Український народний героїчний епос. Класифікація жанрів (загальна характеристика)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний вищий навчальний заклад

«Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника»

Філологічний факультет

Кафедра української літератури

Реферат

на тему

Український народний героїчний епос. Класифікація жанрів (загальна характеристика)

Виконала:

Студентка 1 курсу

Групи ПМЛф-11

Гук Дарія

Івано-Франківськ 2016 р.

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Героїчний епос. Класифікація та жанри

1.1 Думи. Принципи класифікації М.Драгоманова та Ф.Колесси

1.2 Історичні пісні

1.3 Балади

1.4 Билини

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Що ми розуміємо під назвою героїчний епос? Чи можна сюди віднести, скажімо, чумацькі пісні, пісні про кріпаччину та гірку вдовину долю? Героїчні - це не тільки історичні пісні, легенди чи думи про певні події, славні військові походи, що увінчалися перемогами. Серед наших пісень є багато й сумних, у які вилилися сльози втрат, безсилля, розчарування, туга за втраченою свободою, покинутим рідним краєм…

З першої половини ХІХ ст. поширилась думка(її особливо енергійно відстоював «несамовитий Віссаріон» - Белінський, підтримували й інші українські та російські революціонери-демократи та ліберальні письменники) про те, що народ створює героїчний епос в особливі, героїчні періоди свого життя. Однак світова історія знала й інші випадки: ісландські саги набули популярності, коли ісландці не були войовничим народом і терпіли наругу завойовників. Наша історія дає свій варіант розвитку героїчного епосу: українці співали завжди. Сила пісні - невичерпна. Ще древні елліни створили надзвичайної поетичності міф про Орфея, який своїми піснями приборкував диких звірів, змушував рухатись дерева і скелі. Про силу пісні можна сказати й легендою нашого народу про живу воду, котра дарує людям безсмертя. Пісня і є та жива вода.[1,3]

У найтяжчі часи нашому народу допомагала пісня. Вона підтримувала найкращих синів і дочок України у боротьбі проти гнобителів. В окремі моменти історії саме пісня лишалась чи не єдиним джерелом, що живило потяг до воз`єднання,до боротьби за соціальне і національне визволення. На сторожі своєї волі народ поставив пісню - вогненний сплав слова і мелодії, позначених духовним світлом, чарівною красою.

1. Героїчний епос. Його жанри

Як показує дослідження розвитку культури різних народів, кожна нація в добу свого виникнення і становлення створювала героїчний епос, в якому увіковічнювала славні героїчні вчинки народних улюбленців-героїв. Крім героїв, кожна доба має і своє уявлення про гідність. Для нас у залишках старовини (бо закони, також і неписані закони моралі, були однаковими для всього людства) найбільший інтерес становить ,що саме і в яких формах збереглося і як вплинуло на подальший розвиток суспільства та на формування особливостей українського етносу.[1,5]

Епос - один із родів художньої літератури, що характеризується розповідно-описовою(епічною) формою, широтою зображення подій і характерів.

Героїчний епос -- збірна назва фольклорних творів різних жанрів, в яких у легендаризованій формі відображено волю, завзяття народу в боротьбі проти ворогів, зла, гноблення. В такому епосі прославляється розум, сила, мужність воїнів, богатирів, народних героїв. Витоки героїчного епосу лежать в усній народній творчості. Героїчний епос українського народу - думи та історичні пісні, що виникли приблизно в середині 15 ст. в умовах розгортання боротьби проти татаро-турецьких, а потім і польсько-шляхетських загарбників.[2,225]

Свій національний епос, який став історичним свідченням зрілості нації, її здатності відчувати власне значення у всесвітній історії, витворив і український народ. До нього можна віднести найдавніші за походженням, тому й найменше відомі в сучасну епоху, билини та більш пізні жанри -- думи та історичні пісні. Це -- епічно-ліричні твори, переважно героїчного, рідше -- соціально-побутового характеру. Хоча вони багато в чому (особливо за змістом, тематикою, деякими елементами поетики та художнього вислову) подібні, все ж кожен з цих жанрів має свої жанротворчі чинники, властиві лише йому поетичні прийоми, тому вони суттєво відрізняються, тому їх слід розглядати окремо.[10]

1.1 Думи. Принципи класифікації М.Драгоманова та Ф.Колесси

Думи - це самобутні епічні та ліро-епічні твори про боротьбу українського народу проти поневолювачів, суспільно-політичне і побутове життя людей, які виконувались у супроводі кобзи, бандури чи ліри. Тематика дум: героїчна боротьба українського народу проти турецько-татарських загарбникiв; визвольна вiйна проти польсько-шляхетського поневолення i росiйської колонiзацiї, її особливостi.

Думи відзначаються логікою побудови, ґрунтовним вмотивуванням вчинків персонажів. Віршована форма дум відрізняється від віршованого ладу інших фольклорних жанрів. На відміну від звичайних пісень для думи характерні нерівноскладові рядки, неоднаковий ритм.

Композицію думи складають: заспів - пролог, експозиція, де вказується місце, час, обставини дії, називаються головні герої; сюжет - розповідь з ліричними відступами; кінцівка - прославляння героїв, побажання слухачам. Виконуються думи в супроводі бандури чи ліри своєрідним індивідуальним співом, наближеним до мелодійної декламації - речитативом.[6]

Для класифікації дум, яку намагалися здійснити різні дослідники, як правило, використовувалися два найпоширеніші принципи: хронологічний і тематичний.

Хронологічний принцип використав у своїй праці «Исторические песни малорусского народа» Михайло Драгоманов. Здійснюючи класифікацію, він поділяє їх відповідно до часу виникнення, визначаючи такі основні групи:

1. Пісні віку дружинного і княжого (тексти 14--15 ст.).

2. Поезія козацького віку (16 -- середина 18 ст.).

3. Пісні віку гайдамацького (ІІ половина 18 ст.).

4. Пісні віку рекрутського і кріпацького (кінець 18 -- 1 половина 19 ст. (до відміни кріпосного права -- в Австрії 1848 р., в Росії 1861 р.)).

5. Пісні про волю (ІІ половина 19 ст.).

Проте цей принцип, більше пристосований до класифікації історичних пісень (до числа яких Драгоманов зараховував також і соціально-побутові пісні), виявився непридатним для класифікації дум. По-перше, думи як давніший жанр, що виник задовго до історичних пісень, представлені багатьма текстами, походження яких важко встановити, а тому неможливо визначити, до якого періоду їх відносити. По-друге, тематика дум суміжних періодів не просто перегукується, а є часто тотожною. Наприклад, думи 14--15 ст. та 16--18 ст. об'єднані темою боротьби проти іноземних загарбників, життя і страждання захоплених у полон козаків у чужинецькій неволі. Тому, переконавшись у некоректності такої класифікації жанру дум, інші дослідники використовували тематичний принцип, який не вимагає точного визначення часу походження кожної думи, тим більше, що, як вже було зазначено, у багатьох випадках його встановити майже неможливо.

Тематичну класифікацію здійснив Філарет Колесса у своїй праці «Усна словесність», в якій виділив народні думи в окремий жанр, підкреслюючи, що вони є своєрідним поетичним літописом українського народу, до багатства якого не може дорівнятися жоден європейський народ, хіба що сербський. Дослідник визначив жанр думи як козацький епос, «що зріс на підкладі воєнного козацького життя». Відповідно до такого визначення він подає хронологічні рамки, обмежуючи виникнення дум 16--18 ст. і відводячи їм лише півтори сотні років в історії українського фольклору: «вони витворювалися поступово, більшими й меншими групами, протягом 16--17 ст., як на це вказує їх зміст із виразними слідами наверствування. Думи про боротьбу з татарами й турками, на якій зосереджувалися воєнні вчинки козаків, належать переважно до найстарших, і тільки небагатьма зразками засягають у ІІ половину 17 ст.»

За змістом Колесса поділяє думи про боротьбу з татарами і турками на 5 тематичних груп:

1. Думи про турецьку неволю («Невільники», «Плач невільника», «Маруся Богуславка», «Іван Богуславець», «Сокіл», «Утеча трьох братів із Азова»).

2. Думи про лицарську смерть козака («Іван Коновченко», «Хведір Безрідний», «Самарські брати», «Смерть козака на долині Кодимі», «Сірчиха й Сірченки»).

3. Думи про щасливий вихід козаків із небезпеки та поворот із воєнного походу й поділ здобичі («Самійло Кішка», «Олексій Попович», «Розмова Дніпра з Дунаєм», «Отаман Матіяш»).

4. Думи про Хмельниччину.

5. Думи без історичного підкладу з виразною моралізаторською тенденцією («Вдова», «Сестра і брат», «Прощання з родиною», «Поворот сина з чужини», «Дума про сон»).

Визначальною ознакою перших трьох груп дум Колесса називає те, що жодна з дум не пов'язана з якоюсь означеною історичною особою: «всі вони звеличують безіменних героїв, змальовують події й постаті типові для цілих століть і характеристичних для козацької доби». Усі ці думи «старшої верстви», на його думку, визначаються ліричним характером і сумовитим настроєм. Думи про Хмельниччину, які, на думку Колесси, мають зовсім інший характер: вони оспівують відомі історичні події 1648--57 рр., вказують на конкретних осіб («Хмельницький і Барабаш», «Молдавський похід Хмельницького», «Білоцерківщина», «Смерть Богдана і вибір Юрія Хмельницького»), а тому вирізняються реалістичним забарвленням.[7]

1.2 Історичні пісні

Жанр історичної пісні відомий усім слов'янським народам. Це ліро-епічні твори, присвячені певній історичній події чи відомій історичній постаті. Слід зауважити, що це не хроніка подій, не документ, в якому важливу роль відіграють факти; це художній твір тому в ньому можливий творчий домисел. Головна вимога до історичної пісні - правильно відобразити епоху, суть доби, її дух, національну спрямованість (Б. Степанишин). За обсягом історичні пісні менші за думи, але більші, ніж ліричні пісні. Епічний характер виявляється у розповіді про події, які зображуються об'єктивно, але без чіткої фіксації подій, життя історичних персонажів. Наявні в піснях символіка, гіпербола, емоційно-оцінні елементи. Серед особливостей історичних пісень варто відзначити також: показ важливих суспільних подій та історичних осіб; стислу розповідь про них; наявність застарілих слів та висловів; строфічну або куплетну побудову.[6]

Історична пісня, з одного боку, є продуктом розвитку ліричної пісні, а, з другого, -- належить до епічної поезії. Співвідношення цих двох елементів може бути різним для різних епох, але вони зберігаються в усіх історичних піснях. Про сутність і жанрову природу історичної пісні ведуться суперечки, існують різні, часто протилежні точки зору. Самоочевидними є деякі ознаки цього жанру: дійові особи -- не видумані персонажі, а реально існуючі історичні постаті, події -- реальні історичні події.

Історичні пісні з'явились у XV столітті, в період боротьби українського народу проти турецько-татарських загарбників, увібравши традиції героїчного епосу Київської Русі та українських дум.Назву «історичні пісні» вперше ввів в українську фольклористику Микола Гоголь.

Тематичні групи українських історичних пісень:

· про боротьбу з турецько-татарськими нападниками;

· про визвольну боротьбу українського народу під проводом Б. Хмельницького;

· про стихійні селянські повстання та їх героїв.

У пісні «Про Байду» зображена героїко-романтична постать козацького ватажка Байди. Байда -- Князь Дмитро Вишневецький -- хоробрий чоловік, який тримав у постійному страху султанів Туреччини. Байду підступно захопили в Молдові та передали в Царгород. У пісні оспівана його несподівана, люта і героїчна смерть в Царгороді.

Пісня «Ой Морозе Морозенку, ти славний козаче» -- змальовано героїчну смерть в бою молодого козака, улюбленця народу із славного козацького роду Морозів. героїчний епос пісня балада

Пісня «За Сибіром сонце сходить» -- на думку вчених найвірогідніше складена про Устима Кармелюка. Це легендарний ватажок повсталого селянства, кріпак, який підняв боротьбу на початку 19 століття. Він 4 рази тікав із сибірської каторги. Він підняв на повстання близько 20 000 селян. Пісня має романсовий характер. В ній створено глибоко ліричний образ народного ватажка. Це людина із складним внутрішнім світом, яка глибоко усвідомлює свій громадський обов'язок. Журливий характер пісні навіяний особистою трагічною долею Кармелюка. У пісні його наділено зовнішньою і внутрішньою красою, добрим серцем.

Історичні пісні відтворюють найголовнішу рису народних героїв -- готовність іти на самопожертву заради громадянського добра.[11]

1.3 Балади

Вважається, що вперше термін балада (від лат. ballo - танцювати) застосував до своїх творів провансальський трубадур Пон де Шаптей (1180-1228),але то були пісні до танців,і за своїм змістом та формою вони зовсім відмінні від сучасного розуміння балади.[5,5]

Балада - жанр ліро - епічної поезії фантастичного, історико - героїчного або соціально - побутового характеру з драматичним сюжетом. Первісно - танцювально - хорова пісня середньовічної поезії Західної Європи з чіткою строфічною організацією.[9]

Але у визначенні балади як жанру ще й досі нема одностайності, хоча в більшості випадків дослідники виділяють такі стійкі ознаки жанру, як фабульність, сюжетність, наявність елементів фантастики та легендарності, героїзм, драматизм або трагізм подій і долі персонажів. Деякими рисами балада близька до поеми, думи, віршованої новели. Ще Й.В. Гете висловив думку, що балада є жанром, у якому наявні риси усіх трьох основних видів літературної творчості - епосу, лірики та драми. Всі три елементи складають у баладі діалектичну єдність, але коли поет надає перевагу одному з них - балада набуває то епічного то драматичного, а найчастіше ліро - епічного характеру.[5,5]

Головними ознаками народної балади є:

- жанр фольклору, віршований ліро - епічний твір;

- зосередження уваги на моральних проблемах;

- напружений сюжет;

- легендарність та фантастичність;

- драматична, часто несподівана розв`язка;

- присутність оповідача;

- використання діалогів і повторів;

- невеликий обсяг.[9]

Балади є таких видів: історичні, міфологічні, ліричні, трагедійні, розбійницькі та сімейно - побутові. В українській літературі переважають історичні та сімейно - побутові.

Оскільки баладних сюжетів є дуже багато (лише в українській народній творчості їх нараховують понад 300), а ще більше балад, якщо зважати на всі різновиди сюжетів і варіантів, -- то їх класифікація є завданням надзвичайно складним. Вчені ще не дійшли спільної думки, за яким принципом класифікувати балади.

Найпоширенішим щодо систематизації баладних текстів є сюжетно-тематичний принцип. Одну з перших вдалих спроб детальної класифікації балад в українській фольклористиці здійснив І. Франко. На основі цього ж принципу створена класифікація чеським фольклористом К.А. Медвецьким. За цим принципом виділяється 10 груп балад: 1. Легендарні; 2. Історичні; 3. Сімейні; 4. Любовні; 5. Балади про нещасливі випадки; 6. Насильницькі; 7. Розбійницькі; 8. «Шибеничні»; 9. Військові; 10. Елегійні. Така класифікація не цілком точна, бо любовні балади пересікаються з елегійними, а у військових може йтися про нещасні випадки. Російський дослідник М. Андреев у праці «Русская балада» (М., 1936) класифікував балади за подібністю поетичної системи твору до якогось іншого фольклорного жанру (умовно цей принцип можна назвати жанрово-структурним). Він виділяв три групи: 1. Пісні казкового, власне новелістичного, і частково анекдотичного характеру, що прилягають до новелістичних казок і анекдотів; 2. Пісні, що прилягають до билин, до історичних та воєнних пісень; 3. Пісні, виразніше зв'язані з певними соціальними групами (солдатські, розбійницькі, ямщицькі, монастирські). Ця класифікація є надто загальною для трьохсот різнотипних сюжетів, однак тут враховується типологія історико-хронологічної послідовності їх розвитку.

М. Л. Кравцов у статті «Славянская народная баллада» (1964) класифікував балади на основі природи їх конфліктів і виділяв 4 групи: 1. Балади з анімістичними і міфічними мотивами; 2. З сімейними; 3. Соціальними; та 4. Історичними конфліктами. Свій варіант цієї ж класифікації подає С.Й. Грица у статті «Мелос української народної епіки» (К., 1979), виділяючи: 1. Міфологічні (антропоморфічні) та пов'язані з легендами балади; 2. Сімейно-побутові; 3. Історичні; 4. Соціально-побутові. Ґрунтуючись на тематичному принципі, дослідник основні групи балад пробує подати в історико-типологічній послідовності. Але, очевидно, це не завжди вдається, оскільки важко визначити період виникнення того чи іншого сюжету навіть приблизно. Так, наприклад, наявність міфологічних мотивів у баладі не обов'язково є ознакою її давнього походження, вони могли з'явитись і в баладі, створеній пізніше, навіть у 17 ст. І навпаки, суспільно-побутові реалії в баладі не переконують в тому, що вона виникла відносно недавно. Це можуть бути більш сучасні нашарування на дуже древній сюжет, або ж один з варіантів трансформації цього давнього сюжету. Тому все-таки надається перевага тематичному принципу.[10]

1.4 Билини

Билини (старини) - жанр героїчного епосу; народні речитативно-мелодійні епічні пісні соціально-побутового змісту, героїко-патріотичного характеру. Билини відображають воєнні й трудові подвиги народу, розкривають його високі моральні якості, мають реальну історичну основу. Билинні наспіви дуже подібні до плавної, співучої народної мови. Основа їх музичної побудови -- короткі поспівки, що повторюються багато разів. Билини виконували спокійно й наспівно один або кілька співців у супроводі гуслів або інших інструментів. Термін билина у 30-40-х роках XIX століття ввів російський фольклорист Іван Сахаров. Він запозичив його зі «Слова о полку Ігоревім». Найвідоміші оповідачі билин: Трофим Рябінін, Марія Кривополєнова, Василь Щегольонок, Марфа Крюкова. В українському і білоруському фольклорі билинні сюжети зустрічаються в казках і легендах.

Тексти билин прийнято ділити на два типи: 1) військові, власне героїчні (билини про Іллю Муромця, Добриню Микитича, Олексія Поповича); 2)соціально - побутові, в яких проте завжди наявний і героїчний елемент («Вольга і Микула», «Дюк Степанович», билини про Садка). Окрім цього билини діляться на два цикли - київський і новгородський, залежно від того, з якими центрами давньої Русі співвідносяться описувані події. [8]

ВИСНОВКИ

Національний епос є історичним свідченням зрілості нації, її здатності відчувати власне значення у всесвітній історії,тому кожна нація в добу свого становлення створювала героїчний епос.

У найтяжчі для нашого народу часи пісня не сходила з уст людей. У піснях відбилися і жаль за загиблими у боротьбі за незалежність,і туга полонених за рідною землею,і радість перемог над поневолювачами… Багато чого ще можна перерахувати,адже тематика української народної творчості надзвичайно розмаїта. Наші предки створили таку кількість творів,якою не може похвалитися жодна інша нація.

Саме в усній народній творчості лежать витоки українського героїчного епосу. До нього належать думи,історичні пісні,балади та билини,що виникли приблизно в середині 15 ст. в умовах розгортання боротьби проти татаро-турецьких,а потім і польсько-шляхетських загарбників. Хоча вони багато в чому схожі (особливо за змістом, тематикою, деякими елементами поетики та художнього вислову), все ж кожен з цих жанрів має і свої особливості.

Епічна народна творчість, -- чи то об'єднана в су-цільні поеми наскрізним сюжетом і наскрізною ідеєю, чи то пов'язана в певні цикли або групи, чи то представлена окремими творами, як-от: думи історичного й морально-побутового характеру, історичні пісні й балади,-- ця творчість у всіх її розгалуженнях становить законну гордість народів, які дали її світові. Вона виявляє високий героїчний дух народів, благородні їх етичні ідеали, вони є вірною супутницею історії людства, яскравим відбиттям найважливіших моментів у цій історії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Героїчний епос українського народу:Хрестоматія:Навч.посібник/Упоряд. О.М.Таланчук,Ф.С.Кислого.-К.:Либідь,1993 - 432с.

2.Українська літературна енциклопедія:В 5т./Ред.-кол.:І.О,Дзеверін(відп.ред.) та ін.-К.: «Українська Радянська Енциклопедія» ім..М.П.Бажана,1990р.-Т.2(Т.1 - 1988):Д-К.576с.:іл.

3.Возняк М.С. Історія української літератури. У 2-ох книгах:Навч.вид.-2-ге вид.,випр..-Львів:Світ.1994.Кн.друга,560с.

4.Народні думи,пісні,балади. Упоряд.В.В.Яременка.-К.:Видавництво ЦК ЛКМСУ, «Молодь»,1970.

5.Балади. Упоряд. С.А.Крижанівського.-К.:Дніпро,1981

Інтернет-джерела

6.Шпаргалка(готові шкільні твори), «Український героїчний епос: мотиви, жанрові форми українського героїчного епосу: билини, думи, козацький епос. Історична пісня як жанр давньої літератури»:[Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://www.testsoch.net/ukra%D1%97nskij-gero%D1%97chnij-epos-motivi-zhanrovi-formi-ukra%D1%97nskogo-gero%D1%97chnogo-eposu-bilini-dumi-kozackij-epos-istorichna-pisnya-yak-zhanr-davno%D1%97-literaturi/

7.СтудФайлс, «Українські народні думи. Класифікація. Тематика. Поетика»:[Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://www.studfiles.ru/preview/3283568/

8.Вікіпедія Билини:[Електронний ресурс]. - Режим доступу:

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B8%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D0%B8

9.Вікіпедія Балада:[Електронний ресурс]. - Режим доступу:

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B0

10.Bookitut, «Українська усна народна творчість. Розділ 6. Героїчний епос»:[Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://bookitut.ru/Ukra-nsjka-usna-narodna-tvorch-stj.47.html

11.Вікіпедія Історичні пісні:[Електронний ресурс]. - Режим доступу:

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%87%D0%BD%D1%96_%D0%BF%D1%96%D1%81%D0%BD%D1%96

Размещено на Allbest.ru