Традиція "чорного гумору" та роман Івліна Во "Незабутня"

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Кафедра перекладу

КУРСОВА РОБОТА

з навчальної дисципліни "Історія зарубіжної літератури"

на тему:

"Традиція "чорного гумору" та роман Івліна Во "Незабутня"

Студентки

філологічного факультету,

спеціальність "переклад з англійської"

Мельник Анастасії Леонідівни

Київ

2015



Зміст

Вступ

Розділ 1. Івлін Во як представник "чорно-гумористичної" літератури хх ст

1.1 Чорний гумор: поняття та основні засади жанру

1.2 Розвиток жанру у світовій літературі

1.3 Роль Івліна Во в літературі "чорного гумору"

Висновки до розділу

Розділ 2. Англо-американська трагедія "Незабутня"

2.1 Місце роману "Незабутня" у творчому доробку письменника

2.2 Втілення чорно-гумористичних тенденцій у творі

2.2.1 Відображення концепції абсурдності світу

2.2.2 Мотив смерті у романі

Висновки до розділу

Висновки

Список літератури



Вступ

Актуальність дослідження. Ім'я англійського письменника Івліна Во займає значне місце у світовій літературі ХХ століття. Він належить до низки письменників минулого століття, які дали поштовх до розвитку сучасної англійської літератури і є одним з найяскравіших авторів так званої літератури "чорного гумору" своєї доби.

"Чорний гумор" як феномен у літературному світі другої половини ХХ ст. привернув увагу багатьох дослідників. Дослідженням даного питання в літературознавстві займалося багато провідних закордонних і вітчизняних вчених: Авєрєнцев С. С., Андрєєв Л. Г., Давидова Т. Т., Засурський Я. М., Кірєєва Н., Лотман Ю. М., Пронін В. О., Толкачев С. П., Черняк М. О., Старовєрова Є. В. Вагомий науковий внесок у дослідження цієї проблеми зробили О.М.Звєрєв, М.О.Мендельсон, В.І.Оленєва, Т.Н.Денисова, Р.О.Катхе, Л.В.Короткова, Ч.Б. Гарріс, І. Хассан, Ч. Рассел, С. Трахтенберг, Дж. Семроу, М.Ф. Шульц та ін.

У своїх працях вони досліджували своєрідність світогляду та творчого методу "чорних гумористів", обґрунтували приналежність тих чи інших письменників до цього літературного угрупування та окреслили основні тенденції його розвитку.

Незважаючи на наявність значної кількості наукових розвідок у зарубіжному літературознавстві (П.А.Дойль, Н.Фрай, Дж.Холл, С.О'Фаолін, Ст.Уолл, М.Бредбері, Р.Р.Гарнетт, М.Грін, Дж.Літтлвуд, Р.М.Девіс, Д.Лодж, А.Родвей. та ін.), у нас твори Во не набули значної популярності, що й викликає сьогодні особливий інтерес до його творчої спадщини та обумовлює актуальність дослідження.

Виникає потреба дослідження творчості Івліна Во саме в аспекті літератури "чорного гумору".

Таким чином, актуальність дослідження визначається недостатньою вивченістю творчого доробку Івліна Во вітчизняними вченими, відсутністю комплексного дослідження його творчості в аспекті "чорно-гумористичної" літератури та її ролі в творчій еволюції письменника і становленні його художнього методу.

Мета дослідження - аналіз творчості Івліна Во в аспекті літератури "чорного гумору" на прикладі його роману "Незабутня".

Реалізація поставленої мети передбачає вирішення конкретних завдань:

1. Дати визначення поняття та основних засади "чорного гумору" як літературного жанру;

2. Визначити умови, за яких відбувалося становлення жанру;

3. Виявити внесок Івліна Во у розвиток "чорно-гумористичної" літератури;

4. На основі аналізу роману "Незабутня" виділити характерні ознаки жанру.

Об'єктом даного дослідження є англо-американська трагедія "Незабутня", що найбільш яскраво репрезентує Івліна Во як представника літератури "чорного гумору".

Предмет дослідження - основні риси та мотиви творчості Івліна Во, які розглядаються в аспекті поетики та проблематики, притаманним літературі "чорного гумору".

Під час роботи були використані такі методи, як: порівняльно-історичний, історико-культурний, біографічний та метод аналізу.

З їх допомогою був проведений комплексний аналіз процесу виникнення та розвитку "чорного гумору" як літературного жанру, а також особливостей та мотивів творчості Івліна Во у його контексті.

Порівняльно-історичний метод використовувався при аналізі особливостей виникнення та поширення явища "чорного гумору" в історичному аспекті.

Історико-культурний метод дав можливість проаналізувати основні мотиви та природу творчості автора. Біографічний метод застосовувався для аналізу відображення особистого світогляду автора у його романах. Методом аналізу було розглянуто втілення рис, притаманних літературі "чорного гумору" в романі письменника.



Розділ 1. Івлін во як представник "чорно-гумористичної" літератури хх ст

1.1 Чорний гумор: поняття та основні засади жанру

Чорний гумор - гумор з домішкою цинізму, комічний ефект якого полягає в глузуваннях над смертю, насильством, хворобами, фізичними каліцтвами або іншими "похмурими", макабричними темами, ціллю якого, за визначенням російського соціолога та культуролога І.А.Бутенко, є налякати, одночасно розсмішивши, або ж навпаки, розсмішити, при цьому налякавши. "Чорне" як відображення природного людського інтересу до смерті виявляється, по суті, одним зі стилів, жанрів або способів художнього осмислення дійсності [4;148].

Першопочатково під поняттям чорний гумор (з англ. black humour) в середньовічній медицині розуміли "чорну жовч", котра викликає меланхолію, згідно з вченням Гіппократа (близько 460 - 370р. до н.е.) про "п'ять соків" в організмі людини. В сучасному значенні вираз набув найактивнішого вжитку спочатку в США (1950-ті рр.), а потім і в інших країнах світу.

Проте свого жанрового значення термін набуває значно раніше. Він зустрічається у символіста Гюїсманса в 1880-ті, однак у широкий ужиток був введений адептами сюрреалізму, і в першу чергу одним з найвідоміших пропагандистів терміну Андре Бретоном, що склав у 1939 році "Антологію чорного гумору". Праця являє собою антологію з 45 авторів у редакції Андре Бретона. Вперше вона була опублікована у 1940 році в Парижі видавництвом "Sagittaire" і її розповсюдження було негайно заборонено режимом Віші. Згодом в 1947 році після повернення Бретона із заслання її було перевидано з деякими поправками. В 1966 році Бретон втретє опублікував книгу, назвавши це видання "остаточним". Бретон не лише "повернув до життя" майже невідомих або забутих письменників, але й тісно пов'язав термін "чорний гумор" з літературою.

Для естетичних поглядів чорних гумористів характерною є "деградуюча" концепція світу. Таким чином у їхніх романах найсильнішого загострення і справжнього драматизму набуває конфлікт особистості та суспільства.

Прикметні ознаки "чорного гумору": ставлення до світу і до суспільства як до ворожого кожній окремій людській особистості, такого, що прагне "пристосувати" людину до себе, призвичаїти до бездумного, пересічного, підвладного механістичним законам існування. Світ втратив будь-який сенс, а відтак і людина втратила сенс буття. "Чорний гумор" висміює все: суспільний лад, людські почуття, міщанську мораль, мистецтво. Все безглузде, позбавлене сенсу, перспективи, мети. Все абсурдне [7; 326].

"Чорні гумористи" сприймають світ як хаос. У їхніх творах констатується абсолютна безцільність людського існування. Характерним для творчості письменників цього напряму є те, що вони висміюють не тільки об'єкт - реальну дійсність, а й спосіб її відображення - мистецтво. Улюбленими прийомами письменників, що представляють цю школу, стають бурлеск, пародія, гротеск, іронія, фарс, "гіггі", сатира [1].

Проте, потрібно зазначити, що письменники школи "чорного гумору" з одного боку, не приймають того, що технократична держава стверджує сьогодні, - її антидемократичність. З іншого вони не відкидають державу з її принципами [10, 327]. Тому, мабуть, звідси і випливає концепція самотньої особистості, такого собі одинака-нігіліста, який їдко, безжально іронізує над суспільством, світом, державою, людьми та навіть над собою.

1.2 Розвиток жанру у світовій літературі

Чорний гумор - явище світового масштабу, адже у кожній літературі певного періоду зустрічаються твори, яким властиві його ознаки. Зазвичай причиною цьому є соціально-політичні чинники і настрої суспільства, в умовах яких відбувається літературний процес. За І.А.Бутенко "чорний гумор" - частина сміхової культури, що виражає духовний та моральний опір деконструктивному началу, що має місце у сучасній соціокультурній ситуації [4; 153]. Відповідно до цього однією з найголовніших соціокультурних функцій "чорного гумору" є позбавлення людини від тілесно-емоційної напруги [11;16].

В 50-х рр. ХХ століття чорний гумор активно втілювався у театрі абсурду, передусім у Франції. У французькому театральному мистецтві здобув широку популярність як "драма абсурду". Його засновниками стали Ежен Йонеско та Семюел Беккет. В абсурдистських п'єсах світ зображений як безглузді, позбавлені логіки накопичення фактів, вчинків, слів і доль. Найбільш повно принципи абсурдизму були втілені в драмах "Голомоза співачка" (The Bald Soprano, 1950) французького драматурга Ежена Йонеско і "Чекаючи Годо" (Waiting for Godot, 1953) ірландського письменника Семюеля Беккета, чи п'єса " написана Вацлавом Гавелем, чеським драматургом, в 1963 році. Театр абсурду заперечує реалістичні персонажі, ситуації й всі інші відповідні театральні прийоми. Час і місце невизначені й мінливі, навіть найпростіші причинні зв'язки руйнуються. Безглузді інтриги, діалоги, що повторюються, й безцільна балаканина, драматична непослідовність дій, все має одну мету - створення казкового, а, можливо, й жахливого настрою.

Андре Бретон зводив витоки "чорного гумору" до літератури Просвітництва - до творів Свіфта ("Скромна пропозиція"), Стерна ("Трістам Шенді". Не позбавлені "чорного" відтінку деякі пародії на готичний роман. Для філософського обґрунтування похмурої комедії сюрреалісти залучали навчання Гегеля та Фрейда. З творів XIX століття Бретон включив в свою антологію твори Шарля Бодлера та Льюїса Керрола.

Широкого поширення "чорний гумор" набув в американській літературі, починаючи з середини ХХ століття у післявоєнний період, коли настрій переможців змінився розгубленістю перед кризовими явищами, які стали заявляти про себе як у матеріальній, так і в духовній сторонах життя. Художня самосвідомість дробилася під впливом безлічі субкультур, які перетягували серйозну літературу в бік масової. У цей значний період створено чимало творів із різноманітним художнім змістом. З`явилися нові явища й тенденції в зокрема, угруповання поетів-бітників і школа прозаїків "чорного гумору". У творчості ряду письменників продовжувала жити традиція натуралізму, зниженого, позбавленого глибокого філософського обґрунтування, варіант якого нещадно експлуатувався антихудожньою "масовою" белетристикою. [3;1]

Американську школу "чорного гумору" відносять до перших проявів постмодернізму, переходом до якого від його попередника - модернізму прийнято визначати літературний процес другої половини ХХ століття.

Постмодернізм змішує літературні жанри та стилі у спробі звільнитись від модерністських форм. На відміну від модерністів, котрі сприймали себе та свою творчість дуже серйозно, постмодерністи відносились до всього з іронією. Тим не менш, деякі риси постмодернізм переймає у свого попередника і навіть посилює їх, це стосується песимізму та прагнення до авангарду.

Про постмодернізм на Заході широко заговорили на початку 1980-х років. Одні дослідники вважають початком постмодернізму роман Джойса "Поминки по Фіннегану" (1939), інші - попередній Джойсів роман "Улісс", треті - американську "нову поезію" 40-50-х років, четверті гадають, що постмодернізм - це не "фіксоване хронологічне явище", а духовний стан і "у будь-якій добі є власний постмодернізм" (У, Еко), п'яті взагалі висловлюються про постмодернізм як про "одну з інтелектуальних фікцій нашого часу" (Ю. Андрухович). Проте більшість науковців вважає, що перехід від модернізму до постмодернізму припав на середину 1950-х років. У 60-70-ті роки постмодернізм охоплює різні національні літератури, а у 80-ті він стає домінуючим напрямом сучасної літератури і культури.

"Чорний гумор" є одним з жанрів, схильних до постмодерністського зображення дійсності. Його крайньою та найбільш ранньою фазою в американській літературі була творчість Вільяма Берроуза, попередньо наставника і духовного батька бітників. Його твори наповнені сатиричними нотками, завдяки яким зображується сучасне суспільство. Таке трактування зближує Берроуза з творчістю Джона Барта одного з найбільш талановитих представників напрямку "чорного гумору". Своїми попередниками Барт називає "експериментаторів" XX ст. - Беккета, Борхеса, Набокова. "Комічний роман" Барта будується на бурлеску, травестії, гротеску, пародіюванні. Близький письменникам США, які прийшли в літературу після Другої світової війни є Курт Воннегут, суперечки з приводу природи творчості якого у критиці не затихають і досі.

Творчість цих авторів показує нам те, як гостро вони відчувають самотність і внутрішній трагізм існування зовні благополучної людини в технократичному суспільстві.

В російській літературі "чорний гумор" втілюється у формі "садистських віршиків". Вагомий внесок у розвиток цього жанру зробили Саша Чорний, Даніїл Хармс, Олег Григор'єв та Григорій Остер.

1.3 Роль Івліна Во в літературі "чорного гумору"

В англійську літературу "чорний гумор" приходить також у період постмодернізму. Одним з найяскравіших його представників став Івлін Во - видатний англійський письменник, котрий навіть після своєї смерті "працює" на англійську сатиру. Читаючи його твори, можна помітити зв'язок з представниками попередніх літературних традицій, зі спадщиною таких визначних англійських сатириків, як Філдінг, Теккерей, Свіфт, Смоллет.

Багатьма дослідниками його творчості Во зараховувався до ряду письменників комедійного жанру. Так, для відомого американського критика Е.Вілсона ранні романи залишались найвищим досягненням Івліна, про якого він висловлювався як про "єдиного першокласного генія комічного з часів Б.Шоу".

Сьогодні, говорячи про його традиції, мотиви та манеру написання, мають на увазі, як правило, Во-сатирика, котрий "створив неперевершено смішні, уїдливі та дуже злі твори, що сатирично викривають правлячі класи Англії, вояччину та бюрократичний апарат", як вважає Аллен Уолтер у своїй монографії "Традиція та мрія", при цьому виказуючи сумнів, що творчість Во можна назвати суто сатиричною, так як вона не містила у собі ніякої позитивної програми, обов'язкової для сатирика [18]. Аналізуючи творчість Во можна сказати, що така програма у нього була, проте вона була звернена до минулого. Він ідеалізував англійське минуле, протиставляючи його сьогоденню. В такому своєму баченні він нагадує англійського письменника-сатирика ХІХ століття Т.Карлейля.

Книги Івліна Во пронизані "чорним гумором". Він не боявся писати про те, що в "пристойному товаристві" прийнято замовчувати. Світ, у якому живуть герої його романів надзвичайно жорстокий та несправедливий. Він побудований на законі "від протилежного", де правий є винним, а винний - правим. Люди частіш за все егоїстичні, їм байдуже до нещастя та страждань ближнього. Всі міжособистісні зв'язки: родинні, дружні, любовні не є міцними. Власне про це йдеться у його найвідоміших романах "Мерзенна плоть", "Чорна біда", "Пригоршня праху" і звичайно ж "Незабутня".

Причини такого зображення дійсності слід шукати в біографії самого письменника. Селіна Хастінгс, журналіст та автор його біографії, відгукується про нього так: "Цей видатний письменник був складною людиною. Його репутація базується на двох началах: що він був одним з кращих стилістів англійської прози ХХ ст. і що в житті він був чудовиськом. Аби висловитися щодо першого питання, потрібно прочитати його книги; щодо другого - звернутися до його життя".[17]

Він прожив складне, багатогранне життя і завжди боровся за правду. Пияцтво, виключення з Оксфорду, розлучення з першою дружиною - все це наклало відбиток на його світобачення, проте не завадило його роботі, а точніше, самій здатності творити. Як висловлювався сам письменник про свою бурхливу юність: "В молодости я много пошатался: в те бестолковые годы перед Первой мировой я набрался таких впечатлений, что хватило бы на несколько писательских жизней. Если тогда я общался с язычниками и светской публикой, политиками и безумными генералами, то только потому, что получал от этого удовольствие. Потом я обрел внутреннее равновесие, общение с ними мне наскучило, и я нашел более достойный объект интереса - английский язык." [12] Таким чином автор пустив свій запал та досвід у літературне русло. жанр івлін гумористичний смерть

Багатьом імпонував стиль автора. Твори Івліна Во користувалися успіхом серед читачів, адже він зображував негативні речі, актуальні для тогочасного суспільства, одночасно висміюючи їх, тим самим знімаючи емоційну напругу читача. У Во "чорний гумор" виражається особливим, "тотальним сміхом", "всезаперечуючим сміхом". Такий "тотальний сміх" є ознакою вираження людського відчаю від "абсурдної дійсності".



Висновки до розділу

У першому розділі курсової роботи розглядається явище "чорного гумору" та роль англійського письменника ХХ ст. Івліна Во в літературі даного жанру.

Під "чорним гумором" зазвичай розуміють гумор з домішкою цинізму. Основними референтами висміювання "чорних гумористів" часто є негативні емоційно-психологічні та фізіологічні відчуття та стани людини, такі як страх, втома, кволість, відчай, смерть та ін. Прикметною ознакою "чорного гумору" є ставлення до світу і до суспільства як до ворожого кожній окремій людській особистості. В "чорно-гумористичних творах" реалізовуються такі літературні засоби, як сатира, іронія, гротеск, пародіювання, парадокс, мовна гра та інші засоби комізму на різних рівнях текстових фрагментів.

На світовій літературній арені жанр з'являється з середини ХХ ст. та розвивається у сприятливих для цього політичних та соціальних умовах. Івлін Во - один з найвизначніших сатириків в англійській літературі. В його творчості "чорний гумор" відбився дуже яскраво, ним пронизані всі його книги. Він не боявся писати про те, що в "пристойному товаристві" прийнято замовчувати. Світ, у якому живуть герої його романів надзвичайно жорстокий та несправедливий.

Автор не заангажовано висвітлював актуальні для тогочасного суспільства речі, одночасно висміюючи їх і тому набув популярності серед читачів тієї доби.



Розділ 2. Англо-американська трагедія "Незабутня"

2.1 Місце роману "Незабутня" у творчому доробку письменника

Повість Івліна Во "Незабутня", що відноситься до післявоєнного періоду творчості письменника (1948 р.), написана у фарсовому ключі і цим подекуди нагадує ранні твори письменника. Проте це вже зовсім інший Івлін Во, інший письменник, інший стиль. На відміну від попередніх творів, у яких під його "гарячу руку" потрапляли переважно еліта та управлінська верхівка його рідної Англії, в "Незабутній" він з сатирою обрушується на іншу країну, а саме Сполучені Штати. Америку він представляє читачеві у метафорі комфортабельного елітного кладовища.

На перший погляд один з найбільш похмурих у творчій кар'єрі Івліна Во роман "Незабутня" здається доволі однозначним. Все, що описує Во - жахливе, макабричне, пов'язане з некроестетикою, і таким чином націлене на створення огидної гротескної картини "світу навпаки". Але разом з тим його уїдливе, похмуре, як цього вимагає атмосфера цвинтаря, зображення життя Голівуду є одночасно тонким та інтелектуальним. Ці риси є невід'ємними для справжнього англійського "чорного гумору".

Написавши свій найкращий гротеск "Незабутня", Во почав хвилюватися чи не стане цей роман на шляху у його відносинах з американськими видавцями. Дійсно, кращі американські журнали, яким він пропонував його, відмовились від друку, але пояснюючи це тим, що ця тема в Америці досить заїжджена і її у своїх творах висвітлювали такі автори як Синклер Льюїс, Натаніель Вест та інші. Попри це англо-американська трагедія викликала у читачів захоплені відгуки і досі залишається одним з найвідоміших творінь письменника та світової літератури загалом, написаних в жанрі "чорного гумору".



2.2 Втілення чорно-гумористичних тенденцій у творі

2.2.1 Відображення концепції абсурдності світу

Згідно з Ф.Арьєсом: "Подвійне дно" нашого часу виражається у тому, що інтелектуальний розвиток нерозривно пов`язаний з розвитком абсурду. Внаслідок подібної взаємодії на світ народжуються такі явища, як "чорний гумор", яке віддзеркалює тривожний моральний стан сучасної людини у періоди глобальних криз, а також зростаюче ускладнення міжособистісних відносин[2].

В романі "Незабутня" зображується реальна Америка другої половини ХХ ст. В чарівний та звабливий Голівуд прагнуть усі, проте "американська мрія" збувається, нажаль, не у кожного з них. Далеко не всі посідають місця акторів чи режисерів. А навіть посівши, не кожному вдається їх утримати. Світ, у якому живуть герої є незвичайним, безглуздим і смішним одночасно. Він не жаліє нікого, що ми бачимо на прикладі компанії англійців, котрі приїхали з метою покорити Голівуд.

Френсіса Хінзлі, котрий пропрацював багато років та зробив свого часу неабиякий внесок у розвиток кіноіндустрії, на схилі років виганяють з роботи через профнепридатність. Це стає причиною його самогубства та початком низки смертей у романі.

Абсурдного значення у романі набуває сам факт смерті. Раз за разом постає питання: чому люди починають піклуватися про своїх ближніх та віддавати їм шану лише після того, як вони покидають цей тлінний світ? Навіщо людині, котра вже не належить до цього світу місце на престижному кладовищі, величезний обеліск та присвячені їй пісні? В очах читача таке ставлення виглядає м'яко кажучи диким. Насправді у романі це все відбувається не так заради небіжчика, як для того, аби заспокоїти своє сумління, котре раз за разом нагадує, що живою ця людина була нам не так вже й дорога.

На відміну від Френсіса, його молодий друг поет Денніс Барлоу зумів призвичаїтися до життя в Голівуді та попри осуд збоку його колег-англійців знайшов собі посаду в агентстві з надання ритуальних послуг для тварин. Причиною осуду було те, що англійці вважали, що в Америці вони повинні триматися разом та не опускатися нижче певного рівня, тобто не погоджуватись на роботу, яка не відповідає їх положенню в тамтешньому суспільстві. Робота, скажімо, у сфері послуг вважалася не гідною англійця. "Ви ніде не зустрінете англійця-невдаху. Ніде, окрім Англії"[8]. (Тут і надалі переклад наш). Навіть у самогубстві Хінзлі громада вбачає причину сорому за свого молодшого колегу.

Люди - немов заведені механізми. Суспільство споживачів поглинуло все і вся, змусивши решту думати такими ж категоріями. У прагненні відповідати нав'язаним стандартам люди поступово втрачають власну індивідуальність. Ця ситуація доходить до абсурду.

Головна героїня роману - Еме Танатогенос, вона ж і є "незабутня" - дівчина з бідної сім'ї, котра прагне кращого життя і на перший погляд ніби-то все робить правильно. Але з її діалогів з Деннісом можна зробити висновок, що вона не зовсім розуміє чого саме прагне від свого життя, а просто пливе за течією.

" - А що іще ви вивчали в коледжі? - Ще психологію та китайську мову. Китайська мені не давалась не напрочуд легко. Але це все, звичайно, були другорядні дисципліни - так, задля культурного рівня. - Зрозуміло. А який же предмет був у вас головний? - Косметика"[8].

Еме займає престижну посаду "косметички" в морзі та живе, дотримуючись усіх порад реклами: одягається та користується парфумами у повній відповідності з порадами ЗМІ. Трагедія героїні полягає у тому, що коли життя підкидає їй дещо відмінне від нав'язаних рекламою та роботою стереотипів, вона під тиском цього ламається, ніби механічна іграшка. Просто по причині відсутності власної життєвої позиції.

Ніби між двома вогнями опиняється дівчина між двома чоловіками, які грають з її почуттями - Деннісом та містером Джойбоєм - головним бальзамувальником моргу, котрий є професіоналом своєї справи та мрією усіх колег Еме жіночої статі. Еме по черзі закохується та розчаровується в кожному з них і після низки неприємних подій остаточно впадає у відчай. Вирішення своїх проблем дівчина шукає знову ж таки у засобах масової інформації - в газетній рубриці, куди звертається за порадою. І дослухавшись цієї поради, покінчує життя самогубством.

2.2.2 Мотив смерті у романі

Наскрізним у романі "Незабутня" є властивий для "чорно-гумористичної" літератури загалом мотив смерті. За Ф.Арьєсом однією з причин привабливості "чорного гумору" є неусвідомлене прагнення людини до смерті. В контексті соціальної значущості "чорний гумор" виключно корисний для суспільства. Прагнення людини до смерті є природним. Однак у той же час люди відчувають найбільший страх перед смертю, але всі інші людські страхи постають у вигляді проекції цього базового страху смерті. Іноді деякі страхи перетворюються у нав`язливі патологічні форми - фобії. Для того, щоб позбавитися страху, необхідно зменшити його значимість, а отже осміяти, чим і займається "чорний гумор" [2].

Герої роману живуть у світі на виворіт, де похоронні ритуали та естетика крематорію керують почуттями живих людей. Світі, де трагічне таїнство смерті спаплюжене прагненням надати покійнику вигляду живої людини. Автор дає нам дуже детальний опис усіх процесів, пов'язаних з похованням, з яких ми бачимо, що необхідність дотримання усіх церемоній не дозволяє нам так просто розстатися з небіжчиком, хоч до цього світу він вже й не належить.

Ніби два полюси абсурду працюють дві контори смерті. В одній з них хоронять заможних людей, в іншій - тварин цих заможних людей. На темі смерті побудовано все. Саме в такій атмосфері відбуваються події роману. За таких умов зустрічаються вперше Еме та Денніс, на цьому готичному тлі зароджується кохання між ними. Така цвинтарна романтика, що може здатись читачеві безглуздою, сприймається героями абсолютно природно. Їх аж ніяк не бентежить те, що все навколо просякнуте смертю.

Герої роману є людьми без чітко сформованих моральних цінностей, що є однією з рис, притаманних для "чорного гумору" згідно з Бостонським "Словником світових літературних термінів", котрий визначає чорний гумор як "гумор, що визначає предметом своєї забави в перекидання моральних цінностей, що викликає похмуру посмішку". [15; 350].

Вони не бояться смерті, яка стала увійшла в їх повсякденне життя як невід'ємний його елемент та навіть стала їх головним прибутком.

" - Ви боїтеся смерті, Містер барлогу. - Аніскільки, запевняю вас. - Природний інстинкт, Містер Барлоу, породжує в нас страх перед невідомим. Але якщо ви поговорите про це прямо та відверто, ваші похмурі думки розсіються. Цього навчили нас психоаналітики. Розкрийте ваші потаємні

страхи білому світові рядової буденності. Зрозумійте, що смерть - це не ваша особиста трагедія, а доля кожної людини. Як чудово писав Гамлет: "То жереб всіх живих; усе живе помре"[8].

Здається, Денніса дійсно вже ніщо не може здивувати. Навіть до смерті своєї нареченої він ставиться буденно, сприймаючи її, як тимчасову незручність, яку потрібно владнати. Зі смерті починаються його пригоди в "Шелесткому долі", смертю вони й завершуються. Загалом факт смерті у творі зображується настільки штучно, цинічно і абсурдно, що викликає у читача не співчуття, а радше подив з тінню усмішки. Викликати таку, на перший погляд, недоречну реакцію, є одним з основних завдань "чорного гумору", адже невідповідність, яка полягає у помилковому уявленні стосовно того над чим можна і над чим неможна сміятися, складає комізм життя і виявляється у "чорному" гуморі, що, за А. Бретоном, таїться у самій людській сутності [6].



Висновки до розділу

У другому розділі курсової роботи розглядається роман "Незабутня" у творчому доробку письменника та визначаються його особливості та мотиви, які розглядаються в аспекті поетики та проблематики, притаманним літературі "чорного гумору".

У своїй трагедії "Незабутня" Івлін Во відходить від попередньої традиції зображення тогочасної Англії, звернувши свій погляд на Сполучені Штати, а саме Голівуд. Роман є одним з найбільш похмурих у творчості письменника: все, що описує Во - жахливе, макабричне, пов'язане з некроестетикою, і таким чином націлене на створення огидної гротескної картини "світу навпаки". Зображується реальна Америка другої половини ХХ ст. - жорстока, непривітна. Америка, яку заполонило суспільство споживачів.

Головні герої, зіштовхнувшись з абсурдністю світу, не в змозі протистояти йому, втрачають свою окремішність, що призводить до низки безглуздих смертей. Загалом мотив смерті є наскрізним у романі. На цьому готичному тлі й відбуваються всі його події.



Висновки

Під "чорним гумором" зазвичай розуміють гумор з домішкою цинізму. Основними референтами висміювання "чорних гумористів" часто є негативні емоційно-психологічні та фізіологічні відчуття та стани людини, такі як страх, втома, кволість, відчай, смерть та ін. Прикметною ознакою "чорного гумору" є ставлення до світу і до суспільства як до ворожого кожній окремій людській особистості. В "чорно-гумористичних творах" реалізовуються такі літературні засоби, як сатира, іронія, гротеск, пародіювання, парадокс, мовна гра та інші засоби комізму на різних рівнях текстових фрагментів.

На світовій літературній арені жанр з'являється з середини ХХ ст. та розвивається у сприятливих для цього політичних та соціальних умовах. Івлін Во - один з найвизначніших сатириків в англійській літературі. В його творчості "чорний гумор" відбився дуже яскраво, ним пронизані всі його книги. Він не боявся писати про те, що в "пристойному товаристві" прийнято замовчувати. Світ, у якому живуть герої його романів надзвичайно жорстокий та несправедливий.

Автор не заангажовано висвітлював актуальні для тогочасного суспільства речі, одночасно висміюючи їх і тому набув популярності серед читачів тієї доби.

У своїй трагедії "Незабутня" Івлін Во відходить від попередньої традиції зображення тогочасної Англії, звернувши свій погляд на Сполучені Штати, а саме Голівуд. Роман є одним з найбільш похмурих у творчості письменника: все, що описує Во - жахливе, макабричне, пов'язане з некроестетикою, і таким чином націлене на створення огидної гротескної картини "світу навпаки". Зображується реальна Америка другої половини ХХ ст. - жорстока, непривітна. Америка, яку заполонило суспільство споживачів.

Головні герої, зіштовхнувшись з абсурдністю світу, не в змозі протистояти йому, втрачають свою окремішність, що призводить до низки безглуздих смертей. Загалом мотив смерті є наскрізним у романі. Сам факт смерті у творі зображується настільки штучно, цинічно і абсурдно, що викликає у читача не співчуття, а радше, подив.

Але разом з тим його уїдливе, похмуре, як цього вимагає атмосфера цвинтаря, зображення життя Голівуду є одночасно тонким та інтелектуальним. Ці риси є невід'ємними для справжньої "чорно-гумористичної" літератури.

Саме тому англо-американська трагедія "Незабутня" викликала у читачів захоплені відгуки і досі залишається одним з найвідоміших творінь письменника та світової літератури загалом, написаних в жанрі "чорного гумору".



Список літератури

1. Американская литература: элитарная и массовая http://www.hi-edu.ru/e-books/xbook026/01/index.html?part-003.htm#i364

2. Арьес Ф. Человек перед лицом смерти. - "Прогресс", "Прогресс--Академия", 1992. - 307с.

3. Бессараб О. В., Постолова І. В. Специфіка розвитку американської літератури кінця ХХ століття. - Стаття. - 7с.

4. Бутенко И.А. Из истории "черного" юмора // Социологические исследования. 1994. -- № 11. - 149 с.

5. Бутенко И.А. Юмор как предмет социологии? 1997.

6. Бретон А. Антология чёрного юмора [1940] / Сост., комментарии, вступ. статья С. Дубина. -- М.: Carte Blanche, 1999.

7. Денисова Т.Н. Роман і романісти США ХХ століття. - К. Видав- ництво художньої літератури "Дніпро", 1990. - 363 с.

8. Ивлин Во. Незабвенная. http://www.lib.ru/WO/nezabwennaya.txt

9. Ивлин Во "Чувствую себя глубоко подавленным и несчастным. Из дневников. 1911-1965" М.: "Текст"

10. Історія американської літератури ХХ століття / Вид. 2-ге, доп. - К.: Вид. дім. "КМ Академія", 2012. - 487 с.

11. Лаврентьев А. И. Черный юмор" и американский характер: учеб. пособие по спецкурсу / УдГУ. Ижевск, 2009. -- 290 с.

12. Правила жизни Ивлина Во. Статья "Esquire" http://esquire.ru/wil/evelyn-waugh

13. Пронін В.О., Толкачов С.П. Сучасний літературний процес за кордоном

14. Скучно без Ивлина Во. - Радио Свобода http://www.svoboda.org/content/article/469143.html

15. Словарь мировых литературоведческих терминов. Бостон, 1979. 450 с

16. Черниченко Л.Л. Школа "черного юмора" и американський модернизм. - М.: Издательство Московско- го университета, 1979. - 21 с

17. Selina Hastings. Evelyn Waugh: A Biography

18. Walter A.E. Tradition and dream. - Penguin, London, 1965

Размещено на Allbest.ru

...