Поетика літературних казок Наталі Кобринської

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чорноморський державний університет імені Петра Могили

Кафедра української філології, теорії та історії літератури

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: «Історія української літератури»

на тему: Поетика літературних казок наталі кобринської

Студентки

Пинзарь А.М.

Керівник

Г.С. Косарєва

Миколаїв - 2015



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СПЕЦИФІКА ЛІТЕРАТУРНОЇ КАЗКИ

1.1 Поняття літературної казки у літературознавстві

1.2 Розвиток жанру літературних казок у творчості письменників кінця XVII - початку XX століття

РОЗДІЛ 2. СВОЄРІДНІСТЬ ЛІТЕРАТУРНИХ КАЗОК НАТАЛІ КОБРИНСЬКОЇ

2.1 Новаторство Наталі Кобринської у жанрі літературної казки

2.2 Поетика літературних казок Наталі Кобринської

2.3 Мова казок Наталі Кобринської

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Актуальність дослідження. Наталя Іванівна Кобринська розпочала свою письменницьку діяльність у 80-ті роки XX століття і репрезентувала себе як прозаїк, публіцист, критик, і як організаторка жіночого руху, і як видавець альманахів. Небуденна особистість цієї громадської діячки і письменниці не залишалась непоміченою. Її талановиті твори привернули увагу Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Івана Нечуя-Левицького, прогресивних діячів російського, польського та чеського письменства. Творчий доробок та життєвий шлях Наталі Кобринської не залишається поза увагою дослідників, проте більшість літературознавців цікавились насамперед громадською діяльністю письменниці за права жінок. Започаткувавши феміністичний рух на західноукраїнських землях, Н. Кобринська першою виступила на захист жінки в сучасному суспільстві. У боротьбі за покращення умов життя жінки письменниця великої уваги надавала літературі. «Я через літературу дійшла до зрозуміння положення жінки в суспільності, - писала Н. Кобринська в автобіографії, - тож хотіла і других повести на ту дорогу» [14, с. 21]. Переважна більшість літературознавців цікавилась насамперед особистістю письменниці, серед них В. Бурбан, С. Денисюк, У. Кравченко, В. Панченко. Не оминалась увагою також і літературна спадщина письменниці. Дослідження її оповідань, повістей, публіцистичних статей знаходимо у працях О. Н. Мороза, В. В. Патоки, М. Подільчака, О. А. Рожнятовскої, О. Страшенка Н. Тимків, Н. Шумило. Але не достатньо дослідженою залишилися поетика літературних казкок письменниці, чим і зумовлюється актуальність роботи.

Мета роботи полягає в цілісному дослідженні поетики літературних казок Наталі Кобринської, їхньої структури, тематики, проблематики, сюжетних ліній, художніх образів, а також індивідуально-авторської своєрідності казок. Відповідно мета потребує реалізації таких завдань:

- систематизувати літературознавчі студії з означеної проблеми;

– виокремити специфічні риси літературних казок на основі творчості Н. Кобринської;

– окреслити структуру композиції, особливості тематики, проблематики та художніх образів;

– з'ясувати символіку літературних казок;

– охарактеризувати значення літературних казок Наталі Кобринської для розвитку українського письменства кінця XIX - початку XX століття.

Об'єктом дослідження є окремі літературні казки Наталі Кобринської, а саме «Брати», «Чортище», «Рожа».

Предметом дослідження є своєрідність поетики літературних казок у творчості Наталі Кобринської.

Методи дослідження:

– описовий, який використовується задля характеристики провідних образів, мотивів, проблем літературних казок.

– герменевтичний, яким послуговуємося для інтерпретації провідних мотивів літературних казок.

– порівняльно-типологічний, для зіставлення окремих фрагментів чи аспектів літературних казок, а також сюжетних ліній, мотивів, образів.

Практичне значення робити полягає у можливості використання її матеріалів при вивченні творчості Наталі Кобринської, зокрема її літературних казок у курсі «Історія української літератури XX століття», а також при підготовці до семінарських занять, літературознавчих гуртків або спецкурсів.

Наукова новизна. У роботі зроблено спробу з'ясувати особливості поетики літературних казок Н. Кобринської.

Структура роботи. Робота містить вступ, два розділи, висновки та список використаної літератури, що нараховує 30 позицій. Загальний обсяг роботи становить 30 сторінок, із них - 27 сторінок основного тексту.

РОЗДІЛ 1. СПЕЦИФІКА ЛІТЕРАТУРНОЇ КАЗКИ

1.1 Поняття літературної казки у літературознавстві

Сучасне літературознавство виявляє незмінний інтерес до закономірностей літературного процесу кінця ХІХ - початку ХХ століття, до особливостей його еволюції, розвитку окремих жанрів. Відповідне місце серед них посідає й літературна казка. Ця форма як окреме літературне явище виділилася ще в минулому столітті і давно стала повноправним літературним жанром. Існує декілька визначень для літературної казки, бо окремого формулювання, яке б влаштувало усіх дослідників, поки немає. Також вичерпне визначення авторської казки неможливо, оскільки в літературі вона постійно та динамічно змінює свої форми. На думку багатьох літературознавців (В. А. Бегак, Т. Г. Леонової, М. Н. Липовецького, М. М. Мещерякової), літературна казка ? унікальне явище у світовій літературі [11, с. 80]. Спираючись на те, що авторська казка орієнтована не тільки на жанри народної казки, а й на асиміляцію елементів попередньої культурної й літературної традиції. При створенні казки нерідким є використання ідейних принципів і сюжетно-композиційних моделей повісті, філософського роману, утопії, притчі, байки та інших літературних жанрів. Деякі дослідники ототожнюють літературну казку з народною: згідно з таким підходом можна навести визначення, сформульоване М. М. Липовецьким: «Літературна казка - це в принципі те ж саме, що фольклорна казка, але на відміну від народної літературна казка створена письменником і тому несе в собі відбиток неповторної творчої індивідуальності автора [16, с. 29]. За визначенням Л. В. Овчиннікової, літературна казка ? це багатожанровий вид літератури, що реалізовується в нескінченній різноманітності творів різних авторів [20, с. 28]. За Ю. Ф. Ярмишом, літературна казка - це такий жанр літературного твору, в якому в чарівно-фантастичному чи алегоричному розвитку подій, і, як правило, в оригінальних сюжетах і образах в прозі, віршах або драматургії вирішуються морально-поетичні чи естетичні проблеми [4, с. 26].

Відома дослідниця літературної казки Л. Ю. Брауде у своїй праці «К истории понятия «литературная сказка», зазначає: «Літературна казка - це авторський, художній чи поетичний твір, заснований або на фольклорних джерелах, або придуманий самим письменником, але в будь-якому випадку підпорядкований його волі; твір переважно фантастичного, чарівного характеру, що зображує пригоди вигаданих чи традиційних казкових героїв, і, в деяких випадках, орієнтований на дітей; твір, в якому чари та дива виконують роль сюжетно твірного фактору та є вихідною точкою характеристики персонажів» [2, с. 19]. Надалі ми будемо послуговуватись цим визначенням, оскільки воно є найповнішим і найбільш точно описує сутність літературної казки.

Літературна, або авторська казка, жанр порівняно з народною творчістю, є молодою: налічує трохи більше трьох століть. Вона пройшла шлях розвитку від переказу народних казок - до витончених літературних новел та фантастичних феєрій. Жанр літературної казки виокремився не відразу. На початковій стадії зародження казка часто вживалася як синонім до байки, повісті, бувальщини, переказу тощо. З моменту появи збірок, що містили записи народних казок, починає з'являтися розмежування народної казки та її літературної обробки. Літературна казка частіше всього розумілася як літературна обробка тим чи тим автором фольклорного твору, яка, на думку деяких критиків, спотворювала народний жанр. Тож спочатку здійснюється максимально наближений переказ усної народної казки, потім на ґрунті цих матеріалів виникає авторська казка або інші жанри, у яких здійснюється переосмислення казкових сюжетів.

Виникла авторська казка в епоху романтизму у XVII столітті на основі записів фольклористів, коли з'явився пильний інтерес до всього народного, національного. Романтики вбачали у літературних творах народної творчості зразки для наслідування, вважаючи їх своїми естетичними ідеалами. Отцями літературної казки, вважають Шарля Перо і братів Грімм. Проте їхні казки більшою мірою представляли собою літературну обробку народних казок, де немає ще повного усвідомлення авторства. Таким чином літературна казка є похідною від казки народної, ґрунтується на фольклорних джерелах, запозичуючи у них ті чи інші ознаки. Тобто це є синтетичний жанр, що ввібрав у себе як риси народного фольклору, так і елементи літературних жанрів.

Літературна казка формується поступово, переймаючи на себе основні ознаки народного жанру. Науковець Л. В. Дереза виділяє кілька етапів у вивченні літературної казки:

1) перший етап, на якому відбувається початкове накопичення матеріалу, коли основна увага зосереджується переважно на описі фольклорної і літературної казки. На цьому етапі ще не відбувається розмежування двох жанрів, зіставлення їх, порівняння, пошук спільних і відмінних ознак;

2) другий етап - розмежування двох видів творчості, поступове формулювання загальних та спільних ознак. Л. Дереза зазначає, що «на даному етапі відбувається критичне ставлення до літературної казки, з одного боку, вона вважається обробкою фольклорної казки, з іншого - цілком самостійним, оригінальним, довершеним твором» [9, с. 16].

3) третій етап - період теоретичного осмислення власне літературної казки як самостійного жанру художньої літератури, визначення її місця в жанровій системі того чи того періоду літературного розвитку.

Основними жанровими ознаками літературної казки є наявність у ній певної пражанрової структури, яка походить із фольклорних творів. Це виявляється насамперед в ускладненні літературно-казкового сюжету, у розширенні рамок часу та простору, у поглибленні психологічних характеристик дійових осіб. Письменницька казка увібрала в себе ознаки чарівно-казкового матеріалу та використала старі прийоми в їхньому новому значенні. Казка як жанр художньої літератури іноді потребує синтезу з іншими жанрами власне літературної природи.

Як стверджує М. М. Липовецький: «Літературна казка підпорядкована нормам багатовікової традиції, а з іншого боку, є відкритим і гнучким за своєю жанровою природою утворенням» [16, с. 126]. Фольклорна традиція виявляється в усталеному змістові та жанровій формі літературної казки, у закріпленому колі ціннісних орієнтирів, обов'язковій присутності невід'ємних компонентів народної казки (сюжетні колізії, конфлікт). Як фольклорно зумовлена форма, літературна казка взаємодіє також з іншими літературними жанрами, вбираючи їх елементи та демонструючи розмаїття власних жанрових різновидів (казка-поема, казка-притча, казка-п'єса, казка-повість тощо).

Головною відмінністю літературної казки є категорія авторства. Якщо в народній казці автор колективний - народ, то літературна казка належить одному, чітко визначеному автору, у свідомості якого у своєрідний спосіб знаходить своє відображення фольклорний матеріал. Інтерпретація літературної казки враховує авторську позицію, яка позначається і на будові тексту, і на структурі оповіді, і на своєрідності просторово-часової організації. Крім цього, літературна казка, як плід праць певної людини, що належить певному часу, несе в собі сучасні цій епосі ідеї, відображає сучасні їй суспільні відносини. Літературна казка запозичує у народної її стилістичні особливості, але тільки від волі автора залежить ступінь стилізації його твору. Найчастіше він уникає розмовної мови, ускладнюючи будову фраз і надаючи велике значення правильності їх побудови. У літературній казці автор приділяє велике значення характерам героїв, важливе місце відводиться описам і міркуванням. Персонажі казки контрастно розподіляються по полюсах добра і зла (їх естетичним вираженням стає прекрасне й потворне). Письменники часто звертаються до фольклорних елементів (триразові повтори, чарівні помічники і предмети тощо), але часто вони намагаються відійти від традицій, знайти свій оригінальний авторський стиль.

Визначними рисами авторської казки є: а) незмінність (літературна казка не може мати декілька варіантів, її текст змінювати неможна); б) визначеність автора (про письменника відомо все: біографія, світоглядні позиції, прагнення); в) усталена композиція (традиційні зачин, кінцівка, повтори); г) ліричні відступи письменника, детальна портретна та психологічна характеристика образу; д) переважно щасливий кінець (добро перемагає зло).

На сьогодні в літературознавстві не створено єдиної класифікації літературних казок. Це пов'язано з широкою варіативністю критеріїв поділу, запропонованих різними дослідниками. Найчастіше казки класифікують за природою моралі, головними героями, авторством, мотивами. Частково причиною неоднозначного поділу літературних казок є порівняння їх з народними.

Найгрунтовнішу класифікацію розробив Володимир Якович Пропп у праці «Мифология волшебной сказки». Він поділяє казки на 1) чарівні, 2) кумулятивні, 3) казки про тварин, рослин, неживу природу і предмети, 4) побутові та новелістичні, 5) небилиці. Вчений навіть висловив думку, що групи казок, об'єднані на основі особливостей форми і поетики, є не жанровими різновидами, а окремими жанрами. [25, с. 72] М. В. Масловська поділяє літературну казку на дві групи: вільна інтерпретація сталих фабульних фольклорних схем та казки з оригінальною фабулою, у яку широко вводяться чарівно-фантастичні елементи. [18, с. 202] І. Франко у своїй спробі класифікувати казки дійшов такого висновку, що існують: 1) казки звірині; 2) казки: а) казки чудесні; б) казки легендарного характеру; в) казки-новели; г) казки про дурного чорта або велетня; 3) анекдоти [29, с. 452]. Але М. Грушевський критикував такий поділ, вважаючи основною помилкою те, що «він класифікує не прості мотиви, а доволі складні комбінації їх, і притім занадто притримується германських казкових тем…» [5, с. 16]. Сам дослідник не подає класифікації казок, а виділяє головні казкові мотиви-образи чи «мікротеми». Тут розглядаються космічні сили чи космогонічні образи, образи змія, Баби-яги, Кощія, тваринні персонажі тощо. Традиційно прийнятим у сучасній науці є поділ казок на казки про тварин (птахів, рослин, комах), чарівні (їх іноді називають героїчні чи фантастичні) та суспільно-побутові (реалістичні, новелістичні), з окремими розгалуженнями чи підвидами у кожній з названих груп. Така класифікація є цілком прийнятною, тому візьмемо її за основу, долучивши до неї казки з міфологічними мотивами (культово-анімістичні), окрему групу яких виділяє М. Грушевський, «оскільки ці оповіді витворились на основі давніх культів та анімістичних уявлень і вбирають в себе елементи доісторичних вірувань» [5, с. 19].

1.2 Розвиток жанру літературних казок у творчості письменників кінця XVII - початку XX століття

До літературних казок відносять твори Л. Керрола, Г. Х. Андерсена, Ш. Перро, П. Треверс, А. Н. Толстого, A. M. Волкова і багатьох інших авторів. Так, в англійській літературі виділяють наступні хронологічні рамки літературної казки: з сер. ХІХ ст. (творчість Ч. Кінгслі, В. Теккерея, Л. Керолла) до сер. ХХ ст. (Дж. Толкін, К. Льюїс). Найбільш важливими авторами, які стояли біля витоків цього жанру були Дж. Рьоскін? В. М. Теккерея, Ч. Кінгслі, Ч. Діккенс, Дж. Макдональд і Люіс Керрол. Найвищого розквіту жанр авторської казки досяг саме у вікторіанську епоху. Персонажів у англійській літературній казці дуже багато, і вони зазвичай не повторюються в казках різних авторів. Письменники надають великого значення портрету та психологічній характеристиці героя, з метою більш глибокого розуміння образу, причому герой може перейти з категорії позитивних у негативні чи навпаки. Автори англійських літературних казок активно використовують стилістичні засоби з метою надати свої творам власної самобутності та неповторності.

У німецьких романтиків казка була одним із улюблених жанрів, вони створили особливу її форму, фантастичну, пов'язану з таємницями поетики, з несподіваністю непояснювального та несказаного. Такими є казки Людвіга Тіка, збірка Клеменса Брентана та Людвіга Арніма та новели і романи Ернста Теодора Амадея Гофмана. Всесвітньої слави зажили народні казки, записані й опубліковані братами Грімм - Якобом та Вільгельмом. Для німецьких романтиків, казка - породження чистої фантазії, гра духу, що претендує на глибинне розуміння сутності буття та на своє образне розуміння різних подій життя. Вона сприймалася як найбільш вільна форма для самовираження творчого суб'єкта та як своєрідний міф, що закріпляє у художній літературі деякі початкові основи світосприйняття.

У російській літературі у першій чверті XIX століття літературна казка займає ще досить незначне місце. Але вже у другій чверті інтерес до неї різко збільшується, адже цей період став часом інтенсивного збирання фольклору. Укінці століття літературна казка набирає в Росії шаленої популярності і стає невід'ємною частиною суспільно-політичного життя. У цьому жанрі працюють М. Лесков, Л Толстой, М. Горький, В Короленко, В Гаршин, О Купрін, А Чехов. В казках цього періоду спостерігаємо багато спільного, як і у виборі тем, так і в художньому методі. Вони звертаються до народу, уславлюючи героїку революційної боротьби, змушуючи задуматись про соціальну справедливість. Велике розповсюдження має пропагандистська казка. Нерідко в ній використовувались фольклорні мотиви («Казка про копійку», «Правда і кривда» С. Степняка-Кравчинського, «Казка про чотирьох братів Л. Тихомирова). Значний внесок у розробку жанру казки зробив В. Левшин. Це були чарівні, богатирські і сатиричні казки, вони користувались величезною популярністю, адже автор використовував в них російські билини, які суттєво перероблював, але в яких, тим не менше, діяли улюблені народом герої і частково зберігалась народна мова. Іван Франко, досліджуючи російські літературні казки акцентував увагу на майстерності О. Пушкіна: «Особливо Пушкін показав на тім полі незрівнянне майстерство, виявивши в своїх казках (про царя Салтана, про золоту рибку та ін.) велике багатство форм і щирий народний гумор» [29, с. 452].

Стрімко розвивалась українська літературна казка, свідчивши про те, що в мистецьких пошуках українські письменники йшли в ногу з письменниками Європи і світу. Серед українських митців відомими казкарями стали Сидір Воробкевич, Іван Нечуй-Левицький, Стефан Ковалів, Панас Мирний, Дніпрова Чайка, Володимир Леонтович, Осип Маковей, Василь Корнієнко, Грицько Григоренко, Одарка Романова, Іван Дем'янчук, Омелько Островський, Михайло Жук, І. Франко, Леся Українка. Вони черпали з фольклорної скрині, беручи сюжети, образи і мотиви. Їх потужний творчий потенціал дав їм змогу далеко відійти від народної першооснови. У цілому ж часом літературної казки слід вважати саме ХІХ століття. Українська літературна казка розвивалася, як і казка європейська, в трьох напрямках, що породили її три жанрові різновиди. Найближчою до народної казки є літературна інтерпретація фольклорного казкового сюжету. Жанрові різновиди літературної казки можна з'ясувати з погляду їх генезису, а саме:

а) літературна обробка казкових сюжетів;

б) літературна казка за фольклорними мотивами.

В оригінальній казковій творчості українські письменники звертаються насамперед до таких жанрових різновидів: казки про тварин та чарівні казки.

У першому випадку одним із визначальних художніх засобів є антропоморфізм, але з байковою алегорією тут мало спільного тому, що характер персонажів розкривається в їх взаємодії. У чарівних же казках вирішального значення, як і в народних чарівних казках, набуває фантастичний елемент. При цьому, як правило, героями є звичайні діти, які за допомогою чар чи просто фантазії потрапляють у надзвичайні ситуації. «В літературній казці часто відсутні ініціальні формули зачину, які поділяються на формули часу (хронологічні) та формули простору (топографічні)», - писав С. Волков [16, с. 219].

Оригінальними є казки славетної нашої землячки Лесі Українки - Лариси Петрівни Косач. Знаючи про виховний та навчальний потенціал казки, Леся Українка створила казки для дітей. Самобутньою рисою її казок є те, що письменниця вдало поєднує реальність і вимисел, фантазію. Відомими стали її казки «Лелія», «Давня казка», «Біда навчить», «Метелик», «Давня казка». Її твори містять багато казкових елементів, за допомогою яких добро перемагає зло, правда - несправедливість. Вдало використовуючи мотиви, образи, художні засоби фольклорної казки, Леся Українка створює нові літературні цінності.

Іван Франко, «як ніхто з українських художників слова, влучно і по- новаторському використав великі можливості казки, своєрідно розширив саме поняття «казка», ідейно-художню місткість цього жанру» [4, с. 26]. Дослідники відзначають кілька рівнів творчого інтересу Франка до казки: 1) «збирання, записування, систематизування, публікування, дослідження народних казок»; 2) «переробка, осмислення запозичених традиційних казкових сюжетів»; 3) «створення оригінальних літературних казок» [4, с. 28]. Маючи власних дітей та знаючи їхні вподобання, митець не лише «відібрав із сюжетного фонду різних етносів найуподобаніші й найпопулярніші казки про тварин і майстерно скомпонував у збірку, а й творчо переробив їх». Так постала збірка «Коли ще звірі говорили», що містить у собі 19 казок.

Таким чином, літературна казка посідає важливе місце в системі інших епічних жанрів як зарубіжної, так і української літератури. Розвинувшись на ґрунті фольклорної казки і зберігши зі своєю попередницею тісний зв'язок, у творчості письменників вона набула своєї художньої неповторності і самобутності.



РОЗДІЛ 2. СВОЄРІДНІСТЬ ЛІТЕРАТУРНИХ КАЗОК НАТАЛІ КОБРИНСЬКОЇ

2.1 Новаторство Наталі Кобринської у жанрі літературної казки

Літературна казка Наталі Кобринської знаходила схвальні відгуки багатьох, зокрема і польських критиків. Сама письменниця зазначала, що провідна думка її казок «то демонічна сила в природі, виступаюча з цілим апаратом мотивів, акцесорній і почувань простолюдина» [13, с.18]. З огляду на це необхідно зазначити, що авторка зосереджує увагу на проявах незбагненних таємничих сил, перед владою яких людина безсила. У прозовій творчості Н. Кобринської простежуємо модерністську стильову манеру, увагу до ірреального, що не є характерним для жанру літературної казки , проте композиційно ускладнює її та надає глибинного символізму. Письменниця трактує жанр по-новому, вносячи свої модифікації та корективи. літературний казка кобринська письменницький

«Казки» стилістично непрості і просякнуті символікою, яку не завжди можна однояко інтерпретувати. Структура їх характеризується складністю композиції, стиль динамічний і напружений, найбільше підходить під визначення «рваного»: переходи від одного епізоду до іншого, від внутрішнього монологу до авторської розповіді. В цьому сенсі стиль Н. Кобринської можна назвати модерністським. У прозовій творчості письменниці часто спостерігаємо введення пейзажів, портретів, що вдало поглиблюють психологізм та внутрішній світ образів. Характерним для її літературних казок є також широке вживання художніх засобів (порівняння, метафори, епітети, символи, гіперболізація образів).

Цикл казок Н. Кобринської був започаткований її оповіданням «Перша вчителька». Збірка творів «Казки» вийшла 1904 року у Чернівцях, до якої увійшли такі твори як «Судільниці» (1894), «Чортище» (у першій редакції - «Чудовище», 1898), «Хмарниця», «Рожа» (1897), «Прости біг» (обидва 1904), «Брати». В основу казок покладено мотиви і образи народної демонології з метою показати безсилля людини перед долею, владу потойбічних сил над її життям. Твори засвідчують про схильність авторки до символістичного осмислення буття, до використання фольклорної фантастики, до експериментаторства в дусі символізму й містицизму.

У літературних казках письменниця використовує цікавий життєвий матеріал, виявила глибоке знання етнографії, свою обізнаність з народним побутом, звичаями, повір'ями. Поєднуючи дійсність з фантастикою, етнографічні дані з творчим вимислом, авторка залишається в якійсь мірі реалістом. Маючи на увазі казки вона в одному зі своїх листів писала: «Перше, що вражало мене в народних казках - це фантастична основа, а всі описи, характеристика людей реалістичні» [14, с. 23].

Як уже зазначалося, характерним для літературної казки є протистояння добра і зла. Найчастіше в образі зла письменниця представляє потойбічні сили, зокрема чортів («Рожа», «Чортище»). Не завжди авторка дотримується ідеї щасливого фіналу, так наприклад у казці «Брати» в кінці твору ми спостерігаємо перемогу, сподівання кращого майбутнього, визначення мети, проте ціною кровопролиття та незчисленних жертв. У казці ж «Чортище» письменниця сама зазначає: «Але чи ковалеві добре з тим було - казка не каже». Трагічну кінцівку спостерігаємо і у творі «Рожа»: за свою гордість дівчина змушена платити життям.

У збірці Н. Кобринська представляє два світи ? реальний і містичний, земний і потойбічний. Уявлення про їхній зв'язок репрезентовано через введення своєрідної межі між світами, проміжного стану переходу з реального світу в містичний. Такий феномен простежуємо у каках «Простибіг», «Рожа», «Хмариниця». Також, використовуючи порівняльно-типологічний метод, маємо змогу простежити схожу появу темних сил, що вводяться в казках «Рожа» та «Чортище», а саме яким чином вони з'являються. Спільним в обох творах є те, що появу чорта викликає необачно вимовлена фраза головним героєм. Так, у казці «Рожа» Марина у відчаї говорить: «Коби хоть чорт зі мною поговорив!». У свою чергу герой казки «Чортище» промовляє «Коби-то мені, як лиш очі отворю, пляшка горівки на столі!», яка є своєрідним зв'язком між ним та чортом. Таким чином можемо зазначити, що Н. Кобринська відтворює у своїх казках не лише протистояння добра і зла, а й зображує окрім реального світу, світ надприродний, що несе у собі як загрозу, так і спасіння.

Визначною відмінністю, що є характерною для казок Н. Кобринської є порушення у творах серйозної проблематики, зокрема жорстокості та абсурдності війни («Брати»), наслідків людської пихи та зневаги («Рожа»), нерівності соціального положення селян та панів («Чортище»). Тож вартим уваги є те, що для зображення такої проблематики письменниця обирає саме жанр казки, що за структурою композиції, зовнішньою формою є досить простим, проте містить у собі значно глибше закладений сенс.

2.2 Поетика літературних казок Наталі Кобринської

«Брати»

Казка «Брати» була написана в той час, коли до Галичини докотилася звістка про лютневу революцію в Росії. У творі Н. Кобринська своєрідно змальовує жахливі події 1917 року. Авторку не залишила байдужою трагічна доля українського народу, який був розчленований двома ворогуючими імперіями (Росією і Австрією). Н. Кобринська порушує проблему жорстокої війни, використання українського народу як військової сили.

Ідею твору розкриває трагічний епізод зустрічі двох рідних братів. У вирі смертей, свисті гармат брати впізнають один одного, вмить кидають зброю, обіймаються і падають від куль ворожих таборів. Авторка закликає до єдності українського народу, до зупинення смертей заради чужої ідеї. Так, простежуємо символізм казки: брати - це один український народ, трагедія якого полягає у тому, що вони змушені вбивати один одного, виконуючи волю колоністів.

Твір має своєрідну композицію. Авторка змальовує вісім епізодів-картин, що у хронологічному порядку описують війну. Дві перші картини охоплюють перший рік війни. Н. Кобринська використовує специфічний художній прийом, втілюючи зиму в образі бабусі. Перший раз бубуся-зима приходить на землю щоб захистити її та людей від лютого сина - морозу. Звикла до всього, вона жахнулася від побаченого: поля застелені трупами і раненими, ті, що вижили, осліплені злобою, кидались одні на одних. Від такого видовища бабуся-зима втратила міць і мусила відійти, щоб, набравшись сили, знову повернутися. Та другого разу вона побачила ще щось страшніше: смерть потоком змітала людей, коні волочили неживих панів. Втретє заглянувши, бабуся-зима побачила лише спустошену землю.

У творі майже немає персонажів. Дійовими особами є бабуся-зима і війна, що олюднюється авторкою. Вона також називає її смертю, язвою: «смерть завалювала маси людей», «страшна язва пересувалась з місця на місце». Казка наскрізно просякнута антитезою: «На кожнім поступі житє змагалось з смертю». Таке протиставлення є особливо яскравим у вирі війни, коли людина зіштовхується віч-на-віч зі смертю. Люди зливаються в безлику масу, яка має лише одну мету - вбити супротивника і вижити. Н. Кобринська порушую також проблему людяності, яка на війні втрачається: «Люди кидались один на одного, як дикі звірі». Метафора «гуманність збанкрутувала» яскраво підсилює анти людяний характер війни.

Твір насичений метафорами, порівняннями, епітетами, що відображають жахливе становище війни, відсутність надії людини на щасливу долю: «поля, засиплені білими трупами, раненими», «рев роздирав небеса», «ніч вкрила трупів білими рантухами», «неволя наложила на них тяжкі кайдани і відтяла від світу», «залізні права», «рожеві зорі». Авторка вдало розкриває трагізм смерті братів на тлі природи, майстерно описуючи ніч, місяць, поля.

Риторичні запитання вдало підсилюють розпач, викликаний розірванням єдиного народу, рідної сім`ї: «Змертвіло тіло, поблідли лиця, зашклились очі, але на їх чолі все ще як би снувалась думка, а отворені очі як би питали: «Чому так сталося? Яка тому причина? Що пхнуло брата на брата? Хто їх розділив?» [14, с. 311].

Н. Кобринська історично відтворює атмосферу могутнього національного злету, пробудження приспаної довголітньою неволею національної свідомості українців: «Хвиля людей підноситься за хвилею. Чути зойки, крики, скрегіт збруї, але люди не ідуть уже, як збита в купу череда, вони мають певну ціль, означені стремління» [14, с. 313]. Ці рядки відображають прагнення письменниці відкрити очі своєму народові, заклик іти до свободи. Перемога порівнюється зі зняттям кайданів, визволенням народної душі. Символізм присутній і в назві твору: вибравшись з безглуздої війни, нав'язаної ворогами, українці усвідомили себе братами. У завершенні твору використаний художній прийом перевтілення братів у «сивих голубів», які вільно ширяли небесними просторами.

«Чортище»

Літературна казка «Чортище» розповідає про сільського коваля, який на все село прославився він своїм мальованим чортом на стіні. Кожного дня приходили селяни, аби подивитись на чудище. Тяжко працював коваль, з ранку до ночі, тож часто і прикладався до «горівки», яка чудесним образом раз у раз з'являлась на столі в його кузні. Та не подобалось чорту, яким намалював його коваль, люди з нього глузували, сміялись, не таку відплату за свої послуги чекав він. Тож однієї ночі чорт відірвався від стіни, забрався до багатого пана, понабирав у мішок усякого добра та й пішов назад до коваля і закопав те все під стіною, де був намальований. На ранок повели парубка до темниці. Тяжко пожалів той за пристрасть до «чортової горівки», але змилувався над ним Бог, послав ангела свого визволити коваля. Наступного дня рознеслося селом, що будуть крадія вішати, так і було: вивели його з темниці та й повішали. А коли повертались люди назад повз кузню, побачили, що коваль стоїть при ковадлі та й працює. А на шибениці замість коваля був околіт, що дали йому у темниці під голову. Біля околоту висіла кінська кістка і копита на знак божої влади і чортівської сили. У кузні коваля нічого не змінилось, лише чорта на стіні більше не було.

Фабула твору досить проста, починається твір описом пейзажу: «Ніч лягла на землю та й вкрилась великою чорною плахтою, з-під котрої виставали якісь страшні темні хмари. Одні пнуться високо, неба досягають, другі зігнулися удвоє або причали до землі, як би на кого засідали, інші знов ніби зібралися на тайну нараду та й хильцем розбігались…» [13, с. 235]. Опис ночі служить засобом відтворення напруження, передає душевний стан героя. Виражальну функцію виконує портрет, зображаючи чорта: «Із-за червоного полум'я показувалася довга, витягнена стать, великі, голі, зубаті крила стриміли догори, кудлата голова кінчалася гострою борідкою». Н. Кобринська надає чорту характерних рис втілення злої сили, чіткого протиставлення добру.

Невипадковим є символічний образ митця-коваля, який глузує з чорта і вступає в конфлікт з ним. Щоразу він надає йому все відразливіших рис, аби звеселити публіку. Талант, яким володіє головний герой, в уявленні народу представляється як виняткова обдарованість, що межує з надприродністю. Та зловживання такою обдарованістю призводить до неочікуваних наслідків. Тут Н. Кобринська вдало використовує народне прислів'я «Бога не гніви, та чорта не дразни» для вираження основної ідеї казки.

Письменниця вводить у твір художню деталь - «горівку», що є так званим посередником між чортом та головним героєм. Саме від неї коваль не може відмовитись, адже вона полегшує його тяжку працю. Авторка також осуджує панів, що живуть людською працею та заробляють чужими руками, вони є не кращими від чорта. Так само протиставляється образ селянина, що змушений тяжко працювати, та пана.

Протилежністю чорту, втіленням добра є образ ангела, що являється у в'язниці ковалю і звільняє його. На зміну темряві приходить світло: «Ясність така ударила, що коваль аж за очі взявся». Художній прийом антитези яскраво протиставляє сили добра і зла.

«Рожа»

В основу сюжету покладено історію дівчини Марини, яка була покарана злими силами через свою гордовитість. Експозиція твору містить поодинокі вкраплення пейзажу, на тлі якого авторка підводить читача до наростання сюжетних перепитій: «Сонце заходило вже на ніч, лишаючи за собою червоні гори хмар з позолоченими вершками і глибокими, повирізуваними зубами. Блакитні гори хмар укрилися як би сивим туманом диму. В червоній тіні немов купалося ціле село.» [13, с. 225].

Молодь збирається на вечорниці, дорогою парубки вирішують провчити Марину, бо кожен з сільських хлопців домагався взаємності першої на селі красуні й кожного вона пошила в дурні. Щоб «притерти носа» зухвалій дівчині, вони вирішили зігнорувати її під час вечорниць. Це становить зав'язку твору. Головна героїня зображується дуже гордовитою, неодноразово вона кидає саркастичні репліки, кепкуючи з парубків: «Уже кому-кому, а Петрові не шкодило б трохи підрости» [13, с. 227]. Розуміючи, що товариство її ігнорує дівчину охоплює злість. Письменниця вдало відтворює внутрішній стан героїні за допомогою метафор та епітетів «в серці кипіла злість», «темні, пірвані думки». Зневажена дівчина подумки необачно звернулась до темних сил: «Коби хоть чорт прийшов та й заговорив до мене!» [13, с. 228]. Не очікувано для Марини, перед нею з'являється чорт. Письменниця вводить портрет демонічної сили: «Високий, стрункий, у маленькім канатику. Волосся у нього чорне, як у ворона, а очі гейби чорним огнем горіли». Тут перед читачем він не постає відразливим, страшним, навпаки, авторка називає його «паничем», що підкреслює його роль спокусника бідолашної дівчини. Міфологічна постать поєднує в собі риси привабливого парубка та атрибути чортівської зовнішності (кінські копита).

Охоплена жахом дівчина намагається втікати від чорта, та щоразу він наздоганяє іі думки. Тут Н. Кобринська вдало використовує рефрен «Чому, чому не хочеш мене» задля вираження нагнітаючої загрози над дівчиною. У тексті спостерігаємо також введення художньої деталі - весь час переслідує героїню чортівський золотий перстень, який символізує владу темних сил над нею.

Марина потрапляє в одиноку хатку в хащах. В порожній хаті на лаві лежав мертвець, а на стіні висів образ Матері Божої. Символічним втіленням Богородиці є також «сіяюча золотим блиском звізда». Якщо на початку твору дівчина описується гарною, сміливою, з сяючими очима та довгими русими косами, то в кульмінації твору авторка протиставляє привабливому образу жахливий портрет: «Руки її пооббивані шматами, на фартусі червоні каплі крові» [13, с. 230].

У порожній хатині Божа Матір затуляє Марину «прозорою шатою» і вберігає від остаточного заволодіння нечистю. Боротьба за душу Марини розгортається як протистояння християнського й чортівського світів. Символіка покривання означає спасіння, духовний і моральний порятунок. Образ чорта ототожнюється у казці з виявом жіночої гордості, зосередженої в людській душі («мала я у серці пиху чорта») й подоланої завдяки небесним силам. Дівчина благає про спасіння і ладна зробити задля цього все. У казці очищення головної героїні, душа якої зазнала впливу нечистих сил і відповідно «вже не буде спасенна», відбувається за особливим поховальним ритуалом, на який Марину настановляє Богородиця: «Іди до тих, що тебе породили, проси, аби живцем тебе у трумну поклали та й у широкім полі на розстайній дорозі поховали» [13,с. 231]. Далі у творі зображується опис могили, під якою спить молода дівчини, що символізує покарання дівчини за гордовитість, а також перехрестя небесного світу із земним. Таким же символом й образ куща польової рожі, що виріс на могилі.

Образ морили, що стоїть серед широкого поля є уособленням перехрестя світу небесного та земного, це є ніби метаморфоза дівчини після фізичної смерті, в якій зосереджена небесна чистота.

Казка «Рожа» - це своєрідна дидактична балада, в якій постає символічний образ покари за надмірну гордість людини. Розв'язку твору довершує художній опис природи, що увиразнює звільнення дівчини від темних сил: «Сплинули води брудними потічками, прилетіли бузьки з далеких країв, закувала зозуля в зеленім гаю, і біле сяйво мраки розвіялося від теплого духу сонця».

2.3 Мова казок Наталі Кобринської

Важливу роль у характеристиці поетики літературних казок Наталі Кобринської відіграє художня мова. Ідіолект письменниці яскраво вирізняє її прозову творчість. Перш за все варто наголосити на широкому вживанні діалектизмів, що дають змогу передусім відтворити мовний колорит краю, надати забарвлення мові персонажа. Лексичні діалектизми спостерігаємо в усіх казках, досліджених у роботі: стрібуймо, вертатися домів, кождого, притакувала, гейби, горівка, зріймо, жие. Подекуди зустрічаємо етнографічні діалектизми на позначення одягу (кабатик - солдатська куртка), знарядь праці (клевець - молоток), предметів побуту (околіт - сніп житньої соломи, перев'язаний після обмолоту, назв тварин та людей (газда - господар, когут - півень). Таку саму функцію виконують прислів'я та приказки, введені у твір Н. Кобринською: «Баба сім миль із-за пекла, все ріже в очі» [13, с. 226], «Як собі постелить, так ся і виспить» [13, с. 228], «Бога не гніви, чорта не дразни» [13, с. 242], «Бабі ще ноги не застигли, а внука вже на танці жене» [13, с. 226]. Не меншим є і вживання фразеологізмів «притерти носа» [13, с. 227], «ні оком ні поведе» [13, с. 229], «вусом не рушить» [13, с. 229]. Як бачимо, літературна казка виявляє свою фольклорну основу, описуючи деякі народні звичаї, повір'я та обряди. Таким чином авторка наближає їх до народної мови, увиразнюючи стилістику, та роблячи глибшими та влучнішими художні образи.

У ході дослідження були проаналізовані художні засоби та стилістичні фігури літературних казок. Так, широке вживання порівнянь та епітетів бачимо і в казці «Чортище». Особливо виразно це можна простежити у портреті чорта, якого письменниця зображає з «окопченою, як смола статтю», «великими крилами, простертими як чорна хмара», «руками, як у старого злодія» » [13, с. 235]. Ще більше увиразнюється його образ завдяки епітетам «зубаті крила», «криві очі», «прозоре тіло» [13, с. 236]. У самій назві твору простежуємо гіперболізацію сили та влади темних сил, що постають у казці у вигляді чорта. Як було вже зазначено в роботі, Н. Кобринська тяжіє своєю манерою написання до символізму, тож не виключенням став і твір «Чортище». Тут символом є так звана «горівка», що «розігріває серце і гонить журливі думки» [13, с. 239], уособлюючи владу чортівської сили над головним героєм, ковалем. І лише відмова від неї є запорукою порятунку від смерті. Символом спасіння є також і ангел, що вводиться у твір на противагу темним силам. Задля унаочнення зображення добра авторка використовує порівняння «білий, як сніг», метафори «ясність ударила», «сонечко увійшло до темниці» [13, с. 241].

На початку казки «Рожа» уже в описі пейзажу зустрічаємо чимало метафор та епітетів «купалося село», «гори укрилися сивим туманом», «сум

рак стелився селом і плив», «гойдав вітер» [13, с. 225]. Такі художні засоби унаочнюють спокійну та тиху природу, супроводжуючи зав'язку твору.

У творі «Брати» спостерігаємо велику кількість метафор, введених авторкою для творення своєрідних міні-образів чи то бабусі-зими, чи то смерті: «завітала зима землю заколисати» [14, с. 311], «ніч вкрила трупів білими рантухами», «небо затряслося, земля задрижала», «місяць визирав із-зі хмар» [14, с. 309]. Таким чином можемо також стверджувати наявність у творі персоніфікації таких природних явищ як зима, ніч, небо, місяць. Уособлюються авторкою і абстрактні поняття: «неволя наложила кайдани» [14, с. 311], «гуманність збанкрутувала» [14, с. 310]. Функцією вживаних метафор та персоніфікацій є акцентування на жахливих наслідках війни через зображення стану природи. Невипадково авторка й зображає у кінці твору двох загиблих братів в образі сивих голубів «з широко розпростертими крилами на небес просторі» [14, с. 312] , що є символом свободи, визволення душі народу та кращої надії на майбутнє.

У творах акцентованою є лексика на позначення емоційного стану героїв. Зокрема таке явище спостерігаємо у казці «Рожа». Страх, душевну розгубленість, відчай, що переживає головна героїня твору Марина, письменниця зображає за допомогою опису природи, використовуючи речення, де є вказівка на чергування явищ: «То вітер жене низом, зриває китиці бодяків, розсіває їх легким пухом, перебирає попід плоти вершками кропиви і хитає довгим гіллям верб, що стоять по обох боках вулиці» [14, с. 226]. Функцію посилення впливу темних сил, що прагнуть заволодіти дівчиною, виконують рефрени: «Чому, чому не хочеш мене?», «Будь моя!» [14, с. 230]. Таким чином письменниця акцентує увагу на неминучості небезпеки для дівчини.

Як уже було зазначено, Н. Кобринська у казці «Чортище» порушує проблему соціальної нерівності ремісників та панів. Словами чорта вона осуджує останніх за здирання величезних податків та експлуатацію селян для своєї вигоди. Зокрема, це спостерігаємо у використанні слів з негативною конотацією: панисько, багатирище.

У казці «Брати» яскраво вираженою синтаксичною фігурою є обірвані речення задля вираження безнадії, неминучості смерті: «Лишилося боючим спомином…Ішли проти смерті й наставляли… свою грудь» [15, с. 309], «Зрівнялись…станули…і змірились очима…» [15, с. 312]. Частим є вживання синонімічних рядів з метою якнайвиразніше описати жахливі події війни: хропініє, крик, рев; грохот, звук, свист; язва, смерть, війна.

Символічним є використання образу небесної зірки. У творі «Брати» авторка вводить його як ознаменування надії на майбутнє для скаліченого війною народу: «Три звізди блиснули на яснім небі». Аналогічне ототожнення образу зірки зі звільненням спостерігаємо у казці «Чортище». Тут цей символ супроводжує посланця бога, що звільнює коваля з в'язниці: «Ангел відлетів до неба, а за ним потягнулася струя блискучих звізд». У казці «Рожа» головна героїня, втікаючи від чорта, бачить серед темного лісу сяючу зірку. Добігаючи до блискучого сяйва дівчина рятується у хатинці, де її оберігає Божа Матір. Отже, можна стверджувати, що Н. Кобринська наскрізно у своїх казках використовує образ зірки, що ототожнюється з надією на спасіння.

Поетика казок Н. Кобринської становить поєднання народної мови з фольклорними вкрапленнями. При цьому спостерігаємо широке вживання діалектизмів. Художня мова використовується як засіб втілення основних мотивів та ідей авторкою на морфологічному синтаксичному та лексичному рівнях.



ВИСНОВКИ

Літературна казка є невід'ємною складовою творчості Н. Кобринської. З погляду сучасного літературознавства цей жанр протягом століть виокремився у самостійний на основі народної казки, увібравши в себе іі специфічні риси та особливості. Поетапно фольклорна казка перетворюється на її своєрідну обробку, а згодом і на оригінальний, самостійний, довершений твір з головною відмінністю - наявністю авторської позиції, що позначається на будові, структурі, просторово-часовій організації тексту. Виокремившись в повноправний літературний жанр авторська казка несе в собі сучасні ідеї певної епохи, відображає її суспільні відносини. Тож нами зафіксовано основні класифікації літературних казок, провідним критерієм розмежування яких є їхня тематика.

Літературна казка як жанр почала свій розвиток в Німеччині, що сприймалася як найбільш вільна форма для самовираження творчої особистості. Важливу роль вона відіграла і у становленні англійської літератури, а саме у вікторіанську епоху. Насичена великою кількістю персонажів та стилістичними засобами, вона виявляє свою самобутність та неповторність. Цей жанр посідає значне місце і в російській літературі вже в другій чверті XIX століття. Авторська казка користувалась величезною популярністю, адже за основу автори брали улюблені народом народні билини. Стрімко розвивалась і українська літературна казка. Видатними митцями у цьому жанрі стали Леся Укарїнка, І. Франко, І. Нечуй-Левицький та ін.

Видатна письменниця, публіцист, феміністка, громадсько-політичний діяч, Наталя Кобринська зробила свій внесок і в жанр літературної казки. У роботі робимо спробу виявити нові трактування, модифікації, корективи авторки у даному жанрі. Аналіз казок Н. Кобринської підтверджує, що поетично обробляючи ту чи іншу тему, запозичену з народної творчості, вона в багатьох випадках зберігала народний характер твору і одночасно створювала власний сюжет, малювала власні картини. Поєднуючи реальне і фантастичне, земне і потойбічне, письменниця створює дивовижний світ образів та картин. Казки стилістично просякнуті символікою, характеризуються складністю композиції, глибоким зображенням психологічного стану героїв, що власне і становить новаторство письменниці у жанрі літературної казки. У світлі вищесказаного робимо висновок, що авторська манера письменниці тяжіє до модернізму.

Застосування описового методу дало змогу простежити та охарактеризувати основні образи, мотиви та проблематику літературних казок. У роботі була проаналізована поетика творів, функції художніх засобів та стилістичних фігур. Як свідчать результати аналізу казок «Рожа» та «Чортище», провідною думкою творів є зображення влади природи над долею людини та відповідне її покарання. Необхідно зазначити, що порівняльно-типологічний метод дозволив зіставити художні образи творів ти виявити спільну присутність у них демонологічної сили - чорта, що в обох випадках виявляє себе як спокусник лиходій людської долі.

На основі творчості Н. Кобринської нами виокремлено специфічні риси літературних казок, зокрема усталеність композиції, ліричні відступи, детальна портретна та психологічна характеристика образів, обов'язкова наявність символу, нерозривний зв'язок з народними звичаями та побутом, чіткий розподіл персонажів по полюсах добра і зла.

Також нами зроблено спробу охарактеризувати значення літературних казок Наталі Кобринської для розвитку українського письменства, а саме поглиблення внутрішнього світу образів персонажів, введення символу як засобу виявлення основної функції казки - дидактичної та розкриття широкого спектру проблематики не лише соціального а й громадянського характеру.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бурбан Володимир. Перша українська феміністка / Володимир Бурбан // Сільські вісті. - 2008. - вип. 10 червня. - С. 3.

2. Брауде Л. Ю. Скандинавська літературна казка / Л. Ю. Брауде. - М. : Наука, 1979. - 207 с.

3. Гнідан О. Д. Історія української літератури XIX ст. (70 - 90-ті роки) / [за ред. О. Д. Гнідан]. - К.: Вища школа, 2003. - 575 с.

4. Грищук В. В. Літературна казка: становлення та розвиток жанру / В. В. Грищук // Наукові записки Харківського національного педагогічного у-ту ім. Г. С. Сковороди. - 2013. - Вип. 1(1). - С. 22-27.

5. Грушевський М. Наталія Кобринська / М. Грушевський // Літературно-науковий вісник. - 1900. - Т. 9. - Кн. 1. - С. 1-23.

6. Гулало Сергій. Піонерка українського фемінізму / Сергій Гулало // День. - 2008. - вип. 10 червня. - С. 8-10.

7. Гулало Сергій. Феміністка / Сергій Гулало // Дзеркало тижня. - 2008. - № 8. - С. 12.

8. Денисюк С. П. Українська література у портретах і довідниках: давня література / С. П. Денисюк, В. Г. Дончик, П. П. Кононенко. - К.: Либідь, 2000. - 360 с.

9. Дереза Л. В. Російська літературна казка першої половини XIX століття в системі жанрів романтизму: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. філол. наук: спец. 10.01.01. «Українська література» / Дереза Людмила Василівна. - Сімферополь, 2005. - 39 с.

10. Жулинський М. Т. Шевченківська енциклопедія: в 6 т. - Т. 3 / М. Т. Жулинський. - К. : Просвіта, 2013. - 888 с.

11. Зубенко Олена. Співвідношення літературної та фольклорної казки / Олена Зубенко // Філологічні науки. - 2012. - № 12. - С. 78-83.

12. Кравченко Ульяна. Наталя Кобринська / Ульяна Кравченко // Слово і час. - 1990. - № 3. - С. 22-26.

13. Кобринська Н. І. Вибрані твори / Н. І. Кобринська. - К. : Дніпро, 1980. - 446 с.

14. Кобринська Н. І. Вибрані твори / Н. І. Кобринська. - К. : Державне в-во художньої літератури, 1988. - 419 с.

15. Кобринська Наталя. Дух часу / Наталя Кобринська. - Львів: Каменяр, 1990. - 350 с.

16. Липовецький М. М. Поетика літературної казки / М. М. Липовецький. - Свердловськ : Знання, 1992. - 569 с.

17. Лук'янович Д. Два документи до життєпису Наталії Озаркевич-Кобринської / Д. Лукіянович. - Львів : З друк. Медицький-Тиктор, 1922. - 20 с.

18. Мелешко Віра. «Фарбований лис» Івана Франка: комплексний підхід до аналізу / Віра Мелешко // Філологічні науки. - 2012. - № 11. - С. 10-15.

...