годувальницю з Євреянок?» Деякі знаходять у цьому уривку більшу частку іронії. Сестра Мойсея тут протиставляється фараонові, що разом зі своїми радниками спробував перехитрити євреїв. Коли дочка фараона погодилася на її пропозицію, у безпеці дитини можна було не сумніватися. Дочка фараона сказала їй: «Сходи». Міріам пішла й покликала свою матір. Іохаведі до того ж запропонували гарну плату. Вона погодилася вигодувати свого власного сина, що тепер був під царським захистом. Жаль дочки фараона яскраво протиставляється жорстокості її батька. Вона не була обманута, і прекрасно знала, що це за дитина. Зглянувшись над дитиною, вона вирішила його всиновити. Також вона погодилася найняти годувальницю з єврейок, а це говорить про те, що вона не розділяла упереджень свого батька.

Іохаведа «взяла дитину й кормила її. І виросла дитина, і вона привела її до дочки фараона, і він був у неї замість сина». У Біблії не згадується, як довго Мойсей жив у свого рідного батька й матері. На думку деяких, він залишався з ними два або три роки, а може,й довше - принаймні доки не був віднятий від грудей. У книзі Вихід говориться, що «виросла дитина» у батьків, але якого віку він досяг, невідомо. У кожному разі Амрам й Іохаведа, безсумнівно, розповіли Мойсею про те, що він єврей, і прищепили йому віру в Бога й любов до праведності. Наскільки успішні були їхнього зусилля, показав лише час.

Коли Мойсей був відданий дочці фараоновій, його стали навчати «всієї мудрості єгиптян». Крім іншого, його вчили керувати державними справами. Єгиптяни досягли успіхів в різних областях: в математиці, геометрії, архітектурі, будівництві та в інших точних і гуманітарних науках. Імовірно, сім'я фараона хотіла прилучити Мойсея до єгипетської релігії.

Можливо, Мойсей учився разом з дітьми аристократів. Таке ж елітарне утворення одержували «діти іноземних правителів; вони були послані або взяті в полон у Єгипет, щоб бути вихованими як „ цивілізовані “ люди, яких потім призначали в їхніх землях васалами», вірними фараонові. У школах, що примикали до палацу фараона, молодь, імовірно, виховували й навчали для служби при дворі. Напису, датовані часом Середнього й Нового царств, свідчать про те, що деякі придворні зі звити фараона й високопоставлених чиновників навіть у дозрілих літах зберегли за собою титул «вихованець».

Життя при дворі, що обіцяє багатство, розкіш і владу, стала для Мойсея перевіркою. Вона також таїла в собі духовну небезпеку. Як поведеться Мойсей? До чого схилиться його серце? Чи збереже він відданість своєму Богові й своїм гнобленим побратимам-євреям або ж спокуситься на привабливі речення єгиптян?

Коли Мойсею було 40 років і він за духом міг би стати єгиптянином, він «вийшов до братів своїм, синам Ізраїлевим, і побачив тяжкі роботи їх». Його подальші дії показали, що це була не проста цікавість - він хотів їм допомогти. Коли він побачив, як єгиптянин б'є єврея, він вмішався й убив кривдника. Це свідчило про те, що серце Мойсея - на стороні його братів. Єгиптянин, імовірно, був державним чиновником, що загинув при виконанні своїх обов'язків. На думку єгиптян, у Мойсея було багато причин бути вірним фараонові. Але їм рухала також любов до справедливості - якість, виявлена наступного дня, коли він заступився за єврея, якого несправедливо бив побратим. Мойсей хотів звільнити євреїв від тяжкого ярма рабства. Фараон же, довідавшись про його зраду, намагався вбити його. Тому Мойсею довелося бігти в землю Мадіамску.

У той час Мойсей бажав звільнити народ Бога, але в Ієгови був свій розклад. І все-таки в його діях видна віра. У Євреям 11:24-26 сказано: «Вірою Мойсей, коли виріс, відмовився називатися сином дочки фараона, обравши долю народу Бога - терпіти жорстоке звертання, замість того щоб мати тимчасова насолода гріхом». Чому? «Тому що ганьблення Христове він порахував більшим багатством, чим скарбу Єгипту, тому що його погляд був спрямований на нагороду». Незвичайно використане тут вираження «ганьблення Христове», підходить до Мойсея, оскільки пізніше йому було дано особливе завдання безпосередньо від Бога.

Тільки уявіть! Мойсей одержав виховання, доступне лише єгипетським аристократам. Його положення обіцяло йому блискучу кар'єру й усілякі задоволення. Але він відкинув все це. Життя при дворі гнобителя-фараона він не міг сполучити з любов'ю до Бога й до справедливості. Те, що він знав про Божі обіцянки праотцям Аврааму, Ісаку і Якову, а також міркував над цими обіцянками, спонукало його віддати перевагу прихильність Бога. У підсумку Ієгова міг використати Мойсея для самого почесного завдання - для виконання свого наміру, який Мойсей і виконав майже до кінця.

Наступні 40 років свого життя Мойсей вів народ по пустелі до обітованої землі. Він виконував усі накази Бога і, можна сказати, виховував його народ. мойсей франко поема біблійний

Размещено на Allbest.ru