Тарас Шевченко і польський романтизм (топіка і символіка профетизму, лицарства, тиранії)

Сибір ще з XVII-XVIIІст. функціонував як місце кримінальних і політичних заслань, ув'язнень та екзекуцій і мав виключно демонічне значення, що полягало в ототожненні його з пекельним простором. Суспільна свідомість ХІХ століття як сибірський досвід ідентифікувала також депортації до приуральської частини Росії (Перм, Уфа, Оренбург) та службу у царських батальйонах на Кавказі й у казахських степах. Романтизмові належить роль широкого впровадження цього образу до літератури й закріплення за ним постійних характеристик, які його супроводжуватимуть також у літературі наступного століття. В основу уявлень про Сибір романтики, услід за фольклорними джерелами, поклали старий топос locus horridus, топос страшного місця або пекла. З ним була пов'язана характерна для дискурсу Сибіру поетика темряви, понурості й песимізму. Новаторство романтиків полягало у тому, що у створеному ними дискурсі locus horridus функціонував не лише як типове пекло, що поглинає злочинців за їхні провини, а й як своєрідна Голгофа, яка була випробуванням для патріотів, доводила незаслуженість їхнього покарання і обіцяла воскресіння. Аспект Сибіру-Голгофи виводився з романтичної ідеології, в якій поняттю жертви, і особливо жертви невинної, надавалося сакральне значення. У романтичному баченні світу Сибір одночасно був простором абсолютного зла і несправедливості, і за принципом зворотньої дії давав можливість чинити опір цьому злу, тобто прилучатися до святої справи. Сформована таким чином символічна система мучеництва в обох романтизмах утверджувала національну ідентичність поневолених народів, а в польському ще й сричинилася до становлення національного месіанізму. В українській і польській поезії першої половини ХІХ ст. визначено кілька вимірів сибірського досвіду, серед них: покарання як доказ героїзму (Міцкевича ІІІч. “Дзядів” - Шевченка "Юродивий”, “Неофіти” та “Чернець” - Красінського “Я з тобою не прощаюсь…”), безіменний героїзм (Міцкевича ІІІч. “Дзядів” - Красінського "Досвіток", "Псалми майбутнього", “Останній” - Шевченка “Сон” (комедія), “Юродивий” - Словацького “Ангеллі”), духовне переродження через страждання та проблема самоідентифікації і самотності людини в умовах примусового виключення з рідного простору і потрапляння у простір віддалений, чужий і ворожий (Міцкевича курс лекцій “Слов'янська література”, ІІІч. “Дзядів” - Шевченка вірші "А.О.Козачковському", "І виріс я на чужині....", “Самому чудно. А де ж дітись?”, “Ну що б, здавалося, слова”, “Мов за подушне, оступили”, “Г.З.” (“Немає гірше, як в неволі”), “І небо невмите, і заспані хвилі”, обидві редакції “Лічу в неволі дні і ночі”, “Щоденник” і листування - Словацького "Беньовський", “Кордіан” та "Фантазій" - Красінського “Останній”). Такі значення Сибіру домінували у тогочасній опозиційній ідеології мешканців Російської імперії, притлумлюючи чи закриваючи інші.

У Висновках підсумовано та узагальнено результати дослідження.

На підставі аналізу творчості Т.Шевченка і польських романтиків сформульовано тезу про структурний паралелізм українського і польського романтизму, який не нівелює їхніх відмінностей і суттєвих різниць та не ігнорує різницю в їхніх літературних та історичних джерелах. Дослідження мало подвійний вектор: синтез романтичної ідеології і романтичної поетики (риторики). З точки зору ідеології не підлягає сумніву, що виділені дискурси профетизму (майбутнього), історичного лицарства (минулого) і тиранії (сучасності) були в обох поезіях чимось важливим і значущим. Не підлягає сумніву також, що вони виражалися в обох літературах через “спільні місця” тобто топоси. Із формальної точки зору, аналіз поетики українського і польського матеріалу дозволив показати, що джерелами риторичної аргументації тут були як античні, біблійно-християнські, історичні, фольклорні матеріали, так і сучасні для романтичних творців іделогічні дискурси.

Проілюстровано, що топіко-риторичний метод побудови літературного твору становить, можливо, найвиразніший показник культурної спільноти, яка завжди існує у окреслених часово-просторових межах. У нашому випадку йдеться про європейську культуру, зокрема її слов'янську частину, збудовану на фундаменті кількох великих традицій - язичницької, античної та біблійно-християнської. З огляду на це простежено специфіку і частотність появи певних топосів, зокрема топосів-ключів, які відкривають найістотніший елемент, і навіть світоглядний принцип як окремого письменника, так і всієї епохи (топоси прометеїзму, Богородиці, могили, замку-руїни, зброї, народного барда, Петербурга, Сибіру). Звернено особливу увагу на неканонічні способи використання топосів поетами обох літератур.

Порівняльний метод дозволив одержати нові знання про творчість Т.Шевченка, А.Міцкевича, Ю.Словацького та З.Красінського, що виходять поза безпосередній, односторонній, позбавлений ширшої перспективи аналіз індивідуальних літературних праць і звільняють нас від фальшивої перспективи розгляду їх виключно під кутом зору однієї національної традиції. У такий спосіб внесено суттєві уточнення до суджень про оригінальність (непорівнювальність) окремих літературних творів і навіть цілих літератур. Одночасно розкрито цілісність розвитку українського та польського романтизму, неперервність у них процесів порозуміння та обміну цінностями, які ламають усталені політичні кордони, а також соціальні, культурні чи релігійні табу. Творчість Т.Шевченка й польських поетів виявилася вписаною у загальний контекст епохи романтизму, втратила ізольованість і самостійність та засвідчила численні перетини з силовими лініями, накресленими у культурному просторі європейського романтизму.

Основні публікації

1. Горова Ю. Біблійна ідея мучеництва у творчості А.Міцкевича і Т.Шевченка // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених України.- К.: Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, 2002. Випуск 3. С. 9-13.

2. Горова Ю. Топос Сибіру у творчості Тараса Шевченка та польських романтиків // Слово і час. 2003. № 3. С. 56-61.

3. Горова Ю. Ключові мотиви історіософської семантики у творчості Т.Шевченка і польських романтиків // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених України. К.: Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, 2003. Випуск 4. C. 26-30.

4. Горова Ю. Культ Богородиці в українській та польській літературі романтизму // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. К.: Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, 2004. Випуск 5. C. 86-92.

5. Горова Ю. “Срібний сон Саломеї” Юліуша Словацького і “Гайдамаки” Тараса Шевченка // Юліуш Словацький і Україна. Київські полоністичні студії. К.: Бібліотека українця, 2000. Т. ІІ. С. 157-163.

6. Горова Ю. Культ лицарства в українській і польській літературі романтизму // Українсько-польські літературні контексти. Київські полоністичні студії. Збірник наукових праць. К., 2003. Т. IV. С. 160-169.

7. Горова Ю. Топос Петербурга в контексті антиурбаністичного дискурсу романтизму. (“Сон” Т.Шевченка, “Дзяди” А.Міцкевича) // Романтизм: між Україною та Польщею. Київські полоністичні студії. Збірник наукових праць. К., 2003. Т. V. С. 227-239.

8. Горова Ю. Категорія профетизму в творчості Т.Шевченка й польських романтиків // Слов'янські літератури. ХІІІ Міжнародний конгрес славістів (Любляна, 15-21 серпня 2003 року). Збірник наукових праць. Київ, 2003. С. 93-103.

Анотація

Вавжинська Ю.М. Тарас Шевченко і польський романтизм (топіка і символіка профетизму, лицарства, тиранії). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.05 - порівняльне літературознавство. - Інститут літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України, Київ, 2006.

Дисертація присвячена з'ясуванню інтертекстуальних зв'язків та типологічних сходжень у творчості Т.Шевченка і трьох чільних представників польського романтизму - А.Міцкевича, Ю.Словацького і З.Красінського, а також висвітленню самобутніх рис їхньої спадщини. У роботі обрано новаторський аспект дослідження - топіко-риторичний аналіз романтичної поезії. Вказано на ширші горизонти міждисциплінарних зв'язків через встановлення нових меж риторики та етики, семантики, історіографії, ідеології, поетики. Застосовано метод комплексного зіставлення до тих творів двох літератур, які раніше не були предметом порівняння. Запропоновано при типологічному аналізі українського і польського романтизму в окремих випадках орієнуватися не на ідентичні, а на аналогічні явища (історичні культи, топоси). Визначено нові акценти у романтичній історіософії: зокрема, культ історії підпорядковано культові профетизму. Поглиблено розуміння малодосліджених та неслушно ігнорованих романтичних дискурсів (профетизму, “християнського прометеїзму”, релігійної неортодоксальності, антиурбанізму, “засланської літератури” тощо).

Ключові слова: топос, риторика, дискурс, інтертекстуальність, типологія, історіософія, профетизм, месіанізм, антиурбанізм.

Summary

Wawrzynska Yu.M. Taras Shevchenko and Polish Romanticism (commonplace and symbolism of prophetism, heroism, and tyranny). - Manuscript.

Dissertation for admission to the scholar degree of candidate of philological sciences, academic major 10.01.05 - comparative literature. - Taras Shevchenko Institute of Literature of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2006.

The dissertation studies intertextual connections and typological concurrences of the work of Taras Shevchenko and that of Polish romanticists, though it also emphasizes their distinct features. An innovative aspect of the research lies in its analysis of commonplace and rhetoric of the romantic poetry. The dissertation points out a wide range of interdisciplinary connections through setting new boundaries of rhetoric, ethics, semantics, historiography, ideology, and poetics. Furthermore, the method of complex confrontation is applied to those works of the two literatures, which have not been previously compared. In addition, the author proposes to base typological analysis of Ukrainian and Polish romanticism in individual cases not upon identical, but upon analogous phenomena (historical cults and topoi). Some new key points of the romantic historiosophy are also identified (its subjugation of the cult of history to the cult of prophetism in particular). Finally, the dissertation promotes better comprehension of some scantily explored and wrongly ignored romanticist discourses (those of prophetism, “Christian prometheism”, religious heterodoxy, anti-urbanism, “exile literature” etc.).

Key words: commonplace, rhetoric, discourse, intertextuality, typology, historiosophy, prophetism, messianism, anti-urbanism.

Аннотация

Вавжинская Ю.М. Тарас Шевченко и польский романтизм (топика и символика профетизма, рыцарства, тирании). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.05 - сравнительное литературоведение. - Институт литературы им.Т.Г.Шевченко НАН Украины, Киев, 2006.

Диссертация посвящена изучению интертекстуальных связей и типологических схождений в творчестве Т.Шевченко и польских романтиков, а также освещению оригинальных черт и специфики их произведений. Соотносимым с наследием украинского романтического поэта принято считать творчество ведущих польских романтических поэтов, так называемых “троих пророков” - А.Мицкевича, Ю.Словацкого, З.Красинского. Неуместным было бы изъятие из поля зрения исследования хотя бы одной из этих личностей в связи с решающей ролью каждой из них в формировании образа польского романтизма. Если в украинской литературе такая роль однозначно отведена Т.Шевченко, то в польской - она, хотя и не равномерно, но поделена между каждым из названных мастеров. Соединение их мировозренческих концепций, иногда контроверсионных, формировало образ польской литературы, и поэтому только при таком соединении можно целостно судить о польском романтизме. В работе не исследуется творчество так называемого “четвертого пророка” - Ц.Норвида, поскольку оно заслуживает отдельного анализа, ибо являет собой уже более зрелую, ироническую и автоироническую фазу романтизма, или постромантическое видение мира.

В исследовании использованы теоретические работы украинских и зарубежных ученых по вопросам литературного процесса первой половины ХІХ века и украинско-польских литературных связей, а также научные труды, посвященные вопросам риторики, топики, поэтики, жанра и стиля. В итоге был избран новаторский аспект исследования - топико-риторический анализ романтической поэзии. Такой подход позволил указать на более широкие горизонты междисциплинарных связей в результате определения новых границ риторики и этики, семантики, историографии, идеологии, поэтики. Также был применен метод комплексного соотношения к тем произведениям двух литератур, которые ранее не были предметом сравнения. Предложено при типологическом анализе украинского и польского романтизма в отдельных случаях ориентироваться не на идентичные, а на аналогичные явления (дискурсы, исторические культы, топосы). Обозначены новые акценты в романтической историософии: культ истории подчинен культу профетизма. Расширено понимание малоисследованных и несправедливо игнорированных романтических дискурсов (профетизма, “христианского прометеизма”, религиозной неортодоксальности, антиурбанизма, “литературы в ссылке” и т. д.). Прослежены специфика и частотность появления отдельных топосов, в частности топосов-ключей, которые открывают наиболее существенный элемент, и даже мировоззренческий принцип как отдельного писателя, так и всей эпохи. Обращено особенное внимание на неканонические способы использования топосов поэтами двух литератур.

Диссертационное исследование имеет двойной вектор: синтез романтической идеологии и романтической поэтики (риторики). С точки зрения идеологии не возникает сомнения, что выделенные историософские дискурсы профетизма (будущего), исторического рыцарства (прошлого) и тирании (настоящего), с историософским акцентом на первом, были в двух поэзиях чем-то важным и значимым. Не вызывает сомнения также то, что они были для двух соседних литератур общим местом. С формальной точки зрения анализ поэтики украинского и польского материала позволил показать, что источником риторической аргументации тут были как античные, библийные, исторические, фольклорные материалы, так и современные для романтических творцов идеологические дискурсы.

Результаты исследования позволили сформулировать тезис о структурном параллелизме польской и украинской романтической поэзии, который учитывает их отличия и существенные различия, не упустив из виду неповторимое использование литературных и исторических источников. Благодаря сравнительному методу расширены представления о украинском и польском романтизме, осуществлен выход за непосредственное, одностороннее, лишенное широкой перспективы рассмотрение индивидуальных литературных произведений, что позволило освободиться от фальшивой оценки их с точки зрения одной национальной традиции. Одновременно был открыт родственный и параллельный характер развития украинского и польского романтизма, непрерывность (преемственность) в них процессов взаимопонимания и обмена ценностями, которые разрушают существующие политические границы, а также социальные, культурные и религиозные барьеры.

Ключевые слова: топос, риторика, дискурс, интертекстуальность, типология, историософия, профетизм, месианизм, антиурбанизм.

Размещено на Allbest.ru