Біблійні мотиви у романі В. Голдінга "Володар мух"

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Темою мого реферату став роман Голдінга «Володар мух», адже Голдінг був одним з найвидатніших англійських прозаїків ХХ століття. За своє життя він сприймався як класик. Як зазначає С. Павличко, “проза Голдінга належить до того напряму сучасної західної літератури, яка змальовує не людські характери, а узагальнені ідеї, алегорично втілені в ситуаціях та образах. Універсальності голдіновських героїв кореспондують і максимально розмиті контури історичного часу і простору. Та все ж у непрямій формі письменник торкнувся найважливіших соціальних проблем нашої епохи, котру не сприйняв і прийняв як епоху негуманну, небезпечну, апокаліптичну”.

Сам Голдінг називав свої романи притчами. І характеризував основу мети своєї творчості так : «На протязі всього життя я не раз був вражений та приголомшений, дізнаючись, що ми, люди, можемо зробити один з одним… Ось чому я пишу зі всією пристрасністю, на яку тільки здатен, і кажу людям: «Дивіться, дивіться, дивіться: ось яка вона, як я її бачу, природа найнебезпечнішої з усіх тварин - людини».

Голдінг так визначав свою мету: «... в кінцевому рахунку «Володар мух» - просто напросто книга, яку я вважав розумним написати після війни, коли всі навколо дякували Бога за те, що вони - не нацисти. А я досить до того часу побачив і досить передумав, щоб розуміти: буквально кожен міг би стати нацистом ... і ось я зобразив англійських хлопчиків і сказав: «Дивіться. Все це могло статися і з вами». По суті, саме в цьому - весь сенс книги».

Я обрала саме цей роман, адже «Володар мух» розкриває уважному читачу всю глибину переживань автора, його етичні переконання. Незважаючи на пережиті страхіття війни, В.Голдінг не перестає вірити в перемогу людини над злом у власній душі. Він демонструє співчуття по відношенню до тих, хто багато страждав та неодноразово опускався до гріха. Він спонукає відчути в людині постійну присутність гідності та прагнення кращого. Все це письменник знаходить у реальному житті, у житті, яке настільки відчутне в оповідальній структурі роману.

Все це є характерним не тільки для сучасності автора , а і для нашого з вами . Зло у душі людини перебуває з самого її народження , та людині просто потрібно весь час підтримувати гармонію у своїй душі і не піддаватись зі страху , чи з заздрості своїм первинним інстинктам. Саме тому я вважаю більш детальне вивчення цього роману актуальним в наш час.

1. Загальна характеристика творчості У.Голдінга

1.1 Біографія Вільяма Голдінга

Народився В.Дж. Голдінг 19 вересня 1911 року в містечку Сент-Коламб Майнор (графство Корнуолл). Його батько був учителем місцевої школи, ентузіастом і ерудитом, закоханим у науку, завжди оточеним натовпом учнів (його вважають прототипом учителя природознавства Ніка Шейлза у романі «Вільне падіння»). У 1935 р. Голдінг закінчив Оксфордський університет, де два роки за вимогою батьків вивчав природничі науки, а потім -- за власним бажанням -- англійську філологію. Перед тим, у 1934 р., відбувся його літературний дебют -- вихід у світ збірки віршів, про яку згодом сам відгукувався вкрай скептично. Після закінчення навчання пробував сили у драматургії та режисурі, а з 1939 р. до 1961 р. учителював у школі єпископа Вордсворта в Солсбері. У 1939 р. одружився з Енн Брукфілд.

У 1940 р. Голдінг добровольцем записується до Королівського військово-морського флоту, бере участь у знищенні броненосця «Бісмарк», десантуванні союзників у Нормандії, за що удостоюється почесного ордена Британської імперії. Після війни повертається працювати до школи, невдовзі пише чотири романи, які опубліковані не були. Незважаючи на це, Голдінг продовжує літературні спроби, і в 1954 р., після неприйняття рукопису двадцять одним видавцем, видавництво «Фейбер энд Фейбер» друкує роман «Володар мух», який одразу стає у Великій Британії бестселером. Уже наступного року його видають в Америці. Правда, популярним в американського читача Голдінг став лише після перевидання роману в 1959 р. У 60-ті роки XX ст. його було запроваджено до навчальних програм багатьох університетів. Лише у 1961 р. В. Голдінг залишає викладацьку діяльність, повністю присвятивши себе літературній творчості. Популярність «Володаря мух» закономірна, оскільки, викладаючи в Солсбері, Голдінг усвідомлював, що під час написання книги потрібно сприймати читачів так, як він сприймав учнів. Однак до цього він дійшов не відразу. Голдінг писав з меншою орієнтованістю на масового читача, насичуючи свої твори незвичними подіями, об'єктами, різноманітними ненаселеними островами, епізодами Другої світової війни. Змінюється стиль оповіді Голдінга, в якому песимістичні нотки поступаються безтурботності, розважливим емоціям. Задля досягнення потрібних ефектів, він використовує оповідь від першої і третьої особи, різноманітні епістолярні щоденникові форми. На перших порах протиставлення реальності витворів авторської фантазії сприймалося безпроблемно. Критикою були прихильно зустрінуті «Володар мух», «Спадкоємці» (1955), «Злодюжка Мартін» (1956). Однак роман «Шпиль» (1964) викликав доволі суперечливі відгуки. Деякі критики вказували на неправдоподібність опису будівництва шпиля, натякали на його фалічне значення. Було немало тих, хто захищав його. Після написання «Шпиля» у Голдінга з другої половини 60-х і майже всі 70-ті роки тривала творча криза. Тоді він видав лише схвально сприйняту збірку публіцистичних статей «Гарячі брами» (1971). У 1967 р. побачив світ роман «Піраміда» -- трагікомічний триптих про життя маленького провінційного міста. Його критикували за поєднання в ньому трьох оповідань, двоє з яких були надруковані у пресі. Тому роман був названий «неоригінальним». Подібні висловлювання адресували і роману «Бог-скорпіон» (1971), що також складався з трьох окремих оповідань про історію давнього світу. Однак Голдінг уникав дискусії з опонентами. Критика зовсім не турбувала його -- він працював над романом «Видима темрява». Вихід його у світ (1979) засвідчив повернення письменника в літературу. Невдовзі він отримав престижну літературну нагороду Великої Британії -- премію Джеймса Тейта Блека.

Наступний роман написаний майже одночасно з «Видимою темрявою» -- «Ритуали на морі» (1980). Того року його відзначають премією Букера. Дія роману, який з часом переріс у трилогію, відбувається на борту корабля, що пливе до колоніальної Австралії за часів наполеонівських воєн. У ньому В.Дж. Голдінг, як і раніше, розвиває тему роздвоєння людської природи, веде мову про примітивізм свідомості, всевладдя зла, невизначеність прогресу. Його глибоко хвилюють проблеми, пов'язані з цінністю пошуку, творчості.

Через два роки після виходу першої частини «Ритуалів на морі» Голдінгу присуджують Нобелівську премію з літератури. Він останній британський автор, удостоєний її у ХХ ст. У доповіді Шведської академії стверджувалося, що «романи і оповідання Голдінга -- це не лише похмурі моралі і темні міфи про зло і руйнівні сили, це ще і цікаві пригодницькі історії, які можуть читатися заради задоволення».У 80-ті роки В. Дж. Голдінг видав збірку есе «Рухома мішень», трагікомічний роман «Паперові люди» (про психологічну і духовну боротьбу між немолодим англійським письменником Вілфрідом Барклеєм і амбітним американським академіком Ріком Такером), два завершальні епізоди «Ритуалів на морі», які він написав, щоб «повернути на землю головного героя» (Едмунда Талбота), залишеного у першій частині посеред океану. Помер В.Дж. Голдінг 19 червня 1993 року від інфаркту. Його поховано на церковному цвинтарі поблизу Солсбері.

1.2 Художній світ романів У. Голдінга

У своїх філософсько-алегоричних романах В.Дж. Голдінг звертається до трагічних подій сучасності, до питань сутності людини та її моральності. Філософською основою його творчості є екзистенціалізм, хоч він і не проявляється настільки відкрито, як в А. Камю та Ж.П. Сартра. Життя абсурдне -- звідси безвихідь і невдоволеність, тому що людина існує у світі хаосу. Філософія екзистенціалізму має яскравий морально-етичний характер, мобілізує людей на формування активної життєвої позиції. В одному з інтерв'ю В.Дж. Голдінг стверджував: «Так я бачу життя -- безкінечне море зла та пороків і маленький вогник надії, який не можна загасити».

Мета його творчості - Застерегти людство і людину від абсурдного навколишнього світу. Свої романи В. Голдінг називав притчами. У сучасному літературознавстві під притчею розуміють в першу чергу засіб вираження морально-філософських роздумів письменника, які часто бувають протилежними до загальноприйнятих суспільних уявлень. Для притчі головне не змалювання, а вираження смислу. В її основі покладено принцип параболи: оповідь ніби віддаляється від конкретного часопростору, рухається по кривій, повертається назад, висвітлюючи у філософсько-естетичному аспекті явище художнього осмислення. У лекції “Притча”, прочитаній у 1926 році у Каліфорнійському університеті, В. Голдінг подав своє бачення основних завдань письменника: “Він не може вигадати історії, в якій би не було повчання людям. Ускладнюючи на свій лад свої знаки, він досягає не глибини на багатьох рівнях, а того, що й очікується від знаків - послідовної значущості. Отже, за природою свого ремесла автор притчі дидактичний і прагне дати моральний урок. Люди не дуже люблять моральні уроки. Пігулка має бути підсолодженою, має бути дотепною чи розважальною, чи в якийсь спосіб захоплюючою. Крім того, мораліст мусить бути недосяжним для своєї жертви, коли на неї падає весь тягар уроку. Адже мораліст робить припущення, котре важко вибачити, а саме, - ніби він знає більше від свого читача”.

Голдінг продовжив національні традиції англійської прози Але безперечно й те, що саме в нетрадиційності головна прикмета його манери.

"Немає сенсу писати новий роман, який би скидався на попередній", - говорив письменник. Протягом понад 30 років літературної роботи Голдінг написав більше десяти романів і повістей, що висунули його в перший ряд сьогочасних романів англійських прозаїків.

Крім романів та повістей, автор написав небагато - статті, подорожні нотатки. Ще студентом він опублікував збірку поезій, які пізніше оцінив дуже скептично: "Став прозаїком, бо не зумів писати вірші", - говорив він, жартуючи.

Визнання Голдінгові принесла його перша повість "Володар мух" (1954), опублікована, коли митцеві минуло вже за 40.

Наступний твір - "Спадкоємці" (1955);

- роман "Злодюжка Мартін" (1956);

- роман "Вільне падіння" (1959);

- повість "Шпиль".

Після 1967 р. почалася загадкова для критиків творча пауза. А потім вийшло 3 романи:

- роман "Видима темрява" (1979);

- роман "Ритуали плавання" (1980) (поверн. до притчі);

- "Паперові люди" (1983) - сатира на сучасну псевдолітературу та псевдокритику.

Твори У. Голдінга різні за тематикою, змістом, інколи навіть за манерою письма, однак його філософія залишалося незмінно безрадісною. "Життя, - сказав один з його персонажів роману "Піраміди", - обурливий фарс, поставлений до того ж поганим режисером".

У 1963 році на зустрічі європейських письменників у Санкт-Петербурзі У. Гол-дінг ототожнив творчість письменника з творчістю лікаря, бо найважливіше в обох професіях - визначити діагноз хвороби людини. Вбачаючи хворобу в самій природі людини, Голдінг спонукав читача протистояти здичавінню: "Будь пильним! Чи не притаївся у твоїй душі Звір!"

Новаторство У. Голдінга:

- сюжетні колізії, засоби образо творення, характери персонажів позначені філософською схемою та психологічною достовірністю;

- чіткість інтелектуальної схеми, правдивість розказаних історій;

- точність в окресленні психологічного стану персонажів, психологічна умотивованість їхніх дій.

1.3 Місце роману «Володар мух» в творчості Вільяма Голдінга

Як відомо, “Володар мух” напочатку писався В. Голдінгом як пародія на роман Р. Баллантайна “Кораловий острів”, у якому йшлося про англійських хлопчаків, що потерпіли аварію на пароплаві і таким чином опинилися на безлюдному острові. Згуртованість, дружба допомогли цим дітям подолати всі перешкоди, що стояли у них на шляху, і перемогти зле начало, втілене в образах піратів та людожерів. Подія перейшла в полеміку, що в результаті дало життя новому, самостійному художньому творові, який (за Голдінгом) “до чтива для хлопчаків не мав ніякого відношення” Письменник зауважив: «Острів» Баллантайна був островом дев'ятнадцятого століття, населений англійськими хлопчиками; мій - мав бути островом двадцятого століття, населений англійськими хлопчиками. Я можу сказати тут, в Америці те, що мені б не хотілося говорити вдома; що я засуджую і не люблю вади моєї країни саме тому, що я так пишаюся багатьма її чеснотами. Один з наших недоліків - віра в те, що зло лежить десь в іншому місці і притаманне іншій нації. Я знаю чому так сталося в Німеччині. Я знаю, це могло трапитись в будь-якій іншій країні. Воно могло трапитись тут”.

Отже, В. Голдінг з точністю до навпаки відтворює колізії роману дикунів. “Дивіться, дивіться, дивіться - ось яка вона, якою я її бачу, природа найнебезпечнішої з усіх тварин - людини,” - зазначив автор.

Здоровий глузд виявився неспроможним урятувати хлопців від озвіріння.

В. Голдінг спростовує загальноприйняту ідею раціоналізму та організованості британців, адже національна приналежність не може визначати переваги доброго чи злого начала в людині.

На думку англійського письменника, зло сидить всередині кожної особистості і штовхає на страшні, іноді абсурдні вчинки. Звичайно, воно стримується суспільними нормами моралі, але за умов відсутності контролю в людині виявляються інстинктивні сили, що можуть призвести до трагічних наслідків. “В людині більше зла, ніж можна пояснити одним тільки тиском соціальних механізмів,” - робить висновок В.Голдінг, і такий скептицизм автора насамперед є первинною дисгармонією людського єства. У “Володарі мух” природа людини зображується як результат роз'єднаності основних її іпостасей: тваринного начала, раціоналізму, ірраціоналізму та моралі. Цей трагічний конфлікт і був покладений в основу системи алегоричних персонажів.

2. Християнські мотиви роману Вільяма Голдінга «Володар мух»

2.1 Сюжет роману Вільяма Голдінга «Володар мух»

Героями повісті є діти і підлітки. Одні з них маленькі, їм по 5-6 років, старшим по 10 -- 13 років. Ця розповідь про те, що у зв'язку з початком війни (у повісті не сказано яка саме) дорослі, рятуючи дітей, відправляють їх подалі від місця катастрофи.

Але з літаком сталася аварія, і діти опинились на африканському острові і ніхто не знає де вони знаходяться, їх чекають важкі випробування, через які одні пройдуть, здобуваючи негативний досвід, а інші загинуть від рук перших.

Роман являє собою переклад дитячої пригодницької книги «Кораловий острів» 1858 року, у якій троє хлопчиків, опинившись на незаселеному острові, перетворюють його в куточок цивілізації, навчають тубільців навичкам і ремеслам, повертаються додому змужнілим, а у Ґолдінґа група школярів -- співаків церковного хору потрапляє на острів після аварії і, забувши про недавні бомбардування, герої віддаються стихії пригоди, гри, відокремившись від дорослого світу.

Серед дітей виділяються два лідери: Ральф і Джек Меридью. Перший на острові встиг познайомитися з Рохою, товстим, розважливим і здогадливим хлопчиком в окулярах, що страждає на астму; другий є старостою церковного хору і незаперечним авторитетом у хористів. Після виборів, на яких переміг Ральф, Джек і його хористи проголошують себе мисливцями.

Ральф пропонує будувати курені і розвести багаття на горі, щоб їх могли помітити і врятувати. Його всі підтримують. Багаття розводять за допомогою окулярів Рохи. Незабаром з'являються чутки, що на острові мешкає якийсь «Звір (змій)». Чималу поживу для фантазії дітей дає труп парашутиста, який рухається через вітер, що роздуває парашут.

Джек з мисливцями добувають м'ясо диких свиней. Він все більше виходить з-під влади Ральфа. Нарешті Джек відділяється від племені і пропонує іншим хлопчикам вступити в його плем'я, обіцяючи полювання, м'ясо та інший, «дикунський» спосіб життя на острові. Він пішов жити на іншу частину острова. Деякі хлопчики йдуть за ним. Так утворюється друге плем'я.

З'являється щось на кшталт примітивного культу Звіра і поклоніння йому. Мисливці задовольняють його жертвами і дикими танцями -- інсценівками полювання. У розпал одного з таких танців, втративши над собою контроль, «мисливці» вбивають одного хлопчика, Саймона.

Поступово всі діти переходять в «плем'я мисливців». Ральф залишається з Рохою та близнюками Еріком і Семом. Тільки вони ще пам'ятають, що єдиний шанс врятуватися -- розводити багаття в надії привернути рятувальників. Вночі група Джека нападає на Ральфа і його друзів, щоб забрати окуляри Рохи. Вони потрібні для отримання вогню, щоб смажити м'ясо.

Ральф з хлопцями направляються до Джека в надії повернути окуляри. Дикуни вбивають Роху, скинувши на нього зі скелі валун, і беруть в полон близнюків. Ральф залишається сам. Незабаром на нього починається полювання. Мисливці, намагаючись викурити Ральфа з заростей джунглів, підпалюють дерева. Починається пожежа.

Ральф, рятуючись від списів, які кидають у нього інші діти, добігає до берега. У цей час, побачивши дим, на острів висаджуються рятувальники-військові. Поговоривши з їх офіцером, Ральф починає плакати «над колишньою невинністю, над темрявою людського серця, над тим, як падав, перевертаючись у повітрі, мудрий, щирий друг на ім'я Роха». Плачуть і інші діти. Символічно, що дітей рятують саме дорослі -- моряки військово-морського флоту.

2.2 Система персонажів та символів роману Вільяма Голдінга «Володар мух»

літературний голдінг прозаїк персонаж

Темне людське начало у романі представлено образом Джека, котрий з'являється з імли в оточенні групи хлопчиків-хористів, одягнутих у чорний “ексцентричний одяг”. Джек є атиподом Ральфа. Серед усіх він виділявся “уніформованою вищістю і нецеремонною владністю у голосі”. З лиця його “дивилися ясно-голубі очі”, і “від розчарування в них готова була спалахнути ...злість” на перших зборах він висунув свою кандидатуру на роль ватажка, однак зазнав поразки, - за нього “покірно і понуро підвели руки” лише хористи. Джек погоджується із пропозицією Ральфа укладати правила життя на острові: “Нам треба мати правила і підкорятися їм. Врешті ми ж не дикуни. Ми англійці, а англійці завжди в усьому найкращі. Тож-бо, треба поводитися добре”. Однак Джек першим же порушує ці загальні правила: “Нам більше не потрібен ріг, - говорить він. - Ми і так знаємо, хто має говорити. Яке пуття з того, що тут казав Саймон, чи Білл, чи Уолтер? Пора декому зрозуміти, що треба сидіти тихо, а ми самі вирішимо...”. Зрештою Джек на зауваження Ральфа безапеляційно вигукує: “Чхав я на твої правила”. Джек у своїх руках зосереджує одноособну владу: “У м'язах його рук грала сила, влада огорнула плечі й щось нашіптувало на вухо, наче мавпа”. Шлях, яким іде цей герой - знищення. Коли малюкам почав увижатися страшний звір, котрий ніби виходить з моря, Джек не задумуючись рішуче заявляє: “Якщо звір є, ми його вб'ємо! Ми його оточимо і будемо бити, бити, бити...”. не дивно, що девізом юних мисливців стає пісня” “Бий свиню! Горло - ріж! Кров - пусти!” Спочатку полювання нічого дітям окрім розчарування і ще більшої агресії не приносить, потім, сховавши за масками свою зовнішність, підлітки починають перетворюватися на тубільне плем'я. Як зазначає В.Голдінг, саме маска дала змогу Джекові і його хористам досить швидко позбавитися “сорому та людської свідомості.” Тому дуже скоро полювання на звіра перетворюється у полювання на дітей. У стихійному хаосі звірства гинуть Саймон, Роха, мало не гине і лише випадково рятується Ральф.

Отож хлопчики, які в недалекому минулому співали молитви, вихваляючи Господа, стали здатними без докорів сумління розтоптати людину.

Втіленням сліпого раціоналізму у романі є Роха - інтелектуал-прагматик, котрий своєю непривабливою зовнішністю(повнота, дихавиця, кирпатість, відсутність волосся на голові) тільки відштовхує підлітків від нього.

Саме Роха знаходить на острові ріг-мушлю, символ демократії і свободи, він пропонує скликати збори, встановити правила, обрати Ральфа ватажком, підтримувати сигнальне вогнище. Він вважає, що люди можуть, зібравшись разом, дійти спільної думки, домовитися про встановлення порядку і суворо його дотримуватися. Проте, віра Рохи у силу науки носить наївний , почасти несерйозний характер.

В. Голдінг, наділивши цього героя надзвичайною короткозорістю, уже ніби підкреслює ілюзорність і абсолютну приреченість ідей здорового глузду.

Намагаючись у критичній ситуації зберегти ясність мислення, знайти вихід і зі скрутної ситуації шляхом наукового підходу, Роха виявляє повне нерозуміння того, що відбувається на острові. Він не вірить в існування Звіра, бо тоді “все ніщо. Будинки, і вулиці, і телевізори, не було б нічого”.

Іншими словами, за умов існування містичної істоти життя втрачає сенс, існування звіра ставить під сумнів саму цивілізацію. Не розгледівши реального звіра, Роха не розуміє, що людське суспільство, в даному випадку дитяче товариство, аж кишить звірами. Саме тому Роха гине, осліплений, позбавлений захисту, нездатний попередити реальну загрозу.

Образ Володоря мух - визначальний у романі. Володар мух - дослівний переклад із фінікійської мови імені Вельзебула, або Сатани. Звідси, звір - це і розбуджене в частині хлопчиків атавістичне зло, втілення тваринного інстинктивного начала у темній людській душі. Мабуть, невипадково Рошине прізвисько і образ свинячої голови знаходять єдине символічне начало, адже окуляри незграбного прагматика, спочатку давши змогу розпалити сигнальний вогонь, потім стають причиною полум'я, що мало не знищило весь острів.досвід ХХ сторіччя переконливо доводить, що знання, яке в даному випадку символізують окуляри, крім користі, може нести руйнування.

На прикладі образу Ральфа, за Голдінгом, людська природа втілена найбільш повно. Шлях Ральфа - це шлях людини через трагічний моральний досвід та провину від незнання світу до пізнання страшних істин про себе та про світ. Своєю присутністю на острові він, сам про те не відаючи, створює атмосферу цивілізованного життя: “Ясноволосий хлопчик у шкільному светрі та сірій сорочці...обережно спускавсязі скелі й пробивався до лагуни,...підтяг шкарпетки різким автоматичним рухом, що на мить уподібнив джунглі до котрогось із англійських графств... Розвинені широкі плечі показували, що з нього міг вийти боксер, та в його погляді й устах була лагідність, за якою не крилося диявольське нутро.” Порядок, справедливість - головні життєві настанови Ральфа. Його обирають ватажком головним чином тому, що він просурмив у ріг-мушлю. Керуючись принципом здорового глузду, Ральф доходить до висновку, що “думки - цінна річ, від них є користь” Він упевнений, що зможе врятувати дітлахів, встановивши на острові демократичний устрій. Однак, Ральф не розуміє, що взявши на себе роль ватажка, він мусить відповідати за всіх. Ральф сам працює, але серед товариства дітей не може досягти виконання встановлених обов'язків. Тому згасає вогонь, курені не будуються. Ральф бачить, як товариство поступово перетворюється на плем'я, і відтак намагається зрозуміти дітей: “Вони дикуни - це правда, але ж вони і люди.”

З образом Ральфа у романі пов'язався символ вогню. Для Ральфа вогонь - остання і єдина надія на повернення до цивілізації. Коли він проміняв вогонь на м'ясо, то утратив усе і не зміг повернути нічого, навіть дуже того бажаючи. Він не робить рішучих кроків до виправлення ситуації, його думки стають кволими і млявими. Вбачаючи на початку вихід у гуманістичному устрої життя на острові, він дедалі звикається із думкою, що сенсу взагалі немає. Але Ральф не підкорюється всезагальному буйству зла, адже в душі у нього відсутня темнота.

2.3 Біблійні мотиви в романі «Володар мух»

Вільям Голдінг протягом усієї своєї творчості розмірковував над проблемами добра і зла, людської природи, буття Бога. Всі ці вічні питання він вкладав у форму філософсько-алегоричних романів, повних біблійних мотивів і образів. Особливе місце в спадщині Голдінга займає найвідоміший його роман «Володар мух». Одним із центральних у книзі є образ Саймона, в якому втілилися уявлення письменника про кохання, співчуття і жертовності.

Приховане зіставлення з апостолом присутній вже на рівні імені героя. «Саймон» («Симон») - ім'я одного з дванадцяти апостолів, який був покликаний Христом і якому Господь дав нове ім'я - Петро (Ін. 1:42). Ісус нарікає Симона Петром, це ім'я означає «камінь», на цьому «камені» Христос задумує заснувати Свою Церкву. У романі Голдінга Саймон перетворює джунглі до церкви: «Вони ... зупинилися, з цікавістю розглядаючи кущі навколо. Саймон заговорив перший:

- Як свічки. Кущі в свічках. Це такі нирки.

Кущі були темні, вічнозелені, сильно пахли і тягнули вгору, до світла, зелені воскові свічки». Саймону не випадково приходить на розум таке порівняння: він був півчим церковного хору, швидше за все, католицької церкви, де під час богослужіння запалюється безліч свічок. Опис зелених свічок в тексті зустрічається кожен раз, коли Саймон йде в джунглі, щоб побути на самоті. За християнським уявленням свічка - символ душі людської перед Богом. І, може, згадка про зелених свічках призначене дати нам зрозуміти, що він усамітнюється для молитви.

Для Голдінга характерно, що Симон Петро, чиє ім'я носить його герой, являють собою не лише приклад святості, а й грішної людини. Саме він тричі прилюдно зрікається Христа. Можливо, тому, що його образі показана боротьба двох начал в природі людській - грішній і морально-духовної, що відкидає зло - Голдінг дає його ім'я своєму улюбленому герою.

Не тільки ім'я, але і зовнішність Саймона значима. Він схожий на традиційний образ Ісуса Христа: він аскетичного статури, ходить босоніж, у нього довге темне волосся, худе гостре обличчя з широким низьким чолом і сяючі, притягують увагу очі.

З біблійними святими Саймона ріднить здатність пророкувати. У момент відчаю Ральфа Саймон пророкує йому, що той повернеться додому: «Ти ще повернешся, ось побачиш. <...> Просто я відчуваю - ти обов'язково повернешся ». Себе Саймон не включає в це пророцтво, очевидно, подібно Христу, передбачаючи швидку смерть.

У знаковому епізоді 4 глави («Довге волосся, розфарбовані обличчя») Голдінг, вказує на аналогію, яку можна провести між Саймоном і Ісусом Христом: «На вершині гори крилато кружляли і билися, роздираючи Саймона, пристрасті».

Тут приховані і порівняння Саймона з Христом, і натяк на те, що події на острові набувають характеру інсценування Страстей Господніх, де Саймону відведена головна роль Спасителя; і натяк на мученицький характер його життя і смерті.

Письменник найдрібнішими штрихами вимальовує образ Саймона, показує, що йому належить, як і Христу, багато страждати, навіть сонце намагається поранити його променем, як стрілою (тут знову виникає аналогія з образом Спасителя, якого пронизують списом під час страти).

Голдінг демонструє навіть зовнішню схожість Саймона з традиційним виглядом страждаючого Христа. У розділі, в якій Саймон розмовляє з Володарем мух, Голдінг ще більш явно вказує на це схожість: «Саймон підняв обличчя, з-під важких мокрих пасом подивився в небо», «голова у Саймона трохи закинулася», «обличчя його було позбавлено вирази , а біля рота і на підборідді запеклася кров».

Незважаючи на погрози Повелителя мух, Саймон мужньо йде до кінця в пізнанні істини. Він пересилює нудоту і підіймається на гору, де нібито мешкає Звір, щоб переконатися, що ніякого Звіра немає, а є тільки тіло мертвого льотчика яке розгойдується на вітрі. І тоді гора стає для Саймона Голгофою, де герой приймає мученицьку смерть. Саймон і піднімається на гору, як на Голгофу, насилу, в муках: «Він пішов далі, спотикаючись від втоми, але не зупиняючись. В очах не було повсякчасного сяяння. Він просувався вперед з похмурою зосередженістю, як старий». «Саймон кинувся вниз, у нього підкошувалися ноги, він змушував себе йти, але шкутильгав абияк». Коли ж він намагається донести правду до інших, його звірячому вбивають. Смерть Саймона страшна. Подібно Христу, він залишився незрозумілим, одиноким в передсмертних муках, над ним теж жорстоко знущалися. Слідом за Христом він помер мученицькою смертю, через свою любов до ближніх.

Після смерті Саймона Голдінг як би канонізує його: «Вода рушила далі і одягла жорсткі патли Саймона світлом. Висеребрілся овал обличчя, і мармуром статуї заблискало плече. Дивно пильнує істоти з палаючими очима і димними шлейфами метушилися навколо голови <...> Повільно, в бахромке цікавих блискучих істот, само - срібний нарис під поглядом вчених сузір'їв, мертве тіло Саймона попливло у відкрите море ». «Дивні променисті створення з палаючими очима», «що метушаться» навколо голови мертвого Саймона, складають як би німб Христа, мученика.

Незважаючи на гадану безнадійність, Саймон стає екзорцистом - «изгоняющим» диявола, Повелителя мух, бо смертю своєї виганяє привидів, страх і брехня з острова; але смерть стає також потужним поштовхом до усвідомлення хлопчиками своєї грішної природи. Не випадково діти всі без винятку, плачуть наприкінці роману, усвідомлюючи темряву душі людської, яку, як вони переконалися, кожному слід тримати під контролем.

Біблійні образи Ісуса Христа, апостола Петра, а також біблійні мотиви жертовності, божественного спокути відображені в образі Саймона. Від нього у всіх наступних романах Голдінга беруть початок персонажі-візіонери, святі-мученики, прозріває джерело зла в натурі людини. Як і Саймона, своїх святих письменник свідомо робить носіями християнського ідеалу любові і співчуття, абсолютного добра, яке духовним світлом милосердя долає жахи пекла сучасності.

Висновок

В кінці роману автор змальовує happy end , і це не випадково , він ніби показує нам , що так світ навколо - це море зла , але все залежить від самих людей і хоча всі ми є «втілення пороку» та не все ще втрачено . Він хоча і є реалістом , адже розуміє всю сутність суспільства ,з його «хворобами» , та все ж залишається оптимістом з надією на краще майбутнє для всіх . Він вбачає вирішення цієї проблеми в її усвідомленні і прийнятті . На мою думку , якщо людина дійсно усвідомлює свої пороки , то тоді вона може змінитися на краще , адже ми всі знаємо , що « Усвідомлення проблеми - це перший крок до її подолання».

Голдінг так коментує своє бачення кінцівки роману : “У цьому романі, як я його розумію, неминуче море зла, але є там і маленька жевріюча надія, палаючий вогник надії. Різниця між оптимізмом та песимізмом знаходиться на мій погляд, у наступному: песиміст вважає, що цей вогник маленький, як сірник у бурхливій стихії повинен погаснути, але якщо ви впевнені, що вітер не може загасити цей вогник, що його сила не в яскравості полум'я, - тоді ви оптиміст. Таким я бачу життя - безмежне море зла і маленький вогник надії, який неможливо загасити”.

Письменник вірить, що людина здатна подолати свою внутрішню “темряву”, і не повинна бути пасивною ареною одвічної боротьби добра і зла. І я з ним повністю згодна я вважаю , що смисл даної притчі не в тому, що зло дрімає і може прокинутись в людині, а в тому, що людина здатна впоратися зі злом, яке пробуджується у ній.

Размещено на Allbest.ru