Кохання як гра в "Amores" Овідія

1

Размещено на http://www.allbest.ru/

5

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський гуманітарний університет

Народна українська академія

Кафедра українознавства

РЕФЕРАТ

з курсу «Історія зарубіжної літератури»

на тему:

Кохання як гра в “Amores” Овідія

Виконала: Зіньковська К.

Cтудентка групи РП-24

Перевірив: к.ф.н.,

доц. Помазан І.О.

Харків 2013

Публій Овідій Назон - римський лірик, третій поряд із старшими Вергілієм та Горацієм славетний поет часів Августа, наскільки нам це відомо з його автобіографії, народився 20 березня 43 р. до н.е. в Сульмоні, за 140 км від Риму, в країні пелігнів, і походив із стану вершників. Його батько відіслав Овідія разом з його старшим братом до Риму для здобуття вищої, в основному ораторської, освіти, щоб підготувати їх до державної кар'єри. Але старший брат помер, а Овідій, хоч і займав вже на той час адміністративні та судові посади, ухилився від вступу до сенату і повністю присвятив себе літературній діяльності, так як, за його ж словами, все, що б він не пробував писати, перетворювалось у вірші.

Відчуваючи нестримну прихильність до віршування, він став членом літературного гуртка, де зблизився з поетами Тібуллом і Проперцієм, виступав на публічних читаннях і незабаром став поетом римської „золотої молоді”. Будучи забезпеченим чоловіком і вільним від державної служби, Овідій вів в Римі легковажний спосіб життя, а володіючи блискучим талантом поета, він часто вводив в свою поезію легковажні образи і мотиви. [1, c.359] Щоб оберегти Овідія від міських спокус, батько рано його оженив, але Овідій розлучився з першою дружиною, потім і з другою, і лише з третьою шлюб був більш вдалим - з молодою вдовою Фабією, що мала зв'язки при дворі Августа, він прожив до заслання, листувався з нею і під час заслання (тут, безперечно важливу роль відігравала надія, що молода дружина зможе допомогти завдяки своїм зв'язкам Овідію на засланні).

Овідія завжди цікавила шкільна риторика. Сліди цієї риторики, що використовує ефекти і вчить мистецтву жваво аргументувати, вдало вести розповідь, вникати у людську психологію і оформлювати свої спостереження у вигляді вишуканої промови, збереглися у всіх творах Овідія.

Перебуваючи на теренах товариства тогочасних літературних знаменитостей, що групувалися навколо Мецената, Мессали Корвіна, а саме Тібулла, Проперція, Горація, на зразок багатьох молодих людей, Овідій здійснив освітню подорож до Афін та в Малу Азію, а на зворотному шляху зупинився у Сицилії, що тоді була великим грецьким культурним центром.

Літературну діяльність Овідія можна поділити на три етапи: любовна поезія, поезія на науково-міфологічну тематику та вірші у вигнанні.

Перші ранні твори Овідія - це три книги (початково 5) любовних елегій (Amores) і так звані Heroides (послання міфічних героїнь до своїх коханих, але в більшості невірних, героїв), а також трагедія "Медея", яка, на жаль, не дійшла до сьогодення і яка користувалась величезною пошаною серед сучасників Овідія. Про останню ми можемо судити з послання Медеї Ясону, частково і по однойменній трагедії Сенеки, що наслідував Овідія.

Овідій дебютував любовними елегіями. За традицією елегій, збірка має свою героїню, яку Овідій назвав Корінною, на честь стародавньої беотійської поетеси. У своїх елегіях Овідій, ймовірно, був продовжувачем Тібулла і Проперція, хоча вони оспівували пережиті ними самими почуття, а от героїня Овідієвих елегій, Корінна, можливо, і зовсім не існувала. Взагалі, ці чудові за формою і дотепні елегії цікавлять як твори надзвичайно живого та винахідливого, наділеного багатою фантазією молодого поета, але саме відсутністю реального почуття вони наносять смертельного удару цьому роду поезії, який перш за все вимагає щирості. [3, с.391-392]

Тематика елегій - опис різних любовних поривань. Перші шість елегій книжки розповідають про те, як поступово наростає любовне почуття поета. Любовне почуття відрізняється тут непостійністю, зайвою відкритістю, майже зовсім не торкається глибоких життєвих відношень, але виражено в красивих і легких творах.

Самі по собі елегії містять немало любовних настанов, і будучи вже у зрілому віці, на їх основі Овідій вирішує написати дидактичну поему "Про мистецтво кохання" в трьох книгах (про це пізніше). Поема мала великий успіх, але була фатальною для самого автора: вона виявилась свідомою чи несвідомою пародією на спробу Августа підняти за допомогою спеціальних законів моральний рівень римської сім'ї (у поемі сім'я як суспільна одиниця зовсім не розглядається як щось святе і непорушне, постійне - навпаки, тут ми бачимо, що сім'я - це швидше певний соціальний обов'язок, що не передбачає, скажімо, збереження вірності своєму чоловікові зі сторони дружини; любов, пристрасть в будь-який момент можуть заставити дружину забути про свій сімейний статус і віддатися власному бажанню.

З іншого боку для чоловіка поняття сім'ї, - як своєї, так і сім'ї обраної ним для втіх жінки, - це лише перешкода, хоча ця перешкода і необхідна для отримання повноти вражень, як пояснює Овідій у "Любовних елегіях". Іншими словами - солодким є заборонений плід, і повну насолоду чоловік отримає від жінки, якщо кожної миті буде напоготові втікати від її чоловіка, (що от-от має повернутися) і стала однією з причин заслання поета. Так само ця поема викликала незадоволення зі сторони серйозних людей, на що Овідій відповів новою поемою "Ліки від кохання" - засоби допомогти тому, чиє кохання безнадійне. [3, с.394]

Загальний характер кохання Овідія відрізняється за своїм змістом легковажною і безідейною тематикою, а за своїм стилем - відривом від опису реальних почуттів поета до реальних коханих.

Опісля цих двох поем поет, здавалося б, вийшов на правильний шлях - вирішив написати римський Календар (Fasti), тобто описати обряди і традиції, пов'язані з кожним днем, до якого мали додаватися і астрономічні відомості, і таким чином мав створити літературний твір загальнонаціонального значення. Присвятив поет поему Августу і протягом усієї поеми розсипався у лестощах до нього. Після смерті Августа Овідій змінюється по відношенню до Германіка, від якого він сподівався пом'якшення свого вироку. Джерела поеми різні - це є і власний досвід та спостереження Овідія, дещо сухі відомості з історичних праць Варрона і відомого придворного граматика Веррія Флакка, від вченого археолога і міфографа Гігіна. Увесь цей зібраний матеріал Овідій вписав відповідно до смаків його читачів у жваву, цікаву мову.

Сам поет, не отримав великого задоволення від своєї досить пустої, а навіть, деколи, і непристойної лірики. В елегії ІІІ, 15-ої книги, Овідій, признаючи за собою великі заслуги і право на популярність в нащадках, все ж прощається із своєю досить легкою музою і висловлює намір перейти до більш серйозної теми, навіть до трагедії.

Наступний Овідієвий задум - великий епос на складну і цікаву тему - міфи про перетворення людей в рослини та тварин, починаючи від створення світу та закінчуючи Цезарем, що перетворився у сузір'я. Ця праця зайняла 15 книг значного розміру (Metamorphoses).

Тематика „перетворення” займає велике місце в міфології давніх народів. В „Метаморфозах”, помічаємо найсильніші сторони художнього дарування Овідія: грайлива легкість уявлення і мистецтво зображення внутрішнього світу дійових осіб. Він уникає одноманітності і завжди залишається живим та цікавим. З надзвичайною легкістю він також чергує сумні та веселі картини, а тематика кохання поступово відходить на задній план. Художній стиль “Метаморфоз” сильно пронизаний драматичними елементами, багатий якостями реалізму і натуралізму в той самий час відрізняється і сильним естетизмом. Можливо найважливішою якістю художнього стилю Овідія є його яскравість: принципова, специфічна.[3, с.394-395] пародійний статевий кохання овідій

Взагалі, Овідій писав „Метаморфози” для того, щоб зібрати все відоме про міфи і тим самим створити певну міфологічну енциклопедію. Подальша доля "Метаморфоз" така - після того, як Август відправив у заслання поета за аморальність (головним чином, мабуть, за якусь посередницьку участь у любовних походеньках його онуки Юлії Молодшої) у фортецю Томи на південному березі Дунаю, Овідій спалив рукопис "Метаморфоз", але згодом вони були видані за копіями друзів. Поет був цілком відірваний від світу, де він міг дихати і творити, але і в засланні не полишав він свою письменницьку діяльність. Так були створені ще дві збірки. В основному це є звертання до дружини і до впливових друзів, імена яких у першій збірці Овідій навіть не ризикував називати. У цих елегіях є багато описів місцевої природи і побуту. Також є і гнівні елегії проти ворогів, що намагаються ще погіршити його становище.

Якщо раніше, а саме у "Любовних елегіях" поета можна було звинуватити у відсутності справжніх і щирих почуттів, то в останніх збірках Овідій вже не обходиться лише своєю фантазією, навпаки, тепер він вже є щирим ліриком, що охоче ділиться зі своїми почуттями. Хоча через специфічність свого становища ці елегії виходять дещо одноманітними за змістом, завдяки великій майстерності форми та гнучкості мови в них, ці елегії є істинними перлинами у світовій спадщині ліричної поезії.

Нарешті, повернемось до поеми "Наука кохання". Це є пародійно-дидактична поема у віршовій формі елегії (справжні дидактичні поеми складалися в гекзаметрах). Як справжній укладач "посібника", Овідій посилається на своє власне знайомство з предметом і дає розчленування своєї науки. Вона складається з трьох частин: явно пародіюючи риторичні посібники, які починали з питання про "знаходження", Овідій дає своїй першій частині такий же заголовок - "Знаходження коханої", друга частина - "Як досягти кохання", третя - "Як це кохання втримати". Повчання складається спочатку для чоловіків (кн. 1-2), потім для жінок (кн. 3), для яких, до речі, Овідій ще раніше написав косметичний трактат Medicamina faciei - з нього до нас дійшло 100 віршів.

Виклад нехитрої і одноманітної "науки" пожвавлений ефектними сентенціями, міфологічними розповідями, побутовими сценками, але ніколи не піднімається над рівнем "пустотливого кохання", тимчасових зв'язків між знатною молоддю і напівпрофесіональними гетерами.

Справді, Овідієва "Наука кохання" дуже відрізняється від основної маси літератури на тему кохання, яка була написана давно, пишеться зараз і популяризується у всі часи. Ця маса пропагує чисте, часто лише платонічне кохання, повністю відділяючи його від тілесного його прояву. Кохання Овідія навіть сучасну "розбещену" молодь шокує своєю відвертістю. Замість розмов про моральність, високе почуття, серенад під вікнами та квітів у дарунок, Овідій дає поради щодо зручних поз, жестів, що подобаються жінкам, для жінок - щодо запахів, розмов, поглядів…

Іронічна спостережливість Овідія і його пародійний талант знаходять для себе дуже вдячний матеріал у "дидактичному" трактуванні саме цієї сфери любовних стосунків.

Критика часом називає Овідія легковажним поетом, що саме через цю свою рису потрапив у заслання - а тим самим занапастив свій талант, так як творити повноцінно міг лише у Римі. Можна собі уявити, якою б могла бути літературна спадщина цього поета, якби доля його була інакшою. Але, тим не менш, твори Овідія вражають змістом, формою, мовою, і, як не дивно, актуальністю сьогодні. Овідій був єдиним автором на протязі трьох тисячоліть, який проявляв певну схильність більше до жінок, аніж до осіб сильної статі, яких він, до речі, звинувачував у зрадливості.

Список використаної літератури:

1. Античная литература / Лосев А.Ф., Сенекина Г.А., Тахо-Годи А.А. и др. - М.: Просвещение, 1987. - С. 358-374

2. Підлісна Г.Н. Антична література / Г.Н. Підлісна. - К.: Вища шк., 1992. - С.245-253

3. Тронский И.М. История античной литературы / И.М.Тронский. - М.: Высш. шк., 1983. - С. 391-398

Размещено на Allbest.ru