Трагедія сучасної людини у побутовому злочині у романі Стендаля "Червоне і чорне"

Вивчаючи взаємодію цих сил, Стендаль створює разючу картину громадського життя часів Реставрації: з кризою наполеонівської імперії влада знову виявилася в аристократії і духовенства. [10, с. 7]

Лише буржуазія в «Червоному і чорному» не знає побоювань і страху. Розуміючи все зростаючу силу грошей, вона всіляко збагачується. Так діє і Вально - головний суперник де Реналя у Верьєрі. Жадібний і спритний, він був винахідливим у спробах досягнення мети аж до пограбування «підвідомчих» йому сиріт бідняків з приюту, позбавлений самолюбства і честі, неосвічений і грубий Вально не зупиняється і перед підкупом заради просування до влади. Зрештою він стає першою людиною Верьєра, одержує титул барона і права верховного судді, який засуджує Жульєна до страти.

В історії суперництва Вально і дворянина де Реналя, Стендаль проектує генеральну лінію соціального розвитку Франції, де на зміну старій аристократії приходила буржуазія, яка набирала силу. Однак майстерність стендалевського аналізу не тільки в тому, що він вгадав фінал цього процесу.

У романі показано, що збагачення суспільства почалося задовго до Липневої революції. У світі, який оточує Жульєна, збагаченням заклопотаний не тільки Вально, але і маркіз де Ла Моль (він, «маючи змогу дізнаватися всі новини, удало грав на біржі»), і де Реналь, що володіє гвоздильним заводом і скуповує землі, і старий селянин Сорель, за плату віддаючи свого «невезучого» (в розумінні батька Сореля) сина меру Верьєра, а пізніше відверто радіючи заповіту Жульєна.

Основний конфлікт роману - це протистояння чеснот і цінностей “міщанської епохи” та “епохи класичного мистецтва”. Протистояння виражається в боротьбі двох частин тогочасного суспільства: світу користі і наживи протистоїть абсолютно байдужий до грошей герой Стендаля. Талановитий плебей, він ніби увібрав у себе найважливіші риси свого народу, розбудженого до життя Великою французькою революцією: невтримну відвагу й енергію, чесність і твердість духу, впертість у просуванні до мети. Він завжди і скрізь (як особняк де Реналя, чи будинок Вально, паризький палац де Ла Моля, чи зал засідань верьєрского суду) залишається людиною свого класу, представником нижчого, защемленого в законних правах стану. Звідси потенційна революційність стендалевского героя, створеного, за словами автора, з того ж матеріалу, що і титани 93-го року. Не випадково син маркіза де Ла Моля зауважує: “Остерігайтеся цієї енергійної молодої людини! Якщо буде знову революція, він усіх нас відправить на гільйотину”.[10, с. 7]

Так думають про героя ті, кого він вважає своїми класовими ворогами, - аристократи. Не випадковою є і його близькість з відважним італійським карбонарієм Альтамирою та іншим іспанським революціонером Дієго Бустасом. Характерно, що сам Жульєн відчуває себе духовним сином Революції. У бесіді з Альтамирою, він признається, що саме революція є його дійсною стихією. «Уже чи не новий це Дантон?» - думає про Жульєна Матільда де Ла Моль, намагаючись визначити, яку роль може зіграти в майбутній революції її коханий.

У романі є епізод: Жульєн, стоячи на вершині стрімчака, спостерігає за польотом яструба. Заздрячи польоту птаха, він хотів би перевтілитися у нього, піднявшись над навколишнім світом. «От така була доля в Наполеона, - думає герой, - Може бути, і мене очікує така ж...».[1, с. 8]

Наполеон, чий приклад «породив у Франції божевільне і, звичайно, злощасне честолюбство» (Стендаль), і є для Жульєна тим вищим зразком, на який герой орієнтується, вибираючи свій шлях. Божевільне честолюбство --найважливіша із рис Сореля, сина свого століття,- і заманює його в табір протилежний табору революціонерів. Правда, жагуче бажаючи слави для себе, він мріє і про волю для усіх. Однак перше в ньому бере верх. Жульєн будує зухвалі плани досягнення слави, покладаючись на власну волю, енергію і таланти, у всесиллі яких герой, натхненний прикладом Наполеона, не сумнівається. Але Жульєн живе в іншу епоху. В роки Реставрації люди, подібні до нього, здаються небезпечними, їхня енергія - руйнівна, тому що вона таїть у собі можливість нових соціальних потрясінь і бурь. Жульєн думає про те, щоб прямим і чесним шляхом зробити гідну кар'єру, не є можливим.

Суперечливе поєднання в натурі Жульєна початку плебейського, революційного, незалежного і шляхетного з честолюбними устремліннями, які штовхають на шлях лицемірства, помсти і злочину, і складає основу складного характеру героя, а разом із тим - і основу конфлікту “Червоного і чорного”. Протиборство цих антагоністичних початків визначає внутрішній драматизм Жульєна, «змушеного насилувати свою шляхетну натуру, щоб відігравати мерзенну роль, що сам собі нав'язав» (Роже Вайян). [1, с. 8]

Шлях наверх, що проходить у романі Жульєн Сорель, це шлях втрати ним кращих людських якостей. Але це і шлях збагнення справжньої сутності світу влади, будь-то влада політична, економічна чи ін.

Почавши у Верьєрі з відкриття моральної неохайності, користолюбства і жорстокості провінційних стовпів суспільства, його влада завершується в придворних сферах Парижу, де Жульєн виявляє, власне кажучи, ті ж пороки, лише мистецьки прикриті й облагороджені розкішшю, титулами, великосвітським лоском. До моменту, коли герой вже досяг мети, ставши віконтом де Верней і зятем могутнього маркіза, стає зовсім очевидно, що гра не коштувала перемоги. Перспектива такого щастя не може задовольнити стендалевського героя. Причиною тому - жива душа, що збереглася в Жульєні усупереч усім насильствам, над нею створеним.

Однак для того, щоб це очевидним було до кінця, усвідомлене героєм, знадобилося дуже сильне потрясіння, здатне вибити його з колії, що стала вже, звичною. Пережити це потрясіння і довелося Жульєну в момент фатального пострілу в Луїзу де Реналь.

У повному сум'ятті почуттів, викликаних її листом до маркіза де Ла Моль, що компрометує Жульєна, він, майже не пам'ятаючи себе, стріляв у жінку, яку до нестями кохав,- єдину із всіх, котра щедро і безоглядно дарувала йому колись справжнє щастя, а тепер зрадила святу віру в неї, яка зрадила йому не в коханні, а лише насмілилася перешкодити його кар'єрі.

У романі повернення Луїзи у Верьєн пов'язане з відродженням першої любові Жульєна. Луїза де Реналь - натура тонка, цільна - утілює моральнi ідеї Стендаля. Її почуття до Жульєна природні і чисті. За маскою озлобленого честолюбця і зухвалого звабника, що вступив у її будинок вона зустріла юнака - чуттєвого, доброго, вдячного, що вперше пізнає безкорисливість і силу дійсної любові. Тільки з Луїзою де Реналь герой і дозволяв собі бути самим собою, знімаючи маску, у якій звичайно з'являвся в суспільстві.

Моральне відродження Жульєна відбивається й у зміні його відносин до Матільди де Ла Моль, блискучій аристократці, шлюб з якою повинний був затвердити його становище у вищому суспільстві. [12, с. 61]

На відміну від образу пані де Реналь, образ Матільди в романі як би втілює честолюбний ідеал Жульєна, в ім'я якого герой готовий був піти на поступку перед совістю. Гострий розум, рідкісна краса і незвичайна енергія, незалежність суджень і вчинків, прагнення до розкоші і пристрастей життя - усе це безперечно піднімає Матільду над навколишнім світом тьмяної, млявої і безликої великосвітської молоді, яку вона відверто нехтує. Жульєн постав перед нею як особистість неабияка, горда, енергійна, здатна на великі. зухвалі, а можливо, навіть жорстокі справи.

Перед самою смертю на судовому процесі Жульєн дає останній, вирішальний бій суспільству, уперше виступивши перед ним із відкритим забралом. Зриваючи маски лицемірного людинолюбства і благопристойності зі своїх суддів, герой кидає їм в обличчя грізну правду. Не за постріл у пані де Реналь відправляють його на гільйотину. Головний злочин Жульєна у тому що він, плебей, насмілився виступити проти аристократії, якої, із позиції Сореля, “давно немає, яка зникла після революції”. [1, с. 10]

ВИСНОВКИ

Проведене курсове дослідження дає можливість дійти наступних висновків:

Стендаля без перебільшення можна вважати одним із найоригінальніших романістів ХІХ ст.. Бурхливі історичні і соціально-політичні події у Франції довели, що життя і доля людини залежать не тільки від її вдачі, але й, у першу чергу, від умов, в яких людина згідно взаємозв'язку між характером людини і історичними умовами, які його сформували, існує.

У своєму романі "Червоне і чорне" письменник створив панорамну картину суспільного життя Франції часів Реставрації, зобразив представників різних верств населення, суспільних класів, розкрив основні політичні і моральні конфлікти.

Роман "Червоне і чорне" - це не просто історія краху надій на щастя і служіння реальній справі, а трагедія героїчного характеру, який не зміг себе проявити по-справжньому в затхлій атмосфері Реставрації і обрав смерть як єдиний засіб зберегти чистоту душі. Це трагедія приреченого на поразку самобутнього бунту непересічної особистості проти несправедливого суспільного устрою.

“Роман - це дзеркало, з яким йдеш по великій дорозі”,- зауважує Стендаль. Продовжуючи свою думку, він пише: “То воно відбиває блакить небозводу, то брудні калюжі і вибої. Йде людина, зваливши на себе це дзеркало, а ви цю людину обвинувачуєте в аморальності! Обвинувачуйте скоріше велику дорогу...”. Стендаль дуже чітко передав настрій епохи після буржуазної революції у Франції. Всі проблеми, які хвилювали тогочасне суспільство: пихатість вчорашніх “пекарів”, “пивоварів” та “лихварів”, які намагаються зайняти місце під сонцем замість справжніх аристократів, людей благородних по духу, а не по крові, яким виступає перед нами Жульєн Сорель.

Трагедія сучасної людини в побутовому злочині роману полягає саме в цих внутрішніх переживаннях героя: Сорель намагається бути “кращим” в світі тих, на кого він ніколи не буде схожий -в світі міщанства, традицій, причепурених дам, які поряд із виродженими аристократами намагаються уподібнюватися шляхетним людям минулого. Ось в чому основний конфлікт твору. Конфлікт в душі самого Сореля, виклик всім силам суспільства, в якому типові буржуа намагаються перетворитися на “аристократів нової епохи”.

Пережите, подібно катарсису давньогрецької трагедії, морально просвітлює і піднімає героя, очищаючи його від пороків, прищеплених суспільством.

Нарешті, Жульєну відкривається й ілюзорність його честолюбних прагнень до кар'єри, з якими він ще зовсім недавно пов'язував уявлення про щастя.

Тому, очікуючи страти, він так рішуче відмовляється від допомоги сильних світу цього, ще здатних визволити його із в'язниці, повернувши до колишнього життя. Двобій із суспільством завершується моральною перемогою героя, поверненням його до свого природного єства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Гаврилко Л. Композиція роману Ф. Стендаля "Червоне і чорне", символіка назви, роль епіграфів // Зарубіжна література. - 2005. - № 34 - С. 8-10.

2. Зарубіжна література ХІХ століття. - К., 2000. - 384 с.

3. История зарубежной литератры ХІХ века./ Под ред. Н.А.Соловьевой. - М.: Высшая школа.-1991. - 384 с.

4. Кривцова Т. Наполеон та Жульєн (за романом Стендаля “Червоне і чорне”). - Зарубіжна література в навчальних закладах.- №2. - 2002.- с.15-16.

5. Літературна енциклопедія. - К., 1986. - 450 с.

6. Моруа А. Литературные портреты. - М.,1970. - 132 с.

7. Мухін В.О., Кубар ГМ. Стендаль "Червоне і чорне": у пошуках методичних варіантів // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2003. - № 9. - С. 47-54.

8. Овруцька І.М. Стендаль. Життя і творчість. - К., 1983. - 231 с.

9. Пахомова С. “Моліться за мою душу” (за романом Стендаля “Червоне і чорне”). - Зарубіжна література в навчальних закладах.-№8. 1997. - с. 38 - 42.

10. Піотроєські Д. Формула Сореля // Зарубіжна література. - 2001. - № 24, - С. 7.

11. Ратушняк О.М. Подорож у світ людської психіки (Матеріал до уроку за романом Стендаля "Червоне і чорне") // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2002. - № 8. - С. 48-51

12. Стамат К. Ідея наполеонізму в літературі і сучасному житті. (Роздуми над романами) - К., - 450 с.

13. Стендаль. Червоне і чорне. -К.:Дніпро,-1983.

14. Султанов Ю.І. Перший і останній крок Ж.Сореля на шляху до духовного відродження // Всесвітня література та культура в середніх навчальних закладах України. - 2003. - № 7. - С. 16-20.

15. Тур В. "Червоне і чорне": композиція і символіка соціально-психологічного аналізу // Зарубіжна література. - 2004. - № 31. - С. 23-24.

16. Удовиченко Л.М. Осягнути глибину новаторства "майстра літератури ідей" (Підсумковий урок-дослідження за романом Стендаля "Червоне і чорне") // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2005. - № 7. - С. 49-52.

17. "Червоне і чорне" Стендаля та "Злочин і кара" Достоєвського) 10 кл. // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2004. - № 9. - С. 46-48

18. Юрченко І. Стендаль у школі // Зарубіжна література в навчальних закладах.- №1. 1988. - с.10 - 13.

19. Ярський В. Романи Стендаля в школі // Зарубіжна література в навчальних закладах. - №3. 1993. - с. 12-18.

Размещено на Allbest.ru