Риси імпресіонізму у творчості М. Коцюбинського

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Кафедра української мови, літератури та методики навчання

Реферат на тему:

«Риси імпресіонізму у творчості М. Коцюбинського»

Виконала студентка 3- Б курсу

Черкаси - 2015 р.

Зміст

Вступ

Розділ І: Імпресіонізм, як стиль М. Коцюбинського

Розділ ІІ: Імпресіонізм у творах М. Коцюбинського ( на прикладі « Intermezzo»

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Михайло Коцюбинський --великий письменник-гуманіст, виразник народних дум і прагнень. Він посідає одне з чільних місць в історії української літератури. Його повісті, оповідання та новели яскраво відтворюють не тільки глибинні соціальні зрушення в суспільстві кінця XIX - початку XX ст., а й активні пошуки, якими характеризувався літературний процес на межі двох століть, він приніс в українську літературу елементи декадентства, символізму, неоромантизму, -- усього того, що за аналогією з німецькою та польською літературою дістало назву модернізму.

Коцюбинський вважається найвидатнішим стилістом української прози. Він почав як реаліст і народник під впливом Панаса Мирного й Івана Нечуя- Левицького, пізніше, на початку XX ст., відійшов від цього напрямку й, хоча симпатизував народницьким поглядам, однак схилявся до імпресіоністичної манери. Тут не було метаморфози чи суперечності -- адже імпресіонізм, цей останній великий стиль XIX ст., був об'єктивним мистецтвом, побудованим на точному відображенні відчуття, враження, спостереження. Як психолог Коцюбинський найчастіше писав про людську та мистецьку роздвоєність, амбівалентність, свідомо чи підсвідомо відбиваючи свою письменницьку й людську драму.

коцюбинський проза імпресіонізм письменник

Розділ І. Імпресіонізм як стиль М.Коцюбинського

Все неповторне і значне в мистецтві кожного народу різних епох увійшло до скарбниці світової культури. Але саме тому, що лише неповторне й значне залишається у віках, ми повинні говорити і про особистий внесок кожного митця. У проявах загальних закономірностей художнього розвитку відрізняємо індивідуальне, притаманне тільки одному або не багатьом майстрам тої мій іншої епохи.

Питання про стиль і метод Коцюбинського ось уже більше як півстоліття дискутується критикою. Велика естетична сила поетичної прози письменника викликає відчуття правди зображеного життя. «Скільки реалізму!» -- вигукував М. Дроздов.

Коцюбинський не мав собі рівних у літературі щодо глибини проникнення в психологію селянства передання і вибуху народної революції. Панас Кандзюба і Хома Ґудзь -- типи національні, але разом з тим настільки соціальні, настільки соціальне типові й класичні, що характеризують собою психологію різних прошарків не лише українського чи російського селянства. Типологічність цих образів досягається вже аналізом внутрішнього світу. До того ж письменник робить це з такою високою простотою справжнього мистецтва і в такій лаконічній формі, яка мало кому властива.

Коцюбинський наче ввібрав у себе й розвинув кращі здобутки Нечуя-Левицького і Панаса Мирного, Тургенєва й Короленка, Золя і Гарборга в мистецтві пейзажу, але скрізь залишився самим собою. Він почув і відтворив «симфонію поля», перед якою поступаються найкращі в світовій прозі картини степу, знайшов ту гармонію світла і тіней, ту межу в зображенні кольорової гами, за якою починалося свавілля суто суб'єктивних вражень і якої так часто не відчували французькі маляри - імпресіоністи. У тропах, урізноманітнюючи їх функції, використовуючи їх і в пейзажних малюнках, і в картинах людських переживань, він умів знаходити відповідність між словом, звуком і барвою, які у символістів перетворювались на гру форми. «Intermezzo», ліричні уступи в «Невідомому» і «Fata morgana» здаються написаними для того, щоб покласти їх на музику, словозапис тут наче подає руку нотописанню.

Коцюбинський зруйнував узвичаєні межі прози й поезії, повернув мистецтву його первісну, давньогрецьку назву, бо його проза -- по суті та сама поезія. Він створив жанрові видозміни оповідання й новели. Називаємо «Intermezzo» новелою, а це лірична (або лірико-драматична) поема в прозі написана до того ж у ключі симфонії. Образи Коцюбинського бачимо, чуємо, сприймаємо дотиком, часом навіть відчуваємо запах, вони впливають на інтелект і душу, збуджують бажання, перетворюють звичайне в щось поетичне і раніше незнане. У них звучить надія на майбутнє, готовність боротися за нього, любов до трудящої людини, до її праці, до всіх її нормальних, здорових духовних і матеріальних потреб, до землі, що здатна всіх нагодувати, як те молоко, в якому художник пізнає «екстракт луки».

Багатство поетичної семантики, барв і звуків, що приходять на допомогу слову, зосереджено й у тих творах українського майстра, де на першому плані-- інтелігенти, люди розумової і творчої праці, незалежно від того, чи ці твори є передовсім психологічними за темою («Цвіт яблуні») або особисто ліричними за характерам задуму («На острові»), чи мають безпосередньо революційний - зміст («В дорозі»).. Надзвичайно чуйний до прекрасного, вія зумів побачити те прекрасне в енергії розбуджених мас, у паростках майбутнього, що свідчило про здатність робітничого класу і сільської бідноти повалити реакційний суспільно-політичний лад і побудувати життя, гідне людини, зумів показати народну революцію як велику перетворюючу силу, джерело народження нових духовних і моральних якостей людей. Високе мистецтво письменника відповідало високості цілей, величі зображуваного.

Починаючи свої перші реалістичні твори в дусі І. С. Нечуя -Левицького та Панаса Мирного, М. Коцюбинський з часом виробляє власну стильову манеру. Однією з особливостей її було заглиблення у внутрішній світ людини, показ діалектики душі героя, розкриття характеру в процесі руху та змін. Все це було зумовлене не спробами письменника поставити якісь мистецькі експерименти, а прагнення творити в дусі нових віянь у розвитку реалістичної літератури початку XX століття.

Однак текстуальний аналіз ранніх оповідань засвідчує, що від самого початку Коцюбинському властиве оригінальне світобачення, відмінне від реалістичного. Це помітно вже в перших його творах. Характерним прикладом цього світобачення, близького до імпресіоністичного, є оповідання «Харитя» (1891). Проте поворотним пунктом до психологічного імпресіонізму і нової поетики в творчості Коцюбинського стала лірична мініатюра «На крилах пісні (Картка із щоденника)» (1895). За нею він створює ще цілу низку новел, позначених такими особливостями художньої форми, які значно різнилися з попередньою традицією. Це своєрідні «поезії в прозі», що були певною школою новаторства і для М. Коцюбинського. До таких, сказати б, експериментальних творів, крім названого, можна віднести цикл мініатюр «З глибини» (1903). Але дуже близькі до них і інші, також позначені ліризмом, заглибленням у внутрішній світ людини: «Цвіт яблуні» (1902), «Невідомий» (1907), «Intermezzo» (1908) та ін.[8, стр.20-21]

Імпресіоністична поетика значною мірою виявилася в акварелі «На камені» (1902). Характерні її особливості -- епізодична конструкція фабули, фрагментарна характеристика героїв, суб'єктивна форма нарації і ліризовані настроєві описи природи, колористичні асоціації. Втім, усі ці прикмети імпресіоністичного стилю помітні вже і в етюді «Лялечка» (1901). Більше того, не тільки окремі імпресіоністичні прийоми, а й властивий М. Коцюбинському психологічний імпресіонізм цілком виявилися в цьому творі. Діалектика взаємодії людини і суспільства -- складний процес, внаслідок якого людина, з одного боку, збагачується соціальним, морально-етичним, естетичним та іншим досвідом людства, з іншого -- не руйнується як особистість, зберігаючи свою цілісність, вносить певну частку в розвиток суспільства. В етюді «Лялечка» М.Коцюбинський звертається до проблеми самотності, проте художньо осмислює її не тільки в індивідуально-психологічному, а й у соціально-історичному плані. Коцюбинський не обмежується зображенням тільки психологічної сутності поведінки героїв. Він показує, як нестійкі народницькі погляди Раїси Левицької, що були більше даниною моді, віковим захопленням, аніж переконаннями, вибореними у практичному житті, легко злущуються, як оболонка лялечки, відкриваючи глибинну жіночу сутність героїні. Проблема самотності набирає тут і соціально-історичного звучання: йдеться не просто про відірваність людини від інших, а конкретно -- певної частини інтелігенції від народу, який «був десь далеко, в Росії (як вважала Раїса^; на селі були самі мужики...». У етюді порушуються проблеми сенсу буття, характерні для імпресіоністичної літератури. Це передусім проблема кохання в тому вигляді, як її зображує письменник.

Поетика прози письменника розвивається в двох напрямках. З одного боку, він продовжує використовувати традиційний сюжет, з другого - вдається до більш складних форм художньої умовності, зокрема до розкриття характеру через внутрішні душевні процеси. Ці дві тенденції постійно взаємодіють як у кожному окремому його творі, так і у творчості в цілому.

Естетична функція світлотіні, кольору, образів природи в творах Коцюбинського надзвичайно складна. Найбільш яскраво це простежується в новелах «Цвіт яблуні» та «Intermezzo», цілком відмінних, але побудованих на єдиних імпресіоністичних засадах.

Впадає в око, що в цих новелах Коцюбинського, чиє художнє письмо відзначається надзвичайною образністю, чи не єдиний раз вдається до технічних виділень у тексті. Може здатися, що це випадково, але при уважнішому розгляді видно, що він курсивом виділяє ключову фразу для кожної новели. І тим більш цікаво, що ці ключові фрази побудовані за єдиною моделлю. Новела «Цвіт яблуні», де ми бачимо батька біля ліжка вмираючої від запалення легенів дитини, починається так: «Я рішуче не можу чути того задушливого, з присвистом віддиху...» і трохи далі: «я не можу не слухати його». Те саме в «Intermezzo»: «Я не можу розминутися з людиною...Я не можу бути самотнім». Герой не може слухати і не може не слухати або не може бачити і не може не бачити людину. Граничне напруження, стресова ситуація на межі роздвоєння свідомості. Обидві фрази ключові для розуміння художнього конфлікту творів. І розв'язується він в обох новелах аналогічно: зростання напруження, кульмінація, спад. Щоправда кожна з частин різна за обсягом. Але головне не це.

Роздвоєння особистості героя, якому в багатьох новелах Коцюбинський приділяє значну увагу (скажімо «В дорозі», «Невідомий», «Коні не винні» та ін.) стає тим важливим фактором, який підпорядковує собі імпресіоністичну передачу кольорів. Якщо в живописі імпресіоністичний ефект вібрації створюється завдяки пленерності, бачення об'єктів крізь повітря, то в Коцюбинського ту саму функцію виконує точка зору героя, зображення навколишнього крізь призму його сприйняття. Процесуальність психологічного світу героя, роздвоєння його свідомості зумовлюють чергування вражень, поєднання контрастних відчуттів. У новелі «Цвіт яблуні»

- це світло і тінь, що передають роздвоєння «Я» героя, в «Intermezzo» - це образи природи і внутрішні відчуття, насамперед сонце й утома. Поперемінні мазки світлого і темного, сонця і хмар у результаті читацького сприйняття створюють неоднозначну, вібруючу картину навколишнього.

Проте вібрація в Коцюбинського не самоціль. Вона «працює» на реальне відтворення психічного стану героя, на психологізм. Зростання чи спад цієї вібрації пов'язаний передусім із зміною психічного стану персонажа, показом емоційно - почуттєвого шару його внутрішнього життя, невербалізованих мотивів, що зумовлюють його поведінку і ведуть, врешті-решт, до соціально - значущого вчинку. Тому цілком правий Д.С. Наливайко, коли, говорячи про психологізм творів Коцюбинського, І. Буніна, А. Шніцлера, Г. Джеймса, зауважує: «Нерідко твори такої течії набирали яскраво вираженої імпресіоністичної забарвленості, що, однак, не руйнувало їхнього реалістичного характеру».

Імпресіоністична структурованість творів Коцюбинського - це насамперед нові засади його поетики: відмова від традиційного подійного сюжету, зосередженні оповіді переважно на внутрішньому морально - етичному конфлікті, «настроєва» композиція, широке використання символіки, кольорів, предметних деталей, підтексту і т.д

Розділ ІІ: Імпресіонізм у творах М.Коцюбинського

1908 рік у житті М. Коцюбинського.

На цей період припадає багато важливих подій, які були приємними для письменника і не дуже. У Чернігові було створено Просвіту, яку очолив Михайло Михайлович. Культурно - освітня діяльність товариства занепокоїла губернатора й жандармів, що спричинило звинувачення в революційній пропаганді. Особливо загострилися стосунки із владою після того, як Коцюбинський виступив із відкритим протестом проти чорносотенно - патріотичних заяв учасників 14-го археологічного з'їзду в Чернігові. Наслідком цього стало виключення Коцюбинського зі складу Просвіти, що відгукнулося болем у серці митця.

На жаль, Михайло Михайлович не міг себе повністю присвятити улюбленому заняттю -- літературі. В одному з листів він писав: «Найбільша драма мого життя -- це неможливість присвятити себе цілком літературі, бо вона, як відомо, не тільки не забезпечує матеріально, а й потребує ще видатків».

Підступні хвороби, які здавна підточували організм, давали все більше про себе знати. Очевидці згадували, що він танув, як свічка. Витрати на ліки, на оздоровчі поїздки і ратували Коцюбинського.

Можливо, найдраматичнішим моментом цього періоду була внутрішня трагедія письменника, спричинена коханням до Олександри Аплаксиної. Сімейні стосунки з Вірою Дейшею були дуже натягнутими. Лише діти не давали Коцюбинському розірвати шлюб. Олександра Аплаксина згадувала про цей період: "Тільки Михайло Михайлович став іншим: тепер він майже не сміявся, був завжди замислений, часто мовчав. Припинилося його кумедне пустування під час прогулянок, зникли його невичерпні раніш веселощі».

« Читаю великую книгу природы и когда научусь кое-чему, буду писать. С тех пор, как я очутился в полном уединении -- чувствую, как я страшно устал душою. Не физическая усталость, а душевная. Не хочется видеть людей, вести разговоры. Хочется сбросить с себя всю волну людской грязи, которая незаметно заливала твое сердце, хочется очиститься и отдохнуть» (3 листа Коцюбинського до Аплаксиної).

Усе це разом узяте і виснажило письменника, який радо відгукується на пропозицію щодо відпочинку на лоні природи, наслідком якого і стало написання «Intermezzo».

«Intermezzo» - це найбільш характерний імпресіоністичний твір М.Коцюбинського, тому ми вирішили взяте саме цю новелу для нашого дослідження.

Новела «Intermezzo» - складний, різноелементний за художньою структурою твір. У його художній тканині майстерно поєднані і взаємодіють багато видів та форм літературного зображення. В їхній системі два основні, найважливіші щодо ідейно-естетичного змісту образи дійових осіб, розповіді і вчинки яких становлять сюжет новели. Це два персонажі, які розповідають про степове українське село, про його прекрасну природу й складні, нерозв'язані соціальні проблеми у час революції 1905-1907 років.

Перший, провідний персонаж новели - інтелігент, громадсько-політичний діям, що приїхав у село на перепочинок, на своєрідне intermezzo.

Другий персонаж - селянин,"звичайний мужик", якого інтелігент зустрів у полі. Утомлений громадськими справами інтелігент скаржиться: "Мене втомили люди". Він шукав самотності, хотів тиші й безлюддя.

Важливою рисою твору є оповідь від імені ліричного героя, характерно для імпресіоністичного стилю. Тобто все зображуване подається крізь призму сприйняття героя, через його відчуття, враження. Будь - які об'єктивні характеристики відсутні, натомість перевалює суб'єктивний кут зору.

Для новели, яким є «Intermezzo» характерний динамічний сюжет, несподівані повороти дії. Але подійний сюжет тут дуже ослаблений. Якщо його зобразити схематично, то це буде виглядати так: від'їзд героя з міста - перебування в селі, спілкування з природою - повернення до міста, до людей. Однак читач відчуває наявність у творі іншого, «внутрішнього» сюжету, що стосується переважно ліричного героя, сюжету як душевної драми, як внутрішнього конфлікту. [2]

Психічне переживання героя - внутрішній сюжет - відтворюється мозаїчно, фрагментарною структурою новели. Одинадцять окремих фрагментів, мініатюр - мазків відбивають сприйняття героєм потоку вражень від навколишньої дійсності. Водночас вони складають певну цілісність, передаючи переживання людини в критичній ситуації. [2]

Найбільша напруга внутрішнього сюжету припадає на перший епізод - фрагмент. Саме тут за допомогою контрасту «я - ти (людина, людство)» показано внутрішню духовну кризу героя і розкрито її причини. Усі наступні фрагменти, аж до останнього, фіксують процес спаду нервово напруження, поступове встановлення душевної рівноваги. Фінал: герой, сповнений духовних сил, життєвої снаги, готовий виконувати своє призначення. [2]

Таким чином, «внутрішній» сюжет буде виглядати так:

1. Переживання героєм втоми від міста, від людей, прагнення звільнитися, набути самобутності. Стомилося його серце, що стало «сховком людських страждань і болів, розбитих надій і розпачу, всього страху і бруду людського існування».

2. Переживання невпевненості у можливості звільнення із залізних рук міста великої тиші вдома, що героєві навіть «соромно стало калатання власного серця».

3. Знову переживання перевтоми. Навіть у новій обстановці героя обступають людські обличчя і долі: «Затулю вуха, замкну свою душу і буду кричати: тут вхід невільний!». Серце переповнене людським горем, воно більше не може сприймати, перейматися, навіть нездатне адекватно реагувати. Це вже край, межа людських можливостей. Символічне переживання через змалювання сцени, де відпущено з ланцюгів білих вівчарок: « Тобі воля дорожча, ніж задоволена злість!»

4. Переживання набутого спокою й самотності як найбільшого блага: « … самотній на землі, як сонце у небі, і так мені добрк, що не паде між нами тінь котрогось третього...» Спочатку ще певний острах втратити благо, навіть якщо це лише тінь від хмари. А потім нарешті повна внутрішня гармонія, «як стародавній Ісав»

Ці фрагменти фіксують переживання ліричним героєм почуття умиротвореності, внутрішньої гармонії, набутих внаслідок спілкування з природою, з сонцем, небом, нивами, птахами. Він відчуває себе часткою природи, і вона наповнює його своєю могутньою енергією.

Герой, благословенний «золотим сонцем і зеленою землею», відчуває готовність до зустрічі з людиною, з її проблемами, горем.

Враження від зустрічі з людиною. Він знову здатен «тремтіти», перейматися чужими бідами, він може грати на них!»

Ліричний герой переживає прощання з нивами, позолоченими сонцем, зозулею, що теж потроїла струни його душі. Він сповнений енергії рідної землі, жаги до життя, бажання служити людству: «Йду поміж люди. Душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає».

На початку твору автор подає список дійових осіб. Але дійові особи - прерогатива драми. Справа в тому, що дія твору відбувається в душі ліричного героя - це і є однією з рис модернізму. У Коцюбинського дійові особи - це не люди, а почуття, вірніше, символи суперечливих почуттів, які постійно ведуть боротьбу в душі героя.

Автор прагне показати не стільки зовнішній перебіг подій (втеча з міста, приїзд у село, мандрівка серед поля), скільки суперечливу душевну боротьбу за право і можливість повернення до людей. Чим більше герой переповнюється негативними емоціями і почуттями, тим чіткіше і виразніше простежується його зневага до людини, її проблем. І, навпаки, позитивні почуття наближають його до суспільства. Отже, дія твору відбувається в душі героя.

Як імпресіоніст Коцюбинський вихоплює із життя героя лише хвилинні враження, настрої, що виникли тільки в певний момент і, можливо, більше ніколи не з'являться. Він прагне відкрити перед читачем усю душу свого героя, не оминаючи навіть стану депресії і стресу.

Художній простір зовні змінюється (місто - село - місто). Однак одночасно спостерігається єдність простору, в якому відбуваються основні психологічні події: подолання утому, внутрішнє відродження. Цей простір - душа героя, і вона єдина. Тут ми і спостерігаємо, як на один стрижень нанизуються різні часові зони: минуле, теперішнє і майбутнє поєднуються в одне смислове ціле. Будь_яка мить теперішнього психологічного стану ліричного героя породжена минулим і сповнена передбаченням майбутнього.

Висновки

Наприкінці XIX -- на початку XX ст. в українську літературу входить нове покоління прозаїків, яке розширює ідейно-тематичні обрії літератури, масштаби порушених проблем, збагачує стильовий діапазон. Із самого початку молоді письменники (М. Вороний, М. Коцюбинський, М. Чернявський) проголошують і утверджують своєю художньою практикою нові підходи до зображення людини, життя, суспільства.

На відміну від традиційного реалістичного письма прозаїків старшого покоління, в молодих письменників, котрі впадають перевагу імпресіоністичній стильовій манері, спостерігаємо зміну художнього мислення в головних його параметрах: новий зміст і художня форма, певні особливості творчого процесу, розширення читацької аудиторії та специфічний вплив на неї. Якщо в творчому процесі реалістів переважає раціональне начало, він базується на узагальненні (типізації) явищ життя людини і суспільства, то в імпресіоністів -- почуттєве (інтуїтивне) начало, яке ґрунтується на процесі самоспостереження: спостереження себе в іншому й іншого в собі. Індивідуальне та індивідуалістичне «Я» стають у них нетільки предметом художньої обсервації, а й способом зображення людини.

Звідси увага до таких проблем, як самотність, протиставленість людині і світу (природного й урбаністичного, соціального і внутрішнього). По суті, в імпресіоністичній літературі змінюється концепція людини. Пошук єдності й гармонії зі світом стає деякою мрією (це ріднить імпресіонізм із романтизмом і неоромантизмом), натомість у літературу входить герой стражденний і бунтівний, з рефлексіями й комплексами, втомлений і водночас агресивний. Творам, написаним в імпресіоністичній манері, притаманні заглибленість у внутрішній психодуховний світ індивідуума. Імпресіонізм в українській літературі був явищем перехідним -- від реалізму до пошуку нових художніх форм. Зображення людини в реалістичномумистецтві відтворюється через явища об'єктивного світу (природного,культурного, соціального), в імпресіоністичному творі світ постає заломленим крізь суб'єктивну сферу людини (враження, чуття), в суб'єктивних формах: враження зливаються в єдиний процес перебігу почувань, снів, уяви, утоми, марень, галюцинацій і т. п. Митці прагнуть до гармонізації відтворення таких явищ і досягають її завдяки ритмізації, музичності, живописності прози. Завдяки новому способу зображення відкривається такий психодуховний вимір людини, який дає змогу збагнути й інші проблеми, що не посідали помітного місця в реалістичній прозі (зокрема, сенсу буття), в їх, так би мовити, живому, трепетному вигляді, а не у формі авторського коментаря чи раціоналістичного монологу героя (на взірець «бути чи не бути?»).

У прозі М. Коцюбинського загальні принципи імпресіоністичної поетики втілені найвиразніше. Переважання кута зору героя, безсюжетність і фрагментарність, символіка кольорів і ефект вібрації атмосфери -- провідні її ознаки. Орієнтуючись на зображення глибинного переживання людини, український митець передає внутрішній світ героя у двох важливих вимірах --психологічному й духовному. Ставлячи, як правило, героя у незвичну або критичну ситуацію, письменник простежує перебіг йот переживань від піднесення до найбільшого напруження й спаду. У цьому процесі герой осмислює своє ставлення до світу і самого себе - своє «Я». Самотність, відчуження індивіда, життя і смерть, відповідальність за своє існування -- ці та інші проблеми постають у творах М. Коцюбинського в їх екзистекційному значенні. І в новелах, і у ширших прозових творах письменник дотримується загальних принципів психологічного імпресіонізму, що відрізняється від тих, які втілені в романних формах Е. і Ж. Ґонкурів, О. Вайлда, Т. Манна та ін. М. Коцюбинський відтворює потік світосприймання, що надає його прозі унікальної мальовничості й музичності.

Список використаної літератури

1. Демчук О. загадка дійових осіб у новелі «Intermezzo» М.Коцюбинського// Українська мова та література. - 2000. - №2.

2. Завісляк А. Імпресіонізм у творчості М.Коцюбинського// Українська мова та література. -- 2000. - №2.

3. Іванов Л.Д. Про місце М. Коцюбинського в світовій літературі// Калениченко Н.Л. У вінок Михайлу Коцюбинському. -К.: Наук. Думка, 1967. - С. 5-19.

4. Коцюбинський М. Вибрані твори. - К.: Дніпро,1965. - 512с.

5. Кузнецов Ю.Б. Слідами феї Моргани: Вивчення творчості М.М. Коцюбинського в школі. К.:Рад. Школа, 1990. - 208с.

6. Кузнецов Ю.Б. «Intermezzo»// Українська мова й література в середніх школах. - 2002. -C. 168-171.

7. Матеріали до біографії та вивчення творчості Михайла Коцюбинського//М.Коцюбинський. Дорогою ціною. - К.: Школа, 2006. - С.246 - 259.

8. Матеріали до вивчення 'української літератури: В 5т.: Посібник для філологічних факультетів університетів і педагогічних інститутів/ за ред. О.І.Білецький та ін. - К.: Рад. Школа, 1962. - С.92-94.

9. Ямчук П.М. імпресіонізм в українській прозі 1890-х-1930-х років: Автореферат на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук/Одеський державний університет ім. Мечникова. Одеса, 1996. -16с.

Размещено на Allbest.ru