"Життя" Гі де Мопассана як зразок соціально-психологічного роману в західноєвропейській літературі реалізму на межі століть

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Реферат з зарубіжної літератури

на тему:

Життя Гі де Мопассана як зразок соціально-психологічного роману в західноєвропейській літературі реалізму на межі століть

Вступ

Розвиток літератури невід'ємний від розвитку суспільства. Література на межі XIX-XX століть була тісно пов'язана з усіма перипетіями свого часу. Складністю та суперечливістю історичної доби зумовлені своєрідність і розмаїття світового літературного процесу.

Літературний процес кінця XIX - поч. XX ст. збагатився не лише художніми напрямами, а й жанрами. Урізноманітнився передусім роман: поряд із соціальним побудували науково-фантастичний, соціально-утопічний, а також романи історичні, соціально-психологічні, філософські, політичні, біографічні, романи-памфлети, романи-епопеї. Набула різновидів драма, популярною стала психологічна новела, жанрово збагатилася лірика.

Гі де Мопассан (1850-1893) - один із найвизначніших майстрів французького реалізму XIX ст., автор новел і романів, послідовник Бальзака та учень Флобера, прихильник "великого руського" Тургенєва. Поширеною була думка, що Гі де Мопассан - один із найкращих новелістів XIX ст. Перебіг часу лише підтвердив слушність цієї думки. Загалом Гі де Мопассан написав близько 300 новел, об'єднаних у півтора десятка збірок. Три з них були видані по смерті письменника, до них увійшли лише ті твори, які він не перевидавав за життя. Засновник так званої "психологічної новели" Мопассан водночас був творцем бездоганних зразків цього жанру.

Гі де Мопассан - письменник, який «хворів» усіма людськими бідами і несправедливостями, проте не бачив можливості змінити світ на краще. Але любов до людей, ненависть до всього, що спотворює їхнє життя і калічить душі, він висловив у своїх творах, зокрема у романі «Життя».

Дослідженню біографічного та творчого шляху Гі де Мопассана присвячена значна кількість наукових робіт літературознавців, літературних критиків, серед яких: Г.Й.Давиденко, О.М.Чайка, Ю.І.Данилін, О.М.Ніколенко, В.І.Мацапура, Н.В.Хоменко, Т.В.Ковальова, В.І.Пащенко та інші.

Мета роботи - проаналізувати роман „Життя” Гі де Мопассана як зразок соціально-психологічного роману в західноєвропейській літературі реалізму на межі ХІХ - ХХ століть.

1. Творчість Гі де Мопассана в контексті критичного реалізму на межі ХІХ - ХХ століть

Гі де Мопассан - французький письменник-реаліст ХІХ ст. Життєві обставини складалися незвичайно приємно для того, щоб він міг стати письменником. Мати Мопассана гаряче любила літературу й уміла тонко цінувати її. Сестра поета-романтика Альфреда Ле Пуатвена (1816-1848) була знайома з Флобером і прихилялася перед його талантом. Прагнучи поглибити знання до літератури (Мопассан почав писати вірші з тринадцяти років), вона керувала читанням хлопчика і дбайливо зберігала зошити з його першими віршами. А надалі, коли її син став письменником, вона залишилася його літературним порадником, критиком і помічником.

У 70-х роках літературним вчителем Мопассана став Г.Флобер. „Не знаю, чи є у вас талант, - сказав він, познайомившись з першими творами Мопассана, що тоді ще продовжував писати вірші. - У тому, що ви принесли мені, виявляються деякі здібності, але ніколи не забувайте, молода людина, що талант, по виразу Бюффона, - тільки тривале терпіння. Працюйте” [7, с.35]. Слідуючи цій пораді, Мопассан працював не покладаючи рук. Він писав вірші, поеми, комедії, перші повісті і розповіді, написав навіть романтичну драму.

Представник критичного реалізму, Г.Флобер прагнув передати Мопассану свій художній метод зображення дійсності. При цьому Г.Флобер вимагав від свого учня розвиненої і гострої спостережливості, уміння побачити явища життя по-своєму, по-новому і показати їх з тієї особливої, характерної сторони, яка до нього ніким в мистецтві ще не була помічена. Крім спостережливості і уважного проникнення в сутність зображень, Г.Флобер вимагав від Мопассана уміння ретельно і вірно описувати побачене, відшукуючи для цього точні, а не приблизні, слова [5].

Суворої школи флоберівської вимогливості вже однієї було б досить, щоб його слухняний і здібний учень став відомим письменником-реалістом. Але Гі де Мопассану випало рідкісне щастя зустріти й іншого великого вчителя - І. С. Тургенєва. Подібно Флоберу, Тургенєв віднісся з великою симпатією до Мопассана, допомагав йому порадами, проглядав його рукописи. Періодом їх найбільшого зближення був час після смерті Флобера - 1881-1683 роки. У цю пору Мопассан вже багато друкувався, але матеріально був ще дуже обмежений.

Свою першу книгу, збірку „Вірші” (1880), Мопассан присвятив Г.Флоберу, а першу збірка розповідей, „Заклад Телье” (1881), - І. С. Тургенєву. Цими присвятами він начебто засвідчив рівну частку подяки своїм улюбленим вчителям [5].

Впродовж творчого шляху Гі де Мопассана песимістичні настрої письменника набували все більш поглиблену і загострену форму. Песимізм Мопассана зумовлювався глибокою огидою письменника-гуманіста до буржуазної дійсності і разом з тим усвідомленням свого безсилля в боротьбі з існуючим порядком речей. Гі де Мопассан був непримиренним, фанатичним заперечувачем буржуазної цивілізації з її убогістю, низовиною і не людяністю. Мопассан постійно показував, як нескінченно нещасна величезна більшість людей при буржуазному ладі, яких пригноблюють, тримають в полоні і спотворюють „мерзотні забобони, помилкові поняття про честь, більш відштовхуючі, ніж сам злочин, ціла гора лицемірних відчуттів, показної благопристойності, обурливої чесності” [2, с.65].

Події історії Франції 70-х років тільки сприяли наростанню песимістичних переконань Гі де Мопассана. Поразка Франції в пору війни 1870-1871 років поховала його юнацькі ілюзії про непереможність французької зброї. Час безпросвітної буржуазної реакції після загибелі Паризької комуни переконувало Гі де Мопассана лише у тому, що правлячі класи абсолютно не здатні стояти на чолі нації.

Трагічне нещастя Гі де Мопассана було, однак, у тому, що в своїй різкій, пристрасній критиці буржуазного суспільства сам він залишався на позиціях цього суспільства і скільки не намагався знайти вихід з положення, знайти його не міг. Все життя тужив гострою тугою художника-гуманіста по людях з сильними зарактерами, по тому великому і прекрасному, що піднімає людину над непривабливістю буржуазної дійсності. Він знаходив часом це велике в силі людських відчуттів, в уявленні людини про честь, в силі її любові до рідної землі і ненависті до її ворогів. У ряді його розповідей зустрічаються мужні характери, говорячі про красу людського відчуття і захоплюючі письменника своєю закінченістю („Заповіт”, „В дорозі”, „Щастя”, „Дочка Мартену” та ін.).

Такі характери Мопассан найчастіше знаходив в середовищі народному, і це було не випадково: тільки народне середовище, як він бачив, опиралося спотворюючим впливам буржуазного ладу, зберігало свою людяність, моральне здоров'я. Зображаючи навколишню дійсність, Мопассан нерідко виказував чисто народну точку зору, наближався до народної мудрості, і це було його інстинктивною спробою відшукати собі опору в своїй критиці сучасного суспільства. Проте, глибокий соціальний скептицизм Мопассана, засвоєний ним ще в школі Флобера, і його розхолоджуюче уявлення про вірність всіх людських зусиль заважали йому до кінця повірити в народ як в можливий перетворювач існуючих суспільних відносин. Мопассан стояв далеко від революційної боротьби, був байдужий до його мети, а тому, з огидою і ненавистю викриваючи мерзотний буржуазний спосіб життя, залишався тільки самотнім протестантом, блудним сином того ж буржуазного суспільства. Ця суперечність переконань Мопассана пронизує всю його творчість і своєрідно відображається в художньому методі письменника [4].

У 1880 році Мопассан надрукував повість „Пампушка”, яка принесла йому широку популярність. Письменник описує тут сміливу правду про минулу франко-прусську війну 1870-1871 років і про відношення до неї французького суспільства. Він показав, що в час великого національного випробування суспільство не знайшло згуртованості.

Деякі натуралістичні впливи виявилися у ряді розповідей Гі де Мопассана, що увійшли до збірки „Заклад Телье” і утворили ніби якийсь тимчасовий „натуралістичний” тип творчого шляху Мопассана. Після „Закладу Телье” здорова і життєрадісна творчість Мопассана поступово звільняється від натуралістичних впливів. У таких збірках, як „Розповіді вальдшнепа” (1883), „Сестри Рондолі” (1884), „Туан”(1885) і ін., розкривається нова чудова якість мопассанівського критичного реалізму -- його бадьорий гумор. Сміх Мопассана прозвучав з тим більшою силою, що натуралістична література зовсім його не знала. Добродушний гумор Мопассана з часом став витіснятися гнівною сатирою.

Творчість французького письменника Гі де Мопассана справедливо вважається одним із кращих надбань новелістики не тільки у французькій, а й світовій літературі. У новелах Мопассана вражає не лише глибокий психологізм і реалістична вмотивованість характерів, а й їхня соціальна обумовленість.

Новела - коротка оповідь про якусь подію чи людину, про її почуття і переживання. Відтворивши на обмеженому просторі новели чиюсь долю або випадкову подію, письменник прагнув показати фрагмент життя, а через нього - найхарактерніші риси всього суспільства. Якщо в епоху Ренесансу новела здебільшого мала комічний характер, в основі лежав анекдотичний, кумедний сюжет, була насичена динамічними подіями, мала чітку фабулу і майже не зображувала внутрішнього світу героїв, то французька новела критичного реалізму значною мірою втратила ці риси. Більш статична й описова, вона стала передусім психологічною, розповідала про душевні поривання людини.

Своєї вершини французька новела XIX століття досягла у творчості Гі де Мопассана. Його творчий доробок містив більш як 20 збірок, до яких увійшло 300 новел, надрукованих протягом 1880-1890 років. Провідні теми новелістики Гі де Мопассана: війна; страждання і смерть, які вона несла людям; життя представників різних суспільних верств і прошарків; кохання; щастя чи нещастя у шлюбі; вірність і зрада; самотність людини; її ізольованість і приреченість; доля жінки у суспільстві і сім'ї; доля людей, які опинилися за межами суспільства; буржуазні й аристократичні звичаї у столиці та провінції; релігія та її вплив на людей; патріотичні твори про франко-прусську війну [3].

Гі де Мопассан створив новий тип новели, якого не знала європейська література. Аналізувати його твори досить складно, бо найчастіше сюжет і зміст у новелі не збігалися. Зазвичай автор відтворював лише окремий епізод людського буття без чітко визначеного фіналу - "шматок життя". Але кожен такий епізод був проявом глибинних процесів життя, побачити, зрозуміти й осягнути які автор запропонував читачеві. Сюжет став ніби верхнім ґрунтом, який приховував значний художній шар. Такий принцип зображення пізніше отримав назву "підтекст".

Дослідивши тему війни, Мопассан поставив широке коло питань: відповідальність уряду за війну; аморальне прагнення міської та сільської буржуазії мати зиск із війни; трагедія втягнутої у криваві події війни пересічної людини і властиве їй почуття патріотизму; патріотизм мопассанівських героїв не промовистий, вони не виголошували гучних гасел, не говорили про велич Франції та свій обов'язок.

Можна виділити основні лінії майстерності Мопассана-новеліста: одна сюжетна лінія; гострота та динамічність сюжетів; психологічна вмотивованість усіх дій героїв; найсуворіший добір головного, типового в слові, образі, характері, ситуації; сконцентрованість в одній події, у різкому зіткненні характерів; драматичне напруження дії; прийом контрасту; жвавий діалог; мова героїв індивідуалізована; широке використання художньої деталі; несподівана розв'язка; стислість і лаконічність [1].

Таким чином, в історію літератури Гі де Мопассан увійшов насамперед як новеліст, творець власного типу новели. Їх написано близько 300. Найбільш відомі збірники: "Заклад Тельє" (1881), "Мадмуазель Фіфі" (1882), "Дядечко Мілен" (1883), "Міс Гарріет" (1884). Тематична і структурна складність мопассанівської новели, її філософська глибина і художня досконалість викликали захоплені відгуки Г. Флобера, І. Тургенєва, А. Чехова. Романи Мопассана "Життя" (1883), "Любий друже" (1885), "Пьєр і Жан" (1888), продовжуючи тематику новел, містять властиві творчості письменника тверезість і гостроту соціального аналізу, різке неприйняття гендлярства, обману і лицемірства, що призводять до деградації особистості і втрати духовності.

Сила Мопассана-художника полягає у дивовижному поєднанні різних ліній розвитку французької і взагалі західноєвропейської літератури другої половини XIX століття -- від реалістично-психологічної, часом навіть відверто натуралістичної й хворобливої деталі -- до узагальнено-символічної й романтично-піднесеної.

життя мопассан новеліст

2. Роман Гі де Мопассана «Життя» - вияв тонкого і глибинного проникнення письменника у людську психологію

Гі де Мопассан став автором шести романів, три з яких здобули світову славу. Першим і одним із кращих творів письменника був роман "Життя" (1883).

Задум його виник давно і встиг отримати схвалення Флобера. Саме Гюставу Флоберу належала ідея ключової фрази книги, що з'явилася на його останніх рядках: "Жизнь, что ни говорите, не так хороша, но и не так плоха, как о ней думают".

Роман "Життя" (1883) увібрав у себе все те, що хвилювало письменника раніше, а пізніше лише посилилось у його творчості: зневага до батька, відраза до материнства, глибокий песимізм, любов до рідного краю та стихії води, невідворотні думки про смерть.

Цей твір став виявом тонкого і глибокого проникнення письменника у людську психологію. Мопассан не просто зробив головною героїнею жінку, а ніби змалював її очима історію руйнації ілюзій, розставання із чудовим минулим. Розповівши про конкретний, приватний випадок невдалого заміжжя, про "одне життя" (так точніше перекладалася назва роману), автор водночас показав життєві невдачі та розчарування своєї героїні як сумну, проте загальну закономірність. Мопассан був песимістичним письменником, але його психологічна майстерність не стала від цього менш досконалою [1].

Події у творі відбувалися на півночі Франції на початку XIX ст. Головна героїня - Жанна - білявка з блакитними очима, дочка барона Ле Пертюї де Во. Вона нещодавно повернулася додому з монастиря, в якому перебувала "в строгом заключении" з дванадцяти років. А тому насолоджувалася волею і теплом батьківського дому.

Дівчина щаслива від думки про те, що на все літо разом зі своїми батьками збиралася поїхати в родовий маєток на березі моря. Маєток у "Тополях", звісно, старий, але батько продав одну зі своїх ферм і на ці гроші відремонтував його: адже він з дружиною вирішили подарувати цей маєток доньці. Вона стане там жити, коли вийде заміж... А поки вони поїхали туди на все літо. В маєтку дуже просторо і затишно. Можна де завгодно бігати, гуляти і купатися в морі - цілковите щастя, а попереду ціле життя і, звичайно ж, кохання. Жанна мріяла про свого майбутнього чоловіка, про швидке і щасливе заміжжя.

У "Тополях" Жанна познайомилася з молодим красенем, порядним і тихим віконтом де Лямар. Ще нічого не сталося, ще ніхто нічого не знав - ні барон з баронесою, ні Жанна, ні навіть читач, а між тим зав'язка драми уже відбулася... Віконт бував у їхньому будинку частенько, він допомагав матусі "совершать моцион", вони втрьох - з батьком і Жанною - влаштували морську прогулянку. Жанна відчувала, що дуже закохалася в Жюльєна, і ось прозвучало питання: "Хотите быть моей женой?" [6].

Жанна дуже схвильована: як же так - учора заснула дівчиною, а сьогодні, біля вівтаря, стала жінкою! І дивувалася поведінці Жюльєна, який їй шепотів, що ввечері вона стане його дружиною. І ось уже вечір. Дівчина лежала у ліжку і чекака, сама не знаючи чого. Далі на двох-трьох сторінках автор передав пристрасть героїв - "...по ее ноге скользнула другая нога, холодная и волосатая..." [6].

Під час весільної подорожі по Корсиці в Жанні прокинулася справжня жінка, але дивно: пізнаючи з Жюльєном усі пристрасті кохання, вона все яскравіше помічала, що її чоловік боязливий, жадібний, чванливий і нестерпно буденний. Повернувшись у маєток, Жюльєн зовсім перестав звертати увагу на дружину, часто забував поголитися, не вилазив зі своєї старої домашньої куртки і випивав по вісім склянок коньяку після їжі. Жанна нудьгувала, а тут іще завжди весела Розалі зовсім змінилася і занедужала.

Одного ранку Розалі народила хлопчика. Жанна дуже схвильована: треба було знайти батька дитини, примусити одружитися. Але Жюльєн категоричний: служницю слід прогнати разом з незаконною дитиною! Він дуже розлючений, але чомусь знову повернувся до своїх подружніх обов'язків.

Одного зимового вечора Жанні стало дуже погано, у будинку дуже холодно. Вона на босу ногу, майже непритомна, пішла у кімнату до Розалі, але її там не було. Відчуваючи, що ось-ось помре, Жанна кинулася будити Жюльєна... На подушці чоловіка вона побачила голову Розалі. Жанна знепритомніла, а лікар виявив у неї вагітність.

Усіх примирив сільський кюре, який знайшов чоловіка для Розалі. А Жанна народила хлопчика. Ного назвали Поль, і любов до дитини замінила все інше. Але біди продовжували сипатися на голову бідної Жанни: померла матуся, Жюльєн закрутив роман по сусідству - з графинею де Фурвіль, ревнивий граф натрапив на коханців і вбив їх, ця справа обійшла околиці як нещасливий випадок...

Коли Полю виповнилося п'ятнадцять, мати віддала його на навчання в коледж. Син зв'язався з проституткою, тягнув з матері гроші і, врешті-решт, розорив її. Старий барон заклав маєток і раптово помер... Розалі, вже стара, але кремезна вдова, повернулася до Жанни і опікувалася нею. Вони жили в убогому, але затишному будинку. Поль писав, що його кохана народила дівчинку і тепер помирає. А Жанна, та сама Жанна, яка зовсім недавно захоплювалася життям, доживала останні дні й інколи згадувала короткі й нечасті сцени кохання.

Та ось Розалі привезла дівчинку, онучку. І життя тривало, те саме життя, яке не було таким вже й поганим, як про нього думають [6].

"Життя" - роман про зміну двох культур: широка, терпима, людяна помісна дворянська культура XVIII століття, облагороджена впливами Просвітництва, поступається місцем вузькій, вульгарній, антигуманній буржуазній культурі XIX століття. Настанням останньої визначаються зображувані в романі загибель колишнього патріархального укладу життя родини барона де Во і процес розшарування помісного дворянства: стара дворянська інтелігенція, вихована в традиціях Просвітництва, йде з життя, не маючи сил боротися за себе в умовах нового часу; інші верстви дворянства або замикаються у кастовий зарозумілості, або дичавіють подібно графу де Фурвіль, а частина дворянства підпорядковується буржуазним впливам, схиляючись перед божеством грошей.

Дія роману розпочата в 1819 р, і "Життя", отже, роман історичний, хоча не згадує ні про які значні події національної історії: описувані в ньому події, відповідні часу Реставрації і Липневої монархії, протікають на тлі монотонного і мало в чому мінливого провінційного помісного життя.

Історія Жанни - це історія краху ілюзій, як і в романі Флобера «Пані Боварі». Але тільки у Мопассана це більш сувора історія, так як відбувається втрата найнеобхіднішої людини, без чого життя втрачає свій сенс. Автор, однак, більш добрий до своєї героїні, в кінці роману у Жанни залишилася надія на онуку, з якою вона повинна знову вступити в життя [7].

У долі Жанни Мопассана цікавить не окремий випадок. Він показує через неї типові тенденції у розвитку тодішнього життя: розорення дворянських садиб і відхід старої дворянської інтелігенції, такої, як барон де Во. Мопассан не ідеалізує інших представників дворянства. Одні з них - сільські поміщики Брезвілі, Фурвш - замкнулися в кастовості, манірності, перетворившись в мумії. Інші, на кшталт віконта де Ламара, пристосувалися до вимог суспільства епохи Реставрації і Липневої монархії, де гроші стали мірилом всіх цінностей.

У трактуванні образу Жанни є певна двоїстість. Образ цей динамічний, поданий у розвитку. На початку роману в образі Жанни виділяються тільки позитивні сторони, як у самій природі, ранковими фарбами якої вона милується. Природне для людини прагнення щастя, прагнення до добра і краси - фарби юності - все це Мопассан хотів би бачити в людині постійно.

У романі розгортається не тільки історія втрати ілюзій Жанни, але і в якійсь мірі самого автора, який з сумом показав нежиттєздатність своєї героїні, невміння протистояти суспільству. Він констатує незнання, нерозуміння життя, властиве всій родині Жанни: неробство і бездумне ставлення до грошей, які приходять самі собою, пасивність, безплідні мріяння, що призвели до плачевних результатів виховання сина. Він засуджує в Жанні ту непристосованість до життя, яка свідчила про пасивність по відношенню до всього поганого, включаючи і буржуазну пристосованість, практицизм.

Не випадково він зіставляє два життя - Жанни і її служниці Розалі. Обидві вони - жертви віконта де Ламара. Але опір життя, прагнення не опуститися, виховати гарного сина приносить результати для діяльної і повної енергії Розалі. Вона ж приходить на допомогу старій Жанні, рятуючи її від повної убогості. Розалі у відповідь на скарги Жанни каже їй гірку правду про життя народу, про справжні труднощі і страждання [7].

Кінцівка роману, що має узагальнено-філософське значення, виражає народну мудрість, уявлення про повноту життя з її печалями і радощами: «Життя, знаєте, не таке гарне, але і не таке погане, як думають», - каже Розалі.

І. Тургенєв, не без впливу якого написаний цей роман і створений елегійний образ Жанни, дещо незвичний для Мопассана, оцінив роман як «надзвичайне явище, капітальну річ». Л. Толстой у своєму відгуку про цей роман поглибив своїм трактуванням філософське і соціально-психологічне його значення. Л. Толстой порівняв двох героїв Мопассана - образ Жанни з її світлими, добрими почуттями і образ героя з «Милого друга», поставивши питання - за що страждає гідний і за що процвітає недостойний. Л.Толстой звинуватив буржуазне суспільство: «Загинуло і гине все чисте й добре в нашому суспільстві, тому що суспільство - це безумно, жахливо» [7, с.144].

Біда Жанни була в її романтично-пасивному ставленні до життя. Жанна немов чекала, що життя піднесе їй на золотій тарелі найдорожчі свої дари, а життя ж тільки забирало в неї одну ілюзію за одною.

Так як життя Жанни проходить в постійній втраті ілюзій, змінюваних новими ілюзіями, яким теж судилося гинути, - то чи не в цьому й полягає весь процес людського існування? Адже так співчутливо розповідає письменник про прикрощі своєю милої героїні, в образ якої він вклав свої заповітні думки про крихку, вразливу, тонко відчуваючу людину! Але основна думка роману набагато глибше, і, щоб зрозуміти її, потрібне активно-вдумливе ставлення до тієї об'єктивної безоціночної манери, в якій написаний роман. Читачам нерідко здається, що Мопассан повністю на боці Жанни. Але це не зовсім так. У першій частині роману панує любов Мопассана до його героїні, але в другій частині більш дає про себе знати критичне ставлення до неї.

Виокремимо головні проблеми, відображені у романі «Життя». Гі де Мопассан зображує сумну історичну долю старої дворянської інтелігенції, його класові симпатії на їхньому боці (барон де Во, його дружина, частково Жанна), яка йде з життя та не в силах боротися з новою епохою (в 3-х поколіннях послідовно відображений розпад і розкладання сім'ї).

Пошук причини трагедії Жанни спочатку призводить до самої героїні, але образ доброчесної Жанни, зображеної далеко від суспільних конфліктів, призводить до думки, що "так було і так буде завжди" (мати Жанни, тітка Лизон), і треба шукати інші причини - наскрізь фальшиве, жорстоке, брехливе суспільство з його вдачами і мораллю. "Ми живемо в буржуазному суспільстві. Воно страхітливо посереднє і боягузливе, - писав Мопассан в 1884 році. - Ніколи, можливо, погляди не були більш обмежені і менш гуманні". Вихована на ідеалах Руссо, Жанна не змогла стійко пережити зіткнення з істинною стороною життя [7].

Гі де Мопассана гнітила атмосфера підлого політичного торгашества і безсоромної погоні за наживою. Він прекрасно бачив всю порочність системи державного управління та правопорядку у Франції. Соціальна несправедливість його обурювала, лицемірство буржуазної моралі він зневажав. Роман отримав соціальну спрямованість (історія Розалі, ставлення Жульєна до селян). Приватне життя однієї людини, взятого з вузького соціального кола, набула під пером Мопассана громадського звучання. Письменник знайшов власні, непроторенні шляху викриття, з величезною силою показав, що знівечене життя навіть однієї людини гідне уваги і співчуття, тому що перенесені нею страждання близькі свідомості багатьох, тих, хто як і Жанна відчуває на собі гніт несправедливого суспільства.

Розглянемо особливості зображення реалізму рубежу століть у романі Гі де Мопассана "Життя". Роман "Життя" був написаний в 1883 році, а епоха 70-х - 80-х рр. ХІХ століття (події війни, поразка французької армії, облога Парижа, ентузіазм народного опору, байдужість "вищих" класів до національної трагедії) загострила патріотичні почуття Мопассана і сформувала різко негативне ставлення до буржуазної культури нового часу (корисливий, власницький характер буржуазної культури, брехлива, лицемірна мораль, чванливий антидемократизм буржуазії).

Слідом за Флобером Мопассан був прихильником "аристократичної республіки", коли на чолі держави стоїть інтелектуальна аристократична верхівка освічених і розумних людей. У той же час, Мопассан усвідомлював утопічність свого ідеалу, безнадію, безрезультатність боротьби, неможливість щось змінити.

Зі школи своїх вчителів Флобера і Тютчева, Мопассан виніс головним чином загальні принципи критичного реалізму, боровся проти романтизму, проти вульгарної міщанської "ідеалістичної літератури". Боротьба Мопассана з натуралізмом за утвердження принципів критичного реалізму проявилася в способі вирішення Мопассаном проблеми біографічного роману. Він використовував метод Флобера: вибір головного і характерного, а зовсім не реєстрація всіх дрібних подій життя героя. Мопассан вказував, що завданням роману він ставив "розвивати свій сюжет, показуючи одноманітну і безперервну течію життя" [2, с.160].

Завданням Мопассана і Флобера було точно відтворити у мистецтві "ілюзію", яку вони створили про світ. Завданням автора вважалося "чесно спостерігати правду життя" і "бачити її правильно"; письменник повинен мати гостро розвинену спостережливість. Мистецтво має бути безособовим, що не виражає авторських оцінок (відсутність коментарів, авторських спостережень, зведення авторської ролі на "ні", "бо справа письменника не вчити, а споглядати").

І в композиції роману Мопассан слідував художнім принципам Флобера "розташувати все на своєму місці": від узагальненої оповіді переходити до людей, показаних в діях і вчинках. І головне - цей перехід - це мистецтво висвітлювати повним світлом, за допомогою вмілої композиції основні події. (оповідання про Жанну починається з її виходу з монастиря, показується її переїзд в "Тополя", а потім епізод - сцена, коли Жанна стоїть біля вікна і милується сонцем, що сходить - символом надій на нове щасливе життя) [2].

Сучасники називали роман "Життя" розширеною новелою через його нескладну композицію, але це психологічний роман, в який вкладене ціле життя і драма чесної жінки, де головним засобом характеристики персонажів є діалог, а психологія героїв розкривається через їхні вчинки.

Висновок

Таким чином, Гі де Мопассан займає особливе місце в історії французької літератури. Його творчість завершує собою розвиток французького реалізму XIX ст., і разом з тим у ньому чітко виявляються риси, які стануть характерними для літератури XX століття.

Гі де Мопассан прожив коротке життя й помер в 43 роки. Трагедія художника полягала в тому, що «епоха божевілля й ганьби» не дозволила повністю розкритися таланту письменника, його творчі можливості залишилися в значній мірі нереалізованими. Будучи «великим живописцем людського неподобства» Гі де Мопассан у той же час із глибоким співчуттям і симпатією ставився до приниженої й страждаючої людини, жагуче захищав її право на щастя, що наповнює твори письменника найвищим відблиском людяності, а його самого ставить в один ряд з великими художниками-гуманістами.

Роман "Життя" висунув Гі де Мопассана в число кращих майстрів західноєвропейської прози. Створений в 1883 році роман «Життя» став одним з найбільш яскравих літературних творів Гі де Мопассана У ньому автор звернувся до класичної теми всіх часів і народів - зображення людського життя з усіма його радощами і печалями. У романі відбилися його враження дитинства, непрості стосунки батька і матері, власний сумний досвід. Основна тема роману розкривається вже в самій назві: історія людського життя з її нездійсненими надіями, втраченими ілюзіями, сумними розчаруваннями.

Головною героїнею «Життя» Мопассан зробив аристократку Жанну, що відрізняється високою душею і романтичними уявленнями про світ. Це своєрідний роман-біографія, де дається історія звичайного людського життя. У романі «Життя» тема втрачених ілюзій, зіткнення романтичних мрій і ідеальних спонукань із грубою і жорстокою прозою життя наповнена глибоким соціально-психологічним змістом. Тема втрачених ілюзій, що постає в романі, інтерпретується в дусі вірності життєвій правді.

Роман "Життя" - це не тільки психологічний роман про особисту драму людини, а й широке соціальне полотно, що малює загибель дворянсько-поміщицького світу і його культури під натиском капіталістичних відносин, що розвивалися.

Роман "Життя" був віднесений французькою критикою до натуралістичних творів, хоча насправді він зберігає всі риси традиційного реалістичного роману. Сучасні дослідники творчості Гі де Мопассана відзначають безперечну залежність роману "Життя" від досвіду І.С. Тургенєва, що проявилася у виборі теми, в трактуванні характеру головної героїні, в тонкому ліризмі, що пронизує усі компоненти розповіді.

Велике значення Гі де Мопассана як художника слова полягає в тому, що розроблені ним нові засоби й прийоми психологічного аналізу збагатили сучасну літературу.

Список використаних джерел

Давиденко Г.Й. Історія зарубіжної літератури ХІХ - початку ХХ століття: Навчальний посібник. - 2-ге вид. / Г.Й.Давиденко, О.М.Чайка. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 400 с.

Данилин Ю.И. Жизнь и творчество Ги де Мопассана / Ю.И.Данилин. - М., 1968. - 243 с.

Зарубіжна література ХІХ століття / За ред. О.М.Ніколенко, В.І.Мацапури, Н.В.Хоменко. - К.: Видавничий центр «Академія», 1999. - 360 с.

Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник. У 2 т. Т. 1. / За ред. Н.Михальської та Б.Щавурського. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2005. - 824 с.

Ковалева Т.В. История зарубежной литературы (Вторая половина ХIX - начало ХХ века) / Т.В.Ковалева. - Минск: Завигар, 1997. - 544 с.

Мопассан Г. Жизнь: Роман. / Пер. с фр. Н.Касаткина; ред. Г.Соловьева. - М.: Изд-во «Азбука», 2012. - 280 с.

Пащенко B.L Гі де Мопассан. Нарис життя і творчості / В.І.Пащенко. - К., 1986. - 271 с.

Размещено на Allbest.ru