Типологічна близькість героїнь романів Жорж Санд "Консуело" і Шарлотти Бронте "Джейн Ейр"

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

В історії англійської культури період 1837 -- 1901 років називають вікторіанською добою. Так назвали на честь королеви Вікторії, яка тоді правила. У 1837 році на англійський престол вступила королева Вікторія, чиє правління тривало понад шістдесят років.

Англійська література тієї епохи вирізняється одночасним співіснуванням різноманітних стилів і шкіл. Паралельно з реалізмом значний вплив на читачів і письменників справляли романтизм (а потім неоромантизм) і естетизм. Усі явища вікторіанської літератури зберігають певні риси, що свідчать про їхню належність до одного часу.

Головною характеристикою англійської літератури того часу є «поважність». У царині літератури це означає, що вікторіанський письменник повинен був уникати крайнощів романтизму. Хоча «поважність» -- домінуючий принцип, який регулює ставлення вікторіанців до світу, не варто перебільшувати його значення.

Вікторіанська доба поділяється на три періоди.

Ранній вікторіанський період (1830 -- 1848) називають «часом неспокою», коли жорстока експлуатація робітників та жахливі умови життя спонукали їх боротися за власні права. Багато англійських письменників, , як Е. Гаскелл і Ч. Діккенс, приділяли увагу цим темам.

Зміна ідеологічного клімату позначилося на літературному процесі, передусім, на романі як найбільш принциповому жанрі, який мав виховне значення. У соціальних романах Б. Дізраелі, Ч. Діккенса, В. Теккерея, сестер Бронте знайшли відображення як ідеї епохи, так і стан суспільного руху, і моральні принципи доби. Письменники цього періоду внесли у реалістичну структуру розповіді символіку і метафору, елементи театру, пародії, бурлеску і пантомім.

Середній вікторіанський період (1848--1870) вирізняється відносним матеріальним процвітанням. Незважаючи на численні труднощі, промисловість і сільське господарство швидко розвивались і умови робітників повільно поліпшувалися. Другою характерною ознакою цього періоду був конфлікт між наукою і релігією.

Пізній вікторіанський період (1870--1901) характеризується як час стабільності і спокою, вечірок і заміських уїк-ендів. Але це також і роки занепаду вікторіанства.

Провідним жанром вікторіанської доби був роман. Саме в ньому утверджується реалізм англійської літератури. Цей процес відбувається в тісному, безпосередньому зв'язку з просвітницьким романом XVIII ст. (Г. Філдінг, О. Голдсміт, Л. Стерн та ін.). Особливу роль у підготовці ґрунту для нового художнього стилю відіграла Джейн Остен (1775--1817), друга, після Вальтера Скотта, за значенням романістка.

Особливе місце в англійському реалізмі також належить Вільяму Мейкпісу Теккерею (1811 -- 1863). Він залишався сином своєї доби, тобто вікторіанцем, і великого значення надавав моральним проблемам. Письменник використовував грізну зброю сатири й гротеску, намагаючись виправити соціальні вади, ось чому в його творах відчувається гіркий критичний присмак.

Велику роль відіграла також творчість сестер Бронте. Взагалі літературою займалися троє із шести дітей родини Бронте: Шарлотта (1816 -- 1855), Емілі (18.18 -- 1848) і Енн (1820 -- 1849), але як першорядні романістки знані насамперед дві старші сестри. В їх творах присутні і романтичні риси таємничості, і реалістична точність передачі атмосфери життя багатьох ланок англ. суспільства. Саме Шарлотта привернула увагу до появи нової героїні - жінки, яка прагне свободи та рівноправ'я. Проблема емансипації у романі "Джейн Ейр" набула гострого звучання у цьому творі.

Актуальність обраної теми курсової роботи полягає в тому, що творчість цих письменниць не достатньо досліджена у сучасному літературознавсті. Тема нашої курсової роботи пов'язана з загальною науковою темою кафедри теорії та історії світової літератури: «Онтологія літературного твору: теорико-методологічний та історико-літературний аспекти».

Мета дослідження: дослідити та проаналізувати твори Жорж Санд та Шарлотти Бронте, з'ясувати особливості написання романів, проаналізувати близькість героїнь Джейн Ейр та Консуело.

Завдання роботи обумовленні її метою:

· Проаналізувати творчість сестер Бронте,

· Дослідити історію написання роману Шарлотти Бронте «Джейн Ейр»,

· Виявити типологічну близкість героїнь романів Шарлотти Бронте «Джейн Ейр» та Жорж Санд «Консуело».

Об'єкт дослідження: романи Жорж Санд «Консуело» та Шарлотти Бронте «Джейн Ейр».

Предмет дослідження: типологічна близкість героїнь романів Жорж Санд «Консуело» та Шарлотти Бронте «Джейн Ейр».

Методологічна основа наукової роботи: біографічний, історико-літературний, компаративістичний елементи системного методу.

Теоретичне та практичне значення роботи полягає в можливості використовувати отриманий нами результат аналізу творів Жорж Санд і Шарлотти Бронте на уроках зарубіжної літератури в середній школі, а також на практичних заняттях у вузі.

1. Роль творчості Жорж Санд у формуванні письменницької індивідуальності Шарлотти Бронте

вікторіанський письменницький бронте автобіографізм

Яскравим та значним явищем в розвитку та становленні англійсько реалізму була творчість сестер Бронте. Вони виступили в кінці сорокових років. Творчість кожної з них мала велике значення для розвитку англійської романистики та у перехідний період від кінця 1840-х років до наступних десятиліть. У творах сестер Бронте отримали своє вираження характерні особливості часу: у них органічно зливаються та проглядаються лінії, що з'єднують романтичну творчість початку XIX ст. та реалізму 1830-1840-х років, у цьому формуються тенденції нових художніх відкриттів в області роману другої половини століття. Особливо широку популярність отримав роман Шарлотти Бронте «Джейн Ейр» та Емілі «Грозовий перевал», а також нове життя отримали твори Ен Бронте «Агнес Грей» та «Незнайомка з Уайлдфел-Холла».

Сестри зростали у Західному Йокширі, вони зовсім не пам'ятали свою матір, тому що вона померла рано, та зростали під наглядом тітки Елізабет Бренуел. Їхнім батьком був священик Патрик, саме він відіграв вирішальну роль у формуванні їхнього світогляду. Особливо сильний вплив він надав на становлення особистості Ен. Усі члени родини Бронте були виховані в дусі англійської церкви. Всі діти Патрика були надзвичайно талановиті. Вони дуже багато читали, беручи книги з батьківської бібліотеки, вигадували п'єси, вели хроніку подій, яка відбувалася у вигаданій їми фантастичній країні Енергії. Але не тільки ця чарівна Енергія залучала дітей. Сувора й жорстока дiйснiсть, що здалася вже в раннім сирiтствi, не обійшла жодного зi членів сiм'п Бронте. Від туберкульозу померли двi найстарші дочки Патрика -- Марiя та Елізабет. Вони не витримали тяжких умов життя в притулку для дітей -- сиріт бідного духівництва -- Коун-Бридж, куди їх віддав батько. Смерть старших дочок змусила Патрика забрати з цього притулку Шарлотту та Емілі. Тепер, як i двоє молодших дітей -- Бренуелл i Ен, вони виховувалися у будинку, але так сталося, що вони були надані самі собі. Їх долі мають багато спільного, але разом з тим доля кожної із сестер, а також i доля їхнього брата драматична по-своєму. Не доживши до тридцяти років, померли Емілі та Ен, на тридцять першому році життя помер Бренуелл, не набагато довше прожила Шарлотта. Проте слід, залишений у культурі Англiп цим дивовижним літературним феноменом -- творчістю сестер Бронте,-- має величезне значення, i зацiкавленiсть їхньою творчістю уже протягом ста п'ятдесяти років не тільки не вгасає, а й посилюється.

У 1846 сестри вперше видають збірку віршів під ім'ям братів Белл (Шарлотта - Каррер, Емілі - Елліс, Енн - Ектон). Але ця книга зовсім не привернула уваги, було продано всього лише два екземпляри. Тоді сестри повернулися до прози, кожна з них написала наступного року по роману. «Джейн Ейр» Шарлотти, «Грозовий перевал» Емілі та «Агнес Грей» Ен були надруковані в 1847 році після довгого пошуку надійного видавця. При виході роман «Джейн Ейр» мав майже сенсаційний успіх, книга продавалася величезними тиражами, на цьому тлі виник інтерес до решти романів. Уже після смерті сестер «Грозовий перевал» був визнаний одним з найбільш значущих в літературі на той час. Наступного року виходить другий роман Енн -- «Незнайомка з Уайлдфелл-Холу», який, незважаючи на невдоволення критики і навіть сестри автора, Шарлотти (пізніше, після смерті Ен, вона не дозволить його до публікації), користується величезним успіхом у читачів. На хвилі популярності «Незнайомки» з'являється слух, що Каррер Белл, автор іншого бестселера - «Джейн Ейр», і Ектон Белл - одна особа. Це змушує Шарлотту і Ен відправитися зі спростуванням в Лондон до видавця. Вимушена перервати роботу над романом «Шерлі» через хворобу брата і сестер, Шарлотта закінчує його вже після їх смерті, в 1849 році. У 1853 році виходить її останній закінчений роман «Містечко», багато в чому натхненний її переживаннями під час перебування в Брюсселі, знехтуваний всіма видавцями і також пов'язаний з подорожжю письменниці в Бельгію «Учитель» виходить лише після її смерті, в 1857 році.

За своє життя Шарлотта Бронте написала декілька десятків віршів і чотири романи -- «Вчитель», «Джен Ейр», «Шерлі» і «Містечко». У романах порушуються проблеми жіночої рівноправності соціальної нерівності, відображені робітничі заворушення, обговорюються питання освіти. Твори Шарлотти Бронте багато в чому автобіографічні, у них відобразилися враження та події її особистого життя.

Декілька разів за своє життя Шарлотта покидала Гоуорт. У 1831 і 1832 pp. вона відвідувала школу в Роехеді, у 1835--1838 pp. у тій самій школі вчителювала. Найяскравіші враження пов'язані з поїздкою в Брюссель, де в 1842 р. Шарлотта разом з Емілі навчалась у пансіоні Егера, а наступного року, отримавши місце вчительки, викладала у тому ж пансіоні англійську мову. Після успіху «Джен Ейр», ставши відомою в літературних колах, вона декілька разів вивідувала Лондон, зустрічалася з письменниками та видавцями своїх творів. Вона познайомся з В.Теккереєм, якого вважала найкращим тогочасним романістом, саме йому Шарлотта Бронте присвятила «Джен Ейр». У 1851 р. була присутньою на лекції В.Теккерея про англійських гуманістів XVIII ст.

У свою чергу, автор «Ярмарку марнославства» високо оцінив талант Бронте. Він із захопленням прочитав «Джен Ейр». Своєрідність манери Бронте він убачав у поєднанні «чистого почуття зі сповідальною щирістю». Його увагу привернули у цьому творі любов до істини й обурення несправедливістю, сміливість думок і простота розповіді. Автора «Джен Ейр» Теккерей назвав «суворою маленькою Жанною Д'Арк». З-поміж літературних знайомих Бронте -- критик Д.Г. Льюїс, письменниці Е. Гаскелл, Г. Мартіно. Е. Гаскелл була серед тих, хто вітав появу «Джен Ейр»; вона назвала цей роман «незвичайною книгою» і відзначила, що новаторство автора проявилося в образі героїні. Е. Гаскелл стала біографом Шарлотти Бронте, видавши у 1857 р. книгу «Життя Шарлотти Бронте» («Life of Charlotte Bronte»). Цією книгою був покладений початок численним життєписам автора «Джен Ейр», і, як правило, творчість Бронте «виводилася» з обставин її життя, тоді як насправді вона суперечила цим важким обставинам, народжувалась з духу протесту, що жив у «суворій маленькій Жанні Д'Арк».

Важко уявити собі долю менш сприятливу для письменницької діяльності, аніж ту, що випала Шарлотті Бронте. Розпочавши писати ще а ранній юності, вона відіслала один із своїх віршів поету Роберту Сауті. Просила його поради і сподівалася на відповідь. І вона її отримала. Сауті писав, що поезія -- не жіноча справа, радив адресатові зайнятися домашніми клопотами і виконувати свої господарські обов'язки. Це не збентежило Шарлотту Бронте. Не вбили в ній спрагу творчості і важкі втрати. Життя в Гауорті було нелегким для його мешканців. Рання смерть обірвала вдало розпочатий шлях у мистецтві сестер Бронте. Одна за одною померли Емілі та Ен. Не збулися надії, пов'язані з талантом брата, який так само рано пішов з життя. У спорожнілому домі у 1849 р. Шарлотта залишилась наодинці з батьком. Думки та почуття, народжені скаліченим, самотнім життям сестер Бронте, наділених силою почуттів і багатою уявою, замкнених «як у в'язниці, у відчиненому для всіх вітрів пасторському домі на болотах Вест-Райдінга..., Шарлотта передала у високому коханні Рочестера до Джен Ейр, в захоплюючій історії Люсі Сноу у «Вілет», -- писав у книзі «Роман і народ» англійський критик Р. Фокс.

Виконуючи домашню роботу, наглядаючи за батьком, котрий почав сліпнути, Бронте продовжувала писати. З'явилася надія створити свою сім'ю. У червні 1854 р. всупереч волі батька Шарлотта Бронте вийшла заміж за священика Артура Ніколса, залишаючись жити у батьківському домі. Вона сподівалася дитини, але доля не була до неї прихильною: у березні 1855 р. Шарлотта Бронте померла.

У Шарлотти Бронте була сильна прихильність до естетики романтизму , саме тому вона віддає перевагу не реалісту Г.Филдингу, а романтику В.Скоту, тому обираючи між Джейн Остен, представниці психологічно-моралізованого роману, та Жорж Санд, письменниці романтичного складу, вона рішуче надає перевагу Жорж Санд, тому що вона може захопити уяву читача, а Джейн Остен була лише спостережлива та прониклива. Шарлотта Бронте вважала, що саме поезія підносить таку мужоподібну Жорж Санд та щось грубе перетворює в щось священне. Саме тому у постановці жіночого питання й у самому своєму творчості Шарлотта Бронте була близька цій французькій письменниці Жорж Санд, знаменитий роман якої "Консуело" вона дуже любила.

2. Роман Жорж Санд «Консуело» як одне з джерел формування твору Шарлотти Бронте «Джейн Ейр»

Роман Шарлотти Бронте «Джейн Ейр» захоплює з перших рядків: "В тот день гулять было невозможно", -- розповідаючи читачу про почуття неможливості не тільки прогулянки. Стояла погана погода пізньої осені, коли так добре та затишно побути вдома, посидіти біла палаючого каміна в оточенні добрих, привітних людей. Але для десятирічної Джейн Ейр це було неможливо, цей холод неприязності та відчуженості постійно оточують маленьку сироту. Гедсхед-Плейс, де вона мешкає під опікою дружини померлого дядечки, жорстокої місіс Рід, для Джейн це чужий будинок, де її ніхто не кохає. Дарма вона якось по-дитячому намагається хоч якось пом'якшити ставлення до себе, бо вони залишились такими ж жорстокими до неї. Та все ж, яка б Джейн не була мала, яка не нещасна, вона не зовсім беззахисна: її зброя це її непокірний дух. Вона ще може змиритися з холодністю і відчуженістю, хоча і важкі вони для дитячої душі, але не з прямим насильством і образою.

Коли юний Джон, гордість материнського серця, намагається принизити її, бо вона бідна і залежна, а потім б'є, Джейн бунтує, відповідаючи ударом на удар. Замкнута в спальні, Джейн гарячково згадує подробиці свого заколоту і всі випадки жорстокого, деспотичного ставлення до неї. «Несправедливо, несправедливо, - твердил мой разум, - возбужденный душераздирающим, хотя и переходящим событием…». Щоб Джейн не подавала «поганий приклад», місіс Рід вирішує відправити непокірну дівчинку в благодійну школу, для чого в будинок приймається економ «Ловудского інституту», преподобний містер Броклхерст, лицемір який дарує Джейн брошуру «Пастырь ребенка», у якій розповідається про про «ужасную и внезапную смерть Марты Дж., дурной девочки, склонной к неправде и обману».Така витівка була не випадковою, тому що Місіс Рід рекомендувала йому Джейн як малолітню брехуху, що вимагає особливо суворого з нею поводження.

Цього Джейн пробачити не може. З дитинства вихована на Біблії, вона відчуває, що «её попрали и она должна отомстить». Крихітна (вона дуже мала ростом для своїх років) дівчинка кидає в обличчя місіс Рід гнівні слова: «Я не обманщица, если бы я была ею, я бы сказала, что люблю вас, но я прямо говорю, я вас не люблю, я вас ненавижу больше всех, не считая Джона Рида, и эту книжку о лгунье вы можете подарить своей дочери Джорджине, потому что это она лжет, а не я…Вы думаете, что я бесчувственная и могу жить без любви и доброты, но я так не могу, а у вас совсем нет нет ко мне жалости. Я до смерти буду помнить, как вы… грубо и безжалостно втолкнули меня в красную комнату и заперли там, хотя я кричала: «Сжальтесь тетя Рид», а наказали вы меня потому, что ваш гадкий сын ударил меня и я упала, а ударил он меня ни за что. Я теперь всем расскажу, кто меня спросит, как всё было. Люди думают, что вы хорошая, но вы плохая, у вас жестокое сердце. Это вы обманщица». Висловивши правду, Джейн раптом відчула себе щасливою - вона звільнилася від залежності, гніту мовчання, прагнення догодити і цим викликати поблажливість: «Мне показалось, что какие-то невидимые узлы пали и я вырвалась на свободу, на что прежде не надеялась». Так народилося почуття самоповаги, так, захистивши свою гідність, Джейн відчула себе вільною людиною.

Цікаво відзначити, що Шарлотта Бронте не раз і не два змусить Джейн думати і говорити про «рабство» і «звільнення». Наприклад, свого мучителя Джона Ріда вона називає «наглядачем над рабами» і порівнює з «римськими імператорами». І те, що вона прямо висловлює йому все це, - вже є перемога над рабством свого власного становища в будинку місіс Рід. Їй важко живеться і в Ловуді, але там живе нова Джейн, і вона користується повагою, хоча в школі теж можуть знущатися над беззахисними, як це відбувається з її кращим другом Елен Бернс. Але саме тут, де Джейн стала з пригнобленої і страждаючого боку свідком незаслужених страждань іншого, остаточно склалася її філософія життя людини незалежної, гордої і непокірної. Подібне ми зустрічаємо в романі Жорж Санд «Консуело».

Одного разу в розмові з Елен Джейн сказала: «Когда нас бьют без всякой причины, мы должны ответить ударом, и очень серьёзным. Я уверенна, что нужно так сильно ударить в ответ, что бы тот, кто нас ударил прежде, никогда бы на это больше не решился». Джейн дізналася ще одну істину в будинку місіс Рід. Вона відмовилася назвати свого «тирана» паном, як він того вимагає: «я не прислуга», - гордо кричить вона служниці Бессі, яка «тягне» її в «заключення». «Вы хуже прислуги», - заперечує та і пояснює: слуги заробляють собі на хліб, а Джейн живе з милості, тому вона повинна бути «завжди приємною» господарям. І Джейн розуміє, що свободу і незалежність треба не тільки завоювати. Їх треба ще закріпляти за собою. Почуття самоповаги, пов'язане з незалежністю, дає тільки праця, тому маленька Джейн так завзято береться за навчання: для неї це зараз єдина можлива сфера докладання всіх своїх сил, як духовних так і фізичних, єдиний захист проти голоду, холоду та інших поневірянь. Побіжно торкнувшись подій в Ловудского школі, де Джейн провела вісім років, два з яких вона була вчителькою, Шарлотта Бронте представляє її читачеві вже вісімнадцятирічної дівчиною, освіченою, працелюбною, але зовсім самотньою.

«Джейн Ейр» відразу завоювала любов читачів, ставши однією з самих популярних книг в Англії поруч з якими вийшли практично одночасно «Домбі та сином» Ч.Діккенса і «Ярмарок марнославства» В.Теккерея. Лише деякі читачі вгадали, що за чоловічим псевдонімом, винесеним на титул, ховається автор-жінка. Не секрет, що Шарлотта Бронте захоплювалася французькою письменницею Жорж Санд, її улюбленим твором цієї письменниці був роман «Консуело». Саме тому роман дозволив назвати Шарлотту Бронте «англійської Жорж Санд», і це визначення ґрунтується на спільності проблематики «Джейн Ейр» і кращих романів Жорж Санд. Обидві письменниці вважали рівність жінок і чоловіків самоочевидним і навіть не прагнули принижувати себе доказами. Найбільш близьким прототипом образу Джейн Ейр є образ Консуело з однойменного роману Жорж Санд. Обох героїнь зближує скромне соціальне походження, творча обдарованість, вроджені високі моральні принципи, прагнення до свободи і рівності в любові і бажання наполегливо працювати, щоб мати можливість відстоювати свою незалежність. У відстоюванні апріорності моральних переконань особистості, Бронте розділяла позицію англійських інтуїтивіст, які боролися проти утилітаристської концепції детермінірованності моральних почуттів обставинами, яку відстоювали послідовники І. Бентама, зокрема Дж. Мілль.

Роман будується за каноном роману виховання, він показує становлення непересічної особистості. Винятковий характер твору пов'язаний з тим, що об'єктом спостереження є не молодий чоловік, а дівчина. Хоча перекличка сюжету роману з «Консуело» очевидна, правдивість розповіді досягається включенням в нього автобіографічних мотивів.

3. Автобіографізм сюжету роману «Джейн Ейр», близкість образу героїні до автора

Роман Шарлотти Бронте вважають варіацією автобіографії. Перше видання роману мало повну назву «Джейн Ейр. Автобіографія», що привело Шарлотту замішання, хоча чоловічий псевдонім якийсь час оберігав її від ототоження героїні з автором. Автобіографічний елемент безсумнівно присутній, але це переважно автобіографія морально-естетична, духовна. До часу написання роману автору виповнився тридцять один рік.

Шарлотта Бронте була горда, самолюбива, щира, мала почуття власної гідності, яке іноді, створюється враження, немов би хоче пригасити чисто християнським смиренням - але не покорою. Вона розумна та дуже цінує розум і в собі і в інших. Вона вдячна Богу за свої здібності, талант і вміння поважати та помічати чужий талант. В ній не було легкої доброти, але і не було і штучної культури та доброти. Все не справжне, не щире вона зневажає. Спочатку їй було притаманне почуття зневаги до іноземним, неанглійськи, яке з часом поступається терпимості та бажанню зрозуміти чуже. Вона незалежна, волелюбна та непокорна духом, чесна та прямодушна, мужня навіть в безнадійній ситуації. Для неї мистецтво - частина її релігії, дар, який треба захищати, але також це цінність з якої можна мати матеріальну користь. Адже літературний шлях - це перш за все шлях до незалежного та більш менш нормального життя. Вона любила практицизм у справах. Шарлотта Бронте сором'язлива та боязка, іноді панічно губилася серед незнайомих людей, але була бойцем від самого народження. «Жизнь - боротьба, всі ми маємо боротися», казала вона. Такою була і її Джейн Ейр.

Шарлотта Бронте дійсно пише про те, що їй було добре знайоме: про життя у благодійній школі, про гіркий хліб гувернантки, почуття власної гідності, яка щодня піддається багаторазовим образам, про складнощі, з якими в сучасному суспільстві стикається молода освічена і талановита жінка, найбільше прагнення якої зберегти свою особисту свободу, це ставить її внутрішнє благородство вище всіх світових спокус.

Джейн Ейр - «дивна дитина», що викликає інстинктивну неприязнь у тітки, якій доводиться виховувати її всупереч своєму бажанням. Шарлотті Бронте чуже прагнення зображати дітей маленькими ангелами. Двоюрідні сестри і брат Джейн жорстокі по відношенню до неї, бо інстинктивно відчувають невиказане заохочення з боку матері, нетерпимою до тихої і застійливої дівчинки, в якої, однак, відчувається недитяча сила волі. Жорстокість народжує відповідну жорстокість з боку Джейн, коли вона кидає в обличчя тітки гіркі слова звинувачення. Маленька героїня має винятково сильним характером і проникливістю, по-романтично підносить її над оточуючими. Джейн властива романтична одержимість у прагненні відстоювати власну гідність та особисту свободу. Одинока, беззахисна дитина продовжує боротися за себе і в Ловудского сирітському притулку, куди, «піклуючись» про її майбуття, визначає її тітка. На смертному одрі місіс Рід зізнається, що ненавиділа Джейн усіма фібрами своєї душі, і сила почуття, спрямованого на дівчинку-сироту, пояснюється саме бунтарством маленької Джейн.

Сцени життя та навчання в Ловудському сирітському притулку належать до самих викривальних у всій англійській реалістичній літературі XIX століття. Матеріалом для цих сцен послугував сумний та тяжкий досвід з життя та навчання сестер Бронте в Коуен - Брідж. Беззаперечно, що Броклхерст був прототипом містера Уілсена, який так знущався над дівчатами, коли вони голодали, коли було холодно та інше. Бронте розплатилися за таке «піклування» життями Марії та Єлизавети, а можливо і передчасною смертю Емілі.

Те що розповіла Шарлотта Бронте про Лувуд (Коуен - Брідж) скоріше за все ще не вся гірка правда, але і те що ми дізналися про холод, голод, антисанитарію, бідування молодших дівчат, у яких старші часто забирали хліб, та про жахливе захворювання, яке забрало стільки життів, - всі ці жахливі факти з життя назавжди залишиться у нашій пам'яті. Це все написала Шарлотта Бронте не для того щоб викликати почуття жалоби у читачів, а для того щоб закликати до гуманності та справедливості.

Ключовим для розуміння характеру Джейн є її фраза в бесіді зі шкільною подругою Елен Берн: «Когда нас бьюn без причины...». Ця романтична декларація визначає всю долю Джейн. Її не зломили ні голод і позбавлення, яким вона піддавалася в Ловуді, ні презирство аристократії, з представниками якої вона зіткнулася в будинку свого роботодавця містера Рочестера, вона зуміла гідно протистояти релігійному фанатику Сент-Джону Ріверсу. Оскільки Ріверс, що володіє такою ж силою волі і почуттям боргу, виявляється кузеном Джейн, виняткові якості героїні починають сприйматися як більш природні і переконливі, як родова властивість Ріверсів, що виявляється в характерах членів цієї родини.

Де б не з'явилася Джейн, вона завжди здобуває моральну перемогу. Її злобний кузен Рід виростає нікчемною людиною і рано помирає, кузини караються безгрошів'ям, життєвими негараздами та відсутністю сестринської любові один до одного, тітка карається байдужістю дітей і необхідністю визнати тріумф Джейн, яка стала багатою спадкоємицею. Піклувальник Ловудского притулку Брокльхерст, через скнарості якого фактично загинули сорок п'ять з вісімдесяти вихованок, лицемірний і ставить щирій Джейн в приклад іншого лицеміра, який вже в ніжному віці знає, що для отримання пряника потрібно осквернити уста брехнею, сказавши, що він любить псалми більше солодощів, втрачає тепле містечко, а Джейн, яка залишається працювати в Ловудскій школі робить все, щоб нові порядки були не схожими на колишні. Багатий, розумний містер Рочестер віддає перевагу Джейн перед тою кого йому пророкували в наречені, яскраву аристократку міс Інгрем.

Шарлотті Бронте були також притаманні захоплення сентименталізмом, романтизмом, готичними романами. В її творі є містика в готичному дусі: поява привида дядька Ріда, голос Рочестера, що його чує Джейн, хоча й знаходиться на відстані багатьох кілометрів від коханого, таємниці помістя Торнфілд, страшна таємниця Рочестера, яка відкривається в день весілля. Не дивлячись на те, що роман написаний у той період, коли романтизм уже зійшов з англійської літературної сцени, у ньому багато романтичних елементів.У творі також багато елементів сентименталізму.

Але роман цікавий нам і тим, що хоча на думку багатьох дослідників творчості Шарлотти Бронте, у романі «Джейн Ейр» багато автобіографічного: жахливі умови життя в притулку та епідемія, Елен Бернс та її смерть у школі; історія кохання Джейн і Рочестера нагадує кохання Шарлотти і мсьє Егера, це не автобіографія. Шарлотта Бронте одною з перших в англійській літературі насмілилася так щиро, пристрасно, правдиво розповісти про кохання, віру, обов'язок, звичайні людські почуття. Авторка сміливо заговорила про рівність жінки і чоловіка, прагнення жінки до щастя, кохання, нормального життя.

4. Синтез романтичної і реалістичної естетик в романі Шарлотти Бронте «Джейн Ейр»

Становлення нової героїні в романі Шарлотти Бронте здійснюється багато в чому в романтичной естетиці, тому ми можеме говорити про синтез в романі «Джейн Ейр» якостей романтизму та реалізму.

У творчості Шарлотти Бронте проявляється особлива рухливість ідейно-моральних граней між романтизмом і релізмом. В цьому сенсі «Джейн Ейр» - переконливий доказ тому важливому теоретичному положенню, яке проголошувалося літературними критиками, а саме: історико-літературний напрям зовсім не віддалений один від одного не подоланою стіною, і будь-який новий напрям не обов'язково має заперечувати попередній[26, с.76]. Тобто нове може вбирати в себе елементи старого. Ми можемо помітити, що естетична термінологія Шарлотти Бронте, яка в дитинстві відчула сильний вплив романтичної поетики, також і термінологія романтизму, і навіть саме розуміння вигадки у неї багато в чому романтичне.

Одразу варто сказати, що без вигадки немає і реалізму, тому що це буде просто безкриле копіювання життя як воно є, а цього Шарлотта остерігалася більше за все. Але в реалістичному творі вигадка в кінці цінців підпорядковується канонам та умовам дійсності та реальності світу. А в романтичному «бурхливий поклик уяви» відволікає від дійсності, їй протистоїть та тріумфує над нею ідеал, який підкоряє собі логіку подій, і розвивається на власний розсуд, як і відбувається в «Джейн Ейр». Щодо співвідношення реалізму та романтизму у творчості Шарлотти Бронте, неможна уявити собі розвиток її творчості без загальноєвропейського процесу змагання двох творчих методів зображення життя - романтичного та реалістичного, змагання в якому, як нам відомо, перемогу здобув реалізм і його критична традиція.

Вплив романтичних традицій позначається не тільки в створенні образу Джейн, але і в образі містера Рочестера, а також в особливостях зображення історії взаємин між цими героями. Власник Торнфілда зображується як похмурий, сумний чоловік із загадковим минулим. Його зовнішність некрасива, але виразна, вантаж минулого змушує його вести поневіряльний спосіб життя, лише зрідка відвідуючи родове гніздо. Проте саме романтичноїю природою Рочестера, що зневажає суспільні становлення, можна правдиво пояснити його інтерес до скромної гувернантки. Адже розумна, витримана і завжди вдавана спокійнійсть виховательки Ловудского притулку володіє не тільки прямотою і чесністю, але і неприборканою уявою. Вона малює дивні картини, їй бачаться віщі сни, в страшну ніч після нереалізованого вінчання вона чує голос, що благальнє її втекти з Торнфілду, потім, багато місяців по тому, в Мур-Хаусі, до неї доноситься сповнений нелюдської туги заклик Рочестера. В любов Рочестера і Джейн втручаються надприродні сили, однак з'єднання люблячих сердець стає можливим тільки після того, як Рочестер знаходить свободу від шлюбних уз і карається фізичним каліцтвом. Остання обставина - данина моралізаторської традиції англійській літературі.

Разом з тим ні Джейн, ні Рочестера не можна назвати героями романтического плану. Рочестер лише до пори здається загадковим байронічним героєм; коли настає його черга розповісти про себе, з'ясовується, що минуле його вельми прозаїчне і небездоганне, що в ньому були і немислимі для романтичного героя шлюб з розрахунку, і вульгарний зв'язок з французькою актрисою. Він соромиться й свого теперішнього, ретельно приховуючи від усіх свою божевільну дружину, а в прагненні обдурити Джейн, отримавши її в обхід законів, він виглядає не стільки бунтарем проти громадських встановлень, скільки егоїстом і себелюбцем. Джейн - справжній бунтар-одиночка, однак, зберігаючи це романтичне начало в її образі, Шарлотта Бронте інакше, ніж романтики, зображує ставлення своєї героїні до світу. Джейн виняткова в силу своїх внутрішніх якостей, але вона аж ніяк не протиставляє себе світу. Більш того, вона не мислить себе поза суспільством, прагнучи тільки до того, щоб зайняти в ньому належне їй місце, яке забезпечило б їй дотримання її людських прав. Джейн не до вподоби думка про приниження її людської гідності. Створення героїні - носительниці нового типу самосвідомості було важливим кроком на шляху реалістичного освоєння дійсності. Однак твердження такої відмінної від традиційних романтичних образів героїні здійснювалося Бронте багато в чому романтичними засобами.

Водночас Шарлотта Бронте показала себе майстром реалістичних побутових зарисовок, досягла великої сили реалістичної типізаціі в зображенні образів тих, хто в романі протистоїть Джейн, в точності реалістичних характеристик персонажів. Роман «Джейн Ейр» типовий для англійської літератури 1840-х рр. з властивим йому синтезом рис романтизму і реалізму.

Головна соціальна ідея роману полягає в затвердженні прав особистості, то в філософському плані він продовжує полеміку Шарлотти Бронте з утилітаристським моральним детермінізмом і його розвінчанням. Його носієм у романі є Рочестер, проте Джейн, що уособлює собою ідеал поведінки особистості і в усіх випробуваннях яка зберігає вірність моральним нормам, одержувати повну моральну перемогу над ним. Бронте поставила в «Джейн Ейр» багато актуальних проблем свого часу: становище жінки в суспільстві, проблеми освіти в «благодійних» установах.

Висновки

Джейн Ейр так само як і Консуело була дівчиною з дуже бідної родини, але Консуело жила з матір'ю, а Джейн живе зі своєю тіткою. Обох дівчат життя не балувало. Ці героїні дуже схожі між собою і одночасно, вони різні.

Консуело народилася в одному з куточків Іспанії. Її дитячі роки пройшли в злиднях. Разом з матір'ю вона співала на вулицях, заробляючи цим на шматок хліба. Одного разу на площі Святого Марка у Венеції її помітив відомий італійський композитор Порпора. Під керівництвом цього викладача Консуело завершила свою освіту співачки в одній з музичних шкіл.

Консуело - це дитя народу, дівчинка, яка не знає, коли і де вона народилася, що не знає батька. Консуело - чорна і худа, як коник, негарна і неприваблива зовні, але стає красивою під час співу. Консуело чиста, як гірський кришталь, довірлива, щира і добра, причому її добрата переходить в самовіддане безкорисливість. Вона готова допомогти кожному: і графу Альберту, що нудиться в підземеллі, і пруському дезертиру Карлу, і його дружині, і своїй суперниці Кориллі, що народжує в муках дитину від Андзолето, і принцесі Амалії, коханой Тренка, і навіть страшному Тренку Пандурі, який хотів убити її дівочу честь. Самовіддана Консуело і в своєму служінні мистецтву: її не приваблює ні слава, ні гроші, ні коштовності, ні оплески публіки. На своєму тернистому шляху до високих ідеалів мистецтва вона долає безліч спокус.

У Джейн Ейр також є риси притаманні Консуело. Вона бідна, меленька і непоказна, яка навіть не пам'ятає своїх батьків. За ті роки що вона жила у тітки її вчили зневажати бідних, тому це здавалося принизливо для Джен. Її навчили, що бути бідним означає бути убогим, носити лахміття та мати огидні вади. Але з часо вона зрозуміла, що це не так. Бідність може бути дбайлива, працьовита, чесна. Джен стала гідною людиною. Власне, і традегійність сюжету випливає з того, що героїня над усе ставить свою людську гідність. Їй здаються принизливими дарунки, якими її осипає Рочестер. Для неї неможливе щастя, побудоване на обмані, - воно теж принижує людську гідність. Тільки віра у справедливість власних вчинків дає Джейн силу високо тримати голову.

Не в багатстві і спокої вона шукає щастя - активна діяльність на благо інших. Джейн переконана, що краще бути сільською вчителькою, бідною і чесною, ніж коханкою свого господаря, що втішається уявним щастям, а потім заливається сльозами каяття і сорому.

Отже можна побачити, що обидві героїні романів Жорж Санд «Консуело» та Шарлотти Бронте «Джейн Ейр» на перше місце ставлять людську гідність, чесність та справедливість.

Список використаної літератури

1. Алексеев М. Из истории английской литературы / М. Алексеев. -М.; Л., 1960. - 397с.

2. Аникист А. История английской литературы / А. Аникист. - учпедгиз, 1956. - 464с.

3. Богословский В. История зарубежной литературы XIX века: И 90 Учеб. Для филол. спец. вузов / В.Н. Богословский, А.С. Дмитриев, Н.А. Соловьева и др.; Под. Ред. Н.А. Соловьевой. - М.: Высш. Шк., 1991. - 637с.

4. Бронте Ш. Джейн Ейр: роман. - пер. з англ. післям. Т. Денисової / Шарлотта Бронте. - К.: Дніпро, 1987. - 459с.

5. Гритчук М.А. Реализм Шарлотты Бронте / М.А. Гритчук. - М., 1957. - 15с.

6. Дружинин А.В. Коррер Белль и его два романа: «Shirley» и «Jane Eyre» / А.В. Дружинин. -- Спб., 1852. -- Т.116. -- № 12. -- Отд.5. -- С. 23--54.

7. Дружинина Н.А. Сестры Бронте / Н.А. Дружинина // История заруб. л-ры ХІХ века: -- М. : Высш. шк., 2000. -- С. 197--227.

Размещено на Allbest.ru