Художні образи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Система образів та її місце в композиції літературного твору

1.1 Композиція образної системи і мотив твору

1.2 Види художніх образів

1.3 Значення термінів "герой", "персонаж"

1.4 Персонаж і характер

1.5 Структура літературного героя

Розділ 2. Система персонажів у романі "Буремний перевал" Емілі Бронте

2.1 Герої роману "Буремний перевал"

2.2 Тематика, мотив і система образів роману Емілі Бронте

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Дослідження роману Емілі Бронте "Буремний перевал" в контексті його композиційної й образної систем сприяє глибокому розумінню його справжньої художньої цінності, виявлення його естетичної значущості.

Актуальність теми дослідження полягає в тому, що творчості Емілі Бронте належить особливе місце в історії англійської літератури. Залишена нею літературна спадщина є невеликою, проте настільки унікальною і яскравою, що стала органічною частиною національної літератури Англії, яка пройшла в своєму розвитку ряд етапів, ознаменованих значними досягненнями. Особливої уваги заслуговує етап формування й становлення нової романтичної англійської художньої прози, який припадає на середину XIX століття. літературний образ художній

Мета і основні завдання дослідження. Метою дослідження є здійснення аналізу роману Емілі Бронте та виявлення закономірностей між системою персонажів роману та його композиційною будовою, проаналізувати прийоми, які автор використовує для подачі образів. Для досягнення мети необхідно виконати ряд завдань:

1. Виявити основну тему роману "Буремний перевал".

2. Охарактеризувати стиль художньої оповіді.

3. Виявити в тексті роману композиційні прийоми.

4. Розглянути образну систему як елемент цілісної структури твору.

Об'єктом дослідження є текст роману Емілі Бронте "Буремний перевал".

Предметом дослідження є композиційні прийоми, які автор використовує для подачі образів в тексті роману Емілі Бронте "Буремний перевал".

Теоретична і практична база курсового дослідження заснована на наукових працях і висновках сучасних літературознавчих джерел.

Структурно робота складається з вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

Практична значимість даного дослідження полягає в тому, що йому притаманний характер теоретичного дослідження, емпіричну базу якого становить аналіз елементів архітектоніки художнього тексту і літературних прийомів. У процесі дослідження використовувався діалектичний метод, сучасні методи пізнання, засновані на філософії загальнолюдських цінностей.

Розділ 1. Система образів та її місце в композиції літературного твору

1.1 Композиція образної системи і мотив твору

Художня форма твору складається з окремих образів. Їх послідовність і взаємодія між собою - важливий момент, який неодмінно повинен бути проаналізований, без нього часто неможливо зрозуміти ні відтінків художнього змісту, ні своєрідності втілюючої його форми.

Взагалі побудова образної системи часто вносить єдність і цілісність навіть в дуже різнорідні за складом композиційні елементи твору; в цьому полягає одна з функцій композиції.

Особливе значення для композиції має перелік образів, які працюють на створення смислової, емоційної й естетичної єдності твору, по-своєму підкреслюючи ту думку, що, незважаючи на різницю і часовий проміжок, часто йдеться про одне й те ж: про людську натуру, боягузтво і хоробрість, моральну відповідальність і совість, добро і зло, світло і темряву. Композиційна єдність образної системи твору є відображенням уявлень письменника про єдність світу.

Взагалі до повторюваних образів у композиції твору слід проявляти підвищену увагу: вони часто не тільки служать об'єднуючим ціле моментом, але й несуть підвищене смислове навантаження, втілюючи якусь важливу для автора думку.

Важливі для композиції твору не тільки повторювані, але й протиставлювані один одному образи. Взагалі в образній композиції твору можливі найнесподіваніші знахідки.

Цікаво подивитися, як будується твір на якомусь одному образі, що досить часто трапляється в ліриці. У таких випадках образ зазвичай розкривається поступово, часто ніби "грає" різними своїми гранями; композиція твору зводиться в цьому випадку до розкриття істинного і повного сенсу образу.

У конкретному художньому творі композиція образів може бути наскільки завгодно різноманітною. Композиційна побудова твору, як правило, індивідуальна, хоча й базується на чотирьох основних прийомах і їх контамінації, тому дати якісь загальні рецепти для аналізу композиції образів досить складно.

А. Єсін виділяє чотири композиційних прийоми: повтор, посилення, протиставлення, монтаж. "Композиція - це склад і певне розташування частин, елементів і образів твору в деякій значущій часовій послідовності" [14, c. 127]. В. Халізєв називає такі композиційні прийоми і засоби: повтори і варіації; мотиви; "крупний план"; "загальний план"; умовчання; точка зору; зіставлення і протиставлення; монтаж; тимчасова організація тексту. "Композиція літературного твору, що утворює вінець його форми, - це взаємна співвіднесеність і розташування одиниць зображуваного і художньо-мовних засобів". [17, c.123] В. Виноградов створив лінгвістичну теорію композиції. Він писав про мовну композицію тексту, висунув розуміння композиції "як системи динамічного розгортання словесних рядів у складному словесно-художньому цілому". [6, c. 142]

1.2 Види художніх образів

За місцем у творі образи можуть бути головними, другорядними, епізодичними. Онєгін і Тетяна в романі О. Пушкіна "Євгеній Онєгін" - головні, Ленський і Ольга - другорядні.

За ставленням автора образи можуть бути позитивними і негативними. У комедії Івана Карпенка-Карого "Хазяїн" Золотницький, Соня, Калинович - позитивні образи, а Феноген, Ліхтаренко - негативні.

За способом творення (типом асоціювання) образи ділять на зорові, слухові, дотикові, смакові, запахові. Ми сприймаємо світ органами чуття, через них письменник доносить до нас свій художній світ.

За рівнем художнього узагальнення розділяють мікрообрази (тропи, фігури, фоніка), макрообрази (характери, символи, картини), мегаобрази (Всесвіт, природа, буття, Людина).

За предметом змалювання образи поділяються на:

> образи-персонажі (Іван Палійчук, Марія Гутснюк з повісті М. Коцюбинського "Тіні забутих предків");

> образи-пейзажі (картина літнього поля у новелі М. Коцюбинського "Intermezzo");

> образи-речі (кухоль, віник, мотовило у повісті І. Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я");

> образи-емоції (радість, любов, ненависть, гнів);

> образи-поняття (честь, слава, обов'язок, доля).

За типом співвідношення між чуттєвим образом та його ідеєю образи ділять на автологічні і металогічні. Грецьке autos - сам, logos - слово.

Автологія - вживання слів у прямому значенні. Автологічний образ називають "самозначущим", "самодостатнім", частіше - образом-типом.

Різновидом автологічного образу є образ-гротеск. Гротеск - один із найстаріших типів образності. Французьке grotesque - незвичний, химерний, італійське - gratta - грот, печера. Особливості гротеску:

1) тяжіння до незвичайних, ексцентричних, спотворених форм;

2) поєднання в одному предметі несумісних, контрастних явищ (піднесеного і грубо натуралістичного, комічного і фантастичного, реального і фантастичного);

3) заперечення сталих норм (зв'язок гротеску з бурлеском, пародією, травестією);

4) стильова неоднорідність (поєднання "високого" і "низького", грубого і поетичного). За допомогою гротеску письменник створює химерний образний світ. Гротеск використовувався в літературі з часів античності. Спочатку гротеском називали тип орнаменту, знайдений у гротах (печерах). У ньому поєднувались рослинні і тваринні форми. Гротеск плідно використовували Аристофан, Плавт, Лукіан, Шекспір, Еразм Роттердамський, Свіфт, Гофман, Салтиков-Щедрін, Шевченко.

У металогічному (грец. meta - через, після, logos - слово) образі чуттєвий образ та ідея належать до різного кола явищ. Так, природа у творах письменника розкриває людські переживання. Звірі і речі в байках відтворюють людські стосунки.

Металогічними образами є символ, алегорія і підтекст.

Символ (від грец. symeolon) - натяк, умовний знак. Символ надає конкретним явищам узагальненого змісту. Генеалогію символу О. Веселовський виводив з паралелізму. "Його загальний тип, - писав О. Веселовський, - такий: картина природи, а поряд з нею така ж з людського життя; не збігаючись із об'єктивним змістом, вони відзеркалюють одне одного". Характеризуючи українську народну пісню, в якій зоря просить не заходити раніше від неї, О.Веселовський відзначає: "Відкинемо другу частину пісні, і звичка до традиційних зіставлень підставить на місце місяця та зорі - молодого та молоду".

Є символи індивідуально-авторські. Наприклад, образ плуга в ліриці Тичини, собору в прозі Гончара.

Алегорія (грец. allлgoria від alios - інший, agoreыo - говорю) - інакомовлення. Алегоричні образи використовуються у байках, притчах, полемічних творах, шкільній релігійній драмі. Алегоричну мову називають езоповою. Алегорія ґрунтується на асоціативному переосмисленні суті явиш. Алегоричними є персоніфіковані образи: Віра, Надія, Любов, Добро, Зло, Кривда, Правда.

Близьким до алегорії і символу є підтекст (що лежить під текстом). Підтекст містить натяк на певні події, людей.

Окрім образів-персонажів виділяють образ автора і образ читача. У кожному роді літератури образ автора має свої особливості. Найповніше розкривається образ автора в епічних творах автобіографічного характеру. У ліриці образ автора втілюється в ліричному героєві, в суб'єктові лірики, і в ліричному персонажеві. Образ автора - це змодельоване ним уявлення про себе. У творах класицистів образ автора - це прагматичний громадянин-інтелектуал. У творах романтиків - це пророк, месія, вигнанець. Образ читача - це авторське уявлення про того, до кого звернений його твір. Як зауважує В.Смілянська, уявний адресат "може мати мало спільного з реальним читачем. Але сила впливу справді талановитого твору на реальну читацьку масу така, що коли в дійсності й не існує бажаного авторові читача, то твір, у якому відбита неординарна авторська особистість, з часом свого читача сформує".

Використання особи розповідача дає можливість представити таку точку зору, яка відрізняється від авторської. Оповідач є особою, яка знає про всіх, а розповідач знайомить нас із тим, що він бачить, або з тим, що з ним відбувалося.

Специфічним розповідачем є ліричний герой. Це особа, від імені якої виражаються думки і почуття у ліриці. Образ ліричного героя ширший від образу автора.

Важливу роль в художніх творах виконують архетипні образи (грец. archetupos - прообраз, модель). Поняття архетипу обґрунтував швейцарський учений К.Ґ. Юнг. Архетип - це змістова сторона колективного несвідомого, яке є підсумком життя роду і властиве всім його представникам. "Я вибрав термін колективне, оскільки йдеться про несвідоме ідентичне у всіх людей і створює тим самим загальну основу духовного життя кожного, будучи за природою понадособистісним". Архетип ний образ є способом вияву архетипу свідомості. У кожній людині є колективне неусвідомлене, утворене зі сфери інстинктів і їх відповідників - архетипів. За Юнгом, колективне підсвідоме є відображенням досвіду попередніх поколінь, збереженого в структурах мозку.

Сучасні автори дають таке визначення архетипів: "Це архаїчні культурні першообрази, уявлення-символи про людину, її місце в світі і суспільстві, нормативно-ціннісні орієнтації, що задають зразки життєдіяльності людей, які проросли через багатовікові класи історії і культурних трансформацій і зберегли своє значення і смисл у нормативно-ціннісному просторі сучасної культури". В архетипах фіксуються ідеї, образи, мотиви поведінки, стабільні комплекси переживань і уявлень, які повторюються з епохи в епоху.

В сучасній культурології виділяють культурні архетипи, під якими розуміють константні моделі духовного життя. Є два види архетипів: універсальні архетипи культури: "золотий вік", хаос, вогонь і етнокультурні. "Останні, - відзначає А. Нямцу, - представляють собою константи національної духовності, які виражають і закріплюють основні властивості етносу як культурної цілісності. Кожна національна культура має свої культурні архетипи, які визначають характер, особливості світогляду, художньої творчості даного народу". Архетип - вмістище людського досвіду.

Кожна людина є носієм архетипу національного підсвідомого свого етносу. Основними архетипами української ментальності є архетипи душі, землі, матері, родини, хати, хлібороба, воїна-кочівника, дороги, вогню, гори, моря. Ці архетипи колективного несвідомого творили національний характер українців.

Архетипи виражаються через символи, персоніфікації, тропи.

Майстерність розкриття художніх образів - основа мистецької повноцінності літератури.

1.3 Значення термінів "герой", "персонаж"

Слово "герой" має багату історію. У перекладі з грецької "heros" означає напівбог, обожнювання чоловік. У догомерівські часи (X-IX століття до н. е.) героями в Стародавній Греції називалися діти бога і смертної жінки або смертного і богині (Геракл, Діоніс, Ахілл, Еней і т. д.). Героям поклонялися, на честь них складали вірші, їм споруджували храми. Право на ім'я героя давало перевагу роду, походження. Герой служив посередником між землею і Олімпом, він допомагав людям осягнути волю богів, іноді сам купував чудові функції божества.

В епоху Гомера (VIII ст. До н. е.) і аж до літератури V століття до н. е. включно слово "герой" наповнюється іншим значенням. У героя перетворюється вже не тільки нащадок богів. Ним стає будь-який смертний, який досяг видатних успіхів в земному житті; будь-яка людина, що зробила собі ім'я у сфері війни, моральності, подорожей. Такі герої Гомера (Менелай, Патрокл, Пенелопа, Одіссей), такий Тесей Вакхіліда. Автори називають цих людей "героями" тому, що ті прославилися певними подвигами і вийшли тим самим за рамки історичного та географічного.

Нарешті, починаючи з V століття до н. е., в героя перетворюється вже не тільки людина видатна, але будь-який "чоловік", як "шляхетний", так і "негідний", що потрапив у світ літературного твору. У якості героя виступає також ремісник, вісник, слуга і навіть раб. Подібне зниження, десакралізацію образу героя науково обгрунтовує Аристотель у "Поетиці".

У художньому світі героєм називається будь-яка особа, наділена зовнішністю і внутрішнім змістом. Це не пасивний спостерігач, але актант, реально діюча в творі особа (у перекладі з латинської "актант" означає "діючий"). Герой у творі обов'язково щось творить, когось захищає. Головне завдання героя на цьому рівні ? це освоєння та перетворення поетичної реальності, побудова художнього сенсу. На загальномовному рівні героєм є художній образ людини, узагальнюючий в собі найбільш характерні риси дійсності; проживає повторювані схеми буття. У цьому плані герой є носієм певних ідейних принципів, висловлює задум автора. Він моделює особливий відбиток буття, стає печаткою епохи. Класичний приклад ? це лермонтовський Печорін, "герой нашого часу". Нарешті, на онтологічному рівні герой утворює особливий спосіб пізнання світу.

Термін "герой" часто межує з терміном "персонаж" (іноді ці слова розуміють як синоніми). Слово "персонаж" французького походження, проте має латинське коріння. У перекладі з латинської мови "езопа" ? це особа, особа, личина. "Персоною" древні римляни називали маску, яку одягав актор перед виступом: трагічну або комічну. У літературознавстві персонажем називається суб'єкт літературного дії, висловлювання у творі. Персонаж представляє соціальний образ людини, його зовнішню, чуттєво сприйняту персону.

Проте герой і персонаж ? далеко не одне й те ж. Герой являє собою щось цілісне, закінчене; персонаж ? часткове, що вимагає пояснення. Герой втілює в собі вічну ідею, призначається до вищої духовно-практичної діяльності; персонаж просто позначає присутність людини; "працює" статистом. Герой ? це актор у масці, а персонаж ? одна тільки маска.

1.4 Персонаж і характер

Персонаж легко перетворюється на героя в тому випадку, якщо отримує індивідуальний, особистісний вимір чи характер.

У сучасному літературознавстві характер ? це неповторна індивідуальність персонажа, його внутрішній вигляд; тобто все те, що робить людину особистістю, що відрізняє його від інших людей. Інакше кажучи, характер - це той самий актор, який грає за маскою ? персонажем. В основі характеру знаходиться внутрішнє "я" людини, його самість. Характер виявляє образ душі з усіма її пошуками та помилками, надіями і розчаруваннями. Він позначає багатогранність людської індивідуальності; розкриває її моральний і духовний потенціал.

Характер може бути простим і складним. Простий характер відрізняється цілісністю і статичністю. Він наділяє героя непорушним набором ціннісних орієнтирів; робить його або позитивним, або негативним. Позитивні і негативні герої зазвичай поділяють систему персонажів твору на два ворогуючих угруповання. Наприклад: патріоти і агресори в трагедії Есхіла ("Перси"); російські й іноземці (англійці) у повісті Н.С. Лєскова "Лівша".

Прості характери традиційно об'єднуються в пари, найчастіше на основі протиставлення (Швабрін ? Гриньов в "Капітанської дочці" А.С. Пушкіна, Жавер ? єпископ Міріель в "Знедолених" В. Гюго). Протиставлення прибільшує гідність позитивних героїв і применшує заслуги негативних героїв. Воно виникає не тільки на етичній основі. Його утворюють і філософські опозиції (таке протистояння Йозефа Кнехта і Плініо Дезіньорі в романі Г. Гессе "Гра в бісер").

Складний характер проявляє себе в безперервному пошуку внутрішньої еволюції. У ньому знаходить вираження різноманіття духовного життя особистості. Він відкриває як найсвітліші, високі прагнення людської душі, так і найтемніші, низинні її пориви. У складний характер закладаються з одного боку, передумови для деградації людини ("Іонич" А.П. Чехова), з іншого ? можливість його майбутнього перетворення і порятунку. Складний характер дуже важко позначити в діаді "позитивний" і "негативний". Як правило, він стоїть між цими термінами або, точніше, над ними. У ньому згущується парадоксальність, суперечливість життя; концентрується все найзагадковіше і дивне, що становить таємницю людини. Такі герої Ф.М. Достоєвського Р. Музіля, А. Стріндберга та ін.

1.5 Структура літературного героя

Літературний герой ? персона складна, багатопланова. Він може жити відразу в кількох вимірах: об'єктивному, суб'єктивному, божественному, демонічному, книжковому (Майстер М.А. Булгакова). Однак у своїх стосунках із суспільством, природою, іншими людьми (всім тим, що протилежне його особистості) літературний герой завжди бінарний. Він отримує два вигляди: внутрішній і зовнішній.

На створення зовнішнього вигляду героя "працює" його портрет, професія, вік, історія (або минуле). Портрет наділяє героя обличчям та фігурою; вкладає в нього комплекс відмінних рис (повноту, худобу в оповіданні А.П. Чехова "Товстий і тонкий") і яскравих, впізнаваних звичок (характерне поранення в шию партизана Левінсона з роману А. І. Фадєєва "Розгром ").

Професія, покликання, вік, історія героя педалюють процес соціалізації. Професія і покликання дають герою право на суспільно корисну діяльність. Вік визначає потенційну можливість тих чи інших дій. Розповідь про його минуле, батьків, країні і місце, де він живе, додає героєві чуттєво відчутний реалізм, історичну конкретність.

Внутрішній вигляд героя складається з його світогляду, етичних переконань, думок, уподобань, віри, висловлювань і вчинків. Світогляд і етичні переконання наділяють героя необхідними онтологічними і ціннісним орієнтирами, дають сенс його існуванню. Віра (або відсутність такої) визначає присутність героя в духовному полі, його ставлення до Бога і Церкви (у літературі християнських країн). Вчинки і висловлювання позначають результати взаємодії душі й духу.

Дуже важливу роль у зображенні внутрішнього вигляду героя грає його свідомість і самосвідомість. Герой може не лише розмірковувати, любити, а й усвідомлювати емоції, аналізувати власну діяльність, тобто рефлексувати. Художня рефлексія дозволяє письменнику виявити особистісну самооцінку героя; охарактеризувати його ставлення до самого себе.

Особливо яскраво індивідуальність літературного героя відбивається в його імені. З вибору імені починається буття героя в літературному творі. В імені зосереджується його внутрішнє життя, психічні процеси. Ім'я дає ключ до характеру людини, кристалізує певні якості особистості.

Система персонажів

Літературний герой ? особа яскраво індивідуальна і в той же час чітко а, тобто породжена суспільним середовищем, міжособистісними відносинами. Він рідко представляється ізольовано, у "театрі одного актора". Герой розквітає в певній соціальній сфері, серед собі подібних. Він включається в "список дійових осіб", в систему персонажів, що виникає найчастіше у творах великих жанрів (романах). Героя можуть оточувати, з одного боку, родичі, друзі, соратники, з іншого ? вороги, недоброзичливці, з третьої ? інші, сторонні йому люди.

Система персонажів представляє собою строгу ієрархічну структуру. Герої, як правило, відрізняються на основі їхньої художньої значущості (цінності). Їх розділяє ступінь авторської уваги (або частота зображення), онтологічне призначення і функції, які вони виконують. Традиційно виділяють головних, другорядних і епізодичних героїв.

Головні герої завжди "на очах", завжди в центрі твору. Вони наділені твердим характером і сильною волею. І тому активно освоюють і перетворюють художню реальність: впливають на події, здійснюють вчинки, ведуть діалоги. Головним героям властива чітка ціннісна орієнтація. Іноді вони виражають основну, узагальнюючу ідею твору, стають "рупором" автора.

Кількість персонажів, що перебувають у центрі літературного твору може бути різною. У І.А. Буніна в "Життя Арсеньєва" ми бачимо тільки одного головного героя. У давньоруській "Повісті про Петра і Февронії" в центрі ? дві дійові особи. У романі Дж. Лондона "Серця трьох" головних героїв вже троє.

Другорядні герої перебувають поруч з головними героями, але трохи на задньому плані художнього зображення. Героями другого ряду, як правило, є батьки, родичі, друзі, знайомі, колеги героїв першого ряду. Характери і портрети другорядних персонажів рідко деталізуються, швидше ? виявляються пунктирно. Ці герої допомагають головним "розкриватися", забезпечують розвиток дії. Епізодичні герої перебувають на периферії світу твору. Вони не мають чітко виражених характерів і виступають в ролі пасивних виконавців авторської волі. Їх функції чисто службові. Вони з'являються тільки в одному обраному епізоді, чому і називаються епізодичними. Такі слуги й вісники в античній літературі, двірники,візники, випадкові знайомі в літературі XIX століття.

Розділ 2. Cистема персонажів у романі "Буремний перевал" Емілі Бронте

2.1 Герої роману "Буремний перевал"

Хіткліф (англ. Heathcliff) ? центральний чоловічий персонаж роману. Батько Кетрін Ерншо підібрав його на вулиці і врятував від голодної смерті. Походження Хіткліфа є туманним. Відзначається, що він мав смагляву шкіру, темне волосся і був схожий на цигана. У дитинстві Хіткліф і Кетрін були кращими друзями, а потім полюбили один одного. Хіткліф одержимий Кетрін, озлоблений і мстивий, причому помста поширюється не тільки на ворогів, але і на їх спадкоємців. Є байронічним героєм. Образ Хіткліфа до кінця роману виявляється окутаний певною таємницею. Дружина Хіткліфа Ізабелла задається питанням, чи людина він взагалі?

Кетрін Ерншо (англ. Catherine Earnshaw) ? волелюбна, егоїстична і трохи розпещена молода дівчина, яка любить Хіткліфа так само, як і він її. Однак вона визнала, що він не годиться їй в чоловіки, так як недостатньо добре освічений і бідний. Замість цього Кетрін виходить заміж за свого друга Едгара Лінтона, потай сподіваючись, що це допоможе Хіткліфу пробитися в житті. Однак Едгар і Хіткліф ненавидять один одного до такої міри, що вагітна Кетрін отримує як фізичне так і психічне захворювання, божеволіє і, врешті-решт, вмирає.

Едгар Лінтон (англ. Edgar Linton) ? чоловік Кетрін Ерншо; красивий, м'який, добре вихований молодий чоловік. Він терпляче зносив капризи Кетрін, однак на першій порі був шокований її грубою поведінкою. Хоча спочатку він постає не в кращому світлі, поступово подорослішавший Едгар розкривається як благородна, добросердечна і внутрішньо світла людина. Кетрін, яка явно цінує чоловіка, разом з тим, роздратована його занадто спокійним темпераментом і нездатністю постояти за себе перед Хіткліфом. Після смерті дружини Едгар показує себе як прекрасний батько.

Ізабелла Лінтон (англ. Isabella Linton) ? молодша сестра Едгара, така ж вишукана і витончена, але досить легковажна особа. У вісімнадцять років вона закохалася в Хіткліфа і поїхала з ним в Буремний перевал, а потім, коли вона зрозуміла, що за життя її чекає ("Я його ненавиджу... я нещасна без міри... я була дурепою!"), бігла до Лондона. Через деякий час померла, народивши сина Лінтона Хіткліфа.

Хіндлі Ерншо (англ. Hindley Earnshaw) ? рідний брат Кетрін, що завжди ревнував батька до Хіткліфа. Хіндлі вважав, що батько надмірно прихильний до знайди, а рідному синові зовсім не приділяє уваги. Хіндлі ненавидів Хіткліфа і після смерті батька заборонив йому здобувати освіту, що згодом розділило Хіткліфа і Кетрін Ерншо. Хіндлі одружився і був дуже щасливий у шлюбі, що згладило негативні риси його характеру. Після того, як дружина захворіла на сухоти й померла, він спився і програв Буремний перевал Хіткліфу в карти.

Еллен Дін (англ. Ellen Dean) або Неллі ? економка в Трашкрос-Грейндж, яка була очевидцем всієї історії і яка розповідає її Локвуду. Добра, турботлива жінка, яка не дає себе в обіду, росла разом з Хіткліфом і Кетрін, а потім займалася вихованням Хертона Ерншо і Кеті Лінтон.

Лінтон Хіткліф (англ. Linton Heathcliff) ? розпещений і хворобливий син Ізабелли і Хіткліфа. Його боягузтво і егоїстичний характер тільки посилилися після проживання з батьком.

Кетрін Лінтон (англ. Catherine Linton) ? мила і чуйна дочка Кетрін і Едгара Лінтона. Хіткліф змусив її вийти заміж за свого сина Лінтона, щоб стати господарем Трашкрос-Грейндж. Зовні Кетрін нагадує матір тільки очима і формою ніздрів. Від батька їй дісталася витончена зовнішність і світле волосся. Кетрін норовлива і гордовита як мати, але, на думку Еллен Дін, набагато більше здатна на лагідність, увагу і любов, ніж Кетрін Ерншо.

Гертон Ерншо (англ. Hareton Earnshaw) ? син Хіндлі, вихований Хіткліфом в строгості й постійній фізичній праці. Дитина благородного походження виросла грубим невігласом, який навіть не навчився читати. Оповідачка Еллен Дін відзначає його кремезну статуру і зовнішню привабливість. Хіткліф прихильний до юнака, оскільки бачить в ньому велику схожість з Кетрін Ерншо. Гертон бехмежно відданий Хіткліфу, але це не завадило йому перейнятися глибоким почуттям до Кетрін Лінтон. Їх союз зруйнував прокляття роду.

Джозеф (англ. Joseph) ? старий лицемірно-набожний, грубий і сварливий слуга в Буремному перевалі. Служив, коли Кеті і Хіндлі Ерншо ще були дітьми, і залишився при Хіткліфу, а потім при Гертоні. Домочадці постійно страждають від його проповідей і звинувачень у потуранні диявольським силам.

Локвуд (англ. Lockwood) ? мешканець Хіткліфа, орендує Трашкрос-Грейндж, через приблизно 20 років після основних подій роману. Від його особи починається розповідь, продовжена розповіддю Неллі, яка була йому повідомлена під час хвороби в Трашкрос-Грейндж.

Френсіс Ерншо (англ. Frances Earnshaw) ? худенька і хвороблива дружина Хіндли. Народження сина підриває її слабке здоров'я і Френсіс вмирає від сухот.

Містер Кеннет (англ. Mr. Kenneth) ? місцевий лікар. Оглядав і лікував усіх членів сімей Лінтон і Ерншо.

Зілла (англ. Zillah) ? ключниця в Буремному перевалі. Вона відвела Локвуда в кімнату, де багато часу провели в дитинстві Кеті і Хіткліфф.

2.2 Тематика, мотив і система образів роману Емілі Бронте

Яку ж головну тему розглядає і досліджує автор у своєму романі? В першу чергу це почуття, але не звичайні, як наприклад, почуття любові, що веде до щасливого шлюбу героїв, а почуття всепоглинаючі і безсмертні. Дуже добре про єдиний роман Емілі Бронте сказала Вірджинія Вульф, вона вважала, що підхід автора до теми не звичайний, а більш узагальнений ? поетичний: "Вона бачила перед собою розколений світ, хаотичну груду осколків, і відчувала в собі сили звести їх воєдино на сторінках своєї книги. Від початку і до кінця в її романі відчувається цей титанічний задум, це високе зусилля - наполовину безплідне - сказати вустами своїх героїв не просто "Я люблю" або "Я ненавиджу", а ? "Ми, рід людський" і "Ви, передвічні сили... "[7, c. 19].

Як же автор розкриває цю високу тему, через які образи, якими засобами?

Окрім головної теми існує в романі й інша, більш приземлена проблематика. Наприклад, тема батьків і дітей, яка яскраво виражена в розвитку відносин між господарем Буремного перевалу містером Ерншо і його сином Хіндлі, який явно був розлючений тим, що батько привіз в будинок чужинця-суперника і претендента на спадок. Батько також дуже часто був незадоволений характером і поведінкою Кетрін.

Потрібно відзначити, що тісно до теми батьків-дітей примикає і тема сирітства в романі "Буремний перевал". Адже більшість персонажів були сиротами, рано втратили батьків Хіндли, Кетрін і Хіткліф, рано залишився без матерів і покоління "дітей" Гертон Ерншо, Кетрін Лінтон і Лінтон Хіткліф. Може, звідси така атмосфера неприкаяності й гіркі долі персонажів?

Існує в романі й тема всепоглинаючої помсти, пов'язана з розвитком образу головного демонічного героя ? Хіткліфа. Те величезне почуття любові, яке він відчував до Кетрін змінилося таким же за масштабами почуттям помсти, яке і було рушійною силою сюжету майже до самого кінця роману. Але в кінці твору, можливо, під дією світлих гармонійних відносин, які почали складатися між Кеті і Гертоном, все-таки відбулися зміни в характері Хіткліфа і він припинив свої агресивні дії і, може навіть, простив Кетрін. Про причини ми можемо тільки здогадуватися. Багато поворотів сюжету оповиті таємницею і не пояснені.

Сюжет цього незвичайного роману на перший погляд не являє собою нічого складного. Є два маєтки, дві протилежності: Буремний перевал і Трашкрос-Грейндж. Перше уособлює занепокоєння, бурхливі і неусвідомлені почуття й пристрасті, друге ? гармонійне й розмірене існування, домашній затишок. У центрі оповідання - істинно романтична фігура, герой без минулого Хіткліф, якого знайшов на вулицях Ліверпуля господар Буремного перевалу містер Ерншо. Хіткліф, начебто, з народження не відноситься ні до одного з будинків, але по духу, по своєму складу належить, звичайно, до маєтку Буремний перевал. І ось на фатальному перетині й переплетінні цих двох світів і будується весь сюжет роману.

Між персонажами виникають досить складні композиційні і смислові взаємини. У романі існує складна система протиставлень і дублювання образів. Протиставляються один одному як два образи (Хіндлі ? Хіткліф; Хіткліф ? Лінтон), і це тільки деякі з протиставлень, так і кілька персонажів протиставляються один одному, наприклад, Хіткліф протиставляється місцевій громаді (мешканцям Трашкрос-Грейндж). Існує тут і інше протиставлення ? батьків і дітей. Хіткліф з метою заволодіння всім майном (другим маєтком ? Трашкрос-Грейндж) маніпулює дітьми, і тим самим, діє проти Кеті, Неллі, власного сина Лінтона Хіткліфа і проти Гертона Ерншо.

Автор користується не тільки прийомом протиставлення, а й створює двійників, хоча вони не дотягують до пристрасних натур оригіналів. Наприклад, двійником Кетрін є її дочка Кеті (навіть імена збігаються). У них обох впертий, норовливий і химерний характер, обидві не хочуть жити за правилами.

А жалюгідним двійником Хіткліфа є Гертон Ерншо, син його заклятого ворога Хіндлі Ерншо. Вони обидва сироти, обидва перебували в соціальному рабстві і втратили можливість отримати освіту.

Навіть у Гертона є двійник ? його предок з тисяча п'ятисотого року (ім'я на фасаді маєтку Буремний перевал).

Але головними двійниками в романі є звісно ж Хіткліф і Кетрін. Їх любов заснована на духовній спорідненості, у якій важко вловити межу: де закінчується внутрішній світ одного, починається душа іншого. Варто згадати, що признання Кетрін, що вона не може вийти заміж за Хіткліфа, оскільки, як пояснює вона, "he's more myself than I am. Whatever our souls are made of, his and mine are the same, and Linton's is as different as a moonbeam from lightning, or frost from fire "[1, p.92]. She concludes with one of the most memorable lines in the novel: "Nelly, I am Heathcliff" [1 p.92]. ("... Він більше я, ніж я сама. З чого б не були створені наші душі, його душа і моя ? одне, а душа Лінтона відрізняється від наших так, як місячний промінь від блискавки або іній від вогню.") [1, c.92]. Цей монолог вона завершує одними з найбільш пам'ятних слів в романі: "Nelly, I am Heathcliff" [1, p. 101]. ("Неллі, я Хіткліф") [1, c. 101].

Мотивом, локалізованим в романі "Буремний перевал", вважається образ вересових пустищ. Відносини в "Буремному перевалі" схожі на пейзаж вересових пустищ: темні, болотисті й небезпечні. Вони присутні на сторінках в найрізніших формах, в тому числі й у символічній. Неодноразово звучать із вуст головних героїв слова про те, як би їм хотілося опинитися там знову разом. Вересові пустища виступають символом абсолютної свободи для головних героїв роману. Але в кінці роману, коли їх уже немає серед живих, мрія здійснилася, і їх бачили разом, Кетрін і Хіткліфа, що гуляють серед вересу, як колись в дитинстві: "? There's Heathcliff and a woman yonder, under t 'nab, 'he [boy] blubbered ... "[1, p. 180] (" ? Там Хіткліф і жінка ? он під тією горою, ? сказав він [хлопчик], схлипуючи... ") [1, c. 180].

Висновки

У курсовій роботі була розглянута образна система роману, виявлений основний мотив ? образ вересових пустищ як символу свободи на противагу гнітючій атмосфері Буремного перевалу. Образна система роману струнка й цілісна і сприяє розкриттю головної теми роману.

У романі немає слова автора, в ньому є два оповідача Неллі Дін і містер Локвуд, а, значить, є тільки чужа мова. По-перше, розповідь ведеться від першої особи, а це значить, дається суб'єктивний виклад подій. Вводячи в роман двох оповідачів, Емілі Бронте хотіла висвітлити історію з двох різних суб'єктивних точок зору і дати різні оціночні судження. І, потім, наявність оповідача дозволяє переконати читача в достовірності викладених подій, стерти враження вигаданості.

"Буремний перевал" звісно ж, романтичний твір, однак володіє багатьма ознаками готичного роману.

По-перше, дія розгортається навколо неясних і таємничих подій. По-друге, герой володіє демонічним виглядом, дуже пристрасною натурою і загадковим походженням. По-третє, багато в романі містичного і надприродного. По-четверте, в романі похмура і важка моральна атмосфера. По-п'яте, дуже підходящий готичний пейзаж. Всі ці стилістичні особливості створені за допомогою певних засобів, таких як символи, персоніфікація, протиставлення персонажів, наявність двійників, повторів і викладу від імені двох оповідачів.

Для створення образів в романі також використовуються такі літературні прийоми, як: алітерація, гіперболи, метафори, звуконаслідування, аксюморон, персоніфікація і порівняння.

Список використаних джерел

1. Емілі Бронте: роман / Пер. з англ. М. Рудницький.- Львів: Видавнича спілка "Діло", 1933. -277 ст.

2. Баженова С.И. Стиль - жанр - текст.-Талинн: Валгус.1990.- 90 с.

3. Бальбуров Э.А. Мотив и канон // Материалы к словарю сюжетов и мотивов русской литературы: Сюжет и мотив в контексте традиции. - Новосибирск, 1998. - с. 210.

4. Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. - М.: Худож. лит., 1975. - с. 381-382.

5. Веселовский А.Н. Эпические повторения как хронологический момент//Веселовский А.Н. Историческая поэтика. М.: Издательство МГУ, 1988. с. 93.

6. Виноградов В.В. О теории художественной речи. М.: Высшая школа, 1971.- 240 с.

7. Вульф В. "Джейн Эйр" и "Грозовой перевал" (из эссе) // Эмили Бронте. Грозовой перевал. - СПб.: Издательский дом "Азбука-классика", 2008. - 384 с.

8. Гаспаров Б.М. Литературные лейтмотивы. Очерки русской литературы XX века. - М.: Наука: Вост. лит., 1994. - с. 301.

9. Гегель Г.В. Ф. Эстетика: В 4 т. Т. 2. - М.: Искусство, 1968 - 1973. - с. 286.

10. Гиршман м. М. Литературное произведение. Теория и практика анализа. - М.: Наука, 1991. - с.125.

11. Есин А.Б. Принципы и приемы анализа литературного произведения. 3-е изд. - М.: Флинта, Наука, 2000 - с.127.

12. Жолковский А.К., Щеглов Ю.К. Работы по поэтике выразительности. Инварианты - тема - приемы -текст. Сборник статей. Предисл. М.Л. Гаспарова. М.: АО Издательская группа "Прогресс", 1996, 5, 25 - 31, c. 297

13. Зінчук I. Роман "Грозовий перевал" - магічне плетиво реалізму та романтизму Емілі Бронте. //Всесвіт. - 2009. - с.3-4

14. Нирё Л. О значении и композиции произведения//Семиотика и художественное творчество. М.:Наука,1977. с. 150.

15. Пастух Х. Грозовий перевал - найромантичніший твір, на думку англійців //Всесвіт. - 2008. - № 3- 4. - с.172-174.

16. Патер Уолтер. Романтичнейший роман (из эссе) // Эмили Бронте. Грозовой перевал. - СПб.: Издательский дом "Азбука-классика", 2008. - 384 с.

17. Путилов Б.Н. Веселовский и проблемы фольклорного мотива //Наследие. 2005. № 7.

18. Теория литературы. Основные проблемы в историческом освещении. Стиль. Произведение. Литературное развитие. М.: Наука, 1965. С. 425.

19. Успенский Б.А. Структура художественного текста и типология композиционной формы. // Поэтика композиции. СПб.: Азбука, 2000. С.3

20. Хализев В.Е. Теория литературы. Учебник для студентов высших учебных заведений. М.: Высшая школа, 1999. 250 с.

Размещено на Allbest.ru

...