Особливості жанру комедії Жана-Батиста Мольєра у творі "Міщанин-шляхтич"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство Освіти і Науки України

Черкаський національний університет

ім. Богдана Хмельницького ННІ іноземних мов

Кафедра російської мови, зарубіжної літератури та методики навчання

Курсова робота

Особливості жанру комедії Жана-Батиста Мольєра у творі "Міщанин-шляхтич"

Донець Оксана Андріївна

Черкаси - 2015

Зміст

Вступ

Розділ 1. Мольєр - представник класицизму у Франції

1.1 Особливості класицизму

1.2 Вплив театру на становлення Мольєра як відомого драматурга

Розділ 2. Комедія "Міщанин-шляхтич"

2.1 Історія створення комедії

2.2 Тематика і проблематика комедії

2.3 Сміх у комедії

Загальні висновки

Список використаних джерел

Вступ

Концепція розумного переважання обов'язку над людськими відчуттями і пристрастями - основа естетики класицизму, яка істотно відрізняється від концепції героя, прийнятої в епоху Відродження, коли проголошувалася повна свобода особи, а людина оголошувалася "вінцем Всесвіту". Проте хід історичних подій спростовував ці уявлення. Захоплювана пристрастями, людина не могла визначитися, знайти опору. І лише в служінні суспільству, єдиній державі, монархові, що утілював силу і єдність своєї держави, особа могла самовиразитися, самоствердитися, хай ціною відмови від власних відчуттів. Трагічна колізія народжувалася на хвилі колосальної напруги: гаряча пристрасть стикалася з невблаганним боргом (на відміну від грецької трагедії фатальної зумовленості, коли воля людини виявлялася безсилою). У трагедіях класицизму розум, воля були вирішальними і пригнічували стихійні, погано керовані відчуття. [9; 45]

Все без винятку дослідники, що розглядали творчість найбільших представників класицизму, що належали до різних сфер світової художньої культури, незмінно звертали увагу на те, що періодично зустрічаються в творах цих авторів "порушення" правив і видимі "відхилення" від класицистичних канонів. У більшості випадків подібні "прикрі непорозуміння" пояснювалися ними вельми просто і традиційно: цей письменник (художник, скульптор, архітектор і тому подібне) був видатною особистістю і дуже творчою людиною, органічно не здатною завжди дотримувати дуже строгі вимоги естетики класицизму. Але інтрига і особлива пікантність даної ситуації полягає саме в тому, що єдиних, таких, що не підлягають сумніву вимог в системі класицизму, однакових для різних держав і різного часу, ніколи не було, як не існувало і єдиної класицистичної поетики [3; 97].

Література класицизму розвивалася під знаком панування раціоналізації художньої думки, оскільки змістом літературного процесу стало звільнення відчуттів, думок і представлень людини від гіпнозу ірраціональної соборності минулого. Нова свідомість як динамічно активна сила була протиставлена навколишній дійсності, відсталому і нерухомому світу речей, Розум освіченої людини стверджується як початок, що перевершує об'єктивну дійсність. Логіка дана лише свідомості і заперечується в речах і явищах. Вольовий інтелект панує над матеріальною даністю, зовнішній світ постає в неосвіченій свідомістю стихійності. Тому герої літератури класицизму занурені в глибокі роздуми, міркують і сперечаються, полемізують з неприйнятними поглядами. [2; 45]

1.2 Вплив театру на становлення Мольєра як відомого драматурга

Жан Батист Поклен - великий французький драматург, театральний діяч, відомий всьому світові під сценічним ім'ям Мольєр,-- народився 13 січня 1622 року (15 січня його охрестили) в Парижі. [1; 36]

Сім'я Покленів жила в одному з багатолюдних районів Парижа. Тут Мольєр мав змогу дивитися народні вистави, виступи мандрівних труп комедіантів. Разом із дідом відвідував і вистави головного паризького театру - Бургундського готелю. Коли юний Мольєр оголосив свій намір стати актором, ця новина зустріла опір з боку його батька. Річ у тім, що професія актора в ті часи вважалася не гідною порядної людини, вона засуджувалася церквою і зневажалася суспільством. Хоча 1641 року король Людовік XIII видав наказ, який прирівнював гру акторів до інших видів мистецтва, діячі театру ні в кого не викликали поваги, а церковники продовжували вважати акторську професію гріховною. Незважаючи на це Мольєр вирішив присвятити своє життя театру.

1643 року разом із сім'єю Бежар він заснував у Парижі театральну трупу - так званий "Блискучий театр". Втім молодим акторам було важко конкурувати з професійними паризькими театрами: вони не мали досвіду та власного репертуару і ставили переважно трагедії, хоча сам Мольєр та його товариші були коміками за покликанням. "Блискучий театр" проіснував менше двох років і розпався, залишивши Мольєрові замість слави безліч боргів. Проте це не зменшило енергії молодого драматурга. Разом зі своєю трупою він вирушив у мандри по французьких провінціях. Роки блукань і поневірянь (1645--1658) не минули марно. Мольєр усвідомив нарешті природу свого таланту і став писати комічні п'єси, узявши театральний псевдонім, який залишився з ним до кінця життя. Окрім того, під час мандрівок з театральною трупою письменник мав чудову нагоду спостерігати життя і людей. Звідси та всеохопність та достовірність, що відрізняли його п'єси від творів інших драматургів того часу.

Слава Мольєра та його трупи поступово зростала, досягли нарешті Парижа. 1658 року молодий драматург разом зі своїми друзями-акторами вирішив повернутися до столиці, і 24 жовтня того ж року трупа виступила в Ауврі перед королем Людовіком XIV. На суд монарха була представлена п'єса "Закоханий лікар". Сучасники згадували, що король багато сміявся під час вистави, а по її завершенні подарував Мольєрові 500 ліврів. Людовік XIV велів надати драматургу та його трупі для роботи театр Пті-Бурбон і з тих пір протегував Мольєрові.

1659 року з великим успіхом відбулася прем`єра нової комедії "Кумедні манірниці". У ній Мольєр висміяв намагання буржуазії наслідувати манери й звички завсідників преціозних салонів. Письменник піддав нищівній критиці преціозну літературу, манірність у побуті певної частини французького суспільства і навіть ширше - усе фальшиве й несправжнє в людях і в житті. Це був веселий захоплюючий фарс, де головна увага приділялася мові героїв та комізму положень. Однак п'єса не сподобалася вищим колам аристократії. Восени 1660 року під виглядом перебудови був зруйнований театр Пті-Бурбон, і трупа Мольєра буквально опинилася на вулиці. Драматург поскаржився королю, і той дав розпорядження перевести трупу Мольєра в приміщення театру Пале-Рояль. Мольєр перебудував цей театр: він зняв величезний амфітеатр, зробив три яруси лож і партер, щоб проста публіка могла там стояти, як в інших паризьких театрах. У цьому приміщенні, під опікою короля, трупа виступала до самої смерті драматурга.

У 1661--1662 роках поставлені дві нові комедії Мольєра, що принесли йому великий успіх,-- "Школа жінок" і "Школа чоловіків". У них митець продовжив спостереження над людською природою, поглибивши достовірність образів. Ці твори викликали ряд гнівних нападів на нього з боку аристократії і драматургів, пов'язаних з Бургундським Отелем (Візе, Бурсо, Монфлері). Мольєра звинувачували в аморальності, відсутності художнього смаку, порушенні правил класицизму. У той час митця підтримав Н. Буало, який схвалював "поєднання приємного з корисним" у його комедіях. І підкреслив філософську глибину Мольєрових творів, що не суперечила зовнішній розважальності. Сам драматург дав відповідь своїм ворогам у полемічній комедії "Критика на Школу жінок" (1663). Він стверджував думку, що комедія вища за трагедію, оскільки зображує "не героїв, а людей", а зображуючи людей, "треба писати їх з натури; портрети їх мають бути схожими, ви нічого не досягнете, якщо ніхто не впізнає людей нашого віку". Отже, Мольєр висунув новий принцип у мистецтві - правдивість. До того ж він проголосив демократизм одним із критеріїв оцінки мистецтва. Драматург писав, що орієнтується не на смаки завсідників лож, а на думку тих, хто стоїть у партері.

Вороги Мольєра ще більше розлютилися. Вони писали спрямовані проти нього памфлети, висміювали його в спеціально написаних п'єсах (наприклад, "Портрет живописця", 1663), але Мольєр сміливо відповідав на всі напади. Король всіляко підтримував драматурга, використовуючи його талант для влаштування придворних розваг.

Починаючи з 1664 року Мольєр, паралельно з роботою в Пале-Роялі, багато часу віддавав створенню комедій-балетів, які мали величезну популярність при дворі Людовіка XIV. У цих п'єсах комедійні сцени виконувалися акторами з трупи Мольєра, а балетні інтермедії - придворними, серед яких нерідко з'являвся і сам король.

Найбільшого розквіту талант Мольєра досяг у 1664-1670 роках, коли були створені його найбільші гострі комедії - "Тартюф", "Дон Жуан", "Мізантроп", "Скнара", "Міщанин-щляхтич". [8; 97-99]

Життя Мольєра також не було легким, численні епізоди стають основою написання визначних творів. Трупу Жана Батіста довго переслідували серйозні невдачі: вони грали лише трагедії, оскільки класицисти вважали комедії низьким жанром, бо дійсність в них відображалася дуже поверхнево й вульгарно, широко використовувалися грубі жарти, непристойні ситуації. [5]

Мольєр увійшов у історію світового театру як один із найбільш видатних комедіографів. Майстерність його є багатогранною, і в усіх країнах світу театри не перестають звертатися до його творчої спадщини. [7]

Традиції і новаторство Мольєра

Мольєр - блискучий майстер комедії, у створенні якої він спирався як на літературні, так і на народні традиції. Ще в юності письменник захоплювався античною літературою, особливо комедіями Плавта і Теренція, вчився у них способам узагальнення характерів і розробці комічних конфліктів, прийомам побудови композиції та образної системи комедії. Як класицист, Мольєр дотримувався жанрової ієрархії. В його комедіях порушувалися теми реального життя і діяли не міфічні та історичні герої, а образи, взяті з тогочасної дійсності. Письменник віддавав перевагу зображенню у своїх персонажах якоїсь провідної риси (марнолюбство, жадібність, лицемірство тощо). Як всі класицистичні образи, герої Мольєра - носії однієї ідеї, вади чи пристрасті. Мова його комедій наближалася до розмовного стилю, що було обумовлено правилами класицизму. Персонажі чітко поділялися на позитивних і негативних, хоча Мольєр зробив певний крок у напряму реалізму, створивши вперше в літературі багатозначний образ Дон Жуана, в інших його персонажах теж відчувається прагнення митця до всебічного висвітлення характерів (особливо у пізніх комедіях). Основним критерієм оцінки героїв у комедіях французького драматурга був розум, здоровий глузд. Образи зображувалися схематично, вони були статичними, універсальними типами, що також відповідало законам класицизму. Як і всі класицисти свого часу, Мольєр прагнув повчати людство. Він вважав свої п'єси та їх героїв моральним уроком суспільству.

У своїй творчості Мольєр звертався до досвіду Кальдерона, Скаррона та інших драматургів. Із італійської комедії масок він узяв прийоми імпровізації, способи організації вистави, створення правдивих характерів. В іспанській комедії інтриги Мольєра приваблювали захоплюючий сюжет, його логічний розвиток, психологічна мотивація поведінки персонажів. А з фарсу, народного і давнього мистецтва, драматург брав комічні ситуації, теми, образи, що відзначалися великою достовірністю й життєвістю. Спираючись на традиції народного театру, Мольєр розробив і своє розуміння природи та призначення сміху. На його думку, смішне слід видобувати із зображуваної дійсності або навпаки - приносити туди сміх. Але сміх, що викликає комедія, цінний не тільки сам по собі, він повинен мати великий вплив на суспільство: шляхом висміювання вад людей, за словами Мольєра, досягається їх виправлення, тому сміх має надзвичайне суспільне значення.

Французький комедіограф зробив ряд важливих художніх відкриттів, що зумовили подальший розвиток жанру. Мольєр прагнув наблизити комедію до сучасності, але він як ніхто умів бачити у конкретному типове, характерне для всього людства. Його образи, взяті із самого життя, надзвичайно правдиві й достовірні. Драматург вважав, що театр повинен відображати дійсність і вади людей і не тільки розважати глядачів, а й виховувати їх. Він розвивав два види комедії: комедію характерів і комедію положень, нерідко поєднуючи їх. Він використовував у своїх п'єсах співи, музику, танці, що сприяло появі нових жанрів - опери та балету. Письменник умів майстерно з'єднати комічне і трагічне, і це надавало його персонажам особливої виразності.

Мольєр закликав акторів спостерігати дійсність, говорити на сцені живою мовою, грати природно й невимушено. Комедії Мольєра просякнуті народним духом, вони ґрунтуються на народних оцінках і поглядах. Н. Буало, який високо цінував Мольєра, дорікав йому за те, що він "надто народний", але саме народність стала однією з найкращих суттєвих рис його драматургії.

Творчість Мольєра відзначається всеосяжністю зображення дійсності. У його п'єсах різнобічно висвітлюється життя і аристократії, і буржуа, і представників народу - усіх верств суспільства. Митець писав, що комедіограф "повинен уміти входити і в королівський палац, і в будинок буржуа, і в кав'ярню". Усе це було новим і незвичним для класицизму. [8; 104]

Незважаючи на класицистичні правила, дотримання яких було обов'язковим драматургії того часу, Мольєр створив художню досконалі комедії з напруженим сюжетом і цікавими характерами. У основі сюжетів його комедій лежить конфлікт, відомий класицистам, - протистояння пристрастей здоровому глузду. Комізм - у невідповідності реальних подій тому, як вони сприймаються персонажами. Цю загальну комічну настанову Мольєр насичує історично достовірними персонажами, розкриває найбільш типові характери. Талант Мольєра полягає в тому, що, розважаючи глядача, він його виховує, навертає до моральних цінностей. [10]

Мольєр проявив себе майстром комедійної інтриги, надавши багаті можливості для створення веселої та яскравої вистави. Вдало введений у п'єсу балет. Це не просто танцювальний номер, а органічна частина розвитку комедійної дії, якоюсь мірою умовної, театральної. Не слід забувати, що це - комедія класицизму, а не побутова комедія, і все в ній розвивається за законами саме цього жанру. Дотепними є репліки, якими обмінюються герої вистави, особливо в тих сценах, де виступає Журден. Деякі репліки увійшли в повсякденне мовлення, стали крилатими висловами. [7]

Висновки до розділу:

Мольєр прийшов в літературу в період розквіту класицистичної трагедії. Мольєр надав комедії зовсім іншого змісту. Його п'єси були не тільки цікавими, а й повчальними. Беручи образи та ситуації для своїх комедій із сучасного йому життя, драматург показував людям їхні вади, пристрасті й помилки. Мольєр поєднав правила класицизму з традиціями народного театру, що надало його творам особливої життєвості та динамізму. Вони стали виявом самого духу народу, духу вільнодумства, непокори і протесту проти всього нищого, фальшивого, порочного. Мольєр довів, що комедія може впливати на глядача не менше, а можливо, навіть і більше, ніж трагедія. Водночас митець був справжнім новатором у галузі літератури й театральної діяльності, бо вийшов за межі класицизму й заклав нові принципи драматургії.

Театр став основою для початку літературної кар'єри Мольєра. Завдяки йому він зробив такі художні відкриття:

- Правдиве зображення характерів.

- Дійові особи п'єс - не міфічні та історичні герої, а звичайні люди.

- Використання у п'єсах музики, співів, танців, що сприяло появі нових жанрів - опери та балету.

- Використання досягнень народного мистецтва, що значно пожвавило комедію.

- Створення двох типів комедії: комедії положень ("Смішні манірниці", "Витівки Скапена") і комедії характерів ("Тартюф, "Дон Жуан", "Мізантроп"). Нерідке поєднання їх в "Міщанин-щляхтич").

- Порушення деяких правил класицизму, правила трьох єдностей тощо) заради більшої життєвості п'єси.

Розділ 2. Комедія "Міщанин-шляхтич"

У 1669 році король Людовік XIV приймав у своїй резиденції у Версалі турецьких послів на чолі з Солиманом-атою. Турків змусили довго чекати, а потім запросили їх до галереї Нового Палацу, прибраної надзвичайно розкішно. Король сидів на троні, і на його вбранні було діамантів на чотирнадцять мільйонів ліврів. Однак Солиман-ата та його почет не виказали захоплення. Турецькі посли зробили вигляд, начебто в Турціі всі носять костюми з діамантами. Поведінка гостей не сподобалася королю, і він наказав придворному драматургу Мольєру і композитору Люллі написати п'єсу, в якій би висміювалися турки. Так був створений "Міщанин-шляхтич".

Прем'єра п'єси відбулася 14 жовтня 1670 року в Шамборі. Після вистави комедію почали критикувати з усіх боків. Вище товариство зрозуміло, що у творі висміювалися не стільки турки, скільки представники аристократії та буржуа, які хотіли здобути дворянські титули. Адже п'єса являла собою пародію на мораль і спосіб життя вищих кіл суспільства. Найбільше обурення у великосвітської публіки викликав образ Клеонта, котрий не тільки не приховував свого низького походження, а навпаки, підкреслював його, проголошуючи, що титули і звання не мають жодного значення, бо головне для людини - це її розум та високі моральні якості (честь, гідність, правдивість тощо). [8; 109-110]

Ж.Б. Мольєр писав на замовлення короля, щоб висміяти байдужість турецького посольства до пишної урочистості церемоніалу. Але під пером великого комедіографа королівська примха перетворюється на карнавал спритності й веселощів. Саме тому у п'єсі ми спостерігаємо пиху та марнословство французьких міщан та простежуємо, як іронічно драматург змальовує посвяту одного з них у турецькі "мамамуші". [11; 11]

Класицизм з презирливим ставленням до комедій стримував розвиток цього жанру. Мольєр - теж класицист за способом відображення дійсності, але цей геніальний драматург вільно ставився до правил і норм, заявляючи, що люди повинні бути в комедіях такими, якими вони є, щоб у дійових особах можна було пізнати сучасне суспільство. [5]

Особливості жанру

Головна проблема, на якій побудований сюжет "Міщанина у дворянстві", відображає певний історичний етап розвитку буржуазії у Франції. Новоспечені буржуа, які накопичили чимало грошей, зароблених різними шляхами, почувалися дворянам. Саме тому вони намагалися наслідувати дворянським манерам, стилю поведінки, одязі, способу життя. [4]

За змістом "Міщанин- шляхтич" є зразком соціально-побутової комедії, у якій розкриваються норми моралі і життя буржуазії та аристократії. Однак у п`єсі наявні також елементи любовної комедії. Конфлікти твору поділяються на два види: соціальні (стосунки між різними класами - аристократами і буржуа) і психологічні (зіткнення здорового глузду, розуму із пристрасним бажанням Журдена стати дворянином; любовні лінії: Клеонт - Люсіль - Дорант, Дорант - Дорімена - Журден, Журден - Дорімена - пані Журден, Ков'єль - Ніколь). [8; 110]

Однією з ознак драматичного твору є відсутність авторської характеристики. [11; 11]

Автор майстерно поєднав соціальний зміст із любовною інтригою, що зробило його п'єсу цікавою для глядачів. У захопливій розважальній формі він повчав публіку, нагадуючи про людську гідність, про необхідність долати ниші пристрасті і зберігати за будь-яких обставин честь, розум і власну особистість.

Характерною особливістю твору є те, що за формою це комедія-балет. У п'єсу було включено пісні, танці, музичні інтермедії. Жанр, створений Мольєром для придворних розваг, автор наситив гострим викривальним пафосом. Музичні й танцювальні номери, органічно поєднані з текстом, сприяли поглибленню психологічних характеристик героїв, підкреслювали ті чи інші їхні риси, розкривали абсурдність їхньої поведінки та аморальність вчинків. Церемонія посвяти в "мамамуші" стала кульмінацією комедії, оскільки манія Журдена сягає у цій сцені крайньої межі, і вся безглуздість його намагань та моральна нищість виявляються особливо яскраво.

Згідно із правилами класицистичної комедії дія розвивається навколо одного головного персонажа і одного головного конфлікту (у п'єсі - це прагнення Журдена потрапити до вищого товариства), що визначає усі сюжетні лінії твору (долю Люсіль, Клеонта, Ков'єля, Ніколь, стосунки Доранта й Дорімени).

Композиція п'єси відзначається послідовністю, внутрішньою логікою та гармонійністю.

Відповідно до законів класицизму твір складається з п'яти дій, четверта дія містить кульмінацію п'єси, а п'ята - розв'язку.

Комедія "Міщанин-шляхтич" не багата на зовнішні події. Основну увагу в ній приділено діалогам, що розкривають характери дійових осіб та стосунки між ними. Як у всіх творах класицизму, персонажі п'єси Мольєра є художнім узагальненням якоїсь певної пристрасті, моральної риси чи слабкості. Так, Журден охоплений манією стати аристократом, Дорант - втілення світської розбещеності, а Клеонт - честі та людської гідності, Ков'єль і Люсіль уособлюють здоровий глузд тощо.

У комедії зберігається класицистичне правило трьох єдностей. Дія відбувається протягом одного дня і в одному місці - в домі Журдена. Як і вимагали закони класицизму, в комедії діють не царі, полководці, міфічні чи історичні герої, а персонажі із сучасного Мольєрового життя. Поряд із представниками вищих класів це буржуа і люди з народу. Мова героїв не пишна та величава, як у трагедіях, а наближена до розмовної. [8; 111]

Проте на той час це було розповсюдженим явищем, багато хто намагався довести своє дворянське походження, хоча насправді були морально вбогими. [11; 11]

Разом з тим п'єсі Мольєра властиві й новаторські риси. Драматург поєднав комедію характерів (у центрі уваги автора знаходиться характер, його цікавить передусім моральна сутність персонажів) з комедією інтриги (саме напружена інтрига сприяє повному виявленню характерів, причому провідну роль відіграє розіграш, вигаданий Ков'єлем). Мольєр узяв своїх героїв з реальної дійності, зумів показати саму їхню суть, головне в цих характерах. Мольєрівські персонажі говорять природно й невимушено, мова їх індивідуалізована, що також було новим для драматургії того часу.

Митець орієнтувався на смаки не вищих кіл суспільства, а широкої публіки. Народні оцінки того, що відбувається в домі Журдена, висловлюють слуги Ков'єль і Нїколь. Невипадково останнє слово в комедії належить саме Ков'єлю, який сміється з Журдена: "От йолоп, так йолоп". Устами слуги виражена точка зору і самого автора, який дотримувався демократичних принципів у мистецтві.

Новим для класицистичної комедії було й використання елементів народного театру. Вплив фарсової традиції відчувається і в комізмі зовнішніх ситуацій (сцени сварки вчителів, церемонія посвяти Журдена в "мама-муші", що супроводжується його побиттям), і в сценах, побудованих на недоречностях та непорозуміннях (сцена сварки закоханих). Прийоми буфонади, притаманні народному театру, знаходимо в епізодах, де зображуються поява пана Журдена у новому вбранні та уроки, які він бере у своїх вчителів. Окарикатурення Журдена (як він одягається, кланяється, вимовляє звуки) сприяє викриттю ганебного плазування буржуазії перед аристократією, яка того не варта. Численні переодягання героїв також пов'язані з народним театром. Яскраве видовище карнавального типу, створене в комедії Мольєра, походить з італійської комедії дель арте. [8; 110-112]

2.2 Тематика і проблематика комедії

Основною темою комедії є зображення прагнення багатого буржуа пана Журдена потрапити до вищого товариства. Для цього він вчиться, наймає вчителів, у всьому намагається походити на дворян - і в одязі, і в звичках, і в манерах. Сміх викликає не саме навчання,-- у тому, що людина хоче здобути освіту, немає нічого смішного, - а ганебне плазування, лакейське приниження Журдена перед придворними званнями і титулами, кумедні спроби зрівнятися з аристократами. Сам пан Журден так визначає сенс свого навчання "Я хочу розуму набратися, щоб не пасти задніх у пристойному товаристві. Бажання посісти вище місце у суспільстві природне для людини, тож комічного ефекту не виникло б, якби автор не показав, у яке саме "пристойне товариство" хоче потрапити Журден. Тому другою темою комедії є викриття лицемірної моралі аристократії. Разом із Журденом комічними образами п'єси стають граф Дорант і маркіза Дорімена. Автор показує, що вони живуть порожнім життям, весь час тільки розважаються, прагнуть привласнити чужі гроші і, хоча не розумніші за інших, пишаються своїми титулами та близькістю до придворних кіл.

Висміюючи плазування Журдена перед аристократією, драматург викриває всю соціальну систему тодішньої Франції - від верхів до низів. Аристократи живуть за рахунок інших, міщани соромляться свого стану і хочуть стати дворянами, кравці улеслюють клієнтів, аби більше вкрасти, вчителі дбають лише про гроші, а митці вважають, що "найщиріші оплески не нагодують шлунок".

Мольєр порушує у своїй п'єсі важливі соціальні та моральні проблеми: яке місце людини в суспільстві, які моральні пріоритети та ідеали панують у державі, що визначає цінність особистості, проблеми освіти, виховання, мистецтва, кохання, честі, людської гідності та ін.

У своєму творі драматург стверджує гуманістичні ідеї: людина має бути сама собою, виховувати в собі внутрішню шляхетність, здобувати знання і досвід, не поступаючись своєю гідністю. Водночас він проголошує цінність особистості незалежно від її соціального і майнового стану. Цю думку втілено в образі Клеонта. Драматург захищав право чесних і добрих людей на щастя. У фіналі комедії Журден дає згоду на шлюб Клеонта і Люсіль, Ков'єля і Ніколь, які так прагнули цього. Вважаючи, що люди з нищими пристрастями та пороками заслуговують на покарання, автор владою митця вершить правий суд над Журденом, Дорантом і Доріменою, хоча вони й гадки не мають, що постраждали саме за свої вади. Журден був одурений через свою дурість та плазування перед аристократами, а Дорант і Дорімена, гадаючи, що зробили вигідну партію, насправді ж "взяли шлюб із злиднями". [8; 112]

Образна система комедії

Згідно з правилами класицистичної комедії, образна система "Мїщанина-шляхтича" відзначається чіткістю й симетричністю побудови. Негативним персонажам протистоять позитивні. Образи об'єднані в певні пари: пан Журден і пані Журден, Дорант і Дорімена, Люсіль і Клеонт, Ков'єль і Ніколь. Кожен із персонажів є художнім типом: Журден - тип міщанина, втілення марнолюбства; Дорант - лицемірний і цинічний дворянин; пані Журден - тип сварливої дружини; Ков'єль - розумний і кмітливий слуга; Клеонт - тип благородної людини, яка понад усе ставить честь і кохання.

Пан Журден - багатий буржуа, котрий соромиться свого походження і хоче потрапити до вищого товариства. Він вважає, що за гроші можна купити все - і знання, і аристократичні манери, і любов, і титули, і посади. Журден наймає вчителів, які навчають його правилам поведінки у світському товаристві та основам наук. У сценах навчання автор викриває невігластво буржуа і водночас схоластичність тогочасної освіти. Журден не має елементарних знань, і тому стає жертвою тих, кого цікавить тільки його гаманець. Легковірного міщанина обдурюють геть усі - від учителів і кравців до графа Доранта, бо він легко піддається впливу лестощів та магії звертання "ясна вельможність". [8; 110]

Відтак, досліджуючи образ пана Журдена, варто зазначити, що автор звертає увагу на самохарактеристику персонажа. Це недалека людина, що не розуміє простих речей. Він годинами вдягається у недоладне вбрання, наймає вчителів і навіть заводить коханку. [11; 11]

Журден смішний у своєму прагненні за будь-яку ціну стати аристократом. Мольєр показує, як певна пристрасть чи вада може витіснити з душі людини всі гарні задатки. Так, марнолюбство заполоняє весь внутрішній світ Журдена. Він від природи не дурний, адже зумів примножити капітал свого батька. Бачить шахрайство кравця. Віддає перевагу народним пісням перед салонними серенадами. Помічає, що Дорант ошукує його, але погоджується на це, аби мати змогу на рівних спілкуватися з аристократами. Пан Журден має достатньо розуму, щоб зрозуміти, що вчителі пропонують йому мертві істини, які не розвивають, а навпаки, стримують природу людини, її природні бажання і почуття. Однак прагнення здобути дворянство стає сильнішим за здоровий глузд: весь розум і природне єство в Журдені поступаються марнославству.

Журден кожною своєю реплікою показує свою одержимість ідеєю дворянства, що навіть "бы позволил отрубать себе два пальца на руке лишь бы мне родиться графом или же маркизом" [6; 407]

З Журдена усі сміються, явно чи потайки. Пані Журден відверто картає його. Дорант підлещується до нього, хоч у душі зневажає. Слуги Ков'єль і Ніколь не можуть стримати сміх при появі Журдена у "великосвітському" вбранні. Але ніщо не здатне здолати пристрасть Журдена, яка стає не просто смішною, а й небезпечною для оточуючих. Він ображає й обдурює дружину, жорстоко поводиться зі слугами, готовий пожертвувати щастям власної дочки заради аристократичного звання.

Його дружина намагається пояснити чоловікові, що він стає посміховиськом: "Ты помешался на всех этих причудах, муженек" [6; 385]

Пан Журден зі своїми прагненнями бути дворянином стає для вчителів просто дорогоцінним учнем: "Господин Журден с его помешательством на дворянстве и на светском обхождении - это для нас просто клад" [6; 353]

Міщанин за будь-яких умов намагається стати дворянином і не шкодує для цього грошей: "ваша светлость! Если дело дойдет до "высочества", честное слово, ему достанется весь кошелек". [6; 378]

Журден показаний у п'єсі неосвіченим, грубим, сповненим марнолюбства, хоча загалом він добродушний і щирий, часом зворушливо наївний. Над ним можна сміятися, але його нема за що зневажати. Як писав Д. Дідро, "смішний не той, хто знає про свою ваду, а той, хто не знає і впевнений у собі". Журден щиро дивується, що він говорить прозою, що є така наука логіка, що слова складаються із звуків. Він ніби вперше відкриває для себе світ, і це викликає сміх. Але глядачі зрозуміли, що у п'єсі "Міщанин-шляхтич" Мольєр над буржуа тільки посміявся, а справжнє вістря його сатири спрямоване проти аристократів, у зображенні яких він не пошкодував викривальних засобів. Журден, хоча й кумедний у своєму бажанні стати шляхтичем, але все ж таки кращий за Доранта й Дорімену, бо залишається щирим у своїх прагненнях, тоді як вони втратили будь-яке уявлення про честь і совість.

Журден намагається бути другом усім знатним особам: "Разве это для меня не честь - дать взаймы такому знатному господину? Могу ли я вельможе, который называет меня любезным другом, отказать в таком пустяке?" [6; 385]

Граф Дорант - зубожілий аристократ, людина без моральних норм. Він обдурює Журдена, не гребуючи жодними засобами, аби видурити в того гроші. І все це під маскою вишуканості й благопристойності. Удаючи з себе друга Журдена, Дорант живе за його рахунок і за його гроші робить подарунки Дорімені. У Доранта немає нічого, окрім його титула. Він збіднів не тільки матеріально, а й духовно. Єдине, що вміє граф,-- це витрачати гроші, жити порожнім життям і лицемірити

Мольєр гіперболізує вади Доранта, і найвищої точки ця гіперболізація сягає у сцені посвяти Журдена в "мамамуші". Дорант, який називався другом Журдена, нічого не має проти розіграшу над ним, остаточно виявляючи цим свою нищість. "Розбещеність і безсоромність, помножені на лицемірство,-- ось образ безчестя в комедії "Міщанин-шляхтич",-- писав про графа Доранта французький критик Н. Пуссі.

Знаковим стає і процес посвяти в "мамамуші": "Потеха, право, потеха! Этакий дурачина!" [6; 421]

Образ маркізи Дорімени поданий також у сатиричному плані. Це молода вдова, яка прагне розкоші, світських розваг і хоче зробити вигідну партію. Вважаючи графа Доранта багатим, вона погоджується вийти за нього заміж, радіючи, що заволодіє не тільки його серцем, а й майном. Проте Дорімена потрапляє у тенета власної розбещеності, її вади обертаються проти неї самої.

Здоровий глузд втілений в образі пані Журден. Вона розуміє всю безглуздість поведінки чоловіка, викриває Доранта й Дорімену, щиро хоче щастя для своєї дочки з чесним Клеонтом. Однак пані Журден не є позитивним ідеалом драматурга, оскільки вона надто сварлива, брутальна й обмежена.

Позитивний ідеал автора втілено у представниках молодого покоління. Люсіль і Клеонт - освічені, чесні й добрі молоді люди. Вони не соромляться свого походження, понад усе цінують в людях моральні якості, чисті й високі почуття, борються за своє щастя. Устами Клеонта виражається авторська позиція, утверджується цінність особистості незалежно від її стану, засуджуються вади суспільства: "Я вважаю, що всякий обман принижує порядну людину. Негідно ховати своє справжнє походження, з'являтися товариству на очі під чужим титулом, видавати себе не за те, що ми є насправді. Звичайно, мої предки займали почесні посади, сам я чесно прослужив шість років у війську, і достатки мої такі, що я сподіваюся зайняти не останнє місце в товаристві, проте, незважаючи на все це, я не маю бажання привласнювати собі те звання, яке не належить мені з народження, хоч, може, інші на моєму місці і вважали б, що вони мають право це зробити; отже, скажу вам відверто, я - не шляхетного роду". Клеонт не дворянин, але має справжнє благородство душі і власну гідність. Він веде чесний спосіб життя, віддано служить державі. Цей образ протиставлений негативним персонажам комедії. За свої високі моральні якості Клеонт винагороджується у п'єсі шлюбом з Люсіль. Дочку Журдена змальовано у творі менш виразно, але добре показано її привабливі риси - краса, людяність і здатність до високого кохання. Автор утверджує силу взаємних почуттів, що важать більше за титули і багатство.

Закоханим допомагають з'єднатися слуги Ніколь і Ков'єль, які представляють народні типи. Весела й гостра на язик Ніколь і винахідливий та кмітливий Ков'єль втілюють позитивне, природне, гуманне начало. Ці образи протиставлені егоїзму буржуазії та нищості дворянства. Слуги висловлюють розумні, тверезі оцінки подій та людей, вони активніші від своїх хазяїв. Без витівки, яку придумав Ков'єль, Люсіль і Клеонт не змогли б одружитися. Те, що всю "режисуру" розіграшу автор віддає Ков'єлю, підкреслює глибоку віру Мольєра в народ, у його розум і творчі можливості, у здатність відновити справедливість.

Навіть простакувата служниця Ніколь розуміє це: "… вы такой уморительный, что я не могу удержаться от смеха" [6; 380]

Хоча в кожному з персонажів підкреслюється якась одна риса, не можна не помітити, що Мольєр у п'єсі "Міщанин-шляхтич" прагнув до багатогранності зображення людських характерів (так, Журден - втілення не тільки гіпертрофованого марнолюбства, а й наївності, невігластва, практичності тощо). Ця неоднозначність образів була новим кроком у розвитку жанру класицистичної комедії. [8; 112-115]

Важливого характерологічного значення набуває і світ речей, який дозволяє підкреслити ти чи інші риси характеру, а також визначити соціальне становище, звички та уподобання персонажа.

Світ речей у господі Журденов представлений костюмами персонажа (це і халат, і нічний ковпак, і шовкові панчохи), що виконують характерологічну і культурологічну функцію. Речі вказують на історичну епоху та середовище, а також характеризують Журдена, як особу, що прагне бути не схожою на міщан, бути на одному рівні з дворянами: "теперь я с ног до головы одет как должно" [6; 355]

2.3 Сміх у комедії

У п'єсі Мольєра панує атмосфера сміху. Драматург використовує сміх для викриття негативних рис людей і вад суспільства. Сміх у комедії має величезну виховну силу, бо з його допомогою автор показує справжнє обличчя людства. Сміх допомагає людям посміятися над собою, побачити те, що вони раніше не помічали.

Сміх у комедії "Міщанин-шляхтич" має не тільки історичну основу, а й абсолютну природу. Епоха Людовіка XIV давно минула, стосунки між дворянством і буржуазією нині не актуальні, а п'єса й досі подобається публіці. А це означає, що автор втілив у своїх персонажах не стільки індивідуально-конкретне, скільки абсолютне - те, що завжди було й буде притаманне людській натурі. Мольєр, як видатний майстер комедії, показав ті загальні недоліки, що живуть у людях і по сьогодні,-- марнославство, лицемірство, невігластво, пихатість тощо.

Сміх Мольєра багатозначний за своїм змістом. Він то веселий, доброзичливий, життєрадісний, то викривальний, нищівний. Багатозначність сміху зумовлює розмаїття засобів комічного у п'єсі. У зображенні Журдена, пані Журден, закоханих автор віддає перевагу гумору та іронії. Глядачі весело сміються, коли кравець пояснює Журденові, що на костюмах аристократів квіточки мають бути розташовані лише голівками вниз, коли вчителі навчають Журдена гарним манерам або коли його посвячують у "мамамуші". Викликає сміх і гумористична сцена сварки Клеонта й Люсіль, і кожна поява пані Журден, яка весь час лається. Між тим при змалюванні образів аристократів застосовуються гостріші засоби комічного - сатира і сарказм. Якщо вчинки Журдена лише висміюються, то спосіб життя Доранта і Дорімени рішуче засуджується.

Мольєр був блискучим майстром комізму. Комізм у "Міщанині-шляхтичі" виникає і в окремих ситуаціях, в які потрапляють герої п'єси, і в їхніх висловлюваннях (яскравий приклад словесного комізму - "турецька" мова, вигадана автором). Проте комізм криється передусім в характерах персонажів, що виявляються через їхні вчинки та діалоги. Не обмежуючись зображенням комічних моментів, драматург створив живі сатиричні образи, які не втратили свого значення і в наш час. Комічні ефекти в комедії Мольєра ґрунтуються на широкому використанні можливостей народного театру, що надає п'єсі особливої життєвості та дієвості.

Сміх у комедії "Міщанин-шляхтич" - це спосіб викриття лицемірної моралі та рабської психології суспільства, це вираження демократичної точки зору автора і моральний урок не тільки сучасникам драматурга, а й нашому сьогоденню. [8; 115]

Висновки до розділу:

У комедії "Міщанин-шляхтич" (1670) Мольєр викрив кумедне намагання буржуазії перетворитися на дворян. За часів Мольєра дворянство переживало економічний і моральний занепад, але зберігало колишні привілеї та авторитет у суспільстві. Уряд заохочував прагнення буржуазії купувати землі, посади та дворянські титули, бо за рахунок цих надходжень поповнювався державний бюджет. Драматург відобразив у комедії стосунки, що склалися між двома класами, відобразив особливості суспільної к моралі загалом. Сміх у п'єсі викликає не тільки те, що головний герой, пан Журден, втрачає розум у своєму бажанні стати дворянином, а й показ самого вищого товариства, куди так прагне увійти Журден,-- лицемірного, брехливого, нищого. Навчання Журдена стало своєрідною пародією на "кодекс аристократії", згідно з яким можна було робити будь-які ганебні вчинки, бути розпусним і невибагливим у методах здобуття вигоди, але завжди діяти "вишукано" й "благопристойно" зовні.

Отже, в своїй комедії Мольєр ввів такі естетичні погляди:

- Театр - дзеркало суспільства.

- Велика виховна роль театру.

- Дві цілі комедії: розважати й повчати.

- Призначення комедії - викривати вади людей і суспільства.

- Природність і простота у структурі п'єси та грі акторів.

- Типізація характерів (художні образи - результат спостережень за сотнями людей).

- Сатира - дійовіша від трагедії сила у боротьбі з пороками.

П'єса Мольєра "Міщанин-шляхтич" має риси комедії-балету, у якій поєднується слово, танець, пантоміма, музика, образотворче мистецтво, і риск комедії характерів, побудованій на викритті рис характеру, що викликають сміх.

Таким чином, створюючи комедію, покликану спочатку розважити короля, Мольєр насправді написав яскравий і гострий сатиричний твір, в якому виступив з рішучою критикою і відвертою пародією на весь буржуазний і дворянський світ.

Загальні висновки

5. "Міщанин-шляхтич" і його сучасна суспільна проекція [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://h.ua/story/246300/

6. Мольер Ж.Б. Полное собрание сочинений в 4-х томах. - М. : Искусст-во, 1966. - Т.3. -544 с.

7. Мольєр "Міщанин-шляхтич" [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://svitlana-isaienko.edukit.kiev.ua/dlya_vas_uchni/gotuyemosj_do_zno-2014_razom/klasicizm/moljyer_mischanin-shlyahtich/

8. Ніколенко О. Бароко, класицизм, просвітництво. Література XVII-XVIII ст. / Ольга Ніколенко. - Х.: Ранок, 2008. - 224 с.

9. Обломиевский Д.Д. Французский классицизм. / Дмитрий Обломиевкий - М.: Наука, 1968. - 375 с.

10. Проблематика та художні особливості комедії Жана Батіста Мольєра Міщанин-шляхтич. 3 (Зарубіжна література) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zalik.org.ua/tvori-konspekti/zarubzhna-lteratura-shkln-tvori/11614-problematika-ta-hudozhn-osoblivost-komedyi-zhana-batsta-molyera-mschanin-shlyahtich.-3-zarubzhna-lteratura.html

Размещено на Allbest.ru