Світова література другої половини ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра сучасних європейських мов

Індивідуальне завдання

з зарубіжної літератури

на тему: Світова література другої половини ХХ ст. Розвиток існуючих і виникнення нових літературних напрямів, течій і тенденцій

Виконала:

Гуринович Альона

Науковий керівник:

Шашенко С.Ю.

Київ 2014



План

1. Умови формування світової літератури другої половини ХХ століття

2. Розвиток існуючих і виникнення нових літературних напрямів, течій і тенденцій

3. Екзистенціалізм

4. Інтелектуалізм

5. Альберт Камю (1913-1960)

6. Література Японії

7. Антироман як заперечення екзистенціалізму

8. Театр абсурду

9. Реалістична література

Висновок

Використані джерела



1. Умови формування світової літератури другої половини ХХ століття

Література другої половини XX ст. відчула на собі вплив двох щойно завершених світових воєн. Півсвіту лежало в руїнах, кількість людських жертв вимірялася мільйонами. Людство не могло оговтатися від шоку злочинів німецького нацизму й радянського сталінізму. Війна розколола світ на два «полюси»: соціалістичний (СРСР) і капіталістичний (США) табори. В країнах соціалізму посилено насаджувався соціалістичний реалізм, а на Заході переважало розмаїття векторів культурно-літературного розвитку.

Змінюється й суспільна культурна атмосфера у світі. Пом'якшення клімату, бурхливий розвиток науки і техніки позначилися на всіх сферах життя і мистецтва. Важливою подією 60-х років став вихід людини в космос, що змусило світ замислитися над долею цивілізації. З освоєнням зоряного простору людство почало пов'язувати нові проекти перетворення дійсності. У.Еко назвав 60-і роки "пробудженням від важкого сну з кривавими картинами й сценами численних убивств". Однак світові не вдалося розв'язати всі свої проблеми. Духовне піднесення заступив трагізм загрози екологічної кризи та ядерної катастрофи.

Головним результатом XX ст. є усвідомлення людством згубності насильства у всіх його проявах і взаємозалежності всіх на планеті.

Світовий прогрес мав як переваги, так і недоліки. З одного боку, поліпшились умови життя, а з іншого - цивілізація почала поглинати особисті інтереси, дійсність перетворювалась "на механічний театр-маріонеток, де режисером виступила пані Машина" (А. Камю). Урбанізація призводить до знеособлення людини, яка почуває себе "дуже незатишно у холодному Всесвіті"(У.Еко).

Центральне явище літературного процесу другої половини XX ст. - перехід до постмодернізму, який філософ А.М. Фуко назвав "хворобливим дитям літератури кінця віку, сповненим лихих передчуттів, катастрофічності, страху перед дійсністю".

2. Розвиток існуючих і виникнення нових літературних напрямів, течій і тенденцій

1) Постмодернізм

Постмодернізм (фр. postmodernisme -- після модернізму) -- світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття 20 століття приходить на зміну модернізму. Цей напрям -- продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем -- світоглядно-філософських, економічних, політичних.

· Герой літератури постмодернізму - людина, що загубилась у повсякденному бутті, втратила зв'язок із Всесвітом, гостро переживає власну відчуженість і втрату духовних орієнтирів. Вона не відає, куди йти, у що вірити, навіть про що думати й що відчувати, оскільки її думки й почуття здеформовані під впливом трагічної дійсності.

Постмодернізм в образно-символічній формі відтворює загальній абсурд життя, розрив соціальних і духовних зв'язків у світі, падіння людства у безодню, де немає шансів на спасіння.

· Твори постмодернізму відрізняються особливою поетикою. Автор взаємодіє з текстом, як з цілим світом. Розуміння "тексту як світу" зумовлює численні ремінісценції, підкреслену цитатність, які, з одного боку, відтворюють дійсність у розбитих образах колишньої культури, а з іншого - нагадують про необхідність об'єднати "розірвані шматки реальності" в цілісну картину, віднайти втрачений зв'язок між подіями, думками, почуттями.

· Надзвичайної актуальності в літературі постмодернізму набув прийом естетичної гри. Гра письменників з реаліями буденності та літературними архетипами порушує глибинні зв'язки, замість морального підґрунтя - плазма бездуховності. Коли гра поєднується зі сміхом, вона перетворюється на протистояння загальному абсурду.

Відомий теоретик і практик постмодернізму італійський учений і письменник У.Еко вважає, що, "коли вже минуле неможливо знищити, оскільки його знищення веде до німоти, його слід-переосмислити іронічно, без наївності", позбавляючи людину страху від жахливого буття.

Сюжет у постмодерністських творах, як правило, розпадається на велику кількість мікросюжетів, відступів, коментарів тощо. Текст є своєрідним колажем думок, почуттів, ситуацій, ремінісценцій.

Характерні ознаки постмодернізму:

ь поєднання комічного і фантастичного

ь пародія, гротеск

ь художнє передбачення

ь культ незалежної особистості

ь потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого

ь суміш багатьох традиційних жанрових різновидів

ь як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача

ь зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді

ь деканонізація

ь сюжети творів -- це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох

Постмодернізм відрізняється декількома базовими властивостями:

1) постійним «самооновлення», яке веде до наростання кількості модифікацій постмодернізму;

2) свідоме перетворення художнього твору в систему різноманітних відсилань до первинних текстів, у ролі яких можуть виступати і наукові ідеї або концепції, і твори інших авторів. Постмодерністи перетворюють свої творіння на своєрідний колаж.

Постмодернізм розвивається у жанрах:

- фантастичної притчі

- роману-сповіді

- антиутопії

- оповідання

- міфологічної повісті

- соціально-філософського і соціально-психологічного роману та ін.

Серед перших виразно постмодерністських творів -- романи :

У. Еко «Ім'я троянди» (1980),

П. Зюскінда «Запахи» (1985),

Д. Апдайка «Версія Роджерса» (1985).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Нерідко представники постмодернізму застосовують елементи різних напрямів і течій - реалізму, натуралізму, "потоку свідомості", експресіонізму, сюрреалізму та ін., які активізують пошук засобів боротьби з трагічністю буття.

3. Екзистенціалізм

Роздуми над тим, що таке людина і світ у ситуації, коли всі традиційні фундаментальні ідеали західної цивілізації (гуманізм, віра в людину («Вінець творіння -- людина»), її розум, у науково-технічний і суспільний прогрес і т. д.) були якщо не зруйновані вщент, то поставлені під сумнів, виникає таке явище, як філософія екзистенціалізму.

Екзистенціалізм (лат. existentiel - існування) - напрям у філософії і течія модернізму, в якій джерелом художнього твору є сам митець, що виражає життя особистості, створюючи художню дійсність, яка розкриває таємницю буття взагалі.

Джерела екзистенціалізму містились у працях: німецького мислителя XIXст. Е.-С.К'єркегора. Теорія сформувалася в працях німецьких (М.Хайдеггер, К.Ясперс) та французьких (А.Камю, Ж.-П.Сартр) філософів та письменників.

М.Хайдеггер уважав, що мистецтво не можна аналізувати, інтерпретувати, його потрібно тільки переживати. Правда, яку несе твір, завжди суб'єктивна та індивідуальна, бо реальність піддається в художньому творі "запереченню", вона "переборюється", підтверджуючи активність свідомого й підсвідомого у митця

· Екзистенціалізм у художніх творах відбиває настрої інтелігенції, розчарованої соціальними та етичними теоріями. Письменники прагнуть збагнути причини трагічної невлаштованості людського життя. На перше місце висуваються категорії абсурду буття, страху, відчаю, самотності, страждання, смерті. Представники цієї філософії стверджували, що єдине, чим володіє людина, це її внутрішній світ, право вибору, свобода волі.

· Основним положенням екзистенціалізму є постулат:

екзистенція (існування) передує есенції (сутності).

· У художніх творах екзистенціалісти прагнуть збагнути справжні причини трагічної невлаштованості людського життя.

Екзистенціалізм поширюється у французькій (А.Камю, Ж.-П.Сартр), німецькій (Е.Носсак, А.Деблін), англійській (А. Мердок, В.Голдінг), іспанській (М. де Унамуно), американській (Н.Мейлер, Дж.Болдуїн), японській (Кобо Абе) літературах. В Україні проявився у творчості І.Багряного, Т.Осьмачки, В.Барки, В.Шевчука та ін.

Визначальні риси екзистенціалізму:

ь на перше місце висуваються категорії абсурдності буття страху, відчаю, самотності, страждання, смерті;

ь особистість має протидіяти суспільству, державі, середовищу, ворожому «іншому», адже всі вони нав'язують їй свою волю, мораль, свої інтереси й ідеали;

ь поняття відчуженості й абсурдності є взаємопов'язаними та взаємозумовленими;

ь вишу життєву цінність екзистенціалісти вбачають у свободі особистості;

ь існування людини тлумачиться як драма свободи;

ь найчастіше в художніх творах застосовується прийом розповіді від першої особи.

Отже, згідно з філософією екзистенціалізму, щоб усвідомити себе як "екзистенцію", людина повинна опинитися в "граничній ситуації" - наприклад, перед лицем смерті. В результаті світ стає для людини "інтимно близьким". Істинним способом пізнання, способом проникнення у світ "екзистенції" оголошується інтуїція.

Ідеальна свобода людини - це свобода особи від суспільства.



4. Інтелектуалізм

В другій половині ХХ століття у прозі, поезії, драмі посилюється тенденція до поглиблення інтелектуалізму.

Інтелектуалізм (лат. intellectus - розум, пізнання, intellectualis -розумовий, розсудливий) - умовна назва стильової домінанти твору або літературної течії, роду, жанру, пов'язаних з відчутною перевагою інтелектуально-розмислових елементів образного мислення над емоційно-чуттєвими. література постмодернізм екзистенціалізм роман

Інтелектуалізація літератури другої половини XX ст. виявляється в:

§ посиленні уваги до складних філософських проблем (людина і світ, природа і цивілізація, техніка і культура, прогрес і мораль тощо)

§ схильності персонажів, оповідача, ліричного героя до розумових рефлексій, самоаналізу

§ розбитті драматизму процесу мислення

§ тяжінні до певних розумових абстракцій

Розвиток і протиборство ідей, понять стає рушійною силою сюжету.

У цей період інтелектуалізм визначив розвиток:

- притчі

- філософського роману

- драми ідей

- філософської лірики.

Показовим є те, що найвидатніші філософи-екзистенціалісти XX ст. були водночас визначними письменниками. У середині XX ст. на перший план виходить алегоричність, інакомовність, параболічність літературних творів.

5. Альберт Камю (1913-1960)

Взагалі, застосування параболи, алегорії, притчі -- улюблений прийом письменників другої половини XX ст.

Так, французький письменник-екзистенціаліст Альбер Камю у своєму відомому романі «Чума» начебто зобразив епідемію цієї страшної хвороби в місті Орані. Насправді, є десятки асоціацій («фашизм -- коричнева чума»), натяків (чорний дим, немов дим крематоріїв концтаборів), пересторог (бацила чуми ніколи не зникає, як не зникає й небезпека повторення фашизму) свідчать про глибинний інакомовний пласт, підтекст цього літературного шедевру.

Один із французьких філософів-екзистенціалістів і водночас відомий письменник Жан Поль Сартр заявив: «Екзистенціалізм -- це гуманізм». Наприклад, у алегоричному романі А. Камю є пряме авторське зізнання: «Люди більше заслуговують на захоплення, ніж на зневагу».

Інакомовлення, притчеподібність притаманні також творчості відомого американського письменника Ернеста Хемінгуея. Саме глибокий філософський підтекст (знаменитий принцип «айсберга») притаманний багатьом його творам, зокрема й повісті «Старий і море».

Якщо прозаїк досконало знає те, про що пише , він може опустити відомі йому деталі і читач все рівно буде мати таке сильне почуття описуваних речей, ніби письменник їх детально зобразив. Вцілому лише одна восьма інформації залишається “над водою”.

Проте письменник, який опускає речі, тому що він не знає їх, тільки робить порожнисті місця в своєму творі.

Размещено на http://www.allbest.ru/



Размещено на http://www.allbest.ru/

6. Література Японії

З другої половини XX ст. у світовий культурний простір активно входить художня література Японії. Починаючи з 1945 р. Японія твердо стала на курс ліберально-демократичних реформ, які сприяли її стрімкому політичному, економічному та культурному відродженню й зростанню («японське диво»), що продовжуються й по сьогодні.

Наприкінці 1950-х - у 1970-і роки в японській літературі з'являється велика кількість автобіографічних, побутових, детективних, історичних творів, а також творів, що характеризуються поглибленим вивченням психології людини (Ясунарі Кавабата, Юкіо Місіма).

Художній арсенал письменників цього часу становлять в основному прийоми авангардистської літератури.

У 1968 р. японський письменник Ясунарі Кавабата стає першим Нобелівським лауреатом у галузі літератури за успіхи у сфері літературної творчості. Кавабата широко відомий за кордоном численними перекладами своїх творів, таких як «Країна снігу», «Тисяча журавлів», «Давня столиця» та ін.

Стиль Кавабата:

- прагнення до краси

- надзвичайний ліризм

- загострена чутливість

Він зумів філігранно поєднати найкраще з літературної техніки Сходу і Заходу.

6) Латиноамериканська літ-ра

Ще одним прикметним явищем літературного процесу другої половини XX ст. є активізація літератур країн «третього світу», зокрема вихід на авансцену світової літератури 1950-- 1960-х років роману й поезії Латинської Америки.

Ш У 1960-і роки нечуваного розквіту зазнав латиноамериканський роман. Невдовзі він здобув насправді світове визнання.

Поміж його найяскравіших представників можна назвати Г. Гарсіа Маркеса (Колумбія), М. Астуріаса (Гватемала), А. Карпентьєра (Куба), К. Фуентеса (Мексика), та ін.

Оновлення латиноамериканського роману відбувається у двох головних напрямах.

1) модернізувався оповідний стиль: наявні складна техніка композиції та оповіді, часові зміщення, монтаж, потік свідомості, поліфонічність, елементи фантастики, узагальнено-символічні форми, складні неоміфологічні моделі, розмаїті ремінісценції та алюзії.

2) суттєво модернізована тематика роману: він активно вбирає найвищі інтелектуальні здобутки світової культури і водночас нова фаза розвитку характеризується поглибленням інтересу до національної культури.

- намагаються осягнути глибинні, кореневі засади національного буття

- поглиблений інтерес до міфологічних витоків сучасної культури, які, на думку багатьох митців, зумовлюють оригінальність і самобутність національного типу мислення та світосприйняття

Ш Постає найяскравіша ознака нового латиноамериканського роману- магічний реалізм - такий метод зображення дійсності, у якому раціонально-логічна картина світу химерно поєднується з алогічними, міфологічними формами її смислового виміру та інтерпретації.

Витоки магічного реалізму простежують із 1949 р., коли з'являються перші твори, що започатковують його, -- романи А. Карпентьєра «Царство від світу цього» та М. Астуріаса «Маїсові люди».

o Характерні герої творів - індіанці, які є носіями кардинально відмінного від європейського типу мислення й світосприйняття.

o Водночас художні завоювання нового латиноамериканського роману не вичерпуються використанням елементів магічно-міфологічного типу світосприйняття й активно вбирають увесь арсенал художніх прийомів від сюрреалізму до постмодернізму. Таким же широким є й спектр тематики, що його розробляє сучасний латиноамериканський роман.

7. Антироман як заперечення екзистенціалізму

У другій половині XX ст. розвивається "новий роман" ("антироман"), який, на думку Д.С.Наливайка, виникає як заперечення екзистенціалізму.

Антироман - жанровий різновид французького модерного роману 1940-1970-х pp.

Термін уперше запровадив Ж.-П.Сартр у передмові до роману Н.Саррот "Портрет невідомого" ( 1947).

Представник відтворювали:

- розірвану свідомість особи, стан її почуттів та вражень

- в антиромані нема "відображеної дійсності", комфорту, сюжетних колізій, зав'язки чи розв'язки, нема героя (в естетиці антироману важливе місце посідають прийоми безгеройної та безфабульної розповіді)

Кожний із письменників використовує свою манеру письма, вдаючись то до зображення містичної влади речей над людьми (А.Роб-Грійє), то до потоку свідомості, внутрішньої діалогічності підсвідомого (Н.Саррот), то до мозаїки сприймань, схоплень, роздумів (М.Бютор).

Протиставляючи себе майстрам класичного роману в аспекті змалювання сучасної людини й шукаючи нових засобів виразності, "нові романісти" досягли неабиякої майстерності

8. Театр абсурду

Значним явищем театрального авангарду другої половини XX ст. с так званий "театр абсурду". Цей термін набув свого поширення, завдяки монографії англійського літературознавця М.Ессліна ("Театр абсурду" - 1961).

М.Есслін об'єднав драматургів другої половини XX ст. за певними типологічними ознаками, а саме:

* відсутність місця й часу дії

* руйнування сюжету і композиції

* ірраціоналізм, парадоксальні колізії

* сплав трагічного і комічного.

У драмі "театру абсурду" нічого не відбувається, а те, що діється, - абсурдне й незрозуміле, - чиниться невідомо чому й задля чого. М. Есслін, уводячи новий термін, підкреслював, що саме поняття абсурду щодо явищ сучасної драматургії не вміщується в його словникове значення "безглуздя" чи "нісенітниця". Воно має глибокий морально-філософський сенс, і "театр абсурду" слід розглядати не як щось негативне, а як відображення суттєвих духовних тенденцій нашого часу, відтворення стану сучасної людини, що знаходиться у розладі зі світом, природою, іншими людьми, із самою собою.

Найталановитішими представниками "театру абсурду" є С.Беккет, Е.Йонеско, Е.Олбі, М.Фріш, С.Мрожек, Г.Грасс, Дж.Релбер, А.Копіт та ін.

9. Реалістична література

У другій половині XX ст. розвивається і традиційний реалізм, який набуває нових ознак.

§ Зображення індивідуального буття все більше поєднується з історичним аналізом, що зумовлено прагненням митців усвідомити логіку соціальних законів (Г.Белль, Е.-М.Ремарк, В.Биков, Н.Думбадзе та ін.)

§ У художній прозі помітне місце посідає філософська та політична публіцистика.

§ Ускладнюються засоби побудови твору: в оповіді переплітаються різні часові й просторові плани, події розгортаються в різних напрямках.

§ Нерідко використовується композиційний принцип контрапункту - поєднання відносно незалежних сюжетних ліній, які розвиваються з неоднаковою швидкістю і не завжди послідовно (Б. Пастернак, У. Фолкнер та ін.).

§ Помітне прагнення реалістів до широких узагальнень, що виявляється в зображенні подій різних країн і народів від глибокої давнини до наших днів.

§ Світ неначе отримує втрачену цілісність в уяві письменників, які тяжіють до возз'єднання реальних зв'язків і стосунків (Ч.Айтматов, Е.Хемінгуей та ін.)

§ Однак синтетизм оповіді часто порушується - і в змісті, і в композиції, і в стилі твору, що засвідчує відсутність гармонійної єдності в навколишній дійсності.

Як зауважив О.Звєрєв, реалістична література XX ст. відбила розпад Всесвіту на окремі світи, показала драматизм існування людини, у якої не залишилось "іншого реалізму особистого життя - самотнього, жахливого, безнадійного, але все-таки справжнього" у загадковому і таємничому бутті.



Висновок

Таким чином, літературний процес другої половини XX ст. визначається передовсім переходом від модернізму до постмодернізму, а також потужним розвитком інтелектуальної тенденції, наукової фантастики, "магічного реалізму", авангардистських явищ тощо. Загалом мистецтво другої половини XX ст. відрізняється особливим драматизмом, але, як писав Е.Хемінгуей "надія приходить нізвідки, і в цьому її сила". У літературі останнього часу висловлюються сподівання на повернення світові втрачених ідеалів, відновлення порушених зв'язків, подолання відчуженості.



Використані джерела

1. Г.Й.Давиденко, Г.М. Стрельчук , Н.І. Гринчак. Історія зарубіжної літератури ХХ століття; Навч.посіб. 3-тє вид.-К.: Центр учбової літератури, 2011-488с.

2. Історія зарубіжної літератури ХХ століття : підруч. для студ. ф-ту «Референт-перекладач» / І. О. Помазан ; Нар. укр. акад., [каф. українознав.]. - Х. : Вид-во НУА, 2010. - 256 с.

3. Зарубежная література ХХ века: Учеб. для вузов / Л.Г. Андреев, А.В. Карельський , Н.С. Павлова и др.; Под ред. Л.Г. Андреева. 2-е изд., испр. и доп.- М.: Высш. шк.; Изд. Центр “Академия”, 2000.- 559 с.

Размещено на Allbest.ru

...