Роман Йозефа Рота "Йов"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роман Йозефа Рота "Йов"

Зміст

Вступ

1. Характеристика родини Зінгерів

1.1 Образи батьків

1.2 Образи дітей

1.3 Стосунки між батьками та дітьми

2. Проблема розпаду родини на тлі історичних катаклізмів

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Австрійський прозаїк Йозеф Рот був митцем, який писав, зважаючи на читача. Він - оповідач історій: сумних, зворушливих, комічних, цілком вигаданих і вихоплених з виру повсякдення, історій, що мали цього читача зацікавити і на нього вплинути. Тому Рот - чи не єдиний справжній професіонал, хоч, звичайно, саме по-австрійськи, своєрідний. Він - один із небагатьох письменників, які зажили слави ще за життя, але не втратили її й після смерті. Дослідники виділили два періоди в творчості Йозефа Рота, межею між якими був роман "Йов" (1930) - чи не найбільш читана та інтерпретована книга Рота.

Незважаючи на те, що роман "Йов" є поворотним пунктом у творчості Йозефа Рота, на сьогодні існує досить мала кількість праць, спрямованих на його дослідження . Тому актуальність курсової роботи зумовлена відсутністю ґрунтовного аналізу роману Йозефа Рота "Йов".

Наукова новизна роботи полягає у тому, що у ній вперше ґрунтовно аналізується конфлікт між батьками та дітьми у романі Йозефа Рота "Йов".

Об'єктом дослідження курсової роботи є роман Йозефа Рота "Йов".

Предметом дослідження є конфлікт поколінь у романі Йозефа Рота "Йов". австрійський прозаїк конфлікт зінгер

Метою курсової роботи є ґрунтовний аналіз відносин між батьками та дітьми у романі Й. Рота "Йов".

Досягнення цієї мети передбачає реалізацію таких конкретних завдань:

- охарактеризувати родину Зінгерів, а надто-образи батьків, дітей та стосунків між батьками та дітьми;

- розкрити проблему розпаду родини на тлі історичних катаклізмів.

Для досягнення поставленої мети та вирішення необхідних завдань використовуються порівняльно-історичний, типологічний методи дослідження та елементи структурно-функціонального аналізу текстів.

Практичне значення курсової роботи полягає у тому, що її результати можуть бути використані при викладанні історії зарубіжної літератури ХХ ст., спецкурсів та проведенні спецсемінарів, поглибленому вивченні історії Німеччини в творчості різних письменників та порівняльному дослідженні європейських літератур.

Курсова робота складається з вступу, основної частини, що містить два розділи (перший розділ містить три підрозділи), висновків та списку використаних джерел.

1. Характеристика родини Зінгерів

1.1 Образи батьків

Головний герой Мендель Зінгер - звичайний містечковий єврей. В міру богобоязний та благочестивий. Його життєпис починається з тридцятилітнього віку, до цього моменту він не нажив особливого багатства, проте обзавівся чималою сім'єю. Працював Мендель вчителем, навчав міських дітей Торі " з чесним завзяттям та без особливих успіхів " [ 2, 1], був меламедом не за покликанням, а за сімейною традицією. "Зінгер походив на людину, у якої було мало часу та багато невідкладних цілей. Не виникало сумнівів, що життя його завжди було тяжким, а іноді навіть болісним. Він повинен був одягати та годувати дружину та трьох дітей. (А четвертого вона якраз виношувала.) Бог наділив його чресла плодючістю, серце байдужістю, а руки - бідністю. Їм не приходилося зважувати золото та перераховувати гроші. Проте життя його текло собі і текло, як маленький убогий струмочок серед непоказних берегів." [ 2, 2]

Мендель мав бліде обличчя та велику бороду. Очі його були великими, чорними, нерухливими, наполовину прикритими тяжкими повіками. На голові він носив шапочку з дешевого матеріалу, а одягнутий він завжди був у звичайний для тих місць єврейський каптан.

На початку роману Мендель постає перед читачем набожною людиною, в житті якої віра займає досить вагоме місце. Молиться він тричі на день: вранці дякує Богу за те, що він спав, прокинувся та почався новий день, на заході сонця та коли сходять перші зірки. Мендель кохає свою дружину, іноді побиває своїх молодших синів Іону та Шемар?ю за непослух, а молодшеньку доньку Мір?ям нерідко пестить та балує.

Дружина Менделя Двойра "була баба із тих, кого осідлали чорти" [ 2, 4] . Завжди заздрила багатим сусідам, а на Менделя дивилася як на нікчему: "Вона принижувала його і за те, що у них багато дітей, і за те, що вона знову вагітна, і за те, що ціни ростуть, - нерідко і за погану погоду" [2, 4]. Незважаючи на те, що вона завжди була незадоволена життям, хазяйкою вона була чудовою: "По п'ятницям вона драїла підлогу до жовтизни шафранної. Її широкі плечі підіймались та опускались в мірному ритмі, її сильні руки шкребли вздовж і поперек кожну мостину, нігті впивалися у щілини та виїмки підлоги та вигрібали бруд, який вона потім змивала широким струменем з відра." [ 2, 4]

На її долю випадає народження хворої дитини, і з цього моменту починає тягнутися ланцюг нещасть, хоч і не можна сказати, що до цього сім'я жила спокійно та безтурботно.

Після народження Менухима відносини між Менделем та Двойрою погіршилися. "З цього дня у Менделя Зінгера та Двойри зникло бажання. Вони лягали спати, спали ночами і прокидалися зранку як дві людини однієї статі. Вони соромилися одне одного та мовчали, як в перші дні свого шлюбу. Сором передував початку їх бажання, він же і завершував його. Потім вони подолали і його. Вони знову почали розмовляти одне з одним, їх очі перестали уникати погляду, в однаковому ритмі почали старіти їх обличчя та тіла, ніби це були обличчя та тіла близнят". [ 2, 28] Вони занедбали кохання одне до одного, стало однією з вагомих причин подальших нещасть цієї родини та її розпаду.

1.2 Образи дітей

Менухим - четверта та наймолодша дитина у сім?ї Зінгерів. Хлопчик народився хворим на епілепсію, про що батькам повідомив лікар Шолтисик, що робив щеплення проти віспи. Цей вирок став важкою ношею для усієї родини. Єдиною відрадою було пророцтво святого Ребе про те, що Менухим одужає, але його не можна покидати: "Менухим, син Менделя, буде здоровим…біль зробить його мудрим, потворність - добрим, горе - милостивим, а хвороба - сильним". [ 2, 18]

Зовнішність Менухима була досить неприємною та неприйнятною для немовляти: "Його велика голова гарбузом висіла на тонкій шиї. Його широкий лоб, ніби зім'ятий пергамент, був весь у зморшках та складках. Його ноги були кривими та неживими, ніби дві деревинки. Його сухі рученята смикалися і тремтіли. З рота доносилися дивні звуки". [ 2, 7]

Відносини між старшими дітьми та Менухимом також не складалися. Він часто ставав тягарем для них та предметом для глузувань та знущань.

До десятилітнього віку Менухим навчився вимовляти лише одне слово "мама", чому Двойра безмежно раділа.

Єдиною донькою у сім?ї була Мір?ям - третя за рахунком дитина. Життєрадісна дівчина з гонорливим характером, кокетлива та розсіяна. "Як вона прошмигувала по вулицям, виконуючи доручення, гнучка і тоненька, блискуча тінь, засмагле обличчя, великий рот з червоними губами, золотисто-жовта шаль, підв ? язана під підборіддям, з довгими, немов крила, кінцями, та пара дорослих очей на засмаглому молодому обличчі." [ 2, 34] Любить гуляти, тому дуже рідко буває вдома. Батько часто цікавиться у матері, де заходиться їх донька: " - Де Мір ?ям? -Вона ще гуляє, хіба її втримаєш! День і ніч гуляє. І пів години не посидить вдома." [2, 102]

Мір ?ям подобається увага до неї чоловіків. Іноді, деякі з солдатів переслідували її, що приносило їй задоволення. "В солодкому, спекотному страху втікала дівчинка-підліток від свої переслідувачів. Тільки з бажання побільше вкусити щемливе, хвилююче задоволення від страху вона бігла багатьма хвилинами довше, багатьма вулицями далі. Щоб з ?явилася нова можливість утікати, Мір ?ям стала йти з дому частіше, ніж було потрібно. На кутах вулиць вона зупинялася та оглядалася - чим не приманка для мисливців…В цьому було єдине задоволення Мір ?ям. Якби навіть знайшовся хто-небудь, хто б її зрозумів, вона б все одно держала язик за зубами. Так як насолода сильніша, доки вона залишається таємною." [ 2, 35]. Тоді вона ще не знала, чим обернеться для неї та її родини таке захоплення.

Іона та Шемар ?я - два брати. Іона - старший, сильний та незграбний;

Шемар ?я - молодший, хитрий та моторний. Обидва фізично здорові, що, з одного боку, є досить добре, а з іншого - недуже. Так як парубки були вже в тому віці, коли по закону належало йти до армії, а в їхньому випадку - рятуватися від служби.

Але Іоні подобається перспектива бути солдатом, він хоче служити, пити горілу та гуляти з дівчатами. Навіть у потязі, коли брати поверталися додому з Тарги, і один християнин запропонував їм випити, Іона не відмовився: "З внутрішньої кишені тулуба християнин дістав пляшку. Вона була теплою та слизькою і більше пахнула християнином, аніж її вмістом. Іона підніс її до роту, розчинив свої яскраво-червоні, повні губи. По обидва боки коричневої пляшки забіліли його білі, сильні зуби. Іона пив не відриваючись. Він не відчував легкої руки брата, яка застережливо доторкнулася його рукава. Він тримав пляшку обома руками, подібно величезному немовляті. Усі дивилися, як єврей п ?є."[2, 42] Спочатку Іоні було соромно за цей вчинок перед братом, а потім він сказав, що не жалкує про скоєне та справді хоче стати солдатом, так як більше нічого з нього не вийде: " -Все таки ми тепер солдати! - несподівано промовив Шемар ?я. Абсолютно вірно, - відізвався Іона, - а ким ми були до цього? У нас з тобою немає ніякої професії. Чи нам йти у вчителі, як батько? - Все краще, ніж бути солдатом! - відповів Шемар ?я. - Я міг би стати комерсантом та вийти в люди! - Солдати також люди, а от комерсант з мене б не вийшов, - заперечив Іона. - Ти п ?яний! - Я тверезий, як і ти. Я можу пити та залишатися тверезим. Я можу бути солдатом та бачити світ. Мені б хотілося бути християнином. Ось що я тобі скажу, і я не

п ?яний…" [ 2, 45]

Шемар ?ю ж не приваблює перспектива стати солдатом. Тому він дуже зрадів тому випадку, коли Двойра домовилася з Каптураком про те, що одному з парубків він допоможе втекти до Америки. Потрібно було лише вирішити, якому саме. І тоді Іона промовив: "Я з задоволенням піду в солдати!" [ 2, 68], таким чином урятувавши брата від небажаної служби.

Іона йде служити, а Шемар ?я втікає до Америки. Одного разу опівдні до будинку Зінгерів прийшов незнайомець на ім ?я Мак. Він був другом Шемар ?ї з Америки та привіз родині листа з хорошими новинами від нього. Виявляється, що Сем (так тепер називають їх сина в Америці) непогано влаштувався, займається страхуванням разом з Маком, навіть одружився, а тепер кличе усю родину до себе, в Америку.

1.3 Стосунки між батьками та дітьми

У романі автор досить глибоко та ґрунтовно описує відносини між батьками та дітьми, ставлення батьків до різних подій у житті дітей, реакцію дітей на слова та дії батьків, а також відносини між самими дітьми.

Основним персонажем, навколо якого відбуваються події у романі є Менухим. Остання дитина у сім'ї Зінгерів, яка народжується хворою. Мендель похмуро змирився з нещастям, а для Двойри перестає існувати весь світ, вона думає, бачить та піклується лише про Менухима, так, ніби він - єдина її дитина. Двойра настільки бажала бачити сина здоровим, що здоров'я старших дітей стало, як більмо в її очах. Жінка геть закинула хатні обов'язки: "Суп її збігав, глиняні горщики билися, каструлі іржавіли, відливаючі зеленню склянки голосно тріскалися, гасова лампа покривалася чорною кіптявою, бруд багатьох підошв та багатьох тижнів накопичувався на дошках підлоги, сало в горщику не оновлювалось, ґудзики з дитячих сорочок осипалися, немов відсохле листя перед зимою". [ 2, 11]

Спочатку вона жила надією, що в державній лікарні сина зможуть вилікувати, потім ходила на кладовище просити предків про заступництво перед Всевишнім, а після - вірила лише пророцтву святого Ребе: "Не залишай сина свого, навіть якщо він - тягар для тебе. Не відпускай його від себе, він плоть твоя, як і здорові діти". [ 2, 18]. Та покинути Менухима все ж таки довелося.

Мендель та Двойра любили свого наймолодшого сина найбільше поміж усіх дітей. Коли Мендель залишався наодинці з Менухимом, він брав його на руки, починав читати Біблію, а коли той не відповідав - казав: "Послухай, Менухиме, я одинокий. Брати твої виросли та стали чужими, вони йдуть в солдати. Твоя мати звичайна жінка, чого ж мені ще від неї вимагати? Ти мій останній, молодший син, я вклав у тебе свою останню, саму останню надію. Чому ж ти мовчиш, Менухиме?". [ 2, 60]. Та Менухим не відповідав, і тоді Мендель думав, за що Бог його так покарав. Іноді він навіть думав, що краще б, якби вони взагалі залишилися лише удвох, без матері, без братів та сестри.

Двойра ж не знаходила собі місця та намагалася зробити усе можливе для того, щоб Менухим видужав.

Коли родині приходить звістка про те, що старшим синам Іоні та Шемар ? ї за віком вже належно йти до армії, батьків охоплює горе та смуток. У сім ? ї Зінгерів не прийнято служити. Тому Двойра намагається зробити усе можливе для того, щоб урятувати синів від такого тягара. А Мендель каже, що така їх доля, і кожен повинен нести свій жереб. Але Двойра так не вважає: "Людина повинна намагатися допомогти собі, і тоді Бог їй допоможе". [ 2, 55]. Тому вона вирішує їхати до Каптурака - єдиної людини, яка могла їй допомогти. Він міг переправити парубків через кордон до Америки, але за це потрібно заплатити двадцять п ?ять рублів, і це лише за одного хлопця. А Двойра мала лише двадцять три рублі та сімдесят копійок. Вона вмовила його переправити хоча б одного з синів, і той погодився.

Коли Іона вирішує йти в солдати, поступаючись таким чином Шемар ? ї можливістю втекти до Америки, батьки його не розуміють та намагаються заспокоїти. Сам Шемар ?я радіє та дякує братові за такий вчинок. Мендель та Двойра вважають, що Іона просто поступився місцем братові, але той насправді хоче служити та стати справжнім солдатом, тому він йде з дому працювати конюхом у Самєшкіна. Вдома його оплакували як загублену людину, але не забували про нього.

Приходить час Шемар? ї збиратися до Америки. Уся родина допомагала йому збирати речі: "Вони збирали речі Шемар? ї: костюм, молитовний пояс, їжу на дорогу, хлібний ніж. Мір ?ям несла все нові та нові речі. Менухим, який вже діставав головою до столу, тупо, з цікавістю витягував шию та безперервно белькотів єдине слово, яке знав: "Мама". Мендель Зінгер стояв коло вікна та барабанив пальцями по склу. Двойра беззвучно плакала, сльози одна за іншою текли з її очей до спотворених болем губ." [ 2, 71]. Усе це свідчить про те, що батьки безмежно люблять свого сина та хвилюються за нього, бажаючи, щоб на його шляху не траплялося перешкод.

Так починалися й наступні дні, пусті, убогі дні. "Будинок без дітей, - подумала Двойра. - Усіх я їх народила, усіх вигодувала груддю, і вітер відніс їх у різні сторони" [ 2, 80]. У голосі матері чутно глибокий смуток за своїми дітьми. Навіть незважаючи на їх вчинки, вона все одно їх кохає, намагається зрозуміти та попри все завжди чекатиме додому, вона ж мати. "Вона озирнулася на Мір ?ям, вона рідко бачила доньку вдома." [ 2, 80].

Досить складні стосунки складаються також між батьками та юною донечкою-красунею Мір ?ям. Дівчина зустрічається з козаком, особистим свідком чого стає Мендель: "Пресвятий Господи! - прошепотів Мендель. Тут він почув голоси. Полем йшли двоє, і це заспокоїло єврея, хоч негайно ж сказав собі: а раптом там двоє вбивць? Ні, то були не вбивці, то була закохана пара. Дівчина щось розповідала, чоловік посміхався. Ось-ось ці двоє вийдуть на відкрите місце…В цю хвилину колосся розійшлося. Першим вийшов чоловік, чоловік в мундирі. Це був солдат в синьому кашкеті та чоботах зі шпорами. За ним з ?явилася жовта шаль, жовта шаль, жовта шаль. Почувся голос, голос дівчини. Солдат повернувся й обійняв її за плечі, шаль розстебнулася, тоді солдат обійняв дівчину ззаду та поклав руки їй на груди, дівчина так і йшла в обіймах солдата." [ 2, 101].

Побачене відкрито не сподобалося Менделю, він був проти стосунків між його дочкою та козаком. Чоловік хотів бачити поряд з нею лише єврея. Тому він вирішує все ж таки прийняти запрошення Сема переїхати до Америки. Але дівчина кохає козака, хоча й не так козака, як чоловіків взагалі. "Вона кохала Степана. Він залишається тут. Вона кохала чоловіків, усіх чоловіків. Вони налітали як ураган, їх сильні руки були ніжними та розпалювали вогонь у серці. Чоловіків звали Степан, Іван чи Всеволод" [ 2, 115]. Вона все частіше втікає з дому, щоб зустрітися з ними, немов хоче нагулятися перед від ?їздом.

Мендель хвилюється за свою дочку, він хоче швидше зробити документи та поїхати, щоб з Мір ?ям не сталося нещастя. А Двойра хвилюється лише про те, що доведеться залишити хворого Менухима одного. Вона пропонує відправити

Мір ?ям до Америки саму, але Мендель відхиляє цю пропозицію: "Хто знає, що вона накоїть в дорозі і там, В Америці, якщо ми відправимо її саму. Менухим настільки хворий, що допомогти йому може лише диво. Якщо ж станеться диво і він видужає, тоді він також поїде. Хоч Америка й далеко, але вона все ж знаходиться на цьому світі, а не на тому." [ 2, 136]. І Двойрі довелося змиритися з думкою чоловіка, але перед цим вона просила його поїхати до Ребе, на що він відповів відмовою. Двойра, як любляча мати, вирішила поспілкуватися з Мір ?ям про ситуацію, що склалася. " - Я просила його поїхати до Ребе, але він не хоче. Я більше не поїду сама в Клучиськ. Я боюся! Одного разу він вже заборонив мені покидати Менухима, навіть якщо його хвороба буде тривати багато років. Що я повинна йому сказати, Мір ?ям? Сказати йому, що ми повинні поїхати заради тебе? Тому що ти, тому що ти… - Тому що я зв ?язалася з козаками, - закінчила Мір ?ям все також спокійно. - Можеш сказати йому що хочеш, мені до цього немає ніякого діла. В Америці я тим паче робитиму все, що забажаю. Я не хочу виходити заміж за такого, як Мендель Зінгер, лише тому, що ти за нього вийшла. Чи, може, ти знайшла мені кращого чоловіка? Га? Чи ти маєш придане для своєї доньки?". [ 2, 141]. І Двойра розуміла правоту своєї доньки. Вона не бажала їй своєї долі, а хотіла лише кращого життя для своїх дітей.

Двойра більше не могла думати та піклуватися лише про Менухима, настав час хвилюватися й за інших дітей. Мір ?ям гуляє з козаком, потрібно рятувати її честь, Іона служить у армії, надії на одужання Менухима вже немає. Тому батьки більше не бачили іншого виходу, окрім як їхати до Америки, невідомої, чужої, другої "землі обітованої". Менухима було вирішено залишити на піклування добрих людей, молодої сім ? ї Біллесів, за що Мендель віддав їм свій будинок.

2. Проблема розпаду родини на тлі історичних катаклізмів

Підросли старші діти. Синам належало йти в солдати. Мендель хотів їх від цього вберегти, але Іона відмовився та служить у Пскові, а Шемар'я був переправлений тутешнім контрабандистом Каптураком через австрійський кордон та опинився в Америці, навіть відкрив там магазин. Тут Мір'ям починає гуляти з служивим козаком, і, щоб вберегти доньку від ганьби, сім'я вирішує переселитися до американського сина. Але хворого Менухима брати з собою не можна, і Мендель довго коливався. Але врешті-решт вони все-таки поїхали, залишивши каліку на піклування добрим людям.

"Здавалося, ніби не вони, Двойра та Мендель, з доброї волі вирішили їхати до Америки, а ніби сама Америка прийшла за ними, обрушилася на них разом з Шемар ?єю, Маком і Каптураком. А коли вони це помітили, було вже пізно. Їм вже було не врятуватися від Америки. Прийшли папери, і квитки на пароплав, і подушний податок." [ 2, 152].

Америка - нескінченно чужий Менделю світ, та ще й якийсь стандартизований, механічний, прагматичний. Двойра постійно каже йому, що тут він став жалким та метушливим. Їй тут подобається, але іноді вона потурає свою невістку за те, що вона ніби потопає у розкоші, а насправді їй просто не вистачає Менухима. Мір'ям гуляє з американцем Маком. Шемар'я, який тепер прозивається Семом, має дружину Вегу, вона світловолоса та ніжна, з блакитними очима, в яких Мендель бачить більше доброти, аніж розуму, та сина, що носить ім ?я Маклінкольн. Іона служить, навіть пише родині листа, у якому йдеться про те, що в нього все добре. Мендель сумує та відчуває провину за те, що покинув землю, де все було звично, де поховані предки. Жалкує, що покинув там Менухима одного, Менухима, що був йому ближче усієї сім'ї. Він відчуває себе відчайдушно самотнім. "Що мені до цих людей? Навіщо вони тут? - думав Мендель. - Навіщо мені ця Америка? Навіщо мені цей син, і донька, і дружина, і цей Мак? Невже це я, Мендель Зінгер? І де мій син Менухим? - йому здавалося, що з нього вирвали душу, відірвали її від тіла і так доведеться йому жити далі. Йому здавалося, що справжній Мендель Зінгер залишився в Цухнові разом з Менухимом. І доки його вуста кривилися в посмішці і голова привітно кивала, серце його повільно одягалося в льодяний панцир, стук його був схожим на стук молоту по льодяному склу. Він залишився зовсім один: Мендель Зінгер приїхав до Америки." [ 2, 173].

Матеріальні турботи вперше в житті полишають його, але щастя немає. А незабаром одне за другим приходять нещастя. Мак хоче одружитися на Мір ?ям, тому має намір поїхати до Росії та забрати звідти Менухима.

Але починається Велика війна, на якій був Іона. Сем і Мір ?ям, Вега та Мак намагалися приховати від Менделя свою впевненість у тому, що Іону, який зник безвісти, більш за все, чекає смерть та життя Менухима в небезпеці. Мендель все ще тричі на день молиться Богові, благаючи кращої долі для своїх дітей.

Сем йде на неї добровольцем, вважаючи, що Америка тепер - його Батьківщина. Від нього довго немає листів, а потім Мір ?ям приносить звістку про те, що його вбили. Ця жахлива новина стає причиною смерті Двойри. "Раптом з грудей Двойри виривається гучний крик. Він звучить як останній акорд тієї мелодії, що вона співала, різкий звук розірваної струни. Двойра падає з крісла та застигає на підлозі як оберемок зім ?ятого ганчір ?я." [ 2, 217].

Мендель самотній як ніколи раніше. Він оплакує сина, сумує за дружиною, навіть розмовляє з нею: "Поглянь, Двойра, до мене приходять сусіди, щоб втішити мене. Але хоч їх і багато та всі вони напружують свій мозок, слів втіхи вони не знаходять. Ще б ?ється моє серце, ще бачать мої очі, ще рухаються мої члени, ще носять мене мої ноги. Я їм та п ?ю, молюся та дихаю. Але кров моя холоне, руки знесиліли, серце спорожніло. Я вже більше не Мендель Зінгер, я те, що залишилося від Менделя Зінгера. Америка вбила нас. Америка - батьківщина, але смертоносна батьківщина." [ 2, 220].

Потім з глузду сходить Мір'ям. Жага кохання зводить її з розуму. Батько вже навіть не проти її шлюбу з Маком, вона кохає його,але зрадила йому з містером Глюком. Вона відчуває, що не може належати лише одному чоловікові.Лікар сповіщає Менделя про те, що ліків від цієї хвороби ще не винайдено, тому медицина тут безсильна. Старий тепер хоче лише одного: "Послухай, Вега! Мак був другом Шемар ? ї, Мір ?ям він кохав, я знаю, він не єврей, але ти повинна вийти заміж за нього, а не за містера Глюка! Ти чуєш, Вега?" [ 2, 230]. І як би ці слова не звучали дивно для Веги та Мака, але так і вийшло.

Велика родина розпалася, вона розпалася ще тоді, коли розійшлися дороги двох братів: Іони та Шемар ? ї, а можливо, навіть раніше, коли Двойра та Мендель вперше охолонули одне до одного. Вони не боролися за своє щастя, не змогли зрозуміти деякі вчинки своїх дітей та дійти злагоди, не захотіли навіть зрозуміти та спробувати налагодити стосунки між собою. Хотіли знайти кращої долі на чужій землі, замість того, щоб будувати краще життя на своїй, рідній, усією сім ?єю, разом, не покидаючи Менухима. Але тепер вже було пізно думати про це.

Мендель нарікає на Бога, втрачає віру в нього та намагається спалити свої ремінці, накидку для молитви та молитвеники. Він не розуміє, за що Бог його так карає. Та Менделя зупиняють та заспокоюють його друзі,а потім він змиряється. Більше він не молиться та спокійно їсть свинину. В нього більше не має сім? ї: Менухим залишився в Росії, та невідомо, чи він взагалі живим, Іона зник безвісти, Шемар ?ю вбито, Двойра померла, Мір ?ям зійшла з глузду, зі смертю Шемар ? ї зник навіть зв ?язок між Зінгером та його внуком.

Тепер цей сивий старий виконує роль хлопчика на побігеньках в сім'ї Сковроннеків, що з милості його приютила. Спочатку у новій сім ?ї йому усі співчувають та ставляться з повагою. А потім повага до нього зникає, він стає тягарем для цієї родини і виконує усі забаганки дружини Сковроннека. Він більше не має надії ні на що, а просто доживає залишок своїх днів. Хвилинну радість йому приносить лише пісня, назва якої "Менухим".

Та ось відбувається диво: Менухим живий та здоровий, він став відомим музикантом та відшукав батька. Одного разу, в Велику суботу, до будинку Сковроннеків прийшов молодий чоловік Косак, який розшукував Менделя. Він розповів тому причину свого візиту, та розповів Менделю про долю його сина Іони. А сам розпитав про долю дружини Менделя та його дочки. Але нарешті друг Менделя наважився поставити гостю головне запитання: " - У мого друга був ще бідний хворий син на ім ?я Менухим. Що з ним сталося? - Менухим живий! - нарешті Мендель заспокоївся. Він прямо подивився на Косака та перепросив: - Менухим живий? - Менухим живий, він здоровий, більше того, у нього все благополучно! - Де зараз Менухим? - запитує Сковроннек. - Я і є Менухим." [ 2, 300]. Мендель щасливий, цілує сина, та не може повірити своєму щастю. Син не має на батька ніякої образи, він забирає його з собою та каже ніколи не втрачати віру в диво. В кімнаті сина Мендель знайшов фотографію, на якій була зображена молода жінка та двоє діток: хлопчик та дівчинка - це були дружина та діти Менухима. "Він встав, підсунув до дивану крісло, поставив на нього фотографію та знову ліг. Повільно закриваючись, очі його взяли з собою до сну усю радісну блакить неба і обличчя нових дітей. Поруч з ними з коричневого фону виступили портрети Іони та Мір ?ям. Мендель занурився в сон. І на нього зійшов відпочинок від важкості щастя та величі справдженого дива" [ 2, 318]. А разом з радістю життя до Менделя повертається віра.

Висновки

Отже, у "Йові" проблема взаємин батьків і дітей розгортається на прикладі Менделя, святобливого зберігача єврейських звичаїв, та його хворого сина Менухима. У романі ми спостерігаємо вир проблем та нещасть, що випали на долю сім'ї Зінгерів, причиною яких стало непорозуміння між батьками та дітьми. Можливо, великою помилкою був переїзд родини до Америки, чужої землі. Мендель та Двойра повинні були дослухатися до пророкування Ребе та залишитися разом з Менухимом, піклуватися про нього. Можливо, саме тоді життя Зінгерів не стало б переповненим смутку та болю. Адже саме Менухим став них такою собі "сполучною ланкою" між "землею обітованою" та рідною землею. Саме почуття провини перед хворим сином та смуток за ним не дозволяють Менделю насолоджуватися життям в Америці.

Батьки не зрозуміли потягу Іони служити, а сам він міг і не потрапити в полон, якби прислухався до їх порад, Шемар'я міг залишитися у рідному Цухнові, піти служити разом з братом, Двойра залишилася б живою, Мір'ям могла б вийти заміж за козака, Менухим не був би змушений жити один, без рідних, та мав би більше шансів на більш швидке одужання, а Мендель не впав у відчай та не втратив би віру в Бога. Багатьох бід та нещасть можна було б уникнути, коли б батьки розуміли своїх дітей, а діти прислухалися до порад батьків.

Але, нажаль, компромісу досягнуто не було, що й стало причиною нестерпних страждань усієї родини. Мендель довгий час не може зрозуміти, за що Господь його карає, але, зрештою, знаходить відповідь: провину вчинено тоді, відколи він уперше збайдужів до дружини, занедбав кохання, що призвело потому до розпорошення його великої родини. Перед від'їздом Зінгерів до Америки селянин Самєшкін картає єврея за ще одну провину - зраду землі, і його слова пригадуються Менделю пізніше, враженому Божим перстом у далекому Нью-Йорку. Адже Америка, друга земля обітована, не справджує покладених на неї сподівань. Бо не є власне землею, а каменем, гарячим асфальтом, вітром, який дме на прибульців, наче "вогненний подих гієни", розпалює хворобою мозок Менделевої доньки Мір?ям. Мендель розуміє, що марно він боявся землі у рідному Цухнові, бо навіть коли в ній мешкає черва, то згори золотиться збіжжя, а воно є шлюбним ложем закоханих, місцем порозуміння таких різних і, як виявляється, таких близьких одне одному людей.

Отож, у романі представлена надзвичайно велика кількість конфліктів, що й досі потребують ґрунтовного дослідження та аналізу.

Список використаних джерел

1. Затонский Д. В. Австрийская литература в ХХ столетии.-М.: Худож. лит., 1985.-269-295С.

2. Й. Рот. Йов. Роман про простого чоловіка, Берлін, 1929

3. Й. Рот. Йов; Фальшива вага. -- К.: Критика, 2010.

4. Литературная энциклопедия, словарь, Москва, 1987

5. Roth J. Hiob. Hamburg: Rohwolt, 1976.

6. Wanderer zwischen den Welten, www.josephroth.de

Размещено на Allbest.ru